Андрей Везалій - засновник сучасної анатомії

1

Реферат на тему:

«Андрій Везалій - засновник сучасної анатомії»

Везалій, Андреас (Vesalіus, Andreas) (1514 - 1564), (справжнє прізвище Віттінгс), народився 31 грудня 1514 р. (або 1 січня 1515 р.) у Брюсселі (Бельгія). У будинку батьків на одній з окраїнних вулиць Брюсселя, де пройшло дитинство Андрія, усе нагадувало про життя славетних предків. У бібліотеці зберігалися товсті рукописи, що залишилися ще від прапрадіда. Постійною темою розмов були події з медичного життя. Батько часто виїжджав по справах і після повернення розповідав про свої зустрічі з високопоставленими клієнтами. Матір, що оточувала Андрія турботою й пещенням, рано почала читати синові медичні трактати. Будучи культурною жінкою, вона завжди намагалася поважати медичні традиції будинку. Дуже рано Андрій перейнявся повагою до сімейних реліквій і любов'ю до медичної професії. Дитячі роки багато в чому визначили напрямок думки Андрія Везалія. Враження, почерпнуті із книг, тягли хлопчика на шлях самостійного вивчення природи. Цікавість до дослідження будови тіла свійських тварин наштовхнула його на рішення займатися розтином трупів мишей, птахів, собак.

Елементарне домашнє навчання не могло бути ґрунтовним. В 1528 р. Везалія влаштовують учитися в колегіум у Лувені. Там він пройшов курс натуральної філософії. Потім він почав вивчати грецьку, арабську і єврейську мови у спеціальному колегіумі. Але лише грецька й латинська мови по-справжньому захоплюють його. Тут він досягає великих успіхів.

Не підлягає сумніву, що на Везалія в цей період вплинув його вчитель Гунтер з Андернаха (він же Гонтьє по французьких джерелах) - великий знавець латинської й грецької мов. Цей вчений медик і філолог незабаром покинув Лувен і переїхав у Париж, обійнявши посаду професора медицини в університеті. Можливо, саме ця обставина й зіграла свою роль у рішенні Везалія направитися для продовження освіти в Париж.

З 1533 по 1536 р. Везалій проходить курс навчання на медичному факультеті Паризького університету, репутацію якого затверджували такі професори, як Сільвій (Жак Дюбуа, 1478-1555), як професор медицини Феріель (1447-1555), що займався до цього математикою й астрономією. Гунтер з Андернаха (1487-1574) також підтримав престиж Паризького університету й незабаром видав переклад книги Галена з анатомії. Саме йому ми зобов'язані введенням термінів “фізіологія” й “патологія”.

Поставивши своєю метою ґрунтовне вивчення анатомії людини, Везалій тим часом відчував гіркоту розчарування від того, що заняття на трупі були поставлені дуже погано. Курс анатомії вів Сільвій, що вважався видатним знавцем цього предмета. Переконаний шанувальник Галена, Сільвій добре знав анатомію мозку, кровоносні судини й самостійно вивчав кості кістяка. Лекції Сильвія залучали широку аудиторію. Він вносив порядок в анатомічну термінологію й привчав студентів до строгої систематики. Везалій з лекцій Сильвія виніс дуже багато корисного й завжди високо цінував його як ученого.

Біографія Сильвія досить повчальна. Він виріс на околицях Амьєну (Франція), у бідній родині, що нараховувала 15 дітей. Брат допоміг йому у вивченні латинської, грецької й арабської мов. На медичному факультеті Паризького університету він рано виявив схильність до анатомії, але ступінь доктора він отримав лише в 1531 р., 53 років від народження. Як викладач, Сільвій здобував собі славу в студентів. Але літературні праці його залишилися непомітними.

Курс практичних занять з анатомії був переданий демонстраторам, які вербувалися із цирульників. Згодом Везалій жорстоко знущався із процедури розкриття трупа в Паризькому університеті. Його вчитель Гунтер не приймав участі в цих заняттях. Везалій писав потім у порядку дружнього жарту, що він бачив ніж у руках свого вчителя тільки під час їжі.

Везалій згадував, що на заняттях з анатомії не були продемонстровано жодної кістки. Демонстрація м'язів вичерпувалася показом декількох м'язів живота, безсистемно й недбало відпрепарованих.

Вочевидь, Везалій ще в Лувені вправлявся в розчленовуванні трупів тварин і спостерігав секцію людських трупів. Коли йому довелося асистувати на заняттях у Парижу, Сільвій побачив, що Везалій краще, ніж демонстратор, справляється зі своїм завданням. Довіра, виявлена до здатного студента, допомогла вдосконалити його мистецтво препарування. Як вказують біографи, в 20 років Везалій зробив своє перше відкриття, довівши, що в людини нижня щелепа, всупереч даним Галена, є непарною кісткою.

Якщо Сільвій і Гунтер постійно зустрічалися з Везалієм на заняттях по анатомії, то Відео Відій навчав його хірургії й мав значний вплив на нього як представник гуманізму. Уродженець Італії Відій в 1549 р. повернувся в Пізу, де й провів останні 20 років свого життя. Він був одним з тих, хто рішуче й назавжди сприйняв ідеї Везалія.

Дуже мало відомо про зустрічі Везалія з великим паризьким анатомом того часу Шарлем Естьєном (1504-1564), що прекрасно знав анатомію людини, уперше досліджував насіннєві пухирці, відкрив підпавутинний простір і вивчав симпатичний стовбур, доводячи його незалежність від блукаючого нерва. Його книга “Розсічення частин тіла людини” (1545) не без успіху конкурувала із трактатом Везалія, хоча й поступалась йому по всіх статтях. Кордьє (1955) уважає, що Естьєн разом із Сільвієм багато уваги приділили клапанам вен і деякі з них описали вперше.

Доля Естьєна була трагічною. Як протестант, він був підданий репресіям, і з 1564 р. залишок життя провів у в'язниці.

Серед інших учнів Гунтера Везалій зустрів Мігеля Сервета, з яким вони разом вивчали анатомію й допомагали Гунтеру.

З Паризького університету Везалій вийшов з гарним багажем знань. Він мистецьки володів анатомічною технікою й ґрунтовно знав анатомію Галена, крім якої, як учили його Гунтер і Сільвій, немає ніякої іншої анатомії. Про рівень знань і досвідченості Везалія як прозектора можна судити з репліки Гунтера, що у Базельському виданні “Анатомічних вправ” Галена (1536), оцінюючи участь Везалія в підготовці книги, писав про нього як про “молоду, багатообіцяючу людину, Геркулеса з великими надіями, що володіє екстраординарним знанням медицини, навченим обом язикам, дуже вправному в анатомуванні трупа”. В 1535-1536 р. Везалій бере участь у франко-германській війні й по закінченні її повертається в Лувен, де робить секції трупа й займається виготовленням кістяків. У лютому 1337 р. у Лувені виходять окремою брошурою його коментарі до 9-й книги “Алмансор” Разеса. Книга називалася “Про лікування хвороб від голови до ступнів”. У цьому ж році Везалій переїжджає в Італію. Кілька місяців він проходить практику з медицині й анатомії у Венеції й 5 грудня 1537 р. у місті Падуї одержує ступінь доктора медицини. Починається самий плідний падуанський період його діяльності (1538-1543).

ДІЯЛЬНІСТЬ АНДРІЯ ВЕЗАЛІЯ В УНІВЕРСИТЕТІ

Обіймаючи посаду професора анатомії й хірургії університету в Падуї, Везалій мав можливість реалізувати свої педагогічні ідеї й широко розгорнути наукові дослідження в анатомії. Без зволікань він почав ламати сформований до нього метод викладання анатомії. Перша завдання - одержати дозвіл робити розтин трупів і домогтися регулярного надходження трупів страчених злочинців. Друге завдання - навчити мистецтву препарування. Третє завдання - озброїти студентів навчальними посібниками. Але якими? Підручник Мондіно не задовольняв його. Праці Галена буяли помилками. Жодна із книг з анатомії не містила ілюстративного матеріалу. Здоровий глузд педагога підказує Везалію, що якщо можна одержати наочний натуральний препарат, та, мабуть, можна з нього й зробити малюнок. Препарат не можна зберегти довго, й до того ж він доступний не всім. Малюнок же, розмножений у друкарні у великій кількості екземплярів, послужить на користь сотням студентів. Так народилася ідея створення ілюстрованої навчальної допомоги з анатомії.

Перетворення в життя згаданої ідеї Везалій не відкладає в довгу скриню. Уже в 1538 р. він одержує із друкарні “Шість анатомічних таблиць” - анатомічний атлас, підготовлений ним разом з художником Калькаром і виданий у Венеції.

ВИДАННЯ АНАТОМІЧНИХ ТАБЛИЦЬ

Перше видання таблиць збереглося в бібліотеках світу в ліченій кількості екземплярів. Перевидання таблиць в 1874 р. в Англії й в 1920 р. у Німеччині й докладні коментарі до них Зінгера й Робіна (1946) дозволили познайомитися з ними широкому колу читачів.

З 1539 по 1542 р. був написаний весь текст, виготовлено близько 200 оригінальних малюнків, перенесених у вигляді гравюр на дерев'яні блоки. Складним шляхом з Падуї через Венецію блоки доставлялися в Базель до видавця Опорина й там, у швейцарських друкарнях йшли до друку. В 1543 р. дивна по напруженості, погодженості й організованості робота була закінчена. Книга Везалія побачила світ.

Майже всю першу половину 1543 р. Везалій провів у Базелі у зв'язку з випуском книги. Там він організував кілька анатомічних демонстрацій. З особливим старанням він працював над виготовленням кістяка людини. Цей кістяк, подарований Везалієм Базельському університету, зберігається по теперішній час.

Везалій уперше написав анатомію на підставі фактів, точно встановлених при розкритті трупа. Результатом цього було руйнування догм Галена й всі наступні відкриття в анатомії. Природно, що вихід книги Везалія справив величезне враження на читачів. Лише невелика частка існуючих лікарів була готова прийняти відразу істини нової анатомії. Чимало осіб стали шанувальниками Везалія після ознайомлення з його книгою. Але були й такі, які неприязно зустріли нешанобливість Везалія стосовно Галену. Інші під впливом особистої заздрості стали відшукувати в його книзі слабкості й помилки.

Найбільш лютим супротивником Везалія став його колишній вчитель, паризький анатом Сільвій. У своєму памфлеті (Париж, 1551) Сільвій назвав Везалія «божевільним дурнем, що своїм сморідом отруює повітря в Європі».

Сільвій не міг вибачити Везалію те, що він випередив його в опублікуванні монументального анатомічного трактату. На прохання висловити думку із приводу книги Везалія, Сільвій відповів лайкою й вимогою публічного вибачення за образу пам'яті Галена. Стриманий і твердий лист Везалія Сильвію зберігся в архіві. “Мені нема від чого відрікатися, - писав він. Я не навчився брехати. Ніхто більше мене не цінує всі те гарне, що є в Галена, але коли він помиляється, я виправляю його. Я вимагаю зустрічі із Сільвієм у трупа, тоді він зможе переконатися, на чиїй стороні правда”.

Професор Євстахій у Римі критикував книги Везалія під видом захисту Галена. Євстахій був ерудованим анатомом, що претендував на звання некоронованого короля анатомів миру. Але аргументація Євстахія не стільки била по Везалію, скільки по Галену.

Важко було залишатися спокійним. Навколо Везалія змикалося коло недоброзичливців. Виклик був прийнятий. Везалій включається в боротьбу за право на життя нової анатомії. Він уже не стільки професор для студентів, скільки діяльний пропагандист передового навчання. Він організує публічні анатомічні демонстрації в Падуї, Болоньї, Пізі. Його полемічний дарунок яркий, його докази бездоганні. З надзвичайним ентузіазмом він запрошує до секційного стола своїх опонентів і критиків. Гарячі суперечки захоплюють тисячі допитливих розумів. Навряд чи можна було придумати кращий метод агітації за впровадження нових поглядів. Протягом 1543-1544 р. ім'я Везалія оточене славою, його із тріумфом зустрічає молодь, але підступи явних і таємних ворогів не припиняються. За спиною багатьох опонентів стоїть католицька церква. Її приховані механізми пускаються в хід. На шляху Везалія поступово виникає стіна відчуження. Якщо в Італії йому вдається відстоювати свої позиції, то у Франції, Бельгії, Швейцарії верх беруть ненависники нової анатомії.

Натрапивши на організований опір, Везалій не витримує і їде з Італії в Брюссель. Це не було простою зміною місця роботи й проживання. Як учений, Везалій переживав особисту драму. Він порвав з улюбленою наукою. Подавлений нападками й пригноблений безсиллям розсіяти отруту наклепу, проклинаючи владу неуцтва, він знищив всі свої рукописи.

У часи Везалія лікарі вибирали заняття, не зв'язуючи себе з обмеженим колом питань. Вони одержували підготовку в математику, географії, філософії, теології. Везалій вважав себе лікарем й анатомію розглядав як складову частину медичної науки в цілому. Отже, пориваючи з анатомією, він обирав іншу сферу застосування своїх лікарських знань. Більше різким була зміна обстановки й методів дослідження. Але Везалій, як видно, не міг вдіяти інакше. Йому здавалося, що геній продовжує жити, все ж інше мертве. Принаймні такий афоризм він поставив у підписі під одним з малюнків своєї праці.

Праця Везалія, виношений і вистражданий протягом 5 років ціною безсонних ночей і неймовірної напруги моральних сил, міг служити зразком наукового подвигу. Сам Везалій у передмові до своєї книги “In соrроris” писав, що він не зміг би стати анатомом, якби обмежився грубими демонстраціями, які влаштовували на заняттях з анатомії неписьменні цирульники. Потрібно було примусити впасти ярмо догматиків і навчитися анатомії людини на тілі самої людини, прагнучи проникнути в усі складності його будови. Везалій рішуче відхиляв обвинувачення його в неповазі до Галену й вважав, що у виправленні помилок не провина його, а заслуга й що опошлюють пам'ять Галена ті, хто рабськи, всупереч правді повторює й закріплює недоліки свого кумира.

Підводячи підсумки діяльності Везалія в падуанський період, треба сказати, що саме в цей час за короткий строк він виконав працю, що принесла йому велику славу. Одночасно слід зазначити те прогресивне, що він зробив тоді для поліпшення університетського курсу анатомії.

З діяльності Везалія почалися глибокі реформи у викладанні анатомії. Досить зрівняти зображення секції трупа на фронтисписі книги Везалія й замальовок занять з анатомії в книгах Мондіно й Карпи, щоб стала зовсім ясною принципова різниця методик викладання. Везалій виступав одночасно в ролі лектора, прозектора й демонстратора. Але ж у Мондіно лектор лише читав текст підручника, демонстрував же частини трупа цирульник. Таким чином, Везалій вперше почав читати анатомічні лекції не по книзі, а по трупу й кістяку.

Звичайно, реформа викладання анатомії стала поштовхом до зміни методів викладання й інших медичних наук. Важливо, що при цьому успіхи у вивченні анатомії й медицини не залишалися надбанням одного університету, а поширювалися по всіх країнах. Інтернаціональний характер університетів виявився надзвичайно сприятливим для розвитку науки й для вдосконалювання педагогіки. Лекції й демонстрації Везалія відвідували студенти-італійці, французи, німці, англійці, швейцарці, чехи, поляки, і представники інших народів Європи. Повертаючись на батьківщину, вони привозили із собою нові ідеї й методи вивчення анатомії й медицини, пропагували їх. Нагадаємо, що в Росії ще в XVII столітті популярність везалієвської анатомії спонукала Єпифания Славинецького перевести книгу Везалія на російську мову для використання її у викладанні анатомії на заняттях у лікарській школі при Аптекарському приказі й у слов'яно-греко-латинській академії в Москві. А в XVIII сторіччі російський юнак Костянтин Щєпін, піднесений колишньою славою знаменитого університету, пішки добрався до Падуї й вступив у студентську корпорацію.

Падуанському університету випала особливо щаслива роль у вихованні прогресивно настроєних студентів і вчених. Фламандець Везалій, німець Агрікола, італійці Фракасторо, Галілей, Мальпігі, поляк Коперник, англієць Гарвей у різний час у різні амплуа входили в кабінети й аудиторії університету. Вільна від педантизму клерикалів й еклектизму невігласів Падуя гостинно відкривала двері університету для всіх бажаючих учитися незалежно від віросповідання, станової приналежності, політичної орієнтації й національності. Не дивно, що зі всіх кінців Європи потрапити в Падую прагнули учні й учителі, всі ті, що жадали знань, що шукали відповіді на хвилюючі їх питання.

Про анатомічні демонстрації Везалія в Болоньї, де курс лекцій по підручнику Мондіно читав Матіас Куртіс, збереглися справжні записи студента Хеслера, датовані 1540 р. Недавно (1959) ці записи були видані в Упсала. Читаючи відверті, часом наївні замітки Хеслера, кожен може відчути розпал опору, що чинився ясним і безперечним висновкам Везалія. Професорові Куртісу нема чого було протиставити доказам правоти Везалія, що демонструвалися перед аудиторією на трупі. Проте останнє слово залишалося за ним, як за старшим.

Як учитель студентів Везалій постійно вимагав точності у вивченні натури. Він нагадував про те, що кожна, навіть невелика, частина тіла має своє призначення, властиві їй функції й повинна бути вивчена. При цьому треба прагнути до всебічного охоплення досліджуваного явища й до критичного його розгляду.

Виховання критицизму, точності, прагнення до обґрунтування суджень фактами, які перевіряють особисто, прищеплювання практичних навичок - все це імпонувало студентам. Якщо ще додати до цього особисту переваги Везалія як учителя - його молодість, темпераментну переконливу мову, упевнені рухи, очі, що палають сміливістю, готовність вступити в суперечку й представити ясні докази, стане зрозумілої та висока репутація, якою користувався Везалій у своїх слухачів.

ВІДХІД ВІД НАУКИ

Доказом того, що Везалій шкодував про відхід від науки й прагнув до продовження анатомічних занять служить його лист Фалопію, які адресат уже не встиг прочитати. От що писав Везалій. «Мій дорогою Фалопію! Уже три дні пройшло, як я одержав Ваші анатомічні описи завдяки люб'язності Егідуса Дукса, лікаря із Брюсселя. Ви можете здогадатися, як сильно вони обрадували мене: адже вони зроблені Вами - знавцем анатомії . До того ж вони прислані мені з найбільше достохвальної в усім світі Падуанської школи, де я майже 6 років проводив заняття.

Ви, звичайно, інформовані про те, яким був мій метод досягати знання анатомії людини, встановлений там, де зараз перебуваєте Ви. І Ви уявляєте також, що будова тіла людини так чудова й так мінлива, що дослідники завжди виявляють що-небудь нове, вивчаючи ще недостатньо з'ясовані органи разом з їхніми невідомими функціями й користю. Тому Ви не повинні дивуватися тому запалу й радості, з якими я прийняв Ваші наукові праці . Таким чином, забувши все інше, я поглинав всі Ваші замітки й присвятив себе цілком цьому несподіваному читанню Андрій Везалій. Про те, що прочитане повністю виправдало мої безмірні очікування, а досягнуте Вами зовсім і по достоїнствах збіглося з тими уявленнями, які я сам здобував у вивченні таємниць природи, для Вас буде очевидно із цього інтимного листа .»

«Що стосується мене, то я почуваю, що орнаменти нашого мистецтва починаються на тій арені, від якої я, як молода людина, був відлучений до звичайної медичної практики, до війн і до безперервних подорожей. І я бачу завершення тих речей, яким я дали бездоганні основи відповідно до моїх здатностей й у тому вигляді, у якому дозволяли мій вік і здоровий глузд».

«Й якщо я коли-небудь одержу можливість препарувати трупи, можливість, яка тут повністю відсутня, тому що тут я не міг дістати навіть черепа, я спробую знову вивчити всю будову людського тіла й цілком переглянути мою книгу».

Бажання дозріло, згоду на повернення в Італію отримано. Але колись треба надолужити свої «гріхи». Везалію слід з'їздити в Палестину до «святих місць», щоб довести свою відданість церкві. Ця подорож в 1564 р. закінчилася трагічно. Опинившись у результаті аварії корабля у Середземному морі на острові Занте, хворий, всіма покинутий Везалій у жовтні 1564 р. помер.

Смерть Везалія розв'язала руки його ворогам. Заздрість і неправда, глузування й наклеп, спроби знову підняти на щит галенізм, підробки й плагіати - усе звернулося проти пам'яті великого анатома. Реакція не дрімала. Інквізиція й орден єзуїтів обрушували гнів на вільнодумство. Засновується строга цензура на книги й на думки. Анатомія в дусі Везалія розглядається як випад проти релігії. Ганебну роль у дискредитації свого вчителя виконує римський анатом Євстахій, що випустив в 1564 р. книгу. Він відкрито призиває повернутися назад до Галена й Гіппократа. Він вважає, що краще помилятися з Галеном, чим бути разом з його супротивниками. Разом з Везалієм Євстахій ганьбить ім'я Фалопія, у спростуванні багатьох фактів стає на шлях фальсифікації, але його власні праці виявляються зброєю проти Галена.

У Падуї з 1565 р. атаки на Везалія спрямовує Фабрицій з Аквапенденте. Талановитий анатом, учень Фалопія, він із честолюбства протиставляє свої відкриття відкриттям Везалія, спекулюючи на відновленні зганьбленої нібито честі Галена.

Французькі анатоми дискредитують Везалія, переоцінюючи заслуги Сільвія й Шарля Естьєна, що майже одночасно з Везалієм надрукував свою книгу.

Професор анатомії Павийського університету Габріель Кунеус в 1564 р. видав книгу, у якій навів деякі абзаци з листа Везалія Фалопію. Лікар Гарданус декількома десятиліттями пізніше уявив, що ця книга належить Везалію, що сховав своє прізвище під псевдонімом. Слабка робота, яка містила грубі помилки, ніякого відношення до Везалію не мала. Тим часом наступні біографи аж до XIX століття продовжували посилатися на неї при аналізі творчості Везалія.

Зовнішність Везалія відбита на багатьох портретах, з яких лише портрет роботи Калькара на дерев'яній гравюрі є автентичним. Цей портрет наведений у трактаті з анатомії, в «Епітоме», у листі про відвар хінного кореня й на фронтисписі трактату з анатомії у виданнях 1543 й 1555 р. з коментарями англійською і німецькою мовами дозволили широким колам читачів познайомитися з ними. Значення цієї роботи велике. Вона послужила пробою сил автора, розвідкою інтересів читачів і з'явилася своєрідною прелюдією до головної праці Везалія.

ЕПІТОМ

В 1539 р. у Базелі вийшов друком лист Везалія про кровопускання з правої ліктьової вени при запальних процесах. Везалій виходить із того, що венозна кров від печінки тече до периферії. У верхній порожнистій вені відбувається змішання крові. Отже, навіть при лівосторонньому запаленні легенів кровопускання з вен правої руки може дати лікувальний ефект.

Друге видання також вийшло в Базелі в 1555 р. На додаток до нього Везалій написав «Епітом», випущений видавцем Опорином в 1543 р. окремою книгою у 23 повних сторінок. Наступні видання вийшли в Базелі (1555), Парижі (1560). Збереглося дуже мало оригіналів цієї книги. Нещодавно (1949) опублікований її англійський переклад. Російською мовою «Епітом» не з'являвся й оригіналів цієї книги в бібліотеках Радянського Союзу не виявлено. Існує думка про те, що «Епітом» підготовлений Везалієм як анотація його посібника з анатомії. Однак в «Епітомі» зустрічається кілька оригінальних малюнків і деякі нові думки. Весь матеріал розподіляється по трохи інших главах, ніж у посібнику. Можливо, Везалій хотів викласти анатомію для початківців у більше доступній і стислій формі.

Везалію належать ще дві опубліковані їм праці. Це лист про лікувальні властивості відвару хінного кореня (Базель, 1546) і лист Габріелю Фалопію з відповіддю на його критику, у своєму листі Везалій повідомляє про успішне застосування відвару хінного кореня при подагрі й кілька сторінок присвячує захисту своїх анатомічних поглядів. У другому листі містяться відверті думки про розвиток анатомії, розглядаються заслуги Фалопія й з жалем говориться про передчасний відхід самого Везалія від анатомії. Як можна бачити, список наукових праць Везалія невеликий. І фактично тільки посібник з анатомії представляє солідний, досить трудомісткий, нескінченно життєвий здобуток справжнього людського генія. Не даремно деякі біографи вважають Везалія людиною однієї книги.

Хоча сам автор у заголовку вказує, що його праця складається з 7 книг, в дійсності у ньому є ще одна додаткова глава. Книга перша - це посібник з остеології й артрології.

Книга друга присвячена в основному міології, хоча опису й розбору м'язів передує глава по синдесмології. Книга третя містить характеристику кровоносних судин і почасти залоз. У четвертій книзі викладаються дані з анатомії периферійних нервів та спинного мозку. П'ята книга насичена даними з анатомії органів травлення, виділення й розмноження. У шостій книзі описані органи дихання й пов'язаний з ними орган кровообігу - серце. Сьома книга присвячена анатомії головного мозку й почасти органів почуття. У восьмій книзі викладені матеріали з експериментальної анатомії й фізіології, отримані Везалієм у процесі вівісекції. Дев'ятою книгою можна вважати «Епітом». Перша книга містить 41 главу, у якій описаний весь кістяк, включаючи зуби, хрящі (у тому числі хрящі носа, повік, вуха, гортані), нігті. У висновку говориться про методи обробки кісток та інструменти, які необхідні для тих, хто займається анатомією. Для остеології Везалія характерний розподіл анатомічних ознак на загальні й часткові. Так, він визначає призначення костей для функцій опори, захисту й руху, підрозділяє їх на більші й малі, пласкі й довгі, шорсткуваті й гладкі. Везалій описує від назвою луски компактну речовину кісток і виділяє губчату або печериста речовина. Окістя аизначається обов'язковою складовою частиною кістки. На думку Везалія, за рахунок неї забезпечується чутливість кістки. У вченні про суглоби Везалій також розрізняє загальні закономірності й часткові деталі конструкції кожного суглоба. В 4-й главі першої книги є вихідна класифікація суглобів. Автор пропонує ділити суглоби на рухливі й малорухомі. Форма суглобів погоджується з рухами, що відбуваються в них. Везалій звертає увагу на комбіновані суглоби (передпліччя, потилично-стовбурове зчленування). Він характеризує деякі допоміжні апарати суглобів, наприклад внутрішньо-суглобні хрящі. Він добре розкриває роль хребта (глава XII) і доцільність побудови його з багатьох хребців. Однак у складі хрестця Везалій виділяє 6 хребців (іноді 5). Міжхребцеві хрящі називає «хрящеподібними зв'язками». Грудина, за Везалієм, складається з 3 частин. До цього в «Шести таблицях» він малював грудину інакше, та й на малюнку кістяка (т. 1, стор. 493) у посібнику з анатомії грудина зображена як така, що складається з 7 сегментів. Він описав кут між рукояттю й тілом грудини, названий кутом Людовика. Для Везалія зовсім ясно, що в чоловіка й у жінки є з кожного боку по 12 ребер. Іноді їх 13 і дуже рідко 11. «А думка черні, начебто чоловіки на одній стороні позбавлені якогось ребра й жінка в числі ребер перевершує чоловіка на одне ребро, зовсім смішна, хоча Мойсей зберігав переказ, начебто Єва створена - богом з ребра Адама» .

При описі черепа Везалій уперше точно охарактеризував і зобразив клиноподібну й нижньощелепну кістки. Шилопідязичну зв'язку він приймав за продовження великих рогів під'язичної кістки. Нижню носову раковину й сошник він також не розглядає як самостійні кістки, а приєднує їх до ґратчастої кістки. Йому не вдалося ще виявити стремінце. З висновку книги Везалій описує, яким образом він робив мацерацію костей. Для цієї процедури застосовувалися дерев'яні ящики З отворами. У них закладалися трупи разом з вапном. Ящики містилися у воду. Після промивань й очищення кістки виставлялися на сонце для відбілювання. Застосовувалося й виварювання костей. Докладно описана в книзі техніка виготовлення кістяка. Застосовувані для цієї мети інструменти й матеріали перераховані разом з інструментами для розтину в 41-й главі. Треба сказати, що інструменти, які перебували в користуванні Везалія, були дуже різноманітні. Тут показані пилки, молотки, щипці, ножі, бритви, гачки, ножиці, голки й інші інструменти, але серед них ще немає звичайного пінцета.

До Везалія таблиці м'язів в анатомічних посібниках не зустрічалося. Тим примітніше його доробок із створення зовсім оригінальних таблиць, виконаних добре навіть із погляду сучасної образотворчої техніки.

Фігури з відпрепарованими м'язами зображені на тлі італійських пейзажів. Фігурам додані патетичні пози, у постановці кінцівок правильно схоплена динаміка рухів.

З 62 глав другої книги тільки в перших 6 є дані по загальній міології. В 1-й главі Везалій розбирає різні види зв'язок. До них він відносить усілякі фасціальні утворення, міжкісткові перетинки, синовіальні оболонки сухожиль і лише іноді щирі зв'язки суглобів. Така класифікація зв'язок існувала до XVIII століття. Нагадаємо, що в дисертації Бахерахта (1750) «Про хвороби зв'язок» іноді навіть складки слизової оболонки приймалися за зв'язки.

Не підлягає сумніву, що Везалій розумів функцію синовіальних піхв, у яких сухожилля воложаться клейкою рідиною й можуть краще сковзати, не стираючись. Везалій критикував подання тих анатомів-галенистів, які змішували сухожилля з нервами. «Сухожилля, - писав він, - відповідає зв'язці, а не нерву», до того ж нерв не розчиняється ні в м'язі, ні в сухожиллі.

Природно, що Везалій не уникав відповіді на питання про діяльності м'язів. Він правильно розумів, що маса м'язової тканини «є головною частиною мускула» і завдяки їй «мускул скорочується» (т. 1, стор. 634-635). Але для роботи м'язів, як він думав, потрібна безперервна доставка «тваринного духу» нервами (т. 1, стор. 633), харчування м'язів кров'ю, що доставляється венами, і «відновлення природженої теплоти» м'язів, що досягається за допомогою артеріальної крові.

У книзі наведена класифікація м'язів за формою, функціями кісток, з якими вони з'єднуються. При цьому Везалій вказував на умовність понять - початок і прикріплення м'яза. Йому знайомі приклади антагоністичної дії м'язів. Везалій ще не вживає слова фасція для оболонок, що оточують м'язи. Разом з тим він знаходить поверхневу фасцію, що відокремлює підшкірно-жировий шар від м'яза.

У главах, присвячених приватної анатомії м'язів, Везалій домагається значної повноти опису. Чи йде мова про м'язи язика або ока, чи говориться про м'язи кінцівок, скрізь Везалій знаходить точні характеристики, скрізь проводить свій функціональний аналіз. Він розбирає механізм жування, правильно оцінює роботу м'язів живота, що координуються з дією діафрагми. Він різко критикує думки тих медиків, які стверджують, що «прямим мускулом їжа проштовхується в живіт, поперечним виганяється, а косим утримується» (т. 1, стор. 796). Рух їжі по кишечнику Везалій зв'язує з функціями м'язових елементів шлунка й кишок. Уперше доводиться положення про розходження довільних і мимовільних рухів, «не залежних від нашого спонукання»,(т. 1, стор. 796).

Опис м'язів по областях завжди сполучається з розглядом тих рухів, які здійснюються в суглобах. У такому виді міологія Везалія виявляється функціональною. Звичайно, Везалій аналізує дію м'язів у багатьох випадках без обліку групової координації.

Ряд м'язів залишився Везалію невідомим. Він наніс на малюнок, але не описав у тексті пірамідальний мускул живота. Латеральний крилоподібний, потиличний, зовнішній замикальний, клюво-плечовий, м'язи м'якого піднебіння й деякі інші м'язи зовсім не були згадані в книзі Везалія. Доречно помітити, що вже його учень Фалопій більш ретельно вивчив м'язи голови, давши опис тих з них, які не знав Везалій. Продовжувачем його справи був також Аранці, що описав власний розгинатель вказівного пальця, клюво-плечовий м'яз і деякі інші.

З іншого боку, сам Везалій іноді описував м'яз, не маючи перед очами препарату або малюнка. Неточності й помилки Везалія можна пояснити тим, що робота просувалася дуже швидко. У всякому разі вони не настільки великі, щоб вплинути на високу оцінку книги в цілому.

Книга третя, у якій дається опис кровоносних судин, страждає найбільш істотними недоліками, обумовленими тим, що Везалій не розумів кровообігу й сліпо додержувався фізіологічних доктрин Галена.

Звичайно, Везалій як анатом й у дослідженні кровоносних судин перебуває на належній висоті. Він ретельно описує артерії й вени. Для нього не залишаються схованими закони розгалуження артерій, шляхи обхідного кровообігу. Навіть особливості будови судинної стінки привертають його увагу.

Залишається фактом, що вени для Везалія - це судини, по яких кров від печінки йде до периферії. Поруч із ними артерії несуть від серця до периферії кров, насичену життєвим духом. Яким образом кінчаються найтонші судинні трубки, Везалій не знає. Серце для нього звичайний внутрішній орган, а не центр судинної системи, тому опис серця не включено в дану книгу.

Значення вен Везалій ставить вище, ніж артерій. Але опис топографії вен все-таки грішить неточностями. Наприклад, утворення воротної вени показане Везалієм недостатньо чітко. Він допускає з'єднання артерій головного мозку із синусами твердої оболонки. Для нього очевидна варіабельність вен. «Серед маси людей,- пише він,- навряд чи знайдеш двох із зовсім однаковими розгалуженнями вен» (т. II, стор. 98). Кровообіг плода Везалій спеціально не описує, але він знає пупочні артерії, які після народження стають пустими. Ці артерії, за Везалієм, ідуть не до пупка, а від пупка. На таблицях Везалій показав місця впадання печінкових вен у нижню порожнисту вену. На передній черевній стінці він простежив кавакавальні анастомози через надчеревні вени.

У цій же книзі даний опис деяких залоз. Серед них Везалій виділяє так називані кров'яні залози, що не мають вивідних проток, і залози з вивідними протоками. В останніх відбувається фільтрація рідин із крові для постачання органів живильними речовинами. Везалій бачив лімфатичні вузли очеревини і назвав їх залозами. Значення селезінки полягає, на думку Везалія, в очищенні крові від «меланхолійного соку». Гемороїдальні вени Везалій уважає галузями воротної вени.

Таким чином, текст третьої книги Везалія, що озброював анатомів знаннями часткової анатомії кровоносних судин, був неповноцінним в аспекті загальної ангіології й застарів протягом короткого часу.

Для історії відкриття кровообігу книга Везалія з'явилася необхідним щаблем. Тільки на основі повних знань розподілу судин можна було будувати нову теорію. Везалій сам не міг приступитися до перевірки гіпотез Галена, що стосуються кровообігу, але це не можна поставити йому у провину. Перш ніж приступитися до створення нових концепцій, треба було підсумувати накопичені матеріали, систематизувати їх і тим самим підготувати умови для розвитку нових ідей.

У четвертій книзі викладена анатомія периферійної нервової системи. Ця книга менше інших за обсягом. В ній 17 глав. Починається книга з відповіді на питання, що таке нерв. Розходження між руховими й чутливими нервами твердо підкреслені Везалієм. Він описує 7 пару черепно-мозкових нервів, за Галеном, і 30 пара спинномозкових нервів, тому що не враховує VIII шийного спинномозкового нерва. П. К. Анохін (1945) вважає, що в книзі Везалія дані майже закінчені подання про будову нервової системи. З такою оцінкою, звичайно, важко погодитися. Везалій не розумів розходжень між корінцями спинномозкових нервів. В опис черепно-мозкових нервів він не вніс необхідної ясності. Іноді нервовий стовбур Везалій розглядає як суцільне утворення, більшою же частиною як порожню трубку, якою циркулює тваринний дух. Фактичні дані з анатомії периферійних нервів, нервових сплетень, спинного мозку в книзі Везалія викладені систематично. Але вони, по-перше, не оригінальні, а по-друге, буяють помилками. Везалій вважає, що спинний мозок має продовження в крижовий канал, що нерви - це відростки мозку, що рухові нерви тверді, а чутливі - м'які. Він не виділяє ще міжоболонкових просторів, не обертає уваги на нервові вузли. Симпатичний стовбур і черевні нерви Везалій уважає галузями блукаючого нерва (VI пари).

Зовсім очевидно, що анатомія нервової системи не захоплювала Везалія. У цій області знань він не виправив помилок Галена.

Перераховуючи черепно-мозкові нерви, Везалій припускається помилки, що їх у дійсності більше, ніж 7 пар (т. II, стор. 204). Наприклад, нюховий нерв варто виділяти особливо. Третя пара фактично подвійна. «Біля корінця п'ятої пари виникає інша пара, невідома всім, що займаються анатомією» (т. II, стор. 204). Але Везалій заявляє, що він не збирається «відступати від старого рахунку мозкових нервів».

Нумерація й назва черепно-мозкових нервів Везалія не збігаються із сучасними поданнями.

1 пари - зоровий нерв - описана в загальному правильно.

II пари - очно-руховий нерв. Характеристика його дуже примітивна. Уважається, що цей нерв іннервує всі 7 м'язів ока. III пари по описі відповідає трійчатому нерву. Але анатомія цього нерва викладена надзвичайно плутане. Руховий корінець трійчатого нерва виділений у спеціальну IV пари черепно-мозкових нервів. При описі третьої пари Везалій натрапляє на відвідний нерв. Він подає правильні відомості про місце його виходу з мозку й про топографію на підставі мозку, але у верхній очноямковій щілині приймає його за частину «очного нерва», нібито рухового по функції.

За назвою V пари в книзі Везалія фігурують вестибуло-слуховий і лицьовий нерви. Автор угадує деякі правильні деталі цих нервів, але він зовсім безпомічний при характеристиці їх у цілому. Він знаходить місце відходження галузей до скроневого мускула й пояснює їхній достаток особою силою даного м'яза.

VI пари нервів головного мозку, за Везалієм,- це блукаючий нерв разом з язико-глотковий і додатковим. На рівні 1 грудного хребця від VI пари відходить «досить значна галузь», що направляється за плеврою уздовж хребетного стовпа. Таким чином, прикордонний симпатичний стовбур включається в розгалуження блукаючого нерва. Самі рухові галузі останнього в черевній порожнині простягаються, як думав Везалій, до дна матки в жінок і до яєчок у чоловіків. VII парою Везалій позначив під'язичний нерв. Периферичні нерви тулуба, верхньої й нижньої кінцівки описані Везалієм правильно. Він, імовірно, уперше описав оболонки нервових стовбурів. У багатьох випадках він ухиляється від стандартних описів нервів за Галеном, виправляючи їх. На стор. 290 (т. II) він писав: «якщо ти помітиш, що я порядно ухилився від думки Галена, не полінуйся, дуже тебе прошу, перевірити його опис». Не залишається ніяких сумнівів в тому, що кожний з великих периферійних нервів досліджений самим Везалієм на трупах і це становить незаперечну заслугу великого анатома.

П'ята книга присвячена органам травлення. Але оскільки сечостатеві органи перебувають «у зв'язку й суміжності» з органами харчування, Везалій у цю книгу включає і їх. Він діє так ще й для того, щоб «ті самі фігури не зустрічалися в більшості глав» (заголовок V книги).

Книга написана жваво і яскраво. Досвід мистецького демонстратора й ідеї мислячого вченого тут пов'язані воєдино. Викладання матеріалу ведеться не за функціональним принципом, а за топографічним. Вся п'ята книга в дійсності представляє коментарі до препаратів, що виділені при розтині черевної порожнини. У цих коментарях роз'ясняється значення органа, його місце в акті травлення, його зв'язку з іншими органами.

На початку книги поміщені 32 малюнка, на яких зображені органи на трупі в строгій послідовності й вид органів на ізольованих препаратах і на розрізах. Везалій дуже добре уявляє все те, що зображується на таблицях й описується в тексті. Судження про внутрішню структуру органів і пояснення їхніх функцій далеко не бездоганні, але вони цілком зрозумілі й виправдані. Везалій описав шлунок, кишечник, селезінку, печінку, сечовий міхур, нирку - внутрішні, і зовнішні полові органи, плід, що розвивається. Підшлункову залозу він розглядав як м'яку підстилку для шлунка, що складає зі скупчення залоз очеревини. Печінку характеризував як майстерню густої крові з величезною кількістю судин. Це все галузі воротної вени, розгалуження порожнистої вени й жовчонісні трубки. Він описав капсулу печінки й зв'язки. Везалій дотепно критикував навчання Галена про п'ятидольову печінку. У тварин дійсно печінка складається з декількох ізольованих часток. У людини ж частки печінки зрощені.

У книзі даний точний опис положення стравоходу в грудній порожнині. Глотку Везалій ще не виділяє, тому стравохід у його поданні «одержує початок від кінця піднебіння» (т. II, стор. 380). Призначення мигдалин, на думку автора, полягає в тому, що вони виробляють слину й вологу, запобігаючи висиханню стравоходу й гортані.

Щитовидну залозу Везалій уважав парним органом і порівнював з передміхуровою залозою. Секрет цієї залози, що виділяється у стравохід, на його думку, полегшує проходження сухої їжі в шлунок.

Форму й положення шлунка Везалій визначав правильно. Назв відділів ще немає. Про будову стінки шлунка говориться дуже скупо. Пілоричний сфінктер Везалій приймав за залозу, не погоджуючись із думкою Галена про те, що це пристосування для закриття виходу зі шлунка. Для нього залишився незрозумілим розподіл тонкої кишки на тощу й підвздошну, встановлене грецькими анатомами. Він писав, що не знає жодної ознаки, «за якою міг би розпізнати кінець тозої й початок підвздошної кишки» (т. II, стор. 413). Разом з тим він правильно відповідав на запитання про призначення кишок і розумно пояснював доцільність великої довжини тонкої кишки для всмоктування їжі.

Суперечку про те, є чи ні відгалуження жовчної протоки до шлунка, Везалій уважав надуманою. Лише один раз він бачив з'єднання жовчної протоки зі шлунком. У всіх же інших випадках загальна жовчна протока впадала у дванадцятипалу кишку.

При дослідженні нирки в першу чергу Везалія цікавили шляхи току крові, оскільки для нього ясно, що в нирках артеріальна кров очищається від надлишку рідкої частини. Звертаючи увагу на порожнину нирки, Везалій не знаходить там двох пазух, відділених продірявленою мембраною на зразок сита (т. II, стор. 468). Про ці пазухи, кров'яну і сечову, писали галеністи. Думають, що на малюнках у книзі зображені розрізи нирки собаки. Ниркові канальці Везалій не бачив, хоча його сучасники Фалопій й Євстахій зважали на їхню наявність. Звертає на себе увагу та обставина, що Везалій на малюнках розміщує праву нирку вище лівої. І в описі підтверджується, що права нирка здебільшого лежить вище лівої, хоча буває й навпаки (т. II, стор. 464).

Шоста книга, що містить опис органів грудної порожнини, підрозділяється на 16 глав. Тут описана оболонка, що покриває ребра (плевра), трахея, гортань, легені й, нарешті, серце, якому приділене найбільша увага. Процес подиху Везалій представляє в такий спосіб.

Везалій допускає, що в плеври, як й в очеревині, є отвори. Середостінок, який добре розрізняв Везалій, розділяє плевральні порожнини. Дихальне горло посилає в кожну легеню по великому бронху, які розгалужуються на незліченну кількість галузей. Гортань служить для відтворення голосу. В описі її функцій Везалій виступає послідовником Галена, що спеціально займався проблемою голосоутворення.

За Везалієм, легеня людини підрозділяється на дві частки, відмінностей між прав і лівим не підкреслюється. У легенях відбувається змішання крові й пневми. Сегментів і часточок легенів автор не виділяє. Губчаста паренхіма легенів є доказом заповнення цього органа повітрям. У легені проникають тонкі галузі блукаючого нерва й галузі венозних артерій. Артеріальні вени, навпаки, беруть початок у легенях.

На відміну від легенів, які описані досить коротко, серце розглянуте Везалієм досить докладно. Перед роботою серця, що робить безперервні й невтомні рухи незалежно від нашої волі, автор відчуває здивування. Намагаючись розшифрувати структуру серцевої стінки, Везалій ішов попереду таких анатомів, як Гарвей, Бореллі, Галлер й інші. Він указував на те, що м'язові волокна збираються до верхівки серця й потім ідуть у глибину. Інші волокна йдуть циркулярно. У міжшлуночковій перегородці немає ніяких отворів. Передсердя як такі ще не розпізнаються й вважаються пазухами вен. Але праве й ліве вушка серця описуються точно. Поверхня серця гладка. Форма його нагадує форму великого каштана. У людини серце ширше й коротше, ніж у тварин. Всі судини, що приходять до серця й починаються від нього, на малюнках зображені правильно. Правда, легеневих вен тільки дві. Вінцевий венозний синус серця розглядається як галузь порожньої вени. Артеріальної протоки Везалій ще не знав. Від дуги аорти відходять судини не за звичайним людським типом, а скоріше як у собак (брахіоцефалічний стовбур ділиться на 3 артерії). Встановлення істинної функції серця протікало повільно. Везалій зазнавав серйозних труднощів при оцінці своїх спостережень над працюючим серцем тварин. Він відзначав подібність м'яза серця з мускулами тіла, але вказував на те, що серцевий м'яз виконує зовсім інші рухи, причому руху мимовільні. Він розрізняв 2 камери серця й визнавав, що в описі серця йшов за Галеном. Коли він переконався в тім, що в перегородці між шлуночками немає отворів, він не розумів, як можуть анатоми допускати перехід крові із правого шлуночка в лівий. «Я чимало сумніваюся щодо функцій серця в цій частині» (т. II, стор. 696).

Будова м'ясистих поперечин, сосочкових м'язів, клапанів докладно висвітлюється на сторінках 6-й книги. У чотирьох отворах серця (два предсердно-шлуночкових, аортальне й легеневого стовбура) Везалій нараховує 11 малих перетинок, тобто стулок клапанів, і розуміє їхню роль у механізмі руху крові через серце.

Закінчує шосту книгу Везалій описом порядку розкриття серця й органів подиху.

Сьома книга, у якій зібрані матеріали з анатомії головного мозку й органів почуттів, виявилася самої дискусійною. При цьому думки опонентів розділилися: одні критикували Везалія за поступки матеріалізму, інші обвинувачували його в ідеалізмі. Настільки суперечливі оцінки не викликають подиву, тому що в книзі в дійсності еклектично змішуються всілякі, часом парадоксальні міркування.

При написанні даної книги Везалій не мав у своєму розпорядженні достатню кількість фактів, що стосуються до внутрішньої конструкції мозку. Їх у той час було мало, а фізіологічних дослідів, що можуть роз'яснити функції мозку, не було зовсім. Але чим менше було твердо встановлених істин, тим більше народжувалося спекуляцій. Текст книги ясно показує, що Везалію все-таки не вдалося уникнути суперечливих доктрин. Основні частини головного мозку Везалій описує правильно. Йому відомі стовбур мозку, мозочок, ніжки мозку, чотиригорбковий, зорові бугри, мозолисте тіло, більші півкулі, шлуночки мозку, епіфіз і гіпофіз. Книга відрізняється досить повною систематизацією накопичених на той час даних по анатомії мозку. Але Везалій "не приймає цих даних на віру, а особисто перевіряє їх. Незамінну допомогу приносить йому техніка розсічення мозку на зрізи. Очевидно, Сільвій і Везалій знали способи ущільнення мозку. Кожен зріз мозку обов'язково замальовувався, всі великі деталі позначалися на малюнках. Уперше в історії анатоми одержали можливість вивчати головний мозок за єдиною методикою й графічно документувати свої спостереження.

Цілком можливо, що Везалій досліджував не тільки мозок людини, але й мозок тварин. Так, при замальовці бічних шлуночків він не наносить на схему задній ріг, що у копитних тварин відсутній. Однак у всіх інших випадках сторінки книги містять опис головного мозку саме людини. Не випадково Везалій виправляє помилки тих анатомів, які переносили дані анатомії мозку тварин на людину. Наприклад, він указує границі мозочка в межах задньої черепної ями. Інші ж анатоми закріплювали за мозочком всю потиличну область черепа, що типово для биків, корів, овець.

Шлуночки головного мозку були описані ще Герофілом. Везалій знав про повідомлення бічних шлуночків із третім. Він писав: «нижні частини правого й лівого шлуночків уздовж мозолистого тіла не розділені між собою якою-небудь перегородкою» (т. II, стор. 810). Під зводом є з'єднання цих шлуночків (див. т. II, стор. 817). Таким чином, міжшлуночковий отвір не по праву має ім'я Монро. Те ж саме ставиться до водопроводу мозку, що з'єднує третій шлуночок із четвертим. Водопровід мозку був відомий Герофілу й опис його фігурує в книзі Везалія.

Цереброспінальний ліквор Везалій приймає за слиз й описує його переміщення шлуночками, а з третього шлуночка ще й у гіпофіз, що він називав «залозою, що приймає слиз». Припущення Галена про вихід слизу через продірявлену пластинку в порожнину носа Везалій рекомендував не приймати за істину.

Значення головного мозку Везалій оцінював дуже високо. Це вмістище чільного розуму, початок чутливості й довільного руху. Навіть у назві першого розділу говориться, що «мозок побудований заради верховенства розуму, а також чутливості й рухів, що залежать від нашої волі» (т. II, стор. 775). Свої функції мозок виконує за допомогою тваринного духу, що виробляється в мозку й в оболонках і виходить на периферію нервами. На стор. 814 (т. II) Везалій писав: «я нітрохи не побоююся приписати призначення у виникненні тваринного духу шлуночкам». Дотримуючи вірності древньої концепції Галена про три духа, Везалій не може протиставити їй нічого іншого. Вплив мозку на життєві відправлення занадто очевидний. Пояснити цей вплив Везалій здатний тільки за допомогою гіпотетичного тваринного духу, що дає силу органам почуттів, викликає рух м'язів й є імпульсом для божественних актів царюючої душі.

Однак цей розділ має самостійне значення й аж ніяк не пов'язаний з анатомією головного мозку, про яку мова йде в сьомій книзі. Тому ряд істориків розглядає даний розділ як окрему восьму книгу. У ній наведені досліди, які Везалій робив на тваринах. Прав Брока, що вважає цю працю Везалія першою книгою з експериментальної фізіології епохи Відродження.

До експерименту на тваринах Везалій звертався дуже часто. Фактично в анатомічному залі завжди поруч із секційним столом, на якому відбувався розтин трупа, стояв стіл для досвідів на тваринах або просто для їхнього анатомування. Якого ж роду експерименти проводив Везалій?

Об'єктами дослідження були живі собаки, мавпи, свині. Найпростіший досвід - перелом кісток. Везалій переконувався, що після перелому кістки «валиться весь орган», тобто перестає функціонувати вся кінцівка. Якщо у тварин перерізувати утримуючу поперечну зв'язку на передній або задній кінцівці, то сухожилля згиначів пальців будуть виходити зі своїх каналів. На оголеному м'язі Везалій спостерігав утовщення й розслаблення м'язового черевця. Коли він розрізав черевце подовжньо, скорочувалися обидві половини в одному напрямку. Після поперечного розсічення скорочення м'язових волокон викликало розбіжність м'язових половинок.

Найбільш різноманітними були досвіди на нервовий системі. Туго перев'язуючи нервовий стовбур на кінцівці, Везалій викликав параліч м'язів. Після перерізування спинного мозку Везалій спостерігав припинення чутливості й руху в дистальних частинах тіла. Везалій розкривав череп у собак і руйнував речовину мозку. Це призводило до того, що в собак випадали м'язові рухи й відбувався розлад чутливості. Везалій розкривав шлуночки мозку.