Андрей Везалій - засновник сучасної анатомії

На живих тварин Везалій установлював вплив поворотних нервів на голос. Здавлювання або розсічення цих нервів обумовлювало припинення голосу.

Операція видалення селезінки у тварин, видалення нирки, яєчок, прижиттєві спостереження над роботою серця й легенів - все це було доступно Везалію й робилось їм для навчальних цілей. Викликаючи пневмоторакс, Везалій відзначав зупинку дихальних рухів легенів.

Надзвичайно цікавими були його досвіди з перев'язкою артерій і вен. Ці досвіди давали в його руки неспростовні факти для розшифровки законів кровообігу, але правильних висновків із цих фактів Везалій не зробив. Ті ж факти в руках Гарвея дозволили сформулювати нову теорію кровообігу. Але це трапилося майже на 100 років пізніше.

Подих живих істот віддавна визнавалося неодмінною умовою життя. Але чи дихає плід в утробі матері, а якщо дихає, то як? Везалій витягав з матки собаки майже доношений плід з оболонками. Щеня гинуло від ядухи. Якщо ж оболонки розрізалися, плід залишався живим. Везалій зробив правильний висновок із цього спостереження, указавши на те, що тканинне дихання плода відбувається за рахунок крові материнського організму.

Штучне дихання в дослідах Везалія зберігало життя тварині після заповнення плевральних порожнин повітрям. Цей факт, яскраво продемонстрований Везалієм, послужив поштовхом до розробки операції трахеотомії й інтубації.

Навряд чи можна сумніватися в тім, що в цьому доповненні до трактату Везалій виклав тільки частину своїх досвідів. Але навіть короткі замітки про виконані операції розкривають вигляд Везалія як цілеспрямованого й митецького експериментатора. Ми повністю згодні з думкою С. Н. Касаткіна, що характеризує Везалія як основоположника функціонального напрямку в анатомії, оскільки великий анатом при вивченні трупа завжди думав про функції розглянутих органів і систем, прагнув пізнати живе й розумів нерозривну єдність форми й функцій.

Однак в анатомії довезалієвого періоду панував хаос не тільки в змісті систематики, але й у змісті точності локалізації. Відносини органів друг до друга ще якоюсь мірою вдостоювалися уваги, але ні проекція органів на зовнішні покриви, ні голотопія, ні скелетотопія їх ніколи не розкривалися.

В анатомії Везалія ми не бачимо ще розподілу тіла людини на області, як це прийнято в сучасних посібниках. Але Везалій дає ретельний опис м'язів і це визначає неминучість показу топографо-анатомічних відносин соми. Адже всі нерівності рельєфу тіла пов'язані з кістками й м'язами. Присвячуючи спеціальні глави процедурі й порядку розтину м'язів, Везалій указував точні лінії розрізів, описував шари шкіри, підшкірної клітковини й оболонки.

У главах «Про мускули живота» й «Про розкриття мускулів живота» приводяться всі необхідні відомості про конструкції піхви прямого мускула живота, але назва ця ще не фігурує. Везалій знає білу лінію живота й місце проходження насіннєвого канатика донизу передньої стінки живота. Він викладає анатомію м'язів промежини, відзначаючи полові розходження. Звертається увага на локалізацію лімфатичних регіонарних вузлів по ходу вен, на співвідношення м'язів, артерій і вен, на глибину їхнього залягання.

Що стосується топографії органів, то щодо цього Везалій іде далеко вперед у порівнянні зі своїми попередниками. Він точно описує границі легенів, правильно характеризує середостінок, простежує взаємини стравоходу, трахеї й аорти, пише про поширення частини печінки вліво, визначає відділи кишечнику по областях черевної порожнини, указує на особливість локалізації шлунка.

У багатьох випадках при описі органів Везалій теж допускав топографо-анатомічні помилки. Є частка істини в словах тих біографів Везалія, які вважають, що він виправив багато помилок Галена, але не виправив ще більше. Дивна, наприклад, омана Везалія, коли він знаходить роздвоєння висхідної аорти.

Може виникнути питання, чи розумів сам Везалій прикладне значення анатомічних знань. На це питання легко відповісти ствердно. Власне кажучи весь свій досвід ученого й педагога Везалій присвятив медицині. Анатомічну підготовку він розглядав як обов'язкову умову успіху лікування.

Чи був Везалій у дійсності лікарем і зокрема хірургом? Звичайно, він був лікарем й, імовірно, володів необхідною хірургічною технікою. Про його діяльності як клініциста збереглося мало відомостей. Своє ставлення до медицини, до проблем лікування хворих Везалій розкрив у передмові до посібника з анатомії. Крім цього, він піднімав клінічні проблеми у статтях про венесекції й про застосування відвару хінного кореня.

В історико-медичній літературі звичайно Везалія не вважають тим, хто стоїть на шляху розвитку хірургії. Проти цього варто заперечувати. Везалій був професором хірургії й анатомії. Він учив студентів анатомії, підкреслював важливість цього предмета і його безпосереднє відношення до хірургії. Через відродження анатомії він уможливив розвиток хірургії як науки.

Везалій зрозумів значення анатомічного малюнка й приступився до створення свого оригінального ілюстрованого посібника. Він вважав, що включені в книги малюнки «сприяють розумінню розкриттів і представляють погляду, ясніше самого зрозумілого викладу...» (т. 1, стор. .9). Дохідливість книги, її переконливість визначалися значною мірою якістю малюнків, які повинні бути складовим елементом книги. Везалій сам працював над малюнками, а також готовив для замальовки велику кількість анатомічних препаратів. Багато малюнків у книзі символізують живий дух епохи Відродження. М'язи людського тіла зображені в динаміці. Пози, у яких зображується труп, змушують думати про мудрість життя й драматизм смерті.

Анатомічні праці попередників Везалія майже не містили малюнків. Низький рівень образотворчого мистецтва середньовіччя, труднощі відтворення малюнків у рукописних книгах і зневага дійсними анатомічними знаннями, почерпнутими при вивченні трупа - от ті причини, які зробили анатомічні малюнки скоріше курйозною, чим дивною рідкістю. Виключення становили замальовки кістяка в різних артикулируючих позах. Їх можна було зустріти й у працях Леонардо да Вінчі й у деяких підручниках хірургії (наприклад, у Бруншвіга. Страсбург, 1497), і в книзі Россі (1496-1541), де кістяки зображені в передній і задній проекції.

Везалій запропонував метод графічного втілення натури. Чудова проникливість його розуму позначилася й тут. Зрозуміло, і це його відкриття не народилося з нічого. Випадкові анатомічні замальовки анатомів XIII-XVI сторіч і досягнення образотворчого мистецтва Відродження цілком могли зумовити розуміння пізнавальної цінності анатомічного малюнка.

Везалій не просто підключив малюнок до тексту. Ілюстрації були прийняті Везалієм як складова частина його анатомічної праці. Його метод дослідження припускав препарування, опис і замальовку. Отже, мова йшла не тільки про поліпшення наочності, а про єдність текстової й графічної характеристик, досліджуваної структури. У книзі Везалія вперше переборювалися й технічні труднощі систематичного сполучення тексту й малюнків.

У виданих Везалієм «Шести таблицях» (1538) ще тільки намічається суть нового методу. З числа таблиць 3 безперечно належать художникові Калькару (1499-1546), земляку й другові Везалія. Це таблиці, на яких зображений кістяк людини спереду, ззаду й збоку. Інші 3 таблиці представляють схеми фізіологічних систем по Галену. Їх оформив сам Везалій, користуючись вихідними начерками інших авторів, імена яких залишилися невідомими. Зінгер (1945) припускає, що це були власні начерки Везалія.

Лише один Везалій міг оцінити правильність змісту малюнка. Це важливо нагадати тим, хто вважає художників головними героями «Анатомії» Везалія, а роль великого анатома зводить до положення літературного коментатора малюнків.

Таким чином, іконографічна спадщина Везалія являє величезну цінність. Ілюстрації Везалія - це досягнення нової науки. Разом з тим це перший досвід графічного відтворення й репродукції натуральних препаратів. Необмежене число людей у різних країнах й у будь-який час могли вивчати ті самі малюнки. Використання графічного методу в анатомії остаточно дискредитувало астрологічні традиції в медицині.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Історія Медицини, за редакцією Б.Д. Петрова. М., Медгиз, 1954р.

2.Human Anatomy, Oxford Press, 1976.

3.Островерхов Г.Е., Д.Н. Лубоцкий, Ю.М. Бомаш. Оперативна хірургія й топографічна анатомія, Медицина, Москва, 1972р.

4.М. Гезер, Основи історії медицини, Казань, 1890р.

5.Т.С. Сорокіна, Історія медицини, 2-і видання, перероблене й доповнене. Москва, 1994 рік.