Фізична реабілітація хворих при порушеннях зору
Порушення зору як медична проблема. Фізична реабілітація осіб з порушенням зору засобами фізичної культури та засобами фізіотерапії. Вплив фізичних вправ на зір. Вправи при ускладнених формах короткозорості, що сприяють поновленню глибинного зору.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.02.2009 |
| Размер файла | 1,1 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
Фізична реабілітація при порушеннях зору
курсова робота з фізичної реабілітації
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Порушення зору як медична проблема
1.1. Око та його функції
1.2. Основні порушення зору
1.2.1. Короткозорість (міопія)
1.2.2. Далекозорість (гіперметропія)
1.2.3. Астигматизм
Розділ 2. Фізична реабілітація осіб з порушенням зору засобами фізичної культури
2.1. Вплив фізичних вправ на зір
2.2. Вправи при ускладнених формах короткозорості
2.3. Фізичні вправи, що сприяють поновленню глибинного зору
2.4. Спостереження за впливом фізичних вправ на здоров'я
Розділ 3. Фізична реабілітація осіб з порушенням зору засобами фізіотерапії
3.1. Санаторно-курортне лікування хвороб ока і його придатків
3.2. Фізіотерапевтичні методи дії при порушеннях зору
Висновки
Література
Додатки
Вступ
Актуальність теми дослідження. Для сприйняття інформації про стан навколишнього зовнішнього світу служать складні і досконалі нервові прилади - органи почуттів. До них відносяться й очі.
Завдяки зору людина розрізняє дрібні деталі предметів і самі предмети, правильно визначає їхнє місце розташування в просторі, сприймає найбагатшу гаму колірних відтінків. Зір дозволяє нам займатися кваліфікованою виробничою працею, читати, писати, малювати, дивитися кінофільми, спектаклі та інші видовищні заходи. Втрата зору - велике нещастя.
У нормальному оці чітке зображення віддалених предметів можливе при повному розслабленні акомодаційного механізму. Але в багатьох людей внаслідок збільшення поздовжньої вісі ока або перенапруження війкового м'яза паралельні промені від предметів фокусуються перед сітківкою, тому зображення предмета розпливається. Це порушення нормального заломлення (рефракції) променів називають короткозорістю.
У далекозорому оці промені віддалених предметів заломлюються за сітківкою. Це відбувається внаслідок зменшення поздовжньої вісі ока. Для корекції порушень перед короткозорим оком розміщують ввігнуту (розсіюючу) лінзу, а перед далекозорим - двоопуклу, збільшуючу заломлення променів лінзу.
Велике значення у профілактиці і лікуванні порушень зору має комплекс фізіотерапевтичних заходів, які поряд із мекаментозною терапією сприяють швидшому і якіснішому відновленню порушених функцій організму.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об'єктом дослідження курсової роботи є процес фізичної реабілітації.
Предметом дослідження курсової роботи є проблема фізичної реабілітації хворих при порушеннях зору.
Метою дослідження є теоретичне обґрунтування необхідності і суті фізичної реабілітації при порушеннях зору.
Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:
дослідити порушення зору як медичну проблему;
охарактеризувати підстави для застосування лікувальної фізичної культури при порушеннях зору;
висвітлити основні засади фізичної реабілітації осіб з порушенням зору засобами фізіотерапії.
Розділ 1. Порушення зору як медична проблема
1.1. Око та його функції
Око (рис. 1.1, 1.2) - орган сприйняття світлового роздратування. Око, або очне яблуко, має не зовсім правильну кулясту форму і поміщається в кістковій воронці - очній ямці. Ззаду і з боків воно захищене від зовнішніх дій кістковими стінками очної ямки, а спереду - повіками. Внутрішня поверхня повік і передня частина очного яблука, за винятком рогівки, покрита слизистою оболонкою - кон'юнктивою.
Рис. 1.1. Вид ока спереду [1, 6]:
1 - брова, 2 - верхня повіка, 3 - склера, покрита кон'юктивою, 4 - зовнішній кут повік, 5 - нижня повіка, 6 - зіниця, 7 - райдужна оболонка, 8 - рогова оболонка, 9 - внутрішній кут повік
Рис. 1.2. Горизонтальний розріз ока [1, 6]
Рухи очного яблука здійснюються за допомогою зовнішніх очних м'язів. Їх шість на кожному оці. Одним кінцем вони прикріпляються до заднього відділу очної ямки, а іншим - до поверхневих шарів очного яблука.)
Зовнішня щільна оболонка ока називається склерою. Це щільна непрозора тканина білого кольору. Вона має опорне і захисне значення. На передній відкритій стороні ока склера переходить у тонку й прозору рогівку.
Під склерою знаходиться судинна оболонка ока, яка забезпечена великою кількістю кровоносних судин. Вони забезпечують живлення тканин ока. У передньому відділі очного яблука судинна оболонка переходить у війкове (циліарне) тіло і райдужну оболонку (радужку).
У війковому тілі знаходиться м'яз, пов'язаний із кришталиком і регулюючий його кривизну. Кришталик - це прозоре еластичне тіло, що має форму двоопуклої лінзи.
Райдужна оболонка у вигляді вертикальної завіски розташована за рогівкою. У центрі радужки є круглий отвір - зіниця. Величина зіниці може змінюватися, і залежно від цього в око потрапляє більша або менша кількість світла.
Тканина райдужної оболонки містить особливу фарбувальну речовину - меланін. Залежно від кількості цього пігменту колір радужки коливається від сірого і блакитного до коричневого, майже чорного.
Між рогівкою і радужкою, а також між радужкою і кришталиком є невеликі простори, звані відповідно передньою і задньою камерами ока. У них знаходиться прозора рідина - водяниста волога. Вона забезпечує поживними речовинами рогівку і кришталик, які позбавлені кровоносних судин. Порожнина ока позаду кришталика заповнена прозорою желеподібною масою - склоподібним тілом.
Внутрішня поверхня ока вистелена тонкою, вельми складною за будовою сітчастою оболонкою - сітківкою, або ретиною. Вона містить світлочутливі клітини, названі із-за своєї форми колбами і паличками. Нервові волокна, що відходять від цих клітин, збираються разом і утворюють зоровий нерв, який прямує в головний мозок.
Світлові промені від даних предметів, проникаючи через зіницю в око, діють на світлочутливі клітини сітківки - колби і палички - і викликають у них нервове збудження, яке передається по зоровому нерву в кірковий центр зору, розташований у потиличних долях мозку. В корі головного мозку відбувається дуже складний процес переробки збуджень, у результаті якого народжується зорове відчуття, тобто виникає суб'єктивний образ об'єктивного світу.
У сітчастій оболонці налічується приблизно 125 мільйонів паличок і 6 мільйонів колб. Головна маса колб зосереджена в центральній області сітківки, званої жовтою плямою. У міру віддалення від центра число колб зменшується, а паличок - зростає. На периферії сітківки є тільки одні палички.
Колби призначені для денного зору. Вони малочутливі до слабкого освітлення. З їх допомогою сприймаються форма, колір і деталі предметів. У цьому беруть участь і палички, але їх головне призначення - працювати при слабкому освітленні - у сутінках або вночі.
Жовта пляма, особливо його центральна ямка, - місце найкращого зору. Цей зір називається центральним. Зір решти частин сітківки значно менш чіткий і носить назву бічного або периферичного. Затримайте погляд на якій-небудь букві читаного вами зараз рядки, і ви переконаєтеся в тому, що цю буква видно добре, все ж таки решта букв, особливо розташованих по краях рядка, - помітно гірше. Центральний зір дозволяє розглядати дрібні деталі предметів, периферичне - дає можливість орієнтуватися в просторі. При значному порушенні периферичного зору самостійне пересування стає майже неможливим. Темною ніччю при чистому повітрі око може бачити світло звичайної свічки на відстані 25-27 км. Але ще більш дивовижна здатність органу зору змінювати цю чутливість, що дозволяє орієнтуватися в оточуючому і в яскравий сонячний день, і в темну ніч.
Предмети, які бачить око, можуть відрізнятися за яскравістю один від одного в мільярди разів. Здатність ока пристосовуватися до різної яскравості освітлення називається адаптацією [1, 8].
Для звикання очей до нового ступеня освітлення потрібний певний час. Потрапивши з добре освітленого приміщення в напівтемне, ми спочатку нічого не бачимо. Проте поступово чутливість ока підвищується, і ми починаємо розрізняти оточуючі нас предмети. Так само після переходу з темної кімнати в яскраво освітлену ми в перший момент не в змозі читати: папір здається нам надмірно яскравим і "сліпить" очі. Але достатньо двох-трьох хвилин, і чутливість ока до світла знизиться, "засліплення" зникне і ми зможемо читати.
При деяких захворюваннях ока порушується здатність орієнтуватися в умовах слабкого освітлення. Вдень людина бачить добре, а у сутінках - погано. Такий стан називається гемералопією, або "курячою сліпотою". Іноді він може виникати при нестачі в організмі вітамінів, головним чином вітаміну А, який, як припускають, бере участь у відновленні світлочутливої речовини паличок сітківки.
Виключно важливою є здатність нашого органу зору розрізняти нескінченну різноманітність колірних відтінків.
Відомо, що всі колірні тони утворюються при змішуванні семи основних кольорів спектру, на які розкладається денне (біле) світло, проходячи через призму. Це - червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. М.В. Ломоносов уперше довів, що названі сім кольорів можна отримати при змішуванні трьох із них - червоного, зеленого і фіолетового (або синього). На цій підставі вчені Т. Юнг і Г. Гельмгольц висловили припущення про існування в сітківці трьох елементів (або компонентів), кожний з яких призначений для переважного сприйняття тільки одного з цих кольорів. При дії на око колірних променів збуджуються три елементи, але різною мірою, що й дозволяє сприймати всю різноманітність колірних відтінків.
Природжені розлади колірного зору відомі з давніх пір. Вони були названі дальтонізмом на ім'я англійського хіміка Дальтона, який їх уперше описав.
Повна колірна сліпота, коли весь світ з його неосяжним багатством кольорів і фарб сприймається в сірому кольорі, зустрічається вкрай рідко. Часткова колірна сліпота, при якій кольори сприймаються неправильно - явище вельми поширене.
Розлади колірного зору можуть виникати і при деяких захворюваннях очей.
Для розуміння здатності ока розрізняти форму й величину даного предмета користуються поняттям гостроти зору. Мірилом гостроти зору служить кут, під яким видно предмет (рис. 1.3). Чим менший цей кут, тим вища гострота зору. У більшості людей мінімальна величина точки зору рівна 1 хв..) На це ще в XVII столітті звернув увагу астроном Роберт Гук. "Якщо дві, три, навіть десять зірок знаходяться одна біля одної на відстані менше 1 хвилини, - писав він, - то око не в змозі розрізнити їх окремо, вони зливаються всі разом, в одну зірку". Тому й прийнято рахувати цей кут нормою, а гостроту зору ока, що має найменшу точку зору в 1 хв. - одиницею гостроти зору, або середньою величиною норми. Іноді здорове око може володіти гостротою зору дещо меншою, ніж одиниця. Зустрічається й гострота зору, що значно перевищує одиницю.
Як уже наголошувалося, найбільш високою зоровою здатністю володіє центральна ямка сітківки. У міру видалення від центру гострота зору падає. Так, на відстані 5° вона вже вчетверо менше, ніж у центрі, а на крайній периферії складає лише соті долі центральної гостроти зору.
Рис. 1.3. Точка зору [1, 10]
Око людини є своєрідною оптичною камерою, в якій можна виділити світлочутливий екран-сітківку і світлозаломлюючі середовища, головним чином рогівку і кришталик. Кришталик за допомогою зв'язки сполучений з циліарним м'язом, розташованим широким кільцем позаду кореня райдужної оболонки. Завдяки діяльності цього м'яза кришталик може змінювати свою форму, ставати більш або менш опуклим і відповідно сильніше або слабкіше заломлювати потрапляючі в око промені світла (це явище було названо акомодацією). Акомодація для органу зору має велике значення (рис. 1.4). Вона дозволяє виразно бачити предмети, розташовані на різній відстані, забезпечуючи поєднання фокусу потрапляючих у око променів від даного предмета з сітчастою оболонкою.
Рис. 1.4. Схема акомодації [1, 11]
Рефракція - це заломлююча здатність ока при спокої акомодації, коли кришталик максимально сплощений. Розрізняють три види рефракції ока: відповідну (еметропічну), далекозору (гіперметропічну) і короткозору (міопічну).
В оці з відповідною рефракцією паралельні промені, що йдуть від далеких предметів, перетинаються на сітківці (рис. 1.5, а). Тим самим забезпечується виразне бачення предмету. Для отримання на сітківці ясних зображень, розташованих поблизу предметів, таке око повинне підсилити свою заломлюючу здатність за рахунок напруження акомодації, тобто шляхом збільшення кривизни кришталика. Чим ближче знаходиться даний предмет, тим більш опуклим стає кришталик, щоб перенести фокусне зображення предмету на сітківку.
Рис. 1.5. Хід променів і місце їх перетину у відповідному (а), далекозорому (б) і короткозорому (в) оці [1, 13]
Далекозоре око володіє відносно слабкою заломлюючою здатністю. У такому оці паралельні промені, що йдуть від предметів, розташованих вдалині, перетинаються за сітківкою (рис. 1.5, б). Для переміщення зображення на сітківку далекозоре око повинне підсилити свою заломлюючу здатність за рахунок потовщення кришталика вже при розгляді віддалених предметів.
У короткозорому оці паралельні промені, що йдуть від далеких предметів, перетинаються попереду сітківки, не доходячи до неї (рис. 5, в). Такому оку, заломлююча здатність якого і без того велика, акомодація допомогти не в змозі.
Про ступінь далекозорості або короткозорості судять за оптичною силою скла, яке, будучи приставленим до ока в умовах спокою акомодації, так змінює напрям паралельних променів, які потрапляють у нього, що вони перетинаються на сітківці.
Розрізняють далекозорість і короткозорість слабкого (до 3 діоптрій), середнього (від 4 до 6 діоптрій) і високого ступеня (більше 6 діоптрій).
Для ясного бачення предмету фокус променів, які потрапляють у око, повинен співпадати з сітківкою. Але це не єдина умова для ясного бачення. Щоб розрізнити тонкі деталі предмета, необхідно, щоб його зображення потрапило на область жовтої плями сітківки, розташовану прямо навпроти зіниці.
Центральна ділянка жовтої плями є місцем найкращого бачення. Лінію, що з'єднує даний предмет з центром жовтої плями, називають зоровою лінією (або зоровою віссю), а здатність одночасно направляти на даний предмет зорові лінії обох очей - конвергенцією. Чим ближче знаходиться зоровий об'єкт, тим більше повинні сходитися зорові лінії (рис. 1.6).
Рис. 1.6. Конвергенція при розгляді більш віддаленого (I) і менш віддаленого (II) від очей предмета [1, 13]
Між акомодацією і конвергенцією є певна залежність: більше напруження акомодації вимагає більшого ступеня конвергенції, і, навпаки, слабка акомодація супроводжується меншим ступенем сходження зорових ліній обох очей.
1.2. Основні порушення зору
1.2.1. Короткозорість (міопія)
Короткозорість (міопія) - вид аметропії, при якому паралельні промені, що йдуть від розташованих вдалині предметів, з'єднуються попереду сітківки.
Етіологія, патогенез. Міопія найчастіше зумовлена подовженням передньо-задньої осі ока, рідше - надмірною заломлюючою силою його оптичних середовищ. Розвитку короткозорості сприяють напружена зорова робота на близькій відстані при ослабленій акомодації і спадковий нахил. При слабкості склери відбувається прогресуюче розтягування очного яблука, яке веде до змін у судинній і сітчастій оболонках. Ослаблення акомодації і розтягування склери можуть виникати під впливом загальних інфекцій і інтоксикацій, ендокринних зрушень і порушень обміну речовин.
Симптоми, перебіг. Пониження гостроти зору, особливо вдалину. Зір поліпшується від приставляння до очей негативних лінз. При роботі на близькій відстані може виникати біль в очах, в області лоба і скронь [4].
Звичайно короткозорість починає розвиватися в початкових класах школи. Ступінь її надалі нерідко поступово збільшується до 18-20-річного віку. У ряді випадків подовження очного яблука може приймати патологічний характер, викликаючи дегенерацію і повторні крововиливи в області жовтої плями, розриви сітчастої оболонки і її відшарування, помутніння склоподібного тіла. При своєчасно не коригованій окулярами короткозорості внаслідок надмірної роботи внутрішніх прямих м'язів і відсутності імпульсу до акомодації бінокулярний зір може розладнуватися і з'явитися косоокість, що розходиться. Діагноз ґрунтується на визначенні рефракції після закопування в кон'юнктивальний мішок 0,5-1 % розчину сульфату атропіну 2 рази на день (вранці і увечері) впродовж 3 днів.
Лікування. При слабкому і середньому ступені короткозорості, як правило, - повна або майже повна оптична корекція для далини і слабкіші (на 1-2 дптр) лінзи для роботи на близькій відстані. При високому ступені короткозорості - постійна корекція, величина якої для далини і для близької відстані визначається за переносимістю. Якщо окуляри недостатньо підвищують гостроту зору, рекомендується контактна корекція. Вправи для циліарного м'яза з метою поліпшення акомодаційної здатності.
Ретельне дотримання гігієни зору в школі і вдома (достатнє освітлення робочого місця, правильна посадка при читанні і писанні та ін.), систематичні заняття фізичною культурою і спортом (за призначенням лікаря!), правильний режим дня, часте чергування зорового навантаження з відпочинком для очей (через кожні 30-40 хв. занять 10-15 хв. відпочинку, краще на свіжому повітрі).
При прогресуванні короткозорості призначають медикаментозне лікування: глюконат кальцію по 0,5 г 3-6 разів на день протягом 10 днів, аскорбінову кислоту по 0,05-0,1 г 2-3 рази на день протягом 3-4 тижнів, нікотинову кислоту по 0,005-0,05 г 3 рази на день упродовж 20 днів, галідор по 0,05-0,1 г 2 рази на день протягом 2-3 тижнів. При хоріоретинальних ускладненнях - нігексин по 0,125-0,25 г 3 рази на день впродовж місяця, трентал по 0,05-0,1 г 3 рази на день після їжі протягом місяця, рибофлавін по 0,002-0,005 г 2-3 рази на день протягом 1-1,5 місяців, підкон'юнктивальні ін'єкції 0,2% розчину АТФ по 0,2 мл щодня або через день, 10-12 ін'єкцій; теофілін по 0,05-0,1 г з нікотиновою кислотою по 0,02-0,1 г 2_3 рази на день 2-3 дня підряд з перервою на 2-3 дні, всього впродовж 10-15 днів; тканинні препарати, краще суспензія плаценти по 1 мл п/к 1 раз на 7-10 днів, на курс 3-4 ін'єкції (тканинні препарати не слід призначати в період статевого дозрівання). Для профілактики і лікування геморагії - рутини по 0,02 г з аскорбіновою кислотою по 0,05-0,1 г 2-3 рази на день або аскорутин по 0,05 г 2-3 рази на день протягом 3-4 тижнів; амінокапронова кислота по 0,5 г 2-3 рази на день упродовж 3-5 днів, вікасол по 0,01-0,02 г 2 рази на день протягом 3-4 днів. При появі помутнінь у склоподібному тілі внутрішньовенні вливання 20 мл 40% розчину глюкози з 2 мл 5% розчину аскорбінової кислоти (20 вливань), після цього йодид натрію по 0,3-1 г 3-4 рази на день упродовж 10-15 днів. При швидкому прогресуванні міопії - склерозміцнювальні операції або ІСЗ (ін'єкція склерозміцнювальна). При міопічному астигматизмі, анізометропії (коли не переноситься оптична корекція) можливі рефракційні операції на рогівці [4].
Прогноз. При стаціонарній неускладненій міопії зір добре коригується окулярами. Візуальний прогноз погіршується при прогресуванні міопії і виникненні ускладнень.
Профілактика. Загальне зміцнення організму. Обмеження зорової роботи на близькій відстані. Дотримання всіх вимог гігієни зору. Тренування циліарного м'яза при ослабленій акомодації. Усунення псевдоміопії.
1.2.2. Далекозорість (гіперметропія)
Далекозорість (гіперметропія) - вид аметропії, при якому паралельні промені, що йдуть від розташованих вдалині предметів, з'єднуються позаду сітківки.
Далекозорість слабкого ступеня (до 3 дптр) є нормальною рефракцією. Далекозорість середнього (3,5-6 дптр) і високого (більше 6 дптр) ступеня слід розглядати як наслідок затримки росту очного яблука, причина якої ще недостатньо ясна. Пониження зору звичайно спостерігається тільки при далекозорості середнього і особливо високого ступеня.
Зір поліпшується від приставляння до ока позитивних лінз. У дорослих ступінь гіперметропії звичайно не змінюється, але зір, особливо поблизу, з віком погіршується у зв'язку з ослабленням акомодації (пресбіопія). Діагноз у дітей ґрунтується на визначенні рефракції після закопування в кон'юнктивальний мішок 0,5-1% розчину сульфату атропіну 2 рази на день протягом 3 днів. У дорослих, як правило, рефракцію визначають суб'єктивно [4].
Лікування. У дошкільному віці необхідна постійна корекція позитивними лінзами навіть невеликого ступеня гіперметропії. Школярам і дорослим при середньому ступені гіперметропії призначають окуляри для роботи на близькій відстані, а при високому ступені - для постійного носіння. При правильній оптичній корекції зберігаються хороший зір і працездатність.
Пресбіопія - вікове послаблення акомодації: склерозування не дозволяє кришталику прийняти максимально опуклу форму і зменшує його заломлюючу силу.
Симптоми. Повільно прогресуюче погіршення зору поблизу. При еметропії пресбіопія наступає у віці 40-45 років, при міопії - пізніше, при гіперметропії - раніше, нерідко супроводжуючись погіршенням зору вдалину.
Розглядування дрібних предметів полегшується при їх відсовуванні від ока. Діагноз ґрунтується на урахуванні характеру зорових розладів, віку хворого і даних про рефракцію очей.
Лікування. Коригуючі окуляри при зоровій роботі на близькій відстані. Особам 40-45 років з еметропією призначають позитивні лінзи 1-1,5 дптр. Кожні подальші 5 років силу лінз збільшують на 0,5-1 дптр.
При аметропії вносять відповідні поправки (додаючи при гіперметропії і віднімаючи при міопії ступінь рефракції). При правильній корекції зберігається високий зір і зорова працездатність.
1.2.3. Астигматизм
Астигматизм - поєднання в одному оці різних видів аметропії або різних ступенів одного виду аметропії.
Етіологія, патогенез. Аномалія будови очей - радіус кривизни рогівки (рідко кришталика) в різних меридіанах позначається неоднаковим. На два головних взаємно перпендикулярних меридіанах найбільш сильна і найбільш слабка заломлююча здатність. В результаті цього зображення предметів на сітківці завжди бувають нечіткими, спотвореними. Іноді астигматизм розвивається після операцій, хвороб рогівки, поранень очей.
Розрізняють наступні його види: простий астигматизм - в одному з головних меридіанів еметропія, в другом - міопія або гіперметропія; складний астигматизм - в обох головних меридіанах аметропія однакового виду, але різного ступеня; змішаний астигматизм - у одному з головних меридіанів спостерігається міопія, в другом - гіперметропія [4].
Симптоми: пониження зору, іноді бачення предметів викривленими, швидке стомлення очей при роботі, головний біль. При дослідженні спостерігається різниця в заломлюючій силі ока в різних меридіанах. Діагноз ґрунтується на визначенні рефракції в головних заломлюючих меридіанах.
Лікування. Постійне носіння окулярів з астигматичними лінзами. Прогноз. При правильній корекції зберігаються висока гострота зору й хороша працездатність.
Розділ 2. Фізична реабілітація осіб з порушенням зору засобами фізичної культури
2.1. Вплив фізичних вправ на зір
Фізичні вправи підвищують тонус організму, розвивають точність і чіткість рухів, силу і спритність, виховують волю, сприяють кращій орієнтації в просторі. Все це важливо для людей з послабленим зором. Крім того, фізичні вправи можуть запобігати короткозорості й затримувати прогресування її, благотворно впливати на зниження стомлюваності та підвищення працездатності школярів, на гостроту зору, стійкість ясного бачення та швидкість зорово-моторних реакцій.
Є.І. Удінцов вважає, що заняття фізичною працею та фізичними вправами сприяють попередженню розвитку короткозорості. Так, у селі серед учнів короткозорих менше, ніж у місті, хоча освітлення класів сільських шкіл буває гірше. Це пояснюється тим, що учні сільських шкіл частіше перебувають на повітрі, більше займаються фізичною працею.
Деякою мірою це стосується і людей зрілого та літнього віку. Фізична праця та фізичні вправи, зміцнюючи здоров'я, підтримуючи тонус організму, перешкоджають розвиткові дефектів зору, сприяють збереженню його до глибокої старості.
А ось як Стефан Цвейг описує старість Л. Толстого: "...у 80 років Толстой щоденно тренує свої м'язи гімнастичними вправами... Вже тягнеться найглибшої старості вершина, і все ще не підточений ні один корінь цього пройнятого соком до останньої жилки гігантського російського дуба. Гострий зір зберігається до смертного часу. Під час прогулянки верхи його допитливий погляд слідкує за найменшим жуком, що виповзає з нори. Неозброєним оком слідкує за польотом яструба" [15, 6].
Люди, які займаються фізичною працею і виконують фізичні вправи, зберігають добрий зір. Але порушення зору, короткозорість все ж дуже поширені. Короткозорість не перешкоджає заняттям фізичними вправами. Серед спортсменів та фізкультурників трапляється чимало людей з цим дефектом зору. Не така вже рідкість побачити на стадіонах, в спортзалах спортсменів в окулярах. Є чимало прикладів, коли короткозорість не заважає заняттям спортом та досягненню високих спортивних результатів. Одним з яскравих прикладів цього можуть бути успіхи відомого чемпіона світу та Олімпійських ігор з важкої атлетики Юрія Власова.
Але, звичайно, посилені заняття фізичними вправами можливі лише для тих осіб, у яких короткозорість не перевищує середнього ступеня і не ускладнена ніякими іншими змінами органа зору, тобто тим людям, кому згідно з вимогами лікувально-фізкультурного диспансеру призначають основну групу занять з фізичного виховання. Коли короткозорість ускладнена серйозними змінами органа зору, до занять фізичними вправами треба підходити дуже обачно, попередньо проконсультувавшись у лікаря-окуліста.
2.2. Вправи при ускладнених формах короткозорості
Фізичні вправи потрібні й корисні короткозорим за будь-якого стану органа зору. Треба лише вирішити, як та які вправи виконувати, щоб не завдати шкоди зору.
Насамперед необхідно уникати різких рухів, пов'язаних з поштовхами, струсом тіла; не робити рухів, при яких можна впасти і вдаритись головою; не піднімати і не переносити тягарі, якщо це вимагає помітного зусилля, уникати м'язових напружень, пов'язаних з натужуванням.
Не рекомендуються глибокі нахили тулуба вперед з низьким опусканням голови, напружене положення тіла, коли обличчя звернене донизу, наприклад "упор лежачи" та інше. Навіть коли необхідно підняти будь-що з підлоги, краще зробити це присівши, а не нахиляючись.
Порадившись з лікарем-окулістом слід обережно бігати й стрибати - допускаються лише легкі пробіжки і невисокі підстрибування, з дотриманням поступовості навантаження.
Фізичні вправи слід підбирати індивідуально, враховуючи загальний стан здоров'я і органа зору, самопочуття, фізичну підготовку та інші обставини.
До вправ, що можуть бути рекомендованими для людей з ускладненими формами короткозорості, насамперед належать пішохідні прогулянки, ходьба на лижах, спортивні ігри, гігієнічна гімнастика та інші.
Ходьба дає великий фізіологічний ефект для всіх органів тіла. Під впливом тривалої ритмічної ходьби активно працюють м'язи ніг і таза, посилюється діяльність серцево-судинної та дихальної систем, підвищується обмін речовин, активізується робота всіх органів людини. Однією з важливих властивостей ходьби як фізичної вправи є те, що її легко дозувати відповідно до стану організму і натренованості, змінюючи темп, швидкість, тривалість, відстань, ступінь пересіченості шляху. Ходити слід щоденно хоча б 1-1,5 години. Весь шлях (або частину його) на роботу і з неї необхідно долати пішки і побільше вільного часу використовувати для прогулянок [15, 7].
Ходьба на лижах загартовує організм. Крім корисного впливу самих рухів на чистому повітрі, краса зимового пейзажу, що чарує око, різноманітність навколишньої природи сприяють зміцненню нервової системи, поліпшенню гостроти зору.
Треба лише дотримувати поступовості в освоєнні та вдосконалюванні навичок ходьби на лижах й уникати падінь.
Корисними для зміцнення організму, розвитку координації рухів, окоміру є вправи з м'ячем: підкидання та-ловля, перекидання надувного (спортивного) або набивного (медицинбол) м'яча невеликої ваги, кидання баскетбольного м'яча в корзину, кидання малого (тенісного) м'яча в ціль.
Із спортивних ігор найбільш доступні городки та бадмінтон. Городки - старовинна національна російська гра - при невеликому напруженні сил впливає на серцево-судинну та легеневу системи, дає емоціональне задоволення, розвиває окомір і точність рухів. Бадмінтон вимагає дещо більшого напруження сил і рухливості й може бути рекомендованим за згодою лікаря-окуліста.
При достатній корекції зору за допомогою окулярів можна рекомендувати спокійну прогулянкову їзду на велосипеді - хороший засіб зміцнення організму, розвитку почуття рівноваги, орієнтації в просторі.
Одна з найбільш посильних форм занять фізичними вправами - щоденна гігієнічна гімнастика, вона впливає на зміцнення та збереження здоров'я і не вимагає ні значної затрати часу, ні спеціальних умов. Гігієнічну гімнастику можна проводити вдома в будь-який час залежно від умов роботи та навчання. Не варто лише виконувати вправи зразу після їди. Між вживанням їжі та гімнастикою повинно минути близько 1-2 годин. Та все ж найкращий час для занять - вранці після сну. Ранкова гімнастика не лише сприяє загальному зміцненню організму, але й надає бадьорості, енергії, підвищує працездатність на весь день. Недаремно ранкову гімнастику називають "зарядкою".
Добре також і ввечері, незадовго перед відходом до сну, проробити кілька вправ (але з меншою інтенсивністю та кількістю повторень, ніж вранці чи вдень) і завершити їх прогулянкою.
Особливо корисно виконувати гімнастичні вправи на відкритому повітрі - балконі, терасі, в саду. Якщо ж такої можливості немає (зима чи погана погода), то слід добре провітрити приміщення, відчинити вікно або кватирку.
Одяг для занять має бути легким, не обмежувати рухів. Треба якнайбільше оголювати тіло, виконуючи гімнастику, поєднувати її з повітряною ванною [15, 8].
Для щоденної гігієнічної гімнастики найважливіше правильно підібрати вправи, які повинні впливати на всі м'язові групи, що зміцнюють організм і в той же час не діють шкідливо на ослаблений орган зору. Крім того, вправи повинні бути прості за формою, посильні, легкі для виконання, не втомливі.
Виконувати вправи з гігієнічної гімнастики треба без напруження, легко, вільно, уникаючи затримки дихання і перевантажень. Щоденна гімнастика повинна міцно ввійти в побут, сприяти врівноваженню системи внутрішніх процесів організму, яку І.П. Павлов назвав динамічним стереотипом.
Дозування вправ - кількість повторень кожної вправи та інтенсивність виконання - може регулюватися самими людьми, що їх виконують, керуючись суб'єктивними відчуттями, станом здоров'я і самопочуттям.
У середньому слід повторювати кожну вправу від 4-6 до 8-12 разів.
Чергування вправ у комплексі гімнастики повинно відповідати принципу поступового підвищення, а потім зниження навантажень. Інакше кажучи, починати комплекс треба з легких вправ, переходити потім до важчих і закінчувати заняття вправами, що сприяють заспокоєнню організму.
Змінювати вправи на складніші, що дають більше навантаження, треба пос-тупово, керуючись своїми відчуттями, потребою виконувати важчий комплекс.
Перед тим, як старі вправи змінити на нові, можна посилити дію і навантаження шляхом зміни вихідного положення, збільшення розмаху, кількості повторень, прискорення темпу виконання.
Надто часто замінювати вправи новими не слід. Треба досягати у виконанні вправ звичної легкості, майже автоматизму.
Виконуючи вправи, дихати необхідно рівномірно, через ніс.
У наведеній в додатках схемі щоденної гігієнічної гімнастики вправи кожної групи розміщені в порядку зростаючої складності. Особа, що виконує їх, може вибрати з кожної групи 1-2 вправи (залежно від своєї фізичної підготовки) і замінювати їх надалі важчими, керуючись викладеними вище вказівками.
2.3. Фізичні вправи, що сприяють поновленню глибинного зору
Різке зниження з тої чи іншої причини гостроти зору або повна втрата зору одного ока при збереженні нормальних функцій іншого призводить до втрати чи послаблення глибинного зору.
Під глибинним зором розуміють здатність орієнтуватись в просторовому взаємовідношенні предметів, розрізняти рельєф, об'ємність предметів, їх віддаленість. Ця функція складна і включає багато фаз. Найважливішою з них є стереоскопічний зір, що вимагає участі обох очей. Порушення стереоскопічного зору зумовлює зникнення або різке зниження глибинного зору зразу ж після втрати зору одного ока. Через це людина з одним оком помиляється в оцінці глибини, невпевнено ставить ногу на сходах, оступається на нерівностях дороги, попадає ложечкою повз склянку з чаєм, б'є молотком мимо цвяха, промахується, намагаючись, схопити на льоту м'яч або падаючий предмет, погано розрізняє рельєф, взаємне розміщення предметів, розгублюється під час роботи в незвичних чи складних умовах та ін. [15, 18]
Звуження поля зору робить обтяжливим і навіть небезпечним перебування таких людей серед механізмів, що рухаються, на переповнених вулицях, обмежує їх можливості і дії в тому разі, коли потрібні хороший кругозір і швидкість зорово-моторних реакцій. Але ще більших неприємностей завдає в таких випадках втрата глибинного зору. Через це дуже важливо прискорити процес його поновлення. Фізичні вправи якраз цьому сприяють.
З часом глибинний зір трохи поліпшується. Це залежить як від стерео-скопічного зору, так і від інших факторів: паралаксу (при рухах голови), відчуття геометричної перспективи, гри світлотіней, тренування та інших обставин. Строк відновлення глибинного зору залежить від того, яке втрачене око (здорове чи ні), віку, загального стану здоров'я, інтелекту та інших причин. Відомі випадки, коли сліпі на одне око в результаті більш чи менш довготривалого тренування успішно справлялися з професіями, що вимагають глибинного зору. Та фізичні вправи, особливо ті, що розвивають і тренують навички, зв'язані з орієнтуванням у просторі, можуть прискорити процес поновлення глибинного зору.
Питання про заняття фізичними вправами після втрати зору одного ока розв'язується залежно від стану другого ока. Для поновлення глибинного зору можна рекомендувати такі вправи.
1. Ходьба по накреслених на землі (підлозі) лініях - прямих, що імітують більш чи менш вузькі "доріжки", кривих, що утворюють "лабіринти", ходьба з переступанням через предмети, поступово збільшуючи висоту і довжину перешкод; ходьба по накреслених лініях з одночасним підкиданням і вловлюванням м'яча; ходьба по лежачій колоді чи низькому буму - з поворотами, з переступанням через перешкоду (м'яч); ходьба з одночасним підкиданням і вловлюванням м'яча.
2. Підкидання і вловлювання, перекидання з партнером надувного (спортивного) чи набивного (медицинбола) м'яча; підкидання і вловлювання двома руками, однією рукою малого (тенісного) м'яча; найпростіше жонглювання малими м'ячами.
3. Кидання м'яча в баскетбольну корзинку різними способами: знизу, від грудей, з-за голови, однією рукою. Відстань від баскетбольного щита поступово збільшувач ти від 5-6 м до 10-15 м.
4. Серсо - підкидання і ловля, перекидання з партнером легкого кільця діаметром 20-25 см з допомогою палиці довжиною приблизно 1 м з набитою поперечною планкою, що відділяє місце тримання (рукоятку). Приладдя для цієї гри можна виготовити самостійно, використовуючи для кільця гнучкий прутик.
5. Ігри: крокет, кеглі, городки, бадмінтон, більярд.
6. Стрільба з лука. Стрільба з дрібнокаліберної гвинтівки та пістолета.
Розвиваючи відповідні навички, вправи сприяють відновленню глибинного зору. Про ступінь відновлення глибинного зору можна судити, спостерігаючи за результатами занять.
2.4. Спостереження за впливом фізичних вправ на здоров'я
Велике значення для контролю за станом здоров'я має самоспостереження, самоконтроль.
Одним з важливих показників такого контролю є суб'єктивні відчуття. Якщо ви з задоволенням виконуєте вправи, відчуваючи при цьому, за словами Г.П. Павлова, "м'язову радість", бадьорість і приплив енергії, якщо у вас зберігається хороший апетит, особливо вранці, і сон у вас глибокий і міцний, значить фізичні вправи впливають на вас благотворно.
Для самоконтролю за станом організму можуть служити також деякі об'єктивні показники. Один з них дуже важливий - спостереження за частотою пульсу. Технікою підрахунку пульсу оволодіти легко. Покладіть 3-4 пальці руки на внутрішню поверхню передпліччя другої руки коло основи великого пальця. Тут ви легко відшукаєте місце напруження і розслаблення променевої артерії. Підрахуйте кількість пульсацій за секундною стрілкою годинника (або за секундоміром) протягом 15 секунд. Помноживши одержану цифру на 4, ви дістанете кількість пульсових ударів на 1 хвилину.
У здорової людини в стані спокою частота пульсу 60-80 ударів на 1 хвилину, у тренованих пульс трохи рідший, ніж у нетренованих.
Важливий показник - ступінь почастішання пульсу після фізичних вправ і час відновлення частоти пульсу до вихідної величини. У тренованих частота пульсу після фізичного навантаження відновлюється до вихідної величини швидше, ніж у нетренованих [15, 20].
Підрахуйте у себе пульс перед заняттям, безпосередньо після нього і через 3-5 хвилин. Під впливом фізичного навантаження після заняття пульс почастішає приблизно на 50-75% (наприклад, якщо до заняття частота пульсу була 68 ударів на 1 хвилину, то після нього може стати 100-120 ударів). Через 3-5 хвилин частота пульсу стає такою ж, як і до занять чи дуже близькою до неї. Таке спостереження за пульсом може дати уявлення, наскільки добре серцево-судинна система справляється з певним навантаженням.
Суттєве значення для судження про стан організму також має вага тіла. Якщо ви тільки почали займатися фізичними вправами, вага тіла спочатку може дещо зменшитися (за рахунок зменшення в організмі жиру, води). Надалі вага може дещо збільшитися за рахунок збільшення маси м'язів, а потім повинна (якщо закінчився період росту) встановитися на одному рівні. Хорошим показником ваги тіла прийнято вважати число сантиметрів зросту мінус 100 або трохи менше, тобто близько 400 г ваги на 1 см зросту. Наприклад, якщо у вас зріст 170 см, то вага тіла повинна бути приблизно 68-70 кг.
Самоконтроль за станом організму в процесі занять фізичними вправами дуже важливий. Не треба забувати, що фізичні вправи тільки тоді приносять користь, коли відповідають стану здоров'я і підготовки організму. Якщо помітите погіршення самопочуття, сну, апетиту, значне зменшення ваги, надмірне серцебиття і задишку під час вправ, якщо частота пульсу довго не поновлюється після вправ - зверніться до лікаря.
Періодично, не менше 2 разів на рік, перевіряйте у лікаря-окуліста гостроту зору і стан очного дна.
Основні види вправ наведені в додатках.
Розділ 3. Фізична реабілітація осіб з порушенням зору засобами фізіотерапії
3.1. Санаторно-курортне лікування хвороб ока і його придатків
Глаукома. Санаторно-курортне лікування показане лише хворим первинною глаукомою. Хворих направляють на кліматичні і бальнеологічні курорти. В курортних умовах разом із загальноприйнятим медикаментозним лікуванням (режим міотиків) застосовують загальні мінеральні (йодобромні, вуглекислі та ін.) і прісні ванни, кліматотерапію і апаратну фізіотерапію (виключаючи теплові дії), що сприяє поліпшенню гемодинаміки ока, зменшенню добових коливань і пониженню внутрішньоочного тиску унаслідок зниження хвилинного об'єму і поліпшення відтоку внутрішньоочної рідини.
Відбір хворих на санаторно-курортне лікування проводиться тільки за висновком окуліста з вказівкою в діагнозі форми і стадії захворювання, стану внутрішньоочного тиску і зорових функцій. Крім того, при відборі враховується патологія інших органів.
Хворих, страждаючих первинною компенсованою і субкомпенсованою глаукомою в початковій і розвиненій стадіях (відкритокутна, закритокутна і змішана форми), направляють для стаціонарного лікування в спеціалізовані очні відділення санаторіїв на наступних російських курортах: Кисловодськ (санаторій "Пікет"), Сочі, Усть-Качка, Озеро Шира, Шмаківка (санаторій "Перлина"). Хворі з тими ж формами глаукоми, але при стійкій компенсації внутрішньоочного тиску (не вище 26 мм рт. ст.) можуть бути направлені на ці ж курорти на амбулаторне лікування [14, 210].
При направленні хворих на курорт слід ураховувати, що рівень внутрі-ш-ньо-оч-ного тиску при глаукомі в значній мірі залежить від географічних, кліматичних і сезонних умов. Ця залежність більш виражена при нестійкому рівні тиску. У зв'-я-з-ку з цим при значних коливаннях внутрішньоочного тиску, при переважанні ан-гі-оспазму і підвищенні рівня АТ направляти хворих на курорт не рекомендується.
Крім того, хворих глаукомою слід направляти на курорт у сезон найменших коливань погодних умов і на ті курорти, які за своїми кліматичними умовами близькі до умов постійного мешкання хворого. В курортних умовах проводиться профілактика можливих метеотропних реакцій, що сприяє підвищенню ефективності лікування.
Протипоказання до санаторно-курортного лікування хворих первинною глаукомою визначаються стадією захворювання, ступенем компенсації процесу і динамікою зорових функцій. Протипоказано направляти на курорт хворих у період гострого нападу, при загостренні процесу, в далекозайшовшій (III) і термінальній (IV) стадіях (абсолютна або майже абсолютна глаукома), при декомпенсованій глаукомі (при високому - 33 мм рт. ст. і вище - рівні внутрішньоочного тиску), при будь-якій стадії захворювання, якщо стан зорових функцій не стабілізований і продовжує погіршуватися.
Запальні захворювання придатків і переднього відділу ока (окрім туберкульозних).
Запальні захворювання ока та його придатків можуть бути пов'язані як із загальними захворюваннями (хронічні інфекції, інфекційно-алергічні захворювання, порушення обміну речовин, анемія, гіповітаміноз, хронічні ураження шлунково-кишкового тракту, зубів, носоглотки), так і з місцевими (порушення рефракції, дія на око несприятливих зовнішніх чинників - вітру, пилу і т. д., захворювання сусідніх з оком органів.
Запальні захворювання ока та його придатків відрізняються тривалим хронічним перебігом, частими загостреннями і рецидивами після тимчасового поліпшення. Рецидиви тісно пов'язані з перенесеними гострими респіраторними захворюваннями і нестачею ультрафіолетової радіації.
Дакріоцистит, блефарит, мейбомпит, кон'юнктивіт. Хворим із запальними захворюваннями придатків і переднього відрізка ока показане санаторно-курортне лікування на кліматичних курортах середньої смуги і Прибалтики (Бірштонас, Друскінінкай, Ворзель, Карачарово та ін.), на південних приморських курортах Криму (Судак, Феодосія, Ялта) і Чорноморського побережжя Кавказу (Гагра, Геленджикська, Сухумі, Туапсинська групи курортів). Лікування на цих курортах проводиться амбулаторно.
Курортне лікування направлене на оздоровлення організму в цілому - на підвищення його захисних сил, нормалізацію обміну речовин, на боротьбу з гіповітамінозом. З цією метою використовують різні методики кліматотерапії і гартування (загальні повітряні і сонячні ванни, водні процедури-душі, купання в басейнах, аеробна терапія та ін.).
Враховуючи необхідність проведення хворим кліматотерапії, при направленні їх на курорти середньої смуги і Прибалтики перевага віддається теплій порі року. У зв'язку з підвищеною чутливістю цих хворих до яскравого світла й жари, їх не слід направляти на південні кліматичні курорти в літні жаркі місяці з максимальною світловою радіацією (червень-серпень) [14, 211].
Для профілактики загострення захворювань у період лікування і підвищення ефективності санаторно-курортного лікування необхідно при відборі провести попередню санацію осередків хронічної інфекції.
Протипоказання до санаторно-курортного лікування: гострий період і загострення захворювання, гострі інфекційні захворювання очей, що представляють небезпеку для зараження оточуючих.
Склерит і епісклерит. При ураженнях склери і судинної оболонки (без ураження суглобів і хребта) хворим у стадії стійкої ремісії захворювання показана кліматотерапія - аероіонотерапія, повітряні й сонячні ванни, гартувальні водні процедури, направлені на мобілізацію захисних і пристосовних реакцій організму, а також дії на уражений орган - електро- і фонофорез біостимуляторів, ферментів, гіпосенсибілізуючих засобів та ін.
При поєднаних ураженнях переднього відділу увеального тракту, опорно-рухового апарату і порушеннях обміну речовин у лікувальний комплекс окрім кліматотерапії включають і бальнеотерапію (загальні сірководневі, радонові та інші мінеральні ванни, грязьові аплікації) відповідно показанням до лікування основного захворювання.
При направленні хворих на курорт слід ураховувати, що перебіг цих захворювань нерідко рецидивує, особливо при ревматичній і бруцельозі етіології. У хворих епісклеритом, переднім увеїтом ревматичного генезу і у хворих з обмінним, ревматоїдним артритом, хворобою Бехтєрєва перебіг захворювання ока залежить від ступеня активності суглобового процесу. В патогенезі рецидивів велике значення має висока чутливість хворих до змін метеорологічних чинників (температура, вологість повітря, інтенсивність сонячної радіації та ін.), особливо ранньою весною і пізніше восени. За характером реактивності висока чутливість цих хворих до різних зовнішніх чинників наближає їх до хворих з алергічними станами і визначає також особливості даної групи хворих у плані акліматизації. У зв'язку з цим слід уникати направлення хворих в контрастні кліматичні зони і сезони року.
Хворі хронічним склеритом (епісклеритом) поза загостренням можуть бути направлені на амбулаторне лікування на кліматичні курорти (Бірштонас, Ворзель, Кур'ї, Друскінінкай, Карачарово, Кісегач) і південні приморські курорти (Гагра, Геленджикська, Сухумі, Таупсинська групи курортів, Судак, Феодосія, Ялта), окрім жарких місяців (червень-серпень).
Хворим переднім увеїтом у поєднанні з порушеннями обміну речовин і з ураженнями опорно-рухового апарату (ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондилоартрит та ін.) показане санаторно-курортне лікування на бальнеологічних курортах (з радоновими, хлоридними натрієвими та іншими мінеральними водами) відповідно основному захворюванню, але лише при мінімальному ступені активності суглобового процесу і при нерізко виражених порушеннях обміну. При цьому бальнеотерапія може призначатися не раніше, ніж через 6 місяців після стихання суглобового процесу і після припинення гострих запальних явищ у оці. В процесі лікування необхідний постійний контроль реакції ока на бальнеотерапію, що проводиться.
Для профілактики загострень захворювань ока і опорно-рухового апарату, а також для підвищення ефективності санаторно-курортного лікування необхідно своєчасно, до направлення хворих на курорт, провести санацію осередків фокальної інфекції [14, 212].
До протипоказань для санаторно-курортного лікування, окрім загальних і вказаних вище, відносяться всі захворювання очей у гострій стадії, у стадії загострення або латентної течії, новоутворення очей і його придатків, наслідки важких контузій і проникаючих поранень ока (протягом року після травми), перші 3 місяці після порожнинних операцій на очному яблуці за відсутності післяопераційних ускладнень, важкі ураження сітківки (ретинопатії), зорового нерва і живлячих їх судин при атеросклерозі, гіпертонічній хворобі та інших системних захворюваннях організму, дегенеративні процеси в сітківці і судинній оболонці очі, що супроводжуються крововиливами, гострі розлади кровообігу в сітківці і зоровому нерві (тромбоз, емболія центральної артерії сітківки і центральної вени та її гілок), ускладнена (зі змінами на очному дні) короткозорість, свіже неопероване і успішно опероване відшарування сітківки протягом першого року після операції.
3.2. Фізіотерапевтичні методи дії при порушеннях зору
Місцева баротерапія
З метою поліпшення периферичного кровообігу, прискорення потоку крові, розвитку колатерального кровообігу, зменшення спазму судин, поліпшення трофіки тканин застосовується ряд апаратів, що використовують повітряні хвилі як засіб масажної дії. Цей вид масажу отримав назву пневмомасажу або вакуумного масажу і рядом дослідників була відмічена його висока терапевтична ефективність при лікуванні різних захворювань.
Вживані апарати анізобаричної дії побудовані на принципі чергування пониження і підвищення тиску повітря.
Вперше в офтальмологічній практиці місцева баротерапія була застосована Веллером І.А. (1971). Конструкція розробленого ним приладу дозволяла безпечно для хворого створювати дозований локальний негативний і локальний надмірний тиск (компресія повітрям або киснем) у області ока.
Подальший розвиток пневмомасаж ока отримав у роботах Тер-Андріасова Е.Л. (1980), Горбачова Д.С. (1982), Єгорова А.Н. (1992), у яких запропоновано синхронізувати метод анізобаричних дій на очне яблуко з фазами серцевої діяльності: в період систоли створювати в області очної ямки негативний по відношенню до атмосферного тиск, а в період діастоли - позитивний. При такому розподілі анізобаричної дії на око, припускається, відбувається наступне: у фазі розслаблення, діастоли серцевого м'яза, природний відтік крові від ока посилюється за рахунок гіпербаричної дії на нього навколишнього середовища, що сприяє повнішому спорожненню судин очного яблука. Створення ж в області ока короткочасних гіпобаричних умов ослаблює здавлення судин навколишніми тканинами і тим самим створює умови для кращого наповнення їх кров'ю у фазі серцевої систоли. Це приводить до поліпшення гемодинаміки, мікроциркуляції і трофіки ока.
В ході полярографічних досліджень, що відображають напруження кисню в камерній волозі очного яблука при анізобаричному методі були визначені оптимальні показники локального барометричного тиску по відношенню до атмосферного:
Подобные документы
Особливості фізичного і функціонального розвитку дітей з вадами зору. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування методів і прийомів фізичної реабілітації дошкільників при різних зорових порушеннях, вплив фізичних вправ на ріст і розвиток організму.
курсовая работа [60,1 K], добавлен 18.01.2011Анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа. Механізми лікувальної дії фізичних вправ, роль лікувального плавання, масажу і фізіотерапії на організм хворих сколіозом. Програма фізичної реабілітації при початкових ступенях сколіотичної хвороби.
дипломная работа [8,0 M], добавлен 25.05.2012Причини виникнення і клінічна течія гіпертонічної хвороби (ГХ). Механізми лікувальної дії фізичних вправ. Ступені та симптоми ГХ. Основні принципи її лікування. Удосконалення професійної підготовки студентів інституту фізичної культури та реабілітації.
реферат [26,5 K], добавлен 08.09.2009Мета: вивчити, як змінюється темнова адаптація зору в учнів протягом робочого дня. Дати гігієнічні рекомендації щодо освітлення класних кімнат та підсобних приміщень. Зір. Око, його будова. Зорові функції. Дефекти зору. Парадокси зору. Вплив стомлення.
реферат [26,1 K], добавлен 05.02.2004Етіологія, патогенез, класифікація, клінічні форми уражень центральної нервової системи (на прикладі ДЦП). Оцінка ефективності занять з ЛФК, сеансів з масажу, фізіотерапії за методиками фізичної реабілітації дітей, хворих на церебральний параліч.
дипломная работа [3,1 M], добавлен 24.09.2014Етіологія та патогенез ревматоїдних артритів, клінічна характеристика, класифікація. Фізична реабілітація хворих, лікування фізичною культурою, масажем, фізіотерапією. Проведення математично-статистичного підрахунку результатів за критерієм t-Ст’юдента.
дипломная работа [97,3 K], добавлен 18.05.2011Орган зору людини як унікальний і складний витвір природи. Дослідження хвороб зорової сенсорної системи. Аналіз захворюваності на орган зору в Україні та учнів школи №130 та їх причини. Екологічна ситуація в Кривому Розі і її вплив на загострення хвороби.
научная работа [6,0 M], добавлен 09.10.2013Обґрунтування та розробка програми фізичної реабілітації хворих на остеохондроз грудного відділу хребта з гіперкіфозом та кардіальним синдромом. Найбільш характерні клінічні скарги хворих з грудною локалізацією остеохондрозу хребта, показники їх стану.
реферат [371,3 K], добавлен 19.12.2013Вивчення впливу застосування методу фізичної реабілітації на стан клітинної реактивності організму дітей віком 7-10 років із патологією зору. Вивчення рівня адаптаційного напруження і пов’язаною з ним клітинною реактивністю організму дітей 7-10 років.
статья [179,1 K], добавлен 31.08.2017Пошкодження менісків колінного суглоба як один з найбільш поширених видів патології опорно-рухового апарату спортсменів. Фізична реабілітація для покращення якості та прискорення відновлення хворих при ушкодженні менісків після хірургічного лікування.
курсовая работа [278,3 K], добавлен 02.04.2012
