Активізація пізнавальної діяльності учнів, шляхом творчого використання різних форм і методів навчання креслення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Активізація пізнавальної діяльності учнів, шляхом творчого використання різних форм і методів навчання креслення



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи активізації пізнавальної діяльності учнів в процесі навчання креслення

1.1 Положення активізації пізнавальної діяльності школярів

1.2 Основи активізації пізнавальної діяльності учнів у підлітковому віці на уроках креслення

1.3 Розвиток пізнавальної активності учнів на уроках креслення

Розділ 2. Форми і методи навчання на уроках креслення

2.1 Методи навчання та їх класифікація

2.2 Основні методи навчання на уроках креслення у загальноосвітніх навчальних закладах

2.3 Різноманітність форм організації навчання

2.4 Організація та проведення дослідно-експериментальної роботи

Висновки

Список літератури



Вступ

«Вчитель завжди мимоволі прагне до того, щоб вибрати найбільш зручний для себе спосіб викладання. Чим спосіб викладання зручніше для вчителя, тим він не зручніше для учнів. Тільки той образ викладання вірний, яким задоволені учні »

Л. Н. Толстой

Педагогікою накопичено багатий арсенал методів навчання. Їх класифікують на різні групи залежно від джерел сприйняття інформації та дидактичних завдань. Методи сполучаються і комбінуються в моделі навчання, що дозволяють активізувати пізнавальну діяльність учнів. Для цього використовується весь арсенал методів організації та здійснення навчальної діяльності - словесні, наочні і практичні методи, репродуктивні та пошукові методи, індуктивні і дедуктивні методи, а також методи самостійної роботи.

Кожен з методів організації навчально-пізнавальної діяльності володіє не тільки інформативно навчальним, але й мотиваційним впливом.

У цьому сенсі можна говорити про стимулюючу-мотиваційної функції будь-якого методу навчання. Досвідом роботи вчителів і наукою накопичений великий арсенал методів, які спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів навчання, що стимулюють пізнавальну активність, одночасно сприяючи збагаченню школярів навчальною інформацією. Функція стимулювання в цьому випадку як би виходить на перший план, сприяючи здійсненню освітньої функції всіх інших методів.

Але діяльність не може протікати успішно, якщо при цьому в комплексіне використовуються методи активізації пізнавальної діяльності такі як: стимулювання, контролю, самоконтролю і самооцінки. Особливість методів навчання полягає, насамперед, у формуванні знань, умінь і навичок навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Запропонована комбінація методів навчання є відносно цілісної, тому що враховує всі основні структурні елементи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів (її організацію, стимулювання і контроль). У ній цілісно представлені такі аспекти пізнавальної діяльності, як сприйняття осмислення і практичне застосування.

Запропонований підхід поєднання методів не виключає можливості додатки його новими приватними методами, що виникають в ході вдосконалення процесу навчання в сучасній школі.

У роботі пропонується узагальнена класифікація методів навчання, побудована в логіці основних компонентів діяльності, її організації, стимулювання, контролю та аналізу результатів, проведений аналіз дидактичних можливостей різних методів у відповідних педагогічних ситуаціях, розкрито методику вибору їх оптимальних сполучень.

Малюнки і географічні карти, схеми і креслення -- все це графічні зображення.

Графічними зображеннями люди користувались ще за багато століть до нашого часу. Відомо, наприклад, що коли ще не було літерної писемності, люди висловлювали свої думки за допомогою «картинного» письма -- графічних зображень.

Креслення -- це навчальний предмет, що містить відомості про виконання і читання креслень.

У наш час важко назвати галузь людської діяльності, яка не потребувала б уміння читати, тобто розуміти креслення, а в багатьох випадках і виконувати їх.

Креслення широко застосовують у машинобудуванні і будівництві. Кресленнями користуються, наприклад, при розкрої одягу та взуття. Озеленяють міста, розбивають парки і сквери теж за кресленнями.

Актуальність дослідження. Національна доктрина розвитку освіти в Україні та Концепція загальної середньої освіти (11-річна школа) спрямовують педагогічну науку на пошук нових принципів та критеріїв вибору змісту освіти, нових технологій, які ведуть до високої теоретичної та практичної підготовки учня та орієнтовані на розвиток особистості. Нові досягнення створюють більш сприятливі умови для отримання кожним учнем можливого рівня графічних знань та загального розвитку.

Економічні чинники сьогоднішнього суспільства вимагають від людини, яка починає самостійне життя, володіти набором практичних знань, вмінь та навичок з креслення, що можливе за умови опанування шкільним курсом. Держава, згідно з Конституцією України, надає можливість кожній людині мати право на вільний розвиток своєї особистості... "Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом." Для цього необхідні освічені люди в технічній галузі, які зможуть як теоретично, так і практично впроваджувати в життя різні аспекти креслярської діяльності. Саме розвиток людини як найважливішої суспільної цінності приводить до змін у освітній сфері.

Від пізнавальної активності учнів під час вивчення шкільного курсу креслення залежать результати знань, їх підготовка до роботи в сучасних умовах, до творчої діяльності. Цей факт потребує реалізації методів навчання, спрямованих на підвищення пізнавальної діяльності школярів у оволодінні знаннями, розвитку їх навичок до самоосвіти та його творчого використання в нових життєвих умовах. Саме через активну творчу діяльність можна досягти міцного засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу, розвитку навичок його творчого використання.

Активізація пізнавальної діяльності учнів є багатоаспектним питанням. Її характерними рисами є підвищення рівня активності та самостійності учнів, незмінно зростаючі працездатність та інтерес учнів до креслення. Це можливе завдяки вдосконаленню змісту запропонованого для вивчення матеріалу, подання його в зрозумілішій для учнів формі, де відображається практичне значення явищ та фактів, що вивчаються. Такі завдання спонукають учнів застосовувати отримані знання в життєво-практичних ситуаціях та виробляють в них необхідні в житті уміння та навички.

Важливою є допомога школи у виробленні самостійності мислення, вмінні приймати рішення, застосуванні теоретичних знань в повсякденному житті. У зв'язку з цим постає питання про вдосконалення методів та прийомів навчання креслення, які спроможні максимально сприяти розвитку активного та самостійного навчання учнів. Одним з основних чинників підвищення ефективності навчання є керівництво процесом знань, яке сприяє пробудженню думки та почуттів учнів.

У даному контексті виникає питання про формування особистості, здатної знаходити, оцінювати та використовувати отриману інформацію, а також застосовувати набуті знання в різних сферах діяльності.

Важливою умовою активізації пізнавальної діяльності учнів в процесі навчання є знання психологічних закономірностей розвитку школярів. Це можна відмітити в працях Б.Г. Ананьєва, О.М. Кабанової-Меллер, В.О. Крутецького, П.Д. Кудрявцева, Н.О. Менчинської, С.Л. Рубінштейна та інших. урок креслення графічний навчання

У практиці навчання з креслення більше спостерігається прояв інтересу учнів до розв`язання завдань практичного спрямування, ніж до теоретичного. І це не випадково. В таких завданнях розглядається певна реальна ситуація, яка вчить не лише правильно мислити, а й показує їх практичне застосування. Тому потрібно, щоб вивчення креслення включало в себе більше завдань практичного значення. Вони зацікавлюють учнів, показують можливість реалізації графічних знань в життєвих ситуаціях.

Креслення дає методи розв`язання графічних завдань. Воно також є важливим елементом загальної культури населення. Відтак знання з креслення слід розглядати як складову в системі фундаментальної освіти майбутніх громадян держави. Графічні завдання практичного змісту - це засіб ознайомлення учнів з застосуванням креслярських понять та методів у технологічній галузі та розкриття можливостей креслення у технічній теорії.

Зв'язок графічних завдань з життям створює нові умови для розвитку пізнавальної діяльності учнів. Це значно розширює межі навчання. Робота з графічними завданнями в процесі навчання креслення сприяє, з одного боку, розвитку графічного мислення, зацікавлює учнів, а з іншого - озброює їх технологічними знаннями. Це відбувається завдяки графічним інтерпретаціям креслярських понять, які використовуються в процесі розв'язання завдання.

Наведені міркування обумовили вибір теми та актуальність дипломного дослідження, яка формулюється наступним чином: " Активізація пізнавальної діяльності учнів, шляхом творчого використання різних форм і методів навчання креслення ".

Об'єктом дослідження є процес навчання креслення в основній школі.

Предмет дослідження - розробка системи графічних завдань з креслення в навчальному процесі як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів основної школи.

Мета дослідження полягає у створенні окремих елементів системи графічних завдань практичного змісту, орієнтованої на активізацію пізнавальної діяльності учнів основної школи під час навчання їх креслення. Гіпотеза дослідження: якщо створити систему графічних завдань практичного змісту для курсу креслення основної школи, впровадити її в навчальний процес, то це стане вагомим чинником для:

формування пізнавального інтересу учнів до вивчення креслення;

підвищення успішності та якості графічної підготовки учнів;

формування в учнів знань, вмінь та навичок використання графічних знань в технологічній сфері практичної діяльності;

розвитку логічного мислення, творчої активності та пізнавальної самостійності школярів.



Розділ 1. Теоретичні основи активізації пізнавальної діяльності учнів основної школи в процесі навчання креслення

1.1 Положення активізації пізнавальної діяльності школярів

Однією з актуальних проблем на сучасному етапі розвитку педагогічної теорії та практики є активізація пізнавальної діяльності учнів. Саме від її вирішення залежить ефективність навчальної діяльності, яка проявляється в міцному засвоєнні знань, стимулюванні та розвитку інтересу до навчання, формуванні самостійної думки та підготовці до самостійного життя.

У педагогічних дослідженнях найчастіше активізацію пізнавальної діяльності розглядають як організацію сприйняття навчального матеріалу учнями, коли засвоєння знань відбувається шляхом розкриття взаємозв'язку між явищами, порівняння нової інформації із вже відомою, а також конкретизації, узагальнення та оцінки навчального матеріалу з різних точок зору.

Зазначимо, що в педагогічному словнику активізацію навчального процесу визначено як процес удосконалення змісту, форм і методів навчальної роботи, що сприяє активній і самостійній діяльності учнів у засвоєнні знань, вмінь та навичок на всіх етапах навчально-виховного процесу у всіх ланках освіти. В цьому сенсі акцентується важливість педагогічних методів, прийомів та засобів в процесі активізації.

Використання та удосконалення різних форм та методів навчання спонукає до активізації, в першу чергу, самого навчального процесу, а вже потім до активізації пізнавальної діяльності учнів. Варто зазначити, що в наведених вище означеннях відбувається ототожнення понять “активізація навчання” та “активізація пізнавальної діяльності”. В основі будь-якої навчальної діяльності учнів лежить, в першу чергу, їх активність. Процес їх активізації є процесом перетворення суб'єкта (в нашому випадку - учня) в стан активності. Поняття активності досліджувалось в психолого-педагогічній науці в різних аспектах. Термін “активність” походить з латинської “actives”, що означає діяльний, енергійний, ініціативний. В педагогічному словнику за редакцією М.Д.Ярмаченка наводиться таке визначення: “активність - 1) властивість організму і психіки, що залежить від зовнішніх та внутрішніх потреб; 2)властивість особистості, яка виявляється в діяльному ініціативному ставленні до навколишнього світу та самої себе.

Активність учнів виражається через запитання, прагнення думати, пізнавальну самостійність у процесах сприйняття, відтворення, розуміння та творчого застосування. Критеріями сформованості активності особистості виступають: ініціативність, дієвість, енергійність, інтенсивність, добросовісність, інтерес, самостійність, усвідомлення дій, воля, наполегливість в досягненні мети та творчість. Завдяки цим якостям є можливість простежити підвищення активності учнів в процесі навчання. Тому ми виділили такі рівні активності учня в навчальній діяльності:

Низький - вчитель повідомляє знання, ставить запитання, дає відповіді, показує способи розв'язання завдання, а учень слухає, записує та пригадує повідомлене.

Середній - завдання розв'язуються сумісними зусиллями вчителя та учнів; учні залучаються у частковий пошук, виявляючи при цьому епізодичний інтерес до роботи, елементи творчості, самостійності тощо.

Високий - учні самі здійснюють активний пошук відповіді, пропонують власні способи розв'язування завдань, виявляють стійкий інтерес, прагнення, добросовісне ставлення до роботи тощо.

Прояв активності в процесі навчання пов'язаний з пізнанням світу. Тому в багатьох педагогічних джерелах акцентується важливість саме пізнавальної активності, яка виникає завдяки продуктивній активності. Пізнавальна активність - складне інтегральне утворення особистості, що має мотиваційні, операційні та результативні компоненти. Серед них прояв інтелектуальної ініціативи, надситуативності - вихід особистості за межі даної діяльності за власним бажанням, прагнення до нового цілеутворення [42]. Відмінність пізнавальної активності від загальної активності полягає в тому, що “активність” як поняття включає не лише процес пізнання, а й інші сфери діяльності учня, зокрема вольову та емоційну.

Ознаками пізнавальної активності в будь-якій діяльності виступають такі показники, як готовність до роботи, прагнення до самостійної діяльності, якість роботи, шляхи вибору оптимальних способів розв'язання завдань.

Пізнавальна активність у навчальному процесі є складовою об'єктивного закономірного навчання як активного процесу пізнання. Це виступає важливим фактором необхідності активної діяльності учнів у пізнанні. Однак характер та ступінь активності учнів у навчанні можуть бути різними. Які ж фактори впливають на це? Передусім, це пізнавальний інтерес. Саме його втрата, як правило, є причиною зниження пізнавальної активності дітей.

Стимулами пізнавальної активності в навчально-виховному процесі, крім внутрішнього стимулу - пізнавального інтересу, також можуть виступати такі педагогічні прийоми, як заохочення, розкриття необхідності та значення навчального завдання (мотивація), підкреслення розвитку позитивних рис особистості в процесі навчання, своєчасне визнання успіхів учнів, активна позиція вчителя, довіра учням та інших, які вже стають зовнішніми стимулами пізнавальної активності учнів. Пізнавальна активність учнів є показником якості їх навчально-пізнавальної діяльності, спрямованості учня на ефективне опанування знань та способів діяльності.

У залежності від наведених вище критеріїв науковцями виділялись різні рівні пізнавальної активності учнів. У своїх дослідженнях О.С. Дубинчук встановила такі рівні пізнавальної активності:

Репродуктивно-повторювальна активність, за допомогою якої досвід діяльності однієї людини накопичується завдяки досвіду іншої.

Пошуково-виконавча активність, яка передбачає такий ступінь самостійності учнів, яка дозволяє зрозуміти задачу та відшукати засоби її розв'язання без сторонньої допомоги.

Творча активність, яка дозволяє учню самостійно ставити певну задачу та вибирати нешаблонні, оригінальні шляхи її розв'язання.

Автор підкреслює, що ці рівні не ізольовані, а взаємопов'язані. Вони можуть співіснувати, відповідаючи шкільному віку. Ці ж рівні пізнавальної активності простежувались нами у процесі експериментальних досліджень при розв'язуванні математичних задач фінансового змісту на уроках математики в основній школі.

У відміченій системі рівнів пізнавальної активності звертається увага на те, що одним із головних завдань у педагогічній діяльності вчителя є збільшення активності учнів до рівня самостійності. Самостійність - це здатність з власної точки зору підійти до розв`язання складних учбових питань, вміння виконувати цю роботу без сторонньої допомоги. Вона проявляється в їх критичній думці, в умінні висловити свої думки незалежно від чужого погляду. Активність не завжди поєднується із самостійністю, але є її необхідною умовою. Основою для самостійності виступає система знань, вмінь та навичок, якою володіє учень, а також використання вже засвоєного матеріалу приводить до опанування новими знаннями, вміннями та навичками. Так як самостійність завжди передбачає активність, то саме вона відображає ставлення учнів до учбово-пізнавальної діяльності.

В учбовому процесі повна самостійність учнів не є можливою. Тому головною ознакою самостійності учнів є досягнення поставленої мети без сторонньої допомоги, але з участю викладача в цьому процесі. Саме викладач найчастіше виконує такі функції діяльності як постановка її мети, формулювання завдання та перевірка отриманих результатів.

Є.Я. Голант виділяє три види самостійності учнів:

організаційно-технічна самостійність;

самостійність в практичній діяльності;

самостійність у пізнавальній діяльності.

Під пізнавальною самостійністю розуміють таку якість особистості, яка характеризується її прагненнями та вміннями без сторонньої допомоги отримувати знання, опанувати засобами діяльності та розв`язувати пізнавальні задачі. “Говорячи про пізнавальну самостійність, - говорить М.І. Махмутов, - маємо на увазі вміння та здібності учнів самостійно виділяти основні та другорядні ознаки предметів, явищ та процесів матеріального світу, розкривати сутність нових понять шляхом абстрагування та узагальнення. Він виділяє такі ознаки пізнавальної самостійності учнів:

вміння учнів отримувати нові знання та навички, використовуючи різні джерела;

вміння в своїй подальшій освіті використовувати отримані раніш знання;

вміння практично застосовувати знання, вміння та навички при вирішенні будь-якого життєво важливого питання.

Розвиток пізнавальної самостійності учнів у навчально-виховному процесі відбувається завдяки системі прийомів, методів, форм навчання, які адекватні досягнутому рівню навченості учнів. Їх вдалий підбір в методиці навчання приводять до активізації навчального процесу.

Наведені вище міркування дають можливість виділити такі критерії активізації пізнавальної діяльності учнів:

формування пізнавального інтересу до об'єкта навчання;

збільшення активності в процесі навчання;

наявність ознак пізнавальної активності;

прояв самостійності в навчально-виховній діяльності;

розвиток пізнавальної самостійності.

Активізація пізнавальної діяльності учнів - це перехід до більш високого рівня активності та самостійності учнів у процесі навчання, який стимулюється розвитком пізнавального інтересу, та відбувається завдяки удосконаленню методів та прийомів навчального процесу.

Активізація пізнавальної діяльності учнів під час вивчення креслення є однією з проблем сучасної шкільної освіти. Це пов'язане, в першу чергу, із зниженням інтересу молоді до навчання в цілому, а також з підвищенням ролі креслення в різних галузях суспільства. Введення предмету креслення в курс основної школи виступає вагомим чинником активізації пізнавальної діяльності учнів, оскільки він впливає, в першу чергу, на формування пізнавального інтересу учнів до значення нарисна геометрія в сьогоднішніх умовах досить потрібна у нашій країні.

Для активізації пізнавальної діяльності учнів також важливим є вдалий вибір методів, прийомів та засобів навчання, при якому враховуються певні психологічні особливості учнів. Головне призначення методів та прийомів навчання полягає в організації пізнавальної діяльності учнів.

Кожний метод навчання має зовнішню та внутрішню сторони. До зовнішньої сторони відносять різні способи його прояву у діяльності вчителя та учнів. Внутрішня сторона методу не підлягає зовнішньому спостереженню. Вона визначається змістом навчання, рівнем та характером діяльності.

Методи та прийоми навчання виконують такі функції:

спонукальну (активізуючу), бо саме завдяки вдалому вибору методів розвивається інтерес учнів до навчання;

освітню, бо в процесі їх використання учні набувають знання, вміння та навички;

розвиваючу, бо система методів навчання націлена на формування та розвиток інтелекту, логічного мислення, пізнавальної активності та самостійності учнів.

Сьогодні, коли кожний учень розглядається як особистість, велика увага звертається на розвиваючу та активізуючу функції методів навчання.

У педагогіці існують різні класифікації методів та прийомів навчання: за джерелами здобуття знань (словесні, наочні, практичні), за характером пізнавальної діяльності (пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, частково-пошукові, дослідницькі, проблемні), за способом організації навчально-пізнавальної діяльності (набуття нових знань, формування вмінь та навичок, застосування знань на практиці, перевірки й оцінювання знань та вмінь) тощо

Методи навчання є системним об'єктом. Він включає “прийоми та види навчальної діяльності педагога та пізнавальної діяльності вихованців у їх взаємозв'язку, дії та операції, які забезпечують досягнення поставлених завдань. Правильний вибір методів навчання у відповідності до цілей та змісту навчання і вікових особливостей учнів сприяє розвитку пізнавальної активності та пізнавальної самостійності учнів, а також підвищує інтерес учнів до предмету, виробляє вміння та навички використовувати набуті знання на практиці, спонукає учнів до самостійної діяльності, формує світогляд. Важливим зауваженням при виборі методу є той нюанс, що “ефективність застосування того або іншого методу залежить не лише від елементів пізнання, які необхідно засвоїти в процесі навчання, але й від того, скільки нових понять вводиться та скільки використовується опорних.

Г.І. Щукіна зазначає, що ізольовані методи та прийоми навчання не забезпечують продуктивної навчальної діяльності. Це важливо пам'ятати, бо використання системи методів та прийомів веде до досягнення головних завдань процесу навчання. При цьому вони продовжують, доповнюють та розвивають один одного. Їх використання передбачає організацію взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів. Саме вчителю тут належить керівна роль.

Сьогодні в основі процесу навчання покладена мета створення умов для розвитку особистості. Тому вибір системи методів та прийомів навчання на цих засадах робить його розвиваючим та особистісно-орієнтованим.

Під розвиваючим навчанням в педагогіці розуміють спрямованість принципів, методів та прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей школярів. Розвиваюче навчання націлене на формування розумових здібностей школярів, їх самостійності, інтересу до навчання, а також на вдосконалення різних форм сприйняття навчального матеріалу. Такий підхід до процесу навчання передбачає використання методів та прийомів, в основі вибору яких лежить ідея орієнтування не на досягнутий рівень розвитку учня, а на “зону ближнього розвитку”. Це означає, що завдання, які ставляться перед учнями дещо перевищують їх можливості, але виконання яких можливе завдяки певній допомозі вчителя. Таким чином, націлений навчальний процес сприяє розвитку пізнавальної діяльності учнів та активізує її.

Одним із типів розвиваючого навчання є проблемне навчання. Дуже тонко пов`язує поняття проблемного та розвиваючого навчання М.І. Махмутов. “Розвиваючим навчанням, тобто яке веде до загального та спеціального розвитку, можна вважати тільки таке навчання, при якому вчитель, спираючись на знання закономірностей розвитку мислення, спеціальними педагогічними засобами приводить цілеспрямовану роботу по формуванню розумових здібностей та пізнавальних потреб своїх учнів в процесі вивчення основ наук. Таке навчання є проблемним.

Суть проблемного навчання полягає у пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки питань, розв'язування проблем і завдань у проблемному викладі й поясненні навчального матеріалу та різноманітних самостійних форм роботи.

Проблемні методи навчання є ефективними засобами активізації пізнавальної діяльності учнів. Вони сприяють інтелектуальному розвитку учнів і водночас формують світогляд, моральні та емоційні риси особистості. Проблемно-пошукове навчання зближує процес навчання в школі з науковим пізнанням, розвиває творче мислення.

Досягнення найвищого рівня емоційного стану, прояву пізнавальної активності та самостійності є прагненням активізації пізнавальної діяльності учнів за допомогою використання проблемного навчання. Для цього діяльність вчителя та учнів складається з певних кроків, які використовуються в роботі з будь-якими проблемними ситуаціями (див. табл. 1.1).



Таблиця 1.1 Чотири рівні проблемності в навчальному процесі 54

	Діяльність вчителя	Діяльність учнів
1рівень	активізує та контролює знання; ставить та формулює навчальну задачу; розв`язує проблему; закріплює знання учнів, організовує самостійну роботу.	розуміють необхідність актуалізації знань; розуміють суть проблемної ситуації; осмислюють хід її розв`язання; виконують вправи за зразком та тренувальні вправи в процесі виконання самостійної роботи.
2 рівень	керує підготовчою роботою; актуалізує опорні знання; діагностує можливості учнів до розв`язання навчальної проблеми; створює проблемну ситуацію; формулює проблему; направляє учнів на розв`язання проблеми; організовує самостійну роботу	розуміють необхідність актуалізації знань та створеної проблемної ситуації; разом з вчителем розв`язують проблему; виконують вправи на перевірку та закріплення розв'язаної проблеми; тренуються у виробленні навичок.
3 рівень	керує підготовчою роботою; актуалізує опорні знання та створює проблемну ситуацію; керує розв`язанням навчальної проблеми; організовує самостійну роботу	осмислюють актуалізовані знання та створену проблемну ситуацію; формулюють навчальну проблему; висувають гіпотезу та дедуктивно її обґрунтовують; перевіряють розв`язання; виконують самостійну роботу
4 рівень	керує підготовчою роботою; ставить завдання; організовує, керує навчальним процесом; організовує самостійну роботу	усвідомлюють необхідність самостійного засвоєння нових знань; формулюють навчальну проблему; висувають гіпотезу; обґрунтовують її дедуктивно; перевіряють правильність доведення; творчо застосовують здобуті знання на практиці

Проблемний підхід є засобом розвитку творчого мислення школярів. Як зазначають сучасні педагоги, виходячи з індивідуальних особливостей учнів, темпу опанування ними учбового матеріалу, проблеми перед учнями слід ставити доступі, посильні, цікаві, природні; у процесі викладення матеріалу на уроці пов'язувати нове з вже відомим, постійну увагу приділяти спостереженню, експерименту, узагальненню та створенню атмосфери творчого пошуку. Завдяки цьому відбувається розвиток пізнавальної активності та пізнавальної самостійності учнів, що приводить до активізації їх пізнавальної діяльності.

На сьогоднішньому етапі розвитку освіти виникає потреба розв'язання проблеми пошуку та розкриття внутрішніх резервів розвитку особистості учня. Тому в основу навчально-виховного процесу починають закладати пріоритет індивідуальності й самооцінки дитини, її унікальності та її власного досвіду. Таке навчання отримало назву особистісно-орієнтоване.

Особистісно-орієнтоване навчання - це організація навчання на засадах глибокої поваги до особистості вихованця, врахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього як до свідомого відповідального суб'єкта навчально-виховної взаємодії. Воно передбачає формування цілісної особистості, яка усвідомлює власну гідність та поважає інших людей. Завдяки такому підходу учень стає активним суб'єктом процесу навчання, а метою діяльності педагога є віднайти, підтримати та розвити індивідуальні можливості й здібності дитини, закласти в нього основи самовиховання. само розвитку, самореалізації, самовдосконалення. Самовдосконалююча особистість - це головна мета особистісно-орієнтованого підходу. Для її досягнення підбираються та організуються зміст навчання, його методи форми та прийоми таким чином, щоб учень мав можливість проявити вибірковість у відношенні до завдань та предметів навчання. Як зазначається І.С. Якиманською, впровадження особистісно-орієнтованого навчання в шкільну практику можна здійснити через диференціацію та індивідуалізацію навчання. Ці елементи педагогічної діяльності мають великий вплив на активізацію пізнавальної діяльності учнів.

Індивідуалізація навчання засобами диференціації потребує врахування не лише якості засвоєння навчального матеріалу, а й формування активної навчальної діяльності учня. Інколи поняття “диференціація” та “індивідуалізація” в педагогічній літературі ототожнюються. Врахування засад особистісно орієнтованого та розвиваючого навчання вимагає розгляду цих понять не лише з позиції вчителя, а й з точки зору учня в цьому процесі. Це дає підстави звернути увагу на уточнення цих понять.

Індивідуалізація - це організація навчально-виховного процесу, за якої важливим є врахування індивідуальних особливостей кожного учня, перспектив його подальшого розумового розвитку, гармонійного вдосконалення особистості. Така організація навчання сприяє формуванню пізнавального інтересу учнів, їх активності та самостійності, розвиває творчі здібності особистості.

Під диференціацією навчання розуміють спеціально організована пізнавальна діяльність, яка здійснюється з врахуванням індивідуальних особливостей учнів та спрямована на їх інтелектуальний розвиток. Для впровадження цього напрямку в педагогіку важливим елементом стає добір форм, методів та прийомів навчальної діяльності відповідно до типологічних особливостей учнів. Саме різний підхід вчителя до груп учнів, які виділені з врахуванням індивідуальних особливостей, полягає в основі організації диференційованого навчання. Диференційоване навчання створює сприятливі умови для того, щоб учень міг розкрити та проявити властиві йому індивідуальні особливості. Таким чином, диференціація навчання полягає у формуванні навчальних груп за певними ознаками і проведення відповідно до цього навчальної роботи з врахуванням індивідуальних особливостей учнів. Це забезпечує оптимальні результати розвитку особистості учня. Диференціація стає засобом індивідуального навчання.

Ідеї розвиваючого та особистісно - орієнтованого навчання націлені на активізацію пізнавальної діяльності учнів. В процесі такого навчання розвитку розумової активності та пізнавальної самостійності мають бути підпорядковані всі методи, прийоми та форми навчально-виховного процесу. Важливим в їх виборі є врахування вікових та психологічних особливостей учнів. Це націлює сучасну педагогічну науку на пошук нових елементів навчання, які б сприяли активізації пізнавальної діяльності учнів та підвищували їх інтерес до навчальної діяльності.

Завдання з креслення виступають засобом активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення нарисної геометрії. Дослідження підходів, методів та прийомів роботи з такими задачами є наступним кроком дослідження.

1.2 Основи активізації пізнавальної діяльності учнів у підлітковому віці на уроках креслення

Досягнення активізації пізнавальної діяльності відбувається за рахунок створення необхідних для цього умов - реалізації внутрішнього потенціалу та пізнавальних можливостей кожної дитини. “Пізнавальні процеси є складовою будь-якої людської діяльності, які забезпечують ту або іншу її ефективність. Важливо допомогти дитині пізнати себе, свої здібності, нахили в процесі навчально-виховної діяльності.

У підлітковому віці психологи виділяють три стадії:

“локально-капризна”(10-11 років), коли загострена потреба у визнанні дорослими;

“право-значима”(12-13 років), яка характеризується потребою в суспільному визнанні, в важливості власної діяльності;

“стверджувально-дійова”(14-15 років), коли домінує готовність проявити себе, використати власні можливості.

Як відомо, на будь-якій стадії підліткового віку всі сторони розвитку включають перехід від дитинства до дорослості. Внаслідок цього відбувається перебудова організму, зміна відносин з однолітками та з батьками. Також змінюються моральні, етичні, соціальні та духовні потреби особистості, відбувається становлення самосвідомості. Найважливішим новоутворенням у підлітковому віці, на думку психолога Л.С.Виготського, є те, що “у драму розвитку вступає нова діюча особа, новий якісно своєрідний фактор - особистість самого підлітка. Тут виникає конфлікт між уявою про себе та власними реальними можливостями. У цьому віці спостерігається потреба зміцнювати свою соціальну роль, спостерігається допитлива думка, як він виглядає в очах інших, особливо це стосується небайдужих йому людей. Самосвідомість підлітка характеризується почуттям дорослості. Підліток вже починає ставити себе на місце дорослого та перестає вважати себе дитиною. Але для повної реалізації власних потреб не вистачає досвіту, розвитку моральних, інтелектуальних та фізичних якостей. На цьому базуються характерні вікові конфлікти підлітків з навколишніми людьми. Для розв'язування цієї проблеми психологи радять залучати дітей підліткового віку в діяльність, яка має серйозні мотиви, але посильна для даного віку.

У цьому віці прагнення до спілкування обумовлено потребою визнання цінності власної особистості та власного місця в колективі. Підліток знаходиться під впливом групи однолітків, його власний погляд залежать від колективної думки. Тому навчальна діяльність повинна включати якомога більше колективних форм організації.

Процес навчання стає реалізацією активності учня підліткового віку. В процесі власного вибору засобів та шляхів у процесі навчання, учні самостверджуються. Вони починають набувати систематичні знання з основ наук, переходять до теоретичних понять, що вимагає досконалих способів набувати знання. Розвиток наполегливості у розв'язанні проблем, умінь приймати рішення, здатності знаходити правильний шлях розв'язання стає основою навчальної діяльності цього віку. В основній школі формуються вміння доводити істинність набутих знань, тобто вміння логічно міркувати, поєднувати індукцію з дедукцією, усвідомлювати хід міркувань та самокритично ставитись до власних висновків.

У більшості підлітків відмічається зростання обсягу уваги, її концентрації і стійкості, розвивається цілеспрямоване запам'ятовування та зростає їх продуктивність. Мислення учнів цього віку відзначається критичністю, власні дії стають більш контрольовані.

У підлітковому віці зазнає якісних змін мотивація навчання, яка все більше пов'язується з підготовкою до майбутньої трудової діяльності, усвідомлюючи обов'язок. Завдяки цьому поглиблюються і диференціюються пізнавальні інтереси. Прагнення підлітків до індивідуалізації та ствердження власної позиції може підсилювати пізнавальні мотиви учнів. Це вимагає великої уваги з боку вчителя. Тому важливо підкреслити важливість використання принципів навчання, що ведуть до активізації пізнавальної діяльності підлітка: проблемність, діалог, індивідуальний підхід тощо. Однак у деяких підлітків спостерігається нестійкість мотивів та інтересів до навчання. Послаблення інтересу до навчання може виникнути внаслідок власних невдач в цьому процесі, які викликають внутрішні переживання, а самолюбство породжує прагнення зробити вигляд, ніби оцінки успіхів у навчанні не мають для них істотного значення. Це стає однією з причин негативного ставлення до навчання.

Наприкінці підліткового віку учні починають усвідомлювати необхідність самостійного вибору подальшої програми освіти та трудової діяльності. Вона ґрунтується на сформованості достатньо стійких інтересів та переконань, на орієнтованості в різних галузях праці та суспільно корисній діяльності.

Врахування зазначених психологічних особливостей розвитку підліткового віку приводить до вибору певних методів та прийомів навчальної діяльності, які сприяють активізації пізнавальної діяльності при роботі з графічними завданнями.

У цьому віці відбувається спостереження, конкретизація, узагальнення та порівняльний аналіз свого життя. Для допомоги дитині в усвідомленні графічних завдань повинен бути підручник, якій надалі стане довідником на все життя.

Врахування особливостей навчання допомагає підібрати відповідні методи навчання та учбовий матеріал, який усвідомлюють школярі на базі креслення

1.3 Розвиток пізнавальної активності учнів на уроках креслення

Активізація навчальної діяльності є предметом постійної уваги науковців. Велика соціальна та пізнавальна значущість і складність цієї проблеми і надалі є центральною у сучасній дидактиці і практиці навчання, особливо, вищих навчальних закладів. Адже відомо, що від того, як учень ставиться до навчальної діяльності, а, особливо, до уроків креслення, наскільки він є активним учасником навчального процесу, залежить успішність засвоєння знань, набуття умінь і навичок з даної дисципліни. Важливим при цьому є врахування сутності наукового визначення поняття „активність”, бо тлумачення поняття науки - важливий елемент її методології, який дає змогу встановити шляхи дослідження педагогічних процесів і явищ.

П.П. Горностай і Т.М. Титаренко розглядають поняття активності, як одну із характеристик особистості, яка полягає у здатності виступати збудником змін у взаємовідносинах з навколишнім світом. Г.С.Костюк, у своїх дослідженнях, поняття „активність” пояснює, як здатність її змінювати навколишню дійсність відповідно до особистих потреб, поглядів, мети. Як риса особи, активність, виявляє себе в енергійній, ініціативній діяльності, у праці, навчанні, громадському житті, різних видах творчості, у спорті та ін..

Активність можна розглядати на рівні життєдіяльності і на рівні діяльності. Діяльність - це вже активність, і сама характеризує рівень активності. Ці рівні активності мають двобічний зв'язок, і їх взаємовплив є нерозривним та взаємовизначаючим.

До основних компонентів пізнавальної діяльності А.С.Нісімчук, О.С.Падалка, І.О.Смолюк, О.Т.Шпак відносять: матеріальну форму дії (виконання студентом певних операцій); перцептивну форму дії (фіксація предметів за допомогою зорового сприйняття); словесну форму дії (пояснення та обґрунтування дидактичних завдань); розумову форму дії (попереднє виконання дій у свідомості, розвиток абстрактного мислення).

Формування пізнавальної діяльності в процесі навчання графічної грамоти П.Я.Гальперін вбачає у формуванні загальних методів логічного мислення для розв'язання певної серії завдань. З огляду на це для досягнення мети та завдань на уроках креслення доцільно включати в навчальний процес такі компоненти:

1) розуміння і прийняття учнями навчального завдання;

2) виконання ними активних навчальних дій (зміна, порівняння, моделювання);

3) дії самоконтролю;

4) дії самооцінки;

5) формування інтересу до способів роботи;

6) формування інтересу до способів здобування знань.

Показником якісного рівня пізнавальної діяльності та показником ступеня її ефективності є пізнавальна активність. В основу теоретичних міркувань багатьох дослідників, які вивчали рівні розвитку пізнавальної активності у тій чи іншій модифікації, покладено підхід А.Ф. Лазурського. За його визначенням, існує три рівні пізнавальної активності: низький, середній, вищий. Низький рівень характеризується тим, що середовище підкорює собі особистість, пригнічуючи її більш чи менш розвинені здібності і формує людину, недостатньо пристосовану до його умов. Середній характеризується зростаючою здатністю особистості протистояти середовищу, орієнтуватися у ньому так, як це відповідатиме її інтересам і нахилам. Для вищого рівня характерною ознакою є творчість особистості у будь-якій сфері вияву діяльності, що не задовольняється пристосуванням до існуючого, а прагне внести щось своє, нове, оригінальне, впливати на середовище, пристосовувати його до себе.

Пізнавальна активність, як риса особистості, відображає психологічну і практичну її готовність до пізнання, що передбачає певні мотиви діяльності та володіння засобами пізнавальної діяльності - опорними знаннями і методами пізнання. Прийоми розумової діяльності, навички самостійної пізнавальної роботи: все це визначає якість успішності учнів, яка зумовлена їх ставленням до предмету креслення. Активність передбачає вибір об'єктів, засобів, форм діяльності, самостійну роботу учнів, що виявляється у визначенні оптимальних шляхів для розв'язання певної графічної задачі.

Таким чином, узагальнюючи наведені підходи до визначення поняття „активність”, можна вважати, що активність відповідає одному із початкових рівнів структури особистості - рівню стану, який можна визначити на початковій стадії навчання даної дисципліни. У процесі ж всього періоду навчання формувати активність, як рису характеру, яка впливатиме на всі рівні структури особистості, включаючи соціальну і пізнавальну активність.

З вище зазначеного можна зробити висновок, що пізнавальна активність, як властивість особистості, виявляється і формується в діяльності. Пізнавальна активність на уроках креслення зумовлює інтенсивність і характер навчального процесу. Головна мета активізації - поліпшення якості навчально-виховного процесу, що досягається шляхом формуванням активності і самостійності учнів. Сам процес формування активності і самостійності вимагає певної спільної діяльності учнів і вчителів.



Розділ 2. Форми і методи навчання креслення

2.1 Методи навчання та їх класифікація

Метод навчання -- взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.

У вузькому значенні метод навчання є способом керівництва пізнавальною діяльністю учнів, що має виконувати три функції: навчаючу, виховну і розвиваючу. Він є складним педагогічним явищем, в якому поєднані гносеологічний, логіко-змістовий, психологічний, педагогічний аспекти. Складовою методу навчання є прийом навчання.

Методи навчання класифікують на загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчальних предметів) і спеціальні (застосовуються для викладання окремих предметів, але не можуть бути використані при викладанні інших предметів).

За іншою класифікацією їх поділяють на: методи готових знань (учні пасивно сприймають подану викладачем інформацію, запам'ятовують, а в разі необхідності відтворюють її) і дослідницький метод (передбачає активну самостійну роботу учнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, формулювання проблеми, висунення і перевірка гіпотез, самостійне формулювання висновків), який найбільш повно реалізується в умовах проблемного навчання.

Залежно від походження інформації виділяють: словесні, наочні та практичні методи; від мети: методи здобуття нових знань, метод формування умінь і навичок, метод застосування знань на практиці, методи творчої діяльності, методи закріплення знань, умінь і навичок, методи перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок.

Досить розгалуженою є класифікація методів навчання за особливостями навчально-пізнавальної діяльності учнів, яку складають:

-- пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод: викладач організує сприймання та усвідомлення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її;

-- репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком;

-- проблемного виконання: викладач формулює проблему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого пошуку (учням подається своєрідний еталон творчого мислення);

-- частково-пошуковий.(евристичний): викладач формулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднання репродуктивної та творчої діяльності учнів);

-- дослідницький: викладач ставить перед учнями проблему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, перевіряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела інформації, прилади, матеріали тощо.

Залежно від особливостей викладання та учіння, в яких поєднуються методи викладання (діяльність викладача) з відповідними методами учіння (діяльність учнів):

-- інформаційно-повідомляючий метод викладання і виконавчий метод учіння. Передбачають викладання навчального матеріалу без докладного пояснення, узагальнення й систематизації, а учні -- заучують його без достатнього аналізу та осмислення;

-- пояснювальний метод викладання і репродуктивний метод учіння. Викладач не тільки повідомляє певні факти, але й пояснює їх, домагаючись осмислення, засвоєння учнями (учні засвоюють матеріал на рівні розуміння і запам'ятовування);

-- інструктивно-практичний метод викладання і продуктивно-практичний метод учіння. Викладач інструктує учнів словесними, наочними або практичними способами, як виконувати певні практичні дії; учні за допомогою вправ відшліфовують різні уміння і навички;

-- пояснювально-спонукальний метод викладання і частково-пошуковий метод учіння. Викладач частину навчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу частину -- через проблемні завдання; учні засвоюють навчальний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і творчого, дослідницького методу;

-- спонукальний метод навчання і пошуковий метод учіння. Викладач ставить перед учнями проблемні питання і завдання, організовуючи їх самостійну діяльність; учні самостійно здобувають і засвоюють нові знання в основному без допомоги викладача.

Беручи за основу логіку побудови навчального матеріалу, розрізняють індуктивні, дедуктивні та традуктивні методи; логіку викладання -- аналітичні, систематичні, аналітико-синтетичні, аналогічно-індуктивні, синтетично-дедуктивні; характеру пізнавальної діяльності -- ілюстративні, продуктивні, творчі, акроматичні, катехізичні (запитальні) методи; ступінь самостійної роботи учнів у процесі навчання -- подаючі методи (діяльність учнів в основному зводиться до сприймання словесної або наочної інформації), методи взаємодії викладача та учнів (наприклад, бесіда, дискусія тощо), методи самостійної роботи учнів; спосіб вирішення пізнавального завдання -- емпіричні (засновані на досвіді, експерименті) і теоретичні (засновані на логічному аналізі) методи. Досить широко в педагогіці почали використовувати методи проблемного і програмованого навчання.

Так званий бінарний підхід до класифікації методів навчання, що враховує одночасно навчальну діяльність викладача і пізнавальну діяльність учнів, передбачає: методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Така розгалуженість класифікаційних типів методів навчання цілком закономірна. Однак відсутність єдиної загальновизнаної системи методів спричиняє труднощі для обміну й поширення досвіду, невизначеність місця конкретного методу в різних класифікаційних системах.

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності

До цієї групи належить сукупність методів (словесні, наочні, практичні), спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок.

Словесні методи навчання

Головна їх особливість у тому, що інформація подається учням через слово викладача, а сприймання її здійснюється у процесі слухання її. Усю їх різноманітність іноді зводять до двох методів: евристичного (запитального) -- бесіда; та акроматичного (викладального) -- пояснення, розповідь, лекція, інструктаж, робота з підручником.

Бесіда -- діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу.

Вона є одним із активних методів навчання, реалізується за допомогою чотирьох типів дидактичного діалогу: “викладач -- учень”, “учень -- учень”, “учень -- підручник”, “учень -- комп'ютер”. Більш поширений перший тип діалогу. Діалог “учень -- учень” використовують у найактивніших формах бесіди: парній і груповій роботі на уроці, дискусії, диспуті. Діалог “учень -- підручник” належить до групи методів самостійної роботи, використовується в процесі навчання і самонавчання. Діалог “учень -- комп'ютер” досить ефективний метод, але за умови повної комп'ютеризації процесу навчання.

Метод бесіди реалізується за допомогою запитань -- відповідей. Якщо запитання мають тільки інформаційний характер (“Що?”, “Де?”, “Коли?”), бесіда є повідомлюючою. Вона орієнтована на актуалізацію пам'яті, а мислення учнів є репродуктивним. Якщо запитання до учнів мають проблемний характер (“Чому?”, “Як Ви вважаєте?”, “Чим можна пояснити?” тощо), бесіда є евристичною, або сократичною. У цьому випадку мислення учнів творче, продуктивне. Вищий рівень евристичної бесіди -- дискусія. Навчальна дискусія, яка є одним із найдинамічніших словесних методів навчання, має велике розвиваюче і виховне значення. У процесі дискусії учні вчаться сперечатися, доводити, аргументувати, обстоювати свою думку, адекватно оцінювати себе, поважати думки інших. Бесіду, що будується на питаннях, які потребують чітких, однозначних відповідей, називають катехізичною (грец. katechesis -- настанова, повчання). Вона має в основному догматичний характер. Вдаються до неї за потреби викладача пересвідчитися в точності засвоєння правил, законів, формулювань, алгоритмів дій.