Товарознавча оцінка взуття, правила та порядок їхнього переміщення через митний кордон України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля

Дипломна робота

на тему

Товарознавча оцінка взуття, правила та порядок їхнього переміщення через митний кордон України

Виконала: Базавлук Юлія Вікторівна

Керівник: В.А. Павлова

Дніпропетровськ 2015

Зміст

Вступ

1. Стан ринку взуття України

1.1.Стан світового виробництва взуття

1.2 Забезпеченість ринку України взуттям

1.3 Аналіз асортименту взуття та проблеми класифікації за УКТ ЗЕД

2. Експертиза взуття, що переміщується через митний кордон України

2.1 Організація, об'єкти та методи дослідження взуття

2.2 Товарознавча характеристика споживних властивостей взуття

2.3 Аналіз нормативної документації, що регламентує якість взуття

2.4 Аналіз результатів дослідження показників якості взуття

2.5 Результати експертизи взуття, що переміщується через митний кордон України

3. Порядок митного оформлення взуття при перетинанні митного кордону України

3.1 Функції митної справи у зовнішньоекономічній та зовнішньополітичній діяльності України

3.2 Основні вимоги до митного оформлення

3.3 Порядок декларування взуття при перетинанні митного кордону України

3.4 Порядок проведення митного контролю та митного оформлення взуття

3.5 Забезпечення контролю за достовірністю інформації щодо товарів, які переміщуються через митний кордон України

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність роботи. Зовнішньоекономічна діяльність є складовою національної економічної політики, а тому підлягає регулюванню з боку держави. Це пов'язано зі збільшенням кількості промислових виробництв і торговельних підприємств, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами України за підсумками січня-липня 2014 року становило 880,4 млн. дол., тоді як за аналогічний період 2013 року баланс зовнішньої торгівлі товарами було зведено з дефіцитом в 5,639 млрд дол., повідомляється на сайті Державної служби статистики України. взуття митний товарознавчий

За інформацією Держстату, в січні-липні 2014 року порівняно з аналогічним періодом минулого року експорт товарів з України знизився на 5,3% - до 33,429 млрд дол., імпорт - на 20,5%, до 32,548 млрд дол.

Обсяг експорту товарів до країн Європейського Союзу становив 32,6% від загального обсягу експорту, до інших країн - 67,4% (за січень-липень 2013 року - 26,9% і 73,1%, відповідно). Серед найбільших країн-партнерів експорт товарів збільшився до Єгипту - на 34,7%, Польщі - на 22,1%, Італії - на 13,9%, Німеччини - на 7%, Китаю та Угорщини - на 3,4%. Водночас скоротився експорт до Росії на 23,7%, Індії - на 2,2%.

Регулювання діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності України за роки становлення зазнала певних еволюційних змін, що зумовлені розвитком економіки країни в цілому. В період до перебудови, тобто за радянських часів, економіка носила автаркічний (закритий) характер. Управління економікою (в тому числі ЗЕД) будувалось на монополії держави і переважно на адміністративних методах. В таких умовах безпосередній виробник не був зацікавлений в розвитку експортної діяльності. Прямі зв'язки між виробниками і споживачами були відсутні. Не було чіткої концепції ЗЕД, яка б відображала її мету, пріоритети і методи їх досягнення.

Проблеми експертизи товарів та порядку їх митного оформлення при перетинанні митного кордону України розглядаються в роботах українських і закордонних вчених

Очевидна актуальність вирішення відзначених проблем обумовила вибір теми дослідження, мету і завдання дипломної роботи.

Мета і завдання роботи. Метою дипломної роботи є дослідження особливостей товарознавчої оцінки якості та митного оформлення взуття.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

- дослідити стан світового виробництва взуття;

- встановити забезпеченість ринку України взуттям;

- провести аналіз асортименту взуття та проблеми класифікації за УКТ ЗЕД ;

- провести експертизу взуття, що переміщується через митний кордон України;

- визначитися з організацією та методами дослідження взуття;

- провести товарознавчу характеристику споживних властивостей взуття;

- провести аналіз нормативної документації, що регламентує якість взуття;

- провести аналіз результатів дослідження показників якості взуття;

- проаналізувати результати експертизи взуття, що переміщується через митний кордон України;

- визначитися з порядком митного оформлення взуття при перетинанні митного кордону України;

- виокремити функції митної справи у зовнішньоекономічній та зовнішньополітичній діяльності України;

- виділити основні вимоги до митного оформлення;

- встановити порядок декларування взуття при перетинанні митного кордону України;

- встановити порядок проведення митного контролю та митного оформлення взуття;

- дослідити забезпечення контролю за достовірністю інформації щодо товарів, які переміщуються через митний кордон України.

Об'єктом дослідження є взуття та його митне оформлення.

Предметом - теоретичні і практичні засади експертизи взуття та особливостей митного оформлення при перетинанні кордону.

Методи дослідження. Теоретичною та інформаційною основою дослідження стали: законодавчо-нормативна база України; наукові розробки вітчизняних і закордонних вчених з проблем якості, навчальні посібники, нормативні документи, електронні ресурси Internet, матеріали періодичних видань.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в удосконаленні споживчої цінності вітчизняного взуття, підвищення якості, конкурентоспроможності на світовому ринку, завдяки вдосконаленню асортименту, шляхом подальшого пошуку нових матеріалів для виготовлення взуття.

Практичне значення одержаних результатів. Запропонована в роботі методика з удосконалення споживчої цінності вітчизняного взуття, підвищення якості, конкурентоспроможності на світовому ринку, завдяки вдосконаленню асортименту, шляхом подальшого пошуку нових матеріалів для виготовлення взуття буде рекомендована до впровадження у товаристві з обмеженою відповідальністю Агропакет. (ТОВ "Агропакет")

Апробація. Основні результати роботи доповідалися на V Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Забезпечення якості та безпечності хліба" (м. Дніпропетровськ, 27 березня 2014 р.).

Публікації. За результатами дослідження опублікована одна наукова робота, загальним обсягом 0,18 арк., а саме:

1. Базавлук Ю.В. Забезпечення якості та безпечності хліба / Ю.В. Базавлук: Формування механізмів управління якістю та підвищення конкурентоспроможності підприємств: матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. - Дніпропетровськ: ДУАН, 2014. - С. 17-19.

1. Стан ринку взуття України

1.1.Стан світового виробництва взуття

Споконвіку людство надавало взуттю великого значення, цінуючи спочатку його утилітарні, а пізніше - й естетичні властивості. Цікаво, що в старовинних галицьких літописах опис взуття зустрічається дуже часто - наприклад: "князь Данило мав чоботи зеленого хза". Наші предки шили взуття із добре вичиненої і фарбованої шкіри, вишивали кольоровими нитками, часто золотими. У літописах XVII ст. згадується, зокрема, що на ярмарках українських міст, можна було купити "чоботи з простого і турецького сап'яну, бачмаги турецькі, чижми із простого сап'яну, козлові чоботи чорні, черевики жіночі". Сучасний ринок взуття також вражає своїм розмаїттям, однак українські виробники поступово втрачають на ньому свої позиції: все більше імпортних виробів, нерідко не найкращого гатунку. Вітчизняний виробник, покинувши потужні фабрики, перебрався у рятівну тінь напівкустарних майстерень. Високоякісне і дороге взуття провідних фірм поки що не по кишені абсолютній більшості населення країни, його частка в загальній структурі продажів не перевищує 5 %.

На ринку повсякчас зростає кількість підробок, вироблених в Україні під лейблами відомих закордонних фірм. На Україні, зокрема, зареєстровано понад 200 підприємств, товариств і приватників, які виготовляють взуття. Працюють вони переважно у Львові, Києві і Харкові. Втім, масовим випуском продукції займаються лише 10, серед яких - фірми "Прогрес" і "Мальви", українсько-польське товариство "Степ" та українсько-німецьке товариство "Дельпро", ТзОВ "Торговий дім "Світ взуття" та фірма "Мокасин". У 2012 році ці 10 підприємств виготовили загалом 1170,9 тис. пар взуття. У 2013-му ця цифра становила 1068,8 тисяч пар. Взуття в області становить 2,6 % до загального обсягу виробленої продукції. Дивно, що при такій, досить значній, кількості побачити вітчизняне взуття на українських прилавках майже неможливо. Пояснення просте: працюють підприємства переважно на давальницькій сировині, а отже, й не розпоряджаються своєю продукцією на власний розсуд, вона здебільшого йде за кордон. Минулого року на давальницькій сировині було випущено 1068,8 тис. пар взуття, а із власної сировини - лише 102,1 тис. пар, тобто у десять разів менше. Підприємці, які займаються торгівлею взуттям, не дуже переймаються станом вітчизняного виробництва, бо кажуть, що воно значно відстає від зарубіжного - наші виробники не йдуть в ногу з модою, не цікавляться світовими тенденціями і повільно оновлюють модельний ряд, а ціна на українське взуття на рівні, а то й вища, ніж на зарубіжне, хоча якість - гірша. За словами продавців, навіть така відома київська фірма, як "Монарх", рідко радує споживача модними новинками, а ціна на її продукцію на порядок вища, ніж у багатьох зарубіжних виробників. Останнім часом у структурі пропозиції дещо зменшилася частка елітного взуття. Через високі ціни контингент споживачів таких виробів в Україні обмежений 3-4 відсотками населення.

Якість вітчизняного ринку взуття досить активно вивчається товарознавцями й аналітиками [1-4]. Однак в умовах сучасної нестабільної економічної ситуації він зазнає певних змін.

Вітчизняний ринок взуття в кількісному виразі становить 120-140 млн пар на рік, у грошовому - 1.5 млрд доларів США. [4]. Однак за споживчим рівнем Україна відстає від європейських країн. Середній показник споживання взуття на душу населення становить 2.7 пари. Варто згадати, що за часів Радянського Союзу на території УРСР випускалося 200 млн пар взуття на рік - третина всієї взуттєвої продукції СРСР. Нині виробничі потужності вітчизняної взуттєвої промисловості дають змогу виготовляти до 120 млн пар щорічно, проте останніми роками вони використовуються лише на 10-15 %.

За останні п'ять років обсяги вітчизняного виробництва взуття поступово зростають, однак за останні 2 роки спостерігався його спад. Це пов'язано з нестабільною фінансовою ситуацією, інертністю кризових явищ у світовій та вітчизняній економіці.

У галузі легкої промисловості працює понад 10 тис. підприємств, з яких 1.5 тис. спеціалізуються на виробництві шкіри та шкіряного взуття. Центрами української взуттєвої індустрії є Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Житомир, Львів, Кременчук, Кривий Ріг, а також м. Бровари Київської області, де виготовляють приблизно п'яту частину вітчизняного взуття. У Броварах зареєстровано понад 200 підприємств: як досить великих, так і малих виробників. Відповідно, рівень якості взуття, що виготовляється ними, - різна.

Основними проблемами взуттєвої промисловості є такі:

– відсутність сировини та клеїв для виробництва взуття. Переважно всі комплектуючі імпортуються, лише лиття підошви здійснюють в Україні. При цьому часто порушуються строки поставки деталей;

– застаріле обладнання вітчизняних фабрик (український працівник за добу виготовляє 2-3 пари взуття, тоді як європейський -7-10);

– недостатня кількість кваліфікованих кадрів.

Низька конкурентоспроможність української продукції пояснюється високим оподаткуванням виробництва, недосконалою системою просування вітчизняного взуття на ринку, відсутністю швидкого відгуку на запити споживача й моди, невисокою якістю взуття. За кількістю скарг до органів технічного регулювання України друге місце посідають звернення щодо незадовільної якості взуття - як вітчизняного, так і імпортованого [3].

Нерівні конкурентні умови на внутрішньому ринку для українських підприємств створюють дешеві товари турецького й китайського виробництва низької якості, а також ті, що ввозяться в Україну із заниженням їх митної вартості з метою ухилення від повної сплати податків, контрабандно, товари секонд-хенд і тіньового виробництва.

За даними Державної фіскальної служби України [6], обсяг імпорту взуття набагато перевищує експорт.

Вітчизняна взуттєва промисловість сьогодні зіткнулася з проблемами, пов'язаними з глобалізацією світової економіки та конкуренцією швидкозростаючих азіатських ринків.

Лідером поставок в Україну деталей взуття є Італія, де взуттєва галузь залишається однією з провідних. Ця країна вважається законодавцем моди й лідирує в сегменті взуття високого та середнього класу. Водонепроникне взуття з підошвою і верхом із гуми та полімерних матеріалів у значній кількості імпортується в Україну з Росії.

Щодо товарної структури імпорту, то поставки в Україну взуття з гуми та полімерних матеріалів становлять 60 %, із натуральної шкіри -22, із текстильних матеріалів - 7, інше взуття - 3, імпорт деталей взуття - 8 % [6].

Товарну структуру експорту вітчизняного взуття відображено на рис. 1. Україна експортує взуття та його деталі насамперед до країн-сусідів: Румунії, Польщі, Угорщини та Росії. За обсягом українського експорту лідирує Румунія, куди поставляються переважно деталі взуття. До Італії та Росії експортується з України шкіряне взуття, до Польщі - з гуми та полімерних матеріалів, до Росії - з текстильних [6].

Останнім часом поступово зростає частка продажу взуття в магазинах. Зараз вона на рівні майже 40 %, тоді як кілька років тому становила лише 20 %. Український споживач переорієнтовується з купівлі дешевого взуття на речових базарах на придбання більш якісного в спеціалізованих магазинах. Зміні структури ринку сприяє переформатування в багатьох регіонах базарів у торговельні центри. Споживачі відвідують взуттєві салони, порівнюють асортимент кількох магазинів і роблять покупки зазвичай в сезон. Виділяють два основних формати взуттєвих магазинів. Перший не передбачає індивідуального підходу до продажу, покупець самостійно обирає потрібну модель. Другий формат заснований на індивідуальному підході до продажу, взуття також перебуває у вільному доступі, але викладка призначена лише для привертання уваги споживача, ознайомлення з асортиментом.



Рис. 1. Товарна структура експорту взуття з України в 2013 р.

У кожному взуттєвому магазині продукція розміщується відповідно до певної системи викладки: брендової, стильової, кольорової, цінової, за розмірами. Проте тут прийнято в різний час продажу колекції поєднувати різноманітні типи викладки.

У магазинах актуальною є експозиція взуття за зразками, коли на полицю виставляють лише половину пари, що надає їй ознаки ексклюзивності. Викладка здійснюється під кутом 30 градусів до покупця, а відстань між моделями повинна бути не менша, ніж півпари, що дає можливість візуально сприйняти модель.

Український ринок взуття поступово відновлюється після економічної кризи, яка негативно вплинула на нього. Вітчизняні підприємства мають цілу низку проблем - відсутність власної сировини, застаріле обладнання, недосконала система просування товару на ринок тощо. Унаслідок цього частка вітчизняного взуття на ринку України лишається невеликою. Саме тому для прискорення розвитку взуттєвої промисловості необхідні як відповідні політичні рішення, так і вдосконалення процесу виробництва. Слід звернути увагу на те, що найбільше на успіх взуттєвого бізнесу впливає просування товару на ринку.

У європейських країнах спостерігається щорічне зниження обсягів виробництва взуття, яке становить 10-15%. Вирішальним фактором несприятливої динаміки розвитку взуттєвої галузі представники Європейської конфедерації взуттєвої промисловості вважають викликане процесом глобалізації прискорення структурних зрушень у європейській взуттєвої промисловості та впровадження аутсорсингу переважно в країнах Південно-Східної Азії з метою оптимізації виробничих процесів. Основною ідеєю стратегії аутсорсингу є передача частини ланцюжка виробничих процесів або цілком всього циклу виробництва сторонній фірмі. Це дозволяє компанії зосередитися на розробці нових продуктів і послуг, збільшити гнучкість виробництва, вести бізнес на ринках з дешевою робочою силою, що важливо в умовах стрімко змінюються технологій і попиту для забезпечення конкурентоспроможного переваги [8].

У господарській практиці зарубіжних компаній багато питань ринкової конкурентоспроможності вирішують за допомогою методів стандартизації. За оцінками німецьких експертів, економіка Німеччини отримує від застосування стандартів щорічний ефект, рівний третини щорічного економічного зростання. Причому проводиться стандартизація не тільки виробу, його характеристик, але і, що більш важливо, - стандартизація технологічного процесу, способу і параметрів виготовлення. Одним з основних факторів, що впливають на ефективність виробництва, є продуктивність праці. В економічно розвинених країнах, наприклад, у Німеччині вона становить - 2500 пар на рік на одного працюючого у взуттєвій промисловості.

Що стосується сировинної бази, то в розвинених країнах (Італія, Чехія) використовуються шкіри підвищеної сортності, а також розкрійне обладнання високої точності, тому й витрата шкіри у них трохи нижче. Ще одним параметром, що характеризує взуттєве виробництво є економічність конструкції, яка багато в чому визначається вартістю матеріалів, деталей і вузлів взуття. Відносно великі цифри вартості матеріалів у Франції можна пояснити тим, що там виробляється в основному взуття високої цінової групи, для якої потрібні всі матеріали тільки відмінної якості.

При виробництві взуття враховуються також витрати часу, необхідні для виконання повного набору операцій. Мінімальні витрати часу на складальних ділянках підприємств Франції та Італії визначаються не тільки високим рівнем автоматизації, а й використанням покупних уніфікованих деталей. Витрати часу на виготовлення взуття в країнах, що розвиваються пов'язані з великим числом непродуктивних операцій, виконаних, як правило, вручну (чистка, перевірка, перекладання).

Розглянемо тепер виробничі витрати. Вони включають вартість матеріалу, оплату праці, оплату соціальних витрат, адміністративні витрати і амортизаційні відрахування. У структурі виробничих витрат істотна частина припадає на оплату праці, в першу чергу, в розвинених країнах. Погодинна оплата праці на взуттєвих підприємствах становить: у Франції - $20,7, в Італії - $14,3; в країнах, що розвиваються $0,2-0,3; в країнах з перехідною економікою приблизно $1. Цим пояснюється прагнення виробників знайти країни та регіони з низькою оплатою праці.

Таким чином, собівартість взуття в розвинених країнах і країнах з перехідною економікою приблизно рівна. У розвинених країнах, наприклад у Франції, собівартість взуття становить більше 30 долларів, що у порівнянні з українським взуттям в 2 рази вище. Однак не високі абсолютні цифри при грамотній ціновій політиці, при наявності широкого відомого бренду і високої якості взуття роблять французьку взуття конкурентоспроможною на вітчизняному ринку навіть у середньоціновий групі.

В даний час Китай став взуттєвою фабрикою планети. Тут виготовляється 80% всієї світової взуття, в тому числі взуття транснаціональних брендів. У 1994 році Китай виробляв 3,75 млрд. взуття (що становило 38% світового виробництва), в 2005 році - 7,65 млрд. взуття (або 58,8% від загального світового рівня). З цієї кількості на внутрішньому китайському ринку залишилося 3,06 млрд., а 4,59 млрд. пар взуття було експортовано в інші країни.

Слід зазначити, що побічно "винні " у переважанні китайської продукції на взуттєвих ринках світу італійські підприємці. Справа в тому, що, прагнучи до скорочення витрат, вони протягом ряду років розміщували замовлення на свої ультрамодні моделі у китайських виробників. І ті навчилися виготовляти взуття на досить високому якісному рівні, практично ідентичному європейського. Тому світовою тенденцією виробництва взуття є перенесення фабрик з виробництва взуття в Китай або розміщення замовлень у китайських виробників взуття.

Перевага китайських виробників полягає в оптимальному співвідношенні ціна-якість і обумовлено низкою факторів:

– середня зарплата на місяць - 80-90 доларів США ; Швидкість виконання замовлення 2 дні;

– наявність власної бази сировини, матеріалів, комплектуючих, фурнітури; низькі податки;

– легкий доступ до кредитів;

– особисті якості, такі як мобільність, гнучкість, акуратність, дисциплінованість і т.д.;

– підтримка держави;

– сприятлива інвестиційна політика.

На зниження собівартості взуття в Китаї впливає такий потужний фактор, як висока питома вага ручної праці (до 90%) всіх операцій. Власна база сировини і комплектуючих дозволила Китаю домогтися зниження собівартості виробництва порівняно з європейськими країнами в 6-8 разів.

Крім попиту на робочу силу з боку західних і європейських компаній, на розвитку взуттєвого виробництва позначилося зростання внутрішнього ринку. Також потужним стимулом для зростання є державна політика, спрямована на залучення іноземних інвестицій, підтримку і стимулювання внутрішнього виробництва: надання дешевих кредитів, лізинг обладнання, податкові пільги.

Італійський експорт взуття вперше після довгої перерви знову почав зростати. Вивіз в кількісному вираженні виріс на 2,1% і за вартістю на 8,5%. Одночасно збільшився в зазначений період також імпорт взуття внаслідок пожвавлення споживчого попиту - на 8,1% за якістю і на 4,8% за вартістю [9]. З цих даних можна зробити висновок, що в країну ввозиться взуття з низьким рівнем цін, тоді як потреба у взутті середнього і підвищеного цінового сегмента задовольняється здебільшого за рахунок місцевого виробництва.

Структура італійської взуттєвої промисловості мало змінилася за останнє десятиліття. У галузі як і раніше превалюють малі та середні підприємства. Однак кількість підприємств за 1996-2013 рр.. зменшилася з 8500 до 6857, а чисельність зайнятих - з 122,1 тис. осіб до 94,1 тис. осіб. Число зайнятих на одному підприємстві в 2012 р. склало в середньому 14,1 осіб. Висока питома вага дрібних підприємств у структурі італійської взуттєвої промисловості ускладнює приплив інвестицій для дослідницьких і збутових цілей.

Для розвитку німецького взуттєвого бізнесу, як і всієї роздрібної торгівлі, характерний ряд загальних напрямків - зміна споживчих переваг, скорочення обсягу торгівлі, падіння цін, поява нових каналів збуту, розширення торгових площ. За даними Федерального об'єднання німецької роздрібної торгівлі взуттям, ємність взуттєвого ринку ФРН визначається в 8 млрд. євро.

Велика частина взуття реалізується через мережу спеціалізованої торгівлі, тобто через магазини, які не менш 50% своєї торгової виручки отримують від взуття. Через такі магазини продається взуття на 5,2 млрд. євро на рік з тенденцією до скорочення [10].

Усередині спеціалізованої торгівлі відбуваються проте значні зрушення. Це підтверджується тим, що торгівля все більше концентрується в руках великих фірм, які проводять агресивну цінову політику. До їх числа відноситься лідер ринку - група Deichmann. Її продажі в 2013р в Німеччині, де вона має 1300 магазинів, збільшилися на 13,7% - до 3,27 млрд. євро. Група Deichmann лідирує також у всій європейській роздрібної торгівлі взуттям і розташовує сильної торгової мережею в США.

Ціни на взуття на німецькому ринку знижуються, оскільки на ринок надходить більше взуття з країн з низькими витратами виробництва. Список країн-постачальників взуття в ФРН очолює Китай. Іншим великим постачальником виступає В'єтнам. Водночас скоротився імпорт взуття з Італії в ФРН на 23%.

Взуттєва промисловість Туреччини розвивається в швидкому темпі через сучасні технологічні процеси, наявність якісної сировини, кваліфікованих робітників і високої дизайнової потужності. Сьогодні турецька взуттєва промисловість має сильні позиції серед експортерів високоякісних модних товарів. Ще однією ознакою позитивного розвитку є збільшення іноземних інвестицій в цьому секторі.

Очевидно, що взуттєва промисловість сильно залежить від шкіряної промисловості в країні. Шкіряна галузь Туреччини, яка має існує протягом 500 років, стає одним з провідних центрів в шкіряному світу. Турецька шкіряна промисловість, яка займає чільне місце в економіці Туреччини, активно розвивається, об'єднуючи свої технології.

Початкові зусилля з модернізації шкіряної промисловості почалися в 70-і роки, але значний прогрес в реальному промисловому масштабі розпочався тільки в середині 80 -х. Взуттєвий сектор розвивається дуже швидко в останні роки. В даний час існує три організовані зони шкіряної промисловості в Туреччині та очисні споруди для цих зон вже були завершені. Крім того, ще вісім організованих зон шкіряної промисловості знаходяться в стадії будівництва. Сектор виробляє відповідно до міжнародних стандартів і стає все більш чутливим до навколишнього середовища; близько 90% виробництва притримується медичних та екологічних стандартів.

Шкіра є одним з провідних експортних галузей Туреччини. Експорт шкіряної галузі за 2013 рік склав близько 846 млн доларів. Виробництво Турецького взуття досягло 200 млн пар. Майже 26% продукції складається з шкіряного взуття. Крім того, спостерігається швидке зростання у виробництві пластикової взуття і тапочок. Взуттєвий сектор спирається на турецьке машинобудування для будування верстатів, а також частин взуття. Частка галузі виробництва частин взуття у загальному обсязі виробництва взуттєвої промисловості становить близько 5%. Підошви, каблуки, ливарні форми взуття експортуються.

У 2013 році в Південно-Східній Азії було випущено 7,2 млрд пар взуття (без урахування Китаю). Йдеться про такі країни, як В'єтнам, Індонезія, Індія, Таїланд, Пакистан, Бангладеш. Майже у всій Південно - Східній Азії, за винятком Індонезії, було відзначено значне зростання виробництва, хоча показники зростання в кожній з країн були різними. У середньостроковій перспективі це зростання продовжиться.

Згідно із заявою індійського міністра торгівлі і промисловості, в 2015 р. експорт продукції шкіряно-взуттєвої промисловості країни може досягти $ 8 млрд. Однак цей рівень можливий за умови щорічного приросту експорту на 20%, впровадження додаткової технології виробництва та розширення виробничих потужностей. Для досягнення цієї мети шкіряно-взуттєвої промисловості потрібні термінові капіталовкладення, щоб наростити виробничі потужності, створити і професійно навчити ресурс робочої сили.

У 2013 р. виробничі потужності індійських експортерів взуття були збільшені, за оцінкою, на 50% під впливом різкого зростання попиту як на освоєних, так і на нових ринках. Нарощування потужностей взяли найбільш великі експортери взуття, включаючи Forward Shoes, Farida Shoes, Presidency Kid Leather, AVT та ін.

Ряд великих фірм Індії об'єднується з фірмами взуттєвої промисловості в європейських країнах, куди вони поставляють взуття. Так, провідний експортер взуття компанія FaridaGroup домовилася про освіту спільного підприємства з виготовлення заготовок для взуття з австрійською фірмою Jaffra (м. Відень), що спеціалізується на виробництві взуттєвих устілок. Фірма Sreeleathers з Калькутти, що експортує взуття на ринки Європи, також планує спільне підприємство з європейською взуттєвої компанією з тим, щоб скористатися виробничою базою і торговою мережею партнера.

В останні роки шкіряний сектор Бангладеш стикається з низкою проблем, пов'язаних із забезпеченням сировиною і матеріалами. Випробовується, зокрема, дефіцит необроблених шкур, шкіряних напівфабрикатів вет-блю і краст. Фінансове становище шкіряних заводів ускладнюється внаслідок зміцнення курсу євро по відношенню до долара. Оскільки в Бангладеш використовуються хімікати європейського походження, імпорт яких оплачується в євро, то експортери шкіри та шкіряних виробів цієї країни змушені підвищити свої ціни, що, однак, послаблює їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.

Що стосується залучення прямих іноземних інвестицій, то цей процес представляється прибутковим. Бангладеш своєму розпорядженні необхідною сировиною для виробництва взуття, а також надлишкової дешевою робочою силою, здатною оволодіти професійно-технічною освітою. Поєднання зазначених факторів разом з наданням тарифних поступок головними країнами-імпортерами на основі загальної системи преференцій може перетворити Бангладеш в потенційну офшорну зону для розміщення виробництва шкіряного взуття високої якості, але з нижчими виробничими витратами.

У Європі виробляється приблизно 1,2 млрд. пар, з яких 900 млн. пар - в Західній Європі і близько 300 млн. пар - у Східній. Незважаючи на відносно невелику частку в сумарному світовому виробництві взуття, Європа лідирує в області виробництва високоякісного взуття.

Промислове зростання в Азії привів до спаду виробництва в Північній і Центральній Америці, а також Європі, тільки Південній Америці вдалося забезпечити невелике зростання. Ці падіння ринкового розвитку пов'язані не тільки з відкриттям світових ринків і скасуванням тарифів, що забезпечують захист місцевих виробників, але і з різним рівнем витрат на заробітну плату на підприємствах-виробниках.

Зараз китайське взуття при ввезенні в Європу в середньому коштує 3,63 євро, після оплати митних та інших зборів - 4,50 євро, а продається за 39,00 євро. Собівартість рідної німецької взуття вище в десятки разів, а продавати дорожче середньої китайської ціни набагато важче.

У межах загального тренду - якісної дорогого взуття - кожна країна обирає свій власний шлях. Так, наприклад, Німеччина активно шукає ніші для свого взуття, а Італія проводить політику агресивної захисту своїх виробників через політику лобіювання в Єврокомісії. Особливості регіонального розміщення основних підприємств взутєвої промисловості.

Головним виробником взуття в даний час є Китай (близько 400 млн. пар на рік), далі йде Італія (понад 300 млн. пар), Індія (140-180 млн. пар), Іспанія (160 млн.), США, Франція, Португалія, Великобританія та ін (див. карту 1). Причому значний приріст виробництва зафіксовано в багатьох країнах, що розвиваються [12].

1.2 Забезпеченість ринку України взуттям

За оцінками Національної спілки виробників взуття і шкіряної продукції, "УкрКожОбувь", наразі в Україні налічується понад 3,500 виробників взуття. Ці підприємства різняться за розміром - від 5 працівників до понад 500 працівників. За наявними оцінками підприємства взуттєвої промисловості загалом виробляють 35 млн. пар взуття на рік, де ще близько 3-4 млн. пар взуття виробляється за схемами з давальницькою сировиною для іноземних клієнтів. Основна частина продукції, виробленої в Україні, реалізовується на внутрішньому ринку. Підприємства також різняться за складністю застосовуваних виробничих технологій та видами продукції, що виробляється. Багато підприємств задіяні у виробництві недорогого взуття для продажу на внутрішньому ринку і не мають намірів, експертних навичок і знань, або фінансових можливостей для розширення своїх ринків чи асортименту продукції.

Однак в Україні є декілька підприємств, що виробляють високоякісне взуття за добрими цінами і мають спроможність розширити свої ринки. Багато з цих підприємств нещодавно здійснили інвестиції в нове обладнання, беруть участь в торгових ярмарках і використовують високоякісну сировину і матеріали. Типовими прикладами таких підприємств є компанії Лідер, Бістфор та Ігнар, які придбали нове обладнання (що має тривалий термін експлуатації) і провели модернізацію іншого устаткування.

Продукції цих підприємств притаманні сучасний дизайн і висока якість. Лідер використовує шкіру, вироблену в Італії, і підошви, виготовлені в Польщі, тоді як інші підприємства використовують шкіру вітчизняного виробництва та вітчизняні або імпортні підошви.

Загалом виробники стверджують, що якість імпортної шкіри є вищою, хоча якість шкіри вітчизняного виробництва останнім часом покращується. Усі підприємства взуттєвої галузі мають труднощі із залученням коштів. Рівень професійних навичок працівників взуттєвих підприємств є досить високим, а продуктивність-доброю [13].

В Україні є сучасна взуттєва промисловість, проте вона відчуває сильний тиск з боку іноземних виробників взуття, які наповнили український ринок своєю, не завжди якісною і тому вельми дешевою продукцією. За останні 20 років в Україні навчилися виробляти абсолютно інше, сучасне взуття. У нашій країні за цей час змінилися як технологія виробництва взуття, так і якість самої продукції.

Якщо в кризовому 2011 році в Україні було реалізовано 80 млн. Пар взуття, то в 2012 не менше 150 млн. Пар. Але при цьому частка присутності на ринку продукції українського виробництва знизилася. У 2011 році вона становила 13,5%, а в 2012 році - лише близько 10%. Але в тому ж 2012 році українські виробники експортували (причому, переважно на ринки країн Євросоюзу) 11 млн. Пар взуття, що на 24% більше, ніж у 2011 році. Це свідчить про конкурентоспроможність вітчизняної взуттєвої галузі.

І незважаючи на це продукція вітчизняних фабрик витісняється з ринку України. Причина - експансія зарубіжних виробників, які мають можливість реалізовувати в Україні взуття за заниженими і відверто демпінговими цінами. Наприклад, у 2013 році в Україні були легально ввезені 122 млн. Пар взуття при середньої митної ціною $ 3,5 за пару. Збільшення цього показника до $ 4,5 за сім місяців нинішнього року становище українських виробників не покращило. Адже за цей же період ціни на основні взуттєві матеріали зросли на 20-40%. Зараз собівартість виробництва шкіряного пари взуття в Україні становить не менше $ 20, при цьому тільки частка зарплати працівникам у цій сумі становить $ 5.

Через несплату платежів при розмитненні імпортний товар на українському ринку отримує цінову перевагу в 30-50%, а держава недотримує до бюджету мільярди гривень. У результаті українська взуттєва галузь розвивається у вкрай складних умовах, коли ввозиться взуття за ціною в кілька разів нижче собівартості вітчизняного виробника. Шлях один - залучити покупця високою якістю українського взуття. Тому що морально застарілі державні стандарти якість не забезпечують, а в ряді випадків просто заважають виготовляти конкурентну продукцію. Наприклад, у такій взуттєвої країні як Італія, покупця ваблять до прилавків не стандарти, а репутація виробника. В Італії взагалі немає і ніколи не було державних стандартів якості взуття. Покупець повинен купувати те взуття, за якою він готовий платити, що власне там і відбувається.

В Києві можна купити взуття і за 100 грн., яка буквально розвалиться вже через 2-3 дні. Це відноситься до неякісного імпорту, що ввозиться в Україну в основному по "сірому". У тій же Італії, наприклад, виробники маркують взуття лейблами з фразою "made in Italy". І це найсерйозніший орієнтир там для споживача. В Україні теж є досить багато виробників сучасної якісного взуття (хоча треба відверто сказати, що назвати такими можна не всіх). Але часто їх продукція просто губиться серед маси взуттєвої. При цьому за зовнішнім виглядом визначити, який виявиться взуття в процесі носіння складно навіть фахівцю. Враховуючи це, взуттярі, що борються за свою репутацію, мають намір впровадити інструмент, який допоможе краще зорієнтуватися споживачам. На якісне взуття українського виробництва пропонується наносити логотип "Виробник з надійною репутацією".

Ще одним сектором українського взуттєвого ринку, причому, хто вижив і діючим, на диво держчиновників, є сегмент ремонту взуття та виготовлення за індивідуальними замовленнями.

Винятковий обман споживача - це пропозиція взуття з синтетичної шкіри (з так званої пресованої шкіри) під виглядом шкіри натуральної. Але пресована шкіра при буквальному перекладі цього терміна з англійської мови звучить як "прес-ледер", тобто - синтетична шкіра. Виробники взуття з натуральної шкіри спеціально залишають на увазі шов, що показує волокнисту структуру матеріалу - натуральної шкіри.

Якщо виріб оброблено без відкритих швів, як кажуть взуттярі "в загину", то це в 95 випадках з 100 такий виріб виготовлено зі шкіри синтетичної. "При цьому варто враховувати, що взуття і з натуральної шкіри обробляється "в загин ", але це дуже дороге взуття - на нашому ринку вона коштує від $ 300.

Безуспішними виявляться і перевірки покупцями натуральності шкіри по запаху - в синтетичних виробах можуть застосовуватися ті ж барвники, що і для натуральної шкіри. Говорячи про якісне взуття осінньо-зимового асортименту вітчизняного виробництва, його ціна починається приблизно з 800 гривень за пару. Дещо поліпшити ситуацію, може рішення уряду України, що зобов'язує виробників і продавців за аналогією з практикою Європейського Союзу інформувати споживачів про сировину і матеріал (у вигляді вже відомих багатьом піктограм), з яких виготовлено взуття. Але в Україні ця вимога вводиться (Постановою Кабміну №632 від 9.06.2011г.) Тільки з 2014 року.

1.3 Аналіз асортименту взуття та проблеми класифікації за УКТ ЗЕД

Асортимент шкіряного взуття різноманітний і складний. Він постійно змінюється під впливом моди, внаслідок чого з'являються нові види і конструкції виробів, застосовуються нові матеріали.

Асортимент взуття, особливо за сезонами носіння, повинен складатися з урахуванням замінності шкіряного взуття гумовим і валяним виходячи з особливостей кліматичних умов району. За цільовим призначенням взуття поділяють на побутове, модельне, спортивне, спеціальне, ортопедичне і профілактичне.

Побутове взуття. Асортимент побутового взуття групується за цільовим призначенням, способом виготовлення, видами і різновидами, статевовіковим призначенням, розмірами і повнотами, фасонами і моделями, матеріалом верху і його кольором, матеріалом підошви і методом кріплення, висотою каблука.

Цільове призначення і спосіб виготовлення. За цільовим призначенням побутове взуття поділяють на взуття для вуличного носіння та в різних приміщеннях. Взуття для вуличного за сезонами носіння поділяють на зимове (утеплене), літнє та весняно-осіннє (демісезонне).

Літнє взуття виготовляють часто з відкритими носковою і п'ятковою частинами, з окремими ремінцями, наявністю перфорацій і просічок. Нерідко воно буває без підкладки. Для верху, крім шкіри, широко використовують текстильні, штучні і синтетичні матеріали; для підошви - шкіру і шкіроподібну гуму. Літнє взуття не повинне перешкоджати теплообміну ноги з оточуючим середовищем.

Взуття весняно-осіннього призначення повинне мати достатні вологозахист властивості. Тому його виготовляють з верхом із натуральних, штучних і синтетичних матеріалів на підошвах з гуми, поліуретану, термопластичних еластомерів. Текстильні матеріали для верху застосовувати недоцільно, оскільки вони пропускають вологу.

За характером виконання побутове шкіряне взуття поділяють на повсякденне і модельне (тільки чоловіче і жіноче). До художньо-естетичних показників модельного взуття ставляться підвищені вимоги. На зовнішні деталі верху модельного взуття використовують матеріали з індексом "модельне" і шкіри хромового дублення, гладкі, у тому числі й еластичні, з натуральною лицьовою поверхнею, лаковані шкіри, замша, велюр, нубук, а також шкіри і тканини нових видів і оздоблення. Крім того, за згодою споживача на зовнішні деталі можна застосовувати штучні і синтетичні шкіри.

Вид взуття, від якого залежить ступінь закритості стопи і гомілки людини, визначається конструкцією заготовки, тобто формою і розмірами деталей верху. Розрізняють такі основні види взуття, як чоботи, черевики, напівчеревики, туфлі.

Чоботи - взуття з халявками, що доходять до колінного суглоба, а іноді й вище, виготовлено із заднім зовнішнім ременем або прошвою, жорстким підноском або без нього (з юхти). Чоботи мають кілька різновидів.

Ічиги - національне взуття, що складається з юхтових передів і халявок, на підошві з юхти виворітного методу кріплення.

Унти - хутряні чоботи з союзками і задниками з юхти або хромового виростка на повстяній підошві, призначені для північних областей.

Черевики - взуття з борцями, що закривають кісточки. Закріплюються на нозі шнурівкою, гумовою тасьмою, пряжками, ґудзиками, застібками "блискавка" тощо.

Напівчеревики-взуття з берцями не вище кісточок, що закривають тильну частину стопи. За видом крою заготовки і застібки вони мають багато спільного з черевиками.

Сандалети-літні напівчеревики, заготовка верху яких має різноманітні за формою і розмірами перфораційні отвори (або складається з ремінців).

Туфлі - взуття, верх якого не повністю закриває тильний бік стопи (верх закриває устілку менше ніж на 0,5 довжини, а в напівчеревиках навпаки).

Існують ряд різновидів туфель:

Туфлі хатні (кімнатні) - звичайні з різною висотою береш., відкриті, без п'яткової частини, без оздоблень або з різними прикрасами.

Пантомімі - туфлі, що складаються лише з союзки, яка закриває ділянку плесно-фалангового сполучення стопи.

Опанки - різновид жіночих літніх туфель бортового методукріплення.

Чув'яки - легкі літні туфлі з верхом зі шкіри, жорсткими задниками, м'якими і жорсткими підносками, вкладною устілкою з текстильних матеріалів, каблуком висотою не більше 5 мм або набійкою.

Спортивні туфлі - спрощеної конструкції, виготовляють без підкладки, проміжних деталей верху і низу, набійки або каблука. Для них обов'язковою є наявність блочків із шнурівкою або гумового тасьмою на підйомі для щільного закріплення на нозі.

Дорожні туфлі - легке взуття без жорстких задинок і підносків з м'якою устілкою.

Сандалі - взуття без підкладки, жорсткого підноска й устілки, із суцільною союзкою, що має перфорацію, відрізною задинкою, одним або двома ремінцями (фігурного крою), сандального методу кріплення. Ремінець застібають на пряжку.

Черевики, напівчеревики, туфлі полегшених конструкцій, сандалі, чув'яки, пінетки, дорожні, спортивні і лікарняні туфлі відносять до легкого взуття.

За статевовіковим призначенням взуття поділяють на групи: пінетки, гусарики, дошкільне, шкільне для дівчат і хлопчиків, дівоче, хлопчаче, жіноче і чоловіче.

Пінетки, гусарики, дошкільне, шкільне, дівоче і хлопчаче взуття іноді називають дитячим.

Пінетки - взуття (черевики і туфлі) для дітей ясельного віку з верхом зі шкір хромового дублення і текстильних матеріалів, на підошві з м'яких шкір виворітного методу кріплення.

Гусарики - взуття для дітей до двох років (чобітки, черевики, напівчеревики, туфлі).

Дошкільне взуття для дітей у віці від двох до семи років випускається різних видів. Воно повинне мати внутрішній стійкий задник і надійно закріплюватися на нозі, літнє взуття може мати відкриту носкову або (та) п'яткову частину.

Особливо різноманітним є асортимент взуття для дорослих - чоловіче і жіноче, призначене для споживачів різного віку. Саме тому до такого взуття ставляться диференційовані вимоги. Взуття длямолоді повинне відповідати вимогам сучасного стилю і моди як за формою, так і висотою каблука, конфігурацією деталей, матеріалами, що використовуються, характером прикрас. Вимоги до естетичних властивостей взуття для осіб похилого віку трохи нижчі, але підвищені вимоги до зручності: м'який верх із мінімальною кількістю швів, взуття повинне бути легким, гнучким, легко приформовуватися до ноги, зручно і просто закріплюватися, легко зніматися, конструкція має бути зносостійкою.

Асортимент взуття широкий - чобітки, напівчобітки, черевики, напівчеревики, туфлі, туфлі кімнатні і дорожні. Союзки і переди в такому взутті можуть бути з натуральної шкіри хромового дублення, що підвищує його зносостійкість. Взуття з верхом зі штучної і синтетичної шкіри виготовляють на підошві зі шкіри, звичайної і шкіроподібної гуми (пористої і непористої структури), пластичних мас.

Згiдно з даними, у товарних позицiях 6402 - 6405, iснує можливiсть декларування не за своїм найменуванням. Також мають мiсце випадки неповного та неточного опису товару або зазначення додаткової iнформацiї, що вноситься до графи 31 ВМД для iдентифiкацiї товарiв при їх класифiкацiї. Це суперечить вимогам Iнструкцiї про порядок заповнення вантажної митної декларацiї, затвердженої наказом Держмитслужби України вiд 09.07.97 N 307 (зi змiнами та доповненнями).

У зв'язку з вищевикладеним та з метою пiдвищення ефективностi контролю за класифiкацiєю товарiв, для недопущення випадкiв ухилення вiд сплати митних платежiв у повному обсязi та для використання в роботi в якостi додаткової iнформацiї надається роз'яснення щодо класифiкацiї взуття згiдно з вимогами УКТЗЕД.

В товарних позицiях 6401 - 6405 класифiкується тiльки взуття на пiдошвi. Одноразове взуття або взуття, покрите недовговiчним матерiалом (наприклад, папером, листовим полiмерним матерiалом i т.д.) без пiдошви, що прикрiплюється, класифiкується вiдповiдно до матерiалу, з якого воно виготовлене. Наприклад, одноразове взуття з паперу класифiкується в товарнiй позицiї 4818. Взуття, що використовувалося, з будь-якого матерiалу, крiм азбесту, класифiкується в товарнiй позицiї 6309.

Перший етап класифiкацiї взуття на пiдошвi передбачає визначення матерiалу, з якого виготовляється пiдошва та верх взуття (тобто верхня частина взуття). Наприклад, в товарнiй позицiї 6403 класифiкується взуття з верхом з натуральної шкiри та на пiдошвi тiльки з гуми, пластмаси, натуральної чи композицiйної шкiри. Проте, взуття з верхом з натуральної шкiри та на пiдошвi з iнших матерiалiв, крiм зазначених вище, класифiкується в товарнiй позицiї 6405.

Наступним етапом є визначення конкретного призначення взуття, а саме: водонепроникне взуття; взуття спортивне; взуття що закриває кiсточку; взуття, союзка якого складається з ремiнцiв або має одну чи декiлька перфорованих вставок; тапочки (кiмнатнi туфлi) та iнше домашнє взуття; iнше взуття, не визначене вище. Класифiкацiя взуття проводиться в залежностi вiд довжини устiлки (менш як 24 см, 24 см або бiльше), висоти каблука разом з пiдошвою, а також в залежностi вiд призначення за статтю та вiком (чоловiче, жiноче чи взуття яке не можливо визначити як чоловiче або жiноче).

Взуття на пiдошвi може бути виготовлено з будь-якого матерiалу (гуми, шкiри, пластмаси, дерева, пробки, текстильних матерiалiв, включаючи повсть (чи фетр) та нетканi матерiали, з хутра, плетених матерiалiв i т.д.) крiм азбесту (взуття з азбесту класифiкується в товарнiй позицiї 6812). Таке взуття може мiстити в будь-яких пропорцiях матерiали, зазначенi в групi 71 (перли натуральнi або культивованi, дорогоцiнне або напiвдорогоцiнне камiння, дорогоцiннi метали, метали плакованi чи дубльованi дорогоцiнними металами). Якщо верх складається з двох чи бiльше матерiалiв, класифiкацiя проводиться за складовим матерiалом, який має найбiльшу площу зовнiшньої поверхнi. При цьому до уваги не беруться аксесуари, змiцнювальнi деталi чи декоративнi елементи. Матерiал, з якого виготовляється пiдкладка, у всiх випадках не впливає на класифiкацiю. Основним матерiалом, з якого виготовлено пiдошву взуття, вважається матерiал, що має найбiльшу площу дотику поверхнi з ґрунтом, при цьому до уваги не беруться шипи, ремiнцi, гвiздки або подiбнi деталi.

Слiд зазначити, що термiни "гума" i "пластмаса" для цiлей УКТЗЕД означають також тканини або iншi текстильнi матерiали, покритi гумою чи пластмасою, якi видно неозброєним оком, при цьому не береться до уваги змiна кольору внаслiдок нанесення такого покриття.

Термiн "шкiра" стосується виробiв товарних позицiй 4107, 4112 - 4114 (шкiра iз шкур великої рогатої худоби, шкiра iз шкур овець, шкiра iз шкур кiз чи шкурок козенят, шкiра iз шкур iнших тварин без волосяного покрову).

Термiн "текстильнi матерiали" поширюється на волокна, пряжу, тканини, повсть чи фетр, нетканi матерiали, шпагат, мотузки, канати, шнури груп 50 - 60.

Термiн "композицiйна шкiра" стосується матерiалiв на основi натуральної шкiри або шкiряних волокон. При цьому композицiйна шкiра може бути одержана рiзними способами, наприклад, агломерацiєю обрiзкiв i дрiбних обрiзкiв шкiри з доданням клею чи iншої зв'язувальної речовини чи агломерацiєю обрiзкiв i дрiбних обрiзкiв шкiри без додання зв'язувальної речовини пiд час сильного пресування чи розщепленням обрiзкiв i вiдходiв на тонкi волокна шляхом нагрiвання в гарячiй водi. Слiд зазначити, що до неї не включаються iмiтацiї шкiри (так званий "шкiрозамiнювач"), в основi яких нема натуральної шкiри, такi як пластмаси, гума, папiр i картон чи текстильнi матерiали з покриттям.

Термiн "спортивне взуття" означає лише взуття, призначене для занять спортом та оснащене шипами, штифтами, стопорами, затискачами, планками або подiбними деталями чи пристосуваннями для крiплення шипiв, штифтiв, стопорiв, затискачiв, планок або подiбних деталей та взуття для ковзанярського, лижного, гiрськолижного спорту, для спортивної боротьби, боксу i велоспорту.

Вiдповiдно до Державного стандарту України ДСТУ 2157-93 "Взуття. Термiни та визначення" [18], взуття розподiляється наступним чином:

За призначенням:

1. Повсякденне взуття;

2. Модельне взуття - взуття для короткочасного носiння в рiзних урочистих випадках, яке вiдповiдає вимогам моди;

3. Домашнє взуття - взуття для носiння вдома;

4. Пляжне взуття;

5. Взуття для активного вiдпочинку - взуття для прогулянки, вiдпочинку, занять фiзкультурою;

6. Нацiональне взуття - взуття, яке має нацiональнi традицiйнi елементи конструкцiї обробки та оздоблення;

7. Цiлосезонне взуття - взуття для систематичного тривалого носiння впродовж року;

8. Лiтнє взуття - взуття, яке за конструкцiєю та застосованим матерiалом призначене для носiння в лiтнiй перiод;

9. Зимове взуття - взуття, яке за конструкцiєю та застосованими матерiалами призначене для носiння взимку;

10. Весняно-осiннє взуття - взуття, яке за конструкцiєю та застосованим матерiалом призначене для носiння в весняно-осiннiй перiод;

11. Спортивне взуття - взуття для занять рiзними видами спорту;

12. Спецiальне взуття - взуття для захисту нiг вiд певних видiв небезпечних впливiв, у якому при виготовленнi застосовуються захиснi матерiали i деталi;