Порівняльна оцінка споживних властивостей фаянсового посуду вітчизняного та зарубіжного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Полтавський університет економіки і торгівлі

Кафедра товарознавства продовольчих товарів

Курсова робота

з дисципліни «Товарознавство непродовольчих товарів»

на тему: «Порівняльна оцінка споживних властивостей фаянсового посуду вітчизняного та зарубіжного виробництва»

Полтава 2012



ЗМІСТ

ВСТУП

1. СТАН РИНКУ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРІВ З ФАЯНСУ

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЧИННИКІВ, ЩО ФОРМУЮТЬ СПОЖИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ТОВАРІВ З ФАЯНСУ

2.1 Характеристика основних видів фаянсу

2.2 Способи виробництва фаянсових виробів

3. ХАРАКТЕРИСТИКА СПОЖИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ВИРОБІВ З ФАЯНСУ

4. МЕТОДИ ОЦІНУВАННЯ СПОЖИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ВИРОБІВ З ФАЯНСУ

5. ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА СПОЖИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

З того часу, як грудочка глини (а, може, це був і рукотворний глиняний виріб) випадково опинилася в багатті, де набрала міцності каменю, - розпочинається історія кераміки. З нею в людське життя ввійшло безліч корисних речей. Запам'ятаймо: перші вироби з випаленої глини з'явилися за доби неоліту - між VIII і III тисячоліттями до нашої ери (в різних куточках планети - по-різному).

Першим надбанням людства в опануванні нового матеріалу став посуд.

Посуд винайшла жінка. Це - частина домашнього господарства. Пораючись, прадавня господиня придумала посудини, аби зберігати в них харчі, готувати і споживати їжу. В ролі первісних посудин виступали шкури, міхури, роги, черепні й тазові кістки тварин, яйця великих птахів, кокосові горіхи, черепашки, гарбузи, цупке листя.

Жінки були першими гончарями. Про це вчені дізналися, обстежуючи давню кераміку: на ній назавжди лишилися відбитки тендітних жіночих пальців. Рука була першим гончарським інструментом. Можна припустити, що вм'ятина кулака в кулястій грудці глини стала першою посудиною. Форма посудини повторювала форму кулака, а отвір у ній дорівнював його величині.

Значення винаходу керамічного посуду важко переоцінити. Це збіглося в часі з переходом людини до осілого способу життя, коли на зміну збиранню прийшло рільництво, а на зміну полюванню - скотарство. Культивування злаків та одомашнення тварин сприяло розширенню господарства, незрівнянно більше стало зерна, м'яса, молока. У зв'язку з цим дедалі більше було потрібно різноманітного й міцного посуду. Докерамічний посуд - через обмеженість його форм, невелику місткість, не-вогнетривкість - уже стримував дальший розвиток господарства. Натомість керамічний посуд одразу розв'язав усі проблеми. Міцний, гарний, чистий - він давав змогу зберігати, а в разі потреби й переміщувати велику кількість води, інших рідин. У ньому робили запаси зерна, борошна, сухих фруктів, меду, жирів. Керамічний посуд прислужився й збагаченню способів приготування їжі й раціону харчування людей: до сирих і напівсирих продуктів завдяки йому додалася гаряча варена їжа (каша, юшка). Такий посуд убезпечував харчі від гризунів і мурах, від випаровування й псування. Важливо, що в ньому гаряча страва довго лишається теплою, а холодна - холодною. Керамічну посудину зручно тримати в руках, з неї легко пити, виливати рідину. Саме ці посудини вперше почали використовувати як мірчі - для визначення об'єму різних продуктів і рідин.



1. СТАН РИНКУ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРІВ З ФАЯНСУ

Станом на 2007 рік у галузі фарфоро-фаянсового виробництва працювало 11 підприємств, у тому числі в Житомирській області - 8. Загальна чисельність працюючих в галузі становила - близько 7 тис. осіб, із них тільки в Житомирській області близько 4,2 тис. Лідируючі позиції в галузі належали Житомирській області, частка якої в загальному обсязі складала 46,2 відсотків. Підприємствами області у першому півріччі 2007 року було виготовлено 14,6 млн штук виробів з фарфору. На другому місці з випуску цієї продукції була Сумська область. В області працювало одне підприємство це АТЗТ Сумський фарфоровий завод. Цим підприємством у 2007 році було виготовлено фарфорових виробів 10,1 млн штук, або 32 % від обсягів по Україні, темп обсягів виробництва до попереднього року становив 102,5 %. Хмельницька область, де працював тільки ЗАТ Полонський фарфор посідала третє місце. Цим підприємством за даний період було виготовлено понад 5,5 млн штук фарфорових виробів, або 17,5 % від загальних обсягів по Україні.

Занепад виробництва найбільших виробників вітчизняного фарфору мало чим відрізнявся від банкрутства більшості український підприємств. Проблеми у виробників Коростеня почалися з другої половини 2007 року. Одне з провідних підприємств України з виробництва порцеляни, завод Коростенський фарфор наразі перебуває на межі банкрутства. За радянських часів в Україні було 18 схожих заводів, але Коростенський вважали флагманом порцелянової галузі. Асортимент продукції складав майже 400 видів виробів, а більше половини продукції експортували у десятки країн - в усі регіони СНД, Прибалтику, Молдову, Німеччину, Ізраїль, США.

Нині слава цього підприємства набула скандального забарвлення. Майно заводу розкрадається, люди місяцями не отримують зарплатню, а якщо й отримують, то це мізерні суми. Керівництво доводить завод до банкрутства. Впродовж 2007-2009 рр. перед працівниками заводу штучно створена заборгованість у 1,5 млн грн та перед Пенсійним фондом України біля 5 млн грн, - зазначається у законопроекті № 4609 Про повернення цілісного майнового комплексу ЗАТ Коростенський фарфор у власність держави, який 5 червня 2009 року подали на розгляд у Верховну Раду народні депутати України від Компартії Петро Симоненко і Микола Кравченко.

Аналогічна ситуація склалася на інших підприємствах Житомирщини - TOB Баранівський фарфоровий завод, КП Городницький фарфоровий завод, TOB Корал Довбиський фарфоровий завод, ДП Кам'янобрідський фаянс, ВАТ Романівський склозавод.

У ці дні робочі групи обласного центру зайнятості працюють у районах Житомирщини з метою дослідження впливу світової фінансової кризи на місцеві ринки праці, вивчення їх перспектив та надання, в разі потреби, практичної допомоги спеціалістам базових центрів зайнятості. Особлива тривога очільників району - про знамениті на весь світ місцеві фарфорові заводи, які сьогодні майже згорнули свою роботу. Обговорюються можливості служби зайнятості у справі збереження колективів цих підприємств: підтримки найдосвідченіших майстрів виготовлення порцеляни, професійне перенавчання інших працівників тощо.

У приміщенні прес-центру Житомирської обласної ради відбулась прес-конференція голови Житомирської обласної ради Віталія Француза, у якій обговорювались спільні дії уряду, місцевих органів влади та банківської системи щодо нейтралізації впливу світової фінансової кризи на економіку України. Держава, область мають допомагати працюючим підприємствам, давати можливість створювати нові робочі місця, а не навпаки. Як приклад, можна навести ситуацію навколо ВАТ Баранівський фарфоровий завод, в який інвестовані чималі кошти, завезено обладнання. Але через те, що держава не виконує належним чином свої функції по відношенню до підприємства, інвестори припиняють свої програми.

Житомирська область: сутінки фарфорової цивілізації - так називається одна зі статей, надрукованих у Голосі України. У ній зазначається: Падіння виробництва вражає: на п'яти підприємствах галузі в області випуск продукції порівняно з 2004 роком скоротився на 60 відсотків. Коростенський завод колись диктував моду на фарфор в усьому СРСР. У кризові 90-ті роки не тільки вистояв, а й оновлювався, розвивався. А тепер людей викинули на вулицю.

Унікальної поліської школи розпису порцеляни, представлені у виробах фарфорових підприємств Житомирщини, може чекати сумна доля забуття і розбазарювання. Оскільки частина цих заводів не працювала, а після їхньої приватизації зібраними там за багато десятиріч цінними колекціями посуду, різноманітних фігурок, декоративних та ужиткових предметів нові хазяї майже не цікавилися. Наразі обласна влада Житомира прийняла рішення про проведення інвентаризації асортиментних кабінетів і музеїв низки підприємств області, що приватизувалися - ТОВ Баранівський фарфоровий завод, ЗАТ Коростенський фарфор, КП Городницький фарфоровий завод, ТОВ Корал Довбиський фарфоровий завод, ДП Кам'янобрідський фаянс, ВАТ Романівський склозавод та передачу колекційної порцеляни до музеїв. Те, що ці фарфорові вироби дуже скоро стануть раритетами, сумнівів немає, - вважає кореспондент.

Полонський фарфоровий завод був одним із провідних підприємств фарфорової промисловості України. Засноване у 1889 році підприємство виготовляло побутові вироби і санітарний фаянс на базі місцевої сировини та палива. На випуск фарфору завод перейшов з 1933 року. Ще у 2000 році підприємство було найбільшим виробником фарфорового посуду в Україні і одним з найбільших в СНД. Продукція заводу користувалася великим попитом як на Україні, так і за її межами. На даний момент діяльність заводу призупинена через велику заборгованість як по заробітній платі, так і через борг перед Пенсійним фондом, податковою інспекцією та комунальниками. На ЗАТ Полонський фарфор заборгованість по зарплаті станом на перше червня 2008 року складала понад 26 тисяч гривень. Підприємство визнане збитковим, відмічено спад виробництва на 23 %. Причиною занепаду підприємства є ріст цін на енергоносії, плинність кадрів через нестабільність виплати зарплати, зростання конкуренції через нелегальне ввезення дешевої імпортної продукції, зокрема китайської.

Сумський фарфоровий залишився єдиним в Україні діючим підприємством, що виробляє порцеляновий посуд. Решта не витримали. Важко й сумчанам, але тут не тільки намагаються працювати у надскладних умовах, а ще й підтримують ідеї художників. Протягом 9 місяців 2009 року на підприємстві спостерігається зменшення темпів приросту продукції на 30,6 % відповідного періоду минулого року. Погляд колективу спрямований у завтрашній день, де провідне місце відводиться нарощуванню виробничих потужностей, розширенню асортименту виробів і ринків збуту, зміцненню економіки. Сумське підприємство - чи не єдине серед споріднених в Україні, де зуміли вистояти в умовах економічної кризи. Виробляючи до 200 найменувань продукції, тут освоюють нові її види, активно вивчають ринковий попит, аби мати гарантований збут.

Отже, нагальними проблемами у вітчизняній фарфоро-фаянсовій галузі, як і в цілому в легкій промисловості є:

- засилля внутрішнього ринку імпортними виробами, які завозяться в Україну без належного митного оформлення за цінами, які значно нижчі від реальних. Це негативно позначається на реалізації продукції вітчизняних підприємств. За експертною оцінкою на внутрішньому ринку фарфоровий посуд вироблений в Україні займає лише 10-20 %;

- не проводиться сертифікація виробів, що завозяться, на відповідність санітарно-гігієнічним вимогам, які ставляться до виробів вітчизняних підприємств (не контролюється якість сировини з якої вони виготовляються та декоруються);

- велика енергоємність виробництва при виготовленні продукції;

- є питання і до якості виробленої продукції, а звідси і конкурентоспроможності вітчизняних виробів із фарфору.

Якщо говорити про насичення вітчизняного ринку товарами іноземного походження, то близько 70 відсотків усього імпорту фарфоро-фаянсової продукції припадає на вироби китайського походження. Окрім цього на українському ринку представлені фар-форо-фаянсові вироби із Білорусі, Росії, Чехії, Туреччини, Польщі, Німеччини, Великобританії.

У 2009 році за даними відділу статистики Державної митної служби України в країну було імпортовано китайських фарфоро-фаянсових виробів на суму 1741 тисяча доларів СІЛА. У порівнянні з 2008 роком, коли цей обсяг становив 8086 тисяч доларів США відбулося значне скорочення поставок (табл. 1).

З огляду на те, що український ринок складається переважно з виробів китайського походження доцільно розглянути стан виробництва фарфоро-фаянсового посуду у Китаї й дослідити внаслідок чого відбулося таке значне (у 4,5 рази) скорочення поставок в Україну у 2009 році.

Згідно даним Китайської асоціації кераміки, в 2008 році в Китаї діяло 1694 спеціалізованих компанії по виробництву фарфору. Розмір виробництва фарфору склав 16,4 мільярдів одиниць продукції на суму 118,5 мільярдів юанів ($17,4 мільярдів), що вище на 21 % у порівнянні з аналогічним показником 2007 року. Китайські професіонали мають багатий досвід виробництва і технології, які удосконалювалися століттями. Китай утримує світове лідерство по виробництву фарфору протягом майже всіх років. Наразі доля Китаю сягає близько 70 % виробництва фарфору в світі. Основна частка виробництва Китаю доводиться на компанії провінції Гуандун, доля яких досягає 25 % від загального обсягу виробництва фарфору в КНР (табл. 2).



Таблиця 1 - Сумарний обсяг імпорту фарфорового посуду (код уктзед 6911100000) (тисяч доларів США)

Країна	Роки
	2006	2007	2008	2009
Білорусь	0	25	107	132
Італія	66	109	195	39
Китай	1215	3429	8086	1741
Німеччина	102	200	470	160
Польща	85	193	636	88
Росія	218	494	664	133
Румунія	13	2	30	0
Великобританія	88	320	1316	4
США	1	9	25	12
Турція	158	248	182	75
Франція	166	165	120	40
Чехія	107	338	478	73
Інші країни	0	0	6	29

Динаміка імпорту фарфорового посуду по основним країнам-імпортерам протягом 2006-2009 років наведена на рис. 1.

Рис. 1



Таблиця 2 - Обсяги виробництва фарфору, 2006-2008 рр.

Виробники	Обсяг виробництва, млрд одиниць
	2006	2007	2008
Світ	18,5	20,6	22,8
Китай	12,0	14,0	16,4
Провінція Гуандун	4,18	4,19	4,09

У 2008 році розмір виробництва провінції Гуандун склав 4093 млн одиниць продукції, що менше на 2,3 % у порівнянні з показником 2007 року.

Згідно зі статистичними у 2008 році Китай експортував близько 1,72 мільярдів кг продукції з фарфору на суму $1,84 мільярдів, що вище на 2,97 % у порівнянні з аналогічним показником 2007 року. Середня експортна вартість продукції склала $1,07 за кг.

У результаті світової фінансової кризи у 2008 році виробники китайського фарфору зіткнулася з певними проблемами, такими як зростання вартості на сировину і матеріали, коливання курсу юаня, зниження розмірів експорту. З січня по грудень 2008 року кількість компаній що експортують фарфор скоротилася на 37 % і склала до кінця року 3280. Більше 50 % компаній-експортерів розташовано в провінції Гуандун (табл. 2.4.7).

У 2008 році їх кількість знизилася на 49,6 % і склала 1781 компанію. За підсумками року компанії експортували з Гуандуна 791 млн кг фарфору на суму $884 млн.



Таблиця 3 - Найбільші виробники фарфору в Китаї

Отже, Китай найбільший постачальник фарфору на світовий ринок. Наразі Китай експортує фарфор в більш ніж 180 держав і регіонів світу. Основний розмір експорту припадає на розвинені країни і регіони. Розглядаючи структуру експорту Китаю можна виділити головні експортні напрями - це СІЛА, країни Євросоюзу, Японія, країни Близького Сходу і країни АСЕАН (рис. 2).

Рис. 2

Не зважаючи на те, що у структурі китайського експорту Україна не виокремлюється, у структурі вітчизняного імпорту продукція китайського походження протягом останніх років займає лідируючі позиції (рис. 3).



Рис. 3 - Структура імпорту фарфорового посуду в Україні (%)

Як бачимо, склад основних країн-імпортерів посуду із фарфору та фаянсу залишився без змін. Лідерами залишаються Китай, Німеччина, Росія і Польща.



2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЧИННИКІВ, ЩО ФОРМУЮТЬ СПОЖИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ТОВАРІВ З ФАЯНСУ

фаянс посуд імпорт експорт

2.1 Характеристика основних видів фаянсу

Фаянс відноситься до пористої кераміки (пористість до 30% обсягу, водопоглинання 9 - 12%). Він має білий з жовтуватим відтінком черепок без блиску, покритий більш легкоплавкой, менш термічно стійкою в порівнянні з порцеляною глазур'ю. При коливаннях температури легко утворюються тріщини глазурі та черепок вбирає рідину. Фаянсові вироби не просвічують, при ударі видають глухий короткий звук, їх ніжки і край заглазуровани. Більшість виробів виготовляють з твердого (полевошпатного) фаянсу, маса якого містить близько 60% каоліну і беложгущихся глин, 30 - 35% кварцу і до 10% фаянсового бою і польового шпату. М'який фаянс (глинистий, вапняний) має більш низьку механічну міцність. У нашій країні він не знайшов широкого поширення.

У Росії часом народження і швидкого освоєння виробництва фаянсу став XVIII століття. Деякі фаянсові заводи поряд з фаянсом з середини XVIII століття стали випускати порцелянові вироби. Фаянс відрізняється від фарфору тим, що фаянсовий маса містить значно більше глини. У «глинистому» фаянсі вміст глини доходило до 85%, температура випалу була 950-960 ° С, такий фаянс покривали кольоровий глухий глазур'ю. Цей фаянс характеризували висока пористість і мала механічна міцність. Вапняний фаянс середніх століть містив крім глини і кременю ще 10 - 35% вапняку або крейди; температура випалення його сягає 1100 - 1160 ° С; черепок був пористий (19 - 22% по водопоглинанню) і Маломіцний. Твердий, або полевошпатовий, фаянс набув поширення з кінця XIX століття. Мел був частково або повністю замінений польовим шпатом. Твердий фаянс обпалювали двічі: спочатку при більш високій температурі (1230-1280 ° С) - для отримання якісного черепка, а вдруге - при більш низькій температурі (1050-1150 ° С) - тільки для оплавлення глазурі.

Якщо говорити про недоліки фаянсу, то в першу чергу потрібно сказати про його пористості, яка призводить до поглинання їм вологи з повітря, що веде до деякого його розбухання (0,016-0,086% від обсягу), до розриву глазурі і до появи цека (дрібних тріщин глазурі), зростаючого з плином часу. На всіх старовинних фаянсових виробах глазур покрита сіткою цека, що є для колекціонерів своєрідною ознакою достовірності давнього походження старого фаянсу. Глазур для фаянсу застосовується фріттованная легкоплавка. Введення в масу 3 - 4% крейди, магнезиту і доломіту, а також, підвищення температури випалу на 20 - 40 ° С може усунути цек. Зазвичай фаянсові вироби досягають межі збільшення свого об'єму через два - три роки.

Існують різні види фаянсу:

1) ФАЯНС ВАПНЯНИЙ - вид фаянсу, що містить в якості вихідних компонентів, крім пластичних матеріалів і кварцу, крейда або доломіт. Відрізняється невисокою температурою і вузьким інтервалом випалу;

2) ФАЯНС М'ЯКИЙ, який містить відносно велику кількість плавнів, що вводяться в масу разом з глинистим речовиною;

3) ФАЯНС польовошпатних - це вид фаянсу, що містить крім глинистих і кварцу певну кількість польових шпатів;

4) ФАЯНС ТВЕРДИЙ - це фаянс з високою температурою випалу і хорошими механічними характеристиками.

Кераміка, жаростійкі скло і фарфор вимагають уважності при використанні, але, незважаючи на необхідність дотримання «техніки безпеки», фахівці рішуче стверджують - саме за цим посудом майбутнє.

Посуд фарфоровий і фаянсовий представлена ??провідними російськими товаровиробниками у двох напрямках:

1) посуд для громадського харчування (30-40%);

2) посуд для масового споживача (60-70%).

Для підприємств громадського харчування - від шкіл до недорогих кафе і барів рекомендується білу порцелянову посуд з люстровий відводків, ресторанна група представлена білою посудом серії «золото». Асортимент включає різноманітні тарілки, страви, салатники, сухарниці, вази для фруктів, для цукерок, маслянки, сливочник і багато іншого. У цьому посуді перебуває оптимальне співвідношення ціни і якості. Для масового споживача пропонуються різні сервізи - столові, чайні, кавові, келихи, чашки з блюдцями, які декорують більш яскравою, помітною деколь або розписом.

Посуд з фаянсу, представлена, наприклад Конаковскій фаянсовий завод, є більш економічною, тому вона майже у два рази нижче вартості порцеляни.

Асортимент фаянсового посуду вужче, ніж у фарфорового і представлений двома великими групами:

1) Столовий посуд: тарілки, блюда, вази для супу, салатники, миски, блюдця, піали, селедочниці та ін.;

2) Чайна посуд: гуртки, маслянки, Конфетница, чайники. Цю посуд пропонується як штучної, так і у вигляді наборів різної комплектації, наприклад столові сервізи, набори для чаю, для молока, для салату, для млинців, дитячі набори.

Найбільш часто з фаянсу виготовляють такі вироби:

- Пиріжкові тарілки (діаметром 175 мм) для хліба, тостів, випечених виробів;

- Закусочні тарілки (діаметром 200 мм) для холодних закусок, а також як підставки під салатники;

- Салатники різної форми місткістю від 1 до 6 порцій для салатів, солінь, маринадів, грибів та ін.;

- Овальні блюда для закусок з рибних і м'ясних страв, для заливний риби;

- Круглі страви для м'ясних і овочевих закусок, канапе та ін;

- Соусники для холодних соусів і сметани;

- Бульйонні чашки (місткістю 350-400 см3) з блюдцями для бульйонів, пюреобразних супів, а також супів з дрібно нарізаними м'ясом або птахом;

- Супові миски з кришками;

- Столові тарілки дрібні (діаметром 240 мм) для других страв, а також як подставочниє до глибоких тарілках;

- Десертні тарілки дрібні (діаметром 200 мм, відрізняються від закусочних більш барвистим малюнком) для пудингів, запіканок, суфле та інших солодких страв, свіжих фруктів;

- Десертні тарілки глибокі (діаметром 200 мм) для солодких супів з фруктів і полуниці з вершками;

- Чайні чашки (місткістю 200, 250 см3) з блюдцями для чаю, кави з молоком, какао;

- Чайники для заварки;

- Чайники для окропу;

- Кавники для чорної кави;

- Кавові чашки (місткістю до 100 см3) з блюдцями для чорної кави і шоколаду;

- Молочники для молока;

- Слівочник;

- Розетки (діаметром 90 мм) для варення, меду, лимона, цукру;

- Цукорниця;

- Вази з плоскою поверхнею на ніжці (діаметр 300 мм) для круглих тортів і тістечок;

- Судки для спецій;

- Серветниці для паперових серветок.

Відмінні ознаки порцеляни й фаянсу:

Щільність фарфорових виробів більше фаянсових, так як черепок у порцеляни спечений, а у фаянсу - пористий. Черепок порцеляни в тонких шарах просвічує, черепок фаянсу не просвічується навіть у тонких шарах. Черепок порцеляни білого кольору з блакитним відтінком, у фаянсу - білий з жовтуватим, сіруватим відтінком. При ударі об край порцелянові вироби видають тривалий високий звук, фаянс - глухий і короткий.

Твердість глазурі порцеляни вище в 3,5 рази, ніж у фаянсу. Термостійкість глазурі порцеляни витримує різкі коливання температури без розтріскування. Глазур фаянсу має більш низькі межі термостійкості, може бути розтріскування глазурі при високій температурі. Глазур фарфору більш хімічно стійка до дії лугів, кислот, ніж глазур фаянсу.

Край або ніжка у порцеляни не заглазуровани, вироби з фаянсу повністю заглазуровани.

2.2 Способи виробництва фаянсових виробів

Виробництво керамічних виробів включає наступні основні операції: приготування маси, формування виробів, сушіння, випалювання та декорування.

Матеріали, що застосовуються для керамічного виробництва в Києві, прийнято поділяти на основні та допоміжні. До основних відносяться матеріали, що йдуть для приготування керамічних мас, глазурі, керамічних фарб; до допоміжних матеріали, що використовуються для виготовлення гіпсових форм, Капсель.

Основні матеріали ділять на пластичні, охляв, плавні, глазуреобразуючі та керамічні фарби.

Пластичними матеріалами є глини і каоліни. Глини і каоліни утворюються в результаті розпаду гірських порід типу граніту, гнейсу, польового шпату. Каолін відрізняються від глини чистішим хімічним складом, меншою пластичністю, більшою вогнетривкістю.

Охляли матеріалами є кварц і чисті кварцові піски, вони сприяють зменшенню пластичності глин, знижують усадку і деформацію виробів при сушіння.

Плавні знижують температуру плавлення і спікання глинистих матеріалів, надають керамічному черепку щільність, просвічуваємість, механічну міцність; до них відносяться польовий шпат, пегматит, крейда в Києві, вапняк, доломіт.

Глазуреобразуючі матеріали (глазур) скловидний це тонкий шар на поверхні керамічних виробів. Вона оберігає черепок від механічних впливів, покращує його гігієнічність, додає поверхні виробу кращий зовнішній вигляд. Глазурі бувають прозорі і непрозорі (глухі), безбарвні або пофарбовані.

Керамічні фарби застосовують для прикраси фарфорових, фаянсових, майолікових та інших виробів. Основу керамічних фарб становлять метали і їхні оксиди, які при нагріванні утворюють з силікатами, алюмінату, Борат та іншими речовинами пофарбовані з'єднання на черепку керамічних виробів. За характером застосування керамічні фарби підрозділяють на підглазурні і надглазурні.

Підглазурні фарби наносять на неглазуровані оголений черепок, потім виріб покривають глазур'ю і ліплять.

Надглазурні наносять на черепок, покритий глазур'ю, закріплюють їх особливим випаленням при температурі 600850 ° С.

Приготування керамічної маси здійснюється послідовним виконанням ряду технологічних процесів: очищення сировини від шкідливих мінеральних включень, дроблення, розлому, просіювання через сита в Києві, дозування і змішування.

Формують вироби з пластичних і рідких (шлікер) керамічних мас. Вироби нескладних форм (чашки, тарілки) формують з пластичної маси вологістю 2426% в гіпсових формах за допомогою сталевих шаблонів на автоматах і напівавтоматах.

Спосіб: лиття з рідкої маси шлікера вологістю 3035% гіпсові форми є незамінним у виробництві керамічних виробів, де складність і різноманітність форм виключають використання інших способів формування. Здійснюють лиття ручним або автоматичним способами.

Сушка сприяє підвищенню міцності керамічних виробів, сформованої з пластичної маси або відлитих з шлікера. Сушіння проводять у конвекційних (конвеєрних, камерних і тунельних) і радіаційних сушарках при температурі 7090°С.

Випалення є основним технологічним процесом.

У результаті складних фізико-хімічних перетворень, що проходять при високих температурах, керамічні вироби набувають механічну міцність.

Випалення проводять у два прийоми. Для порцелянових виробів першим
випалення (утильним) відбувається при температурі 900950°С, а другий (яка бачила) при температурі 13201380°С. Для фаянсових виробів перший випал проводиться при температурі 12401280°С, а другий при температурі 11401180°С. Використовуються печі двох видів: тунельні (безперервної дії) й горна періодичного дії).

Декорування виробів є завершальною стадією виробництва фарфорових та фаянсових виробів, що полягає в нанесенні на білизні (незабарвлений напівфабрикат) спеціальних разделок двома методами: ручний і напівмеханізованими.

Усик, відводків, стрічка є безперервні кругові смужки (вусик шириною 1 мм, відводків від 1 до 3 мм, стрічка від 4 до 10 мм).

Трафарет наносять аерографом за допомогою пластин з тонкої жерсті або фольги, що мають вирізи, контури яких відповідають наноситься малюнку. Він може бути одноколірним і багатобарвним.

Криті розрізняють таких видів: суцільне всі виріб покрито рівномірним шаром фарби; полукритье виріб покрито фарбою шириною від 20 мм і вище, що сходить фарбу накладають з ослабленням тону до низу вироби; криті з прочищенням з суцільного крити зроблена прочищення малюнка; криті з прочищенням і розфарбуванням фарбами і золотом.

Друк наносять на виріб з друкованого відбитка на папері, пріетом отримують графічний однокрасочний малюнок, який зазвичай розфарбовують однієї або більше фарбами.

Штамп являє собою найбільш простий спосіб декорування. Малюнок наносять гумовим штампом. Найчастіше штампи наносять золотом.

Декалькоманія (деколь) займає основне місце в декоруванні виробів. Переносять малюнок на виріб за допомогою перекладної картинки, виконаної літографічні способом. В даний час застосовують зсувну деколь. На підкладкові папір наносять ацетілцеллюлозную плівку, на якій надруковано малюнок. При змочуванні плівка з малюнком відділяється від паперу і залишається на виробі. У процесі муфельній випалу плівка згорає, а фарба сплавляється з поверхнею виробу.

Шовкографія є перспективним способом прикраси керамічних виробів. Друкування малюнка проводять через шовкову сітку, на яку накладають трафарет. Декоруємі виріб підводять під шовкову сітку. Гумовий ролик, з фарбою проходячи через сітку, продавлює її в вирізи трафарету, і таким чином малюнок переводять на виріб.

Технологія виробництва керамічних виробів

Технологічна схема виробництва керамічної плитки включає такі основні фази: приготування шликера; формування вироба; сушка; приготування глазурі і поливання (емалювання); випалення.

Сировина для керамічних мас підрозділяється на пластичне ( глини і каоліни) і непластичний. Добавки шамоту і кварцу зменшують усадку виробів і ймовірність розтріскування на стадії формування. Як склоутворювачами використовують свинцевий сурик, буру.

Приготування шлікера

Приготування шлікера йде в три фази:

Перша фаза: помел польового шпату і піску (помел ведеться від 10 до 12 годин);

У першу фазу додається глина;

У другу фазу додається каолін. Готовий шликер зливається в ємності і витримується.

Транспортування з сировинного складу проводиться за допомогою навантажувача в прийомні бункера. Звідки за конвеєру відправляється або в кульову млин (для помелу), або в турборастворітелі (для розпуску глини та каоліну).

Глазурі - глянцевідние сплави, розплавляються на глиняному черепку шаром товщиною 0,12 - 0,40 мм. Глазур наноситься, щоб прикрити черепок вироби щільним і гладким шаром, а також для додання виробу з щільним черепком підвищеної міцності і привабливого зовнішнього вигляду, для гарантії діелектричних властивостей та захисту декору від механічних і хімічних впливів.

До складу глазурі входить тонко подрібнений циркон, крейда, білила. В одну з визначених технологом ємностей завантажується готова глазур. Її пропускають кілька разів через вібросита і магнітноуловітелі для вилучення металевих домішок, наявність яких в глазурі може спричинити за собою утворення дефектів в ході виробництва. До складу додається клей, і глазур відправляється на лінію.

Формування

Перед формуванням шликер завантажується в одну з ємностей. Три ємності використовуються по черзі (змінюючись приблизно раз на добу) для певного стенда. Форму попередньо відчищають від залишків шликера після попередньої формування, обробляють шлікерної водою і просушують.

Шликер заливають в просушені форми. Форми розраховані на 80 заливок. При формуванні використовується наливна спосіб. Форма вбирає в себе частину води, і обсяг шликера зменшується. У форму доливають шликер для підтримки необхідного обсягу.

Після затвердіння вироби просушуються, проводиться первинна відбраковування виробів (тріщини, деформації).

Ручна обробка виробів

Після формування вироби надходять в цех ручної обробки.

Після нанесення глазурі виріб відправляється на випал в піч. Піч укомплектована модулем попереднього сушіння, камерами знепилювання й обдування. Термічна обробка ведеться при температурі 1230 градусів, довжина печі складає близько 89 метрів. Цикл від навантаження до розвантаження вагонетки складає близько півтори доби. Випал виробів в печі проходить протягом доби.

Після випалу проводять сортування: поділ на групи подібних виробів, виявлення дефектів. Якщо дефекти переборні, то вони відправляються на доопрацювання і віддаляються вручну на ділянці реставрації. В іншому випадку виріб вважається бракованим.



3. ХАРАКТЕРИСТИКА СПОЖИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ВИРОБІВ З ФАЯНСУ

До основних споживних характеристик фарфорових виробів відносяться:

Білизна - еталоном білизни є баритова пластина, білизна якої становить 100%. Білизна фарфору складає 55 - 63%. Білизна фаянсу не нормується стандартом, він може мати відтінки. Це - важливий естетичний показник фарфоро-фаянсових виробів.

Пористість - це наявність відкритих і замкнутих пор в черепку. Із збільшенням пористості знижується міцність виробів, їх термостійкість і хімічна стійкість, гігієнічність, просвічування, але дещо збільшується білизна.

Просвічування - відношення світла, що проходить через черепок, до світла, яке падає на черепок. Фарфор повинен просвічуватись при товщині черепка до 2,5 мм. Такі споживчі властивості мають тільки твердий і м'який фарфор.

Блиск глазурі - спроможність дзеркально відображати світло. Визначається складом глазурі і станом поверхні. Блиск фарфору менший, ніж майоліки. Деякі дефекти знижують блиск до 20%.

Твердість - характеризує міцність глазурі і визначає спроможність матеріалу протистояти вдавлюванню другого, більш твердого тіла. Твердість глазурі у фарфору у 3,5 разів більша, ніж у фаянсу.

Механічна міцність - спроможність матеріалу протистояти руйнуванню під дією зовнішніх сил. Керамічні вироби добре протистоять зжиманню, але швидко руйнуються при ударних навантаженнях.

Термічні властивості - залежать від сировини, властивостей глазурі і її співпадання з черепком по термічному розширенню. Вироби із фарфору більш термостійкі.

Електричні властивості - вироби із фарфору хороші діелектрики.

Хімічна стійкість глазурі і надглазурного декору - визначають нешкідливість, гігієнічність виробів, спроможність не руйнуватися під дією води, харчових кислот і лугів. Керамічні вироби вважаються хімічно стійкими.



4. МЕТОДИ ОЦІНУВАННЯ СПОЖИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ВИРОБІВ З ФАЯНСУ

Якість керамічних виробів встановлюють по їх відповідності вимогам ТУ, ГОСТ і інших нормативних документів. Загальними вимогами є раціональність форми і розмірів, зручність користування виробами і простота догляду за ними. Особливу увагу звертають па поєднання у виробі краси і корисності. Керамічні вироби повинні вписуватися в інтер'єр кухні, столової, мати певний стиль і колірне рішення.

Вироби підприємства відповідають наступним стандартам:

ГСТУ 3072:2004 Технологія виробництва фарфорових виробів. Частина 2. Сушка фарфорових виробів.

ГСТУ 3073:2004 Технологія виробництва фарфорових виробів. Частина 2. Фарфорові вироби. Перший випал

ГСТУ 3074:2004 Технологія виробництва фарфорових та фаянсових виробів. Частина 2. Фарфорові вироби. Другий випал.

ГОСТ 28390 Изделия фарфоровые. Технологические условия.

В стандартах можна виділити дефекти вироблення і декорування.

До дефектів вироблення відносять:

Неправильне монтування деталей - неправильне розсташування носика і ручки, не діаметрально протилежно, ручка приставлена не вертикально і т.д. При неправильному монтуванні кришок утворюється великий зазор, і кришки можуть випадати при нахилі виробу на 70°. (Кришки не повинні випадати при нахилі виробу до 74-85°, в цьому випадку виливається вся рідина.)

Підрив приставних деталей - підглазурні тріщини в місцях кріплення ручок і носиків. Механічна міцність виробів з таким дефектом знижується. Дефект виникає при неспівпаданні вологості корпусу і приставних деталей, оскільки в цьому випадку усадка їх різна. Перевіряють глибину тріщин простукуванням - не повинно бути звуку, що деренчить.

Вибоїни і щербини - результат необережного поводження з виробами. Зовні це поглиблення, які повинні бути зашліфовані. Вимірюються щербини в міліметрах і допускаються залежно від того, де розташовані, сорту виробу і виду кераміки. В тонкостінному посуді і художньо-декоративних виробах 1-го сорту ці дефекти не допускаються, оскільки погіршують зовнішній вигляд.

Заглазуровані односторонні тріщини і подряпини утворюються при сушці, випаленні, ударах. Вони знижують механічну міцність виробів і тому обмежуються. Наприклад, у фарфоровому посуді 1-го сорту вони не допустимі, на лицьовій стороні виробів 2-го, 3-го сортів допускаються незначні, на оборотній стороні - не більше двох до 10 мм або однієї завдовжки 20 мм.

Деформації - різні зміни форми виробу (кривизна, хвилястий край). Вони виникають через поганий підбір мас, порушення режимів формування і випалення. Деформації частіше зустрічаються у виробів великої і складної форми. Вимірюється деформація в міліметрах, визначається за допомогою східчастих лінійок, вимірювальних клинів, штангенциркулів і ін. Допуски по сортах залежать від величини і виду виробу (тарілки, блюда, порожнисті вироби), а також розміру деформації.

Натікання глазурі, розливши глазур з'являються при нерівномірному нанесенні легкоплавкої глазурі. Натікання глазурі утворюються в нижній частині виробу, а у верхній частині його глазур тонка, іноді має матовість. Ці дефекти допускаються з обмеженням по сортах і місці розташування (лицьова або оборотна сторона), вимірюються в міліметрах.

Тріщини - дрібні поглиблення глазурного шару, міхури - здуття глазурі з деформацією черепка. Вони з'являються при сушці і випаленні в результаті різкої зміни температури, виділення газоподібних речовин. Допускаються дрібні наколювання, що не порушують зовнішній вигляд; міхури не допускаються ні в одному сорті.

Прищі нагадують міхури, але мають менші розміри, не зачіпають черепка. У фарфоровому і фаянсовому посуді 1-го сорту не допускаються, в 2-у і 3-у сортах допускаються прищі діаметром відповідно 2 і 3 мм в кількості 2-5 на лицьовій стороні і 3-8 на оборотній.

Лисини і збірка глазурі утворюються в результаті порушення режиму глазурування і випалення, попадання на поверхню черепка жирних речовин. Плішини - місця, не покриті глазур'ю, збірка глазурі - місця, де глазур стягується, утворює складки. Вимірюються ці дефекти в квадратних сантиметрах і допускаються в основному на зворотній стороні виробу.

Цек - дрібні тріщини глазурі, частіше за все зустрічаються на фаянсі, результат різного термічного розширення черепка і глазурі. Дефект погіршує зовнішній вигляд виробів і не допускається у всіх сортах. Вироби з цеком відносять до браку.

Волос на відміну від цека має вид окремих тріщин. Вироби з цим дефектом також бракують.

Засорка - виступаючі частинки сторонніх включень, результат попадання в масу частинок зведення печі. Засорка буває підглазурна і надглазурна. Надглазурну засорку шліфують. Звичайно допускається незначна засорка, не порушуюча зовнішній вигляд, не помітна на дотик. Вимірюється дефект по діаметру в міліметрах.

Мушка - дрібні темні крапки на поверхні виробу, що утворюються при поганому очищенні сировини. Мушка впливає на зовнішній вигляд виробу, допускається в основному на зворотній стороні. На лицьовій стороні виробів 1-го сорту може бути дрібна, рідко розсіяна по поверхні.

Вигорка - поглиблення в черепку, що мають брудно-зелений колір, виникає унаслідок попадання в масу частинок гіпсу від форми.

Виплавка - плями темно-коричневого кольору, результат попадання в масу частинок металу (від апаратури), відрізняється від мушки великим розміром.

Вигорка і виплавка знижують товарні властивості виробів, тому у фарфорових виробах 1-го сорту не допускаються, а в 2-у і 3-у сортах може бути від 1 до 3 шт.

Задування - наліт коричнево-зеленого кольору, виходить при попаданні на вироби сажі і інших продуктів згоряння палива, різко погіршує зовнішній вигляд. У виробах 1-го сорту недопустима, в 2-у і 3-у сортах допускається незначне задування, що не порушує зовнішній вигляд виробів.

Летелий край нагадує лисини, але має неоплавленний гострий кут грані. Виникає цей дефект при різкому розширенні (стисненні) глазурі, коли коефіцієнти лінійного розширення глазурі і черепка не співпадають. Летелий край особливо часто помітний на ніжці, краї виробу, ребрі.

Сліди від полозів утворюються на виробах при випаленні. Допускаються на зворотній стороні за умови зачистки і зашліфовки.

Дефекти декорування значно впливають на зовнішній вигляд виробів.

Складки деколю і розрив фарб - складки і пропуски малюнка в результаті порушення технологічного режиму нанесення і випалення малюнка. Дефект допускається, якщо не порушений загальний вид малюнка.

Перепалювання і недопалювання фарби - результат порушення режиму випалення фарб (часу і температури). Перепалювання фарби відбувається при підвищеній температурі випалення, фарби виходять безбарвними. Цей дефект дуже помітний на бірюзових, червоних, коричневих фарбах і на золоті. Недопалювання - тьмяні, матові, нестійкі до лугів і кислот фарби. При недопалюванні фарба нерідко слабо скріпляє з глазур'ю, може скачуватися. У виробах 1-го сорту цей дефект не допускається, в 2-у і 3-у сортах допускається, якщо фарба не стирається і не порушується вид малюнка.

Помарки фарбою - результат недбалої роботи, вони бувають надглазурні і підглазурні - у вигляді крапок, пятен. Допускаються на лицьовій і оборотній сторонах з обмеженнями але площі і кількості. Аналогічні допуски передбачені для подряпин на фарбах, що не спотворюють малюнок.

Відшаровування фарби (політ фарби) - відривши фарби від черепка в результаті нанесення її товстим шаром, а також поганої підготовки поверхні до декорування. Це грубий дефект, значно впливає на зовнішній вигляд виробів і не допускається ні в одному сорті.

Дефекти, що виникають при нанесенні підглазурних фарб, - відмінність в тоні фарб, нечіткість контурів, помарки підглазурною фарбою, скипання фарби, тобто дрібні пухирці на шарі фарби, створюючі матовість, і ін. Всі ці дефекти, окрім скипання фарби, допускаються у всіх сортах, якщо художній, вид виробу погіршується трохи.

Для кожного способу декорування характерні специфічні дефекти, наприклад: при нанесенні малюнка методом декалькулювання можуть бути сліди від пальців; при нанесенні малюнка методом друку - роздвоєння малюнка, неспівпадання малюнка по колу, розрив друкарського малюнка, при трафареті - різнотонність фарб, зсув контурів.

Основний спосіб визначення якості готових виробів на Сумському фарфоровому заводі - це органолептичний. Перевіряється в сортувальному цеху наявність дефектів, їх розмір, кількість і місце розтащування на виробах. У випадку виявлення браку, вироби перетворюють на бій і використовують повторно як сировину. Проводять також і лабораторні дослідження, але рідше.



5. ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА СПОЖИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ

Фарфорова справа в Європі

В Англії фарфорові виробництва були приватними. До найперших належали мануфактури в Бау (1744 p.), Чеслі (1745 p.), Бустері (1751 p.) та Дербі (1776 p.). Вироби цих підприємств були дуже дорогими і задовольняли попит тільки заможних англійців.

Головні здобутки англійського фарфору справедливо пов'язують з ім'ям Джозайї Веджвуда (1730-1793 pp.), що був керамістом з діда-прадіда. В історію кераміки він увійшов як винахідник механічного гончарного круга, принцип дії якого ліг в основу сучасних формівних автоматів, пірометра (приладу, що дає змогу контролювати температурний режим у печі під час випалу), кам'яної маси (керамічного матеріалу, близького до фарфору, але сірого чи коричневого кольорів) і так званого кістяного фарфору (різновиду фарфору, до складу якого входять перепалені кістки рогатої худоби).

1769 року на території графства Стаффордшир, у містечку Стоун-на-Тренті, Джозайя Веджвуд відкрив свій приватний завод «Етрурія». Він діє і досі. Яскравий талант королівського гончаря сприяв створенню оригінальних і високохудожніх зразків фарфору.

Яскраві особливості виробів Веджвуда виявлялися, по-перше, в тому, що його кістяний фарфор був кольоровим - кремового, салатового, блакитного кольорів, а також імітував різні породи каменю - агат, яшму, базальт, малахіт; по-друге, кольорові вази, чайники, чашки, молочники мали ребристу поверхню, яку до того ж прикрашав тендітний накладний рельєф білого кольору у вигляді квітів, птахів, тварин, краєвидів. Веджвудові новації належно можна оцінити, тільки врахувавши, що всі тогочасні підприємства Європи орієнтувалися на китайський і майсенський зразки. Англійський же фарфор від самого початку являв собою самобутнє явище. Він був дуже популярним в Європі, зокрема в Росії.

У Франції першу фарфорову мануфактуру засновано в 1673 році. Однак відомо, що перший фарфор в Європі виготовлено в 1709 році, і було це в Саксонському королівстві. Справді так. Але фарфор, який відкрили французи, не є ним у властивому розумінні цього слова. Виготовлений на основі гіпсу, соди, селітри, піску й морської солі, він лише зовні скидався на традиційний фарфор.

Щоб потішити своє самолюбство, оптимісти-французи назвали новий матеріал фарфором, щоправда обумовивши: «м'який». На відміну від справжнього керамічного, м'який французький фарфор був крихким і непрозорим. Тому місцеві майстри далі працювали над його вдосконаленням. У 1745 році одному з них, робітникові-керамістові Ґравану, поталанило. Він здогадався, що основу справжньої фарфорової маси має становити біла глина. Винахід Ґравана відкрив історію славнозвісного севрського фарфору.

Російський фарфор

У середині ХVIII століття фарфоровий секрет знала вже майже вся Європа. До оволодіння ним наближалася й Росія.

Фарфором уже давно цікавився російський двір. Знаючи його якість, Петро І не раз замовляв у Китаї фарфоровий аптекарський посуд для Московського аптекарського приказу. Перебуваючи в Голландії, він придбав для себе фарфоровий чайний сервіз. Тоді ж король Август віддячив російському монархові за визволення Саксонського королівства від шведів, подарувавши йому майсенський кавовий сервіз. Усе це заохотило Петра І шукати можливості для налагодження свого, вітчизняного фарфорового виробництва.

“Батьком” російського фарфору випало стати Дмитру Виноградову. Виноградов власноруч проектував і зводив численні конструкції печей для різних етапів роботи: для. першого (він називається утильним) випалу фарфорових виробів, для випалу вже полив'яних і - окремо - мальованих, а також для виплавки самих полив. Добирав види палива. Ретельно розробив режим кожного виду випалу - скільки годин і при якій температурі випалювати, якою мусить бути кінцева температура. Шукав найдоцільніший хімічний склад полив і фарб, спосіб покриття фарфорового черепка.

Перші, експериментальні фарфорові вироби почали виходити з мануфактури вже в 1747 році. Та справжня його історія ведеться від 1752 року. Тогочасні вироби прості за своєю формою й невигадливі за оздобленням: ґудзики до камзолів, свічники, дзвіночки, колодочки до ножів і виделок, шахи, посудини на кав'яр, великодні крашанки, ефеси до шпаг, чайні сервізи. Тобто речі порівняно невеликі, які було легше формувати і вміщувати в маленькі «ручні» горна Виноградова. До нас дійшло дев'ять авторських виробів цього майстра - табакерка, чашечка, мисочка, сільничка, стопка, інші дрібнички.

В 1756 році на мануфактурі виготовили перший вітчизняний фарфоровий столовий сервіз. Він називається «Власний», оскільки особисто належав імператриці Єлизаветі. Складається цей сервіз із глибоких і мілких тарілок, сільнички, сухарниці, гірчичниці, фарфорових ложок і виделок з фарфоровими колодочками. Увесь посуд прикрашено рельєфною сіткою й маленькими квіточками на її перетинах. Ажуровий декор - сіточку, гірлянди, квіти й листочки - виліплено вручну. Це перша велика робота російських фарфористів, у якій вже проглядає розуміння специфіки нового матеріалу й бажання виявити в ньому свій художній стиль. Сервіз «Власний» зберігається в Москві, в Історичному музеї, а одну десертну тарілочку можна побачити в експозиції Київського музею російського мистецтва.

Отже, російське панство було вдоволене, що нарешті й воно прилучилося до європейської традиції фарфорового посуду. Поширилася також мода на фарфорові статуетки, на нюхання табаку з фарфорових табакерок і парфумів - з фарфорових ароматниць.

Продукція російських фарфористів гідно конкурувала з найкращим в Європі майсенським фарфором. Про це красномовно свідчить такий факт. Катерина II замовила була майсенському заводові столовий сервіз для мисливського будиночка в Оранієнбаумі. З часом частина сервізу розбилася. Відновити її доручили майстрам з міста на Неві. Вони зробили це так майстерно, що не можна було відрізнити, де робота німецьких, а де російських майстрів.

Уряд стимулював розвиток вітчизняної фарфоро-фаянсової промисловості (про фаянс ми говоритимемо далі). У 1800 році імператор Павло І видав наказ про обмеження довозу в Росію іноземного фарфору. Тричі (у 1806, 1810 і 1822 pp.) для зменшення імпорту запроваджувалися високі митні тарифи. Це відбивалося на цінах. Охочих купувати дуже дорогий іноземний фарфор, коли був недорогий вітчизняний, знаходилося обмаль.

Тим часом попит на фарфор постійно зростав. І єдиний у країні завод уже не встигав задовольняти потреби всіх його шанувальників. Ще донедавна - коштовний матеріал, предмет розкоші, доступний тільки багатіям, - фарфор починав задовольняти запити купецтва, заможних міщан. А що з другої половини 60-х років XIX століття технологія виробництва фарфору вже не становила таємниці, з'явилися передумови для виникнення численних приватних підприємств. Їхня продукція орієнтувалася на смаки масового покупця.

Перший російський приватний завод заснував англійський купець і підприємець Франц Ґарднер. Після того, як його люди виявили великі поклади каоліну спочатку в селі Полошки, поблизу Глухова на Чернігівщині, а пізніше - у Підмосков'ї, Ґарднер у 1766 році відкрив у селі Вербівках Ґжельського повіту Московської губернії перший завод. Невдовзі він заснував під Москвою ще кілька заводів.

У XIX столітті приватні заводи виникають як гриби після дощу. Серед найвідоміших були заводи Попова і Юсупова - у Підмосков'ї, заводи Батеніна й братів Корнилових - у Петербурзі. Починаючи із 70-х років XIX століття більшість великих заводів (серед них - і ґарднерівські, після смерті власника) поступово було монополізовано в «Товариство Кузнєцова». Матвій Сидорович Кузнєцов, підприємець, «король російського фарфору», давав 75 відсотків фарфорової продукції Росії. Кількість фарфоро-фаянсових підприємств країни обчислювалася десятками, сотнями. Можна сміло твердити, що державна політика «забезпечити всю Росію фарфором» здійснювалась успішно.

Ґжель - село, відоме ще з часів князя Івана Калити, з початку XIV століття. Чудова глина, ліс сприяли виникненню тут гончарського осередку. Ґжельськими кахлями обличковували груби й коминки в будинках старої Москви, ґжельські цеглини лежать у кремлівських вежах. У Ґжелі гончарювали мало не в кожному дворі. «Глина - то хліб наш», - кажуть і тепер ґжельські умільці.

По всій Росії розходилася багатоколірна гжельська майоліка - чудернацькі звірята, фантастичні птахи, глечики у вигляді двоголових орлів, квасники з ліпною скульптурою, вигадливі соусники, келихи, боклаги, квітники, кумгани-жартівники...

1724 року заповзятливий московський купець Афанасій Кирилович Ґребенщиков об'єднав місцевих гончарів, створивши фабрику, де виготовлялися майолікові вироби. Мануфактура Ґребенщикова - перше керамічне підприємство Росії.

Розширюючи й удосконалюючи свою діяльність, Ґребенщиков почав вивчати місцеву глину білого кольору. Разом із синами він винайшов масу, близьку до фаянсу. Ґжельський напівфаянс розмальовували в традиціях модного тоді дельфтського фаянсу: синьою фарбою (кобальтом) з усім багатством її відтінків - від ніжно-блакитного до дзвінкого волошкового й насиченого фіолетового - по білій емалі. Це був переважно столовий посуд.

Українська кераміка

На відміну від фарфору фаянс ніколи не вважався предметом розкоші. Споживачі фаянсового посуду сиділи і за царськими, і за селянськими столами. У XIX столітті це був найпоширеніший керамічний матеріал для столового посуду.