Аналіз стратегій виходу товару на ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

33

Аналіз стратегій виходу товару на ринок

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..2

1. Теоретична частина. Аналіз стратегій виходу товару на ринок………….4

2. Практична частина………………………………………………………….14

2.1 Аналіз виробничо-господарської діяльності, ТЕП ……………………….14

2.2 Аналіз мікро і макро середовища………………………………………..18

2.3 Аналіз асортиментної політики…………………………………………..26

3. Висновки та пропозиції…………………………………………………….30

Використана література………………………………………………………33

ВСТУП

Виводячи товар на ринок будь-яка фірма чи підприємство стикається з дією як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Для досягнення поставлених цілей підприємство повинно правильно оцінити свої сильні і слабкі сторони, можливості і загрози ринку. Єдиним засобом досягнення корпоративних цілей (щодо обороту, прибутку, доходу на інвестиції) є задоволення потреб споживачів.

Сучасні компанії існують не в площині, а в просторі і це вимагає задовольняти потреби не лише споживачів, а й постачальників, урядових установ. Зростає вплив таких груп, як акціонери, кредитори, співробітники (персонал), громадськість - соціальна відповідальність бізнесу.

Об'єктом дослідження є поняття „стратегія фірми”.

Одним з головних завдань кожної фірми є стратегічне планування.

Стратегічне планування - це управлінський процес досягнення та підтримування стабільної рівноваги цілей, можливостей та ресурсів організації і нових ринкових можливостей.

Стратегічним планам притаманний загальний підхід до вирішення маркетингових проблем, відсутність деталізації та структуризації. Стратегічне планування передбачає розробку стратегії, як основного планового документу.

Стратегія -- це узагальнена модель довгострокового курсу дій у вигляді сукупності визначених перспективних цілей (пріоритетів) і способів (рішень) їх досягнення, в якій співставлень намічені цілі та можливості їх реалізації.

Вибір стратегії зумовлений цілями організації (легкими чи складними), ризиком, на який іде компанія, зовнішнім та внутрішнім середовищем фірми.

Визначення стратегії для організації принципово залежить від конкретної ситуації, в якій знаходиться організація. Обрана стратегія повинна співпадати з цілями та завданнями організації. Основна задача маркетингової стратегії полягає у переміщенні фірми з нинішньої позиції на ринку на більш сильну.

Особливості поняття "стратегія ":

- стратегія є основою для розробки конкретних програм і стратегічних планів на різних рівнях управління;

- носить системний характер і тому має складну внутрішню структуру, тісно пов'язану із оточуючим середовищем;

- визначає основні напрямки і шляхи досягнення довгострокових цілей, тобто має багатоцільовий характер;

- спів ставляє поставлені цілі і можливості їх здійснення у вигляді сукупності різного роду ресурсів;

- розробляється з використанням узагальненої, неповної і недостатньо системної інформації;

- має час від часу оновлюватись в залежності від динаміки стану явища чи процесу;

- надає можливість налагодити дійовий контроль за реалізацією поставлених у стратегії цілей.

Метою дослідження є виявлення проблем і перспектив розвитку Івано-Франківського ОДП ДАК „Хліб України”. Оскільки фінансове становище організації бажає бути кращим, то вироблення довгострокової стратегії є головним завданням фірми. Нормальна робота підприємства не можлива без визначення стратегії. На кожному підприємстві розробляється своя стратегія, завданням якої є вивід фірми на більш сильну ринкову позицію.

1. Теоретична частина. Аналіз стратегій виходу товару на ринок

Будь-яка компанія, що прагне заволодіти ринком, повинна усвідомлювати, що вона не в змозі задовольнити всіх без винятку клієнтів. Споживачів надто багато, а їх бажання та потреби часто діаметрально протилежні. Не варто навіть намагатися завоювати одразу весь ринок, розумніше виділити тільки ту його частину, яку саме ця компанія в саме цей період часу і цьому місці здатна ефективно обслужити [18, с. 314]. Тому одним з перших стратегічних рішень, що приймає фірма, повинно стати визначення ринку, на якому вона хоче вести конкурентну боротьбу. Цей вибір свого базового ринку припускає розбиття ринку на частини, що складаються зі споживачів зі схожими потребами та поведінковими чи мотиваційними характеристиками, що створюють для фірми сприятливі маркетингові можливості. Фірма може надати перевагу звертанню до всього ринку чи сфокусуватися на одному чи декількох специфічних сегментах у межах свого базового ринку. Таке розбиття базового ринку звичайно виконується в два етапи. Задача першого етапу, що має назву макросегментація полягає в ідентифікації "ринків товару", в той час як на другому етапі, що має назву мікросегментація, ставиться ціль виявити всередині кожного раніше ідентифікованого ринку "сегменти" споживачів.

Стратегія сегментації - поглиблення степені насичення товарами та послугами, що пропонуються всіх груп споживачів, вибір максимальної глибини ринкового попиту, вивчення найдрібніших його відтінків [14, с. 309]. Значення сегментації як ефективного інструментарію маркетингової діяльності пояснюється такими її особливостями:

а) сегментація є високоефективним засобом конкурентної боротьби, оскільки вона орієнтує на виявлення і задоволення специфічних потреб споживачів;

б) орієнтація діяльності фірми на певну ринкову нішу, знайдену завдяки вдалій сегментації, особливо ефективна для фірм, які розпочинають свою ринкову діяльність;

в) ринкова сегментація допомагає більш обґрунтовано визначити маркетингові спрямування фірми;

г) з допомогою сегментації з'являється можливість установити реалістичні маркетингові цілі;

д) вдала сегментація ринку впливає на ефективність маркетингу загалом, починаючи з дослідження ринку та споживачів до формування відповідної системи збуту та просування [8, с. 51].

За Ф. Котлером ринкові сегменти повинні мати такі властивості:

а) вимірюваність - компанія повинна мати можливість оцінити розміри, купівельну спроможність та інші характеристики сегменту;

б) розмір - сегменти повинні бути достатньо великими для забезпечення прибутку та покриття витрат; сегментом можна назвати максимально однорідну групу споживачів, що однаково сприймають спрямовані на них маркетингові програми;

в) доступність - продавці повинні мати можливість виходу на сегменти з метою їх обслуговування;

г) відмітні ознаки - за визначенням, сегмент повинен складати відмітну від інших групу споживачів, що характеризується однотипною реакцією на різні елементи програми маркетингу;

д) активність - програма маркетингу, що розроблена для залучення уваги споживачів та їх обслуговування, повинна сприйматися ними активно [18, с. 342].

Завдяки сегментації фірма концентрується на вузький сфері діяльності, та досягає скорочення витрат, що сприяє розширенню виробництва та дозволяє збільшити витрати на рекламу та заходи з просування товарів. Крім того, займаючи лідируюче положення в обраному сегменті, компанія скорочує строки окупності інвестицій. Якогось єдиного методу сегментування ринку не існує. Компанії необхідно випробувати варіанти сегментування на основі різних змінних параметрів, одного чи декількох одразу, щоб відшукати найбільш корисний підхід до розгляду структури ринку. Зазвичай ринки товарів споживчого призначення поділяють за:

а) географічним принципом, який включає такі змінні як регіон, місто, клімат та ін. ;

б) психографічним принципом; включає спосіб життя, суспільний клас тип особистості та ін. ;

в) поведінковий принципом (шукані вигоди, привід для здійснення покупки, інтенсивність споживання, степінь прихильності та ін);

г) демографічним принципом (вік, стать, освіта, рівень доходів, розмір родини та багато іншого) [6].

Це тільки деякі критерії за якими проводиться сегментація ринку, для кожного ринку існує свій набір змінних, який може кардинально відрізнятися від наборів для інших ринків споживчих товарів, не кажучи вже про ринки товарів виробничого призначення. По мірі глобалізації світової економіки збільшуються можливості створення попиту на універсальні товари, що зумовлює необхідність проведення сегментації на міжнародному і навіть на світовому рівні. Її мета в виявленні різних країнах та регіонах груп споживачів з однаковими сподіваннями та вимогами по відношенню до товарів, незважаючи на культурні та національні відмінності. Ці сегменти, навіть якщо вони не дуже великі в кожній країні, в цілому можуть являти собою доволі привабливі можливості для міжнародної фірми. Міжнародна сегментація ринку може бути визначена як процес ідентифікації специфічних сегментів потенційних споживачів у вигляді групи країн чи груп індивідуальних покупців з однорідними властивостями, які з великою вірогідністю будуть мати схожу поведінку при покупці. Є три різних підходи до міжнародної сегментації:

а) ідентифікація кластерів країн з попитом на схожі товари; застосовується до групи країн, однорідних в економічному та культурному планах зі схожими кліматичними, мовними, інфраструктурними, комерційними та інформаційними умовами; але даному підходу притаманні три суттєві обмеження: він базується на характеристиках країн, а не змінних, що притаманні споживачам, він передбачає високу однорідність в межах обраної країни, що рідко має місце, він нехтує можливістю існування однорідних споживчих сегментів, що поширюються за межі обраних країн;

б) ідентифікація сегментів, що мають місце в усіх чи багатьох країнах; універсальні сегменти відповідають ідентичним групам покупців з однаковими потребами в кожній країні, для стратегії такого типу маркетингова програма лишається однаковою практично для всіх країн, розмір ринку в кожній країні може бути невеликим, а загальний обсяг доволі привабливим; це найбільш радикальний метод, який надає фірмі важливу конкурентну перевагу в плані стабільності іміджу, а також економії на масштабах та ефектах досвіду, крім того завдяки цієї стратегії фірма утруднює вихід на ринок конкурентам;

в) вихід на різні сегменти в різних країнах з одним товаром; той самий товар може продаватися в різних сегментах, якщо збутова та комунікаційна політика в кожній країні диференційована з урахуванням характеристик цільового сегменту, тобто адаптація до потреб різних сегментів відбувається не за рахунок товару, а з допомогою інших маркетингових факторів, даний підхід вимагає серйозної адаптації стратегії комунікації та продаж, що призводить до підвищення витрат; ця стратегія може погіршити стабільність іміджу марки та потребує диференційованого оперативного маркетингу, її перевага в адаптації до місцевих умов [10, с. 214].

Стратегія диверсифікації - освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає на просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємницької діяльності на нові та не пов'язані з основними видами діяльності фірми області [11, с. 309]. Або ж стратегія диверсифікації - це система заходів, що використовується для того, щоб підприємство не стало занадто залежним від одного стратегічного господарчого підрозділу чи однієї асортиментної групи [7, с. 270]. Стратегія диверсифікації передбачає розробку нових видів продукції одночасно з освоєнням нових ринків. При цьому товари можуть бути новими для всіх підприємств, працюючих на цільовому ринку, або тільки для даного підприємства. Така стратегія забезпечує прибуток, стабільність і стійкість фірми у віддаленому майбутньому. Вона є найбільш ризикованою та потребує значних витрат. Займатися диверсифікацією підприємства змушує ряд причин, серед яких одними з головних є прагнення зменшити або розподілити ризик, а також прагнення піти з ринків, що стануть та отримати фінансові вигоди від роботи в нових областях. Останні два чинники - ринок і прагнення освоїти нові області діяльності - є головними причинами диверсифікації українських підприємств. Диверсифікація передбачає виявлення саме того виду діяльності, в якому можна найбільш ефективно реалізувати конкурентні переваги підприємства.

Диверсифікація має свої позитивні та негативні сторони. Головна небезпека диверсифікації пов'язана з розпиленням сил, а також з проблемами управління диверсифікованими підприємствами. Ця проблема привела до розвитку методів портфельного аналізу. Стратегія диверсифікації реалізується тоді, коли фірма далі не може розвиватися на даному ринку в рамках даної галузі. Основними факторами, що зумовлюють вибір стратегії диверсифікації:

а) ринки для здійснюваного бізнесу виявляються в стані насичення або ж скорочення попиту на продукцію внаслідок того, що продукт перебуває в стадії вмирання;

б) поточний бізнес дає перевищуючи потреби надходження грошей, що можуть бути прибутково вкладені в інші сфери бізнесу;

в) новий бізнес може викликати синергічний ефект, наприклад за рахунок кращого використання устаткування, сировини тощо;

г) антимонопольне регулювання не дозволяє подальшого розширення бізнесу в рамках даної галузі;

д) можуть бути скорочені втрати від податків;

е) може бути полегшений вихід на світові ринки;

є) можуть бути залучені нові кваліфіковані службовці або ж краще використаний потенціал наявних менеджерів.

Основними стратегіями диверсифікації є:

а) стратегія концентрованої диверсифікації яка базується на пошуку і використанні додаткових можливостей виробництва нових продуктів, що укладені в існуючому бізнесі; тобто існуюче виробництво залишається в центрі бізнесу, а нове виникає виходячи з тих можливостей, що укладені в освоєному ринку, використаній технології або ж інших сильних сторонах функціонування фірми;

б) стратегія горизонтальної диверсифікації припускає пошук можливостей росту на існуючому ринку за рахунок нової продукції, що вимагає нової технології, відмінної від використаної; за даної стратегії фірма повинна орієнтуватися на виробництво таких технологічно не зв'язаних продуктах, які б використовували вже наявні можливості фірми; тому що новий продукт має бути орієнтований на споживача основного продукту, по своїх якостях він має бути супутнім продуктам, що вже виробляються;

в) стратегія конгломеративної диверсифікації полягає в тому, що фірма розширюється за рахунок виробництва технологічно не пов'язаних товарів, що реалізуються на нових ринках; це одна з найскладніших для реалізації стратегій розвитку; дуже часто ця стратегія реалізується шляхом придбання підприємств, а не створенням нових підприємств для роботи на незнайомому ринку [16, с. 316].

Франчайзинг це можливість використання відпрацьованих та виправдавших себе технологій, відому торгову марку, можливість навчатися та отримувати необхідні консультації. Всі ці можливості можуть представити ті, хто вже має досвід, знання, володіє технологічними секретами або ноу-хау, хто створив собі певний імідж в світі бізнесу та у споживачів. Все це нематеріальний, але доволі цінний при правильному користуванні капітал [23]. Правильно спланована та обґрунтована програма франчайзингу дозволяє франчайзеру суттєво розширити межі своїх можливостей, визначити головні напрямки своєї діяльності, прогнозувати свої майбутні доходи, швидко отримати суспільне визнання, укріпити свої ринкові позиції. Від франчайзі зазвичай вимагається:

а) початковий внесок для отримання права на навчання, використання імені, торгівельного знаку и т.п.;

б) постійні внески - частіше у вигляді частки з обороту - в оплату за поточне керівництво та навчання;

в) внески на цілі маркетингу та збуту (на покриття витрат з реклами, просуванню товару, дослідження ринку і т.п.) - частіше у вигляді частки з обороту;

г) суворе дотримання форм і методів роботи, включаючи порядок управління, стандарти якості, уніформу співробітників і т.п.

франчайзер зі свого боку забезпечує франчайзі:

а) початковим навчанням управлінню та веденню справ;

б) постійною допомогою у підготовці та перепідготовці кадрів, консультаціями з усіх питань управління та маркетингу [17, с. 433].

Франчайзинг застосовується в основному в сфері розподілення продукції та послуг. Франчайзинг має як переваги, так і недоліки. Переваги для франчайзера полягають в наступному:

а) франчайзинг дозволяє франчайзеру збільшити кількість торгових пунктів (виробництв), що розповсюджують продукцію чи надають послуги. Для розширення справи не вимагається великих власних капіталів;

б) розширює джерела доходів (прибутків) за рахунок зусиль франчайзі;

в) знижує рівень витрат виробництва і повернення на одиницю товару, тому що франчайзі сам покриває витрати на утримання свого підприємства;

г) право франчайзі використовувати торгову марку згідно до франчайзу захищено методом патентування торгової марки.

Недоліки франчайзингу для франчайзера:

а) франчайзеру буває важко контролювати франчайзі, оскільки він не може безпосередньо керувати ними;

б) можливість згубити свою репутацію через погану роботу франчайзі;

в) франчайзер не може бути певен, що всі франчайзі подають йому правдиві дані про свою діяльність [12, с. 130].

Однією з форм сумісного підприємництва - є керування за контрактом Management Contracting, вона знаходить широке використання в країнах що розвиваються, які мають капітал та персонал, але не мають необхідних ноу-хау та кваліфікованих робітників. Пропозиції відносно кооперації з участю закордонного капіталу в цих країнах часто відхиляються через страх допустити безмірну іноземну присутність. Угода на проведення комплексу робот в області менеджменту обмежено в часі, і наприкінці угоди закордонні спеціалісти будуть замінені на місцевих. Отже, використовуючи Management Contracting, фірма експортує не товар, а управлінські послуги. Частіше за все це здійснюється у формі консультацій для іноземних компаній. В сучасних умовах для використання Management Contracting відкриваються абсолютно нові можливості, які в світовій практиці ще не мали широкого використання. Мова йде про придбання ноу-хау в області менеджменту діючими підприємствами, багато з яких приватизуються. Виробництво за контрактом (Contract Manufacturing) полягає в тому, що іноземне підприємство приймає на себе обов'язки виготовляти на власних виробничих потужностях продукцію, придбання якої гарантується вітчизняною фірмою договором на тривалий термін. Ситуації в яких виникає необхідність звертатися до такої форми, можна певною мірою типізувати. Використання її має сенс при дефіциті власних потужностей та наявності великих перешкод для експорту в відповідну країну або його високої вартості, а також в умовах, коли виробництво в чужій країні дешевше завдяки низьким матеріальним витратам та невисокому рівню заробітної платні [10, с. 228].

Особливе місце серед способів виходу підприємства на зовнішній ринок належить прямому інвестуванню чи трансферту капіталу. Інвестування може виконуватися підприємством самостійно або разом з господарчими суб'єктами країни, в яку ввозиться капітал. В останньому випадку мова йде про створення спільного підприємства (Joint Venture). При самостійному вкладенні капіталу за кордоном фірма приймає підприємство під свою повну відповідальність. Спільне підприємство - підприємство, яке базується на спільному капіталі суб'єктів господарчої діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків [14]. Основними мотивуючими факторами для підприємства для створення спільного підприємства за кордоном можуть бути:

а) освоєння нових ринків збуту і, відповідно, збільшення прибутку через зростання продажу новим покупцям;

б) краще забезпечення надійного і довготривалого доступу до джерел сировини й енергоносіїв;

в) розширення діючих виробничих потужностей;

г) зниження собівартості виробництва і поліпшення його конкурентних параметрів завдяки можливості використання дешевих факторів виробництва, зокрема робочої сили;

д) економія часу і капітальних витрат завдяки можливості купити вже існуючі та діючі потужності;

е) забезпечення можливості господарського маневрування, використання додаткових важелів поліпшення позицій на ринку;

є) перспективне придбання того або іншого привабливого об'єкта в повну власність;

ж) використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок;

з) загальне поліпшення умов ринкової роботи й більш повне і ефективне використання ряду інших маркетингових чинників [15, с. 471].

Можна виділити дві основні форми трансферту капіталу за кордон, коли на себе приймаються переважно всі ризики: зборочне виробництво та повне виробництво продукту. Різниця між ними в основному в кількості виробничих фаз, що передбачається виконувати в іншій країні. Зборочне виробництво в закордонних філіях характеризується трансфертом капіталу, засобів виробництва, персоналу та ноу-хау в країні присутності з метою заснування та експлуатації власних виробництв для здійснення монтажу кінцевого продукту з вузлів та деталей. Отже, закордонні підприємства з технологічної точки зору є організацією виробничого процесу на його останній фазі. Економічна вигода зборочного підприємства в закордонних філіях полягає в використанні господарчого законодавства країни присутності з метою отримання додаткового ефекту у порівнянні з постачанням готової продукції. Організація зборочних робот за кордоном доцільно у випадках, коли в цільовій країні існують обмеження для закордонних експортерів. Наприклад проведення відкритих конкурсів на розміщення урядових замовлень чи виконання крупних проектів, в яких мають право приймати участь лише зареєстровані та функціонуючі в країні підприємства. Великий набір факторів, що визначають економічне значення власного зборочного виробництва за кордоном, пов'язано з витратами. Перш за все це відноситься до прямих витрат: заробітній платі, сировині, допоміжним матеріалам, матеріалам виробничого призначення, постачанням комплектуючих деталей. Враховуючи, що тарифи та інші збори на ввезення в відповідні країни деталей та комплектуючих для зборки нижче, ніж на експорт готових виробів. Організація зборочного виробництва на закордонних філіях звільняє підприємство від кон'юнктурної залежності на вітчизняному ринку. Особливо це важливо при змінах валютного курсу. Виробництво продукту на власних закордонних філіях представляє собою узагальнююче поняття, що характеризує форми виробничої діяльності на ринках чужих країн, що забезпечує виготовлення складових частин продукту та їх зборку в кінцевий продукт. Виділяють чотири види такого виробництва: виробництво первісного продукту (виготовлення деталей), зборка, переробка давальницької сировини, комплектне закордонне виготовлення.

2. Практична частина

2.1 Аналіз виробничо-господарської діяльності, ТЕП

ДП „Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів ” являється дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії „Хліб України”, створеного у відповідності до наказу Державної акціонерної компанії „Хліб України” від 20.03.2001 р. №29.

Місце знаходження підприємства: Україна, 76495, м. Івано-Франківськ, вул. Юності, 2.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахункові, валютний та інші рахунки в установах банків, символіку та інші реквізити юридичної особи.

Статутний фонд на 1.01.2004р. - 20930,0 тис. грн.

В склад ДП „Івано-Франківський КХП” входять:

1. Млинський елеватор місткістю 79,4 тис.т, введений в експлуатацію в 1979 році.

2. Млин трьох сортного помолу, потужністю 300 т в добу, з 1 січня 2001р. - 150 т переробки зерна в добу, введений в експлуатацію в 1980 році.

3. Склад безтарного зберігання борошна та для зберігання борошна в тарі місткістю 28 тис. т, введений в експлуатацію в 1980 р.

4. Комбікормовий завод потужністю 630 т в добу, зі складом зернової сировини та складом готової продукції, введений в експлуатацію в 1981 р.

ДП „Івано-Франківський КХП” здійснює таку діяльність:

оптова торгівля зерном, борошном, крупами, комбікормом;

оптова торгівля паливом, мінеральними добривами, гербіцидами;

роздрібна торгівля продовольчими і не продовольчими товарами для населення;

посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, паливом, хімікатами;

дослідження ринку, реклама;

впровадження нової техніки та технологій;

технологічний контроль та аналіз зерна і продуктів його переробки;

виробництво борошна, круп, комбікорму;

організація і проведення семінарів, виставок, ярмарок, презентацій. Підприємство виробляє:

- борошно пшеничне двох ґатунків (вищого, першого);

- житнє обдирного помолу;

- кукурудзяне борошно і крупи;,

- комбікорми розсипні та гранульовані (для ВРХ, свиней, риби);

- крупу (пшеничну, Полтавську №4, манну).

Унікальність продукції ДП „Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” досягається за рахунок таких показників:

висока якість продукції;

доступні ціни;

наявність складських приміщень;

можливість зберігання великої кількості пшениці, доведення її до кондиції, сушка;

постійна присутність на ринку.

На базі підприємства працює акредитована лабораторія, яка постійно контролює якість продукції. Але якість продукції також залежить від властивостей сировини (зерна). Відповідно чим кращі якісні показники зерна, що перевіряються в лабораторії комбінату, тим якісніше виробляється борошно. Наші обласні виробники зернових культур не в змозі забезпечувати комбінат високоякісними зерновими у великій кількості, бо, як відомо, більша частина території області є гірською місцевістю непридатною для вирощування зернових культур. На сьогоднішній день комбінат отримав для переробки 5,9 тис. тонн зерна середньої якості. Через несприятливі погодні умови давальницьке зерно не відповідає нормам і стандартам для виготовлення високоякісного борошна. Тому, щоб забезпечити місто та область борошном, а відповідно і хлібом, комбінат буде змушений закуповувати зерно кращої якості з інших регіонів України.

Зокрема, питання формування товарного асортименту на основі маркетингових досліджень споживчого ринку розглядається у двох аспектах: з точки зору певної сезонності та ціноутворення.

Стосовно першого аспекту варто зазначити, що для підприємства ДП “комбінат хлібопродуктів” вивчення ємкості ринку є досить важливим. Це пояснюється тим, що підприємству, для ефективної роботи, необхідно чітко визначити скільки продукції потрібно закуповувати в оптових постачальників в певний сезон року. Виходячи з пріоритетності питання розширення фірми також необхідно чітко уявляти в яких об'ємах і яких напрямках слід вкладати грошові засоби.

Для вивчення ємкості ринку беруться показники товарообігу в минулому році і коректуються в залежності від чинників, які можуть впливати на цей показник в звітному році. Наприклад, попит може змінитися через падіння платоспроможності або через появу нового конкурента. Для конкретизації даного питання приведемо помісячні дані товарообігу підприємства ДП “комбінат хлібопродуктів” за період з 2003 по 2005 рік.

Таблиця 2.1 - Товарообіг ДП ІФКХП за 2003 - 2005 роки (грн.)

Місяць	2003	2004	2005
Січень	4901,8	7320,8	6365,9
Лютий	7994,4	11439,7	10382,3
Березень	7039,7	10513,8	9142,4
Квітень	6865,5	11253,7	8916,2
Травень	8816,9	13168,1	11450,5
Червень	12057,1	17306,1	15918,3
Липень	10101,7	15086,9	13119,1
Серпень	7482,4	11175,0	9717,4
Вересень	12313,6	17390,5	15991,7
Жовтень	7183,2	10728,1	9328,8
Листопад	8413,9	12715,5	11056,9
Грудень	15659,1	23185,7	20596,2
Сума	108829,1	163282,6	141985,8

Як видно з приведеної таблиці в 2004 році спостерігалось найбільше зростання товарообігу на протязі розглянутого періоду. Так об'єм товарообігу у 2004 році в порівнянні з базовим 2003 зріс на 51%. У 2005 році в порівнянні з 2003 роком зростання становило близько 30%, проте якщо 2004 рік взяти за базовий, то мову можна вести про зниження товарообігу, а саме на 13%. Крім того, як видно з приведених в таблиці 2.1 даних, існує певна помісячна закономірність в динаміці товарообігу в якому чітко виражені три піки, а саме: червень, вересень, та грудень. Така ситуація на перший погляд може здатись випадковою, проте вона відображає певну закономірність, яку можна охарактеризувати наступним чином. Основу господарської діяльності підприємства складає продаж сільсько-господарських продуктів. На світовому ж ринку зерна та хлібопродуктів давно поміченою є тенденція до значного зниження цін на відповідну продукцію в період з травня по вересень. Таким чином в ці місяці значно зростають об'єми продажу фірм, що ведуть господарську діяльність в даній галузі. Це підтверджується і у нашому випадку, навіть у період з липня по серпень, де спостерігається зниження товарообігу ДП “КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ”, рівень товарообігу дещо вищий ніж на початку року. А сам по собі такий спад товарообігу зумовлюється фактором літніх відпусток. Значна розмитість в лівому околі першого екстремуму приведеної нами функціональної залежності зумовлюється певною інертністю впливу світових тенденцій на відповідний регіональний ринок.

Інший пік, що має місце у грудні місяці також пояснюється досить просто, оскільки визначальним тут виступає фактор передноворічних продаж.

Ціна, призначена продавцем, так чи інакше відіб'ється на рівні попиту на товар. Цей взаємозв'язок пояснюється двома економічними принципами (законом попиту і ціновою еластичністю попиту) і сегментацією ринку.

Закон попиту говорить, що чим вища ціна, тим менше число тих, хто погодиться купити даний товар, тобто менший рівень попиту (при даному рівні доходів); і навпаки, чим нижче ціна, тим більше буде число покупців і кількість товару, що здобувається.

Таблиця 2.2 - Товарообіг продукції на ДП “Івано-Франківський КХП”

Найменування	2003	2004	Приріст	2005	Приріст
Крупа манна	1850	1920	1,04	2100	1,09
Крупа Полтавська №4	1370	1450	1,06	1525	1,05
Кукурудзяна	960	1003	1,04	1090	1,09
Висівки пшеничні	280	290	1,04	295	1,02
Висівки житні	280	290	1,04	295	1,02
Комбікорми	724	755	1,04	763	1,01

Отже як видно підприємство нарощує випуск основної продукції. Спостерігається ріст товарообороту і підприємство протягом аналізованого періоду тримає стабільний темп приросту товарообороту. Дещо знизився темп приросту продажу комбікормів, що може бути пов'язано із створенням в області колективних господарств, які само забезпечуються ним.

В основному ситуація по реалізації продукції є непоганою, так як зберігається додатна тенденція.

2.2 Аналіз мікро і макро середовища

Обсяги пропозиції зерна в 2003/2004 маркетинговому році формуватилися, в основному, на базі власного виробництва поточного року та знижених до 2,6 млн. т. перехідних запасів. Імпортні закупки в розмірі 80 тис. т. ( 0,3 % від загальної пропозиції) вирішального значення, як і раніше, не матимуть.

Основним фактором, який визначатиме обсяги виробництва зерна у 2003/2004 маркетинговому році, стануть зміни площі до збирання - очікується збільшення на 0,9 млн. га, хоч урожайність порівняно із минулим роком зросла.

Площі озимих культур з урахуванням загибелі біля 400 тис. га складатимуть до збирання 7,1 млн. га, з них 5,9 млн. га пшениці [32].

Площу ярих зернових частково зкоригували небувалі приморозки, за яких в окремих центральних областях температура на поверхні грунту знижувалась до мінус 10-11оС. За даними Укргідрометцентру в Полтавській області приморозками пошкоджено 14 % посівів кукурудзи, 5 % ячменю, 25 % раннього засіву гречки; в Сумській області загинули 20 % ярової пшениці, майже повністю - сходи гречки та кукурудзи; в Чернігівській області пошкоджено більше 2 % зернових і зернобобових; в Кіровоградській - біля 5 тис. га гороху та 6 тис. га кукурудзи. Однак посіви ярих відновлені і їх розмір очікується на рівні попереднього року - 6,4 млн. га, хоча при запізнілих строках посіву знизився рівень урожайності. Ранньовесняне потепління, висока сума ефективних температур та вологозабезпеченість прискорили вегетацію основних сільськогосподарських культур (випередження середньорічних агротехнічних строків на 4-8 днів), створили в цілому нормальні передумови для закладки урожаю у більшості регіонів України. В той же час в Донецькій, Луганській, Кіровоградській, Харківській областях запаси вологи в метровому шарі ґрунту менші минулорічних [32].

Однак за пізнішим прогнозом урожайність зернових культур очікується на рівні 26,0 ц/га, оскільки в багатьох регіонах стався запал зерна. На урожай впливатиме і той факт, що внесення добрив під зернові культури не збільшилося, а весняним підживленням внаслідок нестачі хімікатів забезпечено лише дві третини площ озимини. Очікуване валове виробництво зернових і зернобобових культур у порівнянні з 2002/2003 р., відображене в табл. 1.1. Згідно прогнозу валовий збір має бути більшим від попереднього на 1,0 млн т, хоч середня урожайність зернових культур очікується нижчою на 0,8 ц/га; в тому числі пшениці - на 2,3 ц/га. Фуражних культур буде зібрано на 0,8 млн т більше, головним чином за рахунок збільшення площі на 329 тис. га, збільшення валу досягатиметься переважно за рахунок збільшення виробництва кукурудзи майже на 1,1 млн. т.

Таблиця 2.1. - Валове виробництво зерна в 2003/2004 та 2001/2002 маркетингових роках (всі категорії господарств)

	2003/2004 рр. на 1.07.2004 р. (прогноз)	2002/2003 рр. (фактично)
Культури	Площа до збирання	Урожай-ність,	Валовий збір, тис. т	Площа до збирання,	Урожай-ність,	Валовий збір,
	тис. га	ц/га*	на 1.07.	було на 1.06.	тис. га	ц/га*	тис. т
Зернові всього	13680	20,0	27365	29542	12756	20,8	26471
Продовольчі	7718	21,7	16785	18760	7123	23,5	16733
Озима пшениця	5890	24,5	14430	16379	5408	26,9	14570
Яра пшениця	258	16,5	426	452	233	15,7	366
Всього пшениць	6148	24,2	14856	16831	5641	26,5	14936
Жито озиме	640	18,0	1157	1157	700	16,2	1136
Просо	340	10,2	354	354	266	9,3	248
Гречка	568	6,2	352	352	495	6,9	341
Рис	22	30,0	66	66	21	34,6	72
Фуражні	5962	17,7	10580	10782	5633	17,3	9738
Ячмінь озимий	315	26,0	817	837	216	22,1	477
Ячмінь ярий	3080	15,9	4887	4887	3345	16,1	5393
Всього ячменю	3395	16,8	5704	5724	3561	16,5	5870
Овес	578	14,2	818	818	550	13,5	741
Кукурудза	1324	24,5	3244	3426	908	25,3	2301
Зернобобові всього	640	12,2	781	781	576	13,4	772
Інші	25	13,2	33	33	38	14,2	54

Потенційна пропозиція зернової продукції на внутрішнньому ринку буде достатньою для забезпечення потреб, тому немає підстав оцінювати ситуацію як критичну. Близьке до прогнозованого виробництво зерна Україна вже мала: 2002 р. - 24,6 млн т, 2003 р. - 26,5 млн т, в тому числі збір пшениці складав, відповідно, 13,3 та 14,6 млн т.

Основними постачальниками зерна на внутрішній ринок залишатимуться великі сільськогосподарські підприємства, частка яких складає 85 % його виробництва. Найбільш значні товарні ресурси зерна очікуються в Одеській, Вінницькій, Дніпропетровській, Полтавській Херсонській, Черкаській областях.

Імпорт, як і в попередні роки, буде обмеженим, не перевищуватиме 80 тис. тонн і, головним чином, це буде насіння зернових.

Загальна пропозиція зерна дорівнюватиме у 2003/2004 р. 30,0 млн. т., що на 10 % менше минулорічного рівня (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. - Баланс ринкового попиту і пропозиції зерна, тис. т

	Маркетингові роки
Показники	2000/01	2001/02	2002/03	2003/04 (прогноз)	2003/04 до 2000/01, %
Загальна пропозиція	30014	37491	33384	30005	89,9
в тому числі:
початкові запаси	5221	1930	6823	2560	37,5
виробництво	24571	35472	26471	27365	103,4
імпорт	222	89	90	80	88,9
Загальний попит	28084	30668	30824	28255	91,7
в тому числі:
Внутрішній попит	26281	29190	26224	24455	93,3
з нього на:
продовольство	8416	8420	8400	8150	97,0
корми	12200	13700	11850	10900	92,0
насіння	4528	4250	4380	4035	92,1
промислову переробку	400	1050	800	550	68,8
Втрати	737	1770	794	820	103,3
Експорт	1803	1478	4600	3800	82,6
Запаси на кінець року	1930	6823	2560	1750	68,4
Відношення кінцевих запасів до загального використання	0,07	0,22	0,08	0,06	х

Загальний попит на зерно продовольчої та непродовольчої груп прогнозується як очікувана сума внутрішнього попиту та можливого експорту такої продукції. За розрахунками він досягне 28,3 млн т зерна. Внутрішній попит складається з попиту на зерно для продовольчих цілей і промпереробки (на спирт, пиво, крохмаль), для фуражу, у якості посівного матеріалу, включаючи страховий фонд.

Попит на зерно продовольчого призначення, визначений у обсягах 8,1 млн т, відбиває потреби суспільства, виходячи з чисельності населення та середньодушового споживання хліба і хлібопродуктів (в перерахунку на борошно і зерно). В розрахунках прийнято, що середньорічна кількість населення на кінець прогнозованого маркетингового року складе 49,5 млн чоловік, за умови, що залишається тенденція до зменшення кількості населення на 350-400 тис. чол. в рік, а річне середньодушове споживання складатиме не менше 125 кг. Останнє залежить від рівня реальних доходів населення, які зменшилися на 4,7 % за 2002 р. і продовжуватимуть зменшуватися протягом 2003/2004 р.

Найбільший обсяг зерна - 11,0 млн т буде використано господарствами всіх форм власності для фуражних цілей, тобто ці витрати порівняно з 2002/01 р. зменшаться на 1 млн т (8 %). З них 7 млн т надійде за рахунок фуражних культур, а 3,9 млн т - за рахунок гірших за якістю продовольчих культур (пшениця, круп'яні). Суттєвих змін у попиті комбікормових заводів на фуражне зерно не очікується.

Витрати зерна для переробки на спирт можуть зменшитися, з причини затоварення спиртових заводів готовою продукцією та втрати зарубіжних ринків збуту. Стримуючим фактором виступає також зростання цін на зерносировину. Проте, зниження акцизного збору на спирт і введення мінімальних цін на горілку стимулюватимуть попит на продукцію спиртової промисловості, яка може закупити біля 350 тис. т зерна. Пивоварні та крохмалопаточні заводи споживають біля 200 тис. т зерна, в т.ч. ячменю пивоварного - 180 тис. тонн. Загальний обсяг зерна, що може бути використаний в майбутньому році для промпереробки складе близько 550 тис. т. Насінневі фонди зерна, зменшаться на 8 % проти попереднього року, коли була найбільша за останній час площа пересіву ярих.

В цілому внутрішній попит на зерно може скласти в 2003/2004 році близько 25 млн т зерна, що менше минулорічного на 1,7 млн т. Попит на основну зернову культуру - пшеницю сформується наступним чином: на продовольчі цілі - 7,2 млн т, на насіння - 1,6 млн т, для промпереробки на спирт - 400 тис. т, на експорт - біля 3,5 млн т.

Основними споживачами борошна є хлібокомбінати, мініпекарні по виготовленню хлібобулочних виробів, низько- та середньо оплачувані верстви населення обласного центру і прилеглих населених пунктів.

Основним споживачем комбікормів є, насамперед, селянські спілки, приватні підприємства, фізичні особи.

Більшу частину продукції, близько 70%, зокрема борошна, реалізується міському хлібокомбінату, ДКВП „Залізничник”, ВАТ „Біл і К”, які в свою чергу виготовляють хлібобулочні вироби для кінцевих споживачів міста та області. Решта розподіляється між давальниками сировини (зерна) та на пряму реалізується окремим споживачам в малих кількостях (50-100 кг). Щодо реалізації комбікормів то основними споживачами є птахофабрики області такі як „Рогатинська”, ”Авангард”, рибні господарства, селянські та фермерські господарства для яких виготовляються комбікорми за відповідними рецептами.

Відповідно до концепцій маркетингу, успіх матиме те підприємство, яке створить вищу споживчу якість і задовольнить споживача краще, ніж конкуренти. Тому маркетологу недостатньо просто адаптувати свої товари до потреб цільового ринку. Він повинен досягти стратегічної переваги, позиціонуючи свої товари і послуги так, щоб вони здавалися споживачам привабливішими, ніж пропозиції конкурентів.

Не існує єдиної стратегії боротьби з конкурентами, яка б могла задовольнити потреби різних компаній. Кожна компанія повинна враховувати масштаби своєї діяльності та місце у галузі в порівнянні з конкурентами.

Головними конкурентами ДП „Івано-Франківський КХП” по випуску борошна і комбікормів в Івано-Франківській області є аналогічні підприємства:

1. Рогатин	ВАТ „Хлібодар”
2. Калуш	ВАТ „Калуш реал база хлібопродуктів”
3. Городенка	Хлібоприймальне підприємство
4. Коломия	Комбінат хлібопродуктів
5. Галич	ДП „Галицький комбінат хлібопродуктів”

На сьогоднішній день ці підприємства практично не працюють і не виступають сильними обласними конкурентами у виробництві та реалізації борошна та комбікормів.

Певна кількість борошна виробляється на сільських міні млинах та завозиться комерційними структурами з інших областей України.

Щодо конкурентів з інших областей, то можна сказати, що вони охоплюють більшу частину роздрібного ринку борошна в нашому місті. Їхня продукція здебільшого кращої якості, різної розфасовки, дешевшої оптової ціни, що дозволяє насичувати наш ринок. Цього вони досягають за рахунок нових млинів, технологій переробки зерна, яке в свою чергу обходиться їм дешевше в доставці та кращої якості самого зерна. Так як в нашій області зернових культур вирощується дуже мало, то комбінат змушений закуповувати зернові в інших регіонах України, що, відповідно збільшує ціну борошна та комбікормів.

Конкурентноздатність підприємства здійснюється через:

диференціювання ціни;

систему скидок, пов'язаних з покупцем;

сприятливу доставку і умови доплати.

Також слід постійно спостерігати за конкурентами, за їх товаром, якістю продукції, асортиментом, по можливості знати їхню потужність, технічне забезпечення, співвідношення ціни і якості. Тобто підприємство повинно постійно бути забезпеченим інформацією про ситуацію на ринку.

Отже, на даний момент ДП „Івано-Франківський КХП” не може конкурувати в роздрібній торгівлі у нашому регіоні в повну силу з оновленими комбінатами центральної та східної України.

Основними каналами збуту є пряма і постійна реалізація борошна різних гатунків Івано-Франківському хлібзаводу, ДКВП „Залізничник”, ВАТ Біл і К”, які в свою чергу виготовляють хлібобулочні вироби та реалізують кінцевим споживачам.

Щодо комбікормів, то вони також на пряму реалізуються птахофабрикам, фермерським господарствам, рибгоспам та незначна кількість реалізується малими партіями (100-300 кг.) окремим споживачам.

В ДП „Івано-Франківський КХП” налічується 8 вантажних, 2 легкових автомобілів, 3 автобуси. Цей автотранспорт використовується в основному для потреб комбінату. Легковий транспорт обслуговує адмінперсонал, автобуси доставляють працівників комбінату на роботу та з роботи При потребі надаються транспортні послуги замовникам. Вартість цих послуг залежить від ціни палива, яка не є стабільною, і складає 2,5-2,8 грн. за 1 км. пробігу автомобіля.

У розпорядженні організації є складські приміщення місткістю 160 тис. т., за рахунок яких можна зберігати велику кількість зерна, доводити його до кондиції. До складів існують під'їзні шляхи та залізничні колії загальною довжиною 3,745 км. Склади готової продукції оснащені стрічковими транспортерами та автонавантажувачами, що прискорює і полегшує проводити відвантаження готової продукції.

Ці склади використовуються тільки для зберігання сировини та готової продукції і не пристосовані для будь-якого іншого застосування.

Для закупівлі великих партій зерна використовуються кредитні кошти, які оформляються в банківських установах, з подальшим погашенням цих кредитів після переробки та реалізації продукції.

Щодо рекламних заходів підприємства можна сказати, що вони не проводяться. Було виготовлено всього декілька рекламних щитів з інформацією про асортимент продукції комбінату. На мою думку цього недостатньо для ознайомлення потенційних споживачів з виробництвом підприємства. Реклама широко не використовується, мабуть, тому, що є конкретні цільові споживачі на основну продукцію комбінату.

2.3 Аналіз асортиментної політики

ДП „Івано-Франківський КХП” має всі можливості для прибуткового виробництва.

Реалізація програми підприємства передбачає переробити 20000 т жита, 1500 т кукурудзи та 10100 т сировини для комбікормового виробництва.

Внаслідок цього передбачається одержати:

Борошна: - пшеничного сортового - житнього обдирного - кукурудзяного обдирного	14400 т 2000 т 330 т
Крупи: - манної - Полтавської № 4 - кукурудзяної	200 т 400 т 1065 т
Комбікормів	10000 т
Висівок	4641 т

Всього по підприємству заплановано виробити продукції на суму 20585,7 тис.грн. і одержати 1831,4 тис.грн. прибутків, що дасть можливість гарантувати стабільну роботу підприємства.

Розглянемо як впливають різні цінові фактори на обсяг реалізації продукції.

Для поставленої мети ми будемо розглядати вплив цінових факторів на прикладі реалізації борошна.

Таблиця 2.3 - Асортимент продукції ІФКХП за 2004 р.

Тара	Ціна	Обсяг реалізації, т	Ціна	Обсяг реалізації, т
Борошно в/с	Борошно 1с
Розфасовано 5 кг	7,50	1000	7,0	900
Розфасовано 10 кг	15,0	2000	14,0	1500
Розфасовано 25 кг	37,5	700	35,0	850
Розфасовано 50 кг	75,0	600	70,0	650

Як видно з наведених таблиць найбільшим попитом користується продукція, яка розфасована в меншу тару.

В 2004 році ДП “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” не випускав борошно 2 сорту. Це пов'язано з тим що на підприємстві введено в експлуатацію нові млини, які забезпечують вихід продукції першого та вищого сорту кращої якості.

Таким чином, попит і ціна знаходяться в обернено пропорційній залежності. Однак при підвищенні цін на престижні товари часто спостерігається збільшення попиту, тому що споживачі можуть порахувати більш високу ціну показником більш високої якості. При занадто високій ціні попит на престижні товари зменшується. Більшість фірм прагне проводити виміри змін попиту. У залежності від типу ринку застосовуються різні підходи до вимірів. В умовах чистої монополії попит на товар обґрунтований тією ціною, що фірма за нього запитує. Однак в умовах конкуренції крива попиту на товар фірми буде мінятися в залежності від реакції конкурентів на встановлені ціни. Так, розглядаючи діяльність ДП “комбінат хлібопродуктів”, можна зробити вимір зміни попиту на борошно вищого гатунку, що знаходиться в асортименті підприємства.

Ціни на продукцію в порівнянні з конкурентами

Назва товару	ДП “Ів-Фр. КХП”	Вінницький	Хмельницький
2001
Борошно вищий сорт	1,40	1,45	1,35
Борошно 1сорт	1,30	1,25	1,30
Борошно 2 сорт	0,95	1,00	1,05
Крупа манна	1,85	1,90	1,80
Крупа полтавська	1,37	1,40	1,40
2002
Борошно вищий сорт	1,60	1,60	1,55
Борошно 1сорт	1,50	1,55	1,50
Борошно 2 сорт	1,20	1,20	1,20
Крупа манна	2,20	2,20	2,20
Крупа полтавська	1,60	1,55	1,55
2003
Борошно вищий сорт	2,10	2,10	2,10
Борошно 1сорт	2,00	2,00	1,95
Борошно 2 сорт	1,50	1,50	1,45
Крупа манна	2,40	2,45	2,40
Крупа полтавська	1,80	1,80	1,80
2004
Борошно вищий сорт	1,20	1,30	1,25
Борошно 1сорт	1,06	1,10	1,10
Борошно житнє	0,92	1,00	1,05
Крупа кукурядзяна	1,30	1,35	1,40
Висівки пшеничні	0,40	0,50	0,45

Отже як видно ціни конкурентів майже такі ж як в нашого підприємства. Однак на деякі сорти борошна в конкурентів нижчі ціни. Так на борошно вищого сорту в Хмельницького КХП у 2003 роках є нижчою на 5 коп., а в 2004 ціна вже зрівнялася з ціною по якій реалізує наше підприємство. Як видно із наведених даних, Хмельницький КХП, також тримав ціни нижчими і на деякі інші товари. Щодо Вінницького КХП то він практично встановив такі ж ціни як і Івано-Франківських КХП, а на деякі товари і вищі.

Основним ринком збуту продукції ДП “івано-Франківський КХП” є внутрішній ринок обласного центру та прилеглих населених пунктів.

Головне завдання стимулювання збуту -- затвердити цілі, зорієнтовані на продаж, шляхом заохочення покупців послуговуватись продуктом вперше або підтримувати використання його на основі, що вже склалася. Основною метою діяльності з стимулювання є підштовхнути покупців до дії, ініціювати серію поведінок, результатом якої стане довготривала купівельна активність. Такі дії можуть виявитися у вольовій стадії системи ставлень. Вони відображають високе або ж, навпаки, низьке залучення, засвідчуючи тим самим, чи мали місце пізнавальна обробка і переконання через центральний або периферійний напрямки моделі імовірності детальної розробки (поглиблення).

3. Висновки та пропозиції

Підприємство поступово розширює масштаби своєї господарської діяльності, поповнює запаси власних основних та оборотних коштів, матеріальних та фінансових ресурсів.

Можна припустити, що перешкодою на шляху вдосконалення маркетингової діяльності на ДП “Івано-Франківський КХП” є масштаби підприємства, і як наслідок - недостаток грошових засобів на розширення своєї діяльності, розвиток маркетингових досліджень та проведення маркетингових програм.

Розширення діяльності підприємства, виходячи з маркетингових досліджень споживчого ринку, слід, на нашу думку, проводити в наступних напрямках.

По-перше, відкриття філій підприємства в інших обласних центрах західного регіону, а саме містах: Тернопіль, Хмельницький, Ужгород, Рівне, Львів.

По-друге, розширення спектру товарної номенклатури. Для цього необхідно вкласти певні кошти в закупівлю обладнання та устаткування стаціонарних лабораторій, оплату праці відповідних висококваліфікованих фахівців.

По-третє, дотримання підприємством послідовної рекламної політики, для чого підприємству слід провести аналіз, щодо визначення тих друкованих та електронних засобів масової інформації, реклама в яких є найбільш ефективною для ДП “Івано-Франківський КХП”. За результатами аналізу вибираються ті, з якими доцільно укласти угоду щодо забезпечення рекламної кампанії.

Перелічені вище заходи повинні сприяти нарощуванню об'ємів товарообігу підприємства за рахунок відвоювання частини ринку в інших торговельно-посередницьких підприємствах, що працюють на Івано-Франківському ринку. А це неминуче приведе до зростання прибутків підприємства, що дозволить йому поступово розширювати свій сегмент як Івано-Франківського ринку, так і ринку всього Західного регіону України.

Збільшення прибутковості діяльності підприємства також слід використовувати для поглиблення вивчення ринку з метою виявлення нових напрямків діяльності. Для підприємства ДП “Івано-Франківський КХП” існує ще один спосіб забезпечення проведення маркетингової діяльності, який полягає в тому, щоб зкооперуватись з іншим підприємством або з групою підприємств, які підтримують аналогічні принципи для сумісного фінансування та експлуатації служби маркетингу.

Комплекс маркетингових заходів:

проведення порівняльного аналізу власної продукції з продукцією конкурентів;

визначення прийнятних варіантів цін для продукції.

Маркетингові цілі, в свою чергу, - результат аналізу інформації про стан товарних ринків, прогноз їх розвитку на конкретний період і оцінка можливостей. Тому оцінка маркетингових цілей обов'язково опирається на систематичне комплексне вивчення зовнішніх товарних ринків, їх тенденцій і перспектив вимог споживачів.