17390,5

15991,7

Жовтень

7183,2

10728,1

9328,8

Листопад

8413,9

12715,5

11056,9

Грудень

15659,1

23185,7

20596,2

Сума

108829,1

163282,6

141985,8

Як видно з приведеної таблиці в 2002 році спостерігалось найбільше зростання товарообігу на протязі розглянутого періоду. Так об'єм товарообігу у 2002 році в порівнянні з базовим 2001 зріс на 51%. У 2003 році в порівнянні з 2001 роком зростання становило близько 30%, проте якщо 2002 рік взяти за базовий, то мову можна вести про зниження товарообігу, а саме на 13%. Графічно динаміку річного товарообігу відображено на рис. 2.1.

Рис.2.1. - Динаміка річного товарообігу ДП “комбінат хлібопродуктів”

Крім того, як видно з приведених в таблиці 2.1 даних, існує певна помісячна закономірність в динаміці товарообігу. Для наглядності та подальшого аналізу зазначеної закономірності проілюструємо приведені за 2003 рік дані на графіку (див.рис.2.2).



Рис. 2.2 -Товарообіг ДП “комбінат хлібопродуктів” за 2003 рік

На приведеному графіку чітко виражені три піки, а саме: червень, вересень, та грудень. Така ситуація на перший погляд може здатись випадковою, проте вона відображає певну закономірність, яку можна охарактеризувати наступним чином. Основу господарської діяльності підприємства складає продаж сільськогосподарських продуктів. На світовому ж ринку зерна та хлібопродуктів давно поміченою є тенденція до значного зниження цін на відповідну продукцію в період з травня по вересень. Таким чином в ці місяці значно зростають об'єми продажу фірм, що ведуть господарську діяльність в даній галузі. Це підтверджується і у нашому випадку, навіть у період з липня по серпень, де спостерігається зниження товарообігу ДП “КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ”, рівень товарообігу дещо вищий ніж на початку року. А сам по собі такий спад товарообігу зумовлюється фактором літніх відпусток. Значна розмитість в лівому околі першого екстремуму приведеної нами функціональної залежності зумовлюється певною інертністю впливу світових тенденцій на відповідний регіональний ринок.

Інший пік, що має місце у грудні місяці також пояснюється досить просто, оскільки визначальним тут виступає фактор передноворічних продаж.

Ціна, призначена продавцем, так чи інакше відіб'ється на рівні попиту на товар. Цей взаємозв'язок пояснюється двома економічними принципами (законом попиту і ціновою еластичністю попиту) і сегментацією ринку.

Закон попиту говорить, що чим вища ціна, тим менше число тих, хто погодиться купити даний товар, тобто менший рівень попиту (при даному рівні доходів); і навпаки, чим нижче ціна, тим більше буде число покупців і кількість товару, що здобувається.

Таблиця 2.2 Товарообіг продукції на ДП “Івано-Франківський КХП”

Найменування	2001	2002	Приріст	2003	Приріст
Крупа манна	1850	1920	1,04	2100	1,09
Крупа Полтавська №4	1370	1450	1,06	1525	1,05
Кукурудзяна	960	1003	1,04	1090	1,09
Висівки пшеничні	280	290	1,04	295	1,02
Висівки житні	280	290	1,04	295	1,02
Комбікорми	724	755	1,04	763	1,01

Отже як видно підприємство нарощує випуск основної продукції. Спостерігається ріст товарообороту і підприємство протягом аналізованого періоду тримає стабільний темп приросту товарообороту. Дещо знизився темп приросту продажу комбікормів, що може бути пов'язано із створенням в області колективних господарств, які само забезпечуються ним.

В основному ситуація по реалізації продукції є непоганою, так як зберігається додатна тенденція.

2.2 Цінова політика підприємства

Стратегічне спрямування цінової діяльності орієнтує підприємство на умови майбутньої реалізації продукції з використанням прогнозної ціни, а тактичне - потребує забезпечення відповідності даної ціни реальним умовам реалізації продукції на ринку. Як результат, залежно від ступеня об'єктивності оцінки прогнозних умов при формуванні цінової стратегії рівень ціни на перспективу певним чином має відповідати рівню ціни реалізації.

Механізм маркетингового ціноутворення проявляється через динаміку цін, що формуються з урахуванням стратегічного й тактичного факторів. Перший з них -- фактор довгострокової дії, в підґрунтя якого покладені особливості формування ринкової ціни на основі вартості продукції та рівня попиту на неї. Тактичний фактор має короткострокову дію і вплив його на ціну тісно пов'язаний з динамікою кон'юнктурних змін. У даному разі тактичний підхід має короткостроковий характер дії, і приводить до локальних результатів в одній сфері діяльності.

В процесі визначення, використання та зміни рівня цін на продукцію стратегічні й тактичні напрями цінової політики, органічно поєднуючись, формуються відповідно до загальних цілей та завдань підприємства. При цьому цінова тактика, як і, до речі, цінова стратегія, повинна базуватися на врахуванні сильних та слабких сторін маркетингової діяльності підприємства. Аналіз їх припускає визначення сфери діяльності та функцій, в яких підприємство досягло успіху, і тих ринкових показників, що повинні стати об'єктом уважного вивчення та резервом зростання.

Тактичні дії цінової політики включають в себе заходи короткострокового та разового характеру, що спрямовані на усунення відхилень між пропонуванням та попитом унаслідок непередбачених обставин при реалізації продукції підприємства. Зумовлено це кон'юнктурними змінами на ринку, поводженням конкурентів та помилками управлінського персоналу, які можуть іноді привести до того, що прийняті цінові рішення йтимуть у розріз із стратегічними цілями підприємства. В даному разі виникає об'єктивна потреба в коригуванні цінової стратегії підприємства та відповідній зміні рівня ціни пропонування. Мета цілком зрозуміла -- усунути відхилення реальних значень показників процесу реалізації продукції від їх прогнозного рівня. Визначена стратегічна мета цінової політики досягається на основі уточнення рівня ціни пропонування та впровадження необхідних цінових заходів.

В умовах маркетингової діяльності підприємства цінова тактика є дійовим економічним інструментом при реалізації продукції на ринку. Вона сприяє формуванню ринкових відносин між підприємством та суб'єктами товарних ринків при реалізації продукції в реальних умовах. Забезпечення відповідності між стратегічним напрямом цінової політики, потенційними можливостями підприємства та реальним попитом на продукцію є основною вимогою до процесу її формування та впровадження. Виконання цієї вимоги дає підприємству можливість значною мірою забезпечити реалізацію стратегічного напряму цінової політики, незважаючи на відмінності, що досить часто виникають між прогнозованою та реальною ринковими ситуаціями.

На сьогоднішній день не існує чіткого та повного визначення суті досліджуваного поняття. На думку К. Кампо та Е. Пжебрехта, "існує деяка неясність в літературі з питань ціноутворення стосовно різних між стратегіями ціноутворення і тактикою ціноутворення"[25]. В більшості випадків це зводиться до "ініційованої зміни" прогнозного рівня ціни чи використання системи знижок та приплат до неї з метою стимулювання збуту продукції при її реалізації. З позиції маркетингової діяльності підприємства тактика являє собою комплекс заходів, що забезпечують реалізацію маркетингової стратегії. Що ж до цінової діяльності підприємства, то його тактика на відміну від стратегії, яка являє собою план досягнення підприємством поставленої мети при запланованому рівні ціни, включає з себе конкретні заходи, спрямовані на вирішення поставлених цінових завдань. У даному разі тактика ціноутворення складається з короткострокових цінових рішень (наприклад, цінові знижки), щоб закликати негайне зростання обсягів продажу або якимсь чином відреагувати на короткострокові зміни в оточуючому середовищі (рис. 2.3).



Рис 2.3 - Цінова тактика

Отже, цінова тактика -- це процес розробки та впровадження необхідних цінових заходів у короткостроковому періоді з урахуванням стратегічного напряму цінової політики та результатів оцінки реальної ринкової ситуації при реалізації продукції. Основу тактичних дій становить коригування прогнозного рівня і пропонування та створення умов для ефективного її використання. При цьому слід мати на увазі, що маркетингова діяльність підприємства щодо регулювання фактичного ходу процесу реалізації продукції з метою виконання прийнятих рішень та поставлених завдань цінової політики визначає напрями оперативного управління процесом ціноутворення. Характеризує його постійне коригування рівня ціни залежно від змін кон'юнктури ринку, коливань індексів цін, загострення конкурентної боротьби, зниження інтересу споживачів до продукції підприємства, сезонної зміни попиту та інших ринкових обставин. Оперативні засоби вирішення питань маркетингового ціноутворення визначають особливості впровадження тактичного напряму цінової політики підприємства в процесі безпосередньої реалізації продукції. Результати дослідження цінової тактики свідчать, що вона, з одного боку, визначається як комплексна наукова система, а з другого -- як тонке мистецтво інтуїтивного відчуття рівня ціни в кожній конкретній ситуації [1]. Науковість підходу полягає у вивчені та розробці заходів короткострокового й разового.характеру, спрямованих на усунення недоліків у ціновій діяльності підприємства та товаропровідній мережі. Причинами тут можуть бути прорахунки, що виникають унаслідок непередбачених змін ціни на ринку чи поводження конкурентів, а також помилки управлінського персоналу при формуванні стратегічних цінових рішень. Інтуїтивність підходу полягає в тому, що при нестандартних маркетингових ситуаціях можуть визначатися тактичні рішення всупереч стратегічним цілям цінової політики підприємства, перевага віддаватиметься більше практичному досвіду та інтуїції, ніж науковим підходам. В умовах маркетингової діяльності підприємства цінова тактика проявляється здебільшого як логічне продовження цінової стратегії у короткостроковому періоді, стає інструментом її реалізації в умовах реальної ринкової ситуації. При цьому в кожній конкретній ситуації підприємець може застосовувати різну тактику та різні варіанти діяльності [5]. Так, скажімо, щоб задовольнити реальний попит споживачів на ринку можуть бути впровадженні тактичні цінові заходи, що сприяють просуванню на ринок нових видів продукції, виходу підприємства на нові ринки чи розширенню сфери впливу на вже освоєних, одержанню запланованої величини прибутку, забезпеченню умов збільшення, стабілізації чи зменшення обсягів реалізації продукції тощо.

За певних обставин, що зумовлені погіршенням реальної ринкової ситуації (негативні кон'юнктурні зміни на ринку, небажане поводження конкурентів, помилки управлінського персоналу підприємства при прийнятті цінового рішення тощо), цінова тактика може суттєво відхилятися від стратегічного напряму цінової політики. У деяких випадках тактичні дії можуть навіть не збігатися з даним напрямом. Таке явище допускається в ціновій політиці, але за умови епізодичності характеру його прояву.

При безпосередній реалізації продукції на ринку основні відхилення цінової тактики від стратегічного напряму цінової політики можуть проявлятися з таких випадках:

- заплановане зниження ціни пропонування, викликане виконанням конкретних дій посередницькими організаціями (рекламування продукції, її транспортування тощо):

- використання торгових знижок як різниці між роздрібною ціною та ціною оптових постачань;

- заплановане зниження ціни як засіб стимулювання збуту продукції на ринку:

- незапланована різка зміна прогнозного рівня ціни.

Досить часте відхилення цінової тактики від стратегічного напряму цінової політики з умовах діяльності вітчизняних підприємств пояснюється особливостями процесу реалізації продукції. Так, на сьогоднішній день збільшилися можливості підприємств стосовно випуску різного асортименту продукції. Більш того, проявляється тенденція швидкого моделювання з метою її зміни чи поліпшення. Аналогічним чином змінюється і система послуг, які стають більш спеціалізованими та орієнтуються на повне задоволення потреб різноманітних груп споживачів. В результаті нововведень у сфері інформації та комп'ютерної техніки суттєво змінилася інформованість споживачів щодо модифікації продукції та ціни на неї. Ці та інші тенденції, певним чином впливаючи на характер тактичних дій підприємства, орієнтують його на логічне ув'язування рівня ціни на продукцію з особливостями реальної ринкової ситуації.

Враховуючи вищевикладене, при формуванні цінової тактики виділяються два принципові підходи. В тому разі, якщо цінова стратегія не забезпечує досягнення поставлених цілей цінової політики, проводиться уточнення прогнозного рівня ціни стосовно реальних умов реалізації продукції на ринку. Даний підхід використовується за умови збиткової діяльності підприємства. При цьому застосовується один із методів прямого ціноутворення. Як правило, розрахунок ціни відбувається на основі того методу, що використовувався при визначенні її прогнозного рівня.

За умови, коли прогнозна ціна лише частково не забезпечує виконання поставленої цілі, використовується другий підхід до зміни її рівня. В даному разі підвищення чи зниження його відбувається в результаті попереднього уточнення інформації про попит на продукцію підприємства. Для того щоб забезпечити одержання підприємством запланованого прибутку від реалізації продукції, тактичні дії повинні активно реагувати на зміну ринкової ситуації, тобто з іншими інструментами маркетинг забезпечувати адекватні заходи на цінові дії конкурентів (активізація реклами, сервісне обслуговування, зміна номенклатури та асортименту продукції), визначати рівень цін відповідно до вимог та потреб споживачів, стимулювати процес реалізації продукції при падінні попиту на неї тощо. Вирішення цієї проблеми досягається на основі коригування рівня прогнозної ціни та використання методів непрямого ціноутворення.

При впровадженні цінової тактики стимулювання процесу реалізації продукції здійснюється на основі використання методів непрямого ціноутворення. Основна мета полягає в створенні відповідних пільгових умов для посередників та кінцевих споживачів, аби їх матеріально заохотити до придбання продукції підприємства. По суті своїй вони мають відверто тактичне спрямування і зорієнтовані на використання як прогнозної, так і скоригованої ціни. До них відносять:

- використання системи знижок з базової (прогнозної) ціни на продукцію чи надбавок до неї;

- проведення політики кондицій;

- середньострокове кредитування.

- Кожен з даних методів характеризується певними особливостями, що потребує їх детального уточнення.

Система цінових знижок і надбавок (надвишок) застосовується в ціновій тактиці з метою створення умов для успішної реалізації продукції підприємства. Універсальність їх використання полягає в можливості врахування інтересів усіх учасників даного процесу. За своєю сутністю вони являють собою певні поправки до базової ціни, які можуть використовуватися для вирішення різних тактичних завдань цінової політики. Серед цих завдань найбільш важливими є такі:

- реагування на зміну рівня цін конкурентами;

- реакція на поведінку споживачів у процесі купівлі-продажу;

- матеріальне стимулювання споживачів з метою придбання ними продукції підприємства;

- скорочення запасу продукції на складі підприємства;

- ліквідація залишків продукції;

- звільнення від дефектної продукції тощо.

В сучасній практиці ціноутворення частіше використовуються знижки з ціни, менш поширені надбавки до неї. В основному це зумовлено їхніми функціями та сферою використання при реалізації продукції з процесі маркетингової діяльності підприємства. Більш того, пояснити це можна також тим що найкращою винагородою для споживачів у процесі придбання товару є зниження ціни пропонування на основі використання системи відповідних знижок.

Під ціновими знижками маються на увазі відповідні стимулюючі поправки до базової ціни, якими послуговуються з метою заохочення споживачів до придбання товару. Вони можуть використовуватися як при сприятливих для підприємства умовах в процесі реалізації продукції на ринку, так і при несприятливих. Цим вони принципово несхожі на різницю між ціною пропонування та ціною реалізації.

Сьогодні у практиці цінової діяльності вітчизняних підприємств налічується понад 20 видів знижок з ціни. З урахуванням особливостей використання цінових знижок їх можна згрупувати за такими напрямами:

цінові знижки, що являють собою різницю між роздрібною ціною і більш низькою ціною оптових постачань;

цінові знижки при зміні споживчих властивостей продукції;

цінові знижки для споживачів продукції за виконання ними визначених підприємством певних дій (розрахунок готівкою, оптові закупки тощо);

знижки з ціни з метою стимулювання збуту.

Надбавки до ціни являють собою конкретну вартісну частку, що додається до базової ціни для підвищення її рівня. За механізмом впливу на рівень ціни вони схожі на знижки, але мають протилежну дію, яка спрямована на збільшення ціни. Вони встановлюються за поліпшення якості продукції, більш зручну і термінову її поставку, доставку товару безпосередньо на місце використання, за виконання інших додаткових вимог споживача щодо продукції підприємства.

Варто враховувати те, що надбавка підвищує рівень ціни. Разом вони повинні відповідати новому, більш високому ступеню задоволення потреб та вимог споживачів. У даному разі скоригована таким чином ціна служить показником для вартісної оцінки споживачем продукції підприємства та її відповідності рівню споживчих властивостей. Як результат, це дає підстави підприємству використовувати цінові надбавки як інструмент для одержання додаткового прибутку при реалізації продукції високої якості. Пояснюється це тим, що згідно з діючою практикою ціноутворення розмір надбавки до ціни, як правило, значно більший за різницю між витратами на виробництво продукції підвищеної якості та базової моделі.

Використання розглянутого методичного підходу, зорієнтованого на уточнення рівня ціни та забезпечення її відповідності реальним умовам процесу реалізації продукції, дає змогу в умовах реальної ринкової ситуації застосовувати цінові знижки та надбавки як дієвий інструмент при впровадженні цінової тактики. При цьому важливо визначити роль кожного учасника товароруху в процесі формування ціни пропонування, розробити відповідну систему цінових знижок чи надбавок залежно від визначеної цілі цінової тактики та досягти певного узгодження з усіма учасниками формування ціни остаточної. При використанні даної системи поправок до ціни необхідно враховувати наявні альтернативні варіанти каналів збуту і час від часу переглядати своє ставлення до рівня ціни залежно від тих змін, що відбуваються на ринку. Невиконання цих вимог може призвести підприємство до часткової або повної втрати своєї частки на ринку та завдавати відповідних збитків, що потребує поміркованого підходу до використання даного методу непрямого ціноутворення.

Кредитна політика підприємства (торговельне кредитування) зорієнтована на вибір, розробку та впровадження заходів щодо середньострокового кредитування відпускної ціни підприємства при реалізації продукції. Сенс даного методу непрямого ціноутворення полягає в тому, що споживачам у процесі придбання продукції на основі попередньої домовленості з суб'єктами банківської системи виділяються пільгові кредити при заздалегідь визначеному підприємством рівні ціни на неї. Такий підхід створює умови для матеріального заохочення споживачів до придбання даної продукції в умовах конкурентного ринку.

В основі політики кондицій лежить процес визначення умов платежу та поставок продукції при формуванні договору, згідно з яким підприємство здійснює реалізацію продукції конкретному споживачеві. При цьому в договорі визначаються особливості процесу реалізації продукції. В даному разі можуть бути вказані вид, розмір, місце та час платежу, терміни і форми поставок продукції, характер використання платіжних надбавок, особливості упаковки, транспортування та зберігання продукції, можливості обміну або відмови від отриманої продукції тощо.

Ціни на продукцію вираховуються на підставі витрат фірми на виробництво і реалізацію продукції (середні витрати + прибуток), політика знижок, торгове кредитування, політика кондицій (визначення умов платежу та поставок).

ДП „Івано-Франківський КХП” має всі можливості для прибуткового виробництва.

Реалізація програми підприємства передбачає переробити 20000 т жита, 1500 т кукурудзи та 10100 т сировини для комбікормового виробництва.

Внаслідок цього передбачається одержати:

Борошна: - пшеничного сортового - житнього обдирного - кукурудзяного обдирного	14400 т 2000 т 330 т
Крупи: - манної - Полтавської № 4 - кукурудзяної	200 т 400 т 1065 т
Комбікормів	10000 т
Висівок	4641 т

Всього по підприємству заплановано виробити продукції на суму 20585,7 тис.грн. і одержати 1831,4 тис.грн. прибутків, що дасть можливість гарантувати стабільну роботу підприємства. Додаток В, Г.

Розглянемо як впливають різні цінові фактори на обсяг реалізації продукції.

Для поставленої мети ми будемо розглядати вплив цінових факторів на прикладі реалізації борошна.

Таблиця 2.3 Вплив знижок на реалізацію продукції в 2002 році

Найменування продукції	Ціна	Обсяг реалізації, т	Знижка 10%, ціна	Обсяг реалізації
Борошно в/с
Розфасовано 5 кг	7,50	1000	6,75	1200
Розфасовано 10 кг	15,0	2000	13,5	2500
Розфасовано 25 кг	37,5	700	33,75	720
Розфасовано 50 кг	75,0	600	67,5	635
Борошно 1с
Розфасовано 5 кг	7,0	900	6,30	940
Розфасовано 10 кг	14,0	1500	12,6	1935
Розфасовано 25 кг	35,0	850	31,5	930
Розфасовано 50 кг	70,0	650	63,0	730

Таблиця 2.4 Вплив знижок на реалізацію продукції в 2003 році

Найменування продукції	Ціна	Обсяг реалізації, т	Знижка 10%, ціна	Обсяг реалізації
Борошно в/с
Розфасовано 5 кг	8,63	1680	7,76	2220
Розфасовано 10 кг	17,25	2100	15,55	4625
Розфасовано 25 кг	43,125	1022	38,8	1332
Розфасовано 50 кг	86,25	910	77,63	1174,75
Борошно 1с
Розфасовано 5 кг	8,05	2352	7,25	1739
Розфасовано 10 кг	16,1	2940	14,50	3579,75
Розфасовано 25 кг	40,25	1430,8	36,23	1720,5
Розфасовано 50 кг	80,5	1274	72,45	1350,5

Як видно з наведеної таблиці, в 2003 році ціни на продукцію зросли, що пов'язано з меншим врожаєм, підвищенням пального та інфляційними процесами в державі. Однак, як видно тенденція зростання цін не спричинила зменшення реалізації продукції а навпаки, її зростання, про що свідчить про нееластичність ціни, а також зростанням доходів населення, що в свою чергу призводить до підвищення купівельної їхньої спроможності.

Однак порівняно з 2002 роком надання покупцям знижок у розмірі 10% приводить до порівняно нижчого зростання попиту як в минулому році.

Щодо цін конкурентів то ціни в регіоні майже вирівнялися на рівні які діють на ДП “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів”.

Як видно з наведених таблиць найбільшим попитом користується продукція, яка розфасована в меншу тару.

В 2003 році ДП “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” не випускав борошно 2 сорту. Це пов'язано з тим що на підприємстві введено в експлуатацію нові млини, які забезпечують вихід продукції першого та вищого сорту кращої якості.

Таким чином, попит і ціна знаходяться в обернено пропорційній залежності. Однак при підвищенні цін на престижні товари часто спостерігається збільшення попиту, тому що споживачі можуть порахувати більш високу ціну показником більш високої якості. При занадто високій ціні попит на престижні товари зменшується. Більшість фірм прагне проводити виміри змін попиту. У залежності від типу ринку застосовуються різні підходи до вимірів. В умовах чистої монополії попит на товар обґрунтований тією ціною, що фірма за нього запитує. Однак в умовах конкуренції крива попиту на товар фірми буде мінятися в залежності від реакції конкурентів на встановлені ціни. Так, розглядаючи діяльність ДП “комбінат хлібопродуктів”, можна зробити вимір зміни попиту на борошно вищого гатунку, що знаходиться в асортименті підприємства. На рис.2.4 приводиться графічна функціональна залежність попиту від ціни на різні типи Борошна. Для більшої наочності, а також внаслідок співрозмірності значення цін та величини попиту, залежності для різних сортів Борошна приводяться на одному графіку. Як видно з рис.2.4 здебільшого залежність має обернено-пропорційний характер, тобто зі зменшенням ціни борошна попит на нього росте за лінійним законом. Однак при ціні 1,5 гривень попит починає падати тому, що в мотиваційних механізмах покупця спрацьовує недовіра: люди думають, що борошно занадто дешеве, приміром, через порушення умов зберігання або низької якості.

Житня і кукурудзяня крупи також знаходяться в обернено-пропорційній залежності від ціни. Для борошна 1 і 2 сорту підвищення ціни навпаки сприяє зростанню попиту, оскільки покупці вважають що дане борошно при більшій ціні більш якісне.

Рис.2.4 Криві попиту на борошно

Порівняємо ціни основних конкурентів на однотипну продукцію.

Таблиця 2.5 Ціни на продукцію в порівнянні з конкурентами

Назва товару	ДП “Ів-Фр. КХП”	Вінницький	Хмельницький
2001
Борошно вищий сорт	1,40	1,45	1,35
Борошно 1сорт	1,30	1,25	1,30
Борошно 2 сорт	0,95	1,00	1,05
Крупа манна	1,85	1,90	1,80
Крупа полтавська	1,37	1,40	1,40
2002
Борошно вищий сорт	1,60	1,60	1,55
Борошно 1сорт	1,50	1,55	1,50
Борошно 2 сорт	1,20	1,20	1,20
Крупа манна	2,20	2,20	2,20
Крупа полтавська	1,60	1,55	1,55
2003
Борошно вищий сорт	2,10	2,10	2,10
Борошно 1сорт	2,00	2,00	1,95
Борошно 2 сорт	1,50	1,50	1,45
Крупа манна	2,40	2,45	2,40
Крупа полтавська	1,80	1,80	1,80
2004
Борошно вищий сорт	1,20	1,30	1,25
Борошно 1сорт	1,06	1,10	1,10
Борошно житнє	0,92	1,00	1,05
Крупа кукурядзяна	1,30	1,35	1,40
Висівки пшеничні	0,40	0,50	0,45

Отже як видно ціни конкурентів майже такі ж як в нашого підприємства. Однак на деякі сорти борошна в конкурентів нижчі ціни. Так на борошно вищого сорту в Хмельницького КХП у 2003 роках є нижчою на 5 коп., а в 2004 ціна вже зрівнялася з ціною по якій реалізує наше підприємство. Як видно із наведених даних, Хмельницький КХП, також тримав ціни нижчими і на деякі інші товари. Щодо Вінницького КХП то він практично встановив такі ж ціни як і Івано-Франківських КХП, а на деякі товари і вищі.

Для визначення стратегічного положення фірми на ринку, нам необхідно знати собівартість реалізованої продукції. Проведемо розрахунок собівартості продукції.

Таблиця 2.6 Собівартість продукції за 2002-2003 рр.

Витрати на 1 кг продукції	2002	2003	2004
Закупівля зерна	0,90	1,25	1,05
Електроенергія	0,05	0,06	0,07
Амортизація о.з	0,03	0,03	0,02
Заробітна плата	0,05	0,06	0,08
Транспортні витрати	0,03	0,06	0,08
Всього	1,06	1,46	1,3

Отже як видно зростання собівартості продукції підприємства змушує його підвищувати вартість реалізації.

Цінова політика в регіоні залежить від урожаю, який в свою чергу залежить від природних факторів.

Безпрецедентні дощі головна особливість нинішньої зернозбиральної кампанії на Івано-Франківщині. Але попри все вона триває. Чільна її особливість та, що вперше за останні 13 років істотно розширено площі зернових культур, їх на чверть більше, ніж було торік. На початок жнив було до збирання 139 тис. га всіх зернових, у тому числі гороху, гречки, кукурудзи. Але через липневі градобої й буревії знищено 12 тис. га ранніх зернових. Істотної шкоди завдали хлібним ланам, які показували гарні види на врожай, і затяжні дощі.

Вартість закупівлі зерна, залежить від категорії. Скажімо, ціна тонни пшениці III класу - 800 грн., 4-го - 700 і 5-го, як і жита - 600 грн., Загальний обсяг закупок до Держрезерву визначено для області в межах семи тисяч тонн, і зерно вже закуповують, причому безпрсередньо від виробників, що є незаперечним плюсом державної агрополітики. Оператори зернового ринку накопичують кошти для закупівлі зерна до регіональних ресурсів. А ще ДАК «Хліб України» проводить у Галичі заставні операції із зерном за цінами від 450 до 650 грн./т на пшеницю (залежно від класу), 370 грн./т на жито групи «А» та ячмінь першого класу. Заплановано взяти під заставу три тисячі тонн.

Варто наголосити, що саме державна дотація за посіяний гектар зернових у сумі 78 грн. на озимі та 130 грн. -- на ярі посприяла розширенню площ колосових. Сума цих надходжень разом із відшкодуванням сортонадбавок за придбане елітне насіння -- 3,5 млн. грн. Отримані ж як часткова компенсація вартості вітчизняних міндобрив кошти, а це майже 726 тисяч, спрямовано на закупівлю засобів захисту рослин. Загалом із Держбюджету виділено вже більше третини із передбачених на цей рік понад 15 млн. грн. ще за такими програмами, крім щойно названих, як доплата за молодняк ВРХ підвищених вагових кондицій, кондиційних свиней, курей-бройлерів, приріст поголів'я вівцематок, ярок від одного року та м'ясних корів; як підтримка льонарства, селекції у тваринництві, птахівництві, рослинництві; на поміч підприємствам, що діють в особливо складних кліматичних умовах, та поліпшення земель. У тому числі надійшло й 600 тис. грн. на здешевлення кредитів.

Природа і «небесна канцелярія» зробили своє. На держчиновників лягло інше непросте завдання -- втримати ціни на пщенишо, щоб урятувати від збитків сільгоспвиробників. Попередні урожайні роки призводили до обвалу зернового ринку. Рецепти, як втримати ринок, почали писати ще з весни. Врешті-решт урядові пропозиції звелися до трьох напрямів дій.

По-перше, викупити 1 мільйон тонн продовольчого зерна через підприємства системи Держрезерву, платячи по 800 гривень за тонну пшениці 3-класу (з ПДВ), 700--за тонну пшениці 4-го класу, 500 --за тонну 5-го класу і 600 гривень за тонну жита групи А.

По-друге, придбати 0,5 мільйона тонн зерна за схемою заставних закупівель через підприємства ДАК «Хліб України». Ціни тут виявилися дещо нижчими. Тонна пшениці третього класу оцінювалася в 650 гривень (без ПДВ), четвертого -- в 550, п'ятого -- в 450; ячмінь першого класу -- в 370, другого -- в 365, а третього в 360 гривень за тону. Водночас система заставних закупівель передбачає, що зерно продається не остаточно, а з правом викупу в разі, якщо ціна на ринку підніметься і фермер знайдете кращого, ніж держава, покупця.

По-третє, зобов'язати області «засипати» в регіональні ресурси 1,681 мільйона тонн збіжжя. Як правило, цими операціями «завідують» близькі до облдержадміністрацій приватні структури, проте і їм Київ рекомендував працювати за «державною» ціною -- 800 гривень за тонну пшениці 3-го класу, і крапка.

Представники Української зернової асоціації, куди входять найбільші експортери зерна, кажуть, що в цьому сезоні експорт для них є вигідним за умов, якщо пшеницю 4-го класу купити по 500--510 гривень за тонну, а ячмінь -- по 320--360 гривень, ну максимум -- по 400 гривень. Дехто із господарств погоджується і на такі умови, одначе у трейдерів виникають проблеми із вивезенням зерна. Найпоказовіший приклад--Дніпропетровська область, керівництво якої встигло настроїти проти себе дипломатичні місії уже двох країн -- Сполучених Штатів і Швейцарії. Спочатку облдержадміністрація заарештувала ячмінь американської компанії «Каргілл», а потім -- зерно швейцарської компанії «Серна», аргументуючи тим, що експортери недоплатили селянам. Звичайно, популістська війна місцевої влади із зерноторговцями більшості керівникам господарств Дніпропетровщини сподобалася. На відміну від експортерів, які розуміють, що за адміністративним популізмом криється небезпека ще більшого «перегріву» (тобто перенасичення) ринку, а відтак ще нижчого падіння ціни.

За словами директора дніпропетровського представництва компанії «Серна» Олега Козяренка, адміністративне свавілля влади призведе до затарювання елеваторів і складів ранніми зерновими, від чого виникнуть труднощі із відвантаженням насіння соняшнику, збір якого уже розпочався. Отож від «захисних» дій дніпропетровської влади сільгоспвиробники постраждають ще більше. Врешті-решт зерно їм доведеться продавати за ще нижчими цінами, ніж ті, що склалися на початку серпня. Адже тваринництво області все одно вирощений фураж не перетравить, і його рано чи пізно доведеться експортувати. А світові ціни є такими, якими вони є.

Водночас деякі інші трейдери, ставши з вини влади для селян «ворогами народу» (ніхто не любитиме тих, хто не платить високої ціни!) вирішили взагалі не працювати в Україні, а потихеньку переорієнтовуються на російський ринок. За оцінками УЗА, п'ять компаній, які уже виводять свої капітали, інвестували в сільське господарство близько 200 мільйонів гривень, тобто були трейдерами середнього рівня.

Більшість керівників господарств наївно вірять, що врешті-решт держава купитьуних зерно по 800. Треба тільки почекати. Отож вони слухняно везуть пшеницю у Держрезерв. Підтримує цю надію і голова Державного штабу матеріального резерву Микола Песоцький, який нещодавно запевнив журналістів, що підприємства системи непросто виконають, а й перевиконають до Нового року план у півтора раза, придбавши 1,5 мільйонатонн зерна.

Але збути пшеницю за державною ціною таланить далеко не всім. Так, Песоцький визнав, що станом на середину серпня понад 250 підприємств запропонували Держрезерву більше 3 мільйонів 600тисяч тонн гиценицітретього, четвертого (п'ятого класів. Водночас, згідно з уже проведеними тендерами, державні елеватори куплять лише...625 тисяч тонн зерна. Тобто майже шестеро з семи продавців залишаються в «прольоті» [32].

Сьогодні селяни ще мають вибір, кому продавати зерно -- державі, яка обіцяє 800, але не платить, чи підприємцям, які 500--650 гривень дають хоч сьогодні. А скоро його може не стати, і доведеться повертати суцільний бартер, який у середині 90-х «процвітав», саме через зініційовану державною політикою «підтримки» села кризу неплатежів.

2.3 Збутова політика та реклама на підприємстві

У наш час, коли Україна лише стає на шлях ринкової економіки, найважливішим завданням маркетингової діяльності як кожного окремого підприємства, так і держави в цілому має бути постійний і ретельний аналіз, а відтак по можливості й оптимальний прогноз ринку загалом, його кон'юнктури, зокрема. Адже ринкова ситуація швидкозмінна і малопередбачувана - вона зазнає інтенсивного вливу багатьох макро- та мікрочинників. Можливо саме тому не завжди належним чином спрацьовують реформаторські рішення, що приймаються, не дає очікуваних наслідків реструктуризація внутрішнього ринку України - вітчизняна продукція дуже часто не задовольняє його потреб, а на зовнішньому ринку немає належного попиту, не витримуючи жорсткої конкуренції. Попри все це український ринок характеризується нестабільністю та підвищеними ризиками.

Ринок - це сукупність потенційних та наявних покупців товару. Ці покупці мають спільні потреби чи запити, які можна задовольнити шляхом обміну.

Основним ринком збуту продукції ДП “івано-Франківський КХП” є внутрішній ринок обласного центру та прилеглих населених пунктів.

Головне завдання стимулювання збуту -- затвердити цілі, зорієнтовані на продаж, шляхом заохочення покупців послуговуватись продуктом вперше або підтримувати використання його на основі, що вже склалася. Основною метою діяльності з стимулювання є підштовхнути покупців до дії, ініціювати серію поведінок, результатом якої стане довготривала купівельна активність. Такі дії можуть виявитися у вольовій стадії системи ставлень. Вони відображають високе або ж, навпаки, низьке залучення, засвідчуючи тим самим, чи мали місце пізнавальна обробка і переконання через центральний або периферійний напрямки моделі імовірності детальної розробки (поглиблення).

Саме модель імовірності детальної розробки (Elaboration Likelihood Model; Petty and Cacioppo, 1983) допомогла пояснити, яким чином відбуваються пізнавальна обробка, процес переконання і зміна ставлення за різних рівнів залучення. Детальна розробка (або поглиблення) стосується міри, до якої індивід прагне розвивати і рафінувати інформацію, необхідну для того, щоб відбулося прийняття рішення. Якщо індивідові властивий високий рівень мотивації або компетенції, який дає можливість обробити інформацію, то в такому разі поглиблення вважається високим. Якщо ж індивідуальна мотивація або здібності щодо обробки інформації посередні, то і рівень поглиблення індивіда вважається низьким. Зазначимо при цьому, що на центральному напрямку одержувач розглядається як дуже активний і залучений, оскільки володіє високим рівнем пізнавальної реакції. В такому разі здатність рекламного оголошення належно переконати його залежатиме радше від якості аргументу, а ніж від діючих факторів. А от на периферійному напрямку вважається, що одержувачу не вистачає вміння і здібностей переробляти інформацію і малоймовірно, що він залучатиме пізнавальну обробку. Замість того щоб думати про зміст повідомлення й оцінити його, одержувач схилятиметься до того, щоб покластися на те, що має відношення до "периферійних орієнтирів", які можуть бути другорядними щодо змісту повідомлення [5].

Якщо до маркетингових цілей включають представлення нового продукту або намір входження у новий ринок, то це означає, що ключова мета об'єдналася з рішеннями низького залучення, а відтак, метод периферійного напрямку стимулює пробне використання настільки швидко, наскільки це взагалі можливо. Коли ж маємо справу з рішеннями високого залучення і тут присутній метод центратьного напрямку, то від стимулювання збуту варто утриматися, аж поки не з'явиться придатний рівень розвитку ставлення, досягнутого діяльністю через зв'язки з громадськістю і рекламою (рис.2.5).



Рис. 2.5 - Матриця цілей стимулювання збуту

Якшо продукт закріплено на ринку, то ключовою метою послуговування стимулюванням збуту є заохочування зростання кількості покупок, зроблених дійсними споживачами, і залучення покупців конкуруючих продуктів. Отже, цілі або збільшувати споживання сталих продуктів, або стимулювати випробування шляхом заохочення нових покупців використовувати продукт. Якщо це погоджено, бажані рівні випробування і використання необхідно визначити для кожної цільової аудиторії. Основні аудиторії - клієнти із сфери торгівлі, кінцеві споживачі, а також власний персонал як торгівлі, так і виробництва.

Реалізація продукції підприємства здійснюється наступним чином:

Рис. 2.6 - Реалізація продукції підприємства.

Основними споживачами борошна є хлібокомбінати, мініпекарні по виготовленню хлібобулочних виробів, низько- та середньо оплачувані верстви населення обласного центру і прилеглих населених пунктів.

Основним споживачем комбікормів є, насамперед, селянські спілки, приватні підприємства, фізичні особи.

Більшу частину продукції, близько 70%, зокрема борошна, реалізується міському хлібокомбінату, ВАТ „Залізничник”, ВАТ „Біл і К”, які в свою чергу виготовляють хлібобулочні вироби для кінцевих споживачів міста та області. Решта розподіляється між давальниками сировини (зерна) та на пряму реалізується окремим споживачам в малих кількостях (50-100 кг). Щодо реалізації комбікормів то основними споживачами є птахофабрики області такі як „Рогатинська”, ”Авангард”, рибні господарства, селянські та фермерські господарства для яких виготовляються комбікорми за відповідними рецептами.

Головними конкурентами ДП „Івано-Франківський КХП” по випуску борошна і комбікормів в Івано-Франківській області є аналогічні підприємства:

1. Рогатин	ВАТ „Хлібодар”
2. Калуш	ВАТ „Калуш реал база хлібопродуктів”
3. Городенка	Хлібоприймальне підприємство
4. Коломия	Комбінат хлібопродуктів
5. Галич	ДП „Галицький комбінат хлібопродуктів”

На сьогоднішній день ці підприємства практично не працюють і не виступають сильними обласними конкурентами у виробництві та реалізації борошна та комбікормів.

Певна кількість борошна виробляється на сільських міні млинах та завозиться комерційними структурами з інших областей України.

Щодо конкурентів з інших областей, то можна сказати, що вони охоплюють більшу частину роздрібного ринку борошна в нашому місті. Їхня продукція здебільшого кращої якості, різної розфасовки, дешевшої оптової ціни, що дозволяє насичувати наш ринок. Цього вони досягають за рахунок нових млинів, технологій переробки зерна, яке в свою чергу обходиться їм дешевше в доставці та кращої якості самого зерна. Так як в нашій області зернових культур вирощується дуже мало, то комбінат змушений закуповувати зернові в інших регіонах України, що, відповідно збільшує ціну борошна та комбікормів.

Конкурентноздатність підприємства здійснюється через:

- диференціювання ціни;

- систему знижок, пов'язаних з покупцем;

- сприятливу доставку і умови доплати.

Також слід постійно спостерігати за конкурентами, за їх товаром, якістю продукції, асортиментом, по можливості знати їхню потужність, технічне забезпечення, співвідношення ціни і якості. Тобто підприємство повинно постійно бути забезпеченим інформацією про ситуацію на ринку.

Отже, на даний момент ДП „Івано-Франківський КХП” не може конкурувати в роздрібній торгівлі у нашому регіоні в повну силу з оновленими комбінатами центральної та східної України.

Основними каналами збуту є пряма і постійна реалізація борошна різних гатунків Івано-Франківському хлібзаводу, ВАТ „Залізничник”, ВАТ Біл і К”, які в свою чергу виготовляють хлібобулочні вироби та реалізують кінцевим споживачам.

Щодо комбікормів, то вони також на пряму реалізуються птахофабрикам, фермерським господарствам, рибгоспам та незначна кількість реалізується малими партіями (100-300 кг.) окремим споживачам.

В ДП „Івано-Франківський КХП” налічується 8 вантажних, 2 легкових автомобілів, 3 автобуси. Цей автотранспорт використовується в основному для потреб комбінату. Легковий транспорт обслуговує адмінперсонал, автобуси доставляють працівників комбінату на роботу та з роботи. При потребі надаються транспортні послуги замовникам. Вартість цих послуг залежить від ціни палива, яка не є стабільною, і складає 2,5-2,8 грн. за 1 км. пробігу автомобіля.

У розпорядженні організації є складські приміщення місткістю 160 тис. т., за рахунок яких можна зберігати велику кількість зерна, доводити його до кондиції. До складів існують під'їзні шляхи та залізничні колії загальною довжиною 3,745 км. Склади готової продукції оснащені стрічковими транспортерами та автонавантажувачами, що прискорює і полегшує проводити відвантаження готової продукції.

Ці склади використовуються тільки для зберігання сировини та готової продукції і не пристосовані для будь-якого іншого застосування.

Для закупівлі великих партій зерна використовуються кредитні кошти, які оформляються в банківських установах, з подальшим погашенням цих кредитів після переробки та реалізації продукції.

Щодо рекламних заходів підприємства можна сказати, що вони не проводяться. Було виготовлено всього декілька рекламних щитів з інформацією про асортимент продукції комбінату. На мою думку цього недостатньо для ознайомлення потенційних споживачів з виробництвом підприємства. Реклама широко не використовується, мабуть, тому, що є конкретні цільові споживачі на основну продукцію комбінату.

Основним завданням, яким підприємство керується на даний час і в майбутньому - забезпечити „захват” долі ринку в області по пшеничному борошну вищого гатунку до 95%, житнього - 100 %, комбікормах - 85 %. Дані цілі досягаються наступним чином:

- забезпечення високої якості пшеничного та житнього борошна, комбікормів;

- встановлення доступних цін;

- орієнтація підприємства на реалізацію продукції через гуртову і роздрібну торгівлю.

Поставлені цілі не можливо виконати одразу. Це є довготривалий процес, який потребує постійного контролю. Одним із факторів, який впливає на результати роботи підприємства є кваліфікація кадрів.

Від професійної підготовки працівників залежить не лише процес виробництва, якість продукції, а й рівень використання технічних факторів.

регіональний маркетинг товарний ціновий

Розділ 3. Напрямки удосконалення та покращення маркетингової діяльності на підприємстві

3.1 Методика підвищення збуту та цінової політики

На підприємстві ДП Івано-Франківський КХП існує дистриб'юторський відділ.

Він виконує наступні функції:

- вивчення попиту на власну продукцію;

- аналіз якості продукції;

- сегментація ринку збуту продукції (на дрібнооптових, крупнооптових, середньооптових та дрібних покупців);

- вивчення ємкості ринку його максимально можливого попиту на кожний вид продукції;

- вивчення кон'юнктури та платоспроможності споживача;

- аналіз зміни цін на дану продукцію;

- організація збуту продукції;

- вивчення конкурентів;

- використання реклами для стимулювання попиту на продукцію;

- залучення оптових покупців шляхом надання системи знижок.

Вивчення попиту.

Щоб ефективно та позитивно вирішувати такі завдання, відділу маркетингу необхідно постійно отримувати інформацію. Доброякісна інформація дозволяє маркетологам отримувати конкурентні переваги, знижувати фінансовий ризик, слідувати за зовнішнім середовищем, координувати стратегія і т.д.

Для цього відділ маркетингу тісно співпрацює з виробничими, фінансовими, збутовими підрозділами, які надають йому інформацію про величину витрат, матеріальні запаси кожного виду сировини, тари, про поточний збут продукції, рух грошей, дебіторську і кредиторську заборгованість та інше.

Також для ефективної роботи маркетингового відділу необхідно сукупність зовнішньої інформації про ситуацію на ринку, про постачальників, посередників, споживачів, кредитно-фінансові установи, конкурентів, пресу, суспільні організації. Для отримання зовнішньої інформації відділом ведеться систематичний збір такої інформації. Причому інформація може поступати з різноманітних джерел:

- з власних маркетингових досліджень;

- із засобів масової інформації;

- з незалежних спеціалізованих організацій.

Як було зазначено вище, до функцій відділу маркетингу входить вивчення попиту на власну продукцію. Так, в результаті проведеного дослідження (методом опитування) відділом маркетингу були виявлені запити потенційних споживачів продукції підприємства “ДП Івано-Франківський КХП”. На питання “Чому ви купуєте продукцію виробництва ДП Івано-Франківський КХП ”?” респонденти відповіли наступним чином:

Таблиця 3.1. Відповіді респондентів на соціологічне опитування маркетингової служби ДП Івано-Франківський КХП”

Відповіді	%
Висока якість Цінова доступність Постійна наявність на прилавках Інші мотиви	30,5 38,8 11,7 19,0

За пропозицією відділу маркетингу, підприємство в 2003 році повністю відмовилося від виробництва борошна 2-го сорту виробів. Обгрунтуванням даного рішення було те, що дані вироби не витримують конкуренції на ринку. Вони за оформленням та за якістю програвали аналогічним на ринку. Саме такі рішення маркетологів підприємства підтверджують, що ДП Івано-Франківський КХП працюють згідно маркетингової концепції: не намагаються продавати те, що виготовляють, а виготовляти те, на що існує попит або його можна створити. Продовженням цієї політики було прийняте рішення про розширення асортименту круп.

Крім постійного відділу з реалізації на фірмі іноді створюються тимчасові організаційні відділи для вирішення певних конкретних завдань.

Контроль за якістю.

Підприємство здійснює чіткий контроль за якістю продукції. Проводиться як відомчий, так і незалежний контроль. Відомчий контроль проводиться кожний день з кожної партії продукції виробничою лабораторією у складі 4 чоловік. Налагодженість контролю позитивно відобразилася на якості продукції.

Підприємство постійно знаходиться в стані пошуку нових, більш якісних, досконалих видів упаковки. Займається вдосконаленням існуючих, досконалих видів упаковки і розробкою нових видів етикеток.

Вивчення конкурентів.

Підприємству стало необхідним прийняття конкретних заходів щодо підвищення конкурентоспроможності власних товарів. Очевидним є те, що продукція фірм вінницького КХП, та Волинського КХП займатиме більшу частку на ринку, так як ДП Івано-Франківський КХП не виготовляли продукцію в малій тарі. В такій ситуації треба було якомога швидше розробити і реалізувати контрзаходи. Тепер ДП Івано-Франківський КХП виробляє продукцію в такій же тарі як і конкуренти.

Аналіз зміни цін.

Підприємство постійно проводить аналіз цін на свою продукцію. Він свідчить про те, що ціна на неї надалі буде зростати. Зростання ціни не залежить від цінової політики підприємства, метою якої є, навпаки, встановлення оптимально низької ціни, що привело б до збільшення збуту, а залежить від економічних факторів, які торкнулися всіх підприємств України. А саме: інфляція, неефективна податкова політика, постійне зростання цін на паливо і енергію, збільшення ціни зерно.

Цінова політика підприємства включає також політику знижок і цінових пільг. ДП Івано-Франківський КХП” надає знижки залежно від кількості купленого товару.

Підприємство активно займається рекламною діяльністю. Його рекламні оголошення періодично друкуються в обласних газетах “Анонс-Контракт”, “Афіша Прикарпаття” та ін.

Також підприємство бере участь у різних виставках і ярмарках, які проводяться періодично в осінній період, що є важливою складою кункурентної боротьби та підвищення стимулювання персоналу, так як працівники отримують спеціальні надбавки до заробітної плати від учсті в даних ярмарках.

Підприємство щорічно складає бізнес-план, в якому воно планує основні заходи на наступний рік.

Збутова політика.

Визначення збутової політики передбачає планування і формування каналів збуту товарів підприємства по прямому або непрямому методу.

Прямий метод передбачає зв'язки: підприємство - виробник - споживач.

Непрямий метод представлений наступними зв'язками:

1. Підприємство -виробник - Оптова торгівля - Роздрібна торгівля - Споживач.

2. Підприємство - виробник - Дрібнооптова торгівля - Підприємства громадського харчування.

ДП Івано-Франківський КХП використовує обидва методи. Перевагами прямого методу є те, що фірма здійснює управління всіх процесів товаропросування і має чіткий обернений зв'язок, який дозволяє швидко реагувати на зміни потреб споживачів. Крім того, в даній економічній ситуації існує криза неплатежів, тобто, коли посередник бере продукцію під реалізацію, а гроші за неї повертає лише через декілька місяців. Звісно, ці кошти на довгий час вилучаються з виробничого процесу. Тому підприємство вирішило, що доцільніше створити мережу власних фірмових магазинів, і таким чином забезпечити безперебійний виробничий процес.

ДП Івано-Франківський КХП 80 % своєї продукції збуває по Івано-Франківській області і в м. Івано-Франківськ. А 20 % своєї продукції підприємство реалізує в такі регіони України: Хмельницька, Вінницька, Рівенська область.

Вивчення ємкості ринку.

Досить важливим для підприємства “ДП Івано-Франківський КХП є вивчення ємкості ринку. Це обумовлене тим, що продукція підприємства являється сезонною і підприємництву для ефективної роботи необхідно чітко знати скільки продукції треба виготовляти в кожен сезон року. Якщо ж враховувати цей фактор (сезонність продукції), то можуть виникнути такі ситуації, як незадоволення потенційного попиту в літні місяці або “виробництво на склад” в зимні місяці.

Вивчення ємкості ринку займається відділ реалізації продукції: беруться показники обсягу реалізації в минулому році і коректуються в залежності від чинників які можуть впливати на цей показник в звітному році. Наприклад, попит може змінитися через падіння платоспроможності (як результат заборгованості по заробітній платі) або через появу нового конкурента.