Специфіка і структура інформаційного ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІНФОРМАТИКА І МЕНЕДЖМЕНТ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Сутність інформатики

1.2 Сутність менеджменту

1.3 Інформатика і менеджмент

РОЗДІЛ 2. ІНФОРМАЦІЙНИЙ РИНОК ЯК СИСТЕМА ВІДНОСИН У СФЕРІ ТОРГІВЛІ

2.1 Структура інформаційного ринку

2.2 Формування національного інформаційного ринку

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

3.1 Європейський ринок інформаційних послуг

3.2 Розвиток національної інформаційної інфраструктури. Становлення інформаційної інфраструктури

3.3 Сучасні маркетингові стратегіі підприємств галузі інформаційних технологій

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми.Будь-яка сфера людської діяльності потребує інформаційного забезпечення. Інформаційна діяльність є типом інфраструктурних галузей людської діяльності, питання виникнення і розвитку якої нерозривно пов'язані із процесом розподілу праці. Реальна потреба у діяльності інформаційних служб, функціонально включених до структури підприємств та організацій, широкий спектр інформаційних завдань, які перед ними постають, потребує підготовки спеціалістів інформаційно-управлінського профілю. Тому людина, в якій би сфері вона не працювала, послуговуючись документованою інформацією, має володіти основами її пошуку, аналізу і використання у мережі інформаційного ринку.

Сучасні методи управління інформаційною діяльністю на підприємствах і в організаціях базуються на концепціях інформаційного менеджменту, його основних методах і засобах.

Відомо, що ринок інформаційних продуктів та послуг є системою економічних, правових, організаційних відносин у сфері торгівлі продуктами інтелектуальної праці, тому обізнаність в мережі такого ринку є дуже важливим фактором для кожного типу комерційної діяльності.

Мета курсової роботи - розглянути специфіку і структуру інформаційного ринку.

Для досягнення поставленої мети потрібно розглянути такі завдання:

ѕ з'ясувати сутність інформатики, менеджменту та їх зв'язок;

ѕ проаналізувати інформаційний ринок як систему відносин у сфері торгівлі;

ѕ дослідити розвиток національної інформаційної інфраструктури та її становлення.

Об'єкт дослідження - інформаційний ринок.

Предмет дослідження - структура інформаційного ринку та перспективи його розвитку.

Ключові терміни, що використовуються у роботі: інформація, інформатика, менеджмент, інформаційний ринок, IMPACT, інфраструктура, маркетингові стратегії.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, що розкривають тему даної роботи та висновку, який безпосередньо дновнює зміст роботи.

інформаційний ринок послуга

РОЗДІЛ 1. ІНФОРМАТИКА І МЕНЕДЖМЕНТ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Сутність інформатики

В умовах ринкової економіки значно зросла роль інформації. Тому невипадково інформацію вважають стратегічним ресурсом суспільства в цілому.

Термін «інформація» не має точного й однозначного визначення, як і ряд інших, наприклад, «час», який людство багатогранно використовує для обліку, нормування, планування тощо. Однак найбільш визнаним формулюванням є таке.

Інформація (informatio) -- інформування, повідомлення про будь-що, про будь-який факт, явище тощо, роз'яснення чого-небудь. А взагалі інформація -- це сукупність різноманітних знань, сигналів, відомостей про фактичні та інші процеси і явища, що їх певна система сприймає (збирає, зберігає, обробляє) від навколишнього середовища (вхідна інформація), видає в навколишнє середовище -- систему (вихідна інформація) або зберігає її в собі (внутрішня інформація) і використовує для визначених цілей, в тому числі і для менеджменту.

Для підприємства (виробничого об'єднання, акціонерного товариства, фірми, банку, установи тощо), тобто для будь-якого організаційно-економічного і соціального об'єкта при ринковій економіці інформація має виняткове значення, адже будь-яка діяльність цього об'єкта базується на знаннях конкретної ситуації, що складається як на ринку товарів, послуг, робочої сили, засобів виробництва, грошей тощо, так і в самому підприємстві. Йдеться про керівників і фахівців -- менеджерів, які пов'язані з конкретним управлінням і не можуть обходитися без вірогідної зовнішньої та внутрішньої релевантної (relevant -- те, що стосується даної справи) інформації при виробленні й прийнятті тих чи інших управлінських рішень, спрямованих на поліпшення виробничої, господарської, збутової та іншої діяльності керованого ними об'єкта управління.

Відсутність необхідної інформації, використання неточних або неактуальних даних можуть призвести до серйозних економічних прорахунків. Тому метою використання інформації є зменшення невизначеності в процесі вироблення й прийняття управлінських рішень.

Для того щоб піднести оперативність і поліпшити якість управління, а також постійно вдосконалювати методи управління, потрібно своєчасно забезпечувати менеджерів різних рівнів об'єктивно необхідною (релевантною) інформацією, яка давала б змогу оцінити зовнішнє і внутрішнє середовище.

До факторів зовнішнього макро- й мікросередовища належать:

демографічні (віковий склад населення, співвідношення міського й сільського населення, міграція, освітній рівень, традиції тощо);

економічні (орієнтація та структура господарства, стан фінансової системи, рівень інфляції, конвертованість грошової одиниці тощо);

природні (клімат, наявність сировинних ресурсів, джерел енергії, забруднення довкілля тощо);

науково-технічні (рівень науково-технічного прогресу, стандарти в галузі виробництва та споживання, стан устаткування тощо);

політичні (соціально-політичний устрій, розміщення і дії політичних сил, громадських рухів тощо);

юридичні (особливості законодавчої системи та її функціонування, стан і рівень податкової системи тощо);

культурні (культурні цінності, традиції, обряди, віросповідання тощо);

соціальні (рівень життя і соціального забезпечення населення, його купівельна спроможність тощо);

інші (конкуренти, покупці, постачальники і т.ін.).

Слід зазначити, що вивченням багатьох аспектів зовнішнього середовища, в тому числі ринку, з метою задоволення попиту споживачів і постачальників, а також проблем виробництва з метою одержання максимального прибутку займається служба маркетингу (market -- ринок, діяльність у сфері ринку), що трактується як система, яка управляє співвідношенням попиту покупців і пропозиції продавців, у тому числі виробничо-збутовою та фінансовою діяльністю підприємства.

До факторів внутрішнього середовища належать:

кваліфікаційний рівень управлінського персоналу;

стан основних засобів і технологій виробничих процесів;

наявність кваліфікованих виробничих кадрів;

рівень і якість продукції, що виробляється, та наданих послуг;

своєчасне забезпечення керівного персоналу необхідною інформацією при виробленні й прийнятті управлінських рішень;

інші.

Управління організаційно-економічним (соціальним) об'єктом, як відомо, являє собою процес, що складається із взаємопов'язаних та взаємозалежних елементів. Якщо в основу покласти системний підхід, то такими структурними елементами є керівна, керована та інформаційна системи. Взаємозв'язок між керівною системою -- суб'єктом управління -- і керованою системою -- об'єктом управління -- здійснюється через інформаційну систему. Основним завданням керівної системи є переведення керованої з одного стану в інший згідно із заздалегідь поставленою метою за допомогою інформаційної системи.

Слід зазначити, що обсяги інформації у світі постійно зростають. Якщо ще в 80-х роках ХХ ст. її обсяги кожні десять років подвоювалися, то на сучасному етапі вони подвоюються щороку. Все це спонукало людство широко застосовувати технічні засоби для збирання, обробки та зберігання інформації, а канали зв'язку -- для її передачі.

Наприкінці 60-х років в англомовній літературі з'явився термін «Computer science», що в перекладі означає «наука про перетворення інформації за допомогою технічних засобів». Але цей термін не знайшов широкого застосування.

У 70-ті роки у французькій літературі з'явився термін «informatigue» (інформація + автоматика), який включає «informatic» (інформація) + «hardware» (технічні засоби) + «software» (програми). Цей термін і застосовується нині в науці та практиці.

Інформатика -- галузь науки і техніки, яка пов'язана з розробкою, створенням, використанням і матеріально-технічним обслуговуванням системи збирання, обробки та зберігання інформації, і яка включає технічні засоби, програмне (математичне) та інформаційне забезпечення, а також організаційні аспекти.

Об'єктом інформатики є обчислювальні технології в соціальному середовищі, основані на автоматизації інформаційних процесів збирання, обробки та зберігання інформації.

Предметом інформатики є інформаційно-технологічні системи, що діють у соціальному середовищі.

Функціями інформатики є обґрунтування засобів і методів технологізації інформаційно-комунікативних процесів та організації цих процесів.

Інформатика тісно пов'язана з інформатизацією. Інформатизація як термін з'явилася в літературі на початку 80-х років і означає комплекс заходів, що спрямовані на забезпечення повного використання вірогідного, вичерпного і сучасного знання про всі громадсько значущі види людської діяльності.

В умовах, коли діє жорстка конкуренція і поширюється підприємництво, дієвість інформатики в управлінні значно зросла. І це завдяки тому, що значно підвищилась і прискорилась автоматизація процесів оперативного збирання й обробки релевантної інформації сучасними технічними засобами.

Це й зрозуміло: організаційно-економічні та соціальні об'єкти управління зможуть вижити лише в тому разі, коли вони своєчасно і в повному обсязі володітимуть усією об'єктивно необхідною вірогідною інформацією, пов'язаною з їхньою виробничою, бізнесовою чи іншою життєдіяльністю. Це стосується інформації як про зовнішнє, так і про внутрішнє середовище.

Сучасні інформаційні системи не лише є моделями тих чи тих об'єктів управління, але вони, ці системи, також спроможні систематично забезпечувати всією об'єктивно необхідною вірогідною інформацією керівників і фахівців різних рівнів в автоматичному чи в автоматизованому режимі, як, наприклад, система об'єктивного інформаційного забезпечення менеджменту.

Тож інформатика об'єктивно притаманна процесу управління і являє собою його необхідний елемент.

1.2 Сутність менеджменту

Термін «менеджмент» (management) визначається як наука про найраціональнішу систему організації та управління. З цим терміном пов'язують, з одного боку, організацію й управління колективом людей, з іншого -- організацію й управління діяльністю соціально-економічного (господарчого) чи іншого об'єкта (підприємства, фірми, установи тощо) в цілому чи його окремої складової частини. Крім зазначеного, в літературі застосовуються також близькі за змістом терміни:

управління бізнесом (business managment), що означає управління діяльністю комерційних фірм тощо;

ділове адміністрування (business administration), що є синонімом управління бізнесом;

державне управління (public administration), що означає управління в державних органах будь-якого рівня.

Менеджмент як професія і галузь знань стає справді інтернаціональним і виконує функцію чи здійснює діяльність з управління людьми і процесами на будь-якому об'єкті. Менеджментом (як збірне від менеджерів) займається окрема категорія людей, соціальний прошарок тих, хто виконує управлінську роботу. Головною метою менеджменту в умовах ринкової економіки є одержання максимуму прибутку за рахунок застосування найраціональніших систем управління.

Менеджмент (управління) характеризують такі принципи, які є загальними для соціально-економічних об'єктів усіх сфер діяльності:

спрямованість дій суб'єкта управління на досягнення конкретної мети;

єдність мети, результату й засобів його досягнення;

комплексність процесу управління, до якого входять організація, планування, облік та аналіз, регулювання (вироблення, прийняття і здійснення управлінських рішень) і контроль;

єдність перспективного, поточного та оперативного планування при його оптимальності й безперервності;

контроль за рішеннями, що приймаються, як найважливіший фактор їх реалізації;

матеріальне і моральне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень як усього колективу, так і кожного працівника;

індивідуальний підхід до кожного працівника, що допоможе максимально використати його загальний потенціал;

зацікавленість кожного працівника в підвищенні своєї кваліфікації, постійному навчанні та опануванні новими знаннями й навичками у своїй діяльності;

орієнтація на здоровий психологічний клімат у колективі;

гнучкість організаційної структури управління, за допомогою якої можна виконувати всі управлінські завдання;

всебічне використання об'єктивної вірогідної інформації при виробленні та прийнятті управлінських рішень.

Основу менеджменту становить людський фактор, спрямований на знання суб'єктом управління своєї справи, вміння організувати особисту працю і працю свого колективу, зацікавленість у саморозвитку і творчій діяльності.

Менеджмент як процес є актом творчої діяльності людей і здійснюється із застосуванням предметів і знарядь праці.

Предметом праці в процесі управління є інформація, яка характеризує, з одного боку, стан і операції, що виконуються під час виробничо-господарської та іншої діяльності об'єкта управління, з другого -- його зовнішнє середовище. Тому й предметною областю менеджменту є інформаційна система об'єкта, пов'язана з управлінням. Ця область є складовою частиною загальної інформаційної системи, яка є моделлю об'єкта управління і яка формується на ньому.

Знаряддя праці на сучасному рівні -- це передусім електронні обчислювальні машини, інформаційна (периферійна та організаційна) техніка, об'єднана каналами (мережами) зв'язку, за допомогою яких вимірюють, збирають, реєструють, обробляють, аналізують, передають, зберігають і розмножують інформацію, яку потім використовують при виробленні та прийнятті управлінських рішень, а також при контролі виконання цих рішень.

Загальна логіка організації процесу управління полягає в тому, що насамперед ставиться мета, потім визначаються заходи для її досягнення, нарешті ставиться завдання (план), виконання якого й приведе до поставленої мети. Основними стадіями управлінської дії є аналіз інформації, вироблення, прийняття, втілення та контроль за виконанням рішень, які забезпечують нормальний хід процесів на керованому об'єкті за заздалегідь складеним планом, розробленим відповідно до поставленої мети.

Тож основною функцією менеджменту є вироблення й прийняття оптимальних управлінських рішень, а також організація і контроль за їх виконанням. А тому під прийняттям управлінського рішення розуміють будь-яке попередньо вироблене (в результаті аналізу релевантної інформації) цілеспрямоване рішення з метою впливу на стан, процеси та явища, які відбуваються на керованому об'єкті, для досягнення визначених результатів та контроль за виконанням прийнятого рішення. А управляти (в широкому розумінні), як зазначав видатний французький інженер-теоретик і практик з організації управління Анрі Файоль (1841--1925 рр.), означає за результатами обробки й аналізу релевантної інформації:

передбачати подальший хід подій і розробляти програму дій;

організовувати організм фірми -- матеріальний і соціальний;

розпоряджатися (керувати), тобто приводити в дію персонал фірми;

погоджувати (координувати) дії і підсилювати складові елементи керованої системи;

контролювати, тобто спостерігати, щоб усе відбувалося так, як передбачено встановленими правилами і зробленими розпорядженнями.

У сучасній літературі стадії розпоряджатися (керувати) і погоджувати (координувати) об'єднані в одну -- керувати.

Управління будь-яким соціально-економічним (господарським) об'єктом базується на ієрархії менеджерів різних рівнів, кожен з яких відповідає за свою ділянку, тобто зобов'язаний виконувати пропоновані завдання і забезпечувати їх задовільне завершення. Ці завдання, які визначаються, як правило, контрактом, у свою чергу формуються на засадах відповідальності (responsibility), підзвітності (accountability), повноважень (authority -- право приймати рішення, використовувати ресурси об'єкта і спрямовувати зусилля співпрацівників на виконання поставлених завдань), які менеджер вищого рівня делегує (delegation, передає завдання і повноваження особі, котра приймає на себе відповідальність за їх виконання) менеджеру нижчого рівня.

Існують адміністративні повноваження (staff authority) -- це форма повноважень, що передаються менеджерам з адміністративними -- штатними -- функціями; лінійні повноваження (line authority), що передаються менеджером вищого (середнього) рівня безпосередньо підпорядкованому (підлеглому), а також іншим підлеглим працівникам; паралельні повноваження (concurrent authority) -- форма адміністративних повноважень, за якої персонал може накласти вето на рішення лінійного керівництва; функціональні повноваження (functionale authority) -- форма адміністративних повноважень, за яких персонал може почати діяти за вказівками менеджера, але може також накласти на них вето в межах своєї компетенції.

На основі цих повноважень для кожної керівної посади розробляються, як правило, посадова інструкція (job destription) або кваліфікаційні вимоги (job specifications), де коротко перелічуються основні завдання, потрібні навички та вміння, посадові права й функціональні обов'язки, визначається міра відповідальності за прийняте чи неприйняте управлінське рішення.

В умовах комп'ютеризації, тобто коли діє система об'єктивного інформаційного забезпечення менеджменту, крім того, визначається: коли і про що потрібна тій чи іншій посадовій особі (кому) релевантна інформація для аналізу того чи іншого процесу чи явища, підготовки й прийняття конкретного управлінського рішення.

Отже, менеджмент, у свою чергу, тісно пов'язаний з інформатикою.

1.3 Інформатика і менеджмент

Інформатика і менеджмент на сучасному рівні розвитку суспільства не тільки взаємозалежні, а й взаємопов'язані. Так, за допомогою інформатики організовується повна і всебічна інформованість (інформаційне забезпечення) всього керівного складу і фахівців про внутрішній стан підприємства, процеси та явища в їхньому взаємозв'язку, які відбуваються або є на об'єкті управління, а також про зовнішнє середовище. Крім того, система об'єктивного інформаційного забезпечення менеджменту дозволяє не лише своєчасно і повно інформувати менеджерів, а й надає їм можливість одержувати необхідні консультації при виробленні та прийнятті управлінських рішень завдяки системі «підказок», радників і т. ін.

Тож для вироблення та прийняття конкретного управлінського рішення той чи інший менеджер має бути забезпечений об'єктивною, повною, вірогідною і наданою в потрібний час релевантною інформацією. Зважаючи на те, що управління є процесом безперервним, він має безперервно отримувати таку інформацію. Але ж суб'єкт управління -- керівна система, тільки тоді й може впливати на об'єкт управління -- керовану систему, якщо вона (перша) буде безперервно одержувати повну й об'єктивну інформацію про її (другої) стан, процеси та явища, що відбуваються або є, а також про зовнішнє середовище, трансформуючи цю інформацію в управлінські рішення, команди тощо, які потім передає на об'єкт управління, коригуючи його поведінку та забезпечуючи повне і вчасне виконання завдання.

Первісний управлінський цикл, як відомо, починається зі збирання та обробки первинної інформації та закінчується одержанням (після аналізу) такої інформації (прийняттям рішення), яку треба передати на об'єкт управління для виконання, а потім і проконтролювати виконання рішення. Потреба в інформації різних ланок, суб'єктів управління неоднакова і визначається насамперед тими завданнями, які виконує в процесі управління той чи інший менеджер на основі повноважень або посадових прав і функціональних обов'язків, які він має. Ця потреба завжди конкретна завдяки конкретній задачі, яку вирішує даний менеджер.

Обсяги та зміст інформації, потрібної різним менеджерам (суб'єктам управління), залежать також від:

масштабу й важливості управлінського рішення, яке приймає той чи інший менеджер;

кількості й характеру параметрів, які керуються і регулюються в керованій системі (об'єкта управління);

кількості варіантів можливого стану й поведінки керованої системи (об'єкта управління);

величини та різноманітності спричинюваних внутрішніх і зовнішніх дій;

кількості та якості показників, які характеризують результати роботи системи;

структури системи управління й кількості рівнів у ній, тобто ієрархічності;

інших.

Сюди слід віднести й ту інформацію, яку одержують менеджери від радників, консультантів, інших фахівців і професіоналів при виробленні та прийнятті відповідних управлінських рішень, а також інформацію, що характеризує зовнішнє середовище.

В умовах ринкової економіки неабиякого значення для менеджера набуває забезпечення його інформацією про зовнішнє середовище. Менеджери різних сфер діяльності змушені пристосовуватися до зовнішнього середовища, використовувати його, щоб вижити й ефективно працювати. Проте вивчення зовнішнього середовища має бути обмежено лише тими аспектами, від яких кардинально залежить успіх ефективної дії об'єкта управління:

інформацією про споживачів, постачальників, конкурентів;

відомостями про урядові та фінансові установи;

про джерела трудових ресурсів;

про інші релевантні щодо здійснюваних цим об'єктом операцій аспекти.

Треба враховувати й те, що серед зазначених аспектів є й такі, що мають прямий і непрямий вплив на об'єкт управління ззовні.

Середовище прямого впливу включає такі фактори, які безпосередньо впливають на ті операції, що виконує даний об'єкт управління, і які відчувають на собі прямий вплив тих операцій, що виконують його партнери (постачальники, споживачі, конкуренти, трудові ресурси, законодавчий простір, установи державного регулювання тощо).

Середовище непрямого впливу включає фактори, які можуть не чинити прямого негайного впливу на операції, що виконує даний об'єкт управління, але все ж позначаються на них (стан економіки та інфляційні процеси, науково-технічний прогрес і нові технології, соціально-культурні й політичні зміни, вплив групових інтересів, істотні події в інших країнах тощо).

Треба взяти до уваги й те, що окремі процеси, що відбуваються в зовнішньому середовищі, взаємопов'язані і взаємозалежні. Наприклад, підвищення цін на продукти нафтопереробки (бензин, мастила) зумовлює загальне підвищення цін на більшість товарів.

Щоб своєчасно забезпечити менеджерів об'єктивно потрібною вірогідною інформацією, необхідно створити відповідні комунікації (мережі) як для внутріоб'єктного користування, так і для надійного прямого й оборотного зв'язку із зовнішнім середовищем. Ідеться про забезпечення своєчасного обміну інформацією між менеджерами та іншими особами не лише різних рівнів, а й різних об'єктів управління. Зрозуміло, що такі комунікації відіграють досить важливу роль при виконанні цими менеджерами та іншими особами функціональних обов'язків і користуванні своїми посадовими правами.

Відомо, що найефективніше працюють ті менеджери, які ефективно використовують у своїй справі комунікації. Вони знають суть комунікаційних процесів, мають розвинуте вміння усного і письмового спілкування і розуміють, яким чином внутрішнє та зовнішнє середовище впливає на обмін інформацією.

Сучасні електронні обчислювальні машини, об'єднані мережами, можуть зібрати, обробити і надати менеджерам такі обсяги інформації, що її неможливо усвідомити, а потім і використати в процесі управління. В такому разі інформація не буде корисною чи спричинить інформаційне перевантаження менеджера. Інформаційне перевантаження може статися й тоді, коли менеджер захоплений аналізом інформації, що до нього надходить у завеликих обсягах, а також повинен постійно підтримувати інформаційний обмін -- він не завжди в змозі ефективно реагувати на всю інформацію. Тому потрібно робити відбір даних з метою виділення релевантної інформації, що стосується проблеми, яку він саме в цей час вирішує.

Все зазначене сприяє поліпшенню управління й дозволяє з меншими затратами досягти поставленої мети.

РОЗДІЛ 2. ІНФОРМАЦІЙНИЙ РИНОК ЯК СИСТЕМА ВІДНОСИН У СФЕРІ ТОРГІВЛІ

2.1 Структура інформаційного ринку

Ринок інформаційних продуктів та послуг є системою економічних, правових, організаційних відносин у сфері торгівлі продуктами інтелектуальної праці на комерційних засадах. Він характеризується визначеною номенклатурою продуктів і послуг, умовами та механізмами їх надання, цінами. Предметами продажу або обміну на інформаційному ринку виступають інформаційні системи, інформаційні технології, ліцензії, патенти, товарні знаки, інженерно-технічні послуги, різного роду інформація та інші види інформаційних ресурсів.

Постачальниками інформаційних продуктів та послуг можуть бути:

центри, де створюються та зберігаються бази даних;

спеціальні служби, у яких акумулюється інформація з конкретної сфери діяльності, здійснюється її аналіз, узагальнення, прогнозування (консалтингові фірми, біржі та ін.);

комерційні фірми;

інформаційні брокери;

мережа Інтернет.

Інформаційний ринок як економічне явище - це єдність виробництва, розподілу, обміну й використання інформаційних продуктів та послуг.

Рівень і перспективи розвитку інформаційного ринку визначає відповідність інформаційної інфраструктури ринковим вимогам. Сучасна інформаційна інфраструктура складається із систем накопичення і збереження інформаційних продуктів; систем виробництва інформаційних продуктів; систем забезпечення інформаційними продуктами користувачів, систем сервісного обслуговування елементів інфраструктури та системи підготовки кадрів.

Інфраструктура інформаційного ринку - це сукупність секторів, кожен з яких об'єднує групу людей або організацій, що пропонують однорідні інформаційні продукти і послуги.

На світовому ринку інформації визначають такі основні сектори, характерні для всіх розвинених країн:

1.Сектор ділової інформації (біржової, фінансової, комерційної, економічної, статистичної) охоплює:

біржову й фінансову інформацію (про котирування цінних паперів, валютні курси, облікові ставки, ринок товарів та капіталу, інвестиції, ціни). Цю інформацію надають біржі, спеціальні служби біржової і фінансової інформації, банки, брокерські компанії;

економічну та іншу соціальну статистичну інформацію: демографічну, інформацію у вигляді рядів динаміки соціальних даних, прогнозованих моделей та оцінок, які надають державні служби, а також компанії, що займаються дослідженнями та розробками, консалтингом;

комерційну інформацію (про компанії, фірми, напрями їхньої діяльності, товари, ціни, фінансовий стан, керівництво тощо). Цю інформацію надають широкі кола установ, у тому числі й неінформаційні;

ділові новини в галузі економіки та бізнесу, які надають спеціальні інформаційні служби.

2.Сектор професійно-орієнтованої інформації (науково-технічної та спеціальної) вміщує:

документальну, бібліографічну, реферативну та довідкову інформацію, а також дані з галузей фундаментальних та прикладних, природознавчих, технічних і суспільних наук, виробництва та різних сфер людської діяльності;

послуги, пов'язані з пошуком і наданням першоджерел та копій документів, організацією доступу до джерел інформації через бібліотеки та спеціалізовані служби, послуги у придбанні першоджерел, їх одержанні через міжбібліотечний абонемент у вигляді мікро- і повнорозмірних копій.

3.Сектор масової споживчої інформації охоплює:

* новини та літературу (інформацію служб новин і агентств преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії);

* споживчу та розважальну інформацію (новини, прогнози погоди, розклад руху транспорту, пропозиції з обміну, купівлі і продажу тощо). Ця інформація розповсюджується як у вигляді документальних видань, так і каналами служб телебачення (телетекст, відеотекст), радіомовлення, комп'ютерних мереж.

Відповідно виокремлюють п'ять секторів інформаційного ринку, які відрізняються специфічним колом користувачів та домінуючими видами інформаційних послуг.

Рис. 1. Структура товарів і послуг інформаційного ринку

Ш 1-й сектор - ділова інформація:

ѕ біржова і фінансова інформація - котировки цінних паперів, валютні курси, ринок товарів і капіталів, інвестиції, ціни. Постачальниками є спеціальні служби біржової і фінансової інформації, брокерські компанії, банки;

ѕ статистична інформація - прогнозні моделі й оцінки економічної, соціальної і демографічної сфер. Постачальниками є державні служби, компанії, консалтингові фірми;

ѕ комерційна інформація щодо компаній, фірм, корпорацій, напрямів їх діяльності і продукції, ціни; про фінансовий стан, зв'язки, угоди, керівників, ділові новини в галузі економіки і бізнесу. Постачальниками є спеціальні інформаційні служби.

Ш 2-й сектор - інформація для спеціалістів:

ѕ професійна інформація - спеціальні дані та інформація для юристів, лікарів, викладачів, інженерів, метеорологів та ін.

ѕ науково-технічна інформація - документальна, бібліографічна, реферативна, довідкова інформація в галузі природничих, технічних, суспільних наук, за галузями виробництва і сферами людської діяльності;

Ш 3-й сектор - споживча інформація:

ѕ новини і література - інформація служб новин і агенств преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії;

ѕ споживча інформація - розклад транспорту, резервування квитків та місць у готелях, замовлення товарів і послуг, банківські операції та ін.;

ѕ розважальна інформація - ігри, телетекст, відеотекст.

Ш 4-й сектор - послуги освіти, які включають усі ступені освіти: дошкільну, шкільну, спеціальну, середньопрофесійну, вищу, підвищення кваліфікації і перепідготовку. Інформаційна продукція може бути в електронній і неелектронній формі: підручники, методичні розробки, практикуми, комп'ютерні ігри для розвитку, комп'ютерні навчальні і контролюючі системи, методики навчання та ін.

Ш 5-й сектор - інформаційні системи і засоби:

ѕ програмні продукти - програмні комплекси, системне

ѕ програмне забезпечення, програми загальної орієнтації,

ѕ прикладне програмне забезпечення для конкретної сфери

ѕ застосування та ін.;

ѕ технічні засоби - комп'ютери, телекомунікаційне

ѕ обладнання, оргтехніка, супутні матеріали і комплектуючі;

ѕ розробка і супровід інформаційних систем і технологій - дослідження інформаційних потоків організації, розробка концептуальних інформаційних моделей, розробка структури програмного комплексу, створення і супровід баз даних;

ѕ консультування з різних аспектів інформаційної індустрії - щодо придбання інформаційної техніки, програмного забезпечення для здійснення професійної діяльності, щодо використання відповідних інформаційних технологій та ін.

2.2 Формування національного інформаційного ринку

У ринкових умовах господарювання інформація стає товаром, який має соціальні, якісно-кількісні, вартісні виміри та характеристики, своїх виробників і своїх споживачів. В іншому аспекті вона являє собою семіотичні знання та відомості, зорієнтовані на задоволення ментальних (духовно-інтелектуальних) потреб людини й організаційно-виробничих, політичних потреб суспільства.

В Україні є всі умови для формування та регулювання національного інформаційного ринку. Спираючись на існуючі ринкові механізми, світовий досвід та рекомендації, можна визначити організаційні й економічні аспекти створення вітчизняного ринку інформаційної продукції, виявити його труднощі і проблеми. До організаційних аспектів належить розв'язання питань нормативно-законодавчої бази, правового захисту, структуризації за формами власності, підпорядкованістю та виробничими проектами інформаційних структур, розбудови інфраструктури. Економічні аспекти формування ринку інформаційної продукції розкриваються через закони попиту й пропозиції, які, у свою чергу, визначають її життєвий цикл, ціни, джерела фінансування.

Інформаційний попит зумовлює сукупність характеристик інформаційної продукції (кількість, якість, обсяг, вид тощо), які необхідні споживачеві у певний час, у певному суспільному оточенні для вирішення поставлених завдань.

Інформаційна потреба дістає свій прояв у прагненні використовувати інформацію не тільки як відтворюваний продукт праці, але й як відбиття об'єктивної реальності навколишнього середовища для підтримки і розвитку матеріальних та духовних основ суспільства. Потреби визначають зміст, обсяг, структуру, динаміку попиту, тому потреба є первинною відносно попиту і підлягає вивченню в першу чергу. Найкраще сутність інформаційної потреби розкривається через отримання відповідей на систему запитань:

· що? - змістова спрямованість і характер інформаційної потреби (інформації);

· хто? - структура споживачів;

· скільки? - обсяги, якість, інші характеристики інформації;

· навіщо? - сфера використання інформації;

· як? - шлях і вид отримання та передачі інформації.

Залежно від часу запиту і критеріїв охоплення всі види інформації можна класифікувати таким чином:

- ретроспективні, поточні і перспективні, тобто йдеться про потребу в раніше опрацьованих даних (об'єктах застосування) для аналізу досягнутого, для актуалізації проблем, над якими працює споживач, і використання розробок у майбутньому;

- нормативні, фактичні, додаткові (потрібні для планування, техніко-економічного обгрунтування тощо);

- тематичні, галузеві, бібліографічні, картографічні, аналітичні, довідкові, концептуальні тощо.

Кожен вид має якісно-кількісні характеристики (актуальність, новизна, надійність, обсяг), вартісні виміри, життєвий цикл відповідно до наукового та соціально-економічного рівнів розвитку суспільства.

Задовольняється інформаційна потреба відповідними шляхами і способами передачі інформації (на паперових, магнітних, оптичних носіях, через мережі зв'язку, на запит. циклічно, у встановлені строки).

Багато вчених, котрі тривалий час займалися дослідженнями проблем інформаційного ринку, пропонують систематизувати попит на ньому відповідно до виробничих функцій.

Поділяючи цей підхід, ми пропонуємо таку систему діючих цілей:

- визначення соціально-політичних орієнтирів;

- планування, організація та управління виробництвом;

- розвиток науки і техніки, виконання досліджень, розробка і випуск товарів;

- здійснення операцій з купівлі (наявність, види матеріальних засобів, структура І політика ринку);

-збут (конкуренція, організаційно-політичний інструментарій, маркетинг тощо);

-фінансування (надійність, конкурентоспроможність).

Пропозицію на ринок інформаційної продукції подають їх виробники - органи державного управління, засоби масової інформації, науково-дослідні та науково-технічні інститути і центри, органи статистики, консалтингові й маркетингові комерційні підприємства.

Діяльність ринку інформаційної продукції, так само як усіх інших ринків товарів і послуг, пов'язана з формуванням рівнів, співвідношень і структури цін, ліквідацією дисбалансів між вартістю товару та матеріально-виробничими витратами, встановленням на цій основі рівноваги законів попиту і пропозиції. Як відомо, ці закони визначають еквівалентність обміну, співвідношення товарних і грошових потоків, рівень платоспроможності, асортимент товару, його якість і кількість. Тільки враховуючи ринкові вимоги та правила, можна виробити механізм рівноваги між цими законами та умови їхньої дії і, відповідно, визначитися з усіма характеристиками цін.

Дані про ціни на засоби масової інформації можна дістати на підставі відомостей про тираж виготовлення та ціну реалізації, виходячи з аналізу передплатних каталогів періодичних видань, книжкових оглядів, рекламних матеріалів; на науково-технічну й інтелектуальну інформацію з проспектів, довідників, прейскурантів. Ці дані характеризують перший рівень системи інформаційного ціноутворення. Щоб отримати інформацію про кон'юнктуру на інформаційну продукцію, необхідно виконати самостійну пошукову роботу, бо органи статистики таких даних не мають. На жаль, в Україні інтелектуальний продукт сьогодні оцінюється дуже низько. Щоправда, вже практикується плата за авторську ідею, за інтелектуальні розробки на підставі договірних відносин, але вони оцінюються певним процентом від вартості проекту (бізнес-плану), мови ж про участь у розподілі очікуваних результатів (прибутків) нема. А тим часом світова практика свідчить, що високоякісна інформація, за наявності спеціалістів, які вміють кваліфіковано з нею працювати, дає імпульс усім виробничим процесам, збільшує ефективність підприємницької діяльності.

Питання ціноутворення на інформаційну продукцію, виділення коштів для отримання інформації та роботи з нею нині перебувають на стадії вивчення. Держава не має достатніх коштів для інформаційної діяльності. Використання інформаційних продуктів та послуг найчастіше не дає швидких результатів, але саме вони є рушійною силою прогресу, і тому треба негайно розв'язати цілий ряд проблем. Серед них найважливішими є такі:

- підвищення ролі комерційних структур у фінансуванні закупівель матеріальних інформаційних засобів, розвитку телекомунікацій, мереж зв'язку, поповненні інформаційних фондів;

- надання інформаційній сфері пріоритету, в зв'язку з чим належить здійснити відповідний перерозподіл бюджету, розширити можливості отримання інвестицій та ін.;

- забезпечення і захист авторських прав;

- налагодження державного статистичного обліку наявності баз даних, обчислювальної техніки, створення системи матеріального забезпечення, надходження оперативних даних про виробників і споживачів інформації, про посередників, операторів мереж зв'язку, про потребу в кадрах і т. ін.

Вирішення перелічених та інших проблем сприятиме піднесенню української економіки. Наявність необхідної інформації дасть поштовх розгортанню підприємництва, що принесе бажаний ефект у багатьох сферах (зайнятість, поліпшення добробуту населення, впровадження інноваційних заходів і т. д.). Формування національного інформаційного ринку - важливий фактор підвищення ролі України на міжнародній арені.

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

3.1 Європейський ринок інформаційних послуг

Перш ніж розглядати європейський ринок інформаційних послуг треба зауважити, що фактично в Східній Європі цей ринок тільки зароджується і сьогодні ми ще не можемо говорити про формування інформаційного суспільства в країнах колишнього соціалістичного таборові (саме через їх соціалістичне минуле). Отже є сенс розглядати інформаційний ринок лише Західної Європи. До того ж не будемо забувати, що провідну роль в економічній, політичній та соціальній сфері в Західній Європі відіграє Європейський Союз.

Розвиток ринку інформаційних послуг можна розглядати з точки зору стратегій окремих компаній (приватного сектору) і з точки зору урядових та міжнародних організацій (у першу чергу ЄС). Перші будують свою стратегію на збільшенні використання інформаційних послуг. Це з одному бокові просто доступ до гарячої інформації (котирування валют та акцій, інформація про ринки та компанії, тощо), а також до каналів передачі даних (особливо важливо для ТНК - зв'язок між філіалами та офісами в різних країнах). З іншого боку це такий ще досить молодий вид діяльності як організація електронної комерції, тобто реклама, укладання угод, купівля та продажів через інформаційні системи (перш за все Internet).

Підхід інших направлень на стимулювання такої діяльності. Так ЄС розробив програму IMPACT.

Information Market Policy ACTions (IMPACT).

(Політика дій у сфері інформаційного ринку)

Програма IMPACT має на меті становлення внутрішнього ринку електронних інформаційних послуг і підвищення рівня конкурентоздатності європейських компаній шляхом надання доступу до високоякісних інформаційних послуг.

Програма була затверджена Радою Міністрів у 1988 р. Його дворічна вступна фаза IMPACT 1, була впроваджена в життя протягом 1989-1990 рр. IMPACT 2 - друга фаза впроваджувалася протягом 1991-1995 рр. і малий бюджет 64 млн. екю.

Центральна стратегічна ідея IMPACT 2 це INFO EURO ACCESS («вдосконалення доступи до інформації на європейському рівні для всіх зацікавлених сторін»).

Основні положення програми такі:

Вдосконалення розуміння ринку інформаційних послуг (шляхом діяльності Спостережного Пункту за Інформаційним Ринком «Information Market Observatory»).

Подолання законодавчих та адміністративних бар'єрів (діяльність Дорадчого Департаменту з питань Законодавства « Legal Advisory Board»).

Збільшення орієнтованості на користувача і поширення інформаційної грамотності (через стимулювання впровадження норм та стандартів, служб підтримки та підготовки користувачів).

Підтримка стратегічних інформаційних ініціатив, які роблять великий внесок у європейський інформаційних ринок.

Відповідно до проекту I'm EUROPE провадяться також такі програми:

CLEAR - просторовий кліринговий дім даних.

EUAN - європейська архівна мережа.

EVA - європейський візуальний архів.

FIRM -надання інформації для заснування фірм.

Та цілий ряд інших програм спрямованих на розширення ринку інформаційних послуг.

З іншого бокові урядові та міжнародні організації мажуть робити негативний вплив на процеси на ринку інформаційних послуг. Так це видно із намагань увести регулювання мережі INTERNET, яка зараз є одним з провідних засобів комерційної комунікації, джерелом комерційної інформацій та базою для створення віртуальних торгівельних центрів (87% фірм що використовують у своїй діяльності INTERNET вважають що в 1999р. більшість замовлень надійде саме цим каналом).

3.2 Розвиток національної інформаційної інфраструктури. Становлення інформаційної інфраструктури

Аналіз процесів інформатизації в промислово розвинутих країнах

Сьогодні однією з основних причин посилення конкуренції у міжнародному масштабі є широке розповсюдження деяких видів інформаційних технологій. В промислово розвинутих країнах саме інформаційні технології стали якісно новим видом зброї, яка і без того загострює конкуренту боротьбу між різними організаціями. Можна стверджувати, що тенденції впровадження інформаційних технологій в різноманітних організаціях в усіх регіонах світу є достатньо подібними, як в Америці, так і в Україні. Цьому сприяють міжнародні процеси стандартизації та глобалізації інформаційних технологій, інтеграція країн до світового ринку. Разом з тим, існують фактори, які обумовлюють деякі особливості у практичному впровадженні інформаційних технологій у різних країнах. Адже зрозуміло, що застосування інформаційних технологій повинно бути економічно вигідним. А це у великій мірі обумовлюється економічним становищем країни та державною політикою в галузі інформатизації.

Насамперед потрібно відзначити різний рівень знань населення в галузі освоєння інформаційних технологій, який визначає темпи та масштаби їх розповсюдження. Показники цих темпів можуть змінюватися в широких межах в залежності від сфери застосування і від особливостей країни. Так, наприклад, японці мають схильність до використання сучасних інформаційних технологій і характеризуються найвищим показником освітнього рівня в царині використання інформаційних технологій. І хоча вважається, що в Україні освітній рівень достатньо високий, наша країна значно відстає від провідних промислово розвинутих країн в сфері використання інформаційних технологій.

Інші фактори, які пов'язуються із станом розвитку економіки і розвиненістю інформаційної інфраструктури, впливають на величину показника співвідношення “собівартість - ефективність” для використаних інформаційних технологій. Адже зрозуміло, що збільшення прибутку за рахунок впровадження інформаційних технологій для роботи із зовнішньою інформацією можна отримати лише за умови наявності розвинутої інформаційної інфраструктури та підготовленого прошарку користувачів. Незаперечним можна вважати твердження, що в промислово розвинутих країнах використання інформаційних технологій стало життєво необхідною стратегією. В Україні ситуація дещо інша, економічна криза охопила більшість підприємств, які сьогодні балансують на грані існування. Тому, застосування інформаційних технологій на даному етапі є не настільки важливими, щоб спрямовувати значні кошти на внутрішні процеси інформатизації.

З іншого боку, розвинуті глобальні інформаційні інфраструктури в країнах Європи, Північної Америки та Японії потенційно сприяють широкому застосуванню та підвищенню загальної ефективності виробництва продукції та послуг. Під інформаційною інфраструктурою розумітимемо структуру забезпечення всіх споживачів інформацією в конкретній країні, яка забезпечує можливість використання нових інформаційних технологій на базі широкого впровадження інформаційно-обчислювальних ресурсів і автоматизованих систем зв'язку. Зокрема, в США продовжується впровадження грандіозного перспективного проекту, який одержав назву програми “Національна інформаційна інфраструктура”. У відповідності з цим проектом інформаційна інфраструктура повинна розвиватися еволюційним шляхом злиття комп'ютерних систем з засобами масової інформації в напрямку об'єднання декількох галузей - комп'ютерної, телекомунікаційної та інформаційного забезпечення. Ця інфраструктура повинна забезпечувати зацікавлених користувачів необхідними відомостями з різних ділянок людської діяльності (наукової, виробничої, економічної, навчальної, соціальної, розважальної і т.д.). Передбачається, що інформаційна інфраструктура дозволить американцям отримувати доступ до інформації і підтримуватиме можливість спілкування один з одним просто, надійно, безпечно, відносно недорого, в довільній формі - дані, мова, зображення, відео в будь-який час в будь-якому місці. Можна констатувати, що наявність конструктивної державної політики в галузі інформаційних технологій є також немаловажним фактором впливу на їх широке застосування. В окремих випадках уряди деяких країн ведуть політику якнайбільшого сприяння розробці, розвитку та впровадженню інформаційних технологій у чітко визначених напрямках. В цьому плані найбільш показовою є протекційна політика Японії стосовно розвитку та впровадження інформаційних технологій в галузі штучного інтелекту. Іноді урядами окремих країн приймаються заходи обмежувального чи протекційного характеру щодо розповсюдження та використання певних інформаційних технологій закордонних виробників. Але, як показує досвід - це лише приносить шкоду внутрішнім користувачам та постачальникам інформаційних технологій. В Україні основу інформаційної інфраструктури складають мережні технології, які швидко розвиваються. Завдяки розповсюдженню багаторівневих розгалужених інформаційно-обчислювальних мереж створюються умови вільного доступу користувачів до інформації, яка нагромаджується і зберігається в різних місцях планети.

Сучасний стан інформаційних технологій в промислово розвинутих країнах характеризуються наступними тенденціями:

1. Наявність великої кількості реально функціонуючих баз даних великих обсягів, що містить інформацію практично по всіх видах діяльності людства.

2. Створення технологій, що забезпечує інтерактивний доступ масового користувача до цих інформаційних ресурсів. Технічною основою цьому є державні та приватні системи зв'язку та передачі даних загального та спеціалізованого призначення, об'єднані в національні, регіональні і глобальні інформаційно-обчислювальні мережі.

3. Розширення функціональних можливостей інформаційних систем, що забезпечують одночасну паралельну обробку баз даних з різною структурою даних, мультиоб'єктних документів, гіперсередовищ. Створення багатофункціональних проблемно-орієнтованих інформаційних систем різного призначення.

4. Включення в інформаційні системи елементів інтелектуалізації інтерфейсу користувача з різними проблемно-орієнтованими інформаційними системами.

Стан впровадження інформаційних технологій в Україні.

На сьогодні в Україні для типових традиційних організацій перспективи широкого використання інформаційних технологій уявляються скоріше теоретично, аніж в практичній площині. Для їх керівників існує ряд таких аспектів, як сумнівні економічні вигоди, зародковий стан інформаційних технологій в Україні, традиційні форми праці і методи управління, що нівелюють очікувані переваги. Крім того, до останнього часу концепція повністю автоматизованого підприємства залишається міражем. Однак ігнорувати розвиток інформаційних технологій, навіть посилаючись на важке економічне становище, не можна. Мова повинна йти про пріоритети їх впровадження, пошук ефективних шляхів управління процесом залученням інформаційних технологій, хоча б для того, щоб уникнути критичного відставання в цій галузі. Це висуває на перший план необхідність планування найефективнішого їх розвитку. Цьому може найбільше сприяти глибоке наукове вивчення та узагальнення процесів розвитку і впровадження інформаційних технологій, а також активне поширення знань в цій області. Досвід показує, що відношення до інформаційних технологій змінюється в залежності від рівня знань користувача в ділянці прикладних задач інформаційних технологій, а також від потенційних можливостей скорочення непродуктивних операцій.

Майбутнє інформаційних технологій будь-якої країни насамперед залежить від трьох наступних факторів. По-перше - це наявність правового поля, яке дозволяє розбудовувати підприємництво в сфері інформаційних технологій, та реальне забезпечення авторських прав. Адже інформаційні технології - це така ж галузь економіки, як і всяка інша. По-друге, на розвиток інформаційних технологій впливає економічний фактор, який відображає бажання конкретної країни створити ефективну економіку. Адже саме інформаційні технології дозволяють організаціям працювати ефективніше, представляючи відповідні інструменти і платформи. По-третє, це наявність місцевих організацій, які зацікавлені в розвитку ринку інформаційних технологій країни. Жодна організація, що знаходиться поза межами місцевого ринку, не в змозі заставити його розвиватися. Майбутнє всякого місцевого ринку в руках вітчизняних організацій.

Враховуючи ситуацію в Україні та міжнародну практику щодо розвитку ринку інформаційних послуг очевидна необхідність переходу до системи державної координації та регулювання розвитку інформаційної інфраструктури. Формування інфраструктури ринку інформаційних послуг повинно координуватись і регулюватись державою з врахуванням особливостей інформації, як товару, попиту і потреб в інформаційних послугах і продуктах, інформаційну культуру споживачів та фаховий рівень інформаційних працівників.

Найдалекоглядніші керівники в застосуванні інформаційних технологій в організації та розбудові інформаційної інфраструктури в країні насамперед бачать ширші ринкові можливості, що обумовлюватимуть більшу гнучкість та менші накладні витрати виробництва.

3.3 Сучасні маркетингові стратегіі підприємств галузі інформаційних технологій