Маркетинг як ринкова теорія управління виробництвом

· окреме виділення частки витрат на просування інноваційного продукту в бюджеті проекту;

· економічне обґрунтування доцільності застосування в плануванні проекту теорії життєвого циклу товару;

· визначеність цінової політики щодо продажу нового продукту.

Нині розвиток ринку характеризується значним інноваційним прискоренням, тому комерційного успіху здебільшого досягають креативні продуктові інновації та маркетингові рішення, що базуються на незвичних ідеях, на відмовленні від традиційних схем мислення та розв'язування проблемних ситуацій.

Найчастіше з новим товаром пов'язують результат творчого пошуку, який суттєво поліпшує розв'язання певної вже відомої проблеми споживача, або розв'язує проблему, що раніше взагалі не поставала. У такому розумінні поняття «новий товар» має багато тлумачень, з-поміж яких найпоширенішими є три.

По-перше, новим вважають будь-який вигріб, виробництво котрого розпочалось уперше. У цьому разі за критерій новизни виробу беруть час, потрібний для його освоєння й виробництва, а не якісну своєрідність.

По-друге, виокремлюють саме ознаки відмінності нового товару від його аналогів та прототипів. Такою ознакою, наприклад, може бути породження або задоволення товаром раніше невідомої потреби. Новим товаром деякі автори схильні вважати новації, пов'язані з прогресивними змінами, які відрізняють цей товар від тих, що були відомі раніше. Ці зміни можуть стосуватися сировини, матеріалів, конструкції, технології, дизайну тощо.

По-третє, виходять не з однієї ознаки, а із сукупності ознак, що характеризують ті чи ті сторони новизни виробу. За такого підходу можна виділити чотири рівні новизни товару:

зміна зовнішнього оформлення за збереження головних споживчих властивостей;

часткова зміна споживчих властивостей завдяки поліпшенню основних

технічних характеристик, але без принципових змін технології виготовлення;

принципова зміна споживчих властивостей, яка вносить суттєві корективи у спосіб задоволення відомої потреби;

створення товару, що не має аналогів.

У вітчизняній практиці найпоширенішим є трактування суті нової продукції з позицій виробника: оригінальна, модернізована, модифікована, удосконалена, індивідуального виконання, освоєна виробництвом за кордоном, освоєна виробництвом на інших підприємствах України, відремонтована, з відходів виробництва, повторного використання.

Оригінальний виріб --це принципово новий виріб, коли дотеперішній інженерний досвід не знає аналогів такого самого конструктивного виконання та повного чи часткового складу споживчих властивостей. Оригінальність виробу підтверджується виданим на нього патентом або авторським свідоцтвом.

Оновлений виріб -- це виріб, конструктивне виконання якого частково змінено за збереження або незначного поліпшення його споживчих властивостей.

Модернізований виріб -- це оновлений виріб, розроблений замість того, що вироблявся раніше. У ньому наявні часткові зміни конструкції, здійснені на основі новітніх науково-технічних досягнень. Проти попереднього (вихідного) модернізований виріб має такі самі або поліпшені споживчі властивості.

Модифікований виріб -- це також оновлений виріб, розроблений замість того, що раніше випускався, з метою розширення сфери застосування. Такий виріб відрізняється від попереднього додатковими споживчими властивостями.

Удосконалений виріб -- це оновлений виріб, котрий має такі самі споживчі властивості що й попередній. Водночас у ньому є конструктивні зміни, пов'язані з освоєнням прогресивної технології та матеріалів, утіленням винаходів і раціоналізаторських пропозицій.

Таким чином, з виробничого погляду найцікавішими для маркетингової діяльності є оригінальні та модифіковані вироби, які залежно від рівня ринкової новизни можна вважати новими та поліпшеними товарами.

Загальновідомо, що далеко не кожна ідея нового продукту втілюється в конкурентоспроможний товар, який досягає комерційного успіху. Тому, приступаючи до створення нового товару, необхідно визначити:

· сферу можливого застосування товару, коло його потенцій них споживачів та їхню чисельність;

· наявні ресурси виробництва і збуту;

· необхідні зміни у виробництві та збуті, спричинені переходом до випуску нового товару, та відповідні витрати;

· можливі ризики, у тім числі ймовірність конкурування нового товару з тими, що давно виготовляються фірмою (товарний канібалізм);

· можливості суміщення нового товару за технологією та методами реалізації з товарами, що освоєні виробництвом.

У міжнародному бізнесі вважається доцільним випускати не один виріб, а достатньо широкий параметричний ряд -- продуктову лінію (product line). Наприклад, набір дрилів одного типу, але різної потужності (5--10 найменувань). Параметричні ряди для кількох типів дрилів у сукупності складають асортиментний набір (product mix). Що ширший асортиментний набір, то більшою є ймовірність, що будь-який покупець знайде собі необхідний товар. Широкі параметричні ряди допомагають гнучко реагувати на перехід товару з однієї стадії життєвого циклу в іншу. На стадіях упровадження товару на ринок доцільно давати тільки найбільш ходові моделі, на стадії зростання -- розширювати набір, на стадії зрілості -- постачати повний набір виробів усього параметричного ряду.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.4 . Вибір ринку та стратегії виходу підприємства на зовнішній ринок

Створення нового продукту - це складний і багаторівневий процес застосування спеціальних знань, досвіду, методів і засобів для досягнення певної мети. Процедура створення нових товарів від виникнення ідеї аж до випуску готового виробу є органічним поєднанням кількох етапів (рис. 2. 4).

Усі ці етапи треба пройти у стислі строки, оскільки витрати на створення нового товару мають окупитися ще до того, як він застаріє і втратить попит унаслідок появи на ринку нових виробів-конкурентів. Досвід провідних фірм, які виготовляють складну побутову техніку, свідчить, що запізнення на рік на етапі проектно-конструкторських робіт може призвести до зменшення прибутку більше ніж у два рази. Значне скорочення цих термінів і забезпечує використання систем автоматизованого проектування (САПР) та гнучких виробничих систем (ГВС).

Головними передумовами комерційного успіху інноваційного продукту є також органічне та збалансоване поєднання ефективних науково-дослідних робіт, виробництва та маркетингу. Передовсім це досягається активною взаємодією та заінтересованістю людей, що беруть участь у розробці, наявністю в творчому колективі сильного лідера, достатнім фінансуванням. Неабияке значення мають також чітко визначені цілі інноваційної діяльності, наявність відповідних довгострокових планів у підприємства.

Слід зазначити, що прискорення темпів глобалізації ринку та посилення ролі інноваційної складової в конкурентоспроможності підприємств значно посилює роль каналів розподілу в успішній реалізації продуктових та технологічних новацій. Досягається це передовсім вибором типу мережі товаропросування наукомістких виробів, відповідним підбором фахівців. Продавці таких товарів мають бути добре підготовлені для надання послуг, що передують придбанню складної техніки та її післяпродажному обслуговуванню. Для цього конфігурацію торгової мережі треба формувати з огляду на особливості інноваційного продукту, а також на звички покупців і поведінку споживачів.

Особливості інноваційного товару визначаються рівнем оригінальності та рівнем матеріалізації нових ідей. З цього погляду інноваційний продукт може бути:

· унікальним, єдиним у своєму роді і пропонуватися лише одному покупцю (наприклад запатентована технологія);

· тиражованим виробництвом, тобто виробами, що серійно виготовлені на підставі авторського права або «ноу-хау» (наприклад програмне забезпечення організації екзаменаційної сесії в університеті);

· окремим компонентом або вузлом складних машин та обладнання;

· бізнес-ідеєю щодо впровадження на ринок нових торгових марок;

· об'єктом інтелектуальної власності;

· модифікованою версією базового продукту.

Унікальні вироби здебільшого продаються з допомогою прямого маркетингу конкретному заінтересованому покупцю, який ладен оплатити не тільки вартість виготовлення продукту, а й витрати на всі науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, необхідні для створення виробу. Зрозуміло, що пошук покупців для таких виробів потребує особливих зусиль, витрати значних коштів і використання різноманітних джерел інформації: довідників, спеціалізованих періодичних видань, газет, журналів, компакт-дисків, мережі Інтернету. Знайшовши потенційного споживача, треба вміти переконати його у вигідності використання продукту. Найдоцільніше налагоджувати перші контакти з особами, безпосередньо заінтересованими у придбанні, інноваційного товару для полегшення виконання своїх функціональних обов'язків. Саме це зробить їх прихильниками придбання новації. Однак остаточне рішення залишається за керівниками фірми.

За такою схемою продаються також об'єкти інтелектуальної власності з тією різницею, що в цьому разі предметом реалізації є тільки можливість перетворення ідейної субстанції на матеріалізований інноваційний продукт. За швидких темпів збільшення наукомісткості сучасної техніки матеріалізація ідеї, як правило, потребує значних оборотних коштів, котрих покупцеві може бракувати. Тому ефективна розподільна політика на ринку інновацій має спиратися на підтримку відповідних кредитно-фінансових інститутів: банків, інвестиційних фондів, державних і міжнародних програм підтримки науково-технічного прогресу.

Інноваційні рішення в галузі формування каналів товаропросування сприяють збільшенню можливостей отримання ідей щодо створення новацій, орієнтованих на задоволення латентних потреб. Так, наприклад, інноваційні продукти перших двох видів можна комерціалізувати не тільки через безпосередній вихід на окремі заінтересовані фірми, а й завдяки їх презентації на спеціалізованих виставках і ярмарках, семінарах, симпозіумах, де збирається разом багато потенційних замовників та продавців. Для здійснення продажу відповідні працівники мають бути ґрунтовно поінформованими, забезпеченими достатньою кількістю рекламних матеріалів, зразків, макетів, фотографій, референт-листків і прейскурантів. Тільки в такому разі досягається ефект прямого маркетингу з великою групою покупців.

Отже, у сучасному інноваційному процесі особливе місце належить службі маркетингу. Маркетологи беруть практичну участь у всіх етапах управління інноваційним проектом: ініціюванні, плануванні, координуванні, аналізі та коригуванні, а також у завершенні праці та комерціалізації проекту, щоправда, з різною мірою відповідальності.

2.3 Вибір ринку та стратегії виходу підприємства на зовнішній ринок

товарна політика ринок конкурентне середовище

Слід визнати, що на практиці рішення щодо інтернаціоналізації спираються не тільки на раціональні критерії, що виходять з чіткої та об'єктивної інформації. На більшості підприємств рішення про міжнародний розвиток приймаються частіше під впливом деяких моментів: прихильність тих хто приймає рішення до якої-небудь країни чи культури, наслідки ознайомчого візиту в складі групи чи непередбачувані зустрічі, бажання узаконити за межами країни які-небудь дії, заразливе чи навіть марнолюбне бажання процвітати на новому ринку чи ринку, відомому своєю складністю. Наведений перелік показує наскільки повчальним може бути опитування підприємств з приводу розвитку його зовнішньоекономічної діяльності, яким би не був ступінь його первісного успіху. Це дозволить переконатися в тому, як велика роль випадку в прийнятті рішень. Масштаби прийнятих рішень та випробуваних рисків на деяких ринках такі, що керівники підприємств повинні, наскільки це можливо, уберігати себе від емоцій під час визначення сфери своєї міжнародної діяльності. Не ігноруючи повністю роль інтуїції, важливо з самого початку використати інформацію, дякуючи якій виникають чітке знання стану справ. Дуже часто в дійсності зовнішні ринки представляють як важко проникні або складні. В значній мірі такі судження не безпідставні. Однак вони надто уразливі, так як підприємство стримує свій міжнародний розвиток боячись опинитися в неоднозначному, підвішеному стані. Це не означає, що зовнішні ринки завжди легкодоступні: напроти, вони ні яким образом не зможуть компенсувати ні стратегічні помилки, ні організаційні недоліки в діяльності підприємства.

Обираючи зовнішній ринок, слід якомога краще об'єднати три параметри: потенціал та умови нового ринку, інтенсивність та практичні прийоми конкуренції, цілі та кошти підприємства. Доступний та стабільний ринок може привести до більш руйнуючому стратегічному зсуву в середині підприємства, чим можна було б очікувати, входячи в сферу дії нових суворих конкурентів. Так само відсутність конкуренції на будь-якому з ринків не означає, що потенційний ефект буду залежати від інтенсивності і тривалості прийнятих зусиль - мобілізації дорогих для підприємства ресурсів. Таким чином, в рівному ступені виявляються можливі обидва припущення. Вони гарно показують необхідність проведення комплексного аналізу співвідношення «ринок-конкуренція-підприємство».

Орієнтуючись на розвиток за межами власних національних кордонів, підприємство вирішує діяти одночасно по меншій мірі в двох країнах. Коли до того ж воно намагається зберегти за собою й свою звичну сферу діяльності, йому дуже скоро прийдеться зіткнутись з різними наслідками, які пов'язані з феноменом трансферту з однієї країни - країни походження даного підприємства в іншу чи навіть в декілька одночасно.

Дійсно, самі по собі технічні прийоми дослідження не відрізняються майже від ринку до ринку, проте поле дослідження та трудності збору інформації можуть відпихнути дослідника.

На теперішній стадії мова йде про те, щоб виявити фактори, які кардинально впливають на вибір на ринку. До таких відносяться:

1. потенціал ринку,

2. доступність ринку,

3. сприйнятливість ринку,

4. стабільність ринку.

Жоден з них не ізольований від іншого та їх аналіз повинен вестись одночасно з тим, щоб прийти до сукупного позитивного чи негативного результату.

1. Перше питання, яке необхідно вирішити, є в тому, існує вже пропозиція, аналогічна пропозиції даного підприємства. Якщо відповідь позитивна, то необхідно виміряти попит, що існує і спробувати зробити прогноз його граничного росту. Останній момент делікатний, оскільки параметри, що використовуються в подібних цілях на національному ринку, можуть стати непридатними в іншому соціально-економічному контексті. Підхід з позиції пошуку аналогій може дати певні результати, але він має стільки ж небезпек, бо нема підстав вважати, що населення обох країн, близьких по своїм демографічним, економічним і культурним характеристикам, однаково прореагує в майбутньому на один й той же продукт. На практиці діючою особою є не тільки покупець. Достатньо сказати, що мотиви що спонукують конкуренцію різні в кожній країні.

Інше питання стає в тому випадку, якщо товар чи послуга, що пропонується підприємством, нові. Тоді необхідно отримати інформацію про те, яким образом задовольняється потрібність, якій відповідає даний товар чи послуга, виявити еквівалентні продукти та визначити масштабі їх виробництва та збуту. Дослідження потенціалу ринка стикається на ряд труднощів: збереження придатності параметрів, що використовуються для оцінки росту ринку, ступінь новизни товару чи услуги, що пропонуються та вимірювання суміжних ринків, на яких товар може отримати вторинне розповсюдження.

2. Як потенційно ємкий ринок слід розглядати тільки в тій мірі, в якій іноземне підприємство може проникнути на нього без великих затрат коштів та часу. На дану вимогу важливо звернути увагу, бо попит показує, що гіпноз, під дією якого були деякі країни, унаслідок досить поверхневого аналізу умов доступу, штовхнув ряд підприємств на міжнародні операції, які вимагали значних фінансових затрат і з невизначеними комерційними результатами. Будь-який ринок має певну ступінь організації, на ньому діє певна сукупність суб'єктів і він функціонує за певними правилами. Вторгнення іноземного підприємства може порушити «гру» двояким образом, оскільки, з однієї сторони, воно збільшує кількість діючих суб'єктів, а з іншої - впливає на поведінку суб'єктів ринку. Таким чином, кроки, що приймаються повинні збігатися з розміром, репутації і коштам суб'єкту, що їх виконує.

Таким чином, аналіз доступності ринку має два рівня: перший - визначення реальності проникнення як такого, другий - визначення ролі, яку традиційні ринкові агенти намагаються запропонувати новому учаснику.

3. присутність на ринку ще не означає, що відбувається спонтанне підключення його різноманітних складових. Вирішивши досліджувати зовнішній ринок, підприємство може підвергнутись впливу економічних агентів, які взагалі не приймались до уваги під час розробки його пропозиції та які в силу обставин виявились зовнішніми по відношенню до повільного процесу вироблення культури цього підприємства та його ділової практики. Аналіз сприйнятливості ринку полягає в визначенні способу, у відповідності з яким цей ринок сприймає підприємство як єдине ціле, головним чином по його асортименту, але також по поведінці його менеджерів.

Розширюючи або звужуючи переваги та слабкі місця, підприємства на рівні кожної складової його асортименту, а також в управлінському та організаційному планах, нові соціально-економічні умови можуть потребувати від нього занадто великих зусиль чи, напроти, відкрити перед ним певні можливості, яких немає на національному ринку, наприклад, надійне постачання чи тарифну свободу. Підприємство повинно враховувати як переваги, які йому відкриває перетинання кордонів, так і труднощі, які воно має перебороти, і зрозуміти, які будуть витрати, пов'язані з їх переборенням.

4. Аналіз стосується також стабільності ринку і ризику (економічного і політичного).

Перший признак нестабільності - слабкість, яку проявляють потенційні клієнти підприємства в плані платоспроможності і комерційної постійності. Причинами цієї слабкості можуть бути реальна втрата доходу, що не дозволяє клієнту виконати свої обов'язки, відновити та збільшити свої покупки в тій мірі, як передбачувалось при вивченні потенціалу, а також хитрощі, притаманні культурі керівництва приймаючої країни та які застосовуються для скорочення риску банкротства.

Складність визначення економічного риску пов'язана з розпливчатим характером цього поняття, яке має безліч застосувань. До того ж значне скорочення ресурсів країни може супроводжуватись великим розкидом в купівельній спроможності різноманітних категорій її покупців. Так сильні коливання виробництва і доходів в країнах-виробниках нафти ведуть до дуже контрастних ситуацій. В Саудівській Аравії, наприклад, держава може зіткнутись зі значним скороченням своїх інвестиційних можливостей, тоді як купівельна спроможність більшості її громадян залишиться достатньою для іноземного постачальника споживчих товарів. В одній і тій же країні економічний ризик залежить від типу покупців.

Інша особливість нестабільності носить політичний характер. Політичний ризик заклечається одночасно в діях влади країни, які можуть бути несприятливими для іноземних підприємств, які заснували в даній країні свої філії чи які торгують в ній, і в факторах середовища, що породжують ці дії, в різких змінах політичної орієнтації.

Вище підкреслювалась важливість стратегій розвитку в міжнародному масштабі в зв'язку з зростаючою глобалізацією світової та особливо європейської економіки. Перше питання, виникаюче при розробці подібних стратегій, пов'язане зі способом виходу на ринок певної країни та з вибором каналу збуту. Ряд можливих стратегій представлений на рис. Ці стратегії розрізняються в залежності від того, експортує підприємство продукцію, яку виготовила на своєму ринку, чи створює виробничий підрозділ на закордонному ринку.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. 5. Стратегії виходу на закордонні ринки.

а) Непрямий експорт

Це найбільш дешевий та найменш ризикований спосіб. Підприємство не приймає участі безпосередньо в міжнародній торгівлі в тому розумінні, що в ньому немає підрозділу, який займається закордонними поставками. Закордонні поставки оброблюються як звичайні поставки на внутрішній ринок, а міжнародні операції поручаються іншим організаціям. При цьому можливі наступні варіанти.

Перший, самий простий - це розглядати закордонні поставки нарівні з внутрішніми. Місцева комерційна організація веде діла з іноземними клієнтами, що присутні на внутрішньому ринку.

Так ведуть діла, наприклад, у великих магазинах, куди приїжджають покупці із різних країн.

Друге рішення полягає в тому, щоб поручити збут товару за кордоном міжнародним торговим компаніям, що мають свої філії по всьому світу і що контролюють велику збутову сіть в таких регіонах, як Азія чи Африка. Найбільш крупні компанії такого типу належать європейцям та японцям.

Дякуючи своєму розміру такі компанії представляють інтерес для підприємств, які не хочуть самостійно займатись міжнародною торгівлею. Незручність звертання до таких компаній у тому, що вони можуть представляти конкуруючі товари та не завжди приймають ту продукцію, яку їм пропонують.

Третій варіант непрямого експорту реалізується, коли підприємство звертається до торгово-імпортної компанії в своїй країні, яка представляє групу не конкуруючих між собою фірм.

Перевага такої форми кооперації - більш тісні зв'язки між підприємством та експортно-імпортною компанією. Підприємство без яких-небудь інвестицій отримує доступ до збутової сіті та користається компетентною підтримкою. Оскільки винагорода торгуючої компанії заснована на комісії, витрати підприємства є перемінними. Даний варіант найбільш придатний для малих та середніх підприємств.

Непрямий експорт дозволяє підприємству легко реалізовувати можливості, які відкриваються на міжнародному ринку без виділення крупних людських та організаційних ресурсів. Однак рівень участі в міжнародній торгівлі при цьому низький та підприємство не отримує міжнародного досвіду та не працює на довгострокову перспективу.

б) Прямий експорт

прямий експорт означає значно більшу участь підприємства. В цьому випадку підприємство самостійно керує функцією експорту. Це потребує створення підрозділу, який відповідає за міжнародну роботу, який займається аналізом зарубіжних ринків, товароруом, визначенням цін і т.п.

підприємство, яке займається експортом, зазвичай потребує наявність контактів на іноземному ринку. Можливе використання деяких підходів:

- використовувати своїх зарубіжних представників, які спрямовуються для підготовки ринку;

- вступити в угоду з місцевими агентами, які будуть шукати клієнтів, здійснювати контакти та вести переговори від імені експортера;

- звернутись до місцевих торгових фірм, які будуть купувати товари у виробника та перепродавати на місцевому ринку на ексклюзивних чи не ексклюзивних умовах;

- створити торгову філію за кордоном, що дозволить забезпечити кращий контроль за операціями. Така торгова філія, наприклад, може бути створена за участі місцевого підприємства для того, щоб використовувати його зв'язки, а також знання місцевих правил та звичаї.

в) виробництво на зарубіжних ринках

В деяких випадках експорт може бути утруднений чи навіть неможливим. Великі транспортні витрати, митні тарифи чи обмеження на імпорт (квоти), преференції для місцевих виробників - ось причини, які можуть збудити підприємство розпочати виробництво закордоном. На користь такого рішення можуть діяти й інші фактори: розмір та привабливість ринку, позитивний рівень виробничих витрат, близькість до покупців, пільги, що надає влада, і т.п.

Виробництво може бути організоване різними способами, що означає різну ступінь участі підприємства:

1) збиральний завод.

Представляє компроміс між прямим експортом та закордонним виробництвом. Деталі, вузли і частини, що виготовлені в країні в якій знаходиться підприємство, відсилаються в іншу країну для зборки в готові вироби. Цей шлях дозволяє запобігти великих транспортних витрат і скористатись більш низькими митом на незакінчені вироби. Крім того, підприємство приймає місцеву робочу силу, що полегшує впровадження в іншу країну.

2) контракти на виробництво

Вироби виготовлюються закордоном, місцевим виробником, що діє за контрактом з підприємством, що здійснює контроль за маркетингом та комерційними питаннями через свою закордонну торгову філію. Така договірна форма дозволяє підприємству обійтись без інвестицій в виробництво та без витрат на транспорт та митницю, у той же час використовуючи місцеву робочу силу. Разом з цим воно запобігає обов'язку найму і менеджменту робочої сили в погано відомому середовищі.

В такому разі підприємство втрачає частину прибутку, що отримує при виробництві, витрати якого можуть бути дуже низькими, якщо заробітна платня на закордонному ринку нижче. Існує також ризик передати виробниче ноу-хау іноземній фірмі, яка в наслідку може стати конкурентом. Цей ризик знижується, якщо головними факторами конкурентоспроможності є імідж марки та маркетингове ноу-хау. Також проблемою таких договорів є контроль якості.

3) ліцензійні договори.

Це також спосіб виробництва закордоном без прямих інвестицій, але в цьому випадку договір носить більш формальний і довгостроковий характер. Іноземне підприємство (ліцензіар) передає місцевому патент, марку, найменування, ноу-хау та здійснює технічну підтримку. Підприємство-покупець (ліцензіат) сплачує початкову суму та роялті. Переваги такого договору для обох партнерів ті ж самі, що й в договорі франшізи. Зазвичай такі договори добре сприймаються органами влади, так як розуміється передача технологій в іншу країну.

Головна проблема ліцензійних договорів - це важкість контролю та відсутність прямого втручання підприємства, що продало ліцензію. Є також ризик, що через декілька років після передачі ноу-хау місцеве підприємство вирішить діяти незалежно і для ліцензіара ринок буде загублений.

4) спільне підприємство.

Договори, що укладаються такі ж, як і в ліцензійному договорі, з тією вагомою різницею, що транснаціональне підприємство вкладає частину свого капіталу і має право голосу в керівництві фірмою, що будується. Таке положення забезпечує кращий контроль над операціями та краще поняття ринку.

Роль таких договорів в стратегіях міжнародного розвитку зростає. Їх популярність обумовлена можливістю вирішити проблеми контролю, характерні для інших варіантів проникнення на ринок. В цілому співробітництво з місцевою фірмою - це фактор, що полегшує інтеграцію в незнайоме середовище.

5) пряме інвестування.

Підприємство самостійно інвестує в виробництво в іншій країні, чи шляхом покупки існуючого підприємства, чи будуючи нове. Це максимальне залучення, перевага якого в можливості отримання економічних пільг, що надає місцева чи регіональна влада. В деяких країнах влада не схвалює таку форму інвестицій і потребують партнерства з місцевим підприємством.

Отже, форми виходу на закордонний ринок різноманітні і пов'язані з різними ризиками і масштабами інвестицій, аналіз поведінки фірм показує, що перехід на міжнародний рівень - це процес, що складається, як правило, з багатьох етапів. Фірма починає з непрямого експорту. Якщо результати сприятливі, вона еволюціонує у напрямку прямого експорту і в напрямку виробництва за кордоном.

Размещено на Allbest.ru