3) товарний ринок з певної номенклатури продукції є горизонтальним, що передбачає дроблення попиту і матеріальних потоків у кожному із секторів ринку;

4) різниця між вартістю виробленої виготувачем продукції та продажною ціною надто мала, щоб утримувати власні збутові структури і створювати маркетингову систему з прямими зв'язками;

5) партії товару такі, що при просування матеріального потоку до споживача економію на маркетингових роботах та операціях можна одержати лише в ешелованих каналах.

Залежно від напрямку руху товару канали розподілу можуть бути прямими й зворотними. Прямий канал -- товар рухається від виробника до споживача. Зворотний канал -- товар рухається від споживача до виробника.

Канали розподілу характеризують за кількістю їх складових рівнів.

Кількість посередників обирають залежно від виду розподілу: ексклюзивного, селекційного, інтенсивного.

Ексклюзивний розподіл передбачає жорстко обмежену кількість посередників, які працюють з товарами виробника. Такий тип розподілу застосовують тоді, коли виробник контролює діяльність продавців і рівень сервісу, який вони надають. Найчастіше при цьому укладають ексклюзивні дилерські угоди, відповідно до яких фірми-продавці беруть зобов'язання не торгувати товарами конкурентів.

Селекційний розподіл передбачає наявність більшої кількості посередників, ніж за ексклюзивного. Фірма встановлює добрі ділові відносини з кількома посередниками і сподівається, що їхня діяльність, пов'язана зі збутом продукції фірми, буде ефективною. Через селекційний розподіл виробник може вийти на сегмент ринку, який його найбільше цікавить, посилити контроль за рухом товарів, до того ж його витрати будуть меншими.

За інтенсивного розподілу виробник намагається забезпечити наявність своїх товарів у якнайбільшій кількості торгових точок. Таку стратегію застосовують здебільшого за продажу товарів повсякденного попиту.

На шляху до споживача матеріальний потік проходить через транспортно-складські ланки, якими є конкретні торговельні та транспортні суб'єкти. У цьому розумінні всі суб'єкти поділяються на три категорії.

1) незалежні торговельні й транспортні посередники. Вони беруть на себе всі ризики, пов'язані з подальшим просуванням товарних потоків, забезпечують зберігання матеріальних цінностей і цим дають змогу скоротити запаси у продуцентів та споживача;

2) збутові та транспортні структури виробників;

3) постачальницькі та транспортні структури споживачів. Ефективність каналу розподілу здебільшого залежить від взаємодії виробника та посередника. Посередник залежно від виду каналу розподілу є для виробника кінцевим споживачем, тому що при цьому виробник не контактує з покупцями цільового ринку. Виробник і посередник, об'єднавши зусилля з метою отримання переваг над конкурентами, досягнення синергічного ефекту стратегій виробництва та розподілу продукту, можуть налагодити найефективніший збутовий канал. Однак впливати на посередника після того, як він отримав товар, майже неможливо. З метою визначення ефективності каналів розподілу здійснюється аудит їх діяльності за такими показниками:

- здатність оперативно постачати товар;

- коефіцієнт виконання замовлень (відношення кількості оперативно виконаних замовлень до відкладених);

- здатність "проштовхувати" товар;

- підтримка товарних запасів;

- особливості асортименту продукції посередника;

- методи реалізації товару;

- кваліфікація торгового персоналу;

- кредитоспроможність.

1.4 Існуючий досвід організації діяльності маркетингових каналів збутової системи підприємства

Підприємства, що орієнтуються на маркетинг, значну увагу повинні приділяти організації товарного руху від виробника продукції до споживача. Комерційний успіх підприємства багато в чому визначається тим, як вдало вибрані канали реалізації виготовлених товарів, форми і методи збуту або чи достатнім є асортимент і рівень якості наданих підприємством послуг, що супроводжують продаж продукції. Тому в цій галузі маркетинг має виключно велике значення.

Маркетингова організація збуту передбачає найефективніше використання насамперед існуючих форм реалізації товарів. Тому щоб перейти до маркетингу, необхідно спочатку розглянути, які саме в сучасних умовах використовуються форми збуту засобів виробництва і предметів споживання.

Що стосується засобів виробництва, то основною формою їх реалізації стає оптова торгівля. Існують такі форми оптової торгівлі: 1) продаж продукції за прямими зв'язками між виробником і споживачем; 2) торгівля через територіальні бази; 3) торгівля через фірмові магазини та інші торгові організації міністерств, відомств, підприємств; 4) торгівля через товарно-сировинні біржі.

Розвиток і вдосконалення зазначених форм оптової торгівлі необхідно враховувати при організації маркетингової діяльності підприємства. Однак всі ці форми - лише один з елементів маркетингу. У цілому ж у концепції маркетингу в галузі збуту продукції можна виділити такі складові частини:

1. Вибір з перерахованих вище органів постачання такого типу, який найкраще відповідає конкретним умовам реалізації продукції з мінімальними збутовими витратами (затрати на складування, транспортування, комплектування і т. п.).

2. Прийняття рішення про використання в кожному географічному районі збуту: а) одного збутового органу даного типу; б) декількох посередників; в) усіх збутових посередників.

3. Вибір конкретного збутового підприємства. Вирішення першого питання залежить від різноманітних умов, які можна звести до декількох груп факторів [62, с. 80-87].

У першій групі визначаються фактори, які характеризують дане підприємство, його фінансове становище, спрямованість ринкової стратегії і тактики, масштаби виробництва, конкурентоспроможність.

Невеликі промислові підприємства з обмеженими фінансовими ресурсами повинні намагатися звести свій торгово-розподільний апарат до мінімуму і передати всі функції щодо реалізації продукції оптовому підприємству, яке здійснює кінцевий продаж товару. Чим більше підприємство, чим ширший асортимент товарів, які воно виготовляє, тим більша його потреба й водночас можливість організації власної збутової мережі. При визначенні каналу збуту істотне значення має торгова практика аналогічних підприємств.

Друга група факторів зводиться до характеристики товару, що реалізується. В даному випадку має значення вид товару (засоби виробництва, предмети споживання, товари масового попиту, предмети тривалого користування), середня ціна товарної одиниці, сезонність виробництва або попиту, необхідність технічного післяпродажного обслуговування клієнтів, здатність товару до зберігання. Так, при реалізації дорогих товарів, збут яких приносить перепродавцям високий прибуток, підприємства-виробники повинні скоротити число торгових посередників з метою утримання якомога більшої частини прибутку в своїх руках. У зв'язку з цим доцільно створювати власну роздрібну торгову мережу, встановлювати контроль за всією системою руху товарів до споживача.

Водночас реалізація сезонних товарів, наприклад овочів, фруктів, пов'язана з необхідністю створення значних товарних запасів, які забезпечують збут цієї продукції протягом тривалого часу. В цих умовах підприємство-виробник заінтересоване перекласти витрати щодо створення запасів на оптового продавця.

Третя група факторів пов'язана з характеристикою даного товарного ринку. Йдеться про ємність ринку (як фактичну, так і потенційну), компактність розміщення покупців, закономірності поведінки споживачів, середній доход на душу населення в даному районі і т. д. Четверта група факторів характеризує функціонування торгових каналів. У даному випадку береться до уваги: довжина каналу реалізації, його забезпеченість різними технічними службами (складами, пунктами технічного обслуговування), торговим персоналом; порівняльна вартість різних каналів збуту.

Залежно від значення перерахованих вище факторів можуть бути вибрані: прямий зв'язок із споживачем, збут з допомогою оптового посередника, через фірмові магазини або оптові бази міністерств.

Що стосується другої проблеми (прийняття рішення про використання в даному географічному районі збуту певного посередника), то тут, як свідчить досвід, найкращий ефект досягається, коли реалізують продукцію декілька посередників. При цьому .у підприємства є можливість, по-перше, вибрати посередника, по-друге, встановлювати контакти з невеликим числом посередницьких організацій і, по-третє, навчати збутовий апарат оптової фірми обслуговуванню технічно складного обладнання. При цьому виникає залежність підприємства від однієї-двох збутових фірм на кожному ринку.

При виборі конкретного збутового партнера (третє питання концепції) необхідно враховувати:

а) заінтересованість посередника в торгівлі даним товаром;

б) надійність оптового підприємства.

Про рівень його надійності можна судити за тривалістю роботи в галузі, динамікою різних звітних показників за роками, професійним рівнем керівників тощо;

в) здатність посередника одержувати замовлення, а також максимальний рівень його складських запасів, зону дії (обслуговуючу територію);

г) забезпечення посередника при збуті товарів виробничого споживання відповідним обладнанням, залізничними й автотранспортними під'їзними шляхами, вантажно-розвантажувальними й транспортними механізмами, майстернями для ремонту й догляду за продукцією постачальника.

Після розробки концепції маркетингу в галузі збуту важливим завданням цього відділу на підприємстві є планування збуту продукції. Саме в процесі планування закладені в концепції ідеї переносяться в сферу практичних дій. Основні стадії розробки плану збуту підприємства, що використовує маркетинг, можна представити так:

1. Підготовка прогнозів загальногосподарської і ринкової кон'юнктури.

2. Підготовка прогнозу збуту підприємства.

3. Розробка фінансового кошторису збуту.

4. Установлення норм збуту.

5. Вибір каналів розподілу товарів.

6. Складання планів збуту.

7. Розробка планів торгової інформації.

8. Статистичний аналіз ходу продажу.

Отже, планування починається з підготовки прогнозів ринкової кон'юнктури й збуту стосовно як галузі в цілому, так і підприємства. Можуть розроблятися прогнози: короткострокові -- на 3-12 місяців, середньострокові -- 1-5 років, довгострокові -- на 5-25 років. Звичайно, такі прогнози можуть базуватися лише на глибоких маркетингових дослідженнях розвитку економіки, зокрема на прогнозах НТП на тривалу перспективу.

На третьому етапі планування збутової діяльності підприємства визначається фінансовий кошторис збуту, в якому основне місце займають витрати обігу. Вони можуть бути розраховані на базі прогнозів обсягу продажу і торгових витрат. У результаті підсумовування окремих кошторисів на кожну товарну групу складається зведений кошторис збуту. Загальні торгові витрати включають: заробітну плату робітників збутового апарату, транспортні й складські витрати, торгові знижки і т. п. Відповідальність за складання кошторису і контроль за його дотриманням покладається на керівництво відділу збуту [ 42, с. 86 -88].

Важливим моментом у плануванні є встановлення завдань щодо збуту на певний проміжок часу, їх визначення не можна зводити до механічного поділу обсягу реалізації на число уповноважених, на яких покладається збут або окремої групи товарів, або в певному географічному районі чи секторі ринку. На обсяг роботи цих уповноважених впливає багато різноманітних факторів: географічні фактори, товар (один вид, група, весь асортимент), характер діяльності (відвідування нових клієнтів, повторні замовлення, спеціалізовані види робіт), одиниця виміру збуту, база виміру результатів, період часу, база винагороди.

Найефективнішою системою стимулювання збуту є система виплат преміальних сум понад заробітну плату. Широко можуть використовуватися також системи групового заохочування, націлені на стимулювання діяльності товарних груп.

Вибір каналу збуту, що є одним з етапів планування, здійснюється таким чином, щоб протягом тривалого часу продавати максимальну кількість продукції з найменшими витратами. При виборі необхідно керуватися: розміром й доступністю ринку;

вартістю транспортування й зберігання запасів; традиційним або переважаючим рівнем знижки для посередників; обсягом спеціальних знань, необхідних для продажу товарів кінцевому споживачеві.

Кожне підприємство намагається скоротити шлях товару від заводу до споживача з метою збільшення продажу і зменшення витрат. З цією метою і вибирається один з каналів збуту, які вище розглядалися.

На основі результатів перерахованих етапів планування і плану маркетингу розробляється план збуту. Він включає в себе такі основні елементи:

а) обсяг продажу, розподіленого за певними проміжками часу і за товарними групами;

б) канали збуту;

в) кошторис витрат обігу.

Розробляються річні й короткострокові плани, які погоджуються з іншими планами маркетингу: програмою рекламної діяльності, асортиментним планом продукції і т. д.

Складовим елементом системи планування є також розробка планів торгової інформації. Збутові підрозділи є водночас і постачальником, і споживачем інформації. Велике значення має торгова інформація, її призначення полягає у виробленні певного впливу на оптові підприємства, фірмові магазини, торгових уповноважених відділів збуту.

Торгова інформація включає:

1) всі види демонстрації товарів групам співробітників всередині фірми, посередникам торгово-розподільчих організацій та іншим заінтересованим особам;

2) інструктажі для торгових уповноважених і торгові конференції; комерційну кореспонденцію і бюлетені;

3) навчальні посібники; рекламу для торгових працівників; каталоги для них та інші види видань для посередників;

4) документи й рекламні матеріали, що використовуються торговими уповноваженими;

5) підбірки зразків, які вони демонструють;

поштові рекламні матеріали, що направляються посередникам;

6) матеріали для виставок, які організовуються для працівників торгівлі.

Метою планування торгової інформації є передача послідовних переконливих комерційних відомостей торговому персоналу підприємства і через нього - в торгово-розподільчу мережу. План торгової інформації визначає, що слід повідомити, коли, кому і де. Він має бути орієнтований на посередника і враховувати його проблеми. Будь-яка неточність у передачі відомостей призводить до втрат інформації, за які підприємство-виробник розраховується так само, як за неефективність виробництва або реклами.

Завершальним етапом планування збуту є статистичний аналіз ходу продажу. Завдання його полягає у своєчасному повідомленні про будь-які істотні відхилення від планів і кошторисів продажу. На основі цього мають бути переглянуті плани й кошторис з урахуванням дії нових факторів.

З допомогою сучасних методів і техніки можна за даними торгових звітів скласти необмежене число графіків і таблиць, які використовуються керівництвом підприємства для ефективного прийняття рішення.

Висновки

Таким чином можна зробити висновок, що для формування збутової мережі важливим є кількість рівнів, з яких формуються канали розподілу. Довжина каналу визначається кількістю рівнів (канал нульового рівня, однорівневий, дворівневий, трирівневий канали). З точки зору виробника, чим довше канал, тим важче його контролювати. Слід зазначити, що жоден з видів каналів розподілу не є універсальним, для кожного з них в певних умовах характерні свої недоліки та переваги. Вибираючи канал збуту, слід врахувати характеристики кожного з них та доцільність використання внаслідок специфіки підприємства та його діяльності. Вибір структури каналу збуту зводиться до вирішення питання про розподіл обов'язків між учасниками обміну. Підприємству при цьому необхідно перш за все вирішити, чи слід доручати посереднику частину функцій збуту і якщо так, то в яких межах та на яких умовах.

Удосконалені критерії вибору каналів збуту в залежності від різних характеристик покупців та товарів допоможуть визначитися підприємству з вибором каналів збуту, які відповідають специфіці його діяльності, та зорієнтуватися в особливостях та умовах реалізації вибору Для виробників все більше значення набуває ефективна система збуту, здатна охопити всі торгові точки, отримати вигідні місця на полицях крамниць та постійно підтримувати запаси товару. Сьогодні від цього в найбільшій мірі залежать зростання продажів, положення підприємства на споживчому ринку та перспективи його майбутнього зростання. Таким чином, питання вибору каналів збуту та визначення оптимальної кількості рівнів обраного каналу як виробником, так і підприємством-посередником є визначальними при плануванні шляхів розвитку підприємств.

Учасники каналу розподілу виконують кілька важливих функцій:

1) здійснення досліджень;

2) стимулювання збуту;

3) налагодження контактів;

4) визначення придатності товару;

5) проведення переговорів;

6) організація руху товарів (транспортування, складування);

7) фінансування;

8) прийняття ризику.

Одні функції (володіння, маркування, просування) становлять прямі потоки, тобто дії, спрямовані від виробника до споживача, інші (замовлення й оплата) -- зворотні потоки. Решта функцій притаманна обом напрямам.

Розрізняють прямі, непрямі та змішані (ешеловані) канали розподілу.

Після розробки концепції маркетингу в галузі збуту важливим завданням цього відділу на підприємстві є планування збуту продукції. Саме в процесі планування закладені в концепції ідеї переносяться в сферу практичних дій. Основні стадії розробки плану збуту підприємства, що використовує маркетинг, можна представити так:

1. Підготовка прогнозів загальногосподарської і ринкової кон'юнктури.

2. Підготовка прогнозу збуту підприємства.

3. Розробка фінансового кошторису збуту.

4. Установлення норм збуту.

5. Вибір каналів розподілу товарів.

6. Складання планів збуту.

7. Розробка планів торгової інформації.

8. Статистичний аналіз ходу продажу.

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА ТА АНАЛІЗ РИНКУ ПРОДУКЦІЇ

2.1 Дослідження ринку продукції

Потягом останніх років та першого півріччя поточного року спостерігається тенденція пожвавлення ринку підшипників як в Україні, так і в Російській Федерації. Так, за інформацією ТОВ «ХАРП Трейдинг», ринок кулькових підшипників у 2004 році зріс порівняно з попереднім роком на 36% в Україні, на 23% в Російській Федерації та, зокрема, в СНД на 19%. Ринок роликових «залізничних» підшипників СНД зріс на 24%.

Однією з причин такої динаміки є ріст економік країн СНД та, зокрема, галузі машинобудування й вагонобудування (які є основним споживачами підшипникової продукції) й обсягів вантажообігу(потреби у ремонтах та експлуатаційному обслуговуванні рухомого складу).

За інформацією ЗАТ «Харківський підшипниковий завод», внутрішній ринок підшипників у 2004 році досяг 70 млн. дол. США, що більше ніж у два рази більше, ніж за 2003 рік, в якому загальний обсяг виробництва підшипників в Україні становив 31,6 млн. дол. США.

Внутрішній ринок кулькових підшипників практично поділений між чотирма підприємствами-виробниками, це ВАТ «Вінницький підшипниковий завод» (належить швецькій компанії SKF), ВАТ «Гніванський підшипниковий завод» (належить концерну «Укрсельмаш»), ДП «Донецький підшипниковий завод» та ВАТ «Харківський підшипниковий завод». Гніванський та Донецький заводи випускають близько 100 тис. штук підшипників на рік кожний, що є незначним для ринку. Обсяги виробництва підшипників Вінницького заводу становили близько 6 млн. штук, однак за останні два роки такі обсяги значно скоротились. За результатами минулого року ВАТ «Харківський підшипниковий завод» виготовив 23,9 млн. штук підшипників, що дозволяє йому займати домінуюче положення на ринку України. Отже, беручи до уваги збільшення заводом протягом останніх п'яти років обсягів виробництва кулькових підшипників, можна стверджувати, що має міцні позиції на ринку України.

На ринку роликових «залізничних» підшипників ВАТ «Харківський підшипниковий завод» є єдиним виробником в Україні.

Також, слід відзначити, що найбільшою загрозою для українських виробників підшипникової продукції є китайські підшипники, які дешевші за українські аналоги та часто мають низьку якість. Так, за даними ВАТ «Харківський підшипниковий завод»,імпорт китайської продукції на українському ринку підшипників досягає 16% в натуральному вираженні та 12-13% в грошовому. Найбільші партії підшипників малих та середніх діаметрів (від 30 мм до 200 мм) ввозяться в Україну за заниженою вартістю - все ньому 2,5 грн/кг. У свою чергу для ВАТ «Харківський підшипниковий завод» тільки трубна стальна заготовка, з якої виготовляються підшипники коштує 5 грн./кг, а середня планова собівартість кулькових підшипників малих та середніх діаметрів становить 18,55 грн/кг. З метою захисту вітчизняного виробника з 8 червня поточного року в Україні впроваджено індикативну ціну на імпорт кулькових підшипників, крім імпорту з країн СНД, у розмірі 5 дол. США/кг. Це означає, що у випадку коли ціна імпортованого підшипника нижча за індикативну, ПДВ та усі митні платежі нараховуються на індикативну ціну. Уряд Російської Федерації наприкінці липня 2005 року також встановив індикативну ціну на імпорт кулькових підшипників, крім країн СНД, у розмірі 4,25 дол. США/кг.

Окрім цього, відповідно до Закону України «Про внесення змін до ЗУ «Про єдиний митний тариф ставки мита на кулькові підшипники та підшипники з циліндричними роликами збільшені до 15%. До цього часу, митна ставка на кулькові підшипники становила 5% пільгова та 10% повна й на роликові - 2% пільгова та 5% повна.

Продаж кулькових підшипників не має чітко вираженої сезонності. Але спостерігається загальний для продукції машинобудування спад у грудні-лютому. У продажах роликових «залізничних» підшипників сезонний вплив відсутній

Українські виробники підшипників в пошуку способів протистояння напливу дешевих і якісних китайських підшипників. Підшипниковий завод Харкова F 4 (СПЗ-4) відмовився від власного виробництва тих, що комплектують для підшипників на користь виробів з Китаю, понизивши таким чином собівартість своєї продукції. що Комплектують для підшипників Китаю.

Згідно виробленої стратегії, СПЗ-4 не проводить підшипники, а займається їх збіркою. Сировина для продукції поставляється з Китаю - із спільного підприємства «СПЗ-груп» і китайської компанії Zhangjiagang, розташованої на території торговельно-економічної зони Шанхай. «СПЗ-груп» належить 65% нового СП, 35% Zhangjiagang.

Підшипники, зібрані в Харкові з тих, що комплектують українсько-китайського СП, призначені для покупців, яким необхідно надавати інформацію про повний цикл, - від постачань металу на завод до випуску готових підшипників.

Модернізація і автоматизація виробництва підшипників приводить до численних скорочень робочих місць. Щорічно тут вивільняється близько 200 чоловік.

Зараз всі виробники підшипників стурбовані питанням скорочення витрат. У Європейській підшипниковій корпорації (ЄПК) цього добиваються за рахунок оптимізації виробництва і зниження вартості виробів.

ЄПК розвиває бізнес в сегменті спеціальної продукції - це спецпідшипники для автомобілів, спецпродукція для авіапромисловості і військово-промислового комплексу, російський ринок яких ЕПК контролює на 75-80%. Китай не випускає аналоги даних підшипників.

Український ринок підшипників знаходиться в непростому положенні: підсилюють позиції не тільки китайські заводи, але і крупні західні виробники підшипників (SKF, INA, TIMKEN). У ВНІПП пояснюють активізацію зарубіжних компанією тим, що більшість виробників, охочих випускати конкурентоздатну продукцію, все активніше використовують підшипники іноземного виробництва.

Але, не дивлячись на запеклу конкуренцію, українські підприємства істотно не покращують якість своєї продукції.

Стратегія розвитку СПЗ-4, направлена на скорочення витрат шляхом закупівлі тих, що якісних комплектують для підшипників з Китаю, виглядає в цій ситуацій цілком логічної. До того ж, покупці лояльні до використання китайських або будь-яких інших імпортних підшипників, що комплектують для виготовлення.

2.2 Характеристика підприємства

Відкрите акціонерне товариство ТОВ «Агропромпідшипник» засновано відповідно до рішення Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України від 2.09.94 №1221 шляхом перетворення державного підприємства ТОВ «Агропромпідшипник» у відкрите акціонерне товариство шляхом корпоратизації [6].

Юридична адреса: Україна, м. Харків, вул. Котлова, 109.

ТОВ «Агропромпідшипник» випускає підшипники, електромагнітні муфти, вимикачі шляхові, реле часу, електромагніти верстатні, розподільчі трансформатори, що мають широке пристосування в різних галузях промисловості: верстатобудуванні, ліфтобудівництві, легкій та харчовій промисловості, на транспорті та у сільському господарстві. В якості товарів народного споживання випускається три різновиду побутових вентиляторів.

У 2008 році продукція заводу була реалізована в обсязі 4130,9 тис. грн. Це крайнє не задовільний показник, порівняно з 2007 роком. По - друге, виникла негативна тенденція відставання обсягу реалізації від об'єму виробництва. Реалізовано тільки 85% виготовленої продукції. Бартерні операції склали 420 тис. грн. (12% від загального об'єму реалізованої продукції), що нижче ніж в 2007 році, коли по бартеру було продано 18% продукції. У 2008 році бартерні операції проводилися з тими підприємствами, з якими завод був зацікавлений підтримувати відносини. Це підприємства «Аверс», «Техносервіс», ЧФ «Хорал», ТОВ «Стройснаб». За рахунок таких поставок, завод здійснював заготовку матеріалів та комплектуючих для виробництва продукції, а також отримував послуги промислового характеру.

Дилери, що працюють у різних регіонах, на різних ринках і по різних номенклатурних позиціях одержують різні надбавки і знижки і сприяють просуванню продукції ТОВ «Агропромпідшипник» на ринках різних регіонів. Свідченням тому може служити аналіз структури продажів у залежності від регіональних особливостей (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Ринок збиту продукції ТОВ «Агропромпідшипник» по регіонах

Регіон	Обсяг поставок, тис. грн.	% до загального обсягу
	2006	2007	2008	2006	2007	2008
Україна	1587,5	2465,3	2746,8	98,8	90,0	76,9
Росія	16,6	255,4	788,6	1,2	9,0	22,0
Білорусія	1,22	18,1	8,3	-	1,0	2,0
Латвія	-	-	29,3	-	-	1,0
Молдова	-	-	5,8	-	-	0,1
Всього	1607,33	2738,8	3572,95	100	100	100

З представлених даних очевидно спостерігається значне підвищення об'єму поставок у 2008 році. При цьому підвищилась доля експортних поставок в Росію. Крім того, були відновлені поставки в Латвію та Молдову (рис. 2.1)

З огляду на важливість передпродажних заходів для залучення споживачів і, відповідно, збільшення обсягу продажів, ТОВ «Агропромпідшипник» повинне і надалі приділяти увагу різноманітним рекламним заходам, таким як:

1) розміщення інформації про підприємство в мережі INTERNET;

2) опублікування реклами в друкованих виданнях;

3) відправлення зразків продукції потенційним споживачам;

4) участь у проведених виставках і презентаціях.

Рис. 2.1. Структура продаж по різним державам

Крім цінової конкурентоспроможності на всіх рівнях аналізу виділяють загальну або структурну конкурентноздатність.

Загальна конкурентоспроможність системно висвітлює виробничо-технологічний і експортний потенціал підприємства і повинна забезпечувати:

1) підтримку зростаючих життєвих стандартів;

2) досягнення або збереження таких позицій при яких вироблені товари успішно реалізуються на міжнародних ринках.

Формування конкурентоспроможного виробництва - справа складної і багатопланової, об'єднуючої конкретної організаційної, економічної і технологічної міри в їхньому взаємозв'язку. При цьому, визначальним напрямком розвитку підприємства є його інноваційна діяльність.

Ступінь і динаміка інноваційних процесів служать визначальним показником економічного становища підприємства, його здатності до дійсно ринкових перетворень, шляхом впровадження і практичного використання нової техніки, новітніх технологічних процесів, нової продукції, сучасних методів організації виробництва.

На ТОВ «Агропромпідшипник» обсяг інвестицій, спрямованих на удосконалення техніки і технології виробництва є недостатнім для забезпечення швидкого розвитку підприємства.

Для обґрунтування необхідності технічного переозброєння представляється необхідним докладний аналіз стану основних фондів. У структурі основних фондів основну частку займають будівлі та споруди (67 %), машини та обладнання (28,5 %). Залишкова вартість основних фондів у 2008 р. по всіх його видах окрім інструментів та виробничого інвентарю (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Структура основних фондів

Показник	Первісна вартість, тис. грн.	Залишкова вартість	Питома вага	Залишкова вартість	Питома вага	Відхилення
	На 2008	На 2007	1.01.07, тис. грн	%	1.01.08, тис. грн	%	тис. грн
Основні фонди	15029	13551	3469	100	2917	100	-552
Будинки, споруди та передавальні пристрої	5274	5010	2154	62,1	1980	67	-174
Машини та обладнання	9280	8123	1035	30	830	28,5	-205
Транспортні засоби	389	354	250	7,2	78	2,6	-172
Інструменти, прилади, інвентар	87	64	30	0,9	29	1	-1

На підприємстві фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів придбало значних розмірів. Склад устаткування по основних групах з розбивкою по термінах експлуатації дає представлення про загальний стан устаткування і його потенційних можливостей (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Віковий склад устаткування за станом на 01.01.09 р.

Вид устаткування	Кількість устаткування, од.
	Усього	з терміном служби (років)
		до 10	від 10 до 20	більш 20
Металорізальне (усього)	782	138	274	370
У тому числі:
велике, важке, унікальне	57	16	18	23
с числовим програмним управлінням	7	3	2	2
Кузнечно - пресове	88	7	29	52
Ливарне	5	1	1	3
Деревообробне	13	2	2	9
Підйомно-транспортне	138	40	29	69
Інше	152	39	64	49
Разом:	1242	246	419	577
% від загальної кількості	100	19,8	33,7	46,5

Як свідчать дані табл. 2.3, устаткування, термін служби якого більш 20 років складає майже половини (46,5%) від загальної кількості, що негативно позначається на якості продукції.

Використання застарілого устаткування віком більше 10 років, а його на підприємстві 33,7%, зв'язано зі збільшеними витратами на його ремонт і підтримку в робочому стані.

Через відсутність необхідних фінансових засобів підприємство не мало можливості вести планомірну роботу по поповненню і заміні активної частини основних фондів. Частково ця проблема вирішувалася за рахунок проведення ремонтів і модернізації діючого устаткування.

Для більш повного аналізу основних фондів проаналізуємо склад, рух і технічний стан фондів.

Таблиця 2.4

Наявність і рух основних коштів у 2006 р.

Найменування показника	Залишок на п.р., тис. грн	Уведено за рік, тис. грн	Нарахована амортизація тис. грн	Вибуло за рік, тис. грн	Залишок на к. р., тис. грн
Основні засоби	21596,7	110,8	-	3513,4	17972,5
Знос основних засобів	15891,0	-	460,0	-	13918,4
Незавершене будівництво	1469,6	-	-	-	7,5

Узагальнюючу оцінку руху основних фондів дають коефіцієнти відновлення, вибуття, приросту, що також характеризують технічний стан основних засобів. У табл. 2.4, 2.5, 2.6 приведені дані для розрахунку даних коефіцієнтів.

Таблиця 2.5

Наявність і рух основних коштів у 2007 р.

Найменування показника	Залишок на п.р., тис. грн	Уведено за рік, тис. грн	Нарахована амортизація тис. грн	Вибуло за рік, тис. грн	Залишок на к.р, тис. грн
Основні засоби	17972,5	242,0	-	3185,0	15029,4
Знос основних засобів	13918,4	-	397,0	-	11560,6
Незавершене будівництво	7,5	-	-	-	30,7

Протягом 2006-2008 років основні засоби зменшились майже у 1,5 разу за рахунок списання технологічно відсталого устаткування.

Таблиця 2.6

Наявність і рух основних коштів у 2008 р.

Найменування показника	Залишок на п. р., тис. грн	Уведено за рік, тис. грн	Нарахована амортизація тис. грн	Вибуло за рік, тис. грн	Залишок на к. р., тис. грн
Основні засоби	15029,4	470,0	-	1008,1	13550,9
Знос основних засобів	11560,6	-	472,2	-	10634,1
Незавершене будівництво	30,7	-	-	-	69,1

Використовуючи дані таблиць розрахуємо коефіцієнти відновлення, вибуття і приросту основних фондів, зносу і придатності. Результати розрахунків приведені у табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Показники руху і технічного стану основних засобів ТОВ «Агропромпідшипник»

Показник	Значення показника по роках
	2006 р.	2007 р.	2008 р.
Коефіцієнт відновлення	0,01	0,02	0,03
Термін відновлення основних фондів, років	194	74	31
Коефіцієнт вибуття	0,20	0,09	0,04
Коефіцієнт приросту	-0,17	-0,15	0,02
Коефіцієнт зносу	0,77	0,80	0,78

Починаючи з 2006 р. спостерігається негативне значення коефіцієнта приросту основних засобів підприємства, це обумовлено тим, що підприємство проводить заходи щодо реалізації морально застарілого обладнання, яке ТОВ «Агропромпідшипник» не використовує у своїй виробничої діяльності (рис. 2.2).



Рис.2.2. Показники руху основних засобів ТОВ «Агропромпідшипник»

Придбання й освоєння нової техніки на ТОВ «Агропромпідшипник» обмежується відсутністю достатнього обсягу фінансових ресурсів і здійснюється більш повільними темпами. Термін відновлення основних фондів настільки великий, що у остаточному підсумку не зможе вплинути на значні зміни у структурі виробництва і на підвищення ефективності виробничої діяльності.

Разом з кількісним зростанням має відбуватись і якісне, тобто підвищення ефективності виробництва. Саме в цьому напрямку на ТОВ «Агропромпідшипник» є істотні недоліки, підтвердженням цьому служать показники рентабельності (відношення прибутку до середньорічної вартості ОВФ), фондовіддачі (відношення вартості реалізованої продукції після відрахування ПДВ до середньорічної вартості основних виробничих фондів), фондомісткості (зворотний показник фондовіддачі). Розрахунок даних показників представлено у табл. 2.8.

Таблиця 2.8

Розрахунок показників ефективності використання основних фондів

Показник	Значення показника по роках
	2006 р.	2007 р.	2008 р.
Чистий дохід від реалізації продукції, тис. грн	3489,9	3799,8	4130,9
Валовий прибуток (збиток), тис. грн	(170,0)	406,2	1154,7
Середньорічна вартість основних виробничих фондів	17972,5	15029,4	13550,9
Рентабельність основних фондів, %	(0,9)	2,7	8,5
Фондовіддача основних виробничих фондів	0,2	0,3	0,3
Фондомісткість	5,1	4,0	3,3

Можна відзначити наступну залежність: збільшення рентабельності означає збільшення одержуваного прибутку, що є джерелом інвестицій, а це, у свою чергу, обумовлює збільшення обсягів власних засобів, призначених на інвестиції.

Протягом 2006 -- 2008 років вартість основних фондів зменшувалась за рахунок виведення застарілих основних засобів.

Проведення заходів щодо технологічного переоснащення виробництва є обов'язковим кроком для виробництва конкурентноздатної продукції і зміцнення позицій ТОВ «Агропромпідшипник» у довгостроковій перспективі.

2.3 Аналіз основних фінансово - економічних показників діяльності підприємства

Фінансовий стан підприємства, це економічна категорія, що відображає стан капіталу в процесі його кругообігу та здатність суб'єкту господарювання до саморозвитку, аналіз фінансового стану підприємств дозволяє не тільки оцінювати використання їх фінансових ресурсів на даний момент, але й слугує необхідною передумовою для вироблення стратегічних направлень їх розвитку.

Одна з найважливіших характеристик підприємства - його фінансова стійкість, тобто стан фінансових ресурсів, при якому підприємство має можливість ефективно використовувати грошові кошти для забезпечення безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції. Тому розглянемо основні алгоритми визначення стійкості підприємства.

Велике значення має визначення оптимальної межі його власної фінансової стійкості, як і факторів, що обумовлюють цю межу. З одного боку, якщо фінансова стійкість підприємства недостатня, це може привести до його неплатоспроможності, з другого - надлишкова фінансова стійкість створює зайві запаси і резерви, що спричиняють зростанню витрат на їх утримання, зменшення прибутку і гальмують темпи економічного розвитку.

На Україні використовують різні методичні підходи до оцінки фінансового стану підприємств, з яких найбільш популярні три: коефіцієнтна, агрегатна та інтегральна [39]. Основою найбільш розповсюдженого, коефіцієнтного підходу є обчислення й аналіз ряду фінансових коефіцієнтів, що ґрунтуються винятково на даних балансу про джерела фінансування, тобто на капітал. У цьому випадку фінансова стійкість підприємства оцінюється тільки на основі даних пасиву балансу.

Проте у цьому випадку характеристика фінансової стійкості підприємства буде не повною: важливо не тільки знати джерела формування фінансових ресурсів, але й напрямки їх використання. Тому, з економічної точки зору більш виправданим є агрегатний підхід, суть якого полягає у аналізі взаємозв'язків між активом та пасивом балансу, тобто коли можна простежити напрямку використання засобів. Тому повну оцінку фінансової стійкості підприємства варто здійснювати з використанням як коефіцієнтів, розрахованих за даними пасиву балансу, так і коефіцієнтів, що відбивають взаємозв'язок між джерелами формування засобів підприємства і структурою їхніх вкладень [14].

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюють за допомогою показників (коефіцієнтів) представлених у табл. 2.9, розрахованих на основі даних фінансової звітності ТОВ «Агропромпідшипник» (додатки А,Б).

Таблиця 2.9

Динаміка показників фінансової стійкості ТОВ «Агропромпідшипник»

Показник	01.01.07	01.01.08	01.01.09	Рекомендовані тенденції змін
Коефіцієнт фінансової автономії	0,76	0,78	0,83	Критичне значення - 0,5, збільшення
Коефіцієнт фінансової залежності	1,30	1,30	1,20	Критичне значення - 2, зменшення
Коефіцієнт фінансового ризику	0,30	0,30	0,20	< 0,5, критичне значення -
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	0,30	0,40	0,50	> 0 збільшення
Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень	0,05	0,04	0,06
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів	0,03	0,02	0,03	0,40
Коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел	0,97	0,98	0,97	0,60

Розглянемо найбільш істотні показники коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства з позицій структури джерел фінансування.

Коефіцієнт фінансової автономії розраховують за формулою:

К авт. = (2.1)

де ВК - власний капітал;

АБ - актив балансу.

На нашу думку, необхідно відзначити збільшення частки цього коефіцієнту з 0,76 у 2006р. до 0,83 у 2008р. Практикою визначено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто загальна сума капіталу повинна бути хоча б наполовину сформована за рахунок власних коштів. І хоча в Україні критичне значення коефіцієнта автономії може складати 0,5, частка притягнутого капіталу, наприклад, у японських компаніях набагато вище -- порядку 80%, що значно більше. Прямо протилежний коефіцієнту фінансової автономії коефіцієнт фінансової залежності -- добуток цих двох коефіцієнтів дорівнює одиниці. Коефіцієнт фінансової залежності розраховують за формулою:

К ф.з. = (2.2)

У динаміці ріст цього показника означає збільшення частини позикових коштів у фінансуванні підприємства, тобто втрату фінансової незалежності. Протягом 2006-2008 років значення цього коефіцієнту наближається до одиниці, тобто власники майже повністю фінансують ТОВ « Агропромпідшипник».

Коефіцієнт фінансового ризику показує співвідношення залучених засобів і власного капіталу і служить для визначення найбільш загальної оцінки фінансової стійкості підприємства. Його розраховують за формулою:

Кф.р. = (2.3)

де ЗК - залучений капітал;

ВК - власний капітал.

Зменшення показника у динаміці свідчить про зниження залежності ТОВ « Агропромпідшипник»від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про збільшення фінансової стійкості.

Коефіцієнт маневреності розраховується на основі пасиву балансу і розрахункових даних, що відбивають величину власних оборотних коштів за формулою:

К ман. = , (2.4)

де ВОК - власний обіговий капітал;

ВК - власний капітал.

ТОВ «Агропромпідшипник» відрізняється низьким рівнем маневреності власного капіталу. Обумовлено це значною долею власних коштів в структурі пасивів підприємства. Позитивним моментом є незначне збільшення даного коефіцієнту в динаміці.

При оцінці фінансової стійкості підприємства важливу роль грає і коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень (К с.д.в.), методика розрахунку якого базується на припущенні, що довгострокові позики використані з метою фінансування основних засобів та інших капітальних вкладень і представлена у вигляді формули (2.5).

К с.д.в. = (2.5)

де ДП - довгострокові пасиви;

НА - необоротні активи.

Дані табл. 2.9 свідчать, що необоротні активи профінансовані за рахунок власних коштів.

Розрахунок коефіцієнта структури довгострокових джерел фінансування враховує два взаємодоповнюючих показники -- коефіцієнт довгострокового залучення позикового капіталу і коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел, що розраховуються за формулами (2.6) і (2.7):

К д.п.з.к. = , (2.6)

К ф.ц.к.д. = , (2.7)

де ДЗ -довгострокова заборгованість;

ВК - власний капітал.

Поширеним є думка про те, що частка власного капіталу у загальній сумі джерел довгострокового фінансування може бути досить великою, при цьому нижня границя визначена на рівні 0,6 (60%). Як показує практика, при більш низькому рівні цього показника рентабельність власного капіталу не буде відповідати визнаним оптимальним значенням. А чим вище в підприємства частка власного капіталу, тим з більшою готовністю кредитори вкладають у нього свої кошти. Величину показників фінансової стійкості підприємства формують багато факторів -- стадія життєвого циклу підприємства, сфера його діяльності, структура джерел засобів, оборотність оборотного капіталу і всіх активів. Тому, за допомогою тільки коефіцієнтного підходу визначити ступінь фінансової стійкості підприємств досить проблематично, для повноти картини частіше додатково користуються іншими методами. Так, коефіцієнтний підхід до визначення фінансової стійкості доповнюється агрегатним, сутність якої - у аналіз взаємозв'язку між активом та пасивом балансу. Такий підхід дозволяє визначити типи поточної фінансової стійкості підприємства. У табл. 2.10 представлена загальна оцінка фінансової стійкості та визначено тип фінансової стійкості. Дані табл. 2.10 свідчать про нестійке положення ТОВ «Агропромпідшипник». Головною причиною чого є випереджальний ріст запасів у порівнянні з власними оборотними та довгостроковими джерелами їхнього покриття.

Таблиця 2.10

Узагальнюючий розрахунок фінансової стійкості ТОВ «Агропромпідшипник» за 2006-2008 рр.

Показник	На 01.01.2007	На 01.01.2008	На 01.01.2009
Власний капітал	5645,7	6024,0	5771,3
Необоротні активи	4087,4	3525,0	3011,3
Власні кошти	1558,3	2499,0	2760,0
Довгострокові зобов'язання	194,9	149,6	189,0
Наявність власних і довгострокових джерел покриття запасів	1753,2	2648,6	2949,0
Короткострокові кредити і позики	1542,0	1545,2	926,4
Загальний розмір основних джерел покриття запасів	3295,2	4193,8	3875,4
Запаси	2861,5	3311,6	2975,3
Надлишок (+) або недостача власних обігових коштів	-1303,2	-812,6	-215,3
Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів і довгострокових кредитів і позик	-1108,3	-663	-26,3
Надлишок (+) або нестача (-) основних джерел покриття запасів	433,7	882,2	900,1
Тип фінансової стійкості	нестійкий	нестійкий	нестійкий
Надлишок (+) або нестача (-) засобів на 1 гривню запасів, грн.	0,2	0,3	0,3

Необхідно відзначити, що наявність запасів у розмірах, що не можуть бути забезпечені власними оборотними коштами є свідоцтвом про їхню зайву концентрацію на підприємстві. Додатковий аналіз причин такого стану дозволить не тільки скоротити надмірні обсяги запасів, направивши звільнені засоби на більш актуальні нестатки підприємства, але і тим самим нормалізувати і збільшити запас стійкості фінансового стану ТОВ « Агропромпідшипник».

З метою оцінки платоспроможності ТОВ «Агропромпідшипник» розрахуємо показники ліквідності (табл. 2.11).

Таблиця 2.11

Коефіцієнти ліквідності ТОВ «Агропромпідшипник» за 2006-2008 рр.

№	Показники	На 01.01.2007	На 01.01.2008	На 01.01.2009	Норма
1	Коефіцієнт миттєвої ліквідності	0,01	0,03	0,003	? 0,2...0,35
2	Коефіцієнт проміжної ліквідності	1,78	2,09	3,36	? 0,5...0,8
3	Коефіцієнт поточної ліквідності	2,16	2,71	4,18	? 1…1,5

На необхідність поліпшення фінансового стану підприємства вказує нестача коштів для покриття термінових зобов'язань -- протягом усіх трьох років коефіцієнт миттєвої ліквідності, значно менш ніж нормативні значення. Коефіцієнт поточної ліквідності навпаки перевищує нормативні значення, що обумовлено високою часткою низько ліквідних активів у структурі активів (рис. 2.3).

1

Рис. 2.3. Динаміка коефіцієнтів ліквідності ТОВ «Агропромпідшипник»

Отримати інтегровану оцінку ступені фінансової стійкості дозволяє інтегральний підхід. Показники фінансової стійкості при цьому підході характеризують стан і структуру активів підприємства і забезпеченість їхніми джерелами покриття. Сутність цього підходу полягає у бальній оцінці основних фінансових показників та визначення класу фінансової стійкості підприємства. Критерії оцінки фінансового стану підприємства наведені у табл. 2.12.

Таблиця 2.12

Критерії оцінки фінансової стійкості підприємства

Показники	Межі класів відповідно критеріям (у балах)
	I клас	II клас	III клас	IV клас	V клас
1	2	3	4	5	6	7
Коефіцієнт миттєвої ліквідності	?0,5...20	?0,4...16	0,3..12	0,2. ..8	0,1...4	?0,1...0
Коефіцієнт проміжної ліквідності	?1,5...18	1,4...15	1,3...12	1,2...6	1,0...3	?1,0...0
Коефіцієнт поточної ліквідності	?2...16,5	1,9...1,7 15...12	1,6...1,4 10,5...7,5	1,3...1,1 6...3	1...1.5	?1,0...0
Коефіцієнт незалежності	?0,6...17	0,59...0,54 15 ..12	0,53...0,43 11,4...7,4	0,47,.0,41 6,6...1,8	0,4...1	?0,4...0
Коефіцієнт маневреності власних коштів	?0,5...15	0,4...1	0,3...9	0,2...6	0,1...3	?0,1...0
Коефіцієнт фінансової автономії стосовно формування запасів	?...13,5	0,9...11	0,8...8,5	0,7...0,6 6...3,5	0,5...1	?0,5...0.
Мінімальна межа	100	85,2...66	63,4...56,5	41,6..28,3	14	-

Підсумувавши за допомогою методики “бальної” оцінки отримані фінансові показники, одержимо такі рейтингові оцінки підприємства:

2006 --60,5 бала,

2007 --52,5 бала,

2008 - 66,5 бала.

Таким чином, протягом 2006-2008 років ТОВ «Агропромпідшипник» можна віднести до 3 класу, до якого належать підприємства з невеликим рівнем ризику фінансових утрат.

З метою аналізу ефективності основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства проведемо аналіз ділової активності.

Розрахуємо основні показники ділової активності ТОВ «Агропромпідшипник», що представлені в табл. 2.13.

Таблиця 2.13

Динаміка коефіцієнтів ділової активності ТОВ «Агропромпідшипник» за 2006-2008 рр.

№	Показники	На 01.01.2007	На 01.01.2008	На 1.01.2009	Норма
1	Коефіцієнт оборотності активів	0,47	0,49	0,60	збільшення
2	Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	2,20	2,70	3,70	збільшення
3	Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	13,20	6,17	4,70	збільшення
4	Строк погашення дебіторської заборгованості	27	58	76	зменшення
5	Строк погашення кредиторської заборгованості	163	133	97	зменшення
6	Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів	1,20	1,10	0,95	збільшення

Коефіцієнт оборотності активів обчислюється як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої величини підсумку балансу підприємства і характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їхнього залучення. Коефіцієнт оборотності активів представимо у вигляді формули:

К об.а = (2.8)

де ВР- виручка від реалізації продукції;

АБ - актив балансу.

Коефіцієнт оборотності активів протягом 2006-2008 рр. збільшувався, що є досить позитивним моментом.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини дебіторської заборгованості і показує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємствам.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості розраховується за формулою:

К об.д.з =, (2.9)

де ДЗ- дебіторська заборгованість;

ВР - виручка від реалізації.

Динаміка зменшення цього показника на ТОВ «Агропромпідшипник» означає, що зменшується кількість оборотів, тобто підприємство повільніше отримуватиме оплату по рахунках. Динаміку зменшення коефіцієнту оборотності дебіторської заборгованості та збільшення кредиторської представлено на рис. 2.4.

1

Рис. 2.4. Показники оборотності дебіторської та кредиторської заборгованостей

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини кредиторської заборгованості і показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємствам. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості розраховується за формулою:

К об.к.з = , (2.10)

де КЗ - кредиторська заборгованість;

ВР - виручка від реалізації.

ТОВ «Агропромпідшипник» відрізняється збільшенням цього показника у динаміці, тобто підприємству з кожним роком потрібно більше оборотів для оплати встановлених йому рахунків.

Строк погашення дебіторської та кредиторської заборгованостей розраховується як відношення тривалості звітного періоду до коефіцієнта оборотності дебіторської або кредиторської заборгованості і показує середній період погашення дебіторської та кредиторської заборгованостей підприємства, тобто:

Т об.д.з = (2.11)

Т об.к.з = (2.12)

Якщо зіставити строки погашення дебіторської та кредиторської заборгованості, можна зробити висновок про платоспроможність ТОВ « Агропромпідшипник», перевищення строку погашення кредиторської заборгованості над дебіторською, свідчить про погіршення платоспроможності заводу.

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до середньорічної вартості матеріальних запасів і характеризує швидкість реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства. Представимо коефіцієнт оборотності матеріальних запасів у вигляді формули:

Коб.з =, (2.13)

де СП - собівартість реалізованої продукції,

МЗ - середньорічна вартість матеріальних запасів.

Чим вище даний коефіцієнт, тим швидше обертаються запаси, тим більш ефективніше вони використовуються. ТОВ «Агропромпідшипник» має більш низьке значення коефіцієнту порівняно з середньо - галузевими показниками.

На нашу думку, ТОВ «Агропромпідшипник» необхідно зосередити увагу на фінансовій діяльності, раціональному й ефективному використанню всіх грошових ресурсів. Для цього необхідно налагодити оперативне фінансове планування доходів і витрат по центрах фінансової відповідальності, місцям виникнення витрат, усім структурним підрозділам підприємства, щоб у будь-який момент у керівництва ТОВ «Агропромпідшипник» була своєчасна і повна інформація для прийняття управлінських рішень і оцінки їхньої результативності.