Організація зовнішньоторгівельних операцій з сільськогосподарською продукцією на прикладі ПОП «Агрофірма «Узинська»

З метою підвищення ефективності функціонування зовнішньоекономічного комплексу необхідний розвиток системи і принципів державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків відповідно із курсом держави на підтримку реального сектору економіки.

Але повернемось до питань підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності на рівні підприємства. Підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств, в першу чергу експортних операцій, знаходиться у великій залежності від удосконалювання системи управління зовнішньоекономічними зв'язками.

В цьому випадку значний інтерес представляє питання, пов'язане із можливістю прийняття оптимальних управлінських рішень стосовно задач, націлених на підвищення конкурентноздатності підприємства, а також узгодження його ефективної виробничої і збутової діяльності ПОП «Агрофірма Узинська».

Вихід на зовнішній ринок завжди є вступом до конкурентної боротьби. В умовах високої насиченості і навіть перенасиченості світових товарних ринків кожен товар (і товаровиробник, що за ним стоїть) змушений вести жорстку боротьбу за перевагу споживача, яка віддається найбільш конкурентоспроможному товарові, який на одиницю своїй вартості (ціни) задовольняє більше потреб і на більш високому рівні, ніж товари конкурентів.

Зростаючий інтерес до якості, викликаний посиленням конкурентної боротьби на світовому ринку, ставить цілком конкретне завдання перед виробником продукції. Покращити якість - отже покращити конкурентоспроможність своїх товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Із новим підходом до якості продукції зростає роль стандартизації, у розвитку якої значну роль грає держава. Питання стандартизації розглядаються у якості базової основи, без якої неможливо підвищення якості продукції у масштабах всієї держави в цілому.

Конкурентні позиції розвинутих країн у міжнародній торгівлі проявляються також через механізм цін. Їх рівень на зовнішніх ринках продовжує залишатись діючим важелем управління чи ослаблення позицій експортера. І хоча існує думка про те, експортні ціни - це неголовний показник конкурентоспроможності, що перевагу треба віддавати впливу таких факторів, як рівень технічного вдосконалювання виробів, його якість, надійність зручність у експлуатації, умови і строки постачань і платежів, тим не менш роль нецінових факторів у конкурентній боротьбі далеко не є однаковою. В залежності від ринків і товарів вони можуть чинити різний вплив на ефективність зовнішньоекономічної діяльності.

Усе це змушує підприємства-експортери уважно вивчати конкурентоспроможність вироблених товарів. Разом з тим, висока конкурентноздатність продукції не повинна бути самоціллю для підприємства, вона лише засіб одержання високого прибутку. Фірму повинне цікавити не безвідносне до витрат досягнення найвищої можливої конкурентоспроможності, а забезпечення такого її рівня, що дозволяє вийти на максимальний обсяг прибутку. Фактично це означає, що, наприклад, західні компанії працюють не над підвищенням рівня конкурентноздатності взагалі, а над підтримкою її оптимального рівня, іншими словами, прагнуть керувати нею.

Таким чином, управління конкурентноздатністю не суперечить орієнтації підприємства на одержання прибутку. Навпаки, вона є вираженням його прагнення до прибутковості. Разом з тим необхідно сказати, що управління конкурентноздатністю підприємства формує трохи інший підхід до його функціонування в цілому. Керівники підприємства починають розглядати питання прибутковості з позицій якості, споживчих властивостей продукції, конкурентноздатності, тобто реалій конкурентної боротьби.

Проблема підвищення конкурентоспроможності має кілька аспектів: технічний, організаційний, економічний, соціальний, психологічний, юридичний (правовий), комерційний. І хоча всі вони становлять єдину систему забезпечення конкурентоспроможності продукції, існує певна черговість у вирішенні питань кожного з аспектів з огляду на їх "вагомість".

Оскільки вирішення питань економічного аспекту є першочерговим, то можна запропонувати в його рамках розробити такі з них. По-перше, це питання загальних умов забезпечення конкурентоспроможності продукції; по-друге, питання спеціальних умов підвищення (забезпечення) якості продукції як основного фактора її конкурентоспроможності.

Отже, що стосується загальних умов забезпечення конкурентоспроможності продукції, то головними з них є такі: 1) цінова політика щодо конкурентоспроможності продукції; 2) інвестиційна політика держави щодо випуску конкурентоспроможної продукції; 3) оподаткування підприємств, що випускають конкурентоспроможну продукцію; 4) кредитна політика держави і банківських структур щодо підприємств, які випускають конкурентоспроможну продукцію, і щодо самої конкурентоспроможної продукції (розробка, освоєння, виробництво); 5) регулювання імпорту продукції; 6) регламентація фінансового обліку; 7) антимонопольна політика.

Цінова політика у сфері забезпечення конкурентоспроможності продукції має базуватися на принципах державного регулювання цін на окремі види продукції (наприклад, заборона демпінгових цін, обмеження монопольних, державних, прейскурантних і деяких інших ринкових цін). У цьому зв'язку на особливу увагу заслуговує система амортизаційних відрахувань, яка прямо впливає на ціноутворення, отже, і на конкурентоспроможність продукції.

Інвестиційна політика держави щодо випуску конкурентоспроможної продукції, за прикладом країн з розвинутою ринковою економікою, має бути побудована на базі першочергового інвестування перспективних технологій і виробів, цільових програм з їх розробки та впровадженню

Оподаткування як засіб створення конкурентоспроможної продукції повинне мати сприятливий характер щодо підприємницьких структур (які створюють і випускають конкурентоспроможну продукцію або розробляють відповідну технологію), зокрема, спрощення механізму створення і реєстрації підприємств.

Кредитна політика (від кого б не надходили кредити) повинна мати пільговий характер щодо умов і строків кредитування як підприємств, що освоюють і виробляють конкурентоспроможну продукцію, так і організацій, що створюють (розробляють) конкурентоспроможну продукцію.

Регулювання імпорту продукції передбачає введення або протекційних, або обмежувальних умов щодо продукції, яка імпортується в Україну, щодо захисту вітчизняних виробників. Однією з головних підойм регулювання імпорту є митна політика стосовно нього.

Регламентація фінансового обліку має здійснюватися через регулювання складу витрат і фінансових результатів підприємств, що випускають конкурентоспроможну продукцію; через розробку системи бухгалтерського обліку тощо.

Антимонопольна політика держави для забезпечення конкурентоспроможності продукції може бути побудована на прикладі держав з розвинутою ринковою економікою з урахуванням, по-перше, особливостей розвитку народного господарства України, по-друге, його становища на даний час, тобто на перехідний період.

Щодо спеціальних умов підвищення (забезпечення) якості як головного чинника конкурентоспроможності продукції, то головними з них можна вважати такі: 1) ціноутворення залежно від якості продукції; 2) інноваційна політика; 3) інвестиційна політика; 4) оподаткування; 5) кредитна політика; 6) регулювання експорту; 7)валютне регулювання; 8) санкції за порушення вимог до якості.

Ціноутворення залежно від якості продукції має бути побудоване на нормативних методах, які забезпечують зв'язок цін з технічним рівнем та якістю (споживчими властивостями) продукції, з прогнозованими умовами морального старіння і кон'юнктури ринку. Такі ціни можуть бути реалізовані в рамках державного і ринкового регулювання цін.

Інноваційна політика у підвищенні (забезпеченні) якості продукції повинна мати цілеспрямований характер щодо державних програм з створення високоякісної продукції (наприклад, розробка і впровадження комплексних систем управління якістю продукції), держзамовлень тощо. Невід'ємними умовами формування результативної інноваційної політики є: лібералізація податкового і амортизаційного законодавства; створення соціальної інфраструктури, яка б включала формування єдиної інформаційної системи всередині країни; узгодженість інноваційної політики з усіма видами державної економічної політики.

Інвестиційну політику щодо підвищення (забезпечення) якості продукції слід спрямувати на розвиток різних форм інвестицій у розробку, освоєння, виробництво, реалізацію і експлуатацію нової продукції підвищеної якості - від інвестицій за рахунок держбюджету та широкого залучення венчурного капіталу.

Оподаткування організацій та підприємств, які створюють і випускають нову продукцію підвищеної якості, повинне базуватися на пільгових умовах по відношенню до коштів, які направляються на реінвестування розробки і виробництва такої продукції.

Кредитна політика, спрямована на заохочення створення і випуску продукції підвищеної якості, має передбачати регулювання з боку держави процентних ставок на кредити як державних, так і комерційних банківських установ.

Регулювання експорту продукції підвищеної якості повинне передбачати вплив держави щодо податків на експортну продукцію (податок на додану вартість, акцизні збори тощо), її державне кредитування та страхування.

Валютне регулювання (стосовно експорту) повинне впливати на вивізне мито залежно від якості експортованої продукції; її сертифікації; направлення валюти на освоєння нової продукції.

Санкції за порушення вимог до якості продукції мають бути підтверджені відповідними законодавчими і нормативними актами (до речі, деякі з них вже розроблені), і контроль за додержанням цих актів має. бути покладений на відповідні існуючі або новостворювані державні та громадські органи.

Українським виробникам варто скористатися досвідом світового менеджменту для вирішення проблеми забезпечення конкурентоспроможності продукції.

Для забезпечення конкурентоспроможності продукції (товарів, послуг) українських підприємств необхідно здійснити:

Аналіз стану, виявлення і систематизація основних факторів і умов, що визначають конкурентоспроможність продукції (товарів, послуг) в умовах ринкової економіки (групи, види, різновиди факторів).

Систематизацію, вибір і обґрунтування перспективних напрямів розвитку і вдосконалення законодавчих (правових) механізмів (гарантії, товарні знаки тощо).

Систематизацію, вибір і обґрунтування перспективних напрямів розвитку і вдосконалення економічних механізмів (ціноутворення, собівартість, норма і маса прибутку, економічна ефективність, стимулювання, податкові, кредитні умови тощо).

Систематизацію, вибір і обґрунтування перспективних напрямів розвитку і вдосконалення науково-технічних механізмів (технічний рівень продукції, надійність, довговічність тощо).

Систематизацію, вибір і обґрунтування нормативної та технічної бази (стандартизація, сертифікація, кодування і каталогізація продукції, техніко-економічна інформація тощо).

Систематизацію, вибір і обґрунтування перспективних напрямів розвитку і вдосконалення організаційних механізмів (сервісне обслуговування, реклама тощо).

Систематизацію, вибір і обґрунтування перспективних напрямів розвитку і вдосконалення соціальних механізмів (індивідуальні особливості покупців, безпека використання, екологічна безпека тощо).

Систематизацію, вибір і обґрунтування перспективних напрямів розвитку і вдосконалення психологічних механізмів (дизайн, упаковка тощо). Систематизація, вибір і обґрунтування перспективних напрямів розвитку і вдосконалення комерційних механізмів (умови платежу, поставок, знижок, марка тощо).

Удосконалення і поширення систем управління якістю продукції (на базі міжнародних стандартів) за рівнями, сферами, аспектами (факторами), стадіями "життєвого циклу" продукції, об'єктами, елементами формування якості продукції.

Створення і удосконалення системи підготовки спеціалістів із забезпечення конкурентоспроможності продукції (вища і середня спеціальна освіта, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів тощо).

Систематизацію, вибір і обґрунтування напрямів формування системи захисту прав споживачів на законодавчій та суспільній основі (гарантії, інформація, взаємодія з організаціями захисту інтересів і прав споживачів тощо).

Для того, щоб управляти конкурентоспроможністю, розглядаючи її з різних позицій, в тому числі і з позицій індикатору управління підприємством-експортером, її необхідно вимірювати. Це означає, що повинні бути вироблені ті чи інші підходи до вимірювання конкурентоспроможності, а також відповідні процедури роботи з даним показником як індикатором і об'єктом управління. З цього боку ми стикаємось із двоїстим характером конкурентоспроможності - як показником, що відбиває стан того чи іншого економічного об'єкту у відношенні потреб зовнішніх ринків, а також як об'єктом управління, пов'язаним із реалізацією основної цільової функції підприємства. В будь-якому випадку оцінка конкурентоспроможності включає в себе, насамперед, аналіз поточних результатів господарської діяльності підприємства, аналіз конкурентноздатності продукції, а також аналіз конкурентноздатності фірми.

В цілому, аналіз господарської діяльності підприємства, конкурентоспроможності продукції, що випускається, і самого підприємства необхідні для того, щоб оцінити потенційні можливості в конкурентній боротьбі на тому чи іншому ринку і розробити міри і заходи, за рахунок яких можна підвищити конкурентоспроможність і забезпечити власний успіх. Управління конкурентоспроможністю - це найважливіша задача менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Висновки і пропозиції

Отже, підсумовуючи вищесказане зробимо висновки.

Міжнародна торгівля зараз набуває все більшого значення як для підприємства так і для країни в загальному. На користь цього свідчать намагання України ввійти в Світову організацію торгівлі, та й підприємства намагаються знаходити нові ринки збуту для власної продукції.

Тема торгівлі України з країнами-членами СНД є цікава тим, що ці країни є сусідами України, що безумовно є хорошим стосовно розміщення ринків, також позитивним є суміжність кордонів і схожість торгівельних звичаїв, що існують в цих країнах.

Як би Україна не хотіла орієнтуватися на європейський ринок, не можна забувати про вже доступні ринки, на яких вітчизняний товар користується значним попитом, є конкурентоспроможним. Таким чином занепад торгівлі з країнами-членами СНД призведе лише до негативних наслідків, до таких як втрата вже існуючих ділових контактів, втрата прибутку від реалізації, втрата ринків збуту власної продукції.

Одним із важливих завдань реформування економіки України є трансформація агропромислового комплексу, підвищення його конкурентоспроможності на світових ринках.

Проблема експортоспроможності АПК та загалом лібералізації зовнішньоекономічної діяльності набула особливої актуальності для України, зважаючи на її прагнення стати членом СОТ. Однак процес лібералізації національної економіки слід здійснювати відповідно до результатів структурної перебудови, поетапно і зважено, з урахуванням особливостей України. Такий процес повинен відповідати конкурентоспроможності національної економіки, інакше під тиском сильних зарубіжних конкурентів вітчизняні виробники будуть витіснені не тільки із зовнішнього але і внутрішнього ринку. Крім того, важливо визначити перелік продукції, яка повинна вироблятись в Україні незалежно від стану кон'юнктури світового ринку і конкурентного середовища на внутрішньому ринку.

У програмі реформування АПК слід максимально враховувати особливості регіональної конкурентоспроможності та можливості індивідуальних і колективних виробників у виробництві певних видів сільськогосподарської продукції. Для прикладу, у фермерських господарствах зберігається однобічна спеціалізація. Головним чином вони займаються вирощуванням менш трудомістких і більш вигідних культур - зерна, соняшнику. Натомість, колишні колективні сільськогосподарські підприємства поєднували у своїй діяльності усі напрями сільськогосподарського виробництва.

Для підвищення конкурентоспроможності АПК необхідно вирішувати наступні завдання:

- забезпечення сільськогосподарських товаровиробників сучасною технікою;

- створення новітніх технологій вирощування та підвищення урожайності сільськогосподарських культур, забезпечення приросту поголів'я худоби;

- фінансування сільськогосподарського виробництва та забезпечення фінансової підтримки виробників насіннєвого матеріалу, науково-дослідних установ, сортовипробувальних станцій;

- підготовка висококваліфікованих кадрів для села;

- удосконалення цінової політики;

- урахування специфіки виробництва сільськогосподарської продукції у регіонах.

Зусилля держави повинні концентруватись на сприянні розвитку і збільшенні обсягів продукції аграрного виробництва, перетворенні АПК у високоефективний, конкурентоспроможний сектор економіки. У цьому зв'язку необхідно прискорити проведення робіт по формуванню і гармонізації національної бази стандартів якості та безпеки продуктів харчування до вимог країн - членів ЄС. Тож потрібні докорінні зміни в аграрній політиці, а це - основа для більш оптимістичних варіантів розвитку агропромислового виробництва.

В ході роботи ми виконали такі завдання:

- комплексно дослідили процес розвитку світового господарства в умовах міжнародного розподілу праці та оцінити місце і роль агропромислового виробництва в цій системі;

- в теоретичному та методичному аспектах розкрили сутність зовнішньоекономічної діяльності агропромислового комплексу;

- дослідили види зовнішньоекономічної діяльності та їх перевагу на прикладі агропромислового виробництва;

- дослідили процес організації зовнішньоторговельних операцій з сільськогосподарською продукцією на прикладі ПОП «Агрофірма «Узинська»;

- запропонували методичні підходи до оцінки діючого механізму зовнішньоекономічної діяльності підприємств агропромислового сектору економіки на прикладі ПОП «Агрофірма «Узинська»;

- сформулювали методичні підходи щодо визначення приоритетних напрямків зовнішньоекономічної діяльності підприємств промислового сектору економіки на прикладі ПОП «Агрофірма «Узинська»;

- розробили методику виходу суб`єкта господарювання, зокрема сільськогосподарського підприємства, на міжнародний ринок.

Список використаної літератури

1. "Про захист іноземних інвестицій в Україні" :Закон України від 10.09.91// Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

2. "Про дію міжнародних договорів на території України" Закон Україн від 10.12.91 //Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

3. "Про іноземні інвестиції" Закон Україн від 13.03.92 //Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

4. "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні": Закон Україн від 17.12.93 //Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

5. "Про міжнародний комерційний арбітраж": Закон Україн від 24.02.94 //Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

6. "Про режим іноземного інвестування" :Закон Україн від 19.03.96//Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

7. Бостін Ф. Вироблення аграрної політики // АгроСвіт, № 11, 1 червня 2001 р.

8. Безух О. Проблеми правового забезпечення конкуренції. // Право України. -2003. -№7.

9. Білий В. Який він - новий митний Кодекс України // Юридичний журнал. -2002. -№4.

10. Буров О. Демпінг - скидання товару для викидання конкурентів // Контракти. -2003. -№26.

11. Бутинець Ф.Ф. та ін. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності. Підручник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит" / Ф.Ф. Бутинець, І.В. Жиглей, В.М. Пархоменко; За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця; 2-е вид., доп. і перероб. - Житомир: ІШ "Рута", 2001. -544 с.

12. Веремко В. Митниця непереборної сили // Контракти. -2005. -№10.

13. Внешнеторговые сделки // Сост. И. С. Гринько. - Сумы: Реал, 1994. - 464 с.

14. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник / Под ред.

15. Л. Е. Стровского. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 823 с.

16. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга. - М.: Ось-89, 1999. -- 288 с.

17. Волков А. Зміни до Митного кодексу України: крок назустріч підприємцям чи навпаки? // Юридична газета. -2005. -№3.

18. Варченко О.М. До питання формування конкурентних переваг на ринку продуктів бурякоцукрової галузі // Вісник аграрної науки, серпень 2000 р.

19. Гребельник О.П., Романовський О.О. Основи зовнішньоекономічної діяльності. -К.: Деміург, 2003. - 296 с.

20. Дахно І.І. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2003. - 296 с.

21. Даниленко А.С. Основні напрями удосконалення земельних відносин та їх роль у формуванні стратегії національної продовольчої безпеки України у XXI столітті // Економіка АПК, 2001, № 4.

22. Дерев'янко С. Новий Митний кодекс України: переваги та недоліки в контексті світових тенденцій // Наука молода. -2004.-№ 2.

23. Дроздова Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства: Навч. посібник.- К.: ЦУЛ, 2002.- 171 с.

24. Єлисєєв А. Мінімізація податків законними способами.// Український дiловий тижневик "Контракти" / № 36 вiд 08-09-2003.

25. Єлисєєв А., Підлужний М. Податкове планування. Мінімізація податків законними способами. -Львів, Центр Бізнес-Сервісу, 2003, - 320 с.

26. Іщенко О.І. Удосконалення планування регіонального розвитку агропромислового комплексу // Вісник аграрної науки, вересень 2000 р.

27. Заярний В. Підсумки першого року реформ в АПК України // АгроСвіт, № 4, 27 лютого 2001 р.

28. Зовнішні економічні зв'язки України // Матеріали серверу http://www.openukraіne.com

29. Зовнішньоторговельний режим України та перспективи його вдосконалення: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Н.С. Науменко / Укр. акад. зовніш. торгівлі. - К., 2003. - 20 с.: рис., табл. - укp.

30. Карімова Т. В., Лилик І. В. Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.//Прикладні аспекти маркетингової діяльності - http://uam.іatp.org.ua/jurnal/3_2000/artіcle6.htm

31. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 384 с.

32. Козик В.В., Панкова Л.А., Карп'як Я.С., Григор'єв О.Ю., Босак А.О. Зовнішньоекономічні операції і контракти. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 608 с.

33. Козлов С. Електронне декларування: ризикована необхідність. Юридична газета. -2005. -№3.

34. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.

35. Матеріали серверу Державного комітету статистики України - http://www.ukrstat.gov.ua

36. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 384 с.

37. Мировые рынки продолжают закрываться. // Бизнес. -2003. - №45 (564). - C. 27.

38. Митна справа в Україні: Митний кодекс України. Нормативно-правові акти. - К.: Юрінком Інтер, 2002.-С 3-6.

39. Митний кодекс України від 11.07.2002 № 92-ІV

40. Ніколаєв Є. Обмеження Світової організації торгівлі. // http://www.igls.com.ua

41. Кваша С.М. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК України // АгроІнКом, 2001, № 7.

42. Кваша С.М. Трансформаційні перетворення в зовнішньоекономічній діяльності АПК // Вісник аграрної науки, серпень 2000 р.

43. Кваша С.М. Удосконалення агарарних зовнішньоекономічних відносин та особливості регулювання аграрного ринку в країнах ЄС // Економіка АПК, 2000, № 6.

44. Кириленко І.Г. Агропромисловий комплекс України: сучасний стан та погляд у майбутнє // Економіка АПК, 2001, № 4.

45. Лукінов І.І. Продовольча безпека та її гострота у світовому вимірі // Економіка АПК, 2001, № 4.

46. Макаренко П.Н., Мельник Л.Л., Карпенко А.М. Розвиток інтеграції в агропромисловому виробництві як один із напрямів аграрної політики // Економіка АПК, 2000, № 8.

47. Обсяг продукції сільського господарства України // АгроСвіт, № 16, 30 серпня 2001 р.

48. Плющ І.С. Напрями розвитку аграрної політики в Україні, Економіка АПК, 2001, № 4.

49. Плющ І.С. Перспективи розвитку аграрного сектора економіки та важелі його регулювання // АгроІнКом, 2001, № 4-6.

50. Саблук П.Т. Соціально-економічна модель постреформованого агропромислового виробництва в Україні (доповідь) // Економіка АПК, 2000, № 2.

51. Ющенко В.А. Розвиток агропромислового комплексу України в контексті світового продовольчого ринку // Економіка АПК, 2001, № 4.

52. Юхименко В.В. Інтеграція з країнами СНД - важливий фактор розвитку зовнішньоекономічної діяльності України // 36ір. наук. праць. - К.: Київ держ. торг.-екон. ун-т. - 2000. - С. 13-18.