Курсова робота

з маркетингу

Розробка нового товару підприємства на промисловому ринку

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретико-методологічні засади нового товару підприємства на промисловому ринку
• 1.1 Стратегія розвитку нового продукту
• 1.2 Методологічні основи нововведень
• 1.2.1 Особливості та класифікація нововведень
• 1.2.2 Моделі й етапи інноваційних процесів
• 1.2.3 Фінансування нововведень та інноваційної діяльності
• 1.3 Система мотивації інноваційної діяльності в організації
• Розділ 2. Аналіз ефективності інноваційної діяльності СП ЗАТ "Теріхем-Луцьк"
• Розділ 3. Шляхи вдосконалення управління інноваційною діяльністю підприємства
• 3.1 Обґрунтування та визначення факторів впливу на розробку та впровадження інноваційних рішень
• 3.2 Розробка інноваційного проекту
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Протягом тривалого часу світова економіка розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів, а у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси і явища.

Розвиток й ідентифікація сучасного виробництва повинні майже цілком будуватися на нових рішеннях в галузі технології, техніки, організаційних форм й економічних методів господарювання, тобто різних нововведеннях, впроваджених у виробництво.

До факторів, що гальмують освоєння нововведень у промисловості, відносяться, насамперед, недоcтача власних фінансових ресурсів і високі ставки за кредитами комерційних банків, зменшення внутрішнього попиту й економічний ризик освоєння нової продукції.

Тільки радикальні заходи для впровадження нових технічних і технологічних рішень, сучасних виробничих процесів, здатних випускати конкурентоспроможні товари, дозволять економіці вийти з затяжної кризи і забезпечити Україні гідне місце у світовому співтоваристві.

Життєздатність економіки будь-якої країни визначається масштабами та якістю накопичення новацій, а саме: нових ідей, технологій, управлінських систем, які є результатом розвитку науки та інноваційної діяльності.

Завданням курсової роботи є виявити ступінь підготовки із питань розробки нового товару підприємства на промисловому ринку.

Обґрунтування рекомендації для прийняття управлінських рішень у сфері промислового маркетингу, управління якістю на визначеному підприємстві.

Методи дослідження, які використовувались в роботі - статистичні.

Об'єктом дослідження є підприємство - СП ЗАТ „Теріхем- Луцьк”, що спеціалізується на переробці пластмас.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади нового товару підприємства на промисловому ринку

1.1 Стратегія розвитку нового продукту

Сьогодні внаслідок швидкого розвитку нових технологій для врахування постійних змін у смаках споживачів фірма не може сподіватись лише на вже існуючі товари, якщо вона хоче утримати свої ринкові позиції та рівень прибутковості. А ринковий успіх та прибутковість промислової фірми насамперед залежать від того, як фірма ставиться до розвитку нових продуктів. Сьогодні розробка нових товарів стає переднім краєм прикладання маркетингових зусиль. Виникає необхідність модифікації вироблюваних товарів, розробки нових товарів та успішного запуску їх у виробництво. Але новаторство - справа дорога та ризикована. Так, за даними досліджень, на ринку промислових товарів невдачі зазнає від 25% до 30% усіх запропонованих новинок. Однак фірми-виробники не припиняють фінансувати дослідницьку роботу, шукають нові шляхи і методи задоволення існуючих потреб споживачів та формують нові потреби, щоб вистояти в конкурентній боротьбі.

Завданням багатьох фірм є пошук такого товару, такої галузі, де вона мала б переваги над конкурентами. Ці переваги можна знайти у впровадженні на ринок новітніх товарів та технологій.

Інноваційні процеси та новий продукт. Специфіка інноваційного маркетингу полягає в процесі планування нової продукції. Для успішного просування продукту крім того, що він буде мати ринкові та технічні параметри, які відповідають вимогам споживачів, споживачі ще мають володіти інформацією про його споживчі якості. Все це потребує підтримки маркетингу.

Політика інноваційного маркетингу полягає у взаємодії між товарними групами; це нові товари і технології, нові матеріали, які перебувають на різних стадіях: дослідницьких та конструкторських робіт, виробничих випробувань, пробного маркетингу, масового виробництва.

Зараз в Україні інноваційна діяльність знаходиться у занедбаному стані, вітчизняна економіка відстає в науково-технічному прогресі від індустріальне розвинутих країн. Загальні витрати на науково-технічні розробки за останні три роки зменшилися в шість разів, за останні п'ять років чисельність працівників науково-технічної сфери України скоротилася вдвічі. Сукупні витрати (з розрахунку на одного науково-технічного працівника) на інноваційну діяльність в 1994 році становили у Франції та Німеччині десь близько $140, а в Україні - $8.

Важливе місце в інноваційному маркетингу займає новий товар. Як вже зазначалося, близько 35% нових товарів провалюються. Причинами комерційного провалу є: помилкове визначення рівня попиту, дефекти товару, недостатня реклама та слабке стимулювання збуту, висока ціна, протидія конкурентів, неправильно вибраний час виходу на ринок, виробничі проблеми.

Під інноваційними процесами будемо розуміти виникнення нового продукту.

Під новим продуктом розуміють модифікацію вже існуючого товару або нововведення, яке споживач вважає значущим.

Модифікації являють собою зміни в продукції і включають розробку нових моделей, стилів, кольорів, покращення товарів та появу нових торговельних марок. У процесі інновацій можуть виникати значні та незначні нововведення. До незначних нововведень можна віднести ті продукти фірми, які раніше нею не продавалися, але були присутні у збуті інших компаній. До значних нововведень можна віднести ті продукти, котрі не продавалися ні цією фірмою, ні будь-якою іншою. При їх використанні зростає ризик, витрати і час, за який може бути досягнута прибутковість [26, 118].

За своїм характером і функціональним призначенням нововведення можна класифікувати таким чином:

1) технічні (нові продукти, технології, енергія, нові матеріали, устаткування);

2) організаційні (нові методи і форми організації усіх видів діяльності, добровільне об'єднання компаній, тобто створення асоціацій, товариств);

3) економічні (методи господарювання - прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивація та оплата праці);

4) соціальні (різні форми активізації людського чинника);

5) юридичні (акти та закони).

Інноваційна діяльність представляє собою результати маркетингових досліджень і включає:

науково-технічні розробки;

інженерну підготовку виробництва;

технічні, організаційні нововведення;

формування інвестиційної політики;

реальне інвестування новинок та нововведень.

Інновації - це об'єкт підвищеної та повсякденної, уваги. Сьогодні роблять спроби побудувати теорію інноваційного процесу, яка б охопила всі стадії нововведень.

Як приклад інноваційного підходу до діяльності можна навести картину, що склалася серед крупних фірм США:

70% нових продуктів - модифікації;

20% - незначні інновації;

10% - значні інновації.

Для інноваційного процесу характерні чотири основні стратегії:

1) наступальна. Вона властива малим інноваційним фірмам і корпораціям, що диверсифікують свою продукцію. Дана стратегія базується на принципах "підприємницької" конкуренції. Фірми випускають товари на ринок з новими споживчими якостями;

2) оборонна. Фірма націлює свою маркетингову діяльність на утримання конкурентних позицій на існуючих ринках. Основна мета - оптимізувати співвідношення "вигоди-витрати";

3) авангардна, її застосовують фірми, які мають міцні позиції на ринку, розвинуту технологічну базу, свій імідж та репутацію на ринку;

4) імітаційна. Застосовується усіма фірмами, які копіюють основні споживчі властивості нововведень [26, 119].

Здобути нововведення можна такими способами:

1) купити інформацію про новинки зі сторони (патент чи ліцензія);

2) власними зусиллями створити новий товар (відділ досліджень і розробок);

3) удосконалити конструкцію чи зовнішнє оформлення;

4) розробити новинку з партнерами інших фірм.

Вибір того чи іншого способу буде залежати від того, на якій стадії життєвого циклу (ЖЦТ) знаходиться товар. Крім того, необхідно прив'язати життєвий цикл до певного ринку (один той самий товар на різних ринках може знаходитися на різних стадіях ЖЦТ) і врахувати взаємний вплив товарів або товарних груп на тривалість ЖЦТ.

Взагалі новий товар має велике значення для розвитку фірми. Йому належить важлива роль у стратегії росту багатьох компаній. Протягом 5 років для 700 країн світу нові товари складали 22% приросту прибутку, і цей показник надалі зростає. Основними факторами цих змін виявилися: новітні технології, зміни в потребах споживачів, скорочення життєвого циклу товарів, посилення конкуренції. Але розробка нових товарів разом з усілякими перевагами залишається ризикованою справою.

Ризик, пов'язаний з розробкою нових товарів. Багато задумів нових виробів залишається нездійсненими. Світовий досвід показує, що в різних товарних групах 50 чи навіть 90% нових товарів не з'являються на ринку. Із 10 промислових товарів ринок приймає 2-3.

Збитки від невдач можуть бути дуже значними. Так, фірма "Форд Мотор Компані" втратила 50 млн. дол. при впровадженні нової моделі "Едсель" у 50-х роках. Компанія "Polaroid" втратила 65 млн. дол. при введенні нових відео "Polarvision".

Невдачі з'являються і в процесі розробки продукту. Так, із 60 ідей тільки одна може привести до комерційного успіху. На ранніх стадіях нововведень має місце технічний ризик, коли затрати відносно невеликі, а комерційний ризик виявляється тоді, коли нововведення вже представлено на ринок і у разі його невдачі будуть значні збитки.

Яким чином можна зменшити ризик? Перш за все продукт повинен відповідати вимогам та потребам споживачів, а також мати попит ринку. Коли попередньо проведено обґрунтоване маркетингове дослідження та пробний маркетинг, ймовірність успіху може бути високою. Важливе значення мають оцінки ресурсних можливостей фірми, її технологічних переваг. Необхідні постійні дослідження ринку для врахування умов ринкового середовища, яке постійно змінюється. При цьому слід звернути увагу і на продукти-аналоги, з якими конкурує новий товар.

Приймаючи рішення про вихід на ринок з новим продуктом, фірма може обрати стратегію новатора чи послідовника. Новатори впроваджують свою продукцію раніше за інших, як правило, вони є лідерами в своїй галузі.

Стратегія товарної політики спрямована на розв'язання проблеми, як задовольнити існуючу потребу, якій раніше не приділялося уваги ані фірмою, ані її конкурентами. Оскільки для споживача даний товар чи послуга становлять найбільшу цінність, це дає змогу фірмі одержувати монопольний прибуток.

Така стратегія притаманна фірмам з високим науково-технічним потенціалом (найкращі дослідники, дизайнери), з орієнтацією на високу якість товару, зі значними витратами на науково-дослідницьку діяльність, щоб підтримати конкурентоспроможність. Ця інноваційна стратегія пов'язана з великим ризиком.

Фірми-послідовники чекають моменту, коли новий товар вже сприйнятий ринком, а споживачі вже мають уявлення про його споживчі якості. Такі фірми поступово змінюють чи реорганізують свою діяльність, яка для них пов'язана з тим, щоб не запізнитись з виходом на ринок.

Дифузія товару. Коли новий товар з'являється на ринку, фірма має справу з такими процесами:

1) дифузія нововведень - це розповсюдження інформації відносно можливостей використання та вигод товару;

2) сприймання нового товару споживачем.

Дифузія - це передача споживачеві інформації про перевагу товару (якість, форма, колір, упаковка). Від того, як реагує споживач на новий товар, буде залежати розробка продуктової стратегії фірми. Розглянемо реакцію споживачів залежно від розвитку процесу дифузії товару на ринку.

Спочатку купують новий товар так звані "інноватори". Вони люблять нове і новинки сприймають позитивно. Друга група - це звичайні покупці, які мають неабиякий смак до нового. Вони мають змогу визначити і "public relation". Ті, хто купує товар раніше, ніж він стане нормою, називаються "рання більшість". "Пізня більшість" складається зі споживачів, які сприймають товар, коли він стане нормою. "Останні" приймають товар із запізненням.

Для кожної групи споживачів потрібен відповідний диференційований підхід для кожного етапу життєвого циклу товару.

Процес планування нової продукції. Процес планування нової продукції включає сім етапів:

1. Генерація ідей.

2. Відбір ідей.

3. Розробка задуму та його перевірка.

4. Аналіз з точки зору бізнесу.

5. Розробка товару.

6. Випробування на ринку.

7. Розгортання комерційного виробництва [26, 122].

Генерація ідей нових товарів. Взагалі генерацію ідей як процес можна визначити таким чином: це постійний систематичний пошук можливостей для створення нових товарів. Цей процес включає як пошук джерел нових ідей, так і методів їх створення. Існує багато джерел для створення новинок. Найважливіше серед них - це ринок: ідеї йдуть як від споживачів, так і від конкурентів.

Інше джерело - сама фірма чи підприємство, винахідники, керівництво, технічні працівники. Це вчені, лабораторії університетів, комерційні лабораторії; винайдені ними нові матеріали - реальна основа для оригінальних або вдосконалених варіантів наявних товарів.

Ще одним джерелом ідей є торговельний персонал та дилери фірми, які контактують з покупцями.

Останнім часом для вироблення ідей залучають незалежні фірми - рекламні агентства, консалтингові фірми.

Для генерування ідей суттєве значення мають публікації у спеціальних журналах, газетах, інформація про виставки, що проводяться в країні та за її межами, відомості про діяльність виробників-конкурентів, звіти науково-дослідних інститутів, а також скарги та рекламації.

Генерування ідей базується на творчих методах. Серед них - такі методи, як "мозкова атака", метод сінектики, морфологічний аналіз, метод Дельфі та інші.

Але перед тим як перейти до обговорення зазначених методів генерування ідей, треба наголосити, що більшість виробників промислових товарів страждають не від браку ідей, а від того, що роблять неправильний вибір між добрими та поганими ідеями. Розглянемо цю проблему з тієї точки зору, що ідеї повинні бути направлені на розв'язання специфічної проблеми або задоволення потреб споживачів, а також на підтримку загального плану маркетингу фірми.

Щоб ідея відповідала загальній ринковій стратегії фірми, цьому має передувати розробка продукту. У даному випадку це означає, що фірма повинна спочатку визначитися відносно того, у якій сфері бізнесу вона працюватиме та яких якісних цілей вона хоче досягти. Зазначені цілі формують, в свою чергу, критерії відбору для використання при оцінюванні нових продуктових ідей. То можуть бути критерії прибутковості, мінімізації витрат на розробку продукту, технічних переваг.

Але тепер повернемося до методів генерування ідей. Спеціалісти з дослідження ринку зазначають, що для генерації нових ідей потрібне якнайширше бачення проблеми: велика кількість ідей, їх різноманітність та незвичайність, що і дають методи, розглянуті нижче.

Метод "мозкова атака" був розроблений Алексом Осборном - американським фахівцем у галузі реклами. Мета такої "атаки" - швидке генерування великої кількості ідей. Чим більше ідей, тим більша ймовірність вибору продуктивних.

Метод полягає в наступному:

зібрати групу спеціалістів з поставленої проблеми (7-12 чоловік) для творчого формування ідей;

критика заборонена;

зібрати якнайбільше ідей (навіть нісенітні, фантастичні), використовувати комбінації ідей;

від спеціалістів вимагається неординарність, нестандартність мислення, гострий розум;

всі ідеї оцінюються [26, 123].

За півгодини група може висунути близько 250 ідей.

Метод синектики розроблений Вільямом Гордоном.

Синектика - це поєднання різних несумісних та невідповідних елементів. Мета синектики - спонтанна активність мозку, залучення спеціалістів з різних сфер діяльності, навіть тих, хто змінив профіль роботи. Групі надають приміщення, кошти, доступ до виробництва. Послідовність етапів розв'язання проблеми така:

1) формування проблеми;

2) дискусія;

3) пошук аналогів;

4) визначення вузьких місць, труднощів;

5) вибір і розвиток перспективної ідеї з випробуванням.

Методом синектики можна розробити новий продукт, який принесе великі або незначні прибутки.

Морфологічний метод розробив Фриц Цвікі - творець реактивного двигуна. Морфологія - це структура. Мета цього методу - виділити суттєві параметри проблеми, яка подана у вигляді моделі, вивчити їх взаємозв'язки.

Наприклад, пошук нової та дешевої упаковки, щоб уникнути конкуренції. Будується модель, яка складається з таких параметрів:

1) форма упаковки (куб, конус, тетраедр, ромб);

2) вміст (рідина, порошок, паста, запах, газ);

3) матеріал (дерево, скло, алюміній, пластик).

По кожному з параметрів вносяться ідеї, які аналізується і з який вибирається найкращий варіант.

Метод Дельфі розроблений у США організацією "Ренд корпорейшн". Суть методу - в об'єднанні думок експертів з урахуванням усіх запропонованих ідей. Наприклад, до групи експертів звернулися з проханням висловити свої думки з приводу того, що фірму цікавить, який вид енергії застосувати для автомобіля: електричну чи від згоряння палива. Опитують декількох експертів, поки не дійдуть до певного висновку.

Існують і інші методи генерування ідей, значення їх у тому, що вони створюють творчу атмосферу та є своєрідним гарантом у боротьбі з конкуренцією за ринок збуту.

Відбір Ідей. Мета діяльності по генеруванню ідей полягає у формуванні якомога більшого числа ідей. Мета подальших етапів - скорочення їх кількості. Першим кроком на цьому шляху є відбір ідей. Його ціль - якомога раніше виділити та відсіяти невдалі ідеї [26, 124].

Дуже важливо, щоб результат етапу відбору ідей не виходив за межі можливостей фірми. Як вже зазначалося раніше, багато фірм не обмежені браком продуктових ідей, але вони обмежені стратегією та ресурсними можливостями (час, гроші, персонал). Фірма повинна оцінювати також, скільки з відібраних ідей можуть бути розроблені у фізичний продукт та успішно запропоновані на ринок.

Багато фірм розробили свої методи оцінки і відбору ідей. Один з них - так званий відбірковий перелік, який наведено нижче.

Рис. 1.1. Перелік оціночних показників для нового товару [26, 125]

Після того як оцінено на основі шкали від 1 (відмінна) до 10 (незадовільна оцінка) важливість кожного параметра нового товару, зважується кожний параметр (присвоюється відповідний ваговий коефіцієнт, оскільки вплив кожного з них на успіх товару неоднаковий) і розраховується загальна оцінка та оцінки по кожній групі параметрів нового товару. Таким чином, здійснивши розрахунки для кожного виду товарів, можна шляхом порівняння оцінок виключити з подальшого розгляду незадовільні ідеї.

Розробка задуму та його перевірка. Коли ідеї пройшли попередню стадію, вони потребують розробки задуму товару. Під задумом товару будемо розуміти розроблений варіант ідеї товару з точки зору ринкових потреб та потреб споживачів, які купують не ідею товару, а його задум. Завдання маркетолога - розробити ідею у ряді різних задумів та відібрати найкращий з них. Потім споживачів опитують - просять висловити свою точку зору на цей задум товару. При цьому опитуванні належить ставити такі запитання:

Чи легко розуміється задум товару?

Чи бачите ви переваги цього товару у порівнянні з уже існуючими товарами?

Чи вірите ви інформації про товар?

Чи задовольняє даний товар ваші потреби?

Чи можна вдосконалити характеристики товару?

Хто буде приймати можливе рішення про купівлю?

Хто буде користуватися товаром?

Чи купите ви товар?

Відповіді на запитання допоможуть виробнику виділити той варіант задуму товару, який найбільше приваблює споживачів. Запитання про покупку товару дає можливість оцінити потенціальний обсяг його збуту.

Потім розробляється перший варіант маркетингової стратегії виходу на ринок з конкретним товаром. Стратегія передбачає визначення цільового ринку (розмір, структура, поведінка, позиціонування товару, обсяг продажу та прибуток на кілька років); ціни товару, загального підходу до його розподілу, витрат на маркетинг; перспективних цілей та стратегічного підходу до формування ринкового плану фірми.

Аналіз з точки зору бізнесу. На цьому етапі процесу планування нової продукції фірма повинна мати інформацію про споживачів, конкурентів, розміри потенціалу, попереднє ціноутворення, технології, рівні інвестування та попередні витрати на виробництво для проведення фінансового аналізу, щоб вирішити, чи може ідея, відібрана на попередніх етапах, стати фізичним товаром.

Розробка ідеї товару у фізичний продукт потребує значних коштів, особливо для фірм, у яких частка витрат на розробку досить значна і для яких фінансовий аналіз є основним. Для фірм, у яких частка витрат на розробку незначна, фінансовий аналіз комбінується ще з деякими критеріями.

Більшість фірм стикаються з браком ресурсів, тому багато перспективних проектів відкидається. Комбінування фінансового аналізу з іншими відбірковими критеріями дозволяє фірмі відібрати найбільш вдалий проект для подальшого впровадження.

Розробка товару. Коли задум продукту успішно здолав попередні стадії, починається втілення задуму в матеріальну форму та визначення базової маркетингової стратегії шляхом розробки товару, упаковки, торговельної марки і т. ін. Також на цьому етапі буде одержана відповідь про можливості втілення задуму з комерційної і технічної точки зору.

Таким чином, при розробці товару вибирають тип та якість матеріалів, з яких буде виготовлятися продукція, метод виробництва (його вартість та термін, показник використання виробничих потужностей). Після розробки прототипу товару проводиться його функціональне тестування. Завжди виробляється декілька прототипів, а в ході випробувань, як правило, залишається тільки один. Також треба зазначити, що при проведенні тестування впроваджуються деякі вдосконалення як у самому товарі, так і в процесі виробництва.

Треба відзначити, що на цьому етапі розробляється патентний захист з метою запобігання копіюванню.

Випробування на ринку. Якщо на попередньому етапі товар успішно пройшов випробування і перевірку, то фірма випускає невелику партію товару для випробування на ринку. На даному етапі товар та план маркетингу фірми випробовуються в умовах реального ринкового середовища, щоб виявити погляди цільових груп споживачів: характеристики товару, особливості використання та обслуговування, а також на базі випробувань визначити розмір ринку та розробити загальний прогноз збуту продукції.

Для проведення випробування на ринку треба визначити:

місце проведення тесту;

термін випробування;

інформацію, яка мусить бути отримана;

напрямки використання результатів випробувань.

Розгортання комерційного виробництва. Цей етап включає реалізацію всього плану маркетингу і комерційного виробництва. Досить часто це потребує великих затрат та швидкого прийняття рішень.

Фірма повинна визначитись: по-перше, коли запропонувати новинку на ринок; по-друге, де вона буде випускати на ринок товар (місто, регіон, країна), оскільки небагато фірм мають можливості одразу пропонувати товар на ринок всієї країни, багато з них поступово освоюють нові ринки збуту; по-третє, кому запропонувати свій товар, тобто відібрати найбільш вигідні з ринків, що освоюються, та сегменти ринків і сконцентрувати на них зусилля по стимулюванню збуту; по-четверте, як виводити новий товар на ринок (розробка індивідуального плану маркетингу для кожного ринку) [26, 128].

1.2 Методологічні основи нововведень

1.2.1 Особливості та класифікація нововведень

Важливим етапом вивчення нововведень є їх класифікація за низкою певних ознак. Світ інновацій дуже різноманітний. Їх комплексний характер і багатогранність використання потребують розроблення класифікатора інновацій, який дасть змогу не тільки усвідомити їх роль у розвитку людства, а й передусім:

оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу;

визначити перспективність майбутніх нововведень;

установити проблемні зв'язки між різними типами інновацій;

підібрати методи управління адекватні особливостям кожного інноваційного процесу, які випливають з переважаючого типу інновацій, що утворюють ці процеси;

створити економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю залежно від типу інновацій;

визначити методи й форми реалізації і просування інноваційного продукту та інноваційної технології залежно від різних типів інновацій;

оптимізувати організаційні форми інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури, економічні відносини в інноваційній сфері;

створити стимули для активізації нововведень у галузях, регіонах і підприємствах.

Серед підходів до класифікації інновацій найпоширенішим вважається розподіл їх за змістом та сферою застосування. На основі цього критерію вирізняються великі групи інновацій.

Технологічні - нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення - це зміни перш за все в засобах і методах організації виробництва [10,529].

Продуктові - створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва чи у сфері споживання.

Організаційно-управлінські - нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та їх об'єднань.

Економічні - нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності.

Соціальні - нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому.

Юридичні - нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку.

Основною ознакою класифікації інновацій є, як правило, новизна інновації, її сутність, а також вплив на економічні та соціальні процеси. За ознакою новизни інновації поділяються на нові для галузі у світі, нові для галузі в країні, нові для підприємства [5, 308].

Перші - це інновації абсолютної новизни, які не були ще відомі і які в разі значного поширення стають радикальними нововведеннями. Абсолютна новизна фіксується за відсутності аналогів цієї інновації на міжнародному ринку.

Нові для галузі чи підприємства - це інновації з частковою новизною одного або кількох елементів уже відомого товару через зміну функцій і характеристик існуючого продукту або процесу.

За ознакою економічної значущості інновації поділяються на базисні, поліпшуючі (інтегруючі) та псевдоінновації.

Базисні інновації - це інновації в основі розробки яких лежать нові фундаментальні наукові досягнення. Базисні інновації є передумовою виникнення нових галузей виробництва, перебудови суміжних виробництв, створення нових ринків.

Інтегруючі (комплексні) - це інновації, що створені за рахунок використання оптимального набору раніше накопичених і перевірених у світовій практиці наукових досягнень. Особливістю інтегруючих інновацій є їх створення за потребою ринку і вибір, а не розроблення науково-технічних засобів для їх реалізації. Тому такі інновації називають ще поліпшуючими [15,604].

Псевдоінновації характеризуються дуже незначними змінами порівняно з попередніми виробами і скоріше є проявами реклами та моди. Псевдоінновації спрямовані на часткове покращення елементів товару без зміни їх базової конструкції та структури [10, 406].

На погляд В.Г. Мединського, класифікувати інновації необхідно за такими ознаками:

ступінь впливу на зміни;

рівень розробки та поширення;

ступінь новизни та глибини змін;

масштаб інноваційних процесів;

сфера впровадження та поширення;

роль у відтворюючому процесі;

зміст, а також сфера застосування;

спрямованість дії.

Серед великої кількості підходів до класифікації інновацій слід визначити класифікацію А. Пригожина:

1. За особливостями свого здійснення: одиничні та дифузійні, завершені й незавершені, успішні й неуспішні.

Одиничні - це разові нововведення, які не підлягають тиражуванню за своєю унікальністю та призначенням. У дифузійних інноваціях головний ефект полягає в їх масовості, бо в одиничних варіантах вони невигідні.

Завершені і незавершені, успішні й неуспішні - це ті випадки на стадії розробки, коли інновація виявляється хибною внаслідок помилок або зміни середовища.

2. За типом: матеріально-технічні, науково-технічні, соціальні.

за місцем у виробничому процесі: сировинні, забезпечуючі та продуктові.

за спадкоємністю: заміщуючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення.

Заміщуючі - передбачають повне витіснення застарілих засобів (наприклад, автоматизація контролю процесом випалювання в цементному виробництві).

Скасовуючі - виключають виконання якоїсь операції і не замінюють її новою (наприклад, відміна від будь-якої форми звітності).

Поворотні - коли після деякого використання новинки відкривається її непридатність або невідповідність новим умовам, що змушує повертатись до її попередника [16,263].

Відкриваючі - це фундаментальні відкриття, які не мають порівняльних функціональних попередників (наприклад, радіо, телебачення).

Ретровведення - коли знову стають актуальними вже пройдені етапи розвитку техніки (наприклад, використання сили вітру тощо).

за інноваційним потенціалом та ступенем новизни: радикальні або базові (принципово нові технології, види продукції); комбінаторні (використання різних поєднань конструктивного з'єднання елементів, наприклад створення типових вузлів, які придатні для різних машин); модифікрвані (поліпшуючі).

за особливостями інноваційного процесу: внутрішньоорганізаційні, міжорганізаційні. У першому випадку розробником інновації є підприємство чи організація, де й інновація й використовується; у другому - усі ці ролі розподілені між спеціалізованими організаціями.

за охопленням очікуваної частки ринку: локальні, системні, страте-гічні.

Отже, наведена класифікація дає можливість точніше ідентифікувати кожне нововведення, оцінити співвідношення різних типів нововведень у різних сферах суспільного життя, виявити динаміку та тенденції змін цих співвідношень у різні періоди розвитку і одержати діагностику інноваційного стану господарства, що може бути основою подальшого планування інноваційного розвитку.

Також, можна зазначити, що класифікація інновацій дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати приєднання до типу інноваційного процесу, певної інно-ваційної стратегії [21,183].

У наш час, управляючи нововведеннями на будь-якому рівні, важливо розглядати всі зазначені типи інновацій як комплекс заходів, що забезпечує стратегічний розвиток суспільства. Наприклад, автоматизована система управління охоплює не тільки прилади, а й нові функції, відносини, певну культуру виробництва. Ці та інші соціально-економічні аспекти мають враховуватися ще на стадії розроблення нововведення тобто інновація має завжди комплексний характер і ця її закономірність потребує певної інноваційної політики управління нововведенням.

1.2.2 Моделі й етапи інноваційних процесів

Оновлення виробництва нерозривно пов'язане з його моделюванням, яке в свою чергу являється невід'ємною частиною аналітичного апарату сучасної організації.

Моделювання - це процес, при якому оригінал - первинний об'єкт - логічно відтворений і поданий у вигляді імітації, названої моделлю. Модель повинна відтворювати найбільш істотні сторони оригіналу.

Найбільшу цікавість (з точки зору управління інноваціями) викликають організаційні моделі, розраховані для дослідження організаційних систем і явищ. Моделювання організаційних систем виходить з того, що митою підприємства є впорядкування, перетворення, покращення структури і взаємозв'язку системи, що сприяє її функціонуванню [24,108].

При моделюванні організаційних робіт головним завданням простих моделей є відображення організаційних відносин і зв'язків між явищами і процесами, що складають інноваційний цикл.

Більш складною моделлю, що несе змістове навантаження, являється функціональна інноваційна модель.

Згідно цієї концепції, нові знання, одержані в результаті фундаментальних, а потім і прикладних досліджень народжують автоматично нові технології і продукти. Тому нові знання повинні автоматично вести до економічного росту.

Якщо ж поглянути на обидва наведені ланцюжки, то варто звернути увагу на недостатній взаємозв'язок складових блоків, відсутність сумісних елементів процесу і зворотних зв'язків [2, 152].

Вказаних недоліків немає кібернетична модель інноваційного процесу, запропонована угорським дослідником Б.Санто.

Кібернетична модель відтворює інноваційний процес як комплексну систему, в який елементи процесу утворюють підсистему, що знаходяться в постійному зв'язку і взаємодії з багатьма зворотними зв'язками. Модель подана в формі круга і виражає, по суті, безперервність і автономність суспільного процесу обробки інформації.

Якщо нова модель продукту краще існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень - завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах.

У кожній організації, яка займається бізнесом, у запасі має бути більше інноваційних ідей і проектів, ніж вона може здійснити. Організація, яка не приділяє належної уваги інноваціям, скоріше за все опиняється на хибному шляху, який веде до загибелі.

Сучасний бізнес, як уже не раз зазначалось діє у середовищі що постійно змінюється. Зароджуються новітні високі технології, напрямки і наслідки розвитку яких важко передбачити. Тому гнучкість організації, її адаптивність до нововведень залишається єдиним ключовим чинником виживання і розвитку. При цьому велике значення має чинник часу, який безпосередньо впливає не тільки на рентабельність товару, а й на місце, яке посяде організація на ринку серед своїх конкурентів.

1.2.3 Фінансування нововведень та інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність підприємства, як правило, здійснюється на основі розроблених програм чи проектів.

Інноваційна програма допускає участь у її реалізації різних юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, а також держави і міжнародної організації.

Однією з основних проблем роботи з інноваційною програмою є її фінансування. Воно має на увазі забезпечення програми ресурсами, до складу яких входять не тільки кошти, але й інші інвестиції, що виражаються в грошовому еквіваленті, у тому числі основні й оборотні кошти, майнові права і нематеріальні активи, кредити, позики і застави.

Споконвічно інвестиції можна розділити на інвестиції в "зовнішні умови"_, тобто найбільш вигідні вкладення своїх вільних грошей у сторонні виробничі й інші структури, і інвестиції у власну діяльність, тобто найбільш вигідне вкладення засобів у підвищення конкурентного статусу підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Інвестиційна діяльність підприємства повинна бути спрямована, з одного боку, на посилення позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємства, з іншого боку - на вдосконалення виробничого потенціалу підприємства [9,87].

Інвестиції внутрішнього характеру мають на меті розвиток стратегічного потенціалу підприємства за рахунок збільшення тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, просторових і т.п.) і створення необхідних товарно-матеріальних запасів.

З огляду на досить широке коло учасників господарської, інвестиційної зокрема, діяльності підприємства термін ''інвестиції" має як фінансове, так і економічне визначення.

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (засобів), вкладених у господарську діяльність з метою одержання доходу. За економічним визначенням - це витрати на створення, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, що залежать від руху витрат на основний капітал.

Фінансування інноваційної програми повинно здійснюватися при дотриманні наступних умов:

динаміка інвестиції повинна забезпечувати реалізацію програмивідповідно до тимчасових і фінансових обмежень;

зниження витрат фінансових засобів і ризику програми повиннозабезпечуватися за рахунок відповідної структури і джерел фінансування і визначених організаційних заходів, у тому числі: податкових пільг, гарантій, різноманітних форм участі.

Фінансування програми включає наступні основні стадії:

попереднє вивчення життєздатності інноваційної програми (визначення доцільності програми з витрат і запланованого прибутку);

розробка плану реалізації програми (оцінка ризиків, ресурсне забезпечення й ін.);

організація фінансування, у тому числі;І

оцінка можливих форм фінансування і вибір конкретної форми;

визначення організацій, що фінансують;

визначення структури джерел фінансування;

контроль виконання плану й умов фінансування.

Фінансування інноваційних програм може здійснюватися такими способами:

а) самофінансування, тобто використання як джерела фінансування власних засобів інвестора (із засобів бюджету і позабюджетних фондів - для держави, із власних засобів - для організації);

б) використання позикових і залучених засобів.

Система фінансування інноваційних програм включає:

джерела фінансування;

організаційні форми фінансування.

Класифікація джерел фінансування інновацій поділяється за наступними ознаками:

за відносинами власності;

за видами власності;

за рівнями власників;

За відносинами до власності джерела є:

власні;

залучені;

позикові.

За видами власності джерела фінансування поділяються на:

державні інвестиційні ресурси (бюджетні засоби і засоби позабюджетних фондів, державні запозичення, пакети акцій та інші основні й оборотні фонди і майно державної власності й ін.);

інвестиційні, у тому числі фінансові ресурси господарськихсуб'єктів комерційного і некомерційного характеру, суспільних об'єднань, фізичних осіб, у тому числі іноземних інвесторів. Ці інвестиційні ресурси включають власні і залучені засоби підприємств, а також колективних інвесторів, у тому числі інвестиційних фондів і компаній, пайових інвестиційних фондів, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній та ін.;

інвестиційні ресурси іноземних інвесторів (іноземні держави,міжнародні фінансові й інвестиційні інститути, окремі організації, інституціональні інвестори, банки і кредитні установи).

За рівнями власників джерела фінансування поділяються на наступні:

1. На рівні держави і регіонів джерелами фінансування інноваційних програм:

власні засоби бюджетів і позабюджетних фондів;

залучені засоби державної кредитно-банківської і страхової систем;

позикові засоби у вигляді державних міжнародних запозичень(зовнішній борг держави), державних облігаційних, боргових, товарних та інших позик (внутрішній борг держави).

2. На рівні організації джерелами фінансування інноваційних програм є:

власні засоби (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові су-ми відшкодування збитків, іммобілізовані надлишки основних іоборотних коштів, нематеріальних активів та ін.);

залучені засоби, у тому числі внески і пожертвування, засоби, отримані від продажу акцій та ін.;

позикові засоби у вигляді бюджетних, банківських і комерційних

кредитів (на процентній і безпроцентній, поворотній І безоплатній основі).

3. На рівні інноваційної програми джерела фінансування поділяються на:

засоби бюджетів держави і регіонів, позабюджетних фондів;

засоби суб'єктів господарювання - вітчизняних підприємств іорганізацій, колективних інституціональних інвесторів.

іноземні інвестиції в різних формах.

Використання бюджетів усіх рівнів для фінансування інвестиційних програм є дуже проблематичним. З огляду на ріст державного боргу, навряд чи можна розраховувати на виділення з бюджетів значних асигнувань на інвестиційні програми в даний час.

Реального нагромадження власних ресурсів підприємств, власне кажучи, не відбувається. Однією з головних причин є рівень інфляції, що обумовив знецінення амортизаційних фондів і оборотних коштів підприємств. У багатьох підприємств не вистачає фінансових ресурсів навіть на підтримку обсягів виробництва, а тим більше на технічне переозброєння чи збільшення випуску продукції. У свою чергу, падіння виробництва приводить до зменшення прибутку, необхідного для нагромадження інвестиційних ресурсів. Сьогодні оборотні кошти підприємства майже забезпечуються кредитами комерційних банків. Це приводить до того, що велика частина прибутку іде на виплату банківських відсотків [5,232].

Найважливішим фінансовим джерелом, що забезпечує вирішення великомасштабних науково-технічних проблем, є засоби державного бюджету. Держава надає кошти на безповоротній основі і ставить своїм головним завданням сприяння розвитку фундаментальних наукових досліджень і підвищення наукової кваліфікації вчених.

Найважливішими джерелами недержавної системи фінансування інноваційних проектів у даний час виступають:

власні засоби підприємств;

засоби, мобілізовані шляхом емісії цінних паперів;

кредити комерційних банків;

спеціалізовані і благодійні фонди;

засоби інвестиційних компаній, інших підприємств і організацій,зацікавлених у якнайшвидшому випуску нової продукції.

На великих підприємствах впровадження конструктивних і технологічних новинок часто здійснюється за рахунок власних коштів (фонду розвитку виробництва і фонду амортизаційних відрахувань). Як правило, статутом підприємства передбачається відрахування у фонд розвитку виробництва частини прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів і формування резервного фонду. Засоби фонду розвитку можуть використовуватися на відновлення і розширення виробництва, здійснення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів і програм освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, збільшення власних оборотних коштів, а також на інші цілі, що сприяють зміцненню матеріально-технічної бази підприємства.

Дуже важливе місце у фінансовому забезпеченні роботи підприємства виділяється сьогодні комерційному кредиту. Цей вид економічних відносин постійно розвивається й усе ширше використовує нові, нетрадиційні форми. Мова в даному випадку йде про порядок видачі кредиту, способах його погашення, організації банківського контролю над дотриманням договірних умов.

Організація довгострокового кредитування, як правило, базується на трьох основних принципах: забезпеченості, терміновості, платності. Сьогодні підприємству-клієнту надане право відкривати позикові рахунки не в одному, а в декількох банках. Важливою ознакою сучасної системи кредитування діяльності підприємств є її договірна основа.

Усі питання, що виникають з приводу кредитування, зважуються безпосередньо між банком і підприємством-позичальником (суб'єктом кредитування). При вирішенні питання про видачу довгострокового інноваційного кредиту банк аналізує перспективи [9,77].

Останнім часом досить велике поширення одержує фінансовий лізинг як одна з форм інвестицій інноваційної діяльності. Цей вид фінансових операцій знаходить застосування, насамперед, тоді, коли зважується завдання швидкого промислового освоєння великих технічних новацій, що вимагають придбання дорогих верстатів, устаткування, унікальної контрольно-вимірювальної техніки, енергетичних установок, транспортних засобів і т.п. Саме тут одержали розвиток принципово нові види зв'язків між виробником і споживачем складної продукції, засновані на довгостроковій оренді чи лізингу [12, 141].

Під лізингом розуміється вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування тимчасово вільних чи залучених фінансових засобів, коли за договором фінансової оренди (лізингу) орендодавець (лізингодавець) зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у визначеного продавця і надати це майно орендарю (лізингоодержувачу) за плату в тимчасове користування для підприємницьких цілей. При цьому право власності на зазначені матеріальні цінності на весь термін договору зберігається за орендодавцем і враховується на його балансі [7,104].

Головна перевага лізингу в тім, що при наявності рентабельного проекту підприємець має можливість одержати устаткування і почати нове виробництво без великих одноразових витрат. Це особливо актуально для початкуючих і середніх підприємців.

Після закінчення терміну лізингового договору і виплати орендарем повної вартості майна й обговорених відсотків це майно стає його власністю або. якщо це обговорено умовами договору, повертається лізингодавцю.

1.3 Система мотивації інноваційної діяльності в організації

Поняття мотивації тісно пов'язане з проблемою управління персоналом, як активного учасника створення, упровадження та поширення інновацій.

Специфіка інноваційної діяльності на підприємстві визначає структуру персоналу, складовими якої є:

1) наукові та науково-технічні кадри;

2) науково-допоміжний та обслуговуючий персонал;

3) виробничий та адміністративно-господарський персонал.

Наукові та науково-технічні кадри - це професійно підготовлені спеціалісти, які являють собою особливу соціально-професійну спільноту. Вони безпосередньо беруть участь у створенні наукових знань і підготовці наукових результатів до практичного використання, включаючи наукову інформацію та проектно-конструкторську діяльність.

Важливою характеристикою персоналу, що веде інноваційну діяльність є його кваліфікаційний рівень. Сукупність знань, здібностей, навичок особистої майстерності, системного мислення спеціалістів, які проводять інноваційну діяльність, їх творчі новаторські здібності створюють інтелектуальний потенціал організації, що є базою забезпечення її інноваційного лідерства і конкурентоспроможності на ринку.

Спрямованість як характеристика діяльності людини показує на те, до чого вона прагне, здійснюючи певні дії. Працівник може виконувати свою роботу тому, що вона його задовольняє, а може робити це тому, що його робота допомагає організації досягти її цілей. Для управління інноваційною діяльністю важливо менеджеру знати спрямованість персоналу і за допомогою мотивації орієнтувати цю діяльність в інтересах фірми [15, 203].

Стимулювання - це засіб, за допомогою якого здійснюється мотивація. Стимул виконує роль важеля впливу, що викликає дію певних мотивів. Стимулом можуть бути окремі предмети, дії інших людей, обіцянки, носії зобов'язань і можливостей та багато іншого, що може бути запропоновано людині як концепція за її дії або за те, що вона бажала б одержати в результаті певних дій.

Механізм використання усіляких стимулів з митою мотивації персоналу називається процесом стимулювання.

Стимулювання принципово відрізняється від мотивації. Суть цієї відмінності полягає в тому, що під час стимулюючого процесу використовують різні методи і засоби, які впливають на поведінку і ставлення працівника до своєї діяльності, активізуючи до дії позитивні його функціональні та якісні властивості.

В основі сучасного підходу до стимулювання праці в інноваційній сфері лежать такі завдання керівників організацій:

максимально активізувати творчі здібності кожної особистості;

спрямувати цю активність у русло досягнення конкретних інноваційних і економічних результатів.

Завдання менеджерів по суті зводиться до того, щоб створити умови, у яких би в найбільшій мірі міг розкритися творчий потенціал працівника та виникла б стійка потреба в напруженій і результативній праці. З цією метою в стимулюванні використовується прямі й побічні методи, в основі яких лежать такі принципи:

розкріпачення творчої ініціативи;

зв'язок рівня заохочення працівника з кінцевим результатом іннова-ційної діяльності;

забезпечення персоналу необхідними ресурсами;

забезпечення накопичення нових знань і досвіду;

розширення неформального спілкування (наукової комунікації);

всеосяжна підтримка новаторства керівником організації та держава;

простота та ясність патентних процедур;

швидкість і гласність розгляду заявок винахідництва;

використання моральних стимулів: нагородження, присудження почесних титулів і звань;

поєднання короткострокових і довгострокових інструментів стимулювання.

Темпи інноваційних змін нечувано зростають, змінюються цінності, соціальні орієнтації, світогляду людей, збільшуються психологічні навантаження в процесі творчої діяльності, яка потребує неперервного накопичення нових знань, нових ідей, навичок, досвіду, організації взаємодії персоналу з їх реалізації. Усе це потребує від керівництва застосування різноманітних економічних і морально-етичних стимулів, які б підтримували зв'язок між якістю творчої роботи новатора, з одного боку, і рівнем мотивації, з іншого [19,76].

До прямих методів стимулювання належить перш за все розмір заробітної плати, як відомо, гроші - це генералізоване підкріплення оскільки в них символічно і реально представлена можливість задоволення значної кількості потреб особистості, у тому числі й потреб самореалізації.

Великий стимулюючий вплив на творчу діяльність новаторів відіграє виробниче середовище, що забезпечує працівника всіма необхідними ресурсами і необхідними організаційними умовами. До них належать як безпосередні знаряддя праці - техніка, експериментальні установки, засоби зв'язку, комп'ютери, лабораторне обладнання, так і умови праці, що забезпеч-чують задоволення непередбачених потреб учених і інженерів, наприклад, звільнення від монотонної, одноманітної роботи, шляхом передавання її допоміжному персоналу, або зручні офісні меблі тощо. Ще одним важливим моментом у створенні сприятливих умов творчості є організація неформального спілкування (неформальні наукові комунікації під час роботи). Це види спілкування, під час яких відбувається обмін інформацією, що підвищує можливість прискорення результативності інноваційного процесу. Неформальні контакти сприяють вирішенню цілого ряду питань технічного, економічного, організаційного, виробничого і наукового порядку.

Як відомо, інноваційна діяльність пов'язана з високим рівнем ризику зазнати невдач. Менеджери всіх рівнів виявляють терпимість до невдач і разом з іншими співробітниками беруть участь у ризикових інноваційних проектах, а не обмежуються їх контролем. Коли інновація провалюється, менеджери стають партнерами по ризику. Вони визнають поразку, аналізують проведену роботу і вчаться на помилках.