1. Поняття, місія і напрямки діяльності підприємства

Підприємство - це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву - завод, фабрика, шахта тощо. Кожне підприємство є юридичною особою, має закінчену систему звітності та обліку, системний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак.

Головні напрямки діяльності:

-вивчення ринку товарів, абоситуаційний аналіз

-інноваційна діяльність

-виробнича діяльність

-комерційна діяльність

-післяпродажний сервіс

Кожне підприємство має свою місію, або генеральну мету, тобто чітко окреслену причину його існування. У більшості випадків місією сучасного підприємства можна вважати виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку. На основі місії підприємства формулюються і встановлюються загальнофірмові цілі.

2. Правові основи діяльності підприємства

Підприємства мають діяти в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З поміж усіх юридичних актів визначальними є Закон України про підприємництво та статут підприємства, колективний договір. Закон про підприємництво: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ним підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та державою.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб'єктами.

Велике значення має також трудовий договір - угода між трудовими колективами в особі профспілки та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити діючому законодавству.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією усякого підприємсчтва, яке виконристовує найману працю.

3. Класифікація підприємств

Досить повна класифікація забезпечується такими ознаками:

1)мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні)

2)форма власності майна (приватна, колективна, державні, спільні).

3)належність капіталу (національні, закордонні, змішані).

4)правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства).

5)галузево-функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, виробничо-торгові, товарно-посередницькі, іноваційно-впроваджувальні, лізінгові, банківські, страхові, туристичні тощо).

6)технологічна і територіальна цілісність (голловні, дочірні, асоційовані, філії).

7)розмір та чисельність працівнків (малі, средні, великі).

Існують також добровільні об'єднанн підприємств:

1)асоціації - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.

2)корпорація - договірне об'єднання господарчих суб'єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з учасників;

3)консорціум - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

4)концерни - форма статутних об'єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.

5)картелі - договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності.

6)синдикати - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу.

7)трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

8)холдінги - державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інштих підприємств, які є учасниками концерну.

9)фінансові групи - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

4. Добровільні об'єднання підприємств

Існують також добровільні об'єднанн підприємств:

1)асоціації - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.

2)корпорація - договірне об'єднання господарчих суб'єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з учасників;

3)консорціум - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

4)концерни - форма статутних об'єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.

5)картелі - договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності.

6)синдикати - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу.

7)трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

8)холдінги - державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інштих підприємств, які є учасниками концерну.

9)фінансові групи - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

5. Сучасний ринок: змістова характеристика, функції, структуризація

У широкому розумінні ринок - це місце прояву економічних відносин між людьми які виникають у процесі виробництва розподілу обміну і споживання У вужчому розумінні ринок - це сфера товарного обігу і зв'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками і споживачами у процесі купівлі-продажу товарів

Ф-ції ринку

- Забезпечення руху товарів від виробника до споживача

- Регулятивно-контрольна

- Стимулююча

Структура ринку

- суб'єктний склад (види - 1 споживачів виробників проміжних 2 продавців державних установ міжнародні 3 установ продавців і посередників)

- продуктово-ресурсне накопичення (види - 1 продовольчих і непродовольчих товарів 2 знаряддя і предметів праці 3 житла 4 землі і т д)

- елментно-технологічні зв'язки (види - 1 засобів виробництва 2 предметів споживання 3 інновацій та інформації 4 інвестицій 5 робочої сили 6 грошово-кредитний 7 валютний)

- Територіально-просторова організація (види - 1 місцевий 2 регіональний 3 національний 4 транснаціональний 5 світовий)

6. Інтегровані фактори макросередовища

У досить складному макросередовищі, що оточує підприємство, діє значно більшеа кількість чинників, ніж у макросередовищі. Цим чинникам властивий рівень варіантності, невизначенності та непередбачуванності можливих наслідків. Така дія факторів макросередовища обумовлена тим, що вони впливають на підприємство і суб”єкти його оточення, макросередовище не прямо, а опосередковано. До основних факторів макросередовища, за якими підприємство має уважно стежити та првильно оцінювати пов”язані з ними загрози чи зиски при розробці підприємницької стратегії, відносяться: економічні, екологічні, політичні та міжнародні.

Всього є 7 інтегрованих факторів макросередовища: 1) Природні (Наявність ресурсів за видами. Ступень освоєння і використання ресурсів). На підприємстві враховуються при розробці національної стратегії імпорту ресурсів (продукції), обгрунтуванні власних і зарубіжних інвестицій, розвитку виробництва відповідних видів продукції, політики ресурсозбереження. 2) Демографічні (Чисельність і статевий склад населення. Территориальний розподіл. Частка активного населення). На підприємстві враховуються при виборі перспективних напрямків підприємницької діяльності щодо задоволення потреб різних верств населення та забезпечення виробництва необхідними трудовими ресурсами. 3) Науково - технічні ( Науково - технічна політика держави. Рівень технології. Технічний рівень і якість продукції). На підприємстві враховуються при визначенні попиту ринку, приоритетів інвестування інноваційних проектів, організації нових виробництв з використанням новітньої технології. 4) Економічні (Ступінь державного регулювання економіки. Система оподаткування. Мінімальний розмір заробітної плати і пенсії). На підприємстві враховуються шляхом постійної діагностики і оцінки можливих для підприємств наслідків зміни економічних важелів та регуляторів. 5) Екологічні (Екологічна безпека оточуючого довкілля. Екологізація виробництва). На підприємстві враховуються при обгрунтуванні і реалізації проектів екологізації виробництва, включаючи забезпечення безпечних умов виробництва і виготовлення екологічно чистої продукції. 6) Політичні (Політична стабільність у суспільстві. Вза”ємодія законодавчої і виконавчої влади. Професійний рівень політиків). На підприємстві враховуються шляхи впливу на владні акції держави, недопущення пртистоянь у суспільстві, некомпетентного втручання \ впливу\ політиків у прцеси управління економікою. 7) Міжнародні (Науково - технічне співробітництво. Обсяги експорту і імпорту продукції. Підготовка кадрів). На підприємстві враховуються при встановленні прямих контактів з закордонними партнерами і створенні спільних підприємств, розробці стратегії розвитку виробництва і підготовки кадрів.

7. Франчайзинг як особлива форма організації бізнесу

Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкому розумінні цього терміна означає надання права виробництво та (або) збут продукції (здійснення послуг), а та-практичної допомоги в справі організації бізнесу. Франчай-як особлива форма господарювання полягає в такому: неза-іа фірма (франчайзодавець), яка виробляє продукцію (надає послуги), передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов'язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати самі послуги). За право господарювати від імені і під торговельною маркою франчайзодавод франчайзоотримувач виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну (грошову) винагороду. Види: товарний, виробничий, діловий, корпоративний, конверсійний, районий, субфранчайзинг. Чистий ф. передбачає комплексне забеспечення бізнесу франчайзоотримувачу, що охоплює право на використання імені, ліцензії на продаж товару або надання послуг, навчання методів оперативного управління..

8. Факторинг: суттєва характеристика і функції

Факторинг відображає фінансово-економічні взаємовідноси ни між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчастіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб'єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргів.

9. Міжнародний бізнес: поняття, суб'єкти, типи і види

міжнародна діяльн.-це діяльн., що здійс нюється через науково-технічну, виробничу то ргівельну, сервісну та інш. взаємокорисну спів працю суб'ектівгосподарювання двох або біль ше країн. Суб'єктами є:фізичні особи-громадя ни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- та працездатність; юридичні особи, що зареєстровані на Україні та постійно перебувають на її теритотії; струк турні одиниці суб'єкти господарської діяльн. ін оземних держав(дочірні під-ва,філії, представ ництва); спільні під-ва,що мають постійне міс цезнаходження на території України.Існують різні форми міжнар.бізнесу:виконання окремих зовнішньо-економ. операцій (експортно-імпор тних, лізінгових, посередницьких, маркетинго вих послуг);друга форма охоплює різноманітну промислову кооперацію-науково-технічну, ви робничу, збутову, сервісну; спільне підприєм ництво,що здійснюється через створення та фу нкціонування спільних під-тв; комплекси тери торіально-виробничих і багатосторонніх еко ном. зв'язків (прикордонна та прибережна тор гівля, формування консорціумів тощо). Реалізуються ці форми двома способами: без створен ня юридичної особи - на підставі економ.угоди ; із заснуванням нового спільного під-ва чи за рубіжної філії як суб'єкта міжнар.бізнесу.

10. Сутність, об'єктивна необхідність і функції управління

Оскільки робота на підприємстві поділена між підрозділами та окремими виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної мети. Цю функцію виконує управління. У кожному підприємчтві виникає необхідність відокремлення управлінської праці від виконавчої. Таким чином необхідність управління пов”язана з процесами поділу праці на підприємстві. Управління, яке у широкому розумінні являє собою діяльність, пов”язану з координацією інших людей, є складною системою і для того щоб більш глибоко зрозуміти його сутність необхідно розглянути його основні функції.

Функції управління - це об”єктивно обумовлені загальні напрями або сфери діяльності, які у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної праці.

1) Планування - це процес визначення мети діяльності підприємства, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індівідуальних завдань членів організації для досягнення загального результату.

2) Організація - це процес формування структури системи, розподілення завдань, повноважень та відповідальності між членами організації для досягнення загальної мети її діяльності.

3) Мотивація - це процес, що спонукає членів організації до спільних погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети.

4) Контроль - це процес вимірювання досягнутих за певний період результатів, порівняння досягнутого з запланованим та коригування діяльності, які у сукупності забезпечують виконання організацією своїх планів.

11. Методи управління діяльністю підприємств

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише шляхом впливу на неї управляючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти дістали назви методів управління.

Методи управління - це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства. Розрізняють економічні, соціально - психологічні та організаційні методи управління.

1) Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно - грошових відносин.

2) Соціально - психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Реалізація таких методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динамики, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці.

3) Організаційні методи управління реалізують мотиви примусового характеру. Їх існування обумовлене зацікавленістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління - це комплекс способів та прицомів впливу на людей, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва.

Управління підприємством здійснюється всією системою методів управління. Організаційні методи створюють передумови використання економічних методів. Соціально - психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацією.

12. Поняття і типи організаційних структур управління сучасними підприємствами

Організаційна структура управління - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів організаційних структур управління.

1) Лінійна організаційна структура управління - це така структура між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі.

2) Функціональна організаційна структура управління - це така основу якої становить поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. За функціональної структури управління кожний виробничій підрозділ отримує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних підрозділів підприємства.

3) Лінійно - функціональна організаційна структура управління - це така, яка спірається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі., ця структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор - начальник цеху - майстер) , а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомогають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам фунціональних відділів апарату управління.

4) Дівізіональна організаційна структура управління - така, яка характерна тим, що кожний виробничій підрозділ (дівізіон, відділення) корпорації має свою власну, досить розгалужену структуру управління, що забезпечує його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних функцій централізовані на рівні адміністрації всієї корпорації. Дівізіональні організаційні структури управління використовуються великими підприємствами зі значною кількістю виробничих відділень, які функціонують в умовах динамічного середовища.

5) Матрична організаційна структура управління - це така, в якої поряд з лінійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють ще й тимчасові предметно - спеціалізовані ланки - проектні групи, які формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують реалізацію проекту.

Використання матричної структури виправдано в умовах високодинамічного середовища , підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого жит”євого циклу.

13. Персонал підприємства: поняття, класифікація і структура

Персонал підприємства - являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

У відовідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники - це працевники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вищепереличених посад.

Спеціалісти - працівники, що займаються інженерно - технічними, економічними та іншими роботами, зокрема - інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

Службовці - працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретари - друкарки, стенографісти тощо.

Робітники - безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та інші. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибіральниці, охоронці, кур”єри, гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це більш або меньш вузька разновідність трудової діяльності в межах професії.

Класифікація працівників за квліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленності працівника до виконання професійних функцій обумовленної складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококвліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані.

14. Методи визначення чисельності окремих категорій персоналу

/метод коректування базової чисельності:

де Ч -- чисельність промислово-виробничого персоналу, що необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва, осіб;

Ч-- базова (очікувана) чисельність, осіб;

Д^--плановий темп зростання обсягу виробництва продукції,

%; ДЧ -- сумарна зміна чисельності за пофакторним розрахунком можливого зростання продуктивності праці, осіб. Точнішим є метод розрахунку планової чисельності на підставі повної трудомісткості виготовлення продукції Чпл=(t)/Трп*Квн де Ј-- повна трудомісткість виробничої програми планового року (включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом), нормо-годин; Т ^-- розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника, годин (табл. 4.2);

К -- очікуваний коефіцієнт виконання норм.

Чисельність робітників, що зайняті на роботах, які нормують-ся( ч^ ), розраховується за формулою

де Ti- планова трудомісткість одиниці і-того виду виробу, нормо-годин, mi - кількість виробів і-того виду , одиниць, n кількість видів виготовлюваних одиниць. Чисельність основних робітників, айнятих на зайнятих на ненормованих роботах (Чпл^ос-) контроль технологічного процесу управління апаратами . Чпл^ос =(m₀*Пзм*Кro)|Ноб ,де m_0- кількість обєктів, що обслуговуються, Пзм кількість змін роботи на добу, Кro коєфіцієнт переводу явочної чисельності в обліку, Щоб норма обслуговування одного агрегату

Чисельнысть робытникців для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати трудомісткість робіт. Чпл^б

Чпл^б =Прм*Пзм*Кro

Прм кількіст робочих місць.

15. Сучасна система управління персоналом підприємства

Сучасна кадрова політика має бути спрямована на ринкові умови господарювання . Під системою правління розуміють багатовекторну діяльність відповідних відділів під-ва галузевих органів та органів центр. Виконавчої влади; вона охоплює низку функціональних підсистем. До яких належать : умови праці (охорона праці і техніка безпеки), трудові відносини( взаємодія керівників із провспілками, управління конфліктними ситуаціями,) оформлення та облік кадрів (приймання, звільнення,професійна орієнтація), маркетинг, прогнозування і планування персоналу (аналіз ринку праці, прогнозування потреби), розвиток трудового потенціалу ( підвищення кваліфікації, робота з кадровим резервом), стимулювання праці (управління трудовою мотивацією, застосування форм участи в прибутку), надання юредичних послуг ( вирішення правових питань трудових відносин),створення необхідної соціальної інфраструктури ( організація громадського харчування, видпочинку), вибір і застосування організаційгих структур управління ( розробка штатного розпису).

16. Сучасні системи найму працівників фірми

Одним з важливих етапів реалізації вибраної системи управління персоналом є практичне здійснення набору необхідних фірмі категорій працівників.

Обсяг робіт щодо набору персоналу залежить передовсім від різниці між наявною чисельністю та майбутніми потребами. Розрізняють зовнішні та внутрішні джерела набору. До зовнішніх належать ті, що забезпечують поповнення персоналу через:

-- державні бюро з працевлаштування, регіональні біржі праці;

-- комерційні (у тім числі міжнародні) підприємства та організації з працевлаштування;

-- систему контрактів підприємств з вищими, середніми спеціальними та професійно-технічними навчальними закладами;

-- об'яви в пресі, на радіо, телебаченні, у розклеюваних афішах тощо. внутрішні джерела набору, а саме:

-- підготовку робітників через учнівство на підприємстві;

-- просування по службі своїх працівників (можливо з перепідготовкою), що потребує менших витрат, створює ліпший моральний клімат на підприємстві;

-- пряме звертання до своїх працівників з проханням рекомендувати на роботу їхніх друзів та знайомих;

регулярне інформування всього колективу працівників про наявні вакансії тощо.

Недоліком такого підходу є фактичне обмеження припливу нових людей з можливими нестандартними поглядами на процес управління певною сферою діяльності, які могли б бути дуже корисними.

17. Виробничі фонди підприємства: змістова характеристика і структура

Виробничі фонди складаються з основних, оборотних. Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у вир-ві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною паруею на ватість продукції , що виробляється, частинами в міру спрацювання. Три групи основних фондів:

Перша -- будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;

Друга -- автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;

Третя -- основні фонди, не включені до першої та другої груп.'

Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовува ну в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну

техніку, деякі технічні споруди -- гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини. Оборотні фонди - частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі ,змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять сою вартість на вартість продукції що виробляється. до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

18. Оцінка, класифікація і структура основних фондів

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовленої продукції частинами в міру споживання. Найбільше значення на практиці має видова класифікація основних фондів. Так на її основі розрізняють такі види основних фондів: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, інші основні фонди. Існує також поділ основних фондів на дві частини:

-активну (яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі)

-пасивну (що створює умови для здійснення процесу виробництва).

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову структуру основних фондів. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів основними серед яких є:

-виробничо-технологічні особливості підприємства

-НТП

-ступінь розвитку різних форм організації виробництва

-відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових О.Ф.

-вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування

-територіальне розміщення підприємства

19. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та застосовуванні форми їх усунення

Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості -- економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори. розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів. Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.'

Техніко-економічне старіння основних фондів -- це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес , що його розраховують за формулою Ктес=1-((В1/Во)*(По/П1)) де Во , В1 -- повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці; По, П1, -- відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник).До форм усунуння спрацювання і старіння засобів праці належать: ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів.

20. Амортизація та форми відтворення основних фондів

Основні фонди протягом свого існування зазнають фізичного а також техніко-економічного старіння. Під фізичним спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості. В свою чергу фізичне спрацювання буває усувним та неусувним. Техніко-економічне спрацювання о.ф. - це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом НТП. Техніко-економічне спрацювання теж в свою чергу ділиться на повне та часткове.

Амортизація о.ф. - це процес перенесення авансованої раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування. Для відшкодування вартості зношеної частини о.ф. кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості о.ф. Розрахунок норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення о.ф. здійснюють централізовано за формулою: Нав = Ф-Л / Ап*Ф, де

Ф - балансова вартість о.ф.; Л - ліквідаційна вартість; Ап - амортизаційний період.

21. Визначення та елементний склад оборотних фондів

Оборотні фонди - частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі ,змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять сою вартість на вартість продукції що виробляється. до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари. Незавершене виробництво -- це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва). Витрати майбутніх періодів -- це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво. Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру.

22. Нормування обігових коштів підприємства

Оборотні кошти -- це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

* Норматив оборотних коштів у виробничих запасах. ; Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх І відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобо вого споживання матеріалів у вартісному виразі на ^г. норму їхнього запасу в днях.У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. Підготовчий запас створюється на період часу, необхідного для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів. Найбільшим за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборотних фондів (предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів . Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватись двома способами: за середнім відхиленням фактичних строків поставки від передбачених договором або за періодом, необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача. * Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. Величина цього нормативу залежить від обсягу продукції, що виробляється, собівартості окремих її видів і характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За інших однакових умов оборотні кошти в цій функціональній формі змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості продукції. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (Ннв^ок ) можна визначити, користуючись формулою

Ннв^ок =Vд*Тц*Кнв

де Vд -- середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю;

Тц-- середня тривалість виробничого циклу у днях; Кнв -- коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеній ного виробництва. * Норматив оборотних коштів у інших нормованих елементах. Окрім виробничих запасів і незавершеного виробництва, до нормованих елементів оборотних коштів належать також витрати майбутніх періодів і залишки готової продукції на підприємстві, яке її виготовляє.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується, виходячи з залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового (планового) періоду з відра-хунком величини наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції. Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції ви-значається як добуток вартості одноденного випуску готових виробів на норму їхнього запасу на складі у днях. У свою чергу, норма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (продажу). сукупний норматив оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період є не що інше, як загальна сума нормативів, обчислених для окремих елементів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції.

23. Поняття, види і суттєва характеристика нематеріальних ресурсів підприємства

Немат.ресурсы- составная часть потенциала пр-тия, способная приносить эк.пользу в течение длит.рериода , для кот.харак-рны: отсутствие матер.основы получения доходов, неопределенность размеров будущей прибыли от их использования. Виды: 1) Промышленная собственность,2)Интеллект.соьственность, 3)прочие. Об»екты пром.собств-ти: изобретение - рез-т творч.деятельности чел-ка в любой отрасли технологий, пром.образец- художественное решение товара, полезная модель - контсруктивное решение устройства, товарный знак, знаки обслуживания .Об»екты интеллект.собственности: программное обеспенчение ЭВМ, банки и базы данных, базы и банки знаний. Прочие об»екты: ноу-хау, рационализаторское предложение, наименование , местопроисхождения товара, гудвил, имидж, репутация.

24. Нематеріальні активи підприємства: поняття, елементний склад, оцінка і строки зношування (старіння)

Немат.активы - право на использование объектов пром. и интеллеклуальной собственности и др. имуществ. права. Элементный состав: Право на объекты пром.собственности, автор.право, право на использование др.нематериальных ресурсов, право на пользование землей и др.природными ресурсами, организационный расходы на создание пр-тия. Охрана права собственности :1)пром.собственности - путем выдачи патентов и свидетельств.2) интеллект.- путем реализации авт.права. Патент- это док-т, дающий лицу или организации исключит.права на изобретение , пром.образец, полезную модель. Свид-во - док-т на товарный знак. Авт.право - с-ма правовых норм, определяющих положение авторв и их отношения с др.контрагентами. Реализация права собств-ти: 1)путем использования самим собственником,2)путем передачи такого права др.заинтересовааной стороне в форме лицензионного соглашения. Лиц-ия- разрешение использовать технич.достижение или др.немат.ресурс в течение определ.срока за обусловленное вознаграждение.Виды лиц-ий:добровольное, рпинудительное, обычное , исключительное , полное, патентное, безпатентное. Методы оценки :1)по себестоимости, 2)по покупной ст-сти?3)по рыноч.стоим-ти. Норма износа опред-ся самим пр-тием в зависимости от срока полезного испытания. Если это невозможно, то норма должна быть установлена в размере не менее 10%.

25. Поняття, склад і структура інвестицій

Інвестиції-- це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у під-ку діяльність (для одержання прибутку).Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи іншу комерційну справу, називається інвесто ром, а сам процес вкладення капіталу -- інвестуванням (довгостроковим фінансуван ням).Класифікація інвестицій за обєктами вкладання коштів: реальні та фінансові, за характером участі інвесторів : прямі і непрямі , за періодом інвестування: короткотермінові та довгострокові, за формою власності інвестиційних ресурсів приватні державні іноземні , спілюні, за регіональною ознакою: внутрішні, закордонні. Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. Реальні інвестиції -- це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових “капітальних” (матеріальних) благ, а як наслідок -- одержання набагато більшого прибутку. Зовнішні прямі інвестиції -- це вкладення капіталу за кордоном, .що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордон ні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними.Прямі- це безпосередня участь інвестора у процесі вибора обєктів інвестування, вкладання коштів у ці обєкти. Не прямі це процес інвестування який, здійснюється іншими особами, якими можуть бути інвестиційні чи фінансові посередники.

26. Різновиди і структура реальних (виробничих) інвестицій

Реальні інвестиції -- це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових “капітальних” (матеріальних) благ, а як наслідок -- одержання набагато більшого прибутку. Валові капітальні вкладення -- це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури, а чисті -- витрати лише на розширене відтворення. Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати; для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортиза ційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна під-ва.За чинними на підприємствах системами планування та обліку до складу капітальних вкладень вклю чають: 1) вартість будівельно-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів вир-го устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю; 3) інші капітальні роботи й витрати. елементно-технологічну структуру капітальних вкладень. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури капітальних вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості будівельно-монтажних робіт.

В інвестиційній політиці під-в та їхніх добровільних об'єднань дуже важливо приймати обґрунтовані рішення щодо відтворювальної структури капітальних вкладень, котра відображає співвідношення довгострокових витрат на просте й розширене (технічне переозброєння і реконструкція, розширення діючих підприємств, нове буд-во) відтворення основних фондів. Головна тенденція зміни відтворювальної структури капітальних вкладень протягом останіх років полягає в значному збільшенні частки витрат на технічне переобладнання та реконструкцію діючих під-в у більшості галузей вир-ої сфери.

27. Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування капітальних вкладень

Визначення необхідного обсягу капіт. вкла- день залежить від ситуації на ринку:1) за кількісними та якісними характеристиками попит ринку задовольняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробництва певної продукції на відповідно- му підприємстві; 2) попит на продукцію підприємства постійно зростає, а отже, вироб ник заінтересований у відповідному збільшен ні обсягу виробництва з допомогою введення в дію додаткових виробничих потужностей; 3) має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для продажу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.

За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних

ВідрахуваньНеобхідний для цієї мети розмір капіталу (грошових коштів) обчислюється на підставі інформації про потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на нього. При цьому мають бути враховані вартість монтажу (встановлення) нової техніки і капітальний дохід від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації.Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності під-ва переважно через його технічне переозброєн- ня, реконструкцію або розширення за попередньо розробленим проектом.В цьому випадку використов два методи визначення необхідного обсягу кап вкладень. перший -- попередньо-приблизних розрахунків (на підставі показника питомих кап-них вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий -- прямих розрахунків. Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим варіантом розрахун ки необхідного обсягу капітальних вкладень здійснюють, головне, за схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техні-ко-економічними характеристи ками повністю задовольняти вимоги покуп- ців. Для першого варіанта економічної ситуації: Якщо за певних причин акумульованої суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінансування заміни застарі лого устаткування, то для покриття частини, що її бракує, треба використати інші джерела формування коштів (зокрема оголосити передплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозподіленого прибутку).Для другої і третої екон. Ситуацій джерелом фінансування може бути рішення про випуск і продаж цінних паперів або використання довгострокового кредиту, оскільки воно потребує чималих коштів: у першому випадку -- на друкування й розміщення акцій (облігацій) підприємства та виплату дивідендів акціонерам, у другому -- на повернення позичених грошей з виплатою солідного відсотка за користування кредитом.Також можливе клопотання під-ва про надання йому прямої чи непрямої держ. субсидії. залучення закордонних інвестицій та створення спільних під-в, що дають змогу використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентос проможну на ринку про-цію, підвищувати загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва

28. Поняття і змістова характеристика інноваційних процесів

Розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій склад ній виробничо-господарській системі, є суку пністю прогре- сивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просто рі.

Результатом інноваційних процесів є новини а запровадження Їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останього. За своїм характером інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв'язані види

Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів). Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, форми організації різних типів виробництва й колективної праці тощо);

економічні -- методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;

соціальні -- різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, передовсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини та охорона довкілля; створення комфортних умов життя тощо);

За своїм характером інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв'язані види

Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів). Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, форми організації різних типів виробництва й колективної праці тощо);

економічні -- методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;

соціальні -- різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, передовсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини та охорона довкілля; створення комфортних умов життя тощо);

29. Науково-технічний прогрес, його загальні і приоритетні напрямки

у буквальному розумінні означає безперерв ний взаємозумовлений процес розвитку нау ки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні -- це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних техно логій, засобів виробництва і кінцевої продук ції з використанням досягнень науки.