Основи маркетингової діяльності

НТП безпосередньо впливає передовсім на формування й підтримування високого рівня техніко-техноло-гічної бази вир-ва, за безпечуючи неухильне зростання продуктив ності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характер ні для більшості галузей народного господар ства загальні напрямки НТП, а для кожного з них -- пріоритети принаймні на найближчу перспективу. До загальних напрямків нале жить : створення нових і вдосконалених зас тосовуваних технологій; створення нових вдосконалених існуючих засобів праці та кін цевої продукції; створення нових і полібшен ня якості застосовуваних матеріалів; механі зація та автоматизація вир-ва (відображає різний ступінь заміни ручної праці машин ною, у своєму безперервному розвитку пос лідовно, паралельно або паралельно-послі довно переходить від нижчої до вищої фор ми Пріоритетне завдання полягає в забезпе ченні комплексної автоматизації, оскільки впровадження окремих автоматизоаних ма шин та агрегатів часто не дає бажаного еко номічного ефекту, через значний залишок ручної праці. Новий і досить перспективний напрямок комплексної автоматизації зв'яза но зі створенням і впровадженням гнучких автоматизованих виробництв. Форсований розвиток таких виробництв, передовсім у машинобудуванні та деяких інших галузях, зумовлено об*єктивною необхідністю постійно забезпечувати високоефективне використання дорогого автоматичного устаткування і достатню мобільність виробництва ч частим оновленням номенклатури продукції.

До приоритетних напрямків належать: застосування прогресивної бази технологій; системи машин для легкої та харчової промисловості, багатоопераційні верстати з ЧПК, робототехнічні й роторноконвеєрні комплекси, гнучкі автоматизовані системи, персональні комп'ютери; застосування нових синтетичних, керамічних, композиційних, надчистих матеріалів із завданими властивостями; комплексна автоматизація на базі впровадження САПР, ГВС, АСУТП, АСУВ.

30. Суть, об'єкти і тенденції організаційного прогресу

Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефектив ності вир-ва. Його суть полягає в удоскона -ленні існуючих та застосуванні нових мето- дів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Організація вир-ва -- певним чином упоряд- кована й скоординована в часі та зсторі сис- ма взаємодії провідних елементів виробни- чого процесу, тобто людей (працівників), знарядь і предметів праці; вона оплює всі ланки виробництва (від робочого місця на окремому під-ві до групи під-в однієї або різних галузей вир-ничої сфери. Складовою частиною організації вир-ва служить організація праці, що визначає технологію інтегру- вання окремих працівників у комбіновану робочу силу, сукупну живу працю, спромож- ну продукувати матеріальні блага й духовні цінності. Під організацією праці заведено розуміти певне поєднання працівниківу часі і просторі для досягнення найбільшої ефекти -вності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології та організації вирва. До організаційного прогресу треба відно- сити вдосконалення не лише безпосередньо процесів виробництва і праці, а й функціонування окремих, чи всієї сукупності елементів господарського механізму -- системи управління, планування (програмування), фінансування, матеріального стимулювання, матеріально-технічної й забезпечення, науково-технічного обслуговування тощо Основні сучасні тен-ї організаційного прогресу можна звести до такого:

Прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрацп, кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємозв'язків усіх суспільних форм організації вир-ва, що забезпечує демонополізацію вир-ва багатьох видів про-ції, конкуренцію продуцентів на ринку.2Посилення безперервності та гнучко- сті вир-ва на приємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних роторних ліній.3 Розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного вдосконалення й ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;

4 Раціоналізація організації потоку й використання засобів вир-ва та кінцевої про-ції на всіх стадіях відтворювального процесу , переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки вир-ва у сферу матеріально- технічного його забезпечення. 5 формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу вир-ва, науки та вир-ва, вир-ва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних під-в, 6 удосконалення організації функціонування господарського механізму під-в, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та іншими конрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності.6 активізація людського чинника через здійснення такої кадрової політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності.

31. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду. Їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни. внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, Що обчислюється на окремих стадіях відгворювального циклу “наука-вир-во експлуатація ”, дає змогу оціню-ісктивність певних технічних новин І нововведень з огляду ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних організацій, підприємств-продуцентів і йємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обгрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень оору найліпшого варіанта таких, а друга -- у процесі реалізації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Вони начаються як різниця між результатами (продукцією, робоїі послугами у вартісній оцінці) і витратами на досягнення таки) певний розрахунковий період. Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума основних(Р_t°) і супровідних (Р_t^с) результатів: Рт= Р_t°+ Р_t^с

Основні результати обчислюються за формулами :Для засобів тривалого користування - Р_t°=Цт*Vt*Wt; Для нових предметів праці - Р_t°= Цт(Vt/Dt) де Цт ціна одиниці продукції, що її виготовляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в році т ; Vt-обсяг застосування нових засобів праці або предметів праці в році т ; Wt продуктивність засобів праці в році т ; Dt витрати предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використан ням цих предметів у році т. Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво та використання продукції. для оцінки внутрішньогосподарського економіч ного ефекту від створюваних технічних новин і використовуваних технічних новов ведень можна застосовувати показник прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації);він дорівнює валовий дохід мінус валові витрати мінус амортизація мінус сплачені податки. З огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу -- організаційні нововведення, здійснення яких потребує певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу -- ті з них, що не потребують додаткових інвестицій. Визначення й оцінка економічної ефективно сті організаційних нововведень, що належать до першої групи здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водночас слід ураховувати дуже важливу обставину -- до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їхнього транспортування і зберігання.Ефективність безвитратних нових організаційних рішень визначають на підставі обчислення економії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень

32. Загальне поняття, види і чинники формування виробничої потужності

Вир-ча потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випу ску продукції заздалегідь визначених номе нклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресив ної технології та організації вир-ва.Три види потужності під-ва: проектну, поточну (факти чно досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектува ння, реконструкції (розширення) діючого або будівництва ново го під-ва Поточна (фактично досягнута) вир-ча потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов вир-ва (номенк латури і структури тру домісткості проду кції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислю ють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність під-ва.Резервна потужність повинна формуватись і постій но існувати в певних галузях національної економіки: електроене ргетиці і газовій промисловості, харчовій, транспортній, машинобудування та ін. галузі Величина вир-чої потужності під-ва формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:* номенклатура, асорти мент та якість продукції, що виготовляєть ся;* кількість встано вленого устаткування, розміри і склад вир-чих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року; * прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продук ції з вир-чих площ, нормативи тривалості вир-чого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється

33. Методи нормування витрат матеріальних ресурсів

Норма витрати явл. собою гранично допустиму величину витрати на виготовлення продукції в умовах конкретного вир-ва з урахуванням необхід. застосув. технології та сировини найвищого гатунку. Структура номи витрати Н_в=R_ч+Q+q, де R корисна або чиста витрата матеріалу, Q технологічні відходи і втрати, q - інші технол. відходи і втрати, що виникають у процесі зберігання. Основні методи нормування витрати мат. рес.: 1) аналітично-розрах. , що базується на тех-економіч. обгрунтув. усіх елементів норми з використан. найновіших досягнень техніки і технології вир-ва. 2) Дослідно-лабораторний - визн. норм витрат шляхом проведення дослідів та досліджень, 3) звітно-статист. встанов. норм витрат виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного зниження норм у наступні роки.

34. Поняття та основні елементи виробничого процесу

Вир-чий процес--це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення проду кції. Основними елементами вир-чого проце су є процес праці як свідома діяльність лю дини, предмети та засоби праці Головною складовою виробничого процесу є техноло гічний процес- сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці. На під-вах здійснюються різноманітні вир-чі процеси. Їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, ступінь автома тизації. За призначенням вир-чі процеси по діляються на основні, допоміжні та обслуго вуючі. Основні процеси -- це процеси безпо середнього виготовлення основної продукції під-ва, яка визначає його вир-чий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.( заготівельнообробну та випу скну стадії) До допоміжних належать проце си виготовлення продукції, яка використову ється на самому під-ві для забезпечення нормального перебігу основних процесів. Обслуговуючі процеси забезпечують норма льні умови здійснення основних і допоміж них. До них належать складські, транспорт ні процеси.За перебігом у часі вир-чі проце си поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. Дискретним процесам притама на циклічність, зв'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках Безперервні процеси властиві вир-ву продукції, яка не має сталого об'єму й фор ми , тому їхній перебіг не потребує техноло гічної циклічності. За ступенем автоматиза ції розрізняють ручні, механізовані, автома тизовані та автоматичні процеси. Основною структурною одиницею вир-чого процесу є операція. Операція -- це закінчена частина вир-чого процесу, яка виконується на одно му робочому місці, над тим самим предме том праці без переналагоджування устатку вання. З усіх операцій спеціально виділяють технологічні, сукупність яких утворює технологічний процес

35. Принципи раціональної організації виробничого процесу

Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів вир-чого процесу, передусім зменшення номенкла тури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці під-ва, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях. Принцип пропорційності потребує узгод ження пропускної спроможності всіх частин вир-чого процесу, усієї взаємозв'язаної системи підрозді лів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно зв'я заних ланок вир-ва пропорційна обсягу робіт, що виконуються Це відповідає умові П1/В1*М1=П2/В2*М2=П_n /В_n*М _n де п -- кількість технологічно взаємозв'язаних підрозділів; П, В, М -- у кожному підрозділі відповідно обсяг робіт, продуктивність одного робочого місця, кількість робочих місць Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох дета лей, вузлів, агрегатів, послідовне вир-во, яких потребувало б тривалого часу. Принцип прямо точності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоро тшим шляхом на всіх стадіях та операціях вир-чого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Принцит безперервності потре бує, щоб перерви між суміжними технологіч ними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах -- хімічному, металургійному, енергетичному та ін Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів під-ва і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваніс тю.Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні опера цій вир-чого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у вир-вах із важки ми та шкідливими умовами праці. Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни органі заційно-технічних умов, зв'язаних із перехо дом на виготовлення іншої продукції або з модифікацією. Гнучкість вир-чого процесу уможливлює освоєння нової продукції в короткий термін і з меншими витратами Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб вир-ча система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам, Це досягається створенням техніч них та організаційних механізмів саморегулю вання і стабілізації.

36. Типи виробництва та їх характеристика

Тип вир-ва -- це класифікаційна категорія вир-ва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи вир-ва: одиничне, серійне й масове. Одиничне вир-во характеризується широкою номенклату рою продукції, малим обсягом випуску один акових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне вир-во має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове вир-во характеризується вузькою номенклатурою продукцїї, великим обсягом безперервного й тривалого виготов лення однакових виробів Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій Коефіцієнт закріплення операцій(хар-зує рівень спеціа лізації робочих місць) -- це середня кіль кість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислю ється за формулою:Кз.о.=m_i/M, де Кз.о.- коефіцієнт закріплення операцій; п - кіль кість найменувань предметів, які обробляю ться на даній групі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць; т,-- кількість операцій, що їх проходить і-л предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць; М -- кількість робочих місць, для яких обчислюється Кз.о. Робочі місця одиничного вир-ва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливос тей устаткування. Останнє є універсальним, розміщується однотипними технологічними групами. Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслі док частої зміни об'єктів вир-ва технологічних процесів потребує висококваліфікова них робітників-універсалів. Орієнтовно для одиничного виробництва Кз.о. > 40.

На робочих місцях серійного вир-ва викону ються операції над обмеженою номенклату рою деталей, які обробляються періодично партіями. Застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розміщується як технологічними групами, так і за предмет ним принципом. Кваліфікація робітників у цілому може бути середньою, за винятком тих високваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на машинах з ЧПК та на гну чких автоматизованих лініях. Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне вир-во поділяється на дрібно-серійне(20<Кз о<40) , середньосерйне (10<Кз о<20)велике серійне (1<Кз о<10) Робочі місця масового вир-ва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто Кз.о. = 1. Устаткування є вузько спеці алізованим, застосовується спеціальне осна щення. Принцип розміщення устаткування - предметний. Виконання елементарних опера цій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітників, але на автоматизо ваних системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інженера.

37. Методи організації виробництва

Є два метода організації виробництва: потоковий і непотоковий. Непотоковому виробництву властиві такі ознаки:

-на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування

-робочі місця розташовані однотипними робочими групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій.

-предмети праці у процесі обробки переміщуються складними маршрутами, внаслідок чого існують великі перерви між операціями. Непотоковий метод має наступні модифікації: одинично-технологічний, партійно-технологічний, предметно-груповий.

Потокове виробництво - високоефективний метод організації виробничого процесу. Потокове виробництво має такі ознаки:

-за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань.

-робочі місця розташовуються послідовно за ходом технологічного процесу

-технологічний процес має високу коопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або декілька подібних операцій.

-предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими партіями згідно з ритмом роботи.

38. Суспільні форми організації виробництва

Концентрація вир-ва означає його усуспіль нення через збільшення розмірів під-в, зосере дження процесів вир-ва,робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих під-вах. У господарській прак тиці виокремлюють три основні види конце нтрації: агрегатну-- збільшення одиничної потужності або продуктивності технологіч них установок, агрегатів, устаткування; техно логічну -- укрупнення вир-чих одиниць (цехів, відділів, виробництв) під-ва; заводську (фабричну) -- процес збільшення розміру самостійних під-в (заводів, фабрик, комбіна тів, вир-чих та інших об'єднань); що здійснює ться на засаді агрегатної та технологічної концентрації вир-ва. Показники рівня розвит ку: середній розмір під-ва, частка великих під-в, частка дрібних і середніх під-в. Спеціалізація, добре розвинута в усіх галузях економіки, суспільна форма організації вир-ва відображає процес зосередження діяльнос ті під-ва на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт. До пред метне спеціалізованих відносять під-ва, що випускають кінцеву, готову до споживання продукцію; подєтадьно спеціалізованих -- під-ва з виготовлення окремих деталей та агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції; технологічно (стадійне) спеціалі зованих -- самостійні вир-ва з виконання окремих стадій технологічного процесу ;

функціонально спеціалізованих -- ремонтні заводи, під-ва із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.Показники рівня розвитку:частка основної продукції в загальному її обсязі, кількість видів технологі чно однорідних виробів Конверсія як форма організації вир-ва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього вир-чого потенціалу під-ва на вир-во іншої продукції під впливом докорінної зміни рин кового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.Об'єктні види: предмет но- функціональний. Показники рівня розвит ку: частка цівільної продукції у загальному обсязі вир-ва. Кооперування є формою вир-чих зв'язків між під-вами, що спільно вигото вляють певний вид кінцевої продукції. Об'єк тні види: предметний, галузевий, регіональ ний, міждержавний. Показники рівня розвит ку: частка покупних напівфабрикатів і комп лектуючих виробів у загальному обсязі проду кції, коофіцієнт кооперування (кількість під приємств-суміжників у розрахунку на один вид кінцевої продукції, частка окремих видів кооперованих поставок у загальному їхньому обсязі. Комбінування як специфічна суспі льна форма організації вир-ва -- це процес органічного поєднання в одному під-ві бага тьох вир-в, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому. Об'єктні види: вертикальне (поєдна ння послідовних стадій обробки сировини), горизонтальне (на базі комплексного викори стання вихідної сировини), змішане. Показни ки рівня розвитку: частка виду продукції, що виробляється комбінатом у загальному обсязі її вир-ва в країні, частка напівфабрикатів,що переробляються на інший продукт за послідо вною технологією, коофіцієнт комбінування (співвідношення валового обороту і товарної продукції) Диверсифікація будь-якого вир-ва є однією з поширених форм його організа ції за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на рийку. Об'єктні види:різногалузева технологічно не зв'язана. Показники рівня розвитку:частка продукції інших галузей у загальному її обсязі.

39. Поняття, види і значення інфраструктури

Інфраструктура підприємства - це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Це своєрідний тил підприємства, без якого неможлива його нормальна робота. Інфраструктура підприємства поділяється на виробничу та соціальну. Виробнича інфраструктура - це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участь у створенні основної продукції, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу інфраструктуру складають:

-допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства

-допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах

-магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Соціальна інфраструктура - це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства. Соціальну інфраструктуру складають:

-заклади громадського харчування

-установи охорони здоров'я

-спортині споруди

-заклади освіти, культури та відпочинку

-житлово-комунальне господарство.

40. Система технічного обслуговування підприємства

В рамках системи технічного обслуговування на підприємстві виконуються такі функції:

-ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування

-забезпечення робочих місць інструментом

-переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт.

-забезпечення електрикою і тепловою енергією, паром, газом тощо.

-забезпечення сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом.

Досистеми технічного обслуговування входять наступні підрозділи:

1.ремонтне господарство. Здійснює технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, модернізацію. Містить такі підрозділи:

-відділ головного механіка

-ремонтно-механічний цех

-ремонтно-будівельний цех

-цехові ремонтні бази

2.інструментальне господарство. Це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком. Містить такі підрозділи:

-інструментальний відділ

-інструментальний цех

-центральний інструментальний склад

-цехові інструментально-роздавальні комори

3.транспортне господарство. Займається перевезенням та вантажно-розвантажувальними роботами. Містить такі підрозділи:

-транспортно-технологічний відділ

-транспортний цех

4.енергетичне господарство. Містить такі підрозділи:

-відділ головного енергетика

-господарства: електросилове, теплосилове, газове, пічне, слабкострумове.

5.складське господарство. Утворюється сукупністю складів підприємства. Містить такі підрозділи:

-матеріальні склади

-виробничі склади

-збутові склади

41. Методи планування діяльності підприємства

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування здійснюється за допомогою різних методів, які класифікуються за певними ознаками. Розглянемо їх:

Ознака: вихідна позиція для розробки плану.

Методи: ресурсний (враховує ринкові умови господарювання та наявні ресурси, застосовується при монопольному становищі), цільовий (використовується приконкурентній боротьбі, враховує потреби ринку, попит на продукцію).

Ознака: принципи визначення планових показників.

Методи: екстраполяційний (визначає проміжні та кінцеві значення планових показників, на основі цих показників в минулому, припускають збереження їх в майбутньому), інтерполятивний (за цим методом підприємство встановлює цілі для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає довжину планового періоду та проміжні планові показники).

Ознака: спосіб розрахунку планових показників

Методи: спробно-статистичний (використання фактичних статистичних данних за попередні роки), чинниковий (планові значення показників визначаються на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників), нормативний метод (планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді).

Ознака: узгодження ресурсів та потреб.

Методи: балансовий (суть - розробка спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких - напрямки витрати ресурсів, в іншій - джерела їх надходження), матричний ( побудова моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками).

Ознака: варіантність плану.

Методи: одноваріантний (інтуїтивний), поліваріантний, економічно-математичний ( застосування економічно-математичного моделювання).

Ознака: спосіб виконання розрахункових операцій

Методи: ручний, механізований, автоматичний

Ознака: форма подання планових полказників

Методи: табличний, лінійно-графічний, логіко-структурний.

42. Сутність стратегічного планування

Стратегічне планування - процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт по визначенню довгострокових (на певний період) цілей та напрямків діяльності підприємства. Першим рішенням при стратегічному плануванні є вибір цілей. Основна загальна ціль підприємства - це його місія. На основі її формуються стретегічні цілі підприємства. Після визначення місії починається діагностичний етап стратегічного планування, першим та найбільш важливим етапом якого є вивчення зовнішнього середовища діяльності підприємства. Далі йде вибір генеральної стратегії, потім аналіз стратегічних альтернатив, розробка функціональних та ресурсних субстратегій. Кінцевим єтапом є впровадження, контроль та оцінка результатів.

43. Методи вибору стратегії

Методи вибору генеральної стратегії можна розділити на дві групи: перша - в умовах монопрофільної діяльності або при вузькій гамі продуктів; друга - при девірсифікованому виробництві.

Методи однопродуктивного аналізу:

- метод PIMS. В основі методу лежить моделювання впливу стратегічних чинників на показники ефективності підприємства (зокрема рентабельність капіталовкладень,валовий прибуток). Враховує дію як зовнішніх так і внутрішніх чинників.

- метод кривих освоєння. Будується на залежності розмірів витрат на виробництво від його обсягу, відображує вплив лише внутрінніх чинників.

- Метод циклу життя виробу (товару). За період свого існування кожен виріб проходить, як правило, чотири стадії: впровадження, зростання, зрілість, спад. Перед прийняттям певної стратегії проводиться аналіз стадії життєвого циклу виробу. Для кожної стадії визначаються приорітетні стратегічні напрямки та дії.

Практично всі методи портфельного аналізу є матричними. Їх використання проходить за однаковою схемою: будується матриця, на одній осі якої розміщуються оцінки перспектив розвитку ринку, на другій - оцінка конкурентноспроможності відповідного стратегічного центру господарювання (СЦГ). Визначаються місії та цілі кожного СЦГ, генеральна стратегія та її субстратегії. Стратегічні плани кожного СЦГ оцінюються центральним апаратом управління і визначаються основні показники стратегії підприємства вцілому. Найбільш розповсюджені методи: БКГ, Мак-Кінсі тощо.

44. Різновиди стратегій розвитку підприємства

Види базових стратегій:

- стратегія зростання (виражає наміри підприємства збільшити обсяги продаж, прибутку, капіталовкладень тощо.)

- стратегія стабілізації (діяльність підприємства в умавах відчутної нестабільності обсягів продажу та прибутку).

- стратегія виживання (оборонна стратегія, що застосовується за умови глибокої кризи діяльності підприємства).

В рамках вибраної базової стратегії можливі декілька напрямків дій, які прийнято називати стратигічними альтернативами. Реалізація базової та альтернативної стратегій забезпечується подальною їх конкретизацією та розробкою функціональних та ресурсних субстратегій.

До функціональних субстратегій відносять:

- стратегію науково-дослідних та експерементально-впроваджувальних робіт;

- виробничу стратегію;

- маркетингову стратегію;

До стратегій ресурсного забезпечення відносять:

-кадрів та соціального розвитку;

-технічного розвитку;

-матеріально-технічного розвитку;

-фінансову;

-організаційну;

-інвестиційну;

Субстратегії є органічною складовою частиною єдиного цілого - загальної стратегії розвитку підприємства.

45. Бізнес-план: сутність, структура та етапи розробки

Бізнес-план (БП) під-ва - це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємниць кої ідеї, охарактеризовано ринкові,виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутньо го бізнесу, а також особливості управління ним.Загальна методологія розробки БП охоп лює три стадії: початкову, підготовчу та осно вну. Початкова стадія є обов'язковою за умо ви започаткування нової справи; вона перед бачає опрацювання концепції майбутнього бі знесу. На підготовчій стадії формується інфо рмаційне поле, оцінюються сильні і слабкі сторони діяльності фірми, формулюються її місія та конкретні цілі, розробляється страте гія й можливі стратегічні альтернативи. На основній стадії здійснюється безпосередня розробка конкретного БП. Типові розділи БП: 1. РЕЗЮМЕ короткий огляд бізнес-проекту, його ключових аспектів, повідомлення про наміри 2.ГАЛУЗЬ, ФІРМА ТА ЇЇ ПРОДУК ЦІЯ (ПОСЛУГИ):поточна ситуація і тенден ції розвитку галузі;опис продукту;стратегія фірми; права власності 3 ДОСЛІДЖЕННЯ РИ НКУ :характеристика ринку продукту; цільо вий ринок бізнесу ;місцезнаходження фірми;

оцінка впливу зовнішніх чинників 4 МАРКЕ ТИНГ-ПЛАН:стратегія маркетингу; очікувані обсяги продажу продукту 5 ВИРОБНИЧИЙ ПЛАН:основні виробничі операції; машини та устаткування; приміщення; сировина, мате ріали, комплектуючі вироби 6 ОРГАНІЗАЦІЙ НИЙ ПЛАН:форма організації бізнесу; потре ба в персоналі; власники і менеджери бізнесу; організація управління; кадрова політика 7

ОЦІНКА РИЗИКІВ:типи можливих ризиків; способи реагування на загрози для бізнесу 8

ФІНАНСОВИЙ ПЛАН:прибуток і збитки; план руху готівки; плановий баланс; фінансо ві коефіцієнти. Загальновживана логіка розро бки БП під-ва передбачає послідовне здійсне ння таких дій: 1) вибір продукції (послуг) для ринку;2) дослідження ринкового середовища для майбутнього бізнесу;3) вибір та обгрун тування місця для розміщення фірми, яка впе рше розпочинає свою діяльність; 4) прогнозу вання можливих обсягів продажу продукції (надання послуг);5) визначення виробничих параметрів майбутнього бізнесу;6) розробка цінової та збутової політики;7) обгрунтуван ня вибору організаційних параметрів фірми;

8) опис потенційних ризиків і дій для їхньої мінімізації;9) оцінка фінансових параметрів бізнесу;10) узагальнення висновків з основ них положень бізнес-плану.

46. Державні контракти і замовлення

Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету та поповнення державного резерву. При цьому оплата поставок продукції гарантується державою. Фінансування за державними контрактами здійснюється замовниками в межах бюджетних коштів, передбачених на ці цілі. Тому обсяги поставок продукції повинні бути збалансовані з можливостями державного бюджету.

За своїм змістом державний контракт визначає права та обов'язки сторін при виконанні поставок продукції і може мати такі розділи: загальний, фінансово-економічний, науково-технічний, і соціальний.

Державне замовлення слід вважати засобом стимулювання нарощування виробництва дефіцитьної продукції, розвитку пріорітетних галузей народного господарства, впровадження нових технологій, розв'язання соціальних проблем, державної підтримки найважливіших наукових досліджень, при якому держава надає певні пільги виконавцям, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами. Фінансування державних замовлень здійснюється за рахунок власних коштів підприємств.

До державного замовлення включається певна сукупність видів продукції (робіт, послуг), перелік яких визначається Кабміном.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами шляхом укладення прямих договорів з підприємствами-постачальниками, постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями.

47. Система оподаткування підприємства

Податкова система - це сукупність податків, що справляються у державі, форм і методів їх побудови і стягнення, а також відповідних державних органів, які практично займаються управлінням цієї специфічної діяльності.

Визначними рисами податкової системи держави мають слугувати:

пряма пропорційна залежність відрахувань у бюджет від доходів суб'єктів господарювання.

Поєднання централізованого управління рівнями оподаткування з гнучкістю.

Рівність умов оподаткування для підприємств, організацій та фізичних осіб;

Ясність та визначеність умов вилучення податків, їх достатньо довготривала дія;

Цілеспрямований стимулюючий вплив податкової системи на макроекономічні процеси.

Серед усіх податків, які діють на території України основними є:

податок на добавлену вартість (являє собою частину новоствореної вартості, що сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів. Платниками цьго податку є національні і іноземні суб'єкти підприємницької діяльності, які знаходяться на території України. Проте існують певні категорії, які не оподатковуються.)

податок на прибуток (об'єктом оподаткування слугує валовий прибуток підприємства, зменшений на суму рентних платежів, доходів від продажу цінних паперів та пойової участі в діяльності інших господарюючих об'єктів або валовий доход).

Акцизний збір (це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається до їх ціни).

Податок на експорт та імпорт (форма вилучення в доход держави чистого прибутку, утвореного в наслідок відмінностей у цінах на товар який ввозиться або вивозиться;

Мито (справляється з вартості або обсягу товарів, що підлягають митному контролю на території України.)

Плата за землю

- Екологічний податок (за завдання шкоди довкіллю).

48. Маркетинг: поняття, види і основні функції

Маркетинг - це виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення і задоволення потреб в його продукції (послугах) за допомогою обміну з метою одержання прибутку. Маркетинг виконує такі функції:

-вивчення ринку, його структури, аналіз і прогнозування попиту;

-вибір сегментів ринку, прийнятних для підприємства;

-Визначення номенклатури іасортименту продукції для ринку;

-Розробка стратегії виходу на ринок і реакції на дії конкурентів;

-Реклама, збут і його стимулювання;

-Політика ціноутворення.

Об'єктом маркетингу є комплекс, що складається з елементів: потреби - товар - ціна - реклама - збут.

Відомо п'ять концепцій маркетингу:

-виробнича (передбачає спрямування головних зусиль на удосконалення виробництва і мобілізацію внутрішніх резервів з метою розширення обсягу виробленої продукції і зниження її вартості).

-продуктова (увага акцентується наполіпшенні споживчих параметрів виробів, підвищення якості і завдяки цьому забезпечується належний збут продукції).

-комерційна (для забезпечення належного збуту активізується в першу чергу робота комерційних служб: працівників реклами, агентів по збуту продавців тощо).

-індивідуального маркетингу (орієнтує підприємство на виявлення індивідуальних потреб покупців, їх найкращого забезпечення).

-соціального маркетингу (приймає до уваги потреби та інтереси передусім перспективного характеру: охорони навколишнього середовища, природних ресурсів, здоровя тощо).

49. Організація маркетингової діяльності на підприємстві

Організації виготовлення продукції повинно передувати реальне визначення попиту на даний товар (послугу). Найкраще це можна здійснювати шляхом додержання принципів маркетингу, систематичного проведення маркетингових досліджень.На підприємствах, що дотримуються стратегії і тактики маркетингу, застосовується такий основний принцип господарської діяльності: спочатку дізнатися, який товар і з якими споживчими властивостями, за якими цінами, у якій кількості та де саме хоче придбати потенційний покупець і леше потім планувати та організовувати його виробництво. В умовах ринкової економікки початковим і найбільш відповідальним етапом маркетингових досліджень є вивчення ринку відповідних видів продукції та виявлення попиту на неї у найближчі роки. Таку проблему мають вирішувати відділи маркетингу. (???)

50. Суттєва характеристика та показники якості продукції

Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Рівень якості - це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками. Оцінка якості передбачає визначення:

-абсолютного рівня якості (шляхом обчислення вибраних для його вимірювання показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів)

-відносного (шляхом порівняння показників продукції з абсолютними показниками якості кращих аналогічних товарів).

-перспективного (враховує пріорітетні напрямки і темпи розвитку науки і техніки).

-оптимального (тобто такого рівня, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання продукції у певних умовах її споживання була б мінімальною).

Показники якості продукції можна поділити на дві групи: перша - диференційовані (поодинокі) показники; друга - загальні показники якості всього обсягу продукції яку виробило підприємство. В свою чергу диференційовані діляться на:

-одиничні (характеризують будь-яку одну властивість одиниці продукції).

-комплексні (характеризують декілька властивостей одиниці продукції одночасно).

51. Стандартизація і сертифікація продукції (послуг)

Під стандартизацією розуміють визначення і застосування єдиних правил з метою упорядкування діяльності у певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

-установлення вимог до якості готової продукції, сировини, матеріалів тощо.

-розвиток уніфікації та агрегатування продукції

-визначення норм, вимог, і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості.

-формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю.

-створення єдиної системи класифікації та кодування продукції.

Результати стандарттизації знаходять відображення у нормативно-технічній документації. Вона охоплює певні категорії стандартів, які відрізняються ступенем жорсткості вимог до виробів і сукупністю об'єктів стандартизації:

-міжнародні стандарти ICO серії 9000 (найбільш жорстокі вимого)

-державні стандарти України (містять обов'язкові і рекомендовані вимоги).

-галузеві стандарти (розробляються на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти).

-технічні умови

-стандарти підприємств (розробляються підприємством за власною ініціативою).

Сертифікат - документ, що засвідчує високий рівень якості товару. На світовому ринку - це сертифікат відповідності вимогам ICO серії 9000. В Україні прийнято розрізняти обов'язкову і довільну сертифікіцію. Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб'єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

52. Методи оцінки якості продукції

Для визначення рівня якості виготовлених або освоюваних виробництвом нових виробів застосовують ряд методів:

-об'єктивний (означає оцінку рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та приборних вимірювань, лабараторного аналізу).

-органоліптичний метод (грунтується на наслідках аналізу сприймання органами почуттів людини (зором, нюхом, слухом, смаком, дотиком) без застосування технічних вимірювальних та регестраційних засобів).

-диференційований метод (оцінка рівня якості передбачає порівняння одиничних виробів з відповідними показниками виробів-еталонів або ж з базовими показниками стандартів (технічних умов)).

-комплексний метод (полягає у визначенні узагальнюючого показника рівня якості оцінюваного виробу).

53. Продуктивність праці, методи її визначення і чинники зростання

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляються одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.

Методи вимірювання продуктивності праці:

-прямий (виробіток = обсяг продукції / чисельність працюючих).

-обернений (трудомісткість = тродовитрати в годинах (чисельність працюючих) / обсяг продукції).

Чинники зростання продуктивності праці:

-структурні зрушення у виробництві (змінювання питомої ваги окремих видів продукції та виробництв).

-підвищення технічного рівня виробництва (модернізація, впровадження систем машин, механізація та автоматизація, застосування прогресивних технологій).

-вдосконалення управління, організації виробництва та праці (раціональний розподіл, поліпшення економічних характеристик, збільшення реального фонду робочого часу тощо).

-збільшення обсягів виробництва (відносне зменшення чисельності персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва).

-галузеві фактори (збільшення робочого періоду у сезнних виробництвах, змінювання геологічних умов видобутку),

-введення та освоєння нових виробничих об'єктів (диверсифікаація виробництва).

54. Мотивація трудової діяльності: суттєва характеристика і види

Мотивація - це процес стимулювання окремої людини або групи людей до діяльності, що направлена на досягнення індивідуальних та загальних цілей організації (підприємства).

Мотивація на рівні підприємства має базуватися на таких вимогах:

-надання рівних можливостей щодо зайнятості і службового просування.

-узгодження рівня оплати праці за її результатами та визнання особистого внеску у загальний успіх.

-захист здоров'я працюючих;

-можливість творчої реалізації працівника

-підтримка в колективіатмосфери довіри;

На практиці розрізняють такі види мотивації:

1.економічна (пряма)

-відрядна оплата

-почасова оплата

-премії за реалізацію

-участь у прибутках

-оплата навчання

-виплати за відсутність невиходів

2.економічні (непрямі)

-пільгове харчування

-доплати за стаж

-пільгове користування житлом, транспортом тощо

3.не економічні

-збагачення праці

-гнучкі робочі графіки

-охорона праці

-програми підвищення якості трудового життя

-просування за службою

-участь у прийнятті рішень на більш високому рівні

Крім згаданих вище видів мотивації існує її поділ на індивідуальну та групову, зовнішню та внутрішню тощо.

55. Можливі моделі мотивації трудової діяльності

Мотивація - це процес стимулювання окремої людини або групи людей до діяльності, що направлена на досягнення індивідуальних та загальних цілей організації (підприємства).

Моделі мотивації грунтуються на певних теоріях. Це теорії:

справедливості

-зняття соціальної напруги шляхом дотримання принципів справедливості.

-порівняння особистих винагород з заохоченням інших людей які виконують аналогічну роботу.

-суб'єктивне визначення співвідношення винагороди та витрат праці.

очікування

-передбачуваний ступінь відносної вдоволеності отримуваною винагородою.

-очікування щодо співвідношення результатів та винагороди.

-очікування щодо співвідношення витрат праці та винагороди.

потреб

-самовиявлення поваги соціальні безпеки та захищеності фізіологічні

56. Форми і системи оплати праці робітників

Організація оплати праці на підприємстві здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов'язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Проте встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди самі по собі не дають можливості розрахувати заробітну плату. Необхідно ув'язати їх з фактичними результатами праці. Це виконують форми та системи оплати праці. Існують дві форми оплати праці, які базуються на тарифній системі:

відрядна (оплата праці проводиться за нормами та розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт.)

Системи:

-пряма відрядна (заробіток дорівнює добутку кількості одиниць виробленої продукції та розцінки за одиницю продукції).

-непряма відрядна (заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним обслуговуються).

-відрядно-преміальна (заробіток працівника дорівнює сумі відрядного заробітку і премії).

-відрядно-прогресивна ( передбачає оплату роботи виконаної в межах плану за звичайними розцінками, а понад план - за підвищеними).

-акордна (розцінки встановлюються не за окремими операціями, а на весь комплекс робіт з визначенням кінцевого строку виконання).

Почасова (здійснюється за годинними тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або місячними окладами).

Системи:

-проста почасова оплата (заробіток дорівнює добутку годинної тарифної ставки і кількості відпрацьованих годин).

-почасово-преміальна (окрім тарифного заробітку працівник одержує премію за досягнення певних результатів).

-за посадовими окладами (застосовується для оплати працівників, робота яких має стабільний характер).

57. Системи участі працівників у прибутках

Участь у прибутках (доходах) або стимулювання персоналу через прибутки полягає у розподіленні певної їх частини між працівниками підприємства. Участь працівників у прибутках підприємств можна умовно поділити на дві групи систем: