Об’ємно-просторові текстильні об’єкти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Передтечії змін традиційного погляду на ткацтво та нові напрямки техніки

2. «Костюмний енвайромент»

3. Об?ємно-просторові текстильні об'єкти

1. Передтечії змін традиційного погляду на ткацтво та нові напрямки техніки

У XX столітті ручне ткацтво ? одне з найдавніших видів декоративного мистецтва - розвивалося у двох напрямках. З одного боку, продовжувало існувати ремізного ткацтво, і на його базі формувалися кустарні, а потім промислові центри, орієнтовані на збереження та розвиток традицій. Традиції використання візерункових тканин в побуті й одязі продовжували залишатися актуальними, але змінилося саме сприйняття текстилю. Семантичне значення тканих орнаментів в більшості випадків замінилося їх естетичним сприйняттям. З іншого боку, відбувався розвиток текстилю як області декоративного мистецтва.

Мистецтво сучасного текстилю ? це багатогранне і цікаве явище. В даний час, в цій галузі декоративного мистецтва існує два чітко виражені напрямки, які можна означити як «декоративний» та «концептуальний». Обидва формуються на базі відкриттів художників ХХ ст., а крім того, актуалізують багато історичних традицій мистецтва текстилю.

«Декоративний» напрямок розвитку текстилю проявляється, перш за все, у використанні виражальних елементів у сучасному мистецтві. Цей вид мистецтва пов?язаний зі створенням традиційних шпалер. Текстиль «концептуального» напрямку представляє собою експеримент із текстильним волокном, трансформацією текстильної поверхні із двовимірної в тривимірну.

Говорячи про ХХ ст., дослідники виділяють дві, так звані, «весни шпалер», першу з яких пов?язують з іменем французького художника Жана Люрса, а другу називають «пластичним вибухом».

Жан Люрса з 1916 р. займався експериментами в галузі художнього текстилю. Проживаючи у Франції, країні з багатими традиціями шпалерного ткацтва, він зіткнувся з тим, що тут на початку ХХ ст. «не існувало ні вертикального, ні горизонтального ткацького станка, а про оплату праці професійного ткача і не було мови…» [1, ст. 24 цит по great tapestries. Lausanne, 1965.148].

Таким чином, мистецтво ручного ткацтва було ніби знову «відкрито» і викликало неабиякий інтерес. Багато художників - Пабло Пікасо, Жоан Міро, Фернан Леже, Жорж Брок, та, власне, сам Ж. Люрса, створювали власноруч картони майбутніх шпалер.

В основі робіт Жана Люрса, без сумніву, лежить принцип декоративності та виразності. Створюючи свої роботи, художник звернувся до середньовічних шпалер і виявив основні принципи ручного ткацтва:

· В ткацькій роботі повинний використовуватись обмежена кількість кольорів

· Шпалери повинні створюватись для стіни, тобто бути площинними і бути призначеними для конкретного приміщення

· Шпалери повинні бути виконаними по картону, створеному в натуральну величину

· Співвідношення щільності основи і утки має викликати відчуття рівноваги. Так, Ж. Люрса, вважав, що оптимальною буде щільність основних ниток ? 5 ниток на 1 см.

Введені Ж. Люрса принципи ткацтва, можна вважати своєрідною «формулою декоративності» в текстилі ХХ ст., блискуче реалізовано на практиці, як, власне, самим майстром, так і численними його послідовниками.

Саме на базі відкриттів Ж. Люрса в даний час розвивається мистецтво гобелена.

Говорячи про сучасні роботи «декоративного напрямку», варто акцентувати увагу на роботи японського художника Харумі Ісобе «Місса Флора 2» і «Кардіограма Землі»[10, с. 68-73]. Перша з них виконана у традиційних текстильних матеріалах - шовку та льону. Робота цікава тим, що в поверхню тканого полотна вплетений шрифт - назви рідкісних або на межі зникнення рослин. На окремих фрагментах роботи шрифт ткався додатковим утком, а на інших - це не заткані нитки основи. Вся робота м?яка за колоритом, напівпрозора по фактурі, справляє враження дуже ніжної і крихкої напівреальної матерії. На противагу їй, «Кардіограма Землі» ? щільна, насичена за колоритом, одразу ж звертає увагу глядача до проблем сучасної світової екології.

В обох роботах можна побачити саме те, що характерне для текстилю «декоративного напрямку» ? ідея і образ передаються художником через зображення конкретних об?єктів.

Що стосується «концептуального напрямку», то тут йтиме мова про тривимірні об?єкти, котрі виходять в простір і, які отримали назву ? «м?яка скульптура».

Першоджерелом явища «м?яка скульптура» варто шукати, без сумніву, в «пластичному вибусі» 1960 - 1970 рр, який охопив декоративне мистецтво. В цей час, такі художники як Ельзі Жіак і Франсуаз Гросен (Швейцарія), Ленор Тауні та Клер Цайслер ( США), Магдалена Абакановіч ( Польща) та Ягода Буіч (Югославія), створили текстильні просторові конструкції, відриваючи тканину від стіни і примушуючи її жити власним життям.

В основі текстилю, створеного в період «пластичного вибуху», закладені принципи прямо протилежні «декоративним»:

· Текстиль перестав бути двовимірним і вийшов в простір

· Картон перестав бути необхідним етапом процесу створення текстильного об?єкта

· Питання кольору, якості матеріалів, щільності основи та інші «моменти», вирішувались тепер автором самостійно в співвідношенні з творчою задумкою і без будь-яких обмежень[1, с.33-37].

У зв'язку з відхиленням основних принципів шпалерного ткацтва в роботах даного напрямку, зникла і образотворчість. Поява тривимірних арт об'єктів, перевело текстиль із категорії живописних площинних творів в категорію об'ємних скульптур. В нових формах текстилю, часто відсутнє образотворче начало, робота виражає ідею художника іншими способами - масштабами, матеріалами, кольором, розташуванням в просторі і тд.

Відомий дослідник ручного ткацтва - Андре Кензі, виділив три нові види текстильних форм:

· Ті, які висять н стіні

· Просторові, які можна оглянути навколо

· Ті, які представляють собою середовище (environment), які не тільки можна оглянути і обійти довкола об?ємної форми, але і проникнути в її середину[1,с.26].

Багато тканих об?єктів першого виду було створено в 1960-1970-х р. Поміж них, «Прес-конференція з Н.Армстронгом» (1970 р.) Богдана Мразека, «Трансільванія» (1973 р.) Руф і Петера Якуби, «Алжир» (1975 р.) Ренати Бонфанті та ін. Для всіх цих робіт є характерним використання різних фактур і відсутність сюжетного образотворчого начала. Це не «ткані картини», як часто називають гобелени, а певні символи.

В сучасному текстилі все частіше знаходять альтернативу традиційним матеріалам: поліетилен, метал, в поверхню роботи можуть органічно включатися кераміка, дерево, каміння і тд. Сучасні дизайнери і художники по текстилю активно вводять в поверхню тканини металічні нитки і різноманітні плівки. Так, наприклад, Шейла Хикс і Джаніші Арай використовували негорючу плівку для створення монументальної завіси, а деякі компанії створюють тканину із волокон, в складі яких є нержавіюча сталь. Цікаво те, що ці волокна із нержавіючої сталі можуть бути надзвичайно еластичними і надавати тканині шовковистий ефект[5,с.22].

З 1950-х років Джаніші Арай почав активно використовувати в текстилі металічну плівку Цей процес роботи з матеріалом отримав назву «melt off» в тому випадку, коли плівка розчинялася у волокнах створюваної тканини. А якщо плівка наплавлялась на тканину у вигляді «решітки», то процес створення тканини отримав назву «burn-out»[5,с.22].

Текстильні об?єкти другої категорії найбільше відповідають назві «м?яка скульптура», так як вони розташовані в просторі так, що глядач без перешкод обійде їх навколо. Такі твори можна об?єднати назвою «арт - об?єкт».

Серед робіт, котрі стали класикою текстильного арт - об?єкта, є «Абакан-69» Магдалени Абакановіч. Ця робота може бути розташованою в будь якому просторі, приміщені чи навіть за межами будь-яких просторів. Робота Шієго Кубота «Тканий Коридор - із Італії» представляє собою замкнуті тривимірні структури складної форми, розташовані в просторі. Ця робота була представлена в 2001 році на виставці « Textural Space»[10, ст.87].

Третій вид сучасного текстилю - «енвайромент» ? націлений на всесторонній ефект на глядача. Енвайромент можна поділити на три підвиди:

· Той,що знаходить застосування в архітектурній практиці

· Костюмний

· Експериментальний, котрий несе собою виключно дослідницький характер [1,с.36].

Також до цього переліку можна додати енвайромент, котрий є безпосередньо «ввігнаний» в природу.

Досить широко представлений в сучасному текстильному мистецтві декоративний «костюмований енвайромент». Його особливість полягає в тому, що використовуються зображення різних частин людського тіла або внутрішніх органів. Людське тіло ніби відкривається назовні і більше не приховує жодної таємниці. Якщо розглядати людську шкіру як захисну оболонку, а одяг як «друга шкіра», то можна сказати, що «костюмний енвайромент» декоративного типу проектує ці оболонки у зворотньому порядку: тіло - одяг - тіло. Демонстрація даної тези найкраще представлена арт-об?єктом Сільї Пуранен «Серце». Робота виконана з використанням трансферного друку та вишивки. Тут на білій сорочці реалістично зображено тіло людини, а в центральній частині вишиті контури рук, котрі тримають ефемерне напівпрозоре серце [3, с.31].

В даний час обидва напрямки текстильного мистецтва - і «декоративне», і «концептуальне» розвиваються самостійно. Цікаво, що кожен з напрямків має свої історичні корені. Так, наприклад, витоки «декоративного» напряму слід шукати в середньовічному шпалерному ткацтві, у більш ранніх коптських тканинах. «Концептуальний» текстиль стилістично пов'язаний з об'ємно-просторовими формами, що мали місце в Мексиці, Перу, Африці та багатьох інших країнах

2. «Костюмний енвайромент»

В даний час саме поняття «тканина», «текстиль» стало значно ширше, ніж раніше. Не випадково в світовій практиці замість терміна «мистецтво текстилю» все частіше використовується більш широкий термін «fiber art» ? мистецтво волокна. Така назва обумовлена використання в текстилі «Не текстильних» матеріалів, але, в той самий час, і не виключає можливості використання матеріалу в традиційному розумінні слова «тканина» як основи для одягу.

У сучасному текстильному мистецтві існує таке поняття як «костюмний енвайронмент», «костюмне середовище». В рамках даного терміну можна припустити, що костюм тут розглядається не як об'єкт сучасної моди, а скоріше як твір «fiber art», або, розуміючи більш вузько, «wearable art». Об'єкт сучасного мистецтва, який може бути надітий на тіло людини. В даний час в моді існує багато екстравагантних форм одягу, які, не будучи утилітарними, також можуть вважатися об'єктами мистецтва, але не бути при цьому «костюмним енвайронментом». Тому необхідно визначити основні особливості саме «костюмного середовища» на відміну від об'єктів моди.

«Костюмним енвайронмент» слід вважати арт-об'єкт, зазвичай виконаний в однині і має певну концепцію. Причому цей об'єкт, з одного боку, виявляється спрямованим на людину, а з іншого ? на те, що людину оточує, з метою змінити це оточення. Об'єкт «костюмного енвайронменту» можна надягати на тіло людини, але, в більшості випадків, його не можна використовувати як одяг. «Костюмний енвайронмент» призначений для використання у виставках, перформансах, різних акціях (екологічних, соціальних і т. д.). Однак «костюмний енвайронмент» не є театральним костюмом і, отже, не може бути частиною театральних постановок.

Говорячи про «костюмний енвайронмент» хотілося б позначити його основні типи. У сучасному текстильному мистецтві можна виділити шість типів «костюмного енвайронменту», умовно названі таким чином:

· Нетрадиційний

· Екологічний

· Конструктивний

· Сполучний

· Декоративний

· Незалежний.

Нетрадиційним «костюмним енвайронментом» слід вважати «одяг», виготовлений з не текстильних матеріалів: дерева, металу, паперу, пластикових відходів і т. д. В даний час створюється досить багато подібних робіт. Це пов'язано з тим, що в сучасному мистецтві і раніше залишаються актуальними теми екології та вторинного використання матеріалів. «Костюмних енвайронмент» цього типу був широко представлений на конкурсі «Wearable Art Awards», який щорічно проводиться у Ванкувері, Канада.

Переможцем конкурсу в категорії «Recycled» 2009 стала робота дизайнера Міа Челлі «Bags to Riches». У ній використовувалися продуктові паперові мішки коричневого кольору, частина яких фігурно вирізувалася у вигляді мережив. Таким чином, в роботі вирішувалося відразу два завдання: з одного боку ? нетрадиційне використання традиційних дешевих матеріалів для створення «гламурного» результату, з іншого ? вторинне використання вже використаного матеріалу. У 2007 р. була відзначена робота Анжели Брайт «Let them Drink Tea», до складу якої були включені використані чайні пакетики і кавові фільтри. Переможець 2006 Рошель Даль створила роботу «Memories», що складається з використаної фотографічної плівки.

Серед робіт, виконаних у техніці ручного ткацтва, в категорії «нетрадиційного» костюмного енвайронмент слід відзначити роботу американської художниці Ненсі Джонс Ветмор «Inc», в якій використано металевий дріт. ткацтво декоративність енвайромент люрс

Цікавою темою для розвитку «костюмного енвайронменту» стало пристосування людини до умов навколишнього середовища. Наприклад, Джоанна Москосо, кажучи про концепцію своєї роботи «Магу Kay Protection Device», зазначає, що тварини здатні пристосовуватися до умов навколишнього середовища за рахунок різних змін свого організму - маскують забарвлення, наявність іклів, панцирів і т. д. Сучасна людина здатна самостійно створювати об'єкти, які працюють як фізична адаптація, навіть якщо вони не є частиною його тіла. Наприклад, в якості таких об'єктів автор застосовує сумки Магу Кау, намагаючись адаптувати тіло таким чином, щоб людина могла відчути себе захищеними в новому середовищі. Роботу Джоани Москосо можна вважати об'єктом, спрямованим на взаємодію людини з зовнішнім світом.

Інший напрямок роботи дизайнерів ? це взаємодія з внутрішнім світом людини. Зі своїм особистим внутрішнім «енвайронметом». Тут хотілося б відзначити роботу Джеффрі Сканлан «Рятувальний жилет», що отримала приз 2009 в номінації «Концепція». Робота присвячена акту самогубства. «Рятувальний жилет», що складається з подушок, дерев'яних та гумових деталей, повинен захистити людину від саморуйнівних думок, згладити суперечності між зовнішнім світом і внутрішнім психологічним станом людини.

Взаємодії людини зі своїм внутрішнім світом була присвячена робота - «Сукня-трансформер» Маргарити Широковських, виконана в техніці ручного ткацтва. У сучасному мінливому світі одяг також повинен бути рухливим, зручним і «незалежним». Ідея створення сукні, здатної видозмінюватися прямо на тілі в залежності від настрою і стану людини. Так могла реалізуватися концепція рухливості і зручності. Але для того, щоб висловити ідею "незалежності" сукні, потрібно було дати йому самостійність. Життя поза тілом. Таким чином, було створено об'єкт, який існує сам по собі, але здатний бути і сукнею, і скульптурною формою, і функціональним об'єктом, залежно від миттєвого бажання того, хто його носить. В якості основи для такої сукні в техніці ручного ткацтва був виконаний текстильний модуль, що представляє собою порожню тубу. Таким чином, плаття являло собою цільну форму, яка не має швів. В якості вихідного матеріалу було узято текстуровану бавовна, яка є найбільш екологічним і комфортним матеріалом. Для того, щоб тканина придбала рухливість і пластичність, в один з модулів була введена еластична прорезиненная нитка, а в іншій - металевий дріт. Модуль-туба ? є органічним і комфортним для людського тіла: воно перебуває ніби всередині захисного кокона. За рахунок еластичності тканини і рухливості ниток, людина може самостійно «створювати» рукава, комір, капюшон сукні; коригувати його довжину, закладати складки. Прийшовши додому, плаття можна зняти і поставити в інтер'єр. До сукні додавався металевий каркас. Таким чином, одяг починає взаємодіяти з навколишнім середовищем і формує його, стаючи текстильною скульптурою.

Ідею самостійного існування одягу поза тілом людини у вигляді арт-об'єктів розвивають сьогодні багато художників по текстилю. Так, хотілося б відзначити роботу Кароліни Бродхед (Великобританія) «Web». Вона являє собою зшиті на машинці смужки бавовняної і капронової тканини, що утворюють тривимірну просторову форму. Цікавими видаються роботи Жоржини Гудлі (Великобританія) «Corrugated Strides» і Дональда Талбота (США) «Family Ties». Робота дизайнера одягу Жоржини Гудлі являє собою «вихід» костюма в область формального мистецтва. Деталь одягу стає самостійною скульптурної формою, починаючи жити в просторі, незалежно від людини. «Family Ties» Дональда Талбота металева конструкція, що складається зі стилізованих краваток і чоловічих піджаків, присвячена «проблемам патріархального суспільства»[9].

Екологічний «костюмний енвайронмент» представляє собою використання в костюмі елементів, також спрямованих на збереження навколишнього середовища. Проте в цьому типі «костюмного енвайронмент» естетичні завдання вирішуються в більшій мірі за рахунок художнього образу костюма. Арт-об'єктом, яскраво представляє цей тип, є робота Ксенії Барага «Земна куля», що представляє собою плаття, пов'язане гачком. Спідниця сукні натягнута на кринолін і має округлу форму, імітуючи земну кулю. До цієї ж категорії належить і арт-об'єкт переможця конкурсу «WOW 2009» [10] в категорії «Незайманий світ» Сюзан Холмс з роботою «Firebird», а також костюм Ліз Лач-Нельсон «Scorpio». Всі ці роботи досить конкретно втілюють образи живих або вигаданих істот і природних явищ.

Конструктивним типом «костюмного енвайронмент» є об'єкти, які також мають зовнішню форму будь-якого виду одягу, але не можуть бути використані як одяг через свою конструкції. Прикладом такого твору може служити серія робіт американської художниці Маріан Шоеттл «Clothing Enigma» представляють собою «статичний перформанс» [11]. Одна з робіт серії називається «Всередині і за межами традиційної сукні». Людина, що одіває таке плаття, не може в ньому вільно рухатися. Воно двостороннім: верхня частина може бути надіта, але спідниця не закінчується, а переходить в інше плаття. Людина опиняється бранцем такого одягу, виступаючи не як самостійна особистість, а як інструмент для виявлення ідей художника.

Сполучний тип «костюмного енвайронмент» ? це з'єднання за допомогою костюма кількох людей в єдине ціле. Наприклад, у роботі німецького дизайнера А. Квентін-Штоль «Плацента», мати і дитина виявляються з'єднаними через подовжену верхню частину головних уборів. Можливе об'єднання людей через загальні рукава, кишені і інші деталі одягу. Так, дизайнер Симон Хейм створив роботу «Little Doodle», що стала призером конкурсу «WOW 2006» в дитячій секції. Тут представлений «костюм», що має з'єднані рукава і призначений для носіння двома дітьми відразу.

Широко представлений в сучасному текстильному мистецтві декоративний «костюмний енвайронмент». Його відмінна особливість полягає у використанні зображень різних частин людського тіла або внутрішніх органів. Людське тіло як би бачиться наскрізь, перестає бути таємницею. І якщо розглядати шкіру людини як захисну оболонку, а одяг як «другу шкіру», то можна сказати, що «костюмний енвайронмент» декоративного типу проектує ці оболонки в зворотному порядку: тіло-одяг-тіло. У цьому зв'язку цікавою видається арт-об'єкт Сільі пурану «Серце». Робота виконана в техніці трансферної друку із застосуванням вишивки. Тут на білій сорочці реалістично зображено тіло людини, а в центральній частині вишиті контури рук, що тримають ефемерне напівпрозоре серце.

«Незалежний» костюмний енвайронмент - це численна група арт-об'єктів, що мають форму одягу, але не є одягом і експонованих висячими на стіні або в просторі, без участі людини. Робота «Кімоно» Марійці Арп являє собою площинний об'єкт, виконаний з волокон сучасного матеріалу Тайвек, зшитих в єдине полотно. Назва роботи та її форма говорять про використання автором ідеї традиційного японського одягу, однак, в результаті глядач бачить авторське сприйняття теми - не одяг, а настінне текстильне панно у формі одягу. Аналогічно даний тип «костюмного енвайронмент» виражається в тканих роботах Барбари Брандела. Художниця створює їх у формі одягу, наприклад панно «In her Cups» виконана у вигляді подовженого жакета, декорованого зображеннями чашок різної форми.

Часто об'єкти подібного роду виконуються з не текстильних матеріалів. Наприклад, сукня Люсії Флег (Італія) «Конфіденційна наречена»,виконано з плексигласу і алюмінію. Крім того, висота цього об'єкта ? 200 см явно не припускає, що воно коли-небудь буде використано як сукня. Робота Хавві Халацелі (Туреччина) «Сукня для тіла», пов'язане з мідного дроту, а «Ароматне сукню, розмір М» Джуліани Балбей (Італія) створено з розрізаних фотографій і нейлонової сітки. Робота дизайнера Седеф Асар (Італія) «Останній свято» також виконана у вигляді сукні, але воно ніби живе своїм власним життям, зберігаючи «пам'ять» про тіло, яке колись давно в ньому знаходилося.

Серед тривимірних робіт «костюмного енвайронмент» незалежного типу хотілося б відзначити інсталяцію турецького дизайнера Нітікул Німкулрат. Його роботи являють собою текстильні скульптури у формі суконь. Їх розмір співвідноситься з людським ростом, форма схожа на форму традиційних суконь, але вони зшиті таким чином, що людина не може їх одягти.

Мистецтво енвайронмен , і взагалі костюмного енвайронмент, зокрема, тісно пов'язане з людиною. Певна просторова середовище створюється художниками для того, щоб впливати на глядача, залучити його в якусь гру. У цьому сенсі саме костюмний енвайронмент пов'язаний з людиною найбільше. Створюючи об'єкт костюмного евайронмента, художник не може ігнорувати «тілесну оболонку» людини. Досліджуючи об'єкти костюмного енвайронмент, можна виділити кілька типів ставлення художника до людського тіла:

· Зміна тіла людини відповідно до «ідеальними параметрами»

· Деформація людського тіла

· Повне або часткове приховування людського тіла;

· Сприйняття тіла як частини художнього образу

· Виділення і акцентування окремих частин тіла

· Зображення в костюмі частин тіла або внутрішніх органів людини.

Зміна тіла людини за допомогою костюма, спроба виділити або, навпаки, приховати окремі його частини - характерна тенденція розвитку західноєвропейського костюма. Існування корсетів, крінолінів, різних підкладок говорить про бажання людини відповідати якомусь ідеальному уявному образу, сформованому в суспільній свідомості. Прикладом сучасного костюмного енвайронмент, в якому застосовані корсет і крінолін, може служити робота «Господиня кільця», автором якої є Рейтчел Даная Рюдден (Великобританія), що стала переможцем конкурсу «WOW 2010» в секції авангарду.

У зв'язку з появою нових синтетичних тканин, лайкри, а згодом - нано-текстилю, з'явилася можливість не тільки скорегувати фігуру, а й створити для людського тіла максимально комфортні умови існування. Так, наприклад, були створені самоочищаються тканини, волокна, до складу яких входить активна речовина, що перешкоджає розмноженню бактерій і появі запаху від одягу, тканини з ароматичними речовинами, ліками і т.д.

Спотворення пропорцій і деформація людського тіла - ще один популярний художній прийом, який можна спостерігати в сучасному «fiber art». Певною мірою цей вид костюмного енвайронмент пов'язаний з першим видом. Однак нас у даному випадку цікавить навмисне гротескне спотворення тіла людини, спроба стерти межу між красивим і потворним. Тут хотілося б відзначити роботу «Горб (краса всередині)» італійської художниці Федеріки Бруні. Об'єкт представляє собою жилетку, наповнену гумовою піною таким чином, що людина, надівши її, виглядає горбатим. Однак на внутрішній частині жилетки автором зроблена вишивка, яку можна побачити, заглянувши всередину горба, т. Е., Щоб зрозуміти справжню красу, необхідно щось більше, ніж поверхневий погляд. Таким чином, тут спостерігається спроба позначити подвійність природи людського тіла, можливість поєднання зовнішнього тілесного недосконалості і внутрішньої глибоко прихованої краси.

Ідея вираження внутрішнього світу людини через костюм, деформуючий його тіло, також знайшла втілення в роботах італійських художниць Бояни Джевіс «Сон, приснився в середині літа» і Аурелії Шадайне «Маленька Червона шапочка». У першому випадку глядач бачить головний убір дивної форми, що робить голову людини непропорційно великий по відношенню до тіла. У другому - одіяння з рукавами до землі, що перетворює надевшего його жінку в маленьку дівчинку з казки.

Тенденція приховування людського тіла з'явилася в костюмі з приходом в моду XX ст. японських дизайнерів Рей Кавакубо і Іссея Міяке. Приховування тіла під багатошаровими одежами, акцент на тканину, а не на фігуру - подібні ідеї суперечили традиційним західним уявленням про красу.

У костюмному енвайронмент подібний прийом часто використовується для вираження ставлення автора до якої-небудь проблеми: політичної, соціальної, екологічний і т. Д. Тут можна відзначити роботи Самін Сейєд (Італія) «Іран, країна обмежень», Кайлін Геренц (США) «Кожен день вона - вовк» і Лорейн Шилдс (Нова Зеландія)« Тліюча енергія ». Робота «Іран, країна обмежень» має яскраво виражений політичний підтекст. Жінка, одягнена в темну закритий одяг, говорить з глядачем через вишитий на її хустці питання «де мій голос?». В об'єкті «Кожен день вона - вовк» глядач бачить жінку з обличчям, закритим вовчої маскою, а в «тліючих енергії» тіло і обличчя людини повністю приховано всередині текстилю.

Ряд робіт, що належать до цього типу костюмного енвайронмент, можна назвати експериментальними, наприклад, «Петлі» дизайнерів Іоджеста Шаутхарі і Манаса Барві (Індія), «Чумацький шлях» Лаури Джованнарді (Італія), «Друга шкіра» Нейлі Мей і Фіони Крісті (Нова Зеландія), «Сутінки болю» Регіни Деджорджіс Джіменес (Іспанія). У цих арт-об'єктах увагу художників зосереджено на створенні виразного образу через форму і матеріал. При цьому тіло людини, надевшего подібний костюм, є другорядним.

Прямо протилежне ставлення до тіла можна побачити в об'єктах костюмного енвайронмент четвертого типу. Тут хотілося б відзначити роботу Джеміса Люциану та Софії Ваніні (Італія) «Пристрій для просторового форматування тіла», в якій тіло людини є самостійним виразним засобом. Арт-об'єкт костюмного енвайронмент існує в єдності з тілом, здатний його змінювати, трансформувати, диктувати власні правила поведінки. При цьому тіло не завжди підкоряється цим правилам, чинячи опір, намагаючись вирватися з одягнутих на нього «пут». До цього ж типу костюмного енвайронмент можна віднести і роботу Джулії Брауліо (Нова Зеландія) «Отражение в часі», де тіло людини, освітлене світлом оптичних волокон, що входять до складу костюма, починає працювати темним силуетом, оточеним білим холодним світлом. Таким чином, при сприйнятті тіла як частини художнього образу, створюється перформанс - мистецтво-дійство.

До п'ятого типу костюмного енвайронмент можна віднести акцентування уваги на окремих частинах людського тіла шляхом їх оголення, штучного збільшення і т. Д. Наприклад, у роботі мексиканського дизайнера Венді Мойєр «Колючий жар» жіночі груди прикрашалася двома великими квітучими кактусами. Родні Тобурн (Нова Зеландія) створив чоловічий варіант бюстгальтера, використавши шкіру і метал.

Об'єкти шостого типу костюмного енвайронмент - зображення окремих частин тіла або внутрішніх органів людини - можна розділити на дві групи. До першої групи слід віднести костюми, створені з текстилю, декорованого подібними зображеннями. Наприклад, об'єкт Кетрін Престон і Енжі Робінсон (Нова Зеландія) «За зачиненими дверима» являє собою сукню, в складках якого можна бачити жіноче обличчя. Костюм Лінди Льопу (Нова Зеландія) «Тату» імітує татуйовану шкіру людини. Друга група об'єктів цього типу включає в себе тривимірні форми. Наприклад, робота Бріджит Спонер «Мої ноги» являє собою взуття, створену у вигляді ступень автора.

Об'єкти «костюмного енвайронмент» є самостійною областю сучасного текстильного мистецтва, і мають бути чітко відокремлені від об'єктів моди і театрального костюма. Цікаво, що саме на «костюмний енвайронмент» нині звертається пильна увага художників, що працюють в області «wearable art». Можливо, це відбувається тому, що саме тут найбільше можливий творчий пошук нових ідеї і нових вирішенні в костюмі, не пов'язаний ні з розвитком модних брендів, ні з промисловим виробництвом.

У сучасному «fiber art» обидва напрямки розвитку ? і «декоративне», і «концептуальне», безумовно, мають право на існування і перспективи подальшого розвитку. Протягом тисяч років мистецтво текстилю існувало і розвивалося, і сьогодні воно знову доводить своє різноманіття і життєздатність, стаючи частиною сучасного актуального мистецтва.

3. Об?ємно-просторові текстильні об'єкти

В останні десятиліття об?ємно-посторові текстильні об?єкти привертають все більше уваги професіоналів мистецтвознавців, арт-критиків,ЗМІ та й широких мас.Сучасні дослідники художнього текстилю, базуючись на творчих доробках та аналізі робіт митців-ткачів другої половини ХХ ст., намагаються дати загальну характеристику новим напрямкам, зробити прогноз подальшого розвитку.

Так як напрямок художнього о?бємно-посторового текстилю є новим, то досі є суперечності щодо його назви: чи звернутися до вже існуючих класичних визначень, чи варто подумати над новими термінами.

Сучасний художній текстиль являє собою сформований напрямок сучасного мистецтва, яка представляє собою експериментальну форму творчості, засновану на взаємодії різних видів декоративного мистецтва, використанні як текстилю, так і інших матеріалів і технік, йому не притаманного, включаючи всі можливі прийоми існуючих пластичних видів мистецтва.

За розташуванням у просторі текстиль ділять на площинний та об?ємно-просторовий. Як окрема форма ще існує міні-текстиль.

Об?ємно-просторовий художній текстиль - напрям сучасного текстильного мистецтва, який має основні якості об ?ємно-просторових композицій.

Феномен об?ємно-просторового художнього текстилю розглядається такими дослідниками, як В.Савицькою та В.Уваровою. Їхня ціль дослідження досить поверхнева - дати загальну характеристику сучасному художньому текстилю, ознайомити читача з різноманітністю форм текстилю різних країн[6]. Повним дослідженням об?ємно-просторового художнього текстилю є монографія Дж.Скотт «Види текстильної скульптури змішаної техніки» [9]. Автор описує художні форми, що передували виникненню напрямку, класифікує об?ємно-просторовий художній текстиль за видом матеріалу, але увага термінології і історіографії зовсім не приділяється.

Одним з найбільш фундаментальних критеріїв класифікації об?ємно-просторового художнього текстилю є критерій форми. До нього можна віднести площинні текстильні композиції, які розташовуються в певній предметно-просторовому середовищі і нерозривно з ним зв?язані, «текстильні скульптури», або текстильна пластика (об?ємні композиції або об?ємно-площинні рельєфні структури з міцним каркасом), також пластично-просторові текстильні композиції ( які вільно витають в повітрі структури, без каркасу). Також об?ємно-просторовий художній текстиль може бути у формі мініатюри, але лише у вигляді текстильної пластики.

Ще одним критерієм класифікації представляється критерій співвідношення між формою та предметно0просторового оточення та реципієнта. Об?ємно-просторовий художній текстиль може бути залежним (не станковим і практично не залежним від просторово-предметного середовища); може пропонувати реципієнту безпосередню участь шляхом залучення його у структуру композиції, іноді навіть даючи змогу видозмінювати її структуру. В цілому, об?ємно-просторові художні текстильні твори мають характер залежний від середовища, за винятком станкових текстильних скульптур, в основному призначених для експозиції в архітектурно-просторовій площині.

Серед робіт, що є частиною міського середовища, хотілося б відзначити конструкцію американського художника, що працює під псевдонімом Хооп. Створений ним текстильний об'єкт носить назву «Неli-Ноор» і являє собою якийсь літальний апарат, корпус якого декорований текстильними волокнами. За словами самого художника, він «хотів би сісти в свій Хелі-Хуп і оглядати світ мистецтва зі своєї текстильної літальної машини» [16]. Робота американки Маурін Е. Келлі «Рокфеллер», являє собою величезного метелика, крила яког ? текстильне полотно, натягнуте на металевий каркас. Дана робота також розташована в реальному міському пейзажі.

Однією з перших, хто «вийшов» повністю у «простір», була Магдалена Абаканович. Вона не лише повністю «відірвалася» від площини, але й почала вдалі експерименти з дизайну, пластичних рішень, формотворення самих об'єктів та використання нетрадиційних до цього часу матеріалів. У зв'язку з використанням м'яких текстильних матеріалів ці текстильні об'єкти одержали також назву «м'яка скульптура».

Значний внесок у розвиток та становлення об?ємно-просторового текстилю зробили такі відомі художники, скульптори і дизайнери, як Крісто, Мікельанджело, Пістолетто, Наомі Кобаяші, Ріцці Якобі, Дженніс Кунеліс, Роберт Морріс, Роберт Раушенберг, Пітер Коглер та багато інших. На теренах пострадянського простору першими почали експериментувати з об'ємним текстилем художники Прибалтики, будучи на той час лідерами у сфері текстильного мистецтва та дизайну і особливе місце належить Руті Богустовій, яка першою почала створювати текстильні об'єкти та інсталяції.

Аналізуючи сьогоднішній стан текстильного мистецтва та дизайну, зокрема сфери об?ємно-просторового текстилю та текстильної інсталяції, можна констатувати величезну різноманітність, зумовлену використанням матеріалів, технік, технологій, різних підходів до концепційного, композиційного вирішення об'єктів, а також, метою їх застосування. На сьогодні до текстильних матеріалів належать: різного видута походження волокна, папір, шкіра, хутро, дріт, сіно,солома, лоза, водорості та всі матеріали, які містять волокно, а відповідно і матеріали, виготовлені з них - натуральні, синтетичні, штучні тканини і хутра, шкірзамінники, сітки, шнури, троси. Для створення необхідних властивостей та ефектів текстильні матеріали піддаються травленню, фарбуванню, формуванню, амальгамуванню, лазерній обробці, термообробці, гальванопластиці, різноманітним типам друку. Сучасні барвники дають можливість надати текстильному матеріалу будь-яких кольорів та ефектів ? звичайних кольорів, флуоресцентних, таких, що відбивають світло, які видно в інфрачервоному світлі.

Усі ці, мабуть, найбільш надзвичайні можливості з усіх матеріалів та технік мистецтва та дизайну надають текстильному дизайну величезних, необмежених можливостей. В залежності від мети створення об'єкту та творчого задуму художник та дизайнер мають змогу обрати необхідні та бажані для втілення задуму матеріали. Ці матеріали дають можливість вільно оперувати формами, конструкцією, витримуючи значні навантаження, а головне, дають можливість виконання таких об'єктів як в інтер'єрі (indoor), так і в екстер'єрі (outdoor). Також, завдяки матеріалам, які використовуються, текстильні об'єкти можуть бути «м?якою скульптурою».

Усі ці якості текстилю дають можливість використовувати його для організації простору сучасних інтер'єрів та екстер'єрів різного напрямку і стилю. Текстильні об'єкти, в залежності від задуму архітектора чи дизайнера, художника або їхньої співпраці, можуть бути домінуючим, навколо яких організовується простір відповідно до форми, кольору, концепції, естетичного навантаження об'єкту. Об'єкти в такому разі виступають центром композиційного вирішення середовища. В залежності від середовища вони можуть бути активні у кольорі, матеріалі, техніці, структурі, текстурі, архітектоніці, активні, часом аж до агресивності, або, будучи центром середовища, надавати йому м'якості, легкості, інтимності. Знову ж таки, в залежності від задуму, текстиль може виконувати і другорядні функції, надаючи середовищу необхідних якостей, створюючи фон, гармонізуючи, підкорюючи середовище головним акцентам. Текстильні дизайнерські об?ємно-просторові об'єкти можуть бути також і засобом формування і створення самого простору, поділу його на зони, відіграючи роль майже глухих перегородок, формальних меж розподілу простору, створювати бажані напрямки руху.

У будь-яких з вищевказаних випадків велике значення має «естетизація» самого текстильного матеріалу, з якого виготовляється об'єкт та вміння підкреслити його фактуру, структуру і доцільність використання саме в цій композиції. Часто використання матеріалу диктує композиційне, колористичне, архітектонічне вирішення як об?ємно-просторового об'єкта, так і всього простору. Оскільки, майже для всіх текстильних матеріалів характерні м'якість, теплота, навіть при досить жорстких обробках, одна з основних властивостей текстилю, полягає в пом'якшенні, одухотворенні майже будь-якого простору, створенні затишку і комфорту.

Размещено на Allbest.ru