Технологічний процес виготовлення зварної конструкції

Найбільш небезпечні для природного середовища гірничо-металургійні підприємства. Великої шкоди ці підприємства завдають повітряному басейну, спричинюючи появу кислотних дощів, земельним ресурсам, утворюючи кар'єри, а також зумовлюють значне теплове забруднення середовища.

Разом з доменним газом ці об'єкти промисловості викидають в атмосферу сполуки миш'яку, фосфору, сурми, свинцю, пари ртуті, смолисті речовини.

Підприємства кольорової металургії забруднюють повітря пилом, сірчаним ангідридом, оксидом вуглецю, оксидами азоту. Найбільш небезпечні забруднення високотоксичним поліметалевим пилом. Підприємства кольорової металургії - основні джерела забруднення атмосферного повітря свинцем. Вихідні гази цинкового виробництва містять 25-50 % свинцю. Вихід цинку з цинкового виробництва становить 62,5-77,5 кг на тону, а в технологічному пилу його 40-45 %. Підвищений вміст цих високотоксичних інгредієнтів фіксується на декілька десятків кілометрів від території підприємства.

Заводи з виробництва ртуті інтенсивно забруднюють повітря її парами, які конденсуються в атмосфері і згодом вбираються ґрунтом, травою, листям, віконним склом.

Дуже важливою екологічною проблемою, пов'язаною з розвитком промисловості, є проблема звалищ. Звалища навколо великих міст щорічно поглинають в середньому 1500 га землі, яка стає небезпечним джерелом отруєння довкілля. Із звалищ у повітря та ґрунтові води потрапляє багато токсичних речовин - важких металів, лаків, фарб, гуми, пластмас. Вони є розсадником хвороботворних бактерій. Тут утворюються токсичні гази, виникають небезпечні для довкілля пожежі.

Основою розвитку людської цивілізації є енергетика. Від її стану залежать темпи науково-технічного прогресу та виробництва і життєвий рівень населення. Але, як свідчать статистичні дані, приблизно 80 % всіх видів забруднення повітря - наслідок енергетичних процесів (добування, переробка й використання енергоресурсів). У всьому світі щорічно спалюється приблизно 2 млрд. т вугілля, добувається і перероблюється близько 2,2 млрд. т нафти, 2 млрд. т рудних і нерудних матеріалів, що приводить до викиду в атмосферу 220 млн. т диоксиду сірки, 450 млн. т оксиду вуглецю, 75 млн. т оксиду азоту, 150 млн. т різних аерозолів.

Xарактер забруднення повітря продуктами мінерального палива визначається такими факторами: видом палива, умовами спалювання, умовами викиду, рельєфом, віддаленістю від населених пунктів і ін.

Рівень забруднення повітря в значній мірі залежить від теплотворної можливості палива, його хімічного складу. Сполучаючись з парами води в атмосфері, триоксид сірки утворює сірчану кислоту, суспензії якої дуже небезпечні. На окислення діоксида сірки, перетворення його в триоксид, каталітично діють суспензії металів в повітрі: заліза, цинку, марганцю. Тому особливо небезпечні викиди сполук сірки в районах металургійних заводів. Забруднення атмосфери сполуками сірки - причина кислотних дощів.

У викидах ТЕЦ небезпечні також оксиди важких металів, фтористі сполуки, бензоперен, що відносяться до канцерогенних речовин.

Важливим заходом зменшення шкідливих викидів в атмосферу є економія палива в теплових агрегатах. Досягнута вона може бути в результаті багатьох факторів: оптимізація процесів згорання палива, модернізація спалювальних апаратів, застосування нових схем автоматичного регулювання, нових технологічних режимів.

Паливно-енергетичний цикл АЕС передбачає добування уранової руди й вилучення з неї урану, переробку цієї сировини на ядерне паливо (збагачення руди), використання палива в ядерних реакторах, хімічну регенерацію відпрацьованого палива, обробку й захоронення радіоактивних відходів. Усі складові цього циклу супроводжуються надзвичайно небезпечним забрудненням природного середовища.

Забруднення починається на стадії добування сировини, тобто на уранових рудниках. Після вилучення урану з руд залишаються величезні відвали слабо радіоактивних пустих порід - до 90 % добутої з надр породи. Ці відвали забруднюють атмосферу радіоактивним газом радоном, дуже небезпечним, який спричиняє рак легенів.

АЕС - це підприємство, яке поряд з електроенергією виробляє велику кількість надзвичайно небезпечних речовин. Відпрацьовані твели кілька років зберігаються на території АЕС у спеціальних басейнах з водою поки їх радіоактивність трохи знизиться, після цього їх у спеціальних контейнерах перевозять на фабрику для регенерації ядерного палива. Тут їх обробляють, вилучивши з них уран, що не "вигорів", і виготовляють нові твели.

Радіація має таку особливість: все, що стикається з радіоактивним матеріалом, само стає радіоактивним. Стають небезпечними для життя машини, контейнери, обладнання. Все це необхідно десь поховати на багато років. Але надійних методів зберігання радіоактивних відходів не існує. Радіацію не можна якось зупинити, вимкнути чи знищити - ці матеріали треба десь надійно і безпечно для біосфери зберігати сотні років, поки не розпадуться радіоактивні ізотопи. У процесі зберігання контейнери не повинні стикатися з підземними водами, приміщення потрібно вентилювати (сотні років!), бо за рахунок виділення тепла з відходів, контейнери можуть розігріватись до 200° С і це привести до їх руйнування..

Сучасний німецький вчений Є. Гауль пише: "Немає жодного іншого енергоносія, використання якого залишало б хоч приблизно стільки відходів, скільки дає ядерна енергетика, й немає таких відходів, які за ступенем небезпечності хоча б віддалено нагадують продукти розщеплення..."

Перелік посилань

1.Гуревич Н.А. « Справочник по сварке цветних металов» Металургия» 1977 - 542с.

2.Методичні вказівки до виконання курсового проекту .

3.Петров Г.Л. «Сварние материалы»: Машиностроение , 1972 - 280с.

4. Гуманов А.Т. «Алюминевые сплави»:Применение алюминевых сплавов: Металурьгия 1974 - 407с.

5.Гуревич С.М. НароднинкоМ.М. «Зварювання кольорових металів та їх сплавів» 1964 - 120с.

6.Соснин Н.А. , Шипков М.Д. «Иследования сварки сжатой дугой тонколистовых соединений из сплава АМг6»:Автоматическая варка 1977 №12, 19-20с.

7.Винакуров В.А. «Сварные дефекты и напряжения»: Машиностроение, 1968 - 236 с.

8.Казимиров А.А. Недосека А.Я. «Пути уменьшения сварных деформаций при сварке сплавов АМг6»: Автоматическая сварка, 1963, №4, с.41-49.

9.Волченко В.Н. «Контроль качества сварки»: Машиностроение 1975 -328с.

10.Назаров С.Т. «Методы контроля качества сварных соединений»: Машиностроение, 1964-227с.

11.Куркин « Серные конструкции. Технология изготовления, механизации, автоматизация и контроль качества в сварном производстве» учебник для вузов, 1991-398с.

12.Николаев Г.А. «Сварные конструкции».1983-344с.

13.Киячкин Я.П. «Сварка цветных металлов и их сплавов» Машиностроение, 1974-37с.

14.Биковский, Піньковський. «Довідник зварника»: Техніка2002-336с.

15.Журнал «Сварачное производство»1989,-№6 с.21-23.

Размещено на Allbest.ru