Засоби захисту від шуму

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Методи захисту від шуму

2. Засоби захисту від шуму

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Ми живемо у дуже швидкому та шумному світі. Здатність чути забезпечує нам прямий постійний зв'язок із зовнішнім світом. Голосний незвичайний звук дає нам сигнал про можливу небезпеку. Ц цієї простої причини неможливо «вимкнути» здатність чути. Коли ми знаходимося в небезпечній ситуації, наші почуття загострюються. Наприклад, у ночі навіть дуже тихий звук, на який ми не звернемо уваги вдень, може викликати в нас дуже сильну реакцію. Шум сигналізує про небезпеку та викликає симптоми стресу, звільняючи при цьому велику кількість гормонів стресу. Частішає пульс та дихання, напружуються м'язи, розширюються зіниці, виявляється вплив на кров'яний тиск та роботу шлунку.

Шум або акустичний шум -- коливання частинок навколишнього середовища, що сприймається органами слуху людини як небажані сигнали. З точки зору акустики: шум -- нестійкі або випадкові акустичні коливання, що характеризуються випадковою зміною амплітуди і частоти.

За походженням шуми бувають:

1) аеродинамічного походження -- шум, що виникає у газах;

2) гідродинамічного походження -- шум, що виникає у рідинах;

3) електромагнітного походження -- шум, що виникає внаслідок коливань елементів електромеханічних пристроїв під впливом магнітних змінних сил;

4) механічного походження -- шум, що виникає внаслідок вібрацій поверхонь машин та обладнання, а також ударів у з'єднаннях деталей, збірних одиниць або конструкцій у цілому.

За частотною характеристикою шуми звукового діапазону частот поділяються на:

1) низькочастотний (<400 Гц);

2) средньочастотний (400--1000 Гц);

3) високочастотний (>1000 Гц).

В деяких галузях техніки, зокрема в електроніці та акустиці існує абстрактне поняття кольору шуму, що приписує шумовому сигналу певний колір виходячи з його статистичних властивостей. Однією з таких властивостей, за допомогою якої можна розрізняти види шуму, може бути спектральна густина (розподіл потужності за частотами). Прийнято розрізняти такі різновиди шумів за кольорами: білий шум, рожевий шум, червоний (коричневий) шум та сірий шум. Іноді виділяють й інші різновиди.



1. Методи захисту від шуму

Для боротьби з шумом застосовують методи і засоби колективного та індивідуального захисту. Згідно з ГОСТ 12. 1. 029-80 “ССБТ. Способы и методы защиты от шума. Классификация” на підприємствах, в першу чергу, необхідно застосувати засоби колективного захисту. Методи колективного захисту поділяють на:

1. Архітектурно-планувальні, які зводяться до раціонального розміщення окремих цехів і будівель. Так, виробництва з рівнями звукового тиску більше 90 дБ мають розміщуватися в ізольованих будівлях або приміщеннях. Для ізоляції фундаментів таких будівель використовуються акустичні розриви, що тягнуться по всьому периметру будівель. Шумні цехи відокремлюються зоною озеленення.

2. До організаційних методів відносяться наступні:

- раціональне розміщення обладнання: в цехах об'єднують верстати і обладнання за ступенем їх шумності;

- планування часу роботи шумного обладнання таким чином, щоб в цей час в цеху було найменше робітників.

3. Інженерно-технічні методи захисту від шуму зводяться до наступних:

- зменшення шуму в джерелі виникнення, що досягається за допомогою заміни зворотно-поступального переміщення обертовим, ударних процесів і механізмів на безударні (заміна клепання зварюванням, рихтування - вальцюванням тощо); заміни зубчастих і ланцюгових передач на клино- і зубчасторемінні, прямозубих шестерень - шевронними і косозубими; заміни металевих деталей на пластмасові, підшипників кочення - підшипниками ковзання;

- своєчасне технічне обслуговування обладнання (змащування, застосування прокладок тощо);

- застосування дистанційного управління шумними установками, методів автоматичного контролю.

4. Серед акустичних методів захисту найбільш поширеними є:

- застосування звукоізоляції у вигляді кожухів, екранів, огороджень, кабін спостереження (при дистанційному керуванні).

- застосування демпфування - покриття поверхні, яка випромінює звук, матеріалами з великим внутрішнім тертям (мастики, пластик, пінопласт, повсть тощо);

- застосування звукопоглинання: стіни, підлога, стеля приміщення облицьовуються звукопоглинальними матеріалами, які поглинають значну частину звукової енергії і запобігають відбиттю звукових хвиль.

- створення “антизвуку” - рівного за величиною і протилежного за фазою звуку (створюється за допомогою мікрофону та динаміків), в результаті інтерференції звуку створюються зони тиші;

- застосування глушників шуму для захисту від аеродинамічного шуму (джерела - вентиляційні установки, пневмотранспорт, компресори, газотурбінні установки, пневматичні машини тощо).

Якщо методами колективного захисту неможливо зменшити рівень шуму до допустимого значення вдаються до застосування засобів індивідуального захисту (ЗІЗ), які зменшують рівень шуму на 7…38 дБ. Згідно із ГОСТ 12. 4. 051-78 “ССБТ. Средства индивидуальной защиты органов слуха. Общие технические условия” ЗІЗ поділяються на:

- протишумові навушники, які закривають вушну раковину зовні;

- протишумові вставки, що закривають слуховий прохід, у вигляді м'яких тампонів із ультратонкого волокна (“беруші”) і твердих еластичних (гума, ебоніт);

- шоломи і каски, які закривають всю голову;

- протишумові костюми.

При рівнях шуму більше 120 дБ навушники і вставки не дають ефекту, бо шуми такого рівня викликають вібрації кісток черепа. Тоді застосовують шлемофон, що герметично закриває всю навколо вушну область.

2. Заходи захисту від шуму

Звукопоглинання - зниження енергії відбитої звукової хвилі при взаємодії з перешкодою, наприклад зі стіною, перегородкою, підлогою, стелею. Здійснюється шляхом розсіювання енергії, її переходу в тепло, збудження вібрацій.

Звукопоглинальна здатність матеріалу (формула 1) характеризується коефіцієнтом звукопоглинання:

б = Е_погл/Е_пад, (1)

шум звукопоглинальний звукоізоляція

де Е_погл - енергія звукової хвилі, що поглинулась матеріалом, Вт;

Е_пад - енергія звукової хвилі, що падала на огородження, Вт.

Зрозуміло, що б 1, він залежить від частоти звукових хвиль, товщини поглинаючого шару і типу матеріалу. Коефіцієнт звукопоглинання деяких матеріалів наводиться у довідниках для восьми f_сг.

Звукопоглинання оцінюють також за середнім показником в діапазоні частот 250 - 4000 Гц - середньоарифметичним ревербераційним коефіцієнтом звукопоглинання бw. Цей коефіцієнт може приймати значення від 0 до 1 (чим ближче до 1, тим відповідно вище звукопоглинання). Звукопоглинальними матеріалами вважаються матеріали з бw > 0,2.

Звукопоглинальні матеріали розміщують на стелі та у верхніх частинах стін при висоті приміщення не більше 6…8 м таким чином, щоб акустично оброблена поверхня складала не менше 60% загальної площі поверхонь. Ефективність застосування акустичної обробки приміщень невелика (6…8 дБ), але гучність звуку зменшується в 1,5…1,8 рази.

Звукоізоляція - зниження рівня звукового тиску при проходженні хвилі крізь перешкоду.

В основу методу звукоізоляції покладений принцип відбиття - більша частина звукової енергії І, що падає на огородження відбивається і тільки незначна її частка (близько 0,001) проникає через огородження.

Ефективність звукоізоляції R, дБ характеризується коефіцієнтом звукопровідності ф і розраховується за формулою 2:

R = 10lg (1/ф), (2)

де ф = Е_прон/Е_пад - коефіцієнт звукопровідності перешкоди, де Епрон - енергія звукової хвилі, що проникла через звукоогороджувальну конструкцію, Вт; Е_пад - енергія звукової хвилі, що падала на звукоогороджувальну конструкцію, Вт.

Зазвичай R = 20…40 дБ. Звукоізолююча здатність багатошарової конструкції R, дБ визначається за формулою 3:

R = 20lg mf - 47,5, (3)

де m - маса конструкції, кг/м2; f - частота коливань, Гц.

Ефективність огороджувальної конструкції, оцінюють також індексом ізоляції повітряного шуму Rw (усередненим у діапазоні найбільш характерних для житлових приміщень частот - від 100 до 3000 Гц), а перекриттів - індексом приведеного ударного шуму під перекриттям Lnw. Чим більше Rw і менше Lnw, тим краще звукоізоляція. Обидві величини вимірюються в дБ.

За призначенням будівельні матеріали і вироби, що застосовуються в будівельних конструкціях житлових, адміністративних і виробничих приміщень для захисту від шуму класифікують на:

- звукопоглинальні матеріали і вироби, що призначаються для застосування в звукопоглинальних конструкціях з метою зниження рівня звукового тиску в приміщеннях (повсть, мінеральна вата, поролон, арболіт, найбільш ефективним є супертонке базальтове волокно);

- звукоізоляційні матеріали і вироби, що призначаються для застосування як прошарки у багатошарових конструкціях з метою поліпшення ізоляції звуку.

Іншими словами, звукопоглинальні матеріали і конструкції призначені для поглинання падаючого на них звуку, а звукоізоляційні - для ослаблення звукових хвиль, що передаються через конструкції будинку з одного приміщення в інше.

Звукопоглинальні і звукоізоляційні будівельні матеріали і вироби, класифікують за наступними основними ознаками (ГОСТ 23499-79):

1) за формою:

- штучні (блоки, плити);

- рулонні (мати, смугові прокладки, полотна);

- пухкі і сипучі (вата мінеральний, скляна, керамзит і інші пористі заповнювачі).

2) за величиною відносного стискування (твердості) поділяють на м'які, напівтверді, тверді і тверді.

3) за структурними ознаками:

- пористо-волокнисті (з мінеральної і скляної вати);

- пористо-комірчасті (з комірчастого бетону і перліту);

- пористо-губчаті (пінопласти, гуми).

4) за пожежобезпечністю.

Згідно із ДБН В.1.1.7-2002 “Пожежна безпека об'єктів будівництва” будівельні матеріали класифікують за такими показниками пожежної небезпеки:

а) горючістю: негорючі (НГ, негорючі матеріали за іншими показниками пожежної небезпеки не класифікують) та горючі (Г);

б) займистістю: В1 (важкозаймисті); В2 (помірнозаймисті); В3 (легкозаймисті);

в) поширенням полум'я поверхнею: РП1 (не поширюють); РП2 (локально поширюють); РП3 (помірно поширюють); РП4 (значно поширюють);

г) димоутворювальною здатністю: Д1 (з малою димоутворювальною здатністю); Д2 (з помірною димоутворювальною здатністю); Д3 (з високою димоутворювальною здатністю);

д) токсичністю продуктів горіння: Т1 (малонебезпечні); Т2 (помірнонебезпечні); Т3 (високонебезпечні); Т4 (надзвичайно небезпечні).

В свою чергу горючі будівельні матеріали поділяють на: Г1 (низької горючості); Г2 (помірної горючості); Г3 (середньої горючості); Г4 (підвищеної горючості).

У стандартах або технічних умовах на матеріали і вироби окремих видів в залежності від вмісту в них органічних речовин і способів підвищення їхньої вогнестійкості повинно бути зазначено, до якої групи займистості вони відносяться.

Звукопоглинальні і звукоізоляційні будівельні матеріали і вироби повинні задовольняти наступним вимогам:

- мати стабільні фізико-технічні й акустичні показники протягом усього періоду експлуатації;

- бути біо- і вологостійкими;

- не виділяти в навколишнє середовище шкідливих речовин у кількостях, що перевищує гранично припустимі концентрації для атмосферного повітря.

Звукопоглинальні властивості матеріалів і виробів повинні характеризуватись середньоарифметичним ревербераційним коефіцієнтом звукопоглинання в кожному із трьох діапазонів частот, зазначених у таблиці 1.

Таблиця 1 - Звукопоглинальні властивості матеріалів

Найменування діапазону частот	Позначення діапазону частот	Середньогеометричні частоти октавних смуг, Гц
Низькочастотний	Н	63; 125; 250
Середньочастотний	З	500; 1000
Високочастотний	У	2000; 4000; 8000

У залежності від величини середньоарифметичного ревербераційного коефіцієнта звукопоглинання, у кожному з діапазонів звукопоглинальні матеріали і вироби повинні бути віднесені до одного з трьох класів, зазначених у таблиці 2.

Таблиця 2 - Класи звукопоглинальних матеріалів

Клас	1	2	3
Середньоарифметичний ревербераційний коефіцієнт звукопоглинання бw	>0,8	0,8…0,4	0,4…0,2

Наприклад, умовна позначка звукопоглинального матеріалу або виробу НСВ-321, це означає, що його коефіцієнти звукопоглинання в діапазонах: низьких частот (Н) - не вище 0,4 (3-й клас); середніх частот (З) - від 0,4 до 0,8 (2-й клас); високих частот (У) - вище 0,8 (1-й клас).

Для збільшення звукоізоляції використовують поєднання звукопоглинальних і звукоізолюючих матеріалів, збільшення масивності огороджувальних конструкцій і їх акустичної розв'язки в місцях примикань. Обробка приміщення тільки звукопоглинальними матеріалами не дає значного збільшення звукоізоляції між приміщеннями.

Звукопоглинальні матеріали

Звукопоглинальні матеріали (рисунок 1) і конструкції застосовують для зниження або корекції часу реверберації (час післязвуку чи луни) приміщень. Ревербація характерна для приміщень, де є велика площа відкритої цегли, штукатурки, бетону, кахлю, скла, металу. За наявності в таких приміщеннях кілька джерел звуку (розмова людей, музика, виробничі шуми) прямий звук накладається на його голосні перші відбиття (луну), що призводить до нерозбірливості мови і підвищеного рівня шуму в приміщенні.

Занадто великий час реверберації призводить до перекручування сприйняття мови і музичних творів. Навпаки, занадто малий - до "сухості" залу і "несоковитості" чутних звуків. Для приміщень, спеціально призначених для прослуховування (лекційний, театральних, кіно- і концертних), час реверберації повинен відповідати заданим вимогам. У залах вокзалів і аеропортах, великих магазинах, вестибюлях метро й інших подібних приміщеннях реверберація, повинна бути мінімальною.

Рисунок 1 - Звукопоглинальні матеріали

Звукопоглинальні матеріали поділяють на наступні групи: пористі (у т.ч. волокнисті); пористі з перфорованими екранами; резонансні; шаруваті конструкції; штучні або об'ємні

Пористі звукопоглиначі виготовляють з легких і пористих мінеральних штучних матеріалів - пемзи, вермикуліту, каоліну, шлаків і т.п. з цементом іншим в'язким матеріалом у вигляді плит, що кріпляться до огороджувальних поверхонь. Такі матеріали є досить міцними і використовуються для зниження шуму в коридорах, фойє і т.п.

У приміщеннях, де до зовнішнього вигляду звукопоглиначів пред'являються підвищені вимоги, застосовують оброблені волокнисті матеріали. Сировиною для їхнього виробництва є деревні волокна, мінеральна вата, скляна вата, синтетичні волокна. Ці вироби також виготовляють у виді плоских плит (стельові або настінні панелі) або криволінійних і об'ємних елементів. Поверхня волокнистих звукопоглиначів обробляється спеціальними пористими фарбами, що пропускають повітря або покривається повітропроникними тканинами чи нетканими матеріалами.

У волокнистих поглиначах розсіювання енергії коливання повітря і перетворення її в тепло відбувається на декількох фізичних рівнях за рахунок тертя, яке виникає внаслідок коливання частинок повітря міжволоконного простору; тертя повітря об волокна, тертя волокон одне об одне, а також тертя кристалів самих волокон. Цим пояснюється і те, що найвищі значення коефіцієнта звукопоглинання волокнистих матеріалів характерні для середніх і високих частот (таблиця 3).

Таблиця 3 - Значення коефіцієнта звукопоглинання деяких будівельних матеріалів

Матеріал, об'єкт	Густина с, кг/м3	Товщина h, мм	Значення коефіцієнта звукопоглинання б в октавних смугах із середньо геометричними частотами, Гц
			125	250	500	1000	2000	4000
Алюмінієві перфоровані панелі	20	50	0,15	0,65	1,0	0,99	1,0	1,0
Вініпор напівтвердий	120	50	0,23	0,46	0,93	1,0	1,0	1,0
Деревинно-волокниста плита	-	14	0,032	0,05	0,41	0,57	0,53	-
Залізобетон	-	-	0,01	0,02	0,02	0,02	0,04	0,04
Металеві перфоровані листи	80	60	0,18	0,63	0,9	0,94	1,0	1,0
Міпора	-	60	0,12	0,29	0,55	0,67	0,62	0,85
Пінополістирол		15	0,04	0,13	0,18	0,4	-	-
Пінополіуретан	-	50	0,18	0,30	0,74	0,52	-	-
Плити з мінеральної вати	400	20	0,11	0,3	0,85	0,9	0,78	0,73
Шаруватий бетон	-	85	0,63	0,76	0,61	0,65	0,53	-

Звукопоглинальні матеріали на основі скло- і базальтового волокна мають найкращі характеристики поглинання звуку, особливо в зоні середніх і високих частот. На практиці такі матеріали використовують у складі легких ненавантажених конструкцій перегородок, каркасно-монолітному будівництві.

Волокнисті і пористі матеріали використовують для поліпшення акустичних якостей у кінотеатрах, театрах, концертних залах, студіях, аудиторіях. Крім того, вони використовуються для зменшення шуму в дитячих садах, школах, лікарнях, ресторанах, офісах, торгових залах, вестибюлях, залах чекання, виробничих приміщеннях.

Для збільшення звукопоглинання на низьких частотах збільшують товщину пористо-волокнистих матеріалів або передбачають повітряний проміжок між поглиначем і відбиваючою конструкцією.

Волокнисті звукопоглиначі без фарбувального або зовнішнього тканинного шару використовують із зовнішнім захистом від механічних ушкоджень, що виконується з перфорованого матеріалу (дерева, фанери, гіпсокартону).

Для запобігання емісії волокнистих часток між екраном і волокнистим матеріалом прокладають повітропроникне полотно. Конструкції з перфорованим покриттям звукопоглинача дозволяють досягати досить великого звукопоглинання в широкому діапазоні частот. Частотну характеристику звукопоглинання регулюють підбором матеріалів, його товщиною, розміром, формою, чергуванням отворів.

Звукопоглинання пористим і волокнистим матеріалом, вкритим перфорованим екраном, носить резонансний характер (прототип такої конструкцій - резонатор Гельмгольца, що складається з повітряної порожнини, з'єднаної отвором з повітрям приміщенням, наприклад, глиняна посудина, вмурована в стіну, з відкритим у приміщення отвором). У таких резонаторів звукопоглинання досягається у вузькому діапазоні частот поблизу власної частоти коливань резонатора.

Для одержання високого значення коефіцієнта звукопоглинання (0,7...0,9) у широкому діапазоні частот застосовують багатошарові резонансні конструкції, що складаються з 2 - 3 паралельних екранів з різною перфорацією з повітряним проміжком різної товщини. Звукопоглинальні конструкції з великим звукопоглинанням в спектрі низьких частот виготовляють у вигляді панелей, що складаються з тонких пластин (дерево, фанера, гіпсокартон), закріплених на рамі. Пластини розташовані на деякій відстані від огороджувальних поверхонь. Під дією звукових хвиль панелі будуть коливатися і у разі збігу власних частот панелей і частот цих звукових хвиль, останні не будуть відбиватися. Для створення широкосмужних звукопоглинальних конструкцій між панелями і огороджувальними конструкціями розміщують ефективні на середніх і високих частотах волокнисті поглиначі. Без застосування подібних конструкцій важко домогтися оптимального часу реверберації в концертних і театральних залах, де застосування тільки ефективних м'яких пористих і волокнистих поглиначів приглушає зал на середніх і високих частотах і залишає його досить гучним на низьких.

У приміщеннях великого об'єму ефективність зниження часу реверберації або рівня шуму за рахунок додаткового звукопоглинання зменшується. У таких приміщеннях важливе значення має форм стін і стель. Так, застосування не плоских, а кесонних потоків і пілястр різної форми або виступів (балконів) на стінах збільшує звукопоглинання (на низьких частотах - за рахунок форми поверхні, на середніх і високих - за рахунок багаторазовості відбивання від віддалених ділянок стін і стелі).

У тих випадках, коли звукопоглинальні матеріал не можна застосовувати на огороджувальних конструкціях (наприклад, якщо вони є прозорими) або їхня площа недостатня для досягнення необхідного ефекту, використовуються підвісні штучні (об'ємні) звукопоглиначі. Найчастіше це плоскі плити з волокнистих матеріалів, вкриті пористою фарбою, обтягнуті тканинами або поміщені в перфоровані листи металу.

У виборі того чи іншого звукопоглинача, крім акустичних вимог, враховують й умови експлуатації приміщення, беручи до уваги і такі властивості матеріалів, як волого- і вогнестійкість, механічна міцність, економічність, біостійкість, можливість вторинного фарбування, очищення від пилу і миття. Крім того враховується і наявність у залах м'яких крісел, декорацій, килимових доріжок, глядачів, що збільшує загальне звукопоглинання.

Існує декілька груп матеріалів, які також використовуються для звукоізоляції, хоча основним їх призначенням є “гідро- або теплоізоляція”. До них належать легкі спінені матеріали та легкі скловолокнисті й пробкові матеріали

Легкі спінені матеріали набули великого поширення завдяки невисокій вартості і зручності застосування в якості підкладок і прошарків у складі багатошарових конструкцій.

У цю групу входять рулонні або листові спінені матеріали на основі поліуретану, поліетилену, меламіну, синтетичного каучуку і т.д. (торгові назви: Ізолон, Стенофон, Пінофон, Пінофол, Піноплекс, Пінотерм, Поліфом, Піноізол, Юніпор, Пінополіуретан (ППУ)).

Загальна назва спінених пластмас - пінопласти, серед яких найбільш поширеними є пінополістирол, пінополіуретан, карбамідоформальдегідний пінопласт, фенолформальдегідний пінопласт і ін. (у загальновживаному побутовому обороті пінопластом називають пінополістирол, як найбільш розповсюджений).

За технологією виробництва подібні матеріали мають певні розбіжності, але, у більшості випадків, їх спінювання відбувається методом екструзії основної складової частини.

Такі матеріали мають дуже низький показник ізоляції повітряного шуму, що проникає з одного приміщення в інше через огороджувальні конструкції (стіни, перекриття). Вони є ефективними тільки для ізоляції ударного (структурного) шуму, а також у якості вібропоглинальних прокладок.

Застосування ж подібних матеріалів у всіх інших випадках (наклеювання під шпалеру і на стелю, набивання усередину гіпсокартонної перегородки і т.д.) має низьку акустичну результативність.

Закрита пориста структура даного типу матеріалів також виключає їхнє застосування в якості звукопоглинальних облицювальних матеріалів.

Представником даної групи матеріалів є пінополіетилен - рулонний і листовий, товщиною від 2 до 50 мм. Має анти резонансні характеристики, здатність демпфування ударів і вібрацій.

Виробляється з поліетилену високого тиску методом 30-ти кратного спінювання (в якості агента, що спінює використовуються вуглеводні) і екструдування. Пінополіетилен є інертним полімерним хімічно стійким матеріалом, гігієнічно, мікробіологічно і токсикологічно нешкідливим, не містить фреонів.

Застосовується у будівництві для влаштування звуко-шумоізолювальних прокладок у будь-яких типах підлог; як підкладка під ламінат, лінолеум, паркет, дерев'яну підлогу, що дозволяє згладити нерівності підлоги, а також підвищити тепло- і звукозахист приміщень; у будівельних конструкціях для влаштування “плаваючої підлоги” у приміщеннях з підвищеними вимогами до ізоляції ударного шуму (рисунок 2.68).



Рисунок 2.68 - Рулонний пінополіетилен

Карбамідоформальдегідний пінопласт (ін. назв.: міпора, юніпор, піноізол) - це дрібношпаристий матеріал, без великих повітряних пухирців, пружний (рисунок 2.69). Характеризується низькою теплопровідністю. Пожежобезпечність: група горючості Г-1 (для порівняння, пінополістирол - Г-4, пінополіуретан - Г-4, Г-3).

Димоутворення під час горіння Д-1, тобто, при горінні виділяється мало диму і він не є токсичним (під час горіння пінополіуретаном виділяються ціаніди, а пінополістиролу - ціановодень і оксид азоту).

Під впливом ультрафіолету “піноізол” розкладається на формальдегід (газ), карбаміди.

Легкі скловолокнисті та пробкові матеріали

У самостійну групу також можна виділити рулонні і пластинчасті матеріали, що виготовляються на основі натуральної чи пробки скловолокна.

Пробок, має більш високі характеристики ізоляції ударного шуму, ніж штучно спінені матеріали аналогічної товщини.

Представники цієї групи матеріалів мають більш високий модуль динамічної пружності (Ед) у порівнянні зі спіненими легкими матеріалами.

Ефективне використання даного типу матеріалів забезпечується тільки за допомогою застосування їх як прокладки в багатошарових конструкціях “плаваючої підлоги*”.

Рисунок 2.69 - Піноізол

*Під “плаваючою” підлогою мають на увазі підлогу, під матеріал якої (паркет, лінолеум, плитка) чи під вирівнювальну стяжку, вкладається тонкий шар звукоізолятора (скломати, листи пінопропілена, пробковий агломерат, кремнеземне волокно або будь-який інший пружний матеріал). Таку підлогу називають “плаваючою”, тому що паркетна дошка або стяжка не повинні стикатися з бічними стінами.

Звукоізолювальні матеріали

Характеристика найбільш поширених звукоізолювальних матеріалів наведена в таблиці 2.15.

Таблиця 2.15. - Звукоізолююча властивість деяких будівельних матеріалів

Матеріал	Товщина h, мм	Сер. поверхн. густина, кг/м2	Звукоізолююча здатність R, дБ в октавних смугах із середньогеометричними частотами, Гц
			125	250	500	1000	2000	4000
Цегляна кладка	1 цегла	420	41	44	51	58	64	65
Залізобетонна плита	50	125	34	35	35	41	48	55
Керамзито-бетонна плита	80	100	33	34	39	47	52	54
Шлакобетонна панель	140	250	-	41	45	49	51	51
Шлакоблоку оштукатурені	220	360	42	42	48	54	60	63
Гіпсобетонна плита	80	115	28	33	37	39	44	44
Шлакобетон	140	250	44	41	45	49	51	51
Гіпсобетон	80	115	30	36	35	41	49	51
Дерево-стругані плити	122	35	27	39	41	44	43	-
Цементний фіброліт	95	72	34	35	35	35	41	46
Мінеральний войлок	80	34	30	35	42	47	44	48
Сталевий лист	5	-	25	34	43	48	50	50

Для характеристики звукоізолюючих властивостей матеріалів використовують індекс ізоляції повітряного шуму R_w, за допомогою якого можна швидко порівняти звукоізоляцію різних конструкцій перегородок між собою і з нормативними величинами звукоізоляції огороджувальних конструкцій.

За допомогою R_w можна також порівнювати звукоізоляційні характеристики будівельних конструкцій по відношенню до ізоляції “побутових шумів” (звуки голосу, телевізору, брязкання посуду, дзвінка телефону і т.ін).

Характеристика деяких звукоізолюючих матеріалів за індексом ізоляції повітряного шуму наведена в таблиці 2.16.

Система нормування звукоізоляції будівельних конструкцій, в тому числі і індекс ізоляції повітряного шуму, регламентує параметри ізоляції в частотному діапазоні від 100 Гц і вище.

На теперішній час частотний діапазон більшості систем звуковідтворення (музичних центрів із системами "Mega Bass", домашніх кінотеатрів) починається з 20 - 40 Гц. Тому для вибору конструкції звукоізолювальної перегородки значення одного лише індексу Rw є недостатнім.



Таблиця 2.16 - Звукоізолюючі властивості деяких матеріалів

Матеріал	Товщина h, мм	Rw, дБ
Залізо листове	0,7	25
	2,0	33
Фанера	3,0	17
Залізобетон	80	44
	110	47
Перегородка поштукатурена:
із дощок	40	30-34
із шлакобетонних блоків	90	42
Кладка цегляна:
в 1 цеглину	25	43
в 1,5 цеглини	37	49
в 4 цеглини	100	60
Стіна із двох гіпсових плит завтовшки по 8 см:
без проміжку	-	44
з проміжком	60	49
з проміжком	100	51
Стіна з повнотілої червоної цегли, оштукатурена з двох сторін
в 0,5 цеглини	150	47
в 1 цеглину	280	54
в 2 цеглини	530	60
Скло дзеркальне	3-4	28

Не завжди звукоізоляцію між двома приміщеннями можна збільшити зведенням перегородки з високим значенням індексу звукоізоляції

Звук поширюється з одного приміщення в інше не тільки через поділяючу перегородку, але і по всіх будівельних конструкціях, що примикають, і інженерним комунікаціям (перегородки, стеля, підлога, вікна, двері, повітроводи, трубопроводи водопостачання, опалення і каналізації). Усі ці будівельні елементи вимагають заходів щодо звукоізоляції. Наприклад, якщо побудувати перегородку з індексом звукоізоляції Rw=60 дБ, а потім змонтувати в ній двері без порога, те сумарна звукоізоляції огородження практично буде визначатися звукоізоляцією дверей і складати не більш Rw = 20 - 25 дБ. Теж саме відбудеться, якщо з'єднати обидва приміщення загальним вентиляційним каналом, прокладеним через звукоізоляційну перегородку.

Основні типи звукоізоляційних перегородок

З конструктивної точки зору звукоізоляційні перегородки можна розділити на два класи: одношарові і багатошарові.

В одношарових конструкціях використовуються щільний будівельний матеріал на твердому з'єднанні (розчині). Це можуть бути цегельні, гіпсолітові, керамзитобетонні і навіть залізобетонні перегородки, в яких бетон відіграє роль і конструкційного матеріалу, і з'єднувального.

Звукоізоляційні характеристики подібних конструкцій визначаються, насамперед, їхньою масою і зростають приблизно на 6 дБ у випадку дворазового збільшення маси стіни. Пористість матеріалу перегородки також відіграє роль у забезпеченні її звукоізоляційних якостей. Однак, з підвищенням пористості матеріалу відповідно зменшується його поверхнева густина, що призводить до втрати звукоізоляційних властивостей.

Багатошарові перегородки, складаються з декількох (мінімум двох) шарів, що чергуються твердих (щільних) і м'яких (легких) будівельних матеріалів. Звукоізоляційні властивості щільних матеріалів (гіпсокартону, цегли, металу), як і в одношарових перегородках залежать від поверхневої густини матеріалу. Матеріали легкого шару виконують звукопоглинальну функцію, тобто структура матеріалу повинна бути такою, щоб при проходженні крізь нього звукових коливань останні послаблювались за рахунок тертя повітря в порах матеріалу. Застосування в звукоізоляційних перегородках таких матеріалів, як пінопласту, пінополіуретану або пробку є малоефективним. Це зв'язано з тим, що як для гарних звукоізоляційних матеріалів вони мають недостатню густину, а як для звуковбирних матеріалів - занадто низьке поглинання через відсутність можливості продування повітрям.

Звукоізолювальна здатність тришарових варіантів багатошарових перегородок залежить від поверхневої густини матеріалу твердих шарів, відстані між крайніми шарами (тобто загальної товщини перегородки) і заповнення внутрішнього простору шарами спеціального звукопоглинача.

Для реалізації всього потенціалу багатошарових конструкцій повинна виконуватися вимога пошарового проходження звуку через товщу перегородки: звукова хвиля повинна послідовно пройти через перший твердий шар, через м'який, через другий твердий шар і т.д. На практиці ж обов'язкова присутність несучого каркасу призводить до того, що звукові коливання першого твердого шару передаються через загальний каркас (загальний фундамент) на останній твердий шар і перевипромінюються ним у приміщення, що звукоізолюється. Таким чином, звукова енергія по твердих елементах каркасу минає внутрішні звукопоглинальні шари, у результаті чого реальна звукоізоляція багатошарових конструкцій виявляється значно нижче розрахункових значень.



Висновок

Шум - це найбільш розповсюджене явище на промислових підприємствах. Нажаль, на проблему підвищених рівнів шуму на виробництві не завжди звертають увагу через те, що негативний ефект від шуму не є таким очевидним. Робітники, у яких розвивається процес втрати слуху, можуть і не підозрювати про це до тих пір, поки ця проблема не набуде характеру незворотної фізичної вади. На відміну від травм, що викликаються миттєво надзвичайно високими рівнями шуму (наприклад, від вибуху), втрата слуху від звичайних виробничих шумів відбувається дуже повільно.

Підвищений шум на робочих місцях може негативно позначатися на здатності робітників виконувати свої виробничі завдання. Загалом людина здатна нормально виконувати якісь прості рутинні завдання навіть при рівнях шуму у 130 - 140 дБ (вплив шуму ще вищого рівню може викликати порушення в роботі опорно-рухового апарату та зору людини). Щодо виконання складніших завдань, які потребують концентрації та уваги персоналу, шуми з інтенсивністю більше 95 дБ можуть бути причиною виробничого браку, травм, виходу з ладу обладнання тощо. А виконання кваліфікованої роботи високої точності та концентрації може бути проблематичним навіть при рівнях шуму 80 - 85 дБ. Переривисті імпульсні шуми є більш дезорганізуючими, ніж постійні шуми. Шуми дратують менше, якщо людина здатна контролювати джерело походження шуму.

Негативний вплив шуму на людину може продовжуватись і після припинення шуму. Зазвичай це виявляється у підвищеній дратівливості й агресивності. Окрім того, проведені дослідження показують, що шумні умови праці можуть бути причиною таких захворювань, як підвищений артеріальний тиск та безсоння. Розвиток серцево-судинних та виразкової хвороб муже бути тісно пов'язане з постійною роботою в умовах шумного виробництва.

Часто, навіть, якщо на підприємстві існує розроблена програма захисту від підвищених шумів, самі робітники не хочуть використовувати засоби захисту органів слуху. В такій ситуації підприємство повинно не тільки забезпечити робітників достатньо ефективними засобами захисту, які викликають мінімально можливий дискомфорт в роботі, але ще провести вступні інструктажі, щоб розказати робочим навіщо потрібно користуватись засобами захисту, як ними користуватись та обслуговувати.

Одним з простих способів мотивації співробітників є проведення регулярних аудіометричних тестувань та оцінка їх результатів. Порівняння останньої аудіограми робітника з його попередніми чи/або, можливо, з аудіограмами гіпотетичної персони з «нормальним» слухом може слугувати сильним фактором мотивації для використання засобів захисту слуху.

У залежності від параметрів шуму (інтенсивність і частота) та умов проведення роботи необхідно вибрати засоби захисту слуху, що забезпечать необхідний рівень захисту та будуть максимально зручними у роботі.



Список використаної літератури

1. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці / В. Ц. Жидецький. -- Л. : Афіша, 2005. -- 349 с

2. Третьяков О. В., Зацарний В. В., Безсонний В. Л. Охорона праці: Навчальний посібник з тестовим комплексом на CD/ за ред. К. Н. Ткачука. - К.: Знання, 2010. - 167с.

3. http://dec-fpo.fsay.net/Oksana/posibnik/840.html

4. http://pidruchniki.com/12980108/bzhd/normuvannya_vimiryuvannya_shumu

5. http://pidruchniki.com/1825022438295/bzhd/zahodi_zasobi_zahistu_vid_shumu

Размещено на Allbest.ru