Харчова промисловість України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Місце харчової промисловості у структурі АПК України

2. Передумови розвитку та розміщення харчової промисловості України

2.1 Природно-ресурсні

2.2 Історичні

2.3 Демографічні

2.4 Соціально-економічні та технічні

3. Сучасні особливості розвитку провідних галузей харчової промисловості України

3.1 Модернізація обладнання

3.2 Зміни у формах власності

3.3 Інвестиційна політика і створення спільних підприємств

4. Територіальна структура харчової промисловості України

5. Продукція харчової промисловості у внутрішній та зовнішній торгівлі

6. Перспективи розвитку і розміщення харчової промисловості України

Висновки

Список використаних джерел інформації



Вступ

Однією зі складових промисловості України є агропромисловий комплекс, а однією зі складових агропромислового комплексу є харчова промисловість. Вона представляє собою важливу частину господарства, вносить значний внесок у створення суспільного виробництва й створює продукти для задоволення потреб населення.

Кожна держава намагається забезпечити суспільство якісним товаром. Україна не є винятком. Вона має усі передумови для створення якісної, високорозвиненої промисловості продуктів харчування, яка зможе задовольнити потреби кожного українця. Це є внутрішній аспект. А зовнішній полягає у в змозі забезпечити валютні надходження від реалізації на світовому ринку.

Розвиток харчової промисловості повинен стати одним з провідних напрямів економічної політики країни.

Об'єкт дослідження в курсовій роботі виступає харчова промисловість України.

Предмет дослідження курсової роботи є вивчення комплексно-пропорційного розвитку харчової промисловості в Україні.

Основними завданням є дослідження історичних умов розвитку, факторів розміщення галузей харчової промисловості, сучасний розвиток ланки, територіальна організація економічних районів галузі.

Метод дослідження: літературний, порівняльний, картографічний.

Відповідно до теми, завдань та предмета дослідження курсова робота складається зі вступу, із шести відповідних пунктів плану, висновку, списку літературних джерел, додатків.



1. Місце харчової промисловості у структурі АПК України

Харчова промисловість - одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення.

Основна частина продукції сільського господарства реалізується на підприємства харчової промисловості.

Харчова промисловість входить до продуктивних комплексів агропромислового комплексу. Її сировинна база досить поширена в Україні ( див. дод. А). Ще більш широкі межі розміщення споживачів продукції цієї галузі. Саме через це розміщення харчової промисловості має таку особливість, що виділяє її серед інших галузей, -- її підприємства розміщуються повсюдно: скрізь, де є населений пункт, існує те чи інше виробництво харчової продукції. Проте розміщення окремих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактора. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Група галузей, що переробляє нетранспортабельну (або малотранспортабельну) сировину при високих нормах її витрат й обмежених строках зберігання і виробляє транспортабельну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відповідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійножирова.

2. До другої групи належать галузі, що переробляють транспортабельну сировину і випускають малотранспортабельну продукцію, або продукцію з обмеженими строками її зберігання. Такі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це -- хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, макаронна, молочна, безалкогольних напоїв.

3. Третю групу становлять галузі, що можуть бути розміщені як в районах зосередження сировини, так і в районах споживання готової продукції (м'ясна, борошномельна). До цієї групи входять і ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути територіально відокремленими. Зокрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання -- стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна).

У харчовій промисловості розвинена спеціалізація за стадіями технологічного циклу, коли перші стадії наближені до сировини, а подальші - до споживача. Прикладом може служити овочеконсервна галузь: виробництво пульпи з томатів безпосередньо у сільськогосподарському районі та виготовлення з неї пасти, соків у центрі споживання. У виноробстві: первинне та повторне, у тютюновій промисловості - ферментаційне та тютюнове виробництво. Харчова промисловість поступається тільки чорній металургії, даючи більше 17% промислової продукції України. Вироблена у результаті господарської діяльності сільськогосподарська продукція потребує раціонального використання. У межах 15-20% продукції використовується безпосередньо у сільському господарстві (корми і насіння, частково молоко та м'ясо), 25-30% - споживається у свіжому вигляді, і 50-60% надходить на промислову переробку. Із тієї продукції, що підлягає переробці, 80-85% направляється на підприємства харчової промисловості, а 15-20% на підприємства легкої промисловості. Питома вага продукції харчової промисловості у структурі виробництва предметів споживання сягає 52,8%, а у загальному обсязі промислової продукції агропромислового комплексу - 33,5%.

Продовольчі товари становлять понад 68% загального виробництва товарів народного споживання, 63% загального обсягу роздрібного товарообороту та понад 61% у структурі особистого споживання благ населення. Харчова промисловість відіграє важливу роль у вирішені продовольчої безпеки України. Вона є не тільки завершальною ланкою виробництва харчових продуктів, а й інтегратором ефективного функціонування всього продовольчого комплексу.

В Україні промислове виробництво харчових продуктів здійснюють понад 22 тисячі підприємств, де працює близько мільйона осіб.

Номенклатура продукції перевищує 4тис. найменувань.

Галузь у цілому працює стабільно, нарощує обсяги виробництва. Щорічно реалізується продукція виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів на суму близько 65 млрд.грн.

Харчова індустрія значною мірою визначає розвиток української економіки в цілому, вона виробляє майже п'яту частину загального обсягу промислового виробництва в країні, робить важливий внесок у формуванні державного бюджету. Харчова промисловість здатна забезпечити продуктами харчування внутрішній ринок, має значний експортний потенціал. Харчова промисловість займає одне з перших місць за обсягом іноземних інвестицій в економіку України.

У галузі велика увага приділяється підвищенню технічного рівня промисловості. Розроблені та реалізуються міжгалузеві та галузеві програми науково-технічного забезпечення виробництва, які передбачають розробку й впровадження ресурсо та енергозберігаючих технологій та високопродуктивного устаткування, розширення випуску імпортозамінюючої сировини й прогресивних таропакувальних матеріалів, збільшення виробництва продовольчих товарів з нетрадиційної харчової сировини. Здійснюється розробка та гармонізація вітчизняних стандартів до європейських і міжнародних, що є обов'язковою умовою вступу нашої країни до СОТ.

Разом з тим, у харчовій промисловості є багато складних проблем. Перш за все, потребує удосконалення система контролю за якістю і безпекою харчових продуктів (з урахуванням прогресивного досвіду країн Європейського союзу) та постійного моніторингу ситуації на ринках продовольства, що дозволить ефективно забезпечувати збут на ринках харчової продукції, як на внутрішньому, так і на ринках інших країн. 

2. Передумови розвитку та розміщення харчової промисловості України

харчовий демографічний економічний обладнання

Харчова промисловість в Україні набула розвитку за особливих передумов та факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування харчової промисловості в певному напрямі. Найважливіші з них характеризуються так:

Природно - ресурсні

Територія України характеризується переважно рівнинним рельєфом, держава має великий земельний фонд з родючими ґрунтами, достаток тепла у вегетаційний період для всіх рослин помірної зони. Україна має великі земельні ресурси. Майже дві третини площі ріллі займають чорноземи і наближені до них родючістю ґрунти. Площа чорноземів України становить близько однієї чверті їх світового поширення.

Серед природно - ресурсних факторів найважливіше значення для харчової промисловості мають агро кліматичні, ґрунтові і водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи.

Ґрунтові ресурси Країни дуже різноманітні. На її території виділяють Поліську, Лісостепову і Степову ґрунтові зони, а також Карпатську та Кримську гірські області, з властивими для кожної з них ґрунтами.

На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і болотні ґрунти, серед яких переважають торфоболотні. Тут сприятливі умови для вирощування озимого жита, картоплі. На Полісся припадає більше 40% виробництва картоплі, 20-25% молока і м'яса в Україні.

У Лісостепу поширені різні типи чорноземних ґрунтів. Крім них значні площі займають лучно-чорноземні та сірі лісові ґрунти. Тут склалися найкращі умови для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці, цукрових буряків, кукурудзи. Тут виробляють майже 70% цукрових буряків, 39% зерна, 46% картоплі.

Ґрунтові ресурси Степу досить однорідні та представлені, головним чином, чорноземом. Провідними культурами є озима пшениця, соняшник, баштанні та ефіроолійні культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, рису та овочів. Степ дає близько 48% виробництва зерна, 100% рису, 81% соняшнику, 96% винограду. Як у Степовій, так і на Поліссі та Лісостепу, добрі умови для скотарства, свинарства, вівчарства і птахівництва.

На Закарпатті переважають дерново-опідзолені та дерново-глеєві ґрунти. Тут вирощують озиму пшеницю та жито, картоплю, кукурудзу, овочі, виноград.

В Криму є як чорноземні, так і дерново-карбонатні, буроземні, коричневі ґрунти. Тут провідними галузями є садівництво, виноградарство, вирощування овочів, тютюну, я також розвинене скотарство і вівчарство.

Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку харчової промисловості. основними джерелами задоволення сучасних і перспективних потреб господарства України в прісній воді є водні ресурси поверхневого стоку (річки, озера, водойми) і підземного стоку.

України має досить обмежені ресурси поверхневих вод. Загальне водоспоживання досягло 65% її середнього багаторічного поверхневого стоку.

Основним водоспоживачем є зрошуване землеробство. Особливо висока питома його вага в південних областях. Тому такі господарство розміщуються поблизу річок, а саме Дніпро, Ворскла, Інгул, Рось, Дністер.

Отже, природні умови і ресурси України в цілому сприятливі для розвитку харчової промисловості. Переважно рівнинний рельєф, достатня кількість тепла і вологи в період активної вегетації, великі площі родючих ґрунтів дають змогу вирощувати найрізноманітніші сільськогосподарські культури помірної зони і розвивати всі основні галузі тваринництва.

Історичні

Територія України першою серед просторів Східної, Центральної і Північної Європи була втягнута у міжнародний поділ праці у середині першого тисячоліття до народження Христа. У ті часи все населення тяжіло до передової елліністичної культури в т.ч. економічної - вирощування товарного зерна, торгово - зернова спеціалізація, заморська торгівля. Основна господарська діяльність - сільськогосподарське виробництво. Десятки і сотні мільйонів українців вставали до праці і йшли відпочивати зі словами молитви “Хліб наш насущний”. Цей хліб був для нашої нації гірким щастям. Підкорити Україну різні завойовники та займанці могли тільки тоді, коли оволодівали українським хлібом. Протягом століть, аж донедавна, великі території України завойовувались або захоплювались різними державами. Тому з погляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила. Досить сприятливе географічне положення, достатня кількість трудових ресурсів та відносно густа мережа залізниць, зумовили розвиток харчової промисловості на користь іноземних держав. Майже половина кількості виготовленої продукції вивозилась до країни-завойовника. За питому вагу в території, населенні, валовому суспільному продукті, частка виробництва деяких продуктів України була набагато вища за деякі країни колишнього СРСР. Аграрний сектор виробляв продукцію на експорт, що збагачувало російську казну. З цією метою у другій половині минулого століття було збудовано ряд залізниць з глибинних районів української території до чорноморсько - азовських і балтійських портів. Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25% олії, а також м'ясо, вершкове масло, борошно, овочі, вино. Та все ж великий розвиток важкої промисловості дещо гальмував розвиток харчової. Недостатність висококваліфікованих кадрів, слабке стимулювання виробництва, недостатність новітніх досягнень науки і техніки також несли негативний вплив на розвиток харчової промисловості.

За часів незалежності України відбулись радикальні зміни в промисловості. Значного негативного впливу харчова промисловість отримала в роки великої економічної кризи 1996-1999. Це призвело до скорочення обсягів її продукції. Ціни на продукти настільки зросли, що більшість населення неспроможна їх купувати і змушена була змінити структуру харчування.

Демографічні

Сприятливі для життя і діяльності людей природні умови зумовили інтенсивне заселення й освоєння території України ще кілька століть тому. Цьому сприяли також розробка корисних копалин, розвиток землеробства, торгівлі, а пізніше - промисловості. Північна частина Лісостепу і південна частина Полісся залишалися найгустіше заселеними з часів Київської Русі аж до кінця XIX ст., а на початку XX ст.. почалося досить активне освоєння південного Лісостепу і Степу. Процеси заселення України стримували часті набіги монголо-татар, поневолення українських земель в різні періоди польськими, угорськими, литовськими, молдавськими, російськими загарбниками. Тяжке соціально-економічне становище, несприятливий національний і соціальний гніт з боку іноземних поневолювачів змушували людей залишити свої землі і шукати кращої долі за кордоном.

Звичайно, що демографічна ситуація яскраво впливає на розвиток харчової промисловості, та промисловості в цілому. Зниження кількості населення та погані умови існування, неспроможність задоволення власних потреб, кличе за собою таку проблему в харчовій промисловості, як перевищення пропозиції харчових товарів над попитом на них. Хвороби, непрацездатність населення, еміграції призводять до втрат трудових ресурсів.

Оскільки великих містах знаходиться більша частина населення і їх купівельна спроможність вища, то саме найбільші харчові підприємства розміщені в великих обласних містах і орієнтовані на споживача.

Але подальше погіршення демографічної ситуації сприятиме і погіршенню в харчовій промисловості.

Соціально - економічні та технічні

Соціально-економічний фактор відіграє звичайно велику роль у розвитку і розміщенні харчової промисловості. За часи СРСР харчова промисловість функціонувала за адміністративно-командної системи, яка полягала у загальному одержавленні економіки. Оскільки вся народна власність та засоби виробництва належали державі, то ніхто не був зацікавлений у ефективному функціонуванні харчової промисловості. Економічні фактори та ініціативи людей були повністю погашеними. Тому почали проявлятись застійні явища, які негативно вплинули і на розвиток харчової промисловості, в той час як у світовому господарстві розроблялись нові тенденції в харчовій промисловості. Застарілість технічної бази та її зношення не дозволяли розвивати харчову промисловість в напрямок орієнтації на світовий ринок. А це в свою чергу покликало за собою припинення роботи харчових підприємств, робітничі страйки, найбільші промислові центри втратили свою могутність. Тому в період незалежності України гостро постало питання про економічні реформи. Але інтенсивне реформування економіки не дало позитивних результатів, а лише спад виробництва харчових товарів. Лише кілька років тому харчова промисловість почала покращувати свій стан. Запозичення іноземних технологій, іноземні інвестиції та плідна робота власних підприємців дали змогу вийти на шлях до ринкової економіки. Тому можна сказати, що вплив соціально-економічного та технологічного факторів мають найбільший вплив на розвиток харчової промисловості.



3. Сучасні особливості розвитку провідних галузей харчової промисловості України

3.1 Модернізація обладнання

Практика свідчить: найбільш ефективні напрямки капіталовкладень у харчовій промисловості -- реконструкція й технічне переоснащення виробництва. Це дає змогу в коротші строки, з меншими затратами, ніж при новому будівництві, оновлювати матеріально-технічну базу, освоювати нові потужності.

Технічне переоснащення діючих підприємств передбачає встановлення нових машин і устаткування на діючих площах, впровадження автоматизованих систем управління і контролю, сучасних методів управління виробництвом, модернізацію і технічне переоснащення природоохоронних об'єктів, опалювальних і вентиляційних систем, підключення до централізованих джерел тепло- й електропостачання. Його слід здійснювати за проектами й кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляють на основі єдиного техніко-економічного обгрунтування і згідно з планом підвищення техніко-економічного рівня галузі.

Щодо розширення діючих підприємств, то воно передбачає будівництво нових і збільшення потужностей діючих об'єктів на існуючих або прилеглих до них територіях. Реконструкція діючих підприємств зумовлює перебудову, пов'язану з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі науково-технічного прогресу. Реконструкція потребує комплексного проекту, який передбачає розширення виробничих потужностей, поліпшення якості та асортименту продукції (в основному без збільшення чисельності працюючих), поліпшення умов праці та охорони навколишнього середовища.

При реконструкції можливі перебудова окремих споруд основного й допоміжного призначення, будівництво нових і розширення існуючих об'єктів з метою ліквідації диспропорцій у технологічних ланцюгах. Проводиться впровадження мало- й безвідхідних технологій та гнучких виробництв; скорочення робочих місць; підвищення продуктивності праці; зниження матеріаломісткості виробництва й собівартості продукції; зростання фондовіддачі та інших техніко-економічних показників діючого підприємства.

Останнім часом в Україні значно зменшилися обсяги капіталовкладень і будівельно-монтажних робіт на підприємствах усіх форм власності

Таким чином, капіталовкладення в харчосмакову промисловість зменшилися на 57,3%, в м'ясну і молочну -- на 68,7%, у рибну -- на 94 %.

За цих умов капіталовкладення спрямовуються на пускові та важливіші об'єкти, будівельна готовність яких перевищує 70 відсотків. Запроваджено картки з відповідними показниками на кожну будову й потужність, а також титули будов. Частка державної власності у майні підприємства-забудовника визначається на час заповнення титулу.

Капітальні вкладення за рахунок бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів виділяються на безповоротній основі лише підприємствам, 100 відсотків власності яких належать державі, усім іншим суб'єктам господарювання -- лише на зворотній та платній основі.

Підприємствам недержавної форми власності капіталовкладення виділяються на умовах кредиту з виплатою відсотків на рівн облікової ставки Національного банку України із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі в державну власність частки (паю, акцій) у статутному фонді підприємства, еквівалентної одержаним коштам.

За останні роки в харчовій промисловості склалося вкрай важке становище з реконструкцією та технічним переоснащенням діючих підприємств. Основна причина -- недостатнє виділення лімітів централізованих капіталовкладень та коштів для їх фінансування, що призвело до постійного порушення строків введення в дію потужностей для виробництва харчової продукції.

Так. протягом минулого року з державного бюджету було виділено лише 1740 тис. грн., або 18,9% до ліміту. Це призвело до значного зниження темпів будівництва й невиконання завдань по введенню в дію виробничих потужностей.

Незважаючи на спад виробництва, торік підприємства виділили 228,4 млн. гривень для фінансування будівництва. За рахунок цих коштів було введено потужності по розливу оцту, випуску кондитерських та лікеро-горілчаних виробів, майонезу, соусів типу "Кетчуп" на підприємствах Черкаської області; лінію по розливу безалкогольних напоїв у ПЕТ-пляшки в Запорізькій області; збудовані 12 тис.метрів житла, тощо.

Враховуючи умови, що сталися в країні з фінансування капітального будівництва та з метою забезпечення розвитку вітчизняної економіки Президент та Уряд України заохочуюють іноземних інвесторів. Найбільші обсяги іноземних інвестицій надійшли з Нідерландів, Німеччини, США, Росії. Значний інтерес інвестори проявляють до підприємств харчової промисловості, тогрівлі, хімічної промисловості, машинобудування тощо. Ноземні кошти вкладено в 6,4 тисячі українських підприємств. У І кварталі нинішнього року прямі іноземні інвестиції в українську економіку становили 181,1 млн. доларів, що на 15,5 відсотка більше, ніж за відповідний період минулого року. В основному це грошові внески (114,8 млн. доларів), а також рухоме й нерухоме майно.

Визначаючи шляхи підвищення ефективності інвестиційної політики в харчовій промисловості, слід мати на увазі таке: одна з основних особливостей капітального будівництва полягає в тому, що виробничий цикл має відносно тривалий період. Залежно від характеру й призначення об'єктів строки будівництва можуть бути від кількох місяців до кількох років, внаслідок цього на незавершене будівництво відволікаються значні кошти.

Чим коротші строки будівництва, тим менше коштів потрібно для зведення однієї й тієї ж кількості об'єктів, тим раніше нові потужності розпочнуть випуск продукції й скоротиться термін окупності капіталовкладень.

Передусім прибуток, що залишається на підприємствах, спрямовується на реконструкцію і технічне переоснащення виробництва. Потім -- амортизаційні відрахування.

3.2 Зміни у формах власності

Однією з умов ефективної діяльності підприємств харчової промисловості в процесі перетворень відносин власності повинна бути свобода вибору різних форм господарювання. Кожна з них має як свої переваги, так і певні недоліки. Останні є результатом дії підприємстві різних суб'єктивних та об'єктивних факторів: рівня розвитку підприємств стану основних фондів, матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури, екологічного клімату в колективі, наявності потенційних власників -- членів трудового колективу, співвідношення сил формальної та неформальної влади і т.д. Але всі організаційні форми підприємництва мають право на існування і повинні довести свої переваги на практиці. Тільки при свободі їх вибору вони можуть знайти належне їм місце в ринковій економіці.

Формування різних ринкових форм господарювання у харчовій промисловості пов'язане в першу чергу з певними особливостями та специфікою цієї галузі порівняно з іншими, тому що задоволення потреб населення продуктами харчування -- досить складна, багатопланова і незмінна проблема, яка стоїть перед суспільством на всіх ступенях його розвитку. Це зумовлюється рядом обставин: дефіцитом багатьох сировинних ресурсів, різним ступенем розвитку галузей, які безпосередньо виробляють продукти харчування, і пов'язаних з ними інших галузей, організацією надходжень продуктів харчування до споживача та багатьма іншими причинами.

Причому, якщо сьогодні проблема забезпечення продуктами харчування населення, в силу їх недостатнього виробництва, вирішується в напрямі кількісного збільшення продуктів, то в майбутньому вона буде видозмінюватися в напрямі максимізації особистого споживання. Це знаходить свій вияв у розробці раціональних норм харчування для різних груп населення. При цьому характерною рисою тут є не тільки забезпечення різноманітності продуктів при споживанні, але й стабільність споживання деяких з них протягом всього року (фрукти, овочі тощо).

На практиці це означає перехід від сезонного споживання окремих продуктів харчування до цілорічного їх споживання. Така постановка питання породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах. Виходом з цього становища стала промислова переробка первинних продуктів харчування, яка дає змогу не тільки зберігати їх протягом тривалого часу (без втрати поживної' цінності), але й значно розширювати їх асортимент, що дуже важливо для організації раціонального харчування, а також забезпечує їх зберігання при транспортуванні на великі відстані. Вирішення цих питань передбачає відповідну організаційну структуру галузі, а саме -- певне поєднання великих, середніх та малих підприємств. У найзагальнішому вигляді при вирішенні цієї проблеми необхідно виходити з особливостей сировинного забезпечення підприємств харчової промисловості та специфіки споживання окремих продуктів харчування (масовість, щоденне споживання в поєднанні з іншими).

Справа в тому, що по багатьох продуктах харчування склалися великі сировинні зони (овочі, соняшник, пшениця, цукрові буряки, картопля тощо), на базі яких були створені великі промислові підприємства.

В умовах централізовано-планової системи господарювання, яка забезпечувала роботу сировинної зони для підприємства, ефект від масштабу виробництва певною мірою досягався. З переходом до ринкових відносин у роботі великих підприємств з'явився ряд труднощів, які знижують ефективність їх діяльності -- вони слабо реагують на зміни в споживацькому попиті, нечутливі до новацій.

В цих умовах малі підприємства стають тією необхідною ланкою, яка, з одного боку, робить систему забезпечення населення продуктами харчування більш ефективною (швидко реагують на зміну попиту, менші витрати сировини, більш ефективно доводять до споживача Продукти харчування -- підвищують загальну ефективність виробництва продуктів на основі поглиблення спеціалізації та кооперування з великими і середніми підприствами.

Але результативність роботи малих підприємств у виробництві продуктів харчування буде досягнута тільки тоді, коли вони займуть належне місце і становище в системі переробних підприємств. А цього досягти досить складно. Справа в тому, що харчова промисловість являє собою конгломерат підгалузей, кожна з яких сама собі має різні види виробництв. Усі вони різняться між собою не тільки щодо виробництва продуктів, але й умовами виробництва. Найбільш специфічні особливості харчової промисловості такі:

практично харчова промисловість характеризується як не одна галузь, матеріалом продукції, що виробляється, та її величезною різноманітністю;

для ряду її підгалузей цукрова, консервна, виноробна, олійно-жирова їй характерне сезонне виробництво, яке призводить до нерівномірного використання виробничих потужностей:

необхідність розміщення виробництва значного виду продуктів харчуванні і організацій їх споживання, і на невеликій відстані від сировинної бази;

значна залежність якості ряду продуктів від тривалості переробки сировини;

строки зберігання більшості продуктів, як правило, обмежені;

велика залежність від тари та упаковки продуктів;

високі вимоги до якості продукції (свіжість, наявність вітамінів, смакові естетичність та ін.);

часта змінність асортименту з багатьох продуктів;

велика залежність якості продукції від якісних характеристик сировини;

по ряду продуктів їх виробництво вимагає великої кількості сировини.

Усі вищевказані особливості визначають специфіку організації і технологій виробництва продуктів харчування, пошук нових форм господарювання в період ринкових відносин.

В умовах адміністративно-командної системи господарювання кожне підприємство знало, що виробляти, кому, скільки і коли поставляти продукцію, хто є постачальником сировини, обладнання та за якими цінами.

При ринкових відносинах рішення цих питань є справою кожного підприємства. Це в свою чергу змушує підприємство самому формувати свою господарську, і збутову політику. В цих умовах великі підприємства повинні самостійно формувати раціональні виробничі та збутові зв'язки. Світовий досвід розвитку виробництва продуктів харчування показує, що ці проблеми ефективніше вирішуються з розвитком малих підприємств. Особливістю функціонування малих підприємств є спрямування діяльності на конкретне виробництво якого-небудь товару чи надання послуг. разі ми маємо справу з різко виявленою спеціалізацією, яка забезпечує зі затрат виробництва.

Найбільші можливості повсюдного розвитку малих підприємств в Україні має хлібо-круп'яна галузь. За багато десятиліть постачання населення хлібобулочними виробами здійснювалось головним чином хлібозаводами потужністю 100-150 т за добу. Такі велетні, особливо у великих містах (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Львів та інші) до цього часу працюють в основному на технічно відсталому устаткуванні, яке потребує заміни або модернізації. В умовах економічної кризи здійснити це досить важко. Виходом з цього становища може бути створення розгалуженої сітки малих підприємств з виробничою потужністю від 0,5 до 25 т за добу і з невеликою чисельністю працівників.

На основі аналізу технологічних зв'язків та організації виробництва різноманітних продуктів харчування можна виділити кілька способів створення малих підприємств у харчовій промисловості. По-перше, це організація виробництва на базі недостатньо цілком невикористовуваних сировинних ресурсів. Наприклад, у консервній промисловості близько 25% становлять відходи та вторинні продукти. У цьому випадку малі підприємства можуть створюватися державними або іншими виробничими структурами, місцевими органами влади, акціонерними товариствами, колективами громадян з метою комплексного використання сировини.

Другим напрямом створення малих підприємств є розукрупнення великих виробництв. В такому разі розділення великого підприємства буде раціональним при відсутності між окремими ланками жорстких виробничих зв'язків. Тут можливе використання технологічного принципу -- розділ єдиного технологічного циклу на окремі основні стадії із створенням на їх базі малих підприємств. Прикладом цього може бути виробництво різних видів продукції з картоплі, різноманітних напівфабрикатів, чіпсів, сушеної картоплі тощо. Для ряду галузей технологічний принцип розукрупнення підприємства неприйнятний, оскільки ланки основного технологічного процесу мають жорсткі виробничі зв'язки. За приклад можна взяти хлібопекарну та в ряді випадків кондитерську промисловість. Створення малих підприємств тут доцільно на базі організації виробництва окремих технологічно нескладних видів продукції: національних ласощів, різних видів хлібобулочних виробів та ін.

Серед усіх форм господарювання у харчовій промисловості найбільшого поширення набувають акціонерні товариства. Нині АПК потребує значних капіталовкладень, які держава йому надати не в змозі. Саме через акціонерні відносини можливе активне залучення вільних коштів з інших галузей економіки, участь іноземних інвесторів у фінансуванні АПК.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що розвиток акціонування, малого підприємництва та орендних відносин у відповідних переробних галузях АПК є і важливим напрямом підвищення їх ефективності в сучасних умовах.

3.3 Інвестиційна політика і створення спільних підприємств

Аналіз інвестиційної політики свідчить: для залучення в Україну інвестицій необхідні чіткі й прозорі дії в оподаткуванні, у системі мита, в ліцензуванні окремих видів діяльності.

Харчова промисловість України -- один з найбільших реципієнтів інвестицій. Питома вага її в загальному обсязі іноземних інвестицій перевищує 11 відсотків. Іноземні інвестори вже вклали кошти у розвиток тютюнової (120 млн. доларів) та кондитерської галузей. У системі харчової промисловості створено 20 спільних підприємств. Серед них -- акціонерні товариства: "Дніпропетровський олійноек-стракційний завод", "Роси Буковини", "Крафт Якобс Сушард Україна" (Тростянецька шоколадна фабрика), "Реємтсма Київ-тютюнова фабрика", "Рейнолдс тобакко-Львів", "Цукринка-2" (на базі Коровинецько-го цукрового заводу), "Чумак" (на базі Каховської харчосмакової фабрики), "Бен'є Україна" (на базі Миколаївського молкомбінату).

Ділові стосунки харчових підприємств України налагоджено з фірмами США, Англії', Італії, Австрії, Данії. Особливе місце належить німецьким фірмам:

"ХІПП" -- співпраця з підприємствами Закарпатської, Тернопільської областей, міст Києва та Ужгорода щодо створення спільних підприємств по виробництву продуктів дитячого харчування; "БАСФ" -- щодо поставки пестицидів і гербіцидів в обмін на патоку;

фірми "КРОНЕС", "ШТАЙНЕКЕР", "ЗЕНТУ", "ХУПП-МАНН" постійно співпрацюють з українськими пивоварами.

Фірма "ВІЛЬД" на умовах товарного лізингу подала допомогу Київському заводу безалкогольних напоїв "Росинка" в придбанні ліній розливу та фасування безалкогольних напоїв і мінеральної води. Фірма "КН8" поставила сучасне технологічне обладнання на 11 млн. марок, з них на 3 млн. марок по лізингу на 32 місяці Миргородському заводу мінеральних вод. Фірма "Вальтер-Рау" разом з Ужгородським маргариновим заводом створила спільне підприємство -- німецька сторона вклала 1,5 млн. марок у придбання обладнання для виробництва наливного маргарину.

У харчовій промисловості розроблено бізнес-плани, які задовольняють вимоги ЮНІДО, визначено підприємства, найбільш привабливі для інвесторів. У травні цього року в рамках щорічних зборів ЄБРР проведено круглий стіл щодо презентації інвестиційних можливостей у харчову промисловість. Було представлено ЗО інвестиційних проектів. Це -- початок великої творчої роботи, яку слід проводити для залучення інвестицій.

Як свідчить аналіз діяльності підприємств харчової промисловості, уповільнення та невпорядкованість інвестиційного та інноваційного процесів -- головна причина сучасних кризових явищ у розвитку галузі, стримування активного реформування й забезпечення сталого її функціонування в перехідний період до розвиненої соціальне орієнтованої ринкової системи господарювання.

Дефективна інвестиційна, інноваційна і в цілому екомічна політика щодо розвитку вітчизняної харчової промисловості призвела до значного зменшення виробництва продукції.

Один з головних стратегічних напрямків виходу харчової промисловості з кризового стану, стабілізації та прискорення їі розвитку -- знаходження джерел залучення інвестицій з урахуванням галузевих особливостей, прийняття ефективних управлінських рішень щодо розробки й реалізації інвестиційних проектів, бо від масштабів та спрямування інвестицій залежить ефективність діяльності харчових підприємств

Основні напрямки стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій у харчову промисловість розробка регіональних програм стимулювання приватних інвестицій, розвиток ринку цінних паперів, створення вільних економічних зон, придбання іноземними інвесторами акцій вітчизняних підприємств харчової промисловості, страхування інвестицій від некомерційних ризиків, концентрація внутрішніх ресурсів при централізованій підтримці з метою реалізації пріоритетних інвестиційних проектів тощо.

Розрахунки показують для створення сучасної високо-розвиненої індустрії харчування в країні необхідно 20-25 мільярдів гривень капіталовкладень. Фінансування може здійснюватись за рахунок іноземних та внутрішніх інвесторів, амортизаційних відрахувань на відтворення виробничого потенціалу, банківських і податкових кредитів та інших джерел Капітальні вкладення треба спрямовувати передусім у стратегічні галузі, зокрема, в цукрову, олійножирову, плодоовочеконсервну, лікеро-горілчану, виноробну, соляну та інші, які можуть виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього й зовнішнього ринків. 3 метою створення економічної заінтересованості в інвестуванні харчової промисловості України доцільно на два-три роки впровадити систему пільгового оподаткування нових реструктурованих підприємств галузі, що сприятиме прискореному зростанню обсягів виробництва високоякісних харчових продуктів.



4. Територіальна структура харчової промисловості України

Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійножирова, плодово-овочеконсервна, борошномельно-круп'яна, кондитерська, спиртова, виноробна та соляна.

Цукрова промисловість -- одна із найважливіших галузей харчової промисловості. До 1990 р. від реалізації бурякового цукру Україна отримувала близько 70% прибутку, який отримували від реалізації продовольчих товарів.

Спочатку основними традиційними регіонами вирощування цукрового буряку були Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська та південні регіони Київської, Житомирської і Чернігівської областей.

Специфічною особливістю цукрової промисловості є сезонне виробництво, що обумовило неповне використання основних фондів і трудових ресурсів на протязі року.

Одним з важливих напрямків пом'якшення наслідків сезонності виробництва і підвищення на цій основі ефективності галузі є переробка на цукробурякових заводах у міжсезонний період тростинного цукру-сирцю.

В останні роки різко скоротились площі посівів і валові збори цукрових буряків. І як результат зменшилось виробництво цукру-піску із цукрових буряків (див. дод. Б, дот. В). Зруйнована і третина цукрових заводів, яких уже відродити практично неможливо.

З метою відродження цукробурякового комплексу України необхідно поетапно здійснити комплекс першочергових заходів, що включають законодавче, нормативне та організаційне забезпечення ринку цукру і формування його економічного механізму.

Молокопереробна промисловість. До її складу входять маслоробна, сироробна, молочноконсервна галузі, а також виробництво продукції з незбирного молока. Розміщення підприємств галузі залежить від наявності сировини і масового споживача.

В Україні працює понад 500 молокозаводів. Найбільші комбінати та заводи розміщені у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові.

В Україні працює 10 молоко консервних заводів, всі вони розміщені в районах зосередження сировини. У Бахмачі (Чернігівська обл.), Смілі (Черкаська обл.), Куп'янську (Харківська обл.), Первомайську (Миколаївська обл.) діють великі заводи консервованого молока, на яких випускають згущене молоко з цукром, згущені вершки, сухе молоко тощо.

М'ясна промисловість є однією з основних у харчовій індустрії. М'ясна промисловість забезпечує населення свіжим та мороженим м'ясом, ковбасними виробами та м'ясними напівфабрикатами.

Виділяють три основні напрями виробництва м'ясної промисловості -- м'ясне, ковбасне і м'ясоконсервне. У структурі цих продуктів провідне місце займає м'ясо птиці -- 34,2%, друге -- яловичина і телятина -- 32,9%, третє -- свинина -- 30,5% .

Найбільші м'ясокомбінати розміщені у Києві, Дніпропетровську, Луганську, Полтаві, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Вінниці, Черкасах, Донецьку, Миколаєві, Львові та інших містах. Великі птахокомбінати, орієнтовані на виробництво м'яса, розміщені поблизу найбільших міст у промислових центрах України, а також у курортних зонах. Виробництво ковбасних виробів розміщується в районах зосередження міського населення -- Донбасі, Придніпров'ї, Києві, Ялті тощо. М'ясоконсервне виробництво зосереджене переважно в сировинних районах -- Київ, Вінниця, Полтава.

Олійно-жирова промисловість об'єднує переробку насіння соняшнику, сої, ріпаку, льону з метою виробництва олії, маргарину, мила та інших похідних від насіння та олії продуктів: оліфи, соняшникового та соєвого борошна, харчового білка, мильної пасти, емульсолу, кулінарних жирів тощо. Вона представлена олійними заводами, які виробляють декілька видів рослинної олії -- соняшникову (90% виробництва), кукурудзяну, лляну, ріпакову, конопляну.

В Україні існує 30 великих державних олійних комбінатів та заводів. Найвища концентрація таких підприємств у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях, де виробляється більше половини виробленої в Україні олії. Найбільшими центрами виробництва олії є Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Полтава, Кіровоград, Вінниця. Щороку в Україні виробляється понад 900 тис. т олії.

Складні часи переживає олійножирова галузь, оскільки на підприємства надходить половина насіння соняшнику, а решта вивозиться за межі держави.

Борошномельно-круп'яна промисловість являється проміжною ланкою між системою зберігання зерна та виробництвом хлібних продуктів і забезпечує потребу країни у борошні і крупах.

Незважаючи на те, що на вироблення 1 т борошна потрібно 1,3 т зерна, борошномельні підприємства тяжіють до районів споживання готової продукції, оскільки перевезення зерна обходиться значно дешевше, ніж перевезення борошна, а також раціонально використовуються відходи. Тому в районах виробництва товарного зерна потужність млинів повинна відповідати не наявним ресурсам зерна, а місцевим потребам у борошні.

Переважаючими потужностями є млини, здатні переробити 50-60 т. на добу. Найкращою організаційною формою є хлібокомбінати. Такі підприємства є в усіх обласних центрах і містах обласного підпорядкування.

Борошномельні заводи малої потужності доцільно будувати в сільській місцевості, що дасть змогу виробникам зерна вийти на ринок не з сировинною, а з готовою продукцією.

Круп'яна індустрія виділяє ядро з гречки, проса, робить крупу, шліфований рис, горох, а також харчові концентрати, геркулес, толокно тощо.

Отже головним принципом розміщення круп'яних заводів є орієнтація на райони товарного виробництва круп'яних культур (виняток становлять крупи пшениці і ячменю, що виробляються разом з борошном). Вихід крупів становить 50-65% від маси зерна. Значні виробники крупів в Україні -- Київська, Полтавська і Вінницька області.

Хлібопекарська промисловість задовольняє щоденні потреби населення в хлібобулочних виробах, бубликах, сухарях, дієтичних сортах хліба, тортах, тістечках, пиріжках. У зв'язку з тим, що маса хліба на 35% більша від маси борошна, то головним фактором розміщення хлібопекарних заводів є споживчий, або свіжий хліб, що доставляється споживачеві в радіусі не більше 50 км. Тому хлібозаводи і макаронні фабрики розміщуються відповідно до розселення людей. Найбільші заводи розташовані в містах і поселеннях міського типу. Потужності хлібозаводів -- 5-250 т на добу. Наприклад, у Києві, є 5 хлібозаводів, 128 хлібних магазинів, 482 хлібних відділи у гастрономах та універсамах.

Комбікормова промисловість. Завдяки їй раціонально використовується зерно. Близько 80% вмісту в комбікормах становлять зернові концентрати, а решта макуха, шроти, трав'яне і рибне борошно, кормові дріжджі, білково-вітамінні домішки. Зараз зерно в основному використається в недостатньо переробленому виді, тобто не раціонально. Тому слід різко скоротити витрати зерна в не переробленому вигляді для фуражу, припинити згодовувати тваринам продовольче зерно, вдвічі зменшити частку зерна в структурі комбікормової сировини (у Франції, наприклад, вона становить 46%).

Консервна промисловість включає виробництво консервів із овочів, плодів, м'яса і риби. Виробництво зосереджено переважно у Степовій та частково у Лісостеповій зонах. З розвитком та поглибленням спеціалізації сільського господарства ця галузь може стати галуззю експортного призначення. Винятково важлива роль цієї галузі полягає в тому, що консервування плодів та овочів забезпечує тривале їх зберігання. Найважливішим фактором розміщення консервної промисловості є наявність сировини, яку постачає овочівництво і садівництво. Сировина для овочеконсервної промисловості мало транспортабельна, тому переробка її здійснюється біля місць вирощування. Найбільша концентрація плодо-овочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Головні центри -- Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміщене це виробництво і в районах Поділля (Камянець-Подільський, Могилів-Подільський), а також в Черкасах, Житомирській, Полтавській та Донецькій областях. Є консервні та овочесушильні підприємства також у Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Закарпатській та в Чернігівській (Ніжин) областях.

За роки незалежності виробництво овочевих і фруктових консервів скоротилось відповідно у 5,3 і у 10,7 рази, м'ясних в 4 рази, рибних -- у 43 рази.

Виробництво консервів із риби в основному "прив'язано" до портів Керчі, Бердянська, Маріуполя, Одеси, Херсона, Ізмаїла та Кілії. В цих портах побудовані заводи, які перероблюють рибу, виловлену у Світовому океані та у Чорному і Азовському морях..

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується в основному в харчовій промисловості. У цей галузі сировинний фактор є вирішальним. Для одержання 1 т крохмалю необхідно майже 6 т картоплі. Найбільшими виробниками картопляного крохмалю були Чернігівська і Житомирська області. Останнім часом виробляють крохмаль з пшениці, кукурудзи, рису. На переробці кукурудзи на крохмаль у Дніпропетровській області спеціалізується Верхньодніпровський комбінат.

Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Первинне виробництво розміщене у районах виробництва сировини, а вторинне виробництво та розлив вина розміщені як у районах виробництва сировини, так і у місцях споживання. Найбільшими виробниками різних виноградних вин та коньяків є майже всі міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У Донбасі, Придніпров'ї і деяких обласних центрах Лісостепової зони, де багато садів та ягідників, виробляються плодово-ягідні вина.

Залишається високою заборгованість заводів вторинного виробництва за отримані виноматеріали від торгових підприємств. Ці фінансові затримки призводять до економічного спаду на підприємствах первинного виробництва і ніякі механізми повернення коштів не спрацьовують.

Негативно впливає на конкурентоспроможність наших підприємств наводнення споживчого ринку неякісною та фальсифікованою виноробною продукцією. Необхідне вирішення цієї проблеми на державному рівні можливо шляхом прийняття Закону України, який би регламентував виробництво виноробної продукції від сировини до готової продукції.

Спиртове і лікеро-горілчане виробництво використовує відходи цукрової промисловості, сокового виробництва, зерно та картоплю. Виготовленням горілки і лікеро-горілчаних напоїв займається 260 підприємств, 19 з яких входить до переліку підприємств, які не підлягають приватизації.

Спиртові заводи є в усіх областях України, але найбільше їх у Вінницькій, Черкаській, Кіровоградській, Житомирській і Київській областях.

Внутрішня потреба в спирті становить близько 20 млн. дол. при загальній потужності заводів 68 млн. дол. Враховуючи те, що спиртова промисловість традиційно мала високий експортний потенціал і залишається однією з бюджето формуючих галузей, нагального вирішення потребує питання пошуку нових зовнішніх ринків збуту цієї продукції або часткового перепрофілювання підприємств на випуск паливного еталону. Посилення державного контролю за виробництвом лікеро-горілчаних виробів дало змогу минулого року збільшити випуск алкогольних напоїв майже на 13%. Протекціоністська політика щодо вітчизняного товаровиробника, яка здійснюється в Україні протягом останніх років, дала змогу відчутно скоротити імпорт горілчаних виробів і створила умови для нарощування випуску тих продуктів, які можна в достатніх обсягах виробляти в Україні.

Пивобезалкогольна промисловість -- це майже 300 заводів, що виробляють пиво, плодово-ягідні напої, мінеральні води.

Важливим сировинним компонентом для виробництва пива є ячмінний солод. Щоб виробити 1 т солоду, потрібно 1,4 т ячменю. Пивоварні заводи максимально наближені до споживача.

Найбільші пивзаводи розміщені у Києві, Харкові, Донецьку, Чернігові, Миколаєві, Запоріжжі, Луганську.

Потужності з виробництва безалкогольних напоїв розміщені у Києві, Донецьку, Черкасах, Одесі, Полтаві, Харкові, Запоріжжі. Мінеральна вода розливається на заводах у Миргороді, Києві, Сваляві, Ужгороді, Одесі, Харкові, Саках, Чернігові, Запоріжжі, Чернівцях та ін.

Значні досягнення є і у виробництві безалкогольних напоїв.

Тютюнова промисловість України складається з 11 тютюнових фабрик, семи ферментаційних заводів, одного заводу ацетатних фільтратів. Центри тютюнової промисловості: Київ, Черкаси, Львів, Кременчук, Прилуки, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Камянець-Подільський, Феодосія.

Донецький економічний район

До складу Донецького економічного району входять Донецька і Луганська області. За розмірами території це найменший регіон в Україні, проте для нього характерна висока територіальна концентрація соціально-економічного потенціалу. У регіоні проживає 7,9 млн осіб, або 15,3 відсотка населення України. На території регіону розташовано 88 міст і 243 селища міського типу. Донецька і Луганська області -- одні з найбільш розвинених в економічному відношенні областей України. Загальна вартість основних виробничих фондів двох головних галузей матеріального виробництва -- промисловості та сільського господарства -- становить понад 20 відсотків загальноукраїнської.

У харчовій промисловості провідними є м'ясна, молочна, олійно-жирова, кондитерська, борошномельно-круп'яна галузі. М'ясопродукти високої якості виготовляють: ОП «Делікатес» (м. Донецьк), АТЗТ «Луганськм'ясо» (м. Луганськ), ДП «Аграрник», АТВТ «Ковбасна фабрика» (м. Костянтинівка), АТЗТ «М'ясокомбінат» (м. Артемівськ), м'ясопереробне АТ (м. Краматорськ). Виділяється соляна промисловість: ВО «Артемсіль», «Словсіль».

Придніпровський економічний район

До складу Придніпровського економічного району входять: Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області. Це п'ятий район України за площею, але за рівнем промислового розвитку він знаходиться на другому місці після Донецького і є одним з найбільших індустріальних районів України.

Харчова промисловість району за вартістю виробленої продукції посідає третє місце після машинобудування і металургії. На неї припадає 18% валової продукції промисловості Придніпров'я. Численні підприємства харчової промисловості працюють переважно на місцевій сировині. Найбільш розвинені борошномельно-круп'яна, олійна, цукрова, маслоробна, м'ясна, кондитерська галузі. Підприємства цієї галузі розташовані практично у всіх міських населених пунктах. Збудований найбільший у Європі Верхньодніпровський крохмале-патоковий комбінат, м'ясокомбінати у Токмаку, Бердянську, Пологах, м'ясокомбінат і рибний завод у Нікополі.