Океанські кораблі компанії White Star Line класу "Олімпік"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Смілянський технікум харчових технологій

Національного університету харчових технологій

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Океанські кораблі компанії White Star Line класу "Олімпік"»

студента

2 курсу групи МЕХ - 13

спеціальності «Інженерна механіка»

Галєва Леоніда Андрійовича

Науковий керівник :

Решетняк Валентин Федорович

Сміла - 2014

Зміст

Вступ

1. White Star Line

1.1 Історія

1.2 Клас "Олімпік"

2. Олімпік

2.1 Історія

2.2 Події (інциденти) в морі

2.3 Завершення кар'єри

3. Титанік

Вступ

Актуальність теми - тісно пов'язані між собою складними причинно-наслідковими зв'язками.

Об'єкт та предмет дослідження - є компанія White Star Line та кораблі класу "Олімпік" .

Мета та завдання дослідження - поповнити свій світогляд, та донести слухачам цікавість даної теми.

Структура курсової роботи - курсова робота складається з вступу, трьох розділів. Основна частина курсової роботи включає три розділу, кожен з яких поділений на відповідну до змісту кількість підрозділів, що послідовно розкривають визначенні завдання дослідження.

1. White Star Line

1.1 Історія

«White Star Line» - найбільша британська судноплавна компанія кінця XIX - початку XX століття.

Тип	підрозділ Cunard Line
Рік заснування	1845
Сасована	1934
Причина скасування	злиття з Cunard Line
Наступник	Cunard White-Star Line
Засновники	Джон Пинкелтон Генри Уилсон
Розташування	Англія: Ліверпуль
Ключові фігури	Томас Генри Исмей Джозеф Брюс Исмей
Галузь	Водяний транспорт

Заснована в 1845 році, компанія займалася морськими перевезеннями іммігрантів до Австралії. Після банкрутства в 1867 році «Уайт Стар» компанію купує Томас Генрі Ісмей. З цього часу компанія стала спеціалізуватися на трансатлантичних перевезеннях пасажирів і вантажів. Після смерті Томаса Исмея в 1899 році керівництво «Уайт Стар» перейшло до його сина, Джозефу Брюсу Ісмею . У 1902 році Ісмей вступає в «International Mercantile Marine Company» (укр. Міжнародна Торгова Морська компанія), організований американським фінансистом Джоном Пьерпонт Морганом.

Після загибелі «Титаніка» Ісмей йде у відставку. У 1927 році компанія, котра перейшла до британського бізнесмена Оуену Філліпсу, стала частиною «Компанії королівських поштових пароплавів» (англ. Royal Mail Steam Packet Company) .

Велика депресія сильно вдарила по «Уайт Стар», тому в 1934 році компанія злилася зі своїм головним конкурентом - «Кунарда Лайн». У 1949 році «Кунарда Лайн» повністю поглинає «Уайт Стар». З 2005 року «Кунарда» стала підрозділом круїзної компанії «Carnival Corporation & plc». В даний час єдиним збереженим судном «Уайт Стар» є «Номадік», побудований в 1911 році для транспортування пасажирів на борт «Олімпіка» і «Титаніка» під час їх стоянки в Шербуре.

«Уайт Стар Лайн» була заснована в Ліверпулі Генрі Трелфолл Вілсоном і його партнером Джоном Пілкінгтоном. Першим судном в флотилії компанії стала «Айова», побудована в 1849 році. З 1852 року «Уайт Стар» стала здійснювати регулярні перевезення емігрантів з Великобританії до Австралії, де в 1851 року почалася золота лихоманка. До цього часу компанія встигла побудувати флотилію вітрильних кліперів, найбільшими з яких були «Red Jacket», «Blue Jacket» і «RMS Tayleur». У 1863 році компанія придбала свій перший пароплав - «Royal Standard». Після загибелі 4 квітня 1864 судна «RMS Tayleur» «Уайт Стар» зіткнулася з фінансовими проблемами. Для поправки справ власники прийняли рішення придбати ще дві лінії («Black Ball Line» і «The Eagle Line»), але затія провалилася. До 1867 року борг «Уайт Стар» досяг Ј 527000 (Ј 34029969 на 2014 рік) і вона опинилася на межі банкрутства.

18 січня 1868 залишки активів компанії придбав за Ј 1000 Томас Генрі Ісмей . Він вирішив зосередити діяльність компанії на трансатлантичних перевезеннях між Європою і Сполученими Штатами. Ісмей підписав угоду з «Харланд енд Вольф» на будівництво чотирьох пароплавів (RMS Oceanic, SS Atlantic, SS Baltic і SS Republic), які крім вітрил повинні бути оснащені паровою машиною. Фінансову допомогу в цій угоді надавали фінансист Густав Швабе і суднобудівник Густав Вільгельм Вульфф. Скоро верф приступила до виконання замовлення. Всі ці судна призначалися для виконання щотижневих рейсів між Ліверпулем і Нью-Йорком.

Після побудови перших кораблів Ісмей створює «Океанську пароплавну компанію», яка стає материнською компанією для «Уайт Стар». Але кораблі Ісмея по колишньому виходили в плавання з прапором «Уайт Стар». До того часу судноплавні компанії, прагнучи виділити свої кораблі, привласнювали їм імена з однаковим закінченням. З 1871 року імена кораблів «Уайт Стар» закінчувалися на «- ік». Іншими відмінними рисами суден компанії були жовті труби з чорною верхівкою і жовта смужка по всій довжині корпусу.

Перші втрати компанія зазнала в 1873 році, коли «RMS Atlantic» затонув біля берегів Галіфаксу, Нова Шотландія. По дорозі з Ліверпуля в Нью-Йорк судно потрапило в сильний шторм, сповільнюючи його рух. Через кілька днів, витративши значну частину вугілля, капітан Джеймс Вільямс наказав повернути до Галіфакс. Але в 5 км від порту судно напоровся на скелі і затонуло. В результаті краху загинуло 535 чоловік. В ході розслідування, проведеного міністерством торгівлі Великобританії, винним був визнаний екіпаж .

До кінця XIX століття самими швидкохідними кораблями, що зуміли завоювати Блакитну стрічку Атлантики, були «SS Britannic (I)», «SS Germanic», «SS Teutonic» і «SS Majestic (I)». У 1899 році в лад був введений «RMS Oceanic (II)», до 1901 року залишався найбільшим пароплавом в світі, хоча по тоннажу він поступався «Грейт Істерн». До цього часу Уайт Стар більше уваги приділяла не швидкість, а комфортності та економічності.

Зі смертю Томаса Исмея в 1899 році керівництво «Уайт Стар» переходить до його сина Джозефу Брюсу Ісмею. Між 1901 і 1907 роками на замовлення «Уайт Стар» на верфі будуються кораблі серії «Велика четвірка» (англ. Big Four): «RMS Celtic», «RMS Cedric», «RMS Baltic» і «RMS Adriatic». Кожен з цих судів мав тоннаж не менше 20 000 тонн, міг вмістити 400 пасажирів в першому і другому класі і більш 2000 в третьому класі.

У 1902 році «Океанська пароплавна компанія» була придбана банкіром Джоном Пірпонтом Морганом, засновником «Міжнародного тресту торгового флоту» або ІММ У 1904 році Брюс Ісмей стає головою ІММ, залишаючись на цій посаді до своєї відставки в 1912 році. Главою верфі «Харланд енд Вольф» було обрано лорд Піррі. До цього часу пасажиропотік «Уайт Стар» становив 29 833 людей, що було на 3000 більше, ніж у його конкурента Кунарда Лайн .

Після війни в якості компенсації «Уайт Стар» були передані два колишніх німецьких трансатлантичних лайнера «Бісмарк» і «SS Columbus», які здійснювали рейси між Саутгемптоном і Нью-Йорком до початку Великої депресії. У 1927 році «Уайт Стар» була відокремлена від ІММ і продана за 35 мільйонів доларів бізнесмену Оуену Філліпсу, котрий очолював «Компанію королівських поштових пароплавів». У той час ця судноплавна компанія була однією з найбільших у світі .

Фінансовий кризи 1929 року торкнувся як і «Уайт Стар», так і «Кунарда Лайн». «Кунарда» була змушена в 1931 році припинити будівництво «RMS Queen Mary» , а «Уайт Стар» скасувало будівництво «RMS Oceanic (III)» на користь «RMS Britannic» і «MV Georgic». У 1931 році Оуен Філліпс був звинувачений в ухиленні від сплати податків і поміщений у в'язницю, а його компанія ліквідована. Через два роки, 30 грудня 1933 року, компанії «Кунард Лайн» і «Уайт Стар Лайн» підписали угоду про злиття. У 1934 році акт про злиття був схвалений парламентом, і 10 травня того ж року була створена «Кунарда Уайт Стар Лайн». При укладенні договору «Кунарда» отримала 62% пакета акцій. Першим лайнером нової компанії стала добудована «Queen Mary». Але кількість осіб, перетнув Атлантику, помітно знизилося: якщо в 1930 році їх було близько 1 мільйона осіб, то до 1934 року тільки 460 000. «Олімпік» в 1920 році в середньому за рейс провозив 950 осіб, а до 1934 року цей показник зменшився до 233 чоловік .

У 1947 році «Кунарда» придбала залишилися 38% активів компанії, і з 31 грудня 1949 «Кунарда Уайт Стар Лайн» була перейменована в «Кунарда Лайн». З моменту злиття компаній в 1934 році судна виходили в море під здвоєним штандартом компаній. Останнім лайнером «Уайт Стар», відправленим на злам в 1960 році, став «MV Britannic». З цього моменту компанія припинила своє існування.

1.2 Клас "Олімпік"

«Лайнери класу Олімпік»

Проект
Країна	· Великабританія
Виготовлювачі	· «Харланд энд Вольф» · 20 жовтня 1910 -- «Олимпик» · 31 травня 1911 -- «Титаник» · 26 люього 1914 -- «Гигантік»
Заплановано	3
Побудовано	3
В строю	розібраний -- «Олімпік» затонув -- «Титанік» затонув -- «Британнік»
Відправлено на металолом	1935 -- «Олімпік»
Затонули	1912 -- «Титанік» 1916 -- «Британік»

У 1897 році німецьке пароплавство Північнонімецький Ллойд побудувало лайнер «Кайзер Вільгельм дер Гроссе», який відібрав у лайнерів британської компанії Кунарда Лайн «Лукании» і «Кампанії» Блакитну Стрічку Атлантики. У той час ні в Уайт Стар Лайн, ні у Кунарда Лайн не було достатньо швидкого судна, щоб повернути цю нагороду. У Кунарда Лайн були фінансові проблеми, через які вони не могли побудувати швидкохідне судно, а у Уайт Стар Лайн попросту не було потреби в швидкохідному судні, адже вони володіли найбільшим судном у світі - «Океаника». Тоді Кунарда Лайн звернулися за позичкою до Британського Уряду. Останні погодилися з умовою можливого фрахтування лайнерів для військових цілей.

У 1906 році Кунарда Лайн спустили на воду два суперлайнера, які назвали «Лузітанія» та «Мавританія». Лайнери принесли Кунарда Лайн популярність і успіх, адже ці два лайнера були не тільки найбільшими рухомими об'єктами (їх тоннаж був більше 31,000 тонн), створеними людиною, але і найшвидшими. Зі швидкістю в 26.06 вузлів «Мавританія» заволоділа Блакитною стрічкою Атлантики.

Уайт Стар Лайн вирішили, що їхні судна будуть орієнтовані на рівень комфорту і розкоші, а не на швидкість. Було вирішено побудувати два лайнера тоннажем понад 45,000 тонн. Ці два судна були б повільніше конкурентів від Кунарда Лайн, але набагато більше і розкішніше. Був підписаний контракт з суднобудівної верф'ю Харланд енд Вольф в Белфасті, і в 1908 році почалося будівництво першого лайнера - «Олімпіка».

Спочатку планувалося створити дует тритрубних лайнерів з чотирма щоглами безпрецедентного розміру, який був би повільніше дуету Кунарда Лайн, але набагато більше і розкішніше. Пізніше в плани внесли зміни і тепер Уайт Стар Лайн зібралася побудувати три четиритрубних лайнера з двома щоглами. Четверта труба була додана в проект, як вентиляційна. Водночас вона надавала судам більш надійний і величний вигляд, до того ж нові судна Кунарда Лайн були четиритрубними. Тепер Уайт Стар Лайн мали намір відповісти конкурентам тріо лайнерів: «Олімпік», «Титанік» і «Гигантик», названих на честь героїв грецької міфології: олімпійців, титанів і гігантів.

В грудня 1908 був закладений кіль «Олімпіка», а 31 травня 1909 року - «Титаніка». Судна будувалися поруч. Так як на стапелях було місце для будівлі тільки двох суден, третє - «Гигантик», могли почати будувати тільки після того, як спустять на воду перше - «Олімпік». В листопада 1911 стапеля звільнили і почалася робота над третім і останнім судном класу «Олімпік». У рекламі нових лайнерів говорилося, що вони непотоплювані. Це забезпечувалося 16 водонепроникними відсіками і 12 герметичними дверима, які можна було закрити або відкрити з містка або вручну, безпосередньо біля самих дверей. Судна могли залишатися на плаву з 4 затопленими передніми відсіками, але не більше, так як водонепроникні перегородки не доходили навіть до палуби Б. Але тоді було складно уявити ушкодження, при яких були б затоплені перші чотири відсіки, адже в мирний час жодне судно не отримувало таких серйозних пошкоджень, як «Титанік» рік потому.

Згідно з діючими тоді правилами торговельного мореплавства, всі судна тоннажем більше 10 000 тонн мали 16 рятувальних шлюпок. На лайнерах класу «Олімпік» це правило було перевищено і на шлюпковій палубі «Олімпіка» і «Титаніка» було по 20 шлюпок загальною місткістю в 1178 чоловік (для порівняння: на «Титаніку» було 2207 чоловік (1316 пасажирів 891 член команди); шлюпок не вистачило б навіть для пасажирів, не те що для всіх людей на борту).

Суду володіли хорошою маневреністю. Це забезпечувалося тим, що середній гвинт підганяв воду під перо керма, дозволяючи швидше повернути. Також нові судна Уайт Стар Лайн були набагато економічніше нових лайнерів Кунарда Лайн: якщо «Лузітанія» та «Мавританія» використовували 1000 тонн вугілля на добу, то «Олімпік» і «Титанік» використовували 650 тонн на добу. Економічність досягалася цікавою силовою установкою: судна були обладнані двома чотирициліндровими паровими машинами потрійного розширення, які повідомляють рух на два зовнішніх трилопатевими гвинта, і паровою турбіною низького тиску, працюючої на відпрацьованому парі від машин і надають руху центральний чотирьохлопастний гвинт. Розрахункова швидкість судів досягала 21 вузла.

Інтер'єри свій розкішшю і комфортом перевершували все, що раніше бачили на пасажирських суднах. Їх стиль був не настільки пафосний, що у німецьких лайнерів, а більш скромний, тому й привабливий. До послуг пасажирів першого класу були:

Шикарний обідній салон і ресторан «А ля карт» (а також «Кафе Паризьен» на «Титаніку» і «Британіці»).

Розкішний курильний салон.

Гімнастичний зал.

Плавальний басейн.

Корт для гри в сквош з галереєю для глядачів.

Комплекс турецьких лазень з приміщеннями для відпочинку.

Читальний салон і письмовий кабінет.

Кімната з повним набором фотообладнання.

Величезні площі для прогулянок на шлюпковій палубі, палубі А і заскленому променаді на палубі Б.

На «Титаніку» і «Британіці» були дві величезні каюти-апартаменти на палубі Б, що включали 2 спальні, вітальню, ванну, вбиральню і кімнату для прислуги.

Також пасажири першого класу мали можливість відправити радіотелеграму прямо з борту лайнера.

В розпорядженні другого класу були:

Комфортна їдальня.

Курильний салон.

Бібліотека.

Можливість відвідування спортзалу, басейну і перукарні в першому класі.

Великі площі прогулянкових палуб.

Третій клас включав:

Їдальню.

Місце для куріння.

Вітальню.

Відносно великі площі на носі і кормі суден.

Також на борту були дві розкішні парадні сходи, увінчані куполами, зимовий сад з екзотичними рослинами і 4 ліфти. У першому класі також був салон, призначений тільки для камердинерів і покоївок і спеціальне відділення для собак.

На лайнерах було по три прогулянкових палуби: шлюпочна, відкрита палуба А і засклена палуба В. шлюпкову палуба була поділена між першим і другим класом. Спочатку палуба А була відкритою, але після першого плавання «Олімпіка» Брюс Ісмей зауважив, що в негоду передня частина палуби А піддається сильним бризкам, а прогулянкова палуба B, як виявилося, майже завжди пустувала, так як пасажири воліли палубу вище. Ісмей запропонував склити передню частину прогулянкової палуби А на «Титаніку», а з часом, може, й на «Олімпіку».

Ці недоліки були усунені на «Титаніку» склінням передньої частини палуби А і розширенням кают першого класу на палубі B. Ці зміни зробили «Титанік» трохи більше і розкішніше, ніж «Олімпік». Так як «Олімпік» був обличчям рекламної кампанії, перед спуском на воду в жовтні 1910 його пофарбували в легкий сірий колір, щоб він краще виходив на фотографіях.

Єдина відмінність в зовнішності кораблів було те що, на Олімпіку палуба А була відкритою, а на Титаніку палуба А була засклена.

Основні характеристики лайнерів класу “Олімпік”

Водотоннажність	45,324 - «Олімпік» 46,328 - «Титанік» 48,158 - «Британнік»
Довжина	метри: 268,83 - «Олімпік» 269,1 - «Титанік» 275,2 - «Британнік»
Ширина	28,19 м
Висота	18,4 м (від ватерлініі до шлюпковій палуби)
Осадка	10,54 м
Двигуни	2 чотирициліндрові парові машини потрійного розширення іпаровая турбіна, вращающая середній гвинт, максимальна потужність - 55 тис.л. с.
Рушій	3 гвинта (бл. 75 оборотів в хвилину при максимальній швидкості)
Швидкість ходу	21--23 узлів
Екіпаж	892 чоловік
Пасажиромісткість	кожен: 2,435 - «Олімпік» 2,556 - «Титанік» 3,300 - «Британнік» (Британнік перевозив тільки поранених)

2. Олімпік

2.1 Історія

«Олімпік» RMS Olympic

Прапор	Великобританія
Клас і тип судна	Пасажирський лайнер класу «Олімпік»
Порт приписки	Ліверпуль
Номер ІМО	400
Позивний	MKC
Організація	White Star Line
Оператор	White Star Line
Виготовлювач	Харланд енд Вольф, Белфаст
Спущений на воду	20 жовтня 1910
Введений в експлуатацію	14 червня 1911
Виведений зі складу флоту	15 жовтня 1935
Статус	Розібраний на метал

«Олімпік» (англ. RMS Olympic) - трансатлантичний лайнер компанії White Star Line, перший з серії трьох лайнерів класу «Олімпік», двома іншими кораблями були «Титанік» і «Британнік». Всі три судна замислювалися як конкуренти «Лузітанія» та «Мавританії», що належали компанії «Cunard Line».

Лайнер «Олімпік» - єдиний з трьох, пропрацювавши багато років, був списаний з причини застаріння, тоді як «Титанік» затонув внаслідок зіткнення з айсбергом в першому ж плаванні, а «Британнік» (спочатку носив назву «Гигантик») підірвався на міні, виставленої німецьким підводним човном U-73 в ході Першої світової війни.

У 1907 році голова «Харланд енд Вольф» лорд Піррі і директор «Уайт Стар Лайн» Брюс Ісмей обідали в особняку лорда Піррі. Під час цього обіду було вирішено, як перевершити «Кунарда Лайн». Спочатку Піррі і Ісмей планували будівлю двох великих лайнерів з трьома трубами, які перевершували б суду «Кунарда Лайн» і в швидкості, і в розмірі.

Проте все змінилося. Дует лайнерів був перетворений в тріо. Три труби були замінені чотирма, щоб створити симетрію, і запевнити пасажирів, що судно з чотирма трубами більше і безпечніше. Всі три судна мали б тоннаж, який перевищить тоннаж «Мавританії» як мінімум на 15 000 тонн. Це означало, що нові судна «Уайт Стар Лайн» будуть жахливих розмірів. Але при тоннажі в 45000 тонн було б занадто дорого оснащувати суду двигунами, завдяки яким вони могли б відібрати «Блакитну Стрічку Атлантики». Особливістю цих трьох лайнерів була б розкіш. Спершу планувалося, що головною особливістю нових кораблів повинен бути захоплюючий обідній зал, що проходить через три палуби. Трохи пізніше головні сходи першого класу стала основною визначною пам'яткою судів.

Ще однією особливістю, якою володіли судна класу «Олімпік», повинна була стати їх безпеку. Пароплавства інвестували багато грошей в розробку нових систем безпеки. «Олімпік» і «Титанік» декларувалися як «непотоплювані»: даний епітет використовувався, наприклад, авторитетним щоквартальним британським журналом «Суднобудівник». Непотоплюваність забезпечувалася 16 водонепроникними відсіками і герметичними дверима в перегородках, які, в разі аварії, можна було закрити з містка. Також судно могло залишатися на плаву з передніми чотирма затопленими відсіками (причому такі масштабні пошкодження розглядались вкрай малоймовірними).

Одна з проблем, які залишалися, була то, які двигуни будуть мати нові судна. Консерватори з «Уайт Стар Лайн» пропонували зробити суду двухвінтовой з двома паровими машинами, в той час як інші запропонували новий тип двигунів, які складалися з двох чотирициліндрових парових машин потрійного розширення, працюючих на два зовнішніх гвинта, і турбіну, яка працювала на відпрацьованому парі машин , що обертає центральний гвинт. Тут надійшли, як свого часу «Кунарда Лайн» з «Карон» і «кишень»: купили два судна. Одне зі старим типом двигунів - «Мегантік», а інше з новим - «Лаурентік». Два судна були майже ідентичними і мали тоннаж в 15 000 брутто тонн, і після того, як якийсь час по тому, у 1909 році, «Лаурентік» виявився і швидше і економічніше, машини для нових гігантів «Уайт Стар Лайн» були вибрані.

На відміну від «Кунарда Лайн» та інших пароплавств, «Уайт Стар Лайн» не тримала імена кораблів в таємниці до спуску на воду. Як тільки оголосили про будівництво, все могли побачити на табличці ім'я нового судна - «Олімпік».

Корпус «Олімпіка» був 268,8 метра в довжину, мав 16 водонепроникних відсіків, 29 котлів, гігантські двигуни, разом з турбіною, виробляли потужність приблизно в 50 000 л.с., щоб вести судно на швидкості в 23 вузла (приблизно 42 км / ч).

16 грудня 1908 був закладений кіль нового лайнера.

Запланована дата спуску судна на воду була осінь 1910. Однак залишалася одна проблема. Ні в Саутгемптоні, ні в Нью-Йорку портові управління не прагнули модернізувати їх порти, щоб дозволити лайнерам класу «Олімпік» пришвартуватися. Вони прагнули до того, щоб за подібну модернізацію заплатила White Star Line, але, зрештою, самі заплатили за поліпшення портів. До осені 1910 корпус «Олімпіка» був покритий металом і забарвлений - все було готово до спуску. Корпус був забарвлений в легкий сірий колір, таким чином кожна лінія судна буде видна в своїх кращих проявах на фотографіях, які будуть зроблені пресою протягом церемонії.

В Четвер 20 жовтня 1910 року в 11.00, в присутності Брюса Исмея, лорда Піррі, лорд-мера Белфаста і величезного натовпу, «Олімпік» був готовий покинути свої стапеля. Приблизно 23 тонни масла і мила було використано для полегшення спуску. «Олімпік» увійшов у воду через 62 секунди і розвинув швидкість в 12,5 вузлів. Можна було починати обробку.

До будівництва «Олімпіка» був замовлений величезний кран. Його обрали через більшої вантажопідйомності. 1 квітня 1911 «Олімпік» поставили в сухий док, де його оснастили гвинтами, і тепер корабель був дійсно лайнером.

Під час будівництва «Олімпіка» і «Титаніка» «Уайт Стар Лайн» замовила ще два маленьких судна, які б обслуговували лайнери в порту Шербура, оскільки зважаючи своїх розмірів самі гіганти були не в змозі пришвартуватися там. Ці судна назвали «Номадік» і «Трафік». «Номадік» перевозив пасажирів першого і другого класів, а «Трафік» - третього.

«Олімпік» був закінчений 29 травня 1911. Тепер він був готовий до ходових випробувань. Результати випробувань перевершили всі очікування: судно, як виявилося, могло розвивати швидкість набагато вище договірної (23 вузла). Випробування зайняли два дні, і останній день випробувань став також днем спуску на воду «Титаніка».

За традицією, після закінчення всіх випробувань, «Олімпік» прибув до Ліверпуля для загального розгляду і демонстрації. Хоча портом відправлення «Олімпіка» був Саутгемптон, портом приписки всіх трьох лайнерів залишався Ліверпуль. 1 червня «Олімпік» покинув Ліверпуль і відправився в Саутгемптон, який був його відправною точкою в першому плаванні. В цьому порту його відвідали тисячі людей, які, так само як ліверпульці, були захоплені розмірами і розкішшю лайнера.

Після того, як «Олімпік» був поставлений на якір в Саутгемптоні, 3 червня на нього почали вантажити білизна, посуд, вантажі. Перше плавання було намічено на 14 червня, але, здавалося, не вийде «Олімпіку» відчалити вчасно, так як робітники не встигали занурити вугілля і застрайкували. Але за допомогою шахтарів вугілля завантажили, і лайнер був готовий.

В середу, 14 червня 1911, в 12:00 «Олімпік» віддав швартові і відчалив з океанського дока, попрямувавши до своєї першої зупинки - Шербур. 15 червня він відвідав Куинстаун, а потім попрямував в Нью-Йорк. Його капітаном був Едвард Джон Сміт, найдосвідченіший капітан Уайт Стар Лайн. Також на борту був Брюс Ісмей. Він провів час на кораблі, перевіряючи все, що можна було поліпшити. Він зауважив, що променад першого класу на палубі B практично не використовувався, і запропонував видалити цю область на «Титаніку», замінивши її розширеними каютами першого класу. На додаток до цього, відкрита область променаду на палубі A сильно забризкує в негоду, і Ісмей запропонував склити передню частину променаду на «Титаніку». В четвер 22 червня «Олімпік» причалив до пірсу 59 в Нью-Йорку.

2.2 Події (інциденти) в морі

Інцидент з крейсером «Хоук». 20 вересня 1911 «Олімпік» йшов по фарватеру з Саутгемптона до острова Уайт, щоб, повернувши біля мису Іджіпт, вийти через Спітхедскій рейд і скоїти черговий рейс через Атлантику.

Офіцери лайнера добре знали фарватер, але були прийняті запобіжні заходи. Вони зайняли місця спостерігачів: помічник капітана Уайльд перебував на носі, перший офіцер Мердок - на кормі, другий офіцер - в «воронячому гнізді» фок-щогли. Капітан лайнера Сміт стояв поруч з рульовим, але не командував, судно вів лоцман.

В 12:37 «Олімпік» повернули на південний захід. В цей момент всі, хто був на містку, звернули увагу на сірий двотрубний крейсер, який, перебуваючи в 3,1 милі за кормою «Олімпіка», теж прямував до Спітхед. В Спітхед розташовувалася база Британського королівського флоту.

Минуло ще три хвилини. За командою лоцмана лайнер повільно почав повертати вліво, огинаючи буй Торн-Нол. Швидкість «Олімпіка» була значною, і капітан Сміт вирішив допомогти керму машиною: ліва зупинилася, а потім запрацювала «повний назад». Одночасно сирена лайнера видала два коротких свистка.

Піднявшись на ходовий місток, командир крейсера «Хоук» командор Блант одразу ж помітив два хмарки, що зірвалися з труби лайнера. «Олімпік» став розвертатися.

В 12:43 лайнер обігнув буй, і ліва машина запрацювала «повний вперед». Швидкість судна стала зростати.

«Хоук» в той час обігнув мис Іджіпт і йшов зі швидкістю 15 уз. Курси «Хоука» і «Олімпіка» сходилися під кутом 15 °. Спочатку крейсер повільно наганяв лайнер, і обидва кораблі йшли нарівні, але, коли «Олімпік» збільшив хід, «Хоук» став відставати.

Один з пасажирів лайнера, полковник Уайт, з палуби «Олімпіка» з цікавістю розглядав весь «Хоук». Тоді «Олімпік» йшов курсом 79 °, а «Хоук» - 86 °, наближаючись до мису Іст-Коуіс.

Раптово «Хоук» різко крутнув вліво і кинувся на лайнер. Уайт перегнувся через релинг і подивився за корму - кільватерний слід пасажирського судна був ідеально прямим, через кілька секунд ніс крейсера зник під кормовим розвалом «Олімпіка». Все відчули легкий поштовх. Кораблі зіткнулися.

Відразу ж після пригоди обидва капітана веліли задраїти водонепроникні двері і визначити пошкодження. У правому борту «Олімпіка», приблизно в 21 м від корми, була 14-метрова пробоїна, яка, втім, нічим не загрожувала судну. Було пошкоджено лише два відсіки. Переконавшись у цьому, капітан Сміт відвів лайнер в затоку Осборі. Там пасажирів пересадили на невеликий пароплав, а постраждалий «Олімпік» пішов на ремонт.

«Хоук» постраждав найбільше. Його довгий ніс з виступаючим форштевнем згорнуло набік, частину обшивки зірвало, але перебирання витримали. Блант обережно відвів корабель на ремонт в Портсмут.

Жертв не було. «Олімпік» і «Хоук» невдовзі вийшли в море, але інцидент на цьому не скінчився, а перетворився в скандальну судову справу.

Через два місяці після аварії компанія «Уайт Стар Лайн» звинуватила командора Королівського флоту в тому, що його крейсер таранив лайнер. Адміралтейство не думало захищатися. Воно звинуватило капітана Сміта в необережності і нехтуванні правилами судноводіння. Проста, здавалося б, справа ускладнилася вкрай суперечливими показаннями свідків.

«Уайт Стар Лайн» була визнана винною і була зобов'язана виплатити компенсацію.

Причиною зіткнення було «присмоктування судів» - гідродинамічне тяжіння судів, наступних паралельними курсами. Основна причина присмоктування - специфічний розподіл зон підвищеного і зниженого тиску води вздовж корпусу самохідного моторного судна. Опис присмоктування входить в усі сучасні підручники судноводіння, але на початку XX століття явище було невивченим. Фізична причина присмоктування - ефект Вентурі (всмоктувальне дію поточної води, що є наслідком закону Бернуллі). Відомий популяризатор науки Яків Перельман описав це зіткнення в одній зі своїх книг як ілюстрацію даного ефекту.

Присмоктування сильніше діє на судно меншого водотоннажності і призводить до різкого погіршення керованості, тому сучасна практика судноводіння вимагає, щоб судно меншого розміру виконувало обгін крупнішого на максимальній відстані і на мінімально можливій швидкості.

Таким чином, з точки зору сучасної практики судноводіння, винуватець зіткнення - «Хоук», який виконав небезпечний обгін судна більшої довжини і водотоннажності.

Трагедія «Титаніка» і її наслідки

У першому ж рейсі «Титанік» зазнав аварії: в ніч з 14 на 15 квітня 1912 року зіткнувся зі айсбергом і затонув в 600 милях від Ньюфаундленду. Айсберг пошкодив п'ять відсіків, корабель отримав кілька різних за розміром пробоїн на довжину 90 метрів. У катастрофі загинули 1513 чоловік з 2224.

13 квітня 1912 «Олімпік» покинув Нью-Йорк. Капітаном був Герберт Джеймс Хаддок, який вступив на посаду, після того як Сміта перевели на «Титанік». Тільки після півночі радист капітана отримав повідомлення про те, що «Титанік» ушкоджений. Не знаючи, наскільки серйозною була ситуація, радист запитав «Титанік», чи варто «Олімпіку» йти до «Титаніка», або він може сам дійти. Відповідь була короткою: «Ми саджаємо жінок в човна».

Радист негайно відповів, що вони йдуть повним ходом. Однак «Олімпік» був занадто далеко від місця аварії, і таким чином він повинен був стояти осторонь як спостерігач. До «Титаніку» найближче були три судна: «Каліфорніен» компанії «Ліланд Лайн», «Карпатія» «Кунарда Лайн» і «Маунт Темпл» «Канадіан пасіфік стімшіп компані». «Каліфорніен» і «Маунт Темпл» були затиснуті кригою, тому тільки «Карпатія» йшла на швидкості, що перевищує допустиму, до місця аварії. Незважаючи на це, до того часу, коли вона дісталася до місця аварії, «Титанік» вже 2 години як затонув. «Карпатія» занурила вижили з «Титаніка» на борт і вирушила в Нью-Йорк. Капітан «Олімпіка» запропонував пересадити деяких пасажирів на його судно, але капітан «Карпатії» Артур Ростон відмовився, порахувавши, що для пасажирів буде шоком побачити недавно затонулий лайнер знову на плаву. «Олімпік» продовжив свій рейс в Саутгемптон, і, коли він прибув 21 квітня, то застав місто в жалобі.

Наступний рейс «Олімпіка» був запланований на 24 квітня, але колись треба було оснастити судно адекватним числом рятувальних шлюпок. Сорок додаткових складних шлюпок Енгельгарда, які дуже неважливо зарекомендували себе на «Титаніку» (зокрема, Вільям Мердок і кілька матросів загинули, намагаючись спустити одну з них на воду, а Чарльз Лайттоллер, не вміючи з нею поводитися, перекинув), були встановлені на палубу лайнера. Пізніше з'ясувалося, що човна не були нормально випробувані, і команда «Олімпіка» застрайкувала, поки на судно не поставлять стандартні дерев'яні човни. «Уайт Стар Лайн» змушена була скасувати рейс «Олімпіка», і 9 жовтня він вирушив до Белфаст для переобладнання.

В ході переобладнання повний набір 64 надійних, твердих рятувальних шлюпок був встановлений по шлюпковій палубі, один одним. Обшивка була посилена і підняті перебирання. Ця перебудова призвела до декільком іншим змінам: побудували Cafй Parisien на палубі B. Ймовірно, палубу A остеклили б і на палубі B розширили б каюти першого класу, але, так як рятувальні шлюпки забрали багато місця на шлюпковій палубі, ці області (а особливо променад на палубі В) тепер стали привабливими.

Тільки 22 березня 1913 «Олімпік» був готовий відновити обслуговування. Він рекламувався як «Новий Олімпік», але загибель «Титаніка», природно, ніколи не згадувалася як причина для змін. Експрес-обслуговування «Уайт Стар Лайн» зими 1912-1913 років підтримувалося «Адріатика», «Океаника» і «Маджестик». Після повернення тоннаж «Олімпіка» збільшився до 46 359 тонн; таким чином відновилося звання найбільшого судна в світі. Але в цьому званні він довго не протримався: у тому ж році HAPAG спустили на воду свого «Імператора» з тоннажем в 52 000 тонн.

В лютому 1914 третє судно того ж, що й «Олімпік», класу, назване «Британнік», було спущено на воду в Белфасті. Його тоннаж склав більш ніж 48 000 тонн брутто, що зробило його найбільшим судном, коли-небудь збудованим для Великобританії, до «Куїн Мері» в 1936 році. «Уайт Стар Лайн» вже планувала заміну «Титаніку» 33 000-тонним «Германіка». Поступово життя налагоджувалося, оскільки УСЛ відновлювали свою репутацію.

Однак 4 серпня 1914 почалася Перша світова війна, яка застала «Олімпік» на шляху в Нью-Йорк, і йому довелося добиратися до порту як найшвидше. В Нью-Йорку «Олімпік» був забарвлений в сірий колір, труби також пофарбували в більш темні тони. Навіть притому, що почалася найбільша війна в історії людства, «Уайт Стар Лайн» хотіла підтримати пасажирське обслуговування між Великобританією і Америкою. Судами «Уайт Стар Лайн», відповідальними за це обслуговування у воєнний час, були «Олімпік», «Адріатика» і «Балтік». Було скоєно кілька рейсів, оскільки американці, які з початком війни опинилися в Європі, прагнули дістатися додому, а деякі європейці, в свою чергу, хотіли повернутися додому.

Олімпік в період першої світової війни, пофарбований в комуфляж (cтандартний комуфляж для британських кораблів в період війни.)

Інцидент з військовим кораблем «Одейшес»

Оскільки ситуація, здавалося, погіршувалася, «Олімпік» був знятий з його комерційної служби 9 жовтня 1914, коли він і залишив свій новий європейський порт в Гриноке востаннє. Йому наказали йти в Белфаст. Мимоволі «Олімпік» увійшов в німецьке мінне поле у Островів Торі 27 жовтня. У той же самий час на горизонті виникли два британських військових кораблі - «Ліверпуль» (HMS Liverpool) і лінійний корабель «Одейшес» (HMS Audacious). Раптово «Одейшес» налетів на міну і почав тонути. Усі судна, за винятком «Ліверпуля», який повинен був допомогти евакуювати команду, повинні були покинути зону. «Олімпік» був покликаний на допомогу.

Приблизно дві години потому вся команда «Одейшес» була евакуйована на два допомагають корабля. Далі треба було відбуксирувати «Одейшес» в безпечне місце, де його мали відремонтувати. Тільки «Олімпік» був досить потужним, щоб буксирувати потопаючий лінкор. Але починався слабкий шторм, і «Одейшес» став некерованим, так як його кермо був виведений з ладу. Трос обірвався. Другу спробу зробив «Ліверпуль», але «Одейшес» почав швидко тонути. Було вирішено залишити судно. Коли рятувальні судна пішли, «Одейшес» перекинувся, всередині здетонували боєприпаси, і судно затонуло. Єдиним постраждалим за весь інцидент був старшина Вільям Берджесс, який стояв на палубі «Ліверпуля». Шматок броньованої пластини відкинуло вибухом, і він був убитий .

Інцидент з німецькою субмариною

Війна бушувала протягом ще декількох років, і 24 квітня 1918 «Олімпік» пішов в свій 22 рейс, на сей раз між Саутгемптоном і Нью-Йорком. Після успішного перетину «Олімпік» повернувся до Великобританії 6 травня. Коли він досяг британських вод - які вважали військовою зоною - він був зустрінутий чотирма американськими крейсерами, які мали супроводжувати його протягом останньої стадії рейсу. В Ла-Манші, на судні раптово помітили німецьку підводний човен U-103, що лежить нерухомо на поверхні води з правого борту «Олімпіка». Очевидно, німецький капітан не помітив присутність «Олімпіка», але, оскільки останній почав стріляти по підводному човні, він швидко прийшов у себе і побачив атакуючого гіганта. Субмарина була настільки близька, що було неможливо опустити знаряддя досить низько для ураження, і постріли проходили вище. Німецький капітан Рюкер бачив єдиний вихід - зануритися і втекти. Але підводний човен не була достатньо швидка, «Олімпік» наздогнав її завдяки прекрасним навігаційним навичкам капітана Хейса. На повній швидкості судно вагою в 46 359 тонн протаранило 800-тонну підводний човен і розрубало її надвоє. Підводний човен швидко затонула. «Олімпік» попросив військовий корабель США «Девіс» підібрати 31 німецьких виживжих моряків.

Ушкодження «Олімпіка» були ледь помітні над поверхнею води. Під водою його форштевень був погнутий. Незважаючи на це, протікання не було. Капітана Хейса зустрічали захоплені британці.

У 1934 році капітаном «Олімпіка» був уже Джон Бинкс. 15 травня 1934 «Олімпік» йшов в нью-йоркських водах через густий туман на швидкості в десять вузлів, але, незважаючи на низьку швидкість і вогні, на «Олімпіку» не помітили плавучий маяк «Нантакет». В 11.06 ранку червоний корпус плавучого маяка здався перед носом «Олімпіка», і капітан Бинкс негайно наказав реверсировать двигуни. Але було занадто пізно. Величезний «Олімпік» перерізав плавучий маяк навпіл на швидкості всього в 3-4 вузла. Сім чоловіків на борту плавучого маяка загинули, і тільки четверо вижили.

2.3 Завершення кар'єри

В 1933 році, «Уайт Стар Лайн» злилася з «Кунарда Лайн» - їх колишнім головним суперником - і сформувалося нове підприємство «Кунарда-Уайт Стар Лайн». «Кунарда Лайн» в цьому союзі домінувала, маючи 62% акцій. Вклад «Уайт Стар Лайн» становив приблизно десять суден. Серед них були «Олімпік», «Маджестик», «Британнік (III)» та «Джорджик».

«Олімпік» був беззастережно старим судном, і його зняття з лінії було лише питанням часу. Після зняття улюбленої «Мавританії» «Кунарда Лайн» в 1934 доля «Олімпіка» була очевидна. В січні 1935 було оголошено, що він буде знятий з експлуатації в кінці весни. Під командою його останнього капітана, Реджинальд Пила, 27 березня 1935 «Олімпік» покинув Саутгемптон востаннє, здійснюючи двісті п'ятьдесят сьомого і заключний рейс туди-назад до Нью-Йорку.

«Олімпік» був проданий у вересні за 100 000 Ј серу Джону Джервіс. Сер Джон негайно перепродав лайнер компанії «Томас Вард і Сини».

Днем 11 жовтня 1935 «Олімпік» покинув Саутгемптон востаннє.

Перш, ніж процес розбирання міг початися, всі внутрішні оздоблення були розпродані з аукціону. Велика частина всіх меблів та оздоблення пішла в готель Білий Лебідь.

Основні характеристики Олімпіка

Водотоннажність	45 324 (оригінал) 46 358 (1913) 46 439 (1920)
Довжина	269 м
Ширина	28,19 м
Висота	18,4 м (від ватерлініідо шлюпковій палуби)
Осадка	10,54 м
Двигуни	24 двосторонніх (шестітопочних) і 5 односторонніх (трёхтопочних) парових котла Скотча. Два чотирициліндрових зворотно-поступальних двигуна потрійного розширення, 16000 к.с. при тиску пара 215 psi для крайніх бічних гвинтів. Одна турбіна низького тиску 18 000 к.с. для центрального гвинта.
Потужність	50 000 л.с.
Рушій	Два крайніх бронзових трилопатевими і один центральний четирёхлопастной
Швидкість ходу	23 узла 25 узла макс.
Екіпаж	860 чоловік
Пасажиромісткість	2435 пасажирів

3. Титанік

Титанік RMS Titanic

Прапор	Великобританія
Клас і тип судна	Пасажирське судно класса «Олімпік»
Порт приписки	Ліверпуль
Організація	«International Mercantile Marine Company»
Оператор	«White Star Line»
Виготовлювач	«Harland and Wolff»
Замовлений до споруди	17 вересня 1908
Будівництво розпочато	31 березня 1909
Спущений на воду	31 травня 1911
Введений в експлуатацію	10 квітня 1912
Виведений зі складу флоту	15 квітня 1912
Статус	затонув

«Титанік» (англ. Titanic) - британський трансатлантичний пароплав, другий лайнер класу «Олімпік». Будувався в Белфасті на верфі «Харленд енд Вулф» з 1909 по 1912 рік на замовлення судноплавної компанії «Уайт Стар Лайн». На момент введення в експлуатацію був найбільшим судном у світі, його водотоннажність, яка перевищувала дозволені пароплав-близнюк «Олімпік» на 243 т, складало 52310 т. В ніч з 14 на 15 квітня 1912 року під час першого рейсу зазнав аварії, зіткнувшись з айсбергом.

«Титанік» був обладнаний двома чотирициліндровими паровими машинами і паровою турбіною. Потужність всієї силової установки становила 55000 к.с. Корабель міг розвивати швидкість до 23 вузлів (42 км / ч). Корпус судна був виготовлений зі сталі. Трюм і нижні палуби поділялися на 16 відсіків перебираннями з герметичними дверима, лайнер міг залишатися на плаву при затопленні чотирьох суміжних відсіків. При пошкодженні днища попаданню води в відсіки перешкоджало подвійне дно. Журнал «Шіпбілдер» назвав «Титанік» непотоплюваним, це висловлювання набуло широкого поширення в пресі і серед громадськості. Відповідно до застарілими правилами «Титанік» був оснащений 20 рятувальними шлюпками, сумарною місткістю 1178 осіб. При максимальному завантаженні пароплава в них могли розміститися лише третина знаходяться на борту людей. судноплавний лайнер титанік олімпік

Каюти і громадські приміщення «Титаніка» поділялися на три класи. До послуг пасажирів першого класу були представлені плавальний басейн, корт для гри в сквош, ресторан А la carte, кафе, гімнастичний зал. У всіх класах були обідні і курильні салони, відкриті і закриті променади. Найбільш розкішними і вишуканими були інтер'єри першого класу, виконані в різних художніх стилях з використанням дорогих матеріалів, таких як червоне дерево, позолота, вітражне скло, шовк та інші. Каюти і салони третього класу оформлялися максимально просто: сталеві стіни фарбувалися в білий колір або обшивалися дерев'яними панелями.

10 квітня 1912 «Титанік» вирушив із Саутгемптона в перший рейс. Скоївши зупинки у французькому Шербурі і ірландському Квінстауні, корабель вийшов в Атлантичний океан з 1317 пасажирами і 908 членами екіпажу на борту. Командував судном капітан Едвард Джонс Сміт. 14 квітня радіостанція «Титаніка» прийняла сім льодових попереджень, проте лайнер продовжував рухатися майже на граничній швидкості.

В 23:39 14 квітня вперед наглядач доповів на капітанський місток про айсберг прямо по курсу. Менше, ніж через хвилину сталося зіткнення. Отримавши великі пробоїни, пароплав почав тонути. Оскільки місць в шлюпках вистачало тільки для половини знаходяться на борту людей, в них саджали в першу чергу жінок і дітей. В 2:20 15 квітня розламавшись на дві частини «Титанік» затонув, забравши життя 1496 осіб. 712 врятувалися - людей підібрав пароплав «Карпатія» .

Уламки «Титаніка» лежать на глибині 3750 м. Вперше їх виявила експедиція Роберта Балларда в 1985 році. Наступні експедиції підняли з дна тисячі артефактів. Носова і кормова частини глибоко пішли в донний мул і знаходяться в поганому стані, підйом їх на поверхню в цілості не представляється можливим.

Для побудови перших двох кораблів класу Олімпік - «Олімпіка» і «Титаніка» на верфі «Харленд енд Вулф» в Белфасті три будівельні майданчики довелося перетворити в два. В ході підготовки до споруди лайнерів над двома новими стапельні помостами був зведений 200-тонний з 60-метрової стрілою рамно-баштовий портальний кран - найбільший в світі на той момент.

«Титаніку» було присвоєно серійний номер 401. Кіль «Титаніка» був закладений 31 березня 1909. Споруда «Титаніка» велася за класичною схемою: на горизонтальний кіль встановлювався вертикальний. До нього кріпилися балки, з'єднані між собою сталевими клепано листами, які утворювали настил другого дна. З боків від кільового бруса встановлювалися стрінгери, що забезпечують поздовжню жорсткість уздовж довжини корпусу. На судах класу «Олімпік» встановлювали по чотири днищевих стрингера на кожній стороні між центральною балкою і крайнім листом. Крім них, під майбутнім машинним відділенням для підвищення жорсткості встановили додаткові стрінгери. Після спорудження настилу другого дна перпендикулярно до кіля з правого і лівого борта встановлювалися сталеві шпангоути, які становлять профільні балки. Шпангоути правого і лівого борта з'єднувалися поперечними сталевими балками, на яких кріпилися палубні настили. Каркас корабля обшивався сталевими листами 9 Ч 1,87 м товщиною 2,5 см. Листи скріплювалися трьома рядами сталевих і залізних заклепок. Всього на будівництво «Титаніка» пішло понад трьох мільйонів заклепок. 75% заклепок забивалися вручну, решта - за допомогою гідравлічної клепальної гармати.

Споруду «Титаніка» здійснювали близько 1500 робітників. Наймолодшим із них було по 12-13 років. Хлопчики працювали з заклепками: розігрівали їх і швидко підносили у вказане місце. В той час дотриманню правил техніки безпеки практично не приділялося уваги. Цим пояснюється велика кількість нещасних випадків. За час робіт на стапелях загинуло шість робочих, більшість з них від падіння з великої висоти, ще двоє загинули в цехах і підсобних приміщеннях верфі. 246 осіб отримали травми, з них 28 - важкі (ампутації кінцівок, роздроблення кісток).

Спуску лайнера на воду передувала тривала підготовка. Спочатку прибиралися опори і стійки, які підтримували корпус в необхідному положенні. Потім у кожного борта робітники з молотами забивали під днище потужні клини, переносячи таким чином масу ще неповністю побудованого судна з підкілевих дубових колодок на дерев'яні санчата. Після закінчення цієї операції скат ретельно змазувався. Для спуску великого судна на ці цілі йшло до 20 тонн масла, така ж кількість рідкого мила і сотні галонів риб'ячого жиру.

31 травня 1911 з нагоди спуску «Титаніка» на воду на набережній Белфаста зібралося близько 10 000 чоловік. На спеціальній трибуні біля корпусу лайнера знаходилися почесні гості: власник тресту «IMM» Джон Пирпонт Морган, Джозеф Брюс Ісмей з дочкою Маргарет, лорд і леді Піррі, мер Белфаста та інші сановники. Неподалік від носової частини були встановлені ще три трибуни - дві для запрошених гостей, одна для преси. Як і решта судна компанії «Уайт Стар Лайн», «Титанік» не проходив традиційний обряд «хрещення», тобто по його борту не розбивали пляшку з шампанським. В 12:14 «Титанік» за 62 секунди благополучно зійшов кормою вперед зі стапелів в річку Лаган.

Після спуску на воду «Титанік» відбуксирували на добудовний причал, де проходили подальші роботи. В ході добудови належало встановити в машинне відділення все великовагове обладнання (парові котли, парові машини, турбіну, генератори та інші вузли), поставити димові труби та щогли, підвести комунікації, обробити і меблювати приміщення. На початку добудовних робіт «Титанік» нітрохи не відрізнявся від свого «близнюка» «Олімпіка». У першому рейсі «Олімпіка» приймав участь Брюс Ісмей, в ході подорожі він відзначив ряд дрібних недоліків, які були виправлені на «Титаніку». Зокрема, Ісмей звернув увагу на надто просторі прогулянкові палуби. На «Титаніку» зайві площі були зайняті додатковими каютами. Також на «Титаніку» був збільшений зал для прийомів першого класу, яка видалася Ісмею на «Олімпіку» занадто тісною. Третя зміна стосувалася променаду (прогулянкової палуби) першого класу на палубі А. Глава компанії порахував, що на «Титаніку» носову частину палуби потрібно засклити, щоб уберегти пасажирів від дощу і вітру.

До початку опоряджувальних робіт були змонтовані електрообладнання, трубопроводи та система вентиляції. В січні 1912 на верхній палубі «Титаніка» були встановлені 20 рятувальних шлюпок. На початку лютого в сухому доці на «Титанік» встановили три гребних гвинта, парові котли, справили остаточне фарбування корпусу, встановили систему бездротового зв'язку.

Після завершення добудовних робіт «Титаніку» належало пройти ходові випробування, за результатами яких комісія Міністерства торгівлі Великобританії повинна була підтвердити відповідність корабля вимогам технічного завдання. Спочатку перше випробування на море було заплановано на 29 березня, але в той день через різке погіршення погоди і штормового вітру його довелося відкласти на чотири дні. 2 квітня 1912 в 6:00 «Титанік» буксирами був виведений з доків Белфаста по каналу Вікторія в белфастську затоку. На борту перебували 119 членів екіпажу, в тому числі 78 членів машинної команди (кочегари, мастильники, штівщікі) на чолі з капітаном «Олімпіка» Едвардом Смітом, також на борту були присутні головний конструктор Томас Ендрюс (як представник верфі «Харленд енд Вулф»), компанію «Уайт Стар Лайн» представляв партнер Исмея Гарольд Сандерсон, до комісії Міністерства торгівлі входили близько 30 чиновників та інспекторів.

В Ірландському морі протягом восьми годин здійснювалася перевірка морехідних якостей «Титаніка»: лайнер здійснював повороти на різних швидкостях, описуючи при цьому коло діаметром 1150 м, здійснював зупинку на задньому ходу, лавірування і проходження дистанції в 2,5 км на швидкості 21 вузол (39 км / год). Перевірялася аварійна зупинка, при якій режим роботи двигунів змінювався з «Повний вперед» на «Повний назад». Гальмівний шлях склав 777 м, «Титанік» зупинився через 3 хвилини 15 секунд. Принаймні виконання ходових завдань чиновники з Міністерства торгівлі ретельно оглядали всі приміщення і перевіряли все обладнання. За день випробувань корабель пройшов відстань близько 150 км із середньою швидкістю 18 вузлів (32,4 км / ч).

В ході випробувань ніяких порушень стандартів британського пасажирського флоту виявлено не було, і після повернення в Белфаст інспектор Торгової палати Каррутерс підписав пасажирський сертифікат строком на один рік. Через годину після отримання дозволу на перевезення пасажирів «Титанік» взяв курс на Саутгемптон - порт відправлення в перший рейс. Шлях в 1060 км корабель подолав за 28 годин і прибув в Саутгемптон вночі 4 квітня. В ескорті п'яти буксирів лайнер пришвартувався до пірсу № 44.

Размещено на Allbest.ru