Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФОНДІВ

1.1 Поняття і класифікація основних фондів підприємства

1.2 Структура основних фондів підприємства

1.3 Види і показники зношування основних фондів

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

ВСТУП

Будь-який господарюючий суб'єкт, здійснюючи виробничу діяльність, використовує обмежені економічні ресурси, що підрозділяються на природні, матеріальні, трудові, фінансові і підприємництво (як особливий ресурс).

Визначальною складовою усієї виробничо-господарської діяльності підприємства є основні фонди (засоби).

Визначальною ознакою основних фондів виступає засіб перенесення вартості на продукт - поступово, протягом ряду кругообігів (виробничих циклів), частинами в міру зносу. Таким чином, одноразово авансована вартість у статутний капітал (фонд) у частині основного капіталу здійснює постійний оборот, переходячи з грошової в продуктивну, товарну і знову в грошову форму. У цьому складається економічний зміст основних фондів.

Основні виробничі фонди беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігають свою натурально-речовинну форму до кінця експлуатації, переносять свою вартість на продукт, що виготовляється, у міру зносу, відшкодовуються спочатку в грошовій формі, потім у натуральній формі.

Перехід до ринкової системи господарювання неможливий без вирішення питання підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей. Від вирішення цієї проблеми залежить місце підприємства в економіці, його фінансовий стан, конкурентноздатність на ринку. Технічний рівень, якість, надійність, довговічність продукції залежить від якісного стану техніки й ефективного її використання, що визначає ефективність виробництва. Це визначає актуальність теми даної роботи.

Метою даної роботи є розкриття ролі основних ресурсів за допомогою механізмів економічного аналізу і аудиту для покращення діяльності господарських суб'єктів.

Об'єктом дослідження є матеріальні ресурси виробництва у вигляді основних засобів.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФОНДІВ

1.1 Поняття і класифікація основних фондів підприємства

Для здійснення будь-якого виробничого процесу, крім самої праці як доцільної діяльності людей, потрібні предмети праці, тобто матеріально-технічні ресурси та засоби праці. Сукупність засобів праці, якими розпоряджається підприємство, складає його основні фонди.

Основні фонди (засоби) - це сукупність засобів праці, якими володіє підприємство і використовує в процесі виробництва і постачання продукції, надання послуг, для здійснення соціально-культурних і адміністративних функцій або здавання в оренду.

Таким чином, характерними особливостями основних фондів є:

- використання їх у натуральному вигляді впродовж тривалого часу;

- схильність до зношування, яка виявляється у поступовій втраті можливої подальшої експлуатації у зв'язку з старінням, закінченням резерву потужності (матеріальне зношування) або з втратою доцільності паралельної експлуатації у зв'язку з виникненням основних фондів, що мають якісніші характеристики (моральне зношування);

- специфічний характер кругообігу та відшкодування вартості через механізм поступової амортизації з віднесенням амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства, і відповідно вартість продукції (робіт, послуг).

Основні фонди підприємства повинні забезпечувати належні матеріальні умови для здійснення господарської діяльності торгового підприємства, забезпечення необхідного обсягу товарних запасів, проведення транспортних, розвантажувально-навантажувальних, пакувальних та інших підготовчих операцій, пов'язаних з отриманням та реалізацією товарів, виконанням виробничих функцій, наданням послуг, праці та відпочинку працівникам підприємства, підвищенням продуктивності їхньої праці та ефективного господарювання всього підприємства. Рішенню цих завдань сприяє цілеспрямована робота з формування обсягу та складу основних фондів, створення режиму та умов їх експлуатації, підтримки у робочому стані та вибору політики амортизації.

Оскільки натурально-речовий склад основних фондів підприємства дуже різноманітний, для їх обліку, аналізу та планування використовують різні ознаки класифікації.

Класифікація основних фондів підприємства. За характером використання виділяють основні виробничі та невиробничі фонди:

- основні виробничі фонди основного виду діяльності підприємства;

- основні виробничі фонди інших галузей, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією товарів (виробництвом продукції або наданням послуг), але виконують окремі підсобно-допоміжні та обслуговуючі функції (в торговельних підприємствах до них відносять основні фонди таких сфер матеріального виробництва, як транспорт, будівництво, виробництво, побутове обслуговування, інформаційно-обчислювальне обслуговування тощо);

- невиробничі основні фонди, використання яких пов'язане з діяльністю, що відноситься до галузей невиробничої сфери (житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, освіта, культура, охорона здоров'я, відпочинок та туризм, соціальне забезпечення тощо).

На відміну від основних виробничих фондів, які обслуговують господарську діяльність підприємства, створюють умови для її успішного здійснення, наявність у торговельного підприємства невиробничих основних фондів призначена для вирішення соціальних завдань: створення належних умов для проживання та відпочинку робітників підприємства та членів їх сімей, підтримки стабільності трудового колективу, покращення умов праці та морального клімату.

За цільовим призначенням виділяють: будівлі та споруди, машини, обладнання, транспортні засоби, інвентар, інструменти.

1. Будинки -- архітектурно-будівельні об'єкти, що забезпечують умови праці працівників торгівлі, зберігання, сортування та підготовку товару до продажу, продаж товарів, надання торговельних послуг населенню.

2. Споруди -- інженерно-будівельні об'єкти, потрібні для здійснення виробничих та торгово-технологічних процесів.

3. Передавальні засоби, за допомогою яких здійснюється передача енергії, тепла, а також рідких та газоподібних речовин.

4. Машини та устаткування, до яких належать силові машини, робочі механізми та устаткування, торговельні автомати, механічне устаткування, підйомно-транспортне устаткування; контрольно-касові апарати, вимірювальні прилади, апарати та устаткування для виготовлення і продажу безалкогольних напоїв, фасувально-пакувальне устаткування, інше торгово-технологічне устаткування, теплове устаткування.

5. Механізований інструмент, немеханізовані засоби праці та закріплені до машин інструменти.

6. Виробничий інвентар та приладдя, предмети виробничого призначення; устаткування з охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих товарів тощо.

7. Транспортні засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажу.

8. Господарський інвентар -- предмети конторського та господарського призначення.

9. Багаторічні насадження.

Залежно від участі у виробничому процесі розрізняють пасивні та активні основні фонди:

- пасивна частина--будівлі, споруди та інші елементи основних фондів, які безпосередньо не впливають на предмети праці, але створюють матеріально-речові умови для господарської діяльності підприємства.

- активна частина--машини, обладнання, інструменти та інші елементи основних фондів, які використовуються для безпосереднього впливу на предмети праці.

У галузях виробничої сфери вирішальну роль має стан та технічний рівень активної частини основних фондів. Він визначає можливість підприємства щодо збільшення виробничих потужностей та виробничої програми, рівень продуктивності праці основного виробничого персоналу. Це вимагає першорядної уваги до збільшення питомої ваги активної частини основних фондів у їх загальному обсязі.

Для торговельних підприємств велике значення мають розміри, стан та місцезнаходження пасивної частини основних фондів--торгових та складських приміщень. Вони визначають імідж підприємства, обсяги товарообігу та його товарного забезпечення (зберігання товарних запасів), інтенсивність потоків покупців, й, відповідно, рівень продуктивності праці робітників торговельного підприємства.

Стан активної частини основних фондів визначає рівень продуктивності праці тільки окремих категорій робітників, які виконують виробничі функції--фасувальників, вантажників, наладчиків. Для інших категорій персоналу активна частина основних фондів забезпечує належні умови праці, підвищує комфортність та якість обслуговування покупців.

Залежно від форм власності розрізняють власні основні та орендовані основні фонди:

- власні основні фонди;

- орендовані основні фонди, передані у використання підприємству на основі угоди про оренду приміщень, споруд або лізинг машин, обладнання на визначений часовий термін за визначену плату з правом (фінансова оренда) або без права (оперативна оренда) подальшого викупу.

Вартісна оцінка власних основних фондів, а також фондів, взятих у фінансову оренду, вартість цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, взятих в оренду, відображаються у балансі підприємства.

Вартість окремих інвентарних об'єктів основних фондів, взятих в оперативну оренду (крім приміщень) обліковується на позабалансовому рахунку "Орендовані основні фонди", виходячи з експертної оцінки їх вартості, відображеної в угоді про оренду (лізинг).

Залежно від джерел фінансування виділяють основні фонди, що внесені до статутного фонду підприємства; ті, що придбані за рахунок власних коштів; придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів, а також безоплатно отримані основні фонди:

- основні фонди, внесені до статутного фонду підприємства його засновниками (передані в порядку оплати акції);

- основні фонди, придбані протягом діяльності підприємства за рахунок власних коштів;

- основні фонди, придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів;

- безоплатно отриманні основні фонди (в порядку спонсорської, безплатної фінансової допомоги тощо).

Наведена класифікація має суттєве значення для оцінки можливостей впливу підприємства на склад основних фондів.

Залежно від стану фактичного використання основні фонди поділяють на ті, що використовуються в основній господарській діяльності; здані в оперативну або фінансову оренду (лізинг); такі, що тимчасово не використовуються:

- основні фонди, які фактично використовуються в господарській діяльності підприємства;

- основні фонди, здані в оренду (оперативну чи фінансову);

- основні фонди, що тимчасово не використовуються у зв'язку з переходом на нові види продукції, проведенням планового ремонту, сезонними коливаннями в обсязі попиту;

- основні фонди, подальше використання яких у діяльності підприємства не планується.

Характеристика основних фондів підприємства за станом їх використання дозволяє визначити коло завдань, що потребують вирішення:

- щодо основних фондів, що використовуються в господарській

діяльності підприємства, основним завданням управління є підвищення ефективності їх використання;

- за орендованими -- вибір оптимальних умов оренди та підбір орендаторів;

- за фондами, зданими в оренду--контроль за зберіганням та дотриманням правил експлуатації, визначення оптимальних умов оренди, підбір орендаря, контроль за своєчасністю сплати орендної платні;

- щодо фондів, які тимчасово не використовуються -- скорочення періоду їх простою та якнайшвидше включення до виробничого процесу (за рахунок скорочення термінів монтажу, наладки, ремонту).

Розглянута класифікація основних фондів використовується для аналізу їх стану, планування відтворення, складання державної звітності, проведення переоцінок та інвентаризацій.

1.2 Структура основних фондів підприємства

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить виробничу структуру основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де активна частина основних фондів зростає.

Чинники впливу на виробничу структуру основних фондів:

-- виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;

-- форми суспільної організації виробництва;

-- форми відтворення основних фондів;

-- технічний рівень виробництва;

-- рівень організації будівельних робіт;

-- розміщення підприємства.

Для поліпшення виробничої структури основних фондів можливе впровадження таких заходів: оновлення та модернізація устаткування; механізація та автоматизація виробництва; правильна розробка проектів будівництва та високоякісне виконання планів будівництва підприємств; ліквідація обладнання, яке не використовується та встановлення обладнання, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.

Вікова структура основних фондів -- це відношення різних вікових груп основних фондів до їх загальної вартості.

Джерелами формування майна підприємств і відповідно основних фондів можуть бути: грошові і матеріальні внески засновників, прибутки, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; прибутки від цінних паперів; кредити банків і інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів відповідних рівнів; інші джерела, не заборонені законодавством.

Користаючись наведеним вище угрупованням, можна визначити виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальній їхній вартості по підприємству, галузі і промисловості в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той чи інший відрізок часу дають можливість охарактеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну гривню основних фондів.

Відмінності у виробничій структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства всередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільш висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах з високим рівнем технічної оснащеності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.

На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на неї впливає також капітальне будівництво.

Домагаючись зниження вартості будівництва, наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальній їхній вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.

Усе це говорить про те, що промисловість зацікавлена у підвищенні частки машин й устаткування найбільш активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу.

Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можна зробити завдяки більш раціональному розміщенню устаткування всередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виводу з виробничих площ невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.

Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).

1.3 Види і показники зношування основних фондів

У процесі експлуатації основні фонди піддаються зношуванню.

Зношування це втрата основними фондами своєї вартості. Розрізняють

два види зношування фізичне і моральне.

Фізичне зношування це втрата основними фондами своїх споживчих

властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації основних

фондів спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання під дією зовнішнього середовища (атмосферні впливи, корозія).

На фізичне зношування впливають дві групи чинників:

1) якість самих основних фондів (визначається досконалістю

конструкції виробу, дотриманням технологічної дисципліни у процесі його виготовлення, якістю комплектуючих та матеріалів);

2) умови експлуатації основних фондів (ступінь завантаження, якість

і своєчасність технічного догляду та ремонтів, режим роботи, захищеність від впливу вологості, тиску тощо).

Фізичне зношування основних фондів може бути усувне, яке ліквідовується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування основних фондів та їх ліквідації.

Мірилом фізичного зношування є коефіцієнт фізичного зношування

основних фондів (К_{ф. знош}), який можна обчислити так:

або ,

де В_{кап.рем} вартість капремонтів обладнання від початку служби,грн.;

А_сум сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношування), грн.;

Фізичне зношування у відсотках можна обчислити за формулою

,

де Т_ф, Т_Н відповідно, фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.

Фізичне зношування відбувається нерівномірно, оскільки основні фонди складаються зі значної кількості елементів, виготовлених з різних за якістю матеріалів.

Ремонт основних фондів це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом ремонти поділяються на:

- поточний;

- капітальний;

- відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Він має характер дрібних налагоджувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і спрямований на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією із форм відтворення основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, замінюють або відновлюють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний, потребує значних коштів і трудових витрат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.

Відновний ремонт особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

На практиці розмежувати ремонтні роботи за економічними ознаками досить складно, оскільки неможливо знайти чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо.

За цими ознаками ремонти поділяються на:

- капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна певних вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто супроводжується модернізацією);

- середній (проміжний між капітальним і малим, розбірність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний);

- малий (часткова розбірність, виконується на місці основними робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більш як 15 % деталей, найменший за обсягом і складністю).

Загальна вартість ремонтів (В_рем) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою

В_рем=В_{зам.елем}+В_{зар.плат}, грн.,

де В_{зам.елем} вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

В_{зар.плат} витрати на заробітну плату при проведенні ремонтів, грн./рік;

грн./рік,

де В_1елем вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.;

К_рем кількість ремонтів протягом року;

Y коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

,

де дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

t_напр час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.

, год.,

де І середня частота відмов у рік.

, грн./рік,

де t_рем витрати часу на один ремонт, год.;

С_{год.рем} середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

ПСЗ процент відрахувань на соціальні заходи.

Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різному відносяться на витрати виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. Їх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції.

Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь, їх відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність праці), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять до капітального будівництва.

Моральне зношування це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, спричинене або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношування першого роду), або використання більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду).

Моральне зношування І роду викликане підвищенням продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засоби праці; виробництво у них відбувається з меншими затратами, і вони дешевшають.

Мірилом морального зношування І роду є коефіцієнт морального зношування І роду (К_{мор.знош1}), який можна обчислити

Моральне зношування ІІ роду це часткова втрата основними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці. В такому випадку старі основні фонди перестають задовольняти потреби споживачів,їх використання стає економічно невигідним. Величина цього зношування буде різною у різних споживачів даного виду основних фондів і тому немає можливості врахувати величину морального зношування ІІ роду. Цей вид зношування можна частково усунути шляхом модернізації основних фондів.

Загальний коефіцієнт зношування основних фондів (К_{знош.заг}) визначається

К_{знош.заг}=1-(1-К_ф.знош)*(1-К_{мор.знош1}).

Усунути фізичне і частково моральне зношування основних фондів можна за допомогою модернізації. Модернізація основних фондів, як правило, поєднується з їх капітальним ремонтом. Вона означає внесення в конструкцію діючого обладнання змін, які підвищують його технічний рівень і поліпшують економічні характеристики. Завдяки модернізації повністю або частково усувається моральне зношення ІІ роду, діюче обладнання за конструктивно-технічними й економічними характеристиками наближається до нового, сучасного і продуктивного.

Модернізація, на відміну від капітального ремонту, який проводиться на старій технічній основі і є формою простого відтворення основних фондів, здійснюється з використанням новітніх технічних досягнень, підвищує економічну ефективність обладнання і тому є однією з форм розширеного відтворення.

Доцільність проведення модернізації порівняно із заміною основних фондів обґрунтовується ретельними економічними розрахунками.

основні засоби виробництво інновації

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Прискорення процесів інтеграції України до світової економічної, зокрема агропродовольчої системи, в ряд першочергових завдань висуває підняття техніко-технологічного рівня харчової і переробної промисловості до вищих світових стандартів, що передбачає докорінну реконструкцію та модернізацію виробничої бази харчових підприємств, оснащення їх сучасною технікою, впровадження новітніх маловідходних, ресурсозберігаючих та екологобезпечних технологій, переходу галузі на інноваційну модель розвитку.

З середини 1980-х років досконалість харчової промисловості почала знижуватися. Спрацювання основних засобів досягло критичної позначки - 50%, половина промислового устаткування вичерпала свій ресурс і має вік у 20 і більше років. Сьогодні економіка позбавлена інвестиційних можливостей, ефективному оновленню основних засобів заважає недосконалий механізм амортизації, який практично гальмує реноваційні процеси в економіці.

Перехід до ринкових відносин зумовив істотні зміни на підприємствах харчової промисловості. Але поряд з позитивними змінами ринкової реформи принесли і негативні наслідки, вагомими з котрих є скорочення обсягів виробництва та падіння якості продукції, стихійне розукрупнення підприємств, зростання рівня зносу виробничих фондів [7].

Для підприємств харчової промисловості України характерні низькі темпи відтворювальних процесів і, відповідно, високі коефіцієнти зносу основних засобів та низькі коефіцієнти використання виробничих потужностей (табл. 1). Це викликано тенденціями, які тривалий час були характерні для економіки України. Накопичення основних засобів замість інтенсифікації їх заміни, низькі обсяги інвестицій у промисловість, недостатні обсяги вибуття та заміни морально та фізично зношених основних засобів призвели до уповільнення відтворювальних процесів і накопичення фізично та морально застарілого обладнання.

Статистичні дані вказують на те, що за останні роки технічна озброєність харчового виробництва зросла. Звичайно, це явище можна відмітити як позитивне, але при цьому проблема застарілих основних засобів залишається. Підприємства повинні самостійно намагатися впроваджувати нові технології, технологічні процеси, реконструювати та модернізувати основні засоби, шукати резерви для використання нових потужностей.

Таблиця 1. Динаміка відтворення основних засобів у харчовій промисловості

Якщо в 2003-2004 та 2007-2008 роках обсяги капіталовкладень проти попереднього року зростали, то у 2005-2006 та 2009-2010 роках - зменшувались. Суттєве їх збільшення спостерігалось у 2007 та 2008 роках. В ці роки було освоєно 11830 та 13130 млн. грн. інвестиційних ресурсів (18,4 та 17,1% капіталовкладень промисловості відповідно).

Постає завдання формування ринкової системи мобілізації фінансових ресурсів та розробки інвестиційної політики для харчової промисловості. Згідно зі статистичними даними (табл. 2), в дію вводяться нові основні засоби, але, як показує практика, лише незначна частина промислових підприємств здійснює оновлення цих засобів на належному інноваційному рівні, решта, як правило, обмежується заміною зношених деталей чи зміною обладнання на аналогічне.

Таблиця 2. Інноваційна діяльність підприємств харчової промисловості

Підвищення ефективності виробництва і зростання грошових надходжень залежать від створення та впровадження у матеріальне виробництво високопродуктивної техніки і прогресивних технологій. Кількісне зростання основних засобів супроводжується їх якісним удосконаленням, впровадженням більш продуктивних засобів праці та модернізацією обладнання і є найважливішим фактором удосконалення виробництва та підвищення його результативності, а відповідно і збільшення обсягу виробництва продукції більш високої та стабільної якості.

Так, протягом 2007-2010 рр. рівень інновацій не перевищував 7% у загальному обсязі інвестицій в основний капітал при значних вкладеннях в основні засоби. Причиною такого стану справ найчастіше є відсутність у підприємств можливості фінансувати ефективне оновлення основних засобів. Приватизація в Україні мала б призвести до підвищення інноваційної активності. Проте пожвавлення не відбулося. Про це свідчать всі показники інноваційної діяльності. Це особливо небезпечно в умовах ринкової економіки.

Обмеженість фінансування, слабка матеріально-технічна база, домінування інтересів існуючого виробництва, наявність ризиків, зниження попиту на продукцію, недостатнє інформаційне забезпечення, низький науково-інноваційний потенціал - чинники, які негативно впливають на інноваційну діяльність. Підприємства, які не використовують прогресивне обладнання та нові технології, перетворюються на аутсайдерів ринку [1].

Найбільші інвестиції за аналізований період припадали на придбання машин, обладнання та устаткування, які у 2010 році становили 83,6% загальної суми витрат на технологічні інновації (рис. 1). Таку велику частку витрат на придбання машин та обладнання можна пояснити тим, що економічна ситуація в державі не сприяє довгостроковим інвестиціям у результати наукових досліджень, виникає необхідність найшвидшої окупності вкладених коштів.

Рис.1. Структура інноваційних витрат підприємств харчової промисловості за напрямами інноваційної діяльності у 2010 році

Головною перешкодою на шляху інноваційного розвитку економіки в Україні є постійний дефіцит фінансових ресурсів. Інноваційний процес неможливий без інвестицій, а здійснення інвестицій без інновацій немає економічного сенсу, оскільки такий підхід консервує відставання у галузі техніки та технології, що в результаті знижує конкурентоспроможність підприємства. Для інвесторів у інвестиційному проекті основним привабливим критерієм є його фінансова ефективність. Хоча для інноваційного проекту важливі не лише фінансові результати, а й його новизна, яка задовольняє попит споживачів і виробників.

Зниження інноваційної активності підприємств свідчить про слабку інноваційну спрямованість інвестицій та призводить до нагромадження фізично і морально зношеного устаткування. Саме з цим пов'язана його низька продуктивність і неможливість поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції, її оновлення. Основними джерелами інноваційної діяльності у 2010 році були власні кошти підприємств (87,5%), решта - банківські кредити (рис. 2). Тобто, дрібні інвестори (малі й середні підприємства) неспроможні впроваджувати сучасні інноваційні проекти. До фінансування інноваційної діяльності не залучалися кошти державного бюджету, позабюджетних фондів, іноземних та вітчизняних інвесторів.

Рис. 2. Фінансування інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості у 2010 році

Вітчизняна система фінансування інноваційної діяльності постійно розвивається. До 1991 року вона базувалася на бюджетних дотаціях і децентралізованих джерелах цільового призначення. У ході реорганізаційних змін, що відбувалися на початку 90-х років було ліквідовано більшість галузевих централізованих фондів, спрощено систему контролю за оплатою праці, лібералізовано ціни. Порядок фінансування інноваційних проектів став залежати від характеру інновацій та фінансових джерел, що залучаються суб'єктами інноваційної діяльності.

Становлення ринкових відносин істотно вплинуло на структуру джерел фінансування відтворення основних засобів підприємств. Це призвело до збільшення частки власних коштів у загальному обсязі фінансових ресурсів, які направляються на оновлення виробничого апарату. При цьому слід мати на увазі, що фінансування повинно бути не лише повним, але й ефективним з точки зору використання інвестиційних ресурсів. Тобто, збільшення обсягу інвестицій само по собі не забезпечує збільшення виробництва продукції, завдання полягає в розумному і ефективному їх використанні.

Дослідження проблем розвитку підприємств харчової промисловості показали, що значна частина інноваційних пропозицій у розвиток підприємств харчової промисловості залишається не реалізованою через низький рівень платоспроможності підприємств і їх слабку інвестиційну привабливість. У сукупності це вказує на необхідність розробки і впровадження механізмів підвищення інвестиційної привабливості для підприємств харчової промисловості.

Раціональне формування, відтворення та ефективне використання ресурсного потенціалу підприємств харчової промисловості можуть бути забезпечені тільки тоді, коли мають місце економічно доцільне співвідношення ресурсів праці та матеріально-технічної бази, застосування прогресивних, високопродуктивних та екологобезпечних технологій, розширення відтворення та оновлення всіх складових елементів ресурсного потенціалу, особливо матеріально-технічної складової. Чітко організоване, своєчасне та в достатній кількості матеріально-технічне забезпечення і висока якість матеріально-технічних основних засобів виробництва безпосередньо визначають результативність, ефективність та екологобезпечність функціонування підприємств харчової промисловості. А відтак і конкурентоспроможність продукції на внутрішньому та світовому ринках.

Інвестиційна складова ресурсного потенціалу харчової промисловості повинна кількісно та якісно зростати. Це зростання слід розглядати як гарантію продовольчої та важливий чинник економічної безпеки держави. Водночас вона має повною мірою відповідати сучасним вимогам ведення виробництва і бути цілісно та структурно збалансованою [8].

Завданнями аналізу стану та ефективності використання основних засобів є:

- вивчення складу, структури, руху та технічного стану основних засобів;

- дослідження забезпеченості підприємства основними засобами;

- оцінка ефективності використання основних засобів;

- визначення та розрахунок кількісного впливу факторів на ефективність використання основних засобів;

- виявлення та розрахунок розміру резервів підвищення ефективності використання основних засобів.

За діючою методикою аналізу основних засобів визначають структурні зміни в їх складі, а також показники руху основних засобів (коефіцієнти оновлення та вибуття основних засобів), технічного стану (коефіцієнти спрацювання та придатності), забезпеченості підприємства основними засобами (фондоозброєність праці, технічна озброєність праці, електро-енергоозброєність праці).

Для узагальнюючої кількісної характеристики ефективності використання основних засобів при аналізі розраховують показники фондорентабельності,

фондовіддачі, фондомісткості (табл. 1). Ці показники порівнюються за ряд звітних періодів. При цьому визначаються темпи і напрями зміни показників. Основну увагу при дослідженні ефективності використання основних засобів необхідно приділити факторному аналізу.

Таблиця 1. Показники ефективності використання основних засобів

Найбільш узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є фондорентабельність. Її рівень та зміна залежить не тільки від фондовіддачі, але і від рентабельності продукції. В процесі аналізу досліджується вплив факторів першого, другого та третього порядку, що впливають на цей показник. Розмір впливу кожного з факторів визначається одним із способів елімінування.

На нашу думку, не слід виділяти лише показники фондорентабельності та фондовіддачі при оцінці ефективності використання основних засобів. Необхідно розраховувати і показники чистої та валової доданої вартості на 1 грн. основних засобів, оскільки ці показники вказують на рівень не тільки чистого прибутку, а й суми чистого прибутку та фонду заробітної плати і амортизаційних відрахувань на 1 грн. основних засобів. Крім цього, діюча методика аналізу ефективності використання основних засобів не в повній мірі досліджує вплив показників руху, структури, технічного стану та забезпеченості основними засобами на показники ефективності їх використання.

Одним із основних способів, які використовуються в економічному аналізі, є аналітичне групування. Цей спосіб застосовується для виявлення взаємозв'язку і взаємозалежності між показниками, явищами для виявлення закономірностей їх зміни [5; 4, с. 71].

За допомогою аналітичного групування підприємств хлібопекарської промисловості Волинської та Рівненської областей був встановлений взаємозв'язок між показниками, що характеризують стан основних засобів, та показниками ефективності їх використання, а також розрахований кількісний вплив кожного з них на результативні показники.

При дослідженні сукупності підприємств хлібопекарської промисловості за середньорічною вартістю основних засобів встановлено, що статистична сукупність неодноманітна і застосування методу рівних інтервалів для аналізу стану основних засобів та їх впливу на результативні показники недоцільне. Тому був застосований метод аналітичного групування і використано прогресивно зростаючі інтервали.

Ефективність використання основних засобів підприємств хлібопекарської промисловості Волинської та Рівненської областей представлена в табл. 2.

Таблиця 2. Ефективність використання основних засобів підприємств хлібопекарської промисловості Волинської та Рівненської областей за 2004-2009 роки *

*Примітка. Розраховано на основі первинних звітів підприємств хлібопекарської промисловості Волинської та Рівненської областей.

Дослідження впливу середньорічної вартості основних засобів підприємства на ефективність їх використання дали змогу встановити, що на підприємствах із середнім рівнем середньорічної вартості основних засобів (від 1,8 млн. грн. до 6,2 млн. грн.) найнижчі показники ефективності. На цих підприємствах фондовіддача становить 2,14 грн. на 1 грн. основних засобів.

Це пояснюється тим, що вони змушені утримувати обладнання, технологічні лінії у робочому стані при неможливості повністю використовувати свою виробничу потужність у зв'язку з відсутністю постійних замовлень і поверненням зіпсованої продукції. Підприємства із найнижчою вартістю основних засобів ефективно використовують основні засоби (фондовіддача рівна 4,74 грн.). Ці підприємства виготовляють хліб та хлібобулочні вироби під замовлення, маючи мінімум обладнання, яке можна швидко відремонтувати. Отже, при найменшій середньорічній вартості основних засобів (до 1,8 млн. грн.) вони мають фондовіддачу 4,74 грн., що на 0,77 грн. більше від середнього рівня, і валова додана вартість становить 0,73 грн. на 1 грн. основних засобів.

Підприємства з найбільшою вартістю основних засобів за результатами групування мають в арсеналі понад 6,2 млн. грн. основних засобів, фондовіддача яких становить 5,42 грн., що тільки на 0,68 грн. більше, ніж на підприємствах із найменшою вартістю основних засобів.

Особливу увагу при аналізі використання виробничих ресурсів було приділено їх взаємозв'язку з результативними показниками, до яких віднесено чистий прибуток, чисту додану вартість, валову додану вартість.

Аналіз показав, що чистий прибуток на підприємствах із низькою і середньою вартістю основних засобів Волинської та Рівненської областей, які виготовляють хліб та хлібобулочні вироби, однаковий (191,7 тис. грн..), а на 1 грн. середньорічної вартості основних засобів цей показник на середніх підприємствах зменшується на 0,12 грн. порівняно з малими і становить 0,07 грн. Отже, рентабельність основних засобів на підприємствах із середньою та великою вартістю основних засобів майже однакова.

За проаналізований період рівень валової доданої вартості на 1 грн. основних засобів на підприємствах із великим рівнем середньорічної вартості основних засобів (понад 6,2 млн. грн..) становив 0,56 грн., що на 0,17 грн. менше, ніж на підприємствах із найменшою вартістю основних засобів (до 1,8 млн. грн.), а порівняно із середнім рівнем - на 0,06 грн. більше. Отже, на підприємствах із середньою вартістю основних засобів, за результатами групування, найнижчі показники ефективності використання виробничих ресурсів. Це пояснюється низькою заробітною платою на середніх підприємствах, оскільки вони утримують більш як 200 працівників при неповному використанні потужності, а на малих підприємствах при постійному замовленні продукції та невеликій кількості персоналу середня заробітна плата вища.

Аналіз показав, що найефективніше використовують свою потужність підприємства з найменшою вартістю основних засобів. Майже за всіма результативними показниками ці підприємства перевищують середній рівень підприємств проаналізованого регіону.

Одним із основних факторів впливу на ефективність використання основних засобів є питома вага активної частини. За результатами групування підприємств галузі найвищу питому вагу активної частини мають 6 підприємств (понад 64%), проте вони отримують збитки (3%), а найвищий рівень ефективності використання основних засобів виявлено на підприємствах із середнім рівнем активної частини основних засобів (43,9%), де рентабельність основних засобів становить 6%. Тобто максимізація питомої ваги активної частини основних засобів є недоцільною, і її рівень не повинен перевищувати 65%.

Аналіз впливу питомої ваги активної частини основних засобів на ефективність їх використання показав, що при найбільшій питомій вазі активної частини (77,9%) підприємства отримують збитки. Ці підприємства Волині та Рівненщини розміщені або у районних центрах, або в селах, де не розвинена інфраструктура, при цьому підприємства орендують будівлі під хлібопекарські заводи, і тому пасивна частина основних засобів має меншу частку в їх вартості.

Частка активної частини основних засобів найбільш позитивно впливає на ефективність їх використання на підприємствах із середнім рівнем активної частини основних засобів (33,9-64,1%). Так, рівень чистого прибутку на 1 грн. основних засобів становить 0,13 грн., а рівень чистої та валової доданої вартості - 0,54 грн. і 0,60 грн. Це найкращий результат, проте він не досягає нормативного значення (табл. 3).

Таблиця 3. Співвідношення частки активної частини основних засобів та середнього рівня підприємств хлібопекарської промисловості Волинської та Рівненської областей за 2004-2009 роки*

*Примітка. Розраховано на основі первинних звітів підприємств хлібопекарської промисловості Волинської та Рівненської областей.

На підприємствах хлібопекарської промисловості Волинської та Рівненської областей значна частка машин і устаткування функціонує більше економічно виправданих термінів служби. Середні фактичні терміни служби як основного капіталу в цілому, так і його активної частини (машин та устаткування) ще в дореформені роки набагато перевищували нормативні терміни експлуатації. За експертною оцінкою, до початку активного економічного реформування середня тривалість експлуатації активної частини основних засобів галузі становила 24 роки, а в наступному, під впливом умов відтворення, що різко погіршилися, - 28 років. Це майже в 2,2 рази вище від нормативних термінів служби техніки.

Тривале зберігання великого обсягу знеціненого, зайвого устаткування і вкрай низький рівень використання основного капіталу небезпечні для економіки галузі. Отже, постає проблема оновлення основних засобів.

Результати групування підприємств хлібопекарської промисловості Волинської та Рівненської областей за рівнем оновлення основних засобів показали, що найбільший коефіцієнт оновлення (0,61) за п'ять останніх років був на чотирьох підприємствах регіону, які мають середньорічну вартість основних засобів 592,3 тис. грн. Найнижчий рівень цього показника (0,022) - на 29 підприємствах із середньою вартістю основних засобів 3540,7 тис. грн.

Підприємства, на яких високий рівень оновлення, при невеликих обсягах виробництва (2063,3 тис. грн.) мають найнижчі показники ефективності виробництва. Так, фондовіддача становить 3,48 грн. при середній 3,97 грн. і валова додана вартість - 31 коп. із вкладеної 1 грн. основних засобів.

Найефективніше використовують основні засоби підприємства із середнім рівнем оновлення основних засобів (37,6%). Вони отримують найбільший чистий прибуток (632,5 тис. грн.) та фондовіддачу 8,98 грн., що на 5,01 грн. більше за середній рівень. Оновлення основних засобів сприяє підвищенню чистої та валової доданої вартості. Так, їх рівень на 1 грн. середньорічної вартості основних засобів, за результатами групування, перебуває у співвідношенні 1:1,3:6 і 1:1,5:5,9 відповідно на малих, великих та середніх підприємствах хлібопекарської промисловості.

Отже, рівень оновлення основних засобів найвищий на малих підприємствах при найвищій питомій вазі активної частини основних засобів, що не свідчить про підвищення ефективності основних засобів. Це пояснюється тим, що малі підприємства не мають достатньо коштів, щоб забезпечити прибуток відразу ж після придбання та встановлення машин і обладнання. Вони не володіють власною мережею магазинів, працюють тільки під замовлення і, закупивши нове обладнання, не мають змоги швидко його окупити. Тому на 1 грн. вкладених основних засобів отримують лише 0,03 грн.. чистого прибутку. На великих підприємствах із значно вищим показником оновлення основних засобів (61,3%) фондовіддача нижча на 0,31 грн., ніж на малих підприємствах, оскільки продуктивність закупленого обладнання вища і дає змогу випускати більше продукції.

Оновлення основних засобів тісно пов'язане з показниками чистої та валової доданої вартості, а отже, з амортизаційними відрахуваннями та чистим прибутком. Чим вони більші, тим ефективніше працює підприємство. Домінуюча роль у процесі відтворення (оновлення) основних засобів належить амортизації, оскільки вона менше, ніж інші (прибуток), пов'язана з результатами господарської діяльності підприємств і більшою мірою, ніж прибуток, може бути фіксованою базою для відтворення основних засобів підприємства. Розмір амортизації основних засобів залежить від амортизаційної політики, якій належить ключова роль у регулюванні й управлінні процесом відтворення основних засобів, що мають бути підкріплені збільшенням виробництва конкурентоспроможної продукції та послуг у всіх галузях народного господарства. Це, в свою чергу, може бути забезпечено тільки за умови докорінного оновлення основних засобів, технічна і технологічна відсталість яких є основною причиною збитків та фінансової залежності підприємства.

На цій основі було проаналізовано вплив фондо- та техноозброєності праці на ефективність використання основних засобів підприємств хлібопекарської промисловості Волинської і Рівненської областей. За останніх п'ять років найвища фондоозброєність праці на підприємствах із найбільшою вартістю основних засобів та середнім рівнем обсягу виробництва становить 48,6 тис. грн. на одного працівника, що на 24,2 тис. грн.. (майже в 2 рази) більше, ніж на підприємствах із середнім рівнем фондоозброєності, й на 39,5 тис. грн.(більше як у 5 разів), ніж на малих.

Високий рівень фондоозброєності праці на великих підприємствах забезпечують відповідним рівнем технології обробки сировини, технологічних ліній, а також порівняно невеликою чисельністю персоналу. Проте цей рівень не забезпечує достатнього значення показника фондовіддачі, оскільки на згаданих підприємствах він найнижчий - 2,69 грн., що на менше 1,65 грн., ніж на середніх підприємствах, і на 5,58 грн. - ніж на малих. Отже, тут є обернена залежність: чим більша фондоозброєність праці, тим нижча фондовіддача основних засобів. Але це не основний результативний показник, за яким можна робити висновки про вплив фондоозброєності праці на ефективність використання основних засобів. Навіть при низькому рівні фондоозброєності малі підприємства отримують більший прибуток, ніж середні, й ненабагато нижчий, ніж великі. Так, якщо рівень фондоозброєності праці на малих підприємствах менший в 2,7 рази, ніж на середніх, то прибуток вищий на 187,4 тис. грн., що більше у 2 рази. Чистий прибуток на 1 грн. основних засобів відповідно став 0,48 грн. - на малих підприємствах, що більше на 0,43 грн., ніж на середніх, і на 0,37 грн. - ніж на великих підприємствах. Таким чином, видно, що рівень фондоозброєності праці обернено пропорційний до показників ефективності використання основних засобів. Про це свідчить і рівень чистої та валової доданої вартостей. На малих підприємствах рівень чистої доданої вартості на 1 грн. вартості основних засобів найвищий (1,41 грн.) при найнижчій її сумі (1028,2 грн.), а на великих підприємствах, де фондоозброєність праці найбільша (48,6 тис. грн..) на одного працівника, рівень чистої та доданої вартості найнижчий, відповідно 0,33 грн. і 0,36 грн.

Причиною цього є те, що підприємства з малими обсягами виробництва і невеликою вартістю основних засобів швидко реалізують продукцію і отримують позитивні фінансові результати, а на великих підприємствах, де встановлене нове обладнання, нові технологічні лінії не можуть забезпечити достатнього рівня прибутку та заробітної плати.

Більш дієвою частиною у складі основних засобів є їх активна частина, до якої належать машини, обладнання і в хлібопекарській промисловості - транспортні засоби. На підприємствах Волинської та Рівненської областей активна частина основних засобів на різних підприємствах залежно від їх розмірів, інфраструктури, оренди і т. д. різна, й тому озброєність одного працівника цими засобами праці різна. Аналіз впливу технічної озброєності праці на показники ефективності їх використання показав, що більшість підприємств регіону (54%) мають технічну озброєність 9,3 тис. грн. на одного працівника. Це підприємства, в яких середньорічна вартість основних засобів перебуває в другій групі, тобто середні підприємства галузі. Найвищий показник технічної озброєності праці мають 8 підприємств, середньорічна вартість основних засобів яких становить 5237,4 тис. грн. Цей показник дорівнює 23,4 тис. грн. на одного працівника. І найнижчий (4,0 тис. грн. на одного працівника) належить малим підприємствам галузі. Проте слід відзначити, що ці підприємства отримують більший чистий прибуток, ніж на середніх підприємствах, на 279,0 тис. грн. Незважаючи на те, що технічна озброєність праці на малих підприємствах не досягає середнього рівня (на 7,2 тис. грн.), основні засоби на них використовують ефективніше, ніж на інших. Про це свідчать показники рівня фондовіддачі, чистого прибутку та чистої і валової доданої вартості. А саме фондовіддача основних засобів на малих підприємствах становить 5,20 грн., що на 1,27 грн. більше, ніж на середніх підприємствах, і на 1,55 грн. - ніж на великих. Рівень чистого прибутку на 1 грн. вартості основних засобів на малих підприємствах становить 0,26 грн., що на 0,23 грн. більше, ніж на середніх, і на 0,14 грн. - ніж на великих підприємствах.