Історія розвитку стандартизації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Історія розвитку стандартизації

2. Стандартизація за часів СРСР

3. Національна система стандартизації України

4. Методичні основи стандартизації

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Стандартизація - це галузь сумісної діяльності вчених, інженерів, економістів, яка полягає перш за все у відборі із численних видів продукції (процесів, робіт, послуг) однакового призначення, одного або невеликої кількості видів цієї продукції (процесів, робіт, послуг) з найкращими якісними показниками і властивостями.

Відібрані зразки продукції (процесів, робіт, послуг) повинні відповідати сучасному досягненню науки та техніки, практичному досвіду і задовольняти потреби людини та суспільства.

Стандартизація встановлює єдині, найбільш раціональні для народного господарства норми, параметри, розміри продукції (процесів, робіт, послуг), вимоги до якості та технології виготовлення, методи контролю та випробувань, правила пакування, маркування, транспортування та зберігання.

Перше писемне свідчення про уніфікацію мір і вагів - Статут князя Володимира (996 р.), за яким хранителями торгових мір і вагів були монастирі та церкви. Церковні старости й виборні від купецтва стежили за правильністю мір та вимірювань. На вагах для надання їм законності позначалися імена князів, або назви міст.

Будівельники на Русі використовували цеглу «стандартної» форми, створюючи при цьому із обмеженої кількості цегляних профілів, безліч різних сполучень.

стандартизація нормативний сертифікація

1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

Ще в стародавньому Єгипті при будівництві користувалися цеглою постійного, «стандартного» розміру; при цьому спеціальні чиновники займалися контролем розмірів цегли. Чудові пам'ятники грецької архітектури - знамениті храми, їх колони, портики зібрані з порівняно невеликого числа «стандартних» деталей. Древні римляни застосовували принципи стандартизації при будівництві водопроводів - труби цих водопроводів були постійного розміру.

В середні віки з розвитком ремесел методи стандартизації стали застосовуватися все частіше і частіше. Так, були встановлені єдині розміри ширини тканини, єдина кількість ниток в її основі, навіть єдині вимоги до сировини, що використовується в ткацькому виробництві.

У 1785 році французький інженер Леблан виготовив партію рушничних замків - 50 штук, кожен з яких мав важливу якість - взаємозамінюваність, і його можна було використовувати в будь-якій з рушниць без попередньої підгонки.

У другій половині XIX століття роботи по стандартизації проводилися майже на усіх промислових підприємствах. Завдяки внутрішньозаводській стандартизації виробів, що виготовляються, стала можливою раціоналізація процесів виробництва; основна мета, яку при цьому переслідували підприємці, - отримання вищих прибутків. Стандартизація розвивалася, передусім, усередині окремих фірм, окремих підприємств. Проте надалі, у міру розвитку громадського розподілу праці, усе більшого значення починала набувати стандартизація національна і міжнародна.

У 1891 році в Англії, а потім і в інших країнах, було введено стандартне різьблення Витворта (з дюймовими розмірами), згодом замінена в більшості країн різьбленням метричним. У 1846 році в Німеччині були уніфіковані ширина залізничної колії і зчіпні пристрої для вагонів; у 1869 році там же був уперше виданий довідник, що містить розміри стандартних профілів катаного заліза. У 1870 році у ряді країн Європи були встановлені стандартні розміри цегли. Ці перші результати національної і міжнародної стандартизації мали величезне практичне значення для розвитку продуктивних сил. Проте це були лише перші кроки. У одній тільки Німеччині із-за наявності на її території великого числа маленьких держав було, як відмічав Енгельс, стільки типів заходів і вагів, скільки днів в році.

Одиниці виміру встановлювалися випадково: наприклад, «лікоть» відповідав довжині скіпетра Генріха I; широко поширена в багатьох країнах одиниця довжини «фут» відповідала довжині ступні Карла Великого. Пошуки більш обґрунтованих одиниць виміру почалися давно. Так, вже в 1790 році у Франції була створена одиниця довжини «метр», рівна десятимільйонній частині чверті довжини земного меридіана. Проте пройшло 85 років, перш ніж перші 17 держав, такі, що взяли участь в Міжнародній метричній конвенції в 1875 році в Парижі, погодилися прийняти одиницю виміру довжини метр. Метрична конвенція і створення Міжнародного бюро заходів і вагів стали важливими віхами на шляху науково-технічного прогресу.

Під кінець XIX століття і на початку XX століття були досягнуті великі успіхи в розвитку техніки, промисловості і концентрації виробництва. У зв'язку з цим в найбільш розвинених країнах з'явилося прагнення до організованої національної стандартизації, що в більшості випадків завершилося створенням національних організацій по стандартизації. Так, в 1901 році в Англії був створений Комітет стандартів, головним завданням якого було сприяння посиленню економічної могутності Британської імперії шляхом розробки і впровадження стандартів на сировину, промислові вироби, військову техніку.

Посилена мілітаризація багатьох країн на початку XX століття вимагала виробництва великої кількості озброєнь при обов'язковому дотриманні принципу взаємозамінюваності; це завдання можна було вирішити тільки за допомогою стандартизації. Тому не дивно, що під час першої світової війни і відразу після неї було засновано декілька національних організацій по стандартизації, наприклад в Голландії (1916 р.), в Німеччині (1917 р.), у Франції, Швейцарії і США (1918 р.).

Після першої світової війни стандартизація стала все більше сприйматися як об'єктивна економічна необхідність. В цей час організації по стандартизації були створені в Бельгії і Канаді (1919 р.), Австрії (1920 р.), Італії, Японії і Угорщині (1921 р.), Австралії, Швеції, Чехословаччині (1922 р.), Норвегії (1923 р.), Фінляндії і Польщі (1924 р.), Данія (1926 р.) і в Румунії (1928 р.).

З розвитком монополістичного капіталізму стандартизація почала розвиватися також і в міжнародному масштабі. Постійне розширення міжнародного товарообміну і необхідність більш тісного співробітництва в галузі науки і техніки привели до основ Міжнародної асоціації по стандартизації (ИСА). У 1939 році робота ІСА була перервана другою світовою війною.

У 1943 році у рамках Організації Об'єднаних Націй був створений Координаційний комітет з питань стандартизації з бюро в Лондоні і Нью-Йорку.

У 1946 році в Лондоні була заснована Міжнародна організація по стандартизації (ІСО), до складу якої увійшли 33 країни. Нині ІСО є однією з найбільших міжнародних технічних організацій (її члени - 91 країна).

Окрім ІСО роботи по стандартизації широко ведуться і в багатьох інших міжнародних і регіональних організаціях по стандартизації. Наприклад, у рамках Європейського об'єднання вугілля і сталі була створена в 1953 році Координаційна комісія із сталі, яка уповноважена розробляти так звані європейські стандарти для шести країн (ФРН, Франції, Бельгії, Голландії, Італії, Люксембурга), що є членами цього об'єднання. На нараді в Парижі в березні 1961 р. з представників національних організацій по стандартизації країн, що належать до Європейської економічної спільноти, Європейського суспільства вільної торгівлі, а також до Комісії із спільного ринку, був створений Комітет європейської координації стандартів. У завдання Комітету входить розробка загальних стандартів для країн, що входять в Європейську економічну спільноту і в Європейське суспільство вільної торгівлі. У складі цього Комітету є багато робочих груп, головним чином по таких галузях промисловості, як металургія, будівництво, текстильна промисловість, суднобудування, нафтова промисловість та ін.

Перші відомості про стандартизацію в Росії відносяться до 1555 року; при Івані Грозному спеціальним указом були встановлені постійні розміри гарматних ядер і введені калібри для перевірки цих розмірів. Але ще раніше російські будівельники застосовували цеглу «стандартної» форми, створюючи з обмеженого числа цегляних профілів безліч різних поєднань.

У 1761 р., майже за 25 років до виготовлення Лебланом взаємозамінних замків рушниць, в інструкції, даній графом Шуваловим Тульському збройовому заводу, було записано, що «...на кожну збройову річ нарізно майстрам мати заходи або лекала із заводським клеймом або друком збройової канцелярії, по яких кожен з пропорцією кожну річ перевірити міг».

У зборах законів Російської імперії часів Петра I був ряд указів, що свідчать про те, що вже в XVII-XVIII віках наказували багато виробів військової техніки робити по точних зразках, що стали свого роду прототипами сучасних стандартів.

На початку XIX століття методи стандартизації були широко застосовані при організації масового виробництва стрілецької зброї на Тульських збройових заводах.

Розвиток суднобудування, залізничного транспорту, різних галузей машинобудування привів до появи перших російських стандартів; це були стандарти підприємств, фірм. У 1904 році були встановлені стандарти на вагони і інші вироби, вживані в залізничному транспорті.

У царській Росії не було державної стандартизації: в промисловості, де багато підприємств належало іноземцям, застосовувалися три системи заходів - стара російська, британська (дюймова) і метрична, що, звичайно, перешкоджало розвитку стандартизації.

2. СТАНДАРТИЗАЦІЯ ЗА ЧАСІВ СРСР

Датою виникнення стандартизації в СРСР вважається 15 вересня 1925 р., коли був створений Комітет зі стандартизації при Раді праці і оборони. Комітетом запроваджено перші обов'язкові стандарти, які одержали силу державного закону.

1926 р. затверджено перший радянський стандарт - «Борошно. Селекційні сорти зерна. Номенклатура».

На 1945 р. в СРСР діяло понад 6000 стандартів, з яких 35% належало до машинобудівельної та металургійної промисловості. За роки війни затверджено біля 2000 нових стандартів і понад 1000 стандартів набули змін у зв'язку з умовами воєнного часу.

У післявоєнні роки особливого розвитку стандартизація набула в галузях хімії, металургії, машинобудування.

1947 р. країна вступає до ІSО.

1954 р. створено Комітет стандартів, мір та вимірювальних приладів для координації роботи зі стандартизації в галузях народного господарства країни. Розробляються єдині системи нормативно-технічної, проектно-конструкторської і технологічної документації, міжгалузеві системи, Державна система стандартизації тощо.

1965 р. впроваджується державна атестація якості продукції.

1970 р. Комітет стандартів, мір і вимірювальних приладів перетворено у Державний комітет зі стандартизації (Держстандарт). Було запроваджено Державну систему стандартизації, яка об'єднала роботи зі стандартизації на усіх рівнях управління народним господарством. Діяла відповідна система нормативно-технічної документації, згідно з якою існували три категорії стандартів:

– державні;

– республіканські;

– галузеві;

– технічні умови (були обов'язкові для підприємств, оскільки затверджувалися державними органами).

З розвитком економіки змінюється законодавство і в сфері стандартизації.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1988 р. (№489) «Про перебудову діяльності та організаційної структури Державного Комітету СРСР по стандартах» було ліквідовано галузеві нормативно-технічні документи і встановлено два рівні нормативно-технічної документації:

– Державні (республіканські) стандарти;

– Технічні умови.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 25 грудня 1990 р. (№1340) «Про удосконалення організації робіт по стандартизації в СРСР» було передбачено, що державні й республіканські стандарти повинні мати обов'язкові та рекомендовані вимоги щодо:

– якості продукції;

– її безпеки для життя і здоров'я населення;

– охорони навколишнього середовища;

– сумісності та взаємозамінюваності.

3. НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ України

Національна система стандартизації України та система сертифікації УкрСЕПРО практично створювалась з моменту проголошення незалежності, але активізувалась з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 №46-93, у якому:

– йдеться про систему нормативних документів (НД), адресованих користувачам незалежно від їхньої форми власності;

– уперше встановлено дві категорії стандартизованих положень - обов'язкові та рекомендовані;

– передбачено поступову заміну чинних радянських НД всіх рівнів національними з можливим використанням міжнародних стандартів;

– доручено розроблення НД уперше створюваним технічним комітетам зі стандартизації (як неприбутковим організаціям);

– запроваджено двомовне викладення тексту НД - українською та російською мовами.

1992 р. створено Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України).

1993 р. Україна стає членом Міжнародної організації зі стандартизації (ІSО).

1 жовтня 2002 р. центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології, підтвердження відповідності та захисту прав споживачів є Державний Комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт).

З моменту свого створення Держстандарт організував систему оперативного та доступного інформаційного забезпечення користувачів офіційними нормативними документами зі стандартизації, налагодивши іх публікування і розповсюдження.

Фактично до 2001 р. (до прийняття Закону України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 №2408-111) існувала система стандартизації, що залишилась у спадщину від колишнього СРСР, а це практично весь фонд державних (понад 20 тис. ГОСТ) та галузевих (понад 43 тис) документів.

У законі України «Про стандартизацію»:

– уточнено функції Держстандарту та запроваджено Раду із стандартизації як консультативно-дорадчий орган при Уряді;

– сформульовано вимоги до стандартів, які повинні відповідати ринковим потребам і запобігати введенню в оману споживачів;

– були виокремленні законодавчо регульована та нерегульована сфери використання нормативних документів і запроваджено упорядкування першої з них документами нового типу - технічними регламентами (ТР).

ТР - нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів та послуг.

Держспоживстандарт є центральним органом виконавчої влади, метою якого є:

– вдосконалення технічного регулювання;

– реалізація споживчої політики відповідно до вимог СОТ та ЄС;

– сприяння сталому зростанню економіки;

– створення умов для розвитку підприємництва добросовісної конкуренції;

– поліпшення захисту життя та здоров'я людей, навколишнього середовища, прав споживачів;

– усунення технічних бар'єрів у торгівлі (ТБТ).

На сучасному етапі правові основи технічного регулювання в Україні визначають Закони України:

– «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 р.;

– «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 08.04.93 р.;

– «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.98 р.;

– «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р.;

– «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» від 17.05.2001 р.;

– «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р.;

– «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005 р.

Закони встановлюють такі основні принципи державної політики у сфері технічного регулювання:

– забезпечення участі фізичних та юридичних осіб у розробленні нормативних документів та вільного вибору ними стандартів;

– відкритість, прозорість та доступність процедур стандартизації та оцінення відповідності;

– дотримання міжнародних та європейських правил і процедур у сферах стандартизації та оцінення відповідності, пріоритетність прямого впровадження міжнародних та регіональних стандартів;

– забезпечення повного та всебічного інформування всіх зацікавлених сторін за рівних умов;

– координація дій органів виконавчої влади, розмежування повноважень та уникнення дублювання.

З метою подальшого поліпшення вітчизняної системи технічного регулювання у 2006 р. схвалено Концепцію розвитку технічного регулювання та споживчої політики на 2006-2010 роки. В Концепції зазначалося, що технічне регулювання та захист прав споживачів повинні здійснюватися за такими принципами:

– відкритість і прозорість процесу розроблення та прийняття технічних регламентів і застосування процедур оцінки відповідності;

– застосування інноваційних підходів до розв'язання проблем;

– забезпечення рівності щодо захисту прав вітчизняних та іноземних виробників;

– адаптація національного законодавства до вимог законодавства ЄС;

– угоди про технічні бар'єри в торгівлі Світової організації торгівлі;

– запровадження міжнародних і європейських стандартів.

У рамках проекту «Створення груп аналізу політики в центральних органах виконавчої влади» було сформовано групу аналізу з метою адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог.

Результатом роботи групи стала підготовка відповідно до існуючої європейської практики так званих Зеленої та Білої книг:

– Зелена книга «Про політику адаптації національного законодавства у сфері технічного регулювання та споживчої політики до європейських вимог»;

– Біла книга «Про політику адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог».

4. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

До європейських організацій, що займаються стандартизацією, відносяться: Європейський комітет з стандартизації - CEN, та Європейський комітет з стандартизації в електротехніці - CENELEC.

Діяльність CEN у напрямку стандартизації систем якості знайшла своє відображення у створенні європейських стандартів EN 29001, EN 29002, EN 29003, які є аналогами стандартів ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003. В європейських країнах, що входять до складу Європейського союзу, національні стандарти з систем якості створюють або безпосередньо на базі стандартів ISO серії 9000, або посилаються на стандарти EN серії 29000.

Після отримання незалежності Україна проводить активну політику інтеграції в міжнародні та європейські структури, співпрацюючи також з країнами СНД. 01.01.93 р. Україна прийнята в члени Міжнародної організації ISO, а 14.02.93 р. - в члени міжнародної електротехнічної комісії ІЕС, що дає їй право нарівні з іншими 90 країнами світу брати участь у діяльності більш як 1000 міжнародних робочих органів, технічних комітетів з стандартизації і використовувати в своїй роботі понад 12 тисяч міжнародних стандартів.

Стандарти ISO серії 9000 були розроблені технічним комітетом ISO/TK 176 в результаті узагальнення накопиченого національного досвіду різних країн щодо розроблення, впровадження та функціонування систем якості. Вони не стосуються конкретного сектору промисловості чи економіки і являють собою настанови з управління якістю та загальні вимоги щодо забезпечення якості, вибору і побудови елементів систем якості. Вони містять опис елементів, що їх мають включати системи якості, а не порядок запровадження цих елементів тією чи іншою організацією. Вони не мають на меті спонукати до створення однакових систем якості, оскільки різні організації мають різні потреби. Побудова та шляхи впровадження систем якості повинні обов'язково враховувати конкретні цілі організації, продукцію, яка нею виготовляється, процеси, що при цьому застосовуються, а також конкретні методи праці.

За роки що пройшли від часу опублікування, вони отримали широке визнання та розповсюдження, а більш як 50 країн прийняли їх як національні. Після розповсюдження почався процес їх широкого застосування при сертифікації систем якості. Це викликало потребу визначення правил самої процедури сертифікації, а також вимог експертів, які здійснюють перевірку системи.

З цією метою ISO/TK 176 підготував та опублікував у 1990-92 рр. два стандарти ISO серії 1000. В подальшому були внесені зміни в стандарти ISO серії 9000, які забезпечують більш зручне користування ними. Після внесення змін вони мають такий склад:

ISO 9000-1:1994. Стандарти з управління якістю і забезпечення якості. Ч.1. Настанови щодо вибору і застосування;

ISO 9000-2:1993. Ч.2. Настанови щодо застосування ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003;

ISO 9000-3:1991. Ч.3. Настанови щодо застосування ISO 9001 до розроблення, постачання та обслуговування програм забезпечення;

ISO 9000-4:1993. Ч.4. Настанови щодо управління програмою надійності;

ISO 9001:1994. Системи якості. Модель забезпечення якості при проектуванні, розробленні, виробництві, монтажі та обслуговуванні;

ISO 9002:1994. Системи якості. Модель забезпечення якості при виробництві, монтажі та обслуговуванні;

ISO 9003:1994. Системи якості. Модель забезпечення якості при контролі готової продукції та її випробуванні;

ISO 9004:1994. Управління якістю та елементи системи якості.

Під цією назвою існує чотири стандарти: ISO 9004-1, ISO 9004-2, ISO 9004-3, ISO 9004-4, які мають такі частини:

ч.1. Настанови;

ч.2. Настанови щодо послуг;

ч.3. Настанови щодо перероблюваних матеріалів;

ч.4. Настанови щодо поліпшення якості;

ч.5. Настанови щодо програм якості;

ч.6. Настанови щодо забезпечення якості при управлінні проектуванням;

ч.7. Настанови з управління конфігурацією;

ч.8. Настанови щодо принципів системи якості та їх застосування для управління.

Згідно з ISO 9000-1, стандарти ISO серії 9000 передбачають застосування систем якості у чотирьох ситуаціях:

– отримання вказівок щодо управління якістю;

– контракт між першою та другою сторонами (постачальник - споживач);

– затвердження або реєстрація, що їх проводить друга сторона;

– сертифікація або реєстрація, що їх проводить третя (незалежна) сторона.

Організація-постачальник повинна встановити і підтримувати таку систему якості, яка б передбачала всі ситуації, з якими може зіткнутися організація. Нижче згідно з стандартом ISO 9000-1 наводяться вказівки, що дозволяють організаціям правильно обрати стандарт ISO серії 9000 і отримати корисну інформацію щодо впровадження систем якості.

ISO 9000-1:1994. Слід звертатися кожній організації, що має намір створити та впровадити систему якості. Розширення глобальної конкуренції призводить до того, що споживач починає висувати дедалі жорсткіші вимоги до якості. Для того, щоб не втратити конкурентноздатність і підтримувати високі економічні показники, організаціям-постачальникам необхідно впроваджувати все ефективніші та дійові системи. Цей стандарт подає пояснення основних понять у галузі якості і містить настанови щодо вибору та застосування стандартів ISO серії 9000 для цієї мети.

ISO 9000-2:1993. До нього необхідно звертатися у тому випадку, коли необхідна консультація щодо застосування ISO 9001, 9002 і 9003. Він містить вказівки по впровадженню положень розділів стандартів щодо забезпечення якості і особливо корисний на початковій стадії впровадження.

ISO 9000-3:1993. Розглядається виключно програмне забезпечення комп'ютерів. Слід звертатися організаціям-постачальникам, що впроваджують системи якості відповідно ISO 9001 на програмну продукцію чи продукцію з елементами програмного забезпечення.

ISO 9000-4:1993. Постачальнику слід звертатися в тих випадках, коли йому потрібно переконатися в забезпеченні характеристик надійності (безвідмовності) продукції. Це важливо для послуг транспорту, енергетики, телекомунікацій, інформаційних послуг, тому що їх надійність є вирішальним чинником їх якості. Стандарт містить вказівки щодо управління програмою надійності. Він охоплює найважливіший характеристики програми надійності з планування, організації, розподілу ресурсів та управління ними з метою випуску продукції, яка б відзначалась надійністю і підлягала обслуговуванню.

ISO 9001:1994. Звертатися і застосовувати його постачальнику слід у разі потреби довести свою здатність управляти процесом як проектування, так і виробництва продукції, що відповідає усім вимогам. Вони перш за все мають на увазі задоволення споживача за рахунок запобігання невідповідності на всіх етапах від проектування до обслуговування. Цим стандартом встановлена відповідна модель забезпечення якості.

ISO 9002:1994. Звертатися і застосовувати його постачальникові необхідно у разі потреби доведення своєї здатності управляти процесами виробництва продукції, що відповідає всім вимогам. Ним встановлена відповідна модель забезпечення якості.

ISO 9003:1994. Звертатися і застосовувати його постачальнику потрібно в разі потреби доведення відповідності продукції встановленим вимогам тільки на стадії остаточного контролю та випробувань. Ним встановлена відповідна модель забезпечення якості.

ISO 9004-1:1994. Слід звертатися будь-якій організації, що має намір розробити та запровадити систему якості. Для того, щоб відповідати своєму призначенню, організація повинна забезпечити керованість технічними, адміністративними і людськими чинниками, що впливають на якість продукції. Стандарт містить повний перелік елементів системи якості, що стосуються всіх етапів життєвого циклу продукції і відповідних заходів, з якого організація може набрати і застосувати елементи згідно з своїми потребами.

ISO 9004-2:1994. Слід звертатися організації, яка забезпечує послуги або продукція якої містить елементи послуг. Характеристики послуг можуть відрізнятися від характеристик іншої продукції і можуть включати такі аспекти, як персонал, час очікування, час надання послуги, гігієна, довіра і послуги зв'язку, що постачаються безпосередньо кінцевому споживачеві. Остаточною мірою якості, часто дуже суб'єктивною, є оцінка споживача. В стандарті міститься опис понять, принципів і елементів системи якості, що стосуються всіх видів пропозицій щодо послуги.

ISO 9004-3:1993. Слід звертатися організації, продукція якої (кінцева чи проміжна) створюється шляхом перетворень і має вигляд твердої речовини, рідини чи їх комбінацій (включаючи конкретні матеріали, бруски, дріт або листи). Така продукція, як правило, постачається в гуртових системах, таких як трубопровід, барабан, мішок, бак, цистерна або рулон. Що стосується перевірки продукції у важливих точках виробничого процесу, то перероблювані матеріали завдають особливих труднощів, що обумовлено їх природою. При цьому зростає важливість застосування методів статистичного відбору та оцінювання, а також їх запровадження для здійснення управління процесами та встановлення технічних характеристик кінцевої продукції. Він доповнює вказівки ISO 9004-1 стосовно продукції з категорії перероблюваних матеріалів.

ISO 9004-4:1993. Слід звертатися будь-якій організації, що бажає підвищити свою ефективність (незалежно від того, чи запровадила вона офіційну систему якості). Постійна мета управління всіма функціями на всіх рівнях організації повинна полягати у прагненні задовольняти споживача і постійно поліпшувати якість. Стандарт містить опис фундаментальних понять та принципів, керівних вказівок та методології (засобів і шляхів) поліпшення якості.

ВИСНОВОК

Жодне суспільство не може існувати без технічного законодавства та нормативних документів, які регламентують правила, процеси, методи виготовлення та контролю продукції, а також гарантують безпеку життя, здоров'я і майна людей та навколишнього середовища. Стандартизація якраз і є тією діяльністю, яка виконує ці функції.

Існує хибна думка про те, що стандартна продукція є синонімом низької якості, одноманітної, позбавленої смаку продукції. Але сама природа дає нам хороші приклади геніальної стандартизації. Так, відомо, що вся фантастична різноманітність живих істот на землі, які мають різну форму, забарвлення, способи поведінки, побудована всього лише з 22 «стандартних деталей» - амінокислот.

Стандартизація в техніці є своєрідним відображенням об'єктивних законів еволюції технічних засобів і матеріалів. Вона не є вольовим актом, який нав'язується технічному прогресу ззовні, а випливає як неминучий наслідок відбору засобів, методів і матеріалів, що забезпечують високу якість продукції на даному рівні розвитку науки і техніки. З роками з'являються нові методи виробництва і матеріали, що призводить до заміни старих стандартів новими. В цьому безперервному процесі головна мета полягає в тому, щоб на якому завгодно етапі економічного розвитку суспільства створювати якісні вироби при масовому їх виготовленні.

Таким чином, об'єктивні закони розвитку техніки і промисловості неминуче ведуть до стандартизації, яка є запорукою самої високої якості продукції, що може бути досягнута на даному історичному етапі. Завдяки стандартизації суспільство має можливість свідомо керувати своєю економічною і технічною політикою, домагаючись випуску виробів високої якості.

Тепер національні стандарти України покликані на добровільних засадах забезпечити підвищення конкурентоспроможності та безпечності продукції, робіт і послуг, а як гармонізовані бути доказовою базою дотримання обов'язкових вимог технічних регламентів, тобто реалізовувати «презумпцію відповідності» основним (суттєвим) вимогам технічних регламентів, що їх стосуються.

Удосконалення національної системи стандартизації України нині спрямовано на підвищення якості вітчизняної продукції та досягнення нею конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках і забезпечення на цій основі стійкого розвитку економіки країни та інтеграції її до світової економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Підручник. - К., 1997. - 152 с.

2. Калита П.Я. Системы качества и международные стандарты ИСО серии 9000. - К.: Украинская ассоциация качества, 1996. - 181 с.

3. Окрепилов В.В. Всеобщее управление качеством: Учебник. - СПб., 1996. - Ч.1.

4. Кириченко Л.С., Чернухіна Н.М. Сертифікація та якість продукції в сучасних умовах господарювання: Навчальний посібник. - Львів; К., 1995.

Размещено на Allbest.ru\