Проектування швейного цеху

При прийомі на роботу кожен працівник проходить вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструктажі:

- вступний - проводиться інженером з техніки безпеки з усіма прибувшими на підприємство та із студентами, які проходять практику;

первинний - проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником у разі виконання нової роботи, з новоприйнятими, при переведенні з одного цеху в інший;

повторний - проводиться з працівниками на робочому місці один раз на три місяці для робіт з підвищеною небезпекою, один раз на шість місяців - для решти робіт;

- позаплановий - проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці у разі внесення нових змін у технологічний процес, порушенні вимог техніки безпеки, нещасних випадках;

- цільовий - проводиться при виконанні разових робіт, робіт з нарядом-допуском, в разі екскурсій.

При проектуванні цеха необхідно дотримуватися санітарних норм та заземлення швейних машин для захисту працівників від ураження струмом. На території підприємства повинен бути план евакуації при пожежі та запасний вихід; в кожному цеху повинен бути стенд з приладами пожежегасіння, аптечка. На великих підприємствах має бути пожежно-водопровідний кран.

Умови праці -сукупність факторів виробничого середовища, які здійснюють вплив на здоров'я та працездатність робітників у процесі праці. В процесі трудової діяльності людина знаходиться під впливом різних виробничих факторів, які у відповідності з методичними вказівками об'єднані у наступні групи:

- санітарно-гігієнічні - визначають мікроклімат виробничого середовища (температура, вологість, тиск, чистота повітряного середовища шум, вібрація, освітлення);

- психофізичні - обумовлені певним змістом трудової діяльності, характером даного виду праці (фізичне і нервово-психічне навантаження, монотонність, темп роботи, режими праці і відпочинку);

- естетичні - включають оформлення інтер'єру виробничих приміщень, обладнання, оснащення робочих місць і робочого одягу, озеленення;

- соціально-психологічні - характеризують взаємовідносини в трудовому колективі і створюють відповідний психологічний настрій робітників.

При проектуванні необхідно звернути увагу на всі фактори. Важливо підтримувати відповідний температурно - вологісний режим, оскільки він впливає на терморегуляцію тіла людини. Порушення терморегуляції призводить до стомлення, переохолодження або перегрівання, зниження уваги та працездатності, головокружіння. Технологічні процеси супроводжуються виділенням шкідливого пилу, пару і газів в навколишнє середовище. Робота в умовах запиленого повітря призводить до захворювань шкіри, органів дихання та очей.

Важливим компонентом умов праці є освітлення робочих місць і приміщень. При природному освітленні продуктивність праці робітників на 10% вища, ніж при штучному. Необхідно вибрати правильний напрямок світла на робочу поверхню. До зниження продуктивності праці призводить шум і вібрація.

Нервове напруження людей залежить від об'єму і характеру інформації, що поступила і визначається рівнем напруженості уваги; ступенем напруження його аналізаторних функцій і емоційним станом.

Найбільш ефективна міра попередження виробничої втомленості - організація раціонального режиму праці і відпочинку; регламентовані перерви.

3. Енергозбереження

Виробниче підприємство в процесі виготовлення виробів споживає велику кількість енергоресурсів як електроенергія, рідке і тверде паливо, повітря, гаряча вода та інші.

В залежності від способу організації енергопостачання розрізняють три групи підприємств: внутрішнього енергопостачання , які самостійно виробляють усі види необхідної енергії; зовнішнього (централізованого) енергопостачання, які отримують усі види енергії зовні, а інші види ресурсів виробляють самостійно.

Забезпечення надійного, безперебійного і економічного обслуговування виробництва енергоресурсами займається енергетичне господарство підприємства (підстанції, електромережі, трансформатори); теплоспожите господарство (котельні, компресорні, парові і повітряні мережі, водопостачання, каналізація); радіо- і телефонний зв'язок; електроремонтні цехи. Керівництво енергетичним господарством здійснює відділ головного енергетичного підприємства.

Функції енергетичного господарства: виробництво окремих видів енергії; перетворення електроенергії для споживання, передача і розподіл електроенергії по загальнофабричним мережам, доведення її до споживача і організація раціонального споживання енергоресурсів і нагляд за експлуатацією енергетичних установок, зберігання паливних ресурсів.

На підприємствах розрізняють загальновиробничі і цехові енергогосподарства. Загальновиробниче енергогосподарство включає генеруючі та перетворювальні установки, мережі загально виробничого призначення, а також електроремонтні цехи і енергетичні лабораторії.

Загальновиробниче енергогосподарство включає генеруючі та перетворювальні установки, мережі загально виробничого призначення, а також електроремонтні цехи і енергетичні лабораторії. Воно підпорядковується головному енергетику підприємства.

Цехові енергогосподарства включає первинні енергорегулюючі і внутрішньо цехові розподільні пристрої. Вони підпорядковуються начальнику відповідного цеха.

Однією з основних задач енергетичного господарства підприємства є забезпечення зниження частини його витрат в собівартості продукції, що реалізується.

Планування роботи енергетичного господарства засновується на нормах енергоспоживання, які будуються по-різному в залежності від цільового призначення енергії. За характером використання енергії норми розподіляються на технологічні, рухаючи, опалювальні і освітлювальні. За ступенем диференціації - на збільшені та диференційовані. Збільшені норми встановлюються на будь-якому виді продукції, диференційовані - на її конкурентний типорозмір.

Потреби підприємства у паливі або електроенергії поділяються за видами: на технологічні потреби - виходячи з виробничої програми підприємства і окремих норм розподілу на одиницю продукції; на опалення - виходячи з об'єму приміщень, які опалюються; норм розподілу на опалення 100 м приміщення до визначеної температури і часу опалювального сезону; на освітлені - виходячи з кількості освітлюваних точок і їх потужності або з величини освітлюваної площі і норм розподілу електроенергії для освітлення; для роботи двигунів - виходячи з їх кількості і потужності; на додаткові потреби (вентиляція, під'ємнотранспортні пристрої) - в залежності від кількості постійних споживачів, їх потужності і часу роботи.

Планування потреб в енергоресурсах полягає в побудові енергобалансів. Баланс розрізняють за видами енергоресурсів (баланс палива, електроенергії, пари, води та ін.); за часом дії (річні, годинні); за ступенем диференціації (часткові, стосовно одного виду ресурсів, вільні, де в єдиних вимірювачах з'ясовується потреба у всіх видах енергетичних ресурсів); за масштабом дії ( по підприємству в цілому і по його окремих підрозділах).

Складання балансу починається з розрахунку його прибуткової частини, тобто спочатку з'ясовується планова потреба в певному виді енергоресурсів за напрямками споживання. Тут же відображаються втрати енергії в мережах і перетворюючих установах. Приходна частина балансу вказує джерело задоволення потреб в енергоресурсах.

Для оцінки виробничо-господарської діяльності енергетичного господарства, а також в цілях економічного розподілу енергоресурсів на підприємстві діє система обліку ресурсів, що споживаються за видами, підрозділами і підприємствами в цілому. Облік електроенергії ведеться за допомогою електролічильників, а облік води, пари і повітря - за допомогою водо-, паро-, і повітря метрів.

У роботі енергетичного господарства підприємства важливе місце належить економічному і раціональному використанню поживно-енергетичних ресурсів. Витрати на їх економію в процесі споживання значно менші, ніж витрати, пов'язані, наприклад, з основним будівництвом вугільних шахт, тепло- і електростанції.

Причому ефективність таких витрат постійно зростає.

Енергозбереження ділиться на два типи заходів:

- організаційні заходи. З метою енергозбереження енергію слід використовувати лише за призначенням і тільки в робочий час. Наглядати за цим призначають відповідальних як на підприємстві в цілому, так і на його окремих підрозділах, ділянках. Складають графік освітлення приміщень, вимикають непотрібне обладнання.

- технічні заходи. Впровадження нового обладнання (більш економічного), впровадження систем автоматики, яка буде слідкувати за вимиканням споживачів енергії.

- впровадження сучасних двигунів менш енергоємних.

Перелік використаної літератури

1. Першина Л.Ф., Петрова С.В. Технология швейного производства: Учеб. для сред. учеб. заведений. - 2-е изд., перераб. и доп. М.: Легпромбітиздат., 1991 - 416с.

2. Промішленная технология одежді: Справ очник. П.П. Кокетки, т.Н. кочегара, В.И. Барішникова и др.. - М.: Легпромбітиздат., 1988 -640с.

3. Батраченко Н.В., Головінов В.П., Каменєва М.М. Технологія виготовлення жіночого одягу: Підручник для учнів проф.-техн. навч. закладів. - К.: Вікторія, 2000 - 512с.

4. Технология швейного производства: Учебник для техникумов/ В.А. Шишова, Р.И. Виданова, Л.Ф. Першина, С.В, Петрова. - М.: Легпромиздат, 1985 - 376с.

5. Мельник П.В. Лабораторний практикум з основ технології, обладнання та організації технологічних процесів виготовлення швейних виробів: Навч. посібник /П.В. Мельник, М.В. Свіщов, В.К. Скрипка. - Київ; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 1997 - 240с.

6. Т.В. Козлова, Л.Б. Рітвинская, З.Н. Тимашева. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., Легпромбітиздат, 1990 - 320с.

7. Баженов В.И. материаловедение швейного производства. Изд. 2-е испр и доп., М., “Легкая индустрия”, 1972 - 360с.

8. Щоквартальний науково-виробничий журнал “Легка промисловість”. Липень-вересень, 2005.

9. Журнал “Ателье”, январь, 2007

10 Журнал “Ателье”, май, 2007

11. Исаев В.В. Оборудование швейніх предприятий: Учебник для кадров массовіх профессий - 2-е изд. исправл. и доп. - М.: легкая и пищевая промішленность, 1983г. - 232с.

12. Вальщиков Н.М., Шарапін А.И., Идиатулин И.А., Вальщиков Ю.Н. Оборудование швейного производства. Изд. 2-е, . исправл. и доп. - М., “Легкая индустрия ”, 1997.

13. Єрмаков А.С. Оборудование швейних предприятий: Учебник для нач. проф. образования: Учеб. сособие для студ. серед. проф. образования - 2-е изд., стер. - М.: Издательский центр “Академия”, 2003 - 432с.

14. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник. - Львів: Афіша, 2002. - 320с.

15. Радкевич В. О., Моделювання одягу Підручник. - К Вікторія. -2000. - 352 с. іл.

16. Б. С. Сакулин, Э. К. Амирова, О. В. Сакулина, А. Т. Труханова, Конструирование мужской и женской одежді Учеб. Для нач. проф. Образования. - М. ИРПО Изд. Центр Академия, 2000. - 304 с.

17. Саламатова С. М., Конструирование одежді Учебн. для средн. спец. учебн. заведений. - М. Легкая и пищевая пром-сть, 1984. -272 с., ил.

18. Послання президента України до Верховної Ради «Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки».

19. Закон України «Про підприємництво в Україні»,-К.: 1991.

20. Закон України про оплату праці»,-К.:1996.

21. Закон України про податок на подану вартість»,-К.1997.

22. Покропивний С.Ф. «Економіка підприємства»,-М.:1996.

23. Бойчук І.М., Харів Н.С., Хопчан М.І., Піга Ю.В. «Економіка підприємства»,-К.: «Каравела» Львів: «Новий світ»-2000.

24. Примак Т.О. «Економіка підприємства»,-К.:МАУП, 1999.

25. Афанас'єва А.Г., Овчинніков С.Г., Смирнова Л.М. «Управління, організація та планування виробництва», М.-Легпромбудвидав, 1990

26. Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт та професій робочих, розділ «Швейне виробництво»,М.,1981.

27. Горфинкель В.Я. «Економіка підприємства»-М. 1996.

28. Мамедов Р.А. «Сучасна економіка» М. 1996.

29. Галузеві типові норми часу та контроль основних видів готових швейних видів підприємств швейної промисловості. Видавництво ВНЗів «Технологія легкої промисловості», т.31, №3-4.

30. Положення про систему технічного обслуговування та ремонту технічного

31. обладнання у виробничих об'єднаннях на підприємствах легкої промисловості.,М. 1987.

32. Журнал «Легка промисловість», 2003-2005р.