Виробництво і застосування чавунів

Міністерство аграрної політики України

Роменський коледж Сумського НАУ

Реферат

на тему:

«Чавуни»

Ромни 2010



План

1. Виробництво чавуну

1.1 Історія

1.2 Сучасне виробництво

1.3 Доменний газ

2. Властивості чавуну

2.1 Загальні положення

2.2 Білий чавун

2.3 Сірий чавун

2.4 Економіка чавуну

3. Зварюваність чавунів

Література



Чавумн -- сплав заліза з вуглецем, який може вміщувати від 2,14 до 4,3 % вуглецю і більше.

Чисте залізо має обмежене застосування. В техніці зазвичай використовують сплави заліза з вуглецем, які поділяють на сталі і чавуни. Сталі містять до 2,14 % вуглецю, а чавуни -- від 2,14 до 4,3 % вуглецю і навіть більше.



1. Виробництво чавуну

Чавун одержують з залізної руди в спеціальних вертикальних печах, які називають доменними печами, або домнами. Доменні печі являють собою складні споруди з вогнетривкого матеріалу із зовнішньою стальною обшивкою. Висота сучасних доменних печей досягає 30 м, а внутрішній діаметр -- до 6 м.

1.1 Історія

Перша згадка про чавун зустрічається у китайському літописі «Цзочжуань» у записі, що відноситься до 513 р. до Р.Х.

Перший європейський чавун з'явився на теренах Священної Римської імперії наприкінці ХIV ст., майже одночасно в австрійській Штирії та Північній Італії

З 1500 р. до 1700 р. світова виплавка чавуну виросла приблизно з 60 тис. т. до 104 тис. т. (в 1,7 разів), а за все XVII ст. з 104 тис. т. до 278 тис. т. (1790), тобто в 2,67 разів. А за наступні 80 років з 1790 по 1870 виплавка чавуну склала 12 млн. т., що в 43 рази більше ніж у 1790.

На частку Англії припадало в 60 роках XIX ст. понад 50% всього виплавленого чавуну. Але в другій половині XIX ст. Англію за темпами розвитку чорної металургії обігнали США та Німеччина.

1.2 Сучасне виробництво

Добова продуктивність потужної домни становить 2000 т чавуну і навіть більше. Доменна піч після її пуску працює безперервно 5--6 років, а інколи навіть і до 10 років. Потім її ремонтують і знову пускають у роботу. Операції з підготовки шихти, завантаженні її в домну, випуску чавуну і шлаку механізовані. Шихту завантажують через верхню частину домни (колошник).

Спочатку засипають шар коксу, потім шар суміші руди з коксом і флюсами, потім знову шар коксу і т. д. Кокс служить джерелом тепла для підтримання потрібної температури в домні і для одержання відновника -- монооксиду вуглецю CO, а флюси (найчастіше CaCO₃) -- для перетворення пустої породи (SiO₂, глини тощо) в легкоплавкі сполуки -- шлак.

Горіння коксу підтримується вдуванням у нижню частину домни (горно) попередньо нагрітого до 800--1000°С повітря. Найвища температура (до 1500°C і навіть більше) досягається в нижній частині домни у зоні горіння коксу, а найнижча (до 200°C) -- у найвищій частині.

Схема доменного процесу. Приблизний розподіл температур по висоті домни.

В результаті згоряння коксу в нижній частині домни утворюється діоксид вуглецю CO₂, який, піднімаючись вгору і проходячи крізь шар розжареного коксу, перетворюється в монооксид вуглецю CO:

C + O₂ = СО₂

CO₂ + C = 2CO

Монооксид вуглецю як сильний відновник, проходячи через шари шихти, відновлює оксиди заліза (залізну руду). Причому ступінь відновлення залежить від температури. При температурі 200--500°С Fe₂O₃ відновлюється до Fe₃O₄:

3Fe₂O₃ + CO = 2Fe₃O₄ + CO₂^

при 600°C Fe₃O₄ відновлюється до FeO:

Fe₃O₄ + CO = 3FeO + CO₂ ^

Вище 700 °C FeO відновлюється до вільного заліза, яке утворюється в твердому стані (так зване губчасте залізо):

FeO + CO = Fe + CO₂ ^

При вищих температурах у процесах відновлення оксидів заліза бере участь, крім монооксиду вуглецю, і вільний вуглець:

FeO + C = Fe + CO^

Відновлення заліза з руди закінчується при температурі 1000--1100 °C. При цій температурі частково відновлюються й інші елементи із сполук, що входять до складу руди як домішки, -- манган, силіцій, фосфор тощо. Наприклад:

SiO₂ + 2C = Si + 2CO^

Ca₃(PO₄)2 + 5C = 2Р + 3CaO + 5СО^

Утворюване губчасте залізо частково реагує з розжареним вуглецем і утворює хімічну сполуку -- карбід заліза Fe₃C:

3Fe + C = Fe₃C

Ця сполука не підлягає правилам звичайної валентності. Карбід заліза Fe₃C називають цементитом. Цементит в залізі утворює розчин, який називають чавуном.

Температура плавлення чавуну нижча, ніж чистого заліза, і залежить від вмісту вуглецю. Температура плавлення заліза 1535°C, а чавуну із вмістом вуглецю 4,3 % плавиться при 1130°C. Це найнижча температура плавлення чавуну. Доменний чавун містить звичайно 3--4 % вуглецю і плавиться при 1200--1300°С.

У розплавленому чавуні легко розчиняються силіцій, манган, фосфор, сірка й інші домішки, які й залишаються в чавуні. Розплавлений чавун стікає в найнижчу частину домни (горно), звідки його періодично випускають. Пуста порода, що міститься в залізній руді, видаляється у вигляді шлаку. Шлак утворюється за такими хімічними рівняннями. Вапняк, що додається до шихти як флюс,при 800--1000°С розкладається на оксид кальцію і діоксид вуглецю. Утворюваний CaO як оксид з основними властивостями взаємодіє з силіцієвим ангідридом SiO₂ і амфотерним оксидом алюмінію Al₂O₃ (що міститься в глині) з утворенням відносно легкоплавких силікату кальцію і алюмінату кальцію:

· CaCO₃ = CaO + CO₂ ^

· CaO + SiO₂ = CaSiO₃

· CaO + Al₂O₃ = Ca(AlO₂)₂



Шлак плавиться близько 1100°C і стікає в горно. Оскільки шлак легший від чавуну, він збирається над розплавленим чавуном і захищає його від окиснення. Розплавлений шлак, як і чавун, періодично випускають з домни. Доменний шлак використовують для виробництва будівельних матеріалів.

1.3 Доменний газ

Доменний газ, крім азоту N₂, діоксиду вуглецю CO₂ та інших газів, містить близько 30 об'ємних процентів монооксиду вуглецю CO. Його спалюють у спеціальних печах -- кауперах, в яких нагрівається повітря, що вдувається у домну. З метою підвищення продуктивності доменних печей і зниження собівартості одержуваного чавуну на багатьох металургійних заводах застосовують збагачене киснем повітря і дешевий природний газ. Заміна звичайного повітря збагаченим до 30 об'ємних процентів кисню повітрям, а також вдування у домну природного газу підвищує продуктивність домни на 10 і більше процентів і знижує витрати коксу до 20 %. Природний газ, який складається головним чином з метану, згоряє у домні з утворенням діоксиду вуглецю CO₂ і водяної пари H₂O. Останні, реагуючи з розжареним коксом, перетворюються в монооксид вуглецю CO і водень:

Внаслідок цього доменні гази збагачуються відновниками -- монооксидом вуглецю і водню, а це прискорює процеси відновлення руди і зменшує витрати коксу.



2. Властивості чавуну

2.1 Загальні положення

Чавуни - найпоширеніший конві заліза, що використовується для виготовлення виливків. Це пояснюється порівняно невеликою вартістю й добрими технологічними властивостями чавунів - високою рідко текучістю й незначною ( ~ 1 %) усадкою під час охолодження. Для одержання виливків використовують ливарний чавун, частка якого становить більш як 15% доменного виробництва. Чавуни досить широко застосовуються завдяки високим механічним властивостям, оброблюваності різанням, можливості зміни властивостей термообробкою й легуванням. Порівняно з конструкційними сталями чавуни мають вищу рідко текучість за нижчих температур плавлення, що дає змогу виготовляти деталі складнішої форми. Разом із тим ливарні властивості металу впливають на конструкційну міцність деталей, оскільки через дефекти литої структури (мікротріщини, пори, хімічна неоднорідність) створюються концентратори напружень. Найкращі ливарні властивості мають евтектичні чавуни, оскільки в них менший температурний інтервал кристалізації. Конструкційні чавуни використовують для одержання виливків різних форми, складності й маси - від поршневих кілець до корпусних деталей, станин верстатів і т. п.

2.2 Білий чавун

У домнах одержують так званий білий чавун, який на зломі має білий колір. У ньому вуглець міститься частково в розчиненому стані, а частково у вигляді включень цементиту Fe₃C. Білий чавун дуже твердий і крихкий, через що механічній обробці він не піддається, а при ударі легко розбивається на куски. Тому з білого чавуну ніякої продукції не виробляють, він переробляється на сталь і частково на сірий чавун.

2.3 Сірий чавун

Сірий чавун має на зломі сірий колір, оскільки цементит частково розкладається:

і вуглець виділяється у вигляді пластинок графіту, які пронизують собою весь об'єм металу і роблять його сірим. Сірий чавун одержують тривалим видержуванням при температурі, близькій до температури плавлення білого чавуну, або при дуже повільному охолодженні розплавленого чавуну. Сірий чавун менш крихкий, ніж білий. З нього відливають різні деталі для машин, махові колеса, плити, станини для машин, каналізаційні труби тощо. Вироби з сірого чавуну механічній обробці не піддаються.

2.4 Економіка чавуну

Експорт чавуну в Україні у 2005 склав 879.07 тис. тонн на 216.07 млн. доларів.



3. Зварюваність чавунів

Утруднення при зварюванні чавунів порозуміваються наступними їхніми властивостями.

1. Відсутність площадки плинності чавуна і низька пластичність приводять до появи тріщин при напругах, що досягає величини тимчасового опору розриву. Ці напруги можуть виникати при нерівномірному нагріванні й охолодженні під час чи виливка зварювання деталей і при експлуатації виробу. Тріщини можуть утворитися як в основному металі, так і в металі шва в процесі зварювання і при охолодженні звареного виробу.

2. Схильність чавуна при високих швидкостях охолодження гартуватися з утворенням тендітних структур мартенситу, бейнита і троостита. У загартованих ділянках чавун стає твердим (800 НВ) і не піддається механічній обробці. Гартівні структури шкідливі ще і тому, що їхнє утворення супроводжується появою внутрішніх напружень і утворенням далі тріщин.

3. Здатність чавуна до відбілювання при швидкому охолодженні місця зварювання звичайно приводить до утворення тонкого вибіленого прошарку на границі звареного шва і металу виробу. Цей вибілений прошарок має низьку пластичність у порівнянні з іншими ділянками звареного з'єднання і під впливом сили, що розтягує, що утвориться при охолодженні звареного з'єднання, він разом з наплавленим металом відколюється від основного чи металу викликає тріщину по границі вибіленого прошарку з основним металом.

4. Чавуни не мають тістоподібного стану при переході від рідкого до твердого. Це властивість чавуна утрудняє зварювання його в похилому і вертикальному положеннях і не дозволяє вести зварювання в стельовому положенні.

5. Схильність до утворення пористості, що порозумівається низькою температурою плавлення чавунів (Тпл чавуна 1142°С при змісті вуглецю 4,3%; промислові чавуни звичайно мають Тпл = 12001250°С) і швидким переходом з рідкого у твердий стан його. Тому гази (в основному CО і СО2, що утворяться при окисній атмосфері) не устигають виділитися з металу.

6. Різнорідність чавунних виробів по хімічному складі, термічній обробці і структурі, що вимагає різноманітної технології і прийомів зварювання. Дрібнозернисті сірі чавуни зварюються краще, ніж грубозернисті. Погано зварюються чорні чавуни, які в зламі мають грубозерниста будівля темного кольору. Такі чавуни називають графітними, тому що в них весь вуглець знаходиться у виді вільного графіту. При зварюванні чавуна з такою структурою не виходить необхідна якість звареного з'єднання.

Високоміцні і ковкі дрібнозернисті чавуни зварюються краще, ніж сірі.

Класифікація видів обробки чавунів

1. По характері обробки: з'єднання чавунних деталей зварюванням, заварка тріщин у виробах і виправлення наплавленням поверхневих дефектів чавунного лиття.

2. По способі нагрівання при зварюванні: без підігріву виробу (холодне зварювання) і з підігрівом виробу (гаряче зварювання).

3. По виду зварювання: дугова, газова і електрошлаке зварювання.

Зварювання чавуна без додаткового підігріву виробу

Зварювання чавуна без підігріву вживається ширше, ніж зварювання чавуна з підігрівом виробу. Основні види зварювання чавуна без підігріву: ручне дугове зварювання покритими електродами, порошковим і самозахисним дротом і вертикальним зварюванням із примусовим формуванням металу шва.

Вертикальне зварювання чавуна з примусовим формуванням металу шва. Вона призначена для виготовлення великих ливарно-зварених виробів з товщиною стінки до 100 мм. Процес з'єднання деталей ведеться без підігріву і термічної обробки, що дає значний економічний ефект. Інститут розробив спеціальний дріт і флюс, що забезпечують метал шва у виді модифікованого чавуна. Твердість металу шва і зони термічного впливу не перевищує 220 - 230 НВ, оброблюваність з'єднання гарна.

Зварювання сталевими електродами з застосуванням шпильок. Зварювання комбінується з механічним посиленням зони сплавки укручуванням у тіло виробу сталевих шпильок, що зв'язують метал шва й основний метал, розвантажуючи тендітний загартований прошарок у зоні сплавки.

При зламі виробу з товщиною стінки до 12 мм шпильки можуть увертатися без оброблення крайок. При товщині більш 12 мм місце зламу підготовляється з обробленням. Діаметр шпильок залежить від товщини виробу, що зварюється: при товщині до 12 мм діаметр шпильки повинний бути не більш 6 мм; діаметр шпильок більш 16 мм і менш 3 мм не рекомендується. Діаметр шпильок звичайно дорівнює 0,15-0,2 товщини деталі.

Кількість шпильок, який потрібно поставити на одну сторону тріщини, залежить від якості чавуна, навантаження, що несе деталь, довжини тріщини й ін. Максимальна кількість шпильок по їхній площі не повинне перевищувати 0,25 площі зламу деталі.

Висота шпильок над поверхнею дорівнює 0,5-1 діаметра шпильки, але не більш 5 - 6 мм; глибина укручування - 1,5 діаметра шпильки.

Покриті електроди будь-якої марки, що забезпечують м'який наплавлений метал, беруть діаметром не більш 3 - 4 мм, струм - 100-120 А. Знижений струм забезпечує малу глибину розплавлювання чавуна і мінімальне нагрівання виробу, що зменшує відбілювання і запобігає появі тріщин.

Процес зварювання. Спочатку кільцевими швами обварюються укручені шпильки. Обварку потрібно робити врозкид, для того щоб одержати по можливості більш рівномірне нагрівання металу деталі. Потім заплавляють ділянки між обвареними шпильками, причому заварка також ведеться окремими валиками. Довжина кожного валика не повинна перевищувати 100 мм. Другий шар валиків наноситься перпендикулярно напрямку валиків першого шару. Після нанесення наплавлення на кожну сторону поверхні крайок переходять до заварки оброблення і тріщини. В останньому випадку діаметр електродів можна прийняти 4 мм і зварювальний струм 120-140 А.

Зварювання сталевими електродами з застосуванням шпильок можуть виконуватися в будь-якім просторовому положенні без демонтажу всього чавунного виробу.

Порошкові і самозахисні дроти для зварювання чавунів без підігріву. До складу шихти порошкового дроту марок ППАНЧ-1 і ППАНЧ-2 уведені графіт, ферросилицій, феромарганець, ферротитан, алюміній і залізо. Діаметр дроту 3 мм. Самозахисним дротом на нікелевій основі марки ПАНЧ-11 (дріт Академії наук, для чавуна, модель 11) можна виконувати зварювання деталей з чавуна сірого, ковкого і високоміцного в сполученні зі сталевими деталями і виконувати ремонтні роботи при відновленні тонкостінних деталей, що особливо працюють під тиском. Діаметр дроту 1,2 мм, зварювальний струм 100-140 А, напруга дуги. 14-18 В, швидкість зварювання 10-15 см/хв.

Зварювання чавуна без підігріву покритими електродами. Застосовуються електроди мідно-сталеві на мідному дроті марки ОЗЧ-2 (досвідчений завод, для чавунів, модель друга), метало нікелеві марки ОЗЖН-1, мідно-нікелеві марки МНЧ-2, електроди на дроті Св-08 марки ЦЧ-4 і ін., якими користаються в основному в ремонтних роботах по зваренню різних дефектів на оброблюваних, оброблених і необроблюваних поверхнях.

Пайка чавуна. Пайка являє собою процес з'єднання деталей нагріванням до температури плавлення припою, що заповнює зазор між з'єднаннями деталями. Основний метал при пайку не плавиться. У якості припоїв використовують спеціальні чавунні матеріали (НЧ-2, УНЧ-2), латунні припої (ЛОК59-1-03, ЛОМНА), легкоплавкі олов'яно-свинцеві припої (ПОСЗО, ПОС40) і ін.

Підготовлена під пайку поверхня підігрівається полум'ям газового пальника до температури плавлення чавунного чи латунного припою (800 -950 С). Спочатку варто утворити окремі розплавлені краплі припою, що повинні за допомогою флюсів легко розтікатися тонким шаром по крайці чавунного виробу. Для того щоб матеріал припою проникав у пори чавуна і краще його змочував, у флюс додають активні речовини, що сприяють змочуваності чавуна й одержанню щодо міцного зв'язку між припоєм і чавуном.

Для пайки чавуна чавунними припоями уживають флюси марок МАФ-1 (плавлення бура 33 %, сода кальцинована 12%, селітра натрієва 27%, оксид кобальту 7%, фтористо-цирконієвий натрій 12,5%, фтористий калій 8,5%), ФСЧ-2; для пайки латунними припоями уживають флюси марок ФПСЧ-1 (вуглекислий літій 25%, кальцинована сода 50%, борна кислота інше), ФПСЧ-1 і ін.

Для кращого зчеплення чавуна з латунню графить з поверхні крайок попередньо випалюють газовим полум'ям з надлишком кисню. Потім в оброблення вносять флюс; після розплавлювання флюсу розплавляють латунний припій, що утворить рідку ванну і заповнює оброблення. Наплавлений метал відразу ж після пайки проковують ручним мідним молотком.

Пайка чавуна легкоплавкими припоями (олов'янисто-свинцеві і цинкові) утруднена поганим змочуванням його поверхні; цей вид пайки дає низьку міцність з'єднання.

Зварювання чавуна з додатковим підігрівом виробу

Зварювання чавуна з підігрівом можна застосовувати для виробів обмежених розмірів і маси (до 2,5 т), тому що при великому обсязі нагрітого металу робити зварювання трудно.

Зварювання чавуна з підігрівом виконуються в такій послідовності.

1. Підготовка до зварювання. Раковини і жужільні включення цілком віддаляються чи вирубкою свердлінням. Тріщини, що підлягають заварці, вирубуються з обробленням; невирубаним залишається притуплення в 3 - 6 мм. Якщо обсяг металу, що підлягає наплавленню, великий і перевищує 60 див, то місце, призначене до зварювання, повинне бути заформовано так, щоб можна було забезпечити заповнення цієї частини ванни рідким чавуном. Формування виконують графітовими чи пластинами формувальним піском, замішаним на рідкому склі. Формування повинне виключити можливість витікання рідкого металу з ванни (мал. 2). Обсяг розплавленої ванни повинний забезпечувати можливість підтримки її в рідкому стані.

Після заварки однієї секції і затвердіння завареної ділянки вставка виймається.

2. Підігрів виробу виробляється в чи печах спеціальних нагрівальних ямах. Звичайно температура нагрівання при газовому зварюванні підтримується в межах 450-600 °С и при дуговому зварюванні 700-850 °С. Підігрів чавунних виробів перед зварюванням до таких високих температур потрібно для того, щоб знизити швидкість охолодження металу шва і додати йому відносно високі пластичні властивості і можливість обробки різальним інструментом; підігрівши необхідний також після зварювання, щоб відбувалося рівномірне охолодження усього виробу і не виникали тріщини. Більш висока температура підігріву чавунного виробу при дуговому зварюванні порозумівається тим, що погонна теплова енергія в цьому випадку менше, ніж при газовому зварюванні.

Газове зварювання виробляється нормальним полум'ям пальником з наконечниками № 5 - 7. Допускається зварювання на вуглевоживаючим полум'ям. Застосування флюсу при газовому зварюванні чавунів обов'язково. Найчастіше як флюс використовують прожарену чи буру суміш з 50% вуглекислого і 50% двовуглекислого натрію; рекомендується флюс марки ФСЧ-2. Захист зварювальної ванни ефективно виконувати газоподібним флюсом БМ-1, що складається з летучої борорганічної рідини.

Присадочним матеріалом при гарячому газовому зварюванні служать чавунні прутки марок А, Б, ПЧ-1, ПЧ-2 і ПЧ-3. Прутки забезпечують при зварюванні наплавлений метал з перлитно-ферритною чи з перлітною структурою.

При газовому зварюванні чавунний пруток занурюють у зварювальну ванну тільки після нагрівання його кінця до температури ясно-червоного розжарювання. Пруток виймають з ванни тільки для нанесення на його поверхню флюсу. Основний метал і присадочний пруток плавляться під флюсом.

Гаряче дугове зварювання чавунів чи виконується покритими електродами (електроди чавунні на прутках ПЧ-1,А,Б) марки ЭЧ-1, ЦЧ-5 (електроди на дроті Св-08), ЭЧ-2 (електроди чавунні на прутках ПЧС-1), чи порошковим дротом марок ПП-АН-Ч2 (дріт інституту ім. Е. С. Патона), ППЧ-ЗМ (дріт Вниилитмаш і Станколит), ПП-АН-Ч5. Для гарячої дугової механізованої заварки дефектів середніх і невеликих розмірів (до 50 див) застосовують механізоване зварювання порошковим дротом з використанням керамічних стрижнів (наприклад, марки СКЧ-3).

Якість з'єднання частин, що зварюються, і температура, від якої воно залежить, визначаються формою зварювальної ванни. Опукла поверхня ванни (мал. 3, а) говорить про погане з'єднання.

У цьому випадку зварник повинний збільшити нагрівання стінок виробу. Коли ванна надмірно гаряча, розплавлювання стінок виробу йде інтенсивно, утвориться дуже характерний підріз стінки (мал. 3,6); у цьому випадку потрібно чи полум'я дугу перенести в центр ванни, зменшити температуру ванни додаванням у неї шматочків стрижнів, чи електродів заздалегідь приготовлених дрібних шматків чавуна.

Правильний процес зварювання характеризується увігнутою поверхнею зварювальної ванни (мал. 3,в) без підрізу; рідкий чавун добре змочує стінки деталі.

Багатошарове зварювання чавуна застосовується рідко і лише в тих випадках, коли неможливо підтримувати усю ванну в рідкому стані.

4. Охолодження виробів після гарячого зварювання виробляється з малою швидкістю, іноді протягом 3 - 5 діб. Підготовка до охолодження полягає в тім, що після закінчення зварювання поверхня металу шва засипається шаром дрібного порошку деревного вугілля, а весь виріб з усіх боків закривається азбестовими аркушами і сухим піском.

Основні вимоги безпеки праці при зварюванні чавунів

1. Часто робота зварника чавунів зв'язана з переміщенням вантажів підйомно-транспортними пристроями, тому зварники повинні бути атестовані на право виробництва стропальних робіт.

2. Ділянка гарячого зварювання чавуна повинний бути обладнаний додатковим до приточно-витяжної вентиляції спеціальним пристроєм, що відсмоктує, для видалення пилу, що виділяється при зварюванні. Додатковий пристрій, що відсмоктує, повинне встановлюватися на відстані 1 - 1,2 м від місця зварювання і створювати швидкість руху забрудненого повітря в перетині відсосу порядку 8 м/с. При холодному дуговому зварюванні чавуна мати додаткову вентиляцію не обов'язково.

3. Любий вид зварювання чавуна, що супроводжується виділенням отрутних пар (міді, марганцю, цинку й ін.), повинний виконуватися зварником у фільтруючому чи шланговому протигазі.

4. При пайку чавуна припоєм з міді і її сплавів зварнику потрібно працювати в респіраторі ШБ-1, «Пелюсток», «Астра-2» і ін.



Література і посилання

1. Ф.А. Деркач "Хімія" Л. 1968

2. Зворыкин А.А. История техники. 1962 р. --772 с.

3. Metallurgy of Cast Irons, Cambridge University

4. Paper on the Tay bridge disaster