Технологічний процес виготовлення дивана-ліжка

СТРУГАННЯ ДЕРЕВИНИ РУЧНИМИ ІНСТРУМЕНТАМИ

Струганням називають процес різання, при якому площина різання збігається з оброблюваною поверхнею. За допомогою стругання деталям надають правильної форми і розмірів, які зазначені на кресленні. Крім того, поверхня стає рівною, чистою і гладенькою. Стругають деревину ручним і механізованим способами, дістаючи плоскі і криволінійні поверхні.

Для ручного стругання деревини застосовують рубанки (струги), які залежно від призначення можуть бути різними за конструкцією, проте загальний принцип їхньої роботи однаковий.

Інструменти для стругання плоских поверхонь

Шерхебель застосовують для грубого стругання заготовок уздовж волокон або під деяким кутом, особливо коли необхідно зняти товстий шар деревини. Одинарний рубанок призначений для вирівнювання поверхні після стругання шерхебелем або після розпилювання матеріалу.

Подвійний рубанок використовують для зачищення поверхонь і стругання торців.

Фуганок дає таку саму гладеньку поверхню, як і подвійний рубанок, оскільки ножі фуганків також подвійні. Його застосовують для стругання площин і вирівнювання довгих кромок.

Півфуганок за будовою такий самий, як і фуганок, тільки менший за розміром. Його застосовують для стругання і вирівнювання коротших деталей.

Шліхтик -- це вкорочений подвійний рубанок, яким зачищають задири, завилькуваті місця і торці, які не вдалося вирівняти рубанком або фуганком.

Цинубель -- це вкорочений рубанок з одинарним ножем. Його застосовують для вирівнювання площин і надання їм незначної орсткості перед облицюванням.

Торцевий рубанок призначений для стругання торців деталей, тобто для їх вирівнювання

Рис. 9. Інструменти для стругання плоских поверхонь:

а - шерхебель; б - одинарний рубанок; в - подвійний рубанок; г - фуганок; д - ніж подвійного рубанка; е - цинубель; торцевий рубанок;

1 - клинок для кріплення ножа; 2 - колодка; 3 - ніж; 4 - стружколам;

5 - ручка; 6 - ударна кнопка; 7 - форма різальної кромки.

Інструменти для стругання профільних поверхонь

Фальцгебель застосовують для вибирання фальців і чвертей.

Шпунтубель використовують для виготовлення прямокутного паза (шпунта) на кромках або площинах деталей, що розміщуються на задній відстані паза до кромки деталі.

Федергебель застосовують для виготовлення на кромці гребеня, який потім вставляють у паз.

Ґрунтгебель призначений переважно для виготовлення пазів трапецеподібного перерізу впоперек волокон після того, як паз пропиляно по краях наградкою.

Зензубелем відбирають і зачищають фальці та чверті.

Галтель використовують для вибирання жолобків різної ширини і глибини з неоднаковими радіусами заокруглення.

Штабгебель призначений для заокруглення лицьових кромок деталей, щитів, брусків і штапиків, що використовуються для прикриття клейових швів, зазорів і, взагалі, для зовнішнього оформлення деталей.

Кальовки застосовують для виготовлення різних фігурних профілів на рейках, кромках дощок і рамок.

Карнизником вибирають у карнизних брусках і наличниках

складні профілі.

Фігарей призначений для вибирання широкої фаски по краях товстої дощатої фільонки

Горбач застосовують для стругання опуклих і ввігнутих поверхонь.

ДОВБАННЯ ДЕРЕВИНИ РУЧНИМИ ІНСТРУМЕНТАМИ

Для надання деталям остаточної форми, тобто для виготовлення з'єднувальних елементів (прямокутних наскрізних і ненаскрізних отворів і вушок) застосовують долота та стамески.

Долото -- це металевий стержень прямокутної форми, в нижній (робочій) частині якого є різець, а у верхній - заплечики і конусо подібний хвостик, на який насаджують дерев'яну ручку, виготовлену з деревини твердолистяних порід (граб, бук тощо). Лезо різця має пряму різальну кромку, яка утворюється внаслідок перетину передньої та задньої граней і гостриться так само, як і ножі рубанків. Кут загострення різця 25 - 35°. Долота бувають 6, 8, 10, 12, 15, 18, 20 мм завширшки, 8 - 11 мм завтовшки. Долота можуть бути і вужчими, їх називають шиповими.

Довбання виконують за зробленою розміткою. Видовбуючи наскрізні гнізда, розмітку роблять з обох боків. Під час довбання деталь міцно закріплюють у верстаті, а при довбанні наскрізних гнізд під деталь підкладають дошку або брусок, щоб не пошкодити кришки верстата. Ширину долота беруть залежно від ширини гнізда. Щоб заглибити долото в деревину, по його ручці легко ударяють молотком або киянкою, внаслідок чого волокна перерізаються впоперек. Другий удар здійснюють по долоту, поставленому під деяким кутом до

положення деталі. Не дійшовши 3 - 4 мм до краю гнізда, долото повертають так фаскою до середини, як і при першій стадії довбання.



Рис.10. Долото і стамеска:

а - прийом довбанням долотом; б - стамеска

Під час довбання наскрізних гнізд спочатку видовбують їх до половини товщини деталі з одного боку, а потім з іншого. Видовбуючи провушини, у дні їх роблять невеликі заглиблення для щільного прилягання шипа.

Стамески дуже подібні до долота (рис.10), тільки значно тонші (3 - 5 мм). Вони можуть бути плоскими або півкрутлими.

Плоскі стамески застосовують для довбання неглибоких гнізд у тонких деталях, зачищення їх, обрізування торців, стругання кромок, зачищення і зняття фасок на кромках деталей і щитів. Півкрутлими стамесками видовбують криволінійні отвори й оброблюють криволінійні поверхні. Стамески довбають так само, як і долота, а різання виконують натискуванням правою рукою на торець ручки, причому ліва притискує лезо до матеріалу і спрямовує по наміченій лінії.

Працюючи стамескою, не можна підтримувати деталь рукою перед лезом, стругати до себе, обіперши деталь об груди або коліна. На верстаті стамески і долота ставлять у лоток і тільки лезом до себе.

Круглопилковий універсальний верстат з ручною подачею Ц-6 досить простий за конструкцією і в експлуатації (рис. 11). На цьому верстаті можна розкроювати матеріал вздовж і впоперек волокон, а також під будь-яким кутом. При застосуванні спеціальної збільшеної каретки на ньому можна розкроювати плитові матеріали відповідних форматів. Верстат складається з чавунної станини коробчастої форми. Пилковий вал 1 і електродвигун 8 закріплений на двох шарнірне пов'язаних із станиною плитах 7. Рух від електродвигуна до пилкового вала передається через клинопасову передачу. Положення пилкового вала і електродвигуна у вертикальній площині змінюють маховичком 6, який пов'язаний гвинтом з гайкою, закріпленою на верхній плиті.

Пас натягується регулюванням довжини штанг, що з'єднують плити. На столі 2 є отвір для пилки і поздовжній паз, в якому рухається пересувний упор -- кутник 3 або каретка. На столі верстата закріплені напрямна лінійка 5 і захисний пристрій пилкового диска 4. Лінійка переміщується на відповідну відстань від пилкового диска і фіксується спеціальним гвинтом. Розкроюючи матеріал впоперек або під кутом, слід застосовувати каретки або спеціальні пристрої (рис. 12).

Рис. 11. Схема універсального круглопилкового верстата Ц--6:

1 пилковий вол; 2 стіл; 3 упор; 4 захисний пристрій;

5 напрямна лінійка; 6 маховичок; 7 плити станини; 8 двигун.



Рис. 12. Пристрій для поперечного розкроювання на універсальному верстаті:

а випилювання коротких заготовок під кутом;

б розпилювання квадрата по діагоналі

1 заготовка; 2 пилка; 3 напрямна лінійка; 4 пристрій

(пилковий диск показано умовно без захисного пристрою).

Настроювання й експлуатація верстатів. Під час настроювання верстатів для поздовжнього розкроювання пилкові диски закріплюються перпендикулярно до робочих валів. Вершини зубців пилок у верстатах з нижнім розміщенням пилкового вала повинні виступати над площиною стола на товщину розпилюваного матеріалу плюс 10 мм, а у верстатах з верхнім розміщенням пилкового вала - на 3 - 5 мм нижче від площини стола. Цю відстань встановлюють зміною висоти робочого вала або регулюванням робочого стола.

При розпилюванні дощок на багатопилкових верстатах усі пилки мають бути однакових діаметрів, товщини, розводу і заточування зубців. Кільця між пилками мають відповідати ширині випилюваних рейок і брусків.

Настроювання верстата на ширину заготовки здійснюється напрямною лінійкою, яку встановлюють паралельно пилковому диску на відстані, що дорівнює ширині випилюваної заготовки плюс величина розводу на один бік. Після випилювання однієї-двох заготовок ширину їхніх площин (нижньої та верхньої) замірюють у чотирьох місцях на відстані 30 - 40 мм від торців. Якщо величина відрізків не перевищує розмірів заготовок, передбачених припуском, то верстат вважають настроєним, якщо перевищує - то перевіряють розміщення його вузлів.

Фрезерувальні верстати. Щоб надати заготовкам правильної форми, застосовують фугувальні, рейсмусові, чотиристоронні та фрезерні верстати (останні призначені для фрезерування криволінійних і профільних деталей).

Різальний інструмент для верстатів поздовжнього фрезерування -- це ножі та фрези. Залежно від конструкції ножових валів і фрезерних головок розрізняють два типи ножів (ГОСТ 6567-75): І тип -- тонкі (3 -- 4 мм) без прорізів, II тип -- (6--10 мм) з прорізами.

Тонкі ножі виготовляють одношаровими, тобто повністю з легованих інструментальних сталей марок В1, ХВГ, ОХС, ШХ15, Р9 та ін. Довжина тонких ножів 30 -- 1610 мм, ширина -- 25 -- 45 мм.

Товсті ножі для економії дорогих легованих сталей виготовляють переважно двошаровими; верхній шар 2 -- 3 мм завтовшки з високоякісних сталей марок Р1, Р9, Р18 або з твердого сплаву марок ВК15, ВК20, а нижній шар -- із сталі марки 45. Ширина верхнього різального шару становить від 1/3 до 1/2 ширини ножа.



Рис. 13. Ножі і ножові вали:

а тонкий ніж; б товстий ніж з прорізами;

в товстий ніж з рифленою поверхнею;

г ніж, армований пластиною із твердого сплаву;

д ножовий вал з прямими ножами;

е гвинтовий вал з кріпленням ножів по гвинтовій лінії;

1 лезо; 2 передня грань; 3 задня грань; 46 грані ножа;

7 пластинка з твердого сплаву; 8 канавка для кріплення ножа;

9 корпус ножового валу; 10 ніж; 11 клин; 12 кріпильні гвинти;

13 регулювальні гвинти.

Товсті ножі збоку обушка мають прорізи для затискних болтів. Довжина прорізів становить 0,55 ширини ножа. Відстань,між прорізами 60 і 80 мм і залежно від довжини ножа їх може бути від 2 до 10.

Ножові вали. Для кріплення ножів на верстатах застосовують ножові вали різних конструкцій. Вали можуть бути круглими і квадратними. На круглі ножові вали можна кріпити від 2 до 12 і більше тонких ножів. Чим більше ножів і чим точніше вони встановлені по висоті, тим якісніша поверхня і вища продуктивність праці. Всі сучасні високопродуктивні верстати мають круглі ножові вали.

Квадратні ножові вали призначені для кріплення тільки товстих ножів (не більш як 4 шт.) болтами, що проходять крізь прорізи ножа. Квадратні ножові вали застосовують на верстатах з механічною подачею матеріалу і при наявності на ножовому валу захисного кожуха. Застосовувати квадратні ножові вали на верстатах з ручною подачею матеріалу не можна, оскільки руки робітника рухаються над робочим валом (можливі травми). У прорізах ножі кріплять за допомогою притискної планки (вкладиша) і затискних болтів.

Щоб скоротити час на зміну ножів, застосовують швидкодіючі затискні пристрої. Ніж закріплюють повертанням гвинта притискними клинками, які розсуваються центральним розсувним клином.

Рейсмусові верстати. Після створення базової площини і кромки фрезерують протилежні площини і кромки (за розміром) на рейсмусових верстатах.

Ці верстати бувають однобічні з верхнім розміщенням ножового вала -- СРЗ-6, СР6-7, СР6-8, СР8, СР12-2 та двобічні з верхнім і нижнім розміщенням ножових валів -- С2РЗ-2, С2Р12-Р (рис. 14).

В усіх рейсмусових верстатах подача механічна. Вона здійснюється за допомогою чотирьох валиків: двох передніх (верхній рифлений, секційний - рис. 15, а нижній гладенький) і двох задніх (обидва гладенькі). Ножовий вал в однобічних рейсмусових верстатах розміщений над оброблюваними заготовками, які просуваються по столу, а щоб уникнути тертя по площині стола, нижні гладенькі валики (передній і задній) виступають над його поверхнею.



Рис. 14. Рейсмусовий верстат:

1 рукоятка для переключення швидкості різання;

2 рукоятка для переключення швидкості подачі; 3 кнопки керування;

4 гвинт для горизонтального переміщення супорта заточувального пристрою;

5 маховичок для вертикального переміщення супорта;

6 гвинт для настроювання фугувального пристрою;

7 маховичок для установлення нижніх валиків по висоті.



Рис. 15. Принципіальні схеми рейсмусового верстата:

а - технологічна схема роботи верстата; б - схема роботи секційного валика;

1 - нижній задній валець; 2 - нижній передній валець; 3 - стіл;

4 - гребінка проти викидання; 5 -- вал переднього верхнього подавального вальця;

6 притискачпідпір; 7 ножовий вал; 8 задній притискач;

9 секційне кільце; 10 -- заготовки.

Верхній передній подавальний валик для кращого зчіплення і подавання матеріалу на робочий вал роблять рифленим, а для фрезерування заготовок різної товщини (до 6 мм) -- секційним. Секції завдяки пружинам або гумовим амортизаційним кільцям можуть підніматись на певну висоту (під тиском деталі), зберігаючи властивості зчіплювання з деревиною і подавання її на ножовий вал. Верхній задній валик, що приймає вистругану деталь, роблять гладеньким. Щоб досягти потрібної товщини деталі, стіл піднімають або опускають на певну відстань до ножів вала.

Ножові вали рейсмусових верстатів такі самі, як і фугувальних. Якщо на рейсмусових верстатах застосувати спеціальні пристрої, то можна обробляти заготовки з криволінійною поверхнею, а також діставати прямолінійну поверхню, непаралельну базовій. Заготовку з опуклою поверхнею (рис. 16, а) закладають у цулагу, яку просувають по нахиленій площині підставки до подавальних вальців.

Заготовка подається тільки верхніми вальцями. Рифлений валець просуває заготовку і цулагу до ножового вала. Під час фрезерування цулага спирається на ролик, розміщений на підставці під ножовим волом.

Відстань між опорною площиною цулаги й оброблюваною поверхнею, заготовки залишається постійною по всій довжині, тому й профіль останньої відповідає профілю опорної площини цулага. Для оброблення заготовки з увігнутою поверхнею застосовують підставку, опорна площина якої має потрібну увігнуту поверхню (рис. 16, б).

Під час обробки заготовки з непаралельною базовому боку площиною (рис. 16, в) застосовують цулагу, опорна поверхня якої розміщена під тим самим кутом до поверхні стола, що й оброблювана поверхня до базової поверхні заготовки.

Рис. 16. Пристрій для стругання

заготовок на рейсмусових верстатах з поверхнею:

а опуклою; б увігнутою; в з непаралельною площиною;

1 підставка; 2 подавальні вальці; 3 ножовий вал;

4 заготовка; 5 цулага; 6 ролик-підставка.

ВИДИ ВЕРСТАТНИХ ЛІНІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Верстатною лінією називають систему машин, розміщених у певній послідовності до технологічного процесу виготовлення даного виробу, вузла або деталі.

За видом обслуговування верстатні лінії поділяють на поточні, напівавтоматичні та автоматичні.

Розміщення верстатів у такій послідовності, якої вимагають операції технологічного процесу, називають поточною верстатною лінією. Передача деталей на поточних лініях може бути ручною або за допомогою транспортних засобів.

Якщо в поточній верстатній лінії тільки частина верстатів потребує індивідуального обслуговування і всі або частина верстатів зв'язані транспортними засобами, то таку верстатну лінію називають напівавтоматичною.

Верстатну лінію, на якій верстати, розміщені в порядку послідовності операцій технологічного процесу, взаємно пов'язані між собою транспортними засобами і працюють автоматично (без втручання людини), називають автоматичною лінією. Робітник тільки запускає, зупиняє і налагоджує лінію, а також стежить за її роботою.

За формою потоку верстатні лінії поділяють на постійно поточні і зміннопоточні.

Постійнопоточні лінії призначені для обробки деталей однакових форм і розмірів. Вони високопродуктивні, оскільки не вимагають переналагодження. У роботі їх беруть участь усі механізми, з яких складається лінія. Зміннопоточні лінії призначені для обробки різних, але однорідних деталей (наприклад, бруски різних розмірів). Ці лінії більш універсальні, але вимагають перенастроювання для обробки деталей кожного виду, що знижує їхню продуктивність.

Якщо на верстатній лінії виконують весь комплекс операцій над якоюсь деталлю, то цю лінію називають лінією із завершеним технологічним процесом, або комплексною лінією.

Якщо на лінії виконують тільки частину операцій, пов'язаних з обробкою деталей або виробів, то її називають лінією з незавершеним технологічним процесом.

Комплектування верстатних ліній це комплекс робіт щодо розміщення устаткування і транспортних засобів згідно з технологічним процесом.

Для комплектування ліній застосовують: відповідне технологічне устаткування для конкретних технологічних операцій; транспортні засоби (тросові, ланцюгові, стрічкові, штангові та роликові конвеєри) для переміщення деталей і вузлів від одного верстата до іншого; завантажувальні пристрої (магазинні, штабельні та бункерні живильники), які забезпечують ритмічну подачу заготовок у лінію; перекладувач для перекладання заготовок з одного конвеєра на інший, проміжкові нагромаджувачі, де зберігається запас заготовок на випадок непередбаченого зупинення того чи іншого верстата; розвантажувальні пристрої (укладувачі) для формування транспортних пакетів із заготовок або деталей.

Для комплектування верстатних ліній застосовують універсальні і спеціальні верстати.

Лінії з універсальних верстатів не потребують великих витрат для комплектування, оскільки вони складаються з існуючого устаткування загального призначення, яке вже випробуване в роботі. Однак ці верстатні лінії займають багато виробничої площі, порівняно малопродуктивні і не дають належного ефекту.

Лінії із спеціальних верстатів більш компактні, високопродуктивні. Проте проектування і виготовлення їх потребує великих витрат. Тому їх впровадження має бути економічно обґрунтованим.

За видом зв'язку між верстатами лінії можуть бути з жорсткими зв'язками (синхронні, зблоковані) і з гнучким зв'язком (несинхронні, або розчленовані).

Лінії з жорстким зв'язком складаються з верстатів, які пов'язані між собою жорстким транспортом і працюють в одному ритмі або синхронно. В цих лініях оброблювані деталі передаються безпосередньо від верстата до верстата. Ці лінії займають порівняно небагато виробничої площі, в них коротший цикл, і деталі переходять від верстата до верстата без затримки. Однак недоліком цих ліній є те, що коли виходить з ладу один верстат, простоює вся лінія.

Лінії з гнучким зв'язком це ряд самостійних верстатів, що діють незалежно один від одного. Між ними розміщені нагромаджувачі для оброблюваних деталей і конвеєриживильники. для подавання нагромаджених деталей. У лініях з гнучким зв'язком деталі від одного верстата до іншого передаються не безпосередньо, а через нагромаджувачі. Отже, якщо вийде з ладу один верстат, усі інші можуть працювати з деталями, що є в нагромаджувачах.

За технологічним призначенням верстатні лінії поділяють на розкрійні, брускові, облицювальні, повторної обробки, опоряджувальні, складальні.

Розкрійні верстатні лінії. Плитові матеріали можна розкроювати за різноманітними схемами (розкрійними картами), що сприяє раціональному використанню цих матеріалів. Принцип будови устаткування залежить від прийнятої схеми розкроювання плит.

Лінію розкроювання плит, створену на базі багатопилкового форматного верстата ЦТМФ-1 з програмним керуванням, застосовують для автоматичного розкроювання плит на заготовки різних розмірів.

Програми розкроювання плит на смуги і смут на заготовки задають окремо. У верстаті одночасно може бути задано сім програм розкроювання. Періодичність зупинок каретки задається чотирипозиційним барабаном з упорами, розставленими відповідно до ширини смуг. Для введення програми розкроювання призначені дві штекерні панелі. Одну панель використовують безпосередньо під час роботи верстата, а іншу для підготовки другої програми. Програма вводиться встановленням штекерів у гнізда. Кожне гніздо штекерної панелі відповідає певному номеру пилкової головки, яка наперед встановлює заготовки на відповідну довжину. Завдяки попередній підготовці програми та її введенню у верстат, що працює, не витрачається робочий час на настроювання верстата. Продуктивність такої лінії досягає 7 м³/г.

Брускові верстатні лінії. Щоб надати брусковим деталям правильної й остаточної форми, застосовують верстатні лінії, які складаються з верстатів прохідного типу (фугувальних і рейсмусових або чотиристоронніх і шипорізних). Верстати позиційного типу (свердлильні та довбальні) також можуть бути встановлені в лінію, але застосування їх ускладнює її компонування. Види устаткування та послідовність розміщення їх в лінії залежать від конструкції брускових деталей. У меблевій промисловості такі лінії застосовують рідко.

Найпростішою лінією цього типу є лінія обробки заготовок до заданих розмірів (товщини і ширини). Така лінія складається з фугувального та чотиристороннього верстата з відповідними механізмами подачі та завантажувально-розвантажувальними пристроями. Шипи, провушини або гнізда виготовляють на позиційних верстатах.

У лініях для виготовлення брускових деталей можуть бути вмонтовані один або навіть два шипорізні верстати. З одним шипорізним верстатом працюють лінії ДЛЗ, ДЛ8А, ПЛБ і АЛБ. Із ліній з двома шипорізними верстатами досить широко застосовують лінію ДЛІЗ (рис. 1), на якій можна обробляти одночасно короткі горизонтальні провушкові деталі та довгі вертикальні з шипами.

Рис.1. Лінія для обробки брускових деталей ДЛ/3:

1 живильник; 2 фугувальний верстат; 3 конвеєр; 4 пульт керування;

5 чотиристоронній поздовжньо-фрезерний верстат; 6 -- перекладник;

7 шипорізний верстат для коротких деталей; 8 шипорізний верстат для довгих деталей; 9 відвідний конвеєр.

Заготовки розміщують на столі живильника і в ряд по 5 6 шт. Упори конвеєра захоплюють заготовку із стола і подають її фугувальний верстат 2. Після створення базової площини заготовка конвеєром 3 передається в чотиристоронній верстат 5 для фрезерування кромок і верхньої площини. Вистругана деталь перекладником 6 передається з поздовжнього конвеєра на поперечний. За допомогою автоматичного сортувального пристрою короткі заготовки направляються в шипорізний верстат 7 першого поперечного потоку, а довгі -- в шипорізний верстат 8 другого потоку. Готові деталі вивантажуються скидальними упорами конвеєра і подаються для складання.

Лінії із застосуванням силових головок. Силові головки -- це окремі вузли, призначені для надання різальному інструменту обертального і поступального руху. Залежно від застосовуваних інструментів за допомогою силових головок можна виконувати різноманітні технологічні операції (пиляння, фрезерування, свердління, довбання).

Силові головки можуть бути нерухомі (стаціонарні) і з автоматичною подачею (самохідні). Нерухомі головки мають тільки

одне робоче положення шпинделя (обертальне) з електричним або пневматичним приводом. Самохідні головки з автоматичною подачею обладнані, як правило, пневмогідравлічним механізмом переміщення, але вони можуть працювати і від електричного чи механічного привода.

Лінії, створені із застосуванням силових головок, високомеха-нізовані. їх застосовують для обробки як брусків, так і щитів. До ліній такого типу належать лінії АЛБ-1 та АЛЩ-1.

Рис. 2. Лінія для поздовжнього фрезерування брусків і зарізування шипів АЛБ-1:

1 живильник; 2 поздовжній конвеєр; 3 чотиристоронній верстат;

4 перевантажувач; 5 шипорізний верстат; 6 укладач.

Лінія АЛБ-1 (рис. 2) призначена для обробки заготовок 450 -- 2000 мм завдовжки, 30--100 мм завширшки, 17 -- 60 мм завтовшки. На ній встановлено вісім силових головок. За допомогою автоматичного живильника 1 заготовки подаються на поздовжній конвеєр 2, а конвеєром -- на чотиристоронній верстат 3. За допомогою перевантажувального пристрою 4 заготовки передаються на шипорізний верстат 5, де зарізуються шипи або провушини не окремими деталями, а цілими пачками, що проходять повз шипорізні головки одна біля одної (впритик). Така подача запобігає утворенню сколів при виготовленні шипів і провушин. Продуктивність лінії 750 м заготовок за годину.

Лінія АЛТТТ-1 призначена для обробки щитів 400-- 1700 мм завдовжки, 240 -- 600 мм завширшки і 16 -- 24 мм завтовшки. На лінії спилюються і фрезеруються поздовжні та поперечні кромки щитів. При цьому можуть бути відібрані наскрізні пази на одній кромці, а також заокруглені два кути. Продуктивність лінії 120 щитів за годину.

На аналогічних лініях МОБ-1 та МОБ-2 усі операції, включаючи настроювання на відповідні розміри оброблюваних деталей, виконуються автоматично. Лінія МОБ-2 більш продуктивна порівняно з лінією МОБ-1. Крім того, знижено рівень шуму до 75 дБ і підвищено безпечність роботи.

ДИВАНИ-ЛІЖКА

Дивани-ліжка складаються з сидіння і спинок, що є м'яким елементом одно- або двосторонньої м'якості, основи, боковин, трансформуючих пристроїв.

Основами диванів-ліжок служать опорні коробки, лавки або рамки з підсадними ніжками.

До боковин відносяться підлокітники або лещетки. Підлокітники встановлюють над рівнем сидіння на висоті 150...200 мм, лещетки -- на рівні сидіння.

Підолокітники виготовляють щитовій (фанеровані шпоною або оббиті тканиною щити) або рамковій (що складаються з рамки з фільонкою) конструкції. Знизу вертикальні бруски рамки подовжують, і вони служать ніжками. Підлокітники кріплять до основи за допомогою металевого кріплення так, щоб при необхідності їх можна було легко знімати. Лещетки виготовляють щитовій конструкції. Кріплять їх до підстави так само, як і підлокітники.

Трансформуючі пристрої -- це механізми трансформації, висувні рамки і щити, поворотні шарніри і інші конструкції. Трансформуючі пристрої повинні" відповідати наступним вимогам: допускати трансформацію виробу з його фасаду; якщо в дивані-ліжку є відділення для постільного приладдя, то доступ до нього повинен бути вільним; трансформація повинна здійснюватися без великих зусиль, однією людиною.

Відділення для зберігання постільного приладдя розташовують в підставі під сидінням або за спинкою. Деякі конструкції диванів-ліжок мають ящик для постільного приладдя, який прикріплюють до дивана-ліжка замість боковин. Корисний об'єм відділень для зберігання постільного приладдя в диванах-ліжках повинен бути не менше 0,08 м?, при цьому внутрішня висота відділення -- не менше 90 мм. Функціональні розміри диванів-ліжок повинні відповідати ГОСТ 13025.2-85.

Конструкції диванів-ліжок багато в чому залежать від вибраних схем трансформації м'яких елементів. Розрізняють дивани-ліжка з трансформованими цільними сидіннями і спинками, цільними сидіннями і складовими спинками, складовими сидіннями і спинками (мал. 3).

Дивани-ліжка з цільними сидіннями і спинками трансформують, висуваючи сидіння попереду повертаючи спинку назад (схема /), піднімаючи спинку вгору (схема ІІ) або висуваючи подвійне сидіння вперед, відкидаючи верхнє сидіння і повертаючи спинку (схема ІІІ). У диванів-ліжок з цільними сидіннями і складовими спинками трансформуючі пристрої висувають вперед з-під сидіння і укладають на них подушки спинки (схема ІV ), а також трансформуючі пристрої висувають з боків і потім укладають на них подушки спинки (схема V). У диванів-ліжок з складовими сидіннями і спинками трансформуючі пристрої висувають вперед і укладають на них подушки (схеми VI і VII) або висувають вперед, розкладають подушки сидіння, а у вільне місце, що утворилося, укладають подушки-спинки (схема VIII).

Дивани-ліжка з цільними сидіннями і спинками, які трансформують по схемі І, мають найбільше застосування (мал. 4). Вони складаються із спинки 1, сидіння 2, підлокітників 3, опорної коробки 4, механізмів трансформації 5.



Рис. 4. Конструкція диванів-ліжок з цільними

сидіннями і спинками, трансформованими по схемі (див. рис. 3):

а із спинкою, що заходить за сидіння,

б із спинкою, яка встановлюється на рівні з площиною сидіння,

в доступ до відділення для постільного приладдя;

1 спинка, 2 сидіння, 3 підлокітники, 4 опорна коробка,

5 механізм трансформації



Мал. 3. Схеми трансформацій (ІVІІІ) сидінь і спинок диванів-ліжок

Сидіння і спинки пружинні елементи односторонньої м'якості. Підлокітники щитової або рамкової конструкції, фільонки яких оббиті тканиною з фігурною строчкою. Вертикальні бруски рамки знизу подовжені і служать ніжками. Опорна коробка складається з чотирьох обв'язувальних брусків, одного средника і дна. Вони утворюють відділення для постільного приладдя.

Механізми трансформації застосовують двох видів. У першому випадку в положенні диван спинка заходить за сидіння (мал. 4, а), це зорово зменшує висоту спинки і покращує зовнішній вигляд виробу. У диванах-ліжках такої конструкції м'які елементи сидіння і спинки мають однакові розміри.

У другому випадку в положенні диван спинку встановлюють врівні з площиною сидіння (мал. 4, б). Такі дивани-ліжка мають, як правило, різні по ширині сидіння і спинки. Механізми трансформації кріплять до сидіння і спинки шурупами. Конструкція механізмів трансформації забезпечує вільний доступ до відділення для постільного приладдя, розташованого в коробці дивана-ліжка (мал. 4, в).

У дивана-ліжка з цільними сидінням і спинкою, які трансформуються по схемі // (див. мал. 3), відділення для постільного приладдя розташоване за спинкою (мал. 5,а). Диван-ліжко (мал. 5, б) складається з сидіння 7, до якого прикріплені проніжки 1, задній щиток 2 і підлокітники 6. Спинку 5 кріплять на петлях 3 до верхнього щитка 4, який, у свою чергу, прикріплюють петлями до заднього щитка. Сидіння дивана-ліжка -- це пружинний м'який елемент односторонньої м'якості, спинка -- без пружинний м'який елемент односторонньої м'якості. Підлокітники, задній і верхній щитки фанеровані шпоном.

Диван-ліжко з цільними сидінням і спинкою, трансформованими по схемі /// (див. мал. 3) в положенні диван (мал. 6, а), має подвійне сидіння -- нижнє 5 і верхнє 4. До нижнього сидіння шурупами кріплять бруски 9 (мал. 6, б) з відстанню між ними, рівною ширині брусків висувної рамки 7. Бруски висувної рамки розташовані між брусками нижнього сидіння. Нижнє сидіння висувають за допомогою роликів 8 і 10, висувну рамку за допомогою роликів 6. На висувну рамку укладають верхнє сидіння, сполучене з нижнім. Нижнє сидіння є м'яким пружинним елементом односторонньої м'якості, верхнє -- двосторонньої м'якості.

Мал. 5. Конструкція дівана-ліжка з цільними сидіннями і спинками, трансформованими на схемі ІІ (див. мал. 3):

а розташування відділення для постільного приладдя,

б конструкція диваналіжка: 1 ніжка, 2 задки щиток, 3 петлі,

4 верхній щиток, 5 спинка, 6 підлокітник, 7 сидіння

Спинка 2 -- м'який пружинний елемент односторонньої м'якості -- шарніром 11 з'єднується з нижнім сидінням. Для зменшення зусиль трансформації шарнір забезпечений пружиною 12, а на задньому щитку 14 кріплять ролики 1. Підлокітники 3 кріплять до коробки 13 і задньому щитку.

Диван-ліжко з цільним сидінням ісостав-н ы м і спинками, трансформованими по схемі IV (див. мал. 3), складається з сидіння 1 (мал. 7, а), заднього щитка 2, знімних подушок 3 спинки, підлокітників 4, висувний 5 і стаціонарної 7 рамок, підсадних ніжок6.

Мал.6. Конструкція дивана-ліжка з цільними

сидіннями і спинками, трансформованими по схемі III (див. мал. 3):

а - виріб в положенні диван, б - виріб в положенні ліжко;

1, 6, 8, 10 ролики, 2 спинка, 3 підлокітник, 4 верхнє сидіння,

5 нижнє сидіння, 7 висувна рамка, 8 брусок, 11 шарнір,

12 пружина, 13 коробка, 14 задній щиток

Сидіння і подушки спинки дивана-ліжка -- це пружинні або беспружинні м'які елементи двосторонньої м'якості. Висувна рамка складається з переднього і заднього брусків фартухів. Для того, щоб подушки дивана-ліжка не сповзали з висувної рамки, на передній брусок наклеюють фасадний брусок. Средникі з переднім бруском сполучають на тип одинарний некрізний, із заднім внакладку і кріплять шурупами. Средникі розташовують з кроком, рівним їх ширині. Між средниками висувної рамки розташовані средники стаціонарної рамки. Підсадні ніжки кріплять до переднього бруска висувної рамки, до переднього і заднього брускам стаціонарної рамки. Задній щиток і підлокітники кріплять до стаціонарної рамки.

Мал. 7. Конструкція диванів-ліжок з цільними сидіннями і складовими спинками, трансформованими по схемах IV (а) і V (б) (див. мал. 3):

1 сидіння, 2 задній щиток, 3 подушки спинки, 4 підлокітник,

5 висувна рамка, 6 підсадні ніжки, 7 -- стаціонарна рамка,

8 -- рухомий щиток, 9 -- лещатка

У конструкціях таких диванів-ліжок сидіння може бути односторонній м'якості. В цьому випадку стаціонарна рамка відсутня, а висувна рамка пересувається в направляючих, прикріплених до підстави сидіння.

У дивана-ліжка, трансформованої по схемі V (див. мал. 3), висувна рамка або щиток 8 (мал. 7, б) висувається з-під сидіння, що є м'яким елементом односторонньої м'якості. До висувного щитка прикріплені підсадні ніжки 6 і лещатки 9. У приведених конструкціях диванів-ліжок відділення для постільного приладдя відсутні.

Дивани-ліжка з складовими сидіннями і спинками, трансформовані по схемах VI і VII, складаються із знімних подушок сидіння і спинки двосторонньої м'якості, заднього щитка, підлокітників, основи і трансформуючих пристроїв. Конструкція трансформуючих пристроїв аналогічна показаній на мал. 7.

Мал. 8. Конструкція дивана-ліжка з складовими

сидіннями і спинками, трансформованими по схемі VIII (див. мал. 3):

1 подушка сидіння, 2 петля, 3 передня ніжка,

4 задня ніжка, 5 передній брусок коробки, 6 штанга, 7 тяга.

У дивана-ліжка з складовими сидіннями і спинками, трансформованими по схемі VIII (див. мал. 3), подушки 1 сидіння (мал. 8), сполучені між собою картковими петлями 2, шарнірно повертаються навколо штанги 6. При витяганні подушок сидіння передні 3 і задні 4 ніжки повертаються за допомогою тяги 7. У положенні диван задня подушка сидіння забирається за передній брусок 5 коробки. Такий диван-ліжко не має відділення для постільного приладдя.

У конструкціях диванів-ліжок, що мають знімні подушки спинки, показники м'якості м'яких елементів сидінь і спинок повинні бути однаковими, інакше в положенні ліжко спальні місця будуть нерівнозначні.

Література

1. Т. А. Матвєєва “Мозаїка і різьба по дереву”: Москва, “Вища школа” , 1989 р.

2. С. С. Шумера “Технологія художніх виробів з деревини”: Львів, “Світ”, 2001р.

3. П.Д. Бобиков “Конструювання столярно-мебельних виробів”: Москва , “Вища школа”, 1989р.

4. Б. М. Тимків, К. М. Кавас “Виготовлення художніх виробів з дерева”

5. О. Акчкурін “Домашній столяр”: Москва, “АТС”, 2005р.

6. В. С. Нарциссов “Столярні роботи ”Москва, “Вища школа”, 1960р.

7. Є. М. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай , М. Є. Станкевич “Декоративно- прикладне мистецтво”: Львів , 1992р.

8. С. С. Шумега “Ілюстрований підручник з виробництва столярно - меблевих виробів”: Москва , 1991р.