Проектування систем водопостачання

СИСТЕМИ ВОДОПРОВОДІВ

Системою водопостачання називається комплекс інженерних споруд і пристроїв, призначених для забору води, її очищення і подачі під тиском до споживачів.

Водопровідні мережі розділяються на зовнішні і внутрішні (домовики). Зовнішні прокладаються на вулицях і проїздах з чавунних, сталевих і різних неметалічних труб, сполучених між собою за допомогою частин фасонів і арматури.

Водопровідні системи, влаштовані усередині будівель, називаються внутрішнім водопроводом. Вони одержують воду з розводящої мережі зовнішнього водопроводу або від місцевих джерел і розподіляють її під натиском між місцями споживання. Влаштовують їх звичайно із сталевих або неметалічних труб (пластмасові з винипласта або поліетилену). З цих же матеріалів і чавуну виготовляють і сполучні частини фасонів.

Залежно від призначення водопроводи бувають господарсько-питні, виробничі і протипожежні.

Господарсько-питний водопровід призначений для подачі води для пиття і приготування їжі. Ця ж вода використовується і для інших побутових потреб. Вода, що поступає в квартири або на підприємства і що використовується для пиття або приготування їжі, повинна бути обчищена від сторонніх домішок і задовольняти вимогам, що пред'являються до питної води: бути прозорою, безбарвною, не мати запаху, присмаків, хвороботворних бактерій і шкідливих домішок.

До надходження води в господарсько-питний водопровід її заздалегідь піддають ретельній обробці і очищенню в спеціальних відстійниках і фільтрах. Вода піддається також дезинфекції. Так поступають, коли джерелами водопостачання є річки і озера. А підземні води, забирані за допомогою артезіанських свердловин і інших пристроїв з глибинних пластів, не потребують фільтрації і дезинфекції.

За якістю води встановлений строгий контроль. Якість її регулярно перевіряють в спеціальних лабораторіях водопровідних станцій.

Виробничий водопровід служить для технічних цілей. Вода необхідна для різних процесів, живлення казанів і апаратів, охолоджування машин, агрегатів, верстатів і іншого устаткування. Вода, призначена для виробничих цілей, як правило, не вимагає ретельного очищення.

Протипожежний водопровід призначений для гасіння вогню при пожежі і попередження його розповсюдження в будівлі. Звичайно такі водопроводи влаштовують, згідно правилам, в житлових будинках квартирного типу заввишки більше 11 поверхів. На підприємствах нерідко загальна мережа виробничо-господарського водопостачання служить і як протипожежний водопровід.

Міський водопровід складається з водозабірних і очисних споруд, насосних станцій, магістральних і розводящих трубопроводів, водонапірних башт і резервуарів для запасу води.

Водонапірні башти зводять на високих місцях. Це робиться з тією метою, щоб вода з водопровідного резервуару башти самоплив доходила до всіх водорозбірних крапок навіть в найвищих будинках. Якщо ж через недостатній тиск в міській мережі вода не доходить до верхніх поверхів високих будівель, то влаштовують станції підкачки з насосами, які засмоктують воду з міської мережі і створюють у водопровідній мережі будівель додатковий тиск для підйому води на верхні поверхи.

Для нормального забезпечення будівель водою мінімальний вільний натиск в трубах зовнішніх водопровідних мереж повинен бути рівний:

для районів з одно- і двоповерховою забудовою 12 м (1,2 кгс/см2)

з триповерховою „ 16 м (1,6 кгс/см2)

з чотириповерховою „ 20 м (2,0 кгс/см2)

з п'ятиповерховою „ 25 м (2,5 кгс/см2)

з шестиповерховою „ 30 м (3,0 кгс/см2)

На водопровідних мережах залежно від місцевих умов встановлюють арматуру, що оберігає пристрої водопроводу від шкідливих наслідків гідравлічних ударів, що виникають при різкому збільшенні тиску в трубах у момент припинення руху по них води. Найсильніші удари виникають при раптовій зупинці працюючих насосів, а також від швидкого закриття і відкриття засувок на водопровідній мережі.

У водопровідних трубах вода рухається із швидкістю 0,6--2,5 м/сек. Чим далі розташовані мережі водопроводу від насосної установки або водонапірної башти, тим більше вода втрачає свій натиск в результаті втрати тиску на подолання опору при терті її об стінки труб.

На втрати натиску впливають багато чинників: перш за все витрата води, швидкість її руху по трубах, їх перетин і довжина; впливають також повороти трубопроводів, відгалуження, крани і, звичайно, стан самої мережі, яка повинна бути завжди справна, щоб виключити непродуктивні втрати води (витоки).

Щоб уникнути утворення повітряних пробок у водопровідних трубах повітря випускається з них через спеціальні пристрої -- вантузи.

Замочні пристрої -- засувки (вентилі) встановлювані на водопровідних мережах, дозволяють відключати окремі ділянки трубопроводів. Відключення звичайно проводять при усуненні несправності в мережах.

Зовнішні трубопроводи прокладають обов'язково нижче глибини промерзання ґрунту.

ВНУТРІШНІЙ ВОДОПРОВІД

Вода в кожну будівлю від зовнішніх водопровідних мереж поступає по спеціальному введенню, яке сполучає вуличну мережу з мережею внутрішнього водопроводу. Для великих житлових будинків, суспільних і промислових будівель влаштовують не менше двох введень.

На мал. 1 показаний пристрій водопроводного введення в будівлю. Воно складається з колодязя /, відгалуження від вуличної магістралі 2, засувки (вентиля) 3, труби введення 4, засувки до водоміра 5, водоміра 6, контрольного патрубка 7, засувки після водоміра 8 і труби у водопровідну мережу удома 9.

Перевірку тиску води на введенні, а також визначення витоку проводять за допомогою манометра, встановленого в контрольному отворі на патрубку. Після закінчення перевірки манометр знімають, а отвір закривають різьбовою пробкою.

Водопровідне введення звичайно прокладають через стіну підвалу, а за відсутності підвалу -- через отвір у фундаменті будівлі; цей отвір заповнюють водонепроникними матеріалами.

Водопровідна мережа кожного житлового будинку складається з головного розводящого трубопроводу, відгалужених від нього стояків і підведень від них до водорозбірної арматури.

Мал. 1. Пристрій водопровідного введення в будівлю.

Залежно від того, що розташовує магістралі в будівлі системи водопроводу бувають з нижньою і верхньою розводкою (мал. 2). Системи з нижньою розводкою називають тоді, коли той, що розводить, трубопровід проходить в нижній частині будівлі (наприклад, в підвалі або технічному підвалі, в підпільних каналах першого поверху). Якщо ж він розташований на горищі або верхньому поверсі будівлі і живить стояки по напряму зверху вниз, то така система називається системою з верхньою розводкою.

Мал. 2. Схеми водопроводу з нижньою (а) і верхньою (б) розводками:

1 -- вулична магістраль; 2 -- колодязь; 3 -- засувка; 4-- введення; 5 -- водомір; 6--нижня розводка; 7 --верхняя розводка; 8 --стояки.

Система з нижньою розводкою володіє рядом переваг, і тому така система найбільш поширена.

При несправності труб водопроводу з верхньою розводкою вода може попсувати міжповерхові перекриття і квартири. Щоб не заморозити систему, необхідне ретельне утеплення трубопроводів на горищі. II, нарешті, якщо зменшиться тиск в міському водопроводі, то при цій системі квартири у всіх поверхах можуть залишитися без води. Тому водопровід з верхньою розводкою майже не влаштовується.

Залежно від принципу дії розрізняють наступні системи внутрішніх водопроводів:

працюючі постійно під достатнім тиском в міській мережі (мал. 3, а);

працюючі періодично при недостатньому тиску (мал. 3, б, в і г).

Як видно з схеми, зображеної на мал. 3, а, така система при достатньому натиску не вимагає яких-небудь додаткових пристроїв.

На мал. 3, б представлена схема, що працює при періодично змінному тиску в міському водопроводі. Тут передбачений підкачуючий насос би, який включається для створення додаткового тиску у внутрішній мережі, необхідного для подачі води у верхні поверхи.

Мал. 3. Схема внутрішнього водопроводу: а «-- при достатньому тиску в міській мережі; 6, в і г -- при недостатньому тиску; / -- домовик магістральний трубопровід; 2 -- стояки; 3 -- загальний вентиль; 4--вентилі на стояках; 5 -- зворотні клапани; 6 ~ насос. 7 --. водонапірний бак.

Схема, зображена на мал. 3, в, має водонапірний бак 7, який поповнюється водою при достатньому натиску в міському водопроводі, а в часи «пік», коли тиск падає, вода з цього бака поступає у внутрішню мережу.

На мал. 3,г представлена система будинкового водопроводу, що працює за допомогою насоса, що періодично включається, для поповнення водою водонапірного бака. Для створення додаткового тиску в системі водопроводу використовують відцентрові насоси.

В насосних схемах передбачається зворотний клапан 5 (див. мал. 3,6, ві г), розміщений у насоса 6 на обвідній лінії (трубі). Цей клапан перешкоджає виходу води у вуличну міську мережу, коли насос не працює, і пропускає її в будинкову мережу при працюючому насосі. Відключається насос спеціальними засувками, встановленими на всмоктуючій і напірній трубах.

Надійність роботи системи внутрішнього водопостачання багато в чому залежить від правильно підібраного насоса. Необхідно, щоб його продуктивність відповідала годинній (для схеми б -- секундному) витраті води в будинковому водопроводі. Також важливо, щоб створюваний їм тиск був достатнім для підйому води на верхні поверхи або на необхідну висоту.

Спеціальні автоматичні пристрої регулюють роботу внутрішнього водопроводу із запасними баками для води і насосами. Ці пристрої відключають насоси, коли баки наповнені, і пускають їх в роботу, коли в них немає води.

Замочні засувки або вентилі 4 служать для відключення окремих стояків або розводящих трубопроводів при ремонті системи.

В будівлях труби звичайно прокладають по поверхні стін і перекриттів (відкрита прокладка). Застосовують і приховану прокладку. В цьому випадку труби розташовують в спеціальних штрабах стін під штукатуркою або під облицювальною плитою. Прихована прокладка застосовується рідко, оскільки вона створює незручності при ремонті трубопроводу.

Діаметри труб внутрішнього водопроводу підбирають відповідно до кількості води, що подається. Діаметр труб можна також приймати рівним:

13 мм при числі водорозбірних кранів від 1 до 3

19 мм …………………………....4 „ 10

25 мм ………………………….. 11 „ 20

32 мм _{………………………………………………….} 61 „ 80



Мал. 4. Схема автоматичного спринклерного протипожежного водопроводу.

В багатоповерхових житлових будинках, у виробничих і суспільних будівлях влаштовують спеціальні або суміщені протипожежні водопроводи. В будівлях, де пожароопасность велика (в театрах, клубах, спеціальних виробництвах), влаштовують автоматичні системи -- спринклерні або дренчерні.

На мал. 4, а представлена схема автоматичного спринклерного протипожежного водопроводу. Вона, складається з прокладених під стелею розводящих труб 1, закритих розбризкувачів -- спринклерних головок 2, укручених в розводящі труби 1, подаючого трубопроводу 3, водоживильного бака 4, насосної установки для подачі води 5, введення в будівлю 6, контрольно-сигнального клапана 7, повітряного резервуару 8 і компресора 9.

На мал. 36, би показана схема спринклерної головки-розбризкувача. Одна головка розрахована на зрошування 9,3 м2 площі підлоги при тиску,0,5 кГс/см2 і висоті приміщення 4 м.

Коли виникає пожежа, температура повітря в приміщенні підвищується, і як тільки вона досягне 72° З, в спринклерних головках плавиться легкоплавкий припій, відкриваючи отвір, а через нього під натиском виривається струмінь води, утворюючи при ударі об розетку, розташовану нижче за отвір, водяна парасолька. Зразу ж в дію вступає вся спринклерна система. контрольно-сигнальний клапан автоматично пропускає воду в розводящу мережу і дає сигнал пожежної тривоги. Одночасно насоси подають воду в систему протипожежного водопроводу.

Дренчерниє протипожежні водопроводи -- напівавтоматичної дії. Для пуску системи необхідно відкрити вентиль на трубопроводі, що створює водяну завісу для гасіння вогню зверху і захисти найцінніших приміщень будівлі. В цих системах встановлюють відкриті розбризкувачі води.

ГАРЯЧІШЕ ВОДОПОСТАЧАННЯ

Існують різні способи приготування гарячої води для побутових цілей: в кухонних вогнищах, водонагревательних колонках, що працюють на твердому топ-i ливе, в газових або електричних нагревателях. Кип'ячену воду готують в спеціальних нагрівателях-кип'ятильниках.

Всі ці вогняні (на твердому паливі), газові і електричні нагрівателі води відносяться до місцевих установок гарячого водопостачання. Вони розміщуються в будівлях і складаються з генератора тепла і водяної судини (резервуару) з нагрівальною поверхнею.

У великих житлових і суспільно-комунальних будівлях, а також на промислових підприємствах, де споживається багато гарячої води, влаштовують централізовані системи гарячого водопостачання. Крупні системи обслуговують великі групи будівель, підприємства і навіть цілі селища і окремі райони міста. Такі системи є районними системами гарячого водопостачання.

Централізована система окремих будівель складається з установок для приготування гарячої води і розгалужених мереж трубопроводів, що підводять воду до водорозбірних і змішувачів кранів (споживачам).

В централізованих системах гарячого водопостачання застосовують для приготування гарячої води різні водоводяні і пароводонагревателі. У водогрейних і парових казанах використовують тверде, рідке і газоподібне паливо.

В багатьох містах гаряча вода часто подається в будівлі централізований -- від ТЕЦ.

Системи гарячого водопостачання виконуються з нижньою і верхньою розводкою. При верхній розводці труби прокладають по горищу, а при нижній -- під підлогою або під стелею підвалу.

Для монтажу систем гарячого водопостачання застосовують сталеві оцинковані труби. Ті, що розводять труби, покривають тепловою ізоляцією, а стояки і що підводять труби ізоляцією не покривають.

Залежно від місцевих умов для подачі гарячої води влаштовують тупикові або замкнуті (кільцеві) мережі. Ці мережі забезпечують подачу води певної температури до водорозбірних крапок. водорозбірні крани або змішувачі, встановлені у санітарних приладів, дозволяють одержувати воду необхідної температури. Температура споживаної води для ванн і душів повинна бути 37° З, для миття посуду і прання білизни 65--70° З, для лазень -- до 60° З.

У водонагрівачах температура води не повинна _t перевищувати 75° С. Воду з меншою температурою одержують шляхом змішування гарячої води з холодною.

Розглянемо схему централізованого гарячого водопостачання будівель від тепломережі (мал. 5). В неї входять наступні основні елементи: / -- швидкісний підігрівач; 2-- гарячий трубопровід від тепломережі; 3 -- зворотний трубопровід в тепломережу; 4 -- грязевик; 5 -- бак для гарячої води; б -- предохранительный клапан; 7 -- трубопр(%эд гарячого водопостачання; 8 -- циркуляційний (зворотний) трубопровід; 9 -- відцентровий насос; 10 -- трубопровід від холодного водопроводу.



Рис. 5 Схема центрального гарячого водопостачання будівель від тепломережі.

Нагрів водопровідної води производится в швидкісному водопідігрівачі 1 за допомогою перегрітої води, що поступає з тепломережі. Звідси нагріта вода подається по трубопроводах 7 до водорозбірних кранів. Водонагрівач може з'єднуватися з баком для зберігання гарячої води.

Циркуляція води в системі здійснюється за допомогою відцентрового насоса 9 і циркуляційних трубопроводів 8.

В системі гарячого водопостачання вода поступає в швидкісний водопідігрівач. Холодна вода з водопроводу нагрівається і виділяє розчинене в ній повітря, яке може викликати корозію металу. Тому водопідігрівач потрібно приєднувати так, щоб гріюча (первинна) вода проходила в міжтрубному просторі, а що нагрівається (вторинна) -- по латунних трубках, які не піддаються корозії.

Централізоване гаряче водопостачання з швидкісним водопідігрівачем має ряд переваг перед іншими пристроями. Воно може працювати за наявності приладів автоматичного контролю і регулювання.



На мал. 6 показана схема гарячого водопостачання з підігрівом води у водогрейном казані великої теплоємності. В цю схему входять: / -- казан великої теплоємності; 2 -- трубопровід для гарячої води з казана; 3 -- стояки; 4 -- водорозбірні пристрої; 5 -- зворотна лінія; 6 -- насос; 7-- зворотний клапан; 8 -- трубопровід для холодної води з водопроводу.)

ТРУБОПРОВІДНА І ВОДОРОЗБІРНА АРМАТУРА ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Арматура, вживана в санітарно-технічних системах будівель, вибирається залежно від тиску, температури і середовища, що проходить через неї.

Вибір арматури здійснюється по Русл, тобто по умовному тиску в кГс/см2^, на який розрахована дана конструкція при розрахунковій температурі середовища 20° С. Условное тиск при температурі середовища, рівний розрахунковою, рівно робочому тиску Рраб_, тобто фактичному надмірному тиску в трубопроводі, казані або бойлері. При інших, більш високих температурах середовища робочий (фактичне) тиск для тієї ж конструкції знижується на величину, передбачену Гостом 356-68, витяг з якого приведений в табл. 1. Це зниження тиску пояснюється тим, що при підвищенні температури зменшується міцність корпусу і інших деталей арматури.

Таблиця 1

Тиск (надмірні) (в кГс/см2) для арматури і сполучних частин

Ру	Рпр	вуглецева сталь	ковкий і сірий чавун	Латунь і бронза
		Рраб (не більш) при температурі середовища з °С до
		200	120 | 200	120	200
1	2	1	1	1	1	1
2,5	4	2,5	2,5	2,5	2,5	2
4	6	4	4	3,6	4	3,2
6	9	6	6	5,5	6	5
10	15	10	10	9	10	8
16	24	16	16	15	16	13
25	38	25	25	23	25	20
40	60	40	40	36	40	32

Наприклад, бронзовий вентиль з умовним тиском Ру=10 кГс/см2 розрахований на робочий (надмірне) тиск. Пробним тиском Рпр називають тиск в кГс/см2, при якому проводиться випробування арматури водою при температурі меншої 100° З.

Залежно від призначення арматури і пред'явлених до неї вимог встановлено три класи герметичності затворів трубопровідної замочної арматури відповідно до Госту 9544-60.

Скорочені дані герметичності затворів приведені в табл. 2. В зоне, очерченной жирними лініями, утворення роси на краях поверхонь ущільнювачів затвора (при випробуванні водою або гасом), що не перетворюється протягом часу випробування в стікаючі краплі, або наявність пухирців (при випробуванні повітрям), що не відриваються, дефектом не є.

Вся арматура відповідно до Госту 4666-65, що випускається, має на корпусі маркіровку умовного тиску або робочого тиску і температури. Необроблені частини корпусу і кришки мають відмітне забарвлення (табл. 3), вказуюче матеріал основних деталей.

Арматура з сірого і ковкого чавуну забарвлюється в чорний колір, із сталі -- в сірий. Для вказівки матеріалу поверхонь ущільнювачів затвора маховик або рукоятка забарвлюються у відмітне забарвлення.

Таблиця 2 Відмітне забарвлення матеріалів

Матеріал поверхонь ущільнювачів затвора	Колір, відмітного забарвлення
Бронза або латунь Шкіра або гума Ебоніт або фібра Пластмаса Сталь коррозійностійка	Червоний Коричневий Зелений Сірий з синіми смугами Голубий

У арматури, призначеної для газоподібних середовищ, допускається нанесення на корпус або кришку відмітного знака у вигляді суцільного кружка голубого кольору.

Вся промислова трубопровідна арматура має умовне позначення, що складається з цифр і букв (табл. 3). Перші дві цифри позначають вид арматури (групу) по класифікатору.

Таблиця 3 Класифікація арматури

Вид арматури	Умовний номер
Крани пробно-спускні Для трубопроводів Замочні пристрої покажчиків рівня Вентилі Клапани зворотні, підйомні і приємні з сіткою Клапани зберігаючі Редукційні Оборотні поворотні Задвижки Конденсатовідвідники	10 11 12 14 і 15 16 17 18 19 30 і 31 45

Далі йдуть одна або дві букви, позначаючі матеріал (табл. 4), вживаний для виготовлення корпусу: для сталі -- З, для сірого чавуну -- Ч, для ковкого чавуну -- КЧ і для латуні або бронзи -- Б.

Таблиця 4 Позначення матеріалу

Матеріал ущільнених поверхонь	Позначення матеріалу
Латунь або бронза Нержавіюча сталь Шкіра Ебоніт Резина Ущільнюючі поверхні без вставних кілець	Бр Нж К Є Р Бк

Одна або дві цифри, поміщені в позначенні після букв, характеризують матеріал корпусу і указують конструктивні особливості арматури в межах групи. Останні одна або дві букви в умовному позначенні указують матеріал поверхонь ущільнювачів затвора.

Наприклад, вентиль замочний муфтовий бронзовий з шкіряним ущільненням має позначення 15БЗк, де цифра 15 відповідає групі виробу -- вентиль; буква б указує матеріал корпусу -- бронза; цифра 3 характеризує різновид вентиля; буква до указує матеріал ущільнення затвора --кожа.

ЗАМОЧНА АРМАТУРА

Замочну арматуру встановлюють на трубопроводах для відключення окремих ділянок і для регулювання кількості проходячого середовища за рахунок прикривання або відкриття арматури. До замочної арматури відносяться різного роду вентилі, засувки і крани.

Вентилі, вживані в сансистемах, підрозділяють на муфтові (мал. 7) і фланцеві. І ті і інші незалежно від конструкції мають золотники з матеріалом ущільнювача, шарнірно укріплені на кінці шпінделя, що має різьблення в місці проходження його через кришку. На кінці шпінделя є чотиригранна виточка для надягання маховика.

При обертанні маховика шпіндель обертається і за рахунок різьблення на ньому і нарізки в тілі кришки вентиля підіймається або опускається по відношенню до круглого отвору в перегородці корпусу. Разом з шпінделем підіймається або опускається золотник, відкриваючи або закриваючи вказаний отвір. Шарнірне кріплення золотника до шпінделя необхідне для того, щоб золотник щільніше сідав на сідло отвору.

Мал 7. Муфтовий вентиль (а) і пробковий муфтовий кран (б).

Ущільнення місця проходу шпінделя через кришку вентиля проводять сальниковим набиванням, набиваним в зазор між кришкою і шпінделем. Ущільнюють набивання за рахунок навертання на кришку грандбукси.

У всіх вентилях рух середовища повинен здійснюватися тільки під золотник. У разі надходження середовища зверху золотника у момент повного закриття вентиля сальникове ущільнення шпінделя весь час знаходитиметься під тиском, що може привести до протічкам. Крім того, у момент відкриття вентиля при такому напрямі середовища можливий зрив золотника з шарніра шпінделя, оскільки на золотник тиснутиме сила, рівна тиску середовища, помноженого на площу золотника. Наприклад, при тиску середовища 10 кгс/см2 і площі золотника 3 см2 сила, прагнуча зірвати його з шпінделя, рівна 30 кг.

Вентилі забезпечують надійне примикання золотника до сідла, чим забезпечується хороша герметизація, але у зв'язку з тим що середовище, проходячи через вентиль, міняє свій напрям і проходить через звуження, вентилі мають великий гідравлічний опір і тому не можуть застосовуватися там, де натиск, що розташовується, незначний.

Засувки в залежності ст конструкції замочної частини підрозділяють на два основні типи -- паралельні і клинові (мал. 8). В паралельних засувках прохід в корпусі перекривається двома рухомо сполученими між собою дисками, які розсуються при опусканні вниз розташованим між ними клином, Ущільнюючі кільця на корпусі і на дисках розташовані перпендикулярно осі засувки. В клинових засувках прохід в корпусі перекривається одним клиноподібним круглим диском (клинкетом), укріпленим на шпінделі, який переміщається в кублі між похилими ущільнюючими кільцями корпусу (мал. 9).

В паралельних засувках ущільнюючі кільця обробляються і притираються простіше і легше, ніж в клинових засувках, де знос ущільнюючих кілець відбувається швидше, а при рідкісному користуванні засувкою клин заїдає.

Обидва види засувок виготовляють з висувним і невисувним шпінделем. В задвижках з висувним шпінделем маховик закріплений на корпусі, так що він має нагоду обертатися. При його обертанні шпіндель, що має квадратне різьблення, поступально вигвинчується або угвинчується в маховик, захоплюючи за собою диски. По величині виступаючої частини шпінделя можна судити про величину закриття засувки. В засувках з нерухомим шпінделем останній разом з маховиком може тільки обертатися, внаслідок чого по різьбленню на шпінделі диски підіймаються або опускаються.

Ущільнення шпінделів в місцях проходу через кришку корпусу в обох випадках здійснюється за допомогою сальника.

Закриття і відкриття засувок малих діаметрів здійснюються уручну. Для засувок великих діаметрів і при дистанційному або автоматичному керуванні застосовують електричний або гідравлічний привід.



Мал. 8. Паралельна засувка з висувним шпінделем

Мал. 9 Клинова засувка

Засувки можна встановлювати на горизонтальних трубопроводах шпінделем вгору або під кутом в 45°; установка шпінделем вниз недопустима.

Установка засувок на вертикальних ділянках трубопроводів переважно, особливо в системах з гарячою водою, оскільки в цьому випадку на поверхнях ущільнювачів менше осідає накип. Для очищення їх рекомендується не рідше одного разу на тиждень проводити декілька закриття і відкриття засувки.

Пробкові крани як замочний орган мають конічну пробку з прорізом для проходу середовища. При повороті пробки проріз зміщується щодо осі крана, і прохід закривається.

Пробкові крани можуть бути муфтовими і фланцевими, сальниковими і бессальниковими. В бессальникових кранах натягнення пробки здійснюється за заспіваний підтягання гайки, наверненої на різьблення хвостовика пробки, що пропускається через нижню частину корпусу.

Добре притертий кран є надійною замочною арматурою, але він незастосовний при температурі теплоносія зверху 100° З.

Крім того, при тривалій бездіяльності пробка крана при пропуску через неї гарячої води прикипає. Для запобігання прикипання необхідно досить часто, не рідше одного разу на тиждень, кілька разів повертати пробку.

Ущільнення пробкових кранів, вживаних в газопостачанні, здійснюється крім притирання пробки до корпусу за рахунок мастила поверхні пробки консистентними мастилами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов Н.Н. Водоснабжение.--М. : Стройиздат, 1982.--440 с.

2. Абрамов С.К., Алексеев B.C. Забор вода из подземного источника. -- М.: Колос, 1980.-- 239 с.

3. Белан А.Б., Хоружий П.Д. Проектирование и расчет устройств водоснабжения.-- К.: Будивельник, 1981.-- 188 с.

4. Бочевер Ф.М. и др. Проектирование водозаборов подземных вод. -- М.: Стройиздат, 1976.-- 291 с.

5. ВБН 46/33--2.5--5--96. Сільськогосподарське водопостачання. Зовнішні мережі і споруди. Норми проектування. -- К., 1996. -- 152 с.

6. Водне господарство в Україні/ За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. - К. Генеза, 2000.-456с.

7. ГОСТ 2761--84. Источники централизованного хозяйственно-питьевого водоснабжения.-- М.: Стройиздат, 1985.-- 12 с.

8. Душкин С.С, Дегтярева Л И . Водоподготовка и процесс микробиологии: Учебное пособие. -К.: Вища школа, 1996.-164с.

9. Залуцкий 3.В., Петрухно А.И. Насосные станции. Курсовое проектирование. -- К. : Вища школа. Головное изд-во, 1987.- 167 с.

10. Кульский Л.А., Строкам П.П. Технология очистки природных вод. - К.: Вища школа, 1986. - 352с.

11. Образовский А.М., Бреснов Н.В. и др. Водозаборные сооружения для водоснабжения из поверхностньгх источников-М Стройиздат, 1976.- 368с.

12. Оводов В.С. Сельскохозяйственное водоснабжение и обводнение.-- М. : Колос, 1984.--479с.

13. Орлов В.О. Сільськогосподарське водопостачання . -К.: Вища школа., 1998.- 182с.

14. Орлов В.О., Зощук А.М., Мартинов СЮ. Пінополістирольні фільтри в технологічних схемах водопідготовки. - Рівне: РДТУ, 1999.- 144с.

15. Орлов В.О., Кравченко В.С. Сільськогосподарське водопостачання. Курсове і дипломне проектування.-- К. : Вища шк., 1992.-- 191 с.

16. Орлов В.О., Шевчук Б.И. Интенсификация работы водоочистных сооружений. -- К.: Будивельник, 1989.-- 128 с.

17. Пособие по проектированию сооружений для забора подземных вод / ВНИИВодгео.-- М. : Стройиздат, 1989.--270 с.

18. Проектирование сооружений для забора поверхностньгх вод. Справочное пособие к СНиП. - М.: Стройиздат, 1990- 256с.

19. Пособие по проектированию сооружений для очистки и подготовки воды (к СНиП 2.04.02-84"Водоснабжение. Наружные сети и сооружения) / НИИ КВОВ АКХ им. К.Д. Памфилова.- М: ЦИТПГосстрояСССР, 1989.- 128с.

20. Разумов Г.А. Проектирование и строительство горизонтальных водозаборов и дренажей.-- М.: Стройиздат, 1988.-- 240 с.

21. Рудник В.П., Петимко П.И. и др. Зксплуатация систем водоснабжения. -- К.: Будивельник, 1983.-- 184 с.

22. Санпин 4630--88. Санитарные правила и норми охраны поверхностных вод от загрязнения. - М.: Минздрав GPCP,1988.-- 174 с.

23. СНиП 2.04.02-84. Водоснабжение. Наружные сети и сооружения. -М.: Стройиздат, 1985.- 136с.

24. Справочник монтажника: Монтаж систем внешнего водоснабжения и канализации / Под ред. А.К. Перешивкина.-- М. : Стройиздат, 1978.--576с.

25. Справочник по водным ресурсам/ Под ред. Б.И. Стрельца. - К: Урожай, 1987.- 304с.

26. Теоретические основи очистки водьі / Н.И. Куликов, А.Я. Найманов, Н.П. Омельченко, В.Н. Чернышов, В.Н. Маслак, Н.И. Зотов. -Макеевка: ДГАСА, 1999.- 277с.

27. Тугай A.M. Расчет и конструирование водозаборных узлов. -К.: Будивельник, 1978.- 160с.

28. Тугай А.М. Водоснабжение. Водозаборные сооружения. -К.: Вища школа, 1984.-200с.

29. Тугай А.М., Орлов В.О., Шадура В.О. Буріння свердловин для водопостачання. -Рівне: РДТУ, 2000.-140с.

Тугай А.М., Прокопчук И.Т. Эксплуатация и ремонт систем сельскохозяйственного водоснабжения. -- К. : Будивельник, 1988.-- 176 с

Тугай A.M., Прокопчук И.Т. Водоснабжение из подземных источников. Справочник- К.: Урожай, 1990.- 264с.

Тугай А.М., Терновцев В. Е. Водоснабжение: Курсовое проектирование. - К. : Вища школа. Головное изд-во, 1980.-- 206 с.

Тугай А.М., Терновцев В.О., Тугай Я.А. Розрахунок і проектування систем водопостачання: Навчальний посібник. К.:КНУБА, 2001. -254с.

Тугай А.М., Тугай Я.А. Водопостачання. Джерела і водозабірні споруди. - К.: УФІ М і Б, 1998.-192с.

Укрупненные нормы водопотребления и водоотведения для различных отраслей промышленности. -- М.: Стройиздат, 1978.-- 528 с.

Усенко B.C. Искусственное восполнение запасов и инфильтрационньїе водозабори подземньїх вод.-- Минск: Наука и техника, 1972.-- 256 с.

Хоружий П.Д. Расчет гидравлического взаимодействия водопроводных сооружений.- Львов: Вища школа, 1984. - 152с.

Хоружий П.Д., Орлов В.О та ін. Довідник по сільськогосподарському водопостачанню і каналізації. -К. - Урожай, 1992. - 294с.

Д.И. Хоружий П.Д., Ткачук А.А. и др. Эксплуатация систем водоснабжения и канализации. Справочник.-- К.: Будивельник, _/Лн 1993.--232 с. 42.

Шевелев Ф.А. ,Орлов Г.А. Водоснабжение больших городов зарубежных стран. - М.: Стройиздат, 1987. - 348с.