Історія заводу Рогань

Черги не займати - пиво закінчується

· Сьогодні 70% ринку займають 6 приватних пивозаводів: київський "Оболонь", харківський "Рогань", запорізький "Славутич", "Донецький пивозавод", миколаївський "Янтар" та чернігівський "Десна". Кожен з них має власника, і майже всі ці власники - стратегічні інвестори, які прийшли надовго.

· На пивному ринку України розгортається остання боротьба за решту 30% та за право бути стратегічним інвестором тих заводів, власники яких ще згодні поступитися своїм місцем. Як стверджують фахівці, до остаточного розподілу залишилися лічені місяці.

· Вже через якийсь рік на ринок виробництва пива вхід буде заборонено так само, як кілька років тому остаточно перекрили доступ на тютюновий. Винятком стануть лише великі міжнародні пивні компанії. Але й їм буде непереливки.

Випуск пива зростає щороку на 10-15%

До 1996 року виробництво пива в Україні скорочувалось швидкими темпами: зі 138 млн. дал у 1990 році до 60,3 млн. дал у 1996-му. Це було пов'язано не тільки з економічною кризою, але й початком роздержавлення галузі, яка розпочалася на самому початку 90-х.

Досить швидко нові власники зрозуміли: навіть відносно велика рентабельність пивоваріння в умовах зменшення ринку не дозволить модернізувати застаріле виробництво та забезпечити маркетингові витрати, а високі кредитні ставки вітчизняних банків - переозброїти заводи без зміни власника. Лише "Оболоні", якій пощастило з регіоном збуту (обсяги споживання в столиці постійно зростають), вдалося залучити у грудні 1997 року кредит Європейського банку реконструкції та розвитку на суму $40 млн.

Власники решти повинні були вибирати: або утримувати завод під своїм контролем, але потроху здавати ринок конкурентам, або віддати власність, але забезпечити майбутнє зростання. Враховуючи, що основними власниками були менеджмент та трудові колективи, а інвестори не ставили умов щодо їх заміни, лідери ринку погодились на другий варіант.

Щодо інвесторів, то, незважаючи на негативну динаміку ринку на початку 90-х, вони знайшлись. Їх розрахунки були досить прості: у країні, де люди ще п'ять років тому випивали майже 30 літрів пива в перерахунку на одну особу, обсяг споживання в 11,5 літра на особу на рік - тимчасове явище. Тим більше, що на одного німця припадає 170 літрів пива, на одного англійця - 120 літрів.

Крім того, інвесторів підштовхувала дуже невелика ціна за контроль над українськими пивозаводами. Порядок цифр становив мільйони доларів, а не десятки мільйонів, як на Заході. Такий завод, як "Рогань", що сьогодні займає 12% українського ринку, оцінювався на момент купівлі портфельними інвесторами всього в $10 млн.!

І відразу після першого перерозподілу ринку, який закінчився в 1996 році, негативну тенденцію спаду вдалося переломити. Відтоді випуск пива зростає на 10-15% щороку. Торік у країні вироблено близько 70 млн. дал пива, тобто приблизно по 13 літрів на особу. На думку спеціалістів, у найближчі 3-5 років у середньому споживання зросте до 20-30 літрів на особу. Тобто обсяг ринку може становити вже понад 2 млрд. грн на рік - це великі гроші, враховуючи рентабельність виробництва на рівні 20% та більше.

Тому на ринку розпочався наступний етап конкурентної боротьби - не тільки за рахунок модернізації власного виробництва і збільшення його обсягів, але й шляхом купівлі привабливих регіональних підприємств. Ще однією новою "корпоративною" тенденцією стало об'єднання окремих виробників пива. Про наміри злиття оголосили компанії SUN Brewing (Індія) - власник сімферопольського пивозаводу "Крим" та семи пивних виробництв у Росії - та Interbrew (Бельгія) - власник чернігівської "Десни" та омського заводу "Росар".

Напередодні розподілу

Ось як виглядає розташування сил на пивному ринку України станом на середину весни.

· Завод "Оболонь" (Київ) був створений у 1980 році і перетворений у ЗАТ у 1993-му. Основний акціонер - колектив підприємства.

Обсяг виробництва пива у 1998 році становив 12,216 млн. дал, темпи зростання порівняно з 1997-м - 10%, з 1996-м - 21%.

"Оболонь", до складу якої входить Фастівський пивзавод, володіє контрольними пакетами акцій Севастопольського пивзаводу, Бершадського (Вінницька область) та Охтирського (Сумська область) пивзаводів.

· Пивокомбінат "Янтар" (Миколаїв) створено у 1973 році. Відкритим АТ став у 1994-му. Основними акціонерами ще в 1995 році стали кіпрські структури британської компанії Invesco Ceam.

Обсяг виробництва пива у 1998 році становив 6,2 млн. дал. Темпи зростання порівняно з 1997-м - 33%, з 1996-м - 154%.

За деякими даними, комбінат останнім часом узяв під контроль і Херсонський пивзавод.

· Останнім часом потужно заявив про свої наміри зайняти першу сходинку на ринку запорізький пивзавод "Славутич", створений у 1974 році. Колектив підприємства, який отримав контроль над власним виробництвом ще 1993 року, перетворивши його у ВАТ, в 1996 році продав контрольний пакет акцій скандинавському холдингу Baltic Beverage Holding (BBH), власники якого - фінська компанія Hartwall і норвезька Orkla. BBH - лідер російського ринку, йому також належать пивзаводи в Прибалтиці.

Обсяг виробництва пива у 1998 році становив 7,51 млн. дал. Темпи зростання порівняно з 1997-м - 23%, з 1996-м - 70%.

Нещодавно BBH спробувала отримати контроль над найбільшим виробником Заходу України - львівським пивзаводом "Колос". За деякими даними, холдинг придбав 40% "Колосу", але набрати контрольний пакет перешкодила хитрість українських фінпосередників. Компанія, яка придбала для BBH 40-відсотковий пакет, встигла перетворити "Колос" із відкритого в закрите акціонерне товариство. Після чого підняла ціну решти акцій, необхідних для контрольного пакета, в декілька разів. Подейкують, представники BBH були шоковані і змушені готуватися до судової справи, аби завершити придбання "Колосу".

· Пивзавод "Десна" (Чернігів) було створено у 1976 році, а перетворено в ЗАТ 1994 року. Основний акціонер - компанія Interbrew.

Обсяг виробництва пива у 1998 році становив 5,398 млн. дал. Темпи зростання порівняно з 1997-м - 0%, з 1996-м - 12,5%.

Щодо "Донецького пивзаводу", то про нього - в окремій статті в цьому огляді, бо тільки два місяці тому на підприємстві завершився конфлікт між менеджментом та американським інвестором, що тривав кілька років.

"Рогань" шукатиме інвестора?

Зупинімо увагу на останньому з лідерів ринку.

· Пивозавод "Рогань" (Харків) - наймолодший - його створено у 1989 році. Це єдина пивоварня, яка й досі не має стратегічного інвестора. Втім, контрольний пакет акцій контролює група портфельних інвесторів.

Обсяг виробництва у 1998 році становив 8 млн. дал. Темпи зростання порівняно з 1997-м - 23,4%, з 1996-м - 92,7%.

Нещодавно стало відомо, що компанія всього за 1 млн. грн придбає Олександрійський пивзавод потужністю 1 млн. дал, розташований у Кіровоградській області.

Але учасники ринку давно очікують від "Рогані" іншої новини - оголошення конкурсу щодо залучення стратегічного інвестора. Кажуть, що власники заводу планували здійснити тендер ще торік, але вирішили перечекати кризу, аби не збивати ціни.

Дуже ймовірно, що за контроль над харківським пивзаводом боротьбу поведуть уже присутні на ринку стратегічні інвестори. Тим більше, що саме консолідація виробництв - головна тенденція розвитку пивного ринку в світі. Вона дозволяє істотно скоротити операційні витрати.

Чистий прибуток підприємства у 1998 році порівняно з попереднім не змінився: 12 млн. грн.

Крім виробництва відразу 12 сортів пива, 12 сортів безалкогольних напоїв і 5 сортів слабоалкогольних напоїв, "Рогань" відома ще й своєю відмовою від консервантів та пастеризації напою. З минулого року підприємство використовує артезіанську воду. Все це дало змогу вийти на міжнародний рівень якості. Тільки цього року підприємство отримало на різноманітних виставках 45 медалей.

Отже, завод дійсно може стати добрим придбанням й остаточно закріпити лідерство когось з учасників українського ринку. Або добрим стартом для нового конкурента.

Статутний фонд АТ "Пивзавод "Рогань" - 5,86 млн. грн. Номінал акції - 1,75 грн, ринкова капіталізація - від 70 млн. грн за ціною купівлі до 480 млн. грн за ціною продажу. Втім, остаточну ціну запропонують власники контрольного пакета заводу.

Невеличким інвесторам також знайдеться місце - досвід доводить, що пивні заводи потужністю 1-2 млн. дал та вартістю кілька мільйонів гривень за умови інвестицій у кілька мільйонів доларів можуть відвоювати собі невеличкі ніші на ринку. Приклад - успішна робота Ніжинського пивзаводу, в який інвестувала кошти компанія "Інеко", або Подільського заводу в Києві.

Відкритими залишаються регіони Одеси, Заходу України. Досить ймовірно, що на великому столичному ринку знайде нішу й Київський пивзавод №1. Ще кілька років тому в нього інвестував гроші банк "Київ-Приват", але сьогодні проти підприємства порушено справу про банкрутство. Тобто є непогана можливість отримати його у власність.

Інвестуйте у харчову промисловість

На думку учасників фондового ринку, сьогодні якраз зручний момент для купівлі підприємств харчової промисловості. І нічого, що ринок тютюну та пива вже майже поділено. Є й альтернативи.

"Закритих ринків немає, - вважають аналітики компанії "Австрія-Сек'юрітіз". - Усе залежить від суми, яку інвестор планує вкласти в підприємство". За їхніми словами, контрольний пакет акцій можна придбати на будь-якому ринку. Можливість потрапити на ринок пива є завжди, аби була "кругленька" сума у кишені. Аналітики радять в умовах України купити одну з уже існуючих компаній, налагодити маркетинг та модернізувати обладнання.

Утім, представники компанії "Софія - Цінні папери", загалом погоджуючись з думкою, що на ринку немає заборонених шляхів, не радять витрачати зусилля саме на входження до ринку пивної промисловості. На їхню думку, всі сфери впливу тут вже поділено, і немає сенсу створювати конкуренцію "Оболоні" або "Славутичу".

З ними погоджуються й аналітики компанії "Інеко". На власному прикладі визнаючи, що отримати невеличке місце на вітчизняному ринку пива ще можна, аби тільки мати свій власний бізнес-план та певне локальне підприємство, вони більше радять інвестувати в інші галузі харчової промисловості.

"Сьогодні зручний момент для купівлі акцій, бо ціни на ринку знизилися до найнижчого рівня", - підтверджують фахівці компанії "Полар Інвест".

Інша річ, що ще до придбання треба знати, що робити з вибраним виробництвом. "При покупці необхідно проаналізувати усі аспекти діяльності тієї чи іншої компанії. Особливу увагу звернути на такі фактори: керівництво компанії, її фінансове становище, брак прихованих конфліктів під час приватизації та перспективи розвитку компанії", - сказав "ГК" начальник аналітичного відділу Wood& Company Іван Компан.

Гіркий присмак донецького пива

· 20 березня закінчився конфлікт між АТЗТ "Донецький пивоварний завод" і американським інвестором - корпорацією D.B.S. America, Inc., який тривав більше трьох років. Збори акціонерів визнали корпорацію акціонером з пакетом акцій в розмірі 49% статутного фонду.

· Примирення з інвестором відбулося через п'ять місяців після загадкового вбивства директора АТЗТ "Донецький пивозавод" Юрія Павленка 28 вересня 1998 року. Тоді троє невідомих побили, а потім застрелили директора на порозі власного будинку в центрі Донецька.

"Американцям не здамося"

У грудні 1993 року між корпорацією D.B.S. America, Inc. і тоді ще орендним підприємством "Донецький пивозавод" був укладений договір про створення українсько-американського СП у формі акціонерного товариства закритого типу (СП "АТЗТ "Донецький пивозавод"). За умовами установчого договору український учасник СП володів 51% акцій, американський - 49%. Американська корпорація, згідно з договором, як вклад мала внести устаткування і майнові права на торгову марку, що оцінювалось у $331 тис. Крім того, корпорація зобов'язувалась профінансувати заходи з технічного переозброєння заводу. Внеском української сторони був майновий комплекс "Донецький пивзавод".

За версією керівництва пивзаводу, в квітні 1994 року на валютний рахунок створеного СП надійшли кошти загальною сумою $320 тис. Дві третини суми - оплата за устаткування. Ще $125 тис. були перераховані у довірчий фонд. Зі слів загиблого директора заводу Юрія Павленка, "проіснувавши на рахунку підприємства два дні, ці гроші переводяться на рахунок корпорації D.B.S. America, Inc.". Як стверджував Юрій Павленко, "гроші пішли з Донецька, і більше їх ніхто ніколи не бачив, так само як і обладнання".

Затягування з поставками обладнання стало причиною розлучення Донецького пивзаводу з американцями. У лютому 1995 року акціонери заводу на загальних зборах, посилаючись на невиконання інвестиційних зобов'язань, приймають рішення про зменшення статутного фонду на суму, не оплачену американцями, виводять D.B.S. America, Inc. зі складу акціонерів і перереєстровують СП у звичайне АТЗТ. У цей період старого пивовара Олексія Павленка, який нагло помер, на посту директора замінив син Юрій.

До керівництва ДПЗ прийшла молода і дуже енергійна команда, яка розуміла перспективність пивного бізнесу і не бажала ділитися прибутком з інвесторами зі сторони. У розмові з кореспондентом "ГК" Юрій Олексійович з гордістю повідомляв, що його завод разом з АТ "Оболонь" не має іноземних інвестицій у статутному фонді. Модернізацію пивзаводу його нові українські господарі вирішили робити самостійно.

Згодом, у 1997 році, за декілька днів до закінчення терміну позовної давності американська корпорація вирішила оскаржити рішення зборів акціонерів у суді. Донецький арбітражний суд задовольнив вимогу D.B.S. America, Inc. і відновив корпорацію у правах на 49% акцій. Зрозуміло, Донецький пивзавод з таким рішенням не погодився і опротестував його. Судова тяганина тривала більше року. Однак Вищий арбітражний суд України (ВАСУ) 3 серпня 1998 року залишив рішення донецького суду в силі. За повідомленням донецької преси, навіть після вердикту ВАСУ директор Юрій Павленко був настроєний оптимістично і заявляв, що "американцям здаватися не збирається і продовжуватиме боротьбу".

У боротьбі акціонерів виграли конкуренти

Нині акціями підприємства володіють 406 акціонерів, в основному члени трудового колективу. На початку 1998 року виробничі потужності АТЗТ "Донецький пивоварний завод" становили близько 7 млн. дал пива за рік. За підсумками року завод виробив 6,5 млн. дал пива і 0,670 млн. дал безалкогольних напоїв. У 1998 році асортимент продукції Донецького заводу становив 10 сортів пива (4 темного і 6 світлого). Близько 30% продукції вивозиться за межі Донецької області. Як розказував покійний директор Юрій Павленко, Донецький пивзавод за рівнем прибутку входив у сотню найприбутковіших підприємств України. У 1997 році фактичний прибуток на заводі становив понад 22 млн. грн.

Минулий рік для ринку пива Донбасу характеризувався посиленням конкуренції. Донецька область - найбільший і найбільш урбанізований регіон в Україні. До того ж в Донбасі в загальній кількості зайнятих у народному господарстві значна частка шахтарів і металургів - яким, у зв'язку з умовами праці, просто рекомендовано вживати пиво. Тобто ринок дуже перспективний з точки зору збуту. Юрій Павленко згадував, що машина, навантажена пивом, в літній період продавалася тільки виїхавши за прохідну.

Інтерес до Донецької і Луганської областей виявляють практично всі гранди вітчизняного пивоваріння (з великих пивоварень не працює на донбаському ринку тільки львівський пивзавод "Колос"). Харківський завод "Рогань" широко представлений своєю продукцією на півночі Донецької і в Луганській областях. З півдня до Донецька "підходять" миколаївці і запоріжці. Пивозавод "Славутич" за прикладом "Кока-коли", створив у Донецьку термінал-накопичувач, звідки продукцію дрібними партіями доставляють у продаж.

За оцінками експертів, якщо два-три роки тому "Донецький пивзавод" тримав 80-85% місцевого ринку, то до весни 1999 року близько 25% загального обсягу реалізації пива на донецькому ринку вже займав пивокомбінат "Славутич", по 15% - миколаївський "Янтар" і київська "Оболонь", 5% - "Рогань".

Очевидно, ця обставина, а також невтішні для донеччан результати судів, підштовхували керівництво донецького пивзаводу до компромісів з американськими інвесторами. Поворотним моментом в долі підприємства, безумовно, стала смерть Юрія Павленка. Позбавлені сильного лідера, відчуваючи тиск конкурентів, що постійно посилювався, українські господарі підприємства здалися.