Планування проектних дій

Оцінки інвестиційних витрат, які можна класифікувати відповідно до їх точності, вартос ті й часу, здійснюють різними методами. Так, можна вдатися до:

- оголошення тендерів для пос тачальників сировини, комплектуючих і устаткування, який є найбільш точним, але найбільш витратним методом; Рамки проекту

- використання цін з аналогічних проектів для підрахунку витрат, що базуються на специфікаціях і номенклатурі сировини, комплектуючих і устаткування (метод викорис тання бази кошторисних даних по об'єктах-аналогах);

- використання питомих вартісних показників (метод застосування одиничних розцінок на загальнобудівельні й спеціальні роботи);

- сумарного оцінювання по групах устаткування або функціональних частинах проекту, заснованого на порівнянні вартості реалізованих проектів-аналогів.

Зустрічаються два типи непередбачених витрат:

- матеріальні - пов'язані з точністю прогнозування;

- фінансові - впливають на величину основних інвестицій, оборотний капітал, виробничі витрати й обсяг продажів.

Структура сукупних (загальних) витрат інвестиційного проекту містить такі три групи:

¦ початкові інвестиційні витрати:

- витрати на основний капітал - сума основних засобів,

- витрати на оборотний капітал - чистий оборотний капітал;

¦ виробничі витрати:

- заводські витрати (матеріальні, трудові, накладні),

- адміністративні й накладні витрати,

- амортизаційні витрати,

- витрати фінансування (рентні платежі, штрафи й ін.);

¦ витрати збуту (маркетингові витрати) :

- прямі витрати,

- непрямі витрати.

Особливо важко оцінити розходження в темпах росту цін по чотирьох статтях витрат: вартість сировини й матеріалів, заробітна плата, вартість устаткування й послуг. Інфляція суттєво впливає на інвестиційні витрати проектів, що реалізуються протягом декількох років. Для адаптації фінансового плану до очікуваної інфляції оцінювані витрати повинні наростати кумулятивно відповідно до оцінки темпу інфляції. Витрати на передінвестиційні дослідження, виражені у відсотках до витрат інвестицій, приблизно становлять:

1% - для аналізу інвестиційних можливостей;

1,5% - для попереднього обґрунтування;

3% - для ТЕО невеликих промислових об'єктів;

10% - для ТЕО у сфері великої промисловості або для проектів з високими технологіями й складними цільовими ринками.

За оцінками керівників проектів різних закордонних фірм, які здійснюють будівництво промислових, торговельних та інших об'єктів, першочергове значення для замовників мають високий рівень Непередбачені витрати й інфляція

Вартість і фінансування передінвестиційних досліджень передінвес тиційних обґрунтувань, надійність оцінки кошторисної вартості.

На другому місці стоїть ступінь відповідності майбутнього об'єкта всім функціональним вимогам і забезпечення мінімального рівня майбутніх експлуатаційних витрат.

На третьому місці знаходиться раціональна організація управління проектом у процесі його реалізації, високий ступінь персональної відповідальності керівника проекту, організація контролю за якістю виконання будівельних робіт і рівнем кошторисної вартості об'єкта.

На четвертому - можливість для замовника вносити зміни в проект у процесі його здійснення.

І на останньому місці перебувають естетичні якості об'єкта.

2. Основні розділи ТЕО інвестиційного проекту

Розділ 1. Основна ідея проекту.

1.1. Ідея проекту.

1.2. Відповідність ідеї проекту існуючій системі економічних взаємин у країні. Відповідність ідеї рівню економічного розвитку країни.

1.3. Перелік спонсорів. Причини зацікавленості спонсорів у реалізації проекту.

1.4. Відомості про проект:

¦ основні характерис тики проекту;

¦ цілі проекту й попередня основна стратегія проекту;

¦ географічний ареал і частка на внутрішньому і зовнішньому ринках, ринкова ніша;

¦ тип розміщення (ринкова або ресурсна орієнтація);

¦ економічна політика підтримки проекту;

¦ продукція і її структура, потужності підприємства;

¦ контури економічної, промислової, фінансової, соціальної політики;

¦ національні, галузеві та інші чинники, сприятливі для проекту;

¦ найменування, адреса, фінансові можливості, роль у проекті його організатора.

Розділ 2. Аналіз ринку й стратегія маркетингу

2.1. Загальноекономічний аналіз:

¦ загальні економічні показники, що мають відношення до попиту на продукцію, передбачену проектом (населення і темпи рос ту населення, подушний доход і споживання та ін.);

¦ державна політика, практика й законодавство у сфері, пов'язаній з і споживанням, виробництвом, імпортом і експортом продукції проекту, обмеження по стандартах, зобов'язання, податки, субсидії, кредитний контроль і регулювання закордонних зв'язків;

¦ існуючий рівень національного виробництва проектованої продукції, включаючи виробництво для внутрішнього споживання;

¦ існуючий рівень імпорту;

¦ виробництво й імпорт продукції, що заміщається;

¦ дані про граничні витрати й продукти, що доповнюються;

¦ цілі виробництва, встановлені в національних економічних планах і ті, що мають відношення до проектованої продукції;

¦ існуючий рівень експорту;

¦ дані про поведінку, звички й реакцію індивідуальних і групових споживачів, а також про торговельну практику.

2.2. Дослідження ринку:

¦ детальна оцінка існуючої ємкості ринку;

¦ прогнозування зміни ємкості вітчизняного ринку в майбутньому;

¦ можливість виходу на ринки інших країн;

¦ імпорт конкуруючої продукції.

2.3. Основи проектної стратегії:

¦ цілі проекту:

- заміщення імпорту,

- використання наявних ресурсів,

- проникнення на міжнародний ринок та ін.;

¦ стратегія проекту:

- лідерство у витратах,

- орієнтація на обмежену групу покупців,

- заняття ринкової ніші.

2.4. Основна концепція маркетингу:

¦ стратегія маркетингу:

- проникнення на ринок,

- розвиток ринку,

- розвиток продукту,

- диверсифікованіс ть;

¦ оперативні заходи - збір, обробка й систематична оцінка інформації про ринок і ринкове середовище (попит і конкуренція, поводження клієнтів і потреби споживачів, вивчення конкуруючих продуктів, аналізінс трументів маркетингу та інших чинників, пов'язаних з ринком) для використання окремих інс трументів маркетингу в короткостроковій перспективі;

¦ цілі в області збуту:

- оборот,

- частка ринку,

- репутація фірми,

- прибуток.

2.5. Витрати маркетингу:

¦ визначення цін реалізації продукції:

- внутрішні витрати виробництва й збуту,

- цінова еластичність,

- цінова політика конкурентів;

¦ просування продукції:

- реклама,

- зв'язки з громадськістю,

- індивідуальний продаж,

- стимулювання збуту,

- політика відносно торговельної марки;

¦ постпродажне обслуговування продукції.

2.6. Доходи маркетингу:

¦ оптимальна виробнича потужніс ть;

¦ придатна технологія;

¦ технічно доцільна виробнича програма;

¦ альтернативні стратегії маркетингу з прогнозованим періодом продажів з урахуванням характеру й типу продукції.

Розділ 3. Сировина й комплектуючі матеріали.

3.1. Класифікація сировинних ресурсів і комплектуючих матеріалів:

¦ мінеральні ресурси - детальна інформація про запаси й фізико-хімічні властивості ресурсів;

¦ сільськогосподарські матеріали - інформація про якіс ть, методи збору й вивезення та ін.;

¦ морські продукти - оцінка запасів, обсягів і витрат виробництва, особливості національної політики й екологічні обмеження;

¦ оброблені промислові матеріали - можливість взаємозамінності напівфабрикатів, можливість використання напівфабрикатів з різним ступенем обробки залежно від характеру технологічного циклу майбутнього проекту;

¦ допоміжні матеріали - потреба в електроенергії, паливі, водо- і теплозабезпеченні, пакувальних матеріалах;

¦ загальна оцінка потреб з урахуванням вибору місця розташування, технології й виробничої потужності проекту, джерел постачання на охорону навколишнього середовища;

¦ запасні частини;

¦ поставки для соціальних та інших потреб (особливо при будівництві у віддалених і малообжитих регіонах) - продукти харчування, медичні й освітні послуги, будівництво доріг.

3.2. Специфікація потреб у матеріалах:

¦ створення спеціальних діаграм технологічних процесів, що показують, яким чином і на якій стадії виробничого процесу відбувається використання тих чи інших матеріалів;

¦ детальний аналіз на окремій діаграмі кожної стадії технологічного процесу з урахуванням особливостей застосовуваних машин, устаткування, стандартів та ін.

3.3. Доступніс ть ресурсів:

¦ загальна потреба в комплектуючих виробах;

¦ джерела постачання (зовнішні, внутрішні, місце розташування);

¦ транспортування матеріалів і можливі транспортні витрати;

¦ оцінка альтернативних варіантів кінцевого використання матеріалів, які поставляють, можливий вплив такого використання на с тупінь їх доступнос ті.

3.4. Стратегія поставок, витрати на сировину й комплектуючі вироби:

¦ цілі стратегії:

- мінімізація витрат;

- мінімізація ризику й оптимізація ділових відносин з постачальниками;

¦ визначення джерел постачання й постачальників;

¦ угоди й договори;

¦ засоби транспортування;

¦ зберігання;

¦ оцінка ризику зриву поставок.

Розділ 4. Місце розташування і навколишнє середовище.

4.1. Аналіз місця розташування і навколишнього середовища - розробка декількох альтернативних варіантів з урахуванням:

¦ екологічної обстановки, географічних умов;

¦ екологічного впливу проекту і його оцінки;

¦ державної соціально-економічної політики, стимулів і обмежень;

¦ інфраструктури району реалізації проекту.

4.2. Остаточний вибір розташування, вибір будівельного майданчика, оцінка витрат - вибір виробничого майданчика з декількох варіантів з урахуванням:

¦ природних умов;

¦ екологічного впливу (обмеження, стандарти);

¦ соціально-економічних умов (обмеження, пільги, вимоги);

¦ місцевої інфрас труктури в районі виробничого майданчика;

¦ стратегічних аспектів;

¦ вартості землі;

¦ вартості підготовки виробничого майданчика.

Розділ 5. Інженерна частина проекту й технологія.

5.1. Виробнича програма й виробнича потужність:

¦ розробка попередньої виробничої програми з урахуванням ринкових іресурсних обмежень для різних рівнів виробництва при мінімальному рівні цін;

¦ визначення потреби в матеріалах і робочій силі для різних с тадій виробництва й різного рівня завантаження виробничої потужності;

¦ визначення виробничої потужності:

- номінальна максимальна - орієнтир для визначення реального ступеня завантаження виробничої потужності,

- імовірна нормальна - оптимальний рівень виробництва з урахуванням взаємодії технології, доступнос ті ресурсів, інвестицій і виробничих витрат.

5.2. Вибір технології, придбання і передача технології, детальний план

та інженерні основи проекту:

¦ ретельне пророблення альтернативних варіантів технологій «ноу-хау» з урахуванням характеру й потреб ринку, наявності ресурсів, екологічних чинників, стратегії реалізації проекту;

¦ технології на основі оцінки можливого впливу на навколишнє середовище, економіку й соціальне середовище за етапами:

- формулювання проблеми,

- опис технології,

- прогноз розвитку технології,

- опис соціальної сфери,

- ідентифікація технологічного впливу,

- аналіз технологічної політики,

- оцінка результатів;

¦ джерела одержання технології;

¦ розробка попереднього й детального плану реалізації проекту.

5.3. Вибір устаткування, будівельні роботи, потреби в ремонті й заміні.

Оцінка інвестиційних витрат:

¦ складання списку необхідного устаткування з розбивкою по групах:

- технологічне,

- механічне,

- електромеханічне,

- інструмент і контрольно-вимірювальне,

- транспортне та ін.;

¦ складання списку запасних частин, наукового устаткування і приладів;

¦ розробка попереднього плану будівельно-монтажних робіт;

¦ визначення потреб у ремонтних роботах з урахуванням наявних можливостей;

¦ початковий розрахунок вартості будівництва на основі питомих витрат на 1 м2 площі.

Розділ 6. Організаційні й накладні витрати.

6.1. Організація і управління підприємством.

Етапи розробки організаційної структури:

¦ визначення комерційних цілей і завдань;

¦ розробка організаційної структури:

- верхній рівень управління - довгострокове стратегічне, економічне й бюджетне планування, контроль і координація діяльності,

- середній рівень управління - планування й контроль над різними проектними функціями,

- нижній рівень управління - щотижневий контроль над поточними операціями.

6.2. Організаційне проектування - створення адмініс тративних підрозділів:

¦ загального управління;

¦ фінансів і фінансового контролю;

¦ управління персоналом;

¦ маркетингу й збуту;

¦ постачання, транспортування і зберігання;

¦ виробничого й економічного розрахунків та ін.

6.3. Накладні витрати - калькуляція витрат.

Розділ 7. Трудові ресурси.

7.1. Визначення потреб у трудових ресурсах.

7.2. Визначення витрат - оцінка витрат з наймання, підготовки та перепідготовки кадрів.

Розділ 8. Планування процесу здійснення проекту.

8.1. Цілі й етапи процесу реалізації проекту:

¦ формування групи по здійсненню проекту;

¦ фінансове планування;

¦ створення організаційних структур;

¦ придбання і передача технології;

¦ набір трудових ресурсів;

¦ технологічне проектування;

¦ попередня оцінка контрактів;

¦ підготовка тендерних документів;

¦ тендер, відкриття торгів, оцінка торгів;

¦ переговори й укладання контрактів;

¦ детальне технологічне проектування;

¦ придбання земельної ділянки;

¦ будівельні роботи;

¦ монтаж устаткування;

¦ придбання матеріалів;

¦ попередній маркетинг;

¦ здача об'єкта в експлуатацію;

¦ початок виробництва продукції.

8.2. Розробка графіка реалізації - від створення спеціальної групи по здійсненню проекту до проведення попередніх експлуатаційних випробувань устаткування й усього виробництва.

8.3. Розрахунок витрат - постійний моніторинг витрат на всіх етапах.

Розділ 9. Фінансовий аналіз і оцінка інвестицій.

9.1. Цілі й завдання фінансового аналізу:

¦ ціль - аналіз і оцінка витрат, результатів і майбутнього чистого доходу, виражених у фінансових категоріях;

¦ методичні принципи:

- аналіз надійності проектної інформації,

- аналіз структури й значущості витрат і проектованого доходу для визначення найважливіших чинників, що вирішально впливають на здійсненність інвес тицій,

- облік фактора часу в цінах, вартості капіталу,

- визначення і оцінка щорічних і кумулятивних фінансових чистих доходів, виражених у категоріях прибутковості, ефективнос ті й обсягів інвес тицій,

- прийняття інвестиційних рішень в умовах невизначенос ті (облік підприємницького ризику);

¦ об'єкти фінансового аналізу:

- визначення найбільш привабливого альтернативного проекту в умовах сформованого рівня невизначеності,

- виявлення найважливіших чинників і можливих с тратегій для управління і контролю за відповідними ризиками,

- визначення структури й обсягу необхідних фінансових ресурсів для реалізації проекту, варіантів їх залучення на найвигідніших умовах й найбільш ефективних варіантів використання.

9.2. Аналіз витрат.

9.3. Методи економічної оцінки інвестиційних проектів:

¦ традиційні:

- метод визначення строку окупності,

- метод визначення простої норми прибутку;

¦ дисконтні:

- метод чистого теперішнього значення доходу,

- метод внутрішньої норми прибутковості,

- метод дисконтованого періоду окупності;

¦ оцінка інвестиційного проекту за декількома методами і вибір найбільш оптимального методу.

9.4. Фінансування проекту:

¦ оцінка потреб у фінансуванні;

¦ акціонерний капітал;

¦ позиковий капітал:

- короткострокові й довгострокові позики під оборотний капітал, - довгострокові позики (приватні, державні, міжнародні фінансові

інс титути) під фінансування нових проектів,

- лізингове фінансування під устаткування.

9.5. Фінансові _______йГ_й економічні показники діяльності виробництва:

¦ фінансові показники:

- коефіцієнт заборгованості,

- показник покриття довгострокового боргу,

- показник відношення дебіторської заборгованості до кредиторської;

¦ економічні показники:

- маржинальний коефіцієнт,

- показник чистого дисконтованого доходу,

- показник поточної прибутковості проекту.

Внаслідок величезного діапазону виробничої діяльності розглянуті й

виділювані компоненти ТЕО варіюються від проекту до проекту. Проте для більшості проектів може бути запропонований загальний підхід, у рамках якого слід готувати ТЕО, з огляду на те, що чим крупніше проект, тим більш детальною і всеосяжною має бути необхідна інформація.

3. Інвестиційні потреби проекту й джерела їх фінансування

Робота з визначення економічної ефективності інвестиційного проекту є одним з найбільш відповідальних етапів передінвестиційних досліджень.

Вона включає детальний аналіз і інтегральну оцінку всієї техніко-економічної й фінансової інформації, зібраної й підготовленої для аналізу в результаті робіт на попередніх етапах передінвестиційних досліджень.

Всі інвестиційні потреби підприємства можна розділити на три групи:

- прямі інвестиції,

- супутні інвестиції,

- інвестування виконання НДР.

Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвес тиційного проекту. До них відносяться інвестиції в основні засоби (матеріальній нематеріальні активи) і оборотні кошти.

Інвестиції в основні засоби включають:

- придбання або виготовлення нового обладнання, включно з витратами на його доставку, установку й запуск;

- модернізацію діючого встаткування;

- будівництво й реконструкцію будинків і споруд;

- технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування;

- нове технологічне оснащення і модернізація наявного устаткування.

Інвестиції в оборотні кошти передбачають забезпечення:

- нових і додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;

- нових і додаткових запасів готової продукції;

- збільшення рахунків дебіторів.

Необхідність подібних інвестицій полягає в тому, що при збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, автоматично повинні бути збільшені товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих і готової продукції.

Крім того, через збільшення обсягу виробництва й продажу зростає дебіторська заборгованість підприємства. Все це - активні статті балансу і позитивне збільшення цих статей повинне бути фінансоване додатковими джерелами.

Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше зв'язані з придбанням нової технології (патенту або ліцензії), торговельної марки.

Супутніми інвестиціями є вкладення в об'єкти, зв'язані територіально й функціонально з прямим об'єктом інвестування:

- вкладення в об'єкти, безпосередньо технологічно не зв'язані із забезпеченням нормальної експлуатації (під' їзні колії, лінії електропередачі, каналізація та ін.);

- вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвес тиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфрас труктуру.

Інвестиції в НДР забезпечують і супроводжують проект. Це, насамперед, матеріальні засоби (устаткування, стенди, комп'ютери й різноманітні прилади), необхідні для проведення передпроектних досліджень, а також оборотні кошти, потрібні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності НДІ або вузу за замовленням підприємства.

Загальний обсяг інвестицій - це сума всіх інвестиційних витрат: прямих інвестицій, супутніх інвестицій, інвестицій у НДР.

Всі джерела фінансових ресурсів підприємс тва можна

подати у такому вигляді:

¦ власні фінансові ресурси й

внутрішньогосподарські резерви;

¦ позикові фінансові засоби;

¦ залучені фінансові засоби, одержувані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;

¦ кошти, централізовані об'єднаннями підприємств;

¦ засоби позабюджетних фондів, наприклад, Інноваційного фонду України;

¦ засоби державного бюджету;

¦ засоби іноземних інвесторів.

Основна відмінність між власними й позиковими фінансовими ресурсами полягає в тому, що процентні платежі віднімаються до податків, тобто включаються у валові витрати, тоді як дивіденди виплачуються з прибутку. Ця обставина служить джерелом додаткової вигоди для підприємс тва, суть якого пояснюється за допомогою нас тупного простого прикладу. Підприємство має інвестиційну потребу в 2,000,000 дол. і може розраховувати на дві альтернативи фінансування - випуск звичайних акцій і одержання кредиту. Вартіс ть обох альтернатив становить 20%. Інвестиційний проект, незважаючи на джерело фінансування, приносить доход 8,500,000 дол., собівартіс ть продукції без процентних платежів становить 5,600,000 дол. У табл.7 предс тавлений розрахунок чистого прибутку для обох альтернатив.

Отже кредитне фінансування більш вигідне для підприємства, ніж фінансування за допомогою власних фінансових засобів. У той же час воно є більше ризикованим для підприємства, тому що відсотки за кредит і основну частину боргу йому треба повертати за будь-яких умов, незалежно від успіху діяльності. Зрозуміло, що для інвестора така форма вкладення грошей є менш ризикованою, оскільки він відповідно до законодавства в крайньому раз і може одержати свої гроші через суд. Підприємство, прагнучи зменшити свій ризик, випускає фінансові інструменти власності (акції). Але як примусити інвес тора вкладати гроші в ці інструменти, якщо боргові зобов'язання для нього менш ризиковані? Єдиний шлях - залучати інвестора, обіцяючи йому, а потім і забезпечуючи більш високу плату за залучення належних йому фінансових ресурсів.

Наведені вище міркування можна подати за допомогою нас тупних матриць, що відбивають міркування ризику й прибутковості для двох сторін інвестиційного процесу:

Якщо зіставимо обидві матриці, то одержимо «золоте правило» інвес тування: чим більше ризик інвестування, тим вище прибутковість. На сьогодні чимало міжнародних організацій сприяють становленню ринкових структур у нашій країні, здійснюючи технічне сприяння, підготовку кадрів, консультаційні послуги, надаючи кредити та ін.

Серед них установи ООН, ЄС, група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку та ін. Кожна з цих організацій ставить потенційним партнерам певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації.

Всесвітній банк - міжурядова установа, що сприяє економічному розвитку країн-членів. Основними структурними підрозділами Всесвітнього банку є дві самостійні в юридичному й фінансовому відношенні організації:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Крім МБРР і МАР у групу Всесвітнього банку входять

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) і Міжнародне інвестиційне гарантійне агентство (МІГА). Пріоритетними напрямками інвес тиційної активності Всесвітнього банку є проекти в області сільського господарства, енергетики, промисловості, транспорту, освіти, демографічного планування, охорони здоров'я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв'язку.

Майже 90% позик і кредитів передбачають надання фінансованої Всесвітнім банком технічної допомоги.

Технічна допомога, фінансована із засобів Всесвітнього банку, має дві категорії послуг: - інженерно-консультаційні послуги, в тому числі проведення аналізу технічної здійсненнос ті проекту, проектування і керівництво будівельними роботами;

- адміністративно-організаційна допомога, включаючи оцінку прийнятої політики й аналіз організаційної структури, сприяння в керівництві, технічну підготовку.

Важливим елементом технічної допомоги Всесвітнього банку є техніко-економічне обґрунтування, виконуване за підтримкою програми розвитку ООН. Ці роботи нерідко завершуються затвердженням проекту, фінансованого із засобів МБРР і МАР.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) був створений одночасно з Міжнародним валютним фондом за рішенням валютно-фінансової конференції ООН, що відбулася в м.Бреттон-Вуд (Нью-Гемпшир, США) у 1944 році. Відповідно до його статуту основним завданням МБРР є стимулювання економічного розвитку країн, що розвиваються, шляхом надання їм довгострокових позик, як правило, на 15-20 років.

Позики надаються тільки на цілі виробничого призначення після ретельного аналізу можливостей їх погашення країною-боржником і, як правило, під державні гарантії. Надання позик не супроводжується умовою використання кредитного капіталу на закупівлі в певних країнах-членах.

Процентна ставка, що стягується МБРР при наданні позик, пов'язана з вартістю одержання засобів на ринках капіталу й змінюється кожні шість місяців.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена 1960 року для вирішення тих же завдань, що й МБРР, але щодо найменш розвинених країн

світу. Членами МАР можуть бути всі країни, які є членами МБРР; у цей час МАР, як і МБРР, налічують близько півтори сотні країн-членів. Основним джерелом, за рахунок якого формується бюджет Асоціації, є внески по підписці, додаткові внески розвинених країн-членів і відрахування з прибутку МБРР. МАР надає кредити на умовах, менш обтяжливих для економік країн, що розвиваються, у порівнянні з умовами позик МБРР;

частина надаваних кредитів - безпроцентні. Правом одержання кредитів МАР користуються тільки країни з річним обсягом валового національного продукту на душу населення не вище 650 доларів у цінах 1988 р.

Безпроцентні кредити МАР надаються тільки урядам країн-членів на термін 35-40 років з пільговим періодом 10 років.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) - міжнародна фінансова установа, що входить у структуру Всесвітнього банку, але юридично й фінансово незалежна від нього. Корпорація була створена у 1956 р. з метою сприяння розвитку приватного сектора в економіці. Тепер вона являє собою фінансовий інститут із внесками 147 країн. Крім власних коштів, МФК для реалізації програм і проектів залучає міжнародний банківський капітал.

Високий міжнародний авторитетМФК дозволяє їй залучати капітал під найбільш низькі відсотки (7,5-8%). Маржа, яку стягує корпорація при наданні кредиту, становить 0,5%.

На сьогодні МФК - найбільший інвестор у Центральній і Східній Європі, де вона фінансує близько півсотні проектів на загальну суму понад 1,5 млрд. доларів.

МФК, як правило, кредитує до 25% вартості нових інвестиційних проектів, а також до 40% вартості проектів модернізації. Найбільша сума, яку вона може інвес тувати за рахунок власних коштів, - 70 млн. доларів.

Ухваливши рішення щодо патронажу, МФК може залучити кредити з інших джерел. Найменший розмір кредиту, надаваного МФК, - 1-2 млн. доларів. Це означає, що повна вартіс ть заходів з реалізації проекту повинна с тановити не менше 4-8 млн. доларів.

Фінансових гарантій з боку урядів МФК не вимагає, але хоче мати тверду впевненість, що реалізований проект сприятливо позначиться на економічному становищі країни, а не тільки фірми, яка одержує кредит. При цьому МФК наполягає, щоб частину готової продукції фірма продавала за валюту. Дотримання цього правила, на думку керівництва МФК, повинно бути доказом високої якості майбутніх виробів.

При реалізації проектів корпорація надає технічну й консультаційну допомогу.

Кредитовані фірми зобов'язані подавати щоквартальні звіти й річний фінансовий баланс. В окремих випадках предс тавники МФК входять до складу правління кредитованого об'єкта.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) - це міжнародний фінансовий інс титут зі штаб-квартирою у Лондоні, який розпочав свої операції в квітні 1991 року. Членами Банку є понад 40 країн. У його роботі беруть учас ть Європейське економічне співтоварис тво (ЄЕС) і Європейський інвес тиційний банк, представники яких входять у Раду директорів ЄБРР.

Банк має два оперативних департаменти: Діловий банк і Банк розвитку.

Через Діловий банк здійснюється фінансування проектів приватних і приватизованих підприємств. Банк розвитку фінансує проекти з розвитку інфраструктури ринкової економіки.

Пріоритетними напрямками діяльності Банку є: часткові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов'язаних з розвитком демократичних інс титутів і ринково-орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах Центральної й Східної Європи.

Не менше 60% фінансових засобів, надаваних Банком цим країнам, направляється підприємствам приватного сектора й на реалізацію програм з приватизації державних підприємств. Значна увага приділяється Банком вирішенню екологічних проблем.

Спектр послуг, надаваних Банком, містить у собі фінансування программ і проектів, надання довгострокових позик: максимальні с троки платежів - 10 років для комерційних підприємств і 15 років для проектів з розвитку інфраструктури. Обсяг засобів, надаваних Банком на здійснення проекту або програми, як правило, не перевищує 35% його вартості.

Банк надає прямі позики або інвестиції на суму від 5 до 230 млн. євро; проведення таких сум банк може здійснювати через фінансових посередників. Виплати по них розраховують на баз і ринкової вартос ті кредитних ресурсів. Звичайно банк не приймає валютний ризик на відшкодування.

При наданні позик комерційним підприємс твам, включаючи приватизовані державні підприємства, банк не вимагає урядових гарантій, але його обов'язковою вимогою є повне повернення позикових коштів.

Причому сума платежів містить у собі виплати, пов'язані з ризиками при наданні позики.

В окремих випадках банк може запропонувати фінансові консультації, навчання, технічну допомогу. З цією метою ЄБРР співробітничає з різними консультантами й фінансовими радниками, які працюють у країнах Центральної і Східної Європи.

Банк приймає для фінансування проекти, які вносять вклад: у розвиток приватного сектора; практичну приватизацію державних підприємств; підтримку прямих іноземних інвестицій; створення і зміцнення фінансових інс титутів; реконструкцію індустріального сектора; створення сучасної ринкової інфраструктури; сприяння малим і середнім за розмірами підприємс твам; вирішення питань екології.

Звернення комерційних підприємств до банку з проханням про фінансування повинні задовольняти таким умовам:

¦ містити бізнес-план або ТЕО, а також підписані листи про наміри сторін-учасників і експертний висновок спонсора, в якому він повинен продемонс трувати гарні знання й досвід у даній області;

¦ фірма-спонсор проекту повинна володіти й власними засобами для його фінансування;

¦ запитувана сума повинна перевищувати 5 млн. євро;

¦ відповідати пріоритетам Банку, описаним вище.

Ключовими критеріями, використовуваними Банком при прийнятті рішень про надання позик, є наявність у претендентів сильних партнерів (спонсорів) і добре обґрунтованого бізнес-плану.

Економічні аспекти. Аналіз економічних аспектів покликаний визначити, чи сприяє даний проект здійсненню цілей розвитку національної економіки, а також чи є альтернативні шляхи досягнення тих самих економічних вигід з меншими витратами. У першу чергу встановлюється, наскільки раціональним є використання в рамках проекту наявних ресурсів країни з урахуванням завдань і обмежень національної економіки. Далі перевіряється можливість підвищення прибутковості проекту за рахунок зміни таких параметрів, як масштаб проекту, використовувана технологія, графік виконання, місце розташування, комплектуючі й метод реалізації. Однією з важливих вимог, що висуваються практично всіма міжнародними фінансовими організаціями, є адекватне стимулювання різних учасників.

Технічні аспекти. Аналіз технічних аспектів проекту включає ряд чинників, у тому числі: передбачуваний масштаб проекту; типии використовуваних процесів, матеріалів і устаткування; місце розташування проекту; наявність планів, креслень та іншої проектної документації; стан виробничих фондів; наявність необхідної інфраструктури; пропоновані методи реалізації, експлуатації і обслуговування проекту; порядок укладання контрактів і оформлення поставок товарів і послуг; реальну здійсненність графіків реалізації проекту й поетапного одержання вигод.

Важливими частинами технічного аналізу є:

¦ перевірка орієнтовних інвестиційних і експлуатаційних витрат з проекту, а також забезпечення достатнього припуску на непередбачені обставини, на зміну загального рівня на етапі реалізації проекту, на оборотний капітал;

¦ визначення хронологічної відповіднос ті оцінок графіку реалізації програми;

¦ оцінка матеріальних елементів проекту й ус тановлення вартості основних фондів у національній і іноземній валюті в загальній сумі витрат.

У ході підготовки й аналізу проекту розглядається компетентність адміністративного персоналу, ефективніс ть і відповідність організаційної структури підприємства розв'язуваним у проекті завданням. При незадовільній оцінці персоналу або с труктури управління даються рекомендації з коригування схеми управління проектом.

Рекомендації можуть включати:

- залучення до роботи організацій або осіб, здатних поліпшити систему управління підприємством;

- зміни в адміністративному складі;

- реорганізацію;

- створення нового самостійного відомства з управління проектом.

Проект може включати програму професійної підготовки. Мета програми - підготовка кадрів для ефективної реалізації проекту.

Соціальний аспект. При вирішенні питання про виділення інвестицій міжнародні фінансові організації вимагають неодмінного урахування соціальних чинників, традицій і ціннос тей як таких, що мають суттєвий вплив на здійсненність, практичну реалізацію та експлуатацію проектів, спрямованих на сприяння конкретним галузям і регіонам.

Аналіз соціальних аспектів проекту, проведений міжнародними фінансовими організаціями, націлений на визначення насамперед ступеня урахування проектом таких чинників:

- соціально-культурні й демографічні особливості місцевих одержувачів економічних вигод;

- соціальна структура зайнятос ті на території здійснення проекту, що забезпечує стабільну участь у проекті одержувачів економічних вигід.

Екологічні аспекти. Екологічна оцінка має на меті визначити можливий вплив реалізованого проекту на навколишнє середовище й урахувати екологічні аспекти в ході розробки проекту, встановити шляхи екологічної оптимізації проекту або обмеження і шляхи усунення негативних впливів.

У ході екологічної оцінки розглядаються: існуючі екологічні умови; потенційний вплив проекту на навколишнє середовище, в тому числі можливість сприятливого впливу; екологічна «придатність» альтернативних варіантів інвестування, вибору об'єктів, технологій та інженерних рішень;

профілактичні, пом'якшуючі й компенсаційні заходи, представлені у вигляді плану дії; питання охорони навколишнього середовища; підготовка кадрів.

Як правило, міжнародні фінансові інститути вимагають, щоб у передінвес тиційних документах висвітлювався (наскільки це можливо) кількісний аналіз капітальних і поточних витрат, пов'язаних з виконанням екологічних норм і вимог, а також підготовки персоналу, що буде забезпечувати здійснення заходів екологічної безпеки й контролю.

Фінансові аспекти. Докладний аналіз фінансових ресурсів підприємс тва здійснюється за допомогою вивчення підготовленого балансового звіту, звіту про прибутки й збитки й звіту про ліквідність. Кінцевою метою фінансового аналізу, проведеного міжнародними фінансовими інститутами, є оцінка рентабельнос ті інвестиційного проекту (як правило, у термінах дисконтованої норми прибутку на вкладений капітал), комерційного й фінансового ризику, пов'язаного з інвестуванням у проект, оцінка ймовірності реалізації проекту у встановлений с трок. Тому при підготовці передінвестиційної документації для подання в міжнародні фінансові інститути слід звернути увагу на фінансову ефективність проекту, для того щоб довести здатність підприємства виконати всі фінансові зобов'язання (у тому числі погашення заборгованості) і одержувати в достатньому обсязі фінансові ресурси для забезпечення прийнятного коефіцієнта окупності наявних активів, а також достатнього обсягу відрахувань у рахунок майбутніх капітальних потреб.

У випадку, якщо на думку експертів згаданих міжнародних фінансових інс титутів інвестиційний проект не має достатньої фінансової стійкості, експерти виробляють рекомендації з її підвищення. Наприклад, якщо основним джерелом фінансування є уряд, що переживає труднощі в збиранні бюджетних надходжень, може бути запропоноване альтернативне фінансування.

Размещено на Allbest.ru