Планування проектних дій

4.2 Загальна послідовність проектного аналізу

Після формулювання бізнес - ідеї майбутнього інвестиційного проекту природно виникає питання, чи здатне підприємство реалізувати цю ідею. Для відповіді на це запитання необхідно проаналізувати стан галузі економіки, до якого належить підприємство, і віднайти його конкурентне становище в рамках галузі. Даний аналіз є змістом попередньої стадії розробки й аналізу інвес тиційного проекту. У практиці західного проектного аналізу прийнято використовувати наступні два критерії:

- зрілість галузі,

- конкурентоспроможність підприємства, положення на ринку.

Відповідно до другого критерію необхідно встановити конкурентоспроможність підприємства в рамках галузі, до якої воно належить. Кінцевим результатом попередньої стадії аналізу проекту є встановлення положення конкретного підприємства за певними критеріями, тобто буквально того, якій клітинці матриці життєвих циклів належить дане підприємство.

Зрозуміло, що будь-який проект підприємства майже напевно приречений на невдачу, якщо положення підприємства відповідає нижній правій клітці матриці. Незважаючи на те, що висновки, які робляться на попередньому етапі, базуються переважно на якісних оцінках, ця стадія необхідна принаймні з двох причин:

- при подальшому спілкуванні зі стратегічним інвестором питання зрілості галузі й конкурентного положення підприємства обов'язково будуть становитися і до цього треба бути готовим заздалегідь;

- якщо менеджери підприємства не подбають про цей аналіз, то стратегічний інвестор зробить сам і його висновки можуть бути не такими сприятливими.

Визначивши положення конкретного підприємства, можна буде знати



Виходячи з розмаїтості проектів, їх аналіз упорядковується відповідно до загальної схеми, що включає спеціальні розділи, які оцінюють комерційну, технічну, фінансову, економічну й інституціональну здійсненність проекту. Прийнятний з погляду стратегічного інвестора проект повинен закінчуватися аналізом ризику. На рис. 10 подана загальна послідовність аналізу проекту.

Маркетингові дослідження мають велике значення при аналізі проектів, тому що дозволяють одержати ринкову інформацію, необхідну для оцінки життєздатності проекту. Принципово суть маркетингового аналізу полягає у відповіді на два простих запитання:

- зможе підприємство продати продукт, що є результатом реалізації проекту?

- зможе підприємство одержати від цього достатній обсяг прибутку, що має виправдати інвестиційний проект?

Маркетинговий аналіз повинен включати аналіз споживачів і конкурентів. Аналіз споживачів повинен визначити споживчі запити, потенційні сегменти ринку й характер процесу покупки. Для цього розробник проекту повинен провести детальне дослідження ринку. На основі результатів маркетингового аналізу розробляють маркетинговий план. У ньому повинні бути визначені стратегії розробки продукту, ціноутворення, просування товару на ринок і збуту. Маркетинговий аналіз містить у собі прогнозування попиту. При розробці інвестиційного проекту слід визначитися з точністю прогнозу, зіставивши її з витратами на досягнення бажаної точності. Хоча процес прийняття рішень здійснюється в умовах невизначеності, правильний прогноз може зменшити ступінь цієї невизначеності.

Структурне дослідження ринку варто починати з виявлення конкурентів, державних або комерційних підприємств, місцевих, національних або міжнародних компаній, традиційних або нових, маркованих або немаркованих продуктів. Слід також оцінити можливість і значення входження на ринок нових учасників (майбутніх конкурентів), конкуренцію з боку товарів-замінників. Виділяючи ключові фактори успіху (КФУ), підприємство порівнює своє положення з конкурентами, обираючи в якості відповіді одну з альтернатив: «краще» (+), «гірше» (-) або «однаково» (0) щодо кожного конкурента (табл. 3).

Призначаючи ваговий коефіцієнт для кожного ключового чинника, маркетинговий аналітик віднаходить узагальнений показник порівняльної конрентоспроможності підприємства. Зокрема, для розглянутого прикладу агрегування значення комплексного критерію аналізованого підприємства істотно краще в порівнянні з компаніями А і В, майже таке ж, як у компанії С і ненабагато гірше, ніж у компанії D. У цілому ж конкурентне положення підприємства досить задовільне.

Завдання технічного аналізу інвестиційного проекту полягають у:

- визначенні технологій, найбільш прийнятних з погляду цілей проекту;

- аналізі місцевих умов, у тому числі доступності й вартості сировини, енергії, робочої сили;

- перевірці наявності потенційних можливостей здійснення проекту.

Таблиця 3 Визначення конкурентоспроможності на основі КФУ

Технічний аналіз звичайно виконується групою власних експертів підприємства з можливим залученням сторонніх вузькоспеціалізованих фахівців. Стандартна процедура технічного аналізу починається з аналізу власних використовуваних технологій. Якщо виявляється неможливим використати власну технологію, то проводиться аналіз можливості залучення закордонної технології і устаткування за однією з можливих схем:

¦ спільне підприємство з іноземною фірмою - часткове інвестування і повне забезпечення всіма технологіями;

¦ купівля устаткування, що реалізує технологічне know-how;

¦ «turn-key» - купівля устаткування, будівництво заводу, налагодження технологічного процесу «під ключ»;

¦ «product-іn-hand» - «turn-key» плюс навчання персоналу доти, поки підприємство не виробить необхідний продукт;

¦ купівля ліцензій на виробництво;

¦ технічна допомога з боку закордонного технолога.

Загальна схема фінансового розділу інвестиційного проекту будується в такій послідовності:

¦ аналіз фінансового стану підприємства за 3-5 попередніх років роботи;

¦ аналіз стану фінансів підприємства при підготовці інвестиційного проекту;

¦ установлення обсягу інвестиційних потреб;

¦ установлення джерел фінансування інвестицій і їх вартості;

¦ аналіз беззбитковості виробництва основних видів продукції;

¦ прогноз прибутків і грошових потоків у процесі реалізації інвестпроекту;

¦ оцінка ефективності інвестиційного проекту.

Фінансовий аналіз попередньої роботи підприємства і його поточного положення звичайно зводиться до розрахунку й інтерпретації основних фінансових коефіцієнтів, що відображають ліквідність, кредитоспроможність, прибутковість підприємства та ефективність його менеджменту.

Якщо інвестиційний проект готується для залучення західного стратегічного інвестора, фінансову звітність слід перетворити в західні формати тієї країни, з якої передбачається залучити інвестора. Найбільш відповідальною частиною фінансового розділу є його інвестиційна частина, що включає:

¦ визначення інвестиційних потреб підприємства з проекту;

¦ установлення і пошук джерел фінансування інвестиційних потреб;

¦ оцінка вартості капіталу, залученого для реалізації інвестиційного проекту;

¦ прогноз прибутків і грошових потоків за рахунок реалізації проекту;

¦ оцінка показників ефективності проекту.

На відміну від фінансового аналізу, що спрямовується на визначення того, чи зможе проект збільшити капітал власників підприємства (акціонерів), економічний аналіз полягає в оцінці впливу внеску проекту в збільшення національного добробуту.

Вимір економічної привабливості інвестиційного проекту може бути здійснений за наступною схемою:

- обирають й зважують цілі, наприклад, так як це показано у табл.4;

Таблиця 4 Приклад зважування цілей

- для кожного з альтернативних проектів визначають чисельну міру досягнення кожної мети W (в абсолютних значеннях або у відсотковому відношенні до кращого). Для кожного проекту обчислюють зважене значення комплексного критерію:

- вибір найкращого варіанта здійснюють за критерієм максимуму узагальненого критерію. Вимір економічної ефективності проводять з урахуванням вартості можливої закупівлі ресурсів і готової продукції, внутрішніх цін (які відрізняються від світових) та багато чого іншого, що відмінною рисою країни й не збігається зі світовими правилами й розцінками, наприклад, умови роботи з валютами інших країн.

Укрупнено процедура оцінки економічної ефективності може бути подана в такій послідовності:

¦ представити результати фінансового аналізу;

¦ зробити нову класифікацію витрат і доходів з погляду економічного аналізу;

¦ перевести фінансові значення в економічні, оскільки вони не збігаються через невідповідність цін і витрат для зовнішнього й внутрішнього ринку;

¦ оцінити вартість інших можливостей для використання ресурсів і одержання такого ж продукту проекту;

¦ виключити всі розрахунки за внутрішніми платежами, оскільки вони не впливають на зміну загального багатства країни;

¦ зіставити щорічні економічні потоки засобів з вихідним обсягом інвестиції.

Інституціональний аналіз оцінює можливість успішного виконання інвес тиційного проекту з урахуванням організаційного, правового, політичного й адміністративного оточення. Головне завдання цього розділу проектного аналізу - оцінити сукупність внутрішніх і зовнішніх чинників, що супроводжують здійснення інвестиційного проекту. Оцінку внутрішніх чинників виконують за наступними трьома компонентами.

Можливості виробничого менеджменту. Аналізуючи виробничий менеджмент підприємства, необхідно зосередитися на таких питаннях:

¦ досвід і кваліфікація менеджерів підприємства;

¦ їх мотивація в рамках проекту (наприклад, у вигляді частки від прибутку);

¦ сумісність менеджерів з цілями проекту й основними його культурно-цін-нісними орієнтирами.

Трудові ресурси. Трудові ресурси, які планується залучити для реалізації проекту, повинні відповідати рівню використовуваних у проекті технологій. Це питання стає актуальним у разі використання принципово нової для підприємства закордонної або вітчизняної технології, технічного устаткування.

Організаційна структура. Прийнята на підприємстві організаційна структура не повинна гальмувати розвиток проекту, тому необхідно проаналізувати, як відбувається на підприємстві процес прийняття рішень і як здійснюється розподіл відповідальності за їх виконання. Не виключено, що управління реалізацією розроблювального інвестиційного проекту варто виділити в окрему управлінську структуру, а по підприємству в цілому перейти від ієрархічної до матричної структури управління.

Політика держави, в якій виділяються для детального аналізу такі позиції:

- умови імпорту й експорту сировини і товарів;

- можливість для іноземних інвесторів вкладати кошти і експортувати товари;

- закони про працю;

- основні положення фінансового й банківського регулювання.

Ці питання найбільш важливі для тих проектів, які передбачають залучення західного стратегічного інвестора. Більша частина даних, необхідних, наприклад, для фінансового аналізу, є невизначеними. Це насамперед елементи витрат, ціни, обсяги продажів продукції та ін. У майбутньому можливі зміни прогнозу як у гіршу сторону (зниження прибутку), так і в кращу. Аналіз ризику передбачає облік всіх змін як погіршення, так і поліпшення. Іноді в процесі аналізу ризику обмежуються аналізом сценаріїв, що може бути проведений за такою схемою:

¦ обрання найбільш невизначених параметрів інвестиційного проекту;

¦ проведення аналізу ефективності проекту для граничних значень кожного параметра;

¦ розробка трьох сценаріїв інвестиційного проекту: базового, найбільш песимістичного, найбільш оптимістичного (необов'язково).

Стратегічний інвестор, як правило, робить висновок на основі найбільш песимістичного сценарію.

У кінцевому підсумку проект оформлюється у вигляді бізнес-плану, в якому знаходять відображення перераховані вище питання проектного аналізу. У той же час, структура бізнес-плану не передбачає повторення окреслених раніше розділів.

Розділ 5. ІНВЕСТИЦІЙНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ ПРОЕКТУ

5.1 Зміст передінвестиційних досліджень

На передінвестиційній фазі закладається основа оптимізації вартісних і якісних параметрів, що дозволяє домагатися розумного співвідношення між витратами й ризиками при прийнятті рішень і реалізації проектів.

Передінвестиційна фаза включає такі стадії:

- ідентифікацію інвестиційних можливостей (аналіз можливостей);

- підготовку обґрунтувань (попереднє й техніко-економічне обґрунтування);

- оцінку проекту й ухвалення рішення про інвестиції (оцінний звіт).

Проведення техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) дозволяє прийняти певне рішення з приводу проекту, але потребує значних витрат коштів і часу. Попереднє обґрунтування слід розглядати як проміжну стадію між вивченням проектних можливостей і докладним ТЕО; різниця між ними - у детальностіінформації і обговоренні проектних альтернатив.

До головних питань, що мають бути розкриті в результаті проведення передінвестиційних досліджень, відносяться: рамки проекту, непередбачені витрати й інфляція, вартість і фінансування передінвестиційних дослід-жень.

Рамки проекту складають:

- всі види діяльності, які повинні бути представлені на виробництві;

- додаткові операції, пов'язані з виробництвом, видобутком природних ресурсів, очищенням стічних вод і викидів;

- зовнішній транспорт і склади для сировини й матеріалів, зовнішній транспорт і склади для результатів виробництва;

- додаткові зовнішні види діяльності, що спрямовуються на доповнення робіт по проекту (житлові програми; загальноосвітні, рекреаційні об' єкти - в масштабах, необхідних для здійснення проекту).

Оцінки інвестиційних витрат, які можна класифікувати відповідно до їх точності, вартості й часу, здійснюють різними методами. Так, можна вдатися до:

- оголошення тендерів для постачальників сировини, комплектуючих і устаткування, який є найбільш точним, але найбільш витратним методом;

- використання цін з аналогічних проектів для підрахунку витрат, що базуються на специфікаціях і номенклатурі сировини, комплектуючих і устаткування (метод використання бази кошторисних даних по об'єктах- аналогах);

- використання питомих вартісних показників (метод застосування одиничних розцінок на загальнобудівельні й спеціальні роботи);

- сумарного оцінювання по групах устаткування або функціональних частинах проекту, заснованого на порівнянні вартості реалізованих проектів-ана-логів. Структура сукупних (загальних) витрат інвестиційного проекту містить такі три групи:

¦ початкові інвестиційні витрати:

- витрати на основний капітал - сума основних засобів,

- витрати на оборотний капітал - чистий оборотний капітал;

¦ виробничі витрати:

- заводські витрати (матеріальні, трудові, накладні),

- адміністративні й накладні витрати,

- амортизаційні витрати,

- витрати фінансування (рентні платежі, штрафи й ін.);

¦ витрати збуту (маркетингові витрати):

- прямі витрати,

- непрямі витрати.

Витрати на передінвестиційні дослідження, виражені у відсотках до витрат інвестицій, приблизно становлять:

1% - для аналізу інвестиційних можливостей;

1,5% - для попереднього обґрунтування;

3% - для ТЕО невеликих промислових об'єктів;

10% - для ТЕО у сфері великої промисловості або для проектів з висо-кими технологіями й складними цільовими ринками.

За оцінками керівників проектів різних закордонних фірм, які здій-снюють будівництво промислових, торговельних та інших об'єктів, першочергове значення для замовників мають високий рівень перед-інвестиційних обґрунтувань, надійність оцінки кошторисної вартості й тривалість будівництва.

На другому місці стоїть ступінь відповідності майбутнього об' єкта всім функціональним вимогам і забезпечення мінімального рівня майбутніх експлуатаційних витрат.

На третьому місці знаходиться раціональна організація управління проектом у процесі його реалізації, високий ступінь персональної відповідальності керівника проекту, організація контролю за якістю виконання будівельних робіт і рівнем кошторисної вартості об'єкта.

На четвертому - можливість для замовника вносити зміни в проект у процесі його здійснення.

І на останньому місці перебувають естетичні якості об' єкта.

5.2 Основні розділи ТЕО інвестиційного проекту

Розділ 1. Основна ідея проекту.

1.1. Ідея проекту.

1.2. Відповідність ідеї проекту існуючій системі економічних взаємин у країні. Відповідність ідеї рівню економічного розвитку країни.

1.3. Перелік спонсорів. Причини зацікавленості спонсорів у реалізації проекту.

1.4. Відомості про проект:

Розділ 2. Аналіз ринку й стратегія маркетингу.

2.1. Загальноекономічний аналіз:

¦ загальні економічні показники, що мають відношення до попиту на продукцію, передбачену проектом (населення і темпи росту населення, подушний доход і споживання та ін.);

¦ державна політика, практика й законодавство у сфері, пов'язаній зі споживанням, виробництвом, імпортом і експортом продукції проекту, обмеження по стандартах, зобов'язання, податки, субсидії, кредитний контроль і регулювання закордонних зв'язків;

¦ існуючий рівень національного виробництва проектованої продукції, включаючи виробництво для внутрішнього споживання;

¦ існуючий рівень імпорту.

2.2. Дослідження ринку:

¦ детальна оцінка існуючої ємкості ринку;

¦ прогнозування зміни ємкості вітчизняного ринку в майбутньому;

¦ можливість виходу на ринки інших країн;

¦ імпорт конкуруючої продукції.

2.3. Основи проектної стратегії:

¦ цілі проекту:

- заміщення імпорту,

- використання наявних ресурсів,

- проникнення на міжнародний ринок та ін.;

¦ стратегія проекту:

- лідерство у витратах,

- орієнтація на обмежену групу покупців,

- заняття ринкової ніші.

2.4. Основна концепція маркетингу:

¦ стратегія маркетингу:

- проникнення на ринок,

- розвиток ринку,

- розвиток продукту,

- див ерсифіков аніс ть;

¦ просування продукції:

- реклама,

- зв'язки з громадськістю,

- індивідуальний продаж,

- стимулювання збуту,

- політика відносно торговельної марки;

Розділ 3. Сировина й комплектуючі матеріали.

3.1. Класифікація сировинних ресурсів і комплектуючих матеріалів:

3.2. Специфікація потреб у матеріалах:

3.3. Доступність ресурсів:

Розділ 4. Місце розташування і навколишнє середовище.

Розділ 5. Інженерна частина проекту й технологія.

Розділ 6. Організаційні й накладні витрати.

Розділ 7. Трудові ресурси.

Розділ 8. Планування процесу здійснення проекту.

Розділ 9. Фінансовий аналіз і оцінка інвестицій.

5.3 Інвестиційні потреби проекту й джерела їх фінансування

Всі інвестиційні потреби підприємства можна розділити на три групи:

- прямі інвестиції,

- супутні інвестиції,

- інвестування виконання НДР.

Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них відносяться інвестиції в основні засоби (матеріальні й нематеріальні активи) і оборотні кошти.

Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше зв'язані з придбанням нової технології (патенту або ліцензії), торговельної марки.

Супутніми інвестиціями є вкладення в об' єкти, зв' язані територі-ально й функціонально з прямим об'єктом інвестування.

Інвестиції в НДР забезпечують і супроводжують проект. Це, насамперед, матеріальні засоби (устаткування, стенди, комп'ютери й різноманітні прилади), необхідні для проведення передпроектних досліджень, а також оборотні кошти, потрібні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності НДІ або вузу за замовленням підприємства.

Загальний обсяг інвестицій - це сума всіх інвестиційних витрат: прямих інвестицій, супутніх інвестицій, інвестицій у НДР.

Всі джерела фінансових ресурсів підприємства можна подати у такому вигляді:

¦ власні фінансові ресурси й внутрішньо вутрішньо-господарські резерви;

¦ позикові фінансові засоби;

¦ залучені фінансові засоби, одержувані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;

¦ кошти, централізовані об'єднаннями підприємств;

¦ засоби позабюджетних фондів, наприклад, Інноваційного фонду України;

¦ засоби державного бюджету;

¦ засоби іноземних інвесторів.

Всі надавані в розпорядження інвестиційного проекту засоби мають вартість, тобто за використання всіх фінансових ресурсів треба платити незважаючи на джерела їх одержання. Плата за використання фінансових ресурсів здійснюється особі, яка надала ці засоби, тобто інвестору у вигляді дивідендів для власника підприємства (акціонера), відсоткових відрахувань для кредитора, який надав грошові ресурси на певний час. В останньому випадку передбачається повернення суми інвестованих коштів.

Облік і аналіз плати за користування фінансовими ресурсами є одним з основних при оцінці економічної ефективності інвестицій.

Відзначимо дві принципово важливі особливості плати за власні фінансові ресурси підприємства, накопичені підприємством у процесі діяльності, і залучені фінансові ресурси, які вкладені в підприємство у вигляді фінансових інструментів власності (акцій). На перший погляд може здатися, що коли підприємство вже має у своєму розпорядженні деякі фінансові ресурси, то не треба за них платити. Це неправильна точка зору. Справа в тому, що маючи фінансові ресурси, підприємство завжди має у своєму розпорядженні можливість інвестувати їх, наприклад, в які-небудь фінансові інструменти і тим самим заробити на цьому. Тому мінімальною вартістю цих ресурсів є «заробіток» підприємства від альтернативного

способу вкладення наявних в його розпорядженні фінансових ресурсів. Таким чином, підприємство, вирішуючи вкласти гроші у свій власний інвестиційний проект, передбачає вартість цього капіталу, як мінімум рівну вартості альтернативного вкладення грошей.

Тепер розглянемо плату власникам підприємства. Ця плата не обмежується дивідендами. Річ у тому, що прибуток підприємства, який залишився в розпорядженні власників (після сплати винагороди кредит-ному інвестору) розподіляється на дві частини: перша частина випла-чується у вигляді дивідендів, а друга реінвестується в підприємство. І перше, і друге належить, насправді, власникам підприємства. Тому при вирахуванні вартості власного капіталу необхідно керуватися наступними міркуваннями: весь грошовий прибуток підприємства (чистий грошовий потік), що залишився після сплати кредиторові належних йому сум, є плата сукупному власнику за надані інвестиції, яка не обмежується тільки дивіденними виплатами акціонерам.

Сутність лізингу полягає в наступному. Якщо підприємство не має вільних засобів на покупку устаткування, воно може звернутися до лізингової компанії. Відповідно до укладеного договору лізингова компанія повністю оплачує виробникові або власникові устаткування його вартість і здає в оренду покупцеві з правом викупу (при фінансовому лізингу) наприкінці оренди. Таким чином, підприємство одержує довгострокову позичку від лізингової фірми, що поступово погашається в результаті віднесення платежів за лізингом на собівартість продукції. Лізинг дозволяє підприємству одержати устаткування, розпочати його експлуатацію, не відволікаючи засоби від обороту. У ринковій економіці використання лізингу становить 25-30% від загальної суми позикових засобів. Ухвалення рішення відносно лізингу базується на співвідношенні величини лізин-гового платежу з платою за використання довгострокового кредиту, можливістю одержання якого володіє підприємство.

Загальний обсяг фінансових ресурсів прийнято подавати у вигляді спеціальної таблиці інвестиційних потреб проекту (табл. ). Підсумкові значення необхідного обсягу інвестицій і загального обсягу фінансування повинні збігатися не тільки в загальному підсумку, але й за роками.

Таблиця 6 - Джерела фінансування інвестиційного проекту (у тис. дол.)

Показники	1-й рік	2-й рік	Усього
1. Власні інвестиційні ресурси - всього	300	100	400
2. Залучені інвестиційні ресурси -	1.200	800	2.000
всього,
у тому числі:
- залученим акціонерним капітал;	1.200	800	2.000
- інші притягнуті джерела (вказати)
3. Позикові інвестиційні ресурси -	600	400	1.000
всього,
у тому числі:
- кредити банків;	600	400	1.000
- випуск облігацій;
- інші позикові джерела (вказати)
УСЬОГО	2.100	1.300	3.400

Основна відмінність між власними й позиковими фінансовими ресурсами полягає в тому, що процентні платежі віднімаються до податків, тобто включаються у валові витрати, тоді як дивіденди виплачуються з прибутку. Ця обставина служить джерелом додаткової вигоди для підприємства, суть якого пояснюється за допомогою наступного простого прикладу. Підприємство має інвестиційну потребу в 2,000 тис. дол. і може розраховувати на дві альтернативи фінансування - випуск звичайних акцій і одержання кредиту. Вартість обох альтернатив становить 20%. Інвести-ційний проект, незважаючи на джерело фінансування, приносить доход 8,500 тис.дол., собівартість продукції без процентних платежів становить 5,600 тис.дол. У табл.7 представлений розрахунок чистого прибутку для обох альтернатив.

Таблиця 7 - Порівняння джерел фінансування, дол.

	Фінансування інструментами власності	Кредитне фінансування
Виторг від реалізації	8,500,000	8,500,000
Собівартість продукції	5,600,000	5,600,000
Оплата відсотків	0	200,000
ПДВ	1,416,667	1,416,667
Валовий прибуток	1,483,333	1,283,333
Податок на прибуток (30%)	445,000	385,000
Дивіденди	200,000	0
Чистий прибуток	838,333	898,333

Із прикладу видно, що позикові засоби залучати вигідніше - економія становить 60,000 дол. Цей ефект має назву ефекту податкової економії. У якості показника податкової економії виступає ставка податку на прибуток. Справді, плата за використання фінансових ресурсів становить 10% від 2,000,000 дол., тобто 200,000 дол. Якщо помножити цю суму на ставку податку на прибуток 30%, то одержимо 60,000 дол. Точно таке ж значення отримане з табл.7 як різниця у величині чистого прибутку підприємства для двох способів фінансування.

Отже кредитне фінансування більш вигідне для підприємства, ніж фінансування за допомогою власних фінансових засобів. У той же час воно є більше ризикованим для підприємства, тому що відсотки за кредит і основну частину боргу йому треба повертати за будь-яких умов, незалежно від успіху діяльності. Зрозуміло, що для інвестора така форма вкладення грошей є менш ризикованою, оскільки він відповідно до законодавства в крайньому разі може одержати свої гроші через суд. Підприємство, прагнучи зменшити свій ризик, випускає фінансові інструменти власності (акції). Але як примусити інвестора вкладати гроші в ці інструменти, якщо боргові зобов'язання для нього менш ризиковані? Єдиний шлях - залучати інвестора, обіцяючи йому, а потім і забезпечуючи більш високу плату за залучення належних йому фінансових ресурсів.

Наведені вище міркування можна подати за допомогою наступних матриць, що відбивають міркування ризику й прибутковості для двох сторін інвестиційного процесу:

Матриця прибутковості

	Фінансові засоби
	Власні	Позикові
Інвестор	більш прибутково	менш прибутково
Підприємство	менш прибутково	більш прибутково

Матриця ризику

	Фінансові засоби
	Власні	Позикові
Інвестор	більш ризиковано	менш ризиковано
Підприємство	менш ризиковано	більш ризиковано

Якщо зіставимо обидві матриці, то одержимо «золоте правило» інвестування: чим більше ризик інвестування, тим вище прибутковість.

Міжнародна практика оцінки ефективності інвестицій базується на концепції вартості грошей у часі і заснована на наступних принципах:

- оцінка ефективності використання інвестованого капіталу виконується шляхом зіставлення грошового потоку, що формується у процесі реалізації інвестиційного проекту, й вихідної інвестиції. Проект визнається ефективним, якщо забезпечуються повернення вихідної суми інвестицій і необхідна прибутковість для інвесторів, що надали капітал;

- інвестований капітал, так само як і грошові потоки, що генеруються цим капіталом, приводяться до теперішнього часу або до певного розрахункового року (що, як правило, передує початку реалізації проекту);

- процес дисконтування капітальних вкладень і грошових потоків виконується за різними ставками дисконту, які визначаються залежно від особливостей інвестиційних проектів. При визначенні ставки дисконту враховуються структура інвестицій і вартість окремих складових капіталу.

5.4 Основні критерії ефективності інвестиційного проекту

Найбільш поширеними є такі показники ефективності капітальних вкладень:

¦ дисконтований період окупності (DPB);

¦ чисте теперішнє значення доходу (NPV);

¦ внутрішня норма прибутковості (IRR).

Приклад 2. Керівництво підприємства збирається впровадити нову машину, що виконує операції, які до цього часу виконувалися вручну. Машина коштує разом з установкою 5,000 дол. зі строком експлуатації 5 років і нульовою ліквідаційною вартістю. За оцінками фінансового відділу підприємства впровадження машини за рахунок економії ручної праці дозволить забезпечити додатковий вхідний потік грошей 1,800 дол. На 4-ому році експлуатації машина потребуватиме ремонту вартістю 300 дол.

Чи доцільно з економічної точки зору впроваджувати нову машину, якщо вартість капіталу підприємства становить 20%?

Рішення. Представимо умови завдання у вигляді вихідних даних:

Вартість машини	5,000 дол.
Час проекту	5 років
Залишкова вартість	0 дол.
Вартість ремонту в 4-му році	300 дол.
Вхідний грошовий потік за рахунок придбання машини	1,800 дол.
Показник дисконту	20%

Розрахунок зробимо за допомогою наступної таблиці.

Таблиця 10 - Розрахунок значення КРУ

Найменування грошового потоку	Рік	Грошовий потік	Дисконтування множника 20%*	Теперішнє значення грошей
Вихідна інвестиція	Тепер	(5,000 дол.)	1	(5,000 дол.)
Вхідний грошовий потік	(1-5)	1,800 дол.	2.991	5,384 дол.
Ремонт машини	4	(300 дол.)	0.482	(145 дол.)
Чисте сучасне значення (КРУ)	239 дол.

У результаті розрахунків КРУ = 239 дол. > 0, тому з фінансової точки зору проект варто прийняти.

Тепер доречно зупинитися на інтерпретації значення КРУ. Очевидно, що сума 239 дол. являє собою деякий «запас міцності», покликаний компенсувати можливу помилку при прогнозуванні грошових потоків. Американські фінансові менеджери говорять - це гроші, відкладені на «чорний день».

Розділ 6. УПРАВЛІННЯ ЗМІСТОМ ПРОЕКТУ

Управління змістом проекту (Project Scope Management) - розділ проектного менеджменту, який включає процеси, необхідні для підтвердження того, що в проект включені тільки ті роботи, які необхідні для успішного виконання проекту.

Управління змістом включає такі процеси:

- ініціації, тобто прийняття організацією рішення про початок проекту або його чергової фази;

- планування цілей - письмової розробки документу, що містить обґрунтування, основні результати, етапи й цілі проекту;

- декомпозиції цілей - розподілу етапів проекту на детальні, більше керовані компоненти з побудовою ієрархічної структури робіт проекту (WBS);

- підтвердження цілей як формалізації прийняття змісту проекту;

- контролю над змінами цілей, тобто контролю змін, що відбуваються зі змістом проекту.

Фахівець у сфері проектного менеджменту має відрізняти цілі проекту від цілей продукту проекту. Оскільки цілі продукту - це властивості й функції, які повинна мати продукція проекту, а цілі проекту - це робота, яку потрібно виконати для виробництва продукту із заданими властивостями.

1. Ініціація проекту

Ініціація - процес формального визнання необхідності виконання проекту.

Процес ініціації бере початок з моменту появи ідеї проекту й триває до ухвалення рішення про участь або неучасть організації в проекті.

Ініціація включає єдиний підпроцес - авторизацію, тобто ухвалення рішення про початок проекту. Для виконавця проекту ініціація означає необхідність виконання наступної фази проекту.

У деяких сферах діяльності проект не підлягає формальній ініціації доти, доки не проведений аналіз здійсненності, не складений бізнес-план, техніко-економічне обґрунтування або не виконана якась інша форма попереднього аналізу. Такий попередній аналіз і сам вимагає ініціації.

Причини ініціації проектів

промислового й культурного центру як заявка на включення мегаполіса в міжнародну мережу авіамаршрутів;

Основними причинами ініціації проектів виступають: - вимоги ринку, наприклад: авторизація проекту реконструкції аеропорту великого науково-

потреби бізнесу, наприклад: авторизація проекту будівництва елітного житлового комплексу девелопером (забудовником) з метою виходу на ринок житла premіer-класу;

попит споживачів, наприклад: авторизація проекту будівництва потужної технологічної лінії з випуску високоякісної бутильованої води у відповідь на зростаючі потреби в ній населення;

-технологічний розвиток, наприклад: авторизація проекту впровадження роздільного збору городянами твердих побутових відходів у результаті переорієнтації політики муніципальної влади в сфері обігу з відходами;

-юридичні вимоги, наприклад: авторизація проекту розробки міським управлінням транспорту й зв'язку нових інструкцій для проїзду в муніципальному транспорті з метою підвищення безпеки пересування в межах міста.

Стадії ініціації. Ініціація проекту проходить через такі основні стадії:

- визначення проблеми, яку необхідно вирішити;

- позначення вимірного очікуваного результату проекту;

- аналіз досяжності цілей проекту;

- ухвалення рішення про старт/скасування проекту;

- визначення пріоритетності проекту;

- призначення менеджера проекту;

- фіксація точки старту проекту.

Перераховані стадії можуть реалізовуватися одночасно.

Підприємства часто недооцінюють стадію ініціації, приступаючи відразу в найкращому разі до планування, в гіршому - безпосередньо до реалізації. Однак значення ініціації важко переоцінити - саме на цій стадії відбувається обґрунтування проекту й аналіз досяжності його цілей. Недостатня увага до цих кроків найчастіше приводить до розпорошення зусиль підприємства на хаотичні ініціативи без видимого результату.

Ініціація проекту

Вхідна інформація ініціації проекту

Опис продукту. Опис продукту документує характеристики продукції, об'єктів, послуг, для виробництва яких призначений проект. Звичайний опис продукту на ранніх стадіях проекту є менш докладним, ніж на наступних, коли ці характеристики уточнюються.

Опис продукту повинен документувати взаємозв'язки між виробництвом продукції, об'єктів, послуг і тими причинами, які послужили

підставою для організації проекту. Незважаючи на те, що форма опису продукту не регламентується, опис повинен бути досить деталізованим з метою докладної розробки плану проекту.

Стратегічний план. Оскільки всі проекти повинні підтримувати стратегічні цілі виконуючої організації, то стратегічний план повинен розглядатися як важливий фактор при виборі проектів.

Критерії вибору проекту. Критерії вибору проекту визначаються через характеристики продукту проекту й охоплюють повний діапазон можливих вимог управління: строки окупності, місце на ринку, суспільне значення та ін.

Історична інформація. У процесі ініціації повинна братися до уваги історична інформація як про колишній досвід прийняття рішень про вибір проектів, так і про результати виконання. Зокрема, якщо ініціація стосується наступної фази проекту, повинна ретельно аналізуватися інформація про результати виконання попередніх фаз.

Використовувані методи і засоби

Методи вибору проектів. Методи вибору проектів звичайно попадають в одну з таких категорій:

методи виміру прибутку за допомогою економічних моделей, порівняльних оцінок та ін.;

оптимізаційні методи - математичні моделі, що використовують лінійне, нелінійне, динамічне та інші різновиди програмування.

Такі методи часто називають моделями прийняття рішень. Застосування складних моделей прийняття рішень часто розглядається як одна з фаз проекту.

Експертні оцінки. Для одержання вихідної інформації часто необхідні експертні оцінки. Така експертиза може бути надана фахівцями, які володіють необхідними знаннями. Експерти звичайно залучаються з:

інших підрозділів виконуючої організації;

консалтингових компаній;

професійних асоціацій.

Вихідна інформація ініціації проекту

Обґрунтування проекту являє собою документ, що формально підтверджує обґрунтованість проекту, й містить опис:

потреб бізнесу, на задоволення яких орієнтується проект;

опис продукту, об'єкта, послуги.

Обґрунтування повинно складатися менеджером, зовнішнім щодо проекту, але на такому рівні ієрархії організації, який був би достатнім для задоволення потреб проекту. Обґрунтування дає менеджеру проекту можливість розподіляти ресурси підприємства по роботах проекту.

У проектах, виконуваних за контрактом, сам контракт служить обґрунтуванням проекту.

Призначення менеджера проекту. Менеджер проекту повинен призначатися якомога раніше, обов'язково до початку виконання плану проекту і, по можливості, до виконання більшої частини планування.

підстава для виконання проекту - потреби, для задоволення яких проек т розроблюється та впроваджується;

- продукт проекту - анотація до опису продукту проекту;

- результати проекту - перелік продукції, випуск якої означає виконання проекту;

- критерії проекту - вимірні критерії успішності проекту.

Критерії проекту повинні, щонайменше, включати такі показники, як строки, вартість і якість. Використання невимірних критеріїв, таких як «задоволення споживачів», не тільки ускладнює вимірювання виконання, але й містить високий ступінь ризику.

У деяких областях застосування критерії проекту мають назву критичних факторів успіху.

Додаткова інформація. Всі супутні питання повинні бути документовані й доступні для використання у процесах управління проектом. Додаткова інформація повинна в обов'язковому порядку включати всі відомі допущення. В іншому склад документа залежить від області застосування.

План управління цілями. План управління цілями повинен включати ясний опис того, як будуть ідентифікуватися і класифікуватися зміни цілей проекту. Це особливо важливо й необхідно, коли характеристики продукту проекту тільки розробляються.

План повинен також включати міркування щодо очікуваної стабільності цілей проекту, тобто наскільки ймовірною є зміна цілей, як часто вони будуть мінятися й наскільки.

3. Розробка ієрархічної структури робіт

Розробка ієрархічної структури робіт

Вхідна інформація розробки ієрархічної структури робіт

Обмеження. Обмеження, особливо умови контрактів, часто відіграють значну роль при декомпозиції цілей.

Організаційні структури учасників проекту. Організаційні структури учасників проекту визначають розподіл відповідальності і вимоги до структуризації контролю та звітності про х ід виконання проекту.

Історична інформація. Історична інформація про попередні проекти повинна враховуватися при декомпозиції цілей. Особливо корисною може виявитися інформація про допущені раніше помилки.

Використовувані методи і засоби

Типові ієрархічні структури робіт. Ієрархічна структура робіт (Work Breakdown Structure) - це орієнтована на результат структура операцій проекту, що визначає загальні цілі проекту.

Операції, що не входять в WBS, не відносяться до цілей проекту.

Кожний елемент WBS (пакет робіт) являє собою деякий обсяг робіт для оцінки й виміру виконання, а також витрат, пов'язаних з досягненням цілей проекту. WBS:

- визначає ієрархію результатів;

- описує весь обсяг робіт, необхідний для досягнення кінцевих цілей або результату(ів) проекту;

- розроблюється шляхом розподілу результатів на вимірювані елементи, що піддаються обліку;

- є механізмом для об'єднання і оцінки виконання проекту за обсягом робіт і вартістю.

Декомпозиція. Декомпозиція цілей як технологічна складова розробки ієрархічної структури робіт означає розподіл основних результатів проекту на окремі більш детальні компоненти доти, доки не буде досягнутий рівень, що забезпечує необхідну й достатню деталізацію інформації для ефективного управління проектом. Рівень деталізації WBS залежить в ід розміру й балансу між складністю, ризиком і вимогами керівника проекту до контролю проекту. Рівень деталізації може також змінюватися у процесі життєвого циклу проекту.

Для короткострокових проектів на початковій стадії можна розробити всю WBS до достатнього рівня деталізації, тоді як довгострокові проекти й проекти з високим рівнем складності можуть не деталізуватися повністю на початковій стадії. Повністю WBS для таких проектів можна описати в процесі їхньої реалізації. З іншого боку, це може означати, що для конкретного проекту, окремі пакети робіт можуть мати різні рівні деталізації. Зокрема, це правильно при розробці проектів, що розгортаються, коли план деталізується для робіт, які повинні безпосередньо початися, а роботи майбутніх періодів визначаються укрупнено, на верхньому рівні доти, поки на більш пізній стадії життєвого циклу проекту можна буде прописати їх більш детально.

У навчально-довідковій літературі з управління проектами для проектів середньої складності рекомендується використовувати до 6 рівнів WBS: 3 верхні рівні для надання інформації рівня замовника, 3 нижні рівні для деталізації інформації рівня виконавця.

Підставою для розбивки проекту можуть служити:

компоненти продукту, одержуваного в результаті реалізації проекту (послуги, напрямки діяльності);

процесові або функціональні елементи діяльності організації, яка реалізує проект;

етапи життєвого циклу проекту, основні фази;

підрозділи організаційної структури;

- географічне розміщення для просторово-розподілених проектів. Існуючі підходи до структуризації проекту подані на рис.16.

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ПРОЕКТУ

Рис. 16 - Підходи до структуризації проекту (життєвий цикл проекту) КОМПОНЕНТИ ПРОДУКТУ ПРОЕКТУ

Рис. 16, а - Підходи до структуризації проекту (компоненти продукту)

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД

Рис. 16, б - Підходи до структуризації проекту (функціональний підхід)

ГЕОГРАФІЧНИЙ ПІДХІД

Вихідна інформація розробки ієрархічної структури робіт Ієрархічні структури робіт. Як і констатація цілей, W BS часто використовується для вироблення або підтвердження загального розуміння цілей проекту.

Звичайно WBS подається у формі діаграми. Крім того, WBS представляється у вигляді списку з ознакою приналежності до певного рівня структури. Вкладеність у такому списку визначається послідовністю операцій. Діаграму, що ілюструє функціональний підхід (рис.16, б), можна показати наступними еквівалентними списками:

Найменування	Рівень WBS	Найменування
Переїзд у новий офіс	1	Переїзд у новий офіс
Підготовка до переїзду	2	Підготовка до переїзду
Класифікація предметів і документів	3	Класифікація предметів і документів
Упакування	3	Упакування
Транспортування	2	Транспортування
Облаштування на новому місці	2	Облаштування на новому місці

Крім ієрархічної структури робіт у проекті можуть бути використані й інші типи ієрархічних структур, такі як:

організаційна структура робіт (OBS), що визначає, які операції проекту виконуються різними підрозділами в організаційній структурі;

ієрархічна структура ресурсів (RBS) - варіант OBS, звичайно використовуваний, коли операції проекту виконуються індивідуальними ресурсами.

Правила розробки WBS. Структура декомпозиції робіт може розроблятися «з нуля» або з використанням компонентів уже створених WBS структур. При використанні існуючих компонентів елементи WBS складаються з елементів попередніх проектів - аналогів або зі стандартних шаблонів проектів, застосовуваних на даному підприємстві, на основі вдалих або типових рішень за аналогічними проектами.

При розробці WBS треба брати до уваги такі правила:

- кожний елемент WBS повинен забезпечувати досягнення відчутного результату;

- кожний елемент WBS повинен бути агрегатом всіх підлеглих елементів, включених безпосередньо в нього;

- результати повинні логічно деталізуються до рівня, на якому можна визначити, як вони будуть досягатися (проектування, поставки, укладання договорів, виробництво). Декомпозиція результатів, починаючи від верхнього до нижнього рівня WBS, має бути логічно взаємопов'язана;

- результати пакетів робіт повинні бути унікальними й відрізнятися від результатів інших пакетів робіт того ж рівня. Вони повинні розкладатися до рівня деталізації, що забезпечує успішне планування, координацію і контроль робіт, пов'язаних з досягненням встановлених цілей;

- процес розробки WBS повинен являти собою гнучкий механізм, що дозволяє коригувати WBS, особливо коли обсяг робіт з проекту може змінюватися. Однак для успішного управління проектом необхідно ретельно забезпечити процес контролю змін для документування і управління змінами змісту проекту. При зміні змісту проекту WBS повинна бути відкоригована;

- кожний елемент W BS (пакет робіт), що являє собою обсяг робіт підрядника або інших зовнішніх організацій, повинен бути погоджений безпосередньо з відповідними елементами WBS підрядника;

- всі результати в явному вигляді повинні бути включені в WBS;

- для всіх важливих подій, пов'язаних зі звітністю (наприклад, штаби, щомісячні звіти, звіти про проведення випробувань та ін.) повинні бути включені й визначені відповідні пакети робіт;

- всі пакети робіт повинні бути сумісні з організаційною структурою і структурою витрат;

- результати повинні бути чітко визначені так, щоб виключити дублювання обсягів робіт усередині елементів WBS, у цілому по організації або по окремих відповідальних за виконання робіт;

- результати повинні мати розмір, достатній для ефективного управління, але не настільки малий, щоб зробити витрати на контроль надмірними.

До складностей, пов'язаних з розробкою WBS, відносяться такі:

- знаходження балансу між завданнями опису змісту проекту й вимогами до збору фактичної інформації й звітності. Надмірна деталізація WBS вимагає зайвого рівня підтримки й звітності;

- недостатня увага до розробки WBS і перехід безпосередньо до формування сітьового графіка (діаграми Гантта, розрахунку критичного шляху або сітьового графіка) може призвести до втрати важливих для проекту робіт, а отже до затримок проекту на пізніх стадіях його реалізації після виявлення недоглядів;

- розробка елементів WBS, що визначають тільки стадії проекту або організаційну структуру без урахування проміжних результатів проекту (об'єктів, продуктів, конструктивів), може призвести до перевитрат, оскільки при такому підході важко оцінити планові показники й проконтролювати виконання проекту;

- необхідність визначення пакетів робіт, що описують початкові й завершальні елементи, такі як планування, монтаж і дослідну експлуатацію;

- необхідність визначення і деталізації всіх ключових елементів проекту (наприклад, дозвільна документація, оформлення, доставка або маркетинг);

- необхідність визначення всіх робіт, закріплених за учасниками проекту;

- виключення пакетів робіт, з декількома відповідальними за створення тих або інших результатів (продуктів);

- визначення ключових результатів управління проектами, таких як, управління процесами, послуги, інформаційне забезпечення і комунікації, регламенти, навчання і програмне забезпечення. Такого

Розділ 7. ІНВЕСТИЦІЙНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ ПРОЕКТУ

Зміст передінвестиційних досліджень

На передінвестиційній фазі закладається основа оптимізації вартісних і якісних параметрів, що дозволяє домагатися розумного співвідношення між витратами й ризиками при прийнятті рішень і реалізації проектів. Тому необхідним є ретельне проведення передінвестиційних досліджень.

Передінвестиційна фаза включає такі стадії: - ідентифікацію інвестиційних можливостей (аналіз можливостей);

- підготовку обґрунтувань (попереднє й техніко-економічне обґрунтування);

- оцінку проекту й ухвалення рішення про інвестиції (оцінний звіт).

У свою чергу, стадія аналізу можливостей складається з трьох етапів:

- визначення інвестиційних можливостей;

- аналіз загальних можливостей;

- аналіз можливостей інвестиційного проекту.

Підготовка інформації, яка включається в аналіз можливостей проекту, не вимагає суттєвих витрат, тому що цей аналіз націлений насамперед на виділення принципових інвестиційних аспектів можливої промислової пропозиції.

Стадія підготовка обґрунтування також включає три етапи:

- попереднє обґрунтування;

- допоміжні дослідження;

- техніко-економічне обґрунтування.

Проведення техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) дозволяє прийняти певне рішення з приводу проекту, але потребує значних витрат коштів і часу. Тому перед виділенням засобів на таке дослідження повинна бути зроблена додаткова оцінка ідеї проекту за допомогою попереднього обґрунтування.

Попереднє обґрунтування слід розглядати як проміжну стадію між

вивченням проектних можливостей і докладним ТЕО; різниця між ними - у детальності інформації і обговоренні проектних альтернатив.

Попереднє обґрунтування має наступні розділи:

¦ відомості про передумови й історія питання;

¦ можливі стратегії здійснення проекту або діяльнос ті підприємства, границі проекту в зв'язку з аналізом ринку й концепцією маркетингу;

¦ сировина й допоміжні матеріали;

Стадії передінвестиційної фази проекту

¦ місце розташування, розміщення й устаткування;

¦ проектна документація й технологія, виробнича програма й виробнича потужність, вибір виробничого процесу й проектно-конструкторського рішення;

¦ структура управління й накладні витрати: загальні заводські, управлінські й маркетингові;

¦ трудові ресурси, управлінський персонал, витрати на робочу силу, потреба в навчанні й пов'язані з нею витрати;

¦ графік реалізації проекту;

¦ фінансовий аналіз : інвестиційні, виробничі й маркетингові витрати (вірогідніс ть даних і припущень, структура витрат), розрахунок руху готівки й аналіз комерційної рентабельності, фінансування проекту, оцінка ризиків (встановлення критичних значень параметрів, аналіз ймовірнос тей);

¦ економічний аналіз : визначення економічних наслідків (відповідно до границь - рамками проекту).

У цілому структура попереднього обґрунтування повинна збігатися з і структурою докладного ТЕО.

Стадія оцінки проекту і рішення про інвестиції - заключна стадія передінвес тиційної фази - складається з двох етапів:

- оцінного звіту;

- підтримки інвестиційного проекту.

До головних питань, що мають бути розкриті в результаті проведення передінвес тиційних досліджень, відносяться: рамки проекту, непередбачені витрати й інфляція, вартість і фінансування передінвестиційних досліджень.

Рамки проекту складають:

- всі види діяльності, які повинні бути представлені на виробництві;

- додаткові операції, пов'язані з виробництвом, видобутком природних ресурсів, очищенням стічних вод і викидів;

- зовнішній транспорт і склади для сировини й матеріалів, зовнішній транспорт і склади для результатів виробництва;

- додаткові зовнішні види діяльності, що спрямовуються на доповнення робіт по проекту (житлові; загальноосвітні, рекреаційні об'єкти - в масштабах, необхідних для здійснення проекту).

Для кращого розуміння структури проекту й полегшення калькуляції капітальних, виробничих і постачальницько-збутових (маркетингових) витрат необхідно розділити весь проект на групи - статті витрат (виробничі приміщення, адміністративні й складські будівлі, допоміжні об'єкти).