Основні функції, методи і об’єкти планування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту та маркетингу

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Основні функції, методи і об'єкти планування»

з дисципліни «Організація і планування на підприємстві»

Студентки 3 курсу 3М Оп групи

напряму підготовки 6.030601 Менеджмент»

Козачок В.І.

Керівник д.е.н.,проф. Шандова Н.В

Херсон - 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи планування на підприємстві

1.1 Основні функції, методи і об'єкти планування

1.2 Основні фонди підприємства

1.3 Показники ефективності використання основних фондів

Висновок до розділу 1

Розділ 2. Розрахункова частина

2.1 Дослідження ринку товарів

2.2 Розрахунок товарної і реалізованої продукції

2.3 Основні виробничі фонди підприємства

2.4 Оборотні засоби підприємства

2.5 Праця і її оплата

2.6 Собівартість продукції, прибуток, рентабельність

2.7 Визначення крапки беззбитковості

Висновок до розділу 2

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

планування реалізований продукція рентабельність

За період становлення ринкових відносин процес планування в Україні отримав значний розвиток, який збагатився великим досвідом методологічних розробок, планових та прогнозних розрахунків, обґрунтованих рішень, які втілюються в практичну діяльність.

Необхідно зрозуміти сутність планування, як особову сферу діяльності людей. І тому планування як наука - це складова економічної науки, вона розглядає імовірне, аналізує, усуває розбіжності і планує майбутнє. Вивчає цілі організацій і підприємств, альтернативи і обґрунтування засобів використання обмежених ресурсів для досягнення поставлених цілей у майбутньому. При цьому необхідно знати кінцеву мету і з якою мірою результат наближений до неї.

Необхідно зробити правильну оцінку уже отриманих результатів, яка буде сприяти отриманню найважливіших економічних результатів. Вибір цілей і їх здійснення, для досягнення мети тісно пов'язані між собою. Цілі залежать від можливостей підприємства і обмежень на вибір засобів.

Поняття «планування діяльності підприємства» має два значення. Перше значення - економічне, з точки зору загальної теорії підприємства. Друге - контрольно-управлінське, яке визначає планування як одну з функцій керівництва підприємства, спроможність передбачити майбутнє підприємства та використати таке передбачення. Наведені значення планування тісно пов'язані між собою. Планування сприяє більш раціональному розподілу ресурсів підприємства, посилює контроль на підприємстві.

Актуальність теми курсової роботи визначається необхідністю правильного й чіткого визначення основ ефективного планування на підприємстві.

Метою курсової роботи є формування системи теоретичних знань щодо планування і організації діяльності на підприємстві, головних основ цього процесу з визначенням основних показників діяльності підприємства.

Задачами даної роботи є: визначити сутність функцій, методів та об'єктів планування на підприємстві; сутність формування основних фондів підприємства; визначити та дослідити основні показники ефективності використання основних фондів підприємства; дослідити ринок товару та попит на нього; розрахувати товарну і реалізовану продукцію, основні виробничі фонди підприємства, оборотні засоби підприємства; виконати розрахунки по оплаті праці робітників підприємства; розрахувати собівартість продукції, прибуток і рентабельність підприємства; визначити крапку беззбитковості підприємства.

Об'єктом дослідження є діяльність підприємства.

Предметом дослідження є система економічних процесів на підприємстві.

Основними методами дослідження є монографічний (аналіз наукової та відповідної навчальної літератури), аналітичний (аналіз стану та узагальнення даних засобів) та логічний (формулювання висновків, і висновків з урахуванням отриманої інформації); розрахунковий (розрахунок основних показників діяльності підприємства).Теоретичною базою для написання роботи є наукові праці та монографії вчених, фахівців з організації та планування на підприємстві Алєксєєвої М.М., Ансоффа І., Ільїна О.І., Тяна Р.Б. та ін. Зміст роботи викладено на 64 сторінках, в т.ч. 21 таблиця, 6 рисунків, 21 використане джерело.

Розділ 1. Теоретичні основи планування на підприємстві

1.1 Основні функції, методи і об'єкти планування

Планування на підприємстві - це взаємопов'язана наукова та практична діяльність людей, предметом вивчення якої виступає система вільних ринкових відносин між працею і капіталом в ході виробництва, розподілу та споживання матеріальних і духовних цінностей. У сучасному вітчизняному виробництві функції планування на підприємствах визначають не тільки основний предмет планово-економічної діяльності, а й головним чином об'єкт цього планування [1, c.17-18].

Сутність планування в умовах ринкової економіки полягає в науковому обґрунтуванні на підприємствах майбутніх економічних цілей їх розвитку та форм господарської діяльності, вибору найкращих способів їх здійснення, на основі найбільш повного виявлення необхідних ринком видів, обсягів і термінів випуску товарів, виконання робіт і надання послуг та встановлення таких показників їх виробництва, розподілу і споживання, які при повному використанні обмежених виробничих ресурсів можуть привести до досягнення прогнозованих у майбутньому якісних і кількісних результатів. На нинішньому етапі розвитку для більшості підприємств головною метою планування є отримання максимального прибутку.

План - це документ, що відображає систему взаємозалежних рішень, спрямованих на досягнення бажаного результату. План містить такі етапи, як: цілі і завдання; шляхи і засоби їх реалізації; ресурси, необхідні для виконання поставлених завдань; пропорції, тобто підтримання пропорційності між окремими елементами виробництва; організацію виконання плану і контроль.

Планування внутрішньовиробничої діяльності є на підприємстві важливою функцією управління виробництвом. Загальні функції управління безпосередньо відносяться до планової діяльності підприємств, а вони в свою чергу служать їх основою. Основні функції:

· економічні;

· організаційні;

· управлінські;

· соціальні функції підприємства.

Вони повинні бути в процесі планування його розвитку тісно пов'язані з обраної господарською діяльністю та досить повно відображатися як у короткострокових, так і в довгострокових планах [4, c.25-28].

Найважливішими цілями, які переслідуються в плануванні на підприємстві, як правило, є: обсяг продажів товарної маси, прибуток і частка на ринку. На нинішньому етапі розвитку для більшості українських підприємств головною метою планування є отримання максимального прибутку. За допомогою планування керівники підприємств забезпечують направлення зусиль всіх працівників, що у процесі виробничо-господарської діяльності, на досягнення поставлених цілей.

До завдань планування як до процесу практичної діяльності відносяться:

- формулювання складу майбутніх планових проблем, визначення системи очікуваних небезпек або передбачуваних можливостей розвитку підприємства;

- обґрунтування висунутих стратегій, цілей і завдань, які планує здійснити підприємство в майбутній період, проектування бажаного майбутнього організації;

- планування основних засобів досягнення поставлених цілей і завдань, вибір або створення необхідних коштів для наближення до бажаного майбутнього; - визначення потреби ресурсів, планування обсягів і структури необхідних ресурсів і термінів їх надходження;

- проектування впровадження розроблених планів і контроль за їх виконанням[5, c.32-38].

В якості предмета планування, як науки, виступають відносини, що складаються між учасниками виробничого процесу з приводу встановлення і реалізації пріоритетів, пропорцій і комплексу заходів, що забезпечують їх досягнення.

Об'єктом планування на підприємстві є його діяльність, під якою розуміється виконання ним своїх функцій. А основними функціями (видами діяльності) є:

ь господарська діяльність (головним завданням якої є отримання прибутку для задоволення соціальних і економічних потреб власника і членів трудового колективу);

ь соціальна діяльність (забезпечує умови для відтворення працівника і реалізації його інтересів: оплата праці, безпека умов праці і т.д.);

ь екологічна діяльність (спрямована на зниження і компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище)

У сучасній практиці планування крім розглянутих класичних широку популярність мають загальноекономічні принципи:

1. Принцип комплексності. На кожному підприємстві результати економічної діяльності різних підрозділів багато в чому залежать від рівня розвитку техніки, технології, організації виробництва, використання трудових ресурсів, мотивації праці, прибутковості та інших факторів. Всі вони утворюють цілісну комплексну систему планових показників, так що всяке кількісне або якісне зміна хоча б одного з них призводить, як правило, до відповідних змін багатьох інших економічних показників. Тому необхідно, щоб прийняті планові та управлінські рішення були комплексними, що забезпечують облік змін як в окремих об'єктах, так і в кінцевих результатах всього підприємства.

2. Принцип ефективності вимагає розробки такого варіанту виробництва товарів і послуг, який при існуючих обмеженнях використовуваних ресурсів забезпечує отримання найбільшого економічного ефекту. Відомо, що всякий ефект в кінцевому підсумку полягає в економії різних ресурсів на виробництво одиниці продукції. Першим показником планованого ефекту може служити перевищення результатів над витратами.

3. Принцип оптимальності передбачає необхідність вибору кращого варіанту на всіх стадіях планування з декількох можливих альтернатив.

4. Принцип пропорційності, тобто збалансований облік ресурсів і можливостей підприємства.

5. Принцип науковості, тобто облік останніх досягнень науки і техніки.

6. Принцип деталізації, тобто ступеня глибини планування.

7. Принцип простоти і ясності, тобто відповідності рівню розуміння розробників і користувачів плану [7, c.46-54].

Методи планування. Залежно від головних цілей або основних підходів використовуваної інформації, нормативної бази, застосовуваних шляхів отримання та узгодження тих чи інших кінцевих планових показників прийнято розрізняти такі методи планування:

Сутність нормативного методу планування фінансових показників полягає в тому, що на основі заздалегідь встановлених норм і техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючого суб'єкта в ресурсах і в їх джерелах. Такими нормативами є ставки податків, ставки тарифних внесків і зборів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи потреб в обігових коштах і т.д.

Балансовий метод полягає в тому, що шляхом побудови балансів досягається ув'язка наявних фінансових ресурсів і фактичної потреби в них. Балансовий метод застосовується при порівнянні потреби в ресурсах і їх наявності, при плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів, плануванні потреби надходжень коштів у фінансові фонди - фонд накопичення, фонд споживання та ін.

Бюджетний метод (бюджетування). Для організації системи аналізу планування грошових потоків на підприємстві, адекватної вимогам ринкових умов, рекомендується створення сучасної системи управління фінансами, заснованої на розробці і контролі виконання ієрархічної системи бюджетів підприємства. Система бюджетів дозволить встановити жорсткий поточний і оперативний контроль за надходженням і витрачанням коштів, створити реальні умови для вироблення ефективної фінансової стратегії.

Економіко-математичне моделювання полягає у встановленні кількісних взаємозв'язків між показниками і факторами, їх визначальними. Цей зв'язок виражається через економіко-математичну модель. Економіко-математична модель представляється собою точний математичний опис економічного процесу, тобто опис факторів, характеризучих структуру і закономірності зміни даного економічного явища за допомогою математичних символів і прийомів (рівнянь, нерівностей, таблиць, графіків і т.д.)

Програмно-цільовий метод - система методів планування та управління програмою, яка включає в себе: оцінку і вибір проблем, для вирішення яких будуть розробляють програми; формування та оптимізацію програм; визначення необхідних ресурсів і розподіл їх між елементами програм; організацію системи управління програмою та забезпечення організаційного впливу; координацію і контроль робіт за програмами. Програмно-цільовий метод планування - процес вироблення і прийняття не одного, а сукупності різноманітних, різнохарактерних, прийнятих на різних рівнях, але тісно взаємопов'язаних рішень.

Розрахунково-аналітичний метод заснований на розчленовуванні виконуваних робіт і угрупуванню використовуваних ресурсів за елементами і взаємозв'язку, аналізі умов найбільш ефективного їх взаємодії та розробці на цій основі проектів планів.

Експериментальний метод - це проектування норм, нормативів і моделей планів на основі проведення та вивчення вимірів і дослідів, а також врахування досвіду менеджерів, плановиків та інших фахівців.

Звітно-статистичний метод полягає у розробці проектів планів на основі звітів, статистики та іншої інформації, що характеризує реальний стан і зміна характеристики діяльності підприємства [2, c.64-70].

У господарській практиці вітчизняних підприємств загальновизнано виділяються дві основні системи або виду ринкового планування: техніко-економічні та оперативно-виробничі.

Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки і економіки підприємства в їх єдності і взаємозалежності як за місцем, так і за часом дії. У ході даного етапу планування обґрунтовуються оптимальні обсяги виробництва на основі врахування взаємодії попиту і пропозиції на продукцію та послуги, вибираються необхідні виробничі ресурси і встановлюються раціональні норми їх використання, визначаються кінцеві фінансово-економічні показники і т.п.

Оперативно-виробниче планування є наслідком техніко-економічного і являє собою його наступні розвиток і завершення. На даному етапі встановлюються поточні виробничі завдання окремим цехом, ділянкою і робочим місцем, здійснюються різноманітні організаційно-управлінські впливи з метою коригування процесу виробництва [8, c.78-82].

Система планів на підприємстві може бути систематизована за такими основними класифікаційними ознаками як:

1) за змістом слід виділити: техніко-економічні, оперативно-виробничі, організаційно-технічні, соціально-трудові, постачальницько-збутові, фінансові, бізнес-планування, стратегічне, програмне та інші;

2) за часом охоплення планування буває короткостроковим або поточним (один рік, квартал, декада чи тиждень), середньостроковим в межах (1-3 років) і довгостроковими або перспективним (від 3 до 10 років);

3) за типами цілей планування може бути оперативним, тактичним, стратегічним і нормативним. Тактичне планування полягає в обґрунтуванні завдань і засобів, необхідних для досягнення заздалегідь встановлених або традиційних цілей (наприклад, завоювати лідерство на ринку збуту продукції). Стратегічне планування включає вибір і обґрунтування коштів, завдань і цілей для досягнення заданих або поточних для підприємства результатів. Нормативне планування вимагає відкритого і обґрунтованого вибору засобів, завдань, цілей та ідеалів. Воно не має встановлених меж або фіксованого горизонту. У такому плануванні вирішальну роль відіграє правильний вибір ідеалу або місії підприємства. Зміст ринкового планування на підприємствах визначається такими взаємопов'язаними зовнішніми і внутрішніми чинниками, як споживачі та постачальники, об'єкт і система показників, методи і технологія складання планів і т.п.[10, c.118-126]

1.2 Основні фонди підприємства

Основними виробничими фондами підприємств називається сукупність засобів праці, неодноразово беруть участь у виробничих циклах, зберігають при цьому свою речову форму і поступово втрачають вартість, яка частинами, у міру зношування засобів праці переноситься на виготовлений продукт, утворюючи частину його вартості. До основних фондів відноситься не будь-яка річ, яка є засобом праці за своєю натуральній формі. Наприклад, верстат чи літак для заводу-виготовлювача є готовим виробом, тобто входить до складу фондів обігу даного підприємства. Недобудована будівля відноситься до незавершеного виробництва, що є складовою частиною оборотних виробничих фондів підприємства. Отже, тільки беручи участь у процесі виробництва, засоби праці можуть проявляти свої функції основних фондів.

Основні фонди є найбільш значущою складовою частиною майна підприємства і його необоротних активів.

Основні засоби - це основні фонди, виражені у вартісному вимірі.

Основні засоби - це засоби праці, які неодноразово беруть участь у виробничому процесі, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на вироблену продукцію частинами в міру зношування [8, c.211-212].

За принципом речовинно-натурального складу вони поділяються на: будівлі, споруди, передавальні пристрої, робочі та силові машини і обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади та пристрої, обчислювальна техніка, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар та приладдя, робочий і продуктивна худоба , багаторічні насадження, внутрішньогосподарські дороги та інші основні засоби, а також земельні ділянки, що перебувають у власності підприємства, установи.

За функціональним призначенням основні фонди діляться на виробничі і невиробничі. До виробничих основних фондів відносяться ті засоби праці, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (машини, устаткування і т.п.), створюють умови для його нормального здійснення (виробничі будівлі, споруди, електромережі тощо) і служать для збереження і переміщення предметів праці (рис 1.2.):

Рис.1.2. Структура основних фондів підприємства

Невиробничі основні фонди - це основні фонди, які безпосередньо не беруть участь у виробничому процесі (житлові будинки, дитячі сади і ясла, школи, лікарні тощо), але знаходяться у віданні промислових підприємств.

По приналежності основні фонди поділяються на власні та орендовані.

Основні виробничі фонди в залежності від ступеня їх впливу на предмет праці поділяють на активні і пасивні [11, c. 145-154].

До активних відносяться такі основні фонди, які в процесі виробництва безпосередньо впливають на предмет праці, видозмінюючи його (машини та обладнання, технологічні лінії, вимірювальні і регулюючі прилади, транспортні засоби).

Всі інші основні фонди можна віднести до пасивних, так як вони безпосередньо не впливають на предмет праці, а створюють необхідні умови для нормального протікання виробничого процесу (будівлі, споруди та ін.) Для аналізу якісного стану основних засобів на підприємстві необхідно знати їх структуру. Розрізняють виробничу (видову), технологічну та вікову структуру основних засобів.

Під виробничою структурою розуміється співвідношення різних груп основних виробничих фондів (ОПФ) за матеріально-натуральному складу в їх загальної середньорічної вартості.

Найважливішим показником виробничої структури ОПФ є частка активної частини в загальній вартості. Це пов'язано з тим, що обсяг випуску продукції, виробнича потужність підприємства, інші економічні показники роботи підприємства значною мірою залежать від величини активної частини ОПФ. Тому підвищення її частки до оптимального рівня є одним з напрямків вдосконалення виробничої структури ОПФ на підприємстві [12, c.89-92].

Виробнича структура ОПФ на підприємстві залежить від наступних факторів: специфіки підприємства; прискорення НТП; рівня концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування та диверсифікації виробництва; географічного місцезнаходження та ін.

Технологічна структура ВПФ характеризує їх розподіл по структурних підрозділах підприємства в процентному вираженні від їх загальної вартості. У «вузькому» плані технологічна структура може бути представлена, наприклад, як частка окремих видів верстатів у загальній кількості верстатного парку або як частка автосамоскидів в загальній кількості автотранспорту, наявного на підприємстві.

Вікова структура ВПФ характеризує їх розподіл за віковими групами (до 5 років; від 5 до 10 років; від 10 до 15 років; від 15 до 20 років; понад 20 років). Середній вік обладнання розраховується як середньозважена величина. Такий розрахунок може бути здійснений як в цілому по підприємству, так і за окремими групами машин і устаткування [2, c.234-240].

Основне завдання на підприємстві повинна зводитися до того, щоб не допускати надмірного старіння ОПФ (особливо активної частини), тому що від цього залежать рівень їх фізичного та морального зносу, а отже, і результати роботи підприємства.

Оцінка основних фондів - це грошове вираження їх вартості. Застосовуються три види їх оцінки: первісна, відновлювальна та залишкова вартість основних засобів.

Первісна вартість основних засобів - вартість, яка складається з витрат по їх спорудженню (споруді) або придбання, включаючи витрати по їх доставці й установці, а також інші витрати, необхідні для доведення даного об'єкта до стану готовності до експлуатації за призначенням [4, c.124-134].

В умовах перехідного періоду до ринкових відносин розширюються можливості надходження основних засобів на підприємства. Тому залежно від способу надходження активних основних засобів їх первісна вартість визначається наступним чином:

* внесених засновниками в рахунок їхнього внеску в статутний капітал підприємства - за домовленістю сторін;

* виготовлених на самому підприємстві, а також придбаних за плату у інших підприємств та осіб - виходячи з фактично зроблених витрат по зведенню (споруді) або придбання цих об'єктів, включаючи витрати з доставки, монтажу і встановлення;

* отриманих від інших підприємств та осіб безоплатно, а також в якості субсидій урядового органу - експертним шляхом або за даними документів приймання-передачі;

* довгостроково орендуються - за домовленістю сторін.

Відновлювальна вартість основних засобів - це вартість їх відтворення в сучасних умовах. Величина відхилення відновної вартості основних фондів від їх первісної вартості залежить від темпів прискорення НТП, рівня інфляції та ін. Своєчасна і об'єктивна переоцінка основних фондів має дуже важливе значення, перш за все для їх простого і розширеного відтворення.

В умовах інфляції переоцінка основних фондів на підприємстві дозволяє:

* об'єктивно оцінити справжню вартість основних фондів;

* більш правильно і точно визначити витрати на виробництво і реалізацію продукції;

* більш точно визначити величину амортизаційних відрахувань, достатню для простого відтворення основних фондів;

* об'єктивно встановлювати продажні ціни на реалізовані основні фонди та орендну плату (в разі здачі їх в оренду).

У період переходу до ринкової економіки в Україні, який супроводжувався спадом виробництва і високим рівнем інфляції, переоцінка основних засобів здійснювалася щороку [10, c.255-260].

Залишкова вартість являє собою різницю між первісною або відновною вартістю і сумою зносу, тобто це та частина вартості основних засобів, яка ще не перенесена на вироблену продукцію.

Оцінка основних засобів за їх залишкової вартості необхідна, перш за все, для того, щоб знати їх якісний стан, зокрема визначити коефіцієнти придатності та фізичного зносу і складання бухгалтерського балансу.

Вартісна оцінка основних фондів необхідна для їх обліку, аналізу та планування, а також для визначення обсягу, структури капітальних вкладень.

Фізичний знос основних фондів. Основні засоби, які беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають свої первинні характеристики внаслідок їх експлуатації та природного зношування. Під фізичним зносом розуміється втрата засобами праці своїх первісних якостей.

Рівень фізичного зносу основних засобів залежить від: первісної якості основних фондів; ступеня їх експлуатації; рівня агресивності середовища, в якій функціонують основні фонди; рівня кваліфікації обслуговуючого персоналу; своєчасності проведення ППР та ін. Облік цих факторів у роботі підприємств може значною мірою вплинути на фізичний стан основних фондів [12, c.147-150].

В умовах ринкових відносин політика в галузі відтворення основних фондів грає виключно важливу роль, так як саме вона визначає кількісний і якісний стан основних фондів. Ця політика повинна здійснюватися як на макро-, так і на мікрорівні. Основне завдання відтворювальної політики на макрорівні полягає у створенні для всіх господарських суб'єктів сприятливих умов для простого і розширеного відтворення, придбання нової техніки, реконструкції і технічного переозброєння виробництва. Це завдання вирішується шляхом здійснення відповідної амортизаційної, інвестиційної та податкової політики.

Відтворення основних фондів - це безперервний процес їх оновлення шляхом придбання нових, реконструкції, технічного переозброєння, модернізації та капітального ремонту.

Основна мета відтворення основних фондів - забезпечення підприємств основними фондами в їх кількісному і якісному складі, а також підтримку їх в робочому стані.

У процесі відтворення основних фондів вирішуються такі завдання:

* відшкодування вибувають з різних причин основних фондів;

* збільшення маси основних фондів з метою розширення обсягу виробництва;

* вдосконалення видовий, технологічної і вікової структури основних фондів, тобто підвищення технічної рівня виробництва.

Процес відтворення основних фондів може здійснюватися за рахунок різних джерел. Основні засоби для відтворення основних фондів на підприємстві можуть надходити за наступними каналами:

* як внесок до статутного капіталу підприємства;

* в результаті капітальних вкладень;

* внаслідок безоплатної передачі;

* внаслідок оренди. Для економічного відшкодування фізичного і морального зносу основних фондів їх вартість у вигляді амортизаційних відрахувань включається у витрати на виробництво продукції. Таким чином, амортизація - це поступове перенесення вартості ОПФ на продукцію, що випускається. Амортизаційні відрахування провадяться підприємствами (організаціями) щомісяця виходячи із встановлених норм амортизації та балансової вартості основних фондів за окремими групами або інвентарними об'єктами, які перебувають на балансі підприємства (організації).Норма амортизації представляє собою встановлений державою річний відсоток погашення вартості основних фондів і визначає суму щорічних амортизаційних відрахувань. Інакше кажучи, норма амортизації - це відношення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості ОПФ, виражене у відсотках. Норми амортизації встановлюються і періодично переглядаються державою, вони єдині для всіх підприємств і організацій незалежно від їх форм власності та форм господарювання [13, c.137-149].Амортизаційна політика є складовою частиною загальної науково-технічної політики держави. Встановлюючи норму амортизації, порядок її нарахування та використання, держава регулює темпи і характер відтворення в галузях, а саме через норму амортизації задається швидкість знецінення, а через неї - швидкість оновлення основних фондів. Прискорена амортизація дозволяє:* прискорити процес оновлення активної частини основних виробничих фондів на підприємстві, а це вже немало;* накопичити достатні кошти (амортизаційні відрахування) для технічного переозброєння та реконструкції виробництва;* зменшити податок на прибуток;* уникнути морального і фізичного зносу активної частини основних виробничих фондів, тобто підтримувати їх на високому технічному рівні, що, у свою чергу, створює хорошу основу для збільшення обсягу виробництва, випуску більш якісної продукції і зниження її собівартості.Треба мати на увазі, що метод прискореної амортизації поширюється тільки на активну частину основних фондів, нормативний термін служби яких перевищує 3 роки. Крім того, прискорена амортизація поки діє тільки по відношенню до основних фондів, які використовуються при виробництві обчислювальної техніки, нових прогресивних видів матеріалів, приладів та обладнання, для розширення експорту [1, c.78-94].Згідно з чинним положенням, до нематеріальних активів належать: права користування земельними ділянками, природними ресурсами, патенти, ліцензії, ноу-хау, програмні продукти, монопольні права і привілеї, торгові знаки, торгові марки та ін. Нематеріальні активи враховуються:- внесені засновниками в рахунок їх вкладів у статутний фонд підприємства - за вартістю, визначеною на основі домовленості сторін;- придбаний за плату у інших підприємств та осіб - за фактично виробленим затратам на придбання і підготовку їх до використання; - отримані від інших підприємств та осіб безоплатно - за вартістю, визначеної експертним шляхом. Ці оцінки і витрати складають первісну вартість нематеріальних активів, по якій вони, як і основні фонди, зараховуються на баланс. Амортизація (знос) по нематеріальних активах обчислюється щомісяця за нормами, розрахованими самим підприємством, виходячи з терміну корисного використання цього активу і протягом цього терміну. За нематеріальних активів, за якими неможливо визначити термін корисного використання, норма зносу встановлюється в розрахунку на 10 років. Відрахування включаються до собівартості продукції.

Річна сума нарахування амортизаційних відрахувань визначається:

* при лінійному способі - з початкової вартості об'єкта основних засобів і норми амортизації, обчисленої виходячи з терміну корисного використання цього об'єкта;

* при способі зменшуваного залишку - з залишкової вартості об'єкта основних засобів на початок звітного року та норми амортизації, обчисленої виходячи з терміну корисного використання цього об'єкта;

* при способі списання вартості по сумі чисел років терміну корисного використання - з початкової вартості об'єкта основних засобів і річного співвідношення, де в чисельнику - число років, що залишаються до кінця строку служби об'єкта, а в знаменнику - сума чисел років терміну служби об'єкта;

* при способі списання вартості пропорційно обсягу продукції (робіт) - виходячи з натурального показника обсягу продукції (робіт) у звітному періоді і співвідношення первинної вартості об'єкта основних засобів і передбачуваного обсягу продукції (робіт) за весь строк корисного використання об'єкта основних засобів.

Протягом звітного року амортизаційні відрахування по об'єктах основних засобів нараховуються щомісячно, незалежно від застосовуваного способу нарахування. У сезонних виробництвах річна сума амортизаційних відрахувань по основних засобах нараховується рівномірно протягом періоду роботи організації у звітному році.

Планування амортизаційних відрахувань на підприємстві має важливе значення, оскільки це дозволяє визначити їх величину на планований період; воно необхідне для планування собівартості продукції і фінансових результатів роботи підприємства.

Вихідними даними для визначення амортизаційних відрахувань на планований період є: показники вартості основних фондів на його початок; річні та перспективні плани щодо введення в дію основних фондів і фондів, що надходять від інших підприємств і організацій з уже сформованим рішенням; дані про проектований вибутті основних фондів; затверджені норми амортизаційних відрахувань [2, 231-248].Підприємства, виходячи зі своїх особливостей обліку основних фондів і можливостей використання обчислювальної техніки, визначають метод розрахунку суми амортизаційних відрахувань.

При цьому слід виконати наступні роботи:

а) згрупувати діючі основні фонди на початок планованого періоду по групах, передбаченим у єдиних нормах амортизаційних відрахувань на повне відновлення, та визначити їх вартість. При цьому з основних фондів, що відносяться до машин, обладнання і транспортних засобів, виключити повністю замортизовані, нормативний термін служби яких закінчився;

б) визначити за групами (інвентарними об'єктами) середньорічну вартість усіх амортизованих основних фондів;

в) розраховується сума амортизаційних відрахувань на планований період по кожному інвентарному об'єкту або групи основних фондів шляхом множення середньорічної вартості цих фондів на відповідні норми амортизаційних відрахувань з урахуванням поправочних коефіцієнтів, які відображають фактичні умови експлуатації цих засобів праці в цеху або на підприємстві;

г) визначається загальний розмір амортизаційних відрахувань на планований рік за всіма амортизованими основними фондами шляхом підрахунку сум амортизації, що обчислюються за всіма групами основних фондів без обліку повністю замортизованих фондів, що відносяться до машин, обладнання і транспортних засобів.

Сума нарахованої амортизації відноситься на собівартість продукції, що випускається, виконаних робіт або наданих послуг щомісячно; в сезонних виробництвах річна сума амортизаційних відрахувань включається у витрати виробництва за період роботи підприємства в році.

Нарахування амортизації по основних фондах, знову введених в експлуатацію, починається з 1-го числа місяця, наступного за місяцем їх введення в експлуатацію, а по вибулим основним фондам припиняється з 1-го числа місяця, наступного за місяцем вибуття.

Основні фонди на підприємстві в процесі їх експлуатації постійно зношуються, і для підтримки їх в працездатному стані періодично необхідно проводити їх ремонт.

Розрізняють три види ремонту: відновлювальний, поточний і капітальний. Відновлювальний ремонт - це особливий вид ремонту, що викликається різними обставинами: стихійними лихами (повінь, пожежа, землетрус), військовими руйнуваннями, тривалим бездіяльністю основних фондів. Відновлювальний ремонт здійснюється за рахунок спеціальних коштів держави.

Поточний ремонт - це дрібний ремонт і виробляється в процесі функціонування основних фондів, як правило, без тривалої перерви процесу виробництва. При дрібному ремонті замінюються окремі деталі і вузли, здійснюються певні ремонтні роботи та інші заходи.

Капітальний ремонт - це суттєвий ремонт основних фондів і пов'язаний з повним розбиранням машини, заміною всіх зношених деталей і вузлів. Після капітального ремонту технічні параметри машини повинні наблизитися до первинних.

Модернізація представляє собою технічне удосконалення основних фондів з метою усунення морального зношування та підвищення техніко-економічних показників до рівня новітнього обладнання. За ступенем оновлення розрізняють часткову і комплексну модернізацію (корінна переробка). За способами та завданням проведення розрізняють модернізацію типову і цільову. Типова модернізація - це масові однотипні зміни в серійних конструкціях; цільова - удосконалення, пов'язані з потребами конкретного виробництва.

Для забезпечення рівномірності включення витрат на ремонт у собівартість продукції підприємства можуть створювати ремонтний фонд (резерв) з відрахуваннями до нього коштів по певних нормативам.

Ремонт і утримання об'єктів основних фондів невиробничого призначення здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства - прибутку після оподаткування.

Витрати на ремонт в значній мірі залежать від фізичного зносу основних виробничих фондів, якості проведених ремонтів і рівня кваліфікації персоналу, що обслуговує машини та обладнання. Тому на кожному підприємстві необхідно прагнути до того, щоб не допускати надмірного фізичного і морального зносу устаткування [4, c.74-89].

Поліпшення використання основних засобів відображається на фінансових результатах роботи підприємства за рахунок: збільшення випуску продукції, зниження собівартості, поліпшення якості продукції, зниження податку на майно та збільшення балансового прибутку.

Приріст основних фондів і виробничих потужностей промисловості, її галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню діючих підприємств.

Реконструкція і розширення діючих фабрик і заводів, будучи джерелом збільшення основних фондів і виробничих потужностей підприємств, одночасно дозволяють краще використовувати наявний у промисловості виробничий апарат.

Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують із діючих основних фондів і виробничих потужностей, які в кілька разів перевищують щорічно введені нові фонди і потужності.

Відомо, що на підприємствах крім діючих верстатів, машин і агрегатів частина устаткування знаходиться в ремонті і резерві, а частина - на складі. Своєчасний монтаж не встановленого обладнання, а також введення в дію усього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться в плановому резерві і ремонті, значно покращує використання основних фондів.

Покращення використання основних засобів на підприємстві можна досягти шляхом:

* звільнення підприємства від зайвого устаткування, машин та інших основних засобів або здачі їх в оренду;

* своєчасного і якісного проведення планово-попереджувальних і капітальних ремонтів;

* придбання високоякісних основних засобів;

* підвищення рівня кваліфікації обслуговуючого персоналу;

* своєчасного оновлення, особливо активної частини, основних засобів з метою недопущення надмірного морального і фізичного зносу;

* підвищення коефіцієнта змінності роботи підприємства, якщо в цьому є економічна доцільність;

* поліпшення якості підготовки сировини і матеріалів до процесу виробництва;

* підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва;

* забезпечення там, де це економічно доцільно, централізації ремонтних служб;

* підвищення рівня концентрації, спеціалізації і комбінування виробництва;

* впровадження нової техніки і прогресивної технології - маловідходної, безвідходної, енерго і паливозберігаючих;

* вдосконалення організації виробництва і праці з метою скорочення втрат робочого часу і простою в роботі машин і устаткування.

Шляхи поліпшення використання основних засобів залежать від конкретних умов, що склалися на підприємстві за той чи інший період часу [15, c212-225].

1.3 Показники ефективності використання основних фондів

В сучасних умовах господарювання, нестачі фінансових ресурсів, банкрутства та ліквідації суб'єктів господарювання, високий рівень морального й фізичного зносу обладнання підприємств, постає проблема більш раціонального та ефективного використання їх основних фондів. Тому актуальною проблемою є визначення ефективності використання основних засобів виробництва з урахуванням оцінки їх технічного стану, використання та виявлення резервів їх підвищення, а також виявлення найбільш важливих чинників, які впливають на зміну рівня використання основних фондів суб'єктами господарювання.

Проблема ефективного використання основних засобів підприємств посідає чільне місце у дослідженнях таких українських економістів як В.М. Кубійович, В.С. Білецький, А.Г. Косілова, Іваненко В.М., Пашнюк Л.О., Покропивний С.Ф., Турило А.М., Федорчук О.М., Шваб Л.І.

Ефективність використання основних фондів являє собою результат у вигляді отриманого ефекту, що співвідноситься з витраченими ресурсами. Підвищення ефективності полягає в досягненні найбільших результатів при відповідному рівні розвитку продуктивних сил порівняно з витратами праці, використаними на створення суспільного продукту.

Для визначення ефективності використання основних засобів, застосовують систему натуральних і вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу фондоозброєності праці та її продуктивності. Для узагальнюючої характеристики ефективності використання основних засобів служать показники фондовіддачі, фондомісткість, рентабельність [16].

Ефективність використання основних фондів відіграє важливе значення для розвитку діяльності підприємства:

· збільшується економічний потенціал і виробничі можливості галузі, підвищується технічний рівень виробництва;

· складаються широкі можливості для прискорення переорієнтації підприємств на випуск нової продукції, яка користується підвищеним попитом у споживачів;

· збільшуються темпи зростання продуктивності праці, поліпшення якості промислової продукції та інших показників.

Основні фонди мають характерні особливості:

1. Використовуються в натуральному вигляді тривалий час (не менш 1 року) та обслуговують багаторазово виробничі цикли.

2. Основні фонди піддані зносу, який виражається в поступовій утраті експлуатаційних якостей (фізичний знос) та втраті доцільності їх використання у зв'язку з появою нових, більш модернізованих основних фондів (моральний знос).

3. Особливий характер кругообігу та відшкодування вартості через механізм поступової амортизації з віднесенням амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства та собівартість продукції (робіт, послуг).

4. Основні фонди виконують особливе призначення, а саме: забезпечують необхідні матеріальні умови для господарчої діяльності, виконують роль засобів праці (станки, механізми), забезпечують схоронність сировини, матеріалів та інших цінностей, які використовуються у виробництві [17].

Для вирішення завдання підвищення використання основних фондів та отримання бажаних результатів у діяльності підприємства повинні бути розроблені конкретні шляхи, спрямовані на поліпшення використання основних засобів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на підприємствах резерви підвищення їх ефективності, а також визначити основні чинники, що сприятимуть цьому [16].

У цілому сукупність резервів покращення використання основних фондів підприємства може бути поділена на три великих групи:

1. Технічне вдосконалення засобів праці, яке передбачає:

· технічне переозброєння на базі комплексної автоматизації та впровадження гнучких виробничих систем;

· заміну застарілої техніки, модернізацію обладнання;

· ліквідацію вузьких місць і диспропорцій у виробничих потужностях підприємства;

· механізацію допоміжних та обслуговуючих виробництв;

· розвиток винахідництва та раціоналізаторства.

2. Збільшення тривалості роботи машин та обладнання за рахунок:

· ліквідації незадіяного обладнання (здавання його в оренду, лізинг, реалізація тощо);

· скорочення строків ремонту обладнання;

· зниження простоїв: цілозмінних та всередині змін.

3. Покращення організації та управління виробництвом, а саме:

· прискорення досягнення проектної продуктивності введених в експлуатацію основних фондів;

· впровадження наукової організації праці та виробництва;

· покращення забезпечення матеріально-технічними ресурсами;

· вдосконалення управління виробництвом на базі сучасної комп'ютерної техніки;

· розвиток матеріальної зацікавленості працівників, що сприяє підвищенню ефективності виробництва [14].

Однією з головних ознак підвищення рівня ефективного використання основних фондів підприємства є збільшення обсягів виробництва продукції. У свою чергу, обсяги виробництва продукції за наявної та незмінної кількості обладнання залежать, по-перше, від ефективності використання фонду робочого часу протягом зміни, доби, місяця тощо, тобто від екстенсивності їх використання; по-друге, від повноти використання можливостей обладнання з погляду його часової, добової, місячної виробничих потужностей.

Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, розроблюваний у всіх ланках управління, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову введених у дію потужностей, подальшої інтенсифікації виробничих процесів. Величезне значення в поліпшенні використання основних фондів і виробничих потужностей має матеріальне стимулювання робітників

Отже, однією з головних ознак ефективного використання основних фондів є зростання обсягу виробництва його продукції підприємства й чистого прибутку. Ефективне їх використання в результаті приводить до підвищення ефективності підприємства в цілому та сприяє покращенню його фінансового стану й конкурентоспроможності. Оцінювання ефективності використання основних фондів здійснюється з використанням такої системи показників: показників оцінювання технічного стану (відтворення), узагальнюючих та часткових показників використання основних фондів. Поліпшення використання основних виробничих фондів також зменшує потреби підприємства у капітальному вкладенні для розвитку матеріально-технічного обсягу виробництва продукції; тобто відбувається економія коштів на усі цілі. Як свідчить багаторічна практика господарювання; ефект від поліпшення використання основних виробничих фондів реалізується значно швидше, ніж від нових капітальних вкладень [13, c.348-369].

При оцінці ефективності основних виробничих фондів підприємства розрізняють дві групи показників:

1) узагальнюючі;

2) конкретні.

До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:

- фондовіддачу;

- фондомісткість;

- фондоозброєність праці;

- рентабельність основних фондів;

- коефіцієнт введення основних виробничих фондів;

- коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів.

Під фондовіддачею (f_B) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів, який характеризує обсяг виробленої підприємством продукції (послуг) у вартісних вимірниках (ВП) одиницею основних виробничих фондів (Ф_СР). Її можна розрахувати за формулою:

, грн./грн.

Фондомісткість () представляє собою показник, зворотний показнику фондовіддачі, тобто він показує, на яку суму потрібно придбати основні виробничі фонди підприємству для випуску необхідних обсягів продукції (послуг). Його можна обчислити за формулою:

грн../грн.

Під фондоозброєністю праці () розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів працівниками підприємства, який розраховується як співвідношення вартості активної частки основних виробничих фондів Ф (II, III, IV) і чисельності промислово-виробничого персоналу в максимально завантажену робочу зміну підприємства (Чпвп), тобто за формулою:

Під рентабельністю основних фондів (Rф) розуміють показник ефективності використання основних фондів підприємства, який розраховується як відношення прибутку від основної виробничої та невиробничої діяльності підприємства (П) до середньорічної вартості основних виробничих фондів (Фср), тобто за формулою:

Коефіцієнт введення основних виробничих фондів у виробництво (коефіцієнт оновлення) (квв) показує, на яку суму було введено фондів (ФВв) порівняно з їх вартістю на кінець підзвітного періоду (Фкл) і розраховується за формулою (6.22):

Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів з виробництва (Квиб) показує, на яку суму були вилучені фонди (Фвив) порівняно з їх вартістю на початок підзвітного періоду (Фпп). Він розраховується за формулою:

,

частка одиниці.

Висновок до розділу 1

Одним з найбільш актуальних завдань сучасного розвитку економіки України є створення умов ефективного і динамічного переходу до ринкових відносин. При цьому дуже важливою є реорганізація надмірної концентрації і монополізації виробництва, удосконалювання організаційних і структурних відносин, перегляд застарілих командних економічних зв'язків і методів керування.

У цих умовах особливої гостроти набуває необхідність розвитку підприємницької активності, діяльність підприємств і організацій, спрямованих на споживача, і кінцевий результат -- прибуток.

Практичне розв'язання проблем, пов'язаних з необхідністю забезпечення нормальної роботи підприємства, не тільки сьогодні, але й у перспективі, залежить від ступеня освоєння методології і методів стратегічного керування.

Планування внутрішньовиробничої діяльності є на підприємстві важливою функцією управління виробництвом. Загальні функції управління безпосередньо відносяться до планової діяльності підприємств, а вони в свою чергу служать їх основою. Основні функції:

· економічні;

· організаційні;

· управлінські;

· соціальні функції підприємства.

Об'єктом планування на підприємстві є його діяльність, під якою розуміється виконання ним своїх функцій.

Основними виробничими фондами підприємств називається сукупність засобів праці, неодноразово беруть участь у виробничих циклах, зберігають при цьому свою речову форму і поступово втрачають вартість, яка частинами, у міру зношування засобів праці переноситься на виготовлений продукт, утворюючи частину його вартості.

Функціонування підприємства в ринкових умовах неможливе без комплексного аналізу факторів зовнішнього середовища, які впливають на його діяльність. До таких факторів, які не є контрольованими підприємством, відносять: технологічні (рівень розвитку НТП); міжнародні (вплив міжнародного ринку товарів); економічні (вплив інфляції, рівень зайнятості, стабільність національної валюти); політичні (законодавство країни ринку, урядові постанови укази президента); соціально-культурні (відношення до підприємства різних груп населення); ринкові (можливість проникнення на ринок, розподіл сегментів, перспектива розвитку ринку та його структури); конкуренти (умови, що домінують на ринку товарів, можливість співіснування, тощо).

Розділ 2. Розрахункова частина

2.1 Дослідження ринку кондитерських виробів України

Розвиток суб'єктів ринку кондитерських виробів в Україні відбувається в умовах мінливих змін зовнішнього середовища, що впливають на їх стан, зумовлюють певні соціально-економічні особливості та проблеми розвитку. Ситуація ускладнюється загальною економічною нестабільністю, інфляцією, недосконалістю ринкових відносин. Унаслідок цього підприємства мають динамічно вирішувати питання оцінки стратегії своєї поведінки не лише сьогодні, але й у перспективі.

Дослідження вказаних аспектів та їх урахування під час формування ринку шоколадних виробів сприятиме підвищенню ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання та поліпшенню забезпечення потреб населення України в якісній продукції.

На сьогодні виробництво кондитерської продукції є однією з найрозвиненіших галузей харчової промисловості України. Ринок кондитерських виробів України за насиченістю та асортиментом наближається до європейських країн. Кондитерські вироби України включають близько 2000 найменувань, а асортиментний склад європейських країн налічує приблизно 2300-3000 од. Понад 90% ринку солодощів належить вітчизняній продукції. В Україні їх виготовляють більше 800 підприємств. Основними виробниками українського внутрішнього ринку шоколадного виробництва є такі торгові марки як «Конті»,«Roshen», «АВК», та ін. (рис.2.1).

Рис. 2.1. Частки ринку найбільших виробників шоколаду в Україні, %

Ринок кондитерської продукції умовно поділяється на три основні сегменти: борошняні кондитерські вироби (найбільша частина ринку), шоколадні, які містять какао, та цукристі (зефір, пастила, карамель та ін.).

Рис. 2.2. Тренд виробництва шоколаду та виробів з шоколаду в Україні (натуральні одиниці)

Згідно прогнозів на майбутні періоди можливий спад виробництва шоколадних виробів (табл. 2.1):