Технічне дослідження реквізитів документів

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Технічне дослідження реквізитів документів»



ЗМІСТ

• Розділ 1. Теоретичні основи криміналістичної документалістики
• 1.1 Предмет і завдання криміналістичної документалістики
• 1.2 Поняття документа у криміналістиці
• 1.3 Слідчий огляд документів. Сутність техніко-криміналістичного дослідження
• Розділ 2. Криміналістичне дослідження документів
• 2.1 Прийоми встановлення слідів змін у документах
• 2.2 Встановлення первісного вигляду і змісту документа
• 2.3 Встановлення технічних підробок і підписів
• 2.4 Встановлення підробки відбитків печаток та штампів
• 2.5 Дослідження машинописних текстів
• 2.6 Дослідження поліграфічної продукції
• 2.7 Дослідження матеріальної частини документів
• Розділ 3. Особливості підготовка матеріалів на судово-технічну експертизу документів
• 3.1 Підготовка матеріалів на експертизу реквізитів документів
• 3.2.Підготовка матеріалів на експертизу матеріалів документів
• 3.2 Підготовка матеріалів на експертизу друкарських форм


РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ДОКУМЕНТАЛІСТИКИ

1.1 Предмет і завдання криміналістичної документалістики

Документ як засіб закріплення інформації, її обробки, зберігання і подання в сфері соціального управління є унікальним матеріальним утворенням. Документ (від. лат. documentum) - це в дослівному перекладі зразок, посвідчення, доказ, письмовий акт, який може слугувати доказом юридичних відносин або фактів, що породжують правові відносини'. У повсякденному житті "документ - це засіб фіксації відомостей про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини".

Тому він асоціюється з предметом, частіше плоским, на якому в символіко-знаковій формі закріплені якісь факти, юридичні відносини, зобов'язання. криміналістичний документалістика відбиток експертиза

Нині документ є засобом не тільки фіксації юридичних фактів, відносин, а й управління соціальною діяльністю. Комп'ютеризація і автоматизація обробки інформації змінили функції та властивості документів, їх зовнішній вигляд (писемність і паперовість). З'явилися документи, виготовлені електронно-обчислювальною технікою, безпаперові документи, які зберігаються на матеріальних носіях у довгочасній або оперативній пам'яті електронних пристроїв. З цим пов'язане те, що документ почали ототожнювати з матеріальним носієм, оскільки інформація, закріплена на ньому, піддається однаковим процесам: запису (перетворенню), зберіганню (передачі), одержанню (збиранню, пошуку) та читанню з метою обертання інформації.

У кібернетиці виникла наукова галузь - документалістик а, що вивчає документ у цілому і трактує його в широкому плані як інформацію, зафіксовану на матеріальному носії (письмовий текст, книжка, газета, перфокартка, перфострічка, магнітна стрічка, магнітний диск тощо). Документалістика вивчає форму документа, його властивості, ознаки (метод і мову документування), тобто спосіб і засоби відображення інформації на документі. Неважко помітити, що техніко-криміналістичне дослідження документів є лише частиною кібернетичної документалістики.

Оскільки зараз у документообігу, в тому числі й при розслідуванні злочинів, все більшої питомої ваги набувають документи, виконані сучасними електронно-обчислювальними і механічними друкуючими системами, які також піддаються змінам (підробкам, виправленням), остільки документи в криміналістиці правильніше розглядати в широкому значенні, як і в кібернетиці. Розділ криміналістики, що вивчає такі документи, називається криміналістичною документалістикою. Предметом її уваги залишаються традиційні та нетрадиційні документи у широкому значенні.

Виконуючи посвідчувальну і управлінську функції, документи нерідко піддаються різним неправомірним діям, наприклад підробці, що порушує нормальну функцію документів у соціальній діяльності. У цьому зв'язку завданнями криміналістичної документалістики є: 1) встановлення способу виготовлення документа або його окремих фрагментів; 2) виявлення існуючих змін у документах; 3) відновлення ушкоджених документів; 4) відновлення первісного змісту; 5) відновлення закритих текстів; 6) дослідження посвідчувальних ознак на документах; 7) встановлення засобів і знарядь, застосованих для виготовлення документів.

Загальновідомо, оскільки це підтверджено судово-слідчою практикою, що кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом дослідження різноманітних документів і використанням наявної в них інформації.

Частину документів, що містяться в матеріалах кримінального судочинства, складають особи, у провадженні яких перебувають ці справи (дізнавачі, слідчі, прокурори). Цими процесуальними документами вони фіксують і засвідчують хід і результати виконуваних ними слідчих та інших процесуальних дій, оцінюють зібрані докази і відображають у них результати доказування, приймаючи у справі ті чи інші проміжкові або кіпцеві рішення.

Одначе, розглянемо не процесуальні документи, а документи, за допомоги яких можна встановити обставини у справі, оскільки вони або є носіями інформації про злочин, або були знаряддям його вчинення чи об'єктом посягання тощо.

Дуже часто виникає необхідність фахово встановити справжність таких документів, спосіб, умови їх виготовлення, якщо є підозра, з'ясувати факт їх підроблення, визначити їх автора чи виконавця, коли такий невідомий, і т. ін.

Розслідування у кримінальному судочинстві - це за суттю діяльність, що наполовину складає роботу з людьми, а наполовину з документами.

Зрозуміло, що ці документи треба досліджувати, тобто з'ясовувати їх походження, справжність, авторство і т. д. Цьому пронесу значно сприяє криміналістика, яка містить галузь спеціальних техніко-криміналістичних знань - криміналістичну документалістику.

Кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом виготовлення, пошуку, вилучення, огляду, збереження й дослідження різноманітних документів, а також із процесом отримання, передай ня та використання містимо! в них інформації.

Саме з потребою дослідження і пов'язані виникнення й розвиток криміналістичної документалістики як галузі криміналістичної техніки.

Криміналістична документалістика (документологія, документоскопія) - це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, способи, методи їх дослідження, використання цієї інформації у правових і криміналістичних цілях.

До системи криміналістичної документалістики входять декілька підгалузей:

- техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;

- письмовомовно-криміналістичне дослідження документів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авто-рознавства.

Письмовомовне криміналістичне дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній літературі ще називають криміналістичною скриберологією.

Скриберологія - складова частина криміналістичної документалістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової мови і почерку як носіїв інформації, що має значення для кримінального судочинства.

Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи таких:

- Установлення функції документа в можливій конкретній злочинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі документа й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної події. А саме, чи наявний документ - носій змістовної інформації про обставини злочину, або ж він виступав свого часу, об'єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі його слід.

- Установлення виконавця документа (суть почеркознавства).

- Установлення автора документа (суть авторознавства).

Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослідження документів виступають:

- установлення способу виготовлення документа чи окремих його фрагментів;

- виявлення наявних у документі змін (ознак підроблення);

- відновлення видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих фарбою чи іншими барвниками, змитих, витравлених хімічними препаратами тощо) документів або текстів документів;

- дослідження посвідчувальних ознак на документах (відтисків, печаток);

- установлення засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;

Почерко- та авторознавство теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.

Отже, предметом криміналістичної документалістики є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціонування різноманітних документів, які потрапили до сфери кримінального судочинства.

1.2 Поняття документа у криміналістиці

Одним із основних у цій галузі є поняття документа. Термін "документ" походить від латинського, що означає все, що може служити свідченням, доказом чого-небудь.

Визначення поняття документа, які є у кримінально-правовій, процесуальній та криміналістичній літературі, В. К. Лисиченко поділяв на дві групи. До першої він відносив визначення, у яких документ розглядається як письмовий акт, що посвідчує за допомогою письма відомості про обставини, які мають юридичне значення.

Але такі визначення не відображають нові технічні можливості виготовлення документів. Другу групу становлять визначення, які розглядають документ як предмет вольової діяльності людини, за допомогою якого загальноприйнятим або спеціальним способом закріплено певну інформацію.

У широкому значенні в криміналістиці під документом розуміють будь-які матеріальні об'єкти (носії), в яких тим чи інтим способом зафіксовані відомості про певні факти й обставини, що молоть значення для розкриття, розслідування, запобігання злочинам, установлення істини в справі.

Документи класифікуються за різними підставами.

За процесуальною природою.

Документи - речові докази, які мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змісту, але й факту свого існування, способу виготовлення та іншим матеріальним ознакам. Вони можуть бути засобом скоєння злочину, засобом приховування злочину і засобом, що сприяє розкриттю злочинів та встановленню істотних для справи обставин.

Документи - письмові докази, які мають значення для встановлення істини у справі тільки завдяки своєму змісту. Такі документи не є об'єктом криміналістичного дослідження та можуть замінюватися у справі копіями та дублікатами.

Документи - зразки для порівняльного дослідження. За способом фіксації відомостей:

- письмові (найбільш поширені), що у свою чергу поділяються на: рукописні, машинописні, типографські (поліграфічні), виготовлені засобами малої поліграфії та машинограми на паперовому носієві, виготовлені літеродрукуючим обладнанням ЕОМ;

- графічні;

- фото -, кіно -, відео -, фонодокументи;

- машинні носії кодованої інформації для ЕОМ;

- спектрограми, осцилограми, отримані в перебігу фізичних досліджень. За характером (джерелом) походження.

1. Офіційні, що видані установами, організаціями, підприємствами, тобто виходять від юридичних осіб. Такі документи повинні бути виконані у певній формі та мати реквізити. Реквізити - це сукупність необхідних, обов'язкових позначень, що індивідуалізують документ, які відповідно до встановлених вимог повинні міститися у документі (номер, текст, фотокартка, відбитки печаток та штампів, відомості про власника тощо).

2. Неофіційні (приватні) - документи, які виходять від громадян. Такі документи можуть бути двох видів: складені за прийнятою або встановленою законом формою (заяви); складені у довільній формі (записки, листи тощо).

За юридичною природою.

1. Справжні, які складені за встановленою або прийнятою формою. Такі документи поділяються на дійсні (справжній документ, який має юридичну силу) та недійсні (справжній документ, який втратив юридичну силу, наприклад, закінчився термін дії).

2. Підроблені - документи, зміст чи реквізити якого не відповідають дійсності.

Розрізняють підроблення двох видів. 1) інтелектуальне - внесення завідомо неправдивих відомостей до справжнього документа; 2) матеріальне - виготовлення повністю підробленого за формою і змістом документа (повне); внесення часткових змін до реквізитів та змісту справжнього документа способами, які залишають матеріальні сліди (часткове)"

Інтелектуальне підроблення документа встановлюється під час розслідування під час провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, проте за допомогою криміналістичного дослідження письма встановлюються автор, виконавець такого документа, факт підпису його конкретними особами.

Матеріальне підроблення (повне і часткове) встановлюється техніко-криміналістичними засобами, прийомами, методами, розробленими підгалуззю - техніко-криміналістичне дослідження документів.

Крім того, документи можна класифікувати за способом передачі інформації (відкриті та закодовані), за засобами захисту від підроблення тощо.

1.3 Слідчий огляд документів. Сутність техніко-криміналістичного дослідження

Слідчий огляд документів здійснюється слідчим з додержанням вимог ст. 237 КПК України в присутності понятих. У разі необхідності запрошується фахівець. Документи, як і всі матеріальні джерела, за місцем їх виявлення підлягають органолептичному дослідженню шляхом безпосереднього сприйняття зовнішнього вигляду (форми, розміру і розташування об'єкта) з використанням засобів польової криміналістики. Тут огляд виконує головну функцію - збирання доказів і фіксації безпосередності їх походження з місця події. Такий огляд-дослідження здійснюють у ході провадження й інших слідчих дій, наприклад обшуку, виїмки за місцем їх виявлення.

Органолептичне дослідження є зовнішнім, неповним, деякі невидимі й маловидимі ознаки залишаються прогнозованими. Тому після одержання документів останні можна дослідити додатково із запрошенням фахівця і застосуванням більш складної техніки при провадженні огляду як самостійної слідчої дії в кабінеті слідчого згідно зі ст.237 КПК України.

Отже, слід розрізняти два види огляду документів: 1) огляд як прийом, спосіб виявлення і збирання документів; 2) огляд як метод попереднього дослідження.

Огляд як прийом, спосіб виявлення і збирання документів є необхідною процедурою, коли слідчий у ході слідчої дії виявляє і вилучає документи - джерела доказової інформації. Документ, як і будь-яке джерело інформації, підлягає безпосередньому зовнішньому дослідженню з метою встановлення місця виявлення, виду, форми, змісту документа і використання цієї інформації для розкриття злочину "по гарячих слідах". Документ є матеріальним джерелом, тобто слідом-документом, слідом-предметом. Виявлені документи описують у протоколі, упаковують і вилучають.

Огляд як метод попереднього дослідження являє собою самостійну слідчу дію, об'єктами дослідження якої є документи, одержані в ході інших слідчих дій - подання учасниками процесу або витребування слідчим. Огляд проводиться в кабінеті слідчого в присутності понятих і, як правило, за участю фахівця. Таке дослідження документів можна здійснити в стадії порушення кримінальної справи, наприклад, для виявлення невидимих слідів зміни в документі, закритих текстів, ознак підробки реквізитів документа тощо. Оглядом керує слідчий, який визначає цілі та завдання дослідження, залучає спеціальні засоби і знання для більш глибокого вивчення джерела інформації.

Методика дослідження документів в ході огляду. Огляд складається з трьох етапів: 1) вивчення змісту документа; 2) дослідження зовнішніх ознак із застосуванням технічних засобів;

3) процесуальне оформлення результатів огляду. При поводженні з документами слід дотримуватися загальних правил: а) перш ніж взяти документ в руки, треба зафіксувати його на місці виявлення; б) пам'ятати, що документ є джерелом запахового сліду;

в) на ньому можуть бути сліди рук; г) документ треба брати тільки пінцетом; д) не можна перегинати документ по нових складках; ж) до справи долучати в окремих конвертах; з) охороняти документ від дії прямих випромінювань (сонця, ультрафіолетових променів, високочастотного поля тощо).

Вивчення змісту документа розпочинається з уважного читання його тексту, аналізу змісту і встановлення того, чи відноситься документ до ситуації його виявлення. Потім фіксують його вигляд, форму, наявність посвідчувальних знаків, правильність заповнення реквізитів, відмічають загальний стан документа.

Зовнішній стан документа досліджується із застосуванням джерел кососпрямованого і точкового світла, луп, мікроскопа, вимірювальних засобів, фототехніки та світлофільтрів для кольороподілу.

Дослідження ганодокументів і відеострічок розпочинається з їх переліку, а матеріалів звукозапису - з прослуховування і розшифровування їх змісту. Відмічається наявність обривів, склейок, розривів запису, а також зашумленість та розбірливість, чіткість зображення тощо.

Для дослідження документів як на місці їх виявлення, так і при попередньому дослідженні в кабінеті слідчого застосовуються загальні засоби польової та експертної криміналістики. Слідчий і фахівець можуть використовувати будь-яку техніку неруй-нівного характеру; документ-джерело доказів до проведення експертизи має залишатися в первісному стані. Внесення змін в документ є недопустимим. Випадки необережного пошкодження документів необхідно зазначати.

Слідчий огляд закінчується процесуальним оформленням - складанням протоколу огляду документів, де дослідницька частина відрізняється від такої в звичайних протоколах огляду. Тут детально описуються хід огляду і дослідження, способи і прийоми огляду, застосовані при цьому технічні засоби та одержані результати. Причому останні можуть бути зафіксовані фото-, кіно-та відеозаписом, складанням плану та схем, що потім додаються до протоколу.



РОЗДІЛ ІІ. КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

2.1 Прийоми встановлення слідів змін у документах

Документи, які використовуються в кримінальному судочинстві, зазнають двох видів підробки: часткової та повної.

Види і ознаки часткової підробки. Часткова підробка документа полягає в зміні змісту його реквізитів шляхом заміни, видалення, дописування, додруковування. Розрізняють такі способи підробки: підчистка, виправлення, дописка, вставка, заміна частин документа, переклейка фотознімків. Будь-яку зміну, що вноситься в документ, злочинець намагається зробити непомітною, замаскувати під загальний фон. Тому знання ознак підробок і способів їх виявлення має принципове значення.

Підчистка - це механічне видалення штрихів, літер, знаків, слів тексту шляхом відділення часток матеріального носія разом з сигналами відображення інформації. Наприклад, при видаленні поверхневого шару паперу гумкою, порошком пемзи разом з волокнами паперу видаляються штрихи, літери, знаки, слова. На місці підчистки шар носія стає тоншим, проклейка і глянсуватість зникають, волокна трохи підняті (кошлаті).

Виявити сліди підчистки нескладно; треба оглянути документ "на просвіт", тобто в проникаючому світлі. У місці підчистки буде світла пляма. Якщо вести спостереження в косопадаючому "ковзаючому" світлі, то на місці підчистки будуть помітні трохи підняті волокна, а на них частки барвника видаленого тексту. Підчисткою не тільки видаляють те, що потрібно видалити, а й порушують захисні засоби документа - захисну сітку і асюре, тобто захисні лінії в місцях розташування найважливішого тексту в документі. Наприклад, у вікні чека - "Сума прописом".

Якщо документи добре захищені, злочинці застосовують кваліфіковану підчистку, використовуючи для цього голку, мікроскальпеяь, якими видаляють тільки штрих знаку, не порушуючи поверхні між штрихами. Сліди такої підчистки можна виявити за допомогою мікроскопа.

Заміна частин документа частіше стосується фірмових знаків, номерів та серій в цінних паперах, наприклад вклеювання номерів в облігаціях, лотерейних білетах, грошових купюрах.

Нерідкими є випадки переклеювання фотознімків при підробці посвідчень особи, паспортів та ін. На фотознімку, як правило, є відтиски рельєфної та плоскої печаток. Тому на знов наклеєній фотокартці злочинець дорисовує відтиск рельєфних знаків і мастичної печатки. При цьому виникають розбіжності в розташуванні окружностей, нахилу окремих літер, їх форми і розміру. По краях фотознімка іноді помітні сліди нового клею.

Заміна великих частин здійснюється в документах у вигляді книжки з кількома аркушами (паспорт, трудова книжка). Тут можлива заміна аркушів, наприклад, з одного паспорта в інший (складання нового, "комбінованого" паспорта з кількох).

Дописка, вставка - це внесення до первісного змісту тексту реквізиту документа з метою зміни його змісту. Дописка літери, штриху, знака змінює загальне розташування (інтервали між літерами, нахил і ширина штрихів). Взагалі виникає неприродне розташування дописаного або вставленого тексту між словами, знаками. Крім того, дописані знаки мають інший відтінок барвника, що можна помітити при дослідженні за допомогою світлофільтрів.

Заміна частин тексту, вставки можливі в комп'ютерних документах, магнітних носіях запису звукових і відеосигналів. Слідчий вивчає такі документи за допомогою фахівця, шляхом попереднього дослідження в ході огляду або проведення судових експертиз.

Травлення - це хімічний спосіб внесення змін у документ. Воно здійснюється в рідкому середовищі, тому документ занурюють у розчин травлячої речовини або й наносять на текст, який необхідно видалити. Як травлячі речовини використовують кислоти, луги, окислювачі, які, вступаючи в реакцію з речовиною, що формує знак, розчиняють його, руйнують і переводять в іншу речовину або знебарвлюють.

Текст, таким чином, або зникає взагалі, а продукти його розпаду видаляються з поверхні документа, або барвник тексту знебарвлюється (перетворюється на сіль або окисел) і стає таким, що не відрізняється від фону.

Травлення, як і підчистку, здійснюють по площі, наносячи травильний розчин на весь текст, або тільки впливаючи на штрихи тексту, наприклад, пером (кваліфіковане травлення). Травлення змінює структуру поверхні: руйнується проклейка, зникає глянсуватість, поверхня стає матовою, змінюється колір, папір стає ламким. Сліди травлення помітні при боковому освітленні, спостереженні через лупу або мікроскоп. У вигляді люмінесціюючих плям вони спостерігаються в променях ультрафіолетової лампи (ОЛД-41, УК-1, "Таран", УФО-4А, "Фотон"). При неглибокому травленні іноді вдається виявити сліди витравленого тексту. Якщо травильна речовина погано видалена з поверхні документа, то процес окислення триває, і через деякий час на документі, виникає пляма, колір якої свідчить про вид травильної речовини: жовтий - соляна кислота, коричневий (цегляний) - сірчана кислота. Оскільки сліди травлення з часом проявляються і стають очевидними, злочинці вдаються до хитрощів: на документ наносять плями масла тощо. Підроблені права водія, наприклад, "купають" у машинному маслі, пояснюючи цей факт випадковістю. Масло консервує слід травлення, тому в ультрафіолетових променях люмінесценція відсутня, процес окислення-відновлення на повітрі притіняється. Виявивши такі документи, треба призначити експертизу для встановлення їх справжності.

Повна підробка документів полягає у виготовленні матеріального носія і виконанні на ньому змісту певного документа. Найчастіше повної підробки зазнають посвідчення особи, права на здійснення конкретної діяльності, атестати, дипломи тощо. Ознаки повної підробки встановлюють шляхом порівняльного дослідження спірного документа і справжнього зразка.

2.2 Встановлення первісного вигляду і змісту документа

Документи, які потрапляють на розслідування, іноді можуть бути ушкодженими: розірваними, частково або повністю спаленими, залитими брудом, смолою, барвниками, закритими тонкими шарами паперу, дерева, клею тощо. Для їх використання в доказуванні належить перш за все встановити документ як ціле, прочитати його зміст і визначити відношення до події злочину.

Дослідження розірваних, пом'ятих, пожованих документів розпочинається з їх огляду і вилучення на місці виявлення. Виявлені частини документа збирають на білий аркуш паперу, вологі шматочки висушують, розправляють і прикривають склом. Потім, перемішуючи шматочки пінцетом, намагаються з'єднати (скласти) їх в єдине ціле за лініями розчленування. Таким чином встановлюють походження шматочків, визначають вид документа, його зміст і відношення до розслідуваної події. Подальше дослідження переноситься в кабінет слідчого, де в ході огляду документів виявляють на них можливі сліди рук, запаху, мікрочасток тощо.

Розірвані документи при суміщенні фрагментів не можна склеювати чи наклеювати на підкладку. Рекомендується поміщати їх між листами прозорого матеріалу (скло, оргскло). Практика показує, що складання цілого є трудомісткою роботою, найменший рух повітря іноді зводить її нанівець. Тому складені шматочки можна з'єднувати вузькими смужками папі-росного паперу (3х2 мм), приклеюючи їх між текстом. Такий скріплений документ не маскує тексту, дозволяє зберігати його в конверті, а не між листами скла.

Процес горіння має кілька стадій. Якщо горіння відбувається при достатньому доступі повітря, то воно закінчується спопелінням об'єкта (на столі в попільниці зола - слід спаленого документа). Якщо ж об'єкт горить при обмеженому доступі повітря, наприклад в ємкості (урна, піч), то горіння іноді закінчується обвугленням документа при збереженні його форми. Тому, виявивши на місці події плиту, що горіла, не слід заливати вогонь, краще припинити доступ повітря - закрити піддувало, трубу і зачекати закінчення горіння. Якщо папери горять в ємкості, то її треба закрити кришкою, а ті, що горять на підлозі в купі, бажано накрити відром, картонною коробкою, брезентом. Обвуглені документи іноді рекомендується зафіксовувати розчином силікатного клею (чайна ложка клею на склянку води), цукру (столова ложка на склянку води), лаком для волосся. Не спід при цьому намагатися розправити документи і помістити LX між листами скла. Обвуглені об'єкти належить акуратно вилучити і упакувати в коробку, ящик, стінки якого слід попередньо змазати клеєм і вистелити ватою. Помістивши шар обвуглених об'єктів в ящик, їх прикривають ватою, потім в ящик кладуть ще один шар документів і закривають кришкою, котра також вислана ватою. При такій упаковці документи знаходяться у "ватній камері", рух вати відсутній, оскільки вона приклеєна до стінок, і документи добре зберігаються навіть при пересиланні поштою.

Для дослідження спалених документів призначають експертизу, котра може відновити текст документа, особливо якщо він був виконаний барвником, який містить вуглець (олівець, машинописні друкарські тексти), у деяких випадках вдається відновити текст анілінових барвників. Попіл документа, що згорів, дає змогу встановити вид носія (який папір спалений: газетний, гербовий, грошова купюра або чек).

Відновлення слабковидимих і згаслих текстів. Сприйняття кольорів оком людини залежить від яскравості і контрастності джерел світла. Яскравість - це характеристика джерела світла і освітленості або самосвітної поверхні. Контрастність - це відношення яскравості об'єкта (барвника штриха) і фону документа до суми їх яскравості. Існує мінімальний пороговий контраст, коли текст можна відрізняти від фону і ледве прочитати. Такі тексти називаються слабковидимими (важкорозрізнюваними). Якщо ж контраст між барвником і фоном документа буде дорівнювати або буде меншим ніж поріг сприйняття ока людини, то текст буде невидимий. Однак матеріальне нашарування речовини на папері є реальністю, що дає змогу за допомогою фізико-хімічних методів і засобів відновлювати такі тексти.

Тексти документів стають невидимими внаслідок навмисного травлення, стирання, змивання, закреслювання, замазування барвниками або неправильного зберігання, наприклад, під впливом прямих сонячних променів, в умовах підвищеної вологості тощо. Тексти вицвітають, знебарвлюються і стають малорозріз-нюваними або зовсім невидимими.

Відновлення і прочитання слабковидимих текстів зводиться до збільшення контрастності між барвником штрихів тексту і фоном документа. Дослідження належить розпочинати з огляду документа при розсіяному круговому освітленні через світлофільтр, додатковий до кольору барвника штрихів. Сині та фіолетові штрихи треба досліджувати в жовто-оранжевій зоні спектра (світлофільтр ЖС-12, ОС-12). Із цими світлофільтрами документ рекомендується фотографувати. Сліди слабковидимого і невидимого тексту все ж існують, оскільки наповнювачі чорнил (антисептик, гліцерин) проникають в товщу паперу і залишаються навіть при видаленні підчисткою барвника. Для відновлення невидимих слідів використовують ультрафіолетову та інфрачервону люмінесценцію. Документи оглядають у відбитих ультрафіолетових променях, використовуючи лампи ОЛД-41, "Таран", "УК-І", Фотон" та ін. Інфрачервону люмінесценцію спостерігають за допомогою приладу ЕОП (мал. 89). Повністю видалені тексти (на папері, дереві) можна відновити дифузно-копіювальним методом.

Дослідження залитих, закреслених і закритих текстів. Залитий текст належить розуміти як текст, закритий яким-небудь рідким барвником, нанесеним шляхом розливання рідини по паперу або пензлем, тампоном (замазування). Закреслення - це нанесення барвника пишучим (друкуючим) приладом (ручка, олівець, кегль). Закритий текст в документі належить розуміти як текст, що перебуває під шаром якогось твердого матеріалу (заклеєний папером, тонким шаром дерева, тканини і т.ін.). Відновлення залитих або закреслених текстів залежить від властивостей барвників, якими виконаний і залитий текст, а також від властивостей паперу. Відновлення і прочитання текстів у таких документах зводиться до посилення контрасту між барвником тексту і маскуючим барвником. У криміналістиці розроблено достатньо методів дослідження залитих і закреслених текстів, а саме: а) вивчення документів "на просвіт"; б) дослідження властивостей відбиття і поглинення барвників штрихів і маскуючої плями; в) відновлення тексту під плямою фізико-хімічними методами; г) посилення контрасту шляхом кольороділення і кольоророзрізнення барвника штрихів і маскуючого тексту; д) кольорова трансформація; е) збудження люмінесценції.

Вивчення документа "на просвіт", тобто у проникному світлі. Якщо залитий документ є одностороннім, то пляма барвника в місцях розташування знака, літери буде удвічі щільнішою, ніж між літерами. Тому, якщо з протилежного боку документа спрямувати потужний концентрований пучок світла, то проміжки між літерами будуть світлими, а штрихи літер - темними. Останнє можна спостерігати і сфотографувати. Іноді текст можна відновити бетаграфією (фотографуванням в м'яких бета-променях).

Дослідження властивостей відбиття і поглинання барвників тексту і тями. Освітлений сонячним світлом предмет сприймається зором людини такого кольору, якій він відбиває; фіолетова пляма є фіолетовою тому, що барвник відбиває фіолетову зону спектра, а усі інші поглинає. Тому якщо розглядати фіолетову пляму через фіолетовий світлофільтр, то її не буде видно, нібито вона видалена механічно. Таким чином, досліджуючи документи в затемненій кімнаті з різними світлофільтрами з каталогу кольорового скла, слідчий сам може відновити, прочитати і сфотографувати залитий текст. Аналогічні результати можна одержати при огляді документа за допомогою електронно-оптичного перетворювача. Проте усе це можливо лише тоді, коли барвник плями є прозорим для інфрачервоних променів. У протилежному випадку треба використовувати інші методи.

Відновлення тексту під плямою маскуючого барвника фізико-хімічними методами. Відновлення тексту можливе: а) видаленням плями (зіскоблюванням, стиранням, розчиненням, відкопіюван-ням, використанням ультразвуку); б) вилученням барвника з-під плями дифузно-копіювальним способом.

Зіскоблювання застосовується тоді, коли маскуюча речовина - це тверді частки (грунт, пісок, бруд). Ящо барвник плями добре копіюється, застосовують відкопіювання на липучі плівки ("скотч", фотопапір, дактипоплівка).

Використання ультразвуку є лабораторним методом. При опроміненні документа ультразвуком виникає явище кавітації, під дією якого відбувається відділення часток барвника плями від структури документа, і текст стає видимим.

Видалення плями - це ушкоджувальний метод, і його застосування експерт не завжди допускає.

Дифузно-копіювальний метод дозволяє зафіксувати текст, не порушуючи плями. Для цього документ поміщають між двома пластинами - анодною і катодною. Потім їх зволожують електролітом - розчинником барвника штрихів тексту - і подають постійну напругу. Під дією струму відбувається рух іонів від анодної пластини до катодної, а разом з цим - молекул розчиненого барвника тексту. Барвник, що дифундуює крізь пляму тексту, фіксується на катодній пластині. Так відновлюють тексти, залиті тушшю, друкарською фарбою, зіскоблені з дерев'яних предметів, картону тощо.

Посилення контрасту кольороділенням та іншими споасобами. Кольороділення - це спеціальний метод доведення малих контрастів до порогу сприйняття ока людини шляхом поєднання кількох негативів, виготовлених з одного й того ж об'єкта. Посилення контрастів можна здійснювати й фотохімічними методами при обробці фотоматеріалів шляхом спеціального освітлення і т. ін.

Кольоророзрізнення - поняття ширше за кольороділення. Воно включає способи збільшення контрастів, розглянуті вище, котрі використовуються для відновлення залитих текстів.

Кольорова трансформація є одним з методів кольоророзріз-нення - збільшення контрасту шляхом передачі (подавання) кольоровості досліджуваного об'єкта в додаткових кольорах. Відомо, що більшість чорнил, паст виготовляються на основі синьо-фіолетових анілінових і мінеральних барвників, які лежать в найнижчій зоні чуттєвості ока людини. Якщо для дослідження сфотографувати синій і фіолетовий штрихи на негативну або обертальну кольорову плівку, кольоровість штрихів передаватиметься в додаткових кольорах жовтим і зеленим. Око має найбільшу чуттєвість до жовто-зеленої зони сонячного спектра. Тому візуально в цій зоні можна вивчити найтонші відтінки кольорів, які неможливо виявити при безпосередньому дослідженні барвників. Методом кольорової трансформації встановлюють дописки, послідовність штрихів, що перехрещуються.

Відновлення закритих текстів залежить від того, чим закритий текст: папером, тонким шаром деревини або тканини тощо. Перш за все належить застосувати проникаючу радіацію (рентген-промені, гамаграфію, інфрачервоні промені), а потім - механічні або фізичні методи видалення матеріалу, що закриває текст.

2.3 Встановлення технічних підробок і підписів

Технічна підробка підпису передбачає наслідування почерку особи, від імені якої виконується підпис, або використання різних технічних засобів. Способами підробки підписів є такі:

1) утворення підпису шляхом звичайного наслідування іншій особі;

2) копіювання підпису на просвіт;

3) передавлювання через копіювальний папір;

4) передавлювання дійсного підпису загостреним предметом на інший документ з наступною обводкою;

5) виготовлення з дійсного підпису факсиміле (точне відтворення підпису фотомеханічним способом; підписи, нанесені за допомогою факсиміле, мають мікроструктуру штрихів, специфічну для металевих кліше);

6) використання комп'ютерних можливостей сканування дійсного підпису з наступною принтерною розпечаткою на документі.

Ознаки технічної підробки підпису охоплюють: сліди зупинок пишучого приладу у вигляді стовщень або надривів штрихів, нетвердість рухів, наявність у штрихах і біля них часток іншого барвника, звивистість і тупі закінчення штрихів, підрисовку штрихів, вдавлені борозенки, які не завжди співпадають з чорнильною обводкою та ін.

У процесі дослідження підпису необхідно встановити дійсний він чи підроблений. Під час експертизи підписів вирішуються такі типові питання: чи не скопійовано даний підпис з якого-небудь підпису за допомогою технічних засобів, якщо так, то яких саме; чи не скопіювано підпис на досліджуваному документі з якого-небудь підпису, поданого для порівняння.

Під час експертизи досліджуваний підпис рекомендується порівнювати із зразками підписів особи, від імені якої він виконаний. Експерту подаються вільні (6--8) та експериментальні (до 10) зразки підписів цієї особи.

2.4 Встановлення підробки відбитків печаток та штампів

Документ свідчить про факти і відношення своєю формою, матеріалом, способом відображення інформації та й" змісту, а також спеціальними посвідчувальними підписами і знаками - відбитками печаток і штампів.

Печатка - це прилад з рельєфним зображенням знаків, інструмент для нанесення слідів (позначок) на матеріальних об'єктах. Відображення печатки на документі називається відбитком.

Гербова печатка має в центрі рисунок герба держави, а по колу - назву відомства і установи, якій належить печатка. Прості печатки містять лише назву відомства, установи, приватної фірми тощо, а також певний рисунок, номер, текст, що свідчать про призначення печаток ("Для пакетів", "Склад № 1 ", і т. ін.).

Печатки бувають круглими, овальними, трикутними, багатокутними, прямокутними та іншої форми. За цільовим призначенням і матеріалом виготовлення вони поділяються на каучукові (гумові) та металеві. Широко застосовуються також печатки з синтетичних матеріалів, котрі за властивостями близькі до гумових. Такі печатки застосовують для нанесення забарвлених плоских відбитків, а металеві - для нанесення як забарвлених, так і рельєфних відбитків, що формуються матеріалом документа. Рельєфні відбитки наносять на паспорт, важливі юридичні документи, грамоти у вигляді зліпків печаток, що прикріплюються до документів, свинцевих і поліетиленових пломб, які навіщуються на сховища, тощо. Металеві печатки, що застосовуються для нанесення забарвлених плоских відбитків, називаються нумераторами, а печатка для нанесення відбитків - кліше.

Чотирикутні або прямокутні печатки називаються штампами. Відбитки останніх, як правило, розміщують у лівому верхньому куті документа. Штампи не мають рисунка герба.

Відбитки, нанесені печатками фабричного виготовлення, мають ознаки, знання яких дає змогу встановлювати підроблені відбитки.

Це такі ознаки:

- геометричні форми ліній рамок (коло, овал, трикутник) правильні; б) лінії рамок мають однакову товщину; в) літери відбитку відповідають стандарту друкарського шрифту; штрихи літер прямі, овали не закруглені, є відсічки;

- контури літер рівні, а їх відбиток не має розпливу барвника;

- вертикальне розташування літер є суворо перпендикулярним до лінії рядка;

- радіальний нахил однаковий, тобто осі літер відбитку перетинаються в одній точці - центрі круга;

- інтервали між літерами і рядками однакові;

- зміст відбитка мусить вказувати на власника печатки, не мати помилок, суперечностей.

Огляд відбитків печаток, штампів і встановлення ознак їх підробки вимагають попередніх знань способів і засобів, які використовують злочинці для підробки печаток і нанесення їх відбитків. Найпоширенішими способами виготовлення печаток є вирізування і гравірування. Використовують також набір із стандартних знаків (літер) - друкарських кеглів або гумових літер.

Відбитки, нанесені з вирізаних кліше, є примітивними: літери не мають стандартної форми, штрихи HqiiBHi, відсічки від-стні, овали кутасті, а з'єдщ'вальні штрихи перерізані. Важче виявити ознаки підробки у відбитках, нанесених з набірних кліше. Тут літери відповідають друкарському шрифту, але їх вертикальне розташування, інтервали, лінія рядка можуть бути зміненими. В круглих відбитках радіальний нахил літер є різним і лінії-осі не мають єдиної точки перетинання

Оглядаючи відбитки печаток, треба звертати увагу на розподіл барвника в штрихах літер. Якщо відбиток нанесений з каучукового (синтетичного) кліше, то барвник (мастика) розподіляється по полю штриха рівномірно, края штрихів рівні і не-розпливчасті. При нанесенні відбитків металевим кліїпе барвник витискується з-під площини літери, і по краю штриха виникають розпливи з чіткими краями барвника, особливо коли відбиток наносять з достатньою силою, наприклад, поштовим штемпелем.

На документи відбитки печатки і штампа можуть бути нанесені не тільки з підроблених кліше, а й безпосередньо рисуванням, вологим копіюванням і нанесенням штрихів з плоских проміжних кліше. Розглянемо ознаки, які дозволяють виявляти підроблені документи.

Рисування відбитку печатки на документах застосовується дуже рідко, головним чином у разі переклейки фотознімку на паспорті, правах водія, військовому квитку тощо. Дорисовуючи частину печатки, злочинець намагається правильно виконати коло рамки, тому іноді на документі можна побачити ямку (прокол) від голки ніжки циркуля. Літери, як правило, не мають відповідного радіального нахилу, інтервали між ними не однакові, а форма не відповідає друкарському шрифтові. Рельєфні відбитки на вклеєному знімку наносять тисненням шариковою ручкою, іноді голкою.

Отже, знання наведених ознак відбитків печаток і штампів дають змогу визначити спосіб виготовлення печаток, професійні якості виконавця, застосовувані матеріали і технічні засоби, які належить шукати при збиранні матеріалів для ідентифікаційної криміналістичної експертизи. Ідентифікаційні дослідження здійснюються в експертних закладах за постановою слідчого про призначення експертизи.

2.5 Дослідження машинописних текстів

Документи та їх реквізити найчастіше виконуються на канцелярських друкарських машинках, цифрових і знакодрукуючих пристроях, периферійних пристроях - принтерах і плотерах електронно-обчислювальних машин, персональних комп'ютерів. Усі друкуючі пристрої, що роблять відбитки шляхом удару або натиснення-давлення, є різновидом класу знарядь, а за видом відносяться до інструментів, що входять у поняття "засоби скоєння злочину".

Друкарські машини поділяють на класи, типи і моделі. Розрізняють клас механічних машин ударної та безударної дії. В машинах ударної дії друк здійснюється ударом або тисненням друкуючої форми на папір, тобто контактно, а в безударних - дистанційно на основі фотофізичних і хімічних процесів. Тому друкуючі пристрої поділяють на важільні та безважільні. Типовими важільними друкуючими машинами є канцелярські, дорожні, портативні моделі: "Україна", "Москва", "Івіца", "Olimpia", "Continental", "Underwood" та ін.

Безважільні машини - це принтери, плотери, ксерокси тощо.

Будь який друкуючий пристрій містить літероносій і опорну площадку (опорний вал), між якими поміщають барвну стрічку і пакет паперу. -Якщо прикчасти силу до літероносія, то виступаю-чш"і знак (літера), який є на останньому, здійснить відбиток на папері через барвну стрічку.

Літероносій - це пристрій, що містить повний набір знаків. Він може бути монолітним або складеним. У відомих побутових механічних друкарських машинках літероносії складені, знаки закріплені на важелях, які у механічних машинах приводяться в рух оператором, а в електрифікованих - електродвигуном. Рухаючись, важіль ударяє по опорному валу і здійснює відбиток літери. Монолітний літероносій являє собою єдине ціле (кулю, циліндр, диск, кільця та ін.), на поверхні якого розташований весь набір друкуючих знаків. Безважільні механічні друкарські машини з монолітними кульовими і циліндричними головками з'явилися у середині XX ст. ("Borrus" - у США, "Агидель" - в колишньому СРСР). Дисковий або пелюстковий літероносій являє собою коло, на якому в кілька рядків розміщені друкуючі знаки. Перевага машин з кульоподібним або пелюстковим літероносієм перед традиційними полягає в тому, що достатньо замінити в машині головку українського шрифту на англійський або французький, і машина готова до друку. Пелюстковий літероносій використаний на американській моделі "Diablo Sistenis" і російський - "Ромашка".

У сучасних друкуючих пристроях літероносій не містить набору усіх друкуючих знаків, а складається з окремих елементів, які дають змогу друкувати точки, відрізки прямих ї кривих ліній, з яких можна синтезувати (складати) будь-які знаки. Такі літероносії одержали назву матриць, а спосіб друку - матричний. Матричний спосіб друку майже витиснув механічний друк. Але оскільки побутові друкуючі важільно-механічні машини ще частково збереглися, то нижче розглядаються ознаки старих, а потім - нових засобів друку.

Важільні машини характеризуються загальними і окремими ознаками, які дають змогу ідентифікувати друкарську машинку за машинописними текстами, встановлювати її вид і модель. До загальних ознак відносять: крок головного механізму, інтервал між рядками, марку шрифту і тип клавіатури.

Загальні ознаки в машинописному тексті - це відображення конструктивних особливостей механізму. Вони є стійкими для конкретної моделі друкарської машинки. Дослідження машинописних текстів в документах слідчий розпочинає з вивчення загальних ознак та їх процесуальної фіксації в протоколі.

Окремі ознаки обумовлені не тільки конструктивними особливостями машинки, її літеродрукуючого механізму, а й головне - умовами і часом експлуатації, внаслідок якої у важільних і безважільних механічних і електричних машинках виникають поломки (дефекти), котрі відображаються при друк}' як окремі ознаки. До них відносять: а) зміщення окремих знаків по вертикалі; б) змін)' нахилу; в) зміну інтервалів між знаками; г) нерівномірну інтенсивність забарвлення знака; д) непаралельність ліній вершин рядкових і заголовних знаків; е) непаралельність рядків 1-3 .

Розрізняють кілька видів принтерів: пелюсткові, термографічні, точково-матричні, струминні і лазерні. Пелюсткові і термографічні принтери внаслідок технічних причин не одержали належного розповсюдження, тому коротко розглянемо останні.

Точковий матричний принтер формує літеру, цифру або інший знак точками, розташованими в певній сітці, що називається матрицею 1 - 3. В поліграфічній промисловості матричний спосіб формування знаків інформації є найпоширенішим після контактного. Для синтезування знака точками в друкуючому пристрої застосовується друкуюча головка, яка являє собою вертикальну матрицю з пакета голок (див. мал. 92). Між друкуючою головкою і опорним валом поміщено барвну стрічку і папір. Голки головки друкуючого пристрою приводяться в рух і через стрічку наносять точкове зображення знака, літери 4.

Якість друку залежить від кількості голок у головці (9, 18, 24). При 9-голчастій матриці якість друку є значно нижчою, ніж при 24-голчастій. Поряд з чорно-білими існують і кольорові принтери, де принвдіп формування знака той же, тільки в них використовується кольорова барвна стрічка, яка має чотири основні та два комбіновані кольори, що дає змогу одержувати всі відтінки спектра сонячного світла.

Струминний принтер працює за принципом вистрілювання барвника на папір. Спосіб формування знака також матричний. Друкуюча головка являє собою вертикальну матрицю, котра складається з капілярних трубочок, через які "вистрілюється" рідкий барвник, і отаким чином точками, матричним способом формується знак. У голчастому принтері зображення точки формується контактно, натисненням-ударом, як і в механічній друкарській машинці через стрічку. Тому при достатньому збільшенні у відбитку точки видно структуру стрічки, краї зображення рівні 5. У точці, нанесеній струминним принтером безконтактне, немає ніякої структури, барвник розташований рівномірно, краї знака не мають чіткої лінії б.

Деякі фірми використовують в струминних принтерах друкуючі головки з одним соплом. "Вистрілювані" крапельки барвника при польоті одержують електричний заряд, а потім в електромагнітному полі управляються системами, що відхиляються, і подібно до електронного променю формують на екрані зображення літер, знаків. Струминні кольорові принтери нерідко використовуються злочинцями для виготовлення фальшивих грошей, підробки цінних паперів тощо.

Лазерний принтер - найбільш удосконалений друкуючий пристрій. Тут принцип друку заснований на здатності матеріалу змінювати свою фоточуттєвість під дією світла. Основними елементами лазерного принтера є лазерний діод, дзеркало, що обертається, і фоточуттєвий барабан. За допомогою дзеркала лазерний промінь, який формує зображення, спрямовують на фото-чуттєвий барабан, на якому утворюється приховане електростатичне зображення. Потім на барабан наносять забарвлений діелектрик (тонер), який прилипає до заряджених міспь. Після цього по барабану нагрітим валиком прокочують папір, і розм'якшений барвник, який прилипає до паперу.

Лазерні принтери зробили переворот в поліграфічній промисловості, оскільки якість лазерного друку не поступається високому друкарському і дає змогу кожному, хто володіє комп'ютером, лазерним принтером, мати власну друкарню. Саме це злочинці і використовують для підробки не тільки документів, а й грошей, валюти, цінних паперів. Особливо це стосується кольорових лазерних принтерів, які дозволяють відтворювати будь-яку гаму кольорів сонячного спектра.

Плотери - це периферійні пристрої, які відтворюють графічну інформацію при автоматизованому проектуванні. Увід графічної інформації здійснюється за допомогою графопобудовників векторного або растрового типу, а також фотооптичного - "Відеографа".

Оглад і дослідження друкованих документів. Як уже зазначалося, друкуючі пристрої можуть бути ударної та безударної дії. У першому випадку - це безконтактні механічні друкарські машини різного призначення (побутові, друкарські, нумератори, печатки, штампи і т.п.), у другому - безконтактні і вельми різноманітні (фотографічні, електрофотографічні, електрографічні, електрохімічні, електроіскрові, електротермічні, термографічні, струминні, ферографічні). Кожний спосіб друку має свої особливості та очевидні ознаки, які відображаються в тексті. Оскільки в сучасних друкуючих пристроях найбільш поширеним способом є електрографічний, то саме на його основі працюють усі ксерокси. Розглянемо коротко цей спосіб друку.

Електрофотографія - новий перспективний напрямок у науковій і прикладній фотографії. На відміну від звичайної фотографії, заснованої на використанні фотохімічних явищ, електро-фотографія - це фотоелектричний процес, в якому для утворення прихованого зображення використовується явище фотопровідності діелектриків і напівпровідників. Розглянемо принцип роботи електрофотографічного друку, який використовується в ксероксах, на прикладі моделі електронного приладу «Rank Xeronic», котрий працює у двох режимах: як периферійний пристрій для виводу інформації з ЕОМ, персонального комп'ютера і в режимі копіювання.

При огляді машинописного тексту документа перш за все слід установити, на чому він віддрукований: на звичайній канцелярській друкарській машинці або сучасному друкуючому пристрої - принтері, ксероксі та ін.