Управління ризиками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи управління ризиками

1.1 Ризики в господарській діяльності суб'єктів господарювання

1.2 Основні методи нейтралізації ризиків у підприємницькій діяльності суб'єктів господарювання

1.3 Критерії прийняття рішень за умов ризику

Розділ 2. Аналіз ТОВ "Шкіряний завод "Платан ЛТД"

2.1 Аналіз фінансового стану ТОВ "Шкіряний завод "Платан ЛТД"

2.2 Обґрунтування прийняття оптимальних рішень в умовах ризику

2.3 Визначення оптимальної системи управління ризиками господарської діяльності підприємства в мінливих умовах ринку

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У ринковій економіці ризик є невід'ємним атрибутом господарювання. Невизначеність призводить до того, що уникнути ризику неможливо. Але це не значить, що слід шукати такі рішення, в яких завчасно відомий результат, воно, як правило, неефективний. Планування та реалізація проектів відбувається в умовах невизначеності, що породжується зміною внутрішнього та зовнішнього середовища [10].

Головні причини виникнення ризиків - це глобалізація ринків, посилення конкуренції, зростання доступності інформаційних потоків і баз даних, а також ускладнення бізнесу. У період поглиблення кризових явищ в Україні, управлінська діяльність потребує розробки нових прогресивних методів і механізмів, що здатні зменшити негативний вплив факторів ризику на функціонування та розвиток підприємств. Разом з тим, їх сталий розвиток та ефективна діяльність пов'язані наявністю механізму, що зможе забезпечити їх захист від ризиків. Таким механізмом може стати ефективна система ризик-менеджменту, що базуватиметься на сучасних методах управління та оцінювання ситуацій ризику.

Актуальність теми. Ступінь впливу ризику, якому піддаються підприємства в процесі своєї діяльності, залежить від численних факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Саме тому зростає необхідність здійснення спеціалізованого антикризового управління. Іншими словами, треба знати, що таке ризик, як оцінити його рівень та уникнути збитків, яких він може завдати, яким чином керувати ризиком та як створити систему ризикозахищеності підприємства та управляти нею.

Метою дослідження є розроблення теоретико-методичних підходів до формування системи управління ризиками та практичних рекомендацій щодо її функціонування на підприємствах.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань: ризик ринок фінансовий

? дослідження сутності понять "ризик" та види ризиків у господарській діяльності підприємства;

? визначення складові механізму управління ризиками;

? визначення основних методів нейтралізації ризиків;

? аналіз ризиків дослідженого підприємства;

? формування системи управління ризиками господарської діяльності підприємства.

Об'єктом дослідження є процес управління ризиками господарської діяльності підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні положення та прикладні аспекти вдосконалення управління ризиками господарської діяльності підприємства.

В ході дослідження були використані наступні методи: монографічний, науковий, описовий, методи фінансово-економічного аналізу, графоаналітичні методи, методи аналізу, синтезу, порівняння, прогнозування, спостереження тощо.

Дипломна робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні основи управління ризиками

1.1 Ризики в господарській діяльності суб'єктів господарювання

Ефективне управління сучасним підприємством потребує комплексного підходу, який враховує усі можливі впливи і ризики. Управління ризиками підприємства є однією з важливих складових процесу управління підприємством.

Термін "управління ризиками" являє собою такий процес впливу на суб'єкт господарської діяльності, при якому забезпечується максимально широкий діапазон охоплення можливих ризиків їх розумне прийняття й зведення ступеня їхнього впливу на суб'єкт господарювання до мінімально можливих меж, а також розробка стратегії поведінки даного суб'єкта у випадку реалізації конкретних видів ризиків. З іншого боку, управління ризиками - це управлінська діяльність, спрямована на класифікацію, аналіз і оцінку, розробку шляхів захисту від ризику.

У своїй діяльності суб'єкт господарювання постійно наражається на ризик. Причини виникнення ризиків можуть бути різні. Це і природні катаклізми (урагани, землетруси, повені, пожежі), і соціальні потрясіння (військові конфлікти, перевороти, внутрішньополітична й економічна нестабільність), і неправомірна діяльність самого господарника чи когось іншого (крадіжки, ушкодження і знищення майна). Поняття ризику пов'язане насамперед із вибором і прийняттям управлінських рішень на різноманітних рівнях структури управління: на рівні керування народним господарством, галуззю, підгалуззю, підприємством або його структурним підрозділом. Ризик слід вважати невід'ємною частиною господарської діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форми власності. Як економічна категорія ризик означає імовірність виникнення непередбачуваних втрат (зменшення або повна втрата прибутку, недоотримання запланованих доходів, виникнення непередбачуваних витрат, втрата частини доходів або всього власного капіталу) в ситуації невизначеності умов фінансово-господарської діяльності.

Господарський ризик - це ризик, що виникає при будь-яких видах діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів та послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими і фінансовими операціями, комерцією, а також здійсненням науково-технічних проектів [6].

Господарський ризик виконує в підприємницькій діяльності певні функції:

Інноваційну функцію господарський ризик виконує, стимулюючи пошук нетрадиційних рішень проблем, що стоять перед підприємством. У міжнародній господарській практиці вже є досвід інноваційного ризикового господарювання. Більшість фірм, компаній досягають успіху, стають конкурентоздатними завдяки інноваційній економічній діяльності, яка завжди пов'язана з ризиком.

Регулятивна функція виявляється в тому, що спроможність ризикувати один з шляхів успішної діяльності в ринковій економіці. Однак ризик може стати проявом авантюризму, суб'єктивізму, якщо рішення приймається в умовах неповної інформації. У цьому випадку ризик виступає у вигляді дестабілізуючого фактора.

Захисна функція ризику виявляється в тому, що якщо для господарника ризик - природний стан, то нормальним повинно бути і терпиме ставлення до невдач. Заповзятливим господарникам потрібний спеціальний захист, правові, політичні й економічні гарантії, що виключають в разі невдачі покарання і стимулюють виправданий ризик. Ймовірність помилки слід розцінювати як невід'ємний атрибут самостійності, а не як результат непрофесійної неспроможності. Мається на увазі помилка, що виявляється такою внаслідок ризику, який себе не виправдав, хоч і був розрахований.

Аналітична функція господарського ризику пов'язана з тим, що наявність ризику припускає необхідність вибору одного з можливих варіантів рішень, у зв'язку з чим суб'єкт господарювання у процесі прийняття рішення аналізує всі можливі альтернативи, вибираючи найбільш рентабельні й найменш ризикові. У залежності від конкретного змісту ризикової ситуації альтернативність має різний ступінь складності і вирішується різними засобами.

Підприємець, працюючи на ринку, повинен не відмовляться від ризику взагалі, а вибирати ризикові рішення на основі об'єктивних критеріїв.

Будь-яка господарська діяльність пов'язана з витратами. При несприятливому збігу обставин ці витрати можуть збільшуватись, тобто з'являються додаткові витрати. Це може призвести до зниження прибутку, доходу в порівнянні з очікуваними величинами. Саме відхилення фактичних даних показника прибутку від прогнозованого характеризує ступінь ризику. Це відхилення показників прибутку характеризує втрати або збитки підприємства.

Таким чином, ризик є вартісним виразом імовірної події, що призведе до втрат 24.

Втрати, що мають місце в господарській діяльності оцінюються при аналізі ризику їх розміром та ймовірністю появи. У теорії господарського ризику ці втрати класифікують на п'ять видів:

1. Матеріальні втрати мають місце у випадках, не передбачених підприємницьким проектом, у вигляді додаткових затрат чи прямих втрат обладнання, майна, продукції, сировини, енергії та ін. Кожний вид матеріальних втрат оцінюють у фізичних одиницях маси, обсягу, площі, довжини або в штуках. Загальну величину матеріальних витрат оцінюють у вартісному вираженні. Для цього втрати у фізичних одиницях переводять у вартісне вимірювання, помножуючи їх на ціну одиниці відповідного матеріального виду ресурсу.

2. Трудові втрати - це втрати робочого часу, зумовлені випадковими, непередбачуваними обставинами. Їх вимірюють у людино-годинах, людино-днях або просто годинах робочого часу та переводять у вартісне вираження, помножуючи, наприклад, людино-години на вартість одного часу.

3. Фінансові втрати мають місце при наявності прямих грошових збитків, які пов'язані з перевитратою грошей, непередбачуваними виплатами, штрафами, сплатою додаткових податків, втратою цінних паперів. Фінансові втрати виявляються під час недоодержання грошей з тих джерел, звідки вони повинні були надійти. Особливий вид грошових збитків пов'язаний з інфляцією, зміною валютного курсу національної валюти. Поряд з безповоротними можуть мати місце тимчасові втрати, зумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею коштів, відстрочкою виплати боргів.

4. Втрати часу існують тоді, коли процес господарської діяльності йде повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких втрат здійснюється в годинах, днях, тижнях, місяцях затримки в одержанні запланованого результату. Щоб перевести оцінку втрат часу у вартісне вимірювання, необхідно встановити, до яких втрат прибутку від господарської діяльності здатні призвести випадкові втрати часу.

5. Спеціальні види втрат виявляються у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю і життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємства, а також внаслідок інших подій, що мають несприятливі соціальні та морально-психологічні наслідки. Спеціальні види втрат важко оцінюються в кількісному і тим більше у вартісному вираженні.

Господарська діяльність завжди обтяжена ризиком. Він може бути меншим чи більшим, але зовсім уникнути його неможливо. Середовище діяльності господарюючих суб'єктів все більше стає ринковим, що вносить додаткові елементи невизначеності, розширює межі ризикованих ситуацій. За цих умов виникає невпевненість щодо отримання кінцевого результату, а, отже, зростає і ступінь ризику.

Господарюючі субєкти, що в процесі свого функціонування відчувають вплив різних видів ризиків, можуть управляти ризиками, тобто прогнозувати настання ризикової події і вживати заходи щодо зниження ступеня ризику.

Ефективність організації управління ризиками залежить від ідентифікації їх місцеположення у загальній системі класифікації. Найчастіше класифікація ризиків проводиться за такими ознаками:

За рівнем виникнення ризики можуть бути:

- глобальні ризики, що виникають в економіці декількох країн або всього світового співтовариства, впливаючи на діяльність господарюючих субєктів цих країн. Найбільш часто ці ризики можуть бути представлені геополітичними ризиками (наприклад, зміна світової рівноваги, глобальні екологічні й демографічні проблеми);

- країнові, що виникають на макрорівні і впливають на всі господарюючі субєкти країни. Вони повязані перш за все зі змінами в політиці, законодавстві, кредитуванні, податковому законодавстві;

- регіональні, що виникають через наявність специфіки розвитку та управління окремими регіонами в країні. Цей ризик особливо притаманний монопродуктивним районам країни (наприклад, з перевагою воєнної промисловості, важкої індустрії, які особливо реагують на економічні кризи в країні);

- міжгалузеві, наявність яких обумовлена впливом та залежністю окремих галузей і сфер економічної діяльності між собою;

- галузеві, що виникають у цілої групи підприємств однієї галузі, і, звичайно, впливають на всю галузь. Цей ризик повязаний зі зміною стану справ в окремій галузі економіки, зі специфікою окремих галузей. Так, усі галузі промисловості проходять стадії народження, зростання, розвитку та занепаду. Наприклад, в ряді країн у стадії зростання та розвитку зараз знаходяться, зокрема, електроніка, інформаційні послуги, науковомісткі галузі, у стадії занепаду - залізничний транспорт, металургія тощо;

- ризики, що виникають на мікрорівні, тобто безпосередньо на підприємстві або у приватних осіб. Ці ризики схожі з галузевими і в більшості похідні від них.

За причинами виникнення:

- ризик, викликаний невизначеністю майбутнього, тобто тією звичайною невизначеністю, що характерна для функціонування усіх субєктів ринку, як наслідок цього, складністю у прогнозуванні їх поведінки. Невизначеність майбутнього може бути викликана як невизначеністю у функціонуванні економічної системи самого підприємства або його ближнього оточення (наприклад, партнерів), так й невизначеністю навколишнього середовища (наприклад, економіки країни у цілому);

- ризик, викликаний недостачею інформації для прийняття рішень, що повязаний з обєктивною неможливістю обліку й розгляду усіх параметрів, які необхідні для прийняття виробничо-господарських рішень;

- ризик, що викликаний особистими субєктивними факторами групи, що аналізує ризик (їх особистим розумінням аналізованих процесів, рівнем кваліфікації, співвідношенням кількості часу, що потрібний для якісного й всебічного аналізу, та відведеним для цього часом і т. ін.).

За сферою виникнення ризики розподіляються на зовнішні й внутрішні.

Джерело виникнення зовнішніх ризиків знаходиться у зовнішньому середовищі (по відношенню до підприємства). Підприємство не може впливати на них, але може передбачити й урахувати їх у своїй діяльності. Таким чином, до зовнішніх відносяться ризики, що безпосередньо не повязані з діяльністю підприємства. Мова тут йде про непередбачені зміни законодавства, що регулює господарську діяльність, нестійкість політичного режиму у країні діяльності та інші ситуації, що призводять до втрат.

Джерело внутрішніх ризиків - саме підприємство або підприємець. Вони виникають у випадках неефективного менеджменту, помилкової маркетингової політики, а також як наслідок внутрішньо фірмових зловживань. Основними серед внутрішніх виступають кадрові ризики, що повязані з професійним рівнем та рисами характеру співробітників підприємства.

За ступенем системності виділяють:

- систематичні ризики - це ризики, притаманні тій чи іншій сфері підприємницької діяльності. Так, в інвестиційній діяльності систематичний ризик повязаний з мінливістю цін на акції певної компанії, що викликана загально ринковими коливаннями цін. Він поєднує ризик зміни відсоткових ставок, ризик падіння загальноринкових цін та ризик інфляції. Систематичні ризики обовязково існують в економіці, їх можна передбачити й оцінити, але важко знизити їх ступінь. Таким чином, вони являють собою атрибут діяльності будь-якого господарського субєкта. Однак досягти того, щоб підприємство у своїй діяльності мало зіткнення тільки з цими ризиками, не завжди можливо через цілий ряд обмежень як обєктивного, так і субєктивного характеру (ресурсні обмеження, субєктивність інформації, що використовується при складанні прогнозів і т. ін.). Тому в більшості випадків підприємства приймають на себе не тільки систематичні ризики, що притаманні сфері діяльності підприємства, а й несистематичні ризики;

- несистематичні або специфічні ризики - це ризики, що повязані з придбанням підприємницького прибутку від конкретної операції у даній сфері діяльності. Наприклад, несистематичний ризик певної інвестиції не залежить від стану ринку і є специфічним щодо конкретного підприємства. Цей ризик включає в себе галузевий та фінансовий ризики. Несистематичні ризики притаманні конкретній підприємницькій операції або угоди, тому ступінь їх впливу на діяльність підприємства може бути зведений до мінімуму.

За сферою походження виділяють ризики:

- адміністративно-законодавчі, що виникають у випадку реалізації незапланованих адміністративних обмежень господарської діяльності ринкових суб'єктів, а також змін у законодавстві (зростання податкових ставок, заборона заняття окремими видами діяльності ринкових суб'єктів і т.ін.) Ці ризики, як правило, пов'язані з низькою якістю законодавчих актів й несподіваними змінами в законодавстві;

- природно-екологічні - виникають внаслідок залежності людини і в цілому суспільного виробництва від природно - кліматичних умов (наприклад, більша за звичайну кількість опадів може призвести до зниження врожаю сільськогосподарських культур і т. ін.), а також зворотнього зв'язку між суспільними виробництвом та навколишнім середовищем (несприятливий вплив шкідливих виробництв на здоров'я людини і т. п.);

- виробничі - пов'язані з виробництвом продукції, товарів та послуг, здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності, у процесі якої підприємства можуть зіткнутися з проблемами неадекватного використання сировини, збільшенням собівартості, втрат робочого часу, застосуванням нових методів виробництва;

- фінансові, що виникають на ринку фінансових ресурсів тобто сукупності кредитного, фінансового й ринку цінних паперів;

- інфляційні - це ризик того, що при зростанні інфляції грошові доходи знецінюються з точки зору реальної купівельної спроможності швидше, ніж ростуть;

- дефляційні - це ризик того, що при зростати дефляції відбувається падіння рівня цін - погіршення економічних умов підприємництва і зниження доходів;

- валютні - небезпека валютних втрат, зв'язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти по відношенню до іншої, при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних та інших валютних операцій;

- ризик ліквідності - ризик, пов'язаний з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів через зміну їхньої якості і споживчої вартості;

- інвестиційні ризики - обумовлені невизначеністю, непередбаченими обставинами в інвестиційній сфері. Інвестиційна діяльність у всіх її формах та видах обтяжена ризиком, ступінь якого посилюється з переходом до ринкової економіки. Зростання ступеня ризику за сучасних умов пов'язане зі зростаючою невизначеністю та швидкими змінами в економічній ситуації в країні в цілому і на інвестиційному ринку зокрема розширюються пропозиції для інвестування приватизованих об'єктів, з'являються нові елементи і фінансові інструменти;

- кредитні ризик - це небезпека несплати позичальником основного боргу й процентів, що призначаються кредитору. До кредитного ризику належить також ризик такої події, коли емітент, що випустив боргові цінні папери стає неспроможним виплатити проценти по них або основну суму боргу [3,6,31];

- демографічні ризики виникають внаслідок зміни демографічної ситуації. Особливістю їх є те, що вони можуть існувати як у формі самостійних ризиків, так і бути причинами для виникнення інших ризиків (наприклад, зниження, тривалості життя населення може бути наслідком виникнення такого ризику, що пов'язаний з реалізацією продукції підприємств, яке орієнтується на населення похилого віку, і т. ін.);

- соціально-політичні ризики - походження їх базується на можливості виникнення непередбачених ситуацій у випадку зміни державою її політичного курсу, пріоритетних напрямків діяльності уряду, а також можливого введення в дію незапланованих раніше соціальних програм або інших дій, які в основі свого походження мають соціальну сферу (наприклад, страйки, зміни психологічного настрою в суспільстві і т. ін.). Урахування цього виду ризику особливо важливе у країнах з нестійким законодавством, відсутністю традицій та культури підприємництва;

- інноваційні ризики, що виникають через невизначеність в інноваційній сфері, починаючи з вироблення інноваційної ідеї, втілення її у продукт або технології і закінчуючи реалізацією продукту на ринку. Таким чином, інноваційний ризик - це ймовірність втрат, що виникають при вкладенні підприємством засобів у виробництво нових товарів та послуг, які, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку;

- комерційні ризики, що виникають у процесі реалізації товарів та послуг, що вироблені або придбані підприємством. Комерційний ризик вміщує в себе ризик, пов`язаний з реалізацією товару (послуг) на ринку, з транспортуванням товару, з прийманням товару (послуг) покупцем, з платоспроможністю покупця, ризик форс-мажорних обставин;

- геополітичні ризики - ризики глобального характеру (світова міграція робочої сили, виникнення хвороб, що загрожують життю людства);

- технічні ризики - ризики, що визначаються ступенем організації виробництва, проведенням регулярної профілактики обладнання, заходів безпеки, можливістю проведення ремонту при можливих поломках обладнання власними силами підприємства. Ці ризики виникають тому, що ефективна підприємницька діяльність, як правило, пов`язана із засвоєнням техніки й технології, пошуком резервів підвищення інтенсивності виробництва. Однак впровадження нової техніки й технології призводить до небезпеки технологічних катастроф, що завдають значної шкоди природі, людям, виробництву. Технічні ризики відносять до групи внутрішніх, оскільки підприємство або окремий підприємець може на них безпосередньо впливати, і виникнення їх, як правило, залежить від діяльності самого підприємства.

В залежності від суб`єкта, що аналізує ризик і приймає рішення про поведінку підприємства у випадку його виникнення виділяють:

- групу ризиків індивідуального рішення, коли аналіз (рішення) проводиться (приймається) однією людиною (директором підприємства, його власником);

- групу ризиків колективного рішення, коли аналіз або рішення приймається групою осіб (рада директорів, група експертів і т. ін.).

За можливістю прогнозування ризики можуть бути:

- ризики, що прогнозуються -- це ризики, виникнення яких піддається прогнозу. Цей прогноз може розроблятися за допомогою різних методів, які вивчає наука "прогностика";

- ризики, що тільки частково прогнозуються (форс-мажорні ризики), - це ризики, що виникають внаслідок здійснення форс-мажорних подій, тобто тих подій або надзвичайних обставин, які не можуть бути повністю передбачені або яких не можна запобігти якимись засобами, що є перешкодою, які не подолаєш (наприклад, стихійні лиха, катастрофи).Їх часткова непрогнозованість виступає наслідком низького ступеня ймовірності при визначенні можливості їх здійснення, що, в свою чергу, є результатом обмеженості інформації та знань людини, які необхідні для побудови прогнозів.

Описана узагальнена класифікація є умовною, тому що провести жорстку межу між окремими видами ризиків важко. Багато ризиків між собою взаємозв`язані. Зміни в одному з них викликають зміни у другому. Але всі вони впливають на результати діяльності підприємства і вимагають їх урахування для його успішної діяльності. Метою будь-якої підприємницької діяльності є здобуття максимальних доходів при мінімальних витратах капіталу в умовах конкурентної боротьби.

Одним із найважливіших функціональних завдань управління фінансами суб'єкта господарювання являється управління ризиками, що забезпечується створенням та реалізацією певної моделі управління ризиками як відокремленого функціонально-організаційного блоку фінансового менеджменту. Управління ризиками це специфічний функціонально - організаційний блок у структурі моделі фінансового менеджменту на підприємстві, що відповідає за виявлення, ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію ризиків при здійсненні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а також сукупного ризику господарської діяльності суб'єкта господарювання в ринковому середовищі. Виходячи з наведеного вище визначення управління ризиками суб'єкта господарювання можна обгрунтувати основні положення формування моделі управління ризиками:

- структурування моделі управління ризиками суб'єкта здійснюється виключно на основі особливостей господарської діяльності конкретного підприємства, його статутних цілей із відповідним врахуванням теоретико-методологічних основ;

- управління ризиками суб'єкта господарювання здійснюється на основі системоутворюючій сукупності кількісних показників відповідно до системи цілей та завдань моделі управління грошовими потоками суб'єкта господарювання;

- вхідна первинна інформація, необхідна для управління ризиками, має бути повною та достовірною і включати, зокрема, якісні параметрів та кількісні показники, що характеризують основні фактори формування ризиків;

- цільові показники управління ризиками повинні бути приведені до співставних одиниць виміру, що забезпечує можливість їх аналітичної обробки, а також формування тренду їх зміни;

- кожен із сукупності показників та коефіцієнтів, яка використовується моделлю фінансовими ризиками суб'єкта господарювання з метою фінансово-математичного моделювання цільових параметрів, має бути максимально інформативним;

- обов'язкове обґрунтування вибору методів статистичного, математичного та аналітичного моделювання з метою забезпечення адекватності виявлення, ідентифікації, оцінки та нейтралізації ризиків;

- формування якісних та кількісних параметрів виявлення, ідентифікації та оцінки ризиків суб'єкта господарювання у плановому періоді в рамках здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності відповідно до усталеної сукупності визначених напрямків спостереження, а також обґрунтування на їх основі узагальнюючих показників моделі управління ризиками;

- обґрунтування, затвердження, реалізація та контроль за реалізацією методів, форм та технологій нейтралізації виявлених ризиків в рамках здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Структурування моделі управління ризиками суб'єкта господарювання здійснюється, як правило, відповідно до основних функціонально-організаційних завдань, що ставляться перед такою моделлю, так, модель управління ризиками спрямована на наступних завдань:

- виявлення ризиків - реалізується у формі детального аналізу кожної окремої господарської операції в межах операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб'єкта господарювання, виявлення альтернативних сценаріїв її розвитку та обґрунтування ймовірності відхилення від планового сценарії із формування відповідних наслідків для підприємства;

- ідентифікація ризику - передбачає дослідження сукупності якісних параметрів виявленого ризику, зокрема, джерела його формування, форми, виду, та факторів їх формування;

- оцінка ризиків - здійснюється у формі фінансове - математичного дослідження ідентифікованих ризиків суб'єкта господарювання із використанням відповідних кількісних методів з метою встановлення абсолютних та відносних величин, що характеризують базові кількісні параметри такого ризику на основі усталеної сукупності відповідних показників;

- нейтралізація ризиків - здійснюється шляхом прийняття управлінських рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення ефективності господарської операції суб'єкта господарювання, і може включати, зокрема, уникнення ризику, страхування, диверсифікація та хеджування.

1.2 Основні методи нейтралізації ризиків у підприємницькій діяльності суб'єктів господарювання

Нейтралізація ризиків як функціональне організаційний елемент моделі управління ризиками суб'єкта господарювання представляє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю управлінських рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення співставності результативності господарської операції суб'єкта господарювання із відповідним рівнем ризику. Нейтралізація ризиків здійснюється на основі відповідної стратегії суб'єкта господарювання, що представляє собою функціонально-організаційну форму реалізації привентивних заходів по відношенню до ризиків такого суб'єкта господарювання.

Загалом, у сукупності основних стратегій нейтралізації ризиків, що найбільш часто використовуються у сучасній практиці корпоративних фінансів, прийнято виділити дві альтернативні її форми:

1. стратегія уникнення ризику;

2. стратегія утримання ризику.

Будь-яка стратегія нейтралізації фінансових ризиків суб'єкта господарювання включає в себе принаймні один (або кілька) методів нейтралізації ризиків як сукупність конкретних фінансово-математичних методик, технологій, способів та прийомів обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо реалізації привентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення співставності результативності господарської операції суб'єкта господарювання із відповідним рівнем ризику. Загалом, у сукупності таких методів нейтралізації ризиків можна виділити кілька основних, у тому числі:

- страхування фінансових ризиків; диверсифікація фінансових ризиків;

- хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Визначаючи особливості стратегії утримання фінансових ризиків, постає питання щодо рівня ризику, який приймається на утримання суб'єктом господарювання, а також доцільність такого утримання. Для дослідження даної проблеми у сучасній теорії корпоративних фінансів використовуються поняття толерантності ризику як форма виміру (якісного або кількісного) співвідношення між рівнем цільового показника (як правило, величини прибутку) та рівнем фінансового ризику, що пов'язаний із його досягненням.

Для кількісної оцінки толерантності ризику суб'єкта господарювання може використовуватися наступна модель:



де r - кількісна оцінка толерантності ризику;

Xm - середня дохідність діяльності (ринку і т.п.)?

Xi - очікувана величина цільового показника Xi (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів) ?

Xrѓ - абсолютне значення цільового показника Х, що характеризує відсутність ризику;

у2 - дисперсія цільового показника Х.

Управління ризиками на етапі їх нейтралізації передбачає, як вже визначалося раніше, реалізується як системоутворююча сукупність управлінських рішень привентивного характеру для зменшення потенційних негативних наслідків, ймовірність настання яких визначається ризиком. Відповідно, можна стверджувати, що нейтралізація ризиків має здійснюватися із дотриманням сукупності певних критеріїв та принципів, серед яких необхідно виділити такі як:

- інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та пене представлення фінансової інформації, необхідної для адекватної нейтралізації ризику;

- адекватність як форма обґрунтованого використання методу нейтралізації ризику відповідно до його базових характеристик;

- ефективність нейтралізації ризику шляхом максимального попередження (мінімізації) потенційних негативних наслідків, ймовірність настання яких визначається ризиком, у просторі та часі (наприклад, попередження збитків або збільшення затрат суб'єкта господарювання).

Таким чином, на основі визначених вище принципів та критеріїв нейтралізації ризиків можна обґрунтувати основі цілі та завдання такої нейтралізації, що є типовими для моделі управління ризиками суб'єктів господарювання в умовах невизначеності ринкового середовища. Такі цілі і завдання можуть передбачати досягнення наступних ефектів, у тому числі:

- розробка та обґрунтування загальної стратегії нейтралізації ризиків, а також стратегії нейтралізації конкретного виду ризику;

- інформаційне та методологічне забезпечення прийняття управлінських рішень в рамках інших функціонально - організаційних блоків у тому числі шляхом розробки альтернативних сценаріїв розвитку підприємства та оцінки ймовірності їх виконання;

- координація та інтеграція із антикризовим фінансовими управлінням суб'єктом господарювання з метод попередження неплатоспроможності, формування кризи та банкрутства суб'єкта господарювання.

В системі методів управління ризиками підприємства основна роль належить внутрішнім механізмам їх нейтралізації.

Внутрішні механізми нейтралізації ризиків являють собою систему методів мінімізації їх негативних наслідків, які обираються і здійснюються в рамках самого підприємства.

Основним об'єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації являються, як правило всі види допустимих ризиків, значна частина ризиків критичної групи, а також не страховані катастрофічні ризики, якщо вони приймаються підприємством в силу об'єктивної необхідності. В сучасних умовах внутрішні механізми нейтралізації охоплюють переважно частину ризиків підприємства.

Перевагою використання внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків є високий ступінь альтернативності управлінських рішень, що приймаються, не залежних, як правило, від інших суб'єктів господарювання. Вони виходять із конкретних умов здійснення фінансової діяльності підприємства і його фінансових можливостей, дозволяють в найбільшому степені врахувати вплив внутрішніх факторів на рівень ризиків в процесі нейтралізації їх негативних наслідків.

Система внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків передбачає використання наступних основних методів:

1. Уникнення ризику - цей напрям нейтралізації ризиків є найрадикальнішим. Воно полягає в розробці таких міроприємств внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид ризику.

2. Лімітування концентрації ризику. Механізм лімітування концентрації ризиків використовується за звичай по тим їх видам, які виходять за межі допустимого їх рівня, тобто по фінансовим операціям, здійснюваним в зоні критичного чи катастрофічного ризику. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності.

3. Хеджування. цей термін використовується в фінансовому менеджменті в широкому і вузькому прикладному значенні. В широкому тлумачення термін хеджування характеризує процес використання будь-яких механізмів зменшення ризику можливих фінансових втрат - як внутрішніх (здійснюваних самим підприємством), так і зовнішніх (передачу ризиків іншим господарюючим суб'єктам - страховикам) в вузькому прикладному значенні термін хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації ризиків, що базується на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило похідних цінних паперів - деривативів).

4. Диверсифікація. Механізм диверсифікації використовується перш за все для нейтралізації негативних наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. Разом з тим він дозволяє мінімізувати в певному ступені систематичних (специфічних) ризиків - валютного, процентного і деяких інших. Принцип дії механізму диверсифікації базується на розмежуванні ризиків, що перешкоджає їх концентрації.

5. Розподіл ризиків. Механізм цього напряму нейтралізації ризиків базується на власному їх трансферті (передачі) партнерам за окремими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей в нейтралізації їх негативних наслідків і мають ефективніші способи внутрішнього страхового захисту.

6. Самострахування (внутрішнє страхування). Механізм цього напрямку нейтралізації ризиків базується на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє побороти негативні фінансові наслідки по тим операціям, за якими ці ризики не пов'язані з діями контрагентів.

Основними формами цього напряму нейтралізації ризиків є:

- формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства. На його формування направляється не менше 5% суми прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді;

- формування цільових резервних фондів. Прикладом такого формування може слугувати фонд страхування цінового ризику (на період тимчасового погіршення кон'юнктури ринку; фонд уцінки товарів на підприємствах торгівлі; фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості за кредитними операціями підприємства тощо. Перелік таких фондів, джерела їх формування і розміри відрахувань до них визначаються статутом підприємства та іншими внутрішніми нормативами;

- формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами оборотних активів підприємства. Такі страхові запаси підприємства створюються по грошовим активам, сировині, матеріалам, готовій продукції. Розмір потреб в страхових запасах за окремими елементами оборотних активів встановлюється в процесі їх нормування;

- нерозподілений залишок прибутку, отриманого в звітному періоді. До його розподілу він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що направляються в необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків окремих ризиків.

Використовуючи цей механізм нейтралізації ризиків, необхідно мати на увазі, що страхові резерви у всіх їх формах, хоча й дозволяють швидко відшкодувати понесені підприємством фінансові втрати, "заморожують" використання достатньо відчутної суми фінансових засобів. В результаті цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, посилюється його залежність від зовнішніх джерел фінансування. Це визначає необхідність оптимізації сум резервованих фінансових засобів з позицій майбутнього їх використання для нейтралізації лише окремих видів ризиків.

1.3 Критерії прийняття рішень за умов ризику

Багато рішень у підприємницькій діяльності доводиться приймати в умовах, коли необхідно вибирати напрями дій з кількох можливих варіантів, результати здійснення яких важко спрогнозувати.

Для вибору оптимального рішення в ситуації ризику використають кілька критеріїв. Кожен із критеріїв передбачає як оптимальне рішення використовувати лише одну конкретну стратегію ("чисту" стратегію). Але в деяких випадках краще не дотримуватися однієї стратегії, а застосовувати декілька ("мішану" стратегію). За наявності кількох альтернативних станів зовнішнього середовища і внутрішніх умов підприємства їм відповідають належні значення цільових функцій. Якщо жодна з альтернатив не домінуватиме, то постає завдання вибору рішення із застосуванням правил і критеріїв теорії прийняття рішень. Критерії ґрунтуються на аналізі матриці можливих станів навколишнього середовища й альтернатив рішень.

Якщо усі розраховані критерії свідчать про те, що необхідність прийняти одне й те саме рішення, то це підтверджує його оптимальність. У тому випадку, якщо різні критерії вказують на різні рішення, пріоритет варто віддати тому з них, у якого більше математичне сподівання. У ситуації ризику цей критерій є основним.

Охарактеризуємо основні критерії:

1. Правило Байєса (критерій математичного сподівання) ґрунтується на припущенні, що відомі ймовірності настання можливих станів зовнішнього середовища (Рj). Відповідно до функціонала оцінювання, який має "позитивний" (F+) чи від'ємний (F-) інгредієнт, оптимальне альтернативне рішення знаходиться за формулами:

для ;

для .

Критерієм вибору служить значення математичного сподівання альтернативи j.

Відповідно до правила Байеса, оптимальною вважається альтернатива з більшим значенням математичного сподівання, ніж в інших альтернативах.

2. Критерій Лапласа дає змогу відокремити кращий варіант рішення, коли немає ніяких підстав вважати, що кожний окремий стан зовнішнього середовища більш імовірний, порівняно з іншими, та використовують припущення про те, що ймовірність виникнення кожного з можливих станів однакова. У такому випадку цінності кожної альтернативи можна обчислити за формулою звичайного середнього арифметичного:

для ;

для .

Оптимальною є та альтернатива, яка має найбільшу та найменшу середню оцінки відповідно.

3. Критерій середнього значення і стандартного відхилення.

Для оцінки розсіювання значень критерію (обраного параметра) щодо його середнього прогнозованого значення математичного сподівання, доцільно використовувати таку характеристику, як дисперсія - стандартне відхилення результатів (вартості капіталу) та середнього квадратичного відхилення як ступеня ризику в критерії прийняття рішень.

Чим вище стандартне та середньоквадратичне відхилення, тим більше ризик. Для запобігання ризику особа, яка приймає рішення, вибирає з двох альтернатив з однаковими математичними сподіваннями альтернативу з найменшим стандартним відхиленням (дисперсією).

4. Критерій Бернуллі.

За обґрунтуванням Бернуллі можлива заміна значень математичних сподівань і моментів ризику цільових функцій (наприклад, вартості капіталу) на очікувану корисність (вигоду).

Замість монетарних цільових функцій використовується корисність, і ОПР пов'язує її з цілями, очікуваним ступенем їх досягнення, врахуванням відношення до ризику. У цьому випадку виходять з того, що особа, яка приймає рішення, може оцінити вигоду (корисність) різних альтернатив і вибрати максимум "морального очікування". На відміну від критерію середнього значення і стандартного відхилення, у величині корисності трансформуються можливі результати. Альтернатива з максимальним значенням "морального очікування" корисності є оптимальною. Якщо відношення до ризику нейтральне, цей критерій відповідає правилу Байеса.

5. Критерій Гурвіца (критерій песимізму-оптимізму).

Передбачає оціночну функцію, яка знаходиться між точкою зору крайнього оптимізму та крайнього песимізму.

Формула розрахунку критерію показана при застосуванні правила Гурвіца в умовах невизначеності.

Відповідно до цього правила максимакс і максимін сполучаються зв'язуванням максимуму мінімальних значень альтернатив. Це правило називають ще правилом оптимізму - песимізму. Оптимальну альтернативу можна розрахувати за формулами:

для ;

для ,

де б - коефіцієнт оптимізму.

Критерій в деякій мірі є суб'єктивним, оскільки величина параметру оптимізму б обирається довільно від 0 до 1. При б=1 критерій Гурвіца перетворюється в максимакс (критерій азартного гравця). При б=0 він відповідає максіміну (критерію песимізму, чи Вальда).

Критерій рекомендує не керуватися ні крайнім оптимізмом, ні крайнім песимізмом, а брати деякий середній результат.

Застосування критерію ускладнюється через відсутність обґрунтованого уявлення про величину параметру б - параметр впевненості інвестора щодо отримання максимального виграшу.

Якщо критерії свідчать про те, що необхідно прийняти одне й те саме рішення, то це підтверджує його оптимальність. У випадку вказівки на різні рішення пріоритет варто віддати тому з них, у якого більше математичне сподівання. У ситуації ризику він є основним.

6. Правило максимін (критерій Вальда). Вважається фундаментальним критерієм. Називають критерієм песиміста, оскільки він орієнтується на кращий із гірших результатів. Особа, що приймає рішення, в цьому випадку мінімально готова до ризику. Припускаючи максимум негативного розвитку стану навколишнього середовища, вона не стільки бажає виграти, скільки не програти. За цим критерієм обирається стратегія, що гарантує максимальне значення найгіршого виграшу (стратегія фаталізму).

Оптимальне альтернативне рішення за цим критерієм відповідно до функціонала оцінювання який має "позитивний" (F+) чи від'ємний (F-) інгредієнти, обчислюється за формулами:

для ;

для .

7. Правило максимакс. Критерій оптимізму відповідає оптимістичній наступальній стратегії. При цьому не береться до уваги ніякий можливий результат, крім найкращого.

Відповідно до цього правила вибирається альтернатива з найвищим досяжним значенням вартості капіталу:

.

Спільний недолік правил максимакса й максиміна - використання лише одного варіанта розвитку ситуації для кожної альтернативи в обґрунтуванні рішень.

8. Правило мінімакс (критерій Севіджа). Мінімаксний метод орієнтований на мінімізацію жалю з приводу втраченого прибутку й допускає розумний ризик заради отримання додаткового прибутку.

Розрахунок критерію складається з чотирьох етапів:

1. Знаходимо кращий результат кожної графи (максимум aij).

2. Будуємо матрицю ризику, кожний елемент якої - це недоотриманий ефект від невдало прийнятих рішень, допущених через помилкову оцінку можливої реакції ринку, та обчислюється за формулами:

для

для

3. Для кожного рядка матриці жалю знаходимо максимальне значення.

4. Обираємо рішення, за якого максимальний ризик буде меншим, ніж за інших рішень.

Критерій використовується тоді, коли необхідно обрати стратегію захисту об'єкта від занадто великих утрат. Використання критерію Севіджа є доцільним лише за умови достатньої фінансової стабільності підприємства, коли є впевненість, що випадковий збиток не призведе до повного краху.

Розділ 2. Аналіз ТОВ "Шкіряний завод "Платан ЛТД"

2.1 Аналіз фінансового стану ТОВ "Шкіряний завод "Платан ЛТД"

ТОВ "Шкіряний завод "Платан ЛТД" створено восени 1992 року. З моменту організації і до 2000 року - це було механізоване підприємст-во з ручними та ножними індивідуальними швейними машинами. З 2000 року підприємство займається виготовленням виробів зі шкіри.

ТОВ "Шкіряний завод "Платан ЛТД" - сучасне підприємство лег-кої промисловості, яке спеціалізується з пошиття шкіряного взуття та верхньої одежі. Основний ринок збуту - Україна.

Таблиця 2.1 Аналіз балансу ТОВ "Шкіряний завод "Платан ЛТД" за 2013 рік.

Показники	На початок року, тис. грн	На кінець року, тис. грн	Відхилення
			абсолютне, тис. грн	відносне, %
АКТИВ
І. Необоротні активи
Незавершене будівництво	236	244	+8	+3,39
Основні засоби	1431	1421	-10	-0,7
Разом по розділу I	1667	1665	-2	-0,1
ІІ. Оборотні активи
Виробничі запаси	275	287	+12	+4,36
Незавершене виробництво	324	329	+5	+1,54
Готова продукція	54	319	+265	+490,74
Товари	2	2	0	0
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	236	281	+45	+19,17
Дебіторська заборгованість за розрахунками	105	95	-10	-9,52
Інша поточна дебіторська заборгованість	15	15	0	0
Грошові кошти та їх еквіваленти	21	18	-3	-14,29
Інші оборотні активи	975	1248	+273	+28
Разом по розділу IІ	2007	2594	+587	+29,25
ІІІ. Витрати майбутніх періодів
Витрати майбутніх періодів	2	3	+1	+50
Баланс	3676	4262	+586	+15,94
ПАСИВ
І. Власний капітал
Статутний капітал	300	300	0	0
Інший додатковий капітал	666	686	+20	+3
Резервний капітал	4	4	0	0
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	105	96	-9	-8,57
Неоплачений капітал	-	-	-	-
Разом по розділу I	1075	1086	+11	+1,02
ІI. Забезпечення наступних витрат і платежів
Усього за розділом ІІ	-	-	-	-
III. Довгострокові зобов'язання
Довгострокові кредити банків	900	900	0	0
Усього за розділом ІІІ	900	900	0	0
IV. Поточні зобов'язання
Короткострокові кредити банків	1500	1650	+150	+10
Поточні зобов'язання за розрахунками	105	155	+50	+47,62
Інші поточні зобов'язання	96	471	+375	+390,62
Разом по розділу IV	1701	2276	+575	+33,8
V. Доходи майбутніх періодів
Доходи майбутніх періодів	-	-	-	-
Баланс	3676	4262	+586	+15,94

З таблиці 2.1 бачимо, що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 586 тис. грн. або на 15,94%. В складі майна частка необоротних активів зменшилась на 2 тис. грн. (0,1%). Це спричинено зменшенням долі основних засобів - на 10 тис. грн. Розмір незавершеного будівництва в звітному році збільшився на 8 тис. грн..

Оборотні ж активи за звітний період збільшились на 587 тис. грн. (29,25%). Але не слід розглядати це збільшення як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок збільшення залишків готової продукції (на 265 тис. грн.) і значного збільшення дебіторської заборгованості за товари (на 45 тис. грн.). Це свідчить про те, що продукція не користується попитом. Причиною цього є висока собівартість продукції. Тому слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання знижок для негайної оплати. Виробничі запаси збільшилися на 12 тис. грн. (4,36%). Варто подумати про продаж частини виробничих запасів за для збільшення грошових коштів, тим паче, що грошові кошти та їх еквіваленти за звітний рік зменшились на 3 тис. грн..

Отже, беручи до уваги проведений аналіз можна стверджувати, що структура фінансових ресурсів підприємства за звітний рік була задовільною (це пов'язано з перевищенням власного капіталу в структурі пасивів), незважаючи на наявність значної дебіторської заборгованості, яка пов'язана з традиційними труднощами збуту продукції в нашій економіці.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів за активом, згрупованих за рівнем їх ліквідності, та розташованими в порядку зменшення ліквідності із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строками їх погашення і розташованими в порядку збільшення строків, і проводиться в наступній послідовності.

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на наступні групи (табл.2.2).

Таблиця 2.2 Групування активів підприємства

Групи	Умовне позначення	Сума рядків балансу	Характеристика
		На початку року, тис. грн.	На кінець року, тис. грн.
Високоліквідні	А 1	21	18	Грошові кошти і пото-чні фінансові інвести-ції
Швидко-ліквідні	А 2	412	712	Дебіторська заборгова-ність, яка буде погаше-на за умовами догово-рів
Повільно-ліквідні	А 3	1576	1867	Запаси (сировина й ма-теріали, незавершене виробництво тощо) та інші оборотні активи (зокрема, дебіторська заборгованість, строк сплати якої минув), витрати майбутніх періодів
Важко-ліквідні	А 4	1667	1665	Активи, які передбачено використовувати більше одного року (або операційного циклу, якщо він перевищує рік)

Високоліквідними та найбільш мобільними активами підприємства є грошові кошти у касі та на рахунках у банку, тому що вони в будь-який час можуть бути використані для здійснення всіх господарських операцій, тобто мають абсолютну ліквідність. Менш ліквідними є кошти в дебіторській заборгованості, адже немає впевненості в строках їх надходження. Наступними активами за рівнем ліквідності є товари, готова продукція і виробничі запаси, які можна продати або використати для погашення заборгованості. Необоротні активи підприємства, як правило, не планують реалізовувати або ліквідувати, тому що за умови їх ліквідації зменшуються обсяги господарської діяльності. Відповідно такі активи відносяться до четвертої групи - важколіквідні активи.

Групування зобов'язань підприємства за строками їх погашення наведено в табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Групування зобов'язань підприємства

Групи	Умовне позначення	Сума рядків балансу	Характеристика
		На початку року, тис. грн.	На кінець року, тис.грн.
Найбільш термінові	П 1	0	0	Поточні зобов'язання за розрахунками
Короткострокові	П 2	1701	2276	Короткострокові кредити та позикові кошти
Довгострокові	П 3	900	900	Довгострокові зобов'язання, доходи майбутніх періодів
Постійні	П 4	1075	1086	Зобов'язання перед власниками з формування власного капіталу

Подобные документы

• Методи прийняття рішень в управлінні ризиками

  Характеристика ризику як об'єкта фінансового управління. Сучасні методи дослідження систематичних і не систематичних фінансових ризиків підприємства, механізми їх нейтралізації, особливості управління ризиками в операційній і інвестиційної діяльності.
  
  курсовая работа [67,3 K], добавлен 11.12.2010
  

• Організація системи управління ризиками на виробничому підприємстві

  Розкриття суті і дослідження основних етапів процесу управління ризиками на підприємстві. Критерії оцінки міри ризику в діяльності фірми. Аналіз системи управління ризиками у ВАТ "Більшовик". Мінімізації фінансових і управлінських ризиків на підприємстві.
  
  дипломная работа [1,6 M], добавлен 24.05.2013
  

• Організація системи управління ризиками на підприємстві

  Визначення, класифікація та порядок організації роботи з ризиками на підприємстві. Методичні аспекти побудови системи управління ризиками на ВАТ "Севастопольський морський завод". Розробка управлінських рішень щодо методів управління наявними ризиками.
  
  курсовая работа [810,9 K], добавлен 22.02.2011
  

• Управління ризиками проекту

  Сутність ризиків і невизначеності. Класифікація ризиків за ознаком реалізації, за сферою виникнення, за ступенем дії на результати проекту; їх якісна і кількісна оцінка. Управління ризиками і методи зниження. Основні напрями регулювання ступеня ризику.
  
  реферат [31,8 K], добавлен 02.04.2012
  

• Поліпшення фінансово-господарської діяльності за рахунок зменшення впливу фінансових ризиків

  Класифікація фінансових ризиків. Аналіз та оцінка фінансових ризиків на прикладі фінансової діяльності ВАТ "Перетворювач". Сутність ризик-менеджменту та принципи управління фінансовими ризиками. Оцінка рівня фінансового ризику інвестиційної операції.
  
  курсовая работа [3,3 M], добавлен 08.01.2011
  

• Методи й інструменти управління ризиками проекту

  Сутність, мета та види аналізу ризиків інвестиційних проектів. Методи і головні інструменти управління проектними ризиками. Особливості і відмінні характеристики моделювання управління ризиком методом чутливості, методом сценаріїв та методом Монте-Карло.
  
  реферат [26,2 K], добавлен 27.03.2011
  

• Ризик-менеджмент у підприємницькій діяльності

  Огляд практики управління ризиками. Ризик-менеджмент на підприємстві: його організація і потрібна документація. Збитки фірми, ризик-експозиції, їх класифікація. Виявлення факторів ризику. Використання потенціалу системи управління ризиками на макрорівні.
  
  реферат [38,7 K], добавлен 24.04.2013
  

• Управління фінансовими ризиками

  Економічна суть, методичні підходи та управління фінансовими ризиками. Класифікація інвестиційних ризиків. Ефект фінансового важеля капіталу, а також коефіцієнт використання позикових засобів. Ризик несплати відсотків і повернення боргу для кредиторів.
  
  контрольная работа [628,3 K], добавлен 28.01.2013
  

• Удосконалення системи ризик-менеджменту в системі управління банком

  Дослідження ризику та ризик-менеджменту банку. Механізм управління ризиками як складова системи управління банком. Процес прийняття рішень у системі ризик-менеджменту. Система управління ризиками ПАТ "Платинум Банк", рекомендації щодо удосконалення.
  
  дипломная работа [1,1 M], добавлен 28.05.2014
  

• Теоретичні умови ризику в умовах підприємницької діяльності

  Ризик як потенційна загроза втрати частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат чи можливість здобуття значної вигоди, його різновиди та місце в діяльності сучасного підприємства. Методи та підходи до управління ризиками.
  
  курсовая работа [100,3 K], добавлен 22.12.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам