Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК 338.24:658.1:339.13

Автореферат

УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА НА СВІТОВИХ РИНКАХ

Спеціальність 08.06.01 - Економіка, організація і управління підприємствами

ЯНКОВСЬКИЙ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ

Донецьк - 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант:

Макогон Юрій Володимирович, доктор економічних наук, професор, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), завідуючий кафедрою "Міжнародна економіка".

Офіційні опоненти:

Бузько Ірина Романівна, доктор економічних наук, професор, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ), завідуюча кафедрою "Міжнародна економіка";

Мокій Анатолій Іванович, доктор економічних наук, професор, Львівська комерційна академія Укоопспоживспілки (м. Львів), проректор з наукової роботи;

Філіпенко Антон Сергійович, доктор економічних наук, професор, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України (м. Київ), завідуючий кафедрою "Світове господарство і міжнародні економічні відносини".

Провідна установа - Національний інститут стратегічних досліджень (м. Київ), відділ економічної та соціальної стратегії.

Захист відбудеться "20" травня 2005 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий "19" квітня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процес реформування економіки України та її інтеграції в систему світогосподарських зв'язків супроводжувався низкою негативних структурних змін, що не сприяло зростанню ефективності від участі в міжнародному розподілі праці. Особливо яскраво ці протиріччя відбилися через формування неефективної структури зовнішньої торгівлі країни і закріплення цієї тенденції у міру розширення зовнішньоекономічних зв'язків.

З огляду на те що зовнішньоторговельний оборот країни майже збігається з величиною її ВВП, актуальним є дослідження конкурентоспроможності окремих українських підприємств експорто-орієнтованих галузей на світових ринках. Зовнішньоекономічна діяльність є важливою і невід'ємною сферою господарювання, разом з тим вона ускладнює розуміння конкурентоспроможності в результаті розширення конкурентного простору, а також значною мірою доповнює систему регуляторів конкурентного середовища на наднаціональному рівні. У сучасних умовах глобалізації та інтернаціоналізації економічних відносин зовнішньоекономічна діяльність підприємств відіграє не тільки прогресивну роль, коли забезпечує участь країни в міжнародному розподілі праці та сприяє посиленню конкурентної боротьби на внутрішньому і світовому ринках, але й формує певну загрозу економічній безпеці країни, яка вживає заходів щодо інтеграції у світовий економічний простір, використовуючи конкурентні переваги, засновані винятково на дешевині використовуваних у виробництві ресурсів. А ці переваги, як показує світовий досвід, украй хитливі.

У зв'язку з цим особливого значення набуває необхідність створення принципово нової системи управління конкурентоспроможністю підприємства, яка б ураховувала не тільки потреби максимальної реалізації наявних переваг порівняно з конкурентами, але і необхідність сталого підвищення конкурентоспроможності підприємства і всіх систем (регіону, галузі, національної економіки), елементом яких є підприємство, що визначає актуальність діагностики і розв'язання проблеми одночасно на мікро- і макрорівнях.

Теоретичні і методологічні аспекти управління підприємством та його конкурентоспроможністю в умовах трансформації економічних систем відображено в працях таких авторів, як Л.І. Абалкін, М. Брейлі, І.П. Булєєв, Р. Дорнбуш, К. Ісікава, Ф. Котлер, М. Портер, Дж. Сакс, С. Фішер. Проблеми ефективності регулювання економіки України на мікро- і макрорівнях розкриваються в працях українських учених О.І. Амоші, В.Н. Амітана, С. С. Аптекаря, Ю.В. Макогона, В.М. Хобти, М.Г. Чумаченка. Питанням регулювання міжнародної економічної діяльності України присвячено роботи І.Р. Бузько, В.М. Гейця, М.А. Дудченка, О.І. Кредісова, А.І. Мокія, Д.Г. Лук'яненка, В.М. Новицького, А.С. Філіпенка.

Однак розвиток теоретичних і прикладних аспектів управління конкурентоспроможністю, пов'язаних з діалектикою процесів економічної інтеграції у світове господарство та економічними перетвореннями в перехідних економіках, вимагають подальшого дослідження. Це обумовлює необхідність узагальнення, систематизації і творчого використання накопиченого світового і вітчизняного досвіду з урахуванням специфічних особливостей набуття національною економікою стійких позицій у системі міжнародного розподілу праці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно з планом науково-дослідних робіт Донецького національного університету за темами "Конкурентоспроможність підприємств Донецького регіону на міжнародних ринках і пошук шляхів її підвищення" (номер держреєстрації 0101U005723, 2001-2003 рр.), у рамках якої обґрунтовано методичні підходи до розрахунку можливих наслідків від вступу України до Світової організації торгівлі (далі - СОТ) та розроблено методичні рекомендації щодо визначення основних складових і моделі середовища, під впливом якого формуються стратегічні цілі підприємств хімічної галузі, та "Методологічні питання регулювання зовнішньоекономічної діяльності на рівні регіону і розробка рекомендацій з її активізації" (номер держреєстрації 0196U021119, 1999-2000 рр.,), де автором визначено напрями стратегічного розвитку хімічної галузі України з урахуванням зовнішньоекономічних пріоритетів; Донецького державного університету управління за темою "Управління конкурентоспроможністю підприємства на світових ринках", що проводилася за науковим напрямом "Теоретико-методичні засади розвитку маркетингу в управлінні економікою України" (номер держреєстрації 0100U003067), у межах якої автором розроблено логістичний підхід щодо управління інвестиційними потоками та методику складання програми диверсифікації зовнішньоекономічної діяльності підприємств та вирішення структурних питань.

Мета дослідження полягає в розробці теоретико-методологічних і прикладних основ формування конкурентних переваг та управління конкурентоспроможністю підприємств у контексті їх виходу на світові ринки.

Відповідно до мети дослідження поставлено і вирішено такі задачі:

розкрито механізм регулювання міжнародної конкуренції в системі багатосторонніх угод про торгівлю;

систематизовано складові формування конкурентної поведінки підприємства під впливом національних та міжнародних регуляторів конкуренції;

узагальнено організаційно-економічні підходи до управління конкурентоспроможністю промислового підприємства;

здійснено оцінку позицій України в міжнародному конкурентному просторі на основі аналізу експортної діяльності;

досліджено конкурентні можливості України й оцінено економічні наслідки від включення країни в об'єднання регіонального співробітництва, а також від вступу України до СОТ;

виявлено внутрішні резерви трансформації конкурентних переваг підприємств хімічної промисловості України;

у контексті формування системи управління конкурентоспроможністю на макрорівні розроблено концепцію інтеграції України у світовий конкурентний простір;

запропоновано систему управління якістю продукції на великому промисловому підприємстві, яку впроваджено у виробничих підрозділах ВАТ "Концерн "Стирол";

на прикладі ВАТ "Концерн "Стирол" розроблено стратегію розвитку внутрішніх ресурсів конкурентоспроможності підприємства на основі методу ентропії і екстрапотенціалу.

Об'єктом дослідження є процеси формування конкурентоспроможності підприємства на зовнішніх ринках.

Предметом дослідження стали теоретико-методологічні та прикладні проблеми управління конкурентоспроможністю підприємств хімічної промисловості на мікро- і макрорівнях.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження склали фундаментальні положення економічної теорії, розробки вітчизняних і зарубіжних учених-економістів із стратегічного управління розвитком економічних систем, у тому числі конкурентоспроможністю і якістю продукції, державного регулювання господарської діяльності в умовах функціонування відкритої економіки. У ході дослідження використовувалися такі методи: теоретичного узагальнення і порівняння - для уточнення наукових визначень економічних категорій конкуренції, конкурентоспроможності підприємства, галузі й економіки в цілому, ентропії і екстрапотенціалу економічних систем; логіко-діалектичний метод пізнання - для побудови цілісної і багаторівневої системи управління конкурентоспроможністю, для включення в поняття економічної безпеки країни елемента конкурентоспроможності її галузей і окремих підприємств; статистичний аналіз - для групування, оцінки, визначення кореляційно-регресивних зв'язків між економічними явищами і процесами, інтерпретації економічної інформації про ефективність господарської діяльності підприємства в умовах функціонування відкритої економіки; системний підхід - для побудови моделі входження економіки України у світове господарство з урахуванням наявних і потенційних конкурентних переваг, а також методи абстракції, синтетичних оцінок для аналізу конкурентоспроможності промислового підприємства та окремих її складових. конкурентоспроможність світовий ринок інтеграція

Наукова новизна одержаних результатів полягає в поглибленні існуючих теоретичних положень щодо умов і внутрішніх механізмів розвитку міжнародної конкуренції і розробці теоретико-методологічних основ і практичних рекомендацій щодо формування стратегії підвищення конкурентоспроможності економіки України і окремих суб'єктів господарювання в процесі її інтеграції у світовий конкурентний простір з використанням інструментів управління економікою на мікро- і макрорівнях.

Основні результати, які мають наукову новизну, полягають у такому:

уперше:

запропоновано методологічні і методичні підходи до підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності в результаті переходу на більш високі рівні конкурентоспроможності на мікро- і макрорівнях, засновані на переважному використанні інноваційних переваг;

розроблено методику розрахунку конкурентного імпортного мита для узгодження процесу лібералізації зовнішньоторговельних відносин з метою збереження конкурентоспроможності національних виробників, яка базується на визначенні такого рівня мита, який би забезпечив випередження зростання цін на імпортовану продукцію порівняно із загальним зростанням цін в економіці;

виявлено невикористані "колективні" резерви конкурентоспроможності в рамках регіональних організацій економічного співробітництва, для ідентифікації яких запропоновано поняття щільності зовнішньоекономічних зв'язків і характеру сумісності, що деталізують обсяги і структуру зовнішньої торгівлі з позиції залежності національних галузей та окремих підприємств від міжнародних економічних зв'язків та їх вагомості в системі національної економіки та світовому господарстві, розкривають зміст і значущість торгово-економічних відносин між національними економіками країн та обумовлюють вибір напряму поглиблення економічної інтеграції;

обґрунтовано доцільність кібернетичного підходу до моделювання виробництва й експорту продукції на основі врахування ентропії і екстрапотенціалу виробничої системи з метою активізації внутрішніх резервів підвищення конкурентоспроможності великого промислового підприємства;

удосконалено:

напрями прогнозування і заходи попередження обмежень конкуренції у світовій торговельній практиці щодо українських експортерів, у тому числі в антидемпінгових розслідуваннях, на основі виявлення, аналізу та систематизації закономірностей їхнього проведення;

модель управління конкурентоспроможністю продукції підприємства, в основу якої закладено чинники, що визначають діапазон застосування методів цінової і нецінової конкуренції, а саме фінансові резерви зниження витрат і підвищення якості, а також рівень толерантності відношення споживачів до ціни товару;

систему управління якістю експортної продукції на основі методики дисперсійного аналізу відхилень "Шість сигм" з метою підвищення її конкурентоспроможності на світових ринках, яка полягає в постійному дослідженні відхилень в якості товару, аналізі причин цих відхилень та подальшому виключенні негативних виявлених чинників та стимулюванні позитивних;

дістали подальшого розвитку:

теоретичне обґрунтування моделі входження економіки України у світове господарство з урахуванням наявних і потенційних конкурентних переваг, центральним положенням якої є необхідність здійснення структурної трансформації економіки з метою поліпшення її якісно-технологічної галузевої структури і підвищення конкурентоспроможності;

методичний підхід до обґрунтування ефективності спеціальних режимів інвестиційної діяльності в спеціальних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку у напрямі підвищення конкурентоспроможності галузей національної економіки, який базується на досягненні оптимального співвідношення між прямими втратами та непрямими здобутками державного бюджету;

методика кількісної оцінки конкурентоспроможності продукції на основі розрахунку інтегральних показників споживчих характеристик конкуруючих товарів з метою подальшого впливу на балансуючі параметри при обґрунтуванні конкурентних стратегій.

Практичне значення роботи полягає в тому, що розроблені рекомендації у сфері управління конкурентоспроможністю і регулювання конкуренції сприятимуть підвищенню ефективності господарської діяльності підприємств-експортерів, зростанню економічного потенціалу економіки України, допоможуть щонайкраще сконцентрувати адміністративний ресурс країни на вирішенні стратегічних задач забезпечення економічного зростання в умовах внутрішніх економічних перетворень і лібералізації зовнішніх економічних зв'язків.

У процесі розробки законопроектів та законів України Комітетом з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій Верховної Ради України використано пропозиції щодо вдосконалення економічної політики (довідка № 06-8/12-1794 від 31.03.2004 р.), висновки про необхідність забезпечення ефективного співвідношення регуляторів конкурентоспроможності підприємств мікро- і макрорівнів ураховано Донецькою торгово-промисловою палатою при обґрунтуванні діючої практики розвитку зовнішньоекономічних зв'язків шляхом підвищення конкурентоспроможності українських підприємств на світових ринках (довідка № 363/01.10 від 02.03.2004 р.), рекомендації щодо використання на підприємствах програм забезпечення якості продукції, модернізації та будівництва нових виробництв, диверсифікації виробництв та ринків, упровадження антидемпінгових заходів застосовано в практиці ВАТ "Концерн "Стирол" (довідка № ВЕР-179 від 03.03.2004 р.), розробки щодо прогнозування короткострокових та довгострокових інвестиційних ефектів від масштабного включення економіки України до світового конкурентного простору в межах СОТ застосовано акціонерним банком "Брокбізнесбанк" при впровадженні перспективних банківських послуг промисловим підприємствам у сфері кредитно-інвестиційної діяльності (довідка № 761 від 16.03.2004 р.).

Окремі положення, методичні розробки та результати дослідження використовуються в навчальному процесі на кафедрі міжнародної економіки Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України при викладанні дисциплін "Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства (організації)" та "Управління нововведеннями" (довідка № 164/01-26/6.9.0 від 18.02.2004 р.), а також на кафедрі маркетингу Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України при викладанні дисциплін "Міжнародний маркетинг" та "Управління якістю" (довідка № 01-12/10 від 30.03.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, висновки і рекомендації дисертаційної роботи є підсумком багаторічних особистих наукових досліджень автора, виконаних у сфері стратегічного управління, управління якістю, організації зовнішньоекономічної діяльності. Усі результати роботи, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. Особистий науковий внесок дисертанта в наукові праці, виконані в співавторстві, конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи доповідалися і були схвалені на 8 наукових конференціях і семінарах, у тому числі і міжнародних. Основні з них: "Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект" (Донецьк, ДонНУ, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 рр.), "Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: інвестиційні аспекти" (Ялта-Форос, 1999).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 32 наукових працях, з яких 3 монографії (індивідуальні), 20 статей у наукових фахових журналах і збірниках наукових праць, 2 матеріали наукових конференцій, 7 статей та 1 колективна монографія в інших виданнях. Загальний обсяг публікацій 97,18 д.а., з них особисто автору належить 70,88 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, додатків. Роботу викладено на 408 сторінках комп'ютерного тексту, вона містить 48 таблиць і 64 рисунки на 80 сторінках, список використаних джерел із 243 найменувань на 20 сторінках і 6 додатків на 33 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі "Теоретичні аспекти управління міжнародною конкурентоспроможністю" поняття конкуренції розкривається як об'єктивний процес, що уособлює перманентне порівняння ефективності господарської діяльності різних суб'єктів. Будучи одночасно і наслідком, і чинником, і середовищем управління виробництвом, конкуренція як економічний процес має певні риси, існування яких визначає необхідність всебічного дослідження її природи та законів розвитку всіма учасниками економічних відносин. По-перше, конкуренція є безперервним процесом, незважаючи на виникнення коаліцій, що звужують межі конкурентної боротьби. По-друге, участь у конкуренції є неминучою для всіх суб'єктів економічних відносин, оскільки прагнення одержання вигод від будь-якої діяльності складає природу людини, що в сполученні з порівнянням власних і чужих результатів приводить до одночасного підвищення інтересу до будь-якого виду діяльності з боку декількох економічних одиниць, і домовленості про поділ сфер якщо і можливі, то нетривалі. По-третє, конкуренція, як і будь-яке соціальне явище, еволюціонує і постійно знаходить нові форми, що вимагають оперативного реагування і внутрішньої адаптації конкуруючих систем. Навіть суб'єкти господарських відносин, що перемагають у конкурентній боротьбі на якомусь етапі, по суті, не припиняють її, намагаючись удержати досягнуті конкурентні позиції, з огляду на зазначені риси процесу конкуренції.

Неминучість, безперервність, постійне ускладнення конкуренції обумовлюють необхідність виділення конкурентоспроможності як об'єкта управління на промисловому підприємстві. Це порівняно нове поняття в теорії управління. Воно має безліч трактувань, що відрізняються одне від одного залежно від того, яка галузь економічної науки його використовує. Однак на сучасний момент найбільш повно його зміст розкрито у працях М. Портера, що на додаток до терміну "конкурентоспроможність підприємства" додав поняття конкурентоспроможності галузі і національної економіки, а також довів загальну природу цього явища. Підприємства, галузі, країни конкурують між собою, спираючись на різні переваги (ресурсні, інвестиційні, інноваційні, а також переваги, що обумовлені багатством), виявляючи різну активність (від пасивного до агресивного поводження) і підкоряючись різним впливам з боку урядів, у результаті чого ними досягаються різні економічні результати. На рис. 1 представлено універсальну модель конкурентної поведінки суб'єктів господарювання з урахуванням дії регуляторів конкурентоспроможності мікро- і макрорівнів.

Протягом останніх років конкуренція частіше розглядається на міжнародному рівні, ніж на національному. Це обумовлено глобалізацією світових економічних процесів та інтернаціоналізацією господарського життя, коли навіть конкуренція на окремому національному ринку відбувається між компаніями, що належать третім країнам. Вихід основної маси конкурентних процесів на міжнародний рівень визначив виникнення комплексу регуляторів конкуренції макрорівня в наднаціональній системі регулювання міжнародної торгівлі та торговельної політики. В основному вони стосуються виявлення і припинення фактів несумлінної конкуренції.

Слід зазначити, що система міжнародного регулювання конкуренції включає протекціоністську політику держав і є дискримінаційною стосовно країн, що приєднуються до неї на більш пізніх етапах, тому що вона обмежує їхні можливості у розвитку конкурентних переваг. З цією проблемою зіштовхнулися багато країн із транзитивною економікою, у тому числі й Україна, якій доводиться вирішувати задачі формування конкурентоспроможності національної економіки в умовах внутрішніх економічних трансформацій і лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків. Оскільки безпосередніми учасниками економічних відносин є підприємства, особливого значення набуває теоретична і методологічна основа побудови систем управління конкурентоспроможністю на мікрорівні, тим більше що результати управлінських впливів мікрорівня в умовах глобалізації мають масштабні наслідки. Через це і самі дії підприємств у напрямі підвищення конкурентоспроможності постійно тестуються системою регулювання міжнародної торгівлі на предмет відповідності правилам міжнародної конкуренції.

Безпосередньо в управлінні конкурентоспроможністю підприємства виділяються стратегічні і тактичні складові, а також чинники, що на них впливають: набуття конкурентних переваг спрямовується на досягнення результативності, але разом з тим залежить від структури ринку, що визначається базовими умовами попиту і пропозиції.

Усі складові моделі конкурентної поведінки підприємства знаходяться під впливом державної та міжнародної економічної політики, при цьому державна політика впроваджується таким чином, щоб забезпечити сумарне підвищення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки, а міжнародна політика - забезпечує дотримання принципів справедливої конкуренції на засадах лібералізації та сумлінного виконання міжнародних правових норм. Таким чином, підприємство виступає суб'єктом конкурентної боротьби, національний уряд одночасно є суб'єктом регулювання конкурентоспроможності на макрорівні та представляє національні галузі як суб'єкт конкурентної боротьби на міжнародному рівні, а міжнародні інституції від імені світового співтовариства виступають виключно як суб'єкти регулювання. Теоретично інтереси підприємства, уряду країни та світового співтовариства можуть бути як розбіжними, так і повністю або частково збігатися. Залежно від ступеня сумісності означених інтересів підприємство має будувати власну стратегію конкурентоспроможності, враховуючи підпорядкованість національним та міжнародним нормам права.

Рис. 1. Універсальна модель формування конкурентної поведінки підприємства

Для реалізації обраної стратегії підприємству слід раціонально використовувати наявні конкурентні переваги, щоб забезпечити механізм їх підтримання, відтворення та формування принципово нових переваг. Однією з важливих характеристик конкурентоспроможності підприємства є ступінь використання наявних конкурентних переваг на поточний момент. Для забезпечення динаміки підвищення цього рівня доцільно організувати процес зниження ентропії і підвищення екстрапотенціалу підприємства, який полягає в максимально ефективній експлуатації всіх наявних у розпорядженні підприємств ресурсів.

У другому розділі "Система управління міжнародною конкурентоспроможністю українських підприємств на макрорівні" досліджено особливості впливу на конкурентоспроможність національних виробників внутрішніх та зовнішніх економічних регуляторів відповідно із стратегічним завданням підвищення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки в умовах подальшої інтеграції країни у систему світового господарства.

Аналіз зовнішньоекономічних зв'язків України показав, що у сфері зовнішньої торгівлі сформувалася стійка експортна спеціалізація країни, основу якої складає продукція металургійної та хімічної промисловості. При цьому зберігається імпортна залежність від зовнішніх джерел енергоносіїв. У сфері послуг Україна стабільно підвищує ефективність використання територіальних переваг транзитної держави, надаючи на експорт переважно транспортні послуги. На тлі стабілізації товарної структури зовнішньої торгівлі і зростання обсягів експортованих послуг спостерігається зміна географічної структури торгівлі, в основному у напрямі скорочення обсягів торговельних операцій із країнами СНД і активізації співробітництва з країнами Європи.

Регіони України нерівномірно залучені до зовнішньоекономічної діяльності: на Донецьку і Дніпропетровську області і місто Київ приходиться половина українського експорту. Іноземні інвестиції в основному зосереджені в галузях з низькою капіталізацією і високою швидкістю обертання капіталу. Враховуючи постійне підвищення ефективності використання експортного потенціалу і поліпшення стану платіжного балансу, необхідно відзначити і той факт, що розширення міжнародного економічного співробітництва України сприяло поглибленню внутрішніх галузевих і регіональних диспропорцій, що у довгостроковій перспективі можуть являти серйозну загрозу конкурентоспроможності економіки України.

Масштаби і динаміка експортних операцій за основними експортними позиціями не завжди відбивають їхню ефективність, тому що дані товари є базовою сировиною в промисловості і сільському господарстві, унаслідок чого світові ринки характеризуються високим рівнем конкуренції, причому в цій сфері уряди багатьох країн активно використовують протекціоністські заходи з метою штучної підтримки конкурентоспроможності національних виробників. Найбільш розповсюдженим засобом захисту від зовнішньої конкуренції в міжнародній торгівлі чорними металами і хімічними добривами з боку виробників із країн із транзитивною економікою є антидемпінгові процедури, тому що цей метод є безпрограшним з точки зору норм СОТ, оскільки можна знайти безліч причин для обвинувачення в несумлінній конкуренції виробників із країн, що не мають статусу країн з ринковою економікою.

У зв'язку з цим окреслюється актуальність якнайшвидшого вирішення питання щодо членства України в СОТ, що дало б змогу урядові більш активно представляти національні інтереси в системі глобального регулювання конкуренції та брати участь у правовій розбудові міжнародного конкурентного середовища. Активізація обмежувальної практики (антидемпінгових розслідувань) проти українських експортерів є на сучасний момент одним із головних аргументів на користь вступу України до СОТ.

Процес інтеграції України в цю глобальну організацію викликає багато суперечливих коментарів, аргументованих прогнозуванням двоякості результатів для української економіки: разом з підвищенням ефективності експортної діяльності в традиційних експортних галузях дуже ймовірним представляються втрати національних галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, які не витримають іноземної конкуренції.

Але членство України в СОТ є необхідним як з позицій важливості участі в прийнятті рішень щодо регулювання процесів міжнародної торгівлі, так і припустимим з точки зору балансу короткострокових негативних і довгострокових позитивних наслідків для її економіки, що може бути доведено за допомогою моделі короткострокових та довгострокових здобутків від вступу України до СОТ (рис. 2).

Для кількісної оцінки ступеня загроз імпорту в умовах лібералізації торгівлі після вступу до СОТ у дисертації застосовано методику розрахунку конкурентного імпортного мита, сутність якої полягає в тому, щоб розрахувати такий рівень мита, який би забезпечив випередження зростання цін на імпортовану продукцію щодо загального зростання цін в економіці, еквівалентне фактичному випередженню зростання цін на імпорт, яке може бути наслідком зміни курсу національної валюти стосовно основної резервної валюти - долара США.

Коефіцієнт k саме характеризує величину та вектор зміни ставки мита.

, (1)

де stt - частка вихідного мита в ціні кінцевого споживання;

I$ - індекс зростання номінального курсу долара США;

Ip - індекс зростання цін в економіці;

Рівень конкурентного мита є результатом корекції базового значення мита на отриманий коефіцієнт. Аналіз впливу зростання імпорту на стан базових галузей економіки - чорної металургії, машинобудування і хімічної промисловості - показав, що на перераховані вище галузі майже немає впливу від зміни як загального обсягу імпорту України, так і імпорту товарів кожної конкретної галузі.

Невикористаним для України залишається "колективний" ресурс конкурентоспроможності, який формується в межах регіональних організацій економічного співробітництва за рахунок збільшення спільного ринку та лібералізації багатьох форм міждержавних економічних відносин. Результати дослідження передумов та прогнозування позитивних і негативних наслідків від участі України в інтеграційних об'єднаннях використано в четвертому розділі роботи як складову щодо обґрунтування державної стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємств на макрорівні.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Модель короткострокових і довгострокових вигод від вступу України до СОТ

Результати аналізу впливу спеціальних режимів інвестиційної діяльності на конкурентоспроможність галузей економіки України свідчать про те, що спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку в Україні сприяють зростанню виробництва, його технічному відновленню, у тому числі і завдяки залученню іноземних інвестицій, збереженню колишніх і створенню нових робочих місць. При цьому пільговий режим оподаткування не завдає збитку зведеному бюджетові України, тому що спостерігається мультиплікативний ефект зростання виробництва, який поширюється на підприємства-партнери, що функціонують поза спеціальними режимами і є стовідсотковими платниками податків. Отже, спостерігається успішна реалізація основних задач спеціальних режимів інвестиційної діяльності як інструментів підвищення конкурентоспроможності окремих регіонів і галузей. Але при цьому слід зазначити про необхідність відпрацювання механізмів запобігання зловживань при наданні дозволених законодавством пільг у ситуаціях, де окремі рішення на рівні регіону приймаються не автоматично за нормами закону, а на розсуд місцевих органів самоврядування.

У третьому розділі "Визначення конкурентних позицій ВАТ "Концерн "Стирол" на світовому ринку азотних добрив" аналізується виробничо-комерційна діяльність ВАТ "Концерн "Стирол" у контексті розвитку світового ринку азотних добрив. Попит на азотні добрива у світі постійно збільшується, це відбувається в умовах випереджального зростання попиту на мінеральні добрива над їх виробництвом у країнах Південно-Східної Азії і Латинської Америки (табл. 1), що викликає стале зростання цін і приводить до активізації зусиль виробників із Північної Америки і країн СНД у конкурентній боротьбі за ринки збуту.

Одним з найкрупніших виробників мінеральних азотних добрив в Україні й у світі є ВАТ "Концерн "Стирол", що забезпечує понад 3 % світового виробництва аміаку та близько 2,5 % карбаміду.

Слід зазначити успішну діяльність ВАТ "Концерн "Стирол" у плані захисту своїх інтересів у суперечках за обвинуваченнями у демпінгу. У 1999 р. завдяки ініціативі підприємства в Антидемпінговому положенні ЄС було прийнято поправку щодо Статусу компаній з ринковою економікою, що дозволила українським компаніям запитувати статус компаній з ринковою економікою і доводити обґрунтованість таких клопотань. На запит ВАТ "Концерн "Стирол" у грудні 2000 р. підприємство відвідали представники Комісії Європейського Союзу (далі - ЄС) з виїзною перевіркою, у результаті цієї роботи ВАТ "Концерн "Стирол" уперше в історії України було надано статус компанії з ринковою економікою. Цей статус обумовлено переважною орієнтацією підприємства на зовнішні ринки, на які не розповсюджується втручання українського уряду, та існуванням таких механізмів використання ресурсів та ціноутворення, які виключають можливість отримання дотацій з державного бюджету.

Таблиця 1. Динаміка виробництва і споживання азотних добрив у світі, млн. т (* прогнозні значення)

Аналіз експортних операцій ВАТ "Концерн "Стирол" свідчить про те, що підприємство утримує присутність на основних зовнішніх ринках збуту, причому обсяги його експорту збільшуються відповідно зі зростанням попиту в країнах призначення, який корелює з динамікою демографічної ситуації та відповідними змінами в попиті на сільськогосподарську продукцію. Мінеральні добрива ВАТ "Концерн "Стирол" успішно конкурують на світовому ринку. Динаміка показників фінансового стану вказує на здатність підприємства вільно оперувати наявними в розпорядженні коштами для підтримки процесу відтворення і планувати фінансування стратегічних проектів.

У дисертації використано систему показників ефективності експорту та побудовано економіко-математичну модель максимізації обсягів експорту та зростання рентабельності з урахуванням системи внутрішніх і зовнішніх обмежень, пов'язаних з резервом виробничих потужностей, ємністю зовнішніх ринків та імпортною залежністю за основними ресурсними складовим. Розрахунок оптимального обсягу і структури експорту шляхом вирішення системи рівнянь зазначеної моделі дозволяє врахувати необхідні маркетингові і ресурсні обмеження і максимізувати прибуток підприємства від експортної діяльності.

Застосування в моделі прогнозних даних щодо динаміки світового попиту та цін на азотні добрива, а також цін на основні сировинні компоненти дозволило окреслити програму цілеспрямованого управління експортною діяльністю і підсилити позиції в конкурентній боротьбі на зовнішньому ринку для ВАТ "Концерн "Стирол".

Таким чином, на прикладі ВАТ "Концерн "Стирол" показано, що ін-

формаційною базою для прийняття управлінських рішень щодо підвищення конкурентоспроможності продукції є динаміка попиту на мінеральні добрива, що є, в свою чергу, похідною категорією від співвідношення глобальних демографічних змін і характеру та темпів зростання сільськогосподарського виробництва в окремих регіонах світу, власні внутрішні резерви підприємства та зовнішні обмеження щодо організації виробництва згідно із запитами ринку. Ключовими центрами впливу в ході процесу управління конкурентоспроможністю експорто-орієнтованого підприємства хімічної промисловості є дотримання високих стандартів якості продукції і забезпечення ефективності поточних витрат та інвестицій на модернізацію виробництва

У четвертому розділі "Реалізація державної стратегії управління конкурентоспроможністю підприємств на макрорівні" наведено аргументи на користь того, що в основу формування зовнішньоекономічної діяльності і механізму її регулювання слід покласти критерії зміцнення конкурентоспроможності вітчизняних галузей економіки з урахуванням глобальних змін у системі світового господарства.

Критеріями, що сприяють розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, є загальна стабільність нормативно-правової системи забезпечення гарантій, дієвість податкового режиму, що еволюціонує в напрямі зменшення податкового тиску, наявність ринкової інфраструктури.

Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу повинна додержуватися ідеї широкомасштабного включення економіки України у світовий конкурентний простір, входження в наднаціональні структури регулювання міжнародної конкуренції і міжнародної економічної політики. При цьому метою розвитку зовнішньоекономічних зв'язків має стати не просте входження в систему світогосподарських зв'язків, а й такий економічний розвиток національної економіки, який у логічному ланцюгу займав би місце причини, а не наслідку.

З урахуванням виявлених галузевих і регіональних диспропорцій обґрунтовано принципові підходи до формування і реалізації структурної політики, яку було б спрямовано на збільшення частки тих виробництв, що забезпечуватимуть створення на території України більших обсягів доданої вартості. Ця стратегія має розповсюджуватися на активізацію таких сфер державного регулювання, як оподаткування, антимонопольне законодавство, інвестиційно-фінансова сфера.

Для забезпечення конкурентоспроможності продукції інвестиційна політика держави, за прикладом країн із розвинутою ринковою економікою, повинна бути побудована на основі інвестування перспективних технологій і виробів, цільових програм з їх розробки. Одним із напрямів реалізації інвестиційних та інноваційних пріоритетів є функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку.

Участь країн в інтеграційних економічних об'єднаннях, з одного боку, активізує внутрішнє конкурентне середовище, а з іншого боку, збільшує загальну масу та різноманітність конкурентних переваг, які спільно використовуються суб'єктами господарської діяльності. Ці конкурентні переваги, що стають доступними лише в умовах успішного функціонування економічних блоків, можна визначити як колективний ресурс конкурентоспроможності. Глибина економічної інтеграції залежить від безлічі моментів, що умовно можна розділити на умови і чинники. Умови - це параметри, що створюють сприятливий клімат для зближення національних економік. Сприятливими умовами звичайно виступають загальне культурно-мовне середовище, компактне територіальне розміщення країн, збіг зовнішніх цілей або наявність загальних загроз. Чинники - це обставини, що зв'язують сектори національних економік у стійкі міжнаціональні системи.

Головним чинником економічної інтеграції є щільність однієї або декількох форм економічних відносин між групою країн. Категорія щільності розкриває обсяги та структуру економічних зв'язків між країнами в розрізі кількості учасників процесу, ступеня концентрації їх капіталу та обсягів операцій між ними. Зв'язки між країнами є більш щільними за умов існування великих за обсягами та стійких у часі економічних зв'язків. Щільність зв'язків із кожним партнером по інтеграції має бути приблизно однаковою, тому що в іншому випадку учасники економічного блоку отримають непропорційні вигоди від лібералізації відносин. Світова практика підтверджує цю тезу тим, що з усього різноманіття інтеграційних об'єднань у світі найбільш ефективними є ті, в яких спостерігається висока щільність зв'язків. Так, обсяги взаємних торговельних та інвестиційних операцій у рамках ЄС для кожної країни складають більше 80 %.

Не менш важливим чинником є сумісність економік, що розкривається або в ідентичності (однорідності), або взаємодоповнюваності національних економік країн-учасниць блоків.

Як показав аналіз зовнішньоекономічних зв'язків України, проведений у другому розділі, відзначається збільшення обсягу торговельних операцій із країнами ЄС, знижуються обсяги торгівлі з країнами СНД. Вибірка по торговельним відносинам з державами Організації Чорноморського економічного співробітництва (далі - ОЧЕС) дозволяє зробити висновок про стабільні обсяги торгівлі, причому в рамках активізації систем транспортування енергоносіїв із країн Азії та Близького Сходу ці обсяги можуть збільшитися як із країнами об'єднання, так і з країнами Європи. На рис. 3 представлено географічну структуру зовнішньої торгівлі України, в якій торговельні партнери згруповані за ознакою належності до існуючого інтеграційного об'єднання або до групи країн, що знаходяться на стадії створення об'єднання.

Зокрема, це Європейський Союз (далі - ЄС), країни Єдиного економічного простору - Росія, Казахстан, Білорусь (далі - ЄЕП), група країн, що є членами та спостерігачами Організації Чорноморського економічного співробітництва і не увійшли до ЄС та ЄЕП. Слід зазначити, що щільність торговельних зв'язків між Україною і ЄЕП є досить високою, але при цьому обсяги імпорту перевищують експорт, а більша частка операцій приходиться на Росію. Щільність зв'язків з країнами ЄС є також сильною та нерівномірною щодо співвідношення експорту та імпорту, але дуже різниться в розрізі окремих країн-партнерів. Зв'язки з країнами ОЧЕС мають низьку щільність у цілому, але характер сумісності економіки України від зв'язків з означеними групами країн того або іншого вектору регіональної інтеграції спостерігається різний (табл. 2).

Рис. 3. Структура зовнішньоторговельного обороту України у розрізі регіональної інтеграції

Із країнами ЄС сформувалася сумісність на засадах взаємного доповнення економік, за умов якої найбільш повно можуть розкритися порівняльні переваги України в сфері матеріального виробництва товарів з низьким ступенем переробки. При цьому для країн-членів ЄС характерною є сумісність економік на засадах ідентичності. З країнами ЄЕП Україна має сумісність ідентичного типу, за умов якої економіки знаходяться на одному рівні розвитку і господарства, що мають подібну структуру, усувають торговельні бар'єри, у результаті чого підвищується ефективність господарювання.

Таблиця 2. Співвідношення характеру економічної залежності і тісноти зв'язку економіки України з групами країн у контексті перспектив регіональної інтеграції

Спираючись на світовий досвід, можна зробити припущення про те, що у рамках ЄС Україна знайде статус, який має Мексика в Північноамериканській зоні вільної торгівлі. Звичайно, буде відзначатися економічне зростання, але навіть за умови технічного відновлення виробництва за Україною закріпиться статус периферійної території ЄС. Крім того, найближчим часом можливе зниження обсягів зовнішньоторговельних операцій із країнами, що вступили в ЄС у 2004 р., а саме заміна частини українського експорту в ці країни товарами європейського походження. З цього можна зробити висновок про те, що в напрямку зближення з ЄС діють сильні чинники інтеграції, однак умови складаються несприятливі.

Механізм Чорноморського співробітництва може бути ефективно використаний для розвитку багатосторонніх відносин з окремими країнами. Для України участь в ОЧЕС може стати чинником входження до європейського економічного простору та інтеграції в світове господарство. У напрямку інтеграції ОЧЕС більшою мірою спостерігається визначальний вплив умов інтеграції, ніж чинників. Однак це зовсім не вказує на безуспішність об'єднання. Справа в тім, що теоретично є можливим існування могутньої зовнішньої умови, яка може стимулювати розвиток чинників інтеграції. Крім участі в експлуатації транспортного коридору Україна зможе здобути свої позиції в міжнародній політиці і підсилити свій економічний вплив у країнах регіону зі слабким економічним потенціалом і низькими темпами розвитку. Згрупувавши навколо себе ці країни, Україна зможе витягти вигоди від участі в процесах регіональної інтеграції, не ризикуючи своєю економічною і політичною незалежністю.

Великі потенційні можливості несе в собі вектор інтеграційного співробітництва в межах ЄЕП, де країна може найбільш вигідно реалізувати тимчасово законсервовані переваги машинобудівного і військово-промислового комплексу та інших високотехнологічних виробництв. У складі даного об'єднання зросте і обсяг адміністративного ресурсу цієї групи країн у міжнародних економічних та дипломатичних відносинах.

Через те що Україна не має ні інвестиційних, ні інноваційних переваг у конкуренції з імпортними товарами, тому що вона поки що знаходиться на найнижчому (ресурсному) рівні міжнародної конкурентоспроможності, доступний апарат регулювання зовнішньоекономічної сфери не може слугувати інструментом поліпшення позицій країни у системі світового господарства. Ступінь захисту вітчизняного сектора об'єктивно не може бути як зменшеним, виходячи з внутрішніх причин, а саме необхідності збереження національної безпеки, так і збільшеним, по-перше, у силу відповідних дій країн-партнерів і, по-друге, тому, що це суперечить оголошеному курсу на вступ до СОТ.

Для більш повної реалізації українськими виробниками колективного ресурсу конкурентоспроможності, а також для вступу до СОТ протягом найближчих років урядові України доведеться вирішувати задачі трансформації системи регулювання економіки у напрямі задоволення вимог СОТ. Щодо зобов'язань України відносно виконання вимог СОТ, то правила цієї організації дозволяють застосовувати спеціальні захисні заходи для галузей, існування яких перебуває під загрозою імпорту. Звичайно, усі ці кроки будуть супроводжуватися консультаціями і переговорами з іншими країнами СОТ, унаслідок яких Україні доведеться іти на поступки в інших сферах своєї економічної політики.

Як методологічну основу здійснення прогнозування протекціоністських дій проти України з боку інших країн пропонується використовувати зустрічний підхід обґрунтування введення тих чи інших обмежувальних заходів, зважаючи на мотивацію вказаних дій країн, що є імпортерами українських товарів. У ході дослідження виявлено дві закономірності. По-перше, було встановлено кореляційну залежність між рівнем обмеження і величиною ВВП на душу населення країн, проти яких вводяться обмеження, причому найвищий ступінь захисту внутрішнього ринку простежується відносно країн із ВВП на душу населення нижче середнього, тобто менше 3500 дол. Інша закономірність підтверджує справедливість першої і дозволяє пояснити випадки обмеження, що не вписалися в першу закономірність: це динаміка сальдо зовнішньої торгівлі. Обмежувальні заходи посилюються, коли спостерігається погіршення стану торговельного балансу з тією або іншою країною. Український експорт у більшість розвинених країн, що мають конкурентні переваги і протекціоністські можливості вищого порядку, попадає в зазначені закономірності.

Для попередження протекціоністських дій з боку країн-імпортерів, що обмежують конкурентоспроможність українських експортерів, необхідно здійснювати безперервний моніторинг динаміки експортно-імпортних операцій з метою виявлення тих країн, що потенційно готові вводити обмежувальні заходи проти імпорту. Тобто варто визначити країни, з якими Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо. Потім з переліку відібраних країн можна виключити країни, що не представляють небезпеки українським експортерам з точки зору протекціоністських дій. Для цього визначаються потенційні можливості країн - торговельних партнерів відповідно до застосування протекціоністських заходів, використовуючи сполучення класифікаторів країн у світовій економіці за рівнем доходу на душу населення і за експортною спеціалізацією. Об'єднання цих двох класифікаторів дозволяє створити спрощений індикатор рівня конкурентних переваг країн, імовірність використання якими протекціоністських заходів є мінімальною в країнах з рівнем доходу низьким та нижче за середній незалежно від спеціалізації та з рівнем доходу вище за середній, що спеціалізуються на експорті сировини та палива.

Реалізація результатів використання запропонованих методів прогнозування заходів, що обмежують конкурентні можливості українських експортерів на зовнішніх ринках, з боку інших країн може відбуватися в таких напрямах:

Інформування експортерів про отримані результати, у тому числі через систему Торгово-промислових палат.

Часткова переорієнтація експорту шляхом залучення державних зовнішньоторговельних структур з використанням державного замовлення.

Державне страхування експортних контрактів із представниками країн, що характеризуються високим ступенем ризику ведення бізнесу.

Укладання міжурядових угод про співробітництво і використання режимів найбільшого сприяння з країнами, що не представляють загрози в плані використання протекціоністських заходів.

З метою доведення ефективності використання ВЕЗ в економіці України зроблено аналіз позитивних зрушень у структурі економіки, що відбуваються завдяки створенню нових підприємств у межах ВЕЗ. Введено поняття якісно-технологічної структури галузей економіки, що дозволяє поділити всі галузі економіки на три великі групи відповідно до рівня автоматизації та інформатизації технологічних процесів Аналіз галузевої структури в цілому по країні й окремо по ВЕЗ і ТПР свідчить про те, що у ВЕЗ і ТПР якісно-технологічна структура значно краще.

Ще одним аргументом на користь активізації ВЕЗ має стати позитивний вплив ВЕЗ на динаміку експорту. Порівняння темпів зростання обсягів експорту в країнах, згрупованих за рівнем ВВП на душу населення та за наявністю (відсутністю) ВЕЗ, свідчить про те, що з точки зору зростання експорту використання ВЕЗ є неефективним у країнах з низьким та високим рівнем доходу. Вдвічі більші темпи спостерігаються в країнах з доходом вище за середній, але найбільш ефективним використання ВЕЗ можна вважати в країнах з доходом нижче за середній (до цієї групи країн відноситься і Україна).

Таким чином, як напрями державної стратегії управління конкурентоспроможністю підприємств на макрорівні можна рекомендувати поступове створення умов підвищення конкурентоспроможності національних виробників, а саме: визначення вектора економічної інтеграції та активізація колективного ресурсу конкурентоспроможності; класифікація країн-торговельних партнерів за ознакою схильності до використання обмежуючих конкуренцію протекціоністських заходів щодо українських експортерів з метою застосування зваженого підходу до побудови економіко-дипломатичних відносин на макрорівні та господарських відносин між суб'єктами мікрорівня.