Система стратегічного планування розвитку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний торговельно-економічний університет

Смолін Ігор Валентинович

УДК 65.014.1

СИСТЕМА СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Спеціальність 08.06.01 - економіка, організація та управління підприємствами

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному торговельно-економічному університеті Міністерства освіти і науки України на кафедрі економіки підприємництва

Науковий консультант доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України Мазаракі Анатолій Антонович

Київський національний торговельно-економічний університет, ректор

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Наливайко Анатолій Петрович, Київський національний економічний університет, завідувач кафедри стратегії підприємств, декан факультету економіки та управління

доктор економічних наук, професор Старостіна Алла Олексіївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченко, завідувач кафедри міжнародної економіки

доктор економічних наук, професор Поважний Олександр Станіславович, Донецький державний університет управління, проректор

Провідна установа:

Одеський державний економічний університет, кафедра економіки підприємства, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться "_____" _________ 2005 р. о _____годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.055.01 у Київському національному торговельно-економічному університеті за адресою: 02156, Київ-156, вул. Кіото, 19, ауд. 227.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного торговельно-економічного університету за адресою: 02156, Київ-156, вул. Кіото, 19.

Автореферат розісланий "______"______________ 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.І. Морозова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Поглиблення процесу ринкових перетворень в Україні потребує зміни існуючих стереотипів господарювання, методів планування та принципів управління. Основою мають стати об'єктивні чинники розвитку, пізнання і використання яких залежить від рівня, на якому знаходиться корпоративна філософія, що постійно трансформується під впливом змін макро- й мікросередовища.

Певним чином така ситуація пов'язана з особливостями сучасного постіндустріального суспільства, ринок якого формується і розвивається на основі глобалізації та ускладнення світової господарської системи. Головною ознакою такого ринку є нестабільність, яка суттєво впливає на характер відтворювального процесу в суспільстві. За таких обставин мінливість умов конкуренції швидко знецінює конкурентні переваги, що потребує змін системи управління, насамперед, за допомогою впровадження стратегічних підходів до регулювання розвитку підприємств.

Перші адепти стратегічного підходу в управлінні - А. Чандлер, Т. Левітт, І. Ансофф, Б. Хендерсон започаткували концептуальні основи стратегічного планування, що базувались на презумпції передбачуваності змін у зовнішньому середовищі підприємства.

Методологія стратегічного планування виникла першою із усіх існуючих зараз теорій стратегічних підходів у корпоративному управлінні. На той час термін "стратегічне планування" повністю відповідав змісту планової діяльності, яка забезпечувала основи формування стратегії підприємства. Подальший розвиток стратегічного підходу характеризується багатоплановістю теоретичних розробок і варіативністю їх прикладного трактування. З'явилися нові теорії, які отримали назви "стратегічне управління", "стратегічне підприємництво" з великою кількістю різноманітних концепцій, які розвивали базові методології. До вивчення проблем стратегічного управління долучились інші відомі вчені: М. Портер, П. Уденберг, А. Томпсон, А. Стрікленд, Г. Мінцберг, Х. Віссема, Р. Кох, Д. Траут. Вагомим внеском у подальший розвиток теорії і методології стратегічного управління стали роботи Г. Азоєва, І. Александрова, І. Бланка, В. Герасимчука, В. Голікова, О. Градова, О. Віханського, П. Забеліної, М. Круглова, А. Наливайко, В. Пастухової, О. Поважного, А. Старостіної, Р. Фатхутдінова, З. Шершньова, та інших.

Вагомість і змістовність великої кількості досліджень свідчить не тільки про науковий інтерес до проблем стратегічної ідеології, а й про відчутну потребу з боку суб'єктів ринкового простору щодо використання їхніх результатів в практиці управління підприємствами.

Слід підкреслити наявність значних труднощів у використанні теоретичних надбань. По-перше, стан конкурентного середовища окремих сфер економіки, галузей, територіальних і товарних ринків залежить від багатьох різноманітних чинників, а тому має місце значний рівень невизначеності. По-друге, кожне підприємство має індивідуальні аналітико-інформаційні й прогностичні можливості пізнання оточення, що додає суб'єктивності до оцінки конкурентного середовища, невизначеність якого внаслідок цього зростає. З одного боку, це спричиняє постійну неврівноваженість ринку, а з іншого - лабільність межі між пізнанням і непізнанням, переміщення якої слугує одним із механізмів регулювання ринкових відносин.

Зазначені обставини поставили під сумнів парадигму стратегічного менеджменту щодо сучасної непридатності методології стратегічного планування, а узагальнюючі результати наукових досліджень свідчать, що, незважаючи на наявність великої кількості змістовних теорій стратегічного менеджменту, не існує системного підходу, який би поєднав існуючі парадигми на основі єдиної методології планування стратегічного розвитку.

У зв'язку з цим проблема розробки теорії, методології та методів стратегічного планування як системної складової стратегічного менеджменту є досить актуальною.

Зв'язок робот з науковими програмами, планами темами. Дисертаційне дослідження є частиною наукової роботи, що виконувалась відповідно до планів науково-дослідних робіт Київського національного торговельно-економічного університету: комплексна тема "Обґрунтування методологічних засад розробки стратегії сталого економічного зростання торговельного підприємства" (науковий керівник і відповідальний виконавець розділу 1.1. - "Стратегічне планування сталого економічного зростання торговельного підприємства", термін виконання І кв. 1999 - ІV кв. 2003 р.); тема "Управління стратегічним розвитком торговельного підприємства" (замовник - Міністерство освіти і науки України, термін виконання І кв. 2005 - ІV кв. 2006 р., науковий керівник теми, номер державної реєстрації НДР 0105 U 000767).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка методології системи стратегічного планування на підприємстві, а також надання практичних рекомендацій щодо формування та реалізації стратегії, адекватної стану зовнішнього середовища й внутрішнім можливостям цільового розвитку підприємства.

Відповідно до мети в дисертаційній роботі було поставлено та вирішено такі завдання:

§ з'ясовано причини виникнення й обставини трансформації концепцій стратегічного розвитку;

§ визначено механізм ідентифікації стратегічних змін зовнішнього середовища підприємства;

§ обґрунтовано концепцію адаптивного стратегічного планування розвитку підприємства;

§ розроблено теоретико-методологічні основи системи стратегічного планування;

§ сформовано теоретичні положення визначення моделей стратегічного управління та умов їх застосування;

§ визначено види конкурентоспроможності підприємства й обґрунтовано методи їхньої оцінки;

§ удосконалення механізму комплексної оцінки інтенсивності ринкової конкуренції;

§ удосконалено методологічні підходи до вибору та диференціації цільових конкурентів підприємства;

§ розвинуто механізм формування системи стратегій підприємства;

§ визначено детермінанти формування конкурентної стратегії підприємства, обґрунтовано методику оцінки її якості;

§ удосконалено методичний інструментарій діагностики реалізації та умов коригування діючої стратегії підприємства.

Об'єктом дослідження є система управління стратегічним розвитком підприємств на основі визначення умов її пристосування до диференційованих змін зовнішнього середовища з урахуванням внутрішніх організаційних можливостей.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади формування системи стратегічного планування на основі визначення адекватних моделей стратегічного управління та напрямів стратегічного розвитку підприємств.

Методи дослідження. Досягнення мети дослідження базувалось на системному та програмно-цільовому підході до вивчення економічних явищ, зокрема теорії циклічності економічного розвитку, теорії економічних систем, теорії маркетингу, теорії біхевіоризму, теорії адаптивності систем, теорії економічного та стратегічного аналізу, теорії прогнозування.

Формулювання гіпотези концепції адаптивного стратегічного планування базувалось на методах наукової абстракції, індукції та дедукції, аналізу та синтезу, редукції, на логічному й історичному підходах щодо пізнання економічних явищ, об'єктів і процесів.

Було застосовано методи порівняльного аналізу, матричного позиціонування, вибіркових досліджень, анкетних опитувань. Обробка інформаційних матеріалів здійснювалась з використанням сучасних інформаційних технологій та програмного забезпечення.

Наукова новизна отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження в сукупності складають теоретико-методологічні основи та методичний інструментарій системи стратегічного планування розвитку підприємства. Автором отримані такі нові наукові результати:

вперше:

§ розроблено теоретичні основи системи стратегічного планування, які ґрунтуються на комплексному врахуванні причинно-наслідкових зв'язків між змінами зовнішнього середовища, а також внутрішніми ресурсними й управлінськими можливостями суб'єкта ринку, що забезпечують формування базових параметрів його стратегії: адекватної моделі управління та ефективного напряму стратегічного розвитку;

§ розроблено концепцію адаптивного стратегічного планування, основану на принципах здійснення та критеріях вибору форм організаційної адаптації. У концепції визначено теоретичні підходи щодо ідентифікації рівнів придатності моделей стратегічного управління з урахуванням ступеня передбачуваності змін зовнішнього середовища та обґрунтовані доцільні форми реакції підприємства на характер цих змін залежно від конфігурації їхніх параметрів;

§ ідентифіковано та змістовно окреслено характеристики моделей стратегічного управління: аналітичного, прогностичного, ситуативного, інтуїтивного та принципологічного, які визначають форму стратегії та способи її реалізації;

§ обґрунтовано комплекс видових параметрів конкурентної стратегії: форма, зміст, характер - обумовлених обраною моделлю стратегічного управління, засобами набуття конкурентних переваг, рівнем агресивності конкурентних дій, що забезпечує можливість формування індивідуальних базових параметрів стратегічного розвитку підприємства;

§ розроблено теоретико-методологічні засади формування системи стратегій підприємства на основі цільового, ресурсного, технологічного й часового узгодження корпоративної, конкурентних, функціональних і регіональних стратегій, що створює передумови для гармонізації процесів стратегічного розвитку підприємства.

§ змістовно конкретизовано розуміння конкурентного статусу підприємства на основі визначення досягнутої, потенційної та динамічної конкурентоспроможності, що дозволяє відобразити вміння менеджменту суб'єкта ринкових відносин не лише створювати, а й утримувати конкурентні переваги;

§ уведено до наукової термінології такі поняття: "ринкова небезпечність конкурента", яке відображає рівень індивідуального впливу суперника на конкретного конкурента для послаблення його ринкових позицій і поєднує ознаки конкурентоспроможності, територіальної наближеності, характеру діючої стратегії та потенціальних ресурсних можливостей; "ефективність конкурентоспроможності", що характеризує економічну доцільність досягнення підприємством певного конкурентного положення на ринку;

дістали подальший розвиток:

§ теоретико-методичні засади визначення нестабільності зовнішнього середовища підприємства на основі ознак варіативності, динамічності та флуентності, що забезпечує об'єктивність оцінки характеру змін середовища, необхідної при виборі адекватної моделі стратегічного управління;

§ розуміння змісту конкурентоспроможності як категорії і як характеристики конкурентного положення суб'єкта на ринку, що має реальні порівняльні ознаки прояву, формується на основі суб'єктивних уявлень учасників конкретного ринку у визначений час і враховується при формуванні конкурентної стратегії підприємства;

§ визначення цільової функції підприємства на основі компромісу інтересів власників (засновників) і найманих працівників, яка об'єктивно трансформується відповідно до метаморфози фаз розвитку підприємства і має враховуватися при формуванні системи корпоративних стратегічних цілей;

§ змістовність понять: "стратегія підприємства", яке з огляду на метафоричність походження має граничну форму конкретизації планової парадигми розвитку з визначенням засобів досягнення стратегічних цілей; "невизначеність середовища", яке розглядається з позиції його нестабільності під впливом зовнішніх змін, співвіднесеної з індивідуальними аналітико-інформаційними можливостями суб'єкта такої оцінки; "турбулентність середовища", що визначається на основі ідентифікації якісно різнорідних, амплітудних і аритмічних змін, що мають високу часову щільність, і обумовлюють появу нових явищ і процесів;

удосконалено:

§ класифікацію конкурентних переваг підприємства, яка створює передумови щодо системного їх визначення задля досягнення стратегічних цілей;

§ метод багатомірного матричного діагностування складних економічних явищ і процесів, оснований на формуванні можливих конфігурацій базових ознак та їхньої оцінки на різних рівнях агрегації. Кожний варіант конфігурації є вербальною моделлю порівняльної характеристики об'єкта, яка слугує інформаційною основою для формування комплексних аналітичних висновків;

§ оцінку інтенсивності конкуренції на основі динаміки варіації ринкових часток підприємств-конкурентів, яка в поєднанні із статичною варіацією формує комплексне уявлення про умови ринкової конкуренції та їхні наслідки.

Практичне значення одержаних результатів. Розробка концептуальних положень і методологічних основ системи стратегічного планування розвитку підприємства дозволило отримати наукові результати, прикладне значення яких полягає в можливості практичного використання запропонованих методик і методичного інструментарію щодо вдосконалення процесу стратегічного планування. Найбільше значення для вдосконалення практики управління має розробка:

§ "стандарту передбачуваності" змін зовнішнього середовища, який визначається ознаками рівня його нестабільності й аналітико-інформаційними й прогностичними можливостями підприємства, і є необхідним для вибору адекватної моделі стратегічного управління;

§ моделі послідовності управлінських дій щодо забезпечення стратегічної адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища на основі поетапної ідентифікації та використання наявних (потенційних) можливостей внутрішніх перетворень;

§ порядку формування змісту конкурентної стратегії підприємства, який поєднує процеси вибору базової конкурентної моделі й обґрунтування індивідуальних засобів набуття конкурентних переваг на ринку;

§ методики оцінки якості стратегічного плану розвитку підприємства на основі поетапного діагностування його стратегічної доцільності, ймовірності реалізації та методичної придатності, що дозволяє обрати кращий варіант стратегічної альтернативи розвитку;

§ комплексу методів розрахунку досягнутої, потенційної, динамічної та перспективної конкурентоспроможності, які визначають конкурентний статус підприємства;

§ порядку визначення рівня територіальної значимості конкурента на основі ознаки спільності потенційних споживачів, необхідного для диференціації складу конкурентів і оцінки їх конкурентного впливу;

§ механізму діагностики реалізації та умов коригування діючої стратегії підприємства на основі результатів моніторингу змін зовнішнього середовища й внутрішніх організаційних можливостей розвитку.

Практичні результати наукових розробок щодо оцінки стану конкурентного середовища знайшли позитивну оцінку Антимонопольного комітету України: запропоновані методи визначення параметрів територіальних меж конкурентного ринку й оцінки рівня інтенсивності конкуренції були використані при проведенні досліджень товарних ринків (довідка № 04-29/04-511 від 31.01.2005 р.).

Розроблена система оцінки конкурентоспроможності торговельних підприємств на основі поєднання її статичних і динамічних параметрів, а також методика визначення територіально значимих підприємств-конкурентів склали аналітичну основу формування конкурентної стратегії ТОВ "Арго - торгівельна мережа" на 2005 - 2007 рр. (довідка № 108 від 27/04/2004 р.).

Дослідження стратегічної значимості конкурентів на територіальному ринку одягу для молоді у м. Києві було використано СП "Арго Трейдінг Лтд" при розробці загальної стратегії конкуренції та засобів індивідуальної конкурентної політики по відношенню до основних суперників (довідка № 79 від 27.04.2004 р.).

Методологічні підходи щодо адаптивного планування стратегічного розвитку організації; методики визначення рівня конкурентоспроможності організації з позицій її досягнутого, поточного, динамічного та потенційного конкурентного статусу; діагностики ринкової небезпечності організацій-конкурентів; оцінки передбачуваності змін конкурентного середовища на основі об'єктивних зовнішніх параметрів і внутрішніх аналітико-інформаційних можливостей; вибору адекватних можливостям і цілям організації моделей стратегічного управління та базових конкурентних стратегій розвитку були використані при формуванні стратегії розвитку корпорації "Познякижитлобуд" до 2010 року (довідка № 871 від 18.06.2004 р.).

Результати теоретичних узагальнень і науково-практичних рекомендацій були використані здобувачем при розробці авторських навчальних курсів "Конкурентоспроможність підприємств" і "Корпоративна стратегія", які викладаються в Київському національному торговельно-економічному університеті на кваліфікаційному рівні "Спеціаліст" і "Магістр" (довідка № 697/45 від 25.03.2005 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в комплексному дослідженні системи стратегічного планування, а також визначенні науково-методологічних і практичних аспектів розробки стратегій розвитку підприємства в умовах диференційованих змін зовнішнього середовища. Дисертація містить наукові ідеї та методологічні розробки здобувача, який є безпосереднім виконавцем упровадження наукових і прикладних результатів дослідження. Особистий внесок автора за списком опублікованих у співавторстві праць, що стосуються теми дисертації, визначено такими результатами: у роботі 14 обґрунтовано дієвість і доцільність організаційної адаптації як одного із засобів виживання підприємства в умовах динамічних змін конкурентного середовища; у роботі 26 розроблено методичні підходи до визначення раціонального обсягу роздрібного товарообороту на основі використання функціонально обумовлених складових реалізації товарів; у роботі 27 визначено взаємодію елементів стратегічного потенціалу підприємства, який слугує обмежувальним чинником його стратегічного розвитку; у роботах 30, 31, 32 розроблено методику моделювання обсягу складського товарообороту торговельного підприємства залежно від раціональної динаміки окремих елементів товарних запасів, обґрунтовано методичний інструментарій оцінки стратегічних резервів росту обсягу діяльності оптового підприємства при існуючому ресурсному потенціалі; у роботі 33 визначено суть поточної та перспективної конкурентної позиції підприємства; у роботі 34 розроблено оціночні характеристики якості стратегії розвитку підприємства; у роботах 35, 36, 37 розроблено теоретичні підходи до вибору конкурентної стратегії торговельного підприємства, обґрунтовано необхідність і доцільність стратегічного планування в умовах кризових явищ в економіці, визначено послідовність аналітичних дій при здійсненні стратегічного аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища суб'єкта ринку.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження пройшли апробацію у доповідях і виступах здобувача на 11 міжнародних і всеукраїнських наукових, науково-практичних конференціях і симпозіумах: науково-практична конференція "Міжнародне та міжрегіональне економічне співробітництво в чорноморському басейні" (Феодосія, 17 - 19 червня 1999 р.); міжнародний науково-практичний симпозіум "Розповсюдження інновацій з економіки сталого розвитку", (Донецьк, ДонДУЕТ ім. Туган-Барановського, 15 - 16 березня 2001 р.); міжнародна науково-практична конференція "Державне регулювання торгівлі у ринкових умовах", 24 - 26 жовтня, (Київ, КНТЕУ, 2001 р.); міжнародна науково-практична конференція "Економічна теорія: сучасні проблеми розвитку сфери товарного обігу" (Київ, КНТЕУ, 23 - 25 жовтня 2002 р.); міжнародна науково-практична конференція "Стратегії розвитку економічного потенціалу регіонів: інвестиційні пріоритети та інфраструктура" (Чернівці, 9 - 10 квітня 2002 р.); всеукраїнська науково-практична конференція "Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку України" (Київ, КНТЕУ, 21 - 23 травня 2003 р.); ІІ міжнародна науково-практична конференція "Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти" (Полтава, 12 - 14 травня 2004 р.); всеукраїнська наукова конференція "Проблеми управління регіональним економічним і соціальним розвитком" (Рівне, Український державний університет водного господарства та природокористування, 20 - 21 травня 2004р.); міжнародній науковій конференції "Глобальний характер конкуренції" (Київ, Київський національний торговельно-економічний університет, Краківський економічний університет, Університет Мессіни, 11 червня 2004 р.); наукові конференції викладацького складу і аспірантів КНТЕУ за підсумками науково-дослідної роботи за 1999 - 2004 рр.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в одноосібній монографії "Стратегічне планування розвитку підприємства" обсягом 19,99 друк. арк. (Київ, 2004). Рецензію на монографію опубліковано у фаховому журналі "Економіка та держава" (2005, № 3).

На тему дисертації опубліковано 40 наукових праць, у тому числі монографія, 24 наукові статті у фахових журналах і збірниках наукових праць, 15 публікацій в інших наукових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 47 друк. арк., з яких особисто здобувачу належить 38,4 друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів і 8 глав, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації 415 с., у тому числі основного тексту 369 с. У дисертації міститься 24 таблиць, 39 рисунків. Список використаних джерел нараховує 245 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету дослідження, сформульовано цілі та завдання дослідження, а також розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну цінність роботи.

У першому розділі "Теоретико-методологічні проблеми управління стратегічним розвитком організації" на основі дослідження процесу становлення та трансформації стратегічного підходу в управлінні обґрунтовано теоретичні основи формування системи стратегічного планування як методологічного базису ідеології стратегічного розвитку суб'єкта ринку.

Проведений аналіз генезису сутності економічної стратегії та розвитку методології її формування дозволив з'ясувати, що виникнення стратегічного підходу в управлінні, яке припадає на третю чверть ХХ століття, було пов'язано не лише з настанням "епохи без закономірностей" з характерними ознаками невизначеності змін середовища. Якісної трансформації зазнали самі суб'єкти ринку, які стали відкритими системами, здатними взаємодіяти із зовнішнім середовищем у вигідному для себе напрямі. Зазначені обставини вимагали нових методів управління та принципово інших цільових орієнтирів корпоративної діяльності, які знайшли втілення у стратегіях розвитку підприємств.

Підкреслено, що смислове розуміння економічної стратегії має три постулати - цільовий та переважно довгостроковий характер розвитку, а також невизначеність умов середовища, в якому формується та реалізується стратегія. Однак їхня визнана беззаперечність не є достатньою для загальноприйнятого розуміння суті стратегії.

Здебільшого вирішення цієї проблеми пов'язують з різними методологічними підходами її формування, зокрема, десятьма "школами стратегій" Г. Мінцберга з двома "додатковими" Р. Коха, на основі яких і було запропоновано відому концепцію "5 П", що визначає варіанти розуміння суті стратегії.

Розвиваючи ці положення, автором доведено, що змістовні постулати суті стратегії мають бути доповнені плановою компонентою створення стратегії. Без усвідомлення перспективи діяльності суб'єкт ринку, ймовірніше за все, в результаті суперечливих оперативних дій перестане існувати. Через це стратегію слід розуміти як продукт функції планування, який коригується та деталізується в процесі її здійснення.

Центральне місце у визначенні змісту та логіки стратегічного підходу в управлінні посідає процес формування цілей розвитку, які ставить перед собою суб'єкт управління. Формування системи стратегічних цілей має бути підпорядковане головній меті господарської організації. Основні теорії цілі організації: "приведеної ринкової вартості" Ю. Фама і М. Міллера та її коригований варіант на основі концепції "агентських витрат", "обмеженої раціональності" Г. Саймона, "влади та ієрархії" Д. Хесса, поведінкова модель фірми (у Технологічному інституті Карнегі), цільова модель ресурсної залежності Дж. Пфеффера і Дж. Саланзіка, "теорія цілей зацікавлених груп" Ф. Абрамса - гуртуються навколо ідей економічної або біхевіористської цільової орієнтації організації.

Розвиваючи концепцію П. Друкера про цільову функцію "виживання" організації, у роботі підкреслено, що вона трансформується відповідно до фаз розвитку організації і складає послідовну метаморфозу:

ВИЖИВАННЯ ІСНУВАННЯ ЗРОСТАННЯ,

яка відображує об'єктивний процес зміни пріоритетів економічних інтересів усіх груп учасників підприємства.

Для сучасного організаційного середовища характерне розмивання меж суб'єктів ринку, в результаті чого виникло навіть теоретичне узагальнення, що знайшло конкретизацію в новій моделі "організаційної туманності". Організації такого типу, непередбачувані з точки зору методів управління та власної орієнтації, належать до хаотичних структур, які додержуються принципу самоконструювання з властивими їм якостями непостійності, суперечливості, неортодоксальності й випадковості.

У роботі доведено, що для окреслення меж організації доцільно застосовувати принцип контрольованості елементів корпоративного впливу, суть якого полягає у віднесенні до підприємства усіх елементів ринкового простору, функціонування яких залежить і керується цим суб'єктом. Між підприємством та його зовнішнім середовищем межа проходить там, де контроль за корпоративними діями втрачається і переходить до інших організаційних форм чи індивідів. Тим самим, внутрішнім середовищем підприємства слід вважати частину сфери його діяльності, на умови та розвиток якої підприємство має приоритетний вплив.

Між зовнішнім і внутрішнім середовищем підприємства існує взаємозалежність, яка, зокрема, потребує змінюваності підприємства відносно зовнішнього середовища з позиції трансформації його уявлень про рівень невизначеності середовища і, що особливо важливо, здатності передбачувати зовнішні зміни. Першим на проблемі невизначеності звернув увагу Е. Тоффлер, запропонувавши концепцію бачення системних змін суспільства, яке усе більше і більше розривалося на частини "передчасним настанням майбутнього". Його теза про те, темпи змін виявились занадто швидкими для сприйняття їх суспільством, підтримувалась більшістю вчених.

У роботі доведено, що рівень невизначеності зовнішнього середовища організації обумовлено об'єктивними ознаками його нестабільності й індивідуальною її здатністю щодо їх пізнання з урахування суб'єктивних аналітико-інформаційних і аналітико-прогностичних можливостей. Ознаками нестабільності середовища виступають: варіативність, яка визначає межі відхилень значимих для організації характеристик середовища; динамічність, що характеризує швидкість процесів, що відбуваються в середовищі; флуентність, що відображає ступінь плавності змін, націлює на вивчення рівня аритмії зовнішніх процесів (рис. 1).

Рис. 1. Складові передбачуваності змін зовнішнього середовища організації

Для визначення рівня передбачуваності запропоновано метод багатомірного матричного діагностування складних економічних явищ і процесів на основі формування можливих конфігурацій базових ознак та їхньої оцінки на різних рівнях агрегації. На основі цього методу розроблено "стандарт передбачуваності" змін зовнішнього середовища підприємства, що поєднує характеристики рівня стабільності середовища й можливості організації, які дозволяють отримати коректні параметри змін середовища у стратегічній перспективі (табл. 1).

Передбачення змін зовнішнього середовища організації створює об'єктивну можливість системної стратегічної адаптації до майбутніх змін як дієвого способу виживання та розвитку у нестабільному ринковому просторі. Метою такої адаптації є забезпечення гармонізації системи підприємство - середовище, яке може бути досягнуто й іншим способом - шляхом дарвінівського відбору найбільш пристосованих до змін середовища суб'єктів. Дарвінівський варіант передбачає ротацію тих організацій, що не відповідають вимогам зовнішнього середовища. Ламарківська адаптація, що відбувається як набуття нових якісних ознак, адекватних середовищу, реалізується завдяки трансформативним процесам на індивідуальному рівні підприємства на основі пристосування до вимог зовнішнього середовища. Саме тому з точки зору корпоративних інтересів такий шлях розвитку слід вважати єдиним засобом збереження життєздатності організації в змінюваному середовищі.

Таблиця 1

Стандарт передбачуваності змін зовнішнього середовища підприємства

Рівень передбачуваності	Варіанти диференціації ознак
	Динамізм (Д)	Варіативність (В)	Флуентність (Ф)	Аналітико-інформаційні можливості (Аі)	Аналітико-прогностичні можливості (Ап)
Високий (В)	Д(С, Н)	В(Н)	Ф(В)	Аі(В)	Ап(В)
Середній (С)	Д(В, С, Н)	В(Н С)	Ф(В)	Аі(В, С)	Ап(В, С)
Низький (Н)	Д(В, С, Н)	В(В, С)	Ф(В, С)	Аі(В, С, Н)	Ап(С)

У дисертації методологія корпоративної адаптації базується на теорії самоорганізації, яка визначає засоби адаптивного розвитку організації. Їхня постійна еволюція обумовлена перманентним ускладненням змін середовища та його вимог до різноманітності організаційних форм. Однією з перших парадигм адаптивного розвитку організації є теорія "формальної раціональності" М. Вебера, згідно з якою в процесі соціально-економічного розвитку засоби досягнення цілей стають все більш обмеженими або навіть повністю детермінованими правилами. У результаті з'являються формальні раціональні структури, які примушують усіх своїх членів діяти в раціональній манері, намагаючись досягти цілей на основі найбільш ефективних методів. У стратегічному форматі ця теорія знайшла відображення в методології стратегічного планування, що є формалізованою процедурою встановлення гармонії поміж розвитком підприємства і змінами зовнішнього середовища.

Об'єктивне ускладнення умов зовнішнього середовища спричинило появу менш формалізованих стратегічних підходів, придатних для застосування в умовах непередбачуваності майбутніх змін. З одного боку, спостерігається постійна неврівноваженість ринку, а з іншого - лабільність межі між пізнанням і непізнанням, переміщення якої виступає як один із механізмів регулювання ринку. Унаслідок ствердилась думка, що стратегічне планування втратило свій ареал застосування.

Автор не є прихильником цього напряму, бо вважає недоцільним розглядати ускладнення умов середовища у ролі явища, що однаково впливає на всі сфери діяльності й товарні ринки, окремі їхні сегменти й зони конкурентного впливу конкретних підприємств. До того ж кожна організація використовує індивідуальні інструменти моніторингу її оточення.

У процесі дослідження доведено можливість і економічну виправданість застосування стратегічного планування в господарській практиці поряд з іншими підходами стратегічного управління, яким відповідають певні умови середовища й внутрішні можливості підприємств.

Отже, можна зробити висновок, що:

§ виникнення стратегічного планування, як першої форми прояву стратегічного підходу, обумовлено зовнішніми та внутрішніми змінами в середовищі й організації;

§ стратегічне планування має свою сферу ефективного застосування, що пов'язано з індивідуалізацією сприйняття змін у зовнішньому середовищі.

У дисертаційному дослідженні стратегічне планування розглядається в індивідуальному та системному форматах.

Стратегічне планування, як одна з методологій стратегічного підходу, має обмежену сферу застосування і не придатна до умов турбулентного середовища.

Стратегічне планування як система відіграє роль об'єднуючої методології, що формує базис для використання всіх існуючих стратегічних підходів в управлінні.

За таких умов система стратегічного планування забезпечує формування перспективних цільових рішень, що поєднують:

§ вибір адекватної моделі стратегічного управління, яка має забезпечити досягнення стратегічних цілей;

§ обґрунтування змісту стратегічних напрямів розвитку підприємства, характеру стратегічних дій та засобів їх реалізації, що разом складають змістовну основу його стратегії (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

каузальний зв'язок , ---------- адаптивний зв'язок

Рис. 2. Система стратегічного планування розвитку підприємства

Автор підкреслює, що за своїм характером стратегічне планування є адаптивним, оскільки забезпечує відповідність цільової орієнтації розвитку підприємства внутрішнім можливостям і майбутнім змінам зовнішнього середовища. Стратегічна адаптація - це процес глибинної трансформації внутрішнього середовища підприємства та пристосування майбутніх параметрів зовнішнього середовища у вигідному для себе форматі для забезпечення гармонійного цільового розвитку у стратегічній перспективі. Вона реалізується завдяки обґрунтованим у роботі критеріям і принципам, що дозволяють обрати належну форму стратегічної адаптації (внутрішню, зовнішню, обопільну).

Змістовною базою адаптивного стратегічного планування слугують принципи індивідуалізації, гармонізації, перманентності, пріоритетності, системності, послідовності, варіативності й відповідності, системне врахування яких забезпечує передумови формування стратегії підприємства.

Отже, адаптивне стратегічне планування - це інтегрована система вибору моделей стратегічного управління, що формують методологічний базис реалізації встановлених стратегічних цілей, та обґрунтування ефективних напрямів стратегічного розвитку на шляху досягнення підприємством цільового стану та положення на ринку.

Модель стратегічного управління є еталоном системних управлінських дій, спрямованих на досягнення визначених стратегічних цілей засобами, які відповідають певному рівню передбачуваності змін зовнішнього середовища.

Кожна модель має свою сферу ефективного застосування, яка визначається потребами й умовами середовища та внутрішніми управлінськими можливостями і стратегічними пріоритетами об'єкта управління.

Моделі стратегічного управління на основі формалізованої системи процедур (моделі аналітичного та прогностичного управління) відрізняються чіткістю регламентації та послідовністю дій, спрямованих на формування та реалізацію стратегії.

Моделі стратегічного управління на основі обмежених аналітико-прогностичних ресурсів (моделі інтуїтивного та принципологічного управління) застосовуються в середовищі з високим рівнем динамізму або/і при обмежених аналітико-прогностичних можливостях організації. Вони, як правило, визначають дотримання певних правил поведінки.

Модель ситуативного управління посідає проміжне місце між формалізованими й аналітико-обмеженими моделями. Її суть полягає в адаптації до майбутніх змін у режимі поточного вибору придатних для застосування в конкретних умовах засобів управління, які заздалегідь були розроблені й перевірені на практиці.

Автором обґрунтовано рекомендації щодо вибору моделі стратегічного управління стосовно визначеної передбачуваності змін зовнішнього середовища підприємства. Доведено, що усі підприємства незалежно від обсягу діяльності та організаційно-правової форми господарювання є реальними або потенційними об'єктами стратегічного планування, яким відповідає та чи інша модель стратегічного управління.

У другому розділі "Аналітичні передумови стратегічного планування розвитку підприємства" визначено об'єкти конкурентного середовища, обґрунтовано показники та методичні підходи щодо їхнього аналізу, здійснено дослідження рівня нестабільності конкурентного середовища, розроблено методичний інструментарій стратегічного аналізу ресурсних можливостей підприємства.

До основних параметрів конкурентного середовища належать: кількість і склад конкурентів, інтенсивність конкуренції та перспективи її динаміки, рівень конкурентоспроможності його суб'єктів і ступінь їхньої ринкової небезпечності. Кількісні та якісні ознаки прояву зазначених характеристик середовища, окрім загальних ринкових чинників, залежать від галузевих особливостей, які досить часто відіграють визначальну роль у формуванні конкурентних відносин на ринку й обумовлюють перспективні напрями стратегічного розвитку підприємств.

Однією з основних предметних сфер аналізу конкурентного середовища є визначення рівня інтенсивності конкуренції на цільовому ринку, який означає ступень протидії конкурентів у боротьбі за споживачів, постачальників і нові ринкові ніші. Інтенсивність конкуренції дає уяву не лише про кількість конкурентів та їхній склад, а й про динаміку та силу їх протистояння.

Автор дотримується думки, що не існують показники безпосередньої оцінки такого багатопланового явища, як інтенсивність конкуренції, тому реально можливим є побічне її визначення, основане на оцінці контрольованих наслідків відносин конкуренції.

Наявні методи оцінки інтенсивності конкуренції в кращому випадку фіксують потенційні ознаки рівня суперництва, але не можуть визначити силу реалізованої протидії конкурентів у боротьбі за споживачів. Для реальної інтенсивної конкуренції характерна постійна зміна положень на ринку. Ця обставина дозволяє пропонувати метод кількісної оцінки інтенсивності конкуренції на основі динамічної варіації ринкових часток підприємств-конкурентів .

, (1)

управління стратегічний планування конкуренція

де - ринкова частка i-того підприємства відповідно на початок і кінець досліджуваного періоду.

На основі показників динамічної та статичної варіації ринкових часток підприємств-конкурентів із застосуванням методу матричного позиціонування викладено комплексну оцінку інтенсивності конкуренції на досліджуваному ринку.

Кількісна характеристика інтенсивності конкуренції може бути застосована до конкретного ринку, на якому присутня певна кількість підприємств-конкурентів. Саме тому визначення меж досліджуваного ринку є неодмінною умовою коректності оцінки інтенсивності.

Підкреслено, що проблему "територіальності" ринку не слід спроено трактувати як його територіальну розмірність. Призначення цього поняття полягає в можливості обґрунтування переліку потенційних конкурентів, зона дії яких має назву "територіальний ринок".

Таким чином, географічна розмірність ринку є наслідком обґрунтування складу можливих конкурентів, що визначається бажаним ступенем повноти аналізу конкуренції. Проте територіальні чинники, зокрема в фрагментованих сферах діяльності, можуть мати перевагу при визначенні сукупності підприємств-конкурентів.

Підприємства, для яких територіальний чинник є найголовнішим при визначенні конкурентів, працюють на ринках з індивідуальним складом конкурентів. Автор вважає, що при визначенні складу основних конкурентів слід дотримуватися принципу спільності потенційних споживачів, на основі якого формуються зони диференційованого конкурентного впливу суперників на досліджуване підприємство й розраховуються коефіцієнти територіальної значимості цільових конкурентів (табл. 2).

Використання розрахованих коефіцієнтів дає змогу врахувати територіальний чинник близькості конкурентів при визначенні конкурентної значимості суперника, яка є складовою ринкової небезпечності суперника.

Таблиця 2

Розрахунок коефіцієнта територіальної значимості конкурентів

Зони ринку за питомою вагою споживачів, що обслуговуються підприємством П, %	Середина інтервалу, %	Коефіцієнт територіальної значимості
70 і більше 69,9 - 40 39,9 - 10	85 55 25	1 0,6 0,3

Проведене дослідження зовнішнього організаційного середовища на макрорівні на основі ознак динамізму, варіативності і флуентності основних його процесів засвідчило прискорену тенденцію зниження рівня нестабільності за останні три роки, що відповідає характеру та логіці поточних трансформаційних змін у соціально-економічній сфері України (табл. 3).

Таким чином, макроекономічна стабілізація збільшує ймовірність наукового передбачення динаміки параметрів зовнішнього середовища.

Об'єктивна оцінка змін на мікрорівні здійснювалась на основі дослідження динаміки показників кількості діючих, ліквідованих і збанкрутілих підприємств, у тому числі по адміністративних територіях України. У цілому можна констатувати продовження процесу збільшення кількості суб'єктів ринку в країні, що свідчить про потенціал зростання інтенсивності конкуренції.

Таблиця 3

Розрахунок загального коефіцієнту нестабільності змін у макроекономічному середовищі України за 2000 - 2003 рр.

Роки	Коефіцієнти	Загальний коефіцієнт нестабільності
	динамічності	дефлуентності	варіативності
2000	1,08	1,85	0,51	1,01
2001	1,08	0,81	1,49	1,07
2002	0,83	0,77	1,47	0,98
2003	1,01	0,57	0,53	0,74

Проведене дослідження в торгівлі свідчить про об'єктивні ознаки зростаючої інтенсивності конкуренції, отже, посилення нестабільності змін у цій сфері. Суб'єктивні уявлення учасників ринку про стан конкуренції в торгівлі не розходяться з цим висновком на відміну від уявлень про рівень передбачуваності змін середовища (табл. 4).

Переважна частина респондентів завищує власні прогностичні можливості, тим самим створюючи передумову для зростання ризику недосягнення визначених стратегічних цілей розвитку.

Таблиця 4

Оцінка нестабільності і передбачуваності змін ринкового середовища (за результатами обстеження, проведеного автором у 2004 р.)

Об'єкт оцінки	Коефіцієнти
	Структуровані	Прямі	Кінцеві
Динамічність змін середовища	0,74	0,69	0,72
Дефлуентність змін середовища	0,76	0,93	0.85
Варіативність змін середовища	0,74	0,92	0,83
Нестабільність середовища	0,87	-	0,82
Передбачуваність змін середовища	0,28	0,52	0,40

У роботі запропоновано класифікацію конкурентних переваг підприємства за такими ознаками: джерела утворення, характер забезпечення, цільова значимість, строк дії, стійкість, сфера прояву, можливість копіювання тощо. Доведено, що конкурентні переваги підприємства формують його конкурентоспроможність, яка є атрибутом конкурентної боротьби на визначеному ринку. З огляду на це конкурентоспроможність - це порівняльна характеристика конкурентного положення суб'єкта ринкових відносин, яка по-різному сприймається споживачами продукції підприємства, його фахівцями, конкурентами, потенційними та реальними інвесторами, незалежними експертами.

Таким чином, конкурентоспроможність як характеристика конкурентного положення суб'єкта ринку має реальні порівняльні ознаки прояву, оцінка яких формується на основі суб'єктивних уявлень щодо його конкурентних можливостей на конкретному ринку у визначений час.

Для комплексної характеристики конкурентних можливостей підприємства з позиції вміння суб'єкта ринкових відносин не лише створювати, а й утримувати конкурентні переваги, запропоновано використання поняття "конкурентний статус підприємства", яке поєднує досягнуту, потенційну та динамічну конкурентоспроможність.

На основі визначених складових конкурентного статусу підприємства в роботі обґрунтовано доцільність розрахунку перспективної конкурентоспроможності, яка має два формати: прогнозний та стратегічний. Прогнозна є результатом екстраполяції тенденцій у динаміці її реалізованого рівня і тому слугує орієнтиром при визначенні бажаних характеристик, що складають основу стратегічної конкурентоспроможності.

Стратегічна конкурентоспроможність є перспективною цільовою характеристикою майбутньої здатності суб'єкта ринку отримувати конкурентні переваги над суперниками і реалізовувати їх у власних інтересах. У конкретизованій формі вона уособлює запланований результат здійснення конкурентної стратегії і тому виступає об'єктом стратегічного планування.

На думку автора, забезпечення певного рівня конкурентоспроможності не слід вважати основною цільовою характеристикою. Для відображення бажаного (допустимого) рівня конкурентоспроможності запропоновано поняття "ефективної конкурентоспроможності", яке характеризує економічну доцільність досягнення підприємством певного конкурентного положення на ринку і визначається рівнем конкурентоспроможності, співвіднесеним з обсягом авансованого капіталу.

Кожний вид конкурентоспроможності потребує індивідуального підходу при її оцінці. Спільним є визнання того, що доцільно застосовувати систему показників, яка об'єднує в собі усі необхідні параметри конкурентоспроможності: показники ефективності ресурсів і витрат, а також обсягів діяльності досліджуваного підприємства.

У дисертації запропоновано поняття "ринкова небезпечність" конкурентів, яка визначається сукупністю індивідуальних зусиль впливу суперників на конкретного конкурента з метою послаблення його ринкових позицій і заволодіння відповідним сегментом ринку. Вона містить ознаки конкурентоспроможності, рівень якої склався на ринку, з об'єктивними параметрами і суб'єктивними форматами взаємозв'язку з конкретними суперниками.

Визначено, що ринкова небезпечність конкурента має два формати прояву: поточну конкурентну значимість і корпоративні стратегічні наміри (рис. 3).

У роботі запропоновано алгоритм розрахунку поточної конкурентної значимості підприємства, що відображає ступінь конкурентного впливу на суперників, який здійснюється постійно і тому вимагає від них адекватних дій, які повинні забезпечити ефективну поточну діяльність.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Складові ринкової небезпечності конкурента

Стратегічну компоненту ринкової небезпечності конкурента складають його стратегічні наміри, які знаходять відображення в характері діючої стратегії і потенційній конкурентоспроможності підприємства.

Визначення ринкової небезпечності конкурентів підприємства має здійснюватися в режимі кінцевої та поетапної оцінки. Ця задача розв'язується завдяки методу систематизації ознак ринкової небезпечності конкурента на основі послідовного матричного позиціонування. Для цього в роботі визначено всі можливі варіанти конфігурації ознак ринкової небезпечності конкурента, яким надано належне аналітичне тлумачення (табл. 5).

Підкреслено, що діагностика поточної значимості конкурентів потрібна не лише в межах системної оцінки їхньої ринкової небезпечності. Вона має самостійне прикладне значення, оскільки передує обґрунтуванню поточних конкурентних дій, прийняттю рішення щодо розміщення нових підрозділів підприємства, розподілу ресурсів між існуючими. Вищого ступеня конкурентної значимості суперник набуває за умов високої досягнутої конкурентоспроможності й територіальної наближеності.

Передумовою визначення рівня ринкової небезпечності конкурентів є дослідження їхньої ресурсної бази, статичні та динамічні параметри якої слугують основою оцінки досягнутої та потенційної конкурентоспроможності. Ресурсні можливості розвитку підприємства залежать від рівня ефективності використання їхніх окремих видів і ступеня раціональності структури ресурсного потенціалу.

Таблиця 5

Варіанти конфігурації складових ринкової небезпечності конкурента

Досягнута конкурентоспроможність (Кд) в - висока, н -низька	Територі альна значимість (Зт) в - висока, н - низька	Потенційна конкурентоспроможність (Кп) в - висока, н - низька	Характер стратегії (С) н - наступаль ний; о - оборонний	Варіанти конфігурація складових ринкової небезпечності конкурента
Кдв	Зтв	Кпв	Сн	Кдв, Зтв, Кпв, Сн
			Со	Кдв ,Зтв, Кпв, Со
		Кпн	Сн	Кдв ,Зтв, Кпн,Сн
			Со	Кдв, Зтв, Кпн, Со
	Зтн	Кпв	Сн	Кдв, Зтн, Кпв, Сн
			Со	Кдв, Зтн, Кпв, Со
		Кпн	Сн	Кдв, Зтн, Кпн, Сн
			Со	Кдв, Зтн, Кпн, Со
Кдн	Зтв	Кпв	Сн	Кдн, Зтв, Кпв, Сн
			Со	Кдн, Зтв, Кпв, Со
		Кпн	Сн	Кдн, Зтв, Кпн, Сн
			Со	Кдн, Зтв, Кпн, Со
	Зтн	Кпв	Сн	Кдн, Зтн, Кпв, Сн
			Со	Кдн, Зтн, Кпв, Со
		Кпн	Сн	Кдн, Зтн, Кпн, Сн
			Со	Кдн, Зтн, Кпн, Со

Нерівномірне забезпечення обсягу діяльності окремими видами ресурсів призводить до неефективного використання тих із них, які відповідають потенційно більшому обсягу діяльності. Вирішення цієї проблеми автор вбачає в розрахунку граничного обсягу діяльності, тобто потужності підприємства.

Існуючі підходи до визначення потужності на основі продуктивності ведучих виробничих ланок, або пропускної можливості "вузьких місць" потребують суттєвої конкретизації залежно від сфери діяльності підприємства.