Види інноваційного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Реферативна частина

1.1 Суть та особливості управління інноваційними процесами

1.2 Види інноваційного процесу

2. Розрахункова частина

2.1 Розрахунок трудомісткості конструкторської підготовки виробництва

2.2 Визначення витрат на конструкторсько-технологічну підготовку виробництва

Висновок

Додатки

Список літератури

Вступ

У сучасних умовах інноваційна діяльність в тій або іншій мірі властива будь-якому виробничому підприємству. Навіть якщо підприємство не є лідером на ринку інновацій, то рано чи пізно воно неодмінно зіткнеться з необхідністю виробляти заміну морально застарілих технологій і продуктів. Інноваційні процеси, їх втілення в нових продуктах і новій техніці є основою економічного розвитку.

Інноваційний процес представляє собою підготовку і реалізацію інноваційних змін і складається з взаємозв'язаних фаз, створюючи єдине, комплексне ціле. В результаті цього процесу з'являється реалізована, використана зміна - інновація. Для здійснення інноваційного процесу велике значення має дифузія - поширення в часі вже одного разу освоєної і використаної інновації в нових умовах або місцях вживання.

Сучасні інноваційні процеси досить складні і вимагають проведення аналізу закономірностей їх розвитку. Для цього необхідні фахівці, що займаються різними організаційно-економічними аспектами нововведень, - інноваційні менеджери. інноваційний управління продукція

Актуальність вибраної теми обумовлена тим, що інноваційний процес - це створення такої системи, яка дозволить в найкоротші терміни і з високою ефективністю використовувати у виробництві інтелектуальний і науково-технічний потенціали країни. Завдяки використанню нових інформаційних технологій цими потенціалами можуть користуватися як малі, так і крупні організації всіх форм власності.

Інноваційний процес - потужний важіль, за допомогою якого належить подолати спад в економіці, забезпечити її структурну перебудову і наситити ринок різноманітною конкурентоспроможною продукцією. Інноваційний процес покликаний забезпечити збільшення валового внутрішнього продукту країни за рахунок освоєння виробництва принципово нових видів продукції і технологій, а також розширення на цій основі ринків збуту вітчизняних товарів.

Управління інноваційною діяльністю має особливості в порівнянні з традиційною діяльністю. Перш за все, це обумовлено наявністю науково-дослідних і проектних робіт. Іншою особливістю - є її ризикованість. На будь-якому етапі створення нових споживчих продуктів і зразків техніки можлива поява неочікуваних, не видимих раніше проблем, які можуть призвести до порушення термінів, перевитрати ресурсів, до недосягнення запланованих цілей або навіть до закриття інноваційного проекту.

1. Реферативна частина

• 1.1 Суть та особливості управління інноваційними процесами

Інноваційна політика забезпечує реалізацію стратегічних цілей підприємства з врахуванням його наявних і потенційних ресурсних можливостей та з огляду на ринкову ситуацію. Вона спрямована на досягнення цілей підприємства і створення механізмів їх реалізації. Щоб вирішити ці завдання вона повинна, по-перше, носити стратегічний характер; по-друге, бути нерозривно пов'язаною з ринково ситуацією; по-третє, враховувати ресурсні можливості підприємства; по-четверте, ґрунтуватись на системному і цілеспрямованому підході до її формування; по-п'яте, забезпечувати неперервність і комплексність інноваційної діяльності підприємства, охоплення нею всіх внутрішніх елементів; по-шосте, забезпечувати нерозривність інноваційної політики і сучасних досягнень науково-технічного прогресу.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, виробничої та економічної діяльності при реалізації нововведень. Управління цією взаємодією має здійснюватися на основі певних норм і правил, які охоплюють: організаційні та правові процедури, розвиток функціональних напрямів діяльності підприємства; основні фактори та механізм реалізації інновацій; механізм коригування напрямів інноваційної діяльності.

Управління інноваційною діяльністю охоплює стратегічні та оперативні аспекти і має бути, з одного боку, націлене на створення або оперативне залучення інновацій, які забезпечуватимуть збереження і зміцнення ринкових позицій підприємства у тривалій перспективі, а з іншого - на систематичну й цілеспрямовану діяльність із вдосконалення існуючих технологій, прийомів і способів виконання роботи, завдяки яким життя інновацій подовжується.

Стратегічне управління інноваційною діяльністю націлене на реалізацію масштабних інноваційних проектів та визначає основні напрямив науково-технічної і виробничої діяльності підприємства у сферах розроблення і впровадження нової продукції, залучення у виробничу діяльність нових ресурсів і технологій, освоєння нових методів організації виробництва. Для реалізації цих завдань необхідно розробляти плани і програми інноваційної діяльності; здійснювати обґрунтування проектів створення нових продуктів; розробляти ефективні організаційні форми управління; керувати ресурсним забезпеченням інноваційних програм та проектів. Плани і програми інноваційної діяльності складають на основі ретельного вивчення таких чинників зовнішнього середовища, як економічні, науково-технологічні, демографічні, екологічні, рівень конкуренції в галузі тощо. Водночас оцінюють реальні можливості підприємства щодо інвестування інноваційних проектів, оскільки їх реалізація передбачає значні інвестиції, пов'язані із зміною техніко-технологічної бази.

Оперативне управління інноваційною діяльністю підприємства полягає у складанні календарних планів-графіків виконання робіт і контролюванні їх виконанні; вивченні економічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних факторів, що впливають на здатність фірми здійснювати інноваційну діяльність; розробленні ефективних форм організації інноваційної діяльності. Воно передбачає розроблення системи стимулювання з метою заохочення ініціативи, участі в інноваційних змінах, обговоренні проблем, що виникають у процесів провадження інновації тощо. Ефективна система стимулювання інноваційної діяльності забезпечує зміщення акцентів у системі мотивації персоналу: від простої соціалізації і прагнення задовольнити матеріальні процеси - до реалізації власних здібностей через участь у проекті, здобуття визнання завдяки його успішному впровадженню тощо. Активне залучення до інноваційної діяльності працівників підприємства підвищує потенціал його розвитку, створює нові інноваційні можливості, оскільки упровадження нових ідей здійснюється не під тиском вищого керівництва, а на основі розуміння можливості і за безпосередньої участі у генеруванні ідей та створенні нового всім персоналом.

До стратегічних аспектів управління інноваційною діяльністю підприємств роздрібної торгівлі віднесемо: залучення нових (вітчизняних) джерел постачання товарів; освоєння нових методів організації праці та формування торгово-технологічного процесу; пропонування споживачам товарів із покращеними властивостями (без ГМО, екологічно безпечних тощо). Відповідно оперативними аспектами управління інноваційною діяльністю підприємств роздрібної торгівлі є: оперативне планування структури роздрібного товарообороту; розробка системи стимулювання збуту; розробка системи стимулювання інновацій.

Стратегічні аспекти управління інноваційною діяльністю закладів ресторанного господарства передбачають: розробку і впровадження нового продукту (страв, послуг); залучення нових продовольчих ресурсів і сировини; освоєння нових методів організації праці у всіх підсистемах закладу ресторанного господарства. До оперативних аспектів управління інноваційною діяльністю закладів ресторанного господарства віднесемо: оперативне календарне планування виробничо-торговельної діяльності закладу ресторанного господарства; розробку системи залучення споживачів продукції закладу в умовах падіння купівельної спроможності населення; розробку системи стимулювання.

В Україні до початку економічної кризи об'єктом управління у закладах ресторанного господарства був стабільний виробничий процес та стабільний торгово-технологічний процес у підприємствах роздрібної торгівлі. Інноваційні процеси в цей період мали короткостроковий локальний характер. Однак нові економічні умови, що склалися сьогодні, вимагають інтенсивної інноваційної діяльності, підвищення уваги до ефективної організації досліджень і розробок, організації нововведень, зниження інноваційних ризиків. У діяльності організації на всіх стадіях життєвого циклу продукції поєднуються стабільний та інноваційний процеси. Вони взаємодоповнюють один одного: стабільний процес визначає інноваційні завдання, а результати інноваційної діяльності реалізуються у стабільному процесі діяльності.

Формування ефективних організаційних форм управління інноваціями підвищує чутливість підприємства до змін і його здатність гнучко переналагоджуватися, реагуючи на сигнали зовнішнього середовища. Такі структурні утворення можуть бути вкраплені у звичайну механістичну структуру і бути постійними центрами ініціювання змін; можуть утворюватися спонтанно у формі внутрішнього підприємництва чи формуватися у вигляді організаційних штабів. Вибір організаційних форм реалізації нововведень залежать від ступеня мінливості ринку, на якому працює фірма: за високої мінливості використовують адаптивні структури (проектна і матрична), за низької - спеціальні підрозділи, які працюють на перспективу, або штаби, коли інноваційний проект вступає у стадію реалізації.

Управління інноваційною діяльністю є невід'ємною частиною виробничо-господарської діяльності підприємства, яка несе в собі імпульс розвитку, ґрунтуючись на нових підходах до вирішення звичних виробничих завдань. Оптимальне поєднання виробничої та інноваційної діяльності дає змогу не лише постійно вдосконалювати виробничий процес і продукцію, а й діяти на випередження, виявляти нові перспективні напрями чи форми бізнесу, диверсифікувати діяльність з метою задоволення нових суспільних потреб.

1.2 Види інноваційного процесу

В залежності від того, де застосовується інновація - всередині фірми або за її межами розрізняють три види інноваційного процесу:

- Простий (натуральний);

- Простий міжорганізаційний (товарний);

- розширений[3.С.13].

Простий (натуральний) процес припускає створення і використання нововведення усередині однієї і тієї ж організації. Нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми. Хоча в ролі споживачів виступають ті підрозділи і співробітники, які використовують внутрішньофірмову інновацію.

При простому між організаційному (товарному) процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу на зовнішньому ринку. Така форма інноваційного процесу означає повне відділення функції творця і виробника нововведення від функції його споживача.

Розширений інноваційний процес виявляється в створенні нових виробників, порушенні монополії виробника-піонера, подальшому поширенні товару - дифузії. Явище дифузії інновації сприяє економічному розвитку суспільства та є стимулом для ініціації нового інноваційного процесу [3.С.14].

На практиці швидкість дифузії інновації залежить від різних факторів:

1) технічних та споживчих властивостей інновації;

2) інноваційної стратегії підприємства;

3) характеристик ринку, на якому реалізується інновація.

Інноваційна діяльність - це спільна діяльність безлічі учасників ринку в єдиному інноваційному процесі з метою створення і реалізації інновації.

В основі інноваційної діяльності лежить науково-технічна діяльність. Поняття науково-технічної діяльності розроблено ЮНЕСКО і охоплює:

1) наукові дослідження і розробки;

2) науково-технічну освіту і підготовку кадрів;

3) науково-технічні послуги.

Інноваційна діяльність переводить науково-технічну діяльність в економічне "русло", забезпечуючи виробничу і комерційну реалізацію науково-технічних досягнень.

В інноваційній діяльності виділяють наступні категорії основних учасників, класифікуючи їх за першочерговості:

1) новатори;

2) ранні реципієнти (піонери, лідери);

3) імітатори, які в свою чергу діляться на:

а) раніше більшість;

б) відстаючі.

Новатори є генераторами науково-технічних знань. Це можуть бути індивідуальні винахідники, наукові і дослідницькі організації, малі наукові підприємства. Вони зацікавлені в отриманні доходу від продажу розробленого ними інтелектуального продукту, який з часом може стати інновацією.

Ранні реципієнти (піонери, лідери)-це виробничі фірми, першими освоїли нововведення, використовуючи інтелектуальний продукт новаторів. Вони прагнуть до отримання надприбутку шляхом якнайшвидшого просування інновації на ринок. До фірмам-піонерам, перш за все, відносяться венчурні фірми, що працюють у малому бізнесі [5. С.66].

У цю категорію потрапляють також і великі корпорації, що є лідерами у своїх галузях. Якщо такі фірми мають у своїй структурі наукові, науково-дослідні, проектні підрозділи, то вони є також і новаторами. Хоча і в цьому випадку вони можуть скористатися послугами суто наукових або проектних організацій, уклавши з ними договір або купивши патент (ліцензію).

Більшість представлено фірмами-імітаторами, які слідом за "піонерами" впровадили нововведення у виробництво, що також забезпечує їм додатковий прибуток.

Відстаючі - це фірми, які стикаються з ситуацією, коли запізнювання з нововведеннями приводить до випуску виробів нових для них, але які або вже морально застаріли, або не користуються попитом на ринку через зайвої пропозиції. Тому часто відстають фірми замість очікуваного прибутку зазнають збитків.

Фірми-імітатори не займаються науково-дослідницькою та винахідницької діяльністю, вони набувають патенти і ліцензії у фірм-новаторів, або приймають на роботу за договором фахівців, які розробили інновацію, або нелегально копіюють інновацію ("інноваційне піратство") [5. С.68].

Крім перерахованих вище основних учасників інноваційної діяльності існують безліч інших, які виконують обслуговуючі функції і створюють інноваційну інфраструктуру:

1) біржі, банки;

2) інвестиційні та фінансові компанії;

3) засоби масової інформації;

4) інформаційні технології та засоби ділової комунікації;

5) патентні організації;

6) органи сертифікації;

7) бібліотеки;

8) ярмарки, аукціони, семінари;

9) система страхування;

10) рекламні агентства;

11) система освіти;

12) консалтингові компанії.

Фази інноваційного процесу

Одним з етапів інноваційної діяльності є управління інноваційним процесом від інвенції до реалізованої інновації.

Інноваційний процес складається з декількох частин (фаз), які в сукупності складають життєвий цикл інновацій (ЖЦІ).

Розглянемо склад і зміст фаз інноваційного процесу щодо продуктової інновації, яка є найбільш значущою серед інших видів інновацій.

Як правило, виділяються п'ять фаз інноваційного процесу:

Фундаментальна наука - Прикладна наука - Розробка (Проектування) - Виробництво - Споживання (Експлуатація) [3.С.55].

1. Фаза "Фундаментальна наука".

До цієї фази відносяться фундаментальні наукові дослідження - експериментальна та технічна діяльність, спрямована на одержання нових знань про основні закономірності розвитку природи і суспільства. Фундаментальна наука здійснюється в академічних інститутах, вузах, галузевих інститутах.

У країнах Західної Європи, в США і Японії фундаментальна наука в основному базується у вищій школі. У Росії - в галузевих і економічних інститутах.

Результатом фундаментальних наукових досліджень є нові теоретичні знання - відкриття. Прогнозування можливості їх практичного застосування вельми скрутно.

Статистика показує, що тільки 10% фундаментальних досліджень мають позитивний результат.

У США найважливішим виконавцем фундаментальних досліджень є університети - 51,3% досліджень. Роль університетської науки особливо велика при виконанні замовлень Національного інституту охорони здоров'я - 66,7%. Навіть Пентагон розміщує в університетах 48,7% своїх фундаментальних досліджень [5.С.74].

До початку 2008 року в Росії налічувалося 4535 наукових організацій і за їх кількістю Росія повернулася до рівня 1990 року - 4646 наукових організацій. При цьому найбільше скорочення їх числа припало на 1990 - 1995 роки, після чого почалося зростання числа наукових організацій.

2. Фаза "Прикладна наука".

На цій фазі інноваційної діяльності здійснюється прикладне теоретичне та експериментальне дослідження - наукова діяльність, спрямована на досягнення практичних результатів і вирішення конкретних народногосподарських завдань [3. С.56].

Як зазначав Ф. Бекон ще на початку XVII століття, "слід розділити вчення про природу на дослідження причин і отримання результатів: на частини - теоретичну і практичну. Перша досліджує надра природи, друга переробляє природу, як залізо на ковадлі " [3. С.56].

Наука не відразу стала творчою суспільною силою. До середини XVIII століття наукові досягнення використовуються у виробництві лише спонтанно. В цей період наука, як писав Ф. Бекон, "схильна до балачок, але безсила і не дозріла для того, щоб народжувати".

У другій половині XVIII століття наука сформувалася як цілісна система, організована з загальними для всіх галузей науки принципами. З цього моменту вона з ізольованою сфери людської діяльності перетворюється на найважливіший фактор інтенсифікації виробництва.

Сильним стимулом такого розвитку науки з'явилися дозрілі в економіці вимоги переходу виробництва на машинну основу. Для створення наукової інфраструктури, "банку наукової інформації" велику роль відіграло книгодрукування.

Але тим не менш аж до XX століття була відсутня тісна кооперація між наукою і виробництвом - отримані результати прикладних досліджень часто не знаходили практичного застосування.

Традиційно в СРСР прикладна наука здійснювалася в галузевих інститутах - науково-дослідних інститутах (НДІ), спеціальних конструкторських бюро (СКБ). У країнах Західної Європи, в Америці прикладні дослідження, як правило, проводяться безпосередньо на підприємствах. Це зближує науку і виробництво, дає значний виграш за часом і результатами при впровадженні інновацій.

Прикладні дослідження використовують отримані фундаментальною наукою нові знання для створення нових і поліпшення існуючих засобів і способів людської діяльності. Результат прикладних досліджень фіксується у винаходах, "ноу-хау", науково-технічних монографіях, в технічних завданнях на проектування нових об'єктів.

У сучасному світі відбувається постійне поглиблення процесу перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, а виробництва - в практичне застосування наукових досягнень.

"Прогрес наук, - писав Кондорсе, - забезпечує прогрес промисловості, який сам потім прискорює наукові успіхи, і це взаємний вплив, дія якого безупинно поновлюється, має бути зараховане до найбільш діяльним, найбільш могутнім причин вдосконалення людського роду" [3. С.58].

Практичне використання цього результату у виробництві також далеко не завжди передбачувано і велика ймовірність отримання негативного результату. Тому інвестиції в прикладні дослідження носять ризиковий характер.

Незважаючи на це всі провідні країни світу приділяють величезну увагу стимулюванню зростання винаходів. За статистичними даними кількість патентів, зареєстрованих у 2001-2007 рр.. в Японії склало - 3,5 млн. (37%), в США - 2,6 млн. (27%), в Євросоюзі, Південній Кореї та Китаї - по 12%.

Найшвидшими темпами реєстрація патентів зростає в КНР і до 2012 року за цим показником китайські фахівці обійдуть нинішніх лідерів за кількістю винаходів - японців. Китай приділяє велику увагу розвитку сучасних технологій, зокрема, в галузі хімії, комп'ютерів, телефонного зв'язку і передачі інформації.

У 2007 році Відділ з реєстрації патентів (PCT - Patent Cooperation Treaty) Всесвітньої Організації по роботі з інтелектуальної власності (World Intellectual Property Organization - WIPO) зафіксував безпрецедентно високий рівень реєстрацій нових патентів - 156 `100 патентів, що на 4,7% більше, ніж у 2006 році.

Особливо значимий ріст числа патентів показали Південна Корея і Китай, які в порівнянні з 2006 роком показали зростання на 18,8 і 38,1% відповідно. Трійку лідерів за 2007 рік очолює США (52 `280 патентів, або 33,5% від загального числа), потім йде Японія (27` 731 патентів, 17,8% від загального числа) і Німеччина (18 `134 патентів, 11, 6% від загального числа). Дуже вагомо додали в зростанні також Бразилія (зростання 15,3%), Малайзія (71,7%), Сінгапур (13,9%) і Туреччина (10%). Щоправда, жодна з них ще не входить в десятку лідерів [3. С.60].

3. Фаза "Розробка (проектування)".

Дана фаза містить конструкторську підготовку вироби для подальшого його виробництва. Сюди входять наступні основні роботи:

1) інженерне прогнозування - прогнозування нових технічних рішень, нових матеріалів, нових методів проектування. Тут також встановлюються можливі обмеження на проектування, виготовлення та застосування нового виробу - ресурсні, технічні, економічні, соціальні, екологічні.

2) параметрична оптимізація - визначення технічних характеристик виробу (зразка), забезпечення оптимального ряду параметрів виробу, його типорозмірів;

3) проектування виробу - розробка ескізного проекту, визначення можливих технічних альтернатив, розробка технічного проекту, відпрацювання виробу на технологічність;

4) виготовлення дослідного зразка (прототипу), його випробування і доведення;

5) коригування конструкторської документації за результатами випробувань дослідного зразка [3. С.62].

Фази "Прикладна наука" та "Розробка" часто з'єднуються в одну фазу - Науково-дослідна та дослідно-конструкторська підготовка виробництва (НДДКР).

НДДКР проводяться як в спеціалізованих лабораторіях, конструкторських бюро, дослідних виробництвах, так і в науково-виробничих підрозділах великих фірм. На виході даної фази - опрацьована інвенція - новація. Новація існує у вигляді проекту, дослідного зразка, корисної моделі [21. С. 90].

При оцінці ефективності НДДКР використовується розрахунковий період, який розбивається на наступні етапи: наукове дослідження, дослідно-конструкторські роботи, виготовлення промислових зразків, серійне виробництво, використання вироблених виробів або технологій у виробничій та господарській практиці, ліквідацію (утилізацію) виробів.

Розрахунки ефективності наукових досліджень враховують наступні основні положення та умови:

- Оцінка НДДКР дається в рамках розрахункового періоду;

- Обов'язковий облік чинника часу (зміни витрат і результатів у часі, нерівноцінність різночасних доходів і витрат);

- На початковій стадії НДДКР враховуються тільки майбутні витрати і доходи, пов'язані з проведенням і впровадженням наукової розробки;

- При розрахунках фактичної ефективності враховуються фактичні витрати та доходи, пов'язані з проведенням НДДКР і реалізацією її результатів;

- Використовується система цін, яка діє на момент виконання розрахунків, тарифів, податків і т.д. (з обов'язковим зазначенням цього моменту), інфляція не враховується;

- Зазначаються фактори невизначеності і ризику, а також способи їх відображення в розрахунках;

- Використовується принцип порівняння "без проекту (без інновації) і з проектом (з інновацією)", тобто оцінка ефективності наукових досліджень проводиться шляхом зіставлення грошових потоків, пов'язаних з проведенням дослідження та використанням його результатів, з грошовими потоками, які мали б місце, якби дослідження і, відповідно, впровадження не проводилося;

- Оцінки ефективності НДДКР, за рідкісним винятком, повинні бути виражені в грошовій формі.

Обгрунтування ефективності наукової розробки проводяться на наступних стадіях (етапах) її життєвого циклу:

- На стадії заявки включення в план НДДКР та укладання договору (оцінка потенційного ефекту);

- На стадії завершення розробки (оцінка очікуваного ефекту);

- На стадії впровадження (розрахунки фактичного ефекту).

На завершальній стадії оцінки ефективності НДДКР повинні бути відображені результати роботи за напрямками їх використання.

При формуванні оцінки ефективності НДДКР необхідно, в першу чергу, виявити і дати оцінку зміни ефективності в виробничої, господарської та іншої діяльності Товариства при впровадженні наукової розробки. Зміни такого роду можуть характеризуватися факторами ефективності (результативності, корисності) НДДКР.

Реалізація наукових результатів може позитивно вплинути на основні показники діяльності підприємства за рахунок [4. С.97]:

1. Збільшення доходу від зростання реалізації продукції.

2. Зниження матеріальних і енергетичних витрат.

3. Скорочення витрат живої.

4. Розробки, націлені на економію часу.

5. Економії капітальних вкладень.

6. Фактори, пов'язані з підвищенням якості готової продукції, зміною цін, оптимізацією фінансових потоків і оподаткування.

У ринкових умовах господарювання значний ефект можуть дати результати наукових розробок, що забезпечують при їх практичної реалізації:

- Підвищення конкурентоспроможності, розширення ринку збуту продукції і послуг підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- Підвищення курсової вартості акцій Товариства;

- Збільшення загальної капіталізації підприємства;

- Зниження ризиків, пов'язаних з виробничою та господарською діяльністю підприємства;

- Отримання доходів від продажу патентів і ліцензій;

- Отримання доходів від придбання або продажу нерухомості, фінансових вкладень, інших операцій на фондовому та фінансових ринках;

- Зростання доходів від реструктуризації підприємства та вдосконалення системи управління підприємством.

Ефективність НДДКР багато в чому визначається самим процесом проведення та впровадження наукових розробок. Найбільш важливими чинниками цього процесу, з точки зору його ефективності, є:

- Обсяг витрат на проведення НДДКР та їх розподіл у часі;

- Тривалість періоду від моменту завершення НІОКР до початку впровадження отриманих наукових результатів;

- Обсяг впровадження і його розподіл у часі протягом усього життєвого циклу інновації;

- Тривалість періоду наростання обсягів впровадження та динаміка обсягів впровадження;

- Система взаємовідносин між різними учасниками (організаційно-економічний механізм) наукового проекту, в тому числі відносини впроваджують організацій з підприємством, науковою організацією, відносини підприємства і впроваджують організацій з органами державної влади та місцевого самоврядування.

4. Фаза "Виробництво".

Дана фаза складається з наступних частин:

Організаційно-технічна підготовка, яка в свою чергу містить - конструкторсько-технологічну, матеріально-технічну, організаційну підготовку виробництва.

Конструкторська підготовка виробництва включає проектування спеціального обладнання, пристосувань, інструментів.

Технологічна підготовка виробництва охоплює розробку технологій, як для основного, так і для допоміжного виробництва.

Матеріально-технічна підготовка, по-перше, включає матеріально-технічне постачання сировиною, матеріалами, комплектуючими, стандартним обладнанням, оснасткою, інструментом, а по-друге, - монтаж обладнання та проведення пуско-налагоджувальних робіт.

Організаційна підготовка включає розробку системи планів з освоєння нової продукції; реструктуризацію існуючих підрозділів і розробку структури нових виробничих підрозділів; розробку системи ділових взаємин як усередині організації, так і з зовнішнім середовищем; розробку системи оплати праці.

Запуск виробництва - комплекс технічних, організаційних, економічних заходів з метою освоєння нового виробу на виробництві.

На фазі "Виробництво" реакція споживачів на інновацію ще не відома, тому інвестиції продовжують носити ризиковий характер.

Статистика показує, що ймовірність матеріалізації інновації досягає тільки 8,7%. З кожних 12 инвенций - тільки одна доходить до останньої фази "Споживання" [5. С.84]. Для зниження ризику часто організовують дослідне виробництво з подальшою пробної реалізацією дослідної партії. При цьому здійснюється спостереження за поведінкою споживачів, реакцій конкурентів і збутової мережі.

5. Фаза "Споживання (експлуатація)". Дана фаза складається з наступних частин:

1) збут інноваційної продукції споживачеві;

2) використання (експлуатація) продукції споживачем;

3) надання послуг з обслуговування та ремонту продукції.

Для більшості видів нових продуктів, особливо споживчих товарів короткострокового і середньострокового користування, фаза "споживання" є не настільки важливою, але деякі види продуктів, до них відносяться дорогі, наукомісткі, технічно складні вироби вимагають до себе особливої ??уваги на цій фазі. Це увага проявляється як моніторинг роботи такого виробу, його технічного стану, для попередження можливих неполадок, які можуть мати тяжкі наслідки, і коректування конструкції виробу. Таким чином, можна сказати, що дослідження і проектування для таких виробів не перериваються.

У ринковій економіці для отримання комерційного ефекту інноваційної діяльності істотними є ще дві фази - "Маркетинг" і "Інвестування" [2. С.73].

Фаза "Маркетинг" присутній в інноваційному процесі двічі:

1) на початку інноваційного процесу перед фазою "Розробка", як маркетингові дослідження ринку, зовнішнього і внутрішнього середовища - з метою пошуку інноваційних можливостей, оцінки доцільності проведення інновації;

2) в кінці інноваційного процесу перед фазою "Споживання" - з метою організації просування і збуту нового продукту.

Життєвий цикл інновації може бути представлений у вигляді стрічкової діаграми, що відбиває послідовність і зв'язок фаз інноваційного процесу.

Для надскладних інноваційних виробів, що несуть в собі небезпеку для природи і суспільства, включають таку стадію життєвого циклу, як "Ліквідація", оскільки їх виведення з експлуатації є ризикованим і дорогим, потребує інноваційних рішень і дій. Приклади таких виробів - атомні станції, ракетне озброєння, космічні станції, унікальні види транспортних засобів і т.д.

Висновок

У процесі управління інноваційною діяльністю необхідно вирішувати технічні і виробничі питання з урахуванням економічної доцільності та комерційної вигоди, впроваджувати нові технології, освоювати нові вироби і їх збут, забезпечувати узгодженість, безперервність, динаміку інноваційної діяльності підприємства на всьому її протязі - від ідеї до реалізованого матеріального продукту. Саме тому дана тема цікава для дослідження, разом з тим вона недостатньо розроблена, оскільки кожне нововведення потребує більш ретельного аналізу і розробки практичних рекомендацій щодо впровадження інновацій.

Управління інноваційними процесами - це управління науковою, науково-технічною, виробничою діяльністю та інтелектуальним потенціалом персоналу фірми з метою вдосконалення виробленого або освоєння нового продукту (послуги), а також способів, організації і культури його виробництва і на основі цього задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

2. Розрахункова частина

2.1 Розрахунок трудомісткості конструкторської підготовки виробництва

У підрозділі "Розрахунок трудомісткості конструкторської підготовки виробництва" визначається трудомісткість розробки конструкторських документів. Трудомісткість конструкторської підготовки виробництва (Ткпв) визначається як сумарна трудомісткість розробки документів пакета конструкторської документації (КД). Для розрахунку трудомісткості розробки пакету КД, треба прийняти до уваги наступне:

- технічне завдання - 10 % трудомісткості технічного проекту;

- технічна пропозиція - 30% трудомісткості технічного проекту;

- ескізний проект - 50 % трудомісткості технічного проекту;

- технічний проект - трудомісткість задана;

- робочий проект - 80% трудомісткості технічного проекту;

- випробування дослідного зразка та коригування конструкторської документації - по 10% трудомісткості технічного проекту.

Таблиця 1 - Розрахунок трудомісткості розробки пакету КД

Найменування конструкторської документації	Трудомісткість, н-год
Технічне завдання	280
Технічна пропозиція	840
Ескізний проект	1400
Технічний проект	2800
Робочий проект	2240
Випробування дослідного зразка	280
Коригування конструкторської документації	280
Загальна трудомісткість пакету КД (Ткпв)	8120

Для розробки КД необхідно визначити кваліфікацію виконавців. При розрахунку завантаження виконавців враховуємо витрати часу на участь в іспиті і налагодженні дослідного зразка і коректування технічної документації після іспиту зразка.

Визначення розподілу робіт і розрахунок завантаження виконавців проводять з огляду на те, що:

Конструкторський контроль на всіх стадіях виконує провідний конструктор;

Технологічний контроль на всіх стадіях виконує інженер-технолог першої категорії;

Нормоконтроль на всіх стадіях виконує інженер-конструктор першої категорії;

Технічне завдання виконує головний конструктор;

Технічну пропозиція й ескізний проект - провідний конструктор (80 %), інженер-конструктор 1-й категорії (20 %);

Технічний проект - провідний конструктор (20 %), інженер-конструктор (80 % трудомісткості розподіляються між інженером-конструктором 3-й категорії інженером-конструктором 2-й категорії (якщо кількість показників технічного рівня до 30, то розподіляється відповідно 48 % та 32 %, якщо більше 30 - то відповідно 32 % та 48 %); розробку структурної схеми виконує інженер-електронник;

Робочий проект розподіляється аналогічно технічному проектові, але треба прийняти до уваги наступні моменти:

• Робочий проект - 80 % трудомісткості технічного проекту + трудомісткість розробки наступних документів: технічна умова, паспорт і технічний опис, інструкція з експлуатації;

• Інженер-електронник не приймає участі у виконанні робочого проекту;

• Трудомісткість конструкторського, технологічного та нормо контролю розподіляється аналогічно технічному проекту;

- Трудомісткість робіт пов'язаних з випробовуванням дослідного зразка рекомендується розподілити між провідним конструктором (60 %) та інженером-конструктором першої категорії (40 %);

- Виконання коректування технічної документації пропонується планувати інженеру-конструктору 1-ї категорії (80 %) та інженеру-технологу (20 %).

Тривалість розробки комплекту КД у робочих днях визначається з метою планування завантаження виконавців та розраховується по формулі:

(дні) (1.1)

Тр.д=8120/8=1015 днів

У календарних днях:

(дні) (1.2)

Tк.д=1015/0,73=1390,4 днів

Тривалість у місяцях складає:

(місяці) (1.3)

де ?ti - сумарна трудомісткість по видах робіт у годинах,

25,4 - середня кількість робочих днів у місяці,

8 - тривалість робочого дня.

Td=8120/8*25,4=39,96 місяців

Розподіл робіт і розрахунок завантаження виконавців рекомендується представити у формі, яка наведена у таблиці 2.

Таблиця 2.- Розподіл робіт і розрахунок завантаження виконавців розробки КД

Найменування конструкторської документації	трудомісткість, н.год.	В тому числі по виконавцям
		інженер-електронщик	головний конструктор проекту	провідний конструктор	інженер-конструктор першої категорії	інженер-конструктор другої категорії	інженер-конструктор третьої категорії	інженер-технолог першої категорії
Технічне завдання	280	-	280	-	-	-	-	-
Технічна пропозиція	840	-	-	672	168	-	-	-
Ескізний проект	1400	-	-	1069,6	274,4	-	-	56
Технічний проект	2800	73,92	-	660,8	56	788,48	1108,8	115,2
Робочий проект	2240	-	-	528,64	44.8	630,78	946,2	89.6
Випробування дослідного зразка	280	-	-	164,6	104,2	-	-	11,2
Коригування конструкторської документації	280	_	_	16,8	202,72	_	_	60,48
Сумарна трудомісткість	8120	73,92	280	3112,44	850,12	1419,26	2055	332,48
Завантаження в робочих днях	1015	9,24	35	389,05	106,3	177,4	256,9	41,56
Завантаження в календарних днях	1390,4	12,6	47,9	532,9	145,6	243,02	351,9	56,9
Тривалість розробки у місяцях	39,96	0,36	1,37	15,3	4,2	6,98	10,11	1,63

2.2 Визначення витрат на конструкторсько-технологічну підготовку виробництва

Визначення сумарних витрат на конструкторсько-технологічну підготовку виробництва потребує визначення вартості конструкторської підготовки виробництва (КПВ), технологічної підготовки виробництва (ТПВ) і організаційної підготовки виробництва (ОПВ).

Вартість науково-технічної продукції на етапі розробки технічної документації може визначатися різними методами, але у курсовій роботі рекомендується застосовувати метод, заснований на урахуванні витрат:

, (2.1)

де Спл - планова собівартість виконання КПВ;

Ппл - плановий прибуток, який розраховують з використанням планового граничного рівня рентабельності (рекомендується 0,25 - 0,3).

Визначення собівартості КПВ рекомендується проводити з використанням методу питомої ваги. Основним базовим елементом розрахунку приймається стаття кошторису "Основна заробітна плата". Для використання цього методу насамперед необхідно визначити суму основної заробітної плати по усіх виконавцях, які беруть участь у виконанні даної КД.

Основна заробітна плата розробників нової техніки розраховується по формулі:

, (2.2)

де Зн-год середньозважена оплата нормо-години, яка ураховує рівень завантаження співробітників j-ої кваліфікації та їх рівень посадових окладів;

Ткпв трудомісткість конструкторської розробки у нормо-годинах.

Розрахунок основної заробітної плати виконавців проекту необхідно навести у формі, яка приведена у таблиці 3.

При розрахунку даних таблиць 3 та 4 необхідно враховувати реальні дані (оклад інженера-конструктора 3-ї категорії приймається самостійно студентом на рівні середньої зарплати промисловості). У всіх випадках рекомендується додержуватися таких співвідношень розміру місячних окладів категорій працівників до розміру місячного окладу інженера-технолога 3-ї категорії: головний конструктор - 1,6; провідний конструктор - 1,31; інженер-конструктор 1-ї категорії - 1,19; 2-ї категорії - 1,13; 3-ї категорії - 1; технолог 1-ї категорії -1,18; інженер-електронник -1,13.

Таблиця 3.- Розрахунок основної заробітної плати

Посада	Сумарна трудомісткість, н-годин	Тривалість участі у розробці, міс.	Оклад	Розрахунок
інженер-електронник	73,92	0,36	2825	1017
головний конструктор проекту	280	1,37	4000	5480
провідний конструктор	3112,44	15,3	3275	50107,5
інженер-конструктор першої категорії	850,12	4,2	2975	12495
інженер-конструктор другої категорії	1419,26	6,98	2825	19718,5
інженер-конструктор третьої категорії	2055	10,11	2500	25275
інженер-технолог першої категорії	332,48	1,63	2950	4808,5
Всього	8120	39,96		118901

Витрати по окремих статтях собівартості (матеріали, витрати на спецобладнання, додаткова заробітна плата, командировочні витрати, послуги сторонніх організацій, інші прямі витрати і накладні витрати) визначаються з використанням методу питомої ваги.

У формулах розрахунку витрат використані наступні умовні позначки:

- відповідно питома вага витрат на матеріали, спеціальне обладнання, основну заробітну плату, командировочні витрати, послуги сторонніх організацій, інші прямі витрати і накладні витрати в собівартості КПВ при розробці аналогічних виробів (додатки, таблиця Д 1). Показникиобираються згідно додатку у таблиці Д 1 таким чином, щоб у підсумку три обрані цифри склали 100%.

Розрахунок планової собівартості КПВ та її ціни звести у таблицю наступної форми (табл. 4). Врахувати, що плановий рівень рентабельності, який рекомендується на етапі розробки документації КПВ, складає 15-18%.

Таблиця 4. - Розрахунок планової собівартості та ціни КПВ

№	Стаття витрат	Розрахунок	Сума, грн
1	Матеріали	Зм=(13/85)*118901	18184,8
2	Спеціальне устаткування	Зуст=(2/85)*118901	2797,6
3	Основна заробітна плата	Зо=118901	118901
4	Додаткова зарплата	Здод=0,1*118901	11890,1
5	Єдиний соціальний внесок		49700,6
6	Командировочні витрати	Зк=0,05*118901 5	5945,05
7	Послуги сторонніх організацій	Зпс=0,15*118901	17835,2
8	Інші прямі витрати	Зпв=0,25*118901	29725,3
	Виробнича собівартість		254979,6
9	Накладні витрати	254979,6	38246,9
10	Комерційні витрати	254979,6	63744,9
	Планова собівартість КПВ		356971,4
11	Ціна підприємства	Цпр =25/100*356971,4+356971,4	446214,25
12	Ціна розробки КПВ	Црозр = Ккпв =446214,25(1+20/100)	535457,1
Примітки: ставки ПДВ та відрахувань у пп. 5 та 12 корегуються згідно діючого законодавства (див. Додаток 2)

Вартість пакета конструкторської документації, яка основана на даних кошторису та враховує ПДВ визначається відповідно формулі 2.1.

Витрати на технологічну підготовку виробництва визначають відповідно формулі:

, (2.3)

де Ккпв вартість КПВ з ПДВ,

бтпв коефіцієнт, що характеризує типове відношення витрат на ТПВ до рівня витрат на КПВ (бтпв = 0,8).

Ктпв=107091,4*0,8=85673,12

Витрати на організаційну підготовку виробництва визначають відповідно формулі:

, (2.4)

де бопв коефіцієнт, що враховує типове відношення витрат на ОПВ до рівня витрат на Вкпв і Втпв (бопв = 0,5).

Копв=(107091,4+85673,12)*0,5=96382,3

Загальні витрати на конструкторсько-технологічну підготовку виробництва:

, (2.5)

де Ккпв, Ктпв, Копв відповідно витрати на КПВ, ТПВ, ОПВ.

Кпідг=107091,4+85673,12+96382,3=289146,8

Розрахунок собівартості і ціни нового виробу

Собівартість одиниці продукції в першому році періоду визначається метод укрупнених розрахунків, для чого на основі принципової схеми виробу складається перелік покупних елементів і комплектуючих виробів і визначається їхня загальна вартість (табл. Д 3). Результат розрахунків рекомендується звести у таблицю (табл. 5).

Таблиця 5.- Вартість покупних комплектуючих елементів і виробів

Елементи витрат	Розрахунок	Вартість, грн
Вартість покупних комплектуючих елементів і виробів	4000	4000
Транспортні витрати	4000*0,06	240
Витрати на складування комплектуючих	4000*0,015	60
Витрати на монтаж елементів системи	4000*0,3	1200
Усього (Зпк)	5500

Кошторисна вартість комплектуючих враховує договірні ціни на їх придбання, транспортні і заготівельно-складські витрати, а також витрати на монтаж і позначається Зпк.

При виконанні розрахунків необхідно транспортні витрати прийняти на рівні 6% від сумарної вартості комплектуючих, витрати на складування комплектуючих - 1,5% від сумарної вартості, витрати на монтаж елементів системи - 30% від загальної вартості.

Калькуляція планової собівартості нового виробу розраховується з використанням методу питомої ваги та урахуванням структури собівартості аналогічної продукції. Методика визначення планового рівня витрат на виробництво нової продукції наведена у табл. 6, де:

ам середнє значення питомих прямих витрат на сировину і матеріали;

апк середнє значення питомих прямих витрат на покупні комплектуючі вироби;

аозп середнє значення питомих прямих витрат на основну заробітну плату

Таблиця 6. - Розрахунок планової собівартості виробу

№	Стаття	Розрахунок	Сума, грн.
1	Сировина і матеріали	Зм=5500(10/70)	785,7
2	Покупні комплектуючі елементи та вироби		5500
3	Основна заробітна плата	Зозп=5500(20/70)	1571,4
4	Додаткова ЗП		157,14
5	Єдиний соціальний внесок		656,8
6	Інші прямі витрати	Зпр=0,3*5500	1650
7	Загально виробничі витрати	Зп=0,82,*1571,4	1288,5
Виробнича собівартість		11609,5
8	Адміністративні витрати		1099,9
9	Комерційні витрати		2321,9
Повна собівартість		15031,3
Ціна без ПДВ		18789,1
Ціна реалізації		22546,9
Примітки: ставки ПДВ, податку на прибуток та відрахувань у пп. 5 корегуються згідно діючого законодавства (див. Додаток 2)

Розмір планованого прибутку на одиницю виробу в першому році регулюють плановим рівнем рентабельності продукції (рекомендується - 20-25%):

, (3.1)

де П 1 - розмір планового прибутку в першому році;

Спов 1 повна собівартість виробу у першому році випуску нової продукції.

П=15031,3*0,25=3757,8

Ціна реалізації одиниці продукції в першому році розрахункового періоду визначається по формулі:

, (3.2)

де Спов 1 - повна собівартість одиниці продукції в першому році;

П 1 - планований прибуток в першому році;

ПДВ - сума податку на додану вартість у ціні реалізації виробу.

Цреализ=15031,3*1,2=22546,9

Визначення тривалості розрахункового періоду та основних ринкових показників нового виробу

Оцінку ефективності інноваційного проекту починають з визначення тривалості розрахункового періоду. У курсовій роботі студент повинен зазначити, що тривалість розрахункового періоду залежить від тривалості етапів конструкторської підготовки виробництва (КПВ), технологічної підготовки виробництва (ТПВ), організаційної підготовки виробництва (ОПВ) і етапу виробництва та дифузії нововведення.

Тривалість конструкторської підготовки виробництва визначається з урахуванням можливого паралельного виконання робіт різних етапів проектування. Загальна тривалість організаційно-технічної підготовки виробництва визначається як сумарна тривалість послідовних стадій з урахуванням їх часткового паралельного виконання.

Загальна тривалість розробки комплекту КД (Ткд) розраховується по формулі:

, [рік] (4.1)

де Ткпв - трудомісткість конструкторської підготовки виробництва в нормо-годинах (таблиця 1);

8 - тривалість робочого дня в годинах;

360 - норматив перекладу календарних днів у календарну кількість років;

0,73 - коефіцієнт перекладу робочих днів у календарні;

n - кількість робітників, що одночасно працюють над проектуванням виробу (2-5 працівників).

Ткд=8120/8,0*0,73*360 * 4=0,97року

Тривалість технологічної підготовки виробництва визначають по формулі:

, (4.2)

де тпв - коефіцієнт, що характеризує тривалість технологічної підготовки виробництва в порівнянні з тривалістю КПВ (тпв = 0,8).

Ттпв=0,8*0,97=0,78 року

Тривалість організаційної підготовки виробництва визначають по формулі:

, (4.3)

де опв - коефіцієнт, що характеризує тривалість організаційної підготовки виробництва в порівнянні з тривалістю КПВ і ТПВ (опв =0,5).

Топв=0,5(0,97+0,78)=0,88

При розрахунках необхідно враховувати, що наступний етап не може починатися у той самий час, коли закінчився попередній. Передбачається, що етапи частково виконують паралельно і тим самим зменшують загальну тривалість підготовки виробництва на 15-20%.

При визначенні тривалості розрахункового періоду враховують, що тривалість виробництва даного виробу обмежена терміном його морального старіння. З огляду на терміни морального старіння зразків нової техніки в радіоелектронній промисловості, приймаємо період випуску виробів на рівні 5 років (у середньому по машинобудуванню 5-7 років для розвинутих країн).

Дані, що характеризують розрахунковий період, необхідно включити в таблицю 7. При цьому необхідно додатково врахувати:

? За початковий рік розрахункового періоду приймається рік початку фінансування робіт зі створення нового виробу (рік виконання курсової роботи). Як кінцевий рік розрахункового періоду приймаємо рік зняття виробу з виробництва.

? Якщо організаційно-технічна підготовка виробництва закінчується по розрахункам у 4-му кварталі календарного року, то виробництво продукції слід планувати с початку наступного року та продовжувати повні 5 років, інакше виробництво продовжуватиметься частину року, що залишилася, та ще повні 5 років;

? Обсяг виробництва нової продукції у першому році появи її на ринку слід планувати, враховуючи випуск нової продукції у наступному році та частку першого року випуску (до кінця календарного року), протягом якого планують здійснювати виробництво;

? При визначенні обсягів продажу необхідно враховувати, що в останні 1 - 2 роки можна чекати зниження обсягів виробництва і продажу виробу (перед зняттям продукції з виробництва).

Таблиця 7. - Визначення тривалості розрахункового періоду та обсягу виробництва

Етапи розрахункового періоду	Тривалість етапу, років	Розрахунковий період, роки
		2013	2014	2015	2016	2017	2018	2019
Конструкторська підготовка виробництва	0,97
Технологічна підготовка виробництва	0,78
Організаційна підготовка виробництва	0,88
Загальна тривалість підготовки виробництва	2,63*0,85=2,23
Кількість виробів, що реалізується, шт.		0	0	77	100	130	140	110

Після визначення обсягу виробництва по роках розрахункового періоду доцільно визначити рівень собівартості та ціни виробу.

При плануванні зміни обсягу виробництва у планових роках розрахункового періоду собівартість виробу підлягає коригуванню по формулі:

(4.4)

де обсяг реалізації продукції в натуральному вираженні в i-тому році;

теж для (i+1) року.

= (77/100)0,23 *15031,3 = 14154,3

Ми вибираємо стратегію "зняття сливок". Вона характеризується послідовним залученням різних сегментів ринку. Першочергово фірма встановлює максимально високу ціну на товар. Товар позиціонується як унікальний, для особливих випадків, проводиться відповідна рекламна кампанія. Першим покупає цей товар той сегмент ринку, до якого відносяться покупці з великими доходами, що готові платити велику ціну за ексклюзивність. Коли початкова хвиля попиту згасає, фірма знижує ціни та змінює рекламу. Суть стратегії - максимізувати короткостроковий прибуток в умовах низької конкуренції, коли інші фірми не можуть запропонувати цей товар.

Для того щоб вдало реалізувати цю стратегію, необхідно виконати ряд умов:

- товар має бути унікальним;

- витрати виробництва на початковому етапі повинні бути не дуже великі;

- низький рівень конкуренції;

- фінансові резерви для реклами на початковому етапі і росту виробництва в майбутньому.

Ця стратегія дозволяє фірмі максимізувати прибуток, уникнути помилок при встановленні цін, бо в майбутньому ціна буде знижуватися, що приведе до захоплення нових покупців. Головний недолік стратегії "зняття сливок" - через деякий час з'являться конкуренти, бо висока ціна є привабливою.

Стратегія впровадження товару на ринок називається ще стратегією прориву або ціноутворенням витиснення. Вона характеризується тим, що фірма встановлює гранично низьку ціну на товар, інколи нижче собівартості, при виході на ринок з метою захопити значну частку та знизити собівартість товару за рахунок реалізації ефекту масштабу виробництва. Вона є досить ризиковою, бо розрахована на довгий строк.

Для того, щоб реалізувати цю стратегію, необхідно мати:

- високу місткість ринку, потенційно можливу економію на масштабах виробництва;

- довгостроковий життєвий цикл товару;

- достатні основні фонди для розвитку виробництва, а також великі фінансові ресурси;

- низькі ціни при високому рівні конкуренції роблять ринок не привабливим.

Ця стратегія має ряд негативних сторін. По-перше, вона може призвести до цінової війни, коли конкуренти не згодні піти з ринку та відстоюють своє право на його частку. В цьому випадку ціна буде знижуватися до рівня, коли жодній фірмі буде невигідно працювати.

Коефіцієнт 0,23 характеризує вплив росту обсягу виробництва на собівартість. Розрахунки доцільно представити у вигляді таблиці 8.

Таблиця 8.- Визначення собівартості та ціни нової продукції.

Показники	2015	2016	2017	2018	2019
Виробництво та реалізація нових виробів, шт.	77	100	130	140	110
Повна собівартість одиниці продукції, грн./шт.	15031,3	14154,3	13325,4	13100,2	13847,3
Витрати на виробництво нової продукції, грн.	1157410,1	1415430	1840059	2104858	1786884
Ціна підприємства оптова (без ПДВ), грн/шт	22000	21000	20500	20000	19000
Ціна реалізації (з ПДВ), грн/шт.	25740	24570	23985	23400	22230
Чистий дохід від реалізації нової продукції, грн	1694000	2100000	2665000	2800000	2090000
Прибуток підприємства, грн

Подобные документы

• Кон'юнктура ринку науково-технічної продукції

  Особливості ринку науково-технічної продукції, життєвий цикл виробу, види фірм у науково-технічній сфері. Інформаційне і консультативне обслуговування виробництва. Показники кон'юнктури, особливості ціноутворення, методика дослідження кон'юнктури ринку.
  
  реферат [40,9 K], добавлен 03.06.2010
  

• Планування діяльності підприємства

  Розроблення виробничої програми у натуральному та квартальному виразі. Розрахунок трудомісткості виробничої програми та нормованої заробітної плати. Розрахунок собівартості продукції. Визначення планових фінансових результатів діяльності підприємства.
  
  курсовая работа [43,1 K], добавлен 19.03.2011
  

• Концептуальні основи управління інноваційними процесами

  Класична теорія інновацій. Основний склад і взаємозв’язок інноваційних процесів за видами діяльності. Аналіз побудови системи управління інноваційними процесами. Аналіз інноваційної політики в Україні. Проблематика управління інноваційними процесами.
  
  курсовая работа [172,4 K], добавлен 01.12.2015
  

• Менеджмент і адміністрування в процесі аналізу та розрахунків показників планування діяльності підприємства "Чумак" в умовах ринку

  Організаційно-управлінська структура підприємства. Адміністрування виробничої діяльності. План виробництва та реалізації продукції. Планування трудомісткості виробничої програми, пропускної спроможності обладнання, показників по праці, заробітної плати.
  
  курсовая работа [212,2 K], добавлен 22.11.2014
  

• Інноваційний проект як пріоритетний напрям розвитку сучасного підприємства

  Розглянуто формування системи управління інноваційними проектами. Визначені основні фази життєвого циклу інноваційного проекту. Досліджено процес впровадження системи стратегічного управління інноваційною діяльністю господарюючих суб’єктів підприємств.
  
  статья [50,2 K], добавлен 24.04.2018
  

• Вдосконалення системи менеджменту підприємства

  Сутність процесу управління ресурсами підприємства, його основні види. Аналіз системи управління ресурсами КП "Івано-Франківськводоекотехпром". Розрахунок ефекту від впровадження запропонованих заходів з покращення системи менеджменту підприємства.
  
  курсовая работа [434,5 K], добавлен 24.10.2012
  

• Прогнозування нових технологій

  Необхідність і завдання технологічного прогнозування. Основні методи прогнозування та заміна технологій, їх порівняльний аналіз. Патентні дослідження на стадіях процесу розроблення нової продукції, взаємозв'язок стадій розроблення нової продукції з ними.
  
  курсовая работа [535,0 K], добавлен 01.08.2009
  

• Управління процесами технічного розвитку підприємства

  Характеристика та класифікація напрямків технічного розвитку підприємства, поняття і зміст категорії управління процесом. Організація технологічної підготовки виробництва. Характеристика системи управління процесами технічного розвитку ВАТ "Галактон".
  
  курсовая работа [889,5 K], добавлен 21.03.2012
  

• Організаційно-економічний механізм управління процесами інноваційного розвитку

  Вплив інноваційної діяльності на різні сторони життєдіяльності суспільства. Поняття інновації, інноваційної діяльності, інноваційного процесу. Типи шляхів економічного розвитку. Методи, функції, система управління інноваційним розвитком на макрорівні.
  
  лекция [65,0 K], добавлен 17.11.2009
  

• Дослідження процесу організації праці на підприємстві

  Маркетингова діяльність підприємства. Управління трудовими ресурсами в ТД "Ніжин". Дослідження можливості впровадження концепції стратегічного управління. Прогноз діяльності підприємства на короткострокову перспективу. Організаційна культура підприємства.
  
  отчет по практике [1,3 M], добавлен 12.03.2015
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам