Класифікація інформаційних продуктів та послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Поняття «інформація» є одним з найпоширеніших. Термін "інформація" походить від латинського слова «information», що означає «розяснення», «виклад». Спочатку під інформацією розуміли повідомлення, відомості, що передаються одними людьми до інших людей, а також сам процес передачі цих відомостей. У процесі розвитку цивілізації поняття інформації змінювалося. Виникла потреба в науковому підході до поняття інформації і визначення її властивостей. У XX столітті зявилося безліч нових визначень інформації. Зараз немає універсального визначення, тому що поняття трансформуються в залежності від тієї сфери, в якій вони використовуються.

У деяких галузях знань (інформатика, кібернетика) інформація - це міра усунення невизначеності (ентропії), в теорії інформації (обчислювальної техніки і звязку) - це кількість прийнятих, оброблених або надіслані повідомлення (бітів), в синергетики (від грецького «sinergia» -- разом, спільна дія, співробітництво) інформація означає міру організації (узгодженості, звязності, впорядкованості) системи. Висока міра впорядкованості (інформаційної) системи є умовою узгодженості її складових частин, що викликає зменшення ентропії системи, що в свою чергу призводить до збільшення узгодженості та впорядкованості самої системи в цілому.

Усі процеси життя людського суспільства відображаються за допомогою інформації. Інформація - це засіб спілкування людей, через неї ми отримуємо відомості про навколишній світ. Сама по собі інформація є більшою мірою абстрактним поняттям, але ряд її особливостей (можливість запису, стирання, відтворення, передачі, зберігання) наближає її до матеріальних обєктів. У реальному світі інформація може бути представлена на різних матеріальних носіях (папері, плівці, дискеті, магнітній стрічці, компактному оптичному диску і т. д.) або у нематеріальній формі (на екрані дисплея ЕОМ, телевізора, кіноекрану, проекційної апаратури, у радіопередачі, у формі підготовки та проведення семінару, конференції тощо).

1. Класифікація інформаційних продуктів та послуг

Класифікація інформаційних продуктів і послуг має динамічний характер. Раніше до неї не входили кінцеві продукти інформаційних структур, що займаються розробленням баз даних для продажу, постачанням інформаційно-пошукових систем тощо. На структуру інформаційних продуктів активно впливає оновлення складу обчислювальної техніки, периферійного устаткування, засобів передачі інформації.

Якщо порівняти традиційні послуги, передбачені чинними класифікаторами, з фактично наявними та необхідними для суспільства, то стане очевидним, що класифікувати інформаційні продукти потрібно виходячи не тільки з їх призначення, походження, технології надання споживачам, але й з їх корисності для споживача.

Удосконалення існуючого переліку інформаційних продуктів можна здійснити за рахунок освоєння нових видів інформаційно-обчислювальних робіт і послуг; розроблення окремих актуальних завдань, пов'язаних із соціальною сферою (пенсійне забезпечення, працевлаштування, екологія, приватизація тощо); адаптація розробок, впроваджених в інших організаціях; опрацювання та впровадження нових стандартів, технічних умов, нових технологій.

Найбільш прийнятну на даний момент класифікацію ІПП наведено на мал.8.1.

За весь час розвитку теорії інформації робилося безліч спроб класифікувати її. При цьому дослідники використовували різні ознаки, за якими вони проводили розподіл. Це залежало від того, для яких цілей проводилася класифікація. Через відмінності в основоположному ознаці всі класифікації відрізняються один від одного. Наведемо кілька прикладів таких класифікацій:

1) контрольно-вимірювальна, обліково-статистична, науково-технічна та суспільно-політична;

2) документальна, обчислювальна, економічна, адміністративна та технічна;

3) економічна, науково-технічна, політична, соціально-політична і духовна.

Необхідно відзначити, що в більшості класифікацій виділяється економічна інформація. При цьому їй дається власне визначення:

1) економічна інформація - такі відомості про економічну діяльність підприємства, які відображають зміну ситуації всередині і за межами підприємства;

2) економічна інформація складається з усіх обєктивних фактів і припущень, які впливають на сприйняття людиною, що приймають рішення, сутності і ступеня невизначеностей, повязаних з даною проблемою чи можливістю. Все те, що потенційно дозволяє знизити ступінь невизначеності, будь то факти оцінки прогнози, чутки, повинно вважатися інформацією;

3) економічна інформація - інформація, яка містить знання про економічну політику держави, економічні знання, відображають виробничі відносини і їх прояви різних сферах економіки. Економіка - це насамперед інформація, інформаційні процеси і інформаційні потоки на основі яких виробники, торговці, чиновники тощо управляють виробництвом і розподілом товарів.

Розглянемо інформацію в контексті однієї з головних функцій менеджменту - обробки інформації. Основне завдання підприємства при реалізації виробничої концепції - отримання прибутку шляхом виробництва продукції та її реалізації. Класична модель роботи цього підприємства передбачала, що більшість ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових тощо) має бути спрямована на виробництво і постачання продукції споживачеві.

Інформаційні витрати йшли лише на координацію процесу виробництва, її раціоналізацію. Їх розглядали як певний податок на виробничі операції, що при розрахунку ціни ставився до «накладними витратами". Більшість економістів називало ресурсами землю, працю і капітал, не намагаючись розібратися в ролі тих особливих ресурсів, которі таїть інформація як фактор досягнення найвищих економічних результатів. Вважалося, що для обробки мінімально необхідної інформації потрібна невелика група фахівців, яка забезпечувала б функціонування підприємства у галузі трудових відносин, патентного права, відшкодування збитків, вивчення ринку збуту і т. п.

Основним принципом роботи менеджера внутрішньофірмового рівня була стандартизація процедур обробки інформації, що в свою чергу призводило до глибокої спеціалізації по роботі з інформацією.

Саме стандартизація дозволяла вузькоспеціалізованим службам діяти точно, роблячи мінімум координаційних дій, але за однієї умови суттєвого - без значної зміни основних умов функціонування. У 60-і роки були зроблені колосальні спроби створити інтегровані управлінські інформаційні системи, що працюють на принципах повністю запрограмованої стандартизації.

Стандартизація та механізація управлінської праці були основними ідеями менеджменту до 70-х років XX століття. Ці концепції працювали найефективніше або за умов дефіциту товару ( «ринок продавця»), або в умовах регульованого ринку. Стандартизація була в цих випадках засобом зниження витрат виробництва за допомогою мінімізації кількості рішень, що випускається, асортименту товарів, зниження рівня відмов від споживачів, зменшення змін в організації виробництва. Саме в цей час склалося у соціалістичній економіці ставлення вищого управлінського персоналу до інформації про виробництво: "найкраща новина - відсутність новин!». Стандартизація вважає за краще, щоб вимоги були передбаченими споживачів, вибір продуктів обмежений, щоб попит формувався за допомогою засобів масової інформації, через рекламу або масові розпродажі під контролем виробників.

Всі ці концепції менеджменту на оптимізацію діяльності почали руйнуватися в 70-х роках, коли виросла глобальна (загальносвітова) конкуренція, ускладнилися організаційні структури підприємств, ускладнилося і посилилося державне регулювання в історично «ринкових» країнах (США, Канада, країни Західної Європи), почався сучасний етап НТР, повязаний насамперед з інформатизацією суспільства. Прагнення використовувати нових фахівців, аби впоратися з виникаючими проблемами, призвело до вибухового збільшення чисельності персоналу і відповідно до освіти нових рівнів управління.

Підприємства почали включати в штат фахівців, адміністративних і технічних працівників, все тісніше зливалися із менеджментом, тому що їх головним завданням була обробка інформації, а не пряме виробництво товарів. Через відсутність управлінської теорії, що дає змогу діяти в нестандартних і неконкретних, нестійких умовах ринку, додаткові сили та компютерна техніка були кинуті на добування зайвої інформації в надії, що нагальні завдання якось вирішаться самі собою в процесі взаємодії змагань між собою груп персоналу.

Політичний підхід урівноваження між сил підрозділами підприємства і управлінцями вищої ланки підтримував попит на інформаційні служби, які почали користуватися компютерами, використовуючи не тільки власні (внутріфірмові) джерела інформації, але і зовнішні, здобуваючи інформацію за гроші, то є інформація перейшла в розряд економічних цінностей.

Визначимо, який тип інформаційної діяльності носить ринковий характер і може бути основою комерційного поширення інформації.

Виділяють три типи інформаційної діяльності.

Перший з них - латентна, тобто приховане, не реєстрована інформаційна діяльність, яка є складовою частиною будь-якої людської дії. При цьому субєкт поєднує функції виробника, перетворювача і одержувача даних.

Результати такої інформаційної діяльності нікому не передаються в явному вигляді, вони лише «уречевлюють» в продукції дії. Наприклад, при переході вулиці чоловік дивиться наліво, потім направо і, лише переконавшись, що вулиця вільна, переходить її.

Другий тип можна назвати потенційною інформаційною діяльністю. Вона збігається з будь-якої діяльності, результати якої для стороннього спостерігача можуть виступати як джерело інформації. При цьому результати діяльності починають виконувати роль знаків себе самих, тобто розглядаються автонімно. (Автоном - від авто і грецького onyma - «імя» - справжнє імя автора, що пише під псевдонімом.) Іншими словами, будь-який продукт або процес несе - потенційно - знання про себе. Щоб він став реальністю, «отедінілось» від виробництва, потрібен субєкт, що вміє спостерігати, вимірювати, фіксувати результати вимірювання, передавати і перетворювати їх і т. п. Наприклад, ви побудували у себе на дачі по власним оригінальним проектом теплицю, яка дозволяє більш ефективно використати площу, одержувати більш високі врожаї і т. д. Якщо ваш сусід - людина наглядова, здатний вирахувати ваші «ноу-хау», то він також зможе реалізувати ваш проект, але вже на свою ділянку.

Третій тип - спеціалізована інформаційна діяльність, або власне виробництво інформації, - якраз і є діяльність субєктів, що здійснюється ними не для себе, та для задоволення потреби в інформації інших субєктів. Результатом спеціалізованої інформаційної діяльності є інформаційний продукт, який у вигляді товару або послуги пропонується на інформаційний ринок. Саме ця діяльність є базою комерційного розповсюдження інформації.

Визначивши, що нині в економічно розвинених країнах інформація перейшла в категорію «товар», необхідно відзначити її основну відмінність від звичайних засобів виробництва, так як економічна інформація тільки тоді стає товаром, коли купується для цілей виробництва продукції та її реалізації.

Справді, з економічної ролі у виробництві - участі у виготовленні примірників багатьох продуктів і послуг, перенесення своєї вартості по частинах, наявності морального зносу і т. п. - інформація схожа з основними виробничими фондами. Отже, ця позиція, на перший погляд, «підносить» інформацію до ролі "нормальних» коштів виробництва, допомагає руйнування міфу про незначущі інтелектуального, духовного виробництва. При такому підході, але, може бути втрачена специфіка інформаційного виробництва і товарно-грошових обмінів.

Найкращою ілюстрацією до того, що відбувається при трактуванні виробництва інформації як звичайного матеріального виробництва, може служити геологорозвідка. Тут за масштабами витрачається праця та обсяги використованихя механізмів, машин, речова часть у всіх на виду - бурові, шахти, бульдозери, проходка траншей і шурфів. Інформаційну ж складову майже не видно - це камеральна робота в кабінетах. Тому до цих пір в ході чисто витратні методи визначення кінцевої вартості продукції - знань про наявність запасів корисних копалин. Грубо кажучи, чим більший обєм земляних робіт, тим вище й вартість розвідки. На підставі цього простого приклад В.Л. Тамбовцев хоче попередити від помилок прямого включення інформаційного продукту до складу засобів виробництва, тому що в наших нинішніх умовах це тільки посилить тенденцію неринкового ставлення до інформації.

2. Теоретичні засади дослідження інформації як товару

Хоча інформація нематеріальна, вона купується і продається. Тому інформацію можна розглядати як товар. Корисність інформації як товару характеризується його ціною. Ціна інформації залежить від її цінності, але це різні поняття. Наприклад, при проведенні досліджень можуть бути витрачені великі матеріальні і фінансові ресурси, які завершилися негативним результатом, тобто не отримана інформація, на основі якої її власник може отримати прибуток. Але негативні результати представляють цінність для фахівців, що займаються розглянутою проблемою, так як отримана інформація вкорочує шлях до істини. Дитячі фотографії мають велику цінність для батьків зображених на них дітей, але ринкова ціна у них близька до нуля доти, поки зображений на фотографії дитина не стає знаменитою. Ціна фотографії знаменитї людини пропорційна його рейтингу. Цінність інформації - корисність її для власника (власника, користувача), ціна - корисність інформації для учасників ринку.

Корисна інформація може бути створена її власником у результаті науково-дослідної діяльності, запозичена з різних відкритих джерел, може потрапити до зловмисників випадково, наприклад в результаті ненавмисного підслуховування, і нарешті, здобута різними нелегальними шляхами. Ціна інформації, як будь-якого товару, складається з собівартості і прибутку.

Собівартість визначається витратами власника інформації на її отримання шляхом:

- проведення досліджень в наукових лабораторіях, аналітичних центрах, групах, окремими вченими і т. д.;

- покупки інформації на ринку інформації;

- добування інформації протиправними діями.

Прибуток від інформації через її особливості може приймати різні форми, причому грошова, її вираження, не є найпоширенішою формою. У загальному випадку прибуток від інформації може бути отриманий в результаті наступних дій:

- продажу інформації на ринку;

- матеріалізації інформації в продукції з новими властивостями чи технологією, що приносять додатковий прибуток; використання інформації для прийняття більш ефективних рішень.

Остання форма прибутку від інформації не настільки очевидна, але вона найпоширеніша. Це обумовлено тим, що будь-яка діяльність людини є за своєю суттю послідовність прийняття ним рішень. Більшість рішень приймається людиною несвідомо, він усвідомлено приймає в основному життєво важливі рішення.

3. Інформаційні продукти і послуги

Інформаційна діяльність, подібно до будь-якої іншої, характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг.

Розглянемо сутність цих елементів. Як вже зазначалося, інформаційний ресурс -- це нова економічна категорія, що стає вирішальним чинником здійснення будь-якої діяльності. Під інформаційними ресурсами розуміють весь обсяг знань, відчужених від їхніх творців, зафіксованих на матеріальних носіях і призначених для суспільного використання. В українському законодавстві визначено, що до інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення (ст. 54 Закону України «Про інформацію»).

Інформаційним ресурсам притаманні специфічні властивості, які суттєво відрізняють їх від інших чинників виробництва. Основними з них є:

споживання інформаційних ресурсів, не веде до зменшення їх;

взаємний обмін інформацією збільшує інформаційний потенціал усіх учасників обміну;

тиражування й поширення інформації стають відносно простішими та дешевшими;

споживання інформаційних ресурсів не призводить до зростання невизначеності господарської ситуації та сприяє її впорядкованості та прогнозованості.

Разом із тим, інформаційні ресурси, подібно до матеріальних, мають відповідну цінність і можуть бути оцінені.

Наслідком поєднання інформаційних ресурсів та інформаційних технологій є створення певної нової інформації або інформації у новій формі. Це продукція інформаційної діяльності, яка називається інформаційними продуктами і послугами. Офіційне тлумачення цих термінів наведене в Законі України «Про інформацію» (ст. 40, 41), де вказано, що:

«Інформаційна продукція -- це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій».

«Інформаційна послуга -- це здійснення інформаційної діяльності у визначений час і визначеній законом формі по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб».

З позиції виробника інформаційний продукт -- це сукупність даних, сформована виробником для поширення в матеріальній або нематеріальній формі. Якщо він пропонується на ринку з метою його придбання, використання чи споживання, його варто розглядати як товар, що має певні особливості. До особливостей інформації як товару належать такі:

інформацію можна продати, залишивши її у попереднього власника;

ціна інформації прямо не залежить від місця, часу та способу її використання;

володіння інформацією не є гарантією абсолютного права на її використання;

цінність інформації на момент її створення та в час продажу здебільшого невідома і зазвичай визначається після використання;

цінність однієї інформації може бути різною для різних користувачів;

інформація здатна приносити користь, функціонально не пов'язану з витратами на її виробництво;

інформація не втрачається в процесі використанні, але морально застаріває.

Варто наголосити, що на відміну від товарного ринку, на якому присутня не лише готова продукція, а й сировина, напівфабрикати тощо, інформаційний продукт набуває вартості тільки в готовому вигляді -- це інформація, що пройшла процеси впорядкування, структуризації й оцінювання та придатна для прийняття рішень.

Цінність інформаційних продуктів заснована на часовій сутності, тобто як правило, інформація є найціннішою в момент її створення. Мірою тиражування цінність її значно знижується.

Використання сучасних інформаційних продуктів у матеріальному виробництві й товарному обігу сприяє здешевленню готової продукції, багато в чому зумовлює цінність товару для споживача.

Інформаційний продукт можна поширювати в такі само способи, що й будь-який інший матеріальний продукт -- за допомогою послуг.

Інформаційна послуга -- це отримання і надання в розпорядження користувача інформаційних продуктів. Головним видом інформаційних продуктів є інформація.

У практичній діяльності потрібно розрізняти власне інформацію та носів інформації.

Носій інформації -- матеріальний об'єкт, призначений для записування, передавання і збереження інформації. Носіями інформації можуть бути документи та інші носії, що являють собою матеріальні об'єкти, які зберігають інформацію. За фізичною ознакою вони поділяються на носії із записом, що стирається, або не стирається. До носіїв із записом, що не стирається, належать паперові носії (документи), які перебігають ручне опрацювання. Носіями із записом, що стирається, є магнітні стрічки, карти, барабани, диски, дискети тощо.

Більшість інформаційних послуг, пропонованих споживачам, ґрунтуються на різних базах даних у комп'ютерному або некомп'ютерному варіанті (каталог, картотека тощо).

Бази даних (БД) -- сукупність пов'язаних даних, правила організації яких засновані на загальних принципах опису, зберігання та маніпулювання даними. В них містяться різні відомості про об'єкти, події, явища, публікації тощо. Бази даних є джерелом і первинною інформаційною сировиною для підготовки інформаційних послуг відповідними структурами.

Розрізняють бази даних внутрішньої інформації та бази даних зовнішньої маркетингової інформації.

База даних внутрішньої інформації містить інформацію

про всю діяльність фірми, яка надходить з різних внутрішніх джерел:

бухгалтерія готує фінансові звіти й надає докладну інформацію про обсяги продажу, ціни та рух готівки;

відділ матеріально-технічного забезпечення (закупівель) складає плани постачання, готує звіти про обсяги надходжень матеріальних ресурсів і стан матеріальних запасів;

виробничі відділи складають виробничі плани, а також звіти про матеріально-технічні запаси (незавершене виробництво, запаси в цехах тощо).

Бази даних внутрішньої інформації використовують для розроблення ефективних маркетингових рішень.

До баз даних зовнішньої маркетингової інформації передусім належить, база даних про покупців. База даних про покупців -- це організований масив детальних відомостей про окремих наявних і потенційних покупців, зокрема й географічних, демографічних, психографічних, а також даних про особливості купівельної поведінки. Так, у базі даних про покупців товарів виробничого призначення інформація про конкретного покупця може містити дані стосовно того, які саме товари та послуги той придбав;

щодо обсягів продажу й ціни в минулому;

стосовно основних характеристик клієнтів (вік, дні народження, хобі, улюблені страви);

стосовно постачальників-конкурентів;

щодо стану виконання поточних контрактів;

стосовно очікуваних витрат покупця на найближчі роки;

оцінку сильних та слабких сторін конкурентів щодо продажу й обслуговування поточних рахунків покупців та іншу важливу інформацію.

Формуються бази даних про товари, постачальників, посередників, конкурентів тощо, інформація яких використовується для надання певних інформаційних послуг споживачам.

Залежно від характеру інформації у базах даних і поставлених маркетингових завдань розрізняють такі види інформаційних послуг:

видання інформаційних матеріалів;

ретроспективний пошук інформації;

проведення маркетингових досліджень;

дистанційний доступ до віддалених баз даних і пошук у них інформації;

послуги зв'язку;

підготовка і надання інформаційних послуг.

Видання інформаційних матеріалів означає підготовку і видання друкованої продукції: прейскурантів цін, каталогів продукції, прайсів, довідкових видань тощо.

Ретроспективний пошук інформації -- це цілеспрямований за замовленням користувача пошук інформації у базі даних про товар, виробників тощо і пересилання результатів у вигляді роздруківок поштою або у вигляді файла електронною поштою.

Проведення маркетингового дослідження передбачає комплексне планування, збирання, аналіз та опис даних, необхідних для специфічної маркетингової ситуації. Воно здійснюється з метою вивчення потенціалу ринку та частки ринку, що належить фірмі; оцінювання рівня задоволення споживачів і споживчої поведінки; дослідження методів ціноутворення, товару, розподілу та просування.

Інформація користувачам надається у вигляді кон'юнктурного огляду. Кон'юнктурний огляд ринку певного товару представлено на мал. 2.

Залежно від характеру замовленого маркетингового дослідження обирають конкретну форму надання інформації.

Дистанційний доступ до віддалених баз даних організовують у комп'ютерній мережі в діалоговому режимі. Перевагами цього виду інформаційних послуг є висока оперативність їх надання й можливість відмовитися від власних інформаційних систем, створення і супровід яких дорого коштують.



Мал. 2 Кон'юнктурний огляд ринку товару

Послуги зв'язку (телефонний, телекомунікаційний) передбачають надання інформації у формі передавання даних.

Підготовка й надання інформаційних послуг включає: оброблення даних, програмне забезпечення;

розроблення інформаційних технологій;

розроблення інформаційних систем.

Основними постачальниками інформаційних послуг на товарному ринку виступають різноманітні організаційні структури, які діють на комерційних та некомерційних засадах (мал.3).



Мал. 3 Головні постачальники інформаційних послуг на товарному ринку

Умови надання інформаційних послуг, порядок оплати та розрахунків узгоджується сторонами при укладанні угоди. Угода може укладатися в формі передплати на довідково-інформаційні видання, передоплати на підставі абонементної плати або оформлятися окремим договором.

4. Процес збору інформації

Активний збір інформації найчастіше буває ad hoc (моментальний) і фокусуеться на конкретному рішенні події; він рідко буває постійним і усвідомлюваним саме як процес збору інформації. У далеко не всіх компаніях вивчення навколишнього середовища існує офіційно; чи відбувається це так, залежить від стратегічних умов для них (від їхньої поінформованості) і від їхньої чутливості до різних аспектів навколишнього середовища.

Регулярний збір інформації виникає як складова частина бізнесу, але більш цілеспрямовану роботу можна включити до складу заходів щодо щорічного планування і складання бюджету, по координації стратегічних рішень із прогнозами зовнішніх і внутрішніх умов, по розробці нових товарів, послуг, ринків або раціоналізації забезпечення. Пасивний збір інформації виникає в більшості випадків у процесі різних взаємодій операцій у бізнесі, а також під час неофіційного обміну. Коли менеджери зіштовхуються з якою-небудь складною, власне кажучи невизначеною, але стратегічно важливою для фірми проблемою, процес пошуку інформації стає більш активним, офіційним і цілеспрямованим.

Різні види інформації компанії схильні збирати різними способами, наприклад, маркетингову і збутову інформацію -- більш неформально, чим фінансову і законодавчу інформацію, що збирають офіційно.

Хоча процес збору інформації являє собою комбінацію офіційних і неофіційних схем, спостерігається тенденція до того, щоб використовувати офіційний підхід до інформації, що стосується регулювання, і до службових видів інформації. І все-таки часто відомості про кращі офіційні джерела інформації надходять через неофіційні канали. Менеджери, особливо в невеликих фірмах, воліють звертатися до людей, а не до документів. Джинтер і Дункан (Ginter & Duncan, 1990), а також Шарки (Sharkey, 1992) підтверджують цю перевагу і підкреслюють, що не слід зневажати внутрішніми джерелами інформації, тому що найчастіше вони виявляються дуже коштовними.

Збір інформації як процес складається з двох частин: безупинний збір загальних ділових зведень від неформального спілкування з колегами й іншими контактами як частина повсякденної діяльності, а також постійне підживлення інформацією з більш офіційних мереж, відкіля надходять важливі новини.

5. Навички керування інформацією

Основні навички, що вимагаються для одержання і використання інформації, -- це пошук, аналіз, структурування, збереження і маніпуляція. Галиерс відстоює необхідність підходити до збору нової інформації, ґрунтуючись на вже наявну, а також важливість інтерпретації інформації наступною фразою: “Ми припускаємо, що усього лише набір даних, що є побічним результатом діяльності фірми, забезпечить нам прийняття рішень, засноване на наявній інформації. Але дуже часто це приводить до того, що ми називаємо “інформаційним перевантаженням””.

Сьогодні росте складність збору інформації і керування нею; виходить, це вимагає усе більше часу і базових навичок, необхідних менеджерам для керування інформацією, часто не вистачає.

Блейер і Гордон підтримують думку, що росте значення контролю і керування письмовою інформацією у фірмах: “Менеджери бувають перевантажені масою марної інформації, що часто робить заплутаними дійсно важливі документи” (Blair & Gordon, 1991). Таке неправильне керування заважає правильному прийняттю рішень і плануванню і погіршує результати діяльності фірми. Коли наявною в розпорядженні інформаціею, не можуть чи не хочуть правильно керувати, це часто приводить до подвійної витрати сил і засобів. “Якби ми керували своїми грошима так само, як керуємо інформацією, то ми б уже давно розорилися” (авторство приписується Делано Слоту, процитоване в Баббара і Рея.

Керування інформацією в теорії і на практиці найчастіше приводить до двох розповсюджених проблем. Перша, про яку вже згадувалося вище, стосується вибору інформації. Високоточні методики збору інформації часто компрометуються неправильними і зовсім недостатніми критеріями добору, що можуть привести до звуження цілей організації і до обмеження її можливостей. Отже, для більшості критеріїв добору інформації, рамки варто визначити максимально широко.

Друга, що дуже часто зустрічається проблема полягає в тім, що придбання і поширення інформації є останніми етапами в інформаційному ланцюжку. Однак занадто мало повідомляється про те, як можна застосувати інформацію з максимальною користю.

Важливою розробкою останнього часу стала поява “керування знаннями”, дисципліни, зв'язаної з керуванням інформацією, але відмінної від її (див., наприклад, Венцина (Venzin, 1997). Хоча керування інформацією включає в першу чергу вибір і збір інформації, керування знаннями -- поняття набагато більш широке і включає такі розділи, як ідентифікація знання, керування знанням, розвиток знання і використання знання. Таким чином, керування знаннями займається питаннями, як одержувати, використовувати, поширювати і трансформувати знання, а також знаходиться в безупинному пошуку практичних переваг для фірми. Можливість того, що в найближчому майбутньому керування знаннями віднесуть до розділу керування інформацією, чи що керування інформацією через якийсь час стане чимось більшим, ніж просто технічна діяльність по зборі і збереженню інформації, здається цілком ймовірною.

6. Використання інформації

Говорячи практичною мовою, бізнес-інформація дозволяє бізнесу робити багато справ. Головний рушійний збір і аналіз бізнес-інформації є підвищення конкурентноздатності. Зараз для ефективного використання інформації фірми найчастіше використовують комп'ютер і телекомунікаційні технології.

Потенційні вигоди від ефективних інформаційних і комунікаційних систем включають ті, що приведено Фулером і Дженкинсом.

Користь від поліпшення процесу обміну інформацією можна описати як поліпшення взаємин із клієнтами і постачальниками, оптимізацію операцій у бізнесі, а також більш швидкий доступ до ресурсів і послуг експертів.

Однак зараз усі частіше стали визнавати, що однієї інформації недостатньо. Для того щоб використовувати інформацію ефективно, фірми повинні мати механізми “трансформації” інформації в знання і використання цього знання як майна. Незважаючи на те що десять років тому підручники по менеджменті і статті в журналах проголошували інформацію як самий коштовний товар, зараз акцент робиться на знанні. Успіх компанії в майбутньому, очевидно, залежить тільки від розуміння взаємозв'язку між ними, а також від того, наскільки правильно компанія ними керує.

7. Інформаційне суспільство

Зростання ролі інформації і впровадження комунікаційних технологій у виробництво призводить до формування суспільства нового типу - інформаційного, основу розвитку якого становлять не традиційні матеріальні, а нематеріальні, інтелектуальні ресурси: знання, наука, організація і людський капітал. Можна виділити три підходи до визначення сутності інформаційного суспільства, критерієм якого є економічна складова - частка інформаційного (нематеріального) сектора в рості ВВП. цієї точки зору дотримуються, переважно, американські дослідники Ф. Махлуп, М. Порат, Д. Белл та інші.

Другий підхід грунтується на теорії «інформаційного вибуху», по якої кількість інформації, доступної суспільству, збільшується, що веде до якісної зміни економіки - інформаційного суспільства.

Підхід переважно обгрунтований у роботах японських вчених Т. Умесао, Ю. Хаяші, Ю. Іто, і маловідомий на Заході.

У третьому підході головна характеристика інформаційного суспільства поширення інформаційно-комунікаційних технологій. Він отримав свій розвиток в теоріях європейських економістів Е.С. Даффа, С. Нора і А. Мінка. Дослідники Стейнфілд і Сальваджіо у 1989 році виділили окрему групу «синтетичних теорій», комбінують вищевикладені підходи. Представляється, що фундаментальне визначення інформаційного суспільства має відображати всі три підходи.

З точки зору економічної теорії, суспільство - це система зв'язків і відносин між індивідами, що утворюються в процесі їх діяльності, перш за все, трудової , що відображає системний підхід до аналізу суспільства. Однак не в повній мірі відповідає природі інформаційного суспільства, в історії виникнення якого можна відзначити дві особливості. Перша полягає в тому, що 70-80-ті р. ХХ ст. характеризуються швидким поширенням технологічних досягнень і значними успіхами країн, які не тільки виробляли, але і засвоювали нову інформацію та знання.

Друга особливість виникнення інформаційного суспільства - вплив японських дослідників Т. Умесао, І. Масуда, Т. Сакайі.

Японський варіант концепції інформаційного суспільства розроблявся, перш за все, для вирішення завдань економічного розвитку Японії.

Ця обставина обумовила його в деякому сенсі обмежений і прикладний характер: протекціоністська політика, значна частка державних інвестицій, висококваліфікована та відносно дешева робоча сила. Однак в 70 рр.. ХХ ст. відбувається конвергенція двох майже одночасно, народжуються ідеології - інформаційного суспільства і постіндустріалізму, виникає концепція інформаційного суспільства, що знаходиться в руслі напрямки європейської філософії, в якої еволюція людства розглядається крізь призму знання.

На думку М.М. Моїсеєва, І.С. Мілюхіна, І.Ю. Алексєєвої, результатом інформаційної революції кінця ХХ ст. є становлення суспільного укладу, що базується на комплексному багатосторонньому знанні і нерозривно пов'язаної з ним інформації. При цьому строго розмежування понять знання і інформації, в контексті їх соціально-економічної ролі втрачає сенс, оскільки вони сприймаються в якості коеволюційної і почали зводити цивілізації.

Таким чином, сучасне суспільство - інформаційне, можна визначити як систему зв'язків і відносин між індивідами, засновану на обміні інформацією в соціальній та економічній діяльності.

У наведених підходах основними критеріями інформаційного суспільства є: частка нематеріального сектора у ВВП, збільшення кількості інформації та розвиток інформаційно-комунікаційних технологій. Представляється, що збільшення кількості інформації-це умова зародження інформаційного суспільства, застосування інформаційних технологій - об'єктивна необхідність, а збільшення частки нематеріального сектора в економіці - результат перетворень.

У науковій і практичній літературі виділяються наступні методологічні принципові засади інформаційного суспільства:

орієнтація на знання (Д. Тапскотт, А.Н. Єфімов, Д. Белл), цифрова форма представлення об'єктів, їх віртуальна природа (Д. Тапскотт, Ю.А. Нісневіч, Г.Т. Артамонов), молекулярна структура (Д. Тапскотт), інтеграція (Б.В. Кристальний, Г.Л. Смолян, К. Шенон), усунення посередників (Д. Тапскотт, Д. Трамп), конвергенція (Д. Тапскотт, В.І. Аршинов, Д.А. Чернавський), інноваційна природа (Д. Тапскотт, В.Г. Ажажа, Г.С. Белімов), трансформація взаємовідносин «виробник-споживач »(Д. Тапскотт), наявність корінних протиріч високою швидкістю зміни потреб і інертністю традиційної економічної системи (Д. Тапскотт, Е. Вільямс).

Перелік можна доповнити ознаками: масова інформатизація всіх суспільних процесів, організований доступ до інформації, інформаційна культура, пріоритетний розвиток інформаційної індустрії.

8. Роль інформації у бізнесі

Інформація грає усе більш важливу роль у бізнесі і як ресурс, і як товар. За останні тридцять років різко зріс обсяг доступної фірмам інформації, а з упровадженням нових комунікаційних технологій швидкість доступу до інформації збільшилася в багато разів. Однак цей ріст не завжди супроводжувався відповідним поліпшенням якості інформації.

Існує безліч видів і джерел бізнесу-інформації. Основне розмежування полягає в тому, з якого джерела надійшла інформація: первинного (інформація, зібрана фірмою при безпосереднім чи дослідженні узята зі звітів про дослідження) чи вторинного (уже кимсь зібрана інформація, що має бути проаналізувати). Відповідне, зв'язане з цим розходження полягає в тому, чи є ця інформація загальнодоступної чи доступ до неї обмежений.

Усі бізнеси-процеси деякою мірою залежать від інформації, що необхідна для зниження ризику при прийнятті рішень і розробці стратегії. Керування інформацією є основною функцією керуючих у більшості фірм, особливо у великих компаніях і транснаціональних корпораціях. Керування інформацією визначають як одержання своєчасної, точної і необхідної інформації і передача її працівникам усіх рівнів.

Керування, таким чином, включає збір, інтерпретацію і збереження інформації в логічній системі.

Системи керування інформацією, побудовані, як правило, на базі якої-небудь комп'ютерної програми, допомагають привести інформацію в більш струнку систему, прискорити процес доступу до неї і збільшити швидкість передачі даних. Незважаючи на це, треба знати, що від цих систем не буде користі, якщо компанія спочатку не визначить, які саме види інформації вона хоче одержувати, а також не позначить пріоритетні напрямки її використання.

Чи (Li, 1995) звернув особливу увагу на те, що “інформація, так само як товари і ресурси, перетворилася в “стратегічний ресурс”, від якого залежить конкурентноздатність усіх фірм”. У дійсності інформація завжди була необхідна для ефективного керування, але революція, що відбулася в комунікаційних системах, збільшила обсяг доступної інформації і зробила процес керування інформацією більш складним і важливим для фірми.

На сьогоднішній день не існує загальноприйнятого визначення бізнесу-інформації. У тому, що стосується інформації взагалі, Мартін (Martin, 1983) відзначає наявність загальної омани: під інформацією “розуміють факти, зведення, новини і знання”.

Потім, як і багато інших авторів, він пропонує ієрархію, що складається з трьох частин: даних, інформації і знання.

Дані відносяться до почуттєвих і сприйманих явищ; вони є цілком незалежними, а їхній зміст носить безсторонній характер. Інформація вже більш умоглядна, вона також базується на почуттєвих явищах, але інтерпретованих передавальним пристроєм; іноді така інтерпретація може спотворювати значення лежачих в основі даних (як, наприклад, упередженість засобів масової інформації при повідомленні новин).

Знання ще більш умоглядне. Як і інформація, воно пасивно, але, з огляду на наявність у нас розумових здібностей і (чи) технології, ми можемо перетворити його в конкретні дії.

Такий поділ між статичною природою інформації і властивістю потенційної активності знання була сформульована Д. Хейдом (Hade): “Інформація підлегла думкам людей, а знання -- це сила і воля надходити у відповідності зі своїми поглядами” (цитується по Koski, 2000). Незважаючи на свою ілюстративність, ця точка зору до деякої міри екстремальна.

Інформація є необхідним структурним елементом знання; знання можна одержати інтуїтивно, але, принаймні в західних країнах, обговорюється й аналізується саме те знання, що отримане шляхом сприйняття й аналізу інформації.

Задача бізнесу-інформації, як буде показано нижче, полягає в наданні менеджерам деякої основи знань як про внутрішнє середовище фірми, зв'язаної з її роботою, так і про зовнішнє, у якій функціонує фірма. Основна мета збору інформації полягає в тому, щоб на її основі як можна точніше, з мінімальним рівнем невизначеності, формувати знання і приймати рішення.

Відповідно при одержанні бізнесу-інформації акцент повинний бути зроблений на зборі реальних, економічних, детерміністських і безумовних фактів. Однак цей акцент може привести до скорочення числа альтернатив (а отже, і потенціалу інформації) за рахунок виключення з розгляду всієї інформації, що не відповідає вимозі строгої “релевантності”. Один з парадоксів сучасних поглядів на інформацію полягає в тому, що чим вище невизначеність, тим більше можливостей для дивергенції і напрямків подальшого розвитку, що випливають з цих можливостей; фактично тоді більший обсяг інформації приводить у деяких випадках до скорочення числа таких напрямків. Ця проблема добре відома, а недавно вона стала предметом дослідження на “практичному слуханні”, що мало на меті вирішити проблеми, зв'язані з визначенням відповідного акценту і збором інформації. Однак питання про тім, “яку інформацію використовувати”, залишається дуже непростим.

Інша проблема, що виникає при роботі з бізнесом-інформацією, полягає в тім, що, хоча сама інформація знаходиться під впливом зазначеної вище детерміністської економічної парадигми, рішення часто приймаються на основі вражень і неймовірних прикладів. Дослідницька робота з підприємцями, менеджерами, фахівцями з інвестування й іншими співробітниками виявила велику довіру до “інтуїції” і “внутрішньому почуттю”. Таким чином, у деяких випадках, очевидно, виникає невідповідність між бізнесом-інформацією (яка заснована на фактах) і діловим знанням (яке часто засновано на інтуїції).

Остання група питань зв'язана з тимчасовими обмеженнями. Бізнес-інформація в основному описує те, що відбулося в недавньому і не дуже далекому минулому; навіть новини, що описують “сьогодення”, відносяться, говорячи технічною мовою, до самого недавнього минулого. Корисність офіційної статистики особливо зменшується через тимчасовий лаг між описуваними подіями і публікацією інформації. У термінах майбутнього це означає, що росте число джерел інформації, що можуть розповісти нам, що, швидше за все, відбудеться в майбутньому (інша точка зору на розходження між інформацією і знанням: не може існувати знання про те, що відбудеться в майбутньому).

Проте усе ще не вистачає інформації про тім, чому відбулися якісь чи події чому вони повинні відбутися. Навряд чи ця інформація може стати самою коштовною; швидше за все, вона просто дозволить менеджерам сформувати більш точне знання про минуле, майбутнє і про зв'язки між ними.

Види бізнесу-інформації

Бізнес-інформацію звичайно класифікують одним із двох способів. Перший спосіб -- по розміщенню джерела інформації, причому найпоширеніше розходження полягає в тому, розташоване джерело інформації усередині чи фірми ж він зовнішній стосовно неї. Другим способом інформацію можна класифікувати по її призначенню. Це найпоширеніша таксономія, тому що компанії, що мають намір збирати інформацію, роблять це для досягнення якоїсь конкретної мети. Таким чином, для розглянутих нижче загальноприйнятих категорій відмітними ознаками виступають, по-перше, джерело і, по - друге, призначення.

Зовнішня інформація

Ринкова інформація. Це величезна і складна область, і ринкова інформація зараз по праву є основним товаром для фірм, починаючи від рекламних агентств і закінчуючи банками (а також для спеціалізованих компаній, що займаються ринковими дослідженнями), що конкурують за право надати інформацію фірмам. Ринкова інформація може бути дуже різної -- від конкретної (як, наприклад, аналіз структури магазинів у вузькому сегменті роздрібного ринку) до самої загальної (як аналіз тенденцій на світовому ринку якого-небудь товару). Від ринкової інформації залежать розробки компаніями нових продуктів, маркетингове планування, планування комунікацій і реклами, рішення про експорт, а також загальні стратегічні рішення. Природа ринкової інформації міняється в залежності від мети і від того, якої компанії призначена ця інформація; категорії, по яких звичайно шукається інформація, включають розмір і ріст ринку, купівельну спроможність, звички, попит і поводження споживачів, ринкову частку й інформацію про конкурентів.

Інформація про конкурентів. Її іноді розглядають як частина ринкової інформації, але вона по праву заслуговує окремого розгляду, оскільки може впливати на прийняття стратегічних рішень, навіть якщо ринкові умови не враховуються безпосередньо. Компанії можуть, наприклад, зацікавитися, де конкуренти знаходять джерела сировини і фахівців, для того щоб брати участь у конкурентній боротьбі за ці чи джерела зберегти вже наявні. Відомо, що точну інформацію про конкурентів одержати важко, і ця область удостоїлася пильної уваги завдяки таким неетичним діям деяких компаній, як промислове шпигунство.

Макроекономічна і геополітична інформація. Хоча інформація цього виду рідко прямо впливає на компанії, вона може зіграти вирішальну роль при розробці довгострокової стратегії. Наприклад, інформація про розробки в Китаї допомогла компаніям вирішити, виходити на китайський ринок чи ні; примітний той факт, що перші іноземні компанії, що вийшли на китайський ринок, мали кращими і найбільш достовірні джерела інформації про політичні й економічні зміни в Китаї.

Інформація про постачальників. Цю інформацію часто випустять з уваги, але вона грає не останню роль і при розробці нових продуктів, і при розрахунку практичних результатів. Інформація про постачальників звичайно концентрується на таких аспектах, як витрати, надійність, якість і час доставки.

Зовнішня фінансова інформація. Компаніям, особливо великим зі складною структурою інвестицій і (чи) зі складною фінансовою структурою, потрібно різноманітна інформація з таких питань, як, наприклад, валютні курси, динаміка курсів акцій, рух на ринку капіталу і т.д. В останні роки на цих ринках спостерігаються тенденції до переходу у віртуальний простір і наданню інформації в режимі реального часу. Основна складність для компаній і менеджерів, що займаються збором інформації, -- структурувати керування інформацією, щоб можна було збирати, асимілювати й аналізувати дуже великі і надзвичайно швидкі інформаційні потоки.

Інформація про регулювання й оподатковування. Компаніям потрібна інформація про умови регулювання, цілком ймовірно, тільки для дотримання правових норм, а не по якихось інших розуміннях. Оцінка умов регулювання теж потрібна задача, що передує прийняттю будь-якого рішення про вихід на іноземні ринки. Інформація про податкові системи важлива не тільки для дотримання правових норм, але і для визначення ефективного з погляду податкових виплат способу ведення операцій. Наприклад, можуть бути якісь податкові стимули до розміщення виробництва в одній країні, а не в іншій, де планується введення більш високих податків.

Внутрішня інформація

Інформація про виробництво. Це приклад цілком внутрішнього стосовно фірми виду інформації. Компаніям-виробникам потрібна інформація про такі речі, як ефективність виробництва і продуктивність, витрати, відходи виробництва і якість. Інформація про виробництво важлива для фінансового планування, але багато компаній також спираються на неї і при маркетинговому плануванні; їм важливо знати, чи здатне виробництво поставляти продукцію визначеної якості в обсязі, достатньому для виконання службами маркетингу і збуту своїх зобов'язань перед споживачами.

Інформація про трудові ресурси. На сьогоднішній день це “сіра зона” у керуванні інформацією; хоча багато фірм налагодили складну систему одержання інформації про ринок, конкурентів і виробництво, лише деякі мають схожу по складності систему для одержання інформації про трудові ресурси.

Інформація про трудові ресурси звичайно сфальцьована на таких моментах, як навчання персоналу і рівень кваліфікації, моральний стан персоналу і витрати на забезпечення кадрами. У досить досвідчених фірмах спостерігається тенденція збирати інформацію про особисте життя працівників. Така система найбільш поширена в США, але зустрічається й в інших країнах; фірми намагаються одержати якнайбільше інформації про характери співробітників, зовнішніх інтересах, сімейному житті, для того щоб краще задовольняти потреби працівників і підвищувати їхній моральний стан.

Деякі японські фірми сприймають цей вид інформації як природну частину корпоративної програми соціального забезпечення для працівників і їхніх родин. Однак в інших країнах співробітники іноді сприймають збір такої інформації як вторгнення в їхнє приватне життя.

Внутрішня фінансова інформація. Ця категорія інформації описує те, що звичайно називають “показниками”. Вона включає основну інформацію з бухгалтерського балансу про прибуток і витрати, про майно і зобов'язання, а також великий спектр фінансових показників, таких як коефіцієнт P/E (відношення ринкової ціни акції до доходу по ній), відношення заробітної плати до валової виручки, показники продуктивності і т.д. Така інформація звичайно дає вихідну картину фінансового благополуччя і рентабельності компанії.

Джерела бізнесу-інформації.

Стосуючись джерел інформації, Лавин (Lavin, 1987) запропонував класифікувати всю бізнес-інформацію двома способами. Класифікація першим способом припускає, що інформація може бути або первинної, отриманої в результаті чи дослідження аналізу, ініційованого фірмою, або вторинної, отриманої з якихось уже наявних джерел.

Другий спосіб підрозділяє інформацію на внутрішню і зовнішню стосовно фірми. Далі Лавин класифікує вторинні джерела по характері доступу до них. Ці джерела можуть бути:

публічними, доступними для будь-якого дослідника;

частками, що складають власність визначеної чи компанії інституту (але з можливістю доступу до них за плату);

передплатними, що представляють собою гібрид публічних і приватних джерел, коли інформація знаходиться в чиїйсь власності, але постійно обновляється і стає доступної для визначеного обмеженого кола передплатників.

Стратегії можуть бути або офіційними, що використовують спеціалізованих постачальників інформації, або неофіційними, що використовують різні канали; вони також можуть бути активними (коли шукають джерела інформації) чи пасивними (аналіз інформації з уже відомих джерел). Комбінація декількох таких стратегій може бути цілком достатньої, але це залежить від об'єкта.

При пошуку джерел інформації особлива увага потрібно приділяти таким питанням, як вартість і конкретність одержуваної інформації, надійність і гарантії вірогідності інформації. На жаль, мається пряма залежність (причому звичайно дуже тісна) між ступенем конкретності інформації і вартістю її одержання. Необхідна оцінка надійності інформації (із завданням припустимої погрішності); вона повинна включати джерело, термін, протягом якого інформація залишається актуальної, і її аналіз. Репутація джерела -- це одне, а використання доказів, що підтверджують її, чи “тріангуляція” інформації, -- зовсім інше.

Приведемо трохи найбільш розповсюджених джерел бізнесу-інформації:

урядові заклади;

бібліотеки;

торгові асоціації;

компанії, що займаються приватними дослідженнями й інформацією;

газети і журнали;

служби бізнесу-інформації;

бази даних у режимі онлайн.

Деякі джерела варто прокоментувати. Урядові заклади, як державні, так і наддержавні, можуть служити гарним джерелом неопрацьованих даних, особливо ринкових і макроекономічних, а також інформації, що стосується регулювання. Однак часто ці дані потрібно чи інтерпретувати аналізувати. Деякі урядові заклади намагаються самі зробити аналіз; наприклад, посольства Великобританії за кордоном надають звіти про дослідження ринків зацікавленим компаніям, але якість їхній буває різним, а іноді звіти деяким відрізняються від простого перерахування назв і адрес. У тім, що стосується експортних ринків, торгові асоціації найчастіше є більш корисним джерелом.