Загальна характеристика і структура Фуршет Регіон

Формування виробничого колективу представляє собою складний і суперечливий процес. Це пояснюється тим, що корінні цілі та інтереси його членів мають відмінності і суперечності. Від ступеня єдності індивідуальних цілей і установок працівників та їх відповідності основним, заради яких створюється і діє підприємство, залежить ефективність його роботи.

У своєму розвитку і становленні трудовий колектив проходить три основних етапи.

На першому етапі проходить формування колективу в результаті зарахування на роботу виявили бажання працювати на підприємстві і прийнятих в результаті відбору, співбесіди та ін У цей період, керівникам різного рівня важливо використовуючи свій досвід і знання людей підібрати найбільш відповідних за рівнем освіти, досвіду, знань і вимог виробництва з яких сформувати працездатний колектив. Процес цей дуже складний і не виключає можливих помилок.

На другому етапі, вже в процесі спільної роботи завершується знайомство керівників з членами колективу та останніх між собою. Відбувається неформальне зближення людей відповідно до їх інтересами і схильностями. У результаті складається неформальна структура колективу. Керівнику важливо відстежувати ці процеси і по можливості, управляти ними. У цей період можливе виникнення конфліктів і краще їх запобігати, своєчасно вносячи корективи в розподіл функцій та організацію роботи і відповідальності за її виконання. Оптимальний варіант, коли склалася неформальна структура буде відповідати формальною. На третьому етапі колектив сформувався, його члени «притерлися» один до одного, свідомо і активно виконують свої функції, добре розуміють свого керівника. Досягнуто гармонійне поєднання особистих, групових і колективних інтересів.На практиці, кожен колектив у своєму становленні одні етапу проходить швидше, інший повільніше. Бувають випадки, коли другий етап затягується на тривалий час або колектив розпадається не встигнувши сформуватися. Причинами того може бути безліч факторів, найважливішими з яких: поганий підбір працівників, низький рівень управління, виникнення серйозних міжособистісних конфліктів і т.д.

По-перше, при прийомі на роботу потенційні працівники повинні бути ознайомлені з цілями і завданнями, поставленими перед формується колективом, щоб вони могли оцінити їх на предмет відповідності своїм особистим інтересам і цілям. Це дає можливість відсіяти випадкових людей, які не мають чітких внутрішніх мотивів та інтересів, або людей, цілі яких не збігаються зметою колективу. По-друге, на стадії формування слід забезпечити необхідний рівень психологічної, професійної та інтелектуальної сумісності, що дозволяє правильно розподілити обов'язки відповідно до здібностей, уподобань та інтересів, що дозволить їм ефективно співпрацювати в процесі трудової діяльності.

По-третє, необхідно наявність професійного керівника, лідера, якому члени колективу готові підкорятися і підтримувати його.

По-четверте, система матеріального заохочення повинна бути зрозуміла і відображати реальні результати роботи кожного члена колективу і в той же час випливати з результатів колективної праці. Це дозволяє згуртувати колектив на виконання загальних цілей.Для забезпечення ефективної роботи колективу важливе значення має створення в ньому сприятливого соціально-психологічного клімату серед його членів. Це дуже складна проблема, вирішення якої можливе шляхом виконання низки умов:

1) раціональним розподілом функцій, при якому жоден з взаємодіючих об'єктів не зможе домогтися успіху за рахунок іншого, або у випадку, якщо той зазнає невдачі;

2) відповідністю професійного рівня кожного працівника, вимогам, пропонованим до нього займаною посадою або робочим місцем;

3)збігом групової та особистісної мотивації;

4) близькістю або збігом професійних і моральних позицій на ставлення до виконуваної роботи, на основі чого виникають взаємна довіра, прагнення до взаєморозуміння і бажанням зпівпрацювати;

5) можливістю взаємозамінності, що сприяє розвитку почуття колективізму.

Успішна робота кожного колективу багато в чому залежить від ефективного управління процесом мотивації як колективної, так і індивідуальною. Мотивація - це комплекс причин, що спонукають працівників до цілеспрямованих дій для досягнення особистих цілей або цілей організації. Вона виступає рушійною, спонукальною силою діяльності працівників підприємства на основі глибокої особистої зацікавленості та самововлеченності в її здійснення.

Якщо ж мотиви діяльності людини і поставлена ??їм мета відносяться до віддаленого майбутнього і мотиви передбачають стратегію поведінки, таку мотивацію називають перспективною. Від перспективності мотивації багато в чому залежить трудова активність людини, а отже, й ефективність його праці. Перспективна мотивація спонукає працівників боротися з труднощами і перешкодами в роботі, так як даний для нього є лише етапом досягнення перспективних цілей. Якщо ж працівник діє виходячи тільки з поточної мотивації, то найменша невдача призведе до зниження його трудової активності.

Співвідношення різних мотивів, що обумовлюють поведінку працівників, становить мотиваційну структуру. Мотиваційна структура формується під впливом двох груп факторів: внутрішніх і зовнішніх. Перші пов'язані з самою трудовою діяльністю (зміст праці, оцінка працівником своїх досягнень, визнання їх оточуючими, прагнення до просування, почуття відповідальності, самореалізації в праці). Праця, заснований на таких мотивах, приносить найбільше задоволення і не вимагає жорсткого контролю та адміністративного примусу. Мотиваційні процеси у своїй складності і різноманітті залежать від середовища, в якому перебуває людина.



2.3 Управління, організація праці

Необхідною ознакою організації є система влади або управління.

Соціальна система організації поділяється на дві основні підсистеми: ту, яка управляє, і ту, якою управляють. Управління персоналом -- це система механізмів і технологій кадрової діяльності з метою досягти певних результатів. Це і організація взаємодії окремих підсистем кадрового забезпечення (навчання, професійний розвиток кадрів, їх професійно-кваліфікаційне просування), і нормативно-правове, науково-методичне, інформаційне та фінансове забезпечення.

Таким чином, управління персоналом організації -- явище багатогранне й складне за своїм змістом і організаційно-структурними формами. Але воно виступає не лише як складне структурно-функціональне явище, а й як структурно-розчленована цілісність, в якій кожний елемент має певне призначення й функції. З огляду на це управління персоналом є самостійною функціональною системою зі своїми принципами, функціями, повноваженнями.

Управління персоналом називають «менеджментом персоналу», або «кадровим менеджментом», основна функція якого -- розробка і реалізація кадрової політики, якою повинні займатися всі рівні управління -- вище керівництво організації, начальники підрозділів, кадрова служба. Тобто управління персоналом є одним з провідних напрямів сучасного менеджменту взагалі і соціального зокрема.

В сучасній теорії під менеджментом розуміють процес керівництва (управління) окремим робітником, робочою групою, робітничими колективами. В широкому розумінні терміни «управління персоналом», «менеджмент персоналу» застосовуються як синоніми терміна «управління людськими ресурсами».Управління людськими ресурсами є одним з найважливіших напрямів у діяльності організації і вважається основним критерієм успіхів у досягненні її цілей.

Управління -- цілеспрямований, запланований, координований і свідомо організований процес, що сприяє досягненню максимального ефекту при затраті мінімальних ресурсів, зусиль і часу. Управління, влада -- це здатність або можливість визначати дії інших людей і впливати на них за двох обставин. По-перше, при субординації посад, тобто вертикальному розподілі прав, обов'язків і повноважень, які враховують обсяг і міру відповідальності у прийнятті рішень на різних рівнях; по-друге, при складній комунікації, тобто системі передачі інформації, яка діє «зверху донизу» (передача розпоряджень наказів завдань), «знизу догори» й по горизонталі. Ці обставини об'єднують керівництво, тобто організацію процесу управління, що забезпечує прийняття оптимального рішення і його практичне здійснення, а також дієвий контроль і перевірку виконання.

Загальновідомі три стилі керівництва -- авторитарний, демократичний і ліберальний.

Авторитарний (директивний) являє собою систему суворих, жорстких прийомів впливу, одноособове прийняття рішень, постійний суворий контроль за роботою підлеглих. Керівник авторитарного стилю не враховує ініціативи підлеглих, він її навіть не допускає. За суворого застосування цього стилю керівник вибудовує свою поведінку відповідно до принципів формальної структури організації. Такий керівник тримає дистанцію щодо колективу, намагається уникнути неформальних контактів. Він відтягує на себе всю повноту влади й відповідальності за все, що діється в організації, контролює весь обсяг стосунків і звертає увагу не лише на результат, а й на весь процес. Всі рішення такий керівник приймає особисто, робітники отримують лише необхідну для виконання роботи інформацію. Керівник при цьому владний, вимогливий, орієнтований лише на цільову функцію.

Демократичний (колегіальний) -- повна протилежність попереднього. Керівник намагається розподілити владу між собою і підлеглими, заохочує їхню ініціативу, разом з ними обговорює проблеми. В основі демократичного стилю лежить колективне прийняття рішень, керівник здійснює лише загальний контроль за виконанням рішень (контроль тільки кінцевого результату, а не процесу його досягнення). Цей тип керівника поєднує у своїй роботі орієнтацію як на формальну, так і на неформальну структуру відносин з підлеглими, підтримує з ними дружні стосунки, але не допускає при цьому фамільярності. Працівники у такого керівника отримують досить повну інформацію про своє місце у виконанні загального завдання, про перспективи свого колективу тощо.

Під ліберальним (пасивним) стилем зазвичай розуміють невтручання керівника в дії підлеглих, повну передачу їм ініціативи. Недаремно такий стиль називають анархістським. Він максимально орієнтований на підтримку неформальних відносин з підлеглими, делегування їм повноважень і відповідальності. Керівник дає підлеглим змогу самостійно організовувати свою діяльність. Сам же він тільки в разі крайньої необхідності втручається у виробничий процес, здійснює керівництво. Зрозуміло, що у чистому вигляді такі стилі трапляються рідко. Як правило, має місце поєднання будь-яких двох стилів керівництва. Оптимального універсального стилю не існує. Зазначені риси, що проявляються у названих стилях, керівник застосовує у певні проміжки часу існування організації або при виконанні якихось специфічних завдань організації.

Вирішенню проблем організації сприяють організаторські здібності керівника, які пов'язані з його індивідуально-психологічними особливостями. Організаторські здібності включають принаймні такі основні компоненти: вміння організовувати систему управління і свою роботу; працювати з підлеглими і керівниками різних організацій; коротко та ясно формулювати цілі; створювати згуртований колектив; здатність до самооцінки та точної оцінки підлеглих; вміння добирати, розставляти та закріплювати персонал, володіти передовими методами управління.

Організація праці в магазині повинна бути спрямована на здійснення комплексу організаційно-технічних, економічних і санітарно-гігієнічних заходів, що дозволяють раціоналізувати торгово-технологічний процес, ефективніше використовувати торгові та інші площі, створити сприятливі умови праці і на цій основі забезпечити високий рівень торговельного обслуговування населення.Розрізняють індивідуальну і бригадну форми організації праці. При індивідуальній формі організації праці працівник магазину використовується на певній ділянці торгово-технологічного процесу, на нього покладається особиста відповідальність за збереження товарно-матеріальних цінностей, обслуговування покупців і т.д. Бригадна форма організації праці передбачає об'єднання працівників у бригади в межах відділу, секції та т. д. Вони несуть загальну відповідальність за результати роботи.

Чисельність працівників та структура штату магазину залежать від типу підприємства та розміру його торгової площі, обсягу, умов та режиму роботи, методів продажу товарів, кількості робочих місць та інших показників, що впливають на трудомісткість виконуваних робіт.

У зв'язку з цим, важливе значення має раціональне поділ праці працівників магазину. Воно передбачає найбільш доцільну розстановку працівників для виконання торгово-технологічних операцій, чітке визначення функціональних обов'язків кожного працівника. Основними формами поділу праці в магазині є: функціональне, товарно-галузеве і кваліфікаційне.

Основний (торгово-оперативний) персонал - це продавці, контролери-касири, контролери, касири, тобто працівники, зайняті обслуговуванням покупців у торговому залі.

В обов'язки продавців входить підготовка і прибирання робочого місця (одержання пакувального матеріалу, перевірка працездатності торгівельного обладнання та інвентарю, поповнення робочих товарних запасів, прибирання тари, підтримання належного санітарного стану), підготовка товарів до продажу, обслуговування покупців, облік незадоволеного попиту і т. д .

Контролер-касир готує робоче місце до виконання розрахункових операцій (перевіряє справність контрольно-касової машини, записує показання лічильників, отримує розмінну монету і т. д.), виконує розрахункові операції з покупцями, здійснює здачу виручки і т. д.

Допоміжний персонал забезпечує обслуговування основного персоналу, а також підтримує магазин в належному санітарно-гігієнічному стані. У цю категорію входять робітники, молодший обслуговуючий персонал (прибиральниці), фасувальники, електромонтери, техніки і т. д.

Товарно-галузевий поділ дозволяє працівникам магазину спеціалізуватися на продажі окремих або кількох товарних груп. Це сприяє більш глибокому вивченню асортименту товарів, більш кваліфікованому і продуктивної обслуговування покупців.

Поділ праці за кваліфікаційним ознакою грунтується на розподілі обов'язків працівників магазину у відповідності з їх кваліфікацією. Співвідношення кількості продавців різної кваліфікації в роздрібному торговельному підприємстві залежить від асортименту реалізованих товарів. Так, чим більшу частку в товарообігу займають складні за характером відпустки товари, тим більше число продавців високої кваліфікації має бути в штаті магазину.

Одне з основних напрямків удосконалення організації праці в магазині - поліпшення організації та обслуговування робочих місць. Організація і обслуговування робочих місць повинні забезпечувати персоналу магазину сприятливі умови для ефективного використання робочого часу і устаткування, підвищення продуктивності праці. Цьому сприяє-правильне оснащення робочого місця відповідним обладнанням та інвентарем і зручне його розміщення; безперебійне забезпечення робочих місць товарами, пакувальними матеріалами; розміщення робочих місць в строгій відповідності з послідовністю виконання торгово-технологічних операцій;

створення нормальних умов праці, оптимальна фарбування стін, обладнання та пристосувань.

Велике значення має планування робочих місць. Вона являє собою розміщення на певній площі (в зоні прикладання праці) функціонально пов'язаних між собою елементів технології, обладнання, організаційного оснащення (робочих меблів) і інвентарю, необхідних для здійснення торгово-технологічного процесу. До важливих чинників підвищення ефективності праці працівників роздрібних торгових підприємств відноситься його нормування, яке дозволяє встановити раціональну чисельність і структуру штату працівників, ефективно використовувати обладнання та робочий час, підвищити матеріальну зацікавленість працівників в результатах своєї праці.

Раціональна організація праці працівників магазину не можлива без нормування витрат часу на виконання торгово-технологічних операцій. Робочий день працівників магазину складається з часу роботи і перерв.



3. Визначення вимог до якості певної групи товарів і їх відповідність вимогам стандартів та іншої нормативної документації

3.1 Оцінка нормативної документації

До нормативних документів зі стандартизації належать стандарти й технічні умови.

Розрізняють такі види стандартів: міжнародний, регіональний, міждержавний, національний.

Міжнародний стандарт - стандарт, прийнятий міжнародною організацією зі стандартизації.

Регіональний стандарт - стандарт, прийнятий регіональною міжнародною організацією зі стандартизації.

Міждержавний- це стандарт, прийнятий державами, що приєдналися до згоди про проведення єдиної політики в галузі стандартизації, метрології й сертифікації.

Національний- це стандарт, прийнятий національним органом із стандартизації однієї країни.

За масштабами поширення стандарти поділяються на такі категорії: державний стандарт України (ДСТУ), галузевий (ГСТУ), стандарт підприємства (СТП), технічні умови України (ТУУ):

· Державний стандарт України (ДСТУ) - головний нормативний документ зі стандартизації в країні, який належить безумовному виконанню органами виконавчої влади, усіма підприємствами та громадянами, на діяльність яких поширюється дія стандарту. ДСТУ затверджується Державним комітетом України зі стандартизації, метрології й сертифікації (Держстандарт України), а в галузі будівництва - Державним комітетом України зі справ містобудівництва та архітектури.

· Галузевий стандарт (ГСТУ) затверджується міністерством (відомством). ГСТУ розробляють на продукцію, послуги за відсутності державних стандартів України чи у випадку необхідності встановлення вимог, що перебільшує чи доповнює вимоги ДСТУ. Галузевий стандарт не повинен перечити державному й підлягає безумовному виконанню підприємствами та організаціями, які входять у сферу управління органа, який затвердив його.

· Стандарт підприємства (СТП) затверджується та використовується тільки на конкретному підприємстві; розробляється на продукцію (процеси, послуги), яку виготовляють (здійснюють, надають) тільки конкретні підприємства.

· Стандарти підприємства не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних та галузевих стандартів.

· Технічні умови (ТУ) - нормативний документ, розроблений для встановлення вимог, що регулюють відносини між постачальником (розробником, винахідником) і споживачем (замовником) продукції, на яку відсутні державні чи галузеві стандарти (або в разі необхідності конкретизувати вимоги даних документів).

· Технічні умови бувають двох типів: ТУ, що є невід'ємною частиною комплекту нормативних документів на продукцію (вироби, послуги) і ТУ, що є самостійним документом.

3.2 Оцінка якості і комплектності товару, упаковки, маркування та якості

Створили Службу контролю якості - департамент, який розробляє внутрішні стандарти якості і контролює якість продуктів харчування на всіх етапах, - виробництво, транспортування, зберігання - до появи товарів на полицях магазинів.

Пріоритетними постачальниками для «Сільпо» є виробники, що упровадили у себе міжнародні системи управління якістю, орієнтовані на клієнта і такі, що поставили собі високу планку виробничої культури.

Дуже важливий етап контролю - транспортування продуктів і стандарти роботи складських приміщень. На цьому відрізку ми проводимо контроль умов зберігання товарів на складах, контроль оборотності і ротації товарів. Окрім цього, проводиться контроль температурних режимів автотранспорту в процесі транспортування. При прийманні товару здійснюється контроль термінів придатності і інших погоджених параметрів якості.

Також розроблена і запущена програма по поліпшенню роботи зі свіжими овочами і фруктами, яка стосується стандартів викладення в магазині, розвитку довгострокових партнерських стосунків з постачальниками, строгого приймання продуктів за якістю, скорочення часу доставки свіжих продуктів до кінцевого покупця. У всіх супермаркетах «Сільпо» упроваджена програма внутрішнього аудиту якості - це перевірка термінів придатності товарів на полицях, дотримання санітарно-гігієнічних норм в торгівельних залах і виробничих цехах, справність роботи холодильного устаткування, контроль дотримання умов зберігання і поводження з продукцією в магазині і тому подібне.

Рівень якості товару -- це відносна характеристика, що ґрунтується на порівнянні значень показників якості товару, оцінюваних порівняно з базовими показниками. Сукупність операцій, які охоплюють вибір номенклатури показників якості оцінюваного товару, знаходження значень цих показників і порівняння їх із базовими називають оцінюванням рівня якості товарів.

Для оцінювання рівня якості товару використовують два основні методи.

1. Диференційний метод, що ґрунтується на використанні одиничних показників якості товару.

2. Комплексний метод оцінювання рівня якості товару ґрунтується на використанні узагальненого показника якості товару, який є функцією від одиничних (групових, комплексних) показників якості та може бути:

-- основним показником, який відображає основне призначення товару;

-- інтегральним показником якості товару;

-- середньозваженим показником.

Інтегрований показник якості використовують тоді, коли відомий сумарний корисний ефект від експлуатації або споживання товару та сумарні затрати на створення, експлуатацію і/або споживання товару. Середньозважені показники якості за комплексного методу оцінювання використовують тоді, коли важко визначити основний показник та його функціональну залежність від вихідних показників якості товару.

Якість продукту - це сукупність властивостей продукції, яку обумовлюють її придатність, задовольнити певні потреби відповідно до призначення.

На якість харчових продуктів впливає: сировина;технологія виробництва; тара; пакувальні матеріали.

Для визначення якості харчових продуктів використовується органолептичними і інструментальним методам, експертний, вимірювальний, соціологічний.

Органолептичний метод - визначає якість продуктів за допомогою органів чуття, зору, нюху, дотку, слуху, смак. Починають оцінку якості продуктів із зовнішнього вигляду, а потім визначають смак, запах, консистенцію. Перед органолептичною оцінкою перевіряють упаковку, маркировку продукту. Часто користуються методом пробної варки, жарки, невеликої кількості продукту.

Експертний метод- визначення показників якості продукції на основі вирішення того що приймається експериментами. У експертну групу включають високо кваліфікуючі працівників.

Соціальний метод- збір думок соціологічного опитування по відношенню до якості.

УПАКОВКА

Упаковка багато важить для виробника товару, бо вона є одним із основних засобів привертання уваги споживача та створення довіри до товару. Покупця готують до покупки за допомогою різних заходів (рекламування, персональний продаж, стимулювання попиту тощо), але найчастіше примушує його щось вперше купити саме вдала упаковка. Якщо куплене сподобається, покупець надалі шукатиме тільки таку упаковку, бо вона створює так необхідні виробнику асоціації товаром та із самим виробником.

Отже, мета упаковки -- привернути увагу людини і водночас примусити її довіряти тому, що знаходиться всередині. Упаковкою є все те, що не є товаром. Але більшість упаковок товарів -- це передовсім гармонічна єдність матеріалу, інформації і тари. Роль кожної складової є дуже важлива. Дуже часто саме упаковка породжує нові потреби, бо без неї ніхто не звертав би уваги на ні товари і не споживав їх. З погляду філософії, упаковка -- це виражальний засіб і засіб передавання знань.Упаковка діє, як було вже сказано, на підсвідомому рівні і породжує емоційний відгук з боку покупця.

Сучасна комунікація за допомогою упаковки виходить з того, що людина, яка зайшла до магазину, здебільшого не має при собі списку товарів, котрі їй необхідні. Покупці просто ходять між полицями, дозволяючи упаковкам «умовляти» їх.Елементами упаковки є тара, упаковочні матеріали, матеріали для зав'язування, заклеювання тощо.

Споживацька тара -- упаковка для безпосереднього продажу або для доставки покупцям (банки, коробки, футляри, пачки тощо).

Транспортна тара -- елемент упаковки товару, уже розфасованого в споживацьку тару.

Транспортну тару призначено для захисту товарів і споживацької тари від впливу зовнішніх факторів і для забезпечення зручності перевантажувальних робіт, транспортування, складування і т.п. До транспортної тари належать мішки, ящики, бочки, барабани, балони, фляги, цистерни, контейнери тощо.

Як прокладочні та амортизуючі матеріали використовують Деревину, папір, картон, тканину, пінопласт, вату, стружку тощо.} Вони є додатковими елементами упаковки, які призначено для захисту товарів від механічного ушкодження і для збільшення міцності тари.

Класифікують тару також і за такими ознаками: місце пакування; матеріали, що застосовуються; форма, вантажопідйомність і габарити; кратність використання.

Залежно від здатності зберегти свою форму тара поділяється на тверду (жорстку), напівтверду (напівжорстку) і м'яку.

До твердої тари належать такі її види, як металева (банки, туби, контейнери, цистерни), скляна (банки, пляшки, балони), дерев'яна (ящики, контейнери, лотки, корзини, бочки, кадоби) і полімерна тара (ящики, бочки).

До напівтвердої тари відносять картонну упаковку (короби) і комбіновану (тетрапаки, перпаки тощо).

М'яка тара -- це полімерна (паки, мішки, пакети), паперова (мішки, пакети, обгортковий та інший папір) і тканева (мішки, матеріали для перев'язування -- шпагат, різноманітні мотузки, стрічки тощо).

Тверда тара надійно захищає упаковані товари від механічних пошкоджень (від ударів, тиску, проколювання).

Герметизована металева і скляна тара запобігають шкідливому впливу на товари атмосферного кисню та проникненню сторонньої мікрофлори, що зменшує окисне пошкодження товарів (згіркнення, осалювання жирів, розкладання вітамінів, барвників тощо), а також їхнє мікробіологічне псування (гниття, пліснява, розвиток хворобливих бактерій та ін.). Металева тара і пляшки з темного скла захищають товари від дії сонячних променів, що також сповільнює шкідливі процеси окислення.

Проте тверда тара має значні недоліки. Це передовсім її велика вага та об'єм.; У середньому маса та об'єм такої тари в масі та об'ємі брутто товару становить у середньому до 25-30%, а в деяких випадках і значно більше. До недоліків належить також висока вартість тари, що складається із закупівельної ціни, ціни експлуатації та ціни транспортування. Це призводить до збільшення витрат на тару і її оборот, які закладаються у витрати виробництва або обороту, що підвищує ціну товарів.

Напівтверда тара має меншу масу та об'єм. Будучи порожньою, вона легко складається або вкладається одна в одну, полегшує і здешевлює її перевезення і збереження.

Вартість такої упаковки значно нижча, ніж твердої, тому що застосовуються дешеві матеріали, отримані здебільшого за допомогою вторинної обробки. Хоч вона й деформується за великих навантажень або сильних ударів (під час транспортування, навантажування й вивантажування), але за нормальних умов є достатньо міцною. Як правило, у картонну (плетену) тару пакують товари, відносно стійкі до механічних ушкоджень.

М'яка тара не захищає вміщений у ній товар від механічних ушкоджень. Відтак нею користуються або для упаковки товарів з високою механічною стійкістю, або додатково застосовують тверду тару.

До переваг м'якої тари належить те, що вона в порожньому стані займає мало місця і є відносно дуже дешевою. Основне призначення м'якої тари -- забезпечення транспортування й зберігання сипких та інших подібних матеріалів, стійких до механічних поштовхів та ударів. Окремі види м'якої тари можна використовувати для герметичної упаковки, завдяки чому створюються і підтримуються стабільні умови зберігання продукту .Вуглець, який виділяється в процесі дихання цих біооб'єктів, накопичується в поліетиленовій упаковці, зменшуючи швидкість мікробіологічних процесів і гальмуючи дихання. Такий спосіб упаковки ніби консервує плоди та овочі, значно збільшуючи строки їхнього зберігання.

За вантажопідйомністю виділяють великовантажну тару; за габаритами -- велико-, середньо- і малогабаритну; за кратністю використання -- одноразову та багаторазову.

За матеріалами, з яких виготовляється тара, її поділяють на дерев'яну, картонну, паперову, полімерну, металеву, текстильну. скляну, керамічну, комбіновану тощо.

Дерев'яна тара є-дуже поширеною. Для пакування використовується дощата й фанерна тара, а також тара з деревностружкових і деревноволокнистих плит. Для виготовлення ящикової тари використовують шпилькові та листяні породи, а для фанерних ящиків -- фанеру з берези, бука, вільхи, осини, сосни. Значною перевагою фанери є те, що вона легша й міцніша, ніж інші деревії ні матеріали.

Дерев'яна тара у вигляді ящиків застосовується для пакування такої продукції, як взуття, спецодяг, скляні, фарфорові вироби, металовироби, запасні частини, обладнання тощо. Для великих виробів користуються окремими дерев'яними щитами, які з'єднують між собою безпосередньо на місці панування. Деталі тари з'єднують цвяхами, для додаткового кріплення використовують сталеву стрічку, дріт, шурупи, болти, металеві кутники, скоби тощо. Ящики для експортних товарів виготовляються зі струганих дощок. Дерев'яні решітки використовуються, головне, для пакування меблів, великих вузлів і деталей різноманітних машин. Для пакування, перевезення та збереження електродів, кріпильних деталей, метало та інших виробів вагою до 40 кг рекомендують використовувати цільнокорпусні ящики з деревноволокнистої маси, які мають зручну конструкцію і герметичність. Дерев'яні та фанерні барабани використовують для пакування хімічних продуктів: барвники, густотерті фарби, пігменти тощо, а також харчових продуктів типу яєчного порошку, сухого молока тощо. Котушки різноманітних конструкцій застосовуються для перевезення кабелів і дротів.

Картонна й паперова тара виготовляється з листового, пресованого, клеєного й гофрованого картону та паперу. Картонна тара-використовується у вигляді різних ящиків, барабанів і лотків, а паперова -- у вигляді мішків. Картонні ящики виготовляються здебільшого з тришарового гофрованого картону місткістю до 40 кг і більше. Барабани картонні використовуються для пакування тих самих видів продукції, що й дерев'яні. Вони можуть бути також вологозахисною тарою для гігроскопічних матеріалів.Вага наповненого чотири-шести шарового паперового мішка не повинна перевищувати 50 кг.

Полімерну й комбіновану тару виготовляють з поліетилену, полівінілхлориду, полістиролу, поліпропілену та інших подібних і матеріалів. полімерна й комбінована тара використовується у вигляді ящиків, бочок, каністр, сулій, мішків» лоіків, тощо. Пласт-1 масові ящики виготовляють з поліетилену високої щільності місткістю до 20 кг і більше. Поліетиленові бочки призначаються для транспортування та зберігання різних рідин і сипких матеріалів.

Металеву тару використовують для пакування матеріалів, які мають здатність самозайматися, а також летких і хімічно агресивних матеріалів, рослинної олії, лаків, фарб тощо. До основних видів металевої тари відносять бочки, балони, ящики, барабани, бідони, фляги, банки, коробки тощо. За розміром її поділяють на велико- (бочки, балони, ящики), середньо- (барабани, бідони, фляги) і дрібно-габаритну (банки, коробки, лотки).

Металева тара виготовляється з тонкої листової сталі, кровельної та оцинкованої сталі й білої жерсті. Газові балони виготовляють із цільнотягнутих труб. Для транспортування й зберігання різних агресивних матеріалів, які хімічно взаємодіють із металом, використовують бочки з внутрішнім хімічностійким покриттям місткістю до 200 кг.

Комбінована тара -- це поєднання різних матеріалів, особливо пластмас, із деревом, металом тощо, що збільшує довговічність, міцність та зручність транспортування тарних виробів. До основних видів комбінованої тари належать дрібногабаритні та спеціальні контейнери, каністри, цистерни, дерев'яна ящикова й бочкова тара з елементами з пластмас, крафтпаперу тощо.

Таропакувальні матеріали сприяють збереженню тари і захитають товари від .поштовхів, вібрації та псування.Упаковка має задовольняти такі основні вимоги: безпека, екологічна безпека, надійність, сумісність, взаємозамінність, економічна ефективність.

Безпека упакування означає, що речовини, які є шкідливими для організму і які містяться в тарі, не можуть перейти в товар, який безпосередньо з нею стикається. Такі речовини мають у своєму складі майже всі види упаковки (металева тара містить залізо, олово або алюміній, папір -- свинець, полімерні матеріали т-- шкідливі мономери). У таких випадках безпека упаковки забезпечується з допомогою захисних покрить (спеціальний лак, полуда для металевої тари) або обмеження строків зберігання товарів або продуктів (поліетиленова або поліхлорвінілова тара). Для кольорового оформлення упаковки треба користуватися тільки нешкідливими барвниками. Найбільш безпечною є скляна тара, а також різноманітні тканинні мішки, найменш -- металева і полімерна.

Екологічні якості упаковки -- це здатність її за використання та утилізації не завдавати суттєвої шкоди довкіллю. Абсолютно безпечних для навколишнього середовища видів упаковки немає: за її утилізації в навколишнє середовище потрапляють найрізноманітніші речовини, у тім числі шкідливі для здоров'я та просто отруйні.

Надійність упаковки -- це її здатність зберігати механічні якості чи герметичність протягом тривалого часу. Завдяки цьому упаковка забезпечує необхідні умови для зберігання товарів. Упаковка багаторазового призначення має зберігати форму як з товаром, так і без нього. Строк зберігання одноразової упаковки здебільшого не перевищує строків придатності самого товару.

Сумісність упаковки -- це її здатність не змінювати споживчих якостей тих товарів, котрі в неї пакують. Для цього упаковка (сама тара) має бути чистою, сухою, без ознак плісняви і сторонніх запахів. Вона не повинна взаємодіяти з окремими компонентами товару (вода, жири тощо). Забороняється застосовувати упаковку, несумісну з товаром. Так, не можна використовувати обгортковий папір і поліетиленову плівку для жирних продуктів, бо вони всмоктують у себе жир. Дерев'яні ящики для харчових продуктів не можна виготовляти з древесини шпилькових порід бо продукти

З урахуванням усіх цих факторів маркетолог повинен правильно вибрати відповідну упаковку. Сучасна упаковка має бути оптимальною за вартістю, привабливою за зовнішнім виглядом, надійно захищати те, що в ній міститься, забезпечувати зручне транспортування. Обов'язковою умовою оптимізації упаковки є стандартний розмір, що значно полегшує транспортування, перевезення та складування товарів.

Тара -- промисловий виріб, призначений для упакування, зберігання, транспортування і реалізації товарів у сфері обігу, який запобігає їх пошкодженням та псуванню під час перевезення, виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, складування та зберігання.

У процесі товарообігу основними функціями тари й упаковки товарів є:

1) охорона товару від шкідливого впливу зовнішнього середовища і забезпечення умов для збереження кількості та якості товарів на шляху їх руху від виробника до споживача;

2) охорона зовнішнього середовища від впливу упакованої продукції (товару);

3) надання товарам (вантажам) необхідної мобільності і створення умов для раціональної організації торгово-технологічних процесів та використання засобів механізації;

4) створення потрібних умов для полегшення кількісного обліку товарів завдяки формуванню товарних одиниць за габаритами і масою;

5) виконання функції носія реклами та комерційної інформації, призначеної для спеціалістів торгівлі, працівників транспорту, безпосередніх споживачів товарів;

6) створення зручностей споживачам щодо придбання та використання придбаних упакованих товарів;

7) забезпечення зручностей для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, пакетування, маркування, складування, зберігання і транспортування товарів (вантажів);

8) виконання ролі транспортного і немеханічного обладнання оптових і роздрібних торговельних підприємств;

9) запобігання крадіжкам товарів.

Крім того, вдалий дизайн тари (упаковки) сприяє реалізації товарів, внаслідок застосування тари суттєво подовжуються строки зберігання та реалізації товарів, знижуються ціни на товари завдяки зменшенню втрат під час їх транспортування, зберігання і реалізації, заощаджуються пакувальні матеріали у роздрібній торгівлі тощо.

Тара класифікується за такими ознаками:

1) функції у процесі обігу;

2) кратність використання;

3) стійкість до зовнішніх механічних впливів;

4) конструкційні особливості;

5) призначення;

6) види, типи і типорозміри;

7) матеріал виготовлення;

8) наявність специфічних властивостей;

9) метод виготовлення та ін.

Так, за функціями у процесі товарообігу вирізняють споживчу, транспортну тару і тару-обладнання.

Споживча тара -- це тара, в яку розфасовують товари для доставки і продажу споживачам, вартість якої, зазвичай, в його ціпі. Споживча тара має бути зручною, легкою, дешевою, красивою, надавати вичерпну інформацію про товар. Найпоширенішими видами споживчої тари с коробки, пляшки, банки, флакони, пакети.

Транспортна тара -- самостійна транспортна одиниця, в яку затарюють різноманітні товари, упаковані або псу пакова и і у споживчу тару. У транспортній тарі товари перевозять і зберігають у процесі їх руху від виробництва до споживання, але не реалізують покупцям. Вартість транспортної тари міститься у вартості товару лише частково. До транспортної тари належать ящики, бочки, мішки, фляги тощо.

За призначенням тару поділяють на універсальну і спеціалізовану (для упакування однієї певної групи товарів).

За видами виокремлюють групи тари, які різняться між собою геометричними формами, -- ящики, пляшки, бочки, пакети, туби та ін.

За матеріалом виготовлення тара поділяється на: дерев'яну, картонну, паперову, текстильну, металеву, скляну, керамічну, полімерну, комбіновану.

Найбільш поширеною на сьогодні є дерев'яна тара: ящики, бочки, барабани, клітки, решітки, різноманітні за формою і місткістю. Дерев'яна тара характеризується високою міцністю та стійкістю до зношення, її недоліком є порівняно висока маса.

Дерев'яні ящики можуть виготовлятися з дощок, фанери, а також з комбінацій цих матеріалів; вони бувають з кришкою та без неї. Дерев'яні ящики складаються з дпа, двох головок, двох боковий і кришки, які закріплюються на з'єднувальних планках залізними кутниками або дротом і цвяхами. Для упакування більшості продовольчих і непродовольчих товарів (у первинній упаковці або насипом) використовуються дерев'яні ящики із суцільними боковинами найрізноманітніших конструкцій; для упаковування овочів, фруктів -- решітчасті ящики. Дерев'яні ящики різняться за конструкцією (нерозбірні, розбірні, складані), розмірами, призначенням (для овочів, фруктів, ягід, кондитерських виробів, виробів рибної промисловості тощо) і застосовуються для зберігання і транспортування товарів масою до 200 кг.

Дерев'яні і фанерно-штамповані бочки використовуються для упакування багатьох продовольчих товарів завдяки високій стійкості до механічних навантажень, поштовхів, ударів, зручності переміщення і штабелювання. За призначенням виокремлюють бочки заливні (для затарювання вина, пива, коньяку, соків, інших рідин та напіврідких товарів) та сухотарні (для насипних і твердих товарів). Дерев'яна тара, як правило, є багатооборотною і підлягає обов'язковому поверненню.

Паперова і картонна тара, (ящики, коробки, пакети, мішки) дуже широко використовується у торгівлі розвинутих країн, витісняючи насамперед дерев'яну тару. Вона містка, стійка до стискання, вібрацій та ударів, легка, дешевша від дерев'яної, забезпечує герметичність та ізотермічність усередині тари; процес виробництва паперової та картонної тари характеризується високим рівнем механізації та автоматизації, а після використання така тара легко піддасться повторній переробці.

Картонні ящики виготовляють, як правило, з трьох-, чотирьох- або шестишарового гофрованого картону, картонні коробки -- з пресованого картону.

Для упакування насипних товарів використовують бітумовані, дубльовані або вологостійкі паперові мішки, які за способами виготовлення бувають зшиті і склеєні, з відкритою або закритою (з клапаном) горловиною.

Текстильна тара містить мішки, виготовлепі з лляної, напівлляної, бавовняної, комбінованої (лляно-джутової, лляно-джуто-кенафної) тканини, а також пакувальної тканини. Для текстильної тари характерні низький коефіцієнт маси тари, достатня міцність, можливість застосування для упакування широкого асортименту насипних і навальних товарів. У торгівлю тканинні мішки надходять з різпими насипними і навальними продовольчими товарами: для перевезення зернових і насипних продовольчих товарів використовуються продуктові тканинні мішки, цукру -- лляно-джуто-кепафні (так звані цукрові) мішки.

Металева тара -- бочки, бідони, барабани, фляги, каністри, банки з листової сталі, спеціальної жерсті, алюмінію -- використовуються для перевезення і зберігання товарів зі специфічними властивостями -- рідких, легких, вогненебезпечних. Металева тара характеризується високою механічною міцністю, герметичністю, термостійкістю, довговічністю, економічністю і великою вантажопідйомністю. З метою запобігання взаємодії тари з харчовими продуктами її впутрішпю поверхню покривають спеціальними лаками або нейтральними металами.

Скляна тара -- банки, пляшки, балони, флакони різних форм і місткості, які використовуються для пакування продукції косметичної, хімічної, харчової промисловості. Вадою скляної тари є її нестійкість до механічних впливів і потреба у наявності жорсткої транспортної тари й м'яких пакувальних матеріалів під час перевезення. Переважна більшість різновидів скляної тари належить до споживчої тари; проте окремі її види вважаються багатооборотною тарою і підлягають збиранню та поверненню постачальникам.

Керамічна тара (пляшки, банки, балони, флакони оригінальної форми) використовується для певних лікеро-горілчаних виробів, парфумерно-косметичної продукції, деяких кислот тощо.

Полімерна тара -- ящики, мішки, бочки, пакети, коробки, туби, каністри -- характеризується міцністю, відсутністю постійних деформацій, хімічною стійкістю, легкістю, здатністю зафарбовуватися у будь-який колір. Для її виробництва застосовуються поліетилен (зокрема для виготовлення ящиків, бочок, лотків, мітків), полістирол, полівінілхлорид, целофан та інші синтетичні матеріали, які забезпечують надійний захист упакованих товарів. Найбільш перспективним матеріалом для виробництва полімерної тари вважається поліпропілен.

Комбінована тара виготовляється шляхом поєднання різних матеріалів (полімерні матеріали, метал, фольга, тканина, дерево та ін.) з мстою отримання довговічних, міцних і зручних в обігу виробів.

За конструкційними особливостями тару поділяють на нерозбірну, розбірну, складану, розбірно-складану, суцільну, решітчасту, відкриту і закриту, а також саморуйнівну.

Тару класифікують також за наявністю специфічних властивостей: ізотермічна, ізобарична, герметична, пилонепроникна, тара для аерозолів, ароматизована, їстівна, тара-іграшка, подарункова тара (тара-сувенір) тощо; за методом виготовлення: лита, штампована, бондарна, клеєна, виготовлена литтям під тиском тощо.

Вимоги та якість тари. Високовитратність виробництва тари зумовлює потребу у раціональній організації тарного господарства, що пов'язано з необхідністю економного витрачання тари та пакувальних засобів і матеріалів, виробництва і застосування нових, менш матеріаломістких та економічних видів тари і правильною організацією тарообігу. Тара мас вироблятися з урахуванням фізико-хімічних, біологічних та мікробіологічних властивостей упаковуваних у неї товарів, а також відповідати технічним, економічним, санітарно-гігієнічним та естетичним вимогам.

Технічні (експлуатаційні) вимоги до тари передбачають відповідність конструкції і матеріалу тари габаритам, агрегатному стану і властивостям товарів, розміщених у ній; тара мас бути міцною, надійною, забезпечувати захист товарів від пошкоджень під час перевезення і зберігання, характеризуватися простотою розкривання та закривання. Конкретні технічні вимоги до тари передбачаються у стандартах.

Економічні вимоги до тари пов'язані з тим, що тара має бути недорогою у виготовленні та експлуатації, компактною, зручною для транспортування як з товаром, так і в порожньому вигляді; вона повинна виготовлятися з уніфікованих деталей, давати можливість багаторазового використання, мати низький коефіцієнт власної маси.

Санітарно-гігієнічні вимоги до тари передбачають простоту і надійність санітарної обробки тари.

Естетичні вимоги до тари визначають потребу у виразному художньому оформленні тари, яка мас сприяти відображенню властивостей товару і доповнювати інтер'єр торговельного підприємства. Тому використовувана тара повинна мати привабливий зовнішній вигляд, а її форма, кольористична гама, тексти і рисунки па ній мають відповідати естетичним смакам споживачів.

Стандартизація тари -- встановлення вимог і норм до тари способом розроблення та затвердження відповідних стандартів. Стандартизація тари передбачає створіння найбільш раціональних за матеріалом виготовлення, конструктивними особливостями, розмірами, формою, масою та місткістю тинів тари, а також встановлення загальних технічних вимог до тари, правил її приймання, маркування, транспортування і зберігання.

Загальні вимоги до упаковки:

1. Відповідність вимогам стандарту (ГОСТ);

2. Протидія товару від впливу зовнішнього середовища, а зовнішнього середовища від впливу товару;

3. Захист товару від впливу інших товарів;

4. Забезпечення умов схоронності кількості та якості товару;

5. Забезпечення умов транспортування, навантаження та розвантаження товару;

6. Виконання ролі носія комерційної інформації та торгової реклами.

7. Мінімізація співвідношення вага упаковки / вага товару.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ упаковки проводиться шляхом встановлення критеріїв раціональності та безпеки тари і здійснюється за трьома принципами:

-Принцип відповідності нормативним стандартам, встановлює загальні технічні вимоги до тари за типами тари, основними параметрами (призначення, надійність, транспортабельність) та ін;

-Принцип відповідності якісним вимогам різної номенклатури, встановлює стандарти для упаковки конкретних видів продукції;

-Принцип відповідності торговим звичаям.

Маркування товарів

МАРКУВАННЯ це комплекс написів, умовних позначень та зображень, які розміщені на зовнішній упаковці, транспортних бирках і самому товарі для цілей індивідуалізації, транспортування, завантаження та розвантаження товару.

Маркування має велике значення не лише для транспортних цілей, але і для інших обставин, пов'язаних з виконанням поставки.

Якщо контракт не містить вказівок щодо маркування, продавець повинен забезпечити маркування, звичайну для такого виду товару та упаковки, з урахуванням умов транспортування.

Якщо в контракт включаються вказівки по маркування, вони носять, зазвичай, детальний характер.

Маркування повинна містити відомості, призначені різним адресатам:

1. Для покупця - (товарна маркування). Написи для покупця повинні бути зроблені на мові країни покупця. Якщо передбачається тривала транспортування по території країни виробника, написи, також, повинні дублюватися мовою країни виробника. Ці написи повинні містити:

- Найменування виробника та країну походження товару;

- Найменування вантажовідправника;