Особливості інноваційної діяльності на підприємстві

При формуванні стратегії, що відрізняється гнучкістю, здатністю до адаптації, прагненням бути на гребені змін, об'єктивно позначається потреба в умінні відвойовувати своє місце на ринку.[4] Єдиної стратегії не існує. Кожна фірма унікальна, тому й процес вироблення стратегії специфічний, тому що залежить від позиції фірми на ринку, динаміки її розвитку, потенціалу, поводження конкурентів, характеристик виробленого нею товару або надаваних послуг, стану економіки й ін. У той же час є основні моменти, що дозволяють виділити деякі узагальнені принципи вироблення стратегії бізнесу. Вибір стратегії бізнесу здійснює керівництво фірми на основі аналізу ключових факторів, що характеризують її стан і стан портфеля продукції. Із ключових факторів насамперед досліджуються сильні сторони галузі й сильні сторони фірми, що є найчастіше вирішальними при виборі стратегії. Необхідно прагнути до максимального використання наявних можливостей. При цьому важливо шукати шляхи розгортання бізнесу в нових галузях, що володіють потенційними задатками для росту.

Істотно впливають на вибір стратегії фінансові можливості фірми. Такі кроки в поводженні фірми, як вихід на недосліджені ринки, розробка нового продукту або перехід у нову галузь, вимагають значних фінансових витрат. Тому фірми, що мають більші фінансові ресурси або володіють легкий доступ до них, перебувають у набагато кращому положенні для вибору варіантів стратегії.

Кваліфікація працівників, так само як і фінансові ресурси, відіграє значну роль при виборі стратегії фірми. Поглиблення й розширення кваліфікаційного потенціалу працівників - найважливіша умова, що забезпечує можливість переходу до нових виробництв або якісному технологічному відновленню існуючі. Великий вплив на вибір стратегії фірми робить ступінь залежності від зовнішнього середовища. Бувають такі ситуації, коли фірма настільки залежить від постачальників або покупців, що не вільна робити вибір стратегії виходячи з можливого більше повного використання свого потенціалу. У цьому випадку зовнішня залежність грає більше значну роль у виборі стратегії фірми, чим всі інші фактори. Сильна зовнішня залежність може бути обумовлена також правовим регулюванням поводження фірми, наприклад антимонопольним законодавством, соціальними обмеженнями, впливом природного середовища, політичними факторами й т.д.

Також ключовим моментом є інтереси керівництва фірми, що можуть стати вирішальним фактором у виборі стратегії.

Обов'язково повинен прийматися в увагу часовий фактор. Справа в тому, що й можливості, і погрози для фірми, і плановані зміни завжди мають певні тимчасові границі. При цьому важливо враховувати й календарний час, і тривалість інтервалів здійснення конкретних дій по реалізації стратегії. Часто успіху домагається та фірма, що успішно управляє процесами в часі.

За допомогою аналізу портфеля продукції можуть бути збалансовані такі найважливіші фактори бізнесу, як ризик, надходження грошей, відновлення й відмирання певних видів діяльності. Заключний етап вибору стратегії - її оцінка. Вся процедура в остаточному підсумку зводиться до одному: чи приведе обрана стратегія до досягнення поставлених цілей. Потім проводиться оцінка стратегії за визначеними напрямками.

До цих напрямків ставляться певні вимоги:

1)відповідність обраної стратегії стану й вимогам суб'єктів оточення. Перевіряється те, наскільки стратегія вв'язана з вимогами з боку основних суб'єктів оточення, циклу продукту, чи приведе реалізація стратегії до появи нових конкурентних переваг і т.д.;

2)відповідність обраної стратегії потенціалу й можливостям фірми. У цьому випадку оцінюється те, наскільки обрана стратегія відповідає можливостям персоналу, фінансовим ресурсам фірми, чи дозволяє існуюча структура фірми успішно реалізувати стратегію, чи вивірена програма реалізації в часі й т.п.;

3)прийнятність ризику, закладена в стратегії. Оцінка виправданості ризику перевіряється по трьох напрямках: реалістичність передумов, закладених в основу вибору стратегії; негативні наслідки для фірми, до яких може привести провал стратегії; виправданість при можливому позитивному результаті ризику втрат від провалу в реалізації стратегії;

4)ефективність стратегії оцінюється за наступними показниками:

економічний ефект - вплив стратегії на масу й норму прибутку, чистого прибутку, строк окупності інвестицій, обсяг продажів на внутрішньому й зовнішньому ринку;

соціальний ефект - вплив на умови й привабливість праці, розвиток культури й утворення, якість життя;

5) екологічний ефект - вплив на ступінь забруднення навколишнього середовища, комплексність використання природних ресурсів;

6) технічний (якісний) ефект - зміна рівня новизни, якості, конкурентоспроможності продукції;

7) системний ефект -- додатковий дохід від продажу й експлуатації взаємодоповнюючих і сполучених виробів, систем машин і т.п.

На основі проведеного аналізу й оцінки можливих варіантів приймається остаточне рішення про вибір найбільш доцільної стратегії.

1.2 Аспекти розвитку інноваційної діяльності на підприємстві

Інноваційна діяльність підприємства спрямована насамперед на підвищення конкурентоспроможності продукції (послуг),що випускаються.

Конкурентоспроможність - це характеристика товару (послуги), що відбиває його відмінність від товару-конкурента як по ступені відповідності конкретної потреби, так і по витратах на її задоволення. Споживчі властивості й ціна - є головними складовими конкурентоспроможності товару (послуги). Однак ринкові перспективи товарів зв'язані не тільки з якістю й витратами виробництва. Причиною успіху або невдачі товару можуть бути й інші нетоварні фактори, такі, як рекламна діяльність, престиж фірми, пропонований рівень обслуговування.

Обслуговування на вищому рівні створює більшу привабливість. Виходячи із цього формулу конкурентоспроможності можна представити в наступному виді:

Конкурентоспроможність = Якість + Ціна + Обслуговування.

Управляти конкурентоспроможністю - значить забезпечувати оптимальне співвідношення названих складових, направляти основні зусилля на рішення наступних завдань: підвищення якості продукції, зниження витрат виробництва, підвищення економічності й рівня обслуговування. Зазначені складові конкурентоспроможності є багатофакторними, і кожна з них може розглядатися як складний самостійний об'єкт керування. Зокрема, на величину витрат виробництва впливають вартість і якість сировини, палива, електроенергії, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, кваліфікація й рівень заробітної плати виробничого персоналу, продуктивність праці, витрати керування й т.д. При цьому в остаточному підсумку можливість забезпечення необхідного рівня складова конкурентоспроможність елементів визначається такими базовими виробничими факторами, як технічний рівень виробництва, рівень організації виробництва й керування.

По суті, основа сучасної "філософії успіху" полягає в підпорядкуванні інтересів фірми цілям розробки, виробництва й збуту конкурентоспроможної продукції. На перший план ставиться орієнтація на довгостроковий успіх і на споживача. Безумовно, орієнтація на споживача виражає прагнення фірми забезпечити собі найбільш надійний шлях до досягнення й підтримки високого прибутку. Для аналізу положення виробу на ринку, оцінки перспектив його збуту, вибору стратегії продажів використається концепція "життєвого циклу товару". Стратегія виробництва залежно від стадії життєвого циклу товару показана на Таблиця 1(Додаток А).

Одночасна робота з товарами, що перебувають на різних стадіях життєвого циклу, під силу лише великим компаніям. Невеликі фірми змушені йти по шляху спеціалізації, тобто вибирають собі одне з наступних "амплуа":

- фірма-новатор, що займається насамперед питаннями нововведень;

- інжинірингова фірма, що розробляє оригінальні модифікації товару і його дизайн;

- вузькоспеціалізований виготовлювач - найчастіше субпостачальник щодо нескладних виробів масового випуску;

- виробник традиційних виробів (послуг) високої якості.

Як показує досвід, невеликі фірми особливо активно діють у виробництві товарів, що проходять стадії формування ринку й відходу з його. Справа в тому, що велика фірма звичайно неохоче йде першої на виробництво принципово нової продукції. Наслідку можливої невдачі для неї набагато важче, ніж для невеликої знову, що утворилася фірми. І якщо мова йде не про фундаментальні розробки в області технології, а про доведення оригінальної ідеї нового виробу до стадії матеріального втілення, те це цілком під силу відносно невеликим фірмам-новаторам. Саме вони сьогодні визначають інноваційний процес у розвинених країнах.

Таким чином, спеціалізація малих фірм на роботі з товарами, що перебувають на конкретних стадіях життєвого циклу, породжується прагненням фірми найбільше ефективно використати свій потенціал і забезпечити конкурентоспроможність товару на ринку.

Відповідно до створеного законодавства про конкуренцію у світі відбувається об'єктивний процес підвищення якості продукції й послуг, а також зниження їхньої питомої ціни, що відбиває відношення ціни товару до його корисного ефекту.

В умовах конкуренції ніхто нікого не змушує підвищувати якість продукції, крім погрози банкрутства. У результаті постійно йде процес "вимивання" з ринку неякісної продукції. Рушійної силоміць конкуренції є стимул до нововведень. Саме на основі нововведень вдається підвищувати якість продукції або послуг, поліпшувати корисний ефект товару, тим самим домагатися конкурентної переваги даного товару. Таким чином, забезпечення конкурентоспроможності товару вимагає новаторського, підприємницького підходу, суттю якого є пошук і реалізація інновацій.

У цьому зв'язку цікаво відзначити, що один із класиків економічної теорії А. Маршалл уважав саме підприємництво корінною властивістю, головною рисою ринкової економіки. Насправді конкуренція лише створює ситуацію необхідності пошуку конкурентних переваг фірми й конкурентоспроможності товару, спонукує вдосконалювати весь процес від виробництва до споживання. Але самі конкурентні переваги забезпечуються на основі реалізації тих або інших інновацій, тобто через підприємництво, оскільки саме воно є реальним двигуном процесу.

Головною передумовою інноваційної стратегії є моральне старіння продукції, що випускається.[10] У зв'язку із цим кожні три роки на підприємствах варто проводити атестацію виробів, що випускають, технологій, устаткування й робітників місць, аналізувати ринок і канали розподілу товарів. Іншими словами, повинна проводитися рентгенограма бізнесу.

Які ж основні принципи новаторської діяльності? П. Друкер вважає, що потрібно провести чітку лінію тим часом, що потрібно робити, і тим, чого робити не слід. Цілеспрямована систематична інноваційна діяльність вимагає безперервного аналізу можливостей джерел інновацій.

1. Інновація повинна відповідати потребам, бажанням, звичкам людей, які будуть нею користуватися. Варто задати собі питання: "Що повинна відбивати дана інновація, щоб у майбутніх споживачів виникло бажання нею користуватися?"

2. Інновація повинна бути простій і мати точну мету. Найбільша похвала інновації звучить так: Дивіться-но, як все просто! Як я до цього не додумався?"

3. Впроваджувати інновації ефективніше, маючи невеликі гроші й невелику кількість людей, обмежена ризик. У противному випадку майже завжди бракує часу й засобів для численних доробок, у яких бідує інновація.

4. Ефективна інновація повинна бути націлена на лідерство на обмеженому ринку, у своїй ніші. Інакше вона створює ситуацію, коли конкуренти вас випередять.

Що не слід робити, на думку П. Друкера:

1. Не створювати незрозумілостей. Інноваціями будуть користуватися звичайні люди, а при досягненні великих масштабів - і люди некомпетентні. Всі надто складне в конструкції або в експлуатації майже напевно приречено на невдачу.

2. Не розкидайтеся, не намагайтеся робити кілька речей відразу. Інновація вимагає концентрації енергії. Необхідно, щоб люди, над нею працюючі, добре розуміли один одного.

3. Здійснюйте нововведення заради задоволення потреб поточного часу. Якщо нововведення не знайде негайного додатка, воно залишиться лише ідеєю.

Інновація - це робота, що вимагає знань, винахідливості, таланта. Помічено, що новатори в основному працюють тільки в одній області. Успішна інновація вимагає зосередженої роботи. Якщо ви до неї не готові, не допоможуть ні знання, ні талант. Щоб превстигнути, необхідно використати свої сильні сторони, люди повинні захопитися інновацією всерйоз.

Нарешті, інновація означає зміни в економіці, промисловості, суспільстві, у поводженні покупців, виробників, працівників. Тому вона завжди повинна орієнтуватися на ринок, керуватися його потребами. [1]Для здійснення підприємством інноваційної діяльності, воно повинне мати таку структуру й такий настрой, які сприяли б створенню атмосфери підприємництва, атмосфери сприйняття нового як сприятливої можливості. При цьому необхідно врахувати ряд важливих моментів.

Основний організаційний принцип для інновації полягає в створенні команди із кращих працівників, звільнених від поточної роботи. Як показує досвід, всі спроби перетворити існуюче підрозділ у носія інноваційного проекту закінчуються невдачею. Причому цей висновок стосується як підприємств великого, так і малого бізнесу. Справа в тому, що підтримка виробництва в робочому стані - уже більше завдання для людей, цим зайнятих. Тому на створення нового в них практично не залишається часу. Як відзначає П. Друкер, що існують підрозділи, у якій би сфері вони не функціонували, в основному здатні лише розширювати, модернізувати виробництво.

Підприємницька й інноваційна діяльність не обов'язково повинна проводитися на постійній основі, тим більше в малих підприємствах, де така постановка справи найчастіше неможлива. Однак необхідно призначити працівника, персонально відповідального за успіх інновацій. Він повинен відповідати за своєчасне виявлення й заміну застаріваючої продукції, техніки, технології, за всебічний аналіз виробничо-господарської діяльності, рентгенограму бізнесу, за розробку інноваційних заходів. Працівник, відповідальний за інноваційну діяльність, повинен бути особою досить авторитетним на підприємстві.

Необхідно відгородити інноваційний підрозділ від непосильних навантажень. Вкладення в розробку інновацій не повинні включатися в регулярно проведений аналіз віддачі від капіталовкладень доти, поки нові вироби або послуги не затвердяться на ринку. У противному випадку справа буде загублено. Прибуток від реалізації інноваційного проекту істотно відрізняється від прибутку, одержуваної за випуск налагодженої продукції. Протягом тривалого часу новаторські починання можуть не давати ні прибутку, ні росту, а тільки споживати ресурси. Потім інновація протягом тривалого часу повинна швидко розростатися й повертати вкладені в її розробку засобу щонайменше в п'ят-десятикратному розмірі, інакше її можна розглядати як невдалу. Нововведення починається з малого, але результати його повинні бути масштабними.[2]

Підприємством варто управляти таким чином, щоб у ньому створювалася атмосфера сприйняття нового не як погрози, а як сприятливої можливості. Опору змінам кореняться в страху перед невідомим. Кожний працівник повинен усвідомити, що нововведення - це кращий засіб зберегти й зміцнити своє підприємство. Більше того, необхідно зрозуміти, що нововведення - це гарантія зайнятості й благополуччя кожного працівника. Організація інноваційної діяльності на основі зазначених принципів дозволить підприємству просунутися вперед і домогтися успіху.

1.3 Характеристика інноваційних процесів на підприємстві в сучасних умовах господарювання

Інновації можна класифікувати в такий спосіб:

технологічні інновації, спрямовані на створення й освоєння у виробництві нової продукції, технології, модернізацію встаткування, реконструкцію будинків, реалізацію заходів щодо охорони навколишнього середовища;

виробничі інновації, орієнтовані на розширення виробничих потужностей, диверсифікованість виробничої діяльності;

економічні інновації, пов'язані зі зміною методів планування виробничої діяльності;

торговельні інновації, спрямовані на цільові зміни збутової діяльності;

соціальні інновації, пов'язані з поліпшенням умов праці, соціального забезпечення колективу;

інновації в області керування, спрямовані на поліпшення організаційної структури, методів прийняття рішень.[16]

Інновації стали промисловою релігією 21 століття. Для бізнесмена вони є основним засобом підвищення прибутків, ключем до нових ринків збуту. Уряд робить ставку на інновації, коли на меті стоїть подолання економічної кризи. Пріоритети інноваційного розвитку давно замінили популярну в післявоєнні роки концепцію "благополучної економіки".

Однак дотепер так і не було сформульовано чітке визначення інновації, не було придумано єдиної системи оцінки інновацій. Звичайно під інновацією розуміють створення нової поліпшеної продукції або виробничого процесу. З іншої сторони інновацією є й використання більше дешевої сировини для виробництва вже відомого товару, зміна маркетингової політики, вихід на нові ринки або новий рівень сервісу.

Ще в 1800 році Жан - Батист Цей, французький економіст, увів в економічну науку термін "антрепренер" - "людина, що знаходить більше ефективний спосіб використання наявних у його розпорядженні економічних ресурсів для збільшення продуктивності й одержання більшої кількості кінцевого продукту". Антрепренери створюють нові ринки, або придумують нові способи експлуатації вже існуючих.

Прекрасним прикладом того, як можна стати новатором навіть у такій області як закусочна індустрія став McDonald's. Це не просто мережа нових добре розрекламованих закусочних. McDonald's домігся успіху завдяки своїм нововведенням: стандартизації продукту; створенню принципово нових виробничих ліній; ретельній підготовці персоналу. У підсумку покупець одержав те, про що раніше він міг тільки мріяти - високоякісний гамбургер, приготовлений у його присутності при дотриманні всіх норм гігієни, і при цьому по більше низькій ціні, чим у звичайній закусочній! McDonald's не просто створив новий продукт, він створив абсолютно нову категорію на ринку послуг. Тому McDonald's є новатором найвищого рівня.

Що стосується науково - технічної політики в Україні, то проблема ефективного використання досягнення науки й техніки не зникає в ході здійснення ринкової реформи. Для багатьох українських підприємств, що зштовхнулися з новим для них питанням конкуренції та виживання в нових умовах ринку, саме інноваційна діяльність та її результати є головною умовою успіху й ефективності. Тому учасники ринкових відносин, які займаються виробництвом, для забезпечення своєї поточної й перспективної конкурентоспроможності зобов'язані самостійно й цілеспрямовано формувати й здійснювати науково-технічну політику.

Саме з урахуванням даної обставини розглянемо питання науково-технічної політики, що концентрується в такий поки мало в нас розробленої області знання, як інноваційний менеджмент.

Насамперед про те, що розуміти під науково-технічною політикою підприємства. У першому наближенні ця стратегія поводження даного суб'єкта господарювання стосовно процесу інновацій, що включає:

розробку планів і програм інноваційної діяльності;

контроль за ходом розробки нової продукції і її впровадженням;

вивчення проектів створення нових продуктів;

проведення єдиної інноваційної політики;

забезпечення фінансами й матеріальними ресурсами програм нововведення;

забезпечення інноваційної діяльності кваліфікованим персоналом;

Науково-технічна політика підприємства підлегла досягненню його головної мети: максимально повне задоволення вимог споживачів кількості і якості випускає продукції, що, при мінімально можливих витратах на її розробку й виробництво з одночасним забезпеченням її безпеки як у виготовленні, так і в споживанні. Інновації мають на увазі освоєння нової продуктової лінії, заснованої на спеціально розробленій оригінальній технології, що здатна вивести на ринок продукт, що задовольняє не забезпечені існуючою пропозицією потреби. Нова технологія може також зробити, у силу своєї підвищеної продуктивності, доступним для споживачів істотно більша кількість відомого їм продукту.[17]

Інновації характеризуються більше високим технологічним рівнем, новими споживчими якостями товару або послуги в порівнянні з попереднім продуктом. Поняття «інновації» застосовується до всіх нововведень, як у виробничої, так і в організаційній, фінансовій, науково-дослідній, навчальній і іншій сферах, до будь-яких удосконалень, що забезпечують економію витрат або навіть умов, що створює, для такої економії. Інноваційний процес охоплює цикл від виникнення ідеї до її практичної реалізації. Процеси відновлення пов'язані з ринковими відносинами. Основна маса інновацій реалізується в ринковій економіці підприємницькими структурами як засіб рішення виробничих, комерційних завдань, як найважливіший фактор забезпечення стабільності їхнього функціонування, економічного росту й конкурентоспроможності. Інновації, отже, орієнтовані на ринок, на конкретного споживача або потребу. Інновації є досить складною, багатогранною проблемою, що зачіпають весь комплекс відносин дослідження, виробництво, збуту. Величезне значення в підвищенні її ефективності належить менеджменту.[14]

Отже головною задачею інноваційного менеджменту є проведення ефективного нововведення. Нововведення при такому розгляді розуміється як результат інновації, а інноваційний процес містить у собі, принаймні, три етапи: генерування ідеї (у певному випадку - наукове відкриття), розробка ідеї в прикладному аспекті, реалізація нововведення в практиці.

Нововведення може розглядатися як процес доведення наукової ідеї до стадії практичного використання, так і як реалізація пов'язаних із цим змін у соціально - педагогічному середовищі.

За аналогією із принципами функціонування складних систем (загальна теорія систем) можна сформулювати основну закономірність проектування інновацій: чим вище ранг інновацій, тим більше вимоги до науково-обгрунтованого керування інноваційним процесом.

Нововведення - це результат інноваційного процесу. Інноваційний процес - це не простий впровадження чого-небудь нового, а такі зміни з метою, умовах, змісті, засобах, методах, формах організації виробничого й управлінського процесів, які:

мають новизну;

мають потенціал підвищення ефективності цих процесів у цілому або якихось їхніх частинах;

здатні дати довгостроковий корисний ефект, що виправдує витрати зусиль і засобів на впровадження нововведення;

узгоджені з іншими здійснюваними нововведеннями.

Якість реалізованих нововведень істотно залежить від того, як організований інноваційний процес.

Недоліки в інноваційній діяльності підприємств звичайно проявляються в наступних основних формах:

потенційно ефективні нововведення не впроваджуються або впроваджуються зі значною затримкою в часі. У результаті не використається можливість одержати корисний ефект від використання нововведення;

впроваджується нововведення, що не має необхідний інноваційний потенціал. Помилки в оцінці корисності або ж нововведення впроваджується не тому, що воно може дати корисний ефект, а тому, що воно модне;

впровадження нововведення в силу явного або схованого опору або поганої організації впровадження не дає очікуваного результату;

впровадження нововведення вимагає значно більших витрат, чим очікувалося при ухваленні рішення про впровадження;

строки впровадження виявляються значно більшими, ніж спочатку очікувалося через їхню помилкову оцінку, поганої організації впровадження або ж сильного опору нововведенню.

Реальний інноваційний процес в організації має дуже складну структуру. Найчастіше він складається з декількох, по числу нововведень, щодо самостійних інноваційних циклів. Кожний із цих циклів проходить у цей момент часу свою певну стадію, забезпечуючи просування від концепції нової діяльності, через проблемний аналіз, розробку інноваційної стратегії, поява інноваційних задумів (або ідей) до конкретних планів реалізації нововведення.

Інноваційну діяльність характеризують принципи, які відрізняють її від традиційної виробничої діяльності:

малий відсоток успішних інновацій, при цьому вдалі інновації компенсують витрати як на себе, так і на невдалі ідеї;

необхідність окремого бюджету для запобігання погіршення фінансових показників підрозділів, що займаються традиційною виробничою діяльністю;

використання критеріїв оцінки інноваційної діяльності, відмінних від традиційних;

систематична й планова ліквідація всього застарілого, що дозволяє визволити ресурси для роботи над новим;

відсутність зворотного зв'язка від результатів до витрат ресурсів і інвестиціям протягом тривалого часу;

правильний вибір моменту припинення роботи, щоб уникнути витрат засобів на інновацію, що не дає конкретних проміжних результатів.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ

2.1 Тенденції розвитку та сучасний стан індустрії гостинності в Україні

Готельне господарство являє собою галузь економіки, розвиток якої забезпечує значні бюджетні надходження, сприяє підвищенню зайнятості населення, а також зростанню рейтингу держави та її окремих міст у світовому господарстві. Виходячи з перспективи проведення чемпіонату Європи з футболу у 2012 році в містах України цей розвиток набуває дедалі більшого значення. Згідно вимог УЄФА країна, що приймає чемпіонат з футболу має належним чином підготувати готельну інфраструктуру.

Однак, на сьогоднішній день в сфері готельного господарства спостерігається ціла низка проблем, зокрема недостатня кількість готелів. Так, у нашій країні на тисячу жителів доводиться лише 2,9 готельних місця (при нормі 10 місць на 1000 осіб). Для порівняння в Москві цей показник дорівнює 9,3, в Парижі - 38,4, у Відні - 26. До того ж більша частина наявних готелів була побудована у 70-80 роках, які потребують значних капіталовкладень на реконструкцію. Тож, низький рівень насичення та високий попит на готельні послуги зумовлює високі ціни на проживання в українських готелях і подекуди перевищує у 2-3 рази вартість проживання в готелях аналогічного рівня країн Європи.

Значною проблемою для багатьох українських готелів та місць для тимчасового проживання є неспроможність забезпечити високоякісне комплексне обслуговування клієнтів. Такий стан справ в значній мірі пов'язаний з відсутністю сучасних стандартів з управління якістю готельних послуг.

Однією з значних проблем готельних підприємств є недостатня кількість та неналежний рівень підготовки кадрів. Сьогодні в українських готелях та інших закладах розміщення зайнято близько 120 тис. осіб. Підготовку кадрів для туристичної галузі та готельного господарства здійснюють 146 навчальних закладів, з них лише шість є класичними навчальними закладами туристичного спрямування з повноцінними тренувальними базами практики. Загалом в навчальних закладах на різних формах навчання щорічно готують близько 6500 спеціалістів для сфери туризму та готельного господарства (40% спеціалісти готельного господарства). Згідно світової практики функціонування 10 готельних номерів мають забезпечувати від 4 до 20 спеціалістів.

З метою покращення діяльності та забезпечення належної підготовки до футбольного чемпіонату у 2012р. можна виділити основні напрямки розвитку готельного господарства:

- будівництво нових сучасних готелів та за необхідності реконструкція існуючих готельних об'єктів;

- спеціалізація готельного бізнесу;

- диверсифікація готельних послуг;

- автоматизація управління діяльністю готелю;

- підвищення рівня професійності працівників готелів;

- глобалізація та концентрація готельного бізнесу.

Слід зазначити, що будівництво нових готелів потребує створення сприятливого кредитного та інвестиційного середовища, поліпшення податкової системи, спростування процедур отримання дозволів на будівництво.

Що стосується спеціалізації готелів, то вона може бути різноманітною. Готелі можуть орієнтуватися на обслуговування туристів, що присвячують свою відпустку катанню на лижах, дайвінгу, грі у гольф, або туристів, що приїздять на ділові зустрічі, семінари.

Диверсифікація готельних послуг допомагає готелю виділитися серед конкурентів і спрямована на комплексне задоволення максимальної кількості потреб клієнтів. Диверсифікація визначається як розширення послуг і здебільшого здійснюється у спортивно - оздоровчих, торговельних, розважальних напрямках.[3]

Для готелів України важливим фактором успішного бізнесу є впровадження комплексу новітніх технологій, що охоплюють усі процеси існування готелю і взаємин з гостями. Загалом це дозволяє автоматизувати виконання щоденних задач працівників готелю, отримати оперативну і достовірну інформацію щодо майбутніх заїздів і виїздів, наявності місць у готелі, розміщення гостей і стану їх рахунків, всіх платежів і наданих послуг, а також дозволяє більш ефективно та швидко виконати звіти про фінансову діяльність готелю, проконтролювати стан номерного фонду, розрахувати тарифи на послуги та інше. Загалом автоматизація дозволяє зробити діяльність готелю більш керованою.

Для забезпечення готелів професійними кадрами необхідно проводити тренінгову підготовку для персоналу, домовитися з вищими навчальними закладами, що здійснюють підготовку фахівців для галузі готельного господарства про створення курсів з підвищення кваліфікації для працівників готельного бізнесу, забезпечити навчання обслуговуючого персоналу іноземним мовам, постійно здійснювати контроль за якістю роботи персоналу, а також залучати іноземних фахівців для передачі передового досвіду роботи українським працівникам готелів.

Глобалізація готельного бізнесу проявляється у створенні готельних мереж, і дає змогу готельним підприємствам привернути додаткові ресурси для розвитку бізнесу, розробити та просунути найвищі стандарти обслуговування. Готельні підприємства концентруються через створення союзів, що дозволяє проводити сумісні маркетингові проекти, формувати єдину систему підготовки та перепідготовки кадрів. Економічний аналіз готельного сектора свідчить про ефективність інвестицій саме в готельних мережах, а не в окремі готелі.

Загалом Україна має значний потенціал для розвитку готельного бізнесу. За умови усунення основних його перешкод, українські готелі зможуть надавати послуги, що відповідатимуть світовим стандартам якості, збільшити обсяги їх надання, покращити імідж країни.

До загальних тенденції розвитку підприємств індустрії гостинності, що набули розвитку за останні десятиліття, належать:

- поглиблення спеціалізації готельної та ресторанної пропозиції;

- утворення міжнародних готельних ланцюгів;

- розвиток мережі малих підприємств;

- упровадження в індустрію гостинності нових комп'ютерних технологій.

Останнім часом поряд із традиційними повносервісними готелями все більше з'являються підприємства зі скороченим набором послуг і страв. Спеціалізація може бути найрізноманітнішою. Готелі можуть орієнтуватися на обслуговування представників сегмента туристичного ринку.

Ресторани, розміщені в готелях, все більш спеціалізуються на виготовлення національних страв. Величезну популярність набули ресторани швидкого обслуговування та інші.

Поглиблення спеціалізації підприємств гостинності взаємопов'язане з створенням міжнародних ланцюгів, що мають велике значення в розробці та впровадженні високих стандартів обслуговування.

Розвиток готельного господарства в Україні сьогодні стримується низкою чинників:

- економічна криза;

- недоліки в роботі фінансово-банківської системи;

- обмежена платоспроможність населення;

- недосконала податкова система.

Законодавчо-правова база не відповідає вимогам сьогодення, немає інструкцій та інших нормативних документів, які були б логічно взаємопов'язані і не суперечили один одному.

Слід відзначити відсутність необхідної інфраструктури, відповідних сервісних умов, що, в свою чергу ,позначається на рівні якості обслуговування туристів. Стан сфери послуг не відповідає потенційним можливостям держави, яка має все для розвитку туристичної інфраструктури:

- природні умови;

- історико-культурні ресурси;

- трудові та матеріальні ресурси.

Разом з тим існуюча інфраструктура туризму ще не відповідає вимогам міжнародних стандартів. У більшості готелів відсутні сучасні засоби зв'язку та комунікацій, конференц-зали з відповідною аудіовізуальною технікою та технічними засобами для синхронного перекладу.

Послуги підприємства гостинності мають видозмінюватись відповідно до потреб і запитів гостей.[18] Як свідчить міжнародний досвід, поява нових підприємств готельного обслуговування могла б дати істотний поштовх розвитку галузі та створенню додаткової кількості робочих місць. Головною проблемою в швидкій розбудові нових готелів вважають економічну нестабільність, через яку іноземні інвестори не виявляють бажання вкладати кошти в будівництво, а в свою чергу органи державної влади за скрутного положення в країні не фінансують в необхідній мірі готельну галузь.

Чинне законодавство України нечітко визначає готельне господарство, його належність до сфери туристських послуг та відомче підпорядкування. Тому для розвитку готельного господарства України, підвищення попиту на ринку споживання готельних послуг, створення і входження на ринок малих готельних підприємств доцільним є розробка проекту Закону України про розвиток готельного господарства. Положення Закону мають визначити правові, економічні та організаційні засади створення і подальшого розвитку конкурентних відносин на цьому ринку.

2.2 Загальна характеристика ЗАТ «Чернігівтурист»

Українське приватне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" створене рішенням Федерації профспілок України та Фонду соціального страхування України 28 жовтня 1991 року. До його статутного фонду передані всі туристичні господарства, підприємства та організації, що були підпорядковані Українській республіканській раді по туризму та екскурсіях і належали на праві власності профспілкам України. На сьогодні ПрАТ "Укрпрофтур" є найбільшим в Україні туристичним об'єднанням. В його складі діють 10 дочірніх підприємств та 17 обласних акціонерних товариств, яким підпорядковано 69 туристичних господарств (готелі, туристсько-оздоровчі комплекси, пансіонати, туристичні бази і кемпінги) загальною місткістю близько 15,3 тисячі ліжко-місць, 56 бюро подорожей та екскурсій, інші підрозділи, необхідні для забезпеченняоздоровлення та активного відпочинку всіх верств населення.

Основними напрямками діяльності підприємств є прийом та обслуговування туристів у власних господарствах, організація транспортних подорожей по Україні та за її межі, екскурсійне обслуговування, надання транспортних послуг і послуг підприємств громадського харчування, а також інші види діяльності, не заборонені чинним законодавством. Протягом всього періоду діяльності системи профспілкового туризму основним його завданням було вирішення соціальних задач - надання послуг по відпочинку та оздоровленню широким верствам населення за найнижчими, прийнятними цінами.

Споживачам пропонується понад 2000 оздоровчих, лікувальних, пізнавальних, ділових, розважальних турів, маршрутів вихідного дня. Відроджується екскурсійна справа, і на сьогодні в організаціях "Укрпрофтуру" вже працює близько 900 екскурсійних проектів - оновлених та новостворених міських і заміських екскурсій (пішохідних, автобусних, теплохідних) історико-культурної, краєзнавчої, природничої, релігієзнавчої, військово-патріотичної, профорієнтаційної тематики. Готелі «Укрпрофтуру» відповідають потребам найвибагливіших гостей. Це готельний комплекс "Турист" у місті Києві, що за європейськими стандартами має три зірки, готель "Поділля" в місті Вінниці, "Світязь" в місті Луцьку, "Росава" в Черкасах та інші. Підготовку та перепідготовку кадрів здійснює Інститут туризму Федерації профспілок України - вищий заклад освіти III рівня акредитації. Інститут надає повну вищу освіту на денній та заочній формі навчання, здійснює перепідготовку та підвищення кваліфікації туристично-екскурсійних кадрів, надає другу вищу освіту, проводить наукові дослідження та консалтингову діяльність у сфері туризму.

За роки незалежності в туристичних закладах ЗАТ "Укрпрофтур" прийнято на оздоровлення, залучено на туристичні маршрути 16 мільйонів туристів та 23 мільйони екскурсантів, надано туристично-екскурсійних та інших послуг на 1,2 млрд. гривень. "Укрпрофтур" тісно співпрацює з туристичними фірмами Австрії, Бельгії, Данії, Нідерландів, Німеччини, Іспанії, країн Прибалтики, Північної Кореї, Росії, США, Швеції та іншими. Для зарубіжних гостей пропонується майже 20 маршрутів по Україні, серед яких найбільшим попитом користуються маршрути: Київ - Одеса - Ялта - Київ; Львів - Чернівці - Київ; Київ - Львів -Ужгород - Чернівці - Київ; Київ - Полтава - Запоріжжя - Ялта - Київ та інші.

«Чернігівтурист»- це обласне закрите акціонерне товариство, що знаходиться за адресою м. Чернігів, вул. Шевченка,103. Дане підприємство входить до складу всеукраїнського ЗАТ «Укрпрофтур». Останні роки місце голови правління займає Дмитренко Сергій Михайлович. Підприємство має ліцензію на здійснення туроператорської діяльності як внутрішній туроператор. Чернігівське обласне закрите товариство «Чернігівтурист» було створено відповідно до установчого договору від 15.04.2002 року шляхом реорганізації чернігівського обласного дочірнього підприємства «Чернігівтурист», зареєстрованого рішенням № 48 від 17.02.1992 року виконавчим комітетом Чернігівської міської ради. Засновниками вважаються юридичні особи та громадяни, які уклали установчий договір про створення і діяльність відповідного підприємства. Всього акціонерів - 49 осіб. «Укрпрофтур» тримає 99,4% акцій підприємства, Федерація профспілок області-0,6% акцій. Загальна чисельність працюючих на підприємстві - 65 осіб.

Товариство було створено з метою організації і здійснення туристичної діяльності, забезпечення створення туристичного продукту та надання як фізичним, так і юридичним особам(в тому числі і іноземним) комплексних туристично-рекреаційних та інших послуг,формування нових економічних основ туризму як самостійної та високорентабельної і галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку матеріальної бази туризму. Основна діяльність підприємства спрямовується на збільшення грошових надходжень, задоволення потреб споживачів та інтересів акціонерів, а також отримання прибутку.

Готельно-туристичний комплекс «Брянськ» побудований в 1978 р. в стародавньому місті Чернігові і відповідає вимогам до двозіркового готелю. Унікальність та привабливість комплексу полягає, перш за все, в його розташуванні у затишній парковій зоні на березі красуні Десни, ізольованості від урбаністичного впливу великого міста. Туристичний комплекс «Брянськ» надає комплекс послуг: розміщення в комфортабельних номерах готелю, харчування в ресторані, забезпечення ділового аспекту перебування гостей, туристсько-екскурсійні послуги.

Туристичний комплекс складається із п'ятиповерхового спального корпусу і приєднаної до нього двоповерхової споруди з рестораном, банкетними залами та нічним клубом. В готелі 50 номерів різної категорії на 88 місце: однокімнатні одномісні поліпшені, однокімнатні двомісні поліпшені, двокімнатні люкси. Вартість проживання в порівнянні з конкурентними підприємствами єдоволі доступною: одномісний номер - 220 грн./добу, двомісний - 120грн./добу (за 1 людину), номер «Люкс»-450грн./добу.

Останні роки стали знаковими для туристичного комплексу «Брянськ», адже повністю змінився його зовнішній вигляд та внутрішній дизайн. Інвестовано у реконструкцію понад 1 млн. грн. власних коштів. У готелі проведений сучасний ремонт номерів, встановлене нове сантехнічне обладнання, освітлення, замінено меблі. Стильне фойє, доброзичливий та уважний персонал, багато додаткових послуг в цілому створюють домашній затишок і сприяють гарному настрою мешканців. Перевагою для туристів є те,що готель працює цілодобово.

Додаткові зручності у приміщенні готелю створюють перукарня, відділення банку з пунктом обміну валют, фотоательє, камера схову, доступ до мережі Інтернет, нічний дискоклуб. Поряд з готелем розміщені 2 автостоянки для легкового та вантажного транспорту, які працюють цілодобово під охороною. На території автостоянок знаходяться авторемонтні майстерні, магазин автозапчастин, обладнана естакада.

За додаткову платню надаються послуги бронювання квитків на залізничний та автотранспорт, туристсько-екскурсійні послуги, послуги сауни (на березі р. Десни),а також в готелі надаються технічні засоби для організації і проведення ділових зустрічей: мультимедійний проектор, мобільний екран, фліпчарт.

Оплата за надані послуги приймається як за готівковим, так і безготівковим розрахунком. Також до оплати приймаються платіжні картки Visa, Visa Electron, Maestro, Mastercard.

Чернігівське міське бюро подорожей та екскурсій пропонує різноманітні програми прийому туристів, екскурсії по місту Чернігову з відвідуванням найдивовижніших пам'яток історії та культури. Екскурсії проводяться як українською, так і іноземними мовами. Бюро займається проектуванням програм турів як за індивідуальних замовлень так і інклюзив-турів. Програми узгоджуються сторонами стосовно ідеї набору послуг, що будуть надаватися туристові. Розрахунок собівартості туру відбувається сумуванням кожної окремої послуги, що включається в комплекс туристичних послуг і нормативно закладеному відсотку прибутку.

Ресторан «Брянськ» (ресторан першого класу), філія Чернігівського обласного ЗАТ «Чернігівтурист». Ресторан один із перших в м. Чернігові отримав сертифікат відповідності на послуги харчування і відповідає усім обов'язковим вимогам ДСТУ 4218:2004, ГОСТ 30390-95, ГОСТ 30523-97, ГОСТ 30524-97.

Нещодавно в залах ресторану було проведено ремонт, змінено дизайн. В двох залах встановлені кондиціонери. Взагалі ресторан має чотири зали:

- Велика зала на 140 місць, має великий балкон, на якому в весняно-осінній період, по бажанню клієнта, можуть бути встановлені столи. З балкону є вихід на природу (галявину) та до річки Десна. По замовленню клієнта є можливість встановити на зеленій галявині столики для пива та мангал для шашликів.

- Середня зала на 75 місць - світла, затишна, обладнана кондиціонером.

- Дзеркальна зала на 40 місць - затишна, має два балкони. Один балкон закритого типу - використовується, за бажанням клієнта, для обслуговування банкетів від 15 до 20 чоловік. Другий балкон використовується для відпочинку гостей.

- Зала ділових зустрічей на 12 місць - використовується, як видно з назви, для проведення ділових зустрічей, а також для обслуговування невеликих урочистостей чисельністю від 6 до 12 гостей.

Всі обідні зали крім залу вільного обслуговування, забезпечують туристичні групи сніданком, обідом, вечерею. Середня ціна повного харчування на день становить для дорослих від 90 грн., для дітей віком до 13 років - від 60 грн. Сніданок для мешканців готелю «Брянськ» коштує 30 грн., а обід - 40 грн.

2.3 Стратегія інноваційного розвитку готельного комплексу на прикладі ЗАТ «Чернігівтурист»

Успішність діяльності готельної індустрії на ринку визначається рівнем її конкурентоспроможності, що багато в чому залежить від стратегії підприємства. У свою чергу, стратегія готельної індустрії визначається його потенціалом: різними внутрішніми (забезпечення різними ресурсами) і зовнішніми (конкуренти, постачальники ресурсів, попит) факторами, а також запланованими цілями розвитку підприємства й наявними в нього можливостями їхнього використання й досягнення.

Рівень конкурентоспроможності підприємства визначається його здатністю задовольняти ті або інші потреби, що сформувалися на споживчому ринку.[12]

Звичайно дослідники виділяють два основних контури дослідження середовища діяльності підприємства, які обумовлюють необхідність її коректування за допомогою здійснення інновацій різного роду:

- коливання навколишнього середовища (зміна споживчого попиту, економічної й політичної ситуації, структури ринку постачальників і т.д.);

- цикли техніко-технологічних і організаційних нововведень, тобто розвиток науково-технічного прогресу.

У контексті попередньої тези можна сміло затверджувати, що інноваційна діяльність є фактично єдиним засобом, що забезпечує підтримку рівня конкурентоспроможності будь-якої економічної системи.

Хоча сучасна вітчизняна література стала приділяти пильну увагу питанням, пов'язаним з інноваційною діяльністю, аспекти, що відбивають її взаємозв'язок з розвитком економічних систем, розглянуті недостатньо повно. У результаті існує загальноприйнята думка, відповідно до якої інноваційна діяльність представляє істотну умову виживання будь-якого підприємства або більше складної економічної системи в конкурентній боротьбі, а її масштаби й характер гарантують їхній успішний розвиток. Однак однозначної відповіді на питання, які нововведення одержать більше поширення (радикальним або еволюційні), яким напрямкам розробки нововведень і коли віддати у зв'язку із цим перевага, як розподілити між інноваціями різного рівня новизни, масштабності і якості, наявні в розпорядженні організації ресурси, теорія інновацій поки дати не може.