Удосконалення управління процесом виробництва (за матеріалами ТОВ "Павлоградвугілля")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний ВНЗ "Національний гірничий університет"

Інститут економіки

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра менеджменту виробничої сфери

КОМПЛЕКСНИЙ КУРСОВИЙ

з менеджменту

Удосконалення управління процесом виробництва (за матеріалами ТОВ "Павлоградвугілля")

Дніпропетровськ 2011



ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Менеджмент, як процес управління

1.1 Управління виробничим процесом

1.2 Складність і адаптація систем управління

1.3 Соціально-економічні функції і цілі менеджменту

1.4 Еволюція виробництва і концепцій управління

1.4.1 Підприємство як машина

1.4.2 Підприємство як організм

1.4.3 Підприємство як організація

РОЗДІЛ 2. Менеджмент підприємства

2.1 Вимоги до менеджменту та елементи системи менеджменту

2.2 Складові частини менеджменту

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

3.1 Управління виробничою потужністю

3.2 Формування варіантів заміни обладнання при переозброєнні виробництва

3.3 Основні напрями технічного перозброєння підприємств

РОЗДІЛ 4. ХАРАКТЕРИСТИКА ВАТ "ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ"

4.1 Відкрите акціонерне товариство "Павлоградвугілля"

4.2 Структура ВАТ "Павлоградвугілля"

4.3 Аналіз основних техніко-економічних показників ВАТ

РОЗДІЛ 5. РОЗРОБЛЕННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ ЗАХОДІВ, ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОБОТИ ВАТ "Павлоградвугілля"

5.1 Аналіз обладнання ВАТ "Павлоградвугілля"

5.2 Висновки та пропозиції

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Україна є країною з величезним потенціалом - вона має освічене населення, багаті природні ресурси, а також вдале географічне положення, що дозволяє їй бути міжнародною торгівельною державою. При цьому країна володіє банком унікальних технологій і наукових розробок, реалізація яких відкриває нові можливості, як для вітчизняного, так і для світового прогресу.

Однак при такому науковому, виробничому і кадровому потенціалі в економіці України протягом останніх років спостерігаються кризові явища, у результаті чого обсяги виробництва основних видів продукції катастрофічно знизилися.

Це свідчить про неефективне використання виробничого потенціалу, що є слідством низької ефективності виробництва практично у всіх галузях економіки України. У свою чергу це є результатом низького попиту на вироблену продукцію, тобто фактично продукція, що виробляється на підприємствах України є неконкурентоспроможною. Висока собівартість, низька якість - от причини відсутності попиту.

Таким чином, підвищення ефективності виробництва на підприємствах України - це одна з найважливіших задач як держави (створення сприятливих умов для ефективної діяльності підприємств), так і економістів самих підприємств (аналіз виробничої діяльності, розробка й упровадження заходів щодо підвищення ефективності виробництва).

Запорука успіху діяльності будь-якого підприємства криється в постійному підвищенні ефективності виробництва, систематичному аналізі виробничої діяльності, розробці й упровадженні заходів, націлених на підвищенні ефективності виробництва.

Зниження витрат виробництва, раціональне використання матеріальних ресурсів, досягнення більш високих економічних показників і, насамперед підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва, і на цій базі зниження собівартості - найбільш важливі й актуальні задачі працівників управління виробництвом.

Виходячи з вищезазначеного, тема, розглянута в роботі, є актуальною на сьогоднішній день.

Об'єктом дослідження обрано підприємство - ВАТ "Павлоградвугілля", розташоване: м. Павлоград, Дніпропетровської області, яке здійснює господарську діяльність у такій галузі промисловості як - вугледобувництво.

Мета роботи: розробка заходів для впровадження на підприємстві з метою підвищення ефективності виробництва.

Курсовий проект складається з п'яти розділів.

У роботі, розміщено також 11 таблиць і 9 діаграм, у яких міститься допоміжний і наочний матеріал.



Розділ 1. Менеджмент, як процес управління

1.1 Управління виробничим процесом

Менеджмент (англ. management) - управління соціально-економічними системами, в тому числі виробничими. У більш широкому сенсі означає розробку (моделювання), створення і максимально ефективне використання соціально-економічних систем різних рівнів.

Основна мета менеджменту - досягнення високої ефективності виробництва, кращого використання ресурсного потенціалу підприємства, фірми, компанії. Основні функції менеджменту: планування, організація, мотивація, комунікації, управління, процеси розробки і прийняття рішень, контроль. Взаємозв'язок цих функцій визначається тим, що не можна керувати неорганізованою системою, тобто, чим краще організовано підприємство, тим менше воно потребує управління. Поняття "менеджмент" також означає керівництво і керівників різного рівня на підприємстві.

У сучасній Україні, часто в силу більшої престижності, поняття "менеджер" використовується стосовно співробітників, функції яких ніяк не пов'язані з управлінням. У багатьох магазинах, автосалонах менеджерами називають звичайних продавців. Також посада офіс-менеджера, як правило, не пов'язана з управлінськими функціями.

Принципи і функції управління виробництвом

Система знань про управління виробництвом формується на базі різних наук. У політичній економії, у праві, у психології і в багатьох інших науках є розділи, пов'язані з управлінням на виробництві. Ряд конкретних наукових дисциплін спеціально вивчають певні функції управління: планування, питання обліку і прийняття рішень, обробку інформації і т. д., узагальнюючи практичний досвід і розробляючи більш досконалі форми і методи з метою підвищення ефективності управлінської діяльності. Все більше значення у зв'язку з цим набувають кількісні методи і моделі прийняття рішень. Сучасне управління виробництвом вже не можна уявити без комп'ютерів.

Управління виробництвом на будь-якому рівні - складна комплексна система. За межами фірми керівник повинен постійно вести бій за частку ринку, передбачити вимоги клієнтів, забезпечувати точні строки поставок, випускати продукцію все більш високої якості, встановлювати ціни з урахуванням умов конкуренції і всіляко піклуватися про підтримку репутації фірми між споживачів. Всередині фірми він повинен домагатися зростання продуктивності праці шляхом поліпшення планування, більш ефективної організації та автоматизації виробничих процесів. Одночасно він повинен враховувати вимоги профспілок, зберігати конкурентні позиції на ринку, забезпечувати акціонерам дивіденди на такому рівні, щоб не втрачати їх довіри, і залишати фірмі достатній обсяг нерозподіленого прибутку для забезпечення її зростання. Важливим завданням управління є об'єднання, інтеграція всіх сторін і аспектів діяльності організації і ділянок, їх особистих цілей, для досягнення спільної мети даної системи.

Теорія управління застосовує наукові методи аналізу з метою вироблення певних методів та рекомендацій для практики управління. Однак ці методи і рекомендації - не рецепти, їх не можна абсолютизувати. Ефективне застосування цих методів і рекомендацій залежить від поєднання конкретних обставин, умов. Так, наприклад, японський досвід використання "гуртків якості" (невеликі групи (до 10 чоловік), що об'єднують робітників однієї виробничої дільниці або відділу. Вони збираються, як правило, раз на тиждень і протягом години обговорюють такі виробничі проблеми як якість роботи, продуктивність праці, забезпечення безпеки тощо) не знайшов широкого застосування в умовах американської промисловості через відмінності соціальних відносин на виробництві [3]. Тому одним з важливих умов ефективного управління (тобто досягнення цілей організації з мінімальними витратами) є адекватність (відповідність) застосовуваних методів управління зовнішньому і внутрішньому середовищі функціонування організації. Марно застосовувати в промисловості методи управління, прийняті в армії і навпаки. Так саме в умовах ринкової економіки не забезпечать запланованих результатів директивні методи управління, що використовувалися в СРСР. І навпаки, застосування методів менеджменту та маркетингу в економіці СРСР становило б лише академічний інтерес.

Як і у інших сферах інтелектуальної і практичної діяльності людей (військова справа, медицина і т. п.), науковість управління і мистецтво управління доповнюють однє одного. Ефективність системи управління забезпечується умінням керівників опановувати мистецтво творчого застосування наукових принципів управління в конкретних ситуаціях. Управління, тобто дії, що забезпечують досягнення поставлених цілей, слід відрізняти від так званого "камлання" і "впливу" (камлання - ритуальні дії шаманів за викликом дощу, вигнання духів і т. д.). Під камлання розуміється керівна діяльність, що не призводить до будь-яких результатів. Така діяльність може бути безпечною лише в умовах стійкої економіки. Під "впливом" розуміється керівна діяльність, що приводить до зміни організаційних структур, умов зовнішнього і внутрішнього середовища організацій, але не забезпечує досягнення поставлених цілей. У більшості випадків така діяльність створює небезпеку для життєдіяльності організації. Таким чином, керівні дії, що не забезпечують досягнення поставленої мети, не є управлінням.

Три основні функції менеджменту: управління бізнесом з підвищення його ефективності, управління менеджерами та управління працівниками й роботою - обумовлені комплексною природою бізнесу - специфіка професії менеджера полягає в тому, щоб виконувати ці три функції одночасно. Відповідно з основними цілями і завданнями фірми функція управління бізнесом є центральною, що об'єднує всі функції - керувати бізнесом - значить знаходити оптимальне рівновагу між його різноманітними потребами та цілями [2].



1.2 Складність і адаптація систем управління

За визначенням Р. Акоффа системний підхід в управлінні ґрунтується на тому, що будь-яка організація являє собою систему, що складається з частин, кожна з яких володіє своїми власними цілями. Керівник при прийнятті управлінських рішень має виходити з того, що для досягнення загальних цілей організації необхідно розглядати її як єдину систему [9]. При цьому слід виявити і оцінити взаємодію всіх її частин і об'єднати їх на такій основі, яка дозволить організації в цілому ефективно досягти її цілей. Проте досягнення цілей усіх підсистем організації - явище бажане, але майже завжди нереальне. Необхідність системного підходу для управління підприємством можна зрозуміти, розглянувши два аспекти роботи керівника. По-перше, він прагне домогтися сумарною ефективності роботи своєї організації і не допустити, щоб приватні інтереси якого-небудь одного елемента організації зашкодили загальному успіху. По-друге, він повинен домагатися цього в умовах організаційного середовища, якє завжди створює цілі суперечливі одна одній. Стратегія, техніка і економіка - взаємопов'язані елементи однієї загальної проблеми. Суть економічної проблеми полягає в тому, щоб обрати таку стратегію, включаючи техніку і всі інші ресурси, необхідні для здійснення стратегічних планів, яка буде або найбільш ефективною (максимально вигідне рішення поставленої задачі при наявних ресурсах), або найбільш економічноїю (досягнення поставленої задачі за мінімальних витрат).

Інша причина зростання складності управління виробництвом пов'язана з темпами зміни зовнішнього середовища. Вплив зовнішнього середовища є визначальним фактором для фірми при виборі системи управління. Швидкість змін у зовнішньому середовищі організацій зростає і відповідно зростає складність виникаючих перед організацією проблем. Чим складніше ці проблеми, тим більше часу займає їх рішення. Чим більше зростає швидкість змін, тим коротше життя знайдених рішень проблем. До моменту, коли рішення знайдено ситуація вже змінилася і потрібно принципово нове рішення. Організація не може бути здатною швидко і ефективно навчатися, якщо такою здатністю не володіє її керівництво. У цілому закон необхідної різноманітності для управління фірмою визначає, що для успішного протистояння середовищу, складність і швидкість рішень у фірмі повинні відповідати складності і швидкості змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі [2].

1.3 Соціально-економічні функції і цілі менеджменту

Оцінка місця і ролі менеджменту в суспільному виробництві і формулюванні проблем економічного розвитку є завданням не лише економіки, а й низки інших суспільних наук (соціології, політології і т. д.). Теорія інституціональної економіки, що виникла на стику економіки, соціології, права та історії, орієнтована на вивчення формальних і неформальних норм, структурируючих взаємодії між індивідами у різних сферах повсякденного активності. Усвідомлення взаємозалежності різних сторін суспільного і індивідуального виробництва призвело до сучасного розуміння системної природи економіки, в тому числі її структурно-функціональної диференціації, і виробленню концепцій її інституціоналізації як визначального чинника соціальної взаємодії в процесі економічного розвитку.

Функції підсистем соціально-економічної системи реалізуються через відповідні інституційні форми і процеси, конкретизацію структурно-функціонального підходу до аналізу системних функцій менеджменту як інституційної структури можна представити наступними концепціями: а) менеджмент розглядається як одна з підсистем суспільного виробництва і соціально-економічної системи в цілому;

б) реалізація його системних функцій, визначених структурно-функціональної диференціацією суспільного виробництва і наявністю загальносистемних імперативів, становить спеціалізований внесок менеджменту в життєдіяльність суспільства;

в) менеджмент на рівнях розвитку суспільного виробництва і його поточного функціонування може розглядатися як інституційний процес, здійснюваний за допомогою управлінських рішень, результатом яких стають витрати і доходи виробництва, з одного боку, і створення матеріальних благ і послуг - з іншого.

У загальносистемному розумінні інституційний аспект проблеми реалізації системних функцій менеджменту охоплює не тільки підсистеми суспільного виробництва, але і роблять на них безпосередній вплив структури інших інститутів соціально-економічної системи.

Таким чином, перераховані вище положення та схема аналізу системних функцій менеджменту дозволяють структурно і функціонально відобразити місце і роль менеджменту в суспільстві та їх інституційну взаємозв'язок. Менеджмент як підсистема суспільного виробництва має родове значення і видові характеристики. Родове значення сформовано суб'єктно-об'єктними властивостями: функції менеджменту визначаються інституційними факторами соціально-економічної системи і разом з тим його дії спрямовані на зміну стану виробництва, а результати в економічному відношенні атрибутивно утримують дві сторони новаційних результатів: витрати і доходи підприємства і, одночасно, товари і послуги. Видові характеристики менеджменту визначаються специфічними умовами конкретного виробництва.

У країнах з високим життєвим рівнем починають критично розглядати економічне зростання як головний двигун соціального прогресу. Суспільство потребує вже не в кількісних, а в якісних характеристиках рівня життя. Реальну загрозу досягнення цілей, пов'язаних із зростанням підприємства, складають обмеження ресурсів і проблеми забруднення навколишнього середовища. У цих умовах мети починають переорієнтовуватися з росту на досягнення розвитку підприємства. Для нинішньої ситуації в економіці, як показують дослідження, надзвичайну актуальність набуває наступна теза П. Ф. Друкера : "У згасаючої індустрії менеджмент повинен здійснюватися передусім на підставі постійного, систематичного і цілеспрямованого зниження витрат виробництва при безперервному поліпшенні якості товарів і обслуговування. Іншими словами, менеджмент потрібно орієнтувати на зміцнення становища компанії в галузі, а не на зростання обсягів виробництва " [22]. Тут особливо слід звернути увагу на те, що саме зниження витрат і зростання якості товарів є основою зміцнення компанії, в той час як більшість стратегічних напрямків у вітчизняній економіці пов'язано зі зростанням обсягів виробництва.

При цьому, чим більше рівень залежності виживання підприємства від економічної ефективності результатів виробництва, тим вище рівень ймовірності збігу об'єктивно обумовлених оцінок ефективності та реалізації системних функцій менеджменту. Отже, генезис управління комерційним підприємством в умовах ринку з системно-кібернетичних позицій показує, що:

* управління є процесом, спрямованим на досягнення певної мети. Рівень досягнення мети визначає ефективність менеджменту в цілому і його інструментарію - зокрема;

* в умовах ринку економічна ефективність є імперативом всієї виробничої діяльності комерційного підприємства. Орієнтація мети на максимізацію прибутку забезпечує умову економічної ефективності виробництва і підвищує стійкість підприємства в ринковому середовищі [2].

1.4 Еволюція виробництва і концепцій управління

Як показав Р. Акофф з кінця минулого століття зі зростанням складності виробництва змінювалися уявлення про підприємства, як про об'єкти управління і змінювалися принципи їх управління [12].



1.4.1 Підприємство як машина

Вважалося, що промислові організації, що з'явилися в результаті промислової революції, належать їх творцям і власникам. Підприємства представляли як машини, функцією яких є обслуговування їх творців, забезпечення їх адекватної віддачею на вкладене час і гроші. Тому головна, якщо не єдина мета подібних організацій, - створювати прибуток. При такому погляді на підприємство, його працівники розглядалися як замінні машини або частини машини. Отже, їх особисті цілі й особливості вважалися несуттєвими. Для людей були розроблені дуже прості повторювальні завдання, такі як якщо б вони призначалися для машини.

Адекватність такого уявлення про підприємство як машину зберігається до сих пір, поки підтримуються наступні умови: * власник (приватна особа або держава) має необмежену владу над своїми працівниками і може її вживати: наймати і звільняти, іншими способами заохочувати або карати їх у тій мірі, в якій вважає за потрібне; * загроза економічних поневірянь, пов'язаних з безробіттям або репресіями, повинна бути для працівників серйозною і реальною; * кваліфікація працівників повинна бути в цілому низькою, щоб її можна було легко придбати;

* рівень освіти і запитів у робітників має бути відносно низьким.

З часом умови, що живили механічну концепцію підприємства, почали змінюватися. По-перше, можливості зростання окремих компаній в цілому стали обмежуватися рамками самофінансування. Тому багато приватних фірм стали громадськими - акціонерними. Їх власність розсіялася серед величезного числа акціонерів, більшість з яких не вступало в прямий контакт з робітниками. З'явився менеджмент (наймані управляючі), що виконує побажання акціонерів. По-друге, поява менеджменту, відокремленого від володіння, супроводжувалося зростанням соціального забезпечення і економіки, що зменшувало загрозу економічних поневірянь для людей праці. По-третє, зростаюча механізація вимагала більш високої кваліфікації робітників. Чим вище ставала кваліфікація, тим важче і дорожче ставала їх заміна. По-четверте, підвищення рівня освіти і прийняття законів, що обмежують використання дитячої праці, підняли загальний рівень запитів найманих працівників. Вони вже не хотіли приймати умови життя на рівні машин. Механічна концепція підприємства перестала відповідати новій ситуації у промисловості. Почала формуватися нова концепція [2].

1.4.2 Підприємство як організм

Відповідно до нової концепції промислове підприємство уявлялося як організм. Тобто, окремі цехи та підрозділи заводу, так само як в організмі печінка, серце, мозок, пов'язані між собою і виконують свої функції. При цьому підприємство наділялося власними життям і цілями. Стало вважатися, що головними цілями підприємства, як і будь-якого організму, є виживання і зростання. Прибуток підприємства став розглядатися так само, як кисень для живого організму: необхідність, але не мета життя. При цьому керуючі повинні були взяти на себе повну відповідальність за свої рішення. Робітники, робочі місця і суспільство, в якому вони працювали, постійно змінювалися. До робітників і менеджерам пред'являлися виняткові вимоги. Стало очевидним, що ставлення робітників до своєї роботи надає значний вплив на те, скільки і наскільки добре вони працюють. Коли робота давала менше задоволення, випуск продукції різко знижувався. У міру введення і поширення автоматизації змістовність праці з технічної точки зору значно зросла. Вкладення в освіту та підготовку робочих перетворилося на одну з головних статей витрат, що робило дорожче заміщення робітників. Чим більшу кваліфікацію набував робітник, тим важче ставало його начальнику вказувати йому, як виконувати роботу. Керуючі могли тільки уточнити, який продукт або результат їм потрібен. Таким чином, підвищення технічної змістовності роботи несло з собою все більшу свободу найманих виконавців і залежність від них роботодавців. Оскільки кваліфікація робітників зростала, вони ставали все менш схильними сліпо підкорюватися підприємствам, які їх найняли. Тому особисті запити і вимоги до роботи ставали все більшою турботою для наймачів, які потребують їх кваліфікації. У цих умовах вже недостатньо розглядати працівника (робочого або тим більше інженера) просто як окремий орган підприємства. Для успішної роботи підприємства до його співробітників треба було вже ставитися як до індивідів, які мають власнимі цілі і цінності, поряд з цілями і цінностями підприємства в цілому.

1.4.3 Підприємство як організація

Організації існували і раніше, але в рамках нової концепції цього поняття надали нове уявлення про підприємство. Організація є (1) цілеспрямована система, яка (2) є частиною однієї із більш цілеспрямованих систем і (3) частини, якої - люди мають власні цілі.

Характер впливу на підприємство його елементів залежить від того, як воно впливає на них, і точно так само вплив на нього систем більш високого порядку залежить від його впливу на такі системи. Принципово новим моментом у задачах менеджменту стала необхідність врахування й узгодження цілей окремого підприємства і працюючих на ньому людей, а також цілей систем, в які входить це підприємство, для досягнення мети даної системи (підприємства). Відповідно до еволюції умов виробництва отримували розвиток наукові школи та напрямки менеджменту [2].



РОЗДІЛ 2. Менеджмент підприємства

2.1 Вимоги до менеджменту та елементи системи менеджменту

Сучасний менеджмент - це специфічний засіб, специфічна функція, специфічний інструмент для виробництва організаціями результату. Виконання цього надзавдання вимагає розширити сферу відповідальності менеджера, в яку входять всі фактори, що впливають на діяльність організації, і її результати: як внутрішні, так і зовнішні, як підконтрольні, так і повністю від неї не залежні.

Ця обставина вимагає стратегічного підходу до управління як по вертикалі (на всіх ієрархічних рівнях), так і по горизонталі (управління функціональними областями); стратегія - справа всіх співробітників.

Людський чинник стає ключовим фактором успіху функціонування підприємства, що знайшло відображення в принципах управління, сформульованих на рубежі XX і XXI ст.

1. Лояльність до працюючих.

2. 100% відповідальність - як обов'язкова умова успішного менеджменту.

3. Комунікації, що пронизують організацію знизу вгору, згори вниз, по горизонталі.

4. Атмосфера в організації, що сприяє розкриттю здібностей працюючих. Постійне навчання всіх, скрізь і завжди.

5. Своєчасна реакція на зміни в навколишньому середовищі.

6. Методи роботи з людьми, що забезпечують задоволеність роботою. Перехід від авторитарного стилю керівництва до лідерства.

7. Безпосередню участь менеджерів у роботі груп на всіх етапах як умова узгодження і цілісності.

8. Уміння контактувати з покупцями, постачальниками, виконавцями, керівниками і т. п.

9. Етика бізнесу.

10. Чесність і довіра до людей.

11. Використання в роботі фундаментальних основ менеджменту.

12. Бачення організації, тобто чітке уявлення про те, якою вона має бути.

13. Якість особистої роботи, постійне самовдосконалення.

Реалізація принципів управління в сучасних умовах висуває високі вимоги до особистості менеджера [2].

Елементи системи менеджменту

* Місія організації

* Мета організації

* Організаційна схема підпорядкованості

* Підрозділи

* Показники оцінки результативності діяльності (KPI)

* Регламенти роботи

* Система вимірів діяльності

2.2 Складові частини менеджменту

Велика компанія одночасно ставить і вирішує комплекс взаємопов'язаних завдань, для чого створюється кілька підсистем в системі менеджменту:

* Управління виробництвом

* Управління персоналом

* Маркетинг

* Маркетинг-менеджмент

* Фінансовий менеджмент

* Управління проектами

* Стратегічний менеджмент

* Інноваційний менеджмент

* Екологічний менеджмент

* Управління якістю

* Ризик-менеджмент

* Інвестиційний менеджмент

* Інформаційний менеджмент



РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

3.1 Управління виробничою потужністю

Удосконалення виробничих процесів - це дуже широка тема, що допускає безліч підходів. Загалом можна виділити п'ять основних напрямків удосконалення виробництва:

* управління виробничою потужністю;

* управління запасами;

* безперервне вдосконалення;

* управління ланцюгом поставок і постачання;

* нарощування виробничих можливостей.

Потужність виробництва визначається самою слабкою ланкою, або вузьким місцем. Для підвищення загальної потужності виробництва потрібно "розшити" вузькі місця.

Не варто витрачати час на підвищення ефективності кожної одиниці обладнання або кожного учасника виробничого процесу. Потужність системи в цілому визначається не годинами простою того чи іншого устаткування або працівників. Виробничі можливості обмежені потужністю найслабшої (чи найменш продуктивної) ланки. Як тільки це з'ясується, у менеджера з'являться певні перспективи.

1. Якщо вся справа у вузьких місцях, найважливішим прийомом збільшення виробничої потужності стає їх виявлення та усунення. Ресурси слід спрямувати перш за все туди, де очікується найбільша віддача. 2. Для максимізації виробничих можливостей системи потрібно вирівнювати навантаження на різних виробничих ділянках. Не варто прагнути до найвищої продуктивності окремих видів обладнання або процесів, тому що можливості системи в цілому сковують вузькі місця.

3. Простої людей чи обладнання на ділянці, що є вузьким місцем, обходяться дуже дорого, тому що при цьому простоює все виробництво. Простої людей чи обладнання на інших ділянках ніяк не можуть вплинути на продуктивність системи в цілому і самі по собі не представляють проблему; проблема виникає, коли простий в одному місці веде до зупинки всього виробничого процесу.

4. Сумарні показники виробничих можливостей і використання потужностей містять мало інформації для прийняття рішень. Діагностика проблем і вибір шляхів вдосконалення виробництва вимагають, щоб предметом аналізу стали окремі види ресурсів. Наприклад, для підвищення виробничої потужності можна скоротити час на переналагодження процесів або обладнання, але це ефективно тільки в тому випадку, коли скорочується час переналагодження на ділянках, які є вузькими місцями. Зменшивши час на переналагодження в інших ланках виробництва, ми підвищуємо їх пропускну спроможність, але не пропускну здатність підприємства в цілому. Більш того, вузькі місця можуть бути результатом недостатньої потужності устаткування або нестачі персоналу, і, щоб виявити реальну причину, потрібно проробити певний аналіз. Наприклад, у госпіталі може бути достатня кількість операційних, але, якщо не вистачає медичних сестер і хірургів, частину операційних буде пустувати і число виконуваних операцій буде обмежувати нестача персоналу, а не обладнаних приміщень.

5. Нарешті, якщо обсяг виробництва схильний до коливань, у вузьких місцях потрібно мати запас потужностей. Якщо система навряд забезпечує середній обсяг виробництва, тоді при спробі збільшити його виникнуть або довгі черги на отримання готової продукції, або дорогі надлишкові запаси напівфабрикатів, або те й інше відразу. Постає питання, яким повинен бути запас потужностей. На нього відповідають по різному, але в ряді галузей завантаженість обладнання, сильно перевищує 80%, та є підставою для перевірки достатності виробничих потужностей.

Як виявляти вузькі місця

* Найменша потужність: обсяг виробництва обмежений можливостями вузького місця.

* Найвище завантаження: ділянки з найвищим завантаженням людей і устаткування є, швидше за все, вузьким місцем усієї системи. При зростанні обсягу виробництва, ймовірно, саме тут виявиться брак потужностей.

* Ні хвилини спокою: у вузьких місцях люди й устаткування завантажені постійно.

* Скарги робітників: зазвичай надходить багато скарг від робітників, зайнятих на ділянках, які є вузьким місцем усього виробництва.

* Черги і затори: перед вузьким місцем створюються черги або затори (деталей, напівфабрикатів та ін.)

Виробнича потужність залежить також від структури виробничих процесів. Слід дбати про відповідність виробничих процесів структурі виробленої продукції.

3.2 Формування варіантів заміни обладнання при переозброєнні виробництва

Зупинимося на заміні обладнання, як самому "вузькому" місці підприємств Україні.

Технічна реконструкція в нашій країні здійснюється по різних напрямках: впровадження прогресивних технологій, механізація та автоматизація виробництва, модернізація обладнання, корінну зміну організації виробництва і управління. Але першорядне значення на сучасному етапі розвитку економіки надається тим, які дозволяють створити умови для випуску продукції на рівні кращих вітчизняних або світових зразків.

Економічні дослідження і накопичений господарський досвід свідчать, що сьогодні основою технічного переозброєння та реконструкції діючого виробництва є широке впровадження нових прогресивних технологій, комплексна автоматизація виробництва. Ці напрямки найефективніші.

Причина заміни виробничого устаткування і машин полягає в їх фізичному і моральному зносі. Фізичний знос означає погіршення техніко-економічних характеристик обладнання в процесі виробництва. У тому випадку, якщо ремонт, відновлюючий споживчі властивості обладнання, економічно недоцільний, виникає необхідність його заміни новим. Машина потребує заміни в результаті фізичного зносу, якщо витрати на її ремонт або модернізацію сумірні з витратами на придбання, доставку та монтаж нового обладнання. Потрібно зазначити, що висновок про необхідність заміни обладнання із-за тривалості його використання не є визначальним, оскільки практичний досвід технічно розвинених країн свідчить про те, що старе обладнання має значну питому вагу. Критерієм заміни обладнання служить не його вік, а ступінь відповідності техніко-економічним вимогам стосовно до умов конкретного виробництва.

Процес оновлення виробництва в сучасних умовах необхідно розглядати з позиції спрямованості його на збагачення змісту та поліпшення умов праці. У зв'язку з цим доцільно виділити в якості самостійної форми заміну обладнання, пов'язану з соціальним, зносом, що визначається невідповідністю соціальних характеристик використовуємого устаткування його суспільно нормальному рівню. Специфічна особливість цієї форми в тому, що вказана невідповідність може проявитися і стосовно до нового обладнання. Так, впровадження в лавах механізованих комплексів з видобутку вугілля підвищує в 8-10 разів запиленість у вибої.

В даний час часто поліпшення споживчих властивостей нової техніки здійснюється з допомогою додаткових витрат, тобто вартість нових машин і устаткування обумовлюється тим, що на певних етапах розвитку конструктивно-технічні удосконалення можуть бути забезпечені тільки завдяки додатковим витратам. У даному випадку додаткові витрати можуть бути компенсовані за рахунок економії витрат на збільшення масштабів виробництва.

Неможливість компенсації витрат за рахунок збільшення масштабів виробництва свідчить про те, що морально застарів сам принцип подальших конструктивно-технічних удосконалень, тому з метою підвищення споживчої вартості нових машин і обладнання необхідно орієнтуватися на розробку принципово нових технічних рішень.

Можливий варіант технічного переозброєння виробництва промислового підприємства можна визначити як сукупність підваріантів заміни обладнання по всіх технологічних ланках виробничого процесу.

При розробці варіантів технічного переозброєння повинні бути враховані наступні принципи: народногосподарський підхід, цільова спрямованість, комплексність, збалансованість, варіація ресурсного використання, узгодженість реалізації за термінами.

У процесі формування варіантів технічного переозброєння промислових підприємств необхідно виділити його основні напрями, які виходять з існуючої оцінки виробничого та науково-технічного потенціалів, враховуючі особливості нинішнього етапу господарського розвитку.

3.3 Основні напрями технічного переозброєння підприємств

Основні напрямки технічного переозброєння промислових підприємств досягаються шляхом підвищення рівня механізації і автоматизації праці, скорочення за рахунок цього чисельності робітників, зайнятих ручною працею; підвищення ефективності використання основних виробничих фондів, широкого застосування прогресивних рішень; зменшення втрат сировини при виробництві; зростання використання полімерних матеріалів; уніфікації та стандартизації вироблених деталей, що дозволить зменшити номенклатуру і збільшити якість запасних частин; збільшення виробництва засобів автоматизації за допомогою техніки і технологічних процесів; використання прогресивних методів обробки сировини.

На основі виділених напрямків технічного переозброєння промислових підприємств формуються підваріанти заміни обладнання по вдосконаленню виробництва, які в значній мірі враховують специфічні особливості галузей, конкретні і детальні, "жорстко" пов'язані з обмеженнями практично всіх видів ресурсів і орієнтовані на досягнення заздалегідь сформульованих цілей. Реалізація підваріантів спрямована на вдосконалення окремих робочих місць або технологічних ланок процесу виробництва.

Процес формування варіантів розбивається на два відносно самостійних етапи: складання підваріантів заміни обладнання з розвитку окремих технологічних ланок і побудова алгоритму, що дозволяє синтезувати безліч підваріантів і допустимі варіанти технічного переозброєння промислового підприємства.

Перший етап може бути реалізований за допомогою банку даних, оскільки найближчим часом "основою інтегрованої системи інформації, очевидно, можуть стати автоматизовані банки даних", які представляють собою "системи отримання інформації від багатьох джерел і в свою чергу видають багатьом споживачам необхідні дані" і дозволяючі "вирішувати багато знову виникаючих завданнь, які заздалегідь не були передбачені" [13, с.140]. Організація інформації в банку даних ґрунтується на принципі інтеграції та коригування даних. Банк даних складається з декількох баз даних та системи управління ними. Під базою даних розуміється організація логічно пов'язаних інформаційних елементів, а система управління являє собою програмний апарат, який забезпечує зберігання, оновлення і вибірку даних, тобто система управління базою даних спрямована на забезпечення життєдіяльності системи в умовах змінюючихся вимог. У системі управління базою даних більш постійними компонентами є самі дані, а обробка їх за вимогами користувачів може набагато частіше змінюватися прикладними програмами. В даний час намітилися дві тенденції у розвитку системи управління базою даних. Одна з них передбачає злиття системи управління базою даних з операційною системою, а інша - виділення для неї спеціальної міні-ЕОМ. Останній напрям розвитку системи управління базою даних застосовується в тих випадках, коли є великі бази даних.

Розробці варіантів заміни обладнання повинен передувати їх аналіз в такій послідовності:

1. Визначається в базах даних наявність заходів по реалізації намічених технічних, технологічних та організаційних рішень про заміну обладнання; 2. При наявності в базах даних готових заходів уточнюється їх взаємозв'язок з іншими заходами, оцінюється можливість використання заходів в існуючому вигляді;

3. Визначається складність і трудомісткість розрахунків для встановлення необхідності орієнтуватися на ЕОМ або, якщо можливо і доцільно, скористатися ручним рахунком;

4. Оцінюється точність кількісних характеристик заходів і робиться висновок про доцільність використання ЕОМ або пропонуються інші наближені експрес-методи, засновані на спрощення розрахунків, що випливають з відомої похибки вихідних даних.

На наступному етапі відбувається формування наборів заходів технічного переозброєння, що дозволяють розширити "вузькі місця" і досягти цільових нормативів окремих стадій виробничого процесу. Формування наборів заходів здійснюється шляхом вбудовування в діючу систему певних технічних нововведень з банку заходів.

З урахуванням сформованих заходів розраховується перспективна виробнича потужність на кінець планового періоду, перераховуються показники техніко-економічного рівня та формується варіант технічного переозброєння. Так як серед заходів технічного переозброєння є альтернативні, то одному варіанту виробничої програми відповідає декілька варіантів технічного переозброєння.

При стабілізованій структурі виробничої програми "вузькі місця" відомі і визначаються коефіцієнтом інтегрального завантаження одиниць обладнання, технологічних операцій (ділянок), технологічних переділів (цехів) за результатами атестації відповідних стадій виробничого процесу. При плануванні технічного переозброєння в умовах істотної зміни структури продукції аналіз "вузьких місць" доцільно проводити на основі розрахунків виробничої потужності стадій виробничого процесу.

За остаточним набором заходів визначаються витрати необхідних ресурсів і формується варіант технічного переозброєння, що включає цілі-способи досягнення цілей (набір заходів) - необхідні ресурси [4].



РОЗДІЛ 4. ХАРАКТЕРИСТИКА ВАТ "ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ"

4.1 Відкрите акціонерне товариство "Павлоградвугілля"

§ Початок

Початок історії "Павлоградвугілля" датується серпнем 1963 року, коли Державна комісія прийняла в промислову експлуатацію шахту "Першотравнева". Через рік, у серпні 1964 року, був введений в дію перший блок шахти "Тернівська". У січні 1965 року Рада Міністрів Української РСР постановила організувати трест "Павлоградвугілля" на базі двох діючих шахт Західного Донбасу-"Першотравневої" і "Тернівської".

Наступні роки ознаменовані зростанням масштабів тресту: у 1965 році почала роботу шахта "Стєпная", в 1968 році шахта "Павлоградська", а протягом 1970-1972 років відразу три нових підприємства - шахти "Ювілейна", "Благодатна" та "Самарська". Паралельно велося будівництво найбільшої в Європі збагачувальної фабрики. До закінчення будівництва, в 1974 році, її проектна потужність становила 5250 тисяч тонн вугілля, 1 січня 1975 трест перетворився у Виробниче об'єднання "Павлоградвугілля". С 1975 по 1982 рік в промислову експлуатацію були введені шахта "Дніпровська" (1975 р.), шахта ім. Героїв космосу (1979 р.), шахта "Західно-Донбаська" (1979 р), шахта ім. М. І. Сташкова (1982 р).

Разом з виробничою потужністю ВО "Павлоградвугілля" росли і темпи видобутку вугілля. У 1987 році рекордну продуктивність показали прохідники - було підготовлено 165,2 км гірничих виробок. А в 1989 році був досягнутий рекордний рівень видобутку вугілля - на-гора було видано 14,3 млн тонн вугілля.

З 1991 року внаслідок економічної кризи в країні і у вугільній промисловості, зокрема, рівень видобутку та проведення гірських виробок в об'єднанні почав різко падати. З метою відновлення промислової і соціальної стабільності в Західному Донбасі в січні 2003 року рішенням Мінпаливенерго було здійснено переведення державної холдингової компанії в ранг державного підприємства для проведення в подальшому його приватизації. У червні 2004 року власником "Павлоградвугілля" стає відкрите акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод". У тому ж році "Павлоградвугілля" увійшов в "Донбаську паливно-енергетичну компанію" [5].

§ Прохідка

Рік від року нарощуються показники проведення розкривних та підготовчих гірських виробок. Всього за 44 роки роботи виробничого об'єднання пройдено понад 4562 км гірничих виробок.

До 2006 року на шахтах ВАТ "Павлоградвугілля" використовувалася технологія арочного кріплення. Пізніше виникла необхідність пошуку нових ресурсозберігаючих технологій.

Однією з таких технологій є технологія анкерного і анкерно-рамного кріплення, що дозволяє значно знизити металоємність при кріпленні гірських виробок, а також істотно збільшити навантаження на очисний забій за рахунок зменшення часу на кінцеві операції. В її основі лежить створення опорної плити за допомогою системи анкерних штанг, що дозволяє збільшити крок кріплення арковим кріпленням при анкерно-рамному кріпленні, і повністю відмовитися від її використання при анкерному кріпленні.

Широкомасштабне впровадження анкерних технологій в умовах шахт ВАТ "Павлоградвугілля" почалося в серпні 2006 року. До кінця року фактичне проведення виробок з використанням анкерних технологій склало 2 288 п.м. У наступному, 2007 році, гірничими виробками із застосуванням анкерних технологій охоплено вже 33 086 п.м. У 2008 році програмою анкерного кріплення передбачено проведення вже 64 583 п.м. гірських виробок. З них анкернорамним кріпленням планується пройти 55 287 п.м., а чистим анкером - 9296 п.м. Вперше в цьому році намічені капітальні гірські виробки з чисто анкерним кріпленням в обсязі 1 485 п.м. Для промислових випробувань визначені шахти "Тернівська", "Павлоградська","Ювілейна " та "Самарська" [5].

§ Видобуток

Згідно з довгостроковим планом розвитку ВАТ "Павлоградвугілля", до 2012 року річний обсяг видобутку вугілля перевищить 18 млн. тонн. При цьому продуктивність праці робітника досягне 97,5 тонн на місяць. У трійку лідерів, що мають на рахунку найбільший обсяг видобутого вугілля, входять шахти: "Стєпная" - за роки її роботи на-гора видано понад 52,8 млн тонн вугілля, "Павлоградська" - підприємством видобуто понад 45,4 млн. тонн "чорного золота" і "Терновська" - обсяг видобутку шахти перевищив 42,8 млн. тонн вугілля.

В даний час у ВАТ "Павлоградвугілля" ведеться масштабна робота з модернізації виробництва та впровадження нових прогресивних технологій. У 2009 році на шахті "Стєпная" буде поставлено більш продуктивний, у порівнянні з комбайновим, перший стругової комплекс виїмки вугілля, що використовується провідними світовими вуглевидобувними компаніями. Це дозволить збільшити видобуток очисного вибою з 0,9 тис. тонн до 3 тис. тонн на добу. На черзі ще 4 шахти: "Дніпровська", "Західно-Донбаська", "Ювілейна", ім. Героїв космосу.

У 2008 році планується впровадження механізованого кріплення "OSTROJ" з електрогідравлічним керуванням на шахтах "Дніпровська" і "Степова". Вивчається можливість експлуатації кріплень як в комбайнових, так і в стругових лавах. При цьому очікується збільшення в два рази швидкості кріплення очисного вибою, підвищення ресурсу секцій кріплення. Крім того, без перемонтажа буде проводиться відпрацювання довгих стовпів.

Ведеться робота по впровадженню в очисних вибоях високопродуктивних очисних комбайнів МВ-410Е (Чехія), УКД200-250, УВД300 (України) [5].

§ Модернізація

Передбачається оновлення і уніфікація існуючого парку прохідницьких комбайнів для збільшення обсягів проведення гірничих виробок. Об'єктом пильної уваги фахівців об'єднання стала технічна можливість та економічна доцільність застосування прохідницького комплексу з комбайном МВ670х (АВМ-20 Австрія), що забезпечують збільшення темпів проведення виробок, закріплених анкерним кріпленням.

Плануються проекти з використання альтернативного монорельсового транспорту, що дозволить збільшити обсяги перевезених вантажів на завищених ухилах, підвищити темпи проведення монтажно-демонтажних робіт, зменшити простої очисних ділянок при введенні-виведенні лав, підвищити безпеку відкатки вантажів і людей.

Для зниження зольності видобутого вугілля розглядається можливість впровадження у виробництво установок по механізованій вибірці породи.

Одним з актуальних стратегічних питань є програма, спрямована на збільшення терміну експлуатації устаткування і технічних характеристик його окремих вузлів, зниження простоїв і скорочення втрат робочого часу. На шахті ім. Героїв космосу готується до впровадження пілотний проект нової системи моніторингу роботи видобувної дільниці. При позитивних результатах впровадження, даними системами будуть оснащені всі шахти об'єднання [5].

§ Інновації

У ВАТ "Павлоградвугілля" спеціально розроблений і впроваджений проект, метою якого є підтримка та заохочення творчого потенціалу працівників, а також створення мотивації раціоналізаторської діяльності. Тільки в 2007 році від впроваджених раціоналізаторських пропозицій, поданих працівниками підприємства, був отриманий економічний ефект більш, ніж на 1 млн грн [5].

§ Охорона праці

Питання промислової безпеки та охорони праці на об'єднанні "Павлоградвугілля" завжди були і залишаються пріоритетними, поряд з виробничо-економічними завданнями.

Найбільш актуальною сьогодні є проблема впровадження системи управління охороною праці, згідно міжнародного стандарту ОНЗА518001: 2007.

Для підтримки заходів стандарту на шахтах працюють більше 150 атестованих фахівців, що мають сертифікати внутрішніх аудиторів.

Відповідно до вимог "Системи управління охороною праці у вугільній промисловості України" (СУОП) в "Павлоградвугіллі" розроблені і впроваджені комплексні програми з поліпшення умов праці, підвищення промислової безпеки і зниження рівня виробничого травматизму. Завдяки реалізації цих програм всі шахти й забої забезпечені розрахунковою кількістю повітря, необхідною апаратурою та приладами контролю.

Чималі кошти витрачаються на технічне забезпечення високих стандартів безпеки виробництва та охорони праці: тільки в 2007 році на ці цілі витрачено 66,9 млн. грн.

На шахтах "Тернівська", "Ювілейна" та "Самарська" здані в експлуатацію системи загальношахтного аварійного оповіщення типу CAT. На шахті "Степова" з минулого року діє універсальна телекомунікаційна система контролю параметрів безпеки і запобігання аварій. Пройшли промислові випробування та введено в експлуатацію 135 приладів нового покоління типу "Сенсор-1", придбаних для контролю опору вибухової ланцюга.

Для боротьби зі скупченням метану в гірничих виробках придбані вентиляційні відцентрові газовідсмоктувальні установки. Апаратура, необхідна для здійснення ефективного контролю витрат і концентрації метану була придбана для стаціонарної вакуум-насосної станції шахти "Західно-Донбаська".

Для шахт ім. Героїв Космосу, "Тернівська" та "Павлоградська" придбані прохідницькі комбайни, призначені для механізації відбивання і навантаження гірської маси при проведенні горизонтальних і похилих гірничих виробок, оснащені системою зрошення заводського виготовлення. Така ж система встановлюється на комбайни, що проходять капітальний ремонт.

У найближчій перспективі - забезпечення шахт "Самарська" і "Ювілейна" апаратурою автоматичного контролю та телеуправління вентиляторами місцевого провітрювання з електроприводом.

Щорічні медогляди проходять понад 22,5 тис. працівників об'єднання, на що витрачається близько 600 тис. грн. Регулярно проводяться лабораторні дослідження умов праці, налагоджено роботу цехових лікарів. Співробітники, зайняті на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, в повному обсязі забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням [5].

§ Професіоналізм

Професійне навчання робітників ВАТ "Павлоградвугілля" проводиться протягом всієї їх трудової діяльності не тільки з метою отримання шахтарських професій, але і для розширення і поглиблення знань, умінь і навичок відповідно до вимог виробництва.

Навчальна база виробничого об'єднання представлена ??навчально-курсовим комбінатом (НКК), де готуються робочі 65 професій. Щорічно в УКК різних професій навчаються 1697 осіб, підвищують кваліфікацію без відриву від виробництва понад 5 тисяч працівників об'єднання.

ВАТ "Павлоградвугілля" успішно співпрацює і з зовнішніми навчальними закладами: Дніпропетровським державним гірничим університетом, Першотравенський професійним технічним училищем № 40 м. Першотравенська, Тернівським професійним гірським ліцеєм. У 2007 році в різних спеціалізованих навчальних центрах пройшли навчання 1395 працівників підприємства. На договірній основі за рахунок коштів підприємства отримують профільну освіту діти працівників ВАТ "Павлоградвугілля", в т.ч. з родин шахтарів, загиблих на виробництві [4].

§ Благодійність

Рік від року підвищуючи обсяги видобутку вугілля, ВАТ "Павлоградвугілля", як основне містоутворююче підприємство, збільшує і розміри благодійної діяльності. У 2007 році ця сума склала 624 тис. грн. Надалі передбачено збільшення благодійних витрат. Вектор благодійної діяльності ВАТ "Павлоградвугілля" - це наука, освіта, культура, охорона здоров'я, спорт [5].

§ Соцсфери

Соціальний пакет підприємства, передбачений Колективним договором, надає безліч пільг: виділення матеріальної допомоги, іпотечне кредитування, видачу позик на придбання житла, компенсацію витрат на побутове паливо, газ, електроенергію, виплату разових допомог при виході на пенсію, комплексну допомогу багатодітним сім'ям, інвалідам та членам сімей шахтарів, загиблих на виробництві.

Однією з своїх головних завдань керівництво об'єднання вважає створення комфортних умов для повноцінного відпочинку та оздоровлення трудящих, спрямовуючи на утримання соціальних об'єктів значні фінансові кошти. Тільки в 2008 році на підтримку та реконструкцію об'єктів відпочинку та оздоровлення, "ВАТ" Павлоградвугілля "інвестував 2732 тис. грн.

На балансі підприємства містяться пансіонат "Західний Донбас" в Алушті, санаторій-профілакторій "Самара", дев'ять баз відпочинку, шість з яких розташовані біля моря, забезпечуючи щорічний відпочинок 19 000 працівникам ВАТ "Павлоградвугілля". У санаторії профілакторії "Самара" працівники виробничого об'єднання можуть оздоровлюватися без відриву від виробництва.

Для дітей гірників працюють три оздоровчих табори "Пролісок", ім. С. Маркова і "Павлоградець", щорічно приймаючи близько 2000 дітей. Діти отримують п'ятиразове харчування, в організації їх відпочинку та дозвілля задіяні досвідчені педагоги.

Згідно з колдоговором, працівники оплачують лише 10% від повної вартості путівок. Пільгові умови для відпочинку надані також інвалідам праці, і пенсіонерам "Павлоградвугілля", і навіть членам сімей працівників - для них путівки обходяться в 30% від повної вартості. А для дітей-сиріт, чиї батьки загинули на виробництві - безкоштовно.