Процеси оперативного управління виробництвом

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЦТВА

1.1 Поняття та функції виробництва

1.2 Виробництво,як відкрита система

1.3 Організаційні типи виробництва

РОЗДІЛ II. ОПЕРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Зміст і завдання оперативного управління на підприємстві. Ритмічність роботи і випуск продукції

2.2 Оперативно календарне планування

2.3 Оперативне регулювання виробництва

РОЗДІЛ III. УДОСКОНАЛЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПРИКЛАДІ РЕСТОРАНУ «ХРЕЩАТИК»

3.1 Загальна характеристика підприємства

3.2 Шляхи впровадження ефективної діяльності ресторану «Хрещатик»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В умовах переходу до ринкових відносин, потрібне гнучке реагування на зміну попиту споживачів на той чи інший вид продукції. У звязку з цим значно зростає роль оперативно-виробничого планування.

Оперативне управління виробництвомвом забезпечує ефективне функціонування всього виробничого процесу, який в свою чергу дуже залежить від потужностей підприємства.

Виконання плану випуску продукції відповідної номенклатури, якості й обсягів у встановлений термін при раціональному використанні виробничих ресурсів підприємства є запорукою його прибутковості.

Метою курсової роботи є розгляд теоретичних основ виробництва та дослідження необхідності оперативного управління виробництвом.

Відповідно до мети роботи необхідно виконати такі завдання:

· визначення сутності поняття та функції виробництва;

· розглянути виробництво - як відкриту систему;

· визначити організаційні типи виробництва;

· розглянути зміст і завдання оперативного управління на підприємстві.Ритмічність роботи і випуск продукції;

· дослідження процесів оперативно-календарного планування

· дослідження процесів оперативного регулювання виробництвом.

Об'єктом дослідження є сукупність відносин які визначають сутність виробництва та процесів його оперативного управління.

Предмет дослідження - процеси оперативного управління виробництвом в ресторані «Хрещатик».

Над теорією та практикою положень цього питання працювали вчені такі, як: А. В. Шегда, Т. М.Литвиненко, Усов В.В., С. Ф. Покропивний, Гаштерин Е. М, Моргунов В., Тян Б. Є., Шваб Л.І., Васильков В.Г. В.О.Онищенко, О.В.Реднік, А.С. Старовірець, Петрович Й.М. Захарчин Г.М.

РОЗДІЛ І. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЦТВА

1.1 Поняття та функції виробництва

Коли ми чуємо чи промовляємо слово «виробництво», то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, побутова техніка, будинки тощо. Все це є результати людської праці. І звідси робимо висновок: виробництво -- це процес створення життєвих благ необхідних для існування і розвитку людського суспільства [2].

Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що людська праця створила певне благо у взаємодії з природою. Без цього виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти. Адже людська праця протягом багатьох тисячоліть не створювала нових речовин: вона лише надавала існуючим нових форм. Людська діяльність зводилася до користування готовими матеріалами і силами природи. Вивчаючи властивості, що притаманні дарам природи (лісу, кам'яного вугілля, зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових якостей та пристосовувала до своїх потреб. У цій зміні форми власне і полягала сутність виробництва.

Візьмімо, наприклад, човен, без якого не можна уявити собі життя наших пращурів. Для того щоб його зробити, потрібен певний матеріал -- деревина. Отримати її можна, застосувавши певні знаряддя, щоб спиляти дерево, перетягти чи привезти до конкретного місця, обробити. У цьому випадку людина застосовує свою фізичну та розумову силу і відповідні знаряддя праці -- пилку, сокиру, вогонь. Це свідчить про те, що природа і праця -- два головних елементи виробничо-господарської діяльності.

Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких створюють межі виробничих можливостей. Проте ці межі змінюються у двох напрямах -- зменшення і розширення. Перший виявляється в тому, що більшість природних ресурсів обмежені таневідтворювані. Інтенсивне використання їх призводить до вичерпання. Водночас розвиток науково-технічного прогресу сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів, заміні їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо), що сприяє розширенню виробничих можливостей. Отже, людина спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку виробництва.

Чинники виробництва

Глибокі зміни у виробництві, що відбуваються під впливом розвитку науки, техніки, підвищення знань і культури людей, не зачіпають складу чинників виробництва. Це -- робоча сила, предмети праці та засоби праці.

Робоча сила -- це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці.

Як головна умова виробництва у будь-якому суспільстві робоча сила має весь час діяти. Цей процес дістав назву її споживання. Інакше кажучи, споживання робочої сили є сама праця, її ще називають «живою працею».

Праця -- діяльність людини, спрямована на зміну предметів та сил природи з метою задоволення її потреб. Вона є винятково якістю людини. Тварини також виконують окремі трудові операції, користуються природою і вносять в неї певні зміни. Проте вони роблять це інстинктивно. Праця ж як усвідомлена діяльність властива лише людині [1]. Наприклад, архітектор, на відміну від бджоли, яка з Інстинкту створює соти, спочатку в уяві складає ідеальний образ майбутньої будівлі, а згодом з допомогою креслень, малюнків, розрахунків створює її. У процесі праці змінюється не лише природа, а й сама людина, нагромаджуючи знання, досвід, уміння. У цьому розумінні праця створила людину і є головним чинником її розвитку і вдосконалення.

Предмети праці -- це те, на що спрямована праця людини, і становить матеріальну основу створюваного продукту

До предметів праці належать продукти, які є первинними і такими, що з'явилися внаслідок переробки. Земля, її надра: кам'яне вугілля, ліс, залізна руда, нафта, інші корисні копалини, риба у воді -- належать до первинних продуктів праці. Всі вони добуваються з надр природи. Переважна частина предметів праці в сучасних умовах є продуктами певної переробки, тобто попередньої праці: метал на машинобудівному заводі, бавовна на ткацькій фабриці, цемент у будівництві тощо, їх називають сировиною, сирими матеріалами.

У сучасних умовах завдяки досягненням науково-технічного прогресу з'являються якісно нові предмети праці з властивостями, які їм задаються, тобто такі, яких немає у природі (пластмаси, синтетичні деталі тощо). Однак їхньою першоосновою також є природа.

Засоби праці -- це речі або комплекси речей, за допомогою яких людина впливає на предмети праці, перетворює і пристосовує їх для своїх потреб [7].

Вони включають інструменти, машини, обладнання, виробничі гдівлі, транспортні засоби, резервуари тощо. Це уречевлена праця.

Предмети і засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва і виступають як матеріально-речовий чинник виробництва .

Рис. 1.1. Система продуктивних сил суспільства

Особистий і матеріально-речові чинники виробництва -- це продуктивні сили суспільства рис. (1.1.).

Розвиток продуктивних сил свідчить про те, як суспільство оволоділо природою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу воно перебуває. Для визначення рівня розвитку продуктивних сил використовують кількісні та якісні параметри рис (1.2.).

Рис. 1.2. Система параметрів оцінки рівня розвитку продуктивних сил

оперативний управління планування регулювання

Досягнуті масштаби виробництва вимірюються кількістю виробленої продукції на підприємстві чи в країні за певний час або зазначені показники мають грошове вираження.

Обсяг засобів виробництва також має грошове і кількісне вираження. Наприклад, на підприємстві використовується 105 верстатів, на яких переробляється за певний період 10 т сировини, 5 т напівфабрикатів, спалюються 2 тис. кВт електроенергії тощо. Вони мають і грошову оцінку.

Кількісний склад робочої сили показує, що, наприклад, на | підприємстві зайнято 3202 працівники, а в країні -- 23 млн чол.

Прогресивність техніки і технолог іївідображує удосконалення, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, нові інструменти, машини, а також перехід від певних процесів, правил виготовлення продукції до інших. Застосування їх дає значний економічний ефект, І що знаходить вираження в економії живої та уречевленої праці. Наприклад, лауреат Нобелівської премії американський економіст Р. Солоу підрахував, що збільшення удвічі виробництва валової продукції на одну витрачену людино-годину в США за період 1909-1949 pp. відбулося на 87,5 відсотка за рахунок технологічних змін.

Якість створюваних благ вимірюється багатьма показниками. Візьмімо, наприклад, звичайну міську квартиру. Для того щоб (оцінити її, потрібно, на думку фахівців, проаналізувати десятки (різних параметрів і кожному дати відповідний бал. Це і площа квартири, і площа допоміжних приміщень, і наявність ліфта та сміттє-проводу, планування, освітлення, місце розташування квартири тощо.

Якість промислової чи сільськогосподарської продукції не можна виміряти двома чи трьома показниками. Для цього застосовують систему показників. Для механічного преса -- це потужність, продуктивність, маса, габарити, надійність, точність, безшумність, зручність у роботі, кількість точок змащення тощо.

Існує окрема наука, що займається вимірюванням якості, -- кваліметрія (від лат. qualis (кволі) -- який за якістю та гр. метрія -- вимірювання).

Кваліфікація кадрів свідчить про рівень знань, умінь та трудових навичок робітників і службовців певного підприємства, галузі чи країни.

Продуктивність праці характеризує ефективність виробничої діяльності людей в процесі створення матеріальних благ і послуг. Вона вимірюється кількістю продукції чи послуг, вироблених працівником за одиницю робочого часу (тиждень, місяць, рік тощо), або кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції чи надання послуги [9].

Структурні елементи виробничих відносин

Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію людини з природою. Поряд з цим виробництво обов'язково передбачає й іншу його особливість -- взаємовідносини між людьми з приводу виробництва. Такі відносини називають виробничими, або економічними.

Система виробничих відносин складна і багатоманітна. Однак головним, визначальним у її змісті є відносини власності. Як основа виробничих відносин власність характеризує суспільний спосіб поєднання працівника з засобами виробництва і відповідні відносини між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробництва. Вона визначає, в чиїх інтересах ведеться виробництво, його цільову спрямованість, умови розпорядження чинниками виробництва і використання їх. Водночас відносини власності зумовлюють історичну специфіку цього суспільства, його класову і соціальну структуру, систему влади [4].

Власність на засоби виробництва визначає не тільки характер економічних взаємозв'язків між людьми безпосередньо у самому процесі виробництва, а й форми розподілу, обміну і споживання створених матеріальних і духовних цінностей.

Отже, система виробничих відносин кожного суспільства -- це сукупність економічних зв'язків між людьми, що визначається специфікою відносин власності, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

Розподіл, обмін і споживання відчувають на собі визначальний вплив виробництва. Відповідно до цього кожна конкретно-історична система виробничих відносин формується і функціонує виходячи з провідної ролі (примату) виробництва і адекватного підпорядкування йому розподілу і обміну створених матеріальних і духовних благ, які споживає людина.

1.2 Виробництво,як відкрита система

Виробництво -- найважливіша сфера людської діяльності з перетворення предметів праці з метою задоволення потреб всіх суб'єктів суспільства. [7]. Таким чином, виробнича функція охоплює всі дії, що безпосередньо пов'язані з виготовленням товарів чи наданням послуг. Вона відіграє головну роль у створенні товарів або послуг і є ядром будь-якого промислового підприємства. Ресурсні вкладення здійснюються для отримання готових виробів за допомогою одного або кількох процесів перетворення (збереження, транспортування, оброблення). Щоб гарантувати бажаний (замовлений) продукт, на різних етапах процесу перетворення здійснюються заміри (зворотний зв'язок), а потім порівнюють результати з установленими стандартами і в разі необхідності коригують дії (контроль).

Економічна сутність виробничої системи полягає у створенні (у процесі перетворення) доданої вартості як різниці між вартістю вкладень та вартістю або ціною кінцевого продукту. Аналіз складових процесу перетворень дає змогу усунути чи перепроектувати збиткові операції, збільшуючи тим самим додану вартість [6].

Досягнення мети виробництва з виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів можливе тільки за умови тісної взаємодії виробничої функції насамперед з функціями маркетингу та фінансів, а також іншими допоміжними функціями.

Фінансова функція передбачає дії з забезпечення виробничої функції ресурсами за вигідною ціною і з розподілом цих ресурсів, у тому числі й за іншими функціями. Персонал, який виконує операції по кожній з функцій, працює спільно, обмінюючись інформацією та досвідом щодо:
підготовки кошторисів, бюджетів для визначення фінансових потреб або наступного їх коригування у випадку змін умов функціонування. Оцінюється також робота підрозділів підприємства відносно прийнятого бюджету; економічного аналізу та оцінювання запропонованих інвестицій в устаткування, технологію виробництва; забезпечення необхідними фондами для своєчасного фінансування виробничого процесу. Ретельне планування набуває важливого і навіть критичного значення в умовах обмеження фондів та сприяє подоланню проблем з потоком грошової готівки.

Маркетингова функція полягає: у продажу і просуванні на ринок товарів та послуг; у здійсненні заходів у сфері реклами та ціноутворення; в оцінці побажань і потреб споживачів; у доведенні до виробничників результатів короткострокових маркетингових досліджень і до дизайнерів та проектувальників -- довгострокових.

Виробничники мають потребу в інформації про поточний попит, щоб спланувати виробництво (купувати необхідні матеріали і складати робочі графіки). Дизайнерам і проектувальникам необхідна маркетингова інформація для поліпшення та модернізації існуючих товарів і розроблення нових. Тому маркетинг, проектування та виробництво мають працювати разом у тісному контакті. При цьому маркетингова інформація характеризує запити споживачів і вимоги до конструкційних та функціональних особливостей нових видів товарів, що важливо для проектувальників.

Виробничники також зацікавлені в отриманні своєчасної інформації про потреби в нових виробах, щоб розробити технологічні процеси і придбати необхідне устаткування.

Фінансисти активно включаються в процес обміну інформацією і повідомляють про наявність фондів (при короткостроковому плануванні), а також, які фонди потрібні для виготовлення нових виробів (за умови довгострокового планування).

У свою чергу, важливі відомості про терміни виробничого процесу, що їх отримують маркетологи, дають змогу своєчасно інформувати споживачів про виконання замовлення.

Отже, у процесі активної взаємодії функцій маркетингу, виробництва та фінансів розробляються вироби, прогнозуються і створюються реальні виробничі графіки, приймаються кількісні та якісні рішення, здійснюється обмін інформацією про стан діяльності. Залежно від виду діяльності підприємства на додаток до розглянутих функцій формуються інші функції, які забезпечують їх ефективне здійснення (наприклад, матеріально-технічного забезпечення, бухгалтерського обліку, технічного обслуговування, управління персоналом, технічної підготовки виробництва, збуту тощо).

Система та її сутність. Дослідження взаємопов'язаних умов та чинників, що забезпечують успішне виконання виробничої функції як важливої сфери діяльності людей, потребують розглядання її з позиції системного підходу, як своєрідну складну систему.

Поняття «система», її межі достатньо умовні і залежать від об'єкта та мети дослідження. Системою можна назвати будь-який об'єкт, що має у своєму складі сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих частин або елементів. Будь-яка система складається з не менш як чотирьох основних компонентів: входу, процесу, виходу та пристроїв зворотного зв'язку і контролю [6].

Той самий об'єкт, що входить в іншу систему, розглядається в ній уже як підсистема або елемент. Наприклад, верстат у цілому є технологічною системою, його окремі частини -- агрегати, вузли, деталі являють собою підсистеми та елементи.

У разі дослідження системи, де головною підсистемою є людина, верстат виступає із зовсім іншими властивостями, ніж у системі «верстат». У свою чергу, система «верстатник -- верстат» діє як підсистема, якщо предметом розгляду є система «виробнича дільниця», яка об'єднує кілька таких підсистем. Отже, будь-який об'єкт може бути одночасно як самостійною системою, так і елементом різних систем.

Водночас об'єкт, який вибирається для дослідження з позицій системного підходу, повинен мати низку ознак, що характеризують його як систему. Зокрема, серед ознак систем, які призначені для виконання виробничих функцій, мають бути такі:

1) основні вхідні компоненти;

2) сукупність елементів;

3) суттєві зв'язки між елементами;

4) інтегративні (об'єднувальні) властивості;

5) цілісність;

6) внутрішня упорядкована структура й організація;

7) мета функціонування і критерії оцінювання функціонування системи;

8) керуючий або регулюючий пристрій;

9) межі з зовнішнім середовищем і здатність системи до взаємодії з ним;

10) особливі властивості елементів, з якими вони входять в дану систему.

Існування будь-якої системи, успішне виконання нею своїх завдань можливе за наявності зв'язків між елементами, що об'єднують їх в єдине ціле, завдяки чому здійснюється функціонування системи відповідно до поставленої мети. В окремій системі зв'язки між її елементами значно міцніші, ніж з іншими елементами інших систем. Такі зв'язки називаються системоутворювальними. Деяку кількість елементів, для яких характерні слабкі, непостійні зв'язки або повна їх відсутність, не можна назвати системою.

Внутрішні властивості системи та її взаємодія із зовнішнім середовищем визначається шляхом виділення і вивчення типів зв'язків. Серед них найважливішими є зв'язки функціонування, які підрозділяються на: матеріальні (потоки матеріалів, предметів праці, енергії), інформаційні (потоки інформації, зв'язки між людьми тощо). Зв'язки розрізняються також за напрямом: прямі і зворотні. Вони пов'язані між собою і є умовою управління процесом перетворення, особливо зворотного впливу результатів на його протікання [8].

Виділення системи з оточуючого середовища як цілісного об'єкта здійснюється завдяки системоутворювальним зв'язкам. Цілісність системи визначає, що її поведінка в цілому залежить передусім від взаємодії внутрішніх елементів, незалежно від впливів зовнішнього середовища. Цілісність системи вказує на її інтегративність, спроможність об'єднувати елементи, що входять до неї.

Відомо, що результативність системи залежить від результатів функціонування її окремих елементів, але загалом про діяльність системи можна робити висновки за результатами роботи взаємопов'язаних елементів. Водночас поведінка системи в цілому не завжди визначається діяльністю окремих її елементів. Наприклад, на деяких робочих місцях якісно і своєчасно виконують завдання, але дільниця загалом функціонує незадовільно.

Виходячи з визначення системи, вона має внутрішню упорядковану структуру й організацію. Структура розглядається як кількісний і якісний склад основних елементів системи та способів їх взаємозв'язку, які забезпечують сталий стан системи. Організація передбачає порядок розташування і взаємодію елементів системи. Структура й організація цілісної системи підвищують рівень визначеності, завдяки спрямованій поведінці її елементів. Структура й організація можуть бути формальними (що передбачені проектом) і неформальними (як результат випадкових зв'язків і відносин).

Бажаний, можливий та необхідний стан системи на «виході» визначається спроможністю задовольнити певні потреби, що є її загальною метою функціонування (наприклад, кількість і якість певного виду продукції як результат «процесу» виготовлення з ресурсів «входу»). Ступінь досягнення поставленої мети визначається за допомогою критеріїв оцінки зіставленням показників «виходу» з «входом», тобто результатів (обсягів і якості продукції) з затратами (всіх видів ресурсів на її виготовлення). Критерії оцінки функціонування системи дають змогу вибрати найбільш доцільний (оптимальний) варіант використання обмежених ресурсів[7].

Досягнення поставленої мети забезпечується контролем параметрів системи на «виході», порівнянням їх із заданими і впливом на «вхід» таким чином, щоб підтримувати систему в рівновазі, забезпечувати її функціонування в певному режимі роботи. Функції контролю, порівняння і впливів виконує пристрій управління або керуючий (регулюючий) пристрій, який є складовою системи.

Кожна система існує і функціонує в певних межах, що відокремлюють її від зовнішнього середовища, але водночас вона може функціонувати і розвиватися тільки за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем. При цьому зовнішнє середовище охоплює сукупність зовнішніх для системи об'єктів, які або впливають на неї, або вона впливає на них. Таким чином, система під час свого функціонування змушена постійно адаптуватися до зовнішнього середовища на «вході» (до постачальників ресурсів) і на «виході» (до споживачів), узгоджуючи з його вимогами свої матеріальні, інформаційні й трудові зв'язки.

Суттєвою ознакою системи є особливі властивості, які має кожен з елементів і підсистем, що входять до неї. Властивості розглядаються як кількісна або якісна оцінка параметрів об'єктів, за якими здійснюється їх взаємозв'язок усередині системи та з елементами інших систем (вид продукції, що виготовляється, кількість і кваліфікація працівників тощо). Відокремлення об'єктів усередині системи з визначенням їх функцій та параметрів у певних одиницях виміру здійснюється завдяки властивостям її елементів.

Класифікація систем. Досліджуючи системи, їх класифікують за певними ознаками.

Залежно від умов створення всі системи належать або до природних (у тому числі живі системи), або до штучних, які створені людиною (зокрема, виробничі системи різних рівнів).

Ступінь взаємодії з зовнішнім середовищем поділяє системи на: відкриті, які на «вході» і «виході» здійснюють активний обмін (енергією, матеріалами, інформацією, продукцією, послугами), та закриті, що не взаємодіють із зовнішнім середовищем (наприклад, хімічна реакція в спеціальному посуді). Закриті системи, не отримуючи ресурсів, занепадають.

До фізичних систем належить сукупність природних або штучних об'єктів, що мають речову форму і реально взаємодіють між собою (наприклад, територія підприємства, споруди, будівлі, машини, устаткування, які забезпечують нормальний процес трансформації сировини, матеріалу)[2].

Абстрактні системи являють собою символічне відображення зв'язків або процесів, які здійснюються у фізичних моделях, визначаючи їх поведінку, наприклад, моделі окремих об'єктів, явищ або процесів. Моделі також розподіляються на фізичні -- моделі зовнішньої подібності (устаткування, робочих місць, підприємств, структура речовини і т. д.); абстрактно-схематичні (графіки, схеми, креслення тощо) і абстрактно-математичні, що відображають числові залежності або зв'язки в системі або в її окремій частині (система управління, функціональні, кореляційні залежності та ін.).

Системи належать до простих, якщо мають у своєму складі обмежену кількість взаємопов'язаних елементів, які забезпечують виконання нескладних функцій системи (наприклад, терморегулюючий пристрій у приміщенні). Складні системи складаються з великої кількості взаємодіючих частин (підсистем, елементів), які виконують складні різноманітні функції і вирішують великі завдання. Особливість складної системи полягає в можливості послідовного розподілу її на частини, підсистеми й елементи та дрібніші складові, але тільки до певної встановленої межі.

Системи з головним, провідним елементом, зміни в якому викликають зміни всіх вхідних елементів, їх поведінки і системи в цілому, називаються централізованими системами (наприклад, керуючий орган будь-якого об'єкта). Децентралізована система складається з рівнозначних елементів, зміна в одному з яких не веде до змін в інших, що з'єднані послідовно або паралельно (наприклад, групова робота).

Системи, у яких стан внутрішніх елементів і її поведінка в цілому змінюються з часом, відносять до динамічних систем. При цьому зміни можуть виникати під впливом як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. У статичних системах стан окремих елементів і поведінка системи в цілому не змінюються в часі [4].

Природні і штучні системи, що змінюють поведінку в часі від випадкових впливів як зовнішнього середовища, так і внутрішніх процесів, належать до ймовірних систем. Детерміновані системи відрізняються поведінкою, яка визначається попереднім станом і характером входу системи. Для підтримки такої системи в рівновазі необхідно мати додаткові регулюючі (керуючі) пристрої не тільки на вході, а й для обліку зовнішніх і внутрішніх впливів.

Системи зі зворотним зв'язком мають властивості впливу на «вхід» за результатами діяльності на «виході» на основі інформації, яка передається каналами зворотного зв'язку (наприклад, автоматичні регулятори, живі та виробничі системи).

До регульованих належать системи, поведінка яких утримується за допомогою керуючого пристрою в певних межах, що задані метою її функціонування. Такі системи відносять до категорії кібернетичних.

Система вважається стабільною, якщо показники її функціонування зберігаються на певному рівні (наприклад, автомобіль, верстат, підприємство).

Вимоги сполучення з зовнішнім середовищем або оптимізації характерні для штучних систем. Сполученою вважається система, яка відповідає зовнішньому середовищу, функціонує відповідно до його вимог або іншої взаємопов'язаної з ним системи (наприклад, якщо результат задовольняє споживачів, тоді система відповідає зовнішньому середовищу і вона вважається оптимальною в даний час).

Системами, що складаються з комплексу взаємозалежних об'єктів, є: господарство країни, галузь промисловості, підприємство, цех, дільниця, робоче місце. Водночас складними системами є також комплекси функцій, види діяльності, що здійснюються на підприємствах. Як єдину складну систему можна розглядати всю діяльність підприємства, що складається з мережі підпорядкованих, менше складних систем.

Виробнича система та її структура. Виробничі системи (ВС) -- це особливий клас систем, що об'єднують працюючих, знаряддя і предмети праці та інші елементи, які необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюється продукція або послуги.

Елементами виробничої системи є люди і матеріальні об'єкти -- праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також технологія, організація виробництва [5].

Виробнича система на первинному рівні може розглядатися як група механізмів (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються робітником (оператор, машиніст). Кожний механізм і робітник, що обслуговує його, являють собою два взаємодіючих та взаємозалежних елементи, які складають систему «людина -- машина». Під елементом виробничої системи розуміється складова частина системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. Елементами виробничої системи нижчого рівня (дільниці, цеху, відділу) є робочі місця (частина виробничої площі з розташованими на ній верстатами або агрегатами та робітниками, які їх обслуговують), які оснащені приладдям та інструментом, партією деталей (або інший вимір предметів праці) та ін.

Інтеграція первинних систем «людина -- машина» створює виробничу дільницю -- складну систему, яка охоплює основних і допоміжних робітників, основне і допоміжне устаткування, функціональні підсистеми зі складним комплексом взаємозв'язків, взаємовідносин та інтересів, що й зумовлює її складну структуру та організацію.

До систем вищого рівня належать цехи, підприємства, галузі і т. п. При цьому кожна ланка системи, підсистеми будь-якого рівня відбиває найістотніші риси системи вищого рівня, частиною якого вони є.

У виробничій системі здійснюються виробничі процеси. Їх основою і визначальною частиною є технологічні процеси, під час яких робітник за допомогою знарядь праці впливає на предмети праці і перетворює їх у продукт праці -- готову продукцію.

Усі матеріальні елементи і підсистеми виробничої системи характеризуються особливим складом, взаємним розташуванням і взаємозв'язками, які створюють технологічну, або виробничу структуру. Формальна, що передбачена проектом, структура виробничої системи формується за технологічним або функціональним принципом. Вона складається з основних та допоміжних елементів. До основних елементів належить технологічне устаткування та оснащення, яке призначене для безпосередньої обробки чи складання предметів праці (верстати, комплекси машин, конвеєри, інструмент, пристрої, приладдя тощо).

Нормальне функціонування основних елементів залежить від забезпечення їх енергією, інструментом, ремонтом, а також транспортуванням, складуванням предметів, контрольними і випробувальними стендами та приладами. Ці функції виконують відповідні допоміжні елементи виробничої системи, у яких на вході є як зовнішні, так і внутрішні зв'язки, а на виході тільки внутрішні. Тому необхідними для основних елементів виробничої системи можуть бути лише ті допоміжні елементи, продукція і послуги, які не є результатом діяльності інших самостійних систем (виробництв, підприємств).

Виробнича система поряд з технологічними (матеріальними) містить соціальні елементи -- робітників, які використовують засоби праці і керують ними при виготовленні продукції. Сукупність груп людей певного професійного складу, що узгоджено взаємодіють у процесі виконання заздалегідь передбачених функцій на технологічному устаткуванні для досягнення поставленої мети, становить соціальну структуру виробничої системи. Таким чином, соціальні та матеріальні елементи формально діють як цілісна складова виробничої системи. Існування матеріальної і соціальної структур зумовлене поділом праці всередині виробничої системи. Тому структура елементів має відповідати її загальним цілям і постійно пристосовуватися до них, адже кожен елемент і підсистема як відносно відокремлені частини виконують чітко визначені завдання.

Виробнича система визначається поведінкою, еволюцією і набором структур. Структура виробничої системи -- це сукупність елементів і стійких зв'язків між ними, що забезпечують цілісність системи і її тотожність самій собі, тобто збереження основних властивостей системи під час різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін [8].

Структура виробничої системи визначається складом і взаємозв'язками її елементів і підсистем, а також зв'язками з зовнішнім середовищем. Розрізняють просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову (послідовність змін у часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем. Вони тісно взаємопов'язані і взаємозалежні.

Структура виробничої системи-- це інваріантна в часі фіксація елементів і зв'язків між ними. Функціонування виробничої системи означає її дію в часі. Залежно від мети й аналізу виробничої системи може бути подана різноманітними структурами, наприклад, структурою основних фондів, структурою кадрів, виробничою структурою і т. п.

Цілісність виробничої структури є однією з основних властивостей. Усі елементи ВС функціонують з єдиною загальною метою -- розроблення, проектування, виготовлення необхідної продукції. Будь-яка виробнича система має вхід, процес, вихід і зворотний зв'язок.

Через пристрій входу в систему надходять вихідні ресурси (сировина, матеріали, паливо, пальне, енергія, праця та інше), що забезпечують функціонування системи. Цей процес є центральним основним компонентом системи, завдяки якому ресурси входу перетворюються і набувають зовсім інших нових властивостей, які вони отримують на виході. Вихід системи є результатом функціонування системи, може бути окремо виробом, послугою, інформацією чи всім одночасно залежно від спеціалізації виробничої системи.

Споріднення елементів виробничої системи. Елементи, які входять до складу виробничої системи, відрізняються за своїми властивостями. Кожен з них, як структурно відокремлена частина системи, виконує тільки йому властиві функції. Водночас функції кожного елемента системи підпорядковані завданням і цілям системи (наприклад, на робочому місці виконуються операції відповідно до завдань, що випливають із закономірностей технологічного процесу, і тим самим підпорядковані основній меті забезпечення ефективного функціонування виробничих систем дільниці, цеху, підприємства в цілому).

Характерна особливість елемента виробничої системи -- тісний взаємозв'язок та взаємодія з іншими частинами або елементами системи шляхом:

· або послідовного здійснення частини функцій над предметом праці, що виконуються системою в цілому до отримання готового продукту;

· або комплексного перероблення однорідної сировини і отримання з неї різноманітних продуктів;

· або паралельного виконання однорідних, але не однакових функцій з оброблення багатьох видів матеріалів і отримання з них частин готового продукту [6].

У першому випадку вхід кожного елемента за ходом процесу збігається з виходом попереднього, а вхід і вихід системи в цілому відповідно -- з входом і виходом першого і останнього елемента. Таке розташування елементів дає змогу використовувати додаткові корисні властивості, що отримуються на виході попереднього елемента, надходять на вхід наступного у вигляді частини необхідних ресурсів, завдяки чому досягається багаторазове використання частини ресурсів, що витрачені на вході системи. Прикладом такої системи є металургійний завод, де тепло рідинного чавуну з доменної печі використовується як одне з джерел тепла в сталеплавильному виробництві, потім тепло злитків економить енергію для нагрівання їх під прокат у відповідному цеху. Вимоги економічності технології диктують всебічне скорочення перерв у процесі обробки предметів праці під час переходу від однієї стадії до іншої шляхом зосередження всіх елементів в одній системі.

Для систем другого виду характерною є наявність багатьох виходів при одному вході. Комплексні технології глибокого перероблення сировини потребують послідовно-паралельної побудови елементів виробничої системи агрегатно-сепаратного типу. Прикладом може бути хімічний комбінат.

Третій вид виробничих систем відрізняється одним виходом при багатьох входах. Так, на машинобудівному підприємстві використовується одночасно багато різноманітної сировини, матеріалів, способів їх перероблення для виготовлення кінцевого продукту (виробу). Характерною особливістю при цьому є існування трьох взаємопов'язаних послідовних підсистем: заготівельної, що забезпечує первісне змінювання форми матеріалу (металу); обробної, яка пов'язана з отриманням готових деталей із заготовок; складальної, що зайнята з'єднанням окремих деталей у вузли і готовий виріб -- машину. Наприклад, заготовки з металу можна отримати різними методами: литтям (відливки), тиском (поковки), штампуванням, механічним обробленням або зварюванням. Подальша обробка заготовок -- механічна, термічна тощо здійснюється в різній послідовності і різними робочими інструментами та машинами. Крім того, окремі частини виробу -- вузли, агрегати можуть збиратися в підсистемах-елементах (цехах, дільницях) виробничої системи таким чином, щоб бути готовими до початку складання виробу в цілому.

До важливих особливостей виробничої системи третього виду слід також віднести: існування кількох паралельних входів і виходів кожного з її елементів (наприклад, ливарний цех може одночасно подавати заготовки кільком механічним цехам, а кожний механічний цех отримати їх одночасно від низки однорідних і різнорідних цехів свого підприємства, а також зі сторони -- безпосередньо з входу системи); надання певних заданих властивостей проміжним продуктам, але відсутність додаткових супутніх властивостей, які можна використовувати в наступних стадіях; можливість затримки проміжних продуктів на стадіях виготовлення у зв'язку з необхідністю впливу сил природи для виділення зайвої енергії (наприклад, охолодження, сушіння).

Остання обставина зумовлює переривчастий (дискретний) характер процесу, у якому вихід попереднього за ходом елемента не може бути суміщений за часом входом наступного. У свою чергу, дискретний характер процесу системи створює об'єктивні передумови для виділення з неї однорідних елементів у відокремлені спеціалізовані виробництва, що виготовляють проміжні продукти для багатьох виробничих систем, де вони споживаються у вигляді вхідних матеріальних ресурсів (заготовок, деталей, комплектуючих виробів) при виготовленні кінцевого продукту. У такий спосіб забезпечується висока концентрація однорідного виробництва, що є умовою технологічного прогресу і підвищення ефективності виробництва.

Виникненню матеріальних зв'язків у виробничій системі передують інформаційні зв'язки, під якими розуміють спілкування і взаємодію людей шляхом обміну усними, письмовими, графічними та іншими видами відомостей. Завдяки інформаційним зв'язкам забезпечується інтеграція елементів системи в єдине ціле, оскільки системоутворюючі елементи пов'язані з рухом інформації. Інформаційні зв'язки на відміну від матеріальних мають прямий і зворотний рух. Якщо прямі зв'язки визначають еталон поведінки системи та її елементів, то зворотні відображають відомості про результати виконання завдань і параметри функціонування елементів. При цьому інформація супроводжує матеріальний потік, що відбиває рух реальних матеріальних ресурсів під час їх перетворення в готовий продукт. Таким чином здійснюються зв'язки внутрішнього стану системи. На «виході» системи виникають інформаційні зв'язки стосовно результатів функціонування, які відображають відомості про кількість, якість, споживчі властивості виробів (послуг), про економічні показники процесів та ін. На підставі отриманої інформації аналізуються, виробляються організаційно-управлінські рішення і здійснюються адміністративно-економічні впливи на систему та її елементи.

Матеріальні зв'язки виробничої системи починаються з моменту виконання замовлення на сировину, матеріали та завершуються відвантаженням готової продукції споживачам. Цикл руху матеріалів охоплює час їх виготовлення, упакування, відвантаження, транспортування від постачальника, складування та зберігання в продуцента кінцевої продукції. Далі ці матеріали у безпосереднього виробника підлягають обробці, складанню, упакуванню і відвантаженню готової продукції споживачам. Матеріальний потік, таким чином, є результатом взаємодії незалежних виробничих систем: постачальника, транспортувальника і продуцента готових виробів. Вони взаємодіють завдяки інформації, яка стає первісним вхідним ресурсом процесу виробництва системи [3].

1.3 Організаційні типи виробництва

Можливості розвитку виробничої системи, удосконалення процесів виробництва, їх спеціалізація та кооперування, ефективність використання живої праці та устаткування значною мірою залежать від структури та обсягів продукції, що випускається, широти та сталості її номенклатури. Залежно від цих чинників робочі місця, дільниці, цехи та промислові підприємства поділяються на кілька організаційних типів. Основоположною ознакою поділу виробництва на організаційні типи є рівень спеціалізації робочих місць, який кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій (Кзо) являє собою відношення кількості всіх різноманітних технологічних операцій, що виконуються або мають виконуватися протягом місяця на даному робочому місці, до кількості робочих місць:

1.1

де п -- кількість найменувань деталей, що обробляються на робочому місці, дільниці, у цеху;

mi -- кількість операцій, що проходить i-та деталь у процесі обробки на робочому місці, дільниці, у цеху;

РМmj -- кількість робочих місць на даній j-й операції, дільниці, у цеху.

Організаційний тип виробництва може визначатися показником рівня серійності (Кс):

1.2

Показник рівня серійності (Кс) обернений коефіцієнту закріплення операцій (Кзо). Для масового виробництва його розмір становить 0,8…1, для серійного -- 0,2…0,8 і для одиничного -- < 0,2.

Організаційний тип виробництва може визначатися через:

коефіцієнт серійності

/ Тшт ср ,Кс = Феф : Nj; -- такт випуску виробів, хв/шт.; де

Феф -- ефективний фонд часу роботи робочого місця, дільниці, цеху за певний період, хв/міс.;

Nj -- обсяг випуску деталей (виробів) j-ї номенклатури за відповідний період;

Тшт ср -- середній штучний час по операціях технологічного процесу, хв;

 1.3

Тип виробництва -- це класифікаційна категорія комплексної характеристики організаційно-технічного рівня виробництва, яка зумовлена широтою номенклатури, регулярністю, стабільністю та обсягом випуску продукції, а також формою руху виробів по робочих місцях [5].

Тип виробництва визначає структуру підприємства і цехів, характер завантаження робочих місць та руху предметів праці в процесі виробництва. Кожний тип виробництва має свої особливості організації виробництва, праці, технологічних процесів і устаткування, що застосовуються, складу і кваліфікації кадрів, а також матеріально-технічного забезпечення. Конкретний організаційний тип виробництва визначає особливості формування системи планування, обліку та оперативного управління процесами.

Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації.

Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу табл 1.1.

Порівняльна техніко-економічна характеристика організаційних типів виробництва наведена в табл. 1.1.

Для одиничного типу виробництва характерне розроблення укрупнених технологічних процесів і нормативів, у яких зазначаються міжцеховий технологічний маршрут та необхідне устаткування. Уточнення і доопрацювання технологічних процесів здійснюється в цехах і на робочих місцях, що потребує високої універсальної кваліфікації робітників. Устаткування, інструмент і пристосування переважно універсальні. Його габарити і кінематичні можливості мають забезпечувати виконання різноманітних робіт даного профілю. Устаткування розташовується за однотипними групами. Робочі місця, що не мають закріплених за ними операцій, завантажуються різноманітними операціями без певної почерговості. Коефіцієнт закріплення операцій не регламентується і може бути більше 40 [4].

Підприємства з одиничним типом виробництва спеціалізуються на виготовленні продукції обмеженого споживання за оригінальною конструкцією і замовленими властивостями.

За серійного типу виробництва вироби випускаються серіями, деталі обробляються партіями з певною, заздалегідь установленою періодичністю.

Під серією розуміється кількість конструктивно і технологічно однакових виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно.

Однорідність конструктивно-технологічних рішень у виробах сприяє створенню великої кількості уніфікованих деталей, які розподіляються для постійного або періодично повторюваного виготовлення за певними робочими місцями.

У разі повторного виготовлення однотипних виробів економічно доцільним є використання поряд з універсальним і спеціалізованого устаткування, пристосувань та інструментів, що підвищує спеціалізацію робочих місць. В умовах серійного виробництва для підвищення продуктивності праці, скорочення тривалості виробничого циклу широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, верстати з ЧПУ, які швидко переналагоджуються.

У серійному виробництві досить детально розробляється технологічний процес, що дає змогу знижувати допуски на обробку, підвищувати точність заготовок.

Залежно від різноманітності номенклатури продукції, величини партії виробів, періодичності її запуску, рівня спеціалізації робочих місць виробництво розрізняють дрібно-, середьо- і великосерійне, для кожного з яких встановлені певні числові значення коефіцієнта закріплення операції.

40. Кзо Для дрібносерійного виробництва, що характеризується випуском продукції в невеликій кількості та різноманітної номенклатури, коефіцієнт закріплення операцій становить 20.

20. Кзо Средньосерійний тип виробництва характеризується тим, що предмети праці обробляються стабільними партіями з певною періодичністю, застосовується спеціальне й універсальне устаткування, коефіцієнт закріплення операції обмежується діапазоном 10

10. Таке виробництво характерне для багатьох процесів у машинобудуванні, для взуттєвих і швейних підприємств. Кзо Великосерійне виробництво спеціалізується на випуску порівняно вузької номенклатури виробів у великій кількості, вироби обробляються великими партіями, застосовується спеціальне і спеціалізоване устаткування, тому коефіцієнт закріплення дорівнює 1.

Для масового виробництва характерні обмежена номенклатура продукції і масштабність її вироблення (телевізори, холодильники, пральні машини, трактори, автомобілі, годинники). Використовується спеціальне устаткування, інструмент і технологічне оснащення. Широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, автоматичні лінії. Технологічний процес розробляється докладно на кожну операцію з зазначенням інструменту, режимів роботи устаткування, норм затрат часу, матеріалів. Робітники виконують обмежене коло операцій і мають вузьку спеціалізацію, що зумовлює коефіцієнт закріплення операцій, який дорівнює Кзо = 1. Устаткування розташовується за ходом технологічного процесу, застосовується паралельний метод сполучення операцій, що веде до значного скорочення тривалості виробничого циклу, зменшення незавершеного виробництва, підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виготовлення продукції.

Тип виробництва істотно впливає на особливості діяльності підприємства, його економічні показники, виробничу структуру, характер технологічних процесів, їх оснащення, форми організації виробництва і праці, систему планування, контролю та оперативного управління.

Зростання конкуренції потребує від менеджерів усіх рівнів пошуку нових можливостей гнучкого пристосування виробничих процесів до зміни попиту на продукцію, швидкої реакції на замовлені властивості товарів, що їх бажають придбати споживачі різних груп. Організація сучасного виробництва має сталу тенденцію переходу на серійний тип виробництва з випуском товарів невеликими партіями, що дає змогу найоптимальніше використовувати ресурси в умовах ринкової відносної невизначеності.

РОЗДІЛ ІІ. ОПЕРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Зміст і завдання оперативного управління на підприємстві. Ритмічність роботи і випуск продукції

В умовах переходу до ринкових відносин, потрібне гнучке реагування на зміну попиту споживачів на той чи інший вид продукції, призводить до зростання ролі оперативно-виробничого планування. Його завдання - забезпечити чітку і безперебійну роботу підприємства і внутрізаводських підрозділів при найбільш ефективному використанні виробничих ресурсів.

Ритмічність виробництва - це ритмічна праця і рівномірний випуск продукції. Це все можна забезпечити ОВП, яке являє собою систему мір, направлених на конкретизацію техніко-економічного плану в часі і просторі. ОВП виступає складовою частиною внутрізаводського планування і правильно забезпечує вирішення великого кругу завдань [4].

Завдання оперативного управління виробництвом:

· деталізація і розподіл виробничої програми і інших показників плану економічного розвитку по місцю і часу їх виконання;

· розробка прогресивних календарно-планових нормативів;

· забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, заготовками, деталями, оснасткою, інструментом;

· складання графіків руху предметів праці в часі і просторі і доведення їх до виконавців;

· координація роботи цехів, участків, бригад, робочих місць;

· контроль і регулювання ходу виробництва.

Вирішення всіх цих завдань забезпечує чітку, ритмічну роботу всіх структурних підрозділів підприємства і рівномірний випуск продукції.

Виробничо-господарська діяльність підприємства включає в себе такі об'єкти, які необхідно запланувати і організувати:

· виробництво товарної продукції;

· технічна підготовка виробництва;

· допоміжні господарства;

· матеріально-технічне забезпечення;

· праця, кадри і зарплата;

· фінансова діяльність.

Кожний із перерахованих об'єктів планується і організовується окремо, але всі вони між собою взаємозв'язані і направлені на виконання головного завдання підприємства - здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку для задоволення соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу і інтересів власника майна підприємства. Центральна ланка - це виробництво товарної продукції. Призначення всіх інших ланок - своєчасне забезпечення в достатній кількості основного в-ва засобами в-ва, матеріалами, трудовими і фінансовими ресурсами.

Реалізація плану виробництва на підприємстві досягається всіма структурними підрозділами. На результати роботи кожної виробничої ланки впливає маса факторів. Для нормального процесу в-ва потрібно виявити ці фактори і їх негативну дію, так як це не будезроблено, то це приведе до зривів в-ва, це потребує постійного поточного контролю і управління за ходом виробництва.

Метод безперервного нагляду, контролю, управління, регулювання виробничого процесу, заснований на календарних планах і використовує технічні засоби для обміну і аналізу інформації і називається диспетчеризацією [6].

Оперативне управління і регулювання виконує облік, контроль і диспетчеризацію виробництва, і відповідає таким вимогам:

· забезпечує єдність показників обміну і контролю;

· достовірність інформації;

· своєчасність інформації.

При управлінні і регулюванні ходом виробництва необхідно звести до мінімуму витрати і відхилення від плану і відновляти графіки виконання виробничих завдань.