Планування і контроль на підприємстві

Приріст прибутку на гривню витрат від впровадження розраховується співвідношенням суми приросту прибутку від впровадження нової або модернізованої продукції до суми витрат на це впровадження.

Розрахунки ефекту впровадження нововведення на етапі формування планів НДДКР виконують розробники на основі техніко-економічних показників нововведення, узгоджених з основним споживачем. На наступних етапах при формуванні плану економічного та соціального розвитку розрахунок здійснює розробник спільно з виробником при узгодженні з основним споживачем (замовником).

Вирішення питань, пов'язаних з вибором оптимальних варіантів технологічного процесу також базується на визначенні річного економічного ефекту та порівнянні приведених витрат по базовому і запроектованому варіантах. У спрощених варіантах ці розрахунки зводяться до визначення технологічної собівартості продукції та критичної програми.

Технологічна собівартість являє собою сукупність елементів витрат, що зазнають змін в процесі заміни базового варіанту технологічного процесу на запроектований.

Критична програма -це така програма випуску виробів, яка визначає доцільність переходу на новий варіант технологічного процесу. Для її визначення, технологічну собівартість розподіляють на умовно-постійні та змінні елементи витрат.

Тема 13. Організаційно- технічний розвиток

Однією з головних умов успішного функціонування будь-якого підприємства в умовах конкурентного ринку є впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу (НТП), тобто його матеріалізація у новітні види продукції, сучасні методи організації виробництва і менеджменту, застосування нової техніки та технологій.

З метою інтенсифікації використання матеріально-технічних і трудових ресурсів, постійного підвищення технічного рівня виробництва, оновлення продукції та забезпечення її конкурентиоздатності на ринку, на підприємствах розробляють систему планів науково-технічного розвитку та планів удосконалення організації виробництва і управління.

Система планів науково-технічного розвитку та планів удосконалення організації виробництва і управління складається з таких розділів (планів).

План створення, освоєння нових та поліпшення якості існуючих видів продукції.

План науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.

План впровадження прогресивних технологій, механізації таавтоматизації виробництва.

План удосконалення організації виробництва і управління.

План заходів щодо економії матеріалів, палива, енергії.

План капітального ремонту та модернізація основних фондів.

Крім зазначених розділів, до складу системи планів науково-технічного розвитку та планів удосконалення організації виробництва і управління включаються також основні показники техніко-економічного рівня виробництва та зведена форма техніко-економічних результатів впровадження заходів НТП на підприємстві.

Вихідними даними для розробки планів науково-технічного розвитку підприємства є:

- маркетингові дослідження на ринку товарів і послуг; державні - замовлення і господарські угоди на продукцію, що випускається;

- результати завершених науково-технічних робіт та інформація про досягнення науково-технічного прогресу у світі;

- відгуки споживачів та аналіз якості продукції, що випускається;

- ліцензії, патенти, пропозиції раціоналізаторів та винахідників;

- інформація про диспропорції виробничих потужностей, результати атестації робочих місць та аналізу організації виробництва, праці і управління;

- пропозиції виробничих підрозділів, філій, дочірніх підприємств, функціональних служб, робітників і службовців.

Розроблення планів науково-технічного розвитку проводиться, як правило, у два етапи. На першому етапі детально аналізується існуючий організаційно-технічний рівень виробництва і продукції, що випускається, проводиться збір пропозицій від підрозділів і робітників підприємства щодо удосконалення техніки, технологій виготовлення продукції, організації її виробництва. На другому етапі результати проведеного аналізу та зібрані пропозиції техніко-скономічно обґрунтовуються, визначається економічна ефективність заходів, призначених до включення у план, джерела фінансування та виконавці.

Розроблені таким чином проекти планів погоджуються з трудовим колективом підприємства і після доопрацювання затверджуються органами управління підприємством.

Для планування технічного та організаційного розвитку підприємства важливе значення має оцінка досягнутого рівня організації виробництва та продукції, яка випускається. Оцінка здійснюється на основі системи показників, які в комплексі характеризують продукцію, обладнання, технологію, технічну та енергетичну оснащеність праці, механізацію й автоматизацію, організацію виробництва і праці, управління підприємством.

Організаційно-технічний рівень продукції знаходить своє відображення у техніко-експлуатаційних показниках якості та конкурентоспроможності, яку в загальному вигляді можна подати формулою:

КС = якість + оцінка - обслуговування

Технічний рівень обладнання характеризується такими показниками:

- питома вага сучасного (прогресивного) обладнання у загальній кількості:

,(13.1)

де qn- кількість прогресивного обладнання за технологічними групами;

q- загальна кількість обладнання за групами в цілому.

середній вік обладнання:

,(13.2)

де т - кількість груп обладнання з однаковим віком;

qi - кількість обладнання в і-й віковій групі;

ti - вік обладнання і-ї групи.

Під час аналізу, поряд з середнім віком обладнання, є доцільним застосування показника питомої ваги обладнання певного віку у загальній кількості: до 5 років, від 5 до 10 і т.д.

Рівень технології, що використовується, характеризують такою системою показників.

- Питома вага прогресивних технологічних процесів:

,(13.3)

де Qпт обсяг продукції, що виготовляється за допомогою прогресивних технологічних процесів;

Q - загальний обсяг продукції, що виготовляється.

- Коефіцієнт технологічної оснащеності:

,(13.4)

де, qос- кількість одиниць спеціальної оснастки, що застосовується для виготовлення оригінальних виробів;

Nво - загальна кількість оригінальних виробів.

Рівень технічної оснащеності, механізації та автоматизації праці характеризують показники:

Механічна озброєність праці:

,(13.5)

де Во6 - середньорічна вартість машин і обладнання;

Чзч - чисельність робітників, зайнятих у найбільшій зміні.

- Коефіцієнт механізації виробництва:

,(13.6)

де Qм обсяг продукції, що виготовляється механізованим та автоматизованим способом

Q - загальний обсяг продукції, що виготовляється.

- Коефіцієнт механізації праці:

,(13.7)

де Чм - чисельність робітників, зайнятих на механізованих роботах;

Ч- загальна чисельність робітників.

Впровадження досягнень науково- технічного прогресу у виробничу дільність підприємств з метою отримання додаткового прибутку, підвищення ефективності діяльності підприємства, одержання соціально-економічного ефекту, потребує здійснення фінансових вкладень.

Планування інвестицій можна віднести до найважливіших завдань в економічній діяльності підприємства. Від цього залежить не тільки частка підприємства на ринку (його конкурентоспроможність і здатність до виживання у конкретних умовах), а іноді й напрям розвитку економіки країни.

Як правило, процес планування фінансових вкладень у розвиток ноу-хау відбувається в два етапи. Перший - це інвестиційний аналіз, в процесі якого приймається рішення щодо доцільності чи недоцільності здійснення фінансування того чи іншого інноваційного проекту шляхом визначення їх економічної ефективності. На другому етапі проводиться фінансовий аналіз проекту, який повинен змоделювати й оцінити поведінку проекту в процесі його реалізації.

Ефективність реальних інвестицій (інвестиційних проектів) з коротким інвестиційним циклом можна визначити, використовуючи метод так званих приведених витрат без урахування чинника часу.

Приведені витрати являють собою суму поточних витрат на виробництво (собівартість) одиниці продукції і питомих капітальних вкладень, приведених до однакової розмірності в часі відповідно до нормативного коефіцієнта ефективності капітальних витрат:

Нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень розраховується залежно від галузі народного господарства, характеру інвестицій і приймає значення в межах 0,08 - 0,25, В Україні набули поширення розрахунки коефіцієнта ефективності як такого, який приймається інвестором як норма доходу на капітал і дорівнює різниці між ставкою по банківських депозитах та рівнем інфляції.

Найкращим (економічно вигідним) вважається варіант інвестування з найменшими приведеними витратами.

Річний економічний ефект від здійснення окремого організаційно-технічного заходу, що зумовлює зниження собівартості продукції, можна розрахувати за формулою:

Е=(П-ЕнКд)N,(13.8)

де Е - річний економічний ефект від здійснення заходу;

П- додатковий прибуток від реалізації одиниці продукції внаслідок зменшення її собівартості;

Кд - додаткові питомі капітальні вкладення;

N - річний обсяг продукції у натуральному виразі.

Для визначення ефективності впровадження декількох інвестиційних рішень з метою вибору найкращого з них, доцільно використовувати ланцюговий метод (метод попарного порівняння):

де Ер - розрахунковий коефіцієнт ефективності додаткових капіталовкладень;

Сі, Сі+1 - собівартість продукції за двома варіантами;

Кі , Кі+1 - капітальні вкладення за двома варіантами.

Більш капіталомісткий варіант інвестиційного рішення буде економічно ефективним, якщо Ер > Ен.

При розгляді питань планування впровадження нових та удосконалення існуючих технологічних процесів постає питання вибору опти-мальності застосування того чи іншого варіанту. Постановка цього завдання та методика його розрахунку аналогічна варіанту інвестування - більш ефективним вважається той варіант, технологічна собівартість якого є мінімальною, а річний економічний ефект - максимальний.

При розрахунку ефективності інвестицій у довгостроковому періоді необхідною умовою є врахування можливого знецінення сьогоднішніх інвестицій у майбутньому, тобто обов'язкове приведення загальних величин капіталу і грошових потоків до теперішньої чи майбутньої вартості шляхом дисконтування - методу порівняння вартості грошей різних періодів:

Гм=Гс(1+Е)t

де Гм - майбутня вартість грошей на кінець періоду t.

Гс - теперішня вартість майбутніх грошей;

Е - постійна норма дисконту, що дорівнює прийнятній для інвестора нормі доходу на капітал (як правило, враховується рівень інфляції та інвестиційного ризику, відсоткова ставка по банківських депозитах).

Джерела фінансування організаційно- технічного розвитку підприємства

Реалізація запланованих організаційних та технічних заходів потребує тих чи інших витрат, розмір яких визначається по кожному заходу окремо. Окрім розміру витрат, в плані організаційно -технічного розвитку підприємства повинно бути зазначено джерело їх фінансування. Основними джерелами фінансування є власні та залучені оборотні засоби, а також кредити на технічне переозброєння.

Використання власного капіталу для розвитку виробництва є найбільш надійним способом фінансування, з одного боку, і найповільнішим по темпах розвитку, з іншого. В теперішній час цей спосіб може використовуватись в комплексі з іншими інвестиційними схемами.

Лізинг обладнання за рахунок власного капіталу. При цьому, покриття авансового платежу може бути виконано за рахунок кредитних засобів. Ця схема ще не отримала достатнього розповсюдження в Україні, її перевага полягає в необхідності залучення значно менших обсягів інвестиційних ресурсів на початковому етапі реалізації організаційно-технічних заходів, з одного боку, з іншого - ця схема приваблива в галузях з коротким життєвим циклом матеріально-технічних ресурсів (наприклад: комп'ютерна техніка, машини і механізми і т.д.). В умовах України робота лізингових схем обмежується через недосконалість лізингового законодавства, відсутності стійкої кредитної історії підприємств та громадян, ефективної заставної системи та ряду інших факторів.

Проекти, побудовані на лізингових схемах використання інвестиційних ресурсів, зазвичай потребують в 5 -- 6 разів меншої кількості фінансових ресурсів на початковому етапі та мають незначну вартість у порівнянні з закупівлею обладнання у кредит.

Створення спільного підприємства на основі стратегічного партнерства також дозволяє залучити необхідні фінансові засоби. Як правило, у цьому випадку очікуються інвестиції у вигляді обладнання для модернізації або створення нового виробництва та у вигляді фінансових засобів для початку виробництва конкурентоспроможної продукції.

Розвиток виробництва на основі стратегічного партнерства в світовій практиці є однією з найбільш ефективних інвестиційних схем.

Модернізація і закупівля нового технологічного обладнання може здійснюватись за рахунок кредитів українських банків. Багато підприємств звертаються до такого джерела фінансування при поповненні оборотних засобів, і це виправдано, якщо засоби залучаються не на значний період часу (короткострокове кредитування).

Повільний розвиток загальноприйнятих у світовій практиці джерел фінансування організаційно-технічного розвитку підприємства в Україні обумовлюється безперервністю змін умов ведення господарської діяльності, законодавства, інвестиційної політики по залученню західних інвесторів, високими податковими ставками тощо.

Тема 14. Бізнес-планування

Формування ринкових відносин в Україні сьогодні неможливе без розвитку підприємництва, що являє собою різнобічну економічну (виробничу, господарську, посередницьку) діяльність окремих громадян, груп, підприємств, яка спрямована на отримання прибутку.

Для підприємництва найбільш характерними є плани і програми реалізації окремих проектів (угод). Якщо реалізуються декілька угод, пов'язаних або залежних одна від одної, то, плануючи їх у взаємодії, підприємці мають справу з плануванням як безперервним процесом -функцією управління підприємницькою діяльністю. Стосовно значних і тривалих проектів (угод), складання плану або програми дій, які спрямовані на реалізацію, є неодмінною умовою обгрунтування задуму та надійності бажаного результату. У світовій практиці плани реалізації підприємницьких проектів отримали назву бізнес-планів.

Бізнес-план- це документ, який містить систему ув'язаних у часі й просторі, узгоджених з метою і ресурсами заходів та дій, спрямованих на отримання максимального прибутку внаслідок реалізації підприємницького проекту (угоди). Розробка бізнес-планів характерна для всіх форм та видів підприємництва і є складовою частиною господарських угод виробничого, торгово-комерційного та фінансово-кредитного характеру.

Бізнес-план є ефективним засобом доведення нової ідеї, розробки чи проекту до осіб, спроможних їх фінансувати. Водночас - це основа для оцінки перспективи розвитку та управління новим бізнесом,

Незалежно від розміру фірми та стадії її функціонування, бізнес-план допоможе:

бути більш переконливим під час пошуку фінансування;

приймати важливі ділові рішення;

детально ознайомитися з фінансовим станом власного бізнесу;

оцінити можливості власного підприємства на ринку;передбачити, запобігти або пом'якшити наслідки можливих негативних явиш;

поставити конкретні завдання, здійснення яких буде свідчити про досягнення прогресу;

-врахувати можливі варіанти розвитку власного бізнесу.Будь-який бізнес-план розробляється з певною метою.

-отримання банківського кредиту (бізнес-план є ключовою ланкою в процесі позикового фінансування);

для внутрішніх цілей (чи правильно ви дієте, почавши нову власну справу; переконати себе в тому, що ви прийняли правильне рішення і, що вкладені засоби та зусилля виправдаються та принесуть прибуток);

залучення інвесторів (обов'язкова умова залучення іноземних інвестицій);

створення спільного підприємства (іноземні компанії, знаючи про економічні труднощі в Україні, з великою обережністю підходять до оцінки потенційного партнера по спільному підприємству, тому бізнес-план допоможе переконати вашого партнера в серйозності ваших намірів);

укладання великого контракту (в умовах високої конкуренції бізнес-план служить для переконання потенційних замовників або покупців у своїй перспективності та серйозності намірів);

продаж власної справи (дасть можливість вам успішно досягти цієї мети і переконати потенційного покупця у вигідності угоди).

Отже, бізнес-план призначений для різних цілей і буде мати успіх за умови вдалого відображення інтересів тих, для кого він призначений.

Складання бізнес-плану є досить трудомістким процесом і вимагає значних витрат часу та грошей. Тому одним із факторів, що зумовлює ефективність і результативність бізнес-планування, є його організація. Правильна та раціональна організація складання бізнес-плану передбачає:

-забезпечення взаємозв'язку та взаємоузгодженості в розробці окремих розділів бізнес-плану;

- чіткий розподіл обов'язків між виконавцями;

координацію дій окремих виконавців;

забезпечення складання бізнес-плану у встановлені терміни;

багатоваріантність планування та вибір оптимального проекту;

доведення основних положень бізнес плану до всіх зацікавлених сторін.

Розробляючи бізнес-план реалізації певного підприємницького проекту (угоди) для конкретної фірми з урахуванням попередньої діяльності та досвіду роботи, необхідно з'ясувати нинішній її статус і визначити перспективу розвитку. Для цього, потрібно поставити конкретне завдання щодо оволодіння новим бізнесом, визначити мету, яку фірма повинна досягти та шляхи її досягнення.

До роботи з бізнес-планом повинні залучатись такі спеціалісти, як менеджери, фінансисти, маркетологи, юристи. Це можуть бути як працівники фірми, які володіють достатніми теоретичними значеннями та мають певний практичний досвід у визначеному напрямі діяльності, так і залучені консультанти та експерти. Залучення до складання бізнес-плану спеціалістів, які не є працівниками фірми, дозволяє, по-перше, реальніше оцінити актуальність самої ідеї і, по-друге, підвищити рівень довіри потенційних інвесторів до об'єктивної оцінки незаці-кавлених осіб. Обов'язковою у цій роботі є також участь керівника фірми та автора ідеї, що лягла в основу проегсту (угоди).

Бізнес-планування включає три етапи:

підготовчий період - підбір виконавців, консультантів та експертів; постановка завдання і розподіл обов'язків між виконавцями;складання календарного плану (графіка) виконання робіт; збір вихідної інформації;

власне складання бізнес-плану;

презентація бізнес-плану і доведення основних його положень до потенційних інвесторів.

Очолювати та координувати роботу з створення бізнес-плану може безпосередньо керівник підприємства або уповноважена ним особа, найбільш досвідчена з виконавців.

Вихідними даними для розробки бізнес-плану є інформація щодо попиту на товар, виробнича інформація (відомості про виробничі операції по виготовленню товару, сировину, матеріали, обладнання, приміщення, працівників) і фінансова (інформація про можливі джерела залучення коштів для реалізації проекту та умови їх отримання).

Зміст та структура бізнес-плану на сьогодні не регламентовані нормативними чи інструктивними документами загального порядку. Проте основними його структурними елементами повинні бути:

титульна сторінка, яка містить повну назву документа та фірми, її адресу, телефон, прізвища керівників та інші реквізити;

зведений розділ (узагальнююче резюме), тобто коротка анотація всього бізнес-плану обсягом не більше 4--5 сторінок друкованого тексту;

зміст-перелік усіх розділів і підрозділів;

основні розділи;

додатки: структура управління фірмою; баланс фірми та інша фінансова інформація за декілька останніх років; рекомендаційні листи та позитивні відгуки на бізнес-план; інша довідкова інформація (копія контрактів, ліцензій, документів, з яких взято вихідні дані тощо); бібліографія.

Загальний обсяг бізнес-плану, як правило, не повинен перевищувати 25-30 друкованих сторінок.

Узагальнююче резюме - це зведений розділ бізнес-плану, в якому розкривається його суть, основна Ідея та її переваги. В резюме необхідно зазначити, що бізнес-план є єдиним документом, який розглядатиметься потенційними інвесторами. У зв'язку з цим, цей розділ повинен бути чітким, лаконічним та переконливим.

Якщо резюме служить для того, щоб розкрити суть підприємницького проекту, то всі його аспекти деталізуються в основних розділах. Такими розділами є:

суть проекту та характеристика продукції (робіт, послуг);

оцінка ринку збуту;

аналіз стану справ у галузі та оцінка конкурентоспроможності;

план маркетингу;

виробничий план;

організаційний план;

оцінка ризику і страхування;

фінансовий план.

Складання бізнес-плану закінчується його документальним оформленням та презентацією. Процес оформлення передбачає дотримання певних вимог, особливо важливими з яких є: зрозумілість викладу, систематичність та послідовність у подачі матеріалу.

Бізнес-план пишеться від третьої особи. Текст рукопису слід виділяти абзацами, що полегшує читання та засвоєння викладеного матеріалу. Критерієм такого поділу є зміст написаного - кожен абзац включає самостійну думку, що міститься в одному або декількох реченнях.

У тексті потрібно уникати повторень, не допускати переходів до нової думки, не закінчивши попередньої. Викладати матеріал потрібно короткими реченнями, ухилятись від нагромаджень підрядних речень.

Не варто перевантажувати текст цифрами. Якщо для розкриття суті необхідно навести відповідні розрахунки, їх можна представити у вигляді додатків. Для ілюстрації текстового матеріалу бажано використовувати таблиці, схеми, діаграми, фотографії та комп'ютерну графіку.

Після написання, текст уважно редагується спеціалістом-мовником або професійним редактором.

Презентація бізнес-плану може здійснюватись у письмовій та усній формі. У першому випадку бізнес-план розсилається потенційним інвесторам з коротким зверненням-проханням ознайомитися з матеріалом, викладеним у цьому документі і у разі позитивного рішення про його інвестування, повідомити проце фірму. При усній презентації на зустріч запрошуються потенційні інвестори і уповноважена на це особа доводить основні положення бізнес-плану до слухачів (бажано при цьому використовувати плакати з цифровим матеріалом, розрахунками, схемами тощо).

Література

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003.

2. Закон України „Про рекламу” від 03.07.1996.

3. Закон України про оплату праці” від 01.03.1991.

4. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 24.12.2002.

5. Методические рекомендации по формированию себестоимости продукции (работ, услуг) в промышленности, утв. приказом Госкомитета промышленной политики Украины от 2 февраля 2001 г. №47 // Библиотека “Фактора”, приложение к газете “Налоги и бухгалтерский учет” “Себестоимость продукции: нормативная база” (по состоянию на 01.07.2001 г.) - №7 (61). 2001 г. -199 с.

6. Положение (стандарт) бухгалтерского учета 16 “Расходы”, утв. приказом Минфина Украины от 31.12.99г. №318 // Бухгалтер. - 2001. - № 1-2. - Ст. 96 - 100.

7. Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы: Учебно-методическое пособие. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 248 с.- Р. “Внутрифирменное планирование”.

8. Бойчик І.М. та ін. Економіка підприємств. Навч. посібник. - Тема 12. - Львів: СПОЛОМ, 1999. - 209 с.

9. Брігхем Євхен. Основи фінансового менеджменту / Пер. з англ. - К.: Молодь, 1997. - 1000 с. - Ч.II “Основні концепції фінансового менеджменту”

10. Ворст Й., Ревентлоу П. Экономика фирмы. - М.: Высшая школа, 1994. - Главы 5.3, 5,6.

11. Горемыкин В.А., Богулов Э.Р., Богомолов А.Ю. Планирование на предприятии: Учебник. 2-е изд., стереотипное. - М.: Информационно-издательский дом “Филинъ”, Рилант, 2000.- 328с.

12. Грещак М.Г. та ін. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / М.Г. Грещак, О.М. Гребешкова, О.С. Коцюба; за ред. М.Г. Грещака. - К.: КНЕУ, 2001. - 228 с. - Ч. 2. Планування діяльності підрозділів підприємства

13. Денисова И.П. Управление издержками и ценообразование: Учебное пособие. - М.: Экспертное бюро - М., 1997. - 64 с. (система “стандарт кост”)

14. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 200 с.

15. Ильин А.И. Планирование на предприятии. В 2-х частях. Часть 1. Стратегическое планирование. - Минск: ООО “Мисанта”, 1998. - 294 с.

16. Ильин А.И. Планирование на предприятии: Учеб. посоие. В 2 ч. - Мн.: ООО “Новое знание”, 2000. - 312 с. - Ч. I гл.2,3,5,7; Ч. II гл.1 - 8.

17. Карпова Т.П. Управленческий учет: Учебник для вузов.- М.: ЮНИТИ, 2001. - 350с.- Р.III т.6 .”Нормирование, планирование и контроль издержек”

18. Котлер Ф. Основы маркетинга : Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. ст. Е.М. Пеньковой. - М.: Прогресс, 1990. -736 с.

19. Котлер Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. ст.. - М.: Прогресс, 1990.

20. Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности. Учебник. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ. - 1997. - 228 с.

21. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства:Підручник.-К.:Скарби,2002.

22. Покропивний Б.Ф. Економіка підприємства. - К.: КНЕУ,2000.- 526 с.

23. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. пособие - 6-е изд, перераб и доп. - Мн.: Новое знание, 2001. - 704с. - (Экономическое образование) - Ч. IIІ , гл. 25.4. Прогонозирование финансового состояния и платежеспособности субъекта хозяйствования

24. Савчук В.П., Прилипко С.И., Величко Е.Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов: Учебное пособие. - К.: Абсолют-В, Эльга, 1999.- 304с.- Гл. 8, 9, 12.

25. Самочкин В.Н., Пронин Ю.Б., Логачева Е.М. и др. Гибкое развитие предприятия: эффективность и бюджетирование. - М.: Дело, 2000. - 352с.

26. Сопко В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 578с. - р. В 3.3. Варіант нормативного методу затрат (стандарт кост).

27. Совершенствование планирования на промышленном предприятии / Грещак М.Г., Минин Л.В., Белик Н.Г., Гончарук П.Д. - К.: Техника, 1983. - 184 с.

28. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. Волкова О.И. - М.: ИНФРА- М, 1997. - 416 с.

29. Планування і контроль на підприємстві: Навч. посіб./ за ред.. М.О. Данилюка - Львів: „Магнолія” 2006”, 2009.-531с.

30. Д. Хан планирование и контроль: концепция контролинга /Под ред. А.А. Турчака.- М.: «Финансы и статистика», 1997.

31. Юровский Б. Планирование основних показателей работы предприятия и экономическое обоснование цен на продукцию.-Харьков:Центр»Консулат»,2007.

Размещено на Allbest.ru