Планування і контроль на підприємстві

Сутність і особливості планування на підприємстві. Маркетингові дослідження, планування збуту і контролю продукції. Матеріально-технічне забезпечення, персонал і оплата праці, виробнича інфраструктура. Фінансове планування і контроль на підприємстві.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 19.03.2012
Размер файла 241,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Усі техніко-економічнІ показники енергетичного господарства об'єднують у такі групи: виробництво і розподіл енергії (наприклад, питомі витрати палива на виробництво енергії'); питомі витрати енергоносіїв (наприклад, на 1 т. литва, на виріб); собівартість виробництва енергії, енергоозброєність тощо.

Промислове підприємство пов'язане з переміщенням великих обсягів матеріалів, напівфабрикатів, оснастки, відходів виробництва та інших вантажів. У свою чергу, переміщення вантажів пов'язане з виконанням великого обсягу вантажно-розвантажувальних робіт, механізація й автоматизація яких є одним з важливих соціальних завдань по ліквідації важкої, непривабливої фізичної праці. Вирішення цих завдань покладається на транспортне господарство підприємства, структура і склад якого залежать від обсягів внутрішніх та зовнішніх перевезень, рівня кооперації зі спеціалізованими транспортними організаціями, виробничої структури підприємства, типу виробництва, габаритів і маси продукції.

Планування раціональної організації перевезень будується на основі вивчення вантажообороту і вантажопотоків у масштабі підприємства та його окремих підрозділів та цехів. Під вантажооборотом розуміють загальну кількість вантажів, що переміщуються за одиницю часу, наприклад, за добу, зміну, місяць, рік.

Вантажним потоком називають обсяг вантажів, що переміщується за одиницю часу між двома пунктами. Вантажооборот - сума окремих вантажопотоків. На основі відомостей про потужність вантажопотоків у тонах і відстанях між кореспондуючими пунктами визначають обсяг транспортної роботи в тонно-кілометрах.

Так, кількість транспортних засобів перервної (циклічної) дії розраховують за формулою:

,(9.7)

де Q- добовий вантажооборот, т;

qnод -- добова продуктивність одиниці транспортного обладнання, т.

Кількість засобів неперервної дії, необхідних для даного вантажопотоку, розраховують аналогічно.

Тема 10. Витрати виробництва

Основною функцією підприємств є виробництво потрібних споживачам певних товарів та послуг. Ця виробнича функція відбиває сформовану на підприємстві залежність між випуском продукції та використаними при цьому економічними ресурсами, чи, інакше кажучи, залежність між результатами та витратами. Саме ці витрати на виробництво та реалізацію продукції і виступають у формі такої економічної категорії, як собівартість.

Собівартість продукції- один з найважливіших економічних показників, що відображає у грошовій формі всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції.

У собівартості знаходять своє відображення: рівень технічної оснащеності підприємства; ступінь використання основних фондів, матеріалів, енергії, робочої сили; удосконалення методів організації праці й управління виробництвом.

Склад поточних витрат неоднорідний. Частина з них повторюється з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату робітників основного виробництва інструмент тощо), і їх називають циклічними. Інші існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщення, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо)їх називають безперервними.

Будь-яка виробнича діяльність мае в умовах ринку позитивне економічне значения тільки тоді, коли вартість вироблених матеріальних благ будє вищою за вартість вихідних ресурсів, витрачених на їх виробництво та реалізацію.

Планування витрат за місцями їх виникнення стосується безпосередньо підрозділів підприємства, які є концентрованими місцями витрат і центрами відповідальності за їх рівень. Основна мета такого планування - контроль за формуванням та організація відповідальності за досягнутий рівень витрат.

Планування витрат за видами має на меті оцінити ресурсний аспект витрат, що мае практичне значения для аналізу собівартості та виявлення резервів її зниження.

Класифікаційними ознаками можуть виступати: ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення для окремих відів продукції, зв'язок з обсягом виробництва.

За ступенем однорідності витрати поділяються на витрати по елементах та комплексні.

Витрати по елементах - це витрати, які однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними та неподільними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та деякі інші.

Комплексні - це витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат.

За способом віднесення витрат на окремі види продукції їх поділяють на прямі і непрямі.

Прямі - це витрати, що прямо, безпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції та можуть бути прямо віднесені на її одиницю на підставі первинних документів.

Heпpямі - це витрати, які не можна безпосередньо (прямо) віднести для окремих видів продукції.

Калькулювання собівартості продукції і кошторису витрат на виробництво.

Найбільше застосування в обліку, аналізі та плануванні собівартості продукції мають групування по елементах та статтях.

Групування витрат за елементами здійснюється по ознаці їх економічної однорідності і використовується при складанні кошторису витрат на виробництво, що дозволяє визначити структуру, обсяг витрат, собівартість реалізованої, валової, товарної продукції. Групування за статтями визначає функціональну роль витрат у виробничому процесі, які можуть бути визначені за місцем їх формування.

Але групування за елементами не застосовується для вирішення ряду питань, пов'язаних з прогнозуванням витрат та контролем за їх витрачанням. У зв'язку з цим, застосовується групування витрат за калькуляційними статтями, яке дозволяє визначити витрати за місцем їх виникнення, видами продукції або робіт (послуг) та виробничим призначенням (ремонт, управління).

Калькулювання - розрахунок собівартості одиниці продукції, кінцевим результатом якого є складання калькуляцій, тобто документа, в якому представлені всі витрати на виробництво та реалізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей. Розрізняють планову, нормативну, кошторисну і звітну калькуляції.

Планова калькуляція являє собою оптимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, що передбачаються на плановий період.

Нормативна калькуляція обчислюється на основі чинних на початок місяця норм матеріальних і трудових витрат, квартальних кошторисів по управлінню та обслуговуванню виробництва.

Кошторисні калькуляції розраховуються при конструюванні нових виробів, на які відсутні норми витрат і призначені для відображення можливого рівня витрат на продукцію, що випускається вперше на підприємстві.

Звітна (фактична) калькуляція відображає сукупність усіх витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції, що фактично склалися на підприємстві, і використовується для контролю за виконанням планових завдань, зниженням собівартості по конкретних видах продукції, служить базою для аналізу рівня і динаміки собівартості продукції.

Перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції може бути різним залежно від виду діяльності, особливостей організаційної та виробничої структури підприємства і визначається підприємством самостійно. У промисловості застосовується таке типове групування витрат за статтями калькуляції.

Сировина і матеріали, у т.ч. основні і допоміжні.

Паливо та енергія на технологічні цілі.

Заробітна плата виробничих робітників (по тарифу і доплати).

Відрахування на соціальні заходи.

Утримання та експлуатація обладнання.

Загальногосподарські витрати.

Витрати на збут, адміністративні та інші операційні витрати.

У комплексних виробництвах з одного виду сировини в одному технологічному процесі одержують кілька різновидів продукції, тому використовується кілька методів визначення собівартості одиниці виробу залежно від галузевих особливостей.

Перший метод - метод виключення витрат. Суть даного методу полягає в тому, що із загальної суми витрат на виробництво виключають собівартість проміжної продукції. Отриману величину приймають за собівартість основного продукту. Планова ж собівартість проміжної продукції визначається, виходячи з виробничої собівартості відповід`ді продукції в умовах відокремленого виробництва, а при відсутності останнього - її виробничої собівартості, врахованої у розрахунках Основні терміни і поняття оптової ціни підприємства. Цей метод, як правило, використовується на підприємствах, які виготовляють один основний продукт і в невеликій кількості проміжну продукцію.

Метод розподілу витрат застосовують на підприємствах, де виробляють кілька основних продуктів, але при цьому відсутня проміжна продукція. Цей метод передбачає розподіл витрат між виготовленими продуктами пропорційно економічно коефіцієнтам, обумовленим, виходячи з норм виходу окремих продуктів з одиниці сировини, співвідношення витрат на обробку чи інших показників. Загальні витрати можуть розподілятися також пропорційно собівартості аналогічних продуктів, виготовлених у відокремлених виробництвах.

Комбінований метод застосовують у складному комплексному виробництві для визначення собівартості одиниці продукції. Цей метод передбачає, що спочатку із загальної суми витрат виключають собівартість проміжної продукції, а частина витрат, що залишилася, розподіляється між основними продуктами відповідно до встановлених коефіцієнтів.

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії і практиці планування застосовують два методи калькулювання собівартості: метод загальної калькуляції і метод величини покриття

Метод загальної калькуляції передбачає розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції.

В умовах високого ступеня визначеності, коли вартість товарів і послуг визначається не індивідуальними витратами товаровиробників, а ринковою кон'юнктурою, в основі якої лежить зміна попиту і пропозиції, перевагу варто віддавати складанню калькуляцій собівартості продукції методом величини покриття, суть якого полягає в тому, що по окремих видах продукції розподіляються тільки змінні витрати.

Для складання планових калькуляцій собівартості продукції попередньо складаються кошториси комплексних витрат, зокрема: витрат на виробництво по допоміжних цехах, витрат по утриманню і експлуатації обладнання, витрат змінного і постійного складу, витрат на збут та адміністративних витрат. У першу чергу розраховуються кошториси для допоміжних цехів, оскільки їх послуги розподіляються між цехами основного виробництва та іншими структурними підрозділами і знаходять своє відображення в усіх інших кошторисах витрат.

Планування собівартості продукції допоміжних цехів включає: розробку кошторису витрат по кожному цеху і зведеного - по всіх цехах; калькулювання собівартості одиниці продукції або послуг допоміжних цехів та розподіл їх загальної суми витрат між іншими цехами (споживачами). Кошторис витрат по кожному цеху розраховується у калькуляційному розрізі та по економічних елементах.

Собівартість одиниці продукції (послуг) допоміжного виробництва визначається або діленням загальної суми витрат по цеху на обсяг продукції чи послуг (наприклад, розрахунок собівартості 1 т пару, 1 м стиснутого повітря, 1 н-год. Послуг ремонтного цеху), або шляхом її калькуляції (собівартість інструменту, стандартного виду ремонту на 1 р.о. складності обладнання тощо).

На основі плану розподілу продукції та послуг допоміжного виробництва між споживачами, їх витрати відносять:

- безпосередньо на собівартість продукції (собівартість нестандартного обладнання, інструмент на сторону, витрати на капітальний ремонт обладнання тощо);

- на витрати по утриманню і експлуатації обладнання;

- на `дій`кторним`вого` витрати змінного і постійного складу;

- на взаємні послуги цехів допоміжного виробництва.

Кошторис витрат по утриманню і експлуатації обладнання може включати наступні статті витрат: амортизацію, поточний ремонт та експлуатацію обладнання і транспортних засобів, витрати на інструмент, інші витрати.

Кошторис витрат включає, як правило, наступні статті: оплату праці апарату управління цехами, орендну плату за використання основних фондів призначення, удосконалення технології та організації виробництва, інші витрати.

Кошторис загальногосподарських витрат за економічним змістом включає два попередніх, але відрізняється від них місцем утворення, масштабами, більш широкою номенклатурою і включає витрати на: утримання загальногосподарського персоналу, здійснення технологічного контролю, утримання виробничих приміщень, охорону праці і навколишнього середовища, удосконалення технології та організації виробництва тощо.

Загальногосподарські витрати (у т.ч. на управління та обслуговування виробництва), зазвичай, в незначній мірі залежать від обсягів виробництва, тобто є умовно-постійними. Із зростанням обсягів виробництва розмір цих витрат в розрахунку на 1000 грн. товарної продукції зменшується, що в свою чергу впливає на зниження собівартості продукції в цілому.

До адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат відносять витрати, які пов'язані з управлінням підприємства та реалізацією продукції: утримання апарату управління і основних засобів загальногосподарського призначення, витрати на транспортування і зберігання продукції, її передпродажну підготовку тощо.

Планова собівартість товарної продукції за статтями калькуляції розраховується на основі планових калькуляцій окремих виробів. Для цього, витрати по кожній статті калькуляції перемножують на річну програму випуску даних виробів і отримані добутки сумують по всіх видах товарної продукції.

У кошторисі витрат на виробництво продукції визначається повний обсяг усіх витрат, необхідних для забезпечення роботи підприємства у плановому періоді, і включаються всі витрати основного й допоміжного виробництва як на випуск та реалізацію продукції, так і на послуги стороннім організаціям, зокрема капітальне будівництво, капітальний ремонт будівель і споруд, що не включаються до складу товарної продукції. Кошторис розраховується в розрізі економічних елементів та є вихідним документом для розробки фінансового плану.

Для розробки кошторису витрат на виробництво продукції застосовують два методи:

1) на основі інших розділів плану економічного і соціального розвитку;

2) на основі кошторисів витрат по підрозділах основного і допоміжного виробництва.

У першому випадку витрати на виробництво по кожному елементу визначають на основі відповідних розділів плану економічного і соціального розвитку та планових кошторисів цільових витрат (оплата службових відряджень, медичне обслуговування тощо).

У другому - сумують витрати по всіх підрозділах основного й допоміжного виробництва, загально виробничі витрати та внутрішній оборот, який являє собою вартість послуг інших цехів і включений до кошторису витрат кожного цеху у вигляді комплексних витрат (інструмент, напівфабрикати власного виробництва, послуги ремонтного, транспортного та інших цехів).

Застосування цих методів забезпечує узгодженість планових витрат на виробництво по підрозділах та підприємству в цілому, сприяє підвищенню якості процесу планування собівартості продукції,

По завершенню розробки кошторису витрат на виробництво продукції необхідно забезпечити його ув'язку з собівартістю товарної продукції.

Планування зниження собівартості продукції

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі.

Факторами зниження собівартості продукції є: підвищення технічного рівня виробництва; удосконалення організації виробництва і праці; зміна структури й обсягу виробництва; галузеві, ринкові та інші фактори.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті витрати, за рахунок економії яких відбувається її зменшення, а саме: витрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюється шляхом розрахунку зниження витрат на 1 грн. товарної продукції `дій`кторним методом.

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами `дійнюють у такій послідовності:

1.Визначають витрати на 1 грн. товарної продукції у базовому періоді:

2.Визначають вихідну собівартість ТП у плановому періоді:

3. Визначають планову собівартість товарної продукції

4. Визначають економію витрат за техніко-економічними факторами методом прямого розрахунку.

4.1 Підвищення технічного рівня виробництва може спричинити; економію витрат сировини і матеріалів за рахунок зниження норм витрат матеріалів

4.2 Удосконалення організації виробництва і праці сприяє економії витрат за рахунок поглиблення спеціалізації та розширення кооперації

4.3 Зміна структури й обсягів продукції сприяє відносному зниженню умовно-постійних витрат

5. Розраховують відсоток зниження витрат на 1 грн. ТП в плановому році у порівнянні з базовим:

Тема 11. Фінансове планування і контроль на підприємстві

Планування фінансової діяльності є найважливішою частиною господарської діяльності. Підприємство, яке не вміє або не вважає за потрібне планувати свою діяльність, стає засобом для досягнення кращих результатів іншими. Серйозний підхід до планування створює грунт для стабільної та ефективної роботи підприємства.

Основу механизму управління фінансовою діяльністіо підприємства складає фінансове планування. Воно с необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничнх фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність несе само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Під фінансовим плануванням потрібно розуміти процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи:

-нормативний,

-розрахунково-аналітичний,

- оптимізації планових рішень,

- економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тому, що на основі встановлених фшансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За розрахунково-аналітичшш методом планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати найоптимальніший з них. Тому можуть використовуватися різні критерії вибору:

- максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

- економія финансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

- економія поточних витрат;

- мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

- максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точный математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою магематнчннх прийомів. Моделювання може здійспюватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дае змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Завдяння, які вирішуються у процесі фінансового планування:

- визначаються джерела та розміри власних фінансових ресурсів підприємства (прибуток, амортизаціїіі відрахування, стійкі пасиви тощо);

- виршшаються рішення про необхідність залучення зовнішніх фінансових ресурсів за рахунок випуску цінних паперів, отримання кредитів або займів;

- визначається потреба підприємства у фінансових ресурсах, встановлюються оптимальні пропорції розподілу ресурсів, внутрігосподарські потреби або вкладення їх в інші підприємства з метою отримання дивідендів, процентів, прибутку;

- уточнюється доцільність та економічна ефективність планових інвестицій;

- виявляються резерви раціонального використання виробничих потужностей, основних фондів та оборотних засобів з метою максимально можливого підвищення ефекпшвності выробництва, його рентабельності отримання прибутку;

- визначаються фінансові взаємовідносини підприємства з державним бюджетом, банками.

Оцінка фінансового стану підприємства на основі балансу доходів та видатків.

Фінансовий стан підприємства є комплексним поняттям, що характеризується сукупністю показників, які відображають реальні та потенційні фінансові можливості підприємства.

Оцінка фінансового стану - невід'ємна частина економічного аналізу діяльності підприємства. Джерелом інформації для аналізу фінансового стану є баланс підприємства та звіт про фінансові результати.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів тощо.

Показники фінансового стану підприємства можуть бути умовно поділені на чотири групи:

- показники ліквідності;

- показники платоспроможності;

- показники прибутковості;

- показники ефективності використання активів.

Показники ліквідності характеризують здатність підприємства виконувати свої поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок поточних активів. Зокрема, до них належить коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття):

, (11.1)

При Кз.л.< 2 вважається, що платоспроможність аналізованого підприємства невисока та існує певний фінансовий ризик.

При Кз.л. > 3 може виникнути сумнів в ефективності використання активів.

Показники платоспроможності характеризують здатність підприємства виконувати свої коротко- та довгострокові зобов'язання за рахунок власних активів. Вони показують ймовірність банкрутства. До цієї групи належить коефіцієнт платоспроможності, який визначається за формулою:

,(11.2)

Показники прибутковості характеризують ефективність використання всіх видів ресурсів, що забезпечують одержання певного доходу, зокрема, прибутковість інвестицій:

,(11.3)

При цьому рівень прибутковості має бути не меншим ніж доходність альтернативних капіталовкладень з відповідним ступенем ризику.

Показники ефективності використання активів характеризують оборотність матеріальних ресурсів, зокрема:

оборотність основних засобів:

ООЗ=(11.4)

- оборотність активів:

ОА=(11.5)

-запас фінансової стійкості:

Зфс = Фактична виручка - Поріг рентабельності

Поріг рентабельності - це виручка від реалізації, при якій підприємство вже не має збитків, але й не має прибутків. Визначається за валовою маржею, яка являє собою різницю між виручкою від реалізації та змінними витратами.

ПР= (11.6)

Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв'язок між цими показниками простежується тільки у перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв'язку не існує. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність внаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забезпечення задовільного фінансового стану потребує певних зусиль у напрямку планування й оптимі-зації фінансово-економічної діяльності підприємства.

Планування прибутковості підприємства

Одним з важливих показників результативної діяльності підприємства в умовах ринку є прибуток.

Значення прибутку полягає в тому, що він виступає в якості синтетичного показника оцінки господарської діяльності та джерела засобів на розвиток виробництва і матеріального стимулювання. На підприємствах розраховують прибуток від виробництва та реалізації товарної продукції, валовий, операційний та чистий прибуток.

При плануванні прибутку враховуються всі сторони господарської діяльності підприємства: рівень використання основного капіталу, машин, устаткування, технологій, організація виробництва і праці. Аболютна величина прибутку відображає результати зниження собівартості та зростання об'єму реалізованої продукції.

При плануванні прибутку, як правило, використовується два методи - прямого розрахунку та аналітичний метод.

Метод прямого розрахунку базується на вилученні з чистого доходу підприємства всіх його витрат.

Аналітичний метод - на основі показника витрат на 1 грн. товарної продукції, а також відсотку базової рентабельності.

У першому випадку розрахунок проводиться за формулою:

П = Т(100-В) / 100(11.7)

де П- прибуток від випуску товарної продукції;

Т- товарна продукція, грн.;

В- витрати на 1 грн. товарної продукції.

Для визначення прибутку від реалізації, отриманий результат коригується відповідно до зміни прибутку в перехідних залишках готової продукції.

За допомогою показника базової рентабельності визначається прибуток тільки за порівнянною товарною продукцією. При цьому, розраховується вплив на прибуток наступних факторів: обсяг виробництва, собівартість продукції, її асортимент, якість та ціни.

Щоб визначити вплив обсягу виробництва на прибуток, необхідно перерахувати всю порівнянну товарну продукцію планового періоду у собівартість звітного періоду, виходячи з передбаченого відсотку її зниження.

Вплив зміни асортименту на приріст прибутку визначається таким чином. Розраховується середній рівень рентабельності при структурі випуску продукції звітного періоду та середній рівень рентабельності при структурі планового року. Різниця показує відхилення рентабельності за рахунок зміни в асортименті. При цьому рентабельність виробу повинна бути або планового, або звітного періоду.

Розрахунок впливу підвищення якості продукції на приріст прибутку здійснюють на основі коефіцієнта сортності. Для його розрахунку визначається питома вага кожного сорту в загальному обсязі виробництва та співвідношення між цінами на окремі сорти. Ціна першого сорту приймається за 100 %, другого сорту - відноситься до ціни першого сорту і т.д.

Прибуток за рахунок зміни ціни визначається шляхом множення відсотку її зміни на обсяг товарної продукції.

Прибуток за незрівнянною товарною продукцією розраховується як різниця між її собівартістю в оптових цінах та плановою собівартістю.

Складанням прибутку за порівнянною та непорівнянною продукцією знаходиться загальний плановий прибуток від реалізації продукції.

Розподіл та використання прибутку є важливим господарським процесом, що забезпечує як покриття потреб підприємців, так і формування доходів країни.

Механізм розподілу прибутку повинен бути побудований таким чином, щоб всебічно сприяти підвищенню ефективності виробництва, стимулювати розвиток нових форм господарювання.

Економічно обгрунтована система розподілу прибутку, в першу чергу, повинна гарантувати виконання фінансових обов'язків перед державою та максимально забезпечувати виробничі, матеріальні та соціальні потреби підприємств.

Забезпечуючи виробничі, матеріальні та соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, підприємство повинно прагнути до встановлення оптимального співвідношення між фондом накопичення і споживання з тим, щоб враховувати умови ринкової кон'юнктури і, разом з тим, стимулювати та заохочувати результати праці робітників підприємства.

В умовах переходу до ринкових відносин виникає необхідність резервування засобів у зв'язку з проведенням ризикових операцій і, як наслідок цього, втрат доходів від підприємницької діяльності. Тому, при використанні чистого прибутку доцільним є створення на підприємстві резервного фонду, розмір якого щорічно підлягає поповненню -не менше 5 %.

Загальний порядок складання бюджетів підприємства та система контролю за їх формуванням і виконанням

Розроблення бюджету кожної структурної одиниці (підрозділу) підприємства передбачає поетапну підготовку операційного та финансового бюджетів. Загальним бюджетом структурної одиниці є бюджетний баланс доходів і витрат, в якому окремо визначаються операції з внутрішнього переміщення: обсяги продукції (робіт, послуг), трансфертні ціни передачі та витрати, які пов'язані зі створенням проміжного продукту, що складається при функціонуванні підприємства як цілісної економічної системи.

В загальному випадку процес складання бюджету передбачає декілька етапів:

Подготовку планово-економічної частили бюджету центрами фінансового обліку з використанням наступних документів: затвердженої виробничої програми та прийнятого плану організаційно-технічних заходів; плану соціально-економічного розвитку; плану залучення позикових коштів.

Передачу планів у фінансово-економічні служби структурних одиниць підприємства.

Формування бюджету кожної структурної одиниці.

Надання проекту бюджету до центрального апарату управління підприємством. На цьому етапі службами апарату фірми здійсшоється контроль виконання бюджетного регламенту, перевірка правильності заповнення бюджетних форм, погоджешія окремих бюджетів і аналітичних бюджетних показників. Служби апарату управління підприємствамають право вимагати додатково аналітичні матеріали до складання бюджетів, розшифрування окремих сум, інші матеріали, що стосуються бюджетування.

5.Консолідацію бюджетів і аналіз бюджетної моделі. Процес копсолідації бюджету підприємства передбачає інтеграцію показників операційних та фінансових бюджетів у всіх структурних одиниць за таким алгоритмом. Спочатку визначаються операції з внутрішніх поставок і споживання продукції (робіт, послуг) між структурними одиницями підприємства. До операцій внутрішніх поставок операційної діяльності включають: передачу сировини для подальшої технологічної обробки; вартість робіт, послyг промислового та виробничого характеру, що не включаються до складу капітальних інвестіцій, матеріалів та іишнх матеріально-технічних ресурсів, постачання яких здійснюється централізовано.

Завершальною операцією даного етапу є зведення бюджетів структурних одиниць, в процесі яких інтегруються всі доходи та витрати в розрізі аналітичних статей, визначених бюджетними формами. За необхідності апарат управління та структурні одиниці можуть деталізувати окремі статті бюджетів у довідковій аналітичній документації.

Визначення пріоритетності інвестиційних проектів та можливих варіантів сценарного розвитку.

Затвердження бюджетів і встановлення лімітів витрат. Процедура затвердження бюджетів структурних одиниць підприємства складається з таких послідовних етапів:

- обговорення цілей (процєсів бюджетування) на початкуроку;

- формування первинного варіанта бюджету структурними одиницями і консолідованого бюджету підприємства в цілому;

- оптимізація та узгодження бюджетних показників і бюджетів підприємства;

- затвердження і доведения до виконання бюджетів структурних одиниць та консолідованого бюджету підприємства.

Затвердження бюджетів структурних одиниць та консолідованого бюджету підприємства проводиться за спеціальним календарним регламентом, який передбачає такі орієнтовні строки:

- до 1 червня, що передуе плановому, надання проекту річного бюджету структурної одиниці з поквартальною розбивкою до апарату управління підприємства;

- до 1 липня, що передуе плановому, розгляд проекту консолідованого бюджету бюджетним комітетом підприємства;

- до 1 листопада року, що передуе плановому, затверджений бюджет доводиться до структурних одиниць;

- до 20 числа місяця, що передуе плановому, уточнюютъся показники бюджету на наступний місяць без коригувань контрольних показників поточного кварталу.

Організація контролю системи бюджетування у структурних одиницях здійснюється за кожним центром відповідальності. При цьому контроль за формуванням та виконанням бюджету підприємства є складовим елементом єдиної системи контролінгу підприємства як системи збирання та аналізу інформації для прийняття управлінських рішень.

Метою контролю є створення гарантій виконання планів та загальне підвщення ефективності процесу управління бюджетування. Основні завдання контролю полягають в інформаційному забезпеченні орієнтованих на результат процесів планування, регулювання та мониторингу на підприємстві, у виконанні функцій інтеграції, системної організації та координації.

Предметом контролю виступає процес бюджетування, та результати виконання бюджєтів. На кожному етапі бюджетування проводяться моніторинг та контроль базових показників, аналіз відхилень. Базу контролю складають контрольна звітність, показники виробничого (управлінськоґо) та финансового обліку за умови формування їх в банк техніко-економічних даних. Адміністративний контроль здійснюється керівниками структурних одиниць та органами підприємства. Він спрямований на відслідковування своєчасності та повноти виконання прийнятих рішень і включає вказівки з усунення виявлених порушень та контроль за їх виконанням та прийняття рішень про матеріальне заохочення або накладання санкцій. Фінансовий контроль здійснюється фінансовими і контрольними службами підприємства та включає:

- зіставлення планових і фактичних показників планів та бюджетів (план-факт ;аналіз) з визначенням причин виявлених відхилень;

- відпрацювання рекомендаций щодо своєчасного усунення виявлених порушєнь;

- оформлення документів, що є підставою для вживання заходів матеріального заохочення або встановлення ступеня відповідальності.

Тема 12. Планування і контроль оновлення продукції

Процес виробництва нових виробів є дуже тривалим і включає такі етапи: пошукові та науково-дослідні роботи, виробниче та експлуатаційне освоєння. Перший етап починається з наукового пошуку, в результаті якого з'являється ідея про створення нового виробу, і закінчується проведенням прикладних досліджень. Другий етап передбачає розробку технологічного завдання на проектування та серійний випуск виробу. Третій - триває від початку експлуатації виробу до освоєння його проектної потужності.

У ланцюзі, що з'єднує науку з виробництвом, найбільш складними є ланки, пов'язані з практичною реалізацією досягнень науки. Тривалою та трудомісткою роботою у цьому циклі є підготовка виробництва, яка являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів, що забезпечують створення нових та оновлення вже існуючих видів продукції, впровадження передової технології й ефективних методів організації виробництва. Цей процес включає конструкторську, технологічну та організаційно-економічну підготовку виробництва. Перші два етапи складають технічну підготовку виробництва.

За допомогою підготовки виробництва забезпечується випуск нової високоефективної техніки та безперервний технічний прогрес, створюються умови для ефективної роботи підприємства.

Залежно від послідовності виконання робіт виділяють такі стадії підготовки виробництва складного принципово нового виробу:

-науково-дослідні роботи (НДР) по створенню нової продукції -комплекс досліджень, що проводяться з метою отримання обгрунтованих вихідних даних, принципів та шляхів створення нової продукції або модернізації вже існуючої;

-дослідно-конструкторські розробки (ДКР) - комплекс робіт по створенню конструкторської і технологічної документації, виготовленню і використанню дослідних зразків виробів, у процесі яких визначають об'єкт виробництва, тобто схему, вид, розміри, матеріали, які будуть використовуватись, способи з'єднання, загальні технічні вимоги тощо;

-технічна підготовка виробництва (ТПВ) - сукупність робіт, що забезпечує конструкторську і технологічну готовність підприємств до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та витратах. Проектуючи технологічні процеси, визначають план та методи оброблення, складання, монтажу, регулювання випробувань і технічного контролю деталей, вузлів, виробів. До складу ТПВ входить також проектування і виготовлення технологічного оснащення;

- забезпечення виробництва нового виробу устаткуванням, виробничими площами, матеріалами, необхідним персоналом, а також розробка кошторисів витрат на підготовку та освоєння виробництва нових виробів - організаційно-економічна підготовка виробництва (ОЕПВ);

- освоєння виробництва (ОВ) - складова частина постачання продукції на виробництво, що включає обробку і перевірку підготовленого технологічного процесу, оволодіння практичними прийомами виготовлення продукції. Освоєння виробництва є кінцевою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масовий випуск продукції.

Сьогодні розроблена та поширюється на всі галузі промисловості типова система розробки і постачання продукції на виробництво (СРПП), що являє собою сукупність зведених правил по проведенню робіт щодо створення та освоєння нових видів продукції і об'єднує в собі близько 20 державних стандартів.

СРПП тісно взаємопов'язана з:

єдиною системою державного управління якістю продукції (ЄСДУЯП);

єдиною системою конструктивної документації (ЄСКД) і єдиною системою технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ);

єдиною системою класифікації та кодування (ЄСКК), державною системою забезпечення єдності вимірів (ДСЗЄВ), системою стан дартів безпеки праці (ССБП) тощо.

Всі зазначені системи ґрунтуються на державних стандартах, забезпечуючи цим єдність технічної політики.

Планування підготовки виробництва нової продукції включає в себе: складання приватних планів виконання робіт по. кожній стадії; складання зведеного плану-графіку або координаційного плану підготовки підприємства.

На промисловому підприємстві вся робота по плануванню підготовки виробництва виконується відділом планування підготовки виробництва (ВППВ). Вихідними даними служать планові завдання по розробці та освоєнню виробництва нової продукції, планові нормативи для визначення обсягу і трудомісткості робіт по кожному етапу технік-ної підготовки.

Планові нормативи ТПВ поділяються на об'ємні і трудові. За допомогою об'ємних нормативів встановлюється обсяг робіт в натуральному виразі, за допомогою трудових - в нормо-год.

До об'ємних відносять; кількість оригінальних деталей, що припадають на виріб певної груші складності; кількість технологічних карт на деталь по виду обробки (для металорізальних станків - встановлено п'ять груп складності) та інші.

Обсяг робіт по конструкторській підготовці визначається залежно від кількості оригінальних деталей, а по технологічній - від кількості оригінальних деталей і технологічних назв на одну деталь за видами обробки.

Обсяг робіт по проектуванню і виготовленню технологічної оснастки залежить від кількості оригінальних деталей та коефіцієнтів її виробництва. Коефіцієнт показує скільки одиниць спеціальної оснастки в середньому припадає на одну оригінальну деталь за окремими видами оснастки (застосування, інструмент тощо) і сумарний відповідно. При цьому, чим вище серійність виробництва, тим вище коефіцієнт технологічної оснастки.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їх трудомісткість і тривалість етапу підготовки.

На промислових підприємствах застосовуються різні методи визначення трудомісткості проектних робіт. При визначенні трудомісткості конструкторської підготовки виробництва використовуються норми трудомісткості на деталь (умовну деталь), а при технологічній -додатково на операцію або групу операцій. Тривалість кожного з етапів підготовки виробництва розраховується за формулою:

ПВ=,(12.1)

де Т- трудомісткість робіт, год.;

Ч- кількість працівників, одночасно зайнятих на виконанні робіт;

tс- тривалість робочого дня, год.;

Квн-- коефіцієнт виконання норм.

На основі тривалості кожного з етапів підготовки виробництва розробляється календарний план технічної підготовки виробництва. При цьому, важливим завданням є ув'язка у часі всього комплексу робіт по проектуванню нових виробів, розробці технологічних процесів, норм витрат живої та уречевленої праці, раціональних форм та методів організації виробництва. На промислових підприємствах застосовуються різні методи планування підготовки виробництва. Основними документами, що визначають зміст робіт, строки їх виконання, є циклограми, лінійні плани-графіки підготовки виробництва, сітьові графіки.

Найбільш широке застосування при складанні плану підготовки виробництва отримали так звані лінійні графіки. При їх розробці передбачається паралельно-послідовний порядок виконання робіт по етапах, що дозволяє скоротити строки їх виконання.

Тим часом, лінійні графіки не забезпечують чітку координацію робіт всіх виконавців у часі та просторі. Останнє досягається за допомогою сітьових методів планування та управління, що уможливлює здійснення ув'язки всього комплексу робіт для досягнення наміченої цілі до заданого строку.

Побудова вказаного графіка передбачає виконання таких етапів: визначення та опис всіх подій та робіт, побудова сіті, розрахунок часу виконання кожної роботи, визначення критичного шляху, аналіз та оптимізація графіка.

Планування процесів створення та освоєння нових виробів має забезпечити максимальне суміщення здійснюваних робіт, поелементний розрахунок їх обсягу і тривалості. При плануванні враховуються: тип виробництва; програма і складність виробу, що створюється; забезпечення виробництва технологічними процесами, устаткуванням, оснащенням, інструментом; рівень механізації та автоматизації інженерно-технічних та управлінських робіт.

Планування підготовки виробництва нової продукції здійснюється відповідно до перспективних та поточних планів технічного розвитку. Складання плану починається з уточнення видів продукції, що підлягають проектуванню або оновленню у плановому періоді. Номенклатура продукції, що проектується, визначається на основі вивчення ринку та плану виробництва. До плану підготовки виробництва включаються також перехідні об'єкти з тривалим строком розробки, до яких відносять роботи, ке закінчені в попередньому періоді, які переходять у наступний рік (заділ), а також резерв об'єму робіт на проектування виробів, що ке передбачені планом виробництва.

Конкурентоспроможність визначається сукупністю споживчих властивостей товарів, які відрізняються від товарів-конкурентів за ступенем відповідності конкретним особистим запитам і суспільним потребам з урахуванням витрат на їх задоволення та отриманих доходів. Важливими показниками конкурентоспроможності продукції є: технічний рівень та якість, ресурсомісткість та довговічність, економічність та естетичність продукції тощо.

Обов'язковими компонентами конкурентоспроможності служать економічні та нецінові характеристики. До економічних відносять такі вартісні показники, як витрати і ціна продукції, витрати на її експлуатацію та утилізацію тощо. До нецікавих характеристик товару можна віднести: умови розрахунку та сервісу, ділову репутацію (гудвіл), імідж фірми, рекламу та пропаганду товару тощо. Конкурентоспроможність продукції впливає на величину попиту, обсяг продаж і рівень доходів підприємства. Механізм товарної конкурентоспроможності підприємства тісно пов'язаний з розподілом обсягів виробництва і продажем продукції конкуруючих фірм на певному ринку.

У ході прогнозування нової продукції для оцінки її конкурентоспроможності застосовується система таких показників:

- одиничні або часткові, що характеризують відсоткове співвідношення величини будь-якого технічного або економічного параметру цього товару і відповідного параметру товару-конкурента;

- групові або зведені, що об'єднують одиничні показники за однаковими групами параметрів, наприклад, технічними, економічними, нормативними;

- інтегральні, що представляють кількісну характеристику конкурентоспроможності товару у вигляді відношення суми групового показника за окремими параметрами (технічними, неціновими) до групового показника за економічними параметрами.

Вибір конкурентоспроможної продукції проводиться, як правило, на підставі диференційованих (одиничних) або комплексних (групових) показників і порівняння товарів, які плануються, з контролюючими на ринку. Прогнозування виробництва нових товарів означає співставлення пропозицій підприємства з сьогоденним сприйняттям і майбутніми побажаннями споживачів, рівнем конкуренції та якістю продукції інших виробників, можливими змінами у внутрішньому та зовнішньому середовищі.

У процесі прогнозування виробництва нової конкурентоспроможної продукції концепція життєвого циклу може застосовуватися як у виборі виду товару (наприклад, станок), його типу (токарний), так і моделі або торгової марки (розточений станок фірми "Салітон"). У плануванні випуску нової продукції враховуються такі етапи життєвого циклу: впровадження, зростання, зрілість, спад.

Планування витрат на підготовку та освоєння виробництва

Важливим завданням планування ТПВ є планування витрат на підготовку та освоєння виробництва і, зокрема, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

Загальну суму витрат на виконання конкретної теми або розробки називають кошторисною вартістю НДДКР, яка розраховується за такими калькуляційними статтями.

1. Матеріали, покупні вироби і напівфабрикати. Цю статтю складають вартість усіх основних матеріалів, покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів (в тому числі на виготовлення макетів та дослідних зразків), включаючи витрати на їх придбання, транспортування, доставку на склади організації.

Вартість допоміжних матеріалів відноситься до цієї статті тільки у тому випадку, якщо їх витрати пов'язані з виконанням даної теми. В усіх інших випадках - до статті "накладні витрати". Матеріали оцінюються за діючими оптовими цінами з обов'язковим включенням усіх транспортно-заготівельних витрат, розмір яких в НДІ і КБ становить від 5 до 10 % вартості матеріалів та комплектуючих виробів'.

2. Спеціальне обладнання для наукових експериментальних робіт. Використання зазначеного обладнання дозволяється за рахунок цільових асигнувань на НДДКР (за рахунок кошторисної вартості) у випадках розробки тільки однієї теми. При цьому, вартість обладнання з урахуванням витрат на транспортування і монтаж повністю включається до кошторисної вартості.

Спеціальне обладнання для розробки декількох тем використовується тільки за рахунок капітальних вкладень з обов'язковим його включенням до основних засобів підприємства.

3. Основна заробітна плата виконавців НДДКР, а саме: наукових та інженерно-технічних працівників; робітників і службовців, що зайняті розробкою теми; основних працівників дослідного виробництва, макетних цехів або майстерень; наукового керівника або головного конструктора; креслярів, копіювальників, лаборантів тощо;

4. Додаткова заробітна плата виконавців;

5. відрахування на соціальні заходи;

Наукові та виробничі відрядження.

7. Оплата робіт, виконаних сторонніми організаціями та підприємствами, дослідними організаціями, які знаходяться в безпосередньому підпорядкуванні, а також відокремленими конструкторськими та технологічними організаціями (контрагентські витрати).

8. Непрямі (накладні) витрати. На цю статтю відносяться витрати,пов'язані з виробництвом, управлінням і господарським обслуговуванням, які однаково стосуються всіх розробок, що проводяться в організації (наприклад, витрати на енергію, паливо, амортизаційні відрахування, вартість допоміжних матеріалів, заробітна плата апаратууправління, канцелярські витрати тощо), величина яких коливається в межах 0,5 4- 1,0 ;

За джерелами фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт розрізняють витрати з фондів розвитку виробництва, держбюджет/ні (фундаментальні НДР), за рахунок банківського кредиту, продажу акцій тощо.

Крім цього, розрізняють витрати по етапах НДР.

Специфіка планування витрат в напрямку НДР обумовлена їх особливостями. За своєю економічною природою ці витрати, як одноразові, так і поточні, є авансованими, тобто відриваються на тривалий період від безпосереднього виробництва.

Економічна ефективність освоєння нової продукції та вибір технологічного процесу

Забезпечення високої ефективності нових видів продукції вимагає ретельного її економічного обгрунтування на всіх стадіях розроблення і впровадження. Найчастіше це здійснюють проводячи розрахунки на основі річного економічного ефекту шляхом порівняння приведених витрат (В), які визначаються в загальному вигляді за формулою:

В=С+ЕнК,(12.2)

де С - собівартість одиниці продукції;

Ен - прийнятий для інвестицій коефіцієнт ефективності капіталовкладень, який приймають в межах 0,08 - 0,25;

К - питомі капітального вкладення.

Структура конкретних розрахунків та вигляд формули залежать від певної техніко-економічної ситуації. При цьому, замість приведених витрат по базовому варіанту (В) доцільно використовувати діючу ціну підприємства, а по новому виробу (Ву) - прогнозовану ціну.

Економічна ефективність від впровадження нової або оновленої продукції на рівні підприємства визначається за такими узагальнюючими показниками; строк окупності капітальних витрат на нову або модернізовану продукцію, коефіцієнт витрат, тобто показник, зворотній строку окупності. При цьому, ефективними вважаються новинки, абсолютна ефективність яких (Еа) не нижче нормативної та базової:

Еа=,(12.3)

де Дчп - приріст чистої продукції в результаті впровадження нововведення;

Кв -- витрати на нововведення.

Рентабельність витрат на впровадження нової або оновленої продукції, яку особливо важливо враховувати, являє собою відношення приросту прибутку до обумовлених її витрат. Строк окупності капітальних витрат на нововведення визначається за формулою:

ТО=,(12.4)

де П - прибуток, отриманий в t-ому році в результаті використання нововведень.

Приріст прибутку в результаті впровадження нової продукції (оновленої) розраховується за формулою:

П=(Ц2-С2)А2-=(Ц1-С1)А1,(12.5)

де Ц, Ц2 - оптова ціна одиниці продукції до та після нововведення;

С, С2 - собівартість одиниці продукції до та після нововведення;

А1 , А2 - виробництво продукції, шт.

При цьому, встановлюється вплив різних факторів на прибуток. Впровадження нововведень на підприємстві забезпечує приріст прибутку за рахунок двох факторів - зниження собівартості (зниження питомих витрат заробітної плати, матеріальних витрат, страхових платежів за одиницю продукції, зміна амортизаційних відрахувань, витрат на утримання та експлуатацію обладнання) та підвищення якості продукції (надбавок до оптової ціни та збільшення об'єму виробництва у зв'язку зі здешевленням та підвищенням якості продукції).


Подобные документы

  • Роль і місце управління в діяльності сучасного підприємства, характеристика об'єктів і предметів планування. Структура планових органів та основні принципи організації процесу планування на підприємстві. Сутність прогнозування, різновиди прогнозів.

    контрольная работа [43,0 K], добавлен 25.02.2010

  • Значення, цілі та завдання кадрового планування на підприємстві. Принципи, методи та етапи кадрового планування на підприємстві. Стратегічні напрями розвитку системи кадрового планування на ТОВ "Фарм-Холдинг". Характеристика системи управління персоналом.

    курсовая работа [59,4 K], добавлен 12.05.2014

  • Формування плану реалізації з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклу продукції і детермінантів попиту. Планування реклами, збуту продукції. Економічна характеристика ВАТ "Швейно-торгове підприємство "МАЯК", підвищення обсягів випуску продукції.

    курсовая работа [271,7 K], добавлен 21.01.2011

  • Сутність бізнес-планування, його методологія і нормативно-правове забезпечення. Організаційна і фінансово-економічна характеристика ПП "Агро-тера". Оцінка стратегічної орієнтації бізнес-планування на підприємстві та пропозиції щодо його вдосконалення.

    дипломная работа [96,6 K], добавлен 15.09.2010

  • Еволюція розуміння та передбачення майбутнього підприємств. Довгострокове планування, бюджетування та фінансовий контроль, особливості стратегій конкуренції підприємства. Основні інструменти стратегічного аналізу та планування стратегії підприємства.

    контрольная работа [657,1 K], добавлен 19.10.2010

  • Концепція бізнес-планування на підприємстві і його роль у забезпеченні фінансової діяльності підприємства. Зміст і структура стратегічного планування. Бізнес-план по виробництву електротехнічної продукції. Проблеми бізнес-планування підприємства.

    курсовая работа [114,8 K], добавлен 19.01.2010

  • Мета, принципи та моделі планування. Сутність системи стратегічних, поточних і оперативних планів. Визначення місії та завдань підприємства, розробка стратегії його діяльності та розвитку. Проблеми та шляхи вдосконалення процесу стратегічного планування.

    курсовая работа [628,0 K], добавлен 25.10.2011

  • Об'єкти, предмет і напрямки планування на підприємстві. Комплекс методів, що сприяє забезпеченню якості розроблених планів: нормативний, балансовий, факторний, матричний, екстраполяції та інтраполяції. Інформаційна та нормативна база прогнозування.

    контрольная работа [80,9 K], добавлен 10.11.2014

  • Економічна сутність та види податкового планування, принципи та закономірності реалізації, етапи здійснення. Аналіз методів податкового планування, критерії оптимальності та існуючі ризики. Оцінка ефективності заходів з оптимізації оподаткування.

    курсовая работа [589,9 K], добавлен 24.02.2012

  • Дослідження принципів та етапів планування персоналу підприємства. Характеристика структури персоналу та кадрової політики. Розрахунок планової чисельності персоналу, фонду оплати керівників і спеціалістів. Вивчення чинників та джерел набору кадрів.

    курсовая работа [98,1 K], добавлен 15.04.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.