Планування і контроль на підприємстві

В цих умовах для дільниць та бригад розробляється два види виробничих завдань: оперативно-календарний план запуску-випуску деталей з урахуванням рівномірного та ритмічного випуску продукції, а також змінно-добові завдання з конкретним закріпленням деталей (операцій) за робочими місцями. Ця робота носить оперативний характер, відповідно і період, на який вона направлена, короткий - в межах тижня, доби, зміни.

Формування цехових виробничих програм, їх доведення до робочих місць, відповідне коригування в процесі виконання регулярно повторюється протягом року плановими службами та їх керівниками.

Виробничі програми цехів характеризуються багатогранністю форм, певною періодичністю та деталізацією розробки. Вертикальний структурний розріз їх складу являє собою перелік послідовно розроблених виробничих програм та завдань від рівня підприємства, цеху до окремих робочих місць на дільницях та в бригадах (табл.4.1).

Наведений перелік програм є узагальнюючим і тому приблизним. На кожному підприємстві складається свій варіант структуризації програм та завдань залежно від міри автоматизації та механізації виробництва та інших причин.

Для самостійних підприємств завдання з номенклатури та асортименту продукції ніхто не встановлює, але ця проблема є досить актуальною, тому що вона тісно пов'язана з їх виживанням у гострій конкуренції. Відповідно, з врегулюванням товарно-грошових відносин, інтерес до проблеми вибору оптимального асортименту з метою одержання максимального прибутку буде зростати.

Таблиця 4.1 Система планування виробничих програм підприємства

Рівні планування	Система виробничих програм
Стратегічне планування	Вивчення кон'юнктури ринку та збуту продукції згідно з спеціалізацією підприємства. Формування перспективного плану випуску продукції.
Тактичне планування	Формування виробничої програми. Розподіл програми випуску виробів по планових періодах року для збірних цехів. Розрахунки календарно-планових нормативів руху виробництва. Формування номенклатурно-калсндарних планів випуску деталей, збірних одиниць для оброблювальних та заготівельних цехів. Формування виробничих програм в цехах на квартал, місяць та їх розподіл між дільницями, бригадами.
Оперативне планування	Формування оперативно-календарних планів (графіків) запуску випуску на короткі планові періоди. Формування змінно-добових завдань.

Виробнича програма, яка в найбільшій мірі відповідає структурі ресурсів і забезпечує найкращі результати за будь-яким критерієм, називається оптимальною. Але в умовах ринкової економіки існують певні обмеження, які враховуються в процесі оптимізації асортименту. Незначні, на перший погляд, обмеження можуть суттєво вплинути на вибір оптимального асортименту. Особливо це стосується обмеження по ресурсах, хоча на сучасному етапі немає проблем у придбанні тих чи інших ресурсів, головне -т наявність коштів. Отже, найважливішим обмеженням можна вважати обмеження по обсягах виробництва тих чи інших виробів з урахуванням попиту і виробничих потужностей підприємства.

Очевидно, що процес вибору оптимального асортименту повинен бути ітеративним і розглядати кілька варіантів із різними обмеженнями. Можна, наприклад, розглядати варіант з обмеженням та без обмеження по ресурсах. Варіант без обмеження по ресурсах потребує залучення додаткових власних чи позикових коштів для поповнення оборотних коштів. Отже, дані по ефективності вибору того чи іншого варіанту повинні бути скориговані, в першу чергу, з урахуванням залучення позикових коштів. Такий підхід дозволить перевести розрахунок оптимального асортименту з деяких розумоглядних побудов у реальну площину практичних потреб підприємств і відобразиться на ефективності виробництва.

Тема 5. Оперативно-календарне планування і контроль

В основі ритмічної роботи підприємства лежить єдина стратегія підприємства. Якщо підприємство працює неритмічно, те і власну потужність використовують неефективно. Це відображається на неповному завантажені обладнання, скорочення робочих місць, або позаурочні роботи.

У випадках недовантаження виробничих потужностей неритмічність породжує неокупні витрати, пов'язані з необхідністю обслуговування техніки, яка простоює, виплатою заробітної плати й таке інш. В інших випадках підприємство повинно “ штурмувати” виробництво тому, що повинно виконати замовлення в строк, навіть якщо строк виконання замовленнь був спланований невірно.

Робота згідно графіку забезпечує нормально виробничо- господарську діяльність і створює приємлемі умови для використання внутрішніх резервів.

Оперативно - календарне планування складається з таких завдань:

- забезпечення максимальної безперервності роботи, забезпечення зменшенню тривалості виробничого циклу, зменшенню незавершеного виробництва й прискорення обігових коштів;

- забезпечення ритмічного виробництва відповідно до встановлених обсягів і номенклатури, терміну виготовлення продукції;

- забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування, працівників, площ;

Зміст оперативно - календарного планування заключається в слідуючому:

- розробка календарно- планових нормативів;

- розробка планів-графіків;

- доведення планів-графіків у цеху, ділянки й робочі місця;

- контроль над виконанням виданих планів;

- поточне регулювання роботи цехів, участків та робочих місць.

Контроль і виконання завдання полягає на диспетчерську службу.

основними вихідними даними для оперативно - календарного планування є:

- план випуску продукції по кварталах і місяцях;

- технологічний маршрут і технологічний процес обробки деталей і складання виробів із нормами години за операціями;

- режим роботи цехів, виробничих дільниць;

- план ремонту устаткування.

Розрізняють міжцехове планування і внутрішньоцехове оперативно - календарне планування.

Міжцехове планування включає в собі:

- прозробку виробничої програми підприємства зобсягу, номенклатури й терміну виконання;

- планування, регулювання й контроль виконання виробничої програми цехами та ділянками, як самостійними підрозділами підприємства;

- координацію роботи основних цехів між собою й зв(язок між допоміжними цехами а також іншими підпрозділами підприємства.

Міжцехове планування забезпечує координацію діяльності у виробництві між окремими підрозділами підприємства. Узгодження номенклатури заготівель, деталей, вузлів і терміни рухові між підрозділами підприємства- головний зміст міжцехового планування.

При міжцеховому планування виробнича програма складається часто на місяць. У масовому виробництві складається на квартал з розбивкою по місяцях і коригуються відповідно результатів роботи в минолому періоді.

Внутрішньоцехове планування забезпечує:

- розробку виробничих програм і планів-графіків для участків, ліній й окремих робочих місць;

- складання планових завдань(місяць,декада, неділя, доба, зміна);

- контроль за виконанням планових завдань;

- координація роботи участків, ліній, робочих місць;

- регулювання роботи допоміжних служб по забезпеченню основного виробництва.

При розробці виробничої програми зхастосовується “ланцюговий метод”- завдання встановлюються у зворотному порядку ходу технологічного процесу- від складання готових виробів до заготівлі й виявлення потреби в матеріалах, сировини, напівфабрикатах.

Основна особливість календарного планування у серійному виробництві є необхідність додержуватися суворої повторності виготовлення партій деталей, зборки зборочних одиниць та виробів, що все це залежить від встановлення й дотримання календарно- планових нормативів.

У серійному виробництві до календарно- планових нормативів відноситься:

розміри й ритми партій деталей;

тривалість виробничого циклу обробки деталей; зборки зборочних одиниць;

опереження запуску й випуски партій деталей;

заділ.

У серійному виробництві використовується комплексна система планування, при якій планову-облікова одиниця приймається як комплекс деталей, які входять до одного або декількох виробів.

У залежності від ступеня серійності використовують різні комплексні системи. так для крупно- серійного виробництва застосовується коплексно- вузлова система планування , до якої входять деталі, які відносяться до однієї зборочної одиниці або до одного виробу в цілому, а для мілко-середньо серійного виробництва- комплектно- групова, при якій у групу обєднуються деталі, які відносяться до різних виробів і мають однакові цикли обробки.

Найбільш відповідальним календарно- плановим нормативом є кількість партії предметів праці. Методи її визначення діляться на дві групи. До першої відносяться методи встановлення кількості партії тільки з тимчасових параметрів наприклад:

nmin= (1-ф)tпз/a tпз,

де nmin- мінімальна величина партії предметів праці, шт.;

а- коефіцієнт допустимих втрат години на переналагодження обладнання(а= 0,03-0,10 у залежності від обладнання й типу виробництва менше значення для крупносерійного виробництва);

tпз- година підгодовчо- заключних робіт, які приходяться на партію;

tпз- норма штучної години, хв.

Друга група методів базується на виявлені сумарних мінімальних витрат, які повязані з переналадкою й зберіганням заділів, які залежати від розміру партії.

Взявши першу проізводну по сумі витрат S отримуємо величину оптимального розміру партії:

nопт=

Nвг-річний обсяг випуску,шт. S -повна собівартість однієї деталі, грн.; kн- нормативний коефіцієнт, який обліковує витрати на зберігання заділів( частка від їх вартісної оцінки в середньому 0,2) С-витрати на випуск однієї партії деталей

Періодичність запуску партії у виробництво

Ij= nj/Nдj

Ij - періодичність запуску партії предметів праці j-го найменування, дн.

nj- величина партії предметів праці j-го найменування, шт.

Nдj- середньоденна потреба в предметах праці j-го найменування, шт.

Коригування одержаних розмірів партій деталей здійснюється з точки зору продуктивності праці.

Результативні нормативи встановлюються як розміри партій або як періодичність їх виготовлення.

Об'єктом планування в умовах одиничного виробництва є виробниче замовлення. В роботі одночасно може перебувати велика кількість замовлень на виготовлення різноманітної продукції.

Оперативно- календарне планування являється завершальним етапом внутрішньо фірмового планування і завдання, які воно вирішує тісно пов'язані з економічним і соціальним розвитком підприємства.

Тема 6. Матеріально - технічне забезпечення

Неодмінною умовою здійснення будь-якого процесу виробництва є регулярне забезпечення його коштами праці, сировиною, матеріалами.

Матеріально-технічне постачання - це процес забезпечення підприємства всіма необхідними видами матеріально-технічних ресурсів у встановлений термін та відповідних обсягах для нормальної роботи. Від організації своєчасного надходження матеріальних ресурсів у потрібній кількості, якості та асортименті, значною мірою залежить рівномірний та ритмічний випуск готової продукції, її конкурентоспроможність, а також ефективність роботи підприємства в цілому.

Від матеріально - технічного забезпечення залежить: підвищення продуктивності праці, рентабельність виробництва, якість продукції, раціональне використання матеріальних ресурсів. МТЗ ділиться на дві групи:

Забезпечення виробничого процесу шляхом подання необхідних товарів і послуг необхідної якості.

Закупівля, складування й розподіл товарів, необхідних для господарської діяльності.

Основним завданням підприємства по плануванню й управлінню матеріально-технічним постачанням с своєчасність, безперебійне та комплексне забезпечення ресурсами відповідно до встановлених планових завдань. У практиці, роботи підприємства застосовують дві форми постачання: транзитну і складську. При транзитній формі постачання підприємства одержують сировину й матеріали безпосередньо від підприємств-виробників. Застосування цієї форми виправдано у тих випадках, коли потреба в матеріалах і сировині на цей час дорівнює транзитній нормі або більша за неї.

Зміст і завдання системи матеріально- технічного забезпечення підприємства укладається в наступному:

комплексне, своєчасне забезпечення якісними матеріалами, устаткуванням, паливом, енергією, згідно норм і витрат;

раціональна організація по формуванню запасів всіх товарно- матеріальних цінностей;

облік, контроль й аналіз забезпечення;

поточне регулювання забезпечення виробничих підрозділів.

Розрахунки по визначенню планової потреби в матеріальних ресурсах складаються у вигляді таблиць, классифицируемых по призначенню матеріалів і характеру їхнього застосування.

Обов'язковою умовою визначення потреби в матеріальних ресурсах є наявність даних по обсязі производственно - господарської діяльності й нормативної бази.

До складу нормативної бази включається:

норми витрати матеріальних ресурсів;

норми запасів сировини й матеріалів;

норми використання інструментів, устаткування й т.д.;

норми незавершеного виробництва;

зміна цін;

норми природних втрат сировини й матеріалів у процесі транспортування й зберігання.

Особливе значення для планування МТЗ мають норми виробничих запасів сировини й матеріальних ресурсів. Нормативи плану МТЗ є складовою частиною загальної системи виробничих нормативів.

Склад нормативної бази:

норми витрати матеріальної бази;

норми виробничих запасів сировини й матеріалів;

норми використання інструмента, техоснастки, устаткування, машин;

норми незавершеного виробництва;

транзитні норми, визначення відвантаження матеріальних ресурсів постачальниками.

Матеріально-технічне забезпечення виконує дві основні функції; зовнішню і внутрішню.

Зовнішні функції визначають взаємовідносини підприємства з постачальниками, постачальницько-збутовими організаціями, органами державного управління.

Внутрішні функції характеризують взаємодію служби забезпечення з виробничими цехами, підрозділами апарату управління виробництвом.

Визначення потреби в матеріально-технічних та енергетичних ресурсах проводиться як в натуральному, так і у вартісному виразах з метою узгодження цього розділу плану з планами собівартості, прибутку, рентабельності, фінансовим планом.

Розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться, в основному, методом прямого розрахунку, тобто множенням норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді.

Норми витрат повинні передбачати найбільш економічне використання ресурсів в конкретних умовах виробництва - тобто бути прогресивними.

Планові нормативи визначають питомі витрати матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва. Прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використання матеріалів (Квм), який визначається співвідношенням чистої маси виробу та норми витрат матеріалу за формулою:

планування контроль збут забезпечення персонал

(6.1)

Залежно від специфіки виробництва та прийнятих норм, застосовують такі методи розрахунку потреби в матеріальних ресурсах: поде-тальний, по виробах, по типових представниках та по аналогії.

За виробами з тривалим виробничим циклом розраховується потреба в матеріалах на збільшення незавершеного виробництва

ПМнв=(6.2)

де Nкі, Nпі - кількість виробів /-го виду в незавершеному виробництві відповідно на кінець і початок планового періоду;

НВм - норма витрат матеріалу на виріб /-го виду;

п - кількість найменувань виробів, на які витрачається даний матеріал.

Запаси та їх регулювання

Складовою частиною річного плану підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на створення виробничих запасів. Резерв необхідних запасів повинен забезпечувати безперервну роботу підприємства та прискорення обороту обігових засобів.

Залежно від призначення, виробничі запаси поділяються на поточні (перехідні), підготовчі, страхові і сезонні.

Поточний запас призначений для безперервного забезпечення виробництва в період між двома поставками матеріалів.

Підготовчий запас необхідний на час підготовки отриманих матеріалів для виробничого споживання.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів поставок.

Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.

Для вирішення завдань щодо підтримки оптимальних запасів матеріалів на складах підприємства використовуються методи теорії управління запасами. Управління запасами - це встановлення моментів подачі замовлень на закупівлю чи виробництво товарів для поповнення запасів і прийняття рішень про і'х кількість чи обсяг.

Вибір найбільш оптимальної стратегії щодо управління матеріально-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов'язаний з випуском продукції, він називається залежним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно, то залежний попит можна прогнозувати з великою ймовірністю. Якщо попит не зумовлений планами випуску продукції, то він вважається незалежним.

Надзвичайно важливе джерело забезпечення підприємства матеріалами - мобілізація внутрішніх ресурсів, яка здійснюється за такими напрямами: економія матеріалів за рахунок впровадження організацій-но-технічних заходів, прогресивних технологій, використання вторинних ресурсів, понаднормативних залишків тощо.

Тема 7. Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю

План виробництва продукції не може бути затвердженим, якщо він не узгоджений з розрахунками виробничої потужності підприємства.річний випуск продукції в номенклатурі та кількісних співвідношенннях, встановлених планом, який досягається при повному використанні виробничого обладнання і площ на основі застосування прогресивної технології, раціональної організації праці та виробництва.

Виробнича потужність підприємства визначає рівень виробництва продукції, товарів та послуг, міру отримання обсягу випуску або верхню межу продаж продукції. В кінцевому рахунку, виробнича потужність означає здатність підприємства виробляти власну продукцію протягом визначеного періоду робочого часу. Верхня її межа обумовити наявністю виробничих площ, технологічного обладнання, трудових ресурсів, матеріалу та капіталу.

Процес формування та використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взаємопов'язаних факторів, які можуть бути поділені на дві групи: фиктори, що впливають на розширення фронту роботи; фактори, які впливають на підвищення продуктивності устаткування та робочих місць.

Розширення фронту роботи залежить, насамперед, від кількості обладнання та виробничих площ. Устаткування й робочі місця необхідно планувати так, щоб їх структура відповідала структурі машино-місткості (трудомісткості) виробів і не погіршувала співвідношення між виробничими потужностями дільниць та цехів підприємства.

Фактори підвищення продуктивності устаткування пов'язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування, удосконаленням технології, якістю предметів праці та кваліфікацією працівників.

Вплив зазначених факторів знаходить своє відображення у величині трудомісткості (машиномісткості) продукції.

До важливих економічних ресурсів, які широко використовуються вї процесі виробництва продукції, виконанні робіт та наданні послуг, відносять, в першу чергу, засоби виробництва та предмети праці. Як відомо, на підприємстві величина цих виробничих ресурсів обмежується багатьма факторами та показниками. Відповідно, планування виробничої програми повинно базуватись на повному використанні всіх видів ресурсів підприємства, головними з яких є технологічне обладнання та матеріали, що застосовуються. Повне їх використання означає відповідність запланованої виробничої програми підприємства або підрозділу його виробничій потужності.

Правильне планування виробничої потужності має важливе значення не тільки в раціональному використанні ресурсів, айв стабілізації виробництва та насиченні ринку необхідними товарами. В ринкових умовах виробнича потужність за своєю суттю визначає річний обсяг пропозицій підприємства, що враховує наявність та використання ресурсів, рівень та зміну діючих цін та інші фактори.

Виробнича потужність та пропозиція характеризують існуючу на підприємстві технологію та організацію виробництва, склад та кваліфікацію персоналу, а також динаміку їх зростання та перспективи розвитку. Являючись величиною динамічного, виробнича потужність повинна бути збалансована з виробничою програмою, або, інакше кажучи, необхідно досягти рівноваги між попитом та пропозицією на продукцію та послуги. Цієї вимоги слід дотримуватись при плануванні виробничої потужності підприємства або його підрозділів. При перевищенні попиту над пропозицією необхідно в проектах планувати відповідний приріст виробничої потужності.

Виробнича потужність - динамічний показник, що змінюється під впливом науково-технічного прогресу, росту кваліфікації кадрів, удосконалення організації виробництва та інших факторів. На його величину безпосередньо впливає надходження і вибуття виробничого обладнання протягом року. Тому, щорічно доцільно складати "баланс виробничих потужностей та їх використання". Для цього визначається вхідна виробнича потужність на початок планового періоду (Пвх), далі підраховується її збільшення за рахунок введення додаткових потужностей (Пвв) чи вибуття (Мвб). В результаті підраховується вихідна потужність (Мвих) на кінець року і середньорічна (Мср):

Пвих=Пвх+Пвв- Пвиб(7.1)

Пср= Пвх+(7.2)

де t1 , t2 - число місяців від моменту зміни потужності до кінця року.

У промисловості розрахунок потужності проводиться по випуску конкретних видів продукції, а узагальнюючий показник визначається по загальному випуску продукції в порівняльних цінах:

(7.3)

де М- виробнича потужність, тис. грн,;

Ц„і - порівняльна оптова ціна, приймається, як правило, за станом на 1.01. планового року;

Хітах - максимально можливий випуск /-го виду продукції;

п - кількість номенклатурних позицій у плані виробництва.

Виробнича потужність у натуральних або умовно-натуральних вимірниках визначається, у загальному вигляді, як співвідношення наявного фонду робочого часу (Ф) до трудомісткості одиниці продукції (t):

 (7.4)

Первинними ланками для розрахунку виробничої потужності служать, частіше всього, групи взаємозамінного обладнання, а в масовому виробництві - поточні лінії або спеціалізовані робочі місця.

При цьому, виробнича потужність групи обладнання визначається за формулою:

, (7.5)

де Фефі- ефективний річний фонд часу одиниці і-го виду обладнання, який розраховується, виходячи із затвердженого режиму роботи й норм часу на ремонт і технологічні зупинки;

Сі - кількість одиниць обладнання;

Іпрі - прогресивна трудомісткість обробки виробів на і-му обладнанні, яка визначається шляхом коригування діючих норм на прогресивний коефіцієнт їх виконання, який, в свою чергу, статистично розраховується як середньозважена величина виконання норм базового року.

Якщо на дільниці проходять обробку однотипні вироби, то розрахунок виконується по типовому виробу-представнику і потужність буде виражена обсягом випуску виробу-представника.

У багатономенклатурному, одиничному або дрібносерійному виробництві при розрахунку потужності наявний фонд часу групи обладнання співвідноситься з прогресивною трудомісткістю виконання виробничої програми по цій групі обладнання і виробничу потужність, у цьому випадку, вимірюють в одиницях програми (або у %):

У слабомеханізованих та більшості складальних цехів і дільниць виробнича потужність визначається за виробничою площею:

Виробнича потужність виробничих підрозділів (наступних ланок) визначається за потужністю провідної ланки (підрозділу) попереднього ступеня: дільниці - за потужністю провідної групи обладнання; цеху - за потужністю провідної дільниці; підприємства - за потужністю провідного цеху.

Під провідною розуміють ланку, на якій виконуються основні технологічні процеси й операції по виготовленню продукції та чоссреджс-на значна частина основних фондів і трудовитрат.

Розрахунок виробничої потужності служить для обгрунтування виробничої програми, виявлення та мобілізації резервів і вузьких місць виробництва.

Ті підрозділи, потужність яких менша потужності пронідпого підрозділу, називають „вузькими місцями”. При їх наявності необхідно розробляти комплекс організаційно-технічних заходів по їх розшивці: модернізація і заміна обладнання; удосконалення технології іі інтенсифікація режимів роботи; наукова організація праці з одночасним зазначенням заходів по використанню резервів пропускної здатності обладнання.

Для визначення міри відхилень потужностей виробничих підрозділів підприємства та ліквідації диспропорцій між ними, перед усім, необхідно здійснити оцінку рівня використання виробничих потужностей, яка відіграє провідну роль в системі управління виробничою діяльністю підприємства, на основі таких показників:

- коефіцієнт використання проектної потужності:

,(7.6)

де Qф - фактичний випуск продукції;

Ппр - проектна потужність.

- коефіцієнт використання виробничої потужності, яка може значно відрізнятись від проектної:

,(7.7)

де Qпл, Qф - плановий і фактичний відповідно випуски продукції.

- група показників, які характеризують рівень використання обладнання, зокрема:

а) показник фондовіддачі:

,(7.8)

де Фср- середньорічна вартість основних фондів,грн.

б) коефіцієнт екстенсивного завантаження обладнання:

,(7.9)

де Fфв -фактично відпрацьований обладнанням час, год.;

Fд - час можливого використання обладнання (режимний, плановий чи дійсний фонд часу), год.

в) коефіцієнт інтенсивного використання обладнання:

, (7.10)

де tтехн - технічно обгрунтована норма часу на одиницю продукції;

tфакт - фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції.

Різниця між виробничою потужністю підприємстві і обсягами випуску продукції складає резерви подальшого зростання виробництва. Цей показник, а також диспропорції між окремими ланками виробництва, які потребують усунення, покладаються в основу планування технічного розвитку й удосконалення організації виробництва.

Тема 8. Персонал і оплата праці

Потреба підприємства у трудових ресурсах знаходить своє відображення у плані по праці і кадрах, який складається з трьох розділів:

визначення чисельності працюючих;

продуктивність праці;

розрахунок фонду оплати праці.

У цьому плані використовуються вихідні дані з розділів "Плану виробництва та реалізації продукції", "Плану науково-технічного розвитку, удосконалення виробництва й управління".

В умовах ринкової економіки інтенсифікація виробництва вимагає, щоб збільшення обсягів випуску продукції здійснювалось при незмінній або зменшуваній чисельності працюючих.

Загальна чисельність працівників підприємства планується і розраховується окремо по промислово-виробничому персоналу (ПВП) і непромисловому персоналу.

При розробці довгострокових планів чисельність ПВП визначається укрупненим методом, виходячи із запланованих обсягів виробництва і темпів зростання продуктивності праці, за формулою:

,(8.1)

де Чпп, Чб - планова та базова чисельність промислово-виробничого персоналу;

Іq - індекс зростання обсягів виробництва;

Іпп - індекс запланованого зростання продуктивності праці.

При розробці річних планів здійснюється диференційований розрахунок чисельності працюючих за категоріями в розрізі структурних підрозділів:

основні робітники;

допоміжні робітники;

спеціалісти;

керівники;

молодший обслуговуючий персонал (МОП);

учні;

працівники охорони.

При плануванні чисельності працюючих передбачається їх списковий і явочний склад. До спискового складу включаються всі постійні, тимчасові і сезонні робітники, які мають трудові договірні відносини з підприємством.

Явочною - є чисельність працюючих, які фактично вийшли на роботу. Співвідношення між списковою та явочною чисельністю визначається коефіцієнтом спискового складу (Ксс):

(8.2)

Планова чисельність основних робітників (Чосн) визначається двома методами:

1. За трудомісткістю виробничої програми

(8.3)

де Т - трудомісткість виробничої програми, н-год;

Квн - середній коефіцієнт виконання норм виробітку по підприємству;

Фд - дійсний фонд робочого часу одного середньоспискового робітника (год.), який визначається на основі балансу робочого часу за формулою:

де Фк - календарний фонд часу, дн.;

ВС - вихідні та святкові дні;

ПН- планові невиходи на роботу (відпустки, по хворобі, виконання державних громадських обов'язків тощо), дн.;

h - середня тривалість робочої зміни, год.

2. За нормами обслуговування:

,(8.4)

де Ппл -- загальна кількість одиниць устаткування, що обслуговується, од.;

n -- кількість змін роботи устаткування;

Н0 - норма обслуговування на одного робітника, од.;

Ксс - коефіцієнт спискового складу.

Планова чисельність допоміжних робітників (Чдоп) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені норми виробітку чи норми обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, то чисельність допоміжних робітників обчислюється за кількістю робочих місць та режиму роботи підприємства (крановщики, електрокарники).

Планова чисельність молодшого обслуговуючого персоналу (МОП) встановлюється за нормами обслуговування (прибиральники) або кількості робочих місць (ліфтери, гардеробники).

Чисельність працівників охорони планується за кількістю постів охорони та режиму роботи об'єкту.

Розрахунок чисельності керівників і спеціалістів залежить від масштабів і типу виробництва, характеристики продукції, застосовуваної техніки і технологій, рівня наукової організації праці та багатьох інших факторів.

У загальному вигляді, промислові підприємства при розрахунку чисельності керівників і спеціалістів керуються нормативами чисельності по відповідних категоріях, що розраховуються науково-дослідними інститутами (НДІ), та нормативами праці по галузевій приналежності.

Планування чисельності учнів проводиться з урахуванням кількості вибуваючих робітників; потреби у професіях, яка виникає; кількості кваліфікованих робітників, що надійде із закладів професійно-технічної освіти та інших джерел. Та частина додаткової потреби у кадрах, що не може бути забезпечена за рахунок прийому робітників, і складатиме потребу підприємства в учнях.

Завершується планування чисельності працюючих розробкою заходів по підготовці кадрів і підвищенню їх кваліфікації, як на підприємстві, так і поза ним.

Планування продуктивності праці. Обчислення показників продуктивності

Продуктивність праці - це показник, що характеризує ефективність праці і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого розрахунку та пофакторним методом.

Метод прямого розрахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції (послуг) у вартісному виразі на планову чисельність промислово-виробничого персоналу.

Пофакторний метод передбачає розрахунок зростання продуктивності праці за рахунок економії чисельності працівників під впливом різних факторів і здійснюється таким чином.

1. Визначасться вихідна чисельність працюючих (Чвих) на плановий період при збереженні базового виробітку:

,(8.5)

де Чб - фактична чисельність працюючих в базовому періоді, чол.;

Кq - коефіцієнт зростання обсягів виробництва у плановому періоді.

2. Розраховується зміна вихідної чисельності () в результаті дії кожного фактора. Відповідно загальна величина її зменшення () дорівнює зміні вихідної чисельності () Тоді, зростання продуктивності праці в плановому періоді під дією окремих факторіввизначиться за формулами:

Недоліком першого методу є те, що загальне зростання продуктивності праці розглядається у відриві від зумовлюючих його причин. Недоліком другого - штучне відокремлення факторів один від одного, які в реальних умовах знаходяться у тісному взаємозв'язку. Тому, обидва методи доповнюють один одного та існують в раціональному співвідношенні. При розробці перспективних планів провідна роль належить пофакторному методу розрахунку продуктивності праці, річних планів - методу прямого рахунку.

Оплата праці. Показники плану оплати праці

У процесі складання плану по праці необхідно узгодити розмір засобів на оплату праці у плановому періоді з запланованими результатами діяльності підприємства, виходячи з трудомісткості виробничої програми і запланованої чисельності працюючих.

Плановим фондом оплати праці називають суму коштів, яка необхідна підприємству для оплати праці працівників у плановому періоді (ФОП). На підприємствах фонд оплати праці розраховуються по всіх категоріях працівників для всіх підрозділів і зводиться у річний (місячний) фонд оплати праці підприємства.

Розрахунки фонду оплати праці ґрунтуються на підставі законодавчих та інших нормативних актів, що регулюють питання оплати праці в Україні. Серед них найголовнішими є:

Закон України "Про оплату праці";

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств";

Кодекс законів про працю України;

Генеральна угода на державному рівні, галузеві та регіональні угоди;

колективні та трудові договори підприємств і трудових колективів.

Основою розрахунків служить передбачена законодавством тарифна система, яка включає: тарифні сітки і ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики.

Для розрахунків фонду оплати праці застосовують, в основному, два методи:

укрупнений (по нормативах) і прямого розрахунку (диференційований),

Суть нормативного методу полягає в тому, що фонд оплати праці на плановий період (ФОПпл) утворюється з двох частин: базового фонду оплати праці (ФОПб) і суми його збільшення або зменшення (ФОП), який визначається за нормативом збільшення за кожен відсоток зростання (зменшення) обсягів виробництва продукції, за формулою:

,(8.6)

де, НФОП- норматив зростання ФОП при збільшенні обсягів виробництва на 1 %;

ТП - абсолютне зростання обсягів виробництва;

ТПб - фактичний обсяг виробництва у базовому році.

Крім цього, планова потреба підприємства в коштах на оплату праці може визначатись і за середнім рівнем заробітної плати (ЗПсер) за різні періоди часу (середньогодинний, середньоденний, середньомісячний) виходячи із відповідного фонду оплати праці (ФОПі-ФОПгод, ФОПдн, ФОПм), який визначається за формулою:

,(8.7)

де Чсп - спискова чисельність працюючих;

Фд - дійсний фонд робочого часу одного робітника.

Диференційоване планування ФОП проводиться по списковому і несписковому, промислово-виробничому і не промисловому персоналу всіх структурних підрозділів, а також по категоріях, професіях, посадах і кваліфікаціях.

Заробітна плата, що виплачується робітникам по розцінках за виконані роботи і відпрацьований час, складає фонд оплати праці по тарифу. Доплати, безпосередньо пов'язані з виконанням виробничих завдань, наприклад, премії за перевиконання виробничих завдань, надбавки за керівництво бригадою, за навчання учнів разом з тарифним фондом складають фонд годинної оплати праці.

Денний фонд оплати праці включає годинний фонд і доплати за невикористаний час в межах робочого дня (доплати за роботу в позаурочний час, підліткам та учням за скорочений робочий день тощо).

Місячний або річний, складається з денного фонду і доплат, встановлених законодавством за невідпрацьовані дні або зміни (оплата чергових і додаткових відпусток, невиходів, пов'язаних з виконанням державних обов'язків, по навчанню тощо).

Фонд відрядної оплати праці основних і допоміжних робітників може бути розрахований за відрядними розцінками та за кількістю чи трудомісткістю виробів.

Планування фонду оплати праці керівників і спеціалістів здійснюється виходячи з їх планової чисельності, посадових окладів і доплат відповідно до планового фонду робочого часу.

Фонд оплати непромислового персоналу визначається аналогічно розрахунку фонду для керівників і спеціалістів по кожному виду діяльності та умов оплати праці.

Фонд заробітної плати неспискового складу призначений для оплати роботи, яка не може бути виконана штатними працівниками і розраховується виходячи із особливостей характеру виконуваної роботи та умов її оплати.

Сума фондів оплати праці по всіх категоріях працівників, розрахована прямим методом, не повинна перебільшувати планового фонду оплати праці, розрахованого виходячи із планових обсягів виробництва продукції і затвердженого нормативу утворення ФОП.

У розрахунках собівартості продукції та в деяких інших випадках широко застосовується поділ заробітної плати основних робітників на пряму (по тарифу з премією) та на доплати і надбавки. Після розрахунку річного фонду оплати праці доцільним є розрахунок планового відсотку цих доплат і надбавок відповідно до прямої заробітної плати, що є джерелом інформації для поглибленого аналізу використання коштів на оплату праці.

Матеріальне стимулювання працівників підприємства

Матеріальне стимулювання працівників підприємства здійснюється додатково до діючих систем погодинної та відрядної оплати праці з метою стимулювання працівників до високопродуктивної праці, досягнення високих кінцевих результатів виробництва та прискорення науково-технічного прогресу тощо.

Преміювання працівників на підприємстві повинно бути організовано так, щоб розмір премій безпосередньо залежав від величини трудового внеску премійованого працівника чи колективу у результати виробництва для заохочення високоякісної праці, ініціативи і творчого ставлення до справи.

Система преміювання працівників на підприємствах промисловості в сучасних умовах складається з преміювання колективу за досягнення основних результатів діяльності (цеху, дільниці, підрозділу) та окремо за досягнення певних специфічних для підприємства показників. Згідно з цим, на підприємстві розробляються і діють "Положення про преміювання за досягнення основних результатів", що поширюються на всіх працівників відповідно до їх внеску у результати роботи, і ряд "Спеціальних положень за досягнення визначених конкретних результатів". Спеціальні положення про преміювання застосовуються лише для тих груп працівників, які безпосередньо забезпечують досягнення конкретних результатів.

У преміюванні застосовується система основних і додаткових показників та умов виплати премії, які фіксуються в преміальних положеннях.

Основні - це такі показники, досягання яких має вирішальне значення для ефективності та якості роботи, покращення кінцевих результатів. При їх невиконанні премія не виплачується.

Додаткові- це такі показники, які стимулюють різні строки трудової діяльності окремих працівників (колективів). Невиконання цих показників служить підставою для зменшення розміру премії (до 50 %).

Умови преміювання - це вимоги до працівників, при недотриманні яких премія не може бути виплачена чи виплачена частково.

Преміювання робітників за основні результати роботи здійснюється за рахунок фонду оплати праці і тієї частини фонду матеріального заохочення, що визначається розподілом прибутку від господарської діяльності.

Розміри премій встановлюються диференційовано по професіях і групах робітників залежно від вагомості та складності виконуваних ними робіт. Розмір виплачуваних працівникам премій за економію матеріально-технічних ресурсів (матеріалів, інструменту, палива тощо), як правило, не повинен перевищувати 50 % суми отриманої економії.

Максимальні розміри премій, що виплачуються робітникам за рахунок фонду оплати праці в промисловості, зазвичай, не перевищують 40 % тарифної заробітної плати. Преміювання робітників із фонду матеріального заохочення здійснюється без обмежень. Показники, умови та розміри преміювання встановлюються керівником підприємства за погодженням відповідного представника трудового колективу (профспілковим комітетом, радою трудового колективу).

За спеціальними системами передбачається преміювання: за освоєння нової техніки і технологій; за економію матеріальних ресурсів та енергоресурсів; за виконання особливо важливих виробничих завдань тощо.

Преміювання керівних, інженерно-технічних працівників, спеціалістів і службовців за основні результати господарської діяльності здійснюється з відповідної частини фонду матеріального заохочення. Працівники апарату управління підприємства преміюються за результати роботи в цілому з урахуванням підсумків діяльності відповідного відділу й особистих показників праці. Додатковими показниками й умовами преміювання керівних працівників можуть бути: ритмічність випуску продукції, зменшення трудомісткості виробництва, збільшення випуску нової високоефективної продукції, впровадження сучасного провідного досвіду, дотримання стандартів і технічних вимог на продукцію, яка виготовляється та інше.

Порядок преміювання інженерно-технічних працівників, спеціалістів і службовців визначається чинними положеннями про матеріальне заохочення, які затверджуються керівником підприємства за погодженням уповноваженого органу трудового колективу.

Премії, як правило, нараховуються за фактично відпрацьований час: робітникам - відповідно до заробітної плати, розрахованої за відрядними розцінками, чи тарифної ставки, окладу; керівникам, спеціалістам - до посадового окладу.

Тема 9. Виробнича інфраструктура

Роль та склад інфраструктури підприємства

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійна підтримка в робочому стані обладнання та інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами, енергією; виконання транспортних операцій тощо. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

Виробничою інфраструктурою підприєства є підрозділи які виконують роботи по технічному обслуговуванню виробництва і які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Планування обслуговування виробництва безпосередньо впливає на показники ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства, конкурентноздатність продукції, а постійне його вдосконалення здійснює суттєвий вплив на економіку кожного підприємства і набуває все більшого значення.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

- підвищення рівня механізації й автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт з ремонту та експлуатації обладнання, зростає потреба в розширенні номенклатури технологічної оснастки;

- науково-технічний прогрес та інтенсифікація технологічних режимів роботи обладнання підвищують вимоги до якості та кількості енергії, що використовується;

- удосконалення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують навантаження на транспортні служби тощо.

Склад і масштаби цехів та служб підприємства, що здійснюють технічне обслуговування, визначаються особливостями основного виробництва, типом І розмірами підприємства, характером продукції, надання послуг, виконання робіт, іншими факторами.

Для більшості промислових підприємств характерні наступні допоміжні й обслуговуючі господарства: інструментальне, ремонтне, енергетичне, транспортно-складське. Планування їх діяльності здійснюється, як правило, апаратом управління відповідної функціональної служби, виходячи із загального плану економічного і соціального розвитку підприємства.

Планування забезпечення підприємства технологічною оснасткою

Основним завданням виробничої діяльності підприємства є визначення потреби підприємства у технологічній оснастці, а також планування джерел її придбання та забезпечення виробництва.

Систематизація великої кількості оснастки, яка на багатьох підприємствах досягає десятків тисяч найменувань, проводиться за допомогою її класифікації та індексації.

Класифікація - це групування технологічної оснастки за певними ознаками відповідних груп.

Індексація - присвоєння кожному інструменту умовного позначення.

Так, за характером використання оснастка поділяється на універсальну, стандартну і спеціальну.

Забезпеченість оснасткою планується у певній послідовності. Номенклатура універсальних (стандартних) видів оснастки у серійному та масовому виробництвах встановлюється по картах застосування, в одиничному і дрібно серійному виробництвах - по картах типового оснащення робочого місця. Номенклатура спеціальних видів оснастки визначається по картах технологічних процесів.

Потреба в інструменті на плановий період визначається, виходячи з витратного фонду інструменту, необхідного для виконання виробничої програми, та різниці між необхідним оборотним фондом (плановим) і фактичним на початок планового періоду.

Витратний фонд інструменту - це та кількість інструменту, яка повністю вийде з ладу при виконанні виробничої програми планового періоду.

Оборотний фонд - це мінімальна кількість інструменту, яка необхідна для безперебійного ходу виробництва.

Потреба підприємства по кожному виду оснастки на плановий період (Оспл) визначається таким чином:

, (9.1)

де Вос - витрати оснастки на плановий період, шт.;

Нобкпл - норматив оборотного фонду на кінець планового періоду, шт.;

Нобпф - фактична величина оборотного фонду на початок планового періоду, шт.

Витрати оснастки можуть бути визначені статистичним методом, по нормах оснащення робочих місць і нормах витрат. Найбільш точним з них є розрахунок витрат по нормах, що встановлюються для кожного типорозміру оснастки. У масовому і великосе-рійному виробництвах норму витрат різального інструменту (Ір) розраховують на 100 або 1000 операцій за формулою:

,(9.2)

де tm - норма машинного часу, необхідного для виконання однієї операції певним інструментом, хв.;

Тзн - стійкість інструменту до повного його зносу, год.;

Квв- коефіцієнт випадкових втрат, знаходиться в межах 0,05 - 1.

Тоді, загальні витрати інструменту визначаються за формулою:

,(9.3)

де m - кількість найменувань виробів, що оброблюються даним інструментом;

Nоб - кількість виробів, що підлягають обробці в плановому періоді.

До складу оборотного фонду цеху входить оснастка, яка одночасно знаходиться на робочих місцях та в заточці і ремонті придатна для використання в інструментально-роздаточній кладовій .

Оборотний фонд оснастки підприємства складається із оборотного фонду оснастки цього виду в усіх цехах підприємства, а також страхового і перехідного запасів в центральному й Інструментальному складі.

На основі розрахованої потреби підприємства в оснастці розробляється програма її виготовлення в інструментальних цехах і складаються замовлення на придбання зі сторони.

Планування ремонтного обслуговування виробництво

Вирішення завдань, пов'язаних з технічним обслуговуванням обладнання і виконанням ремонтних робіт, покладено на ремонтне господарство підприємства, склад якого залежить від типу та обсягів виробництва, характеристик технологічних процесів та обладнання, розвитку кооперації при виконанні ремонтних робіт.

Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

Трудомісткість і матеріаломісткість ремонту й технічного обслуговування обладнання залежить від його конструкторських особливостей. За цією ознакою все обладнання розподіляється по категоріях складності. Трудомісткість ремонтних робіт визначається через трудомісткість одиниці складності ремонту.

За одиницю складності ремонту механічної частини приймають складність ремонту умовного обладнання, трудомісткість капітального ремонту якого в умовах середнього ремонтно-механічного цеху складає 50 год., а за одиницю складності ремонту електричної частини обладнання - відповідно 12,5 год. Категорія складності ремонту обладнання визначається по кількості одиниць складності ремонту, що присвоюється цій групі обладнання.

Сумарна трудомісткість ремонтних робіт у плановому періоді може бути розрахованаза формулою:

,(9.4)

де k, n, TK - кількість капітальних, поточних ремонтів і технічного обслуговування у плановому періоді;

Rik, Rin,RiTK - кількість відповідно ремонтних одиниць, що підлягає капітальному, поточному ремонту та технічному обслуговуванню i-го виду обладнання;

pk, pn, TK- норми трудомісткості капітального, поточного ремонтів і технічного обслуговування на одну ремонтну одиницю, нормо-год.

Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулюючі операції.

Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється повне розбирання, ремонт спрацьованих деталей, вузлів і заміна тих, що не підлягають ремонту, регулювання й випробування під навантаженням.

Технічне обслуговування передбачає сукупність різних технічних операцій, які виконуються протягом міжремонтного періоду.

Усі роботи по плановому технічному обслуговуванню виконуються в певній послідовності, утворюючи повторювальні цикли.

За встановленою трудомісткістю робіт і графіків проведення ремонтів розраховуються чисельність, штат персоналу та статті витрат по ремонту та експлуатації обладнання.

Планування енергообслуговування та транспортного обслуговування виробниитва

Процес виготовлення продукції на промисловому підприємстві пов'язаний зі споживанням у великих обсягах електроенергії, палива та інших енергоносіїв (пару, стислого повітря, гарячої води). Обов'язки, пов'язані з забезпеченням підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімальних втратах покладено на енергетичне господарство, розмір якого залежить від енергоємності підприємства. Відповідно, обсяг і структура споживаних енергоресурсів від потужності підприємства, виду зовнішніх енергосистем.

Загальні витрати енергії по підприємству можна умовно поділити на дві частини - залежну (змінну) і незалежну (постійну) від обсягів продукції, яка випускається. В загальному вигляді, змінну частину складають витрати усіх видів енергії на виконання основних технологічних операцій, постійну - витрати на освітлення, опалення, вентиляцію повітря. Витрати енергії по змінній частині можуть бути розраховані укрупнено на основі часу роботи обладнання або більш точно - по зведених нормах. В першому випадку, наприклад, витрати силової електроенергії (кВт.год) по групі обладнання можуть бути розраховані за формулою:

,(9.5)

де Пдв - сумарна встановлена потужність двигунів по групі облад-нання; кВт;

Фдоб - дійсний фонд роботи одиниці обладнання, год.;

Кп - коефіцієнт, що враховує завантаження обладнання по потужності;

Кн - коефіцієнт, що враховує нерівномірність використання обладнання у часі;

?1 , ?2- коефіцієнти, шо враховують ККД двигунів і втрати енергії у електромережі.

У другому випадку витрати енергії можуть бути розраховані за формулою:

,(9.6)

де Сензм - зведена норма витрат енергії на 1000 грн. продукції;

Nв - програма випуску продукції, тис. грн.

Постійна частина витрат також може бути визначена розрахунковим методом по нормативах освітленості, опалення тощо.

Потреба підприємства в енергії та енергоносіях визначається на основі балансового методу планування. З цією метою складаються зведені баланси і баланси по окремих видах енергії та енергоносіїв. У витратній частині зазначається розрахована планова потреба в енергії на всю виробничу, побутову й невиробничу діяльність підприємства, а в доходній - джерела покриття потреби в ній (постачання енергії і палива від районних систем, виробіток від власних генеруючих установок, використання вторинних енергоресурсів). Поряд з плановим складається звітний баланс, який служить засобом контролю за виконанням планових показників використання енергоресурсів і пошуку резервів. Для обліку коливань у попиті різних видів енергії складаються добові графіки їх споживання по календарних періодах, які являють собою основу для встановлення максимальної потреби на плановий період та розробки заходів щодо розвитку енергетичного господарства.