Особливості впровадження і розповсюдження інновацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧУВАННЯ ТА ТОРГІВЛІ

Кафедра готельного і ресторанного бізнесу

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з дисципліни «Інноваційні технології в готельному господарстві»

на тему: «ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ І РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ»

ВИКОНАЛА:

Студентка V курсу,

групи ГРС-67м,

Кузіна Л. Т.

КЕРІВНИК:

проф. Кононенко Т.П.

ХАРКІВ 2011



ТЕМА 1. ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ І РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ

1.1 Механізм розповсюдження інновацій

Одним з основних понять інноватики є поняття інноваційного процесу.

Незважаючи на те, що в спеціальній літературі трапляється багато різноманітних підходів до визначення цього явища, суть його зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням, впровадженням і розповсюдженням інновацій.

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме: «виготовлення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку...; отримання нового джерела сировини...; проведення реалізації...».

В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і розповсюдження інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми -- усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, розповсюджується, використовується і «відмирає». Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект. На рис. 1.1 показана загальна схема інноваційного процесу.

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання.

Рис. 1.1. - Загальна схема інноваційного процесу.

На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе».

Розрізняють три види інноваційного процесу:

* простий внутрішньо-організаційний (натуральна форма);

* простий між-організаційний (товарна форма);

* розширений.

Простий внутрішньо-організаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого між-організаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника -- піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1) створення інновації та її поширення;

2) дифузія нововведення.

Поширення інновації -- це інформаційний процес, форма і швидкість якого залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично використовувати. Справа в тому, що суб'єкти господарювання, діючи в реальному економічному середовищі, виявляють неоднозначне ставлення до пошуку та впровадження нововведень.

Дифузія інновацій -- це поширення вже колись опанованої і використовуваної інновації в нових умовах або нових галузях виробництва, у нових країнах. Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації -- це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії інновацій може здійснюватись як по міжфірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах.

Вирізняють такі форми трансферту інновацій на світовому ринку:

* передавання, продаж або надання за ліцензією всіх форм промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків);

* торгівля високотехнологічною продукцією є передавання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання обладнання, машин, напівфабрикатів і матеріалів, одержаних за рахунок оренди, закупки, лізингу або будь-яким іншим шляхом;

* промислове і технічне співробітництво в тій частині, що стосується технічного утримання обладнання й устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;

* надання консалтингових послуг і інжиніринг;

* передавання технологій у рамках інвестиційного співробітництва.

Механізм розповсюдження інновацій тісно пов'язаний з теорією життєвого циклу інновації. На етапі «дослідження і розробка» передавання технології (новації) не відбувається, бо ще не відомі сфери її використання і витрати на розробку. На етапі «впровадження» з'являється новий товар, виробництво якого є монопольним. Конкуренція відсутня. Дифузія інновації здійснюється у формі експорту товарів. На етапі «зростання» інновація поширюється в інших країнах, проте ще повністю не освоєна. З настанням періоду «зрілості» виникає поширення і обмін інноваціями між різними країнами. Поступово нова технологія удосконалюється і стандартизується, іде активне її передавання в країни, що розвиваються. Вона одержує загальне поширення, цінність її знижується, в розвинених країнах припиняється виробництво, експорт товару змінюється імпортом. Виникає нова хвиля передавання технології з країн, що розвиваються, в слаборозвинуті країни.

Можна виокремити дві основні моделі інноваційного процесу. Перша -- це модель дифузії нововведення на макрорівні в межах всієї економіки. Унаслідок дифузії зростає кількість як виробників, так і споживачів.

Головною метою при цьому є оцінка чинників середовища, які сприяють поширенню інновацій серед більшої кількості виробників, компаній, організацій чи гальмують його. Виникає проблема взаємодії нововведення з відповідним соціально-економічним оточенням, суттєвим елементом якого є конкуруючі технології, товари. На швидкість поширення (дифузії) інновацій мають великий вплив інноваційна політика держави, існування адекватної інформаційної бази, механізмів функціонування науки та її зв'язків з виробництвом, форми прийняття законодавчих рішень з питань нововведень, способів передавання інформації, механізмів стимулювання інноваційної діяльності, накопичений досвід упровадження нововведень.

З моделлю дифузії нововведень тісно пов'язана науково-технічна діяльність, яка спрямована на використання і конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на ринку. Об'єктом науково-технічної діяльності є саме дифузія нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління, тобто розповсюдження і використання науково-технічних знань у всіх сферах науки, техніки, виробництва. Поняття науково-технічної діяльності розроблено ЮНЕСКО і є базовою категорією міжнародних стандартів у статистиці науки і техніки. Відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО НТД як об'єкт статистики охоплює три її види: а) наукові дослідження і розробки; б) науково-технічна освіта і підготовка кадрів; в) технічні послуги.

Науково-технічна діяльність лежить в основі інноваційної діяльності, яка тісно пов'язана з циклом реалізації і розповсюдження інновацій: роботи, що належать до даного циклу, є переважно прибутковими (серійне виробництво, освоєння новації у споживачів, застосування різних каналів збуту інновацій).

Державна підтримка інноваційної діяльності відіграє істотну роль у дифузії нововведень і неперервному розвитку інноваційної активності підприємств, що безперечно позитивно впливає на економічне зростання суспільства.

До основних чинників, які визначають темпи і масштаби дифузії нововведень на макрорівні, належать:

* Інтернаціональність науки. Результати наукових досліджень швидко стають відомими у світі і широко використовуються в зацікавлених країнах (секрет «японського дива»).

* Розвиток матеріально-виробничої бази відповідних галузей господарства.

* Розвиток експериментальної бази, що передбачає не тільки наявність устаткування і лабораторій, а й відповідне ставлення держави, яка підтримує і формує в суспільстві на основі відповідного законодавства й інших чинників необхідний інноваційний клімат. Наприклад, університет не має устаткування, але може за певних умов налагодити з тим чи іншим підприємством взаємозв'язки і використовувати його виробничу базу, лабораторії, устаткування для проведення експериментів.

* Кваліфікація робітників. Основа інновацій -- це знання. Новації є безпосереднім продуктом людського розуму, активності, інтелекту. Тому створення необхідних умов (одержання інформації, стимулювання праці, навчання персоналу) є основою для зацікавленості в інноваціях працівників організацій.

* Розмір внутрішнього ринку, який визначається перш за все розміром національного багатства (внутрішній національний продукт), життєвим рівнем населення.

* Розвинена інфраструктура. Вона націлена насамперед на вирішення проблем забезпечення взаємозв'язку між економічними, соціальними і науково-технічними аспектами розвитку в межах єдиної інноваційної політики через інноваційну діяльність. Розвинена інфраструктура -- це розвиток ринку інвестицій (капіталу), ринку цінних паперів, ринку конкуренції нововведень.

Починаючи з 80-х років XX ст. стався інтенсивний сплеск інноваційної активності на міжнародному рівні -- стали формуватись національні інноваційні системи. Дослідники цього феномену підкреслюють, що всі розвинені країни, які сформували національні інноваційні системи, відрізняються державним регулюванням і підтримкою систем взаємозв'язку наукової, виробничої та освітньої складових. Наприклад, особливістю американських і японських університетів є їх тісний зв'язок з промисловістю та іншими галузями господарства, який виявляється множиною засобів -- від обміну спеціалістами і створення при університетах сітки консультаційних структур, які справляють великий вплив на інноваційну діяльність, науково-дослідних лабораторій різних галузей господарства, до оперативних потреб виробництва, які находять відображення в навчальних планах університетів.

В історії дифузії інновацій США спостерігається тенденція розширення сфери розповсюдження та впровадження наукових досягнень у виробництво.

У світовому економічному просторі формується нова парадигма зростання на базі використання знань та інновацій як найважливіших економічних ресурсів.

Таким чином, модель дифузії нововведень на макрорівні безпосередньо залежить від створення державою економічних, організаційно-правових та соціальних умов, через певну фінансово-кредитну, податкову, патентну, амортизаційну та іншу політику, яка стимулює як створення, так і впровадження, швидке поширення новацій. Звичайно, до різних товарів, технологій, соціально-економічних умов застосовуються різні варіанти інноваційної політики з точки зору її спрямованості і впливу на соціально-економічні процеси. До того ж під час дифузії нововведень необхідно брати до уваги можливість адаптації соціально-економічного середовища до певних циклічних змін.

Друга модель поширення інновацій характеризує внутрішньо-організаційний шлях нововведення в окремо взятій фірмі (підприємстві) чи організації.

Упровадження інновації є завжди складним процесом для будь-якої організації, що зумовлюється невизначеністю, яка пов'язана із самим нововведенням: недостатньою інформацією про нього і його прибутковість, особливо на ранніх стадіях дифузії. Оцінити відносні переваги інновацій на ранній фазі їх дифузії особливо важко тоді, коли мова йде про радикальні нововведення. Тому значна кількість виробників, як свідчить практика, не завжди йдуть на ризик і віддають перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції.

На думку Й. Шумпетера, тільки очікування надприбутку є рушійною силою прийняття рішення про впровадження нововведення на підприємстві.

До основних видів нововведення на підприємстві можна віднести інновації продукції; технологічних процесів; персоналу; управлінської діяльності.

Основу інноваційної політики на промислових підприємствах різних галузей становлять саме інновації продукту. Вони є вирішальними з точки зору призначення підприємства -- забезпечувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв'язок з іншими видами інноваційної діяльності, бо продуктові інновації спричиняють нововведення технологічні, персоналу та управлінської діяльності. Останні, у свою чергу, забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових інновацій.

Інновації продукції можуть розглядатися з погляду:

* нового використання вже відомого продукту;

* зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту;

* фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат виробництва в результаті використання нових матеріалів або нових технологічних засобів);

* винаходу справді нового продукту.

У свою чергу, кожний новий продукт може характеризуватися:

* наявністю в нього нових технічних рішень, їх значущістю (науково-технічний аспект);

* впливом на ринок, тобто ринковою новизною (економічний аспект).

Якщо нова модель продукту краще існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень -- завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах і т. ін.

Таким чином, рішення про випуск нового товару є складним і ризиковим.

Рівень ризику залежатиме від таких чинників:

* ступеня оригінальності та складності концепції, яка визначає сприйнятливість ринку і витрати переходу для користувача (ринковий ризик);

* рівня технічного здійснення нововведення (технологічний ризик);

* ступеня знайомства самої фірми (підприємства) з технологією, інновацією та ринком (стратегічний ризик).

Виходячи з цього, упровадження нововведення на підприємстві проходить ряд етапів, які наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. - Внутрішньо-організаційний шлях нововведення на підприємстві.

Як свідчить табл. 1.1, на перших двох етапах інноваційного процесу визначається потреба в нововведенні і збирається відповідна інформація про нього, тобто стимулюється початок інноваційного процесу на конкретному підприємстві (фірмі). За оцінками спеціалістів, від 25 до 39 % усіх нововведень упроваджується на основі отриманих даних про їх існування.

Темпи поширення нововведень позитивно пов'язані з прибутковістю і негативно -- з величиною капіталу, який необхідний для їх освоєння.

На третьому етапі внутрішньо-організаційного інноваційного процесу на підставі аналізу найістотніших властивостей нововведення проводиться його попередній вибір. У табл. 1.2 наведено 18 характеристик, які справляють найбільший вплив на формування настанов керівництва і персоналу щодо відбору нововведення. Головним критерієм відбору є економічна ефективність нововведення, яка забезпечує виживання, результативність, конкурентоспроможність і прибутковість підприємству (підприємцю).

Таблиця 1.2. - Критерії оцінки нововведення на різних стадіях внутрішньо-організаційного інноваційного процесу.



Процес нововведення на підприємстві як діяльність зі створення комерційно вигідного товару (ініційованого ринку) здійснюється за такою схемою:

* розроблення стратегічних цілей;

* виявлення потреб ринку в нових виробах та генерування ідей нових товарів;

* визначення можливостей фірми для створення цих виробів;

* проведення досліджень з метою реалізації цих можливостей;

* розроблення нового виробу (товару);

* проектування, конструювання виробу;

* випуск дослідного зразка;

* пробний маркетинг (випробування дослідного зразка на ринку);

* запуск виробу в серійне виробництво.

* - Підрозділ, який несе основну відповідальність за даний етап розробки і впровадження нового продукту; * - Підрозділ, який бере учать у розробці та впровадженні нового продукту; - Підрозділ, уповноважений стверджувати прийняття рішень

Рис. 1.2 - Розподіл уповноважених між внутрішньофірмовими службами під час розробки і впровадження нового продукту.



Така схема організації процесу нововведення й управління ним у рамках підприємства передбачає тісну взаємодію функціональних підрозділів управлінської системи, особливо тих, що беруть участь у розробленні, виробництві й реалізації нових товарів та обслуговуванні споживачів. На рис. 1.2 показана ця взаємодія.

Існують і інші підходи до визначення стадій процесу нововведень на підприємстві. Заслуговує на увагу така модель:

* Одержання інформації про межу технології, товару на основі S-подібної кривої.

* Виникнення проблеми нововведення.

* Розробка ідей, аналіз властивостей інновації.

* Відбір ідей, оцінка їх економічної ефективності.

* Дослідження, розробка, упровадження.

* Розробка програми технологічного переозброєння підприємства.

* Виявлення вузьких місць виробництва.

* Вибір організаційної форми структури виробництва та управління з метою впровадження нововведення.

* Оперативне управління впровадженням інновації.

За такої моделі впровадження нововведення на підприємстві в центрі уваги перебуває постійний пошук нових ідей, який здійснюють спеціальні науково-дослідні підрозділи (лабораторії), вони створюють автоматизовані банки даних.

Вузькі місця на підприємстві виявляються з допомогою паспортизації робочих місць. Паспорт підприємства дає змогу характеризувати можливості ефективного використання виробничих потужностей, устаткування, використання спеціалістів; оцінити економічну і соціальну ефективність інновацій, ранжувати їх відбір з урахування витрат.

Яка б модель інноваційного процесу не застосовувалась на підприємстві для розробки нововведення, важливим критерієм залишається ступінь її новизни. Саме від новизни інновації залежить конкурентоспроможність нововведення. Чим глибше підприємство занурюється у нові сфери діяльності, тим вище стає його стратегічний ризик, і чим вищий рівень новизни концепції та технології, тим вища інтенсивність нововведення і пов'язаного з ним ризику, як це показано на рис. 1.3.

Рис. 1.3 - Оцінка інтенсивності нововведеня.

Слід зауважити, що рівень ризику, який пов'язаний з технологічною інновацією, залежить також від джерела ідеї нового товару. Як свідчать численні європейські й американські дослідження, нововведення, які базуються на безпосередньому аналізі потреб, є успішнішими й ефективнішими.

Сучасною тенденцією в дослідженнях інновацій є зондування дедалі віддаленіших перспектив стратегічного розвитку підприємства. У кожній організації, яка займається бізнесом, у запасі має бути більше інноваційних ідей і проектів, ніж вона може здійснити. Організація, яка не приділяє належної уваги інноваціям, скоріш за все опиниться на хибному шляху, який веде до стагнації і загибелі. На підтвердження цього є вагомі аргументи з практики. Сучасний бізнес, як уже не раз зазначалось, діє у середовищі, що постійно змінюється. Світ став динамічнішим, а конкуренція глобальнішою. Зароджуються новітні високі технології, напрям і наслідки розвитку яких важко передбачити. Тому гнучкість організації, її адаптивність до нововведень залишається єдиним ключовим чинником виживання і розвитку. При цьому велике значення має чинник часу, який безпосередньо впливає не тільки на рентабельність товару, а й на місце, яке посяде організація на ринку серед своїх конкурентів.

Наприклад, завдяки гнучким виробничим системам завод компанії «Дженерал електрик», який виробляє більше 1 млн. електролічильників на рік, може дуже легко бути перепрограмованим на виробництво будь-якого з 2 тис. різновидів виробів і добитись переваг над менш спритними конкурентами, стрімко переміщуючись у нові сфери діяльності та виходячи з них, як тільки вони перестають приносити прибуток, а також швидко застосовувати нововведення для вдосконалення своєї продукції .

інновація конфлікт компроміс

1.2 Соціокультурний ефект інновацій

Відкриття - це поділюване багатьма людьми сприйняття аспекту реальності, раніше невідомого. Відкриття додає нову рису в запаси знань, перевірених людьми, сприйнятих ними. Воно завжди додає щось нове до культури, тому що, хоча аспект, що відкривається, завжди існував, він стає частиною лантуха-тури тільки після його відкриття.

Відкриття перетворюється у фактор соціальної зміни лише тоді, коли воно може бути використано, коли воно стало частиною чи суспільства людських відносин. Коли нове знання використовується для розвитку технології, практично завжди з'являються зміни в цілому.

Винахід. Винахід часто визначають як нову комбінацію чи нове використання існуючого знання. Винаходи можуть бути розділені на два типи: матеріальні (такі, як цибуля, стріли, телефон чи літак) і соціальні (такі, наприклад, як алфавіт, конституційний уряд, виборна демократія і т.д.). У кожнім випадку створюється комбінація добре відомих елементів. Винахід є постійним процесом, коли кожен новий винахід стає останнім у ряді попередніх. Таким чином, винахідництво являє собою процес.

Американський учений Джон Гиллин відзначав, що винахід може бути новим за формою, функціонуванню і значенню. Форма означає вид нового об'єкта чи дій, нового типу поводження; функціонування - це те, що відбувається за допомогою даного винаходу і, нарешті, значення - це довгострокові наслідки його використання людьми. У побут досить міцно ввійшло слово «інновація», що містить у собі як відкриття, так і винахід.

Дифузія. Навіть саме винахідливе суспільство може винайти тільки найпростіші форми змін. Частіше ж усього соціальні зміни в суспільствах розвиваються через дифузію - поширення культурних рис і зразків від групи до групи і їхнє впровадження. Дифузія діє як усередині суспільств, так і між ними.

Дифузія можлива тільки в тих суспільствах, що вступають один з одним у тісний контакт. Дуже часто групи навмисно збільшують число контактів, щоб підсилити дифузію. Але іноді суспільство чи група прагне уникнути дифузії і знижує число контактів. Звідси випливає висновок, що дифузія є селективною дією. Група приймає деякі культурні риси і відкидає інші. Так, ми приймаємо багато чого з європейської кухні, але проте не приймаємо католицької релігії.

Опір соціальним змінам і їхнє прийняття. Отже, не всі пропоновані інновації приймаються суспільством. Деякі можуть прийматися негайно, деякі - через тривалий час.

Одним з факторів, що впливають на опір змінам, можна вважати наявність специфічних установок і цінностей, що, відрізняючи від загальної установки на зміну, можуть заважати прийняттю зміни і навіть блокувати його. Соціальні зміни завжди повинні переборювати опір специфічних установок і цінностей з тієї причини, що ніколи не буває такого сприятливого положення, коли всі одностайно підтримують соціальні зміни.

Фактором, що впливає на швидкість прийняття інновацій, є демонстрація їхніх можливостей перед широкою аудиторією. Досвід показує, що інновація швидше приймається, якщо може бути легко продемонстрована її корисність. Разом з тим досвід показує, що недосконалості на початкових стадіях застосування винаходу можуть затримати його впровадження, але дуже рідко цілком закривають йому шлях, якщо воно корисне і працездатне.

Деякі винаходи можуть бути продемонстровані дуже добре, не вимагаючи великих витрат. Інші ж не можуть бути продемонстровані без дорогих великомасштабних іспитів. Більшість технічних винаходів можна перевірити буквально за кілька годин чи днів, у той час як багато соціальних винаходів (наприклад, корпорація; соціальна організація, заснована на ролях, а не на спорідненні; світовий уряд) не можуть випробуватися в лабораторіях чи на стендах і тому доводять свою корисність і необхідність лише через тривалий час і за допомогою всього суспільства. При цьому виникає парадоксальна ситуація - ми не зважуємося адаптуватися до соціальних інновацій доти, поки не побачимо їх у роботі, тобто поки не переконаємося в їхній корисності, але в той же час можемо зрозуміти практичну цінність більшості соціальних інновацій тільки через адаптацію до них, Тому практично всі соціальні зміни (наприклад, нові закони) впроваджуються в життя шляхом подолання недовіри і спротиву деяких соціальних груп суспільства, через владні структури і нерідко через твердий примус. Однак, упровадившись у повсякденне життя, багато працездатних інновацій здаються вже звичними і необхідними.

У прийнятті соціальних змін важливу роль грає їхня сумісність з існуючою культурою. Інновації можуть бути несумісними з існуючою культурою принаймні по трьом причинам.

1. Інновації можуть знаходитися в конфлікті з існуючими культурними зразками.

Коли соціальна інновація вступає в конфлікт з існуючою культурою, то можливо кілька наслідків: а) інновація просто відкидається суспільством чи соціальною групою; б) інновація приймається разом з її конфліктними рисами, але ці риси час від часу викликають протест, що робить її прийняття хитливим; в) інновація приймається, і конфлікти, що містяться в ній, з існуючою культурою сховані і важке усвідомлюються, що викликає загальну напругу в суспільстві, не спрямоване на дану інновацію.

2. Інновації можуть вносити нові культурні зразки, не представлені в існуючій культурі. Будь-яке суспільство намагається вносити нове, не відмовляючись від використання старих, перевірених культурних зразків. Коли ці старі зразки не годяться, суспільство може повільно, обережно розвивати нові зразки, увесь час оглядаючись на старе, звичне. Тільки з плином визначеного часу люди відриваються від старих, віджилих форм і цілком переходять до нового.

3. Деякі інновації можуть тільки заміщати і витісняти культурні зразки в існуючій культурі, а не просто приєднуватися до них, що значно сповільнює прийняття цих інновацій. Однак сприйняти зміни зв'язані з рівністю підлог, демократією, сучасним цивілізованим бізнесом, значно складніше, тому що ці соціальні відносини повинні замістити й усунути старі, віджилі, але звичні нам зразки культури. У цих випадках соціологи говорять про витрати соціальних змін і намагаються їх визначити. Наприклад, добре відомо, що упровадження відносин приватної власності зв'язано із серйозними матеріальними і моральними витратами, зміни можуть дати віддачу тільки через якийсь час.

Соціальний ефект інновацій. Немає соціальних змін, що проходили б безвісти для існуючої культури. Навіть ті інновації, що просто приєднуються до культурних зразків, віднімають у членів суспільства якийсь час і відволікають їхній інтереси від інших елементів культури. Однак більшість інновацій створюють ефект набагато більш сильний, руйнуючи старі чи створюючи нові культурні зразки, нові види соціальних відносин. Багато технічних нововведень, як, наприклад, радіо, телебачення, автомобіль, породили цілі культури.

Вільям Огбер розрізняв три основні форми соціальних ефектів інновацій.

І. Дисперсія, чи множинні ефекти, одного винаходу чи відкриття. Цей вид ефекту найкраще можна проілюструвати на прикладі впровадження в наше життя автомобіля, що зіграв значну роль у становленні гігантської промисловості, скоротив час пересуванні, реорганізував ринкові відносини, уплинув на людські цінності, створив умови для будівництва доріг, наблизив до міст пригороди, змінив систему дозвілля і мав багато інших соціальних наслідків.

2. Наступні, чи похідні, ефекти одного винаходу чи відкриття. Так, винахід автомобіля породило автомобільну промисловість, що змінила характер діяльності людей; це у свою чергу породив проблеми зайнятості, проведення дозвілля і т.д. Кожен ефект, зроблений винаходом автомобіля в різних областях соціального життя, викликає безліч наступних ефектів.

3. Конвергенція, чи з'єднання декількох впливів різних винаходів, може бути проілюстрована безліччю прикладів. Атомний реактор, ракета з рідинним двигуном, електронна система викликали появу зброї масового знищення. Автомобіль, конвеєр, суспільний поділ праці породили сучасне виробництво і т.д.

Тема соціальних ефектів інновацій здобуває в даний час особливу актуальність. Не має значення, чи створені інновації усередині даного суспільства, чи проникнула ззовні в результаті дифузії. Важливо, що сучасне суспільство, що є вкрай динамічним створенням, зобов'язано реагувати на інновації, приймати й освоювати їх у соціальній, культурній і іншій областях людської діяльності. Неприйняття інновацій негайно породжує застій соціального життя і соціальні ефекти з ознаками perpecії. Нединамічне, що закостеніло суспільство відстає від інших суспільств прагнучих до інновацій, і не може претендувати на благополуччя в соціальному житті.



1.3 Інноваційні помилки

Інновація - це результат інвестування в розробку отримання нового знання, інноваційної ідеї по обновленню сфер життя людей (технології, вироби, організаційні форми існування соціуму, такі як освіта, управління, організація праці, обслуговування, наука, інформатизація і т.д.) і подальший процес впровадження (виробництва) цього, з фіксованим отриманням додаткової цінності (прибуток, випередження, лідерство, пріоритет, корінне поліпшення, якісна перевага, креативність, прогрес).

Мода на інновації приходить кожні шість років - кожне нове покоління топ-менеджерів з ентузіазмом вступає на шлях пошуку чергової новини, яка переверне світ. За останні 25 років прокотилися як мінімум чотири хвилі посилювання конкуренції, а значить, і широкої популярності інновацій. Та все ж кожна хвиля стикалася з одними і тими ж проблемами, основна частина яких породжується зіткненням двох взаємовиключних бажань - отримувати життєво важливий в даний момент прибуток від уже існуючого бізнесу і розвивати нові ідеї, які ймовірно, визначають майбутнє компанії.

Кожен керівник ставить задачу отримати інноваційний хіт. Але в погоні за сенсацією керівники деколи відкидають ідеї, що здаються на перший погляд дуже скромними, а співробітники, не зайняті в крупних проектах, відчувають себе людьми другого плану.

Ще одна часта помилка - замикатися на продуктах. Нові ідеї можна почерпнути в самих різних сферах діяльності - і у виробництві, і у маркетингу. Наприклад, компанія Ocean Spray, яка випускає журавлиний морс, зробила ставку на нову упаковку - купила на півтора роки ексклюзивне право продавати морс на ринку США в пакетах Tetra Pak і обставила крупніших американських постачальників соків (включаючи P&G і Coca-Cola).

Дивлячись по сторонам і наслідуючи удачливих конкурентів за принципом «ми теж», компанія починає розпиляти свою інноваційну енергію на незначні проекти, затіяні лише ради негайного прибутку, що, кінець кінцем, приводить до високих витрат. Не намагаючись брати дрібні, але часті перемоги, компанія упускає багато принадних можливостей. Не слід також зловживати неістотними проектами - коли нові ідеї є лише скромними варіаціями на тему вже існуючого продукту, це приводить до кількісного, а не якісного зростання, що ослабляє бренд і плутає покупців.

Ще один різновид класичних помилок зв'язаний з системою управління: компанії норовлять застосовувати до інноваційних проектів ті ж важелі, що і до зрілого бізнесу, - планування, бюджет, звіти - і тим самим перешкоджають розвитку. Невизначеність - невід'ємна особливість інноваційної діяльності.

Оцінка результатів по давно існуючим показникам - ось ще одна небезпека для інновацій. Зрілим компаніям не просто потрібні плани - їм потрібно, щоб керівники чітко притримувалися цих планів. Співробітникам тут, як правило, платять за точне виконання жорстко окреслених задач і недопустимо вносити зміни.

Щоб уникнути зіткнення корпоративних культур і конфлікту пріоритетів потрібно проводити політику мирного співіснування, грамотно будуючи взаємини двох структур. У цьому плані класичну помилку зробила General Motors, коли заснувала Saturn, автономну компанію для виробництва недорогих компактних автомобілів. Saturn деякий час не підкорялася правилам GM. Новій команді дали свободу в області розробки, виробництва, маркетингу, продажів і обслуговування клієнтів в розрахунку, що GM потім візьме на озброєння кращі ідеї нової компанії. Але замість цього Saturn, після її успішного старту, відокремилася від GM, і багато інноваційних рішень так і залишилися на папері. Річ у тому, що в експериментальної і основної структур мало загального. Часто радикальні рішення не вписуються в рамки вже існуючих напрямів або новатори пропонують абсолютно несподіваним чином використовувати наявні ресурси. Якщо для потенційних новинок потрібні знання або технології з інших галузей, то шанс, що компанії упустять або «зведуть нанівець» інновації, зростає. Керівники основної організації можуть не уловити суть нової ідеї і недооцінити її.

Недооцінка людського чинника і недостатня до нього увага - теж з розряду типових помилок. Дуже часто топ-менеджери ввіряють долю інновацій не кращим керівникам, а кращим технічним фахівцям. Тим самим часто упускають можливість згуртувати людей психологічно, що необхідно для перетворення сирих ідей в корисні інновації. Групи, підібрані без урахування фактору «сполучуваності» людей, випробовують самі різні складності. Необхідний час, щоб члени команди навчилися довіряти друг другу і діяти спільно, а тільки в такій атмосфері бувають великі осяяння.

Якщо розробники хочуть, щоб їх ідеї були визнані, їм не можна замикатися. Потрібно шукати і згуртовувати союзників, які виступали б в їх користь, відстоювали їх на нарадах керівництва, спонсорували б інновації на різних стадіях «зростання». Щоб ідею добре прийняли, треба підготувати ґрунт, а значить, новаторам необхідно зрозумілими всім словами пояснити, в чому її новизна.

Якщо ж йдеться про «підривну» інновацію, то потрібно пом'якшити загрозу, завірити вірогідних противників, що новинка не відміняє право на існування старих продуктів або технологій. Групи, які оточують свою роботу таємницею і представляють публіці ідеї вже в готовому вигляді, стикаються з несподіваними запереченнями, і трапляється, що робота над проектом на цьому і закінчується.

Історія знає приклади і вдалих інновацій, реалізованих по засобах:

- кадрових заходів: підбір лідерів і заохочення співпраці. В тих компаній, які цінують і розвивають організаторські здібності співробітників, більше шансів створити видатні інновації.

- стратегічних заходів: розширення пошуку і збільшення масштабу. Компанії можуть розробити інноваційну стратегію, яка забезпечить їм підтримку на трьох рівнях інноваційної піраміди: декілька крупних проектів, які задають напрямки майбутнього розвитку, на які компанія робить ставку. Далі - перспективні ідеї, які розробляються створеними для цієї цілі командами. І, на кінець, широке коло ще не розроблених ідей і інновацій, які передбачають поступове удосконалення продуктів. І інші заходи (організаційні, структурні).

Інноваційна піраміда допоможе топ-менеджерам краще оцінювати поточні розробки, вносити корективи, якщо ідеї виявляються перспективними і вимагають подальшого розвитку, і ясніше бачити, що відбувається на всіх трьох рівнях.

Зрілі компанії можуть уникнути згубних для інновацій стандартних помилок, якщо будуть розширювати пошуки нових ідей, уникати занадто жорсткого контролю і створювати гнучку організаційну структуру, приділяти більше уваги зв'язкам між новаторськими групами і колективом основної організації, вкорінювати культуру співпраці.

Інновації - це ідеї, що працюють на майбутнє. Але щоб не задушити їх, керівникам інноваційних проектів треба, не шкодуючи часу, вчитися на досвіді минулого. Важливо знайти баланс між споживанням (тобто отриманням максимальної віддачі від поточної діяльності) і дослідженням (пошуками нового). Це вимагає гнучкого управління і великої уваги до проблеми людських взаємин. І нікуди від цього не подітися - ні зараз, ні потім.

1.4 Інноваційні конфлікти і можливості їх розв'язання

Нововведення суперечливі, оскільки, як правило, немає абсолютної впевненості в тому, що вони виявляться виправданими. Іноді відстрочені негативні наслідки нововведення цілком перекривають його позитивний ефект. Тому інновація нерідко виступає як об'єкт конфлікту.

Інноваційний конфлікт на психологічному рівні можна трактувати як протидію супротивників (опонентів) прихильникам інновації, що супроводжується переживаннями негативних емоцій стосовно один до одного.

Під час упровадження інновацій виникають суперечності між його прихильниками й супротивниками. Новатори розраховують на поліпшення роботи організації, ефективне використання ресурсів, зменшення собівартості продукції тощо в результаті впровадження інновацій. Консерватори побоюються того, що життя й робота стануть гіршими. Позиція кожної з цих сторін може бути досить обґрунтованою. У боротьбі новаторів і консерваторів можуть бути праві як ті, так і інші.

Більшість конфліктів між новаторами й консерваторами (66,4%) відбувається під час здійснення управлінських нововведень, кожен шостий - педагогічних, а кожен десятий - матеріально-технічних інновацій. Найчастіше (65,1 %) ці конфлікти виникають на стадії впровадження нововведень. Імовірність виникнення конфліктів під час упровадження нововведень їхніми ініціаторами вдвічі вища, ніж у разі впровадження нововведень керівниками колективів.

Доведено, що інноваційний конфлікт має полімотивований характер. Спрямованість мотивів опонентів різна. У новатора вони більш суспільно-орієнтовані, у консерватора -- індивідуально-орієнтовані. Основними мотивами вступу в конфлікт новатора є: прагнення підвищити ефективність діяльності колективу - 82 %; бажання поліпшити взаємини в колективі - 42 %; небажання працювати по-старому - 53 %; прагнення реалізувати свої можливості - 37 %; бажання підвищити свій авторитет - 28 % конфліктних ситуацій. Для консерватора характерні такі мотиви вступу в конфлікт: небажання працювати по-новому, змінювати стиль поведінки й діяльності - 72 %; реакція на критику - 46 %; прагнення настояти на своєму - 42 %; боротьба за владу - 21 %; прагнення зберегти матеріальні й соціальні блага - 17 %.

Ініціатором інноваційних конфліктів виступає переважно новатор (68,7 % загальної кількості конфліктів). Як правило, він є підлеглим свого опонента (59 % ситуацій від загального числа конфліктів). Новатор є або прихильником нової ідеї, або творцем чи реалізатором нововведення (64 % ситуацій).

У процесі інноваційного конфлікту опоненти використовують більше 30 різних способів і прийомів боротьби. Новатор частіше намагається впливати на опонента за допомогою переконання (74 %), звернення за допомогою до інших (83 %), критики (44 %), апеляції до позитивного досвіду впровадження інновацій та інформування всіх навколо про нововведення (50 %). Консерватор частіше використовує такі способи впливу на опонента: критику (49 %); брутальність (36 %); переконання (23 %); збільшення службового навантаження, якщо він є начальником опонента (19 %); погрози (18 %).

Якщо в процесі конфліктної взаємодії опоненти переживають слабкі негативні емоції, то лише 25 % конфліктів завершується з несприятливим для них і колективу результатом. Якщо опоненти відчувають один до одного сильні негативні емоції, то тільки 30 % таких конфліктів розв'язується конструктивно.

Новаторам підтримка в конфліктах надається значно частіше (95 % ситуацій), ніж консерваторам (58 %). Мотивування підтримки новатора носить переважно діловий характер, консерватора підтримують частіше з мотивів особистого плану. Відкрита й однозначна підтримка правого опонента в більшості випадків дозволяє розв'язати конфлікт конструктивно. У разі високого рівня правоти (80 - 100 %) опонента в конфлікті та наявності підтримки з боку інших людей новатор у 17 разів (консерватор у 3,6 рази) частіше виграє конфлікт, ніж програє. Чим менше погіршуються взаємини опонентів, тим конструктивніше розвивається інноваційний процес.

Ефективність індивідуальної діяльності опонентів під час інноваційного конфлікту дещо знижується. Після розв'язання конфлікту якість діяльності опонента-новатора порівняно з доконфліктним періодом поліпшується в 31,9 % ситуацій, залишається без змін - у 47,6 % і погіршується в 20,5 %. Для опонента-консерватора ці показники складають відповідно 26,5 %; 54,6 % і 19,9 %.

Особливості впливу нововведень на взаємини та сприйняття інноваційного конфлікту в трудовому колективі:

1. Упровадження будь-яких нововведень є великою мірою не технічним, а

соціальним і психологічним процесом.

2. Поспішно впроваджувані нововведення викликають більший опір порівняно з нововведеннями, що вводяться поступово.

3. Чим сильніші негативні емоції, пережиті опонентами один до одного, тим менш конструктивний характер має конфлікт.

4. Консерватор менше нервує в інноваційних конфліктах порівняно з новатором.

5. Чим конструктивніша позиція опонента, тим більшою є ймовірність його перемоги в конфлікті.

6. Якщо опонентові вдається заручитися підтримкою з боку колег, то ймовірність розв'язання конфлікту на його користь зростає.

7. Чим краще членів колективу інформовано про сутність і особливості нововведення, тим менша ймовірність і гострота інноваційних конфліктів.

Важливою особливістю інноваційних конфліктів є їхній істотний вплив на успішність діяльності організації. Найпомітніше інноваційні процеси впливають на організації, які працюють в умовах невизначеності, організації, що швидко розвиваються, виробляючі нові продукти чи послуги. Близько 90 % усіх банкрутств американських компаній у 70-ті роки було викликано поганою системою управління й невдачами у впровадженні управлінських нововведень. Тому відхилення від нововведень, їх погана продуманість не такі вже й неістотні, як може здатися на перший погляд.

Інноваційній діяльності можуть перешкоджати техніко-економічні, юридичні, організаційно-управлінські та соціально-психологічні фактори. Опір нововведенням із боку членів трудового колективу, як правило, зумовлено факторами соціально-психологічного характеру, а саме: зміною статусу працівника в організації; можливістю втрати роботи через упровадження нововведення; перебудовою звичних способів діяльності; порушенням стереотипів поведінки; острахом від невизначеності; порушенням сформованих в організації традицій; побоюванням покарання за невдачу та ін.

Процес нововведення включає три етапи: підготовчий, основний і заключний .

Підготовчий етап пов'язано з підготовкою свідомості працівників до передбачуваних нововведень. На цьому етапі варто активно проводити навчання й перепідготовку кадрів, вести роз'яснювальну роботу, що включає виступ керівника і провідних спеціалістів на зборах, в особистих бесідах, публікувати відповідні статті в інформаційних листках і газетах.

Основний етап припускає впровадження нововведень. На цьому етапі колектив може зіткнутися з труднощами психологічного характеру. Насамперед це пов'язано з неготовністю частини працівників до майбутніх перетворень. Їхнє невдоволення та дратівливість будуть передаватися іншим, провокуючи деформацію загального психологічного тла. Крім того, можлива відсутність необхідного рівня кваліфікації (професійної підготовки) і брак знань будуть провокувати появу помилок під час упровадження інновацій. Це, у свою чергу, також буде призводити до невдоволення основної маси працівників.

Сприйняття нововведень як далекого, непотрібного, штучно насаджуваного може призвести до зниження економічних показників у роботі, виникнення нервового напруження працівників і, як результат, до серйозних виробничих і міжособистісних конфліктів.

Для пом'якшення негативних наслідків подібних явищ необхідні, крім роз'яснювальної роботи, великий такт і делікатність тих, хто починає ці перетворення.

Завжди варто пам'ятати, що будь-яка нова дія викликає протидію. Тому надмірний тиск може мати протилежний результат. Поки людина не відчує сама необхідність пропонованих нововведень, поки вона не сприйме їх як необхідний елемент поліпшення загальної роботи, поки він не зіллється у її свідомості з перспективами, висунутими керівником, навряд чи можна чекати гарних результатів від перетворень.

Серйозні труднощі можуть бути пов'язані з насадженням нововведень ззовні та відсутністю підтримки в їх упровадженні більшістю членів колективу. Такий підхід зазвичай викликає деформацію стосунків між керівним складом і підлеглими. Працівник стає активним учасником подій тільки в тому випадку, якщо в його свідомості виникає думка: «Я теж так вважаю і цілком підтримую ці починання».

Використання позитивного досвіду вітчизняних і закордонних фахівців у впровадженні нововведень буде сприяти підвищенню заінтересованості працівників у втіленні в життя намічених перетворень.

На заключному етапі нововведення з малозрозумілої пропозиції перетворюється на відомий і усвідомлений механізм (процес), користь від якого очевидна. Підтримка проведених змін більшістю (чи усіма) членів колективу забезпечує зниження рівня конфліктності, стійкість мікроклімату й функціонування організації в оптимальному для неї режимі.

Попередження інноваційних конфліктів залежить від вирішення соціальних проблем розробки, упровадження й поширення нововведень.

У літературі все частіше термін вирішення конфлікту замінюється терміном «управління конфліктом». Використання терміну «управління конфліктом» носить принциповий характер. Суть відмінності легко проілюструвати за допомогою графіка представленого на рис. 1.4.

По горизонтальній осі «Час» наведені умовні одиниці часу, по вертикальній осі також в умовних одиницях відображені значення, що характеризують вартість конфлікту і показник його керованості. У процесі еволюції конфлікту можливість вплинути на його розвиток зменшується, навпаки, вартість управління конфліктом зростає. Це пов'язано з тим, що більшість змін набуває незворотного характеру, а діапазон можливостей звужується. Все викладене можна застосувати в рівній мірі до інноваційного конфлікту.

Рис. 1.4 - Взаємозалежність між управлінням конфліктом та вартістю в часі.

Це підкреслює важливість запобіжних заходів: аналізу передконфліктної ситуації, прогнозування сценарію його розвитку та оперативного втручання на ранніх стадіях виникнення конфлікту. Зараз, коли інформація стає стратегічним активом і перевагою, діагностика конфліктної ситуації на ранніх етапах забезпечує можливість вибору порівняно недорогих рішень. По мірі того, як загострюється конфліктна ситуація, звужується діапазон можливих рішень і зростає їхня вартість. В кінцевому рахунку, це може призвести до тупикової ситуації, коли будь-який вибір призводить до неприйнятних витрат. У такому випадку доцільніше і дешевше буде відмовитися від інновації, ніж реалізувати її.

Інноваційні конфлікти - це найбільш ризикована складова переважної більшості інформаційних проектів, проектів, пов'язаних з розвитком бізнесу чи його безпеки.

Тому ще на стадії підготовки проекту необхідно закладати і враховувати у проекті ризики виникнення цього роду конфліктів, а також звертатися до існуючих способів управління конфліктами.

Основними способами розв'язання конфліктних ситуацій є структурні і міжособистісні методи.

До структурних методів розв'язання конфліктних ситуацій належать: роз'яснення вимог до праці, координаційні та інтеграційні механізми, загально організаційні комплексні цілі, структура системи винагород.

Рис. 1.5 - Структурні методи розв'язання інноваційних конфліктів.

Роз'яснення вимог до праці - це повідомлення підлеглих про шляхи руху інформації в організації, система повноважень та оплати праці, правила внутрішнього розпорядку тощо.

Координаційні та інтеграційні механізми - це повідомлення підлеглих про ланцюг команд, ієрархія повноважень, порядок прийняття рішень тощо.

Загально-організаційні комплексні цілі - це виконання окремого завдання зусиллями двох або більше підрозділів.

Структура системи винагород - це вплив на поведінку людей через мотивацію.

До міжособистісних методів розв'язання конфліктних ситуацій належать ухилення, «згладжування», примушування, компроміс, вирішення проблеми.



Рис. 1.6 - Міжособистісні методи розв'язання інноваційних конфліктів.

Ухилення - це намагання людини відійти від конфлікту.

Згладжування - це переконання, що у результаті конфлікт позначиться негативно на всіх, тому його не варто починати.

Примушування - це примушування прийняти свій погляд будь-яким чином.

Компроміс - це прийняття погляду іншої сторони, але до певної міри.

Вирішення проблеми - це готовність ознайомитися з іншими поглядами та знайти вихід, зрозумілий і прийнятний для всіх сторін.

Керівник колективу є основною ланкою в ланцюзі реорганізаційних перетворень. Від його поведінки залежить ступінь ефективності впровадження нововведень, можливість зниження ступеня негативності їх сприйняття й рівня конфліктності в колективі.

Керівник повинен ураховувати під час регулювання інноваційних конфліктів наступне:

1. Оцінка ефективності нововведення керівником не повинна вироблятися у формі висвітлення винятково позитивних моментів. У цьому випадку його можуть запідозрити в упередженості. Керівник повинен зважити на можливі труднощі й недоліки нововведень. Не можна приховувати від підлеглих негативні моменти, пов'язані з майбутньою інноваційною діяльністю. Твереза, об'єктивна оцінка, надання підлеглим можливості аналізу переваг і недоліків дозволить сформувати у працівників почуття самостійності прийнятого рішення. Задача керівника - направити думки підлеглих у потрібне русло, підкресливши довгострокові перспективи.