Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Конкуренція - невід'ємний атрибут ринку. Без неї не може функціонувати ринок. Конкуренція виконує позитивну роль в частині зниження ціни будь-якого товару або послуг на ринку (продукції виробництва). Конкуренти борються за частку в платоспроможному попиті суспільства, в завоюванні певного сектора або ніші ринку окремих товарів і послуг.

Але в боротьбі за ринки збуту виробник в умовах конкуренції вимушений йти, або по шляху зниження ціни свого продукту в майбутньому, або здійснювати ризикові операції. Це означає, що виробник вимушений проводити зв'язок між своєю прибутковістю і ризиками в управлінні.

Інвестиційна діяльність як різновид господарської діяльності орієнтується, в першу чергу, на довготривалий період реалізації початкових вкладень, оскільки передбачає забезпечення процесів розширеного відтворення та повинна компенсувати інвестору не тільки суму вкладень, а й забезпечити отримання вигід від фінансування ним „подальшого розвитку об'єкту". Разом з тим, зовнішнє оточення характеризується не лише сукупністю факторів, але й певними характеристиками.

Причиною появи ризику є невизначеність та відсутність повної вичерпної інформації, яка зумовлює неможливість адекватного прогнозу економічного явища. Причиною ризику є також конфліктність ситуації. Ризик виникає в тому разі, коли необхідно прийняти рішення із кількох альтернативних варіантів, а це зумовлює невпевненість у тому, який саме прийнятий варіант призведе до найкращого результату.

Зростання ступеня ризику в сучасних умовах пов'язано з наростаючою невизначеністю і швидкою мінливістю економічної ситуації в країні в цілому і на інвестиційному ринку зокрема; із пропозицією, що розширюється, для інвестування приватизованих об'єктів; із появою нових емітентів і фінансових інструментів для інвестування та рядом інших чинників.

Таким чином, здійснюючи інвестиційну діяльність, будь-який суб'єкт стикається з економічним ризиком, що являє собою суб'єктивно-об'єктивну категорію, яка пов'язана з прийняттям рішення в ситуації невизначеності і конфліктності. Вона відображає міру досягнення очікуваного результату і відхилення від мети з урахуванням дії контрольованих і неконтрольованих факторів.

Метою курсової роботи є дослідження ризику у інноваційно інвестиційній діяльності, його всебічне вивчення та знаходження раціональних підходів, щодо його мінімізації для наступного застосування цих знань на практиці.

Можна виділити наступні завдання данної курсової роботи: проаналізувати ризик в інноваційно-інвестиційній діяльності; розглянути основні його види та способи мінімізації в умовах функціонування ринкової економіки; проаналізувати інвестиційну привабливість регіонального підприємства за показниками майнового стану, ділової активності, рентабельності, фінансової стійкості, показниками ліквідності; зробити оцінку економічної ефективності інвестиційної діяльності.

Об'єктом даного дослідження є ризик у інноваційно-інвестиційній діяльності.

Предметом дослідження є економіко-правові відносини, що виникають між суб'єктами інвестиційної діяльності в процесі її здійснення.

1. ОЦІНКА РИЗИКІВ ТА МЕТОДИКА ЇХ ОБЛІКУ У ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Основна мета інноваційно-інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів полягає в збільшенні доходу від цієї діяльності при мінімальному рівні ризику інвестиційних вкладень. Пошук оптимального поєднання прибутковості і ризику припускає необхідність обліку дії безлічі різних чинників, що робить це завдання вельми складним. Разом з тим вирішення даної проблеми є умовою ефективності будь-якої економічної діяльності.

1.1 Ризики у іноваційно-інвестиційній діяльності їх суть та класифікація

Інноваційно-інвестиційна діяльність як різновид господарської діяльності орієнтується, в першу чергу, на довготривалий період реалізації початкових вкладень, оскільки передбачає забезпечення процесів розширеного відтворення та повинна компенсувати інвестору не тільки суму вкладень, а й забезпечити отримання вигід від фінансування ним «подальшого розвитку об'єкту». Разом з тим, зовнішнє оточення характеризується не лише сукупністю факторів, але й певними характеристиками.

Причиною появи ризику є невизначеність та відсутність повної вичерпної інформації, яка зумовлює неможливість адекватного прогнозу економічного явища. Причиною ризику є також конфліктність ситуації. Ризик виникає в тому разі, коли необхідно прийняти рішення із кількох альтернативних варіантів, а це зумовлює невпевненість у тому, який саме прийнятий варіант призведе до найкращого результату.

Характер взаємодії організації з навколишнім середовищем в ході здійснення іноваційно-інвестиційної діяльності є таким, що організація залежність від навколишнього середовища як джерела ресурсів і маніпулюючи зовнішнім середовищем може знижувати цю залежність. Щоб бути менш залежними, організації прагнуть контролювати якомога більше своїх критичних ресурсів чи розвивати їх альтернативні джерела. Менеджери повинні постійно вивчати та впливати на елементи навколишнього середовища, визначати важкопередбачувані фактори середовища, які можуть мати суттєвий вплив на організацію. [8;264]

Абсолютно точно оцінити навколишнє середовище дуже важко, якщо взагалі це завдання здійсненне. Організації та навколишнє середовище є об'єктивною реальністю, встановленою конкретною умовою (обставиною), яка теоретично може бути виміряною та надати певну інформацію, що характеризує його стан та перспективи зміни. Однак, з практичної точки зору, будь-який інвестор як суб'єкт господарювання прагне діяти щодо навколишнього середовища так, як його розцінює. Тому навколишнє середовище може вважатись як "суб'єктивна реальність".

Невизначеність навколишнього середовища - це такий його стан, при якому не може бути точно оцінено й передбачено його майбутній вплив на організацію. Невизначеність навколишнього середовища обумовлена, головним чином, двома функціональними факторами: складністю і динамізмом.

Складність навколишнього середовища визначається чисельністю його елементів та ступенем їх подібності. Навколишнє середовище, в якому переважають подібні елементи, буде однорідним. І, навпаки, середовище, в якому є велика кількість несхожих елементів різно-рідним. Якщо елементи в навколишньому середовищі організації надто різноманітні, керівники змушені вирішувати дуже багато різноманітних задач.

Оцінка динамізму навколишнього середовища організації пов'язана з прогнозуванням змін в його елементах. Середовище, у якому зміни повільні й відносно прогнозовані, називають стійким. Навпаки, навколишнє середовище, у якому оцінювані зміни відносно непрогнозовані, вважаються нестійким. Якщо елементи навколишнього середовища є надто нестабільними, вони ускладнюють роботу менеджера.

Зростання ступеня ризику в сучасних умовах пов'язано з наростаючою невизначеністю і швидкою мінливістю економічної ситуації в країні в цілому і на інвестиційному ринку зокрема; із пропозицією, що розширюється, для інвестування приватизованих об'єктів; із появою нових емітентів і фінансових інструментів для інвестування та рядом інших чинників.[11; 304]

Співвідношення ризику і прибутковості

Прибутковість і ризик, як відомо, є взаємозв'язаними категоріями. Найбільш загальними закономірностями, що відображають взаємний зв'язок між ризиком, що приймається, і очікуваною прибутковістю діяльності інвестора, є наступні:

- ризикованішим вкладенням, як правило, властива вища прибутковість;

- при зростанні доходу зменшується вірогідність його отримання, тоді як визначений мінімально гарантований дохід може бути отриманий практично без ризику.

Оптимальність співвідношення доходу і ризику означає досягнення максимуму для комбінації «прибутковість -- ризик» або мінімуму для комбінації «ризик -- прибутковість». При цьому повинні одночасно виконуватися дві умови:

1) жодне інше співвідношення прибутковості і ризику не може забезпечити більшої прибутковості при даному або меншому рівні ризику;

2) жодне інше співвідношення прибутковості і ризику не може забезпечити меншого ризику при данному або більшому рівні прибутковості.

На рис. 1.1 показано, що при допущенні ухвалення одного ризику і одного джерела доходу є лише одне таке поєднання -- точка Е.

Проте оскільки на практиці інвестиційна діяльність пов'язана з множинними ризиками і використанням різних ресурсних джерел, кількість оптимальних співвідношень зростає. У зв'язку з цим для досягнення рівноваги між ризиком і доходом необхідно використовувати покроковий метод рішення шляхом послідовних наближень. Здійснення інвестиційної діяльності припускає не тільки ухвалення відомого ризику, але і забезпечення певного доходу. Якщо припустити, що мінімальному ризику відповідає мінімальний необхідний дохід, то можна виділити декілька секторів, що характеризуються певною комбінацією доходу і ризику: А, В, С.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сектор А, вкладення в якому не забезпечують мінімального необхідного доходу, може розглядатися як область недостатньої прибутковості. Функціонування в секторі С пов'язано з високими ризиками, що знижують можливість отримання очікуваних високих доходів, тому сектор С може бути визначений як область підвищеного ризику. Здійснення вкладень в секторі В забезпечує інвесторові досягнення доходу при допустимому ризику, отже, сектор В є областю оптимальних значень співвідношення прибутковості і ризику.

Таким чином, здійснюючи інвестиційну діяльність, будь-який суб'єкт стикається з економічним ризиком, що являє собою суб'єктивно-об'єктивну категорію, яка пов 'язана з прийняттям рішення в ситуації невизначеності і конфліктності. Вона відображає міру досягнення очікуваного результату і відхилення від мети з урахуванням дії контрольованих і неконтрольованих факторів.

Основними елементами ризику є:

Об 'єкт ризику будемо називати економічну систему, умови функціонування якої наперед є зовсім невідомі.

Суб'єкт ризику є індивід чи колектив, які зацікавлені в управлінні об'єктом ризику. Крім цього, вони мають право приймати рішення стосовно об'єкта ризику.

Джерело ризику - фактори, які зумовлюють невизначеність результатів або їх конфліктність.

Об'єктивність ризику полягає в тому, що він існує внаслідок об'єктивних, властивих економіці категорій невизначеності, конфліктності, розмитості даних, відсутності повної інформації на момент прийняття відповідного рішення.

Суб'єктивність ризику зумовлена дією реальних людей із властивими їм досвідом, інтересами, психологією, морально-етичними нормами поведінки.

Ризик виникає тоді, коли керована економічна система (об'єкт) функціонує в умовах певної невизначеності (присутні джерела ризику), а суб'єкти приймають рішення з кількох альтернативних варіантів і зацікавлені в його кінцевому результаті.

Економічний ризик зумовлений багатьма причинами, які можна поділити на такі групи:

- Процеси, пов'язані з економікою, є недетермінованими. Це - науково-технічний прогрес, хід якого спрогнозувати точно практично неможливо. Дуже важко передбачити різні природні явища, зміну атмосферного клімату, розвиток уподобань споживачів продукції та послуг.

- Неповнота економічної інформації. До цієї групи можна віднести і неповноту інформації, зумовлену обмеженими можливостями щодо її опрацювання, а також неточності, які виникають із наближених методів оцінки даних.

- Існує асиметрія інформації, яка виникає внаслідок того, що деякі особи замовчують частину економічної інформації в силу своїх морально-етичних переконань.[16; 184]

Причини, що викликають ризик, доцільно поділяти на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх відносяться вади системи управління та вади в організації діяльності (технологічний ризик, ризик впроваджень). Внутрішні ризики пов'язані передусім з можливими помилками в плануванні та організації проекту: у виборі стратегії розвитку проекту, в організації управління проектом, у використанні ресурсів, у якості продукту проекту. Потенційними джерелами внутрішнього ризику можна вважати такі фактори:

* недостатній досвід менеджерів;

* фахова необізнаність персоналу;

* недоброчесність менеджерів;

* низький рівень маркетингу;

* недостатня гнучкість проекту;

* відтік комерційно важливої інформації;

* технологічна недисциплінованість;

* невмотивованість персоналу;

* недоліки фінансового планування;

* поганий догляд за обладнанням.

До зовнішніх причин належать поведінка контрагентів, певні зрушення в економічних параметрах, помилки у визначенні попиту, кон'юнктура ринку, погодні умови. Отже під зовнішніми факторами слід розуміти умови, які інвестор і його менеджери, як правило, не в змозі змінити, але повинні їх прогнозувати та враховувати, бо вони істотно впливають на стан проекту. До зовнішніх факторів належать: загальний стан економіки країни, ситуація на фінансовому ринку, поведінка партнерів проекту, передусім підприємств-постачальників і споживачів, ситуація та фінансовому ринку, взаємодія з органами влади, місцевим населенням.

Інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей, проектів з об'єктивних чи суб'єктивних причин. А тому під інноваційно-інвестиційним ризиком як складового економічного ризику доцільно розуміти можливість недосягнення запланованої мети інвестування і отримання грошових збитків. Його треба заздалегідь оцінювати, розраховувати, описувати, планувати під час розробки інвестиційного проекту.

Під інноваційно-інвестиційним ризиком також розуміється можливість виникнення непередбачених фінансових втрат (зниження прибутків, втрат капіталу тощо) у ситуації невизначеності умов інвестиційної діяльності.

Оскільки ризик -- це термін для означення непевності і нестабільності, то інвестиції називаються безпечними, якщо доходи від них стабільні і надійні. Але інноваційно-інвестиційні проекти завжди пов'язані із ризиком. У зв'язку з цим оцінка доцільності та ефективності інвестицій - це майже завжди оцінка проектів з ризиком. Майбутні грошові надходження проекту можуть несподівано впасти або вирости. Ставки, під які інвестуються майбутні грошові потоки, можуть змінитися. Існує багато чинників, які можуть зменшити сподівані грошові потоки: втрата позиції на ринку, нові вимоги щодо захисту навколишнього середовища, зростаюча вартість фінансування. З огляду на ризик, головним завданням є вибрати кращі проекти, хоча всі вони пов'язані з непевністю.[3; 163]

Види інноваційно-інвестиційних ризиків

Інвестиційна діяльність у всіх її формах і видах пов'язана з опануванням невизначеності. Разом з тим, в економіці діють багато законів і закономірностей, які необхідно сприймати як аксіоми. Поряд з ними, внаслідок дії великої кількості неврахованих факторів, ми завжди будемо стикатися з непередба-чуваністю економічних явищ, які за своєю сутністю призводять до певного ризику. Слід особливо підкреслити, що ситуації, при яких відсутній ризик, виникають в економіці надзвичайно рідко. Велика кількість випадкових факторів, які зумовлюють економічний ризик, хоча певною мірою прогнозовані й контрольовані, однак від них позбутися ми не можемо. Отже, навіть, з першого погляду, дуже ефективні вирішення цих проблем зумовлюють значні втрати, коли не враховують ризик.

Головною проблемою в оцінці ризику є аналіз та прогноз можливих збитків.

Збитки оцінюються за величиною (обсягом) та ймовірністю їх появи. Це стосується збитків матеріальних, фінансових ресурсів, інформаційних ресурсів, трудових, часових та спеціальних видів збитків.

Джерелами можливих збитків є політичні фактори, економічна та соціальна нестабільність, темпи зростань науково-технічного прогресу, старіння товарів та послуг, недосконалість методів управління, некомпетентність кадрів, непорядність клієнтів, недосконала кредитно-грошова та правова політика.

Ризик можна класифікувати за:

- масштабами (локальний, глобальний);

- аспектами (соціальний, економічний, юридичний, політичний);

- мірою насиченості (мінімальний, середній, максимальний, оптимальний);

- типами (раціональний, нераціональний, авантюрний);

- моментом прийняття рішень стосовно ризику (випереджуючий, своєчасний, запізнілий);

- ситуацією (в умовах невизначеності та в умовах конфлікту).

Ризик поділяють також на виробничий, фінансовий, інвестиційний, ринковий, портфельний.

Види інноваційно-інвестиційних ризиків досить різноманітні. Їх можна класифікувати за такими основними ознаками:

1. За сферами прояву виділяють такі види ризиків:

а) економічний. До нього відноситься ризик, пов'язаний із зміною економічних чинників. Тому що інноваційно-інвестиційна діяльність здійснюється в економічній сфері, то вона найбільшою мірою схильна економічному ризику;

б) політичний. До нього відноситься різноманітні види виникаючих адміністративних обмежень інноваційно-інвестиційної діяльності, пов'язаних із змінами здійснюваного державою політичного курсу;

в) соціальний. До нього відноситься ризик страйків, здійснених під впливом робітників інвестованих підприємств, незапланованих соціальних програм і інші аналогічні види ризиків;

г) екологічний. До нього відноситься ризик різноманітних екологічних катастроф (землетрусів, пожеж тощо.), що негативно позначаються на діяльності об'єктів що інвестуються;

д) інших видів. До них можна віднести рекет, розкрадання майна, омани із боку інвестиційних або господарських партнерів тощо.

2. За формами інвестування прийнято розрізняти такі види ризиків:

а) реального інвестування. Цей ризик пов'язаний із невдалим вибором місця розташування об'єкта; перебоями в постачанні будівельних матеріалів та устаткування; істотним ростом цін на інвестиційні товари: вибором некваліфікованого або несумлінного підрядчика й інших чинників, що затримують запровадження в експлуатацію об'єкта інвестування або такими що знижують прибуток у процесі його експлуатації.

б) фінансового інвестування. Цей ризик пов'язаний із непродуманим добором фінансових інструментів для інвестування: фінансовими утрудненнями або банкрутством окремих емітентів: непередбаченими змінами умов інвестування, прямим обманом інвесторів тощо.

3. За джерелами виникнення виділяють два основних види ризиків:

а) систематичний (або ринковий). Цей вид ризику виникає для всіх учасників інноваційно-інвестиційної діяльності і форм інвестування. Він визначається зміною стадій економічного циклу розвитку країни або кон'юнктурних циклів розвитку інвестиційного ринку; значними змінами податкового законодавства в сфері інвестування й іншими аналогічними чинниками, на які інвестор вплинути при виборі об'єктів інвестування не може;

б) несистематичний (або специфічний). Цей вид ризику характерний конкретному об'єкту інвестування або діяльності конкретного інвестора.

Він може бути пов'язаний із некваліфікованим керівництвом компанією (фірмою) - об'єктом інвестування, посиленням конкуренції в окремому сегменті інвестиційного ринку: нераціональною структурою інвестованих засобів і інших аналогічних чинників, негативних наслідків яких значною мірою можна запобігти за рахунок ефективного керування інвестиційним процесом.[15; 84]

Оскільки інвестиційний ризик характеризує можливість виникнення непередбачених фінансових втрат, його рівень при оцінці визначається як відхилення очікуваних прибутків від інвестування від середнього або розрахункового розміру. Тому оцінка інвестиційних ризиків завжди пов'язана з оцінкою очікуваних прибутків і можливості їхніх втрат.

Втратами доцільно у цьому випадку вважати випадкове відхилення прибутку, доходу, виторгу убік зниження у порівнянні з очікуваними величинами. Підприємницькі втрати - це в першу чергу випадкове зниження підприємницького доходу. Саме величина таких втрат і характеризує ступінь ризику. Звідси аналіз ризику насамперед зв'язаний з вивченням втрат.

Залежно від величини ймовірних втрат доцільно розділити їх на три групи:

- втрати, величина яких не перевищує розрахункового прибутку, можна назвати припустимими;

- втрати, величина яких більше розрахункового прибутку відносяться до розряду критичних - такі втрати доведеться відшкодовувати з кишені підприємця;

- ще більш небезпечний катастрофічний ризик, при якому підприємець ризикує понести втрати, що перевищують усе його майно.

У процесі оцінки можливого розміру фінансових втрат від здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності використовуються абсолютні і відносні їхні показники.

Абсолютний розмір фінансових втрат, пов'язаних з інноваційно-інвестиційним ризиком, являє собою суму збитку, заподіяного інвестору (або потенційно можливого) у зв'язку з настанням несприятливої обставини, характерної для даного ризику.

Відносний розмір фінансових втрат: пов'язаних з інвестиційним ризиком, являє собою відношення суми збитку до обраного базового показника (наприклад, до суми очікуваного прибутку від інвестицій; до суми інвестованого капіталу тощо).

Ризик може походити від несприятливих умов, загальних для всіх сфер економіки: тоді він має назву загальноекономічного. Якщо ризик пов'язаний з умовами саме цього проекту, то це індивідуальний ризик. Залежно від чиників інноваційно-інвестиційний ризик поділяється на такі основні види (Рис. 1.2)

Рисунок 1.2 - Різновиди інноваційно-інвестиційного ризику

Політичний, правовий та економічний ризики можна віднести до зовнішніх умов реалізації інвестицій. Інші ризики пов'язані, передусім, з можливими помилками планування та організації конкретних проектів.

Основними причинами політичних ризиків є: 1) зміни торгово-політичного режиму, митної політики; зміни у системі тарифного регулювання; введення додаткових обмежень, квотування тощо; 2) зміни в податковій системі, системі валютного регулювання, регулювання зовнішньоекономічної діяльності країни. 3) небезпека експропріації; 4) зміни в законодавстві; 5) інші.

Причини правових ризиків доцільно звести до такого:

1) нестабільність законодавчого забезпечення діяльності суб'єктів господарювання;

2) помилки та неналежне оформлення документів, які підтверджують право власності, права користування тощо;

3) нерівність доступу сторін до суду;

4) рішення суду іншої країни може не прийматись до уваги у зв'язку з недотриманням міжнародних стандартів та нехтування міжнародними правилами та звичаями, або реалізація судових рішень може бути проблематичною на території іншої країни;

5) торгові марки, патенти та ліцензії не визнаються через нехтування та неправильність юридичного забезпечення прав інтелектуальної власності;

6) інші.[9;201]

Через дію політичних, правових та економічних ризиків може унеможливлюватися збут продукції інвестиційного проекту, особливо, якщо мова йде про експортоорієнтованих виробників або взагалі може мати місце втрата проекту, виникати проблеми з реалізацією проекту; труднощі судового встановлення прав; порушення прав інтелектуальної власності тощо.

Технічний ризик об'єднує велику кількість помилок та прорахунків широкого спектру сторін інвестування: якість проектування, технічна база, обрана технологія, управління проектом, перевищення кошторису тощо.

Технічні ризики можуть бути спричинені:

1) помилками в проектуванні (помилкові розрахунки конструкцій, неврахуванням окремих зв-язаних умов);

2) недоліки технологій та неправильний вибір обладнання пов'язані з великими цінами, неопробуваністю, застарілістю в моральному плані обладнання тощо). Наприклад, через відсутність достатнього обсягу ресурсів та бажанням зекономити для реалізації проекту обирається старе обладнання, яке пропонують надати у вигляді технічної допомоги. Така, на перший погляд, приваблива ситуація може для ініціатора проекту викликати додаткові витрати на його капітальний ремонт через незначний період часу, а неопробованість та неузгодженість з наявними технічними можливостями може викликати підвищення витрат на оздоблювальні та модернізаційні роботи.

3) недоліки управління являють собою похибки прийняття рішень через необґрунтованість методик;

4) недостатня кваліфікованість робочої сили для роботи у нових технічних умовах та з новими технологіями;

5) несвоєчасне виконання підрядниками своїх зобов'язань при здійсненні робіт;

6) відносне підвищення цін на сировину, енергію, комплектуючі, підвищення витрат на зарплату;

7) інші.

Дія зазначених ризиків може призвести до затримки в будівництві, несвоєчасного виходу на проектну потужність, випуску продукції більш низької якості, підвищення розрахункової вартості проекту тощо.

З метою забезпечення впливу технічних ризиків на очікувані результати реалізації проекту формуються додаткові кошториси витрат.

Таблиця 1.1 - Види кошторисів

Види кошторисів
базовий кошторис	кошторис непередбачених витрат
резерв на непередбачені цінові зміни (рівні прийняті в світовій практиці) - 5% для стандартних постійно використаних в проектах номенклатур обладнання або такі, що легко підлягають, визначенню видів робіт; - 10% для випадків зриву з повторювальними та передбачуваними факторами ризику; - 15% для спорудження на "складній" місцевості та ін.	резерв на непередбачені зміни (питомі ціни на різні компоненти проекту змінюються після складання базового кошторису, обчислення після складання базового кошторису, обчислюються окремо, за різними валютами, які залучені в проект).

Фінансовий ризик пов'язаний з нездійсненням очікуваних подій з фінансового боку проекту: джерела та обсяги фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації, неплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені витрати.

Основними причинами виникнення цих ризиків є: 1) нестабільність економіки; 2) дія політичних факторів; 3) коливання обмінних курсів валют; 4) державне регулювання облікової банківської ставки; 5) економічна криза; 6) затоварювання ринку; 7) монополізм провідного виробника; 8) конкуренція; 9) інші.

Наслідками для реалізації проекту інвестування можуть стати: 1) зростання відсоткової ставки, подорожчання фінансування; 2) зниження цін на товар на світовому ринку (особливо це зможе призвести до значних додаткових витрат якщо має місце покупка товарів за валюту; 3) інфляція; 4) інші.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту: ринок збуту та постачання сировини і матеріалів, організація реклами та збутової мережі, обсяг ринку, час виходу на ринок, цінова політика, низька якість продукції.

Причини маркетингових (комерційних) ризиків полягають в такому: 1) вибір продукції без врахування потреб ринку; 2) товар, що випускається в ході реалізації проекту низької якості або вже морально застарілий; 3) неправильний вибір ринків збуту, неточний розрахунок місткості ринку; 4) непродуманість, необмеженість або відсутність власної збутової ніші на пропонованих ринках збуту; 5) заморожування товару через неправильність сформованої цінової політики, відсутності реклами; 6) суттєві затримки у виході на ринок; 7) інші.

Зазначені причини призводять здебільшого до таких можливих наслідків: 1) продукція не користується попитом, збут не забезпечує в потрібному вартісному вираженні необхідних надходжень та не здійснюється в розрахункові строки (завжди існуватиме проблема своєчасності виходу на ринки, доки існує попит, а пропозиція не задоволена; 2) відсутність необхідних прибутків; 3) інші.

Екологічний ризик охоплює опрацювання питань впливу на довкілля, можливу аварійність, стосунки з місцевою владою та населенням.

Причини екологічних ризиків криються в: 1) нестійкому законодавстві в частині вимог до навколишнього середовища; 2) реалізації потенційно екологічно небезпечного проекту; 3) аваріях; 4) зміні відношення до проекту влади, населення; 5) інших.

Ризик учасників проекту пов'язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.

Ці ризики пов'язані, насамперед, з кожним конкретним учасником реалізації інвестиційного проекту. У зв'язку з цим, чим більша кількість учасників залучається до реалізації інвестицій, тим більш ризикованим він є з цієї точки зору. Основними причинами виникнення ризиків цього виду є: 1) нестійке фінансове положення учасника; 2) форс-можорні обставини при відсутності "запасу міцності" в фірмі; 3) зміни політики в керівництві; 4) зміни пріоритетів в торгівлі, інвестиціях; 5) тощо.[6; 118]

Наслідки, пов'язані зі свідомим або вимушеним невиконанням учасниками своїх зобов'язань в рамках реалізації інвестиційного проекту, випливають з: 1) з фінансових документів; 2) чисельні фірми набирають багато зобов'язань (замовлень) при неможливості їх реалізації в термін; 3) можливість зміни керівництвом підприємства ставлення до проекту; 4) внаслідок зміни локальної ситуації змінюється відношення к проекту.

Запобігти зазначеним наслідкам доцільніше через укладення угод (шкода у разі невиконання зобов'язань, чітке визначення розміру та валюти, компенсація внаслідок невиконання учасником своїх зобов'язань).

1.2 Процес регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність завжди пов'язана з ризиками. Її успішне здійснення багато в чому залежить від того, наскільки вдається виконати завдання знаходження оптимального співвідношення прибутковості і ризику, кваліфіковано управляти ризиками.

Послідовність дій з регулювання ризику включає:

* ідентифікацію ризиків, що виникають у зв'язку з інноваційно-інвестиційною діяльністю;

* виявлення джерел і об'ємів інформації, необхідних для оцінки рівня інноваційно-інвестиційних ризиків;

* визначення критеріїв і способів аналізу ризиків;

* розробку заходів щодо зниження ризиків і вибір форм їх страхування;

* моніторинг ризиків з метою здійснення необхідного коректування їх значень;

* ретроспективний аналіз регулювання ризиків.

Ідентифікація ризиків

Ідентифікація ризиків припускає виявлення складу і змісту можливих ризиків. Загальною основою ідентифікації ризиків стосовно конкретного інвестиційного об'єкту, що дає уявлення про структуру ризику, виступає класифікація ризиків. Відповідно до неї виявляються склад і зміст ризиків по окремих інвестиційних вкладеннях, потім по групах вкладень і нарешті, по сукупності інвестиційних вкладень в цілому.[13; 99]

Джерела інформації, необхідної для оцінки ризиків

Оцінка рівнів ризику припускає визначення джерел і масивів інформації, що включає статистичні і оперативні дані, експертні оцінки і прогнози, рейтинги і т.д. Ухвалення рішень за наявності повнішої і точнішої інформації є більш зваженим, а отже, менш ризикованим. Інформація, яка необхідна для цілей управління ризиками, може бути розділена на наступні блоки:

* інформація про учасників інноваційно-інвестиційної діяльності;

* інформація про поточну кон'юнктуру ринку і тенденції її зміни;

* інформація про передбачувані події, здатні зробити значущий вплив на ринок;

* інформація про зміни в нормативній базі, що впливають на інноваційно-інвестиційну діяльність;

* інформація про умови інвестиційних вкладень.

Основними джерелами інформації є: статистична звітність, що публікується державними органами; фінансова, біржова і спеціалізована преса («Euromoney», «Institutional In-vestor», «Project Finance», «Вісник НБУ», «Урядовий кур?єр»), підсистеми фінансового ринку міжнародних і національних інформаційних систем («Blumberg», «Reuter»), спеціалізовані бази даних (DIALOG, NEWSNET і ін.), бази даних нормативних актів, системи даних рейтингових агентств, інформаційні системи бірж і організованих позабіржових систем, оцінні і прогностичні матеріали аналітичних відділів банків, експертні оцінки. Статистичну обробку інформації доцільно здійснювати на основі методів несуцільного статистичного спостереження, таких, як репрезентативна вибірка на випадковій основі, направлений відбір інформації на класифікаційній основі, анкетне опитування.

Методи суцільного статистичного спостереження є більш трудоміськими і застосовуються рідше, хоча при достовірній статистичній базі їх використання дозволяє прийти до точніших висновків. Слід зазначити, що якість відбору і обробки первинних масивів інформації багато в чому визначає результати аналізу, що обумовлює високу значущість цього блоку регулювання ризику.

Визначення критеріїв і способів аналізу ризиків

Наступним блоком процесу регулювання ризиків є визначення критеріїв і способів аналізу ризиків. Для цього стосовно кожного об'єкту інвестування доцільно розробити комплекс показників по ідентифікованих раніше статтях номенклатури ризиків і визначити критичні і оптимальні значення за окремими показниками і їх комплексом.

Оскільки інноваційно-інвестиційний ризик характеризує вірогідність недоотримання прогнозного доходу, то його рівень оцінюється як відхилення очікуваних доходів по інвестиціях від середньої або розрахункової величини. При розрахунку вірогідності отримання очікуваного доходу можуть бути використані як статистичні дані, так і експертні оцінки. Проте при недостатньо представницькій статистиці найкращим методом являє собою обробка експертами статистичної інформації і здійснення на цій основі експертних оцінок.

Традиційно статистична оцінка інвестиційних ризиків здійснюється двома методами:

1) методом імовірнісного розподілу;

2) методом оцінки по коефіцієнту .

Вимірювання інвестиційних ризиків на базі імовірнісного розподілу виходить з розгляду очікуваного доходу по інвестиційних вкладеннях як випадкової змінної величини і наявності імовірнісного розподілу його можливих значень. Відповідно до цього рівень ризику оцінюється наступними величинами:

математичного очікування прибутковості (1.1)

дисперсії прибутковості (1.2)

среднеквадратического відхилення прибутковості (1.3)

коефіцієнта вариации (1.4)

де -- розрахунковий дохід при різних значеннях кон'юнктури;

р -- значення вірогідності, відповідне розрахунковому доходу;

п -- кількість спостережень.

При цьому найбільш вірогідне значення прибутковості Авер знаходиться в діапазоні

(1.5)

При однакових значеннях рівня очікуваного доходу більш надійними є вкладення, які характеризуються меншим значенням середньоквадратичного відхилення, що показує коливання вірогідності отримання очікуваного доходу (варіацію прибутковості).

При відмінності значень середніх рівнів прибутковості по порівнюваних інвестиційних об'єктах вибір напряму вкладень виходячи із значень варіації неможливий, тому в даних випадках інвестиційне рішення ухвалюється на основі коефіцієнта варіації, що оцінює розмір ризику на величину прибутковості. Перевага віддається тим інвестиційним проектам, по яких значення коефіцієнта варіації є нижчим, що свідчить про краще співвідношення доходу і ризику.

Метод оцінки по коефіцієнту використовується при визначенні ризику даного інвестиційного об'єкту (в основному фондових інструментів) по відношенню до рівня систематичного (ринкового) ризику. Коефіцієнт визначається по формулі

(1.6)

де -- кореляція між прибутковістю даного фондового інструменту і середнім рівнем прибутковості фондових інструментів в цілому;

-- середньоквадратичне відхилення прибутковості по даному фондовому інструменту;

-- середньоквадратичне відхилення прибутковості по ринку цінних паперів в цілому.

При = 1 даний фондовий інструмент характеризується середнім рівнем ризику, при ( > 1 -- високим рівнем ризику і при < 1 -- низьким рівнем ризику. Отже, із збільшенням відбувається зростання рівня систематичнго ризику інвестиційних вкладень.[20; 211]

Використання статистичних методів для оцінки ризиків інвестиційної діяльності в українській економіці носить обмежений характер, що пов'язане з відсутністю або непоказністю статистичних даних по багатьом об'єктам інвестування. З певним ступенем обережності статистичні методи можуть застосовуватися для аналізу ризиків по ряду фондових інструментів, зокрема по найбільш ліквідним корпоративним цінним паперам. Проте оцінка ризиків інвестиційного кредитування і проектного фінансування на основі статистичних методів, як правило, не є достовірною.

За відсутності необхідних інформаційно-статистичних даних для розрахунку величини ризиків на основі статистичних методів оцінка ризиків проводиться експертним шляхом. Для цього стосовно кожного об'єкту інвестування доцільно розробити комплекс показників по ідентифікованих раніше статтях номенклатури ризиків і визначити граничні і оптимальні значення за окремими показниками і їх комплексом.

Після визначення простих ризиків вирішується питання про вибір методу зведення різноманітних показників до єдиної інтегральної оцінки. В якості такого методу можна використовувати один з традиційних методів отримання рейтингових показників: індексний метод, метод відстаней, відносних величин, зважених бальних оцінок.

Для оцінки ролі окремих ризиків в загальному ризику використовується зважування; при цьому для кожного об'єкту інвестування можуть бути застосовані різні підходи при дотриманні таких загальних вимог, як позитивність вагових коефіцієнтів і прирівнювання їх суми до одиниці.

Найбільшої уваги заслуговує підхід, що припускає ранжирування окремих ризиків по ступені пріоритетності і визначення вагових коефіцієнтів k відповідно до значущості цих ризиків. Так, максимальне значення вагового коефіцієнта k₁ привласнюється ризикам, що мають в ситуації, що склалася, першорядне значення, мінімальне k_n -- ризикам останнього рангу; ризики з рівною значущістю отримують однакові вагові коефіцієнти. Визначається також значення співвідношення між ваговими коефіцієнтами першого і останнього рангів . Як спосіб зважування використовується розрахунок середньої арифметичної або середньої геометричної.

Відстань між сусідніми рангами можна обчислити по формулі

(1.7)

Ваговий коефіцієнт окремого ризику з рангом m складає

(1.8)

Звідси

(1.9)

Якщо прості ризики не ранжируються по ступені пріоритетності, то вони, відповідно, мають рівні вагові коефіцієнти (1/n).

З метою контролю за достовірністю результатів оцінки ризиків при використанні вагових коефіцієнтів відповідно до ступеня пріоритетності можна обчислити загальний ризик об'єкту інвестування, застосовуючи вагові коефіцієнти, знайдені за допомогою випадкового розподілу. В якості значення вагових коефіцієнтів можна використовувати, зокрема, середню величину (1/n) і величину середньоквадратичного відхилення, розрахованого виходячи з можливого значення коефіцієнта варіації (Вр/п).[7;165]

Розробка заходів щодо зниження ризиків

Наступна стадія процесу регулювання ризиків пов'язана з розробкою заходів щодо їх страхування. В якості об'єктів страхування можуть розглядатися як весь комплекс ризиків, властивих даному виду інвестування, так і найбільш значущі ризики (зокрема, ті, на долю яких доводиться понад 5% від значення сукупних ризиків). У останньому випадку істотні ризики виділяються в окремий блок з тим, щоб виробити конкретні заходи по їх зниженню.

Загальними способами страхування ризику є диверсифікація ризиків, створення спеціальних резервів, використовуваних при реалізації ризиків, повна або часткова передача ризиків спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам -- страховим компаніям, система укладання термінових контрактів і операцій на ринку цінних паперів, надання гарантій, включення захисних обмовок в договори, що укладаються.

Диверсифікація інвестиційних ризиків припускає вдосконалення управління інвестиційними активами і джерелами фінансування, їх оптимізацію по об'ємах, термінах і структурі.

Важливе значення має дотримання принципу диверсифікації при здійсненні інноваційно-інвестиційно діяльності банків. Слід зазначити, що економічні нормативи, введені в дію Центральним банком України, орієнтують банки в основному на зниження кредитних ризиків. Диверсифікація кредитних вкладень здійснюється шляхом встановлення показника граничної суми позик, максимального розміру ризику на одного позичальника, кількості крупних кредитів і їх середнього розміру. Підвищення ступеня диверсифікації характеризується збільшенням кількості крупних кредитів в загальній сумі кредитних вкладень і зменшенням розміру крупних кредитів.

Разом з тим використовувана методика не враховує інші види банківських ризиків, зокрема процентний ризик, і необхідність диверсифікації інвестиційних активів по термінах. Для вимірювання ступеня ризику інвестицій банку з погляду їх відповідності джерелам фінансування по об'ємах і термінах з урахуванням процентного ризику можна використовувати наступний показник:

(1.10)

де -- показник рівня ризику;

-- інвестиційні вкладення, зважені по термінах;

-- джерела фінансування інвестиційних вкладень, зважені по термінах.

Крім того, даний показник, будучи результатом зіставлення інвестиційних активів і джерел їх фінансування, зважених по термінах, свідчить про надлишок або недолік засобів для забезпечення інвестиційної діяльності і дає можливість передбачити вірогідність виникнення у банку фінансових утруднень. Отримані результати, скоректовані з урахуванням ризику втрат, показують максимальну величину резервів, які необхідно сформувати на випадок реалізації ризиків.

Слід зазначити, що формування спеціальних резервів як спосіб страхування ризиків може здійснюватися і в обов'язковому порядку, і добровільно. Основними видами резервів, які можуть створюватися на випадок реалізації ризиків, є: резерв під загальні ризики, під кредитний ризик, знецінення цінних паперів, по ризикованих операціях і фінансуванні.[14; 116]

Моніторинг ризиків

Наступний етап регулювання ризиків припускає проведення моніторингу ризиків з метою здійснення необхідного коректування ухвалених рішень. Важливим принципом проведення моніторингу є зіставність результатів, для забезпечення якої необхідно застосовувати єдину методику і використовувати її через рівні інтервали часу.

Ефективність моніторингу багато в чому залежить від якості побудови системи показників ризику, ступеня її репрезентативності, а також чутливості до несприятливих змін, що мають відношення до даного інвестиційного об'єкту.

Ретроспективний аналіз

Завершуючою стадією процесу регулювання ризиків виступає ретроспективний аналіз результатів їх регулювання. Проведення такого аналізу цілком обгрунтовано, оскільки дає можливість порівняти плановані і досягнуті результати регулювання ризиків, врахувати отриманий досвід для оптимізації процесу регулювання ризиків в майбутньому.

Використання розглянутих методів аналізу і регулювання інноваційно-інвестиційних ризиків вимагає накопичення великих масивів інформації, засобів її обробки, великої кількості теоретичних і практичних знань, високої кваліфікації фахівців-аналітиків, їх здібності до конструктивного мислення і прогностичних оцінок. Все це робить процес регулювання ризиків вельми складним, трудомістким і дорогим. Проте, як показує досвід, недостатня увага до процесів регулювання ризиків ставить під питання не тільки можливість максимізації прибутку, але і фінансову стійкість суб'єктів інвестиційної діяльності.

ризик інноваційний інвестиційній привабливість

2. ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ВАТ «СУМСЬКЕ НВО ІМ. ФРУНЗЕ»

2.1 Показники майнового стану

1. Показник частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах - знаходиться як відношення вартості оборотних виробничих фондів до вартості оборотних активів.

Згідно форм фінансової звітності даний показник знаходиться:

Ч _о._в. _ф =Ф.№1(р.100+р.120+р.270)/Ф.№1(р.260+р.270)

На початок періоду: Ч_о.в.. _ф.⁼(6880+5170+4)/(50319+4)=0,239

На кінець періоду: Ч_о.в.ф.=(11134+8321+3)/(45701+3)=0,4257

На кінець звітного періоду спостерігається збільшення частки обігових коштів у виробничій сфері на величину 0,186, що є позитивною стороною зміни розрахованого показника.

2. Показник частка основних засобів в активах знаходиться як відношення залишкової вартості основних засобів до вартості активів. Згідно форм фінансової звітності даний показник знаходиться:

Ч_о.з.=Ф.№1 р.030/Ф.№1 р.280

На початок періоду: Ч_о.з.=238384/319916=0,745

На кінець періоду: Ч_о.з.=220790/325716=0,677

Отже, частка коштів, інвестованих в основні засоби в валюті балансу зменьшелась на кінець звітного періоду на величину 0,068. Це є позитивною тенденцією зміни показника.

3. Показник коефіцієнт зносу основних засобів знаходиться як відношення суми зносу основних засобів до первісної вартості основних засобів. Згідно форм фінансової звітності, даний показник знаходиться:

К_зн.=Ф.№1 р. 032/Ф.№1 р.031

На початок періоду: К_зн.=49870/288254=0,173

На кінець періоду: К_зн.=67571/288361=0,234

Отже, рівень фізичного і морального зносу основних фондів збільшевся при зміні зносу основних засобів та їх первісної вартості. Це є негативною тенденцією зміни показника (позитивна зміна показника - його зменшення).

4. Показник коефіцієнт оновлення основних засобів знаходиться як відношення збільшення за звітний період первісної вартості основних засобів до первісної вартості основних засобів.

Згідно форм фінансової звітності, даний показник знаходиться:

К_он.=Ф.№1 (збільшення р.031)/Ф.№1 р.031

На початок періоду: К_он.=(288361-288254)/288254= 0,00037

На кінець періоду: К_он.=( 288361-288254)/ 288361= 0,00036

Отже, рівень фізичного і морального оновлення основних фондів як на початок, так і на кінець звітного періоду є позитивною величиною, причому показник на кінець періоду зменшується на величину 0,00001, що є негативною тенденцією зміни показника (позитивна зміна показника -- його збільшення за умов виключення інфляційного фактора).

5. Показник частка довгострокових фінансових інвестицій в активах знаходиться як відношення довгострокових фінансових інвестицій до вартості активів. Згідно форм фінансової звітності даний показник знаходиться:

Ч _д._ф.=Ф.№1(р.040+р.045)/Ф.№1 р.280

На початок періоду: Ч _д._ф.=17308/319916=0,054

На кінець періоду: Ч _д._ф.=43489/325716=0,133

Отже, частка довгострокових фінансових інвестицій в активах на кінець звітного періоду збільшелась на величину 0,079, це є позитивною тенденцією за умов збільшення доходів від фінансових інвестицій.

6. Показник частка оборотних виробничих активів знаходиться як відношення вартості оборотних виробничих фондів до вартості активів. Згідно форм фінансової звітності, даний показник знаходиться:

Ч_о.в.а.=Ф.№1(р.100+р.120+р.270)/Ф.№1 р.280

На початок періоду: Ч_о.в.а.=(6880+5170+4)/319916=0,037

На кінець періоду: Ч_о.в.а.=(11134+8321+3)/325716=0,059

Отже, частка мобільних виробничих фондів у валюті балансу на кінець звітного періоду збільшелася на величину 0,022, і напрямок позитивних змін показника - збільшення.

7. Показник коефіцієнт мобільності активів знаходиться як відношення вартості мобільних активів до вартості немобільних активів. Згідно форм фінансової звітності, даний показник знаходиться:

К _моб.=Ф.№1(р.260+р.270)/Ф.№1 р.080

На початок періоду: К _моб.=(50319+4)/272016=0,185

На кінець періоду: К _моб.=(45701+3)/282607=0,161

Отже, спостерігається зменшення обігових коштів на одиницю необігових на величину 0,024, а напрямок позитивних змін показника - збільшення, що означає підвищення потенційної можливості перетворення активів у ліквідні гроші.

2.2 Показники ділової активності

1. Показник оборотність активів знаходиться як відношення чистої виручки від реалізації продукції до вартості активів. Згідно форм фінансової звітності, даний показник знаходиться:

К_т.=Ф.№2 р.035/Ф.№1 р.280

На початок періоду: К_т.=56721/319916=0,177

На кінець періоду: К _т.=90545/325716=0,277

На основі розрахованого показника на початок та кінець звітного періоду можна зробити висновок про те, що спостерігається збільшення чистої виручки від реалізації продукції на одиницю коштів, інвестованих в активи на величину 0,1, напрямок позитивних змін показника - збільшення.

2. Показник фондовіддача знаходиться як відношення чистої виручки від реалізації продукції до вартості основних виробничих фондів. Згідно форм фінансової звітності, даний показник знаходиться:

Ф_о.ф.=Ф.№2 р.035/Ф.№1 р.030

На початок періоду: Ф_о.ф.= 56721/238384=0,237

На кінець періоду: Ф_о.ф.= 90545/220790 =0,410

Отже, спостерігається збільшення чистої виручки від реалізації продукції на одиницю основних виробничих коштів на величину 0,173, напрямок позитивних змін показника - збільшення.

3. Показник коефіцієнт оборотності обігових коштів знаходиться як відношення чистої виручки від реалізації продукції до обігових коштів. Згідно форм фінансової звітності даний показник знаходиться:

К _о.==Ф.№2 р.035/Ф.№1 (р.260+р.270)

На початок періоду: К _о.= 56721/(50319+4)=1,127 (оборотів)

На кінець періоду: К _о.= 90545/(45701+3)=1,981 (оборотів)

Отже, спостерігається збільшення кількості оборотів на величину 0,854, напрямок позитивних змін показника - збільшення його.

4. Показник період одного обороту обігових коштів знаходиться як відношення 360 днів до коефіцієнту оборотності обігових коштів:

Ч_о.=360/К_о.

На початок періоду: Ч _о.=360/1,127 =320 (днів)

На кінець періоду: Ч _о.=360/1,981 =182 (днів)

Отже, спостерігається зменшення на 138 днів, що є позитивною зміною показника, бо зменьшується середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за релізовану продукцію.

5. Показник коефіцієнт оборотності запасів знаходиться як відношення собівартості реалізації продукції до середніх запасів. Згідно форм фінансової звітності, даний показник знаходиться:

К_о.з.=Ф.№2 р.040/Ф.№1 (р.100+р.120+р.130+р.140).

На початок періоду:К_о.з.=58217/(6880+5170+14681+9147)=1,622 (оборотів)

На кінець періоду:К_о.з=74118/(11134+8321+8223+3344)=2,389 (оборотів)

На основі розрахованого показника на початок та кінець звітного періоду можна зробити висновок про те, що показник збільшився на 0,767 оборота, що є позитивною тенденцією зміни показника.

6. Показник період одного обороту запасів знаходиться як відношення 360 днів до коефіцієнта оборотності запасів. Даний показник знаходиться:

Ч _з.=360/К _о.з.

На початок періоду: Ч _з.=360/1,622 =222 (днів)

На кінець періоду: Ч_з.=360/2,389 =151 (днів)

Отже, на кінець звітного періоду показник зменьшився на 71 днів, що є позитивною тенденцією зміни показника.

7. Показник коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості знаходиться як відношення чистої вартості до середньої дебіторської заборгованості. Згідно форм фінансової звітності, даний показник знаходиться:

К_д.з.=Ф.№2р.035/Ф.№1(р.050+р.170+р.180+р.190+р.200+р.210)

На початок періоду: К_д.з.= 56721/(15681+550+845+16)=3,318 (оборотів)