Управління гнучкістю організації як відкритої соціально-економічної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни «Менеджмент організації» на тему:

«Управління гнучкістю організації як відкритої соціально-економічної системи»

ЗМІСТ

Вступ

1. Економічна сутність поняття «гнучкість підприємства»

2.Оцінка гнучкості підприємства для виявлення резервів його розвитку

3. Вибір інноваційно-інвестиційного напрямку розвитку гнучкості підприємства

Висновки

Список використаних джерел

гнучкість підприємство

ВСТУП

Потреба в розвитку гнучкості підприємства викликана господарською практикою, яка підтверджує, що прискорення організації випуску нової продукції в сучасних економічних умовах виступає як найважливіший інструмент задоволення потреб споживача й поліпшення фінансового стану підприємства. У зв'язку з цим для підприємств стає важливим виробництво різних видів виробів при постійному освоєнні нових сфер діяльності. Гнучкість у пристосуванні до потреб ринку стала головним фактором виживання підприємства в конкурентній боротьбі, що й викликає потребу науково-методичного забезпечення з'ясування сутності поняття «гнучкість підприємства», обґрунтування системи показників, які її характеризують, розроблення комплексної оцінки гнучкості підприємства й підбору інструментів її регулювання.

Вивченню проблеми гнучкості виробничих систем і вплив на них виробничого й фінансового менеджменту присвячена значна кількість наукових досліджень, як вітчизняних, так і зарубіжних вчених: Бланк І.О., Васильєв В.М., Градов А.П., Гончаров В.М., Дороніна М.С., Клебанова Т.С., Козловський В.О., Самочкін В.М. та інші. У роботах цих науковців подаються визначення основних понять, формуються й обґрунтовуються методичні принципи оцінки та аналізу технічного й організаційного розвитку виробничих систем. Однак, гнучкість підприємства належить до маловивчених економічною наукою характеристик виробничих систем. Тому без з'ясування закономірностей і протиріч у розвитку сучасного матеріального виробництва, визначення категорій, що створюють методичну основу дослідження управління «гнучкістю підприємства», неможливо забезпечити стійкі конкурентні переваги підприємства на ринку виробників однотипної продукції.

Метою роботи є теоретичне обґрунтування та розробка методичного забезпечення управління розвитком гнучкості підприємств. Для досягнення мети в роботі були поставлені й вирішені такі завдання: обґрунтувати необхідність управління розвитком гнучкості підприємства на основі аналізу тенденцій і суперечностей вітчизняного виробництва; уточнити сутність і зміст понятійно-категоріального забезпечення управління гнучкістю підприємства; визначити показники для прийняття управлінських рішень щодо фінансового забезпечення оновлення продукції підприємства; проаналізувати та узагальнити методичні підходи до оцінки гнучкості підприємства.

1. Економічна сутність поняття «гнучкість підприємства»

З початку 90-х років минулого століття більшість українських підприємств, прагнучи затвердити ринкові відносини у своїй діяльності, вступила в період важкої й довготривалої фінансової кризи. Адміністративні методи управління економікою підприємств, що спиралися на жорстку планову систему господарювання, втратили свою ефективність, а проголошені ринкові методи ще не були достатньою мірою підготовлені ні на макро, а ні на мікро рівнях.

Перехід до ринкових умов господарювання сприяв тому, що і практика, і економічна теорія почали досліджувати й оцінювати пов'язані з проявами економічної самостійності суб'єктів господарювання такі поняття як господарський ризик, економічне маневрування, гнучкість економічної поведінки тощо.

Зміни умов господарювання, на думку Н. Ансоффа, завжди створюють «…або небезпеку існування організації, або додаткову можливість для реалізації науково-технічних, виробничо-технологічних і соціально-економічних потенціалів» [7, с.86].

Суттєвим фактором життєдіяльності суб'єктів господарювання в мінливому зовнішньому середовищі є розвиненість їх здібності до адаптації, гнучкої економічної поведінки, які зумовлюються перш за все гнучкістю складових виробничого потенціалу, а також рівнем використання гнучких форм організації їх діяльності й управління нею.

Перехід до гнучких, а отже, надійніших у досягненні цілей систем, є об'єктивно необхідним, і значущість цієї перебудови зростатиме разом із зростанням залежності підприємства від зовнішнього середовища, здібностей його внутрішнього потенціалу реагувати на ці зміни. При цьому водночас зростають вимоги як до підвищення гнучкості виробничого потенціалу, так і до підвищення гнучкості управління.

Гнучкість розв'язує протиріччя між вимогами швидкої зміни продукції й високої трудомісткості та вартості реагування на кон'юнктуру ринку, спеціалізацією та необхідністю диверсифікації виробництва, стандартизацією й патентоспроможністю процесів і виробів.

При цьому гнучкими повинні ставати не тільки виробничі, а й інші сфери діяльності підприємства. До них можна віднести розвиток маркетингу та логістики, створення венчурних підрозділів тощо. Економіка з мобільними трудовими ресурсами й капіталом, що гнучко реагує на зміни в попиті, технологіях і цінах, значно довше (з меншими витратами) може утримати рівновагу. Гнучке виробництво й висока якість його організації дозволить суб'єктам господарювання не тільки пристосовуватися до мінливих умов середовища, а й досягати якісно вищого рівня розвитку.

Ринкові умови господарювання спонукають підприємства до активних дій, як у внутрішній організації виробництва, так і в зовнішніх господарських зв'язках, причому в останніх відсутність платоспроможних споживачів продукції викликає важке фінансове становище її виробників, що призводить до неспроможності розрахуватися з бюджетом, своїми постачальниками й власними працівниками.

Потреба у постійному освоєнні нової продукції, що задовольняє вимоги споживачів, змушує виробника підвищувати ступінь гнучкості підприємств до потреб ринку.

Уточнення змісту й особливостей категорій, пов'язаних з поняттям «розвиток гнучкості підприємства», почнемо з поняття «розвиток», потім розглянемо по черзі поняття «гнучкість», «підприємство». У висновку виділимо фактори, що визначають особливості управління розвитком гнучкості підприємства й охарактеризуємо проблеми, які виникають при цьому. Таке послідовне уточнення категорійно-понятійного апарату дозволяє далі аналізувати проблеми розвитку гнучкості підприємства, створює умови результативності наукової дискусії.

Термін «розвиток» характеризується вченими по-різному: як перехід від попереднього якісного стану до нового; як сукупність змін, здатних захистити життєву систему від руйнування силами зовнішнього середовища; як процес переходу економічної системи в новий якісний стан.

Великий тлумачний словник сучасної української мови слово «розвиток» подає у значенні «процес, у наслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого».

Маслеников Ю.С. вважає, що «розвиток - перехід від одного якісного стану до іншого» [25 , с.419].

На думку Е.Н. Короткова розвиток - це «сукупність змін, що призводять до появи нової якості й управління життєвою системою, її здатності протистояти силам зовнішнього середовища» [17, с.296].

Вітчизняні учені В.А. Забродський і А.Н. Кизим вважають, що «розвиток економіко-виробничих систем - це процес переходу економіко- виробничої системи до нового, більш якісного стану за рахунок нагромадження кількісного потенціалу, зміни й ускладнення його структури й складу, в результаті чого підвищується її здатність здійснювати відсіч руйнівному впливу зовнішнього середовища й забезпечувати ефективність функціонування» [14, с.6].

Таким чином, для всіх наведених визначень поняття «розвиток», загальним є підхід до розкриття сутності розвитку як до закономірного переходу об'єкта від одного стану до нового якісного стану вищого рівня.

Перш ніж розглядати фактори, що впливають на гнучкість підприємства, важливо знайти правильне тлумачення поняття «гнучкість». Зміст цього поняття розглядається в багатьох публікаціях, однак поки що не склалася єдина уява про його сутність.

Історія появи терміну “гнучкість” в теорії і практиці вітчизняного менеджменту пов'язана з усвідомленням необхідності розвитку цієї характеристики стосовно виробничих систем. Вперше він знайшов широке використання в зв'язку з розробленням концепції гнучкого автоматизованого виробництва й створення гнучких виробничих систем (ГВС). Однак теорія гнучкого виробництва має передумови ще в промисловій революції початку ХIХ століття, коли з'явилися підприємства, які виробляли машини за допомогою машин, коли «відбувається революція як у видобутку вугілля та заліза, так і в обробленні металів, у транспортній справі …, тоді машинне виробництво набуває тієї еластичності, тієї здатності до швидкого, стрибкоподібного розширення, межі якої ставляться лише сировиною та ринком збуту» [13, с.107].

Дійсно, гнучкість проявляється на різних рівнях розвитку виробничих сил при використанні різних засобів праці. Гнучкість є всезагальною властивістю й узагальненим показником будь-якої (очевидно, крім абсолютно «жорсткої») виробничої системи, незалежно від ступеня її автоматизації й складності структури.

Сформулювати поняття - значить подати в узагальненій формі знання про певне явище через фіксацію загальних та специфічних ознак. Тому при аналізі поняття «гнучкість», яке по-різному подається науковцями, слід виділити його ознаки. Крім того, у визначеннях досить чітко не розмежовані поняття «гнучкість», «адаптація» і «адаптивність». Співвідношення цих понять слід ураховувати при встановленні сфери застосування терміну «гнучкість».

Гнучкість - здатність уміло й швидко пристосовуватися в різних обставинах пов'язаних з автоматичним переналагодженням обладнання відповідно до мінливих потреб виробництва [31, с.187]. Гнучкість - це здатність легко змінюватися, уміло й швидко пристосовуватися до умов і обставин. Гнучкий (flexible) означає здатність адаптуватися до ситуацій, що швидко змінюються, легко керований, що піддається впливові. Гнучкість - можливість переорієнтації виробничої системи без корінної зміни матеріально-технічної бази [12, с.14 ].

До категорії «гнучкість» можна підійти з позицій двох аспектів: як до характеристики стабільності поведінки виробничої системи і як до динамічної характеристики чи розвитку. Кожному з цих підходів відповідає поняття динамічної й статичної гнучкості. Остання передбачає здатність підприємства здійснювати операції в різних станах ринку - при зростанні чи спаданні попиту, змінах товарної структури ринку тощо. Такий варіант гнучкості передбачає наявність здібності до адаптації. Ю.П. Коробецький і С.К. Рамазанов динамічну гнучкість розглядають як здатність підприємства збільшувати продуктивність, ефективність задоволення різноманітного попиту через поліпшення виробничого процесу та інновації [16].

У ринковій економіці оцінка гнучкості підприємства неможлива без урахування його «вбудованості» у відтворювальні процеси зовнішнього середовища, яку не можна оцінити поза аналізом операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства. Тому треба звернути увагу на роботи, у яких гнучкість розглядається як один із аспектів запобігання ризику банкрутства підприємства. Так Н.В. Ансофф зазначає, що гнучкість можна виразити двома показниками: зовнішня гнучкість, що досягається застосуванням диверсифікованої моделі товарно-ринкових інвестицій, і гнучкість внутрішня , що відображається в ліквідності ресурсів [7, с.99].

Зовнішня гнучкість досягається розмаїтістю товарно-ринкових рішень, достатньою для мінімізації наслідків непередбачених випадків. Тому зовнішня гнучкість може носити захисний чи наступальний характер, або сполучати обидві ці риси.

Наступальна гнучкість прагне не мінімізувати ступінь ризику банкрутства, а підвищити ефективність інновацій через використання прогресивних технологій і проведення науково-дослідних розробок.

Захисна гнучкість виражається через: кількість незалежних споживачів, на яких припадає істотна частка обсягу продаж підприємства; кількість незалежних сегментів ринку; кількість незалежних технологій.

Внутрішня гнучкість характеризує ліквідність ресурсів фірми й виражається через: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт покриття, співвідношення суми дебіторської й кредиторської заборгованостей, співвідношення поточних і постійних активів.

Істотним недоліком запропонованого підходу, на наш погляд, є труднощі у вимірі ступеня гнучкості підприємства, особливо зовнішньої.

З позицій організації праці й зайнятості робочої сили розглядається гнучкість зарубіжними вченими у роботі [14, с.1026]. Поняття гнучкість на думку авторів, означає маневреність, пристосовність і здатність до реагування на зміни. До такого визначення автори прийшли через аналіз значного діапазону змін, починаючи від методів організації праці, стратегій виробництва й закінчуючи більше загальними поняттями виробничих структур, структур ринку праці, принципів організації виробництва й управління підприємствами. Ринкова невизначеність, яка зросла, й зміни в технологічному й виробничому процесах надають додаткову значимість організаційній гнучкості. На організаційному рівні це означає пошук більшої гнучкості організаційних структур (наприклад, через децентралізацію й створення стратегічних союзів у бізнесі), так само як і розвиток гнучкості в операційному аспекті (особливо у використанні технологій і праці).

Розвиток технологій одночасно сприяє, з одного боку, більшій гнучкості виробництва, а з іншого боку - вимагає не меншої гнучкості робочої сили для ефективного використання устаткування. Застосування прогресивних технологій, що дозволяють об'єднати формально різні завдання в єдині функції, одночасно зруйнувало колишні мережі професій і навичок, зажадало їхнього перегляду для з'ясування відповідності новим кваліфікаційним вимогам.

Таким чином, нові технології стали причиною великої рухливості меж між професіями, даючи подальший імпульс керівництву віддавати перевагу робочій силі, використання якої не стримується глибоким поділом праці, вузькою спеціалізацією й традиційними методами роботи.

Розглядаючи гнучкість як одну з позитивних характеристик ефективності використання трудових ресурсів, авторами в роботі [14,с.1019] виділені чотири основні форми гнучкості: функціональна, за чисельністю, за часом і фінансова гнучкість.

Функціональна гнучкість передбачає мобільність і здатність працівників виконувати виробничі завдання, що змінюються. Найбільша кількість дискусій, присвячених функціональної гнучкості, сконцентрована на виборі пріоритетів між використанням вузькоспеціалізованої ручної праці або розвитком багатофункціональної праці (широкою спеціалізацією). Розбіжність поглядів пояснюється істотними відмінностями організаційних структур виробництва, законодавчих актів про працю й відносин менеджерів до навчання персоналу в різних країнах.

Поняття гнучкості до чисельності працівників звичайно використовується для вираження здатності керівництва варіювати кількістю працівників залежно від змін попиту на продукцію компанії.

Гнучкість за часом роботи - це поняття, що використовується перш за все, коли мова йде про використання керівництвом різних розкладів робочого дня, для того щоб погодити виробництво з коливаннями попиту ринку. Останнім часом особлива увага звертається на надання більшої гнучкості системам робочого часу.

Фінансова гнучкість, або гнучкість у частині оплати праці працівників досягається через використання прогресивних систем оплати праці й участь працівників у розподілі прибутку й акціонерного капіталу.

Елементи всіх чотирьох видів гнучкості, безсумнівно присутні на багатьох підприємствах, при цьому найбільший контраст спостерігається між «наступальною» і «оборонною» її формами. У той час як гнучкість за чисельністю в основному пов'язана з короткостроковим, оборонним підходом, функціональна гнучкість є центральною в концепції довгострокової гнучкості.

Аналіз наведених понять дозволяє констатувати, що об'єднувальною характеристикою для наведених визначень поняття «гнучкість» є здатність будь-якої системи ефективно реагувати на зміни умов її існування й розвитку.

Для того, щоб сформулювати поняття “гнучкість підприємства”, розглянемо додатково до аналізу поняття “гнучкість” різні визначення поняття “підприємство”. Навіть короткий аналіз зарубіжної літератури, яка з'явилася в перекладі останнім часом в Україні, показує, що для визначення господарюючого суб'єкта в економічній системі суспільства в ній поряд з терміном “підприємство” використовуються терміни: ”ділове підприємство”, “фірма”, “організація”. Так, наприклад, К. Р. Макконел, С.Л. Брю, автори підручника “Економікс”, використовують терміни “підприємство” і “фірма”. Беручи за вихідний термін “ділове підприємство”, ці автори дають потім глибше пояснення його змісту через поняття “підприємство” та “фірма”. Підприємство, завод, на їх думкою, - це заклад (разом із землею і капіталом) у формі фабрики, ферми, шахти, магазину, який виконує одну чи більше функцій з виробництва та збуту товарів і послуг. Фірма, за визначенням К. Р. Макконела і С.Л. Брю, - це організація, яка володіє підприємствами й веде господарську діяльність на них. Тобто, заклад ці автори пов'язують з поняттям власності. Важливою характеристикою підприємства в ринковій економіці є його участь у кругообігові доходу, ресурсів і продуктів через ринок ресурсів та товарів. Зазначені автори не мають сумніву, що підприємство існує тільки в цій системі колообігу [23, с.102].

Відповідно до Господарського кодексу України, підприємство - це суб'єкт господарювання, створений для здійснення підприємницької діяльності на свій страх і ризик, основною метою якого є одержання максимального прибутку й задоволення суспільних потреб членів суспільства [1] .

На думку В.А. Летенко і О.Г. Туровца під підприємством варто розуміти виробничу систему, що являє собою сукупність елементів і зв'язків між ними; її функціонування забезпечує випуск визначених видів продукції, зміна властивостей або форм продукту. Елементами виробничої системи є люди й матеріальні об'єкти - знаряддя праці ,предмети праці ,продукти праці [19, с.62 ].

Аналогічно розглядає підприємство, як виробничу систему, в якій гармонійно взаємодіють всі елементи виробництва, Т.А. Егорова [11, с.25].

Узагальнення вказаних вище підходів виконано в роботі М.С. Дороніної, яка подає таке визначення сутності сучасного підприємства: “Підприємство - система, функціонально-цільова спільність організації та капіталу зі структурою, яка формується на підставі розподілу праці для задоволення потреб зацікавлених в її існуванні суб'єктів, а також потреб суспільства, та яка функціонує й розвивається завдяки управлінню, що спирається на формальні й неформальні правила та процедури» [26, с.102]. Виходячи з цього трактування змісту “підприємство”, для розв'язання задач, поставлених в роботі, ми обмежуємося визначенням підприємства як управляючої системи взаємодіючих факторів виробництва, яка виконує функції з виробництва й збуту товарів та послуг.

Узагальнення розглянутих характеристик підприємства дозволило авторові схематично представити підприємство як виробничу систему з її внутрішніми зв'язками (рис.1.). Такий підхід дозволяє визначити підприємство як здатність системи ресурсів, що взаємодіють, та системи управління ефективно реагувати на зміни умов існування й розвитку з мінімальними витратами коштів і часу.



Рис. 1. Підприємство як виробнича система

При такому підході, для того, щоб управляти розвитком підприємства, необхідно врахувати можливості інвестування в розвиток окремих його елементів, визначити додаткові фактори ефективності, які раніше не досліджувались. Перш за все це такі фактори, як інтенсифікація зростання й використання виробничого потенціалу, збільшення швидкості обігу його ресурсів, розвиток спеціальних функцій управління, які забезпечують оперативне пристосування підприємства до змін в діяльності, розвиток здатності персоналу до інновацій тощо.

Спираючись на вище проведене дослідження, на рисунку 2 у систематизованому вигляді представлені чинники, які характеризують зовнішню й внутрішню гнучкість та визначають особливості управління процесом розвитку гнучкості підприємства [24, с.105].



Рис. 2. Чинники, які визначають особливості управління розвитком гнучкості підприємства

До внутрішніх чинників належать показники рівня гнучкості: техніки, технології, організації виробництва, фінансових ресурсів й персоналу. Групу чинників зовнішньої гнучкості підприємства формують: наявність технологій, що визначають стратегію підприємства; рівень прогресивності досліджень і розробок у галузі; умови для розвитку аутсорсингу; наявність вільних сегментів ринку; купівельна спроможність покупців; умови для диверсифікації видів діяльності підприємства.

2. Oцінка гнучкості підприємства для виявлення резервів його розвитку

Ринкові умови господарювання спонукають підприємства до активних дій, як у внутрішній організації виробництва, так і в зовнішніх господарських зв'язках. Необхідність постійного освоєння нової продукції, що задовольняє вимоги споживачів, змушує виробника підвищувати ступінь гнучкості підприємства до потреб ринку.

Необхідність розвитку гнучкості виробництва, викликана господарською практикою, підтверджує, що прискорення організації випуску нової продукції виступає як найважливіший інструмент задоволення запитів споживача й поліпшення фінансового стану підприємства.

Розроблені вченими за останні роки рекомендації щодо вирішення економічних протиріч сучасного виробництва через відмову від адміністративних форм і методів господарювання до формування й затвердження ринкових - один із проявів розвитку гнучкості підприємств. Однак ці рекомендації є недостатньо ефективними, тому що не містять усебічного розгляду й встановлення найбільш значущих важелів впливу на цей процес.

Дослідження соціально-економічних систем на початкових етапах, як зазначає Отенко І.П., завжди вимагає багатоаспектного розгляду й багатомірного подання. При цьому ефект багатомірності полягає в тому, що вивчається не довільний перелік ознак, а система органічно пов'язаних і взаємодоповнюваних ознак, що складають певні критерії і дозволяють повно й усебічно оцінювати процеси в економіці [30, с.91].

До числа таких критеріїв належить показник гнучкості підприємства. Аналіз наявних підходів до визначення поняття «гнучкість» і спроб її виміряти, проведений у першому розділі дисертації, показав, що різні види гнучкості перебувають у складних взаємозв'язках, які у більшості випадків не є прямими. Тому визначення ступеня гнучкості підприємства повинно проводитися із урахуванням впливу усіх факторів на кінцевий результат його діяльності. Досліджуючи економічну сутність поняття «гнучкість підприємства», в першому розділі роботи запропоновано під гнучкістю підприємства розуміти здатність суб'єкта господарювання оновлювати номенклатуру продукції через оранізаційно-технологічні зміни у виробництві й управлінні підприємством для забезпечення прибутковості та конкурентоспроможності діяльності [31, с.105].

Спираючись на таке визначення та методичні рекомендації з оцінки гнучкості підприємства, які викладені в роботах, пропонуємо комплексний показник гнучкості підприємства () розраховувати за формулою :

, (1)

де: - коефіцієнт, що визначає наявність фінансових можливостей підприємства до оновлення продукції;

- коефіцієнт, що визначає наявність організаційно-технологічних передумов розвитку гнучкого виробництва.

Схему алгоритму побудови моделі комплексної кількісної оцінки гнучкості підприємства подано на рис.3.

Апробація концептуальної моделі оцінки гнучкості підприємства базувалася на дослідженні фінансових і виробничо-технологічних можливостей 15-ти підприємств машинобудівного комплексу Харківського регіону.

Система показників для дослідження фінансових можливостей підприємств до оновлення продукції складається з двох груп:

показників фінансової стійкості підприємства - коефіцієнт фінансового ризику, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності (недостатня фінансова стійкість, її зниження може призвести до відсутності у підприємств коштів на розвиток виробництва, до кризи і, у кінцевому результаті, до банкрутства);

Рис. 3. Схема розрахунку комплексної кількісної оцінки гнучкості підприємства

показників результатів фінансово-економічної діяльності - рентабельність продукції, рентабельність основної діяльності, рентабельність активів, коефіцієнт оборотності оборотних коштів. Існує пряма залежність між рентабельністю підприємств, прибутковістю й можливостями розвитку їх виробництва. Зниження рентабельності зменшує власні кошти, що направляються на модернізацію й відтворення основного капіталу підприємств.

Для дослідження процесів зміни фінансових можливостей підприємств до оновлення продукції на основі сформованої системи показників-ознак, методом кластерного аналізу, підприємства були об'єднані в кластери. Дослідження кластерів підприємств проводилося в динаміці за 2001-2004 роки, що дозволило виділити ті підприємства, де спостерігалася стійкість процесів змін фінансових можливостей (табл. 1.).

Таблиця 1

Групування підприємств за подібністю їх фінансового потенціалу

Групи (кластери) підприємств	Найменування підприємств
1 група	ВАТ «Автромат», ВАТ «ХЗЕМІ», ВАТ завод «Електромаш», ВАТ «Електромашина», ДП завод «Елекротяжмаш», ВАТ «ХТЗ ім. Орджонікідзе»
2 група	ВАТ «Харківський завод агрегатних верстатів», ВАТ «Харківський завод штампів і пресформ», ЗАТ «Харківський велосипедний завод», ВАТ«Харківський електроапаратний завод», ВАТ «ХЕЛЗ»
3 група	ВАТ«Харківський підшипниковий завод», ВАТ «Завод ім.Фрунзе», ВАТ «Лозівський кувально-механічний завод»

Класифікація підприємств, зроблена за ознакою подібності їхнього фінансового потенціалу на відновлення продукції, забезпечила базу порівняння для реалізації подальших етапів оцінки гнучкості підприємства. Аналіз фінансового потенціалу за сформованими групами підприємств виявив підприємства другої групи як представників процесів стійкого зростання їх фінансового потенціалу.

На другому етапі нашого дослідження було побудовано багатофакторну модель, що відбиває вплив фінансових показників на результативний показник фінансово-економічної діяльності підприємства - рентабельність продукції.

На основі теоретичного аналізу виділені такі показники фінансового стану підприємства: х1 - коефіцієнт фінансового риску; х2 - коефіцієнт поточної ліквідності (покриття); х3 - коефіцієнт швидкої ліквідності; х4 - коефіцієнт абсолютної ліквідності; х6 - рентабельність основної діяльності; х7 - рентабельність активів; х8 - коефіцієнт оборотності, які впливають на результативний показник () - рентабельність продукції. Для побудови моделі взаємозв'язку був виконано поетапний регресивний аналіз або покрокова регресія послідовного виключення факторів за допомогою модуля Stepwise Variable Selection спеціального статистичного пакету Statgraphics Plus V5.1 International Professional, в результаті якого ми одержали наступну багатофакторну регресивну модель:

(2)

Отже, рентабельність продукції (у) найбільшою мірою залежить від поточної ліквідності підприємства, рентабельності основної діяльності, кількості оборотів обігових коштів і не залежить від решти факторів, що були теоретично визначені. Залежність перевірена статистичними критеріями.

У дисперсійному аналізі, при порівнянні розрахункових значень

-критерію з табличними, встановлено значущість кожного із отриманих коефіцієнтів регресії. Оскільки Р- в таблиці дисперсійного аналізу менше ніж 0,01, маємо статистично значущу залежність між рентабельністю продукції та коефіцієнтом поточної ліквідності, рентабельністю основної діяльності, кількістю оборотів обігових коштів з 99 % рівнем довіри.

Коефіцієнт детермінації свідчить, що підібрана модель пояснюється на

64,43% мінливістю У. За статистикою Дарбіна-Уотсона перевірені залишки

на наявність значущих кореляцій між послідовними спостереженнями в тому порядку, в якому вони слідують у масиві даних. Так як тут P-value більше ніж 0,05 то можна зробити висновок, що серійні автокореляції відсутні.

У дослідженнях окрему роль відіграє аналіз компонентного ефекту. На рис.4. представлені графіки залежностей від кожної значущої змінної за умови середніх значень решти аргументів плюс помилки мінус середнє значення .

а) б)

в)

Рис.4. Випадкові залишки результативного показника від: (а),

 (б), (в)

На усіх рисунках спостерігається скупчення залишків, отже, маємо наочне підтвердження значущості залишених в моделі факторів. Отримана лінійна регресивна модель впливу фінансових факторів на рентабельність продукції з високим ступенем достовірності описує цей процес. Графік багатофакторної регресійної моделі надано на рис 5.

Рисунок 5. Графік багатофакторної регресивної моделі

Отримані результати дослідження збігаються з поглядами М. О. Кизима на вимірювання типу фінансового стану підприємства за допомогою таких показників: ліквідність підприємства, співвідношення власного й позикового капіталу, рентабельність активів, оборотність обігових коштів [15, с.29].

Ґрунтуючись на результатах проведених етапів дослідження, у таблиці 2. зроблено розрахунок показника фінансових можливостей до оновлення продукції (Кfsj) однієї з виділених груп підприємств за формулою:

, (3)

де: - коефіцієнти значущості приватних показників фінансового стану підприємства (визначається за рівнем регресії);

- фактичне значення k -го показника для j-го підприємства;

- максимальне значення k-го показника для групи показників.

Таблиця 2.

Оцінка фінансових можливостей підприємств до оновлення продукції

Найменування підприємства	Часткові показники фінансового стану підприємств	Розрахунковий показник фінансових можливостей до відновлення продукції
	Коефіцієнт поточної ліквідності	Коефіцієнт рентабельності основної діяльності	Коефіцієнт оборотності обігових коштів
«Харківський велосипедний завод»	0,36	0,229	0,872	0,922
«ХЕЛЗ»	0,958	0,071	5,09	0,343
«Харківський завод агрегатних верстатів»	1,694	0,06	2,27	0,333
«Харківський завод штампів і пресформ»	2,648	0,096	2,01	0,441
«Харківський электро - апаратний завод»	2,673	0,063	1,438	0,306
Максимальне значення показника
	2,673	0,229	5,09	_
Коефіцієнт значущості фактора
	0,04	0,826	0,042	_

Як підтверджують результати розрахунків у табл.2., найвища фінансова здатність до оновлення продукції у ЗАТ «Харківський велосипедний завод». Подальший аналіз показав, що значне випередження ЗАТ «ХВЗ» інших підприємств відбулося за рахунок впливу фактора рентабельності основної діяльності

Для оцінки наявності організаційно-технологічних передумов створення гнучкого виробництва на підприємстві, пропонується використовувати показник закріплення операцій:

, (4)

де: Кз.о. - коефіцієнт закріплення операцій; Kв - коефіцієнт виконання норм часу; Ф - дійсний фонд часу роботи устаткування, година; - кількість технологічних операцій на i-ій деталі, штук; Ni - програма випуску i-ої деталі, шт.; Ti - трудомісткість виготовлення i-ої деталі, н/година.

Аналіз статистичного дослідження восьми показників, що характеризують фінансово-господарську діяльність п'ятнадцяти машинобудівних підприємств масового, крупносерійного та серійного типів виробництва Харківського регіону (додаток А ), дозволив виявити середнє їх значення, як за виділеними кластерами підприємств, так і за кожним показником всієї сукупності підприємств у цілому (табл.3).

Як бачимо з таблиці, уся сукупність підприємств, що досліджуються, розподілилася за трьома кластерами за ознакою подібності фінансово- економічного потенціалу. Розбіжність загального середнього значення показників, що аналізуються, має значні розміри.

Таблиця 3.

Середнє значення показників діяльності підприємств

Показник	1 кластер підприємств (1,8,10,13,15)	2 кластер підприємств (2,4,7,9,11)	3 кластер підприємств (3,5,6,14)	Загальне середнє значення показника
Х	0,4642	0,4729	0,9466	0,5647
Х	1,1503	1,9992	4,5488	2,2261
Х	0,7532	1,6551	3,5491	1,7333
Х	0,01513	0,01056	0,4077	0,09151
Х	0,1445	0,1182	1,0224	0,3078
Х	- 0,00896	0,04293	0,7543	0,1679
Х	0,5994	0,8920	0,9607	0,8082
Х	3,4950	2,0552	1,6614	2,4564

Метод описової статистики був реалізований за допомогою спеціального пакету Statgraphics Plus V5.1 International Professional. У табл. 4. містяться статистичні характеристики величини показника поточної ліквідності ().

Таблиця 4

Показники описової статистики величини показника х2

Кластери	Кількість об'єктів у кластері	Середнє значення показника	Мінімальне значення	Максимальне значення	Розмах	Коефіцієнт варіації
1	5	1,1503	0,6969	1,6405	0,9437	33,5864
2	6	1,9992	0,3598	2,7346	2,3749	42,5892
3	4	4,5488	1,0153	8,3582	7,3429	80,8826
По сукупності	15	2,2262	0,3597	8,3581	7,9984	88,5087

Як видно з табл. 4, найбільшій коефіцієнт варіації притаманний третій групі підприємств, що досліджуються, і складає 80,88%.

Результати множинних порівнянь для середніх значень показника приведені в табл. 4. Відповідно до змісту табл.4 однорідними за об'єктами можна вважати групи першу та другу, а до складу третьої групи увійшли підприємства, які мають абсолютно різні рівні показників порівняно з попередніми групами. Шкалу значень показника (його коефіцієнт варіації дорівнює 88,5087) для даної сукупності підприємств слід будувати, враховуючи середні значення показника, його розмах у групах та відмінності за групами на основі змісту табл. 5 та табл. 6.

Таблиця 5

Результати множинних порівнянь для середніх

Кластери	Кількість об'єктів у кластері	Середнє значення показника	Однорідні групи	Порівняння	Відмінності	+/- межі
1	5	1,1503	Х	1 - 2	-0,8489	2,0899
2	6	1,9992	Х	1 - 3	-3,3985	2,5992
3	4	4,5488	Х	2 - 3	-2,5496	2,4560

Таблиця 6

Межа відхилення показника поточної ліквідності ()

Номер групи	Кількість об'єктів у групі	Середнє значення показника	Похибка середнього	Нижня межа	Верхня межа
1	5	1,15031	0,730522	0,02483	2,27579
2	6	1,9992	0,617403	1,04799	2,95041
3	4	4,54881	0,943099	3,09581	6,0018
Загальне	15	2,22616	-	-	-

Для побудови шкали виміру розрахункового показника фінансової спроможності до оновлення продукції слід обчислити середні значення величини в кожній з трьох груп підприємств (табл. 7).

Таблиця 7

Рівні величини фінансової спроможності підприємств до оновлення продукції

Групи підприємств	Значення показника (Kfsj) в групі	Середнє значення (Kfsj) в групах	Діапазон зміни значення (Kfsj) з урахуванням коефіцієнта варіації
1 група	0,052; 0,196; -0,12; -0,048; 0,086	0,0332	0-0,050
2 група	0,057; 0,013; 0,021; 0,067; 0,058; 0,121; 0,084	0,06	0,051-0,086
3 група	0,142; 0,135; 0,936	0,4043	0,087-1

Отже, для першої групи середнє значення розрахункового показника дорівнює 0,0332, для другої групи - 0,06, для третьої - 0,4043. Враховуючи, що серед найвпливовіших на результативний показник трьох окремих показників найбільшу варіацію має величина ознаки , то межі зміни величини розрахункового показника слід обчислювати за коефіцієнтом варіації ознаки (табл. 2.6). Таким чином, шкала виміру узагальнюючого показника гнучкості на прикладі 15 досліджуваних підприємств м.Харкова має вигляд ( табл. 8).

Таблиця 8

Шкала виміру величини показника гнучкості підприємства для досліджуваної сукупності промислових підприємств

Назва рівнів величини показника гнучкості підприємства	Діапазон зміни показника гнучкості підприємства
Низьке значення показника гнучкості	0 - 0,050
Середнє значення показника гнучкості	0,051 - 0,086
Високе значення показника гнучкості	0,087 - 1,0

З огляду на те, що розвиток гнучкості підприємства вимагає значних зовнішніх інвестицій на технічне переоснащення виробництва, у інвестора виникає проблема, яке з підприємств обрати об'єктом інвестування й скільки виділити інвестицій з мінімальним строком окупності. Зважаючи на міркування про те, що підприємець буде займатися додатковим інвестуванням у виробництво тільки в тому випадку, коли норма прибутку буде вищою за норму відсотка від депозиту в комерційному банку, або від покупки корпоративних цінних паперів [23, с.39], пропонується обрати як критерій оптимальності при виборі об'єкта інвестування нерівність:

, (5)

де: Н - норма прибутку від інвестиційного проекту, %;

П - річна величина прибутку підприємства, тис. грн.;

Vінв - величина інвестицій, тис. грн.

Об'єкт інвестування обирається, як правило, із сукупності підприємств. Тому як об'єкт дослідження пропонується використовувати групу підприємств, які мають кількісну оцінку гнучкості свого розвитку.

Розподілимо підприємства в порядку спадання комплексного показника гнучкості. Для підприємства, що має мінімальне значення гнучкості, установимо мінімальну норму прибутку в розмірі 1%. Припустимо, шо розмір норми прибутку для підприємств, що мають більш високий показник гнучкості, повинен зростати в арифметичній прогресії. Так, норма прибутку для j-го підприємства складе :

Нj = Нj-1+ В (6)

Параметр управління В - величина, на яку відрізняється норма прибутку між двома суміжними підприємствами залежно від зростання рівня гнучкості, визначається за такими рівнянням:

. (7)

(8)

Часткові розміри інвестицій (Д) у розвиток гнучкості підприємств визначаються за формулою:

,(9)

На прикладі фінансування інвестиційних проектів у межах вільної економічної зони м.Харкова, розглянемо в табл.9 варіант розподілу інвестицій в обсязі 20000 тис.грн. Розташуємо аналізовані підприємства у порядку зменшення коефіцієнта гнучкості. Умова: в результаті вирішення задачі сумарна величина часткових розмірів інвестицій, що розподілена між підприємствами, має бути гранично близькою до загального обсягу інвестицій.

Таблиця 9

Розрахунок часткових інвестицій у розвиток гнучкості підприємств

Найменування підприємств	Коефіцієнт гнучкості підприємств	Норма прибутку (Нj)	Обсяг прибутку (Пj)	Частковий розмір інвестицій (Дj)
ХВЗ	0,76	0,242	28291	6846,4
ХЕЛЗ	0,41	0,184	55456	10204,7
ХЗШП	0,26	0,126	7135	899
ХЗАВ	0,25	0,068	27904	1897,02
ХЕАП	0,14	0,01	11018	110,18
Разом	-	-	129804	19957,3

Як показують виконані розрахунки на прикладі ВАТ «ХЕЛЗ» і ЗАТ «ХВЗ» величина розміру інвестицій на розвиток гнучкості підприємства значною мірою залежить від фінансового стану підприємства (прибутку) і наявності організаційно-технологічних передумов створення гнучкого виробництва, які знайшли своє відображення у коефіцієнті гнучкості підприємств.

3. Вибір інноваційно-інвестиційного напрямку розвитку гнучкості підприємства

Передумовами розроблення методичного забезпечення програми інноваційно-інвестиційного розвитку гнучкості підприємства є:

1. Гнучкість підприємства, яка являє собою складну слабко структуровану систему, що характеризується великою кількістю властивостей, значну кількість яких не можна моделювати. Відсутня нормативна декомпозиційна модель підприємства, що дозволяла б однозначно визначати елементний склад підсистем підприємства й стійкі зв'язки між ними.

2. На момент прийняття рішення про розроблення програми стратегічного інноваційно-інвестиційного розвитку гнучкості підприємства інформація про нього не систематизована, подана в неформалізованому для цільового використання вигляді.

3. Проблеми, що мають бути вирішені в процесі реалізації розроблюваної інноваційно-інвестиційної стратегії, часто або взагалі не сформульовані, або сформульовані в такій формі, яка не дозволяє досить чітко визначитись у виборі цілей, що можуть бути досягненні при реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії.

4. Розробка інноваційно-інвестиційних стратегій розвитку гнучкості підприємства, як правило, здійснюється в умовах дефіциту матеріальних, фінансових ресурсів у короткі терміни.

5. Розробці інноваційно-інвестиційної стратегії розвитку гнучкості підприємства рідко передує відповідна науково-дослідна робота.

Як показала практика, у таких умовах час на реалізацію початкових

етапів розробки інноваційно-інвестиційної стратегії (аналіз проблем, обґрунтування і вибір цілей) суттєво обмежується, центр уваги переноситься на розробку безпосередньо компонентів інноваційно-інвестиційної стратегії розвитку гнучкості підприємства.

План заходів щодо вибору інноваційно-інвестиційних напрямків розвитку гнучкості підприємства включає:

1. Оцінку ризику діяльності підприємства.

2. Вибір та обґрунтування цілей інноваційно-інвестиційного розвитку.

3. Формування пріоритетних напрямів інноваційного та інвестиційного розвитку гнучкості підприємства.

4. Експертна оцінка пріоритетів бажаних напрямів розвитку й вибір найбільш перспективного.

5. Цілеспрямована розробка заходів щодо інноваційно-інвестиційного напрямку розвиту гнучкості підприємства .

Оцінку ризику підприємства доцільно виконувати на основі технологій фінансового аналізу та фінансового менеджменту.

Для цього необхідно особливу увагу звернути на декомпозиційний розподіл підприємства на підсистеми. Загалом підприємство повинно бути представлене у вигляді певної кількості функціональних підсистем внутрішнього й зовнішнього середовища підприємства.

У свою чергу, зовнішнє середовище повинне являти собою сукупність тих об'єктів, що активним чином (позитивно чи негативно) впливають на гнучкість підприємства. Для цього керівникам кожного напряму необхідно запропонувати варіант свого й іншого напрямків опису підприємства (тобто підсистем підприємства). Це дозволить надалі розробити більш конструктивну (компромісну) модель образу підприємства й більш якісно розробляти напрями інноваційно-інвестиційної стратегії розвитку його гнучкості.

Отримана вихідна версія інноваційно-інвестиційної стратегії розвитку гнучкості підприємства повинна пройти ретельну спеціалізовану експертизу, внаслідок якої може модифікуватися й корегуватися система змінних показників, на підставі яких будуть формуватися напрями інноваційного та види інвестиційного розвитку гнучкості підприємства.

Це питання вирішується шляхом обговорення й компромісу на нараді керівних органів підприємства. Світовий досвід показує, що вже після другого циклу обговорення (при необхідному організаційному забезпеченні) може бути отримане досить прийнятне рішення.

Якість діагностування стану підприємства, розробка моделі його бажаного рівня гнучкості й інноваційно-інвестиційної стратегії досягнення цього стану значною мірою залежить від тієї моделі декомпозиції, що буде закладена в основу дослідження.

Для будь-якої складної системи можна запропонувати велику кількість декомпозиційних моделей, які будуть розрізнятися між собою елементним складом і структурою. Основним критерієм, що дозволяє вибрати потрібну модель декомпозиції, є ступінь адекватності обраної моделі цілям дослідження й уяві замовника дослідження. Найбільш розповсюдженим і прийнятним є принцип декомпозиції, заснований на функціональному підході.

На першому етапі реалізації цього підходу визначається межа між розглянутою системою (підприємством) і зовнішнім середовищем.

Це може бути межа підприємства в адміністративно-територіальному розподілі регіону, країни. Зовнішнє середовище підприємства можна представити у вигляді трьох підсистем:

найближче середовище (середовище безпосереднього впливу або середовище 1-го рівня), що являє собою сукупність усіх компонентів регіону в мажах його кордонів;

середовище непрямого впливу (середовище 2-го рівня), що являє собою всі ті компоненти, що знаходяться поза межами регіону;

міжнародне середовище (держави світу й міждержавні організаційні системи, політична міжнародна обстановка, світова економіка, стан науково-

технічного прогресу, соціокультурне середовище тощо).

У свою чергу система «підприємство» може бути представлена у вигляді наступних підсистем (сфер функціонування й діяльності): підсистема управління; виробнича підсистема; підсистема науково-технічного забезпечення діяльності підприємства; інфраструктура підприємства (усі види комунікацій і супутні їм компоненти); соціальна інфраструктура.

Декомпозиційна модель підприємства ( на прикладі ВАТ „Турбоатом”) представлена на рис. 6.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кожна з виділених підсистем підприємства у свою чергу може бути представлена у вигляді підсистем другого, третього і т.д. рівнів. Елементи кожного рівня повинні описуватись відповідною адекватною множиною параметрів, що характеризують основні властивості їх гнучкості. Рівень декомпозиції визначається розробником проекту.

Однією з проблем, що повинна враховуватися в процесі побудови адекватної моделі оцінки стану гнучкості підприємства (діагностування стану підприємства), є проблема великої розмірності характеристичного простору опису підприємства, особливо розгалуженої мережі ВАТ “Турбоатом”.

На першому етапі розробки проекту інноваційно-інвестиційного розвитку гнучкості підприємства експерти підсистем повинні провести детальну роботу з добору (формулювання) найбільш важливих характеристик (критеріїв), на основі яких можна побудувати ефективне управління гнучкістю підприємства. Рекомендується у кожній підсистемі підприємства виділити не більше 5-10 критеріїв.

Отриманий у такий спосіб перелік характеристик підприємства не є стандартним. На другому й третьому етапах аналізу кількість та якісний склад показників може змінюватися з урахуванням ситуації, що складається на певний момент.

Основною умовою включення критерія в базову сукупність опису підприємства повинна бути можливість використання його як керованої змінної для побудови адекватної моделі діагностування поточного стану гнучкості підприємства й зміни напрямів інноваційно-інвестиційного її розвитку.

Для діагностування стану гнучкості підприємства можуть застосовуватися різні методологічні підходи. Якби існувала певна нормативна модель необхідного стану підприємства, то його можна було б оцінювати мірою відхилення реального стану від нормативного. У якості нормативної моделі підприємства може бути розроблена деяка ідеальна, параметри якої можна використовувати як базу для відліку відхилень реальних параметрів. Таким «ідеалом» може бути модель аналогічного за структурою підприємства будь-якої високорозвиненої держави. Однак у наш час такі нормативні моделі підприємства відсутні. Тому на першому етапі аналізу рекомендується діагностику підприємства побудувати на основі рейтингу підприємства в сукупності вітчизняних підприємств та SWOT-аналізу, сутність якого полягає у виявленні сильних і слабких сторін підприємства, його можливостей досягнення визначених цілей і загроз, що при цьому виникають (рис.7).

Складність реалізації такого аналізу полягає в тому, що всі чотири компоненти SWOT-аналізу (сильні сторони, слабкі сторони, можливості, загрози) є поняттями відносними, залежними як від точки зору системного аналітика або особи, що приймає рішення при формуванні компонентів, так і від цілей, що повинні бути реалізовані в процесі розвитку підприємства. Тому питання про те, позиція якого суб'єкта враховується в SWOT-аналізі, повинно бути погоджене із замовниками проекту. У такому разі, це повинна бути позиція вищого органу управління підприємством.

Рис. 7. Принципова схема здійРазмещено на http://www.allbest.ru/

снення SWOT-аналізу підприємства

Розробка інноваційно-інвестиційної стратегії розвитку гнучкості підприємства належить до класу слабко формалізованих задач, пов'язаних з необхідністю прогнозування поведінки складних організаційних систем у планованому майбутньому.

Сучасна методологія вирішення таких задач базується на системному аналізі, що реалізується сукупністю методів, заснованих на якісному аналізі процесів і подій, що відбуваються в розглянутій системі і в оточуючому її середовищі. До таких методів належать: метод Делфі; метод перехресного аналізу; метод морфологічного аналізу; метод аналізу ієрархій; метод Байєса.

Ці методи є методами якісного аналізу, на відміну від методів кількісного аналізу, що домінували до середини 80-х років ХХ століття. Ці кількісні методи, засновані на статистичних методах, використовували для прогнозу майбутнього стану об'єкта кількісну ретроспективну інформацію про зміну основних його характеристик (регресивний, дисперсійний, факторний і компонентний аналізи). Це не дозволяло при прогнозуванні поведінки організаційної системи враховувати ті інноваційні тенденції, що не знайшли свого відображення в ретроспективі, але вже досить добре виявили себе в момент прогнозування.

Основна перевага вище названих методів якісного аналізу (незважаючи на їхню відносну приблизність) полягає в тому, що вони враховують стрибкоподібні зміни, пов'язані з істотною нелінійністю процесів, що протікають у сучасному світі, і розриви монотонності процесів сучасного світу.

Серед перерахованих якісних методів аналізу особливе місце займає метод аналізу ієрархій (МАІ), розроблений американським математиком Т.Сааті.

Цей метод дозволяє конструювати модель вирішення проблеми, що враховує: взаємозалежність факторів зовнішнього середовища; активних суб'єктів; відносини середовища й організаційних систем, що розглядаються; мотивацію їх діяльності (цілі, що вони прагнуть реалізувати); можливі напрями розвитку подій у прогнозованому майбутньому.

На рис. 8 подано одну з версій такої моделі.

Перший рівень цієї моделі включає визначену сукупність напрямів інноваційного розвитку країни (регіону) в умовах активного впливу зовнішнього (світового) середовища.

Другий рівень включає основні суб'єкти управління підприємством.

Елементи третього рівня характеризують основні задекларовані цілі, під мотиваційним впливом яких відбувається діяльність підприємства, що істотно впливають на досягнення підприємством стану, що відповідає тому чи іншому сценарію майбутнього стану країни (регіону).

Рис.8. Ієрархічна модель оцінки пріоритетів логічно можливих напрямів інноваціно-інвестиційного розвитку гнучкості підприємства

Епементами четвертого рівня моделі є можливі напрями інноваційно-інвестиційного розвитку гнучкості підприємства в прогнозованому майбутньому.

Кінцева мета дослідження полягає у визначенні найбільш ймовірного (з погляду експертів) напряму інноваційно-інвестиційного розвитку підприємства. Це досягається шляхом оцінки коефіцієнтів значущості кожного з розглянутих напрямів, побудови ранжированої послідовності за ступенем зменшення значущості кожного з них і вибору того, коефіцієнт значущості якого максимальний.

Розглянута ієрархічна модель дозволяє оцінити експертним шляхом ступінь взаємозалежності елементів різних рівнів, тобто оцінити локальні пріоритети елементів кожного рівня стосовно кожного елемента вищого рівня й вектор пріоритетів елементів нижнього рівня (напрямів) стосовно мети аналізу.

Оцінка пріоритетів здійснюється за методикою, запропонованою Т.Сааті [31]. Пріоритети напрямів використовуються для оцінки найбільш ймовірного напрямку розвитку підприємства, в прогнозованому майбутньому, для ухвалення рішення про найбільш доцільний напрямок інноваційного (інвестиційного) розвитку підприємства.