Характеристики методів економічного аналізу, які використовуються в прийнятті рішень: оцінка запасів, метод беззбитковості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

кафедра менеджменту і оподаткування

Розрахунково - графічна самостійна робота

з курсу менеджмент

Варіант № 15

«Характеристики методів економічного аналізу, які використовуються в прийнятті рішень: оцінка запасів, метод беззбитковості»

Виконала:

студентка групи ЕК - 17б

Трофимова І. В.

Перевірила:

Скотнікова Л.П.

Харків 2008

ПЛАН

Вступ

Теоретична частина

1. Процес прийняття рішення

2. Методи економічного аналізу

Практична частина

Висновки

Використана література

ВСТУП

Ефективне становлення ринкових відносин в Україні багато в чому визначається формуванням сучасних управлінських відносин, підвищенням керованості економіки. Саме менеджмент, забезпечує зв'язаність, інтеграцію економічних процесів в організації. Менеджмент - найважливіше поняття в ринковій економіці. Його вивчають економісти, підприємці, фінансисти, банкіри і всі, хто стосується бізнесу. «Управляти - означає вести підприємство до його мети, витягуючи максимум можливості з існуючих ресурсів». Фахівцям сьогодні необхідні глибокі знання по менеджменту, а для цього треба чітко представляти суть і поняття менеджменту. Зміна умов виробничої діяльності, необхідність адекватного пристосування до неї системи управління, позначаються не тільки на удосконалюванні його організації, але і на перерозподілі функцій управління по рівнях відповідальності, формам їхньої взаємодії і т.д. Мова йде насамперед про таку систему управління, що породжена об'єктивною необхідністю і закономірностями ринкової системи господарювання, зв'язаними з задоволенням у першу чергу індивідуальних потреб, забезпеченням зацікавленості працівників у найвищих кінцевих результатах, що ростуть доходами населення, регулюванням товарно-грошових відносин, широким використанням новітніх досягнень науково-технічної революції. Усе це жадає від промислових фірм, адаптації до ринкових умов, подолання виникаючих протиріч в економічному і науково-технічному процесах.

Першорядна задача менеджменту полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, що стимулюють працівників на нововведення. Керівники підприємств покликані стати ініціаторами в області реалізації технологічних і організаційних змін. Тому, найважливішим фактором успіху, стає безупинне теоретичне і практичне навчання керівників нового типу: високопрофесійних, компетентних у широкому колі економічних, соціальних і технологічних питань, з високим почуттям відповідальності за результати діяльності підприємства.

Яким би прогресивним і передової не був закордонний досвід, цінність його складається не тільки в тому, щоб служити зразком для наслідування, а й тому, щоб бути ключем до аналізу власного досвіду і практики.

Сучасна теорія і практика менеджменту, здобувають особливе значення з переходом української економіки на ринкові відносини, бо це вимагає вивчення нових форм і методів управління і широким виходом вітчизняних малих підприємств на ринки, що обумовлює необхідність глибокого вивчення і знання практики менеджменту. Це висуває високі вимоги до підготовки фахівців - менеджерів і в першу чергу тих, котрі будуть зайняті в економічній сфері діяльності і зв'язані з підготовкою і прийняттям рішень у цій області. Знання нині проблем теорії і практики менеджменту є обов'язковим.

Теоретична частина

1. Процес прийняття рішень

Прийняття рішень, як і обмін інформацією, складова частина будь - якої управлінської функції. Необхідність прийняття рішення виникає на всіх етапах процесу управління, пов'язана з усіма ділянками і аспектами управлінської діяльності. Тому так важливо зрозуміти природу і сутність рішень.

Що таке рішення? Звичайно в процесі якої-небудь діяльності виникають ситуації, коли людина або група людей стикаються з необхідністю вибору одного з декількох можливих варіантів дії. Результат цього вибору і буде рішенням. Таким чином рішення - це вибір альтернативи.

Кожному з нас щоденно доводиться десятки разів щось обирати(щоправда, не завжди, задумуючись про це), на власному досвіді розвиваючи здібності і набираючи навички прийняття рішень.

Будь - якій дії індивіда чи колективна передує прийняте рішення. Рішення є універсальною формою поведінки як окремої особистості, так і соціальних груп. Ця універсальність пояснюється свідомим і цілеспрямованим характером людської діяльності. Однак, не дивлячись на універсальність рішень, їх прийняття в процесі управління і організацією істотно відрізняється від рішень, що приймається у приватному житті.

Що ж відрізняє управлінські(організаторські) рішення?

- Цілі. Суб'єкт управління (індивід чи група) приймає рішення, виходячи не з своїх власних потреб(хоча їх вплив і відіграє певну роль), а в цілях рішення проблем конкретної організації.

- Наслідки. Приватний вибір індивіда відбивається на його власному житті і може вплинути на не багатьох близьких цьому людей. Менеджер, особливо високого ранга, обирає напрям дій не тільки для себе, але й для організації вцілому і її робітників, ї його рішення можуть істотно вплинути на життя багатьох людей. Якщо організація велика і впливова, рішення її керівників, можуть серйозно позначатися на соціально - економічній ситуації цілих регіонів. Наприклад, рішення закрити нерентабельне підприємство компанії може підвищити рівень б безробіття.

- Розподіл праці. Якщо в приватному житті людина, приймаючи рішення, як правило, є сама його і виконує,, то в організації існує визначений розподіл праці: одні робітники*(менеджери) зайняті рішенням виникаючих проблем і прийняттям рішень, а інші (виконавці) - реалізацією вже прийнятих рішень.

- Професіоналізм. В приватному житті кожна людина самостійно приймає рішення в силу свого інтелекту і досвіду. В управлінні організацією прийняття рішень - більш складний, відповідальний і формалізований процес, що потребує професійної підготовки. Далеко не кожний співробітник організації, а тільки той, що має певні знання і навички наділяється повноваженнями самостійно приймати рішення.

Виходячи з цього, можна навести наступне визначення управлінського рішення.

Управлінське рішення - це вибір альтернативи, зроблений керівництвом в межах його посадових повноважень і компетенції і спрямований на досягнення цілей організації.

Управлінські рішення спрямовані на розв'язання конкретних управлінських завдань, які характеризуються:

- невизначеністю, а в деяких випадках і суперечливістю умов;

- недостатністю інформації про можливі способи їх вирішення та чітких алгоритмів вирішення;

- необхідністю вирішення в обмежений час.

Проблеми виникають, коли в організації складається ситуація, яка відрізняється від запланованої. Кожна проблемна ситуація зумовлена внутрішніми і зовнішніми чинниками.

Внутрішні чинники. До них належать цілі та стратегія організації, технологія та ресурси, структура виробництва, управління тощо. Вони формують організацію як систему, тому зміна одного з них зумовлює необхідність прийняття заходів, які б зберегли організацію як цілісну систему. Внутрішніми чинниками, що можуть породжувати проблеми, є і відхилення у запланованих темпах та обсягах робіт; вони виникають внаслідок неправильних дій персоналу, відсутності у працівників виконавської дисципліни або нечіткого розмежування між ними повноважень. Ці проблеми зумовлені недоліками самої системи управління. їх необхідно своєчасно виявляти, усувати й унеможливлювати їх появу в майбутньому.

Зовнішні чинники. Це складові середовища, в якому працює організація. Вони можуть бути прямими і опосередкованими, загрозливими для неї і такими, що відкривають нові можливості. Наприклад, зміна смаків та пріоритетів споживачів створює суттєві проблеми зі збутом. Організація може вирішувати їх не шляхом відмови від випуску звичної для себе продукції, а через її модифікацію або перехід на інші ринки тощо. Часто нові проблеми криються у зміні чинного законодавства, податкової системи та ін. Виявлення існуючих проблем забезпечує можливість прогнозувати їх у майбутньому, а отже, запобігати їх появі і збільшувати час для підготовки відповідних управлінських рішень.

За допомогою управлінських рішень:

- встановлюють цілі діяльності;

- закріплюють людей за посадами і робочими місцями; визначають функції, права і відповідальність працівників;

- встановлюють правила поведінки на роботі;

- розробляють систему заходів щодо заохочення і адміністративного покарання працівників;

- розподіляють ресурси -- матеріальні, трудові, фінансові та ін.;

- оцінюють якість продукції тощо.

Типи управлінських рішень та вимоги до їх прийняття.

У кожній організації приймається велика кількість найрізноманітніших рішень, які в менеджменті класифікують за різними ознаками (табл.1.).

1. За функціональним призначенням: планові -- стосуються планування діяльності організації та її підрозділів; організаційні -- структурують відносини в організації; визначають повноваження та відповідальність працівників, коло їх обов'язків; використовують для розподілу виробничих завдань; регулюючі -- регулюють перебіг процесів в організації, усувають відхилення від запланованого; активізуючі -- спрямовані на активацію певних дій персоналу, заохочують до кращого виконання роботи; контрольні -- стосуються вибору засобів і методів контролю за перебігом процесів.

2. За змістом: економічні -- спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами в організації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо); соціальні -- зорієнтовані на вибір ефективних методів управління соціальними процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці тощо); технічні -- пов'язані з функціонуванням технічної складової (вибір технологій, налагодження, регулювання, вдосконалення техпроцесів тощо); наукові -- стосуються вибору напряму науково-дослідних робіт, впровадження інновацій тощо.

3. За характером дій: директивні -- потребують обов'язкового виконання;

нормативні -- служать орієнтиром, стандартом при прийнятті інших рішень у даній сфері; методичні -- у них дається детальний опис дій, які необхідно виконати у певній ситуації;

рекомендаційні -- рекомендують, як краще вчинити в певній ситуації, але залишають право вибору іншого рішення; дозвільні -- дозволяють певні дії.

4. Запасом дії: стратегічні -- спрямовані на визначення стратегічних цілей та завдань, розрахованих на тривалу перспективу (5--15 років чи більше); тактичні -- стосуються вибору способів і методів реалізації стратегії, розраховані на 1--2 роки; оперативні -- визначають конкретні заходи (розраховані на реалізацію протягом 1 року), за якими здійснюється організація і регулювання виробничих процесів.

5. За напрямом впливу: внутрішнього спрямування -- спрямовані всередину організації для впливу на стан чи функціонування її внутрішніх складових; зовнішнього спрямування -- визначають способи й методи взаємодії організації із зовнішнім середовищем.

6. За способом прийняття: індивідуальні -- приймаються одноосібно людиною, що має на це повноваження; колегіальні -- приймаються після досягнення консенсусу групою фахівців; колективні -- приймаються всім колективом, якого стосується проблема.

7. За рівнем прийняття рішень: організація в цілому -- приймаються вищим рівнем менеджменту; структурні підрозділи -- приймаються лінійними керівниками середніх та низових рівнів; функціональні служби -- приймаються функціональними менеджерами; окремі працівники -- приймаються індивідами (наприклад, вибір способу виконання дорученого завдання).

8. За ступенем ефективності: оптимальні -- ставлять за мету вибір найкращого рішення; раціональні -- передбачають вибір рішення, яке дасть змогу ліквідувати проблему, але не є найкращим; приймаються за умов обмеженості ресурсів.

9. За методами підготовки: креативні -- використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження способів розв'язання проблеми; евристичні -- прийняття рішення через «осяяння»; репродуктивні -- використовують відомі й раніше вживані способи розв'язання проблеми (відтворюються раніше прийняті рішення). 10. За ступенем структурованості: структуровані; слабоструктуровані; неструктуровані.

Для рішень різного ступеня структурованості розробляється своя система інформації, свій алгоритм прийняття, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі найкращого варіанта і його реалізації. Так, виділення структурованих (запрограмованих) рішень дає змогу розробляти стандартні процедури і програмувати рішення під ситуації, які регулярно повторюються. Зазвичай такі рішення приймають менеджери середніх та нижчих рівнів. Слабоструктуровані і неструктуровані рішення приймають за умов неповноти інформації, новизни і складності ситуації. Головну роль тут відіграють не математичні моделі, а людина, її здатність розробити нові процедури, що дадуть змогу вирішити завдання. Такі рішення зазвичай стосуються стратегії розвитку організації, тому приймаються на найвищому рівні управління. Нині кількість таких рішень збільшується, оскільки середовище господарювання надзвичайно складне, мінливе та непередбачуване. Водночас сучасні інформаційні технології сприяють структуруванню нових завдань, пропонують ефективні моделі їх розв'язання, що дає змогу переводити їх із розряду неструктурованих до частково структурованих. З переходом на нижчі рівні управління завдання стають структурованішими. Середня ланка менеджерів працює із завданнями обох типів, при цьому частка запрограмованих завдань збільшується при використанні засобів автоматизації праці. На нижньому рівні управління переважають завдання, прийняття яких здійснює процедурами.

Рішення можуть приймати: інтуїтивно (з відчуттям того, що саме воно є правильним);

на основі суб'єктивних суджень, зумовлених знаннями та накопиченим досвідом (спираючись на здоровий глузд, людина обирає альтернативу, яка принесла успіх у минулому);

на основі раціонального способу вирішення проблеми, в основі якого -- глибокий аналіз причин, що зумовили проблему, і логічні міркування щодо можливих способів її розв'язання. Цей спосіб найчастіше застосовують для вирішення складних і нестандартних проблем; потребує креативного мислення і застосування різноманітних засобів активізації творчого пошуку.

Управлінські рішення мають відповідати певним вимогам:

1. Здатність до реалізації;

2. Наукова обґрунтованість;

3. Об'єктивність;

4. Своєчасність;

5. Правомочність і законність;

6. Оптимальність (економічність, ефективність);

7. Однозначність;

8. Простота, чіткість і стислість викладення.

Рішення лише тоді принесе користь, коли буде націлене на ефективне використання ресурсів організації і може бути нею реалізоване. Воно повинно прийматись особою, що має відповідні повноваження, і відповідати чинному законодавству. Прийняте рішення слід формулювати стисло і чітко для його однозначного розуміння. Своєчасно прийняте науково обґрунтоване рішення стимулює розвиток організації. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу та окремих виконавців.

Розглянувши сутність управлінського рішення, перейдемо до самої технології прийняття рішень. Процес прийняття рішень - це циклічна послідовність дій суб'єкта управління, спрямованих на розв'язання проблем організації і полягаючих в аналізі ситуації, генерації альтернатив, прийнятті рішення і організації його виконання.

Розглянемо етапи процесу прийняття управлінських рішень.

1. Аналіз ситуації. Він потребує збору і обробки інформації. Цей етап виконує функцію сприйняття організацією внутрішнього і зовнішнього середовища. Дані про стан основних факторів надходять до менеджерів і спеціалістів, які класифікують, аналізують інформацію і порівнюють реальні значення контролюємих параметрів із запланованими чи прогнозованими, що дозволяє знаходити проблеми, що потребують рішення.

2. Ідентифікація проблеми. Перш за все необхідно визначити проблему, бо правильно її сформулювати її - значить, наполовину вирішити її.

Існує два погляди на сутність проблеми. Згідно з першим - проблемою вважається ситуація, коли поставлені цілі не досягнуто, чи існує відхилення від заданого рівня. Згідно з іншим - як проблему слід розглядати також і потенційну можливість підвищення ефективності. Поєднуючи ці два підходи, під проблемою будемо розуміти розбіжності між бажаними і реальними станами управляємого об'єкта.

Але не можна забувати, що всі елементи роботи в організації взаємопов'язані і рішення якої - небудь проблеми в одній частині організації може викликати появу проблеми в інших. Тому, визначаючи розглядаєму проблему, слід прагнути до того, щоб кількість нових виниклих проблем була мінімальною.

3. Визначення критеріїв вибору. Перш ніж розглядати можливі варіанти рішення можливої проблеми, керівнику необхідно визначити показники, за якими буде проводитися порівняння альтернатив і вибір найкращої. Ці показники і є критерії вибору.

4. Розробка альтернатив. Звичайно, ідеальним було б визначення всіх можливих альтернативних шляхів розв'язання проблеми. Однак на практиці керівник не має ( і не може мати) достатньо знань і часу, щоб сформулювати і оцінити кожну можливу альтернативу. Менеджери добре розуміють, що пошук оптимального рішення дуже складний, займає багато часу і дорого коштує, тому вони шукають не оптимальний, а достатньо прийнятний варіант, щл дозволяє вирішити проблему.

5. Вибір альтернативи. За допомогою критеріїв, встановлених на третьому етапі і проводиться вибір найкращої альтернативи, але при цому дуже важливо враховувати фактор ризику, тобто визначати вірогідність здійснення кожної альтернативи. Тобто найкращим рішення буде те, що забезпечує досягнення якогось показника з найбільшою вірогідність.

4. Погодження рішення. Найкращий спосіб погодження рішення полягає в залученні робітників до участі в процесі прийняття рішення. Однак у сучасних системах управління в результаті розподілу праці склалося положення, при якому готують, розробляють рішення одні робітники організації, затверджують - інші, а виконують - треті.

5. Управління реалізацією. Для успішної реалізації рішення перш за все необхідно визначити комплекс робіт і ресурсів і розподілити їх по виконавцям і строкам. А якщо ж це достатньо великі рішення, це може потребувати розробки програми реалізації рішення.

6. Контроль і оцінка результатів. На цьому етапі проводяться вимірювання і оцінка наслідків рішення чи співставлення фактичних результатів з тими, які керівник сподівався отримати. Крім того, основною задачею контролю є своєчасно виявляти зниження ефективності рішення і необхідність його корегування чи прийняття нового рішення.

В процесі розв'язання проблем з ціллю підсилення здатності менеджерів до прийняття обґрунтованих і об'єктивних рішень можуть застосовуватися різні наукові методи і моделі. Кількість моделей така ж велика, як і кількість проблем, для яких вони розроблені. Але все ж область застосування методів залежить від характеру виниклих проблем і умов прийняття рішень. І деякі з них ми розглянемо у наступному розділі.

Отже, ми бачимо, що грамотне розв'язання проблеми і прийняття рішення - це поєднання надійних даних, правильної класифікації та оцінки альтернатив, точної оцінки ступеня ризику. І сьогодні також основною запорукою успіху в управлінській діяльності є вміння добувати і передавати інформацію, тобто це спроможність людини виробляти, класифікувати, аналізувати і оцінювати дані. Тому що у процесі прийняття управлінських рішень менеджеру необхідно відповісти на такі питання: що робити, як робити, кому доручити роботу, що це дає тощо.

Процес прийняття управлінських рішень досить складний і багатогранний, і він залежить від кваліфікації керівника, його стилю керівництва, ситуації, культури організації та ін. Але він є необхідним для врешті-решт прийняття правильного рішення, яке дасть змогу скоординувати і спрямувати діяльність працівників для досягнення кінцевої мети організації.

управлінський рішення організаційний

2. Методи економічного аналізу

Технологія прийняття рішень передбачає певну послідовність управлінських операцій і процедур. Тому передбачається застосування методів, що дають змогу достовірно і повно описати проблему і виявити чинники, що призвели до неї. Важливе місце належить методам накопичення, оброблення та аналізу інформації, факторного аналізу, порівняння, аналогії тощо. Вибір методів залежить від характеру та змісту проблеми, термінів і коштів, виділених для її вивчення. Зокрема, значного поширення набули дві групи методів: методи економічного аналізу та прогнозування. їх застосовують з метою об'єктивного оцінювання поточного стану фірми і передбачення «що буде далі, якщо нічого не змінювати». Ці методи опираються на статистичний матеріал минулих періодів у певній сфері діяльності.

Методи економічного аналізу ґрунтуються на вивченні аналітичних залежностей, що визначають співвідношення між умовами і результатами вирішення задачі, поданих у вигляді формул, графіків, діаграм (наприклад, залежність між ціною на товар та попитом на нього; залежність рівня продуктивності праці від кваліфікації персоналу або рівня оплати праці тощо). Кожен керівник має набір таких залежностей, які він вивів на основі власних спостережень чи отримав у процесі навчання. Знання сталих аналітичних залежностей дає змогу менеджеру швидко прийняти правильне рішення.

Розрізняють кілька способів та прийомів економічного аналізу.

- Метод абсолютних, відносних та середніх величин. Аналіз показників, економічних явищ, процесів, ситуацій починається з визначення абсолютних величин. їх використовують як базу для розрахунку середніх та відносних величин. Відносні величини застосовують при аналізі динаміки явищ; вони характеризують зміну показника, явища в часі. Середні величини узагальнюють відповідні сукупності типових однорідних показників явищ чи процесів; зручні при порівнянні досліджуваного фактора за різними сукупностями, дають змогу абстрагуватись від випадковості окремих коливань.

- Метод порівняння. Ґрунтується на зіставленні явищ, виділенні в них спільного та відмінного. Порівнюються звітні і планові показники, кращі та середні дані тощо. В результаті відповідних порівнянь можуть бути виявлені відхилення від заданих показників плану чи показників за минулі періоди від середніх показників по підприємству та висунуті пропозиції щодо їх поліпшення.

- Метод групувань. Дає змогу виявити і вивчити взаємозв'язки та взаємозалежності різних економічних явищ, найбільш суттєві фактори, закономірності і тенденції, що властиві цим явищам. На основі простих (за однією ознакою) та комбінованих (за декількома ознаками) групувань будуються відповідні групові таблиці, зручні для аналізу.

- Індексний метод. Базується на відносних показниках, які відображають відношення рівня даного явища до рівня його в минулому або до рівня аналогічного явища, який розглядається як базовий. Метод застосовують для дослідження складних явищ, окремі компоненти яких не вимірювані. Він дає змогу розкласти за факторами відносні та абсолютні відхилення узагальнюючого показника, виявити вплив на досліджуваний показник різних факторів.

- Балансовий метод. Використовують за існування балансової узгодженості між показниками; у факторному аналізі -- для перевірки правильності визначення впливу факторів на результативний показник. Загальне відхилення за результативним показником дорівнює сумі результатів впливу всіх факторів.

- Способи елімінування (виключення). Передбачають виключення впливу всіх факторів, крім одного, вплив якого необхідно визначити. Використовують у факторному аналізі, коли існує відповідна залежність між результативним показником і факторами, що на нього впливають.

До способів елімінування відносять:

* спосіб ланцюгових підстановок. Використовується за мультиплікативної та адитивної форм; дає змогу отримати ряд проміжних значень узагальненого показника шляхом послідовної заміни базисних значень фактора на фактичні;

* спосіб абсолютних різниць. Передбачає заміну величини базового фактора не повною величиною фактичного, а лише алгебраїчною величиною відхилення звітного показника від базового. Використовується тоді, коли відомі абсолютні відхилення за значеннями факторів, які аналізуються;

* спосіб відносних різниць. Базується на визначенні різниць між відповідними показниками за процентним співвідношенням фактичних значень показників до базових. За цього способу не обов'язково мати значення всіх факторів, вплив яких визначається, але мають бути відомі темпи зростання за показниками, що перебувають у певній залежності від досліджуваних факторів;

* інтегральний спосіб. Використовують для визначення впливу факторів на зміну результативного показника при мультиплікативному та кратному зв'язках між показниками. Враховує одночасний вплив усіх факторів на результативний показник.

- Для підприємства важливим є прийняття рішення щодо оптимального з точки зору прибутку обсягу та асортименту продукції. Значну роль у процесі оптимізації відіграє аналіз беззбитковості. Цей метод дає змогу визначити, за якого співвідношення обсягів продукції та її ціни підприємство може здійснювати свою діяльність беззбитково. Для визначення того обсягу виробництва, який дає можливість підприємству працювати у «зоні беззбитковості», будують графік беззбитковості й розраховують «точку нульової рентабельності» або точку беззбитковості.

Графічний метод аналізу беззбитковості розглянемо на прикладі виробництва і реалізації товару ціною за виріб 3000 грн..

Постійні витрати, пов'язані з виробництвом партії товару, становили 10 млн. грн., змінні на одиницю продукції 1000 грн.

На основі цих даних побудуємо графік залежності прибутку від ряду факторів. Точкою беззбитковості є перетин ліній виручки і сукупних витрат і відображає обсяг реалізації продукції, за яким прибуток дорівнює нулю, тобто доход дорівнює загальним витратам.

Також, точка беззбитковості - це постійні витрати / (ціна - змінні витрати на одиницю).

В нашому випадку - це 10000000/ (3000 - 1000) = 5000 одиниць.

Обсяг продажів, що перевищує точку беззбитковості, забезпечує прибуток. Якщо обсяг продажів нижче від точки беззбитковості, підприємство зазнає збитків. Також зменшення ціни реалізації продукції вимагає збільшення обсягу продажів. Збільшення змінних витрат на одиницю виробу вимагає збільшення обсягу продажів у точці беззбитковості. Аналогічно збільшення суми постійних витрат вимагає збільшення обсягу продажів у точці критичного обсягу виробництва.

Залежність прибутку від сукупності факторів

Аналіз беззбитковості використовують при:

1) започаткуванні нового виду діяльності, наприклад, при організації нового виду виробництва;

2) при розвитку і розширенні того, що вже існує;

3) виготовленні нового виду продукції, наданні нового виду послуг.

Аналіз беззбитковості дає змогу відповісти на такі важливі питання:

Чи зростає можливість беззбиткової роботи компанії, або чи зменшується вона протягом певного періоду часу? Чи покриє збільшення обсягу продажів затрати на проведення маркетингової програми? Чи збільшиться прибутковість підприємства після впровадження на ринок нового продукту? Чи окупиться модернізація виробництва?

Отже, цілі, для яких використовують аналіз беззбитковості, наступні:

1) оцінка початкового періоду функціонування нового підприємства;

2) оцінка прибутковості нового виду послуг або нового виду продукції;

3) оцінка прибутковості інвестицій при нарощуванні основного капіталу.

Також, аналіз беззбитковості передбачає низку припущень, при які мати уявлення при його використанні.

По-перше - це постійність продажної ціни, яка, своєю чергою, ґрунтується на двох інших припущеннях;

- еластичність попиту на продукцію дуже висока, що дає змогу залишатись ціні постійною у міру збільшення продажів,

- ціна продажу продукції за звітний період часу стабільна.

По-друге припущення полягає у тому, що змінні витрати на продукцію теж відносно стабільні, а постійні і змінні витрати правильно визначені і класифіковані.

По-третє припущення передбачає, що в запланованому періоді можливі зміни обсягів виробництва, які забезпечують самоокупність.

Встановлюючи ту чи іншу ціну, необхідно оцінювати отримані беззбиткові обсяги випуску та реалізації продукції, їх реальність з погляду можливостей підприємства, а також місткості цільового ринку і поведінки його споживачів. Якщо отриманий обсяг випуску і реалізації продукції нижчий за точку беззбитковості або вищий за місткість ринку, то ціна має бути такою, що забезпечує найбільший за даних умов прибуток.

Головним недоліком методів розрахунку цін на підставі витрат, є те, що тут не враховується сприймання споживачами встановленого рівня цін. Вигідну для підприємства ціну можуть «не затвердити» покупці. Можливі й такі випадки, коли споживачі готові заплатити значно вищу ціну, ніж та, що достатня для підприємства. Через це у підприємницькій діяльності часто користуються методикою встановлення цін на підставі попиту (суб'єктивної оцінки споживачами цінності товару).

Але, незважаючи на це, аналіз беззбитковості дає змогу підприємцям приймати обґрунтовані рішення щодо визначення ринкової стратегії підприємства: встановлення ціни на запланований до виробництва продукт, визначення необхідного обсягу його виробництва і реалізації, вибору стратегії просування товару на ринок.

- Також в науці управління для визначення часу розміщення замовлень на ресурси і їх кількості, а також готової продукції на складі використовуються моделі управління запасами.

Запаси - це оборотні активи у матеріальній формі, які належать установі та забезпечують її функціонування (або перебувають у процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг) і будуть використані, як очікується, протягом одного року.

Строк очікуваної експлуатації запасів установи встановлюється центральним органом виконавчої влади за відомчою підпорядкованістю або (якщо такі нормативні документи відсутні) установою самостійно в момент придбання запасу.

У складі запасів обліковуються:

· сировина та матеріали;

· будівельні матеріали;

· обладнання, конструкції і деталі до установки;

· спецобладнання для науково-дослідних робіт за господарськими договорами;

· молодняк тварин на вирощуванні, тварини на відгодівлі, птиця, звірі, кролі, сім'ї бджіл;

· доросла худоба, вибракувана з основного стада, худоба, прийнята для реалізації;

· малоцінні та швидкозношувані предмети;

· матеріали для учбових, наукових та інших цілей;

· запасні частини до машин і обладнання (що не можуть належати до основних засобів);

· продукти харчування;

· медикаменти та перев'язувальні засоби;

· господарські матеріали і канцелярське приладдя;

· тара;

· матеріали в дорозі;

· готова продукція;

· інші матеріальні ресурси установи, що передбачається використовувати протягом одного року.

· продукція сільськогосподарського виробництва.

Існує безліч методів оцінки запасів. Розглянемо деякі з них.

* Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів - метод визначення собівартості запасів, які відпускаються, та послуг, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів (виробництво літаків, кораблів та ін.), а також запасів, які не замінюють одне одного (торгівля автомобілями, ювелірними виробами тощо).

Конкретна ідентифікація означає, що облік витрат і розрахунок собівартості здійснюється за кожною відповідною одиницею запасів.

Прийнятий метод оцінки запасів не повинен змінюватися впродовж року чи більшого періоду, а його зміна повинна мати обґрунтування, яке обов'язково розкривається у примітках до фінансової звітності.

Приклад

Дата	Показник	Кількість одиниць	Ціна за одиницю
01.03.2005	Залишок на початок місяця	15	10
14.03.2005	Придбано	15	12
17.03.2005	Продано	10	20
24.03.2005	Придбано	17	13
29.03.2005	Продано	12	20

У березні було продано 22 одиниці товару А. Дохід від реалізації становив 440 грн.

Виручка від продажу = 10 х 20 + 12 х 20 = 200 + 240 = 440 грн.

Залишок на початок місяця = 15 х 10 = 150 грн.

Усього за місяць було придбано 32 одиниці товару А.

Вартість придбання дорівнює 401 грн.

Придбано за місяць = 15 х 12 + 17 х 13 = 180 + 221 = 401 грн.

Визначимо собівартість запасів з використанням методу ідентифікованої собівартості.

Якщо на підприємстві використовується метод ідентифікованої собівартості, то відомо, скільки одиниць товару А вибуло і за якою ціною (з якої партії вибув саме цей товар).

Вибуття запасів	Всього
10 од. х 10 грн. = 100 грн. 5 од. х 12 грн. = 60 грн. 7 од. х 13 грн. = 91 грн.	251 грн.
Залишок запасів на кінець місяця = 5 од. х 10 грн. = 50 грн. 10 од. х 12 грн. = 120 грн. 10 од. х 13 грн. = 130 грн	150 + 401 - 251 = 300 грн.

* Метод середньозваженої собівартості - метод, за яким собівартість кожної одиниці запасів визначається із середньозваженої собівартості подібних одиниць, придбаних або вироблених упродовж періоду.

За постійної системи обліку запасів при застосуванні методу середньозваженої собівартості, вартість запасів, що знову надійшли, усереднюється з вартістю наявних запасів. У результаті цього одернується нібито одна партія за однією обліковою ціною, яка визначається як відношення загальної вартості запасів до їх загальної кількості.

Перевага методу оцінки за середньозваженою собівартістю полягає у тому, що оцінку вартості відпущених запасів та їх залишків можна отримати одразу в момент здійснення операції, що дає об'єктивну інформацію про вартість запасів і практично не дозволяє здійснювати маніпуляції з цифрами. Але це досягається за рахунок великого обсягу роботи. Крім того, оцінка залишків матеріалів і собівартості готової продукції не є абсолютно об'єктивною. Недоліком вказаного методу є складність визначення середньої ціни в умовах, коли виробничі запаси надходять або витрачаються щоденно.

Оцінка запасів проводиться за кожною одиницею запасів за формулою:

Cn + Cн

Сс =

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кn + Кн

де Сс - середньозважена собівартість;

Cn і Кn - відповідно собівартість і кількість запасів на початок періоду;

Cн і Кн - відповідно собівартість і кількість запасів, що надійшли впродовж періоду.

Оцінка кожної операції з вибуття запасів може здійснюватися за середньозваженою собівартістю діленням сумарної вартості таких запасів на час операції на сумарну кількість запасів на час операції.

Приклад

Вихідні дані про рух товару А за місяць:

Дата	Показник	Кількість одиниць	Ціна за одиницю, грн.
01.03.2004	Залишок на початок місяця	15	10
14.03.2004	Придбано	15	12
17.03.2004	Продано	10	20
24.03.2004	Придбано	17	13
29.03.2004	Продано	12	20

Розрахунок:

У березні було продано 22 одиниці товару А. Дохід від реалізації становив 440 грн.

Виручка від продажу = 10 х 20 + 12 х 20 = 200 + 240 = 440 грн.

Залишок на початок місяця = 15 х 10 = 150 грн.

Усього за місяць було придбано 32 одиниці товару А.

Вартість придбання дорівнює 401 грн.

Придбано за місяць = 15 х 12 + 17 х 13 = 180 + 221 = 401 грн.

Розрахуємо собівартість реалізованих запасів за методом середньозваженої собівартості.

Вибуття запасів:
17.03.2005 року	(15 х 10 + 15 х 12)/30 = 330 / 30 = 11 грн.
	Продаж = 10 х 11 = 110 грн.
29.03.2005 року	(20 х 11 + 17 х 13)/37 = 441 / 37 = 11,92 грн.
	Продаж = 12 х 11,92 = 143 грн.
Залишок запасів на кінець місяця = 150 + 180 - 110 + 221 - 143 = 298 грн.

* Метод нормативних затрат - метод, за яким застосовуються норми затрат на одиницю продукції (робіт, послуг), встановлені підприємством з урахуванням запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Нормативні затрати - заплановані затрати на виробництво одиниці продукції (послуг), які базуються на нормативах використання матеріалів, праці, економічної і виробничої потужності.

Застосування методу допускається лише тоді, якщо результати оцінки приблизно дорівнюють їх собівартості.

Відхилення на продукцію, що надійшла з виробництва за місяць, розраховується за формулою:

В = Фк х Фц - Нк х Нц ,

де В - відхилення на продукцію, що надійшла з виробництва за місяць;

Фк - фактична кількість виробленої продукції;

Фц - фактична ціна одиниці продукції;

Нк - визнана нормативна кількість для фактичного результату;

Нц - нормативна ціна одиниці продукції,

або

В = ФС - НС ,

де ФС - фактична собівартість;

НС - нормативна собівартість.

Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни у нормативній базі повинні регулярно перевірятися і переглядатися.

Метод нормативних затрат звичайно застосовується у разі стабільності цін на запаси. У цьому разі відхилення між нормативними і фактичними витратами на матеріали є несуттєвими і списуються на момент придбання матеріалів. Сума перевищення фактичної собівартості запасів над їх нормативною собівартістю включається до собівартості реалізованої продукції звітного року.

Приклад

ВАТ "Підсилювач" недавно перейшло на систему нормативних затрат. За перший місяць діяльності є така інформація:

1. Інформація про нормативні витрати
Прямі матеріали	10 грн. за кг
Необхідна кількість матеріалів на одиницю	100 кг на одиницю
Тариф заробітної плати виробничого персоналу	40 грн. за год.
Нормативна кількість годин на одиницю	2 год. за одиницю
Бюджетні постійні витрати	2400 за місяць
Нормальна потужність	1 200 за одиницю
Ставка застосування змінних витрат	4 грн. за одиницю
Ставка застосування постійних витрат	20 грн. за одиницю
(24 000 грн.: 1 200 одиниць)
Ставка застосування загальних витрат	24 грн. за одиницю
2. Інформація про фактичні витрати за поточний місяць
Собівартість придбаних і використаних матеріалів	936 000 грн.
Придбано і використано матеріалів	104 000 кг
Собівартість прямих затрат праці і відрахувань на соціальні заходи, в тому числі:	92 622 грн.
Пряма заробітна плата	67 608 грн.
Відрахування на соціальні заходи	25 014 грн.
Години праці робітників	2 240 год.
Собівартість загальновиробничих (виробничих накладних) змінних витрат	4 704 грн.
Собівартість загальновиробничих (виробничих накладних) постійних витрат	25 700 грн.
Обсяг виробництва	1 000 одиниць
Обсяг вибуття	900 одиниць

На підставі наведеної інформації розрахуємо:

1. нормативну (стандартну) собівартість одиниці продукції;

2. фактичну собівартість виготовленої за поточний місяць продукції;

3. загальне відхилення фактичної собівартості виготовленої за місяць готової продукції від вартості готової продукції за стандартними цінами та складемо відповідні бухгалтерські записи.

1. Калькуляція нормативної собівартості одиниці продукції за розрахунком, наведеним у таблиці, дорівнює 1104 грн.

Розрахунок нормативної собівартості одиниці продукції

Нормативні витрати	Нормативна
	Кількість	Ціна, грн.	Собівартість, грн.
Прямі матеріальні витрати	100 кг	10	1 000
Прямі витрати на оплату праці	2 год.	40	80
Загальновиробничі (виробничі накладні) витрати, усього: У т.ч.: постійні змінні		24 20 4	24 20 4
			1 104

Нормативні витрати: 1 104 грн. х 1 000 од. = 1 104 000 грн.

2. Фактична собівартість, грн.:

Прямі матеріальні витрати	936 000
Прямі витрати на оплату праці	92 622
Загальновиробничі (виробничі накладні) витрати, усього: У т.ч.: постійні змінні	25 700 4 704
Разом:	1 059 026

3. 1 059 026 грн. / 1 000 од. = 1 059, 03 грн. на одиницю продукції

4. Відхилення:

1 059 026 грн. - 1 104 000 грн. = 44 974 грн

* Метод собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО) (first-in, first-out method) - метод, за яким оцінка запасів базується на припущенні, що запаси використовують у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускають у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюють за собівартістю перших за часом надходження запасів. Вартість одиниць залишку запасів на кінець звітного періоду визначається за собівартістю останніх за часом надходжень (придбання або виготовлення) запасів.

Даний метод найчастіше застосовується для таких видів запасів як фрукти, овочі та інші продукти харчування, коли перші запаси, що надійшли, повинні реалізовуватися у першу чергу, щоб уникнути збитків від їх псування.

Сальдо запасів на кінець періоду визначається як добуток кількості запасів у натуральному вираженні та ціни (при придбанні запасів) або собівартості (при самостійному виготовленні) одиниці запасу з останньої його партії, що надійшла.

Перевага методу ФІФО полягає в його простоті, систематичності та об'єктивності, завдяки використанню цього методу не допускається маніпулювання даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто сприяє запобіганню можливості маніпулювання прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно співпадає з поточною ринковою вартістю. Метод ФІФО оправдовує себе в умовах незначної інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції призведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації.

Основним недоліком методу є вплив зовнішніх чинників економічного життя держави на показник валового прибутку окремо взятого підприємства. Так, в умовах постійно зростаючих цін метод ФІФО дає найвищий показник валового прибутку. Відповідно, в умовах постійного зниження цін спостерігається зворотний процес: показник валового прибутку внаслідок застосування методу ФІФО до оцінки вибуття запасів і вимушеного зниження відпускних цін на продукцію (товари), що їх підприємство реалізовує, виявляється у звіті невиправдано заниженим.

Водночас, оскільки запаси, які придбаваються в умовах постійно зростаючих цін і оцінюються при вибутті за методом ФІФО, списуються в реалізацію за найменшою з цін, то запаси, які залишаються на балансі підприємства, виявляються оціненими за вартістю, більш-менш наближеною до ринкової. Це означає, що при аналізі балансу такого підприємства показники власних оборотних коштів, оборотного капіталу і відповідно коефіцієнт покриття будуть не просто оптимістичнішими, а й реальнішими порівняно з тими, якби це підприємство використало при вибутті запасів метод ЛІФО.

Приклад

Вихідні дані про рух товару А за місяць:

Дата	Показник	Кількість одиниць	Ціна за одиницю, грн.
01.03.2005	Залишок на початок місяця	15	10
14.03.2005	Придбано	15	12
17.03.2005	Продано	10	20
24.03.2005	Придбано	17	13
29.03.2005	Продано	12	20

У березні було продано 22 одиниці товару А. Дохід від реалізації становив 440 грн.

Виручка від продажу = 10 х 20 + 12 х 20 = 200 + 240 = 440 грн.

Залишок на початок місяця = 15 х 10 = 150 грн.

Усього за місяць було придбано 32 одиниці товару А.

Вартість придбання дорівнює 401 грн.

Придбано за місяць = 15 х 12 + 17 х 13 = 180 + 221 = 401 грн.

Визначимо собівартість реалізованих запасів за методом ФІФО.

Вибуття запасів
17.03.2005 29.03.2005	10 од. х 10 грн. = 100 грн. 5 од. х 10 грн. = 50 грн. 7 од. х 12 грн. = 84 грн.
	Всього 234 грн.
Залишок запасів на кінець місяця = 8 х 12 +17 х 13 = 96 + 221 = 317 грн..

* Оцінка за методом ЛІФО (вилучено з П(С)БО і на даний момент не може використовуватись у фінансовій звітності).

Цей метод оцінки вибуття запасів за цінами останніх закупівель ґрунтується на припущенні, що собівартість запасів, які надійшли останніми, використовується для визначення собівартості товарів, проданих першими (last-in, first-out method - LIFO). Метод ЛІФО має деякі переваги над методом ФІФО, хоч і не позбавлений недоліків. Якщо взяти до уваги відоме твердження, що найточніший фінансовий результат можна отримати шляхом порівняння поточної собівартості товарів з їхньою поточною продажною вартістю, то можна вважати, що метод ЛІФО дає змогу перевагу над методом ФІФО, оскільки саме метод ЛІФО дозволяє співвідносити ці дві величини: поточну (ринкову) вартість запасів і поточну (ринкову) вартість продажу. Крім того, оцінка вибуття запасів за поточною (ринковою, що склалася на певний момент) вартістю дає змогу підприємству в умовах зростання цін поповнювати свої запаси, не шукаючи додаткових джерел поповнення оборотних коштів.

Отже, завдяки тому, що метод ЛІФО за будь-яких коливань цін, тобто незалежно від того, зростають вони чи знижуються, передбачає, що собівартість реалізованих товарів (продукції, робіт) утворять витрати відповідно до рівня цін на момент продажу, цей метод порівняно з іншими покаже менший валовий прибуток у період інфляції і більший -- у період дефляції. Відповідно згладжується вплив чинників піднесення і спаду в економіці держави.

Утім, оскільки собівартість запасів, наявних на кінець періоду, належить до більш ранніх закупівель, а собівартість реалізованих запасів співвідноситься з останніми закупівлями, то використання методу ЛІФО в умовах зростання або зниження цін призводить до того, що балансовий залишок запасів відображається за цінами перших закупівель, тобто їх балансова оцінка не збігається з їх реальною вартістю: у період інфляції вона виявляється заниженою, у період дефляції -- завищеною порівняно з їхньою поточною ринковою вартістю запасів.

* Метод ціни продажу - це метод, заснований на застосуванні підприємством роздрібної торгівлі середнього проценту торгівельної націнки товарів.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього процента торгової націнки на товари. Цей метод застосовується підприємствами, які мають значну і перемінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Сума торгової націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів на середній процент торгової націнки. Середній процент торгової націнки визначається шляхом ділення залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок за звітний місяць на продажну вартість одержаних у звітному місяці товарів і залишок товарів на початок звітного місяця.

Середній процент торгівельної націнки розраховується за формулою:

СВТН = (ЗТНП + ТНОТ) / (ПВЗП + ПВТО) х 100% ,

де СВТН - середній процент торгівельної націнки;

ЗТНП - залишок торгівельної націнки на початок звітного періоду;

ТНОТ - торгівельна націнка у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів;

ПВЗП - продажна (роздрібна) вартість залишку товарів на початок звітного періоду;

ПВТО - продажна (роздрібна) вартість одержаних у звітному місяці товарів.

Собівартість реалізованих товарів визначається за формулою:

СРТ = ПВРТ - ТНРТ ,

де СРТ - собівартість реалізованих товарів;

ПВРТ - продажна (роздрібна) вартість реалізованих товарів;

ТНРТ - сума торгівельної націнки на реалізовані товари.

Сума торгівельної націнки на реалізовані товари визначається за формулою:

ТНРТ = ПВРТ х СВТН ,

де ТНРТ - торгівельна націнка на реалізовані товари;

ПВРТ - продажна (роздрібна) вартість реалізованих товарів;

СВТН - середній процент торгівельної націнки.

Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття невиправдані), підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгівельної націнки.

Приклад

Підприємство, що реалізує паливо, використовує метод ціни продажу для оцінки місячних кінцевих запасів. На 31 березня 2005 року є така інформація за двома видами палива у тис. грн.:

Показник	Тверде паливо	Рідке паливо
	Собівартість	Ціна продажу	Собівартість	Ціна продажу
Залишок товарів на початок місяця	500	800	40	70
Купівельна вартість придбаних товарів	2 300	3 680	380	540
Транспортні витрати	10		3
Реалізовано товарів		2 100		500

1. Визначаємо собівартість придбання кожного виду палива:

Тверде паливо = 2 300 + 10 = 2 310 тис. грн.

Рідке паливо = 380 + 3 = 383 тис. грн.

2. Визначаємо торгівельну націнку у продажній вартості наявних для реалізації товарів (до залишку торгівельної націнки на початок звітного періоду додається торгівельна націнка у продажній вартості отриманих запасів у звітному періоді):

Тверде паливо = (800 - 500) + (3 680 - 2 310) = 300 +1 370 = 1 670 тис. грн.

Рідке паливо = (70 - 40) + (540 - 383) = 30 + 157 = 187 тис. грн.

3.Визначаємо продажну (роздрібну) вартість наявних для продажу товарів (до продажної вартості залишку товарів на початок звітного періоду додається продажна вартість отриманих у звітному періоді товарів):

Тверде паливо = 800 +3 680 = 4 480 тис. грн.

Рідке паливо = 70 + 540 = 610 тис. грн.

4.Визначаємо середній процент торгівельної націнки (торгівельна націнка у продажній вартості товарів, наявних для продажу, ділиться на продажну вартість наявних для продажу товарів):

Тверде паливо = 1 670 / 4 480 = 37,3%.

Рідке паливо = 187 / 610 = 30,7%.

5.Визначаємо суму торгівельної націнки на реалізовані товари (середній відсоток торгівельної націнки необхідно помножити на продажну (роздрібну) вартість реалізованих товарів):

Тверде паливо = 2 100 - 37,3 : 100 = 783 тис. грн.

Рідке паливо = 500 - 30,7 : 100 = 346 тис. грн.

6.Визначаємо собівартість реалізованих товарів :

Тверде паливо = 2 100 - 783 = 1 317 тис. грн.

Рідке паливо = 500 - 154 = 346 тис. грн.

Розглянуті методи для швидкого розуміння і визначення ситуації їх використання зводимо в таблицю 2.

Таким чином ми розглянули декілька методів оцінки запасів. Кожен з них має свої переваги і недоліки і використовується за певних умов виробництва. Але кожен з них допомагає: правильно і своєчасно документально оформлювати операції по надходженню, руху та вибуттю запасів; контролювати зберігання та рух запасів на складі; контролювати раціональньне використання запасів та додержання норм їх використання.

Практична частина

Задача 3

Компанія планує виготовляти новий товар, що потребує розширення виробничих потужностей. Події можуть розгортатися за такими варіантами:

1. Побудувати завод вартістю 1000 000 грн. За цього варіанта можливі ситуації: високий попит з імовірністю 0,75 та низький попит з імовірністю 0,25. Якщо попит високий, очікується річний дохід в розмірі 250 000 грн. протягом наступних 5 років; якщо попит низький, щорічні збитки становитимуть 50 000 грн.

2. Побудувати малий завод вартістю 450 000 грн. За високого попиту ( ймовірність 0,75) щорічний дохід становитиме 150 000 грн., за низького (ймовірність 0,25) -- щорічні збитки становитимуть 15 000 грн.

3. Одразу не будувати, а відкласти рішення на рік для накопичення додаткової інформації, яка може бути позитивною або негативною з ймовірностями 0,85 та 0,15 відповідно. Через рік, якщо інформація буде позитивною, можна будувати великий або малий завод за вказаними вище цінами. Незалежно від типу заводу імовірності високого та низького \ попиту змінюються на 0,9 та 0,1 відповідно, якщо буде отримана позитивна інформація. Якщо інформація негативна -- заводу можна не будувати взагалі.

Побудувати дерево рішень, визначити ефективну послідовність дій керівництва, виходячи з очікуваних доходів кожного варіанта.