Правове регулювання професійної підготовки працівників

Робітникові, який успішно закінчив виробниче навчання, присвоюється кваліфікація згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником і надається робота відповідно до набутої ним кваліфікації і присвоєного розряду (ст. 206 КЗпП). Виробниче навчання завершується складанням кваліфікаційних іспитів кваліфікаційній комісії. Кваліфікаційна атестація визначає готовність осіб самостійно виконувати комплекс робіт чи певну роботу з обраної професії, спеціальності та спеціалізації відповідного розряду (класу, категорії). Обсяг і рівень знань, умінь та практичних навичок осіб, які пройшли навчання з професії, спеціальності й спеціалізації, мають відповідати вимогам кваліфікаційної характеристики професії працівника. Кваліфікаційні екзамени, незалежно віл форми професійного навчання на виробництві, полягають у виконанні екзаменованими кваліфікаційних (пробних) робіт і в перевірці їхніх знань у межах вимог кваліфікаційних характеристик та навчальних програм. Для таких робіт підбираються характерні для даної професії і підприємства роботи та вироби, що відповідають рівню кваліфікації. Підлягають обліку час виконання роботи, ЇЇ якість. Результати іспитів оформляються в передбаченому порядку, що є підставою для видання наказу про присвоєння робітникові кваліфікаційного розряду. Запис про присвоєння розряду заноситься до трудової книжки (Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту від 29 липня 1993 р. №58).

За час проходження виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям працівникам виплачується заробітна плата в порядку і в розмірах, передбачених законодавством (ст. 207 КЗпП). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. №700 затверджено Положення про оплату праці під час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим професіям. Цим Положенням визначається порядок оплати праці учнів за час їх навчання і працівників за час їх перекваліфікації або навчання іншим професіям, що здійснюється підприємством, організацією та установою безпосередньо на виробництві.

При індивідуальному навчанні професії працівників з відрядною оплатою праці оплата роботи учнів провадиться: за 1-й місяць навчання -- 75% тарифної ставки І розряду відповідної професії, за 2-й місяць -- 60%, за 3-й місяць -- 40%, за 4-й і всі наступні місяці до закінчення терміну навчання, передбаченого програмою, -- 20% тарифної ставки І розряду відповідної професії. Крім того, за виготовлену учнями придатну продукцію нараховується заробітна плата за діючими на підприємстві тарифами і розцінками [62, с. 49].

Оплата праці учнів при індивідуальному навчанні професії працівників з почасовою оплатою праці провадиться: за 1-й і 2-й місяці -- 75% тарифної ставки 1 розряду відповідної професії на підприємстві, за 3-й --4-й місяці -- 80%, за всі наступні, що передбачені програмою навчання -- 90% тарифної ставки 1 розряду відповідної професії. В тому ж порядку оплачується праця учнів на роботах з відрядною оплатою праці, якщо виробниче навчання здійснюється на обладнанні, на якому працюють працівники, що навчають.

Оплата праці учнів у разі навчання їх у бригаді провадиться: за 1-й місяць - 75%, за 2-й місяць -- 60%, за 3-й місяць - 40%, за 4-й та всі наступні місяці -- 20% тарифної ставки І розряду відповідної професії на підприємстві. Крім того, починаючи з 2-го місяця навчання, учням провадиться доплата до 100% ставки 1 розряду відповідної професії на підприємстві з відрядного заробітку бригади. Виробнича бригада з відрядною оплатою праці, за згодою колективу бригади, може із загального заробітку бригади збільшувати доплату учням понад 100% тарифної ставки 1 розряду. Порядок і розміри доплати учням визначаються колективом бригади залежно від їхнього трудового внеску в результати роботи бригади. Якщо учнів включено до складу бригади, яка працює на агрегаті, на якому випуск продукції у зв'язку зі збільшенням кількості працівників у бригаді не може бути збільшено, оплата праці учнів здійснюється в такому ж порядку, як і в разі навчання професій працівників з почасовою оплатою. Оплата праці за час навчання професіям, яким відповідно до тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій працівників І розряд не присвоюється, провадиться виходячи з тарифної ставки найнижчого розряду відповідної професії. За жінками, які звільняються від виконання важких робіт та робіт зі шкідливими умовами праці, зберігається попередня заробітна плата на час навчання або перекваліфікації. Оплата праці працівників за час їх перекваліфікації або навчання іншим професіям, що зумовлені потребами виробництва, провадиться: за 1-й місяць -- 100%, 2-й місяць -- 70%, 3-й місяць -- 40% їхнього середнього заробітку на попередньому місці роботи. Крім того, вказаним працівникам з 2-го місяця навчання за виготовлену ними придатну продукцію нараховується заробітна плата за діючими на підприємстві нормами і розцінками. У разі навчання вказаних працівників на обладнанні, на якому працюють робітники, що навчають, оплата за весь час навчання провадиться, виходячи з середнього заробітку за попереднім місцем роботи.

Оплата праці учнів за час навчання техніки безпеки і ознайомлення з гірничими виробками провадиться почасово з розрахунку 50% тарифної ставки, встановленої для робітників, які мають найнижчий розряд з професії, яку освоюють. Після закінчення навчання техніки безпеки і ознайомлення з гірничими виробками оплата праці тих, хто навчається, провадиться за відрядною формою згідно з діючими на підприємстві нормами та розцінками. Якщо ті, хто навчаються, заробляють менше 50% тарифної ставки, за перші 2 місяці їм провадиться доплата до 50% зазначеної тарифної ставки. Починаючи з 3-го місяця навчання, оплата праці тих, хто навчається, провадиться за діючими на підприємстві нормами та розцінками без будь-яких доплат. Оплата праці учнів, що навчаються професій робітників, зайнятих на підземних роботах, а також праці робітників за час навчання інших професій зазначених робітників має й інші особливості. Зумовлено це передусім характером вказаних робіт [27, с. 59].

У період виробничого навчання на працівника поширюються загальні норми трудового права та спеціальні норми з виробничого навчання.

Статистичні дані з питання професійного навчання й підвищення кваліфікації на виробництві засвідчують, що в цілому за галузями економіки за 1997 р. підвищили кваліфікацію понад 826 тис. працівників, що становить 96,2% порівняно з 1996 р. і 5,3% загальної чисельності працівників. Навчено нових професій понад 310 тис. працівників, що становить 82% порівняно з 1996 р. і 2% загальної чисельності працівників за станом на 1 січня 1998 р. Рівень кваліфікації працівників є вагомим чинником економічних реформ, та, на жаль, на сьогоднішній день багато в чому відстає від потреб ринкової економіки. Нині періодичність підвищення кваліфікації в Україні становить 16 років, тоді як у країнах Західної Європи і Японії -- 3 -- 5 років, а в Росії -- 7 -- 8 років. За даними фахівців Луганського НДІ соціально-трудових відносин, 4-річна перерва в роботі в нашій країні призводить до повної втрати працівником кваліфікаційних навиків і сприяє істотному подорожчанню вартості цієї робочої сили. Тому необхідно переглянути підходи до організації професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників. Насамперед, це стосується засобів стимулювання працівників до творчого використання своїх здібностей, удосконалення кваліфікації. У розвинутих країнах, таких як Японія, Швейцарія, проявляють турботу про освіту й професійну підготовку своєї робочої сили, - вкладають кошти в цю сферу.

3.2 Працівники, які навчаються у середніх закладах освіти

Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Для здобуття повної середньої освіти можуть створюватися вечірні змінні) школи, класи, групи з очною, заочною формами надання при загальноосвітніх школах. Працівники, котрі поєднують працю з навчанням у середніх закладах освіти мають наступні пільги.

1. Встановлення скороченого робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу -- це тривалість робочого часу, зменшена законодавством в порівнянні із загальновстановленим 40-годинним робочим тижнем з метою охорони праці працівників та створення сприятливих умов для поєднання роботи з навчанням. Для працівників, які успішно навчаються без відриву від виробництва в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, на період навчального року встановлюється скорочений робочий тиждень на 1 робочий день або на відповідну кількість робочих годин (при скороченні робочого дня протягом тижня) [34, с. 84].

Ці особи звільняються від роботи протягом навчального року не більш ніж на 36 робочих днів при 6-денному робочому тижні або на відповідну їм кількість робочих годин. Таким чином, право на скорочену тривалість робочого часу мають працівники, які успішно навчаються, та тільки в період навчального року, тривалість якого визначається самим закладом освіти, але не може бути меншою за 36 тижнів. При 5-денному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни при збереженні кількості вільних від роботи годин. За час звільнення від роботи, вказаним особам виплачується 50% середньої заробітної плати за основним місцем роботи, але не нижче мінімального розміру заробітної плати (ст. 209 КЗпП). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та господарювання. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 та 10 Закону України від 24 березня 1995 р. "Про оплату праці".

В окремих випадках, коли за умовами виробництва (сезонний, роз'їзний характер роботи) названі особи не можуть регулярно користуватися вільними днями, власник підприємства або уповноважений ним орган може надавати їм вільні від роботи дні в підсумованому вигляді в міжсезонний період або в інший період найменшої зайнятості на виробництві в межах загальної кількості вільних від роботи днів, установлених законодавством. Графіки надання скороченого робочого дня, скороченого робочого тижня або вільних від роботи днів затверджуються власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом, а також з урахуванням графіка занять або навчального плану школи, де навчаються працівники.

2. Звільнення від роботи без збереження заробітної плати

Керівники підприємств, установ, організацій можуть надавати без шкоди для виробничої діяльності підприємства працівникам, котрі навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, на їх бажання, в період навчального року 1--2 вільних від роботи дні в тиждень без збереження заробітної плати (ст. 210 КЗпП). Це право власника підприємства, а не його обов'язок.

3. Додаткова відпустка у зв'язку з навчанням у середніх закладах освіти

Відпустка -- це вільний від роботи час протягом встановленої законодавством кількості днів. Законом України "Про відпустки", що набрав чинності з 1 січня 1997 p., передбачені різні види відпусток, один з яких -- додаткова відпустка у зв'язку з навчанням. Ці відпустки надаються для складання іспитів і заліків. Тривалість таких відпусток залежить від виду закладу освіти; від форми навчання; від року, курсу або класу навчання; від мети, для якої надається відпустка. За час вказаних відпусток за працівниками зберігається їх робоче місце та середній заробіток ст. 217 КЗпП в ред. Закону від 18 вересня 1993 р.

Згідно із Законом України "Про освіту", старша школа - це школа 3-го ступеня, що забезпечує повну середню освіту. Основна школа -- це школа 2-го ступеня, що забезпечує базову середню освіту. На період складання випускних іспитів в старшій школі працівникам надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 23 календарних дні, а в основній -- Ю календарних днів. На час складання перевідних іспитів в основній та старшій школі -- від 4 до 6 вільних від роботи днів із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи без урахування вихідних, що означає -- святкові та неробочі дні в рахунок цих 4-6 днів не входять і не враховуються вихідні дні. Тривалість відпустки може бути збільшена за рахунок святкових і неробочих днів, але оплаті підлягають тільки передбачені законодавством 4 -- 6 календарних днів (ст. 210 КЗпП).

Бажаючим надається право та створюються умови для прискорення закінчення середньої загальноосвітньої школи шляхом складання іспитів екстерном. Порядок складання іспитів екстерном для отримання документа про загальну середню освіту регулюється Положенням "Про індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти", затвердженим наказом Міністерства освіти України від 1 липня 1993 р. (зареєстрований в Міністерстві юстиції 26 липня 1993 p.). Особам, допущеним до іспитів у порядку екстернату за основну і старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка відповідно 21 і 28 календарних днів. На час додаткової відпустки в зв'язку із навчанням за працівником за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.

4. Час надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються в середніх закладах освіти

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпуски, за їх бажанням, надаються з таким розрахунком, щоб їх можна було використати до початку навчання в цих установах. Право на таку пільгу мають всі працівники, котрі навчаються в середніх закладах освіти незалежно від того, успішно працівник навчається чи ні.



3.3 Працівники, які навчаються у професійно-технічних закладах освіти

Професійно-технічна освіта -- це система підготовки кваліфікованих робочих кадрів для галузей народного господарства в професійно-технічних закладах освіти, тобто здобуття громадянами професій відповідно до їх здібностей, інтересів. Основною ланкою системи професійно-технічної освіти є професійно-технічні училища. Уперше вони з'явилися в 1959 р. і ведуть підготовку кваліфікованих працівників для різних галузей народного господарства на базі повної загальної середньої освіти і базової загальної середньої освіти. До професійно-технічних закладів освіти належать: професійно-художні училища, вищі професійно-технічні училища та інші види закладів. На виконання ст. 26 Закону України "Про професійно-технічну освіту" Мінпраці з Міносвіти України розроблено і затверджено спільним наказом від 31 грудня 1998 р. №201/469 Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту. Чинність Положення поширено на професійно-технічні та інші навчальні заклади, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та підпорядкування і на фізичних осіб, які здобувають у них професійно-технічну освіту. Воно визначає єдиний порядок організації і проведення кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, що запобігає появі на ринку праці робітників, підготовка яких не відповідає вимогам державних стандартів [59, с. 39].

Особам, які завершили повний курс первинної професійної підготовки й успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, за рішенням кваліфікаційної комісії присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" з набутої професії, спеціальності, спеціалізації відповідного розряду (класу, категорії) і видається диплом встановленого зразка. Кваліфікаційні розряди (класи, категорії) з набутих професій, що присвоєні особам за результатами кваліфікаційної атестації, є обов'язковими для всіх підприємств, установ, організацій.

Особам, які завершили повний курс навчання в акредитованому вищому професійному училищі, іншому професійно-навчальному закладі III атестаційного рівня й успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, за рішенням кваліфікаційної комісії може присвоюватися кваліфікація "молодший спеціаліст" і видаватися диплом встановленого зразка (Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. №65).

Наявність вечірніх відділень професійно-технічних закладів освіти дозволяє працівникам поєднувати роботу з навчанням.

1. Встановлення скороченого робочого часу

Для даної категорії працівників встановлюється скорочений робочий тиждень або скорочена тривалість щоденної Роботи зі збереженням заробітної плати у встановленому порядку.

2. Надання додаткової оплачуваної відпустки.

Працівникам, котрі успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних закладів освіти, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом року. На час додаткової відпустки у зв'язку з навчанням, за працівником зберігається середня заробітна плата за основним місцем роботи. Необхідно підкреслити, що раніше така відпустка була тривалістю до 30 робочих днів протягом року зі збереженням за працівником 50% середньої заробітної плати за основним місцем роботи, але не нижче встановленого мінімального розміру заробітної плати. Законом України від 18 вересня 1998 р. кількість пільг збільшено.

3.Обмеження надурочних робіт

Надурочна робота -- це робота понад установлену тривалість робочого часу. Забороняється залучати до надурочних робіт у дні занять працівників, що навчаються без відриву від виробництва в професійно-технічних закладах освіти. Стосовно працівників, які навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах, то правило про заборону залучати їх до надурочних робіт у дні занять може бути передбачено колективним договором.

4.Час надання щорічних відпусток

Працівникам, котрі навчаються без відриву від виробництва в закладах освіти, щорічні відпустки можуть, за їх бажанням, приєднуватися до часу настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки та захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою. Право вимагати приєднання щорічної відпустки до сесії мають працівники і в тих випадках, коли вони не мають доказів про те, що успішно навчаються [57, с. 29].

Крім того, право на щорічну відпустку, яка буде приєднана до часу настановчих занять, складання заліків та іспитів тощо, повною тривалістю за перший рік роботи виникає до настання 6-місячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. У цьому випадку право на щорічну відпустку мають тільки ті працівники, котрі успішно навчаються, та тільки за умови її приєднання до часу проведення навчальних заходів.

3.4 Працівники, які навчаються у вищих закладах освіти та аспірантурі

Вища освіта -- це рівень знань, що набувається у вищих закладах освіти на базі повної загальної середньої освіти і необхідний фахівцям вищої кваліфікації в різних галузях народного господарства, науки і культури. Згідно із Законом України "Про освіту", підготовка фахівців у вищих закладах освіти може здійснюватися без відриву від виробництва. Працюючим надана можливість її набуття -- через широко розвинену мережу вечірнього та заочного навчання. Той, хто в основному віддає перевагу самостійній роботі, навчається заочно. На допомогу заочникам організуються лекції та практичні заняття, проводяться консультації. Контроль за навчанням при заочній формі здійснюється шляхом рецензування письмових завдань, передбачених навчальним планом та прийомом іспитів. Екзаменаційні сесії проводяться в терміни, визначені закладом освіти. Інший порядок навчання встановлений для вечірньої форми навчання. Відвідування занять є обов'язковим для студентів.

Аспірантура -- основна форма підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у вищих закладах освіти та НДІ, яка передбачена для підготовки аспірантів, пошукувачів кандидатської дисертації за відповідною галуззю знань.

Основні пільги, що надаються для даної категорії працівників.

1. Надання відпустки без збереження заробітної плати

Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця знаходження закладу освіти і зворотно. Ця відпустка надається незалежно від рівня акредитації закладу освіти. Підставою для її надання є заява абітурієнта та повідомлення закладу освіти про допуск до вступних іспитів. Витрати на проїзд несе працівник.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва на підготовчих відділеннях при вищих закладах освіти, в період навчального року, за їх бажанням, може надаватися один вільний від роботи день у тиждень без збереження заробітної плати. Для складання випускних іспитів їм надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів (ст. 214 КЗпП).

2. Надання додаткової оплачуваної відпустки

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:

а) на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1-му і 2-му курсах у вищих закладах освіти:

-- І і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання -- 10 календарних днів щорічно;

-- III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання -- 20 календарних днів щорічно;

-- незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання -- 30 календарних днів щорічно;

б) на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для студентів на 3-му і наступних курсах у вищих закладах освіти:

-- II і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання -- 20 календарних днів щорічно;

-- III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання -- 30 календарних днів щорічно;

-- незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання -- 40 календарних днів щорічно;

в) на період складання державних іспитів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації -- 30 календарних днів;

г) на період підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти із вечірньою і заочною формами навчання І і II рівнів акредитації -- 2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації -- 4 місяці.

Підставою для надання додаткової відпустки є довідка -- виклик закладу освіти на сесію із зазначенням часу її проведення.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Особам, які вступають до аспірантури з одним або кількома складеними кандидатськими іспитами, надається додаткова оплачувана відпустка для складання вступних іспитів, що залишились, із розрахунку 10 днів на кожний іспит. Особи, які склали всі кандидатські іспити, правом на додаткову відпустку для складання вступних іспитів до аспірантури за місцем роботи не користуються. До відпустки не включається час проїзду від місця роботи вступника до аспірантури до місця знаходження вищого навчального закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд та проживання несе вступник. Документом, який засвідчує право вступника до аспірантури на додаткову оплачувану відпустку, є повідомлення приймальної комісії за підписом керівника вищого навчального закладу, наукової установи про його допуск до складання вступних іспитів (п. 38 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. №309) [29, с. 67].

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі і таким, що успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів (ст. 216 КЗпП, ст. 15 Закону України "Про відпустки"). До щорічної відпустки не включається час проїзду від місця роботи аспіранта до місця знаходження вищого навчального закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд несе аспірант (п. 42 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів). На час відпусток у зв'язку з навчанням за працівником за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата (ст. 217 КЗпП).

3. Надання вільних від роботи днів

Надання вільного від роботи часу має цільову спрямованість -- створення кращих умов для навчання та підготовки працівників, які поєднують роботу з навчанням у вищих закладах освіти. Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих закладів освіти, протягом 10 навчальних місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів надається щотижня при 6-денному робочому тижні один вільний від роботи день для підготовки до занять з оплатою його в розмірі 50% одержуваної заробітної плати, але не нижче мінімального розміру заробітної плати. При 5-денному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни за умови збереження кількості вільних від роботи годин, а також, за їх бажанням, можуть бути додатково надані ще 1--2 вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, за їх бажанням протягом 4 років навчання надається один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50% середньої заробітної плати. Крім того, працівникам, що навчаються в аспірантурі, за їх бажанням надається ще один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати (ст. 218КЗпП).

4. Встановлення іншої тривалості відпусток у зв'язку з навчанням

Для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може бути встановлена інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням (ст. 15 Закону України "Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. №634 затверджений "Порядок, тривалість та умови надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості".

Для працівників, які успішно навчаються у вищих закладах освіти, за нижченаведеними напрямками підготовки, де навчальний процес має свої особливості, крім відпусток, передбачених ст. 15 Закону України "Про відпуски", надаються:

а) культура (народна художня творчість), музичне мистецтво -- щорічно 10 календарних днів із збереженням заробітної плати та 10 календарних днів без збереження заробітної плати;

б) театральне мистецтво, кіномистецтво, телемистецство -- щорічно 20 календарних днів із збереженням заробітної плати та 10 календарних днів без збереження заробітної плати;

в) філологія (мова та література) -- щорічно 10 календарних днів без збереження заробітної плати.

Ці відпустки надаються тільки на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів. Крім того, вищим закладам освіти у разі необхідності надано право перерозподіляти ці додаткові відпустки між курсами навчання в межах загальної тривалості навчального процесу.

5. Надання творчих відпусток

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 16 Закону України "Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. №45 "Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток" регулюється порядок надання творчих відпусток працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основним місцем роботи для закінчення написання дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук тривалістю до 3 місяців -- для кандидатської, а для докторської -- до 6 місяців. Така відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації наукової ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого закладу освіти III --IV рівня акредитації або НДІ про доцільність надання творчої відпустки. Для отримання такої рекомендації працівник повинен виступити з науковою доповіддю на засіданні кафедри, де проходить наукова робота. Крім того, така відпустка може бути надана для написання підручника -- до 3 місяців. Підстава -- заява працівника та довідка видавництва про включення підручника або наукової роботи в план випуску видань на поточний рік. Якщо це авторський колектив -- письмова заява, підписана всіма членами колективу. На час творчої відпустки за працівником зберігається місце роботи та заробітна плата. Порядок обчислення середньої заробітної плати встановлюється відповідно до чинного законодавства.

6. Оплата проїзду до місця знаходження вищого закладу освіти

Всі працівники, що проживають не за місцем знаходження закладу освіти, користуються правом на оплату проїзду. На власника незалежно від форми власності підприємства накладається обов'язок оплатити проїзд працівника до місця знаходження закладу освіти.

Власник або уповноважений ним орган оплачує працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою або заочною формами навчання, проїзд до місця знаходження закладу освіти і зворотно один раз в рік на настановчі заняття, Для виконання лабораторних робіт і складання заліків та іспитів -- в розмірі 50% вартості проїзду. Треба зауважити, що в КЗпП немає обмежень щодо виду транспорту та класу вагона (каюти).

У такому ж розмірі провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів.

Успішне проходження виробничого навчання, закінчення закладу освіти може свідчити про кваліфікацію працівника чи про її підвищення, що дає сподівання на високоякісну працю та переваги щодо просування по роботі. При підвищенні кваліфікаційних розрядів та просуванні по роботі повинне враховуватися успішне навчання працівників без відриву від виробництва, здобуття ними вищої або професійно-технічної освіти. Для стимулювання підвищення кваліфікації, отримання професійної та вищої освіти законодавець повинен чітко закріпити для цієї категорії працівників суб'єктивне право на переваги перед іншими працівниками на підвищення кваліфікаційних розрядів та просування по роботі

Просування по роботі -- це переведення на більш відповідальну та високооплачувану посаду (роботу), яка потребує не тільки певного досвіду, а й відповідної освіти і кваліфікації. Воно може здійснюватися не тільки після закінчення закладу освіти, а й у процесі навчання.

Необхідно зауважити, що в найбільш відповідальний період навчання -- останній рік, коли складаються державні іспити і захищаються дипломні проекти, пільги по скороченню робочого часу більші, ніж на перших курсах вузів або в невипускних класах середніх загальноосвітніх шкіл.

У практиці підприємств різних форм власності широко застосовується укладення з працівниками договорів на скерування їх на навчання до вищих навчальних закладів освіти на контрактній основі. У договорі передбачається, що підприємство оплатить навчання працівникові, а той у свою чергу зобов'язується відпрацювати на підприємстві визначену угодою кількість років. Вважаємо, що у даному випадку ми маємо справу із цивільно-правовим договором і відповідно з цивільними правовідносинами. За умови укладення такого договору працівник зобов'язаний виконати умови договору і відпрацювати встановлений період на конкретному підприємстві. В іншому випадку власник підприємства має право вимагати від працівника відшкодування витрачених коштів. Як відомо, Конституцією України передбачено безоплатне отримання освіти у державних та комунальних закладах освіти. Проте освіта у сучасних умовах надається і на умовах її оплати. Працівник має право вибору, в усякому випадку юридичне право вибору. Якщо він обрав цивільний спосіб забезпечення свого права на освіту, то і наслідки виникають цивільно-правові. З другого боку, видається, від молодого фахівця не можна вимагати відшкодування коштів, витрачених державою на його підготовку, якщо він вчився на бюджетній формі, а надалі відмовився працювати за скеруванням навчального закладу. Держава -- особливий суб'єкт, вона виступає як гарант і здійснює фінансове забезпечення із бюджету або спеціальних фондів тих соціальних прав людини і громадянина, які надаються за Конституцією безоплатно. Проблеми професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки існують в кожній країні. Так, у Швеції система професійної освіти перебуває під постійним контролем підприємців та профспілок. Професійне навчання без відриву від виробництва в Німеччині та Франції включає практичну підготовку на підприємстві й теоретичний курс у професійно-технічних школах або спеціалізованих центрах. Таке поєднання практичного навчання з теоретичним курсом має тривалість в середньому біля 3 років. У Німеччині передбачено надання субсидій підприємствам, що здійснюють професійну підготовку молоді за системою наставник -- учень. У Франції після прийняття Закону про професійну підготовку в 1984 р. питання професійної підготовки, підвищення кваліфікації працівників стало обов'язковим при укладанні колективних договорів. В угодах з впровадженням новітніх технологій у Франції передбачені умови про підвищення кваліфікації та перепідготовку працівників [51, с. 73].

Міжнародними нормами (Конвенцією МОП №142, яку ратифікувала Україна Указом Президії Верховної Ради від 7 березня 1979 р. №4414-9, та рекомендаціями МОП №87,117, 150) покладається на держави прийняття і розвиток політики та програм професійної орієнтації і професійної підготовки працівників в усіх сферах життя. Політика та програми професійної підготовки стимулюють і дозволяють всім особам розвиватися й застосовувати свої здібності до праці. Висока кваліфікація працівників стає також основою їхньої соціальної захищеності на ринку праці. Такі працівники є найбільш конкурентоспроможними.

Останнім часом в Україні різко загострилася проблема підготовки робочих кадрів, тому широко підтримується позиція щодо перегляду підходів до організації професійної підготовки і перепідготовки. Серед заходів з "реставрації" професійної підготовки на виробництві, що пропонуються фахівцями, потрібно виділити:

-- впровадження для підприємств нормативів фінансових витрат на підготовку кадрів;

-- скасування оподаткування коштів, спрямованих на фінансування всіх навчальних заходів:

-- розповсюдження заходів щодо організації навчання, стажування, підвищення кваліфікації працівників за кордоном, тим більше, що постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р. №287 затверджено Положення про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. №1079 тощо.

У Росії, наприклад, роботодавець має право на відшкодування витрат у зв'язку з наданням пільг працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в закладах освіти, з Федерального фонду освіти. Важливим та істотним кроком, на думку деяких фахівців, повинен стати процес поновлення діяльності міжшкільних навчальних комбінатів для надання молоді можливості придбання професії в школі.



Висновки

Організації мають постійну потребу в підвищенні продуктивності праці своїх працівників. Багато організацій при цьому піклуються і про загальну якість трудових ресурсів. Одним із способів досягнення цієї мети є набір і добір найбільш кваліфікованих нових працівників. Однак цього недостатньо. Керівництво повинне також проводити програми систематичного навчання й підготовки працівників, допомагаючи повному розкриттю їхніх можливостей в організації.

Підготовка являє собою навчання працівників навичкам, що дозволяють підняти продуктивність їхньої праці. Кінцева мета навчання полягає в забезпеченні своєї організації достатньою кількістю людей з навичками й здібностями, необхідними для досягнення цілей організації.

Значення навчання широко визнано. На жаль, багато керівників не усвідомлюють усіх зв'язаних із цим складностей.

Навчання корисне і потрібно в трьох основних випадках. По-перше, коли людина робить в організації. По-друге, коли службовця призначають на нову посаду чи коли йому доручають нову роботу. По-третє, коли перевірка установить, що в людини не вистачає визначених навичок для ефективного виконання своєї роботи.

Навчання -- це велика, спеціалізована область. Специфічні методи навчання дуже численні, причому їх потрібно пристосовувати до вимог професії й організації. Деякі основні вимоги, що забезпечують ефективність програм навчання, зводяться до наступного:

1) Для навчання потрібна мотивація. Персонал повинен розуміти мети програми, яким образом навчання підвищить його продуктивність і, тим самим, його власне задоволення своєю роботою.

2) Керівництво повинне створити клімат, що сприяє навчанню. Це має на увазі заохочення учнів, їхня активна участь у процесі навчання, підтримку з боку викладачів, бажання відповідати на питання. Важливим моментом може виявитися і створення визначеного фізичного середовища. Деякі організації воліють проводити навчання в спеціальних центрах, а не в приміщеннях своєї організації.

3) Якщо навички, що здобуваються за допомогою навчання, є складними, то процес навчання варто розбити на послідовні етапи. Учасник програми повинний мати можливість відробити на практиці навички, придбані на кожнім етапі навчання, і вже тільки потім рухатися далі.

4) Учні повинні відчути зворотний зв'язок стосовно результатів навчання, необхідно забезпечити позитивне закріплення пройденого матеріалу. Це може відбуватися у формі похвали або визнання успіхів із боку викладача, або, у випадку комп'ютеризованих сучасних систем навчання, у виді безпосереднього зворотного зв'язку при правильному рішенні задач, запропонованих програмою.

Підготовка здійснюється в системі, що дозволяє фахівцю, насамперед, придбати знання, необхідні для майбутнього виконання необхідного завдання. Придбані знання використовуються для формування уміння. Уміння розглядається як процес ефективної організації тимчасових зв'язків на основі раніше отриманих знань. Чім ширше обсяг знань, тим різноманітніше уміння. Уміння дозволяє виробити у виконавця важливі виробничі якості: організованість, здатність правильного вибору прийомів і методів, а також оцінки результатів своєї діяльності. Воно може бути придбаним різними засобами, у тому числі інструктажем, наслідуванням кращим зразкам трудової діяльності, особистим пошуком. Тому різноманітні й уміння: пізнавальні, загально трудові, конструктивно - технічні, організаційно - технологічні, операційно-контрольні. Високим за рівнем варто вважати уміння, що вимагає великих знань і використовує різноманітні прийоми й методи праці. Уміння відрізняються від знань тим, що завжди зв'язані з практикою. Є знання, що не супроводжуються уміннями (наприклад, можна добре знати пристрій автомобіля і не вміти його відремонтувати). Однак жодне уміння не може бути реалізоване без знання. Його ціль - підготувати виконавця до придбання навичок.

Професійне уміння в процесі свого формування проходить ряд етапів, представлених. Професійні уміння, що здобуваються людиною, не тільки визначають якість його трудової діяльності, збагачують досвід, але і стають якостями особистості, умілістю.

Закріплення умінь у навичку - складний процес, що вимагає часу й умов. У фазі уміння кожна операція здійснюється повільно, із супутніми статистичними елементами, порушенням ритму, додатком більшої сили, чим вимагає дана операція. Ті ж дії на стадії навички виконуються не тільки швидше й точніше, але і впевненіше. Звідси випливає, що навичка - це закріплене вправою уміння кваліфіковано виконувати визначену професійну дію у встановлену одиницю часу.

Процес внутрішньо-організаційного навчання є безпосередньою задачею лінійного керівництва і невід'ємною частиною стратегії розвитку потенціалу кадрів, що вимагає створення ефективної системи підготовки й перепідготовки персоналу. Для кожної категорії працівників необхідно розробити власну підсистему підготовки й перепідготовки.

Визначення потреби в навчанні залежить від результатів освоєння нової роботи, перекладу на іншу роботу, просування по службі, внесення змін у законодавство, при реорганізації, атестації і т.п.

Заключним етапом є оцінка результатів навчання, на якому підводиться його підсумки, виявляється ступінь досягнення мети, економічна ефективність навчання, строки окупності витрат. Так на підприємстві один раз у квартал здають заліки інженери по ремонту та агенти по автосервісу, тим самим підтверджуючи та підвищуючи свій клас, у залежності від отриманого результату.

Серед значного різноманіття методів навчання доцільно виділити наступні: самовдосконалення, наставництво, навчання на робочих місцях, введення в посадові обов'язки, ротація робіт, планові курси удосконалювання, активне навчання, дистанційне навчання, консультування. Керівництво організації повинне вирішити, який з методів навчання найбільш прийнятний для тієї чи іншої категорії працівників або навіть окремого працівника.

Керівники служб по управлінню персоналом обов'язково повинні оцінювати результати навчання, використовуючи кількісну шкалу для оцінки по ряду питань: наскільки сподобався учням зміст навчального курсу, чи була програма цікавою.

Пріоритетними якісними показниками є професіоналізм, комунікації, технічні навички. Якщо розглядати професійне утворення як систему, то в ній необхідно виділити два етапи. Перший - власне професійна підготовка. Другий - наступні зусилля, що починаються для поглиблення, розширення й доповнення раніше придбаної кваліфікації.

Підвищення кваліфікації - навчання, обумовлене зміною характеру й змістом праці фахівців на займаній посаді, моральним старінням знань. При цьому в залежності від цілей придбана раніше кваліфікація повинна бути збережена, приведена у відповідність з обстановкою, що змінилася, чи використана для професійного просування по службі. Даний підхід до підвищення кваліфікації безпосередньо випливає з концепції безупинного утворення, в основі якої лежить принцип організації східчастого організаційного навчання персоналу.

Перепідготовка - це придбання базових знань, властивих інший спеціальності, професії, а також розвиток навичок їхнього застосування у виробничій діяльності. Необхідність такого навчання зв'язана зі зміною професійної діяльності.

Види професійної підготовки дуже різноманітні. Типовими є: спрямована передача досвіду, планомірна й систематична зміна робочого місця, проведення нових перекладів на нову посаду, що часто пов'язано з виконанням задач керівництва, проведення дискусій по актуальних трудових питаннях і ін., тобто організована форма підвищення кваліфікації. Поряд із нею велике значення має неорганізована чи самостійна форма, коли необхідні знання одержують із спеціальних журналів, лекцій, засідань, семінарів, бесід, дискусій по обміні досвідом, відвідувань виставок і ін.

Підготовка керівних кадрів в основному ведеться для того, щоб керівники опанували уміннями й навичками, що вимагаються для реалізації цілей організації. Іншим розумінням, невіддільним від попереднього, є необхідність задоволення потреб більш високого рівня: професійного росту, успіху, іспиту своїх сил. На жаль, багато організацій не надають достатніх можливостей для задоволення таких потреб шляхом підвищення відповідальності й просування по службі. Дослідження показали, що випускники курсів навчання відзначали велику розбіжність між їхніми особистими чеканнями на ріст і просування по службі і тим, що їм змогли надати в дійсності. Якщо ці чекання мають для людини велике значення, то вона, звичайно, звільняється з такої роботи. Немає необхідності говорити про небажаність плинності управлінських кадрів у силу високої вартості їхнього наймання й адаптації в організації. Заміна такого службовця може обходитися в декілька його місячних окладів.

Існує постійна потреба підприємства в підвищенні продуктивності праці, для цього, в першу чергу, необхідна якісна робоча сила. Тому найважливішим фактором ефективної роботи підприємства є безупинна перепідготовка персоналу. Між кваліфікацією працівника й ефективністю його праці існує пряма залежність: чим вище його розряд, тим вище продуктивність його праці. На виконання однієї і тієї ж роботи у кваліфікованих працівників іде значно менше часу, чим у менш кваліфікованих. Більш кваліфіковані працівники швидше й ефективніше освоюють нову техніку, технологію, методи організації праці. Завдяки своїй вищій освітній і професійній підготовці, такі працівники одержують можливість технологічно «бачити» значно більше своєї безпосередньої обов'язки в процесі виробництва. Саме це багато в чому визначає більш високий ступінь задоволення своєю працею.

Підготовка персоналу являє собою процес придбання працівниками теоретичних знань і практичних навичок в обсязі кваліфікаційної характеристики, що вимагає початкового рівня кваліфікації.

Перепідготовка персоналу - означає навчання кваліфікаційних працівників із метою зміни їхнього професійного профілю для досягнення відповідності кваліфікації кадрів вимогам.

Підвищення кваліфікації персоналу - це процес удосконалювання теоретичних знань і практичних навичок з метою підвищення професійної майстерності працівників, освоєння передової техніки й технології, орієнтації праці, виробництва й керування.

Перепідготовка кадрів у багатьох випадках носила формальний характер, тому що підвищувати кваліфікацію працівники посилалися часто тому, що за планом треба було побувати на курсах один раз у 5 років.

Значення навчання й перепідготовки кадрів на підприємстві широко визнано в усьому діловому світі. Існує цілий ряд причин, що викликають необхідність навчання, перепідготовки. Головними з них є:

- збільшення вартості робочої сили як виробничого ресурсу;

- тиск конкурентів вимагає скорочення витрат, а отже, більшого ефективного використання трудових ресурсів;

- технічні зміни, що вимагають оволодіння новітніми знаннями;

- недостача досить кваліфікованих працівників на національному рівні;

- підготовка працівників до заняття більш високої посади;

- розвиток потенціалу працівників, задоволення потреб вищих рівнів;

- соціальна відповідальність підприємства за своїх працівників;

- поява нових виробничих працівників.

Навчання також потрібно й корисно в наступних трьох основних випадках:

- коли працівник надходить на підприємство;

- коли працівника призначають на нову посаду чи він одержує нову роботу;

- коли перевіркою встановлено, що в працівника не вистачає визначених навичок для ефективного виконання своєї роботи.

Підготовка кадрів на підприємстві обумовлена наступними причинами:

1) недостатній кількості курсів по навчанню якісному обслуговуванню та програмуванню;

2) порівняно короткими термінами навчання, що дозволяє підприємству без відчутних витрат заповнити недолік у робітників;

3) можливості використання для навчання робітників сучасного обладнання, що мається на підприємстві.

Розрізняють три форми підготовки робітників на підприємстві:

індивідуальна;

групова;

курсова.

При індивідуальній формі кожному, що навчається, прикріплюється висококваліфікований робітник або майстер, що і ведуть навчання.

Групова форма застосовується на великих підприємствах. Теоретичні знання ця група одержує або самостійним вивченням, або за допомогою інженерів відділу виробничого навчання. З цією метою створюються спеціальні навчальні кабінети.

Курсова форма також застосовується на великих підприємствах і навчання проходить у 2 етапи:

- у навчальних групах на спеціально створених для цього курсах стажування;

- на робочих місцях у діючих цехах.

Підвищення кваліфікації робітників може здійснюватися:

- на виробничо-технічних курсах;

- на курсах по вивченню передових методів праці;

- на курсах цільового призначення.

Підвищення кваліфікації керівників і фахівців здійснюється шляхом стажування на інших підприємствах.

Час навчання керівників і фахівців зараховується їм у загальний стаж, за цей час їм виплачується середній заробіток, інші винагороди. Будь-яка форма навчання, перепідготовки й підвищення кваліфікації повинні у своїй основі мати які-небудь мотивуючі фактори і тільки в цьому випадку буде ефективно.

Постійна потреба підприємства в підвищенні продуктивності праці, у підвищенні теоретичних знань змушує планомірно вести підготовку кадрів і підвищувати їхню кваліфікацію. Між кваліфікацією працівника й ефективністю його праці існує пряма залежність.

Для придбання початкового рівня кваліфікації проводиться навчання працівників. Найчастіше це індивідуальні заняття. Кожен новий працівник підприємства має наставника, що навчає його теоретично й практично. Крім цього начальники відділів один раз у 2 місяці проводять заняття з підлеглими для підвищення їхньої кваліфікації.

Перепідготовка:

Тиск конкурентів вимагає скорочення витрат, а отже, і більш ефективного використання трудових ресурсів. З цією метою на підприємстві пройшли перепідготовку багато працівників. У зв'язку з новими технологіями обслуговування й ремонту міні-АТС, появою нових імпортних автомобілів, появою нових стандартів у бухгалтерії в 2000 р., і т.д., підприємство мало потребу у кваліфікованих працівниках. Тому в 2000 р. перепідготовку пройшли 5 працівників у м. Києві. Після перепідготовки двом із них був привласнений вищий розряд (стаж роботи 18 років і 21 рік), а іншим був підвищений розряд.

Технічні зміни, що вимагають оволодіння новітніми знаннями й недостача досить кваліфікованих працівників жадають від підприємства подальшого планування по перепідготовці кадрів.

Підвищення кваліфікації:

Виробництво потребує від працівника постійного удосконалювання теоретичних і практичних знань, підвищення професійної майстерності, освоєння нових технологій, орієнтації праці. Підвищення кваліфікації працівників проводиться один раз у 5 років. Фінансові й економічні труднощі не дозволяють підприємству приймати на роботу нових працівників і збільшувати штат. Тому дирекція підприємства намагається створити умови, сприятливі для навчання всіх працівників, тому що від цього залежить продуктивність праці, якість послуг, економія матеріальних ресурсів. Тому своєчасна й високоякісна підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації персоналу є найважливішим чинником ефективної роботи.