Шляхи підвищення ефективності функціонування підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність і основні підходи до визначення ефективності діяльності підприємства

1.2 Сучасні засади управління ефективністю підприємства

1.3 Фактори ефективності функціонування підприємства

РОЗДІЛ II. ДІАГНОСТИКА ФУНКЦІОНУВАННЯ І РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

РОЗДІЛ III. РОЗРОБКА ШЛЯХІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Проблема ефективності діяльності підприємства завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки.

В умовах ринкової економіки забезпечення ефективності управління є метою будь-якого підприємства, оскільки саме ефективність управління забезпечує успішне функціонування та розвиток кожної організаційно ? господарчої ланки. Ефективність функціонування управління підприємства не визначається лише факторами зовнішнього середовища підприємства, в першу чергу ефективність залежить від дій персоналу в процесі діяльності організації, в процесі реалізації розроблених планів і програм розвитку підприємства, в процесі досягнення певних цілей. Тобто, ефективність управління підприємством залежить від якості цілеполагання, адекватності обраних стратегій цілям підприємства, оптимальності процесів реалізації стратегій, мотивації персоналу на досягнення цілей, кваліфікації персоналу, технології та стилю управління.

Існує багато шляхів до визначення поняття ефективності функціонування підприємства та його управління. Узагальнення різних підходів дало можливість запропонувати наступне визначення: ефективність управління ? це результативність функціонування системи і процесу управління як взаємодії керуючої і керованої систем, що забезпечує досягнення цілей підприємства, яка визначається співвідношенням ефекту від реалізації різноманітних інвестицій в систему управління підприємством з розміром витрат, необхідних для їх впровадження.

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого - такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва - це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Дослідження ефективності виробництва дозволяє визначити шляхи зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціонального використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Метою дипломної роботи є з'ясування сутності та основних типів ефективності виробництва, визначення факторів її зростання, а також характеристика економічних і соціальних показників вимірювання ефективності підприємства.

Об'єктом дослідження є процес управління ефективністю виробництва послуг.

Предметом дослідження дипломної роботи є сукупність теоретичних і методичних проблем, пов'язаних з ефективністю функціонування підприємства.

Завданнями дипломної роботи є:

1. З'ясувати сутність ефективності виробництва.

2. Визначити та охарактеризувати типи діяльності підприємства і фактори зростання ефективності функціонування.

3. Висвітлити економічні і соціальні показники розвитку підприємства та ефективності дослідження підприємства.

4. Запропонувати напрями його з метою підвищення його ефективності та вибрати оптимальні шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства.

Відповідно до завдань дипломної роботи побудована її структура, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Таким чином, з'ясувавши актуальність теми дипломної роботи, визначивши її мету та об'єкт дослідження, охарактеризувавши завдання дипломної роботи, її структуру.

Одним з головних завдань дипломної роботи є вибір оптимальних шляхів розвитку підприємства та управління персоналом підприємства, для покращення діяльності, визначити перспективи розвитку підприємства, а також розрахувати економічну ефективність впроваджених заходів.

персонал управління робочий

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність, основні підходи до визначення ефективності діяльності підприємства

Термін „ефект” у перекладі з латинської означає „результат”. Отже, категорія „ефективність” може інтерпретуватись як „результативність”. Термін „ефект” має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора.

Ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношення між результатом (ефектом) та витратами.

Під ефектом також розуміють результат реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва за рахунок економії всіх виробничих ресурсів.

Ефективність виробництва - це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.[4, c. 134]

Важливим завданням менеджменту є підвищення ефективності роботи підприємств, акціонерних товариств, концернів.

Підвищення ефективності виробництва вважається основною проблемою переходу народного господарства України до ринкової економіки. Це зумовлено тим, що воно означає найраціональніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для випуску продукції, при умові, що від кожної гривні, вкладеної у виробництво, буде отримано максимальну віддачу.[7, c. 18]

Ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношення між результатом (ефектом) та витратами.

Показник ефективності спеціальний показник, характеризуючий рівень досягнень на шляху реалізації поставлених цілей. Ефективність виробництва - ринкова вартість виробленої продукції, поділена на сумарні витрати ресурсів організацій. Економічний ефект - це результат праці людини в процесі виробництва матеріальних благ (кількість випущеної продукції, приріст знову створенім вартості в народному господарстві).

Ефективність - це здатність досягнення намічених цілей, насамперед за такими параметрами: випуск продукції, яка відповідає вимогам споживачів за якістю, кількістю і термінами поставки. Ступінь ефективності обирається порівнянням фактичних показників з плановими.

Ефективність виробництва - об`єктивна економічна категорія, що характеризує ступінь досягнення загальних і окремих результатів від оптимального використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових).[8, c. 68]

Відповідно до об`єктів визначення, ефективність ділять на:

· ефективність діючого виробництва на всіх його рівнях;

· ефективність капітальних вкладень, які використовуються для будівництва, реконструкції, технічного переозброєння підприємства з метою випуску нової продукції, збільшення обсягів виробництва;

· ефективність розвитку науки і техніки;

· ефективність зовнішньоекономічних зв`язків;

· ефективність охорони навколишнього середовища.

Фактично, визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.[10, c. 107]

Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

F=E/P (1.1)

де F - ефективність;

Е - ефект (результати);

Р - витрати (ресурси).

При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.

Ефективність виробничої діяльності підприємства розраховують різними способами. Найважливіший з них це розрахунок показника ефективності (результативності) як співвідношення вартості реалізованої продукції (послуг) з витратами на виробництво.

Е = В / РВ (1.2) [43,с.364]

Е - ефективність

В - вартість реалізованої продукції

РВ - реальні витрати виробництва

Ефективність виробництва визначається за кінцевими результатами функціонування підприємства або його виробничих підрозділів і відображає рівень організаційно - управлінської діяльності.[12, c. 68-69]

Підвищення ефективності виробництва - найважливіша мета, здійснення якої досягається:

* розвитком технологічної бази виробництва;

* інноваціями у виробництві;

* підвищенням економічної ефективності витрат на випуск продукції;

* оптимізацією інвестиційної політики;

* удосконаленням структури виробничої системи.

Узагальнюючим критерієм економічної ефективності виробництва є рівень продуктивності, під яким розуміється відношення витрат (вартості ресурсів) у сумарної вартості доходів (вартості продукції, що випускається).

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства (організації) можна розрахувати, користуючись формулою:

Е_ЗР = V_ЧП / (Ч_П + (Ф_ОС + Ф_ОБ) / k_ПВП), (1.3) [43,с 542]

де Е_ЗР - ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці; V_ЧП - обсяг чистої продукції підприємства; Ч_П - чисельність працівників підприємства; Ф_ОС - середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю; Ф_ОБ - вартість оборотних фондів підприємства; k_ПВП - коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників.

У процесі функціонування будь-якого підприємства витрачаються певні ресурси: матеріальні, трудові, фінансові. Отримані внаслідок витрачання ресурсів результати називають ефектом діяльності. Співставлення результату чи ефекту діяльності з витраченими для його отримання ресурсами визначає ефективність функціонування підприємства. Таким чином, шляхом співставлення результату процесу функціонування будь-якого підприємства з витраченими для цього ресурсами можна визначити ефективність його функціонування.

Резерви підвищення ефективності функціонування підприємства - це можливості досягнення більш ефективної його діяльності в результаті забезпечення належної дії факторів, що дають змогу раціональніше використовувати наявні ресурси та організаційно-інноваційний потенціал. Найважливіші напрямки проведення заходів по задіянню резервомобілізуючих факторів називаються напрямками або шляхами забезпечення (чи використання резервів) підвищення ефективності функціонування підприємства.

За призначенням і методами розрахунку розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Це пов`язано з тим, що у практиці економічних розрахунків доводиться вирішувати два завдання:

1) визначати й оцінювати рівень ефективності використання окремих видів витрат і ресурсів, економічну ефективність виробництва в цілому (галузі, об`єднання, підприємства), а також аналізувати вплив різних організаційно-технічних заходів на показники діяльності підприємства;

2) порівнювати та відбирати кращі варіанти нової техніки, технології, організації виробництва.[23, c. 17-20]

Абсолютна економічна ефективність визначається по підприємству в цілому та характеризує загальний ефект (віддачу) від використання ресурсів і витрат.

Порівняльна економічна ефективність характеризує економічні переваги одного варіанта над іншими щодо раціонального використання ресурсів і витрат.

При порівнянні та виборі варіантів організаційно-технічних заходів використовуються певні критерії і показники.

Критерії характеризують принцип, підхід до оцінки економічної ефективності, тоді як показники - безпосередній спосіб її оцінки.

В умовах ринкової економіки за критерій економічної ефективності доцільно приймати максимізацію прибутку від виробництва та реалізації продукції при мінімальних видатках.

Складність і різноманітність зв'язків промислового виробництва, велика кількість діючих у ньому чинників мають неабиякий вплив на економічну ефективність підприємства. Тому її слід оцінювати за допомогою системи узагальнених і часткових показників. Всі вони використовуються для визначення економічної ефективності від передбачених стратегією заходів, з удосконалення конструкцій виробів, технології та організації виробництва [32, c. 98-101].

Підвищення ефективності та якості роботи підприємства в умовах ринкової економіки можна досягти лише шляхом поєднання прогресивної техніки й технології з раціональною організацією виробництва і праці, тобто впровадження менеджменту.

Класифікують ефективність за такими видами:

1. За наслідками отриманих результатів. За цією ознакою можна виділити три види ефективності: економічну, соціальну та соціально-економічну.

Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва на підприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо.

Форми прояву соціальної ефективності пов'язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру.

2. За характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють ефективність застосовуваних ресурсів та ефективність витрат (спожитих ресурсів). До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів. До ефективності витрат належать: ефективність капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат. Як видно вже з самих назв окремих видів ефективності, що входять до першої та другої груп, поділ на ці групи зумовлений необхідністю дати відповідь на таке запитання: при визначенні ефективності отриманий ефект слід відносити до всієї сукупності ресурсів, застосовуваних на підприємстві, чи тільки до тієї їх частини, що безпосередньо бере участь у створенні цього ефекту.

Аналіз аргументів прибічників того чи іншого варіанта відповіді на це запитання свідчить, що єдиної думки тут немає. А в конкретній ситуації у разі необхідності оцінювання ефективності діяльності підприємства слід застосовувати той варіант, котрий є більш адекватним економічному завданню, що вирішується. Тому право на існування мають показники ефективності обох зазначених груп.

3. За видами господарської діяльності. До цієї групи показників ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підрозділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього.

4. За рівнем об'єкта господарювання. До цієї групи відносять: ефективність економіки в цілому, ефективність галузі, об'єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефективність виробництва окремих видів продукції.

5. За рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки ефективність може бути рівня суспільства та рівня суб'єкта підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів - держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства - свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов'язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект - це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов'язкових платежів.

6. За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність. Реальна ефективність - це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності. Розрахункова - базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом. Умовна ефективність використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства.

7. За ступенем збільшення ефекту. Ця ознака дає змогу виокремити первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства та організації.

8. За метою визначення. За цією ознакою розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень (напрямку діяльності) порівняно з іншими варіантами.

9. За типом процесу. Ця ознака дає змогу диференціювати підходи до оцінювання ефективності, ураховуючи специфіку окремих процесів, які відбуваються на підприємстві. З погляду цієї ознаки можна окремо розглядати ефективність виробничих процесів (з точки зору як організаційної, так і технічної), ефективність управління, ефективність інвестиційної, інноваційної, маркетингової, фінансової діяльності та ін. [45, c. 128].

Досить повна класифікація забезпечується такими ознаками: 1)мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні). 2)форма власності майна (приватна, колективна, державні, спільні). 3)належність капіталу (національні, закордонні, змішані). 4)правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства). 5)галузево-функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, виробничо-торгові, товарно-посередницькі, іноваційно-впроваджувальні, лізінгові, банківські, страхові, туристичні тощо). 6)технологічна і територіальна цілісність (головні, дочірні, асоційовані, філії). 7)розмір та чисельність працівників (малі, середні, великі).

Існують також добровільні об'єднання підприємств: 1)асоціації - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності. 2)корпорація - договірне об'єднання господарчих суб'єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з учасників;3)консорціум - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети. 4)концерни - форма статутних об'єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю. 5)картелі - договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності. 6)синдикати - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу. 7)трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. 8) холдінги - державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну. 9) фінансові групи - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

1.2 Сучасні принципи управління ефективністю підприємства

Забезпечення ефективності організації є основним завданням і сферою компетенції менеджерів. Залежно від стратегічних намірів вищого керівництва її оцінюють різними методами і за різними критеріями. Висока ефективність організації досягається завдяки ефективній системі менеджменту, націленій на раціональне використання усіх організаційних ресурсів і їх постійне вдосконалення через відповідні організаційні зміни.

Одним із найголовніших завдань менеджменту як системи управління організацією є забезпечення ефективності її діяльності.

Організаційна ефективність (лат. effectivus - виконання, дія) (ефективність організації) - здатність організації існувати і досягати визначених цілей із найвигіднішим співвідношенням результатів і витрат [43, c. 68].

Розвиток теорії та практики менеджменту завжди був спрямований на пошук способів підвищення ефективності функціонування організацій. Зокрема, класична школа менеджменту зосереджувалася на формуванні теорії наукового управління ресурсами, оскільки на початку XX ст. ефективність вимірювалася здатністю економічної організації виготовляти продукцію з найменшими витратами. Тому серед принципів ефективного управління домінували раціональний розподіл праці, ієрархія, єдиновладдя, централізм (Ф. Тейлор, М. Вебер, А. Файоль та ін.). На зміну школі наукового управління прийшла гуманістична школа, яка вбачала підвищення ефективності у поліпшенні умов для реалізації працівниками фірми

Бачення ефективності соціально-технічної школи (Дж. Вудворд) полягає у прямому зв'язку між ефективністю і типом технології, що застосовується фірмою. Дослідження А. Чандлера, І. Ансоффа, Р. Майлса у сфері організаційного розвитку вказали на те, що ефективність організації великою мірою залежить від її структури. Крах соціалістичної системи господарювання наприкінці XX ст. вивів на передній план такий чинник ефективності, як стимулювання, а останніми роками чи не найважливішим чинником підвищення ефективності діяльності організації вважають інформаційні технології. Отже, проблема підвищення ефективності діяльності організацій є актуальною і складною. На постсоціалістичному просторі вона ускладнюється й тим, що прийоми і методи управління, до яких звикли менеджери старшого покоління, не відповідають новим умовам господарювання і менеджмент ототожнюється із вмінням „крутитися”, а не діяти за певними правилами, які забезпечать успішну роботу підприємств.

Ефективним є таке управління підприємствами, за якого здійснюється рух усього комплексу до запланованого стану, причому ефективність є тим вищою, чим більше обґрунтований цей рух. Умовою реалізації ефективного управління є використання ідеології стратегічного управління, де важливим елементом є можливість визначення оціночних характеристик цілей розвитку і перетворень. І якщо ефективність процесу управління, з одного боку, - це обґрунтована стратегія і тактика організацій, що надають послуги (замовник - підрядник), то з іншого - це самоврядування. Причому, саме те самоврядування, що координує, контролює і є, по суті, „лакмусовим папірцем” ступеня задоволеності споживачів. Пошук нових ефективних форм організації функціонування підприємства, спроби відродження в споживачеві віри в результативність його участі в процесі управління, бажання самоврядування - усе це приводить до формування нових систем управління (зокрема, кондомініумів) [44, c. 114-117].

В економічній літературі виділяють три підходи до вивчення організаційної ефективності - цільовий, системний і вибірковий.

Згідно з цільовим підходом організаційна ефективність залежить від: якості постановки цілей, тобто відповідності намічених цілей умовам та вимогам зовнішнього середовища, можливостям підприємства та інтересам персоналу; сили й спрямованості мотивацій, що спонукають членів організації до досягнення цілей; адекватності обраних стратегій поставленим цілям; обсягу і якості ресурсів, що використовує організація для досягнення цілей.

Перші три чинники характеризують стратегічні аспекти організаційної ефективності, а останній - тактичні.

Таблиця 1.1 Типова класифікація ефективності виробництва (діяльності) за окремими ознаками*

Класифікаційна ознака	Ефективність
Одержаний результат (наслідки)	Економічна Соціальна
Місце одержання ефекту	Локальна (комерційна) Народногосподарська
Метод розрахунку	Абсолютна Порівняльна
Ступінь збільшення ефекту	Первинна Мультиплікаційна Синергічна
Структура організації виробництва	Робочого місця Виробничого підрозділу (дільниці, цеху, виробництва) Підприємства в цілому
Тип економічного зростання виробництва	Екстенсивного розвитку Інтенсивного розвитку
Напрям інноваційно-інвестиційної діяльності	Науки, техніки і технології Організаційно-управлінських інновацій Інвестиційних проектів і програм
Характер витрат	Поточних витрат Одноразових (капітальних) витрат

Зосередження уваги на виживанні організації завдяки пристосуванню її до змін зовнішнього середовища спричиняє пасивне управління нею, сконцентроване на реакції на ці зміни. Крім того, сама можливість пристосовуватися до змін передбачає, що ефективна система має у своєму розпорядженні певний обсяг невикористаних ресурсів, що дає їй змогу краще протистояти непередбаченим змінам зовнішнього середовища, а це суперечить критерію мінімізації витрат.



Недоліком системного підходу є й те, що оцінювання внутрішніх характеристик організації потребує певного їх кількісного означення. Намагання кількісно визначити всі формальні та неформальні характеристики організації (ступінь згуртованості, міру раціональності ієрархічних відносин тощо) можуть призвести до надмірного ускладнення процедури оцінювання ефективності і зростання витрат, пов'язаних з нею, та й це ще не гарантуватиме ефективної роботи організації.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки:

перший - показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці;

другий - показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів (рис. 1.1).

У сучасному менеджменті існують різні способи рішення задач: конкретні методи рішення задач управління, моделювання управлінських процесів, інформаційне і технічне забезпечення прийняття рішень і інші.

В країні теоретична і прикладна статистика, економіко-математичні моделі рішення задач, інженерних розрахунків і т.п. розроблені досить добрі. Менш розвинена автоматизація процесів обробки інформації, управління виробництвом, прийняття рішень. Однак ефективність управління залежить не тільки від способів рішення задач, але у величезній мірі і від господарського механізму і системи державного регулювання. Тому багато які моделі управління (стратегічного і оперативного), що успішно використовуються за кордоном, не завжди можуть бути ефективно застосовані в Україні, що пояснюється різною мірою зрілості ринкових відносин [28, c. 112].

Оцінкою та вимірюванню продуктивності в наш час надається важливе значення в організаційно - управлінській діяльності. Саме процес вимірювання продуктивності надає реальне вплив на ефективність управлінської діяльності, оскільки: звертає увагу керівництва до проблеми підвищення продуктивності і факторам. Що надає впливу на її рівень; беруть участь працівники в процесі вимірювання продуктивності мотивує їх творчу активність і вишукування резервів підвищення продуктивності; кількісні оцінки продуктивності роблять можливим більш конкретний аналіз проблем.

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю. На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

1.3 Фактори ефективності функціонування підприємства

На виконання виробничої програми впливає ряд факторів, які поділяють на три групи:

* пов'язані з організацією праці та використанням робочої сили;

* з наявністю та використанням засобів праці;

* з наявністю і використанням предметів праці

Система виміру ефективності функціонування підприємств є досить складною, тому що вона відображає, з одного боку, рівень досягнення її інтересів і цілей, а з іншого - її внесок: у досягнення цілей соціальної системи більш високого рівня (адміністративного району міста), яка визначає для підприємств цілі, що випливають з її потреб.

Можна використовувати багатокритеріальну оцінку виміру, яка базується на підставі різних підходів до виміру ефективності соціальних систем, аналогічних підприємству. В ній використовуються сім основних критеріїв:

1. Дієвість.

2. Економічність.

3. Якість.

4. Прибутковість (доходи / витрати).

5. Продуктивність.

6. Умови роботи.

7. Впровадження нововведень [17, c. 63].

Безумовно, вони мають досить узагальнений характер і не враховують усієї складності підприємства як об`єкта управління, оцінку якого необхідно доповнювати показниками соціального значення. Розглянемо кожен із них стосовно оцінки ефективності функціонування підприємств.

Аналіз головних факторів економічності підприємств передбачає детальний аналіз таких компонентів:

? джерела доходів;

? основні статті витрат;

? прибуток;

? збитки.

На перший план виступає проблема економічності функціонування підприємств, вирішення якої включає, з одного боку раціональне використання бюджетних коштів, що виділяються, а з іншого - залучення додаткових ресурсів для фінансування програм діяльності. У зв`язку з цим особливого значення набуває розробка методів, використання яких дозволить створити і підтримати механізм економічного функціонування підприємства.

Оцінка ефективності функціонування підприємства включає три складові: задоволення потреб населення, ефективність роботи організацій, ефективність управління підприємством як цілісним об`єктом. Дослідження підтвердили тісний зв'язок показників, що оцінюють ефективність кожної складової і їх вплив на інтегральну ефективність функціонування і розвитку підприємства. [51.c.132]

Оцінку ефективності підприємства доцільно робити за чотирма групами показників: 1) мета, стратегія, політика і цінності; 2) фінанси; 3) виробництво; 4) споживчий результат та екологія. Такий підхід гарантує, що жоден із критеріїв оцінки не буде упущений.



Процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис. 1.3

Методичні підходи до аналізу економічності функціонування підприємства передбачають окремий розгляд напрямів використання бюджетних коштів, джерел збільшення доходів та надходжень за рахунок залучення позабюджетних коштів Такий підхід трактує економічність більш широко порівняно з загальноприйнятим (як відношення ресурсів, призначених для споживання, до фактично використаних), але враховує бюджетний характер фінансування підприємства.

Слід зазначити, що рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певними ознаками.

Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування факторів за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження платомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання[35.c.18]



Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування факторів). Особливо важливим є відокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) факторів, а також поділ низки внутрішніх факторів на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх факторів на „тверді” і „м'які” є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп факторів запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається „твердим товаром”, а програмне забезпечення - „м'яким товаром”. За аналогією “твердими” факторами називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а „м'якими” - ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Слід зазначити, що можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи інший суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання [36, c. 346-351].

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та Їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні фактори зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств (організацій);

ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава мас створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів,асоціацій) їхньої діяльності треба зосередити на:

1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки мас наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру [37, c. 542-548].

Лише вміле використання всієї системи перелічених факторів може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов'язковість урахування зовнішніх факторів не є такою жорсткою, як факторів внутрішніх.

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ФУНКЦІОНУВАННЯ І РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Проаналізувавши структуру активів, можна зробити висновок, що власний капітал більш, ніж на 50% перевищує поточні зобов'язання підприємства, що відповідає нормативам.

Отже, прибутковість підприємства характеризується комплексом показників. Коефіцієнт рентабельності активів (всього капіталу) відображає, скільки прибутку за рік отримано на кожну одиницю коштів, вкладених у підприємство незалежно від джерела їх залучення. Коефіцієнт рентабельності має тенденцію до зростання.

В коефіцієнті рентабельності реалізації знаходять відображення зміни в політиці ціноутворення та здатність підприємства контролювати собівартість реалізованої продукції. Динаміка коефіцієнтів підприємства за …рр. свідчила про необхідність перегляду цін або посилення контролю за використанням матеріально-виробничих запасів.

Показник періоду окупності власного капіталу є оберненим до попереднього і визначає, через скільки років капітал, авансований в діяльність підприємства буде поверненим власнику за рахунок отриманого підприємством прибутку.

Підприємство на 100% є платоспроможним.

Проаналізувавши розраховані вище показники, можна сформулювати критерії покращення економічного стану підприємства.

Підприємству необхідно підтримувати певний обсяг запасів для забезпечення відповідного обсягу виконання робіт. Однак, з другого боку, надмірні запаси відвертають грошові кошти, які можна використати більш прибутково для інших цілей. Підтримувати запаси слід на можливо низькому рівні, достатньому для реалізації відповідного обсягу робіт.

Усе це говорить про успішне функціонування підприємства за досліджений період. Більш того, порівнюючи темпи зростання прибутку і виторги від реалізації послуг, можна зробити висновок, що підприємство йде по інтенсивному шляху розвитку, тобто при не значному зростанні випуску продукції показники прибутку і рентабельності виросли на досить значну величину. Це говорить про досить ефективне використання підприємством своїх ресурсів.

У результаті проведеної оцінки можна зробити висновок, що для даного підприємства на мікрорівні доцільним є використання підприємством антикризової фінансової стратегії за кожним із напрямів:

проведення поглибленого аналізу структури кредиторської заборгованості у динаміці з метою пошуків способів і джерел її погашення.

аналіз структури заборгованості за довгостроковими кредитами з - метою з'ясування причин несвоєчасності їх погашення;

аналіз структури дебіторської заборгованості, причин її виникнення і можливостей погашення;

забезпечення необхідного рівня самофінансування виробничого роз витку підприємства за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики;

підвищення рівня ліквідності активів шляхом збільшення питомої ваги оборотних активів;ч

проведення інвентаризації основних виробничих фондів для визначення їх придатності й необхідності в експлуатації;

проведення аналізу ефективності й доцільності довгострокових фінансових вкладень;

забезпечення компенсації можливих фінансових збитків шляхом;

резервування частини фінансових ресурсів у вигляді формування цільових резервних фондів, страхового фонду підприємства відповідно до вимог чинного національного законодавства;

формування системи штрафних санкцій - за несвоєчасної оплати надання послуг встановити штрафи у розмірі 0,5% від суми несплати за кожний день прострочення;

За результатами аналізу рентабельності підприємства можна сформулювати наступні пропозиції:

1) По-перше, для одержання максимального прибутку підприємство повинне найбільше повно використовувати ресурси, що знаходяться в його розпорядженні, і, в першу чергу, воно повинно використовувати виявлений резерв по виробництву на наявному в нього устаткуванні додаткової продукції. Збільшення випуску знижує витрати на одиницю продукції, тобто витрати на її виготовлення в розрахунку на одиницю продукції знижуються, а отже, знижується собівартість, що в остаточному підсумку веде до збільшення прибутку від реалізації продукції. Ну а крім цього, додаткове виробництво рентабельної продукції вже саме по собі дає додатковий прибуток. Таким чином, при збільшенні випуску і, відповідно, реалізації рентабельної продукції збільшується прибуток у розрахунку на одиницю продукції, а також збільшується кількість реалізованої продукції, кожна додаткова одиниця якої збільшує загальну суму прибутку. Унаслідок цього, збільшення рентабельності продукції, що випускається, за умови її реалізації дає значний приріст обсягу прибутку. Додатковий приріст обсягу продукції, що випускається, може дати підприємству додаткового прибутку.

2) Зниження собівартості додаткових послуг також значно може збільшити одержуваний підприємством прибуток. Як описувалося в попередньому пункті, одним з факторів зниження собівартості є збільшення обсягу перевезень, що випускається. Іншими факторами є:

- злагоджена робота всіх складових виробничого процесу (основного, допоміжного, обслуговуючого виробництва);

- оптимізація потокових процесів на підприємстві.

Задача підвищення економічної стабільності є найактуальнішою в економіці України. Як важливий чинник інтенсифікації економічного розвитку вона пред'являє більш суворі вимоги до економічного обґрунтування усіх заходів, які спрямовані на підвищення якості продукції. Тому, важливим показником є визначення економічної ефективності підвищення якості, тобто оцінка необхідності зміни тих чи інших параметрів якості конкретного виробу.

Ресурси підприємства в кожний часовий інтервал обмежені, тому їх необхідно використовувати з максимальною віддачею. Для цього використовують розрахунки економічної ефективності господарських заходів, в наслідок яких із різних варіантів можливих напрямків підвищення якості продукції чи послуг вибирається такий варіант, який забезпечує мінімальні витрати на одиницю корисного ефекту.

Зовнішні чинники є функцією держави і сприяють розвитку економічного потенціалу підприємства. Внутрішні чинники диктують логіку поведінки спеціалістів галузі в напрямі прийняття рішень щодо удосконалення організації виробництва, підвищення його рентабельності і технології виконання послуг з урахуванням досягнень науки. Для досягнення економічної стабільності не лише на макро-, але і на мікрорівні, необхідне раціональне врахування багатьох чинників - як зовнішніх, так і внутрішніх. З множини чинників необхідно виділити ті, які найбільшою мірою визначають успіх роботи підприємства.

Економічна стабільність підприємства знаходиться під впливом двох складових: фінансової та конкурентної стійкості. При цьому фінансова стійкість визначається спроможністю клієнта розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями, тоді як конкурентна стійкість залежить від того, наскільки конкурентоспроможною є вироблена підприємством продукція.

Досягнення підприємством стабільних фінансових результатів у першу чергу залежить від виваженості інвестиційної та інноваційної стратегії підприємства. Вони визначаються двома складовими: обсягом і характером ресурсної бази.

Досліджуючи підприємницькі ризики можна звернути увагу на те, що більша частина з них виникає внаслідок недостатньої інформованості підприємців стосовно змін, які відбуваються або можуть відбутись у перспективі в макроекономічному середовищі.

Отже, виділено категорію „інформаційні ризики”, зокрема дві групи таких ризиків: зовнішнього та внутрівиробничого характеру, обгрунтовано шляхи зниження ризиків і методи управління ними.

Дослідження показали, що в статистичній інформації підприємства для управління ефективністю недостатньо висвітлюються показники, що характеризують внесок підприємницького сектора економіки в наповнення державного бюджету, розв'язання соціальних проблем, створення нових видів продукції і послуг, використання соціальних проблем, створення нових видів продукції і послуг, використання нових технологій і систем управління. Крім цього, офіційна статистика не висвітлює інформацію про капітал підприємницького сектора економіки, залежить розподілу прибутків та низки інших важливих економічних показників, що розраховуються на базі капіталу.