Механізм захисту інтелектуальної власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності: стан удосконалення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

"Механізм захисту інтелектуальної власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності: стан удосконалення"

Херсон 2003

Вступ

За умов переходу до ринкових відносин, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, надання самостійності підприємствам та установам у виході на міжнародний ринок підвищується важливість робіт по забезпеченню ефективної правової охорони об'єктів промислової власності як на внутрішньому ринку України, так і за її межами.

Саме тому з цих умов перед дослідниками, розробниками, проектувальниками, винахідниками, патентознавцями та іншими робітниками інноваційної діяльності виникають проблеми вибору оптимальних рішень для забезпечення конкурентоспроможності промислової продукції, що створюється на базі об'єктів промислової власності.

У свою чергу дані обставини диктують необхідність вивчення основ зовнішньоекономічної та патентно-ліцензійної практики.

В усьому світі є тенденція до підвищення заяв на захист інтелектуальної власності. Побільшало, також, судових справ, які стосуються інтелектуальної власності. Цей процес є цілком закономірним, адже ринкова економіка та пов'язана з нею дедалі більша конкуренція змушують багатьох вітчизняних виробників звертатися за захистом. Дуже часто це буває вже запізно.

Натомість іноземці щойно з'явившись на новому ринку, передусім дбають про захист в рамках законодавства, чинного на території даної країни.

Українські судові органи дуже погано ознайомленні з законодавством по охороні інтелектуальної власності, що призводить до неправильного винесення рішення, та накладенням відповідальності на невинних підприємців. А що тоді казати про громадян України. Деякі навіть не знають що існують такі закони.

Можливо, не ознайомленість полягає в тому, що постійно змінюється наше законодавство, постійно доповнюється, погане розповсюдження інформації.

Виникають труднощі у підприємців з реєстрацією своєї власності за кордоном у зв'язку з нашим законодавством, яке у багатьох випадках суперечить іншим статтям закону.

Завдяки цьому виробники не дуже охоче реєструють свою інтелектуальну власність, а поті це може бути запізно.

1. Інноваційні процеси

1.1 Інноваційний менеджмент

Інноваційний менеджмент - відносно нове поняття для ділових кіл України. У колишніх соціалістичних країнах поняття інноваційний менеджмент широко не вживалося. У спеціальній літературі й офіційних документах найчастіше використовувалися поняття керування науково-технічним прогресом, упровадження досягнень науки і техніки у виробництво і т.д. Фінансування всього нового здійснювалося на державному рівні.

У нинішніх умовах господарювання поряд з державними цільовими програмами повинні формуватися нові механізми впровадження інновацій на рівні окремих підприємств і їхніх об'єднань. А науково-технічний прогрес можна розглядати як цілеспрямовану інноваційну стратегію розвитку найбільш передових у науково-технічному відношенні підприємств.

Поняття інноваційного менеджменту тісно зв'язано з поняттям підприємництво. Підприємництво ґрунтується на соціально-економічних теоріях визначальні зміни як цілком нормальне і природне явище. Відповідно до них, основною задачею, яка стоїть перед суспільством (особливо в сфері економіки) є придбання чогось нового, іншого, відмінного від попереднього, а не поліпшення вже існуючого. Фактично, нові ідеї і складають значеннєву основу слів підприємець і інновація.

Майже двісті років тому, французький економіст Ж.Б. Сэй помітив:

«Підприємець переміщає економічні ресурси з області низької продуктивності і низьких доходів в область більш високої продуктивності і прибутковості».

Підприємці вважають зміни нормальними і навіть сприятливими, хоча самі їхній і не генерують. Їхня основна задача знайти зміни і використовувати їхній як джерело досягнення успіху.

Вважається, що підприємництво й інноваційна діяльність зв'язана з великим ризиком. Однак навіть при помірній імовірності успішного досягнення поставлених цілей, прибуток буває більш ніж достатня для того, щоб компенсувати високий ступінь підприємницького ризику. Тому, інноваційна діяльність зв'язана з меншим ризиком, чим оптимізація. П. Друкер у книзі «Інновації і підприємництво» відзначає, що «немає нічого більш ризикованого оптимізації ресурсів у тих областях, де з більшою користю можна застосувати нововведення і де сприятливі умови для них вже існують. Підприємницькі підходи в керуванні підприємством повинні спиратися на цілеспрямований інноваційний менеджмент.

Інноваційний менеджмент звичайно визначають як сукупність організаційно-економічних методів і форм керування всіма стадіями і видами інноваційних процесів; тобто процесів практичного використання ідей і винаходів, що приводять до створення кращих по своїх властивостях виробів, послуг і технологій, поява яких на ринку приносить додатковий доход. Інноваційний менеджмент є одним з напрямків стратегічного керування і здійснюється на вищому рівні керування підприємством.

Ціль інноваційного менеджменту - визначення і реалізація на основі підприємницьких принципів і з урахуванням існування життєвих циклів продукції основних напрямків науково-технічної і виробничої діяльності підприємства (розробка і впровадження нової продукції; модернізація й удосконалення продукції, що випускається; розвиток виробництва традиційних видів продукції; зняття з виробництва застарілої продукції).

Основні задачі інноваційного менеджменту полягають у

- проведенні єдиної інноваційної політики, координації в цій області діяльності всіх підрозділів підприємства;

- розробці планів і програм інноваційної діяльності;

- забезпеченні інноваційної діяльності кваліфікованим персоналом;

- спостереженні за ходом розробки нової продукції і її впровадженням;

- розгляді проектів створення нових продуктів і в створенні цільових груп для рішення інноваційних проблем.

Центральне місце в інноваційному менеджменті займає вироблення інноваційної стратегії і відповідних заходів щодо її реалізації. У даний час в умовах зниження норми прибутку пріоритетним напрямком стратегії підприємства стає розробка і випуск нових видів продукції. Воно є визначальним для інших напрямків його розвитку.

Сучасний етап науково-технічного прогресу і потреби ринкової орієнтації підприємства обумовили створення єдиних науково-виробничо-збутових систем, що поєднують у єдиний процес дослідження, виробництво і збут. Цей процес є однієї з основних особливостей сучасного етапу розвитку інноваційної діяльності.

У сучасній інноваційній політиці більшості успішних підприємств виявляються тенденції до переорієнтації спрямованості науково-технічної і виробничо-збутової діяльності як убік підвищення в номенклатурі продукції питомої ваги, що випускається, наукомістких виробів, збут яких вимагає розширення технічних послуг (інжинірингових, лізингових, консультаційних і ін.), так і убік зниження витрат виробництва традиційної продукції.

Більш того, підприємства, що займають «перші» місця з технологічної точки зору практично монополізують сферу ціноутворення і прибутків. Сьогодні центр ваги конкуренції з цінової сфери змістився в сферу науково-технічного прогресу.

Механізм керування інноваційними процесами в області створення нової продукції повинний враховувати також можливості зменшення невизначеності при виборі шляхів науково-технічного розвитку.

1.2 Цикли розвитку нововведень

Традиційна економічна теорія оптимізує те, що вже існує і концентрується на питаннях витягу максимальної користі з наявних у наявності ресурсів, а також на досягненні рівноважного стану - закріплення результату. У книзі Й. Шумпетера - першого великого економіста, що звернувся до ідей Сэя - «Теорія економічного розвитку», що вийшла в 1911 році, затверджується, що «нормою» здорової економіки є не рівновага або оптимізація, а динамічна нерівновага, викликана інноваційною діяльністю підприємця.

Перший етап - фундаментальна науково-дослідна робота.

Фундаментальні дослідження спрямовані на одержання нових знань у будь-якій області дослідження (відкриття, теорії, закономірності, концепції і т.д.).

90% фундаментальних досліджень можуть мати негативний результат.

Другий етап - прикладні дослідження.

Вони спрямовані на одержання конкретного результату, спрямовані на практичні інтереси і проводяться в основному в науково-дослідних інститутах.

Третій етап - дослідно-конструкторські роботи, вони проводяться в проектно-конструкторських установах.

Четвертий етап - досвідчений зразок. Він необхідний для подальшого виробництва.

П'ятий етап - промислове виробництво.

Шостий етап - серійне виробництво.

Сьомий етап - продаж і прибуток.

Тільки на останньому етапі підприємство, що запатентувало винахід починає діставати прибуток.

1.3 Класифікація новацій, інновацій і інноваційних процесів

Нововведення (інновація) - англ. innovation - це нововведення, що існує з моменту виведення його на ринок. Процес упровадження нововведення (новації) на ринок прийнято називати процесом комерціалізації. Цей процес охоплює весь спектр видів діяльності - від досліджень і розробок до маркетингу.

Під інноваціями в широкому змісті розуміється рентабельне використання нововведень у виді нових технологій, нових типів продукції і послуг, нових організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру.

Ціль інноваційного рішення - підвищити віддачу на вкладені ресурси, змінити цінність і корисність, що витягаються споживачем з ресурсів.

По характері і функціональному призначенні інновації можна класифікувати в такий спосіб:

- технічні (нові продукти і технології, устаткування, конструкційні матеріали, енергія);

- організаційні (нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств і їхніх об'єднань; нові методи керування науковими дослідженнями, дослідно-конструкторськими розробками, виробництвом і збутом шляхом реалізації функцій прогнозування і планування, ціноутворення, мотивації й оплати праці, оцінки результатів діяльності; юридичні - нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств);

- соціально-економічні (нововведення, що впливають на розвиток суспільних процесів).

Як ми бачимо, нововведення зовсім не обов'язково повинні бути «матеріальними». Ефект впливу на суспільство соціальних і економічних нововведень часто на багато вище, ніж вплив чистий технічних інновацій. Характерними прикладами тут є страхування, сучасна видавнича діяльність, система покупки товарів на виплат. Остання приводить до значного стимулювання попиту і фактично трансформує економіку пропозиції в економіку попиту. Таке нововведення сімнадцятого сторіччя як підручник зробило для поширення шкільної освіти набагато більше ніж підготовка вчителів і сама педагогічна теорія. Лікарні - це також характерний приклад соціальної інновації.

Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення до його впровадження називається життєвим циклом інновації. У методології використовуваної в Україні комплексної системи керування якістю продукції (КС УКП), розглядаються чотири стадії життєвого циклу продукту: дослідження і розробка; виготовлення; поширення і реалізація; експлуатація і споживання. Відповідно до міжнародної практики (ИСО 9004) життєвий цикл продукту розділений на наступні етапи:

- маркетинг, пошук і вивчення ринку;

- проектування і розробка технологічних вимог;

- розробка продукції;

- матеріально-технічне постачання;

- підготовка і розробка виробничих процесів,

- виробництво;

- контроль, проведення іспитів і обстежень;

- упакування і збереження;

- реалізація і розподіл продукції;

- монтаж і експлуатація;

- технічна допомога й обслуговування;

- утилізація продукції після використання.

Процес перекладу нововведення (новації) у нововведення (інновацію) вимагає витрат різних ресурсів, основними з яких є інвестиції і час.

Інвестиції і нововведення виступають основними компонентами інноваційної діяльності в умовах ринку як системи економічних відносин купівлі-продажу товарів і в рамках якої формується попит, пропозиція і ціна. Інноваційна діяльність є невід'ємною частиною маркетингової діяльності. Вона спрямована на практичне використання наукового, науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою одержання нового або поліпшення виробленого продукту, способу його виробництва і задоволення потреб суспільства в конкурентоздатних товарах і послугах.

Інноваційний процес - більш широке поняття, його можна розглядати з різних позицій:

а) як послідовно-рівнобіжне здійснення науково-дослідної, науково-технічної, інноваційної, виробничої діяльності і маркетингу;

б) як тимчасові етапи життєвого циклу нововведення від виникнення ідеї до її розробки і поширення;

в) як процес фінансування й інвестування розробки і поширення нового виду продукту або послуги як інноваційний проект.

У загальному виді інноваційний процес складається в одержанні і комерціалізації винаходів, у застосуванні нових технологій, видів продукції і послуг, рішень виробничого, фінансового, адміністративного або іншого характеру й інших результатів інтелектуальної діяльності.

Загальної теорії інновацій ще не існує, однак сьогодні вже є необхідні знання для того, щоб здійснювати інноваційні рішення на систематичній основі.

Розглянемо основні етапи процесу інновації. Процес розробки нововведення починається, природно, з пошуку ідей. На питання де, коли і яким образом шукати інноваційні можливості, як визначати їхні шанси на успіх уже можна дати відповідь: напрямок шляхи до пошуку і реалізації таких можливостей указують зміни.

Таким чином, систематичний інноваційний процес можна визначити як цілеспрямований і організований пошук змін і систематичний аналіз потенціалу цих змін як джерела технічних, організаційних і соціально-економічних нововведень.

П. Друкер виділяє сімох областей аналізу змін, тобто сім джерел інноваційних ідей. Перші чотири джерела можна віднести до внутрішніх, оскільки вони знаходяться в рамках підприємства або в межах галузі:

1. Несподівана подія (для підприємства або галузі) - несподіваний успіх, несподівана невдача, несподівана зовнішня подія.

Наприклад, несподіваний ріст або падіння попиту на один з видів що випускається або продаваної продукції.

2. Неконгруентність - невідповідність між реальністю, який вона є насправді, і нашим представленням про неї («такий, який вона повинна бути»).

Прикладом може послужити кмітливість керівництва японської компанії «Мацушита» (Панасоник), що незважаючи на і навіть усупереч сформований у п'ятдесятих роках думці про те, що в Японії телебачення ще довго не буде розвиватися швидкими темпами («японські селяни занадто бідні і консервативні»), змогло побачити що насправді з'явився новий споживач, для якого телевізор не просто річ, а вікно в новий невідомий йому світ.

Виявлення і використання цієї невідповідності між можливими і реальними ціннісними установками і потребами споживачів забезпечило компанії можливість швидкого захоплення значної частини ринку.

3. Нововведення, засновані на потребі процесу (на недоліках і «слабких місцях», що можуть і повинні бути усунуті).

У нововведеннях, заснованих на потребах процесу, звичайно використовуються невідповідності або демографічні зміни. Демографічні зміни як джерело інноваційного перетворення процесу був використаний компанією Белл при розробці і впровадженні в експлуатацію на початку століття першого автоматичного комутатора. В основу була покладена прогнозна оцінка, відповідно до якої, якщо не буде замінена ручна система обслуговування телефонних розмов, то до 1930 року кожна американка у віці від 17 до 60 років буде змушена працювати оператором. Тут зіставлялися крива росту населення США і ріст потреби в операторах на центральній телефонній станції при подальшому розвитку телефонного зв'язку.

Крім того, часто буває недостатньо просто знайти «слабке» місце або відсутню ланку. Щоб визначити потребу і перетворити процес, необхідне проведення програмних (цільових) досліджень з використанням нових знань.

4. Раптові зміни в структурі галузі або ринку.

Можна виділити наступні показники змін, що наближаються, у галузевій структурі:

- швидкий ріст галузі - якщо яка-небудь галузь росте значно швидше, ніж економіка в цілому, то з високим ступенем імовірності - можна говорити про наближення серйозних змін;

- втрата здатності традиційних лідерів ринку адекватно оцінювати ситуацію;

- зближення технологій, що раніше розглядалися як зовсім самостійні;

- зміна спрямованості діяльності.

Прикладом використання останнього показника може послужити використання різких структурних змін у системі охорони здоров'я США на початку сімдесятих років. Приймаючи в увагу і використовуючи тенденцію значного зменшення відсотка лікарів, що самостійно займаються практикою, підприємцями були організовані обслуговуючі компанії. Ці до компанії надавали медичним групам і їх об'єднанням управлінські послуги, послуги по проектуванню службових приміщень, укомплектуванню устаткуванням, постачанню необхідними матеріалами.

Наступні три джерела нововведень можна визначити як зовнішні, оскільки вони мають своє походження поза даним підприємством або даною галуззю. Ці джерела, власне кажучи, є ні чим іншим, як змінами в інтелектуальній, філософській, соціальній і політичній сферах.

5. Демографічні зміни (зміни чисельності населення, його віковий і половою структури, зміни в матеріальному й освітньому рівнях).

Американська торговельна фірма Сирс, Робак раніш усіх зуміла передбачати елементи початку урбанізаційних процесів у латиноамериканських країнах. Вже в середині п'ятдесятих років вона приступила до будівництва великих універсальних магазинів і через кілька років вона стала лідируючим підприємством роздрібної торгівлі в Латинській Америці.

Інший приклад зв'язаний з інноваціями в області підвищення ефективності використання трудових ресурсів. Керівники Сіті-бенка в сімдесятих роках вчасно побачили і використовували прагнення молодих, високоосвічених, енергійних жінок придбати професію і бути економічно незалежними. У банку організували їхній широкий прийом, спеціалізовану підготовку і розсилання по всій країні як позичкових агентів. Багато в чому, завдяки зусиллям і завзятості цих честолюбних жінок, Сітібенк перетворився у ведучий і справді «національний» банк країни.

6. Зміни в сприйняттях, настроях і ціннісних установках. Статистичні дані переконливо показують, що за останні чверть століття спостерігається безпрецедентне поліпшення стану здоров'я американців. Успіхи медицини в наявності. Однак, ніколи раніше американці не піклувалися про своє здоров'я як зараз. Усім спочатку здавалося, якщо хоча б небагато послабити увагу до свого здоров'я, то виникне погроза серйозних захворювань. Фактично виходить, що якщо і відбувається погіршення здоров'я американців, те тільки через надмірну про нього турботи. Ці зміни в сприйняттях, наприклад, сприяли росту попиту на журнали, тематика яких зв'язана з питаннями збереження здоров'я. Один з таких журналів «Америкен Хелз» за два роки довів свій тираж до мільйона екземплярів.

7. Нові знання (як наукові, так і не тільки наукові). Приведемо основні характеристики й особливості інновацій, заснованих на нових знаннях:

- існування значних тимчасових розривів між появою нового знання і його доведенням до рівня технологічного використання, а також до того моменту, коли нова технологія матеріалізується в новому продукті або послузі, придатного для пропозиції на ринку;

- середній часовий розрив між появою нового знання і його доведенням до прикладного рівня й освоєння ринком складає приблизно 25-35 років;

- інновації, засновані на нових знаннях, як правило, будуються на конвергенції декількох видів знань. Вони вимагають ясного розуміння переслідуваної мети;

- ретельного аналізу всіх необхідних факторів науково-технічного, економічного, соціального характеру. У ході цього аналізу виявляються відсутні ланки і визначається можливість їхнього відтворення. Це показує наскільки реально в даний момент проведення інноваційного заходу.

Для ілюстрації приведених вище положень приведемо приклад розробки літака, побудованого братами Райт. В основі лежала конвергенція двох відкриттів. Перше - винахід бензинового двигуна, що призначався для перших автомобілів. Друге - виявлення, аналіз і одержання нових даних, необхідних для визначення оптимальної форми літака.

Аналогічним чином підійшов Джозеф Пулицер, який, «інвентаризувавши» умови, необхідні для випуску сучасної газети, прийшов до висновку про важливість реклами, чого не вдалося зробити його попередникам. Ця інновація привела його до значних успіхів

- успіхам у видавничому бізнесі;

- високий ступінь ризику.

Далеко не всяка почата програма досліджень і розробок має шанси на успіх, не гарантований і успіх на ринку.

Границі між описаними вище сьома джерелами інноваційних ідей розмиті і вони часто перекривають один одного. Перераховані джерела приведені тут у міру убування їхньої надійності і передбачуваності.

Систематизація інноваційних можливостей, що надходять, передбачає збір різної інформації: про технологічні зміни на ринку нововведень (надходить як з підрозділів підприємства, так і від торговельних посередників і споживачів у виді рекламацій, вимог, побажань); про потенційні можливості підприємства в розробці й освоєнні продукції; про цільові ринки і довгострокові тенденції їхнього розвитку.

Ціль другого етапу інноваційного процесу - профільтрувати запропоновані ідеї нових продуктів, виключивши несумісні з ресурсами або задачами підприємства і просто непривабливі. На цьому етапі робляться попередні оцінки, і не потрібно проведення заглибленого аналізу. Необхідно лише швидко і з малими витратами виділити проекти для подальшого розгляду і відкинути непридатні. На цьому ж етапі виробляються ідеї нового продукту. Визначаються відповідність нової продукції стратегії розвитку підприємства, патентна чистота майбутнього виробу і т.д.

На третьому етапі здійснюється перехід від ідей, що пройшли попередню оцінку, до концепції нового продукту, тобто описові його характеристик і набору вигод, що він обіцяє визначеній групі користувачів. Концепція визначає базовий ринок продукту, на якому новий продукт повинний бути позиційований. На цьому етапі проводиться аналіз економічної ефективності нового продукту, розробляється програма маркетингу. Визначаються техніко-економічні характеристики нового продукту, оцінюються його якості, споживчі властивості, оцінюється потенційний ринковий попит і обсяг продажів, наявність необхідних ресурсів для виробництва цього продукту; визначаються витрати на створення й освоєння нової продукції, здійснюється аналіз рентабельності виробництва нової продукції, визначаються терміни освоєння нової продукції і виходу з нею на ринок.

На четвертому етапі розробляється програма розвитку нового продукту, створюються зразки, проводяться технічні іспити. Етап створення нового продукту завершують роботи з визначення найменування товару, його товарного знаку, роботи з оформлення, упакуванню, маркіруванню.

Створений продукт звичайно проходить перевірку на обмеженому ринку. На цьому етапі здійснюється вибір каналів збуту, визначаються методи просування товарів на ринок, вирішується питання організації технічного обслуговування.

На останньому етапі приймається рішення про впровадження нового продукту у виробництво на основі програми маркетингу, розробленої для нового продукту. Найважливішим критерієм програми є оцінка впливу впровадження нового продукту на реалізацію цілей підприємства в цілому: яким образом упровадження нового продукту вплине на загальний обсяг продажів; як зміниться реалізація традиційних товарів; скільки часу знадобиться для одержання прибутку при виробництві нового товару. Програма маркетингу повинна відбивати відповідність нового продукту нормативним показникам і передбачати забезпечення патентного захисту нововведення. У ній повинне бути дане комерційне обґрунтування нововведення, розрахунки обсягу продажів, рентабельності продукції, ступеня задоволення попиту і потреб, а також визначені канали і методи збуту. Виробничі можливості підприємства аналізуються з погляду наявності потужностей, забезпеченості ресурсами, кваліфікованим персоналом для виробництва нового продукту. Програма повинна відбивати і фінансові можливості (джерела фінансування, інвестиції у виробництво і збут; прибутки та збитки). Істотні переваги виникають, по-перше, при наявності технологічної близькості нового виробу до уже вироблених товарів (це дозволяє використовувати наявні потужності) і, по-друге, при використанні існуючої збутової мережі і відпрацьованих методів реалізації (що не вимагає додаткових витрат на реалізацію і рух товарів).

Розрізняють наступні методи оцінки ефективності нового продукту: віроятнісний підхід; експертні судження; визначення очікуваної норми прибутку; оцінка динаміки очікуваного прибутку і, нарешті, багатомірні критерії оцінок (привабливість галузі, можливості проникнення в неї конкурентів, їхній вплив на конкурентоздатність нового продукту; вплив виробництва і збуту нового товару на фінансове становище підприємства).

Усе більше поширення одержує практика участі споживачів наукомісткої продукції в її розробці й освоєнні на різних етапах інноваційного процесу. Це приводить до встановлення стійких зв'язків між виробником і замовником. Виробник, таким чином, стає учасником маркетингової діяльності, орієнтованої на запити кінцевого споживача.

Залучення споживачів до розробки нової продукції є одним з найважливіших факторів стимулювання нововведень. Така практика характерна для авіаційної, верстатобудівної, автомобільної, приладобудівної промисловості.

Кінцевою метою інноваційного процесу є ринкове освоєння нового товару і його рентабельне масове серійне виробництво. Для його досягнення необхідно із самого початку орієнтувати дослідження і розробки на виробництво; мати реальну можливість збільшення капіталовкладень у необхідне устаткування, можливість уніфікувати всі стадії науково-виробничого циклу; заздалегідь визначити відповідність нової продукції попиту і потребам. Тому у виробництво впроваджується лише невелика частина розробок нової продукції. Нововведення, що вимагають великих витрат, під силу лише великим підприємствам, забезпеченим фінансовими засобами і ресурсами. Часто невдачі з упровадженням нової продукції і технології у виробництво порозуміваються тим, що нововведення виникли на базі нових знань, а не потреб.

Відповідно до досліджень, проведеним у США, промисловому підприємству необхідно в середньому 58 ідей, щоб забезпечити собі успіх на ринку за допомогою одного виробу. Який основується на гарній ідеї і кваліфікованій розробці і тому став технічним «успіхом», продукт сам по собі зовсім ще не означає економічний успіх. Отримані з аналізу 220 програм досліджень і розробок дані свідчать про наступне:

53% цих програм були скасовані ще в ході їхньої реалізації в силу несприятливих ринкових перспектив;

40% початих програм не завершилося з технічних причин;

45% програм, що відповідають технічним умовам, не були довершені через невизначеність очікуваної від них користі;

60% упроваджених на ринку нових виробів не забезпечили прибутку. Однак, у випадку успіху нововведень, ріст товарообігу може перевищити темпи росту ВНП у 5-10 разів, а очікуваний прибуток може складати 40096 і вище.

Розробка, впровадження у виробництво нової продукції мають для підприємства величезне значення. Результатом інноваційного процесу є підвищення конкурентоздатності підприємства і згладжування залежності підприємства від розбіжності життєвих циклів виробленої продукції. Для процесу відновлення продукції характерні досить швидкі темпи: наприклад, для електронної промисловості - 1-2 року; для приладобудування, автомобільної промисловості - відновлення на 60% досягається приблизно за 5 років.

1.4 Роль інтелектуальної власності в економічному та технічному розвитку

1.4.1 Вплив охорони інтелектуальної власності на економічний та технічний розвиток

В галузі науки і техніки головною ціллю є розробка та здійснення науково-технічної політики, яка направлена на придбання технологій, придатних до місцевих умов, на справедливих умовах, освоєння та пристосування імпортних технологій, розробку та стимулювання оригінальних місцевих технологій, а також використання місцевого винахідницького потенціалу для покращення у неформальному промисловому секторі. В галузі енергетики країни концентрують свої сили на розробці нових ресурсів.

Винаходи та раціоналізаторські пропозиції є важливими та конкретними, але непридатними результатами інтелектуальної діяльності людини, але тільки вони роблять можливим розвиток та прогрес.

Досвід показує, що національний творчий потенціал може зробити значний вклад в технічний прогрес, але тільки в тому випадку, коли він опирається на юридично надійну охорону винахідників, раціоналізаторів та усіх тих хто вкладає свій капітал в винахідництво.

Доки в самостійній Україні не було законодавства, яке охороняє права винахідників, стала падати винахідницька діяльність та багато винахідників переїхали до тих країн де охороняли їхні права та давали можливість працювати.

Для того щоб забезпечити економічний прогрес треба постійний приток нових ідей та товарів для того, щоб покращити умови життя та ефективність промислового виробництва.

Найважливішою проблемою є розробка критеріїв та методів оцінки винаходів.

Раніше, ще в СССР використовувався критерій економічного ефекту, який залежав від ефективності використання винаходу. Як видно на таблиці з 1982 по 1987 економічний ефект неустанно ріс (див. Таблицю 1.1).

Таблиця 1.1. Ефективність використання винаходів та рац. пропозицій

Вид економічного ефекту	Рік
	1982	1983	1984	1985	1986	1987
Сумарний ефект (млрд. руб.) від використання винаходу та раціоналізаторських пропозицій.	2,61	2,71	3,11	3,23	3,62	3,83
від винаходів	4,2	4,28	4,34	4,51	4,5	4,61
від раціоналізаторських пропозицій	6,81	6,99	7,45	7,74	8,12	8,44
Удільна вага ефекту від використання	38	39	42	42	44,5	45,4

Американські економісти Ф. Лінн, С. Фримен та Д. Енос досліджували періоди створення та розробки деяких винаходів, які дозволили отримати значний економічний ефект.

З цих досліджень слідує те, що основне значення має часовий інтервал інкубаційного періоду (від 4 до 49 років), а період впровадження 3-7 років. При розробці винаходу на перший період - інкубаційний треба інвестувати великі гроші, але далі треба все більше і більше фінансування на період промислових розробок та впровадження до виробництва.

Система промислової власності не зможе внести ефективний вклад до економічного та технічного розвитку країни, якщо вона не буде широко відома і не буде використовуватися тими, для кого вона була створена.

1.4.2 Ліцензування та передача технологій

Одним з засобів досягнення економічного розвитку є передача та придбання технологій на комерційній основі.

Існують три основні юридичні прийоми, які можуть бути використані для передачі та придбання технологій на комерційній основі.

Перший прийом - це продаж власником усіх виключних прав на запатентований винахід та придбання цих прав іншою фізичною чи юридичною особою. Коли всі виключні права передані власником іншій особі без обмеження у часі, кажуть що мала місце передача права.

Другим юридичним прийомом передачі та придбання технології є ліцензійний договір, іншими словами надання власником іншій юридичній чи фізичній особі дозвіл на виробництво винаходу, чи виробництва за допомогою винаходу товару в одній країні та в обмежений період часу.

При патентній ліцензії ціллю договору є дозвіл на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразку, захищеного патентом.

Патент дає ряд виключних прав: використовувати винахід, виробляти його, виставляти на продаж.

Ліцензії можуть бути виключною, одиночною чи простою.

Виключна ліцензія гарантує, що ліцензіат не буде мати конкуренції, навіть з боку ліцензіару. Це повинно бути у договорі.

Одиночна ліцензія гарантує ліцензіату, що ліцензіар не буде надавати ліцензій іншим виробникам на оговореній території.

Проста ліцензія не дає гарантій в цьому відношенні, а представляє собою просто дозвіл на використання винаходу.

Ліцензування товарних знаків з'явилося зовсім недавно. Видача ліцензій може привести до обвинувачення ліцензіара в використанні, тому що знак для товарів та послуг був призначений для розпізнавання якісної продукції на ринку, а видача ліцензій може ввести в оману споживачів та може погано вплинути на підприємство, яке видало ліцензію на неякісний товар. Саме тому ліцензіару треба контролювати не тільки якість своєї продукції, а тепер ще й якість товару ліцензіата.

Усі ліцензії, які видаються на Україні та за її межі повинні контролюватися державою (Укрпатентом).

В цьому є свої проблеми. На приклад - ліцензіар не має права видавати та реєструвати ліцензію, якщо ще не виданий охоронний документ. В Україні реєстрація промислової власності це дуже довгий процес, особливо для реєстрації товарних знаків. Строк їх реєстрації займає до трьох років від дня отримання заявки Укрпатентом.

Торгово-промислова палата слідкує за динамікою видачі охоронних документів та заявок, які поступають до Укрпатенту.

2. Охорона об'єктів промислової власності

інноваційний інтелектуальний власність охорона

2.1 Законодавча база України по регулюванню промислової власності

2.1.1 Міжнародні договори, учасницею яких є Україна

Конвенція, якою заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності

Дата підписання: 14.07.1967 р.

Дата ратифікації: 19.09.1968 р.

Договір про патентну кооперацію (РСТ)

Цим договором заявник може подати заявки одразу до декількох держав, які підписали цей договір. Це робиться через Укрпатент.

Дата підписання: 19.06.1970 р.

Дата набуття чинності для України: 25.12.1991 р.

Мадридська Угода про міжнародну реєстрацію знаків

Підприємець чи комерсант, який хоче отримати правову охорону у декількох країнах одночасно, повинен подавати заяви до тих країн, де хоче захистити. Ця угода значно спрощує цю процедуру.

Дата підписання: 14.04.1891 р.

Дата набуття чинності для України: 25.12.1991 р.

Паризька конвенція про охорону промислової власності

Вона регулює права та обов'язки власників промислової власності зареєстрованих міжнародно.

Дата підписання: 20.03.1883 р.

Дата набуття чинності: 25.12.1991 р.

Всесвітня конвенція про авторське право

Дата підписання: 06.09.1952 р.

Дата ратифікації: 23 12.1993 ПОСТАНОВА ВРУ №3794-XII р.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

Основана на трьох принципах: 1-принцип національного режиму,

2-автоматична охорона, 3-принцип незалежності охорони

Дата підписання: 24.07.1971 р.

Дата приєднання України: 31.05.1995 р. Закон України №189/95-ВР

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків

Усі країни, яки підписали цю угоду класифікують товари і послуги за Міжнародною класифікацією при поданні заяв до Відомства

Дата підписання: 15.06.1957 г.

Дата приєднання України: 01.06.2000 р. Закон України №1762-III

2.1.2 Міжнародні угоди

Угода про взаємне забезпечення збереження міждержавних секретів у галузі правової охорони винаходів

Затверджено постановою КМУ від 13.12.1999 р. №2292

Дата підписання: 04.06.1999 г.

Дата набуття чинності для України: 31.01.2000 р.

Угода про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень

Дата підписання: 04.06.1999 р.

Дата ратифікації Україною: 21.09.2000 р. Закон України №1971-III

Угода про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності

Дата підписання: 06.03.1998 р.

Дата ратифікації Україною: 21.09.2000 р. Закон України №1972-III

Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво в сфері охорони промислової власності

Дата підписання: 30.06.1993 р.

Дата набуття чинності: 30.06.1993 р.

Угода між Урядом України і Урядом Республіки Бєларусь про співробітництво в сфері охорони промислової власності

Дата підписання: 20.10.1993 р.

Діє з подовженням на наступні 5 років

2.1.3 Спеціальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності

ЗУ «Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi»

(В редакцiї Закону №1771-III (1771-14) вiд 01.06.2000, ВВР, 2000, №37, ст. 307) (Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом №2188-III (2188-14) вiд 21.12.2000)

ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг»

(Вводиться в дiю з 01.07.94 згiдно з Постановою ВР №3771-XII (3771-12) вiд 23.12.93, ВВР, 1994, №7, ст. 37) (Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами №751-XIV (751-14) вiд 16.06.99, ВВР, 1999, №32, ст. 266 №2188-III (2188-14) вiд 21.12.2000)

ЗУ «Про охорону прав на промисловi зразки»

(Вводиться в дiю з 01.07.94 згiдно з Постановою ВР №3770-XII (3770-12) вiд 23.12.93, ВВР, 1994, №7, ст. 35) (Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом №2188-III (2188-14) вiд 21.12.2000)

ЗУ «Про охорону прав на топографiї iнтегральних мiкросхем»

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами №783-XIV (783-14) вiд 30.06.99, ВВР, 1999, №34, ст. 274 - набирає чинностi одночасно з набранням чинностi Законом про Державний бюджет України на 2000 рiк №2188-III (2188-14) вiд 21.12.2000)

ЗУ «Про авторське право та сумiжнi права»

Iз змiнами i доповненнями, внесеними Законами України:

вiд 28 лютого 1995 року №75/95-ВР,

вiд 16 липня 1999 року №998-XIV

(Законом України вiд 11 липня 2001 року №2627-III цей Закон викладено у новiй редакцiї)

ЗУ «Про охорону прав на зазначення походження товарiв»

(Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом №2188-III (2188-14) вiд 21.12.2000)

ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин»

(Вводиться в дiю Постановою ВР №3117-XII (3117-12) вiд 21.04.93, ВВР, 1993, №21, ст. 219) (В редакцiї Закону №2986-III від 17.01.2002)

Законодавча база повинна була формуватися з моменту, як Україна стала незалежною. Але цього не сталося. Багато наших винахідників проживають зараз за кордоном, де вони змогли зареєструвати свій винахід та вигідно продати його.

Законодавча база почала формуватися з 1993 року, коли з'явився Закон «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі». Від почав допомагати винахідникам, які ще залишилися на Україні, реєструвати та перевіряти винаходи на патентну чистоту та без проблем продавати ліцензії за кордон.

Закон «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», котрий був прийнятий 16.06.1999 року, який постійно редагувався. Останні виправлення та доповнення були внесені 21.12.2000 року.

Цей закон допоміг підприємствам захистити свій товар від недобросовісної конкуренції.

Це спеціалізоване законодавство дозволило винахідникам чи підприємствам стати власниками своїх винаходів, товарних знаків, корисних моделей промислових зразків.

Херсонська Торгово-промислова палата допомагає зареєструвати права, передати ці права іншій особі (по ліцензійному договору) та допомагає захищати інтелектуальні права у судовому порядку.

2.2 Правова охорона прав на винаходи і корисні моделі та їх патентування

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям та здійсненням права власності на винаходи в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. №3687-ХII в редакції Закону №1771-Ш від 01.06.2000 із змінами, внесеними згідно з Законом №2188-Ш від 21.12.2000 (далі - Закон).

Відповідно до Закону винахід - технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промислової придатності).

Секретний винахід це винахід, що містить інформацію, віднесену згідно із Законом України «Про державну таємницю» до державної таємниці.

Службовий винахід - винахід, створений працівником:

у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця - особи, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом), - за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше;

з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.

До службових обов'язків відносяться обов'язки, що зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов'язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі).

Дорученням роботодавця є видане працівникові у письмовій формі завдання, яке має безпосереднє відношення до специфіки діяльності підприємства або діяльності роботодавця і може привести до створення винаходу (корисної моделі);

Право на винахід охороняється державою і засвідчується патентом.

Патент (патент на винахід, деклараційний патент на винахід, патент на секретний винахід, деклараційний патент на секретний винахід) - охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство та право власності на винахід.

Патент (деклараційний патент) України на винахід (на секретний винахід) діє тільки на території України.

Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки.

Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років від дати подання заявки.

Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років.

Строк дії патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід дорівнює строку засекречування винаходу, але не може бути довшим від визначеного за Законом строку дії охорони винаходу.

Якому винаходу надається правова охорона?

Правова охорона надається винаходу, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності, тобто якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

Об'єктом винаходу може бути:

продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин);

спосіб;

застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Право на одержання патенту має:

1. винахідник;

2. роботодавець (якщо винахід є службовим);

3. правонаступник винахідника або роботодавця.

Патент на винахід надає його власникові виключне право використовувати винахід за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів, та забороняти його використання всім іншим особам без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається відповідно до Закону порушенням прав, що надаються патентом.

Виключні права власника патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід обмежуються Законом України «Про державну таємницю» і відповідними рішеннями Державного експерта з питань таємниць.

Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу.

Права, що випливають з патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід, діють від дати внесення інформації про нього до Державного реєстру патентів і деклараційних патентів України на секретні винаходи.

2.3 Правова охорона прав на промислові зразки та їх реєстрація

Відносини, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні регулюються Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» (із змінами, внесеними згідно із Законом №2188-ІІІ (2188-14) від 21.12.2000 р., (далі - Закон).

Промисловий зразок - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом.

Патент є офіційним охоронним документом, що видається від імені держави уповноваженим на це органом - Державним департаментом інтелектуальної власності України (далі - Держдепартамент).

Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Укрпатенту і продовжується за клопотанням власника, але не більше як на п'ять років.

Патент видається під відповідальність його власника без гарантії чинності патенту.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макета, малюнка).

Патент України на промисловий зразок діє тільки на території України.

Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Не можуть одержати правову охорону:

- об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм);

- промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;

- друкована продукція як така;

- об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності.

Умовами патентоспроможності промислового зразка є новизна та промислова придатність.

Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.

Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його може бути використано у промисловості або в іншій сфері діяльності.

Право на одержання патенту має:

- автор;

- роботодавець, якщо промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше;

- правонаступник автора або роботодавця.

Патент на промисловий зразок надає його власнику виключне право використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів, та забороняти його використання всім іншим особам без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається відповідно до Закону порушенням прав, що надаються патентом.

Права, що випливають з патенту, діють з дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту.

Вимоги до складу, оформлення матеріалів і подання заявки визначені «Правилами складання та подання заявки на видачу патенту України на промисловий зразок», що зареєстровані в Міністерстві юстиції України за №35/571 від 13.02.1995 р. (далі - «Правила складання та подання заявки») та є обов'язковими для заявників.

Особа, яка бажає одержати патент і має на це право (заявник), подає заявку на його видачу до Державного підприємства «Український інститут промислової власності» (Укрпатент), який приймає та здійснює розгляд і проведення експертизи заявок.

За наявності кількох заявників, один із них може бути призначений іншими заявниками як спільна довірена особа (спільний представник).

За дорученням заявника заявку може подати представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений), зареєстрований відповідно до «Положення про представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного)», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.94 №545 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.1997 №938 із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 №996, або інша довірена особа.

Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, реалізують свої права, зокрема, право на подання заявки, тільки через патентних повірених, якщо інше не передбачено міжнародними угодами.

Так, згідно з угодами про співробітництво у сфері охорони промислової власності між Урядом України та Урядами Російської Федерації і Республіки Бєларусь, громадяни та юридичні особи, які проживають чи мають постійне місце проживання в цих державах, мають право подавати заявки безпосередньо до Укрпатенту.

Якщо до складу заявників входить фізична особа, яка проживає на території України чи юридична особа, яка має постійне місцезнаходження на території України, то заявку може бути подано без залучення патентного повіреного за умови зазначення адреси для листування в Україні.

Заявка - це сукупність документів, необхідних для видачі патенту на промисловий зразок. Заявка повинна стосуватися одного промислового зразка і може містити його варіанти (вимога єдності).

Заявка складається українською мовою і повинна містити:

- заяву про видачу патенту;

- комплект фотографій з зображенням виробу (його макета, малюнка), що дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу;

- опис промислового зразка;

- креслення, схему, карту (якщо необхідно).

До заявки додають документ, що підтверджує сплату збору за подання заявки. Таким документом є копія платіжного доручення на перерахування збору з відміткою установи банку або квитанція (форма №042005). Терміни і порядок сплати зборів за подання заявки, а також їх розміри зазначені у «Положенні про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності», що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 року №543

Документ про сплату збору повинен надійти разом з заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки.

Якщо заявник згідно з чинним законодавством України має пільги у сплаті зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, то до заявки додається клопотання про надання пільги та завірена копія документа, що підтверджує право на пільгу. Копію подають до кожної заявки.

Якщо заявку подають через патентного повіреного або іншу довірену особу, то до заявки слід додати видану заявником довіреність (копію довіреності), що засвідчує його (її) повноваження.

Якщо заявка подається відповідно до Паризької конвенції з охорони промислової власності і заявник бажає скористатися правом конвенційного пріоритету, то він має додати до заявки такі документи: заяву про пріоритет із посиланням на дату подання й номер попередньої заявки, поданої до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції; копію попередньої заявки, засвідчену зазначеним органом. Ці документи мають бути подані до Укрпатенту разом із матеріалами заявки або не пізніше встановленого Законом строку.